В безоднi оксамитового неба
спалахували зорянi вогнi.
Я шепотiла злякано: "Не треба..."
А ти: "Благаю..." шепотiв менi.
Незчулися, як нiченька минула,
i перший промiнь в очi зазирнув.
П'янiючи вiд щастя, я заснула.
А ти, коханий?
Чом ти не заснув?
Коли важкi повiки розтулились,
тебе зi мною поруч не було.
Мов пташка в клiтцi, серденько забилось.
Мов полум'ям, у грудях запекло.
Але чомусь надiя не зникала,
що повернешся, просто заблукав...
Я довго ще тебе тодi шукала.
А ти, коханий?
Ти мене шукав?
На жаль, я надто пiзно зрозумiла,
вогонь твоїх пригадуючи слiв,
що до нестями я тебе любила!
А ти, коханий...
...теж себе любив.
червень, 1996
|