З жахаючим гуркотом впали вiка
Тьму розпанахав слiпучий трiск
Ми вибили дверi, розбили вiкна
I вийшли на вулицi §хнiх мiст

Люди сахались вiд нас, мов дикi
Очi й обличчя §м жах потовк
I бились крильми божевiльнi крики
У стiни химерних стрiмких будов

В храмах розп'ятого ними бога
Люди зiбгались в тiсний табун,
Та ми не дивились один на одного -
Бо це було найстрашнiшим табу

Жоден iз нас не зронив нi слова,
Поки ми йшли крiзь ворожий свiт
Мимо кладовищ i книгосховищ
В яких нас тримали мiльйони лiт

Жодному плач не зросив обличчя,
Жодному крик не скривив уста
Гордо й безмовно, на вiки вiчнi
Ми залишали §хнi мiста

I зразу по тому, коли пройшли ми
На всесвiт упала запона тьми.
Та ми вже тодi не були слiпими,
Бо ми вже тодi не були людьми