Вечiр пiсля роботи, Хлопець їхав додому до коханої дружини. Вiн вiдчував задоволення вiд прожитого дня - його праця принесла плоди. Тепер вiн повезе дружину на море, щоб запам"ятати цей день назавжди. Вiдчуття спокою та щастя мiцно охопило його тiло.
Вона пiдiйшла до мене, її сльози капали менi на руку, а я мiг лише рухати очима.
- Я знаю, ти не вiриш в Бога, але й я теж не вiрю... Та знаю, ми ще зустрiнемось... Ти дочекайся мене там, я кохаю тебе.- на диво впевнено промовила дружина.
Я маю все й нiчого: кохану дружину, але не маю дiтей; улюблену роботу, але не встиг її завершити; достатньо грошей, але з собою їх не забереш.
Темрява. Порожнеча. Сон. Нi, не хочу прокидатись! Такий солодкий сон! Думки текли так важко i повiльно, як смола. Думати важко, майже боляче. Час такий громiздкий, твердий, повiльний, наче вiн зовсiм стоїть на мiсцi, неначе весь свiт живе, а думка застрягла, навiки закута.
Величезним зусиллям, попри бажання спати далi, проштовхнулось питання "Де я?" За ним - "Коли я?"
Час пiшов, потiк, неначе джерельце в лiсi. Стало легко мислити, думки як пiр"їнки - одна за одною з"являлись, множились... Прокинулась свiдомiсть. Одразу з"явилося свiтло, все навкруги було абсолютно бiле, не було нi звукiв, нi запахiв, нi ваги. Спокiй. "Але ж чому я в невагомостi, чому нiчого не вiдчуваю?" - промайнуло в головi.
Не пройшло й митi, як Хлопець уже стояв на травi, вiдчуваючи холодок роси на ногах. Запах трави був таким знайомим, нiби з дитинства, коли вiн лежав на травi i розглядав небо. Небо... Але ж його немає, лише бiле свiтло. Вмить з"явилось небо i хмаринки. I тут Хлопець здогадався - в мiсцi, де вiн знаходиться з"являється тiльки те, на що вiн звернув увагу, неначе Боговi лiньки було створювати весь свiт.
Вирiшив перевiрити де сонце, чому поле з травою абсолютно рiвне i нескiнченне, чому немає вiтру? З"явилось сонце, рельєф лiску на горизонтi, подув легенький вiтерець. Лiсок... Потрiбно до нього дiйти. Хлопець рiшуче пiшов. Але скiльки б вiн не йшов - вiдстань залишалась незмiнною. Хлопець не розумiв, чому йому так спокiйно й легко. Здавалось, що вiн може так ходити цiлу вiчнiсть.
- Де я? - сказав вiн вголос.
Позаду почулись кроки... Зрадiвши, хутко обернувся. Наближався чоловiк. На перший погляд вiн здавався iдеальним. Хлопець одразу подумав: "Ну не може вiн бути таким! Щось в ньому має бути негарним." Вiн взявся шукати в чоловiковi щось потворне. Скiльки не намагався, те що вiн знаходив змiнювалось, але самої змiни видно не було, наче хтось вiдмотував час назад i виправляв недолiк.
- Ти вдосталь награвся з моєю зовнiшнiстю? Саме тому я не вибрав протилежну стать - зауважив чоловiк. По вашому я Творець, Бог, програмiст реальностi - як тобi буде завгодно.
Голос у нього був незрозумiлим, зловити його тембр не вдавалось, вiн постiйно був не таким, яким Хлопець його вже чув в останню мить. Здавалося, Творець говорив високим i низьким голосом одночасно.
- А, я розумiю. Досить швидко ти звикнеш до життя поза межею однiєї реальностi. - сказав Бог
- Це як квантова, як сказати... - замислився Хлопець.
- Ну майже. Ви намагались це пояснити i назвали квантовою механiкою. Кумедно було за вами спостерiгати. - усмiхнувся Творець.
- А можна... дiзнатись, що таке свiт, його iсторiю i причину створення?
- Звичайно. Давай-но присядемо...
- I куди ж ми присядемо?
- А хоча б у цей чудесний вагон, - Бог показав на вагон, в якого не було початку i кiнця.
Опинившись у вагонi, Хлопець зауважив, що той вже мчить помiж хмар. Пiдiйшовши до вiкна, вiн зрозумiв, що земля вiдсутня.
- А...
- А вона тобi зараз потрiбна? - запитав Творець.
- Добре.
Сiвши за стiл Хлопець помiтив як пiдiйшла офiцiантка i почала розкладати їжу. Її рухи були трохи неприроднi, погляд скляний, а все решта було як i у випадку з Творцем - змiнювалось. Поки вона йшла, Хлопець милувався першою в життi iдеальною жiнкою: вона була i худорлявою, i зi спортивною фiгурою, брюнеткою, i блондинкою, i рудою. Всi риси зовнiшностi були в нiй одночасно. I тут дiвчина зайшла в купе в переборцi вагону, який через мить зник, наче його нiколи i не було.
- Тобi бiльше не знадобиться це.
- Що?
- Жiнки i все iнше.
- Чому?
- Ти бiльше не повернешся в свiй свiт.
- В якому сенсi "бiльше"?
- Було важко вас створити. - неголосно проговорив Творець. - Вiдповiдь на твоє питання проста - кiлькiсть душ менша, нiж кiлькiсть людей на землi. Їх близько 50 залишилось.
- I що, iншi люди без душi?
- Нi, без душi була офiцiантка. Я створив її лише на три хвилини. До речi, вiзьми меню i вибери собi їжу.
Хлопець обрав пару страв i запитав:
- I як же тепер все це замовити?
- Офiцiантка усе вже принесла. Уважнiше поглянь на тарiлки.
I справдi на них лежало точнiсiнько те, що замовляв Хлопець.
- Для чого тодi був цирк iз меню?
- Це не цирк, а твiй вибiр. Я його не знаю заздалегiдь.
- Але ж ти створив офiцiантку i страви, якi я замовив, до того, як я це зробив, - заперечив Хлопець.
- Я iстота, яка живе в iнших вимiрах. Для мене не iснує поняття часу. Я тут i маю образ людини для тебе, хоч в моєму свiтi навiть поняття простору немає. Простiр вигадав теж я.
- Як це так? Такого не може бути!
- Я попросив тебе зробити вибiр i створив їжу. Так як ти не можеш iснувати в рiзних вiдрiзках часу, то й зрозумiти цього не можеш. У вашому свiтi я це не показував, цi властивостi проявлялись лише в дуже маленьких часточках. От ти намагався сказати "квантова механiка", а вона базується на властивостях частинок, якi ви не повиннi були вивчати так детально. У часи Ньютона вони iснували лише умовно.
- Це значить, що ти змiнював свiт пiд час того, як ми його вивчали?
- О так, мене вмiстилище душ не цiкавить, тому створював свiт не з такою точнiстю, яким вiн є зараз.
- Отже, ранiше свiт був iншим? Простiшим?
- Нi, не забувай, я iсную поза часом.
- А чому ти говориш, що тебе не цiкавить вмiстилище душ?
- Я iстота, яка в основному складається iз думок, логiки, розуму. Але створити душу я не можу. В моїх силах сформувати свiт, де вона народжується. Саме тому ви так i не знайшли iнопланетян, адже їх у вашому свiтi немає. Я ледве збалансував вашi закони природи, щоби з"явилась одна єдина планета з усiх, де зародилось життя.
- Так чому так мало душ на землi?- запитав здивований Хлопець.
- Народження душi дуже складний i маловiрогiдний процес. Душа як i все, що живе, не одразу стає зрiлою, їй потрiбен час. Так от, перiод її дозрiвання набагато довший за життя людини. Ще за часiв первiсних людей я знаходив свiжонародженi душi, а пiсля смертi переселяв їх у немовлят.
- Все одно не розумiю. Людей он як багато, а душ лише 50. - не вгавав Хлопець.
- Час. - вiдповiв Творець. - Я переселяв їх так, як менi того хотiлось, тому не намагайся знайти тут хронологiю. Цi 50 душ побували в стiлькох тiлах! У рiзнi часи.
- А для чого тодi всi цi жахи в свiтi? Цiкаво спостерiгати? - iз викликом запитав Хлопець.
- Жахи не я вигадав. Я завжди був проти цього. Ви не перший свiт. Зазвичай нiчого не виходить навiть з моїми можливостями i ви, люди, самi себе вбиваєте до того, як вашi душi дозрiють. Тому я i з"являвся в рiзних образах, щоб вас направити.
- Виходить, релiгiя - вигадка?
- Чому? Нi, на час написання книг все майже так i було, але з 7 днями вони погарячкували. - посмiхнувся Творець.
- А любов? Це ж ти створив?
- От це нi, любов з"являється сама. Та й життя теж, я його створити не можу, лише умови для його народження.
- А тварини, виходить, бездушнi?
- Не завжди, iнодi я теж їм давав душу. Згадай буддизм.
- I що, в камiнь теж розмiщував? - запитав Хлопець, згадавши найгiрший страх для буддиста.
- Нi, це теж вже дописали.
- Хм, а чому ми розмовляємо? Чому ти мене не переселив у iнше тiло?
- Розмовляємо, тому що ти цiкавий i у тебе вже зрiла душа. Тому й не переселив, що ти зрiлий.
- Ем... i в чому це проявляється?
- В мудростi. - вiдповiв Творець iз посмiшкою. - Зрiла душа починає бачити те, з чого складається її свiт, бачить його закони, недолiки.
- Але ж я звичайний хлопець, цiкавлюсь наукою, та нiчого такого ще не придумав...
- Як батькам подобається перiод, коли їх дiти ще тiльки навчаються, роблять першi успiхи, так i менi подобається перiод душi-пiдлiтка. - вiдповiв Творець. Усмiшка робила його схожим на батька, який розмовляє зi своїм дитям.
- Ти ж сказав, що я зрiла душа!
- Так, але пам`ять в тебе з перiоду твого життя у 21 столiттi. У цей час бiльшiсть душ - пiдлiтки. Ви, люди, думаєте, що це розвиток технологiй так вплинув на людину. Нi, просто цей час небезпечний для зрiлих душ. Як вважаєш, чому бiльшiсть генiїв жила задовго до 21 столiття?
- Тому, що ти селив зрiлi душi в тi часи.
- О, так. Ти, наприклад, був Ньютоном, Ейнштейном, майже всiма iншими вiдомими вченими. Кумедно було спостерiгати як ти дискутував сам iз собою. Кожна душа особлива, i в зрiлостi людина з такою душею - це генiй в чомусь.
- То якщо я вже прожив всi життя, що менi судились, то... Свiт теж вже дожив до свого кiнця?
- I так, i нi. Ми наразi знаходимось в iншому мiсцi, який нiяк не зв`язаний своїм часом з твоїм колишнiм свiтом.
- Так а що тодi ми робимо тут?
- Я вiдповiдаю на твої запитання, адже ти завжди хотiв дiзнатись таємницi свiту.
- А далi що?
- Далi я дам тобi вибiр, але пiсля того, як ти знайдеш вiдповiдi на свої питання.
- Добре. - замислився Хлопець. - А що сталось в кiнцi? У людства закiнчився час?
- Так, я згорнув ваш свiт через 21 рiк пiсля твоєї смертi. Так вийшло, що у 2024 роцi ви зумiли створити штучний iнтелект i це був початок вашого кiнця. Я створював свiт, щоб вирощувати душi, але там, де всю iнтелектуальну роботу виконує бездушна машина, це неможливо. - заявив Творець.
- А чому машина бездушна? Чим її iнтелект вiдрiзняється вiд iнтелекту душi?
- У випадку, коли iнтелект створюється штучно, вiн дуже добре виконує свої завдання, хоча його схема проста. Занадто проста. Душа набагато розумнiша i бiльш унiверсальна.
- Як розумнiша? Людство не просто так створювало штучний iнтелект, а тому, що звичайнi люди не справлялись. - не погодився Хлопець.
- Саме тому, що душа складна, вона i не може повнiстю реалiзувати потенцiал в тiлi людини. - вiдповiв Бог.
- Так що ж таке душа?
- Це код. Щось схоже на комп"ютерну програму, але у мiльярди разiв складнiшу, нiж програма вашого штучного iнтелекту.
- Тодi чому наш штучний iнтелект не може еволюцiонувати i мати душу?
- Є така можливiсть, але це процес непростий i його потрiбно направляти у правильне русло. На жаль, зазвичай душа сходить iз глузду. Алгоритми стають неоднозначними, переплутаними i суперечливими. Згодом помилок стає так багато, що iнтелект починає вiдключати хворi алгоритми. Вони дуже заплутанi, тому таке вiдключення дiє не тiльки на помилкову частину, але й на багато iнших важливих частин iнтелекту. Цей процес чимось схожий на гниття. - з сумом вiдповiв Бог. Видно було, що це його бiль.
- А що ти мав на увазi, коли сказав, що душа не може реалiзувати свiй потенцiал в тiлi людини?
- Людський мозок дуже повiльний, i душа в ньому обмежена. Так було створено навмисно. Тiльки в такому разi можливий її безпечний рiст.
Тут Хлопець хотiв поставити ще одне запитання, але у нього з"явилось дивне вiдчуття. Саме таке вiдчуття вiн переживав iз своєю дiвчиною. Незрозумiле вiдчуття радостi, щастя, яке починалось десь iз живота i розходилось усiм тiлом. Як тiльки у нього з"являлось питання, Хлопець розумiв, що вже його ставив i чув вiдповiдь. Вiн згадував цей дiалог в найдрiбнiших деталях. Це було найважче, адже йому було незрозумiло, що це - реальнiсть чи спогад дiалогу. Усе злилось в одне цiле. Йому стало страшно, бо вiн не мiг зупинитись. Бачення свiту змiнювалась одразу пiсля того, як мiнялась його думка. А думок у його головi виявилось набагато бiльше, нiж вiн уявляв. I чим бiльше Хлопець нервував, тим швидше змiнювалось його оточення. Ось вiн сидить за столом iз мамою i батьком. Вмить вже їде на мотоциклi. Не встиг зреагувати на перешкоду на дорозi, як зрозумiв, що вже на близькому побаченнi iз своєю майбутньою дружиною. Ще мить - i вiн грає зi своїм сином.
Хлопцевi здалось, що в його головi з"явився ще хтось, адже майорiли паралельно й iншi думки, iншi вiдчуття. Неймовiрним зусиллям зосередився на запитаннi: "Що це зi мною вiдбувається?"
Знову в потязi, сидить перед Богом.
- Ти запитав чому душа закута в людському тiлi. Це означає, що ти готовий до свободи вiд цих кайданiв. Тобi потрiбно звикнути, що тепер ти поза часом, а момент, у якому ти знаходишся, залежить тiльки вiд твоєї думки.