Цивiльне право як галузь приватного права - це сукупнiсть цивiльно-правових норм, закрiплених у Цивiльному кодексi Украни, законодавчих та iнших нормативно-правових актах, якi регулюють майновi вiдносини товарно-грошового характеру, а також особистi немайновi вiдносини (як пов"язанi, так i не пов"язанi з майновими вiдносинами) за участю суб"єктiв (фiзичних i юридичних осiб, держави, територiальних громад), якi мають самостiйний органiзацiйно-майновий статус, дiють вiльно i на власний розсуд здiйснюють сво права, вступають у правовiдносини, а також несуть цивiльно-правову вiдповiдальнiсть за винну протиправну поведiнку перед потерпiлим (боржником) за допущене порушення. Цивiльне право як самостiйна галузь права регулює певну частину суспiльних вiдносин, яка у свой сукупностi становить предмет цивiльного права. Предмет цивiльного права становлять цивiльно-правовi вiдносини, а саме: 1) Майновi вiдносини, якi мають товарно-грошовий, вартiсний характер. 2) Майновi вiдносини у сферi товарообiгу - вiдображають i забезпечують рух матерiальних благ у суспiльствi, зокрема перехiд матерiальних благ вiд одних осiб до iнших, х використання, споживання. 3) Особистi немайновi вiдносини, що тiсно пов"язанi з особою суб"єкта: а) немайновi вiдносини, об"єктом яких є особистi права на нематерiальнi блага i якi можуть породжувати можливiсть одержання грошово винагороди чи iншого матерiального блага (права авторства на твори науки, лiтератури, мистецтва, винаходiв, промисловi зразки, права на товарнi знаки, фiрмовi найменування та на iншi результати iнтелектуально дiяльностi); б) особистi немайновi вiдносини, об"єктом яких є особистi права на нематерiальнi блага, якi не здатнi самi по собi породжувати у його носiях право на грошову винагороду чи iнше матерiальне благо (право на дiлову репутацiю, на iм"я, право на життя i здоров"я, на особисту i сiмейну таємницю, недоторканнiсть приватного життя). Метод цивiльного права - це сукупнiсть способiв та заходiв, що впливають на формування поведiнки суб´єктiв вiдносин. Метод цивiльно-правового регулювання визначає яким чином регулю?ються вiдповiднi суспiльнi вiдносини. Цивiльно-правовий метод характеризується, передусiм, юридичною рiвнiстю сторiн, автономiєю х волi та майновою самостiйнiстю; диспозитивнiстю (правом сторiн самостiйно визначати характер свох вiдносин у межах чинного законо?давства); особливим способом вирiшення спорiв мiж учасника?ми цивiльних правовiдносин; наявнiстю майново вiдповiдаль?ностi сторiн. В методах окрiм диспозитивного (вiльний вибiр поведiнки), видiляють також iмперативний (заборона, зобов"язання, примус).
2. Функцi та принципи Цивiльного права.
Функцi цивiльного права - це вiдповiднi напрями впливу цивiльно-правових норм на врегульованi ними майновi та особистi немайновi вiдносини, спрямованi на досягнення поставлених перед даною галуззю права цiлей i завдань. Цивiльному праву притаманнi такi функцi: регулятивна; охоронна; превентивна (виховна, попереджувально-виховна); компенсацiйна. Принципи цивiльного права становлять основоположнi iде, втiленi чи закладенi в законi, вiдповiдно до якого здiйснюється правове регулювання цивiльно-правових вiдносин та забезпечується реалiзацiя покладених на цивiльне право функцiй. У ст. 3 ЦК У передбаченi загальнi принципи (засади) цивiльного законодавства: 1) неприпустимiсть свавiльного втручання у сферу особистого життя людини; Змiст цього принципу цивiльного права становить суб'єктивне право людини на особисте життя, якому кореспондує обов'язок будь-яких iнших осiб не допускати його порушення, тобто х невтручання в особисте життя людини. Зокрема, з цього принципу випливає, що органи державно влади i мiсцевого самоврядування та будь-якi iншi особи не мають втручатися в приватнi справи суб'єктiв цивiльного права, якщо вони здiйснюють свою дiяльнiсть у вiдповiдностi з вимогами законодавства. 2) неприпустимiсть позбавлення права власностi, крiм випадкiв, встановлених Конституцiєю Украни та законом; Цей принцип означає неприпустимiсть позбавлення права власностi, крiм випадкiв, встановлених законом. Згiдно з цим принципом норми цивiльного права забезпечують власникам можливiсть стабiльного (сталого) здiйснення власницьких повноважень. 3) свобода договору; 4) свобода пiдприємницько дiяльностi, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивiльного права та iнтересу; 6) справедливiсть, добросовiснiсть та розумнiсть. Загалом змiст цього принципу (справедливостi, добросовiсностi i розумностi) полягає в тому, що тексти законiв, правочинiв та х застосування суб'єктами цивiльних правовiдносин мають бути належними i справедливими та вiдповiдати загальновизнаним нормам обороту.
3. Визначення та система Цивiльного права.
Цивiльне право, як i iншi галузi права, має свою систему. Структуризацiя цивiльно-правових елементiв здiйснюється на основi вироблених наукою i практикою загальних пiдходiв. Iснують такi системи побудови цивiльного права. Iнституцiйна система - передбачає розподiл правових норм за окремими iнститутами. Пiд цивiльно-правовим iнститутом розумiють групу цивiльно-правових норм, що регулюють одно?рiднi суспiльнi вiдносини (найму, купiвлi-продажу, спадкуван?ня тощо). Пандектна система - передбачає видiлення загально частини цивiльного права i вiдокремлення речового права вiд зобов´язального. Пандектна система вiдображає статику речово?го i динамiку зобов´язального права - основних майнових прав, що виникають у суспiльствi. Цивiльне право Украни будується за Пандектною систе?мою. Взагалi система цивiльного права Украни може бути представлена у такому порядку: Загальна частина цивiльного права - норми про основнi положення (цивiльнi вiдносини, пiдстави виникнення цивiльних прав та обов"язкiв, захист цивiльних прав); суб"єкти i об"єкти цивiльних прав; правочини; представництво i довiренiсть; позовну давнiсть. Особлива частина цивiльного права - норми про особистi немайновi права; речове право; iнтелектуальну власнiсть; зобов"язальне право (договiрнi та позадоговiрнi зобов"язання); спадкове право. Систему цивiльного права слiд вiдрiзняти вiд систематизацi цивiльно-правових норм, формами яко є кодифiкацiя та iнкор?порацiя.
4. Цивiльне право, як наука.
Цивiльне право як науку ще називають цивiлiстикою, що означає систему знань, положень та висновкiв про цивiльно-правовi явища.
Предметом є чинне законодавство, практика його застосування, iсторiя розвитку, досвiд цивiльно-правового розвитку в зарубiжних кранах. Також цивiлiстика вивчає також поняття цивiльного права, його мiсце в правовiй системi, його походження та закономiрностi розвитку, систему та змiст цивiльно-правових норм, iнститутiв та пiдгалузей, х роль у правовому оформленнi життя суспiльства та ефективнiсть х застосування. Змiст цивiлiстично науки становить сукупнiсть знань про цивiльно-правовi явища. Цивiлiстичнi знання самi по собi не надiленi загальнообов'язковiстю, проте є пiдґрунтям для правотворчо дiяльностi. Тобто, наука цивiльного права - це систематизована сукупнiсть знань про цивiльно-правове регулювання суспiльних вiдносин, властивостi та закономiрностi його функцiонування та розвитку, способи досягнення його ефективностi, засоби отримання нових знань, необхiдних для подальшого вдосконалення цивiльного права. Цивiлiстика має сво методи наукового дослiдження: загальнонауковi методи - дедукцiя, iндукцiя, аналiз, синтез, абстрагування, узагальнення тощо; i спецiальнi: 1) метод порiвняльного правознавства, дозволяє визначити унiверсальнi та специфiчнi закономiрностi розвитку цивiльно-правових явищ; 2) метод комплексного аналiзу - грунтується на одночасному використаннi для вирiшення конкретного завдання наукового iнструментарiю, що використовується декiлькома рiзними науками, 3) метод системного аналiзу - ґрунтується на розглядi конкретного явища як певно системи. 4) метод конкретних соцiологiчних дослiджень - полягає у використаннi аналiзу статистичних даних. 5) iсторичний метод - ґрунтується на вивченнi iсторi становлення та розвитку того чи iншого правового iнституту, поняття, категорi тощо. Цивiльне право як наука iснує у взаємозв'язку з iншими науками. Серед яких провiдне мiсце посiдає теорiя держави i права. Досить тiсно цивiлiстика пов'язана також i з наукою конституцiйного, адмiнiстративного, фiнансового, земельного та цивiльно-процесуального права, оскiльки предмети цих наук є дотичними зi сферою цивiльно-правового регулювання. Окрiм юридичних наук, цивiлiстика перебуває у тiсному взаємозв'язку i з iншими суспiльними науками, наприклад, фiлософiєю, полiтологiєю, соцiологiєю, iсторiєю тощо. Особливий зв'язок iснує мiж цивiльним правом та економiчною наукою. Цивiлiстична наука в Укранi в своєму iсторичному розвитку пройшла низку етапiв, в окремi перiоди була доволi тiсно пов'язана з цивiлiстичною наукою iнших кран, зокрема, Росi.
5. Загальнi положення Цивiльного законодавства.
Однiєю з галузей права Украни є цивiльне право, яке нале?жить до приватного. Цивiльне право - це сукупнiсть правових норм, що регулюють особистi немайновi та майновi вiдносини. Цивiльне право не потрiбно плутати з цивiльним законодавством. Цивiльне законодавство - це система нормативних актiв, у яких мiстяться цивiльно-правовi норми, що регулюють немайновi та майновi вiдносини (власностi i товарообiгу), вiдносини, що складаються у сферi iнтелектуально дiяльностi, а також вiдносини щодо охорони i захисту цих особистих немайнових та майнових благ. Суб´єктами цивiльного права є фiзичнi особи; юридичнi особи, iнколи держава та територiаль?нi чи регiональнi громади. Обєкти ЦП - будь-якi речi та майно, якi вiльно обертаються в цивiльному обiгу, якi не забороненi законом. Предметом ЦП є суспiльнi вiдносини, майновi та не майновi. Принципи ЦП - свобода договору; свобода пiдприємництва; неприпустимiсть втручання в особисте життя фiзично особи; - недопустимiсть позбавлення права власностi фiзично особи; - судовий захист порушеного цивiльного права. Функцi ЦП - регулятивна, охоронна, попереджувально-виховна; попереджувально-стимулююча. Методи ЦП - диспозитивний (вiльний вибiр поведiнки); - iмперативний (заборона, зобов"язання, примус). Цивiльне право Украни будується за Пандектною систе?мою. Що передбачає видiлення загально частини цивiльного права i вiдокремлення речового права вiд зобов´язального. Змiст Цивiльного кодексу Украни утворюють шiсть книг ("Загальнi положення ', "Особистi немайновi права фiзичних осiб", "Право власностi та iншi речовi права", "Право iнтелектуально власностi", "Зобов'язальне право", "Спадкове право"), до складу яких входить 1308 статей. "Загальнi положення" складаються з п'яти роздiлiв i 19 глав(ст. 1-268). Це роздiли про основнi положення, особи (фiзичнi особи, юридичнi особи, пiдприємницькi товариства, участь держави. Автономно Республiки Крим, територiальних громад у цивiльних вiдносинах), об'єкти цивiльних прав, правочини, представництво, строки та термiни, позовну давнiсть. Отже, в "Загальних положеннях" зосередженi всi елементи цивiльно-правових вiдносин: суб'єкти, об'єкти, змiст. Джерелами ЦП є - КонстУкр; ЦивКодекс; Земельний Код; Повiтряний Код; Торг-Мореп.Кодекс; Закони Укр.; укази Президента; постанови КабМiну, та iнше.
6. Дiя норм Цивiльного законодавства.
Розглядаючи питання про дiю цивiльного законодавства, слiд зупинитися на дi законодавства у часi, просторi та за колом осiб. Вирiшити питання про дiю цивiльного законодавства у часi - це означає встановити момент вступу його в дiю i момент припинення його дi. Вiдповiдно до ст. 94 Конституцi Украни закон набирає чиностi через десять днiв з дня його офiцiйного оприлюднення, якщо iнше не передбачено самим законом, але не ранiше дня його опублiкування. Нормативно-правовi акти Верховно Ради Украни i Президента Украни набирають чинностi через десять днiв з дня х офiцiйного оприлюднення, якщо iнше не передбачено самими актами, але не ранiше дня х опублiкування в офiцiйному друкованому виданнi. Нормативно-правовi акти Кабiнету Мiнiстрiв Украни набирають чинностi з моменту х прийняття, якщо бiльш пiзнiй строк набрання ними чинностi не передбачено в цих актах. Акти Кабiнету Мiнiстрiв Украни, якi визначають права i обов'язки громадян, набирають чинностi не ранiше дня х опублiкування в офiцiйних друкованих виданнях. Офiцiйними друкованими виданнями згiдно з Указом Президента Украни вiд 10 червня 1997 р. є: "Офiцiйний вiсник Украни", "Вiдомостi Верховно Ради Украни", газета "Урядовий кур'єр". Закони та iншi нормативно-правовi акти, що визначають права i обов'язки громадян, не доведенi до вiдома населення у порядку, встановленому законом згiдно зi ст. 57 Конституцi Украни, є нечинними. За загальним правилом закони та iншi нормативно-правовi акти дiють на майбутнє i не мають зворотно дi в часi. З цього правила є винятки. Стаття 58 Конституцi мiстить правило про те, що закони та iншi нормативно-правовi акти мають зворотну дiю в часi у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. Припинення дi законiв та iнших нормативно-правових актiв настає у випадках, коли спливає строк, на який вони приймалися, при прямому скасуваннi х дi, а також у випадках прийняття нового закону або iншого нормативно-правового акта, якi по-iншому регулюють тi ж самi вiдносини. Стосовно дi норм цивiльного законодавства у просторi та за колом осiб, то дiя норм цивiльного законодавства Украни поширюється на всiх осiб, що перебувають на територi. До цих осiб належать громадяни Украни, укранськi юридичнi особи, держава Украна, територiальнi громади. Дiя цивiльного законодавства поширюється також на iноземних громадян, осiб без громадянства, на iноземнi юридичнi особи, якщо iнше не передбачено законами Украни. Але залежно вiд виду та характеру зазначених актiв вони можуть поширюватись не на всю територiю Украни, а на певну частину, а так само не на усiх осiб, а тiльки певне коло осiб. Якщо дiя цивiльно-правового нормативного акта поширюється на певну територiю Украни, то зазначений нормативний акт дiє тiльки щодо тих осiб, якi перебувають на данiй територi. Iнодi в самому нормативному актi передбачено або випливає з його змiсту, що вiн застосовується лише до певно групи суб'єктiв. До таких законiв можна вiднести, наприклад, Закон Украни "Про захист прав споживачiв"
7. Спiввiдношення галузевого i комплексного законодавства та застосування його за аналогiєю.
Спiввiдношення галузевого i комплексного. Цивiльне законодавство за свом змiстом є галуззю законодавства. Воно мiстить норми цивiльного права. Одним з показникiв галузi законодавства слiд вважати наявнiсть зведеного нормативного акта, який охоплює переважну бiльшiсть iнститутiв дано галузi. Для цивiльного законодавства таким зведеним нормативним актом є Цивiльний кодекс. Проте у практицi немає "чистих" галузей законодавства, тобто таких, якi б мiстили норми виключно однiє галузi. Нормативнi акти вiдображають функцiональнi зв'язки мiж нормами рiзних галузей права, а тому галузь цивiльного законодавства, яка вiдповiдає галузi цивiльного права, складається не лише з цивiльно-правових актiв, а й охоплює нормативнi матерiали з цивiльного права, що мiстяться у нормативних актах iнших галузей права. Так, у Законi "Про пiдприємства в Укранi" вiд 27 березня 1991 p. вiдповiднi статтi передбачають цивiльно-правовi норми поряд з iншими статтями, якi мiстять норми трудового, фiнансового та адмiнiстративного права. З iншого боку, в цивiльно-правових актах мiстяться норми iнших галузей права. Отже, в системi сучасного законодавства є нормативнi акти, якi мiстять норми рiзних галузей права. Вони належать до комплексних нормативних актiв. Сукупнiсть комплексних нормативних актiв становить комплексне законодавство. Наявнiсть галузевих i комплексних нормативних актiв необхiдно враховувати у практичнiй дiяльностi з застосування норм права. Не менш важливо враховувати цю обставину в роботi з удосконалення чинного законодавства, бо в цьому разi досить чiтко вимальовуються шляхи можливо консолiдацi норм, згрупування х у самостiйнi рубрики, скорочення множинностi й усунення суперечностей. Застосування законодавства за аналогiєю Цивiльному законодавству, на вiдмiну вiд кримiнального, вiдомий iнститут аналогi. Цивiльнi правовiдносини виникають також з дiй, зокрема угод громадян i органiзацiй, хоч i не передбачених законом, але таких, що вiдповiдають (не суперечать) загальним засадам i змiсту цивiльного законодавства. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивiльного законодавства, а лише загальними засадами, змiстом цивiльного законодавства. Такий засiб заповнення прогалин закону називається аналогiєю права. Поряд з цим застосовується i аналогiя закону - поширення на вiдносини, якi безпосередньо не врегульованi в законi, правових норм, що регламентують подiбнi вiдносини. береження iнституту аналогi у цивiльному правi, на вiдмiну вiд кримiнального права, в якому аналогiю скасовано, пояснюється так: кримiнальне право має справу з протиправними, злочинними дiями. З метою змiцнення законностi воно виходить з принципу: поведiнка, що не квалiфiкується за кримiнальним законом як злочинна, не може бути пiдставою для застосування покарання. Цивiльне ж законодавство, навпаки, в переважнiй бiльшостi регулює правомiрну, суспiльне корисну дiяльнiсть громадян та органiзацiй. При цьому важливо передбачити всi можливi випадки вчинення правомiрних дiй. До того ж обмеження правомiрно дiяльностi суворими межами закону призвело б до сковування розумно господарсько iнiцiативи учасникiв цивiльного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових вiдносин, якi виникають з метою задоволення матерiальних i духовних потреб громадян та органiзацiй. В умовах радикально економiчно реформи законодавець заохочує дiлову заповзятливiсть в економiчнiй, комерцiйнiй дiяльностi. Аналогiя права i закону в цивiльному правi знаходить нове обгрунтування в принципi: дозволено все, що не заборонено законом.
8. Поняття та пiдстави виникнення Цивiльних прав та обов"язкiв.
Цивiльнi права та обов'язки виникають iз дiй осiб, що передбаченi актами цивiльного законодавства, а також iз дiй осiб, що не передбаченi цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. Тобто пiдставою цивiльних правовiдносин є юридичнi факти. До таких юридичних фактiв вiднесенi договори та iншi правочини, створення лiтературних, ху?дожнiх творiв, винаходiв та iнших результатiв iнтелектуально, творчо дiяльностi, завдання майново (матерiально) та морально шкоди iншiй особi тощо. Перелiк юридичних фактiв-пiдстав виникнення цивiльних прав та обо?в'язкiв, що мiститься в ст. 11 ЦП Укр, не є вичерпним, а вiдтак цивiльнi права та обов'язки можуть виникати в учасникiв цивiльних вiдносин у тому числi i на пiдставi юри?дичних фактiв, не передбачених цiєю статтею.
Юридичнi факти подiляють на факти дi та факти подi. Юридичнi факти-дi - такi юридичнi факти, якi породжують, змiнюють чи припиняють цивiльнi правовiдносини внаслiдок вольових дiянь фiзичних та юридичних осiб. За легiтимнiстю юридичнi факти-дi подiляють на правомiрнi та неправомiрнi. Юридичнi факти-подi - такi юридичнi факти, якi породжують, змiнюють чи припиняють цивiльнi правовiдносини, незалежно вiд волi фiзичних чи юридичних осiб. Основною пiдставою виникнення цивiльних прав та обов'язкiв є договiр, який слiд розумiти як погоджену дiю двох або бiльше сторiн. Договори у цивiль?ному правi є найбiльш поширеним юридичним фактом, з якого виникають пра?ва та обов'язки учасникiв правовiдносин. Поряд iз договором цивiльнi права та обов'язки виникають також iз одно?стороннiх правочинiв, до яких слiд вiднести передусiм заповiт, видачу довiре?ностi тощо. У чинному ЦК також йдеться про створення лiте?ратурних, художнiх творiв, винаходiв та iнших результатiв iнтелектуально, твор?чо дiяльностi в якостi пiдстави виникнення цивiльних прав та обов'язкiв. Цивiльнi права та обов'язки можуть виникнути через заподiяння майново (матерiально) та морально шкоди iншiй особi. Цивiльнi права та обов'язки можуть також виникати безпосередньо з актiв цивiльного законодавства, з актiв органiв державно влади, органiв влади Автономно Республiки Крим або органiв мiсцевого самоврядування. Крiм того пiдставою виникнення прав та обов'язкiв учасникiв цивiльних вiдносин є рiшення суду. Також пiдставою виникнення цивiльних прав та обов"язкiв може бути настання або ненастання певно подi. Прикладами такого юридичного факту-подi, з якою закон або договiр пов"язують виникнення цивiльних прав i обов"язкiв, можуть виступати: факт хвороби або смертi фiзично особи, якщо укладено договiр про особисте страхування (виникнення зобов"язання страховика по сплатi страхово виплати у разi настання страхового випадку); факт виграшу учасником гри або парi (виникнення обов"язку органiзатора гри або iншого учасника виконати певне зобов"язання на користь переможця) тощо.
9. Здiйснення Цивiльних прав.
Суб"єкти цивiльного права здiйснюють та реалiзують сво права вiльно, на свiй розсуд (принцип диспозитивностi). Так, зокрема, учасники цивiльних вiдносин самостiйно приймають рiшення щодо встановлення договiрних вiдносин та х умов,щодо обрання того чи iншого способу захисту порушених цивiльних прав та охоронюваних законом iнтересiв тощо. Метою здiйснення цивiльного права виступає задоволення певних потреб носiя цього права. Принципи здiйснення - це закрiпленi в нормах цивiльного права загальнi положення, якi встановлюють основнi вимоги до поведiнки суб'єкта при здiйсненнi ним свох цивiльних прав. Принципами здiйснення цивiльних прав є: 1) принцип автономi волi; (вiльно, на власний розсуд, задля задоволення своє мети та iнтересiв.) 2) принцип законностi; (здiйснювати своє право лише вiдповiдно до норм права) 3) принцип розумностi та добросовiсностi. (здiйснюючи сво цивiльнi права, особа повинна дiяти розумно та добросовiсно не лише щодо себе, а й щодо iнших суб'єктiв правовiдносин.) Нездiйснення особою свох цивiльних прав не є пiдставою для х припинення, крiм випадкiв, встановлених законом. Наприклад, нездiйснення особою свох повноважень власника щодо певно речi (права володiти, користуватися розпоряджатися нею) без намiру вiдмови вiд права власностi на не не є пiдставою для припинення права власностi тако особи на зазначену рiч. Особа може вiдмовитися вiд свого конкретного майнового права, наприклад вiд отримання авторського гонорару за певним договором. Вiдмова вiд права власностi на транспортнi засоби, тварин,нерухомi речi здiйснюється у порядку, встановленому актами цивiльного законодавства. Зокрема, у разi вiдмови вiд права власностi на майно, права на яке пiдлягають державнiй реєстрацi, право власностi на нього припиняється з мо?менту внесення за заявою власника вiдповiдного запису до державного реєстру. Особа вправi передати своє майнове право iншiй особi. Пiдставою передачi майна та, вiдповiдно, переходу прав на це майно буде у такому випадку вiдплатний або безвiдплатний договiр - договiр купiвлi-продажу, оренди, комерцiйно концесi тощо. Межi здiйснення цивiльних прав - законодавчо дозволенi конкретнi способи поведiнки, якими особа в змозi набути для себе тi можливостi, якi становлять змiст цивiльного права. Загальними межами здiйснення цивiльних прав є: 1) утримання вiд дiй, якi могли б порушити права iнших осiб; 2) утримання вiд дiй, якi могли б заподiяти шкоду довкiллю та культурнiй спадщинi; 3) заборона дiй особи, що вчиняються з намiром завдати шкоди iншiй особi, а також зловживання правом в iнших формах; 4) дотримання моральних засад суспiльства; 5) заборона використання цивiльних прав iз метою неправомiрного обмеження конкуренцi, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовiсна конкуренцiя. Цивiльнi права можуть здiйснюватися як безпосередньо особою, так i представником. Представництво - правовiдносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин вiд iменi iншо сторони, яку вона представляє. Представництво можливо за юридичних (неповна дiєздатнiсть, обмежена дiєздатнiсть, недiєздатнiсть) та/або за фактичних причин (хвороба, юридична неграмотнiсть, небажання особисто здiйснювати право чи виконувати обов'язок).
10. Виконання Цивiльних обов"язкiв.
Виконання цивiльних обов'язкiв - це дотримання зобов'язаною особою поведiнки на користь уповноважено особи. Обов'язковою умовою виконання обов'язкiв є, насамперед, необхiдний обсяг дiєздатностi, тобто здатностi своми дiями створювати для себе цивiльнi обов'язки, самостiйно х виконувати та нести вiдповiдальнiсть у разi х невиконання. Виконання обов'язкiв може вiдбуватись у пасивнiй (утримання вiд певних дiй) та активнiй (вчинення певних дiй) формi. Способи виконання цивiльних обов'язкiв подiляють на добровiльний та примусовий. Добровiльний спосiб виконання обов'язку має мiсце, якщо особа виконує покладене на не зобов'язання чи утримується вiд його виконання за власною волею. Примусовий спосiб виконання має мiсце, коли виконання зобов'язання чи утримання особи вiд його виконання здiйснюється на пiдставi актiв правоохоронних органiв незалежно вiд волi зобов'язаного суб'єкта чи взагалi без його участi. Але при цьому особа не може бути примушена до дiй, вчинення яких не є обов'язковим для не. Виконання обов'язкiв може бути покладено як на самого зобов'язаного суб'єкта, так i на кiлькох iз них (у дольовому, солiдарному чи субсидiарному порядку), а iнодi навiть i на iнших осiб. Основними принципами виконання цивiльних обов'язкiв є: 1) принцип законностi; (зобов'язана особа повинна у свой дiяльностi з виконання обов'язку дотримуватися та не порушувати норм права, якими регулюється порядок виконання обов'язку.) 2) принцип належного виконання обов'язку; (обов'язок має бути виконано у зазначений строк (термiн), у вказаному мiсцi та вiдповiдно до iнших iстотних умов.) 3) принцип повноти виконання обов'язку; (зобов'язання має бути виконано повною мiрою, оскiльки виконання обов'язку, як правило, не здiйснюється частинами.) 4) принцип реального виконання обов'язку. (має мiсце тодi, коли обов'язок має бути виконано в натурi, наприклад, надати послуги, виконати роботи, передати майно.) Для забезпечення виконання цивiльних обов'язкiв iснують засоби заохочення та вiдповiдальностi, якi встановлено договором або актом цивiльного законодавства. Засоби заохочення можуть бути у формi надання додатково оплати, додаткових прав особi, яка добросовiсно виконує сво обов'язки тощо. Засоби вiдповiдальностi за невиконання або недотримання свого обов'язку - це неустойка (штраф, пеня), порука, гарантiя, застава, притримання, завдаток, а також iншi види стягнень як майнового, так i немайнового характеру. В окремих випадках особу може бути звiльнено вiд цивiльного обов'язку або вiд його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивiльного законодавства. Найбiльш поширеним випадком звiльнення особи вiд вiдповiдальностi є дiя обставин непереборно сили, що призвела до невиконання особою покла?деного на не цивiльного обов'язку. Також, ЦК передбачає звiльнення вiд обов'язку або вiд його виконання у випадку смертi фiзично особи, якщо виконання нерозривно пов'язане iз особою боржника (ст. 608 ЦК), за умов прощення боргу (ст. 605 ЦК); у випадках поєднання кредитора та боржника в однiй особi, як от при злиттi двох юридичних осiб (ст. 608 ЦК) та в iнших випадках. Цивiльнi обов'язки можуть виконуватися як безпосередньо особою, так i представником. Представництво - правовiдносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин вiд iменi iншо сторони, яку вона представляє. Представництво можливо за юридичних (неповна дiєздатнiсть, обмежена дiєздатнiсть, недiєздатнiсть) та/або за фактичних причин (хвороба, юридична неграмотнiсть, небажання особисто здiйснювати право чи виконувати обов'язок).
11. Захист Цивiльних прав та iнтересiв.
Ст. 15 ЦК Укр. - Кожна особа має право на захист свого цивiльного права у разi його пору?шення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого iнтересу, який не суперечить за?гальним засадам цивiльного законодавства. Хоча ця стаття i вказує лише на три форми посягань: порушення, оспорення чи невизнання; в яких може бути застосовано певнi дi щодо захисту, але це не виключає можливостi застосування рiзноманiтних способiв захисту до iнших форм посягань на права та iнтереси учасникiв цивiльних правовiдносин. Пiд поняттям цивiльно-правового захисту слiд розумiти передбачену законом вид i мiру можливого або обов'язкового впливу на суспiльнi вiдносини, якi зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права. Пiд порушенням слiд розумiти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслiдок чого суб'єктивне право уповноважено особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням його носiя можливостi здiйснити, реалiзувати своє право повнiстю або частково. Невизнання - це дi учасника цивiльних правовiдносин, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, що спрямованi на заперечення в цiлому або у певнiй частинi суб'єктивного права iншого учасника цивiльних правовiдносин, внаслiдок якого уповноважена особа позбавлена можливостi реалiзувати своє право. Оспорювання - це такий стан цивiльних правовiдносин, за якого мiж: учасниками iснує спiр з приводу наявностi чи вiдсутностi суб'єктивного права у сторiн, а також: належностi такого права певнiй особi. До прав, що пiдлягають цивiльно-правовому захисту, вiдносяться всi май?новi та особистi немайновi права, належнi суб'єктам цивiльного права, що вхо?дять до змiсту х правоздатностi. Порушенi цивiльнi права можуть захищатися за допомогою юрисдикцiйних та поза юрисдикцiйних форм. Юрисдикцiйний захист здiйснює низка уповноважених на це державних i громадських органiв та осiб, якi в силу закону чи домовленостi можуть вжити заходiв щодо поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права. А саме: суд, Президент Украни, органи дер?жавно влади, органи влади АРК або органи мiсцевого самоврядування, нотарi?ус. Цей перелiк не є вичерпним. Також вiдповiдно до окремих актiв законодавства Украни здiйснюють захист цивiльних прав та iнтересiв або сприяють х захисту органи прокуратури, орга?ни внутрiшнiх справ (мiлiцiя), громадськi органiзацi споживачiв (об'єднання споживачiв). Неюрисдикцiйними способами захисту суб'єктивного права та iнтересу, який охороняється законом, слiд визнавати вiдповiднi дi суб'єкта, права та iнтереси якого порушено. Основним неюрисдикцiйним способом цивiльного права є самозахист - застосування особою засобiв протидi, якi не заборонено законом та не суперечать моральним засадам суспiльства. Основною характерною ознакою самозахисту є те, що суб'єкт цивiльного права захищає себе власними дiями, без звернення до суду або iншого органу, який здiйснює захист цивiльного права.
12. Захист Цивiльних прав та iнтересiв судом.
Захист прав судом вiдноситься до юрисдикцiйних форм захисту. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та iнтересу. Способами захисту цивiльних прав та iнтересiв можуть бути: 1) визнання права - подається у випадках, коли належне певнiй особi право не визнається, оспорюється iншою особою або у разi вiдсутностi в не документiв, що засвiдчують приналежнiсть й права.; 2) визнання правочину недiйсним - застосовується у тих випадках, коли необхiдно вiдновити становище, що iснувало до укладення правочину з порушенням умов його дiйсностi; 3) припинення дi, яка порушує право - пов'язаний зi вчиненням iншою особою незаконних дiй, спрямованих на порушення права, належного особi; 4) вiдновлення становища, яке iснувало до порушення - цей спосiб пов'язаний iз застосуванням певних заходiв, спря?мованих на вiдновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому станi, в якому воно iснувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхiдно, щоб суб'єктивне право не було припинене, i його можна було вiдно?вити шляхом усунення наслiдкiв правопорушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурi - застосо?вується у тих випадках, коли вiдповiдач зобов'язаний був вчинити певнi дi сто-совно позивача, але вiдмовився або уникає можливостi виконати свiй обов'язок. Тобто цей спосiб захисту застосовується за наявностi зобов'язальних правовiдно?син мiж позивачем та вiдповiдачем; 6) змiна правовiдношення; припинення правовiдношення - пов'я?занi з необхiднiстю змiнити чи припинити iснуюче правовiдношення у зв'язку з, наприклад, порушенням його однiєю iз сторiн;
7) вiдшкодування збиткiв та iншi способи вiдшкодування майново шкоди - можуть застосовуватися як самостiйно, так i поєдну?ватися з iншими вимогами, наприклад з позовами про розiрвання договору у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням його другою стороною, про примусове виконання обов'язку в натурi, про усунення перешкод у користуваннi майном тощо. Пiдставою для застосування цього способу захисту є наявнiсть заподiяно особi майново шкоди; 8) вiдшкодування морально (немайново) шкоди - пов'яза?ний з наявнiстю у особи моральних страждань, що виникли, зокрема з неправомiрних дiй (бездiяльностi) iншо особи внаслiдок приниження честi, гiдностi, а також дiлово репутацi фiзично або юридично особи, чи стали наслiдком знищення чи пошкодження майна, заподiяння калiцтва, iншого ушкодження здоров"я або смертi; 9) Визнання незаконними рiшення, дiй чи бездiяльностi органу державно влади, органу влади АРК, органу мiсцевого самоврядування хнiх посадових i службових осiб - характеризується чiтко визначеним суб'єктом - заподiювачем шкоди, якими є вiдповiднi державнi органи, органи мiсцевого самоврядування чи хнi посадовi i службовi особи. Пiдставою для подачi такого позову слугують прийняття незаконних рiшень, незаконнi дi чи бездiяльнiсть зазначених органiв, що призвели до заподiяння шкоди особi.Зазначений перелiк способiв захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати iншi способи захисту. Пiдсумовуючи аналiз способiв захисту цивiльних прав та iнтересiв, необхiдно вiдзначити, що за загальним правилом у разi порушення цивiльного права чи iнтересу у потерпiло особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить вiд виду порушення та вiд наявностi чи вiдсутностi мiж сторонами зобов'язальних правовiдносин. Тобто, потерпiла особа не звертається з усiма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той спосiб захисту, який вiдповiдає характеру порушення права чи iнтересу. Новий ЦК вперше передбачив можливiсть визнання правочинiв не лише недiйсними, але й дiйсними. Суд може захистити цивiльне право або iнтерес iншим способом, що встановлений договором або законом. Пiдставами для вiдмови суду у за?хистi порушеного права чи iнтересу слугують: порушення прав iнших осiб, запо?дiяння шкоди довкiллю або культурнiй спадщинi при здiйсненнi особою свох цивiльних прав; вчинення дiй особою з намiром завдати шкоди iншiй особi та зловживання правом в iнших формах; недотри?мання особою моральних засад суспiльства; використання ци?вiльних прав з метою неправомiрного обмеження конкуренцi, зловживання мо?нопольним становищем на ринку, недобросовiсно конкуренцi.
13. Захист Цивiльних прав Президентом, органами державно влади, влади АРК , органами мiсцевого самоврядування.
Президент Украни є главою держави i ви?ступає вiд iменi. Серед повноважень Президента Украни як гаранта прав i свобод люди?ни i громадянина можна назвати те, що вiн має право скасовувати акти Кабiнету Мiнiстрiв Украни та акти Ради мiнiстрiв Автономно Республiки Крим, якi мiстять цивiльно-правовi норми, внаслiдок яких порушуються цивiльнi права та законнi iнтереси фiзичних, юридич?них осiб та iнших учасникiв цивiльних правовiдносин. Президент Украни також надiле?ний правом вето щодо прийнятих Верховною Радою Украни законiв iз наступним повер?ненням х на повторний розгляд Верховно Ради Украни, у тому числi щодо цивiльно-пра?вового регулювання суспiльних вiдносин. До адмiнiстративного порядку захисту цивiльних прав можна вiднести, по-перше, оскарження дiй та актiв державних органiв у вищестоящий орган виконавчо влади; по-друге, прийняття органами держави чи мiсцевого самоврядування, якi надiленi юрисдикцiйними повноваженнями, рiшення щодо використання способiв захисту. Кабiнет Мiнiстрiв Украни вживає заходiв щодо забезпечення прав i свобод людини i громадянина; забезпечує рiвнi умови розвитку всiх форм власностi; здiйснює управлiння об'єктами державно власностi вiдповiдно до закону. Найпоширенiшим способом захисту в адмiнiстративному порядку слiд вказати ви?знання правового акта незаконним або його скасування. Так рiшення голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй, що суперечать Конститу?цi та законам Украни, iншим актам законодавства Украни, можуть бути вiдповiдно до закону скасованi Президентом Украни або головою мiсцево державно адмiнiстрацi ви?щого рiвня. Участь фiзично та юридично особи приватного права у правовiдносинах визначена в Укранi загально-дозвiльним принципом, тобто дозволено все те, що прямо не забороне?но законом. На вiдмiну вiд вказаного положення органи державно влади та органи мiсце?вого самоврядування, х посадовi особи зобов'язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повно?важень та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю та законами Украни. Конституцiйним положенням визнано, що права i свободи людини та х гарантi визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. Держава вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть. Утвердження i забезпечення прав i свобод людини є головним обов'язком держави (ст. З Конституцi Украни). Це i визначає участь органiв державно влади, органiв влади Автономно Республiки Крим, органiв мiсцевого самоврядування у захистi цивiльних прав та iнтересiв учасникiв правовiдносин.
14. Захист Цивiльних прав нотарiусом.
Вiдповiдно до ст. 18 ЦК Украни - нотарiус здiйснює захист цивiльних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документi у випадках i в порядку, встановлених законом. Пiд виконавчим написом нотарiуса слiд розумiти пiдтвердження нотарiальним орга?ном наявностi заборгованостi (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора цiє заборгованостi. Виконавчий напис вчиня?ється нотарiусом на борговому документi. Стягнення за виконавчим написом нотарiусiв допускається у випадках, чiтко передба?чених чинним законодавством. Такi пiдстави перерахованi у Перелiку документiв, за яки?ми стягнення заборгованостi провадиться у безспiрному порядку на пiдставi виконавчих написiв нотарiусiв, затвердженому Постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украни вiд 29 червня 1999 року.
Нотарiус вчиняє виконавчi написи, якщо поданi документи пiдтверджують безспiрнiсть заборгованостi або iншо вiдповiдальностi боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не бiльше трьох рокiв, а у вiдносинах мiж юридич?ними особами - не бiльше одного року У виконавчому написi повиннi за?значатися: дата його вчинення, посада, прiзвище, iм'я, по батьковi но?тарiуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата i мiсце народження боржника, мiсце роботи (для громадян), номери рахункiв в установах банкiв (для юридичних осiб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що пiдлягають стягненню, або предмети, якi пiдлягають витребуванню, в тому числi пеня, проценти, якщо такi належать до стягнення; розмiр плати, сума державного мита, сплачу?ваного стягувачем, або мита, яке пiдлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконав?чий напис зареєстровано. Виконавчий напис скрiплюється пiдписом i печаткою нотарiуса. Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом Укра?ни "Про виконавче провадження", який визнає виконавчий напис як пiдставу виконання i як виконавчий документ. Виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'яв?лено до примусового виконання протягом трьох рокiв, а з усiх iнших вимог - протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не встановлено iнших строкiв.
15. Самозахист Цивiльних прав.
Вiдповiдно до ст. 19 ЦК Украни фiзична та юридична соба має право на самозахист свого цивiльного права та права iншо особи вiд порушень i протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобiв протидi, якi не забороненi законом та не суперечать моральним засадам суспiльства. Самозахист є реакцiєю на протиправнi дi iншо особи, застосування засобiв протидi. Застосування даного способу захисту звiльняє вiд вiдповiдальностi за шкоду, завдану особi, яка порушила цивiльнi права та iнтереси особи, яка захищається Самозахист як спосiб захисту цивiльних прав може застосовуватися за наявностi вiдповiдних умов. До таких умов можна вiднести: 1) вiдсутнiсть законодавчо заборони застосовувати вiдповiднi засоби протидi; 2) вiдсутнiсть суперечностi засобiв протидi моральним засадам суспiльства; 3) вiдповiднiсть способу самозахисту змiсту права, що порушено; 4) вiдповiднiсть способу самозахисту характеру дiй, якими порушено право, та наслiдкам, що спричиненi цим порушенням. Тобто способи самозахисту мають бути адекватними тому порушенню цивiльного права, проти якого вони спрямованi. Самозахист не може виходити за межi дiй, необхiдних для припинення порушень права. Всi дi того, хто застосовує самозахист, мають бути спрямованi виключно на припинення порушень власного права або права третьо особи. Якщо ця мета досягнута, подальшi дi проти особи, яка допустила порушення, не можуть бути визнанi самозахистом. Способи самозахисту можуть бути встановленi договором, законом або обиратися особою самостiйно. Так до способiв самозахисту можна вiднести застосування такого способу забезпечення виконання зобов'язань, як притримання. Одним iз видiв самозахисту є необхiдна оборона. Також самозахистом можуть бути названi так званi оперативно-господарськi санкцi, передбаченi ст. ст. 235 - 236 Господарського кодексу Украни.
16. Фiзична особа як суб"єкт цивiльних правовiдносин
Фiзична особа (далi Ф.О.) - важливий учасник цив.правовiдн. Слiд розмежовувати "фiзична особа" та "людина", "людина" - це будь-яка бiопсихосоцiальна iстота, незалежно вiд того, чи вступає вона в цивiльнi правовiдносини, чи нi. Натомiсть " Ф.О. " може бути тiльки людина як суб'єкт цивiльних правовiдносин (ст. 24 ЦК). Слiд розрiзняти поняття "фiзична особа" i "особа", оскiльки останнє є ширшим i означає як фiзичних, так i юридичних осiб (ст. 2 ЦК). Як учасник цивiльних правовiдносин, Ф.О. має ознаки - iм'я фiзично особи, громадянство, вiк, стать, сiмейний стан, стан здоров'я тощо. Для того, щоб брати участь у цивiльних правовiдносинах, Ф.О. повинна бути надiлена цивiльною правосуб'єктнiстю. Цивiльна правоздатнiсть, як здатнiсть мати цивiльнi права та цивiльнi обов'язки, визнається за всiма Ф.О. з моменту народження. Однак у випадках, що прямо передбаченi в законi, охороняються iнтереси зачато, але ще не народжено дитини (ч. 2 ст. 25 ЦК). Окрiм цього, у випадках, що прямо встановлено законом, здатнiсть мати окремi цивiльнi права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням Ф.О. вiдповiдного вiку. Наприклад, особа має право бути донором кровi, компонентiв, а також органiв та iнших анатомiчних матерiалiв та репродуктивних клiтин лише по досягненнi повнолiття (ст. 290 ЦК) Момен.том припинення правоздатностi Ф.О. є момент смертi, з якого Ф.О. втрачає здатнiсть бути носiєм цивiльних прав та обов'язкiв, тобто бути учасником цивiльних правовiдносин. Правоздатнiсть є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здiйснення суб'єктивних цивiльних прав та виконання цивiльних обов'язкiв. Цивiльною дiєздатнiстю Ф.О. є здатнiсть своми дiями набувати для себе цивiльних прав i самостiйно х здiйснювати, а також здатнiсть своми дiями створювати для себе цивiльнi обов'язки, самостiйно х виконувати та нести вiдповiдальнiсть у разi х невиконання. Цивiльну дiєздатнiсть має Ф.О., яка усвiдомлює значення свох дiй та може керувати ними (ч. 1 ст. 30 ЦК). Дiєздатнiсть, як i правоздатнiсть, за своєю юридичною природою є суб'єктивним цивiльним правом, яке перебуває в тiсному зв'язку з особою носiя. Обсяг цивiльно дiєздатностi Ф.О. передбачено ЦК Украни i може бути обмежено лише у випадках i в порядку, встановлених законом. На вiдмiну вiд правоздатностi, яка рiвною мiрою визнається за всiма фiзичними особами, дiєздатнiсть не може бути однаковою. Закон визначає кiлька рiзновидiв дiєздатностi: 1) повна дiєздатнiсть; 2) дiєздатнiсть Ф.О. у вiцi вiд 14 до 18 рокiв (неповнолiтнiх) - неповна дiєздатнiсть; 3) дiєздатнiсть Ф.О. у вiцi до 14 рокiв (малолiтнiх) - часткова дiєздатнiсть. Повна цивiльна дiєздатнiсть - це здатнiсть Ф.О. своми дiями набувати та здiйснювати весь спектр передбачених законом цивiльних прав та створювати для себе та виконувати будь-якi цивiльнi обов'язки, тобто реалiзовувати належну й правоздатнiсть у повному обсязi. Повна дiєздатнiсть може набуватись Ф.О. та надаватись й. Надання має мiсце у разi, якщо виникнення повно дiєздатностi фiзично особи залежить вiд волi та проводиться у спецiальному порядку. Повна дiєздатнiсть надається: 1) Ф.О., яка досягла 16 рокiв i працює за трудовим договором; 2) неповнолiтнiй особi, яка записана матiр'ю або батьком дитини; 3) Ф.О., яка досягла 16 рокiв i бажає займатися пiдприємницькою дiяльнiстю. В цьому разi повна дiєздатнiсть надається з моменту реєстрацi неповнолiтньо Ф.О. як пiдприємця. Цивiльну дiєздатнiсть Ф.О. вiком вiд 14 до 18 рокiв (неповнолiтнiх) визначено як неповну. Обсяг дiєздатностi неповнолiтнiх визначається ст. 32 ЦК Украни та є досить широким, але не таким, як це за повно цивiльно дiєздатностi. Неповнолiтнi вправi - вчиняти дрiбнi побутовi правочини, розпоряджатися свом заробiтком, укладати договiр банкiвського вкладу (рахунку) тощо. Цивiльну дiєздатнiсть Ф.О. до 14 рокiв (малолiтньо) називають частковою. Переважну бiльшiсть прав здiйснюють батьки (усиновлювачi) чи опiкун, якi є законними представниками та дiють вiд iменi в iнтересi. Однак у ст. 31 ЦК Украни визначено низку прав, якi неповнолiтня особа може здiйснювати самостiйно: вчинення дрiбних побутових правочинiв; здiйснення особистих немайнових прав на результати iнтелектуально, творчо дiяльностi, що охороняються законом тощо. В окремих випадках законодавець визначає умови, за яких Ф.О. може бути обмежено в цивiльнiй дiєздатностi. При чому можливе обмеження як неповно, так i повно дiєздатностi. Обмеження повно цивiльно дiєздатностi допускається у разi, якщо Ф.О., яка набула повно дiєздатностi: 1) страждає на психiчний розлад, який iстотно впливає на здатнiсть усвiдомлювати значення свох дiй та (або) керувати ними; 2) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо i тим ставить себе чи свою сiм'ю, а також iнших осiб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матерiальне становище. Обмеження повно дiєздатностi Ф.О. - лише за рiшенням суду. Повна цивiльна дiєздатнiсть Ф.О. вважається обмеженою з моменту набрання законно сили рiшенням суду про це (ч. 4 ст. 36 ЦК). Правовий наслiдок обмеження повно дiєздатностi Ф.О. - встановлення судом над нею пiклування. Якщо пiдстави для обмеження повно дiєздатностi Ф.О. зникли - суд поновлює повну цивiльну дiєздатнiсть Ф.О., пiклування припиняється. За певних обставин Ф.О. може бути визнано недiєздатною. Недiєздатнiсть фiзично особи - це нездатнiсть Ф.О. власними дiями набувати цивiльних прав i виконувати цивiльнi обов'язки. Пiдставою визнання Ф.О. недiєздатною є хронiчний, стiйкий психiчний розлад здоров'я, внаслiдок якого вона не здатна усвiдомлювати значення свох дiй або керувати ними (ст. 39 ЦК). За наявностi цих пiдстав суд може за заявою заiнтересованих осiб винести рiшення про визнання особи недiєздатною. За загальним правилом, Ф.О. визнається недiєздатною з моменту набуття рiшенням суду законно сили. Однак у випадках, якщо вiд часу виникнення недiєздатностi залежить визнання недiйсним шлюбу, договору або iншого правочину, момент визнання фiзично особи недiєздатною суд може встановлювати з урахуванням висновку судово-психiатрично експертизи та iнших доказiв про психiчний стан особи (ст. 40 ЦК). Наслiдками визнання Ф.О. недiєздатною - встановлення опiки, тобто абсолютно весь спектр можливих цивiльних прав (обов'язкiв) Ф.О. здiйснюються (виконують) опiкуни, в тому числi й обов'язки з вiдповiдальностi. У разi, якщо пiдстави для визнання особи недiєздатною зникли - суд, за позовом опiкуна, органу опiки та пiклування, поновлює цивiльну дiєздатнiсть особи та припиняє опiку над нею. Пiдставою визнання Ф.О. безвiсно вiдсутньою є вiдсутнiсть у мiсцi постiйного проживання будь-яких вiдомостей про мiсце перебування. Особа вважається безвiсно вiдсутньою пiсля вступу в законну силу рiшення суду про це. До цього Ф.О. вважається такою, мiсце перебування яко не вiдомо. Цивiльно-правовi наслiдки визнання Ф.О. безвiсно вiдсутньою - опис належного й майна та встановлення над ним опiки. Рiшення суду про визнання Ф.О. безвiсно вiдсутньою може бути скасовано у випадках: 1) Ф.О., що визнана безвiсно вiдсутньою - з'явилася; 2) одержано вiдомостi про мiсце перебування Ф.О., що була визнана безвiсно вiдсутньою. Правовi наслiдки такого рiшення суду - припинення опiки над майном (ч. 5 ст. 44 ЦК), поновлення шлюбу (ст. 118 СК) тощо. Пiдставою оголошення Ф.О. померлою є той факт, що в мiсцi постiйного проживання впродовж певного строку немає вiдомостей про мiсце перебування. Цей строк становить: - 3 роки - загальне правило; - 6 мiсяцiв - за умови, що Ф.О. зникла безвiсти за обставин, що загрожували й смертю або дають пiдставу припускати загибель вiд певного нещасного випадку; - 2 роки вiд дня закiнчення воєнних дiй - за умови, що Ф.О. зникла безвiсти у зв'язку з воєнними дiями. Однак, з урахуванням конкретних обставин справи, суд може оголосити Ф.О. померлою i до спливу цього строку, але не ранiше спливу 6 мiсяцiв. Ф.О. оголошується померлою вiд дня набрання законно сили рiшенням суду про це. Ф.О., яка зникла безвiсти за обставин, що загрожували й смертю або дають пiдстави припустити загибель вiд певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними дiями, може бути оголошена померлою вiд дня ймовiрно смертi. Правовими наслiдками оголошення судом фiзично особи померлою є: 1) припинення або ж перехiд до спадкоємцiв усiх прав та обов'язкiв Ф.О., яку оголошено померлою. Проте спадкоємцi Ф.О., яку оголошено такою, що померла, не мають права вiдчужувати протягом 5 рокiв нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з вiдкриттям спадщини; 2) припинення шлюбу та iншi наслiдки, якi настають у разi смертi. Особливо слiд зазначити, що суд встановлює не сам факт смертi, а лише його презумпцiю. I тому якщо така Ф.О. - з'явилася або якщо одержано вiдомостi про мiсце перебування, суд за заявою цiє особи або iншо заiнтересовано особи скасовує рiшення суду про оголошення Ф.О. померлою. Велику роль у визначеннi правового статусу Ф.О. вiдiграють акти цивiльного стану. Актами цивiльного стану є подi та дi, якi нерозривно пов'язанi з Ф.О. i започатковують, змiнюють, доповнюють або припиняють можливiсть бути суб'єктом цивiльних прав та обов'язкiв. Актами цивiльного стану є народження Ф.О., встановлення походження, набуття громадянства, вихiд iз громадянства та його втрата, досягнення вiдповiдного вiку, надання повно цивiльно дiєздатностi, обмеження цивiльно дiєздатностi, визнання особи недiєздатною, шлюб, розiрвання шлюбу, усиновлення, змiна iменi, iнвалiднiсть, смерть тощо. Окремi акти цивiльного стану пiдлягають державнiй реєстрацi, а саме: народження Ф.О. та походження, громадянство, шлюб, розiрвання шлюбу, змiна iменi, смерть. Одним iз особливих прав Ф.О. є право на зайняття пiдприємницькою дiяльнiстю. Зокрема, визначено, що Ф.О. з повною дiєздатнiстю має право на здiйснення пiдприємницько дiяльностi, яку не заборонено законом (ч. 1 ст. 50 ЦК). I тому для Ф.О., якi виявили бажання займатися пiдприємницькою дiяльнiстю, введено специфiчний правовий статус Ф.О. - пiдприємець. При цьому, Ф.О. має право здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть лише за умови державно реєстрацi в порядку, встановленому Законом Украни "Про державну реєстрацiю юридичних осiб та Ф.О. - пiдприємцiв" . Специфiчнiсть правового статусу Ф.О. - пiдприємця полягає в тому, що до пiдприємницько дiяльностi застосовуються нормативно-правовi акти, що регулюють пiдприємницьку дiяльнiсть юр. осiб, якщо iнше не встановлено законом або не випливає iз сутi вiдносин.
17. Характеристика правоздатностi фiзично особи.
Цивiльна правоздатнiсть - це здатнiсть фiзично особи мати цивiльнi права i обов´язки. Цю здатнiсть мають усi фiзичнi особи. Цивiльна правоздатнiсть є невiддiльною вiд самого iснування людини, вона виникає у момент народження та припиняється у мо?мент смертi громадянина. У випадках, встановлених законом, охороняються iнтереси зачато, але ще не народжено дитини. Цивiльну правоздатнiсть слiд вiдрiзняти вiд суб'єктивного цивiльного права. Правоздатнiсть не свiдчить про iснування у особи конкретного права, а є лише загальною передумовою, на пiдставi яко за наявностi певних юридичних фактiв у особи виникає визначене суб'єктивне право. Правоздатнiсть являє собою лише теоретичну, абстрактну можливiсть мати вказанi в законi права та обов'язки, яка може нiколи не здiйснитись, не перетворитись на право, тодi як суб'єктивне право - це вже iснуюче право, належне конкретнiй особi, тобто реалiзована можливiсть. Правоздатнiсть - ознака суб'єкта цивiльного права. Правоздатнiстю володiють усi фiзичнi особи в однаковому обсязi. Обсяг ци?вiльно правоздатностi є однаковим для всiх фiзичних осiб. Особа не може вiдмовитись вiд цивiльно правоздатностi або частини, передати iншим учасникам цивiльних вiдносин. В сучаснiй лiтературi панує думка про те, що правоздатнiсть є природною властивiстю. У деяких випадках момент настання право?здатностi може встановлюватися законом залежно вiд досягнення фiзичною особою вiдповiдного вiку. Так, фiзична особа, яка досягла 14 рокiв, має право на вибiр лiкаря та методiв лiкування, давати згоду на надання медично допомоги, на вибiр мiсця проживання, на вiльне самостiйне пересування по територi Украни, на змiну свого прiзвища та (або) власного iменi: фiзична особа, яка досягла 16 рокiв, має право на вiльний самостiйний визд за межi Украни; фiзична особа (жiнка), яка досягла 17 рокiв, має право на шлюб; фiзична особа, яка досягла 18 рокiв, має право бути донором кровi, компонентiв, а також органiв та iнших анатомiчних матерiалiв та репродуктивних клiтин, бути набувачем у договорi довiчного утримання (догляду) тощо. Iнодi ЦК пов'язує здатнiсть мати певне право не з досягненням певного вiку, а з набуттям повно дiєздатностi. Так, право на заповiт має фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю. В деяких випадках досягнення особою певного вiку тягне за собою не виникнення, а навпаки, припинення певних прав. Так, пiдставою для припинення опiки є досягнення фiзичною особою 14 рокiв, а пiклування - досягнення повнолiття.
Цивiльна правоздатнiсть фiзично особи припиняється у момент смертi. Якщо фiзична особа, оголошена померлою, є в даний час живою, вона цивiльну правоздатнiсть на жоден перiод часу не втрачає, а пiсля повернення може вимагати повернення свого майна
18. Цивiльна дiєздатнiсть фiзично особи.
Цивiльною дiєздатнiстю фiзично особи є здат?нiсть своми дiями набувати цивiльних прав i створювати для себе цивiльнi обов'язки (ст. 30 ЦК Украни). Дiєздатнiсть є складовою частиною правосуб'єктностi (iнша частина це правоздатнiсть). Цивiльна дiєздатнiсть пов´язана з активним волевиявленням (правоздатнiсть може бути незалежно вiд волi фiз.особи). На вiдмiну вiд правоздатностi, яка рiвною мiрою визнається за всiма громадянами, дiєздатнiсть не може бути для всiх однаковою. Для того, щоб набувати прав i здiйснювати х власними дiями, брати на себе i виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розумiти змiст норм права, усвi?домлювати наслiдки свох дiй, мати життєвий досвiд. Цi якостi iстотно рiзняться залежно вiд вiку громадян, стану психiчного здоров'я. Беручи до уваги вище названi фактори, законом видiляє такi види дiєздатностi: 1) повнiстю дiєздатних; 2) з частковою дiєздатнiстю; 3) з неповною дiєздатнiстю; 4) з обмеженою дiєздатнiстю; 5) недiєздатних осiб. Повнiстю дiєздатними у вiковому аспектi можуть вважати?ся громадяни, якi досягли повнолiття - 18-рiчного вiку. Дiєздатн. може бути надана ранiше у таких випадках: одруження, коли особа досягла 16 i працює за труд.договiром або зареєстрована пiдприємцем, якщо неповнолiтня особа є матiрю чи батьком. Часткову дiєздатнiсть мають особи, яким не виповнилося 14 рокiв - малолiтнi´. За загальним правилом, права i обов´язки малолiтнiх здiйснюють х батьки або законнi представники - опi?куни. Частково дiездатн можуть - самост. вчиняти дрiбнi побутовi правочини, вкладати кошти у банковськi установи, здiйснювати особистi немайновi права автора, самостiйно визначати сво потреби та iнтереси при управлiннi опiкуном майном, що належить малолiтньому. Пiд обмеженням дiєздатностi слiд розумiти заборону гро?мадяниновi на пiдставi рiшення суду самостiйно укладати пра-вочини щодо розпорядження майном, одержувати заробiтну пла?ту, пенсiю або iншi види доходiв. Стаття 36 ЦК Украни встановлює двi необхiднi пiдстави для прийняття судом такого рiшення: 1) якщо особа страждає на психiчний розлад, який iстотно впливає на здатнiсть усвiдомлювати значення свох дiй та (або) керувати ними; 2) якщо особа зловживає спиртними напоями або наркотич?ними засобами, токсичними речовинами тощо i тим ставить себе чи свою сiм´ю, а також iнших осiб, яких вона за законом зобов´язана утримувати, у скрутне становище. Визнання фiзично особи недiєздатною, передусiм, пов´язане з здоров´ям. При цьому закон (ст. 39 ЦК Украни) враховує не всi хвороби, а лише тi, якi не дають можливостi громадяниновi розумiти значення свох дiй або керувати ними. До таких захво?рювань закон вiдносить психiчнi хвороби, що призводять до стiй?кого психiчного розладу. Внаслiдок цих хвороб фiзична особа не здатна усвiдомлювати значення свох дiй та (або) керувати ними. Визнання фiзично особи недiєздатною можливе лише на пiд?ставi рiшення суду. Фiзична особа вважається недiєздатною з моменту набрання чинностi рiшення суду про визнання недiєздатною. У разi видужання або значного полiпшення здоров´я фiзично особи, визнано недiєздатною, суд поновлює в дiєздатностi.
19. Визнання фiзично особи не дiєздатною.
Визнання фiзично особи недiєздатною, передусiм, пов´язане з здоров´ям. При цьому закон (ст. 39 ЦК Украни) враховує не всi хвороби, а лише тi, якi не дають можливостi громадяниновi розумiти значення свох дiй або керувати ними. До таких захво?рювань закон вiдносить психiчнi хвороби, що призводять до стiй?кого психiчного розладу. Внаслiдок цих хвороб фiзична особа не здатна усвiдомлювати значення свох дiй та (або) керувати ними. Iншi обставини, зокрема слiпо глухонiмота, паралiч тощо, не спричинюють настання недiєздатностi. Визнання фiзично особи недiєздатною можливе лише на пiд?ставi рiшення суду. Справи про визнання громадянина недiєздатним можуть бути порушенi лише за заявою осiб, передбачених у ст. 256 ЦПК Украни. За?явником може бути його дружина (чоловiк) чи iнша особа, пов'язана з ним ро?динними або прирiвняними до них вiдносинами, хоч i така, що проживає окремо вiд хворого. Визнання грома?дянина недiєздатним, у першу чергу, має на метi захистити його iнтереси. Вiд заявника мають бути витребуванi данi про психiчну хворобу, недоумство гро?мадянина. Даними про психiчну хворобу можуть бути довiдки про стан здоров'я, виписка з iсторi хвороби та iншi документи, виданi лiкувально-профiлактичними закладами. Суддя за наявностi достатнiх даних про психiчну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психiчного стану судово-психiат?ричну експертизу. За вiдсутностi доказiв повно нездатностi громадянина розумiти значення свох дiй чи керувати ними суд зобов'язаний вiдмовити у визнаннi громадянина недiєздатним. Фiзична особа вважається недiєздатною з моменту набрання чинностi рiшення суду про визнання недiєздатною. Суд має надiслати копiю рiшення про визнання громадянина недiєздатним органовi опiки та пiклування для призначення над ним опiкуна. У разi видужання або значного полiпшення здоров´я фiзично особи, визнано недiєздатною, суд поновлює в дiєздатностi. Питання про понов?лення у дiєздатностi розглядає суд в окремiй справi за мiсцем проживання гро?мадянина, який був визнаний недiєздатним, за заявою установ, органiзацiй та осiб, вказаних у ст. 256 ЦПК Украни, опiкуна, а також з власно iнiцiативи суду (ч. 3 ст. 260 ЦПК Украни). Цивiльна дiєздатнiсть фiзично особи поновлюється, а опiка припиняється за позовом опiкуна або органу опiки та пiклування, якщо буде встановлено, що внаслiдок видужання або значного полiпшення психiчно?го стану у не поновилася здатнiсть усвiдомлювати значення свох дiй та керува?ти ними (ст. 42 ЦК Украни).У справах про поновлення дiєздатностi є обов'язковим проведення судово-психiатрично експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Громадянина може бути понов?лено в дiєздатностi лише за наявностi висновку судово-психiатрично експертизи про значне полiпшення стану його здоров'я або видужання (п.7 вищезазначено постанови Пленуму Верховного Суду Украни). Рiшення суду пiсля набрання ним законно сили надсилається органовi опiки та пiклування. На пiдставi рiшен?ня суду встановлена над громадянином опiка скасовується.
20. Визнання фiзично особи безвiсно вiдсутньою або оголошення померлою.
Визнання фiзично особи безвiсно вiдсутньою. Суд може визнати фiзичну особу безвiсно вiдсутньою, якщо протягом 1 року в мiсцi постiйного проживання немає вiдомостей про мiсце перебування (ч.1 ст.43). Для визнання фiзично особи безвiсно вiдсутньою потрiбна наявнiсть таких умов: 1) вiдсутнiсть особи у мiсцi постiйного проживання; 2) неотримання протягом одного року вiдомостей про мiсце його перебування. Рiшення суду про визнання громадянина безвiсно вiдсутнiм є пiдставою для встановлення опiки над його майном. Опiку над майном фiзично особи, яка визнана безвiсно вiд?сутньою, встановлює не орган опiки та пiклування, а нотарiус, який за останнiм мiсцем проживання особи описує належне й майно. При цьому за заявою заiн?тересовано особи або органу опiки та пiклування над майном фiзично особи, мiсце перебування яко невiдоме, опiка може бути встановлена нотарiусом до ух?валення судом рiшення про визнання безвiсно вiдсутньою. Опiкун цього майна приймає виконання цивiльних обов'язкiв на користь особи що визнана безвiсно вiдсутньою, погашає за рахунок майна борги, управляє цим майном в iнтересах. За заявою заiнтересовано особи опiкун над майном фiзично особи, яка визнана безвiсно вiдсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати. Чоловiк або дружина безвiсно вiдсутнього набувають права розiрвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрацi актiв цивiльного стану Якщо фiзична особа, визнана безвiсно вiдсутньою, з'явилася або виявлено мiсце перебування, суд, одержавши вiдповiдну заяву, при?значає справу до слухання i скасовує попереднє рiшення. На пiдставi рiшення суду вiдмiняється опiка, встановлена над майном безвiс?но вiдсутнього. Судове рiшення про скасування визнання безвiсно вiдсутнiм є юридичною пiдставою для припинення виплати пенсiй вiдповiдним громадянам. Можливе поновлення шлюбних вiдносин мiж громадянином, який повернув?ся, та його дружиною шляхом ново реєстрацi шлюбу, якщо шлюб було розiрвано. Поновлення iнших особистих та майнових прав тако особи чинне законодавство не передбачає. Визнання фiзично особи безвiсно вiдсутньою не лiквiдує юри?дичну невизначенiсть, що виникла, оскiльки вона залишається учасником правовiдносин. Тому до ЦК введено iнститут - оголо-шення фiзично особи померлою, який має свою специфiчну ха?рактеристику. Оголошення фiзично особи померлою. Вiдповiдно до п. 1 ст. 46 ЦК фiзична особа може бути оголошена померлою у судовому порядку. При цьому не вимагається, щоб попередньо було визнано безвiсно вiдсутньою. Пiдставами оголошення помер?лою є: вiдсутнiсть фiзично особи в мiсцi постiйного проживання протягом трьох ро?кiв з дня отримання останнiх вiдомостей про не; Трирiчний термiн скорочується: а) до шести мiсяцiв, якщо особа пропала безвiсти за обставин, якi загрожува?ли смертю або давали пiдстави припускати загибель вiд певного нещасного випадку ( наприклад, при зникненнi лiтака, що летiв над океаном); б) до двох рокiв, якщо особа пропала безвiсти у зв"язку з воєнними дiями. Особа оголошується померлою тiльки в судовому порядку. Часом смертi особи, оголошено померлою, вважається день набуття законно сили рiшення суду про оголошення особи померлою, якщо особа пропала безвiсти при обставинах, якi загрожували смертю або дають пiдставу припускати загибель вiд певного нещасного випадку, або у зв"язку з воєнними дiями, суд може оголосити померлою вiд дня вiрогiдно смертi (ч.3 ст.46 ЦК). Юридичним наслiдком оголошення фiзично особи померлою є припинення або перехiд до спадкоємцiв усiх прав та обов'язкiв, якi належали й, як суб'єкту права, тобто це такi самi наслiдки, якi тягне за собою смерть людини (припиня?ються зобов'язання, пов'язанi з особою, оголошеною померлою; припиняється шлюб; певнi особи набувають право на одержання пенсiй). За ст. 47 ЦК Украни правовi наслiдки оголошення фiзично особи померлою прирiвнюються до правових наслiдкiв, якi настають у разi смертi. Спадкоємцi фi?зично особи, яка оголошена померлою, не мають права вiдчужувати протягом 5 рокiв нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з вiдкриттям спадщини. Нотарiус, який видав спадкоємцю свiдоцтво про право на спадщину, накладає на нього заборону вiдчуження. Внаслiдок того, що оголошення особи померлою має пiдставою лише припу?щення його смертi, не виключається можливiсть появи або виявлення його мiсця перебування. Ця обставина спричинює ряд правових наслiдкiв, якi настають пiсля скасу?вання судом рiшення про оголошення громадянина померлим. Перший наслiдок - поновлюється особисто-правовий статус громадянина. Другий з них стосується майна, яке збереглося на момент появи громадяни?на i яке перейшло безоплатно до iнших осiб пiсля оголошення вiдсутнього помер?лим. Власник, який з'явився, може вимагати повернення свого майна вiд цих осiб. Третiй наслiдок полягає у можливостi повернути майно вiд осiб, до яких во?но перейшло за вiдплатними правочинами. Цi громадяни зобов'язанi повернути майно власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, вони знали, що фiзична особа , оголошена померлою, перебуває серед живих, завданi при цьому збитки компенсуються особами, у яких майно набувалося за вiдплатним правочином. Слiд звернути увагу, що поверненню належить тiльки майно, що його вияв?лено в натурi. Пункт 3 ст. 48 ЦК уточнює, що у разi неможливостi повер?нути майно у натурi особi, яка була оголошена померлою, вiдшкодовується вар?тiсть цього майна. Закон не дозволяє повернення вартостi речей, якi були придбанi безоплатно, а потiм вiдчуженi за грошi. Наприклад, якщо спадкоємцi громадянина, оголошеного померлим, продали отриманий у спадщину будинок, то вiд покупця, який не знав, що оголошений померлим є живий, не можна ви?магати повернення цього будинку, але не можна стягнути i його вартiсть зi спад?коємцiв. Четвертий вид наслiдкiв стосується майна, яке в порядку спадкування пе?рейшло до держави. Якщо майно є в наявностi, то воно повертається власниковi; якщо ж воно було реалiзовано, то пiсля скасування рiшення про оголошення осо?би померлою, й повертається сума грошей, виручених вiд реалiзацi цього майна.
21. Фiзична особа - пiдприємець (правовий статус).
Ст. 42 Конституцi Украни передбачає право кожно людини займатися пiдприємниць?кою дiяльнiстю, яка не заборонена законом. Пiдприємництво - це самостiйна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб'єктами госпо?дарювання (пiдприємцями) з метою досягнен?ня економiчних i соцiальних результатiв та одержання прибутку. Конституцiя Укра?ни передбачає, що пiдприємницька дiяльнiсть депутатiв, посадових i службових осiб органiв державно влади й органiв мiсцевого самовря?дування обмежується законом. Право на здiйснен?ня не заборонено законом пiдприємницько дiяльностi має фiзична особа з повною цивiль?ною дiєздатнiстю, крiм того право на здiйснен?ня пiдприємницько дiяльностi має також непо?внолiтня фiзична особа вiдповiдно до ч. З ст. 35 ЦК. У цьому випадку неповнолiтня особа здобуває повну цивiльну дiєздатнiсть ( ст. 35 ЦК). Пiдприєм?ництвом може займатися особа, що досягла 16 рокiв, якщо мається вiдповiдна згода батькiв (усиновлювачiв). Така особа здобуває повну цивiльну дiєздатнiсть з моменту державно реєстрацi як пiдприємця. Необхiдною умовою для здiйснення пiдприємницько дiяльностi є державна реєстрацiя особи як пiдприємця. В цей час вона проводиться у виконкомах мiсько ради чи в районних мiст Києва i Севастополя державно адмiнiстрацi за мiсцем дiяльностi чи проживання особи, якщо iнше не передбачене законодавством Украни. Державна реєстрацiя фiзично особи-пiдприємця засвiдчує факт набуття нею статусу пiдприємця. Порядок проведення державно реєстрацi передбачений ст.58 Господарського кодексу та Законом Украни "Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб-пiдприємцiв". Така реєстрацiя проводиться за заявою фiзично особи державним реєстратором виключно у виконавчому комiтетi мiсько ради мiста, районнiй, районнiй у мiстах Києвi та Севастополi державнiй адмiнiстрацi за мiсцем проживання фiзично особи-пiдприємця. Вiдмову в державнiй реєстрацi може бути оскар?жено в судовому порядку. Окремi види пiдприємницько дiяльностi пiдлягають лiцен?зуванню. За законом "Про лiцензування певних ви?дiв господарсько дiяльностi" (2000 року) лi?цензуванню пiдлягають 60 видiв господарсько дiяльностi. У випадку, якщо особа розпочала пiдприємни?цьку дiяльнiсть без державно реєстрацi, уклав?ши вiдповiднi договори, вона не має права оспо?рювати цi договори на тiй пiдставi, що вона не є пiдприємцем. Пiдприємницькою дiяльнiстю можуть за?йматися не тiльки фiзичнi особи, а й комерцiйнi юридичнi особи. У зв'язку з цим до пiдприємницько дiяль?ностi фiзичних осiб застосовуються правила, якi регулюють пiдприємницьку дiяльнiсть юридич?них осiб, якщо iнше не випливає з закону або iз сутi правовiдносин. Пiдприємець має право наймати i звiльняти працiвникiв на умовах трудового договору (контракту), встановлювати систему i розмiр оплати працi, iншi види доходiв осiб, якi працюють у ньо?го за наймом, укладати з iншими фiзичними особами договори пiдряду, схову, авторськi договори та будь-якi iншi правочини. Вiн має право вiльно розпоряджатися прибутком, що залишаєть?ся пiсля внесення платежiв, установлених законодавством, мати iншi права та нести обов´язки.
З iншого боку, як пiдприємець, фiзична особа зобов´язана здiйснювати оплату працi працiвникам, якi у не працюють за договором трудового найму, на рiвнi не нижчому за мiнiмальний, надавати найнятим робiтникам вiдпустки та iншi, передбаченi трудовим законодавством пiльги, забезпечувати дотримання за?конодавства про охорону працi. Здiйснювати iншi передбаченi законодавством вимоги. У разi незаможностi фiзично особи-пiдприємця, вiн може бути визнаний банкрутом. Пiд банкрутством пiдприємця ро?зумiється його неспроможнiсть задовольняти вимоги кредиторiв щодо оплати товарiв (робiт, послуг), сплати податкiв та iнших обов´язкових платежiв до бюджету i позабюджетнi фонди. Якщо особа, яка займається пiдприємництвом, визнана без?вiсно вiдсутньою, недiєздатною або обмеженою у дiєздатностi, або якщо власником майна, яке використовувалося у пiдпри?ємництвi, стала неповнолiтня (малолiтня) особа, орган опiки та пiклування може призначити управителя цього майна.
22. Поняття, ознаки та види юридичних осiб.
Суб'єктом цивiльних правовiдносин може бути не лише фiзична особа, й юридична особа. Юридична особа - це органiзацiя, що має вiдособлене майно, може вiд свого iменi здобувати майновi й особистi немайновi права й мати обов'язки, бути позивачем i вiдповiдачем у судi, арбiтражному судi або в третейському судi (ст.23 ГК Украни). Однак для того, щоб певну органiзацiю було визнано юридичною особою, вона повинна мати такi ознаки: 1) органiзацiйна єднiсть, тобто юридична особа повинна мати певну структуру, яка характеризується наявнiстю системи соцiальних взаємозв'язкiв членiв юридично особи та х структурною i функцiональною диференцiацiєю. 2) реєстрацiя у встановленому законом порядку, тобто юридичну особу має бути легалiзовано державою, шляхом засвiдчення факту створення. 3) Майнова вiдокремленiсть. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати й на правi власностi або законно?го володiння. 4) Участь у цивiльному оборотi вiд власного iменi. Кожна юридична особа, маючи iндивiдуальне найменування, може дiяти лише вiд свого iменi, а саме: набувати майнових i особис?тих немайнових прав, нести обов´язки, вступати в рiзноманiтнi цивiльно-правовi вiдносини з iншими суб´єктами цивiльного права. Вiд iменi юридично особи дiють органи, iншi особи можуть виступати вiд iменi юридично особи на пiдставi довiре?ностi. 5) Здатнiсть нести майнову вiдповiдальнiсть. Юридич?на особа несе самостiйну майнову вiдповiдальнiсть за своми зобов´язаннями, вiдшкодовує шкоду, завдану працiвником пiд час виконання службових обов´язкiв, хоча в передбачених законом випадках не виключається i майнова вiдповiдальнiсть окремих членiв. 6) Здатнiсть бути позивачем або вiдповiдачем у судi. Подiл юридичних осiб на види може здiйснюватися за рiзни?ми ознаками. 1) В залежностi вiд того, чи мають засновники мож?ливiсть брати участь в управлiннi юридичною особою розрiзня?ють: 1) установа - органiзацiя, створена однiєю або кiлькома осо?бами (засновниками), якi не беруть частi в управлiннi нею. i 2) товариства - органiзацiя, створена шляхом об´єднання осiб (учасникiв), якi мають право участi у цьому то?вариствi. 2) В залежностi вiд мети дiяльностi, юридичнi особи подiляють?ся на комерцiйнi (або пiдприємницькi - тi, якi виникають з метою досягнення прибутку); та некомерцiйнi (або непiдприємницькi - не мають на метi одержання прибутку. Вони виникають для задоволення соцiально-культурних, побутових та iнших потреб громадян.). 3) Залежно вiд ступеня майново вiдокремленостi можна видiлити такi види юридичних осiб: 1) юридичнi особи, якi перебувають у зобов´язальних вiдноси?нах з х засновником, наприкл. господарськi товариства, ви?робничi та споживчi кооперативи; 2) юридичнi особи, якi перебувають у речових вiдносинах з х засновниками (власниками) (державнi, крiм казенних, та iншi пiдприємства, заснованi на правi господарського вiдання, казен?нi пiдприємства, заснованi на правi оперативного управлiння); 3) юридичнi особи, якi вступають у немайновi вiдносини з х засновниками (громадськi органiзацi, релiгiйнi органiзацi, благодiйнi та iншi фонди). 4) Залежно вiд порядку створення видiляють юридичнi особи приватного та публiчного права. Юридична особа приватного права створюється на пiдставi ус?тановчих документiв. Юридична особа публiчного права створюється розпорядчим актом Президента Украни, органу державно влади, органу вла?ди Автономно Республiки Крим або органу мiсцевого самовря?дуваня Юридична особа може мати сво фiлi та представництва. Фiлiєю є вiдокремлений пiдроздiл юридично особи, що роз?ташований поза мiсцем знаходження i здiйснює всi або части?ну функцiй. Представництвом є вiдокремлений пiдроздiл юридично особи, розташований поза мiсцем знаходження. Вiн здiйснює захист i представництво iнтересiв юридично особи. Фiлi i представництва не є юридичними особами. Вони надi?ляються майном юридично особи, яка х створила, i дiють на основi затвердженого нею положення. Керiвники фiлiй i пред?ставництв призначаються юридичною особою i дiють на основi видано м довiреностi.
23. Органiзацiйно-правова форма юридичних осiб.
За статтею 83 ЦК Юридичнi особи можуть створюватися у формi товариств або установ, та в iнших формах встановлених законом (мається наувазi, що у формi товариства чи установи можуть бути створенi рiзнi за структурою управлiння). Товариство - це об'єднання осiб, яке розраховане на довгострокове iснування, у своєму складi не залежить вiд змiни учасникiв, має корпоративний устрiй i в якому управлiння справами належить засновникам. Товариство може бути створено однiєю особою, якщо iнше не встановлено законом, наприклад, закон передбачає випадки, коли товариство (наприклад, повне й командитне) не може створюватись однiєю особою. Товариства подiляються на пiдприємницькi (здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть з метою одержання прибутку та наступного розподiлу його мiж учасниками) та непiдприємницькi (не мають на метi одержання прибутку i характеризуються вiдсутнiстю розподiлу отриманого прибутку мiж своми учасниками, виникають для задоволення соцiально-культурних, побутових та iнших потреб громадян (релiгiйнi громади, релiгiйнi органiзацi, навчальнi заклади). Як видно з вище сказаного критерiєм подiлу товариств на пiдприємницькi та непiдприємницькi юридичних осiб виступає не сама пiдприємницька дiяльнiсть, оскiльки можуть провадити будь-якi юридичнi особи, а можливiсть наступного розподiлу прибутку товариства мiж учасниками. Установа - органiзацiя, в якiй для постiйного служiння певнiй цiлi засновником (засновниками) призначається майно та визначаються тi органи, якi експлуатуватимуть це майно вiдповiдно до його призначення. Така органiзацiя не є об'єднанням осiб, але визнана як суб'єкт цивiльних прав та обов'язкiв для здiйснення певних цiлей. Установа не має членiв, а керується вiдповiдно до волi засновника, яка виражена в установчому актi. У формi установ найчастiше дiють рiзнi благодiйнi фонди, навчальнi заклади, бiблiотеки, музе, лiкарнi тощо. Особливостi правового статусу окремих видiв установ встановлюються законом.
24. Цивiльна правоздатнiсть та дiєздатнiсть юридично особи.
Як i будь-який учасник цивiльного обороту, юридична особа має бути надiлена правоздатнiстю та дiєздатнiстю. Цивiльна правоздатнiсть юридично особи має загальний (унiверсальний) характер, тобто вона здатна мати такий самий обсяг цивiльно правоздатностi, що й фiзична особа, крiм тих прав, якi за своєю природою можуть належати лише людинi, наприклад, право на життя, здоров'я, честь, гiднiсть тощо. У змiст цивiльно правоздатностi юридично особи входить здатнiсть мати особистi немайновi права та обов"язки : право на найменування, виробничу марку, знаки для товарiв i послуг, право на честь, гiднiсть, дiлову репутацiю. При цьому, окремi види дiяльностi, перелiк яких встановлюється законом, юридична особа може здiйснювати пiсля одержання нею спецiального дозволу (лiцензi). Iнодi за рiшенням суду обсяг цивiльно правоздатностi юридично особи може бути обмежено. Цивiльна правоздатнiсть юридично особи виникає з моменту створення i припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення (ст. 91 ЦК). Цивiльна дiєздатнiсть юридично особи виникає одночасно з виникненням у не цивiльно правоздатностi (на вiдмiнi вiд фiз.осiб у яких спочатку виникає правоздатнiсть, а вже потiм з 18-рiччям виникає дiєздатнiсть). Цивiльна дiєздатнiсть юридично особи це здатнiсть своми дiями набувати цивiльних прав i створювати для себе цивiльнi обов'язки. Цивiльна дiєздатнiсть юридично особи здiйснюється або через систему органiв юридично особи, або, у випадках, встановлених законом, через свох учасникiв. Орган або особа, яка вiдповiдно до установчих документiв юридично особи чи закону виступає вiд iменi, зобов'язана дiяти в iнтересах юридично особи, добросовiсно i розумно та не перевищувати свох повноважень. Юридична особа бере участь у цивiльному оборотi через свох працiвникiв дiями яких вона не тiльки здiйснює сво права i обов"язки, а також набуває i припиняє х. Дi цих працiвникiв згiдно з законом вважаються дiями само юридично особи.
25. Порядок створення та припинення юридично особи.
Вiдповiдно до ст. 28 ЦК Украни юридичнi особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Громадськi органiзацi, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому хнiм статутом. Виникнення юридично особи неможливе без певних установчих документiв, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договiр i статут, або протокол зборiв тощо. В установчих документах мають зазначатися найменування юридично особи, мiсцезнаходження, цiлi i предмет дiяльностi, склад i компетенцiя органiв, а також iншi вiдомостi, що х передбачають законодавчi акти про юридичнi особи вiдповiдного виду. Установчi документи можуть мiстити й iншi реквiзити, якi не суперечать законодавству. Законодавством передбачається кiлька способiв виникнення юридичних осiб. Прийнято видiляти такi основнi способи утворення юридичних осiб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвiльний i договiрний. Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рiшення (розпорядження) про створення органiзацi та затверджує статут або положення про не. В такому порядку виникають, зокрема, пiдприємства. Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридично особи зафiксовано у законi (нормативному актi) у виглядi загального дозволу держави, але для виникнення конкретно органiзацi потрiбнi вияв iнiцiативи (явка) органiзаторiв i реєстрацiя у вiдповiдному органi. У такому порядку виникають кооперативи та громадськi об'єднання. Дозвiльний порядок утворення юридично особи означає, що однiєю з необхiдних умов виникнення є дозвiл (згода) вiдповiдного органу чи пiдприємства. Так, пiдприємство може бути створено у результатi видiлення зi складу дiючого пiдприємства чи органiзацi одного чи кiлькох структурних пiдроздiлiв за рiшенням х трудових колективiв, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу i при цьому забезпечується виконання ранiше прийнятих пiдприємством договiрних зобов'язань. Юридичнi особи можуть утворюватися на договiрнiй основi, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи органiзацiями, що добровiльно об'єднуються для досягнення певних цiлей. В нинiшнiх умовах у такому порядку виникають рiзнi господарськi товариства, асоцiацi, концерни та iншi об'єднання пiдприємств з метою координацi хньо дiяльностi, забезпечення захисту хнiх прав, представлення спiльних iнтересiв у вiдповiдних державних та iнших органах, а також у мiжнародних органiзацiях. Iнодi створення юридично особи вiдбувається складнiшим шляхом, коли поєднуються одразу кiлька вищеназваних способiв: розпорядчий, дозвiльний, нормативно-явочний або договiрний. Неодмiнною умовою виникнення юридично особи є або державна реєстрацiя, або реєстрацiя статуту. Порядок припинення юридичних осiб. При настаннi передбачених у законi обставин юридична особа припиняє свою дiяльнiсть. Такими обставинами можуть бути: а) досягнення поставлених перед нею цiлей (наприклад, пiсля завершення будiвництва об'єкта лiквiдується будiвельна органiзацiя, створена спецiально для його спорудження); б) закiнчення певного строку, на який було розраховано Дiяльнiсть юридично особи (наприклад, на час дi надзвичайних обставин тощо). Юридична особа може припинити свою дiяльнiсть в результатi передання свого майна, прав та обов"язкiв iншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, подiлу) або внаслiдок лiквiдацi. Пiдприємство лiквiдується також у випадках: а) визнання його банкрутом; б) якщо прийнято рiшення про заборону дiяльностi пiдприємства внаслiдок невиконання умов, встановлених законодавством, i у передбачений рiшенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змiнено вид дiяльностi; в) якщо рiшенням суду визнанi недiйсними установчi акти про створення пiдприємства; г) з iнших пiдстав, передбачених законодавчими актами Украни. Громадськi органiзацi, що є юридичними особами, припиняють свою дiяльнiсть на пiдставах, зазначених у х статутах. Припинення дiяльностi юридичних осiб вiдбувається, як правило, у тому самому порядку, в якому вони були створенi. Так, припинення державних органiзацiй, що є юридичними особами, здiйснює орган, за рiшенням якого вони утворюються (ст. 38 ЦК Украни). Припинення дiяльностi товариства вiдбувається шляхом передання ним всього свого майна, прав та обов'язкiв iншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, подiлу, видiлення, перетворення) або шляхом лiквiдацi без правонаступництва. Реорганiзацiя вiдбувається за рiшенням вищого органу товариства. Реорганiзацiя товариства, що зловживає свом монопольним становищем на ринку, може здiйснюватись також шляхом його примусового подiлу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Лiквiдацiя провадиться за рiшенням власника (власникiв) чи уповноважених ним органiв, за рiшенням iнших осiб-засновникiв товариства чи х правонаступникiв, або за рiшенням суду, у випадках встановлених законодавством. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру (автоматизована система збирання, накопичення, захисту, облiку та надання iнформацi про юридичних осiб та фiзичних осiб-пiдприємцiв) запису про державну реєстрацiю припинення юридично особи. Порядок припинення юридично особи в процесi вiдновлення платоспроможностi або банкрутства встановлюється Законом Украни "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом"
26. Злиття, приєднання, подiл та перетворення юридично особи.
Припинення юридично особи шляхом злиття, приєднання, подiлу або перетворення (ст. 106), тобто передача всього свого майна, прав та обов'язкiв iншим юридичним особам - правонаступникам здiйснюється за рiшенням учасникiв юридично особи або органу юридично особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рiшенням суду або вiдповiдних органiв державно влади. У разi злиття суб'єкта господарювання усi майновi права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслiдок злиття. У разi приєднання одного або кiлькох суб'єктiв господарювання до iншого суб'єкта господарювання до останнього переходять усi майновi права та обов'язки приєднаних суб'єкта господарювання. У разi подiлу суб'єкта господарювання усi його майновi права i обов'язки переходять за розподiльчим балансом у вiдповiдних частках кожного з нових суб'єктiв господарювання, що утворенi внаслiдок цього подiлу. Перетворенням юридично особи є змiна органiзацiйно-правово форми. У випадку перетворення юридично особи до новоутворено юридично особи переходять усе майно, усi права та обов'язки попередньо юридично особи. Слiд також зазначити, що у випадках, передбачених законом, припинення юридично особи шляхом злиття, приєднання, подiлу та перетворення може здiйснюватися за рiшенням суду або вiдповiдних органiв державно влади. Такими повноваженнями, зокрема, надiлено Антимонопольний комiтет Украни. Наприклад, у Законi Украни "Про захист економiчно конкуренцi" вказуються випадки, коли злиття суб'єктiв господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до iншого вважається концентрацiєю. Концентрацiя може бути здiйснена лише за умови по?переднього отримання дозволу Антимонопольного комiтету Украни чи адмiнiстративно колегi Антимонопольного комiтету Украни.
27. Загальна характеристика пiдприємницьких товариств.
Пiдприємництво -це самостiйна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик, господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб'єктами господарювання (пiдприємцями) з метою досягнення економiчних i соцiальних результатiв та одержання прибутку. На пiдставi ст.84 ЦК У товариства, якi здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть з метою одержання прибутку та наступного його розподiлу мiж учасниками називаються пiдприємницькими. Ознаками пiдприємницького товариства є: мета - отримання прибутку; можливiсть розподiлу цього прибутку мiж учасниками товариства; члени товари?ства - мають право на отримання прибутку вiд дiяльностi товариства. Пiдприємницькi товариства можуть бути органiзованими тiльки як господарськi товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю, ак?цiонерне товариство) або виробничi кооперативи. Повне товариство - це об'єднання двох або бiльше осiб для ведення пiдприємницько дiяльностi, що вважається дiяльнiстю самого пов?ного товариства й забезпечується не тiльки майном, переданим його учасниками в статутний фонд (складений капiтал), але й солiдарно iншим майном учасникiв у частинi, що не охоплю?ється складеним капiталом товариства. Командитне товариство - наявнiсть у складi його засновникiв двох рiз?них груп з рiзним правовим положенням. Першу групу становлять засновники, що несуть необмежену вiдповiдальнiсть по зобов'язаннях товариства (повнi учасники). До друго групи вiдносяться вкладники (так званi "командитисти") - засновники, якi практично не приймають участi в керуваннi това?риством i вiдповiдають по його боргах тiльки в межах внесених ними внескiв. Акцiонерним є товариство, статутний капiтал якого подiлений на визначену кiлькiсть акцiй однаково номiнально вартостi (тобто частки вираженi в цiнних паперах) Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю є засноване одним або кiлькома осо?бами товариство, статутний капiтал якого подiлений на частки, розмiр яких встанов?люється статутом. Учасники товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю не вiдповiдають за його зо?бов'язаннями i несуть ризик збиткiв, пов'язаних з дiяльнiстю товариства, у межах вартостi свох вкладiв. Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю є товариство, засноване однiєю або кiлькома особами, статутний капiтал якого подiлений на частки, розмiр яких визна?чений статутом. Учасники товариства з додатковою вiдповiдальнiстю солiдарно несуть додатко?ву (субсидiарну) вiдповiдальнiсть за його зобов'язаннями свом майном у розмiрi, який встановлюється статутом товариства i є однаково кратним для всiх учасникiв до вартостi внесеного кожним учасником вкладу. Виробничi коо?перативи - це не тiльки добровiльне об'єднання капiталу учасникiв, але i об'єднання працi цих учас?никiв. Але зазначений перелiк не можна визнати вичерпним, оскiльки iснують й iншi види юри?дичних осiб, в яких його учасники мають право здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть з метою отримання прибутку та його розподiлу мiж учасниками. Господарський кодекс видiляє такi види юридичних осiб, як пiдприємства (приватнi, колективнi, громадських органiзацiй та iн.). Оскiльки ЦК не видiляє такi види товариств, як пiдприємства, то саме ГК визначає правовий статус таких видiв товариств.
28. Виробничi кооперативи як суб"єкти цивiльно-правових вiдносин
Виробничим кооперативом ( ст 163-166 ЦК) є добровiльне об'єднання громадян на засадах членства для спiльно виробничо або iншо господарсько дiяльностi, яка базується на хнiй особистiй трудовiй участi та об'єднаннi його членами майнових пайових внескiв. Кiлькiсть членiв кооперативу не може бути меншою, нiж встановлено законом, наприклад, у вiдповiдностi до Закону Украни "Про сiльськогосподарську кооперацiю" кiлькiсть учасникiв кооперативу не може бути нижче трьох осiб. Виробничi кооперативи - це передусiм об'єднання осiб, а не капiталiв. Серед характерних ознак виробничого кооперативу можна видiлити: 1) добровiльне об'єднання на засадах членства; 2) фiзичнi особи - члени кооперативу, як правило, зобов'язанi брати участь у виглядi особисто працi, надавати матерiальну допомогу. Останнi форми участi прийнятнi i для члена - юридично особи; 3) серед обов'язкiв членiв - формування пайового фонду кооперативу; 4)управлiнськi функцi членiв кооперативу реалiзуються в першу чергу шляхом участi у загальних зборах виробничого кооперативу, де кожен член (незалежно вiд його майново чи особисто участi) має один голос; 5)Члени кооперативу несуть субсидiарну (додаткову) вiдповiдальнiсть свом майном у розмiрi, не меншому х пайового внеску, якщо бiльший розмiр вiдповiдальностi не передбачений законом або статутом виробничого кооперативу. Встановлення субсидiарно вiдповiдальностi для членiв виробничого кооперативу означає, що члени кооперативу повиннi вiдповiдати свом майном за боргами товариства, якщо у останнього немає достатньо коштiв для погашення свох боргiв. Включення до статуту положень, регулюючих порядок субсидiарно вiдповiдальностi членiв виробничого кооперативу, є обов'язковим. Метою створення кооперативу є спiльна виробнича або iнша господарська дiяльнiсть. Частиною 3 ст. 163 ЦК встановленi певнi вимоги до найменування кооперативу, яке обов'язково повинно мiстити його назву, а також слова: "виробничий кооператив". Стосовно останнього ст. 95 Господарський Кодекс передбачає альтернативну назву: "кооперативне пiдприємство". ЦК визначає лише основнi засади правового статусу виробничого кооперативу. Бiльш детально х правове положення врегульовано ГосподКод, а також вищенаведеними законами.Виробничий кооператив дiє на пiдставi затвердженого його членами статуту. Статут затверджується загальними зборами засновникiв кооперативу. Статут виробничого кооперативу має мiстити вiдомостi про: розмiр пайового внеску члена кооперативу; склад i порядок внесення пайових внескiв членами та про хню вiдпо?вiдальнiсть за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внескiв; характер i порядок трудово участi його членiв у дiяльностi кооперативу та хньо вiдповiдаль?ностi за порушення зобов'язань щодо особисто трудово участi; порядок розподiлу прибутку i збиткiв кооперативу; розмiр i умови субсидiарно вiдповiдальностi його членiв за зобов'язаннями кооперативу; склад i компетенцiю органiв управлiння коо?перативу та про порядок ухвалення ними рiшень. Майно виробничого кооперативу формується за рахунок пайових внескiв членiв коо-перативу, прибутку вiд власно дiяльностi, кредитiв, майна, отриманого вiд фiзичних та юридичних осiб за цивiльно-правовими договорами, а також з iнших джерел, передбаче?них нормами дiючого законодавства. У вiдповiдностi до статуту кооперативу зазначене майно подiляється на частки - па його членiв. Кожен iз членiв кооперативу має право виходу з його складу. У цьому випадку учас?ник має право на видiлення свого паю з кооперативу. Порядок виплати паю або видачi майна, пропорцiйного розмiру паю, встановлюється статутом виробничого кооперативу. У статтi мiститься iмперативна норма щодо пiдстав виключення учасникiв коопера?тиву. Виключення можливе тiльки у випадку невиконання чи неналежного виконання учас?ником обов'язкiв, покладених на нього дiючим законодавством про кооперативи або стату?том кооперативу. Окрiм того, статутом або законодавством можуть бути встановленi iншi пiдстави для виключення зi складу виробничого кооперативу його учасника. При виключеннi зi складу кооперативу учасник має такi самi права, як у випадку його добровiльного виходу, тобто одержання свого паю або його вартостi, додаткових виплат та iн. За членом кооперативу також закрiплене право передачi свого паю iншому члену ко?оперативу. У цьому випадку участь такого члена у кооперативi закiнчується. Порядок передачi паю членом товариства визначається, як правило, у статутi. Виробничий кооператив має право випускати будь-якi iншi цiннi папери, окрiм акцiй. У вiдповiдностi до об'єму трудових внескiв членiв кооперативу, а також розмiрiв па?йових часток провадиться розподiл прибутку кооперативу. Однак у статутi виробничого кооперативу може бути закрiплений iнший порядок розподi?лу прибутку. Що стосується майна, яке залишається пiсля лiквiдацi виробничого кооперативу, воно, як i прибуток, розподiляється у вiдповiдностi до обсягiв трудових внескiв членiв ко?оперативу або в порядку, встановленому статутом кооперативу. Також учасники можуть розподiлити майно шляхом укладення додатково угоди.
29. Загальнi положення про об"єкти Цивiльного права.
Об'єктами цивiльних прав є тi матерiальнi та духовнi цiнностi, з приводу яких особи та соцiально-публiчнi утворення вступають у цивiльнi вiдносини. ЦК не мiстить вичерпного перелiку об'єктiв цивiльних прав, пропо-нуючи лише приблизнi орiєнтири у цiй сферi. А саме, за ст. 177. ЦК об'єктами цивiльних прав є речi, у тому числi грошi та цiннi папери, iнше майно, ма особи-пiдприємця. Вiдмову в державнiй реєстрацi
&
&
&
&
&
&
&
&
&
&
&
&
& статуту. Порядок припинення юридичних осiб. При настаннi передбачених у законi обставин юридична особа припиняє свою дiяльнiсть. Такими обставинами можуть бути: а) досягнення поставлених перед нею цiлей (наприклад, пiсля завершення будiвництва об'єкта лiквiдується будiвельна органiзацiя, створена спецiально для його спорудження); б) закiнчйновi права, результати робiт, послуги, результати iнтелектуально, творчо дiяльностi, iнформацiя, а також iншi матерiальнi i нематерiальнi блага. Загальним правилом є те, що об'єкти цивiльних прав можуть вiльно (тобто, на розсуд володiльця цивiльного права) i без перешкод вiдчужуватися або переходити вiд однiє осо? би до iншо в порядку правонаступництва. Ця властивiсть об'єктiв цивiльних прав назива?ється "оборотоздатнiстю". Об'єкти, що вiдчужуються не повиннi бути невiд'ємно належними саме певнiй особi (пра?во на життя тощо). Разом iз тим, з цього загального правила iснують винятки: об'єкти можуть бути або пов?нiстю вилученi з цивiльного обороту (обiгу), або обмеженi у оборотi. Вiдчуження об'єкта цивiльних прав полягає у його передачi iншiй особi з намiром пе?редати також i права розпорядження ним. Це може бути продаж, дарування, мiна тощо. Перехiд об'єктiв цивiльних прав вiд однiє особи до iншо в порядку правонаступни?цтва має мiсце у випадку смертi фiзично особи або оголошення померлою, а також у випадку лiквiдацi чи реорганiзацi юридично особи. Ст 178. 1. Види об'єктiв цивiльних прав, перебування яких у цивiльному оборотi не допус?кається (об'єкти, вилученi з цивiльного обороту), мають бути прямо встановленi у законi. Так, наприклад, Закон Украни "Про охорону навколишнього природного середови?ща" до об'єктiв, вилучених з обороту, вiдносить - державнi природнi заповiдники, державнi природнi заказники, нацiональнi природ?нi парки тощо. Вилученими з цивiльного обороту вважаються об'єкти, якi не можуть бути предметом правочинiв або iншим способом переходити вiд однiє особи до iншо в межах цивiльно-правових вiдносин. ст. 178. 2. Види об'єктiв цивiльних прав, якi можуть належати лише певним учасникам обо?роту або перебування яких у цивiльному оборотi допускається за спецiальним дозво?лом (об'єкти, обмежено оборотоздатнi), встановлюються законом. Обмеженооборотоздатними вважаються об'єкти, котрi можуть належати лише певним учасникам цивiльного обороту або перебування яких у цивiльному оборотi допускається за спецiальним дозволом. При цьому обмеження може полягати у встановленнi певних пра?вових форм, що опосередковують використання таких об'єктiв, визначеннi мети хнього використання тощо. Види таких об'єктiв визначаються законом. Оскiльки в даному випадку вiдсутня вказiв?ка на те, що такi об'єкти "мають бути прямо встановленi в законi", можна зробити висно?вок, що вони можуть визначатися i безпосередньо у законi, i (за наявностi вiдсильних норм закону) у пiдзаконних нормативних актах. Обмежено оборотоздатними, наприклад, є земля, воднi об'єкти, лiси та iншi природнi ресурси. хнiй оборот допускається в тому обсязi i у тiй мiрi, що передбачена законодав?ством про землю та iншi природнi ресурси.
30. Речi, як об"єкти Цивiльного права.
Згiдно iз ст.179 ЦК У - речi - все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи iншу потребу i з приводу чого виникають цивiльнi правовiдносини, це предмети матерiального свiту в своєму природному станi або предмети, створенi в результатi людсько дiяльностi, щодо яких можуть виникати цивiльнi права i обов"язки. Це найпоширенiший об"єкт цивiльно-правових вiдносин. Варто зазначити, що за Ст. 180 ЦК У особливим об"єктом права визнанi тварини, на яких поширено правовий режим речi. Класифiкацiя речей у цивiльному правi проводиться за рiзними пiдставами i має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифiкацiя речей досить часто основана на х природних властивостях чи суспiльному значеннi i визначає поведiнку суб'єктiв права щодо речей конкретного виду. Речi залежно вiд х особливостей подiляють на такi види: рухомi та нерухомi речi; Рухомi - це тi, якi можна вiльно перемiщувати у просторi.Нерухомi - це земельнi дiлянки та все, що розташоване на них i мiцно з ними пов"язане (жилi будинки, насадження, пiдприємства як майновi комплекси), а також повiтрянi i морськi судна внутрiшнього плавання, космiчнi об"єкти. вилученi з цивiльного обороту, Вилучення речей з цивiльного обороту означає, що деякi об'єкти можуть належати на правi власностi лише певним суб'єктам цивiльного права. До речей, вилучених з цивiльного обороту, належать об'єкти права власностi укранського народу (земля, за винятком земельних дiлянок певного розмiру, надра, води та iншi природнi ресурси континентального шельфу та виключно (морсько) економiчно зони). обмеженi в оборотi або не вилученi з цивiльного обороту; До майна, що не може перебувати у власностi громадян, належать бойова i спецiальна вiйськова технiка, вибуховi речовини та iнше. Деякi предмети (зброя) можуть бути придбанi лише з дозволу вiдповiдних органiв. iндивiдуально-визначенi та родовi; Iндивiдуально-визначеними є такi речi, якi вiдрiзняються вiд iнших iндивiдуальними ознаками: а) єдинi у своєму родi (наприклад, Софiвський собор); б) вiдрiзняються вiд iнших кiлькома ознаками (наприклад, будинок Верховно Ради); в) видiленi iз загально маси речей даного роду (наприклад, iз партi авторучок, холодильникiв). Родовими називаються речi, яким належать єдинi родовi ознаки речей даного роду. Вони вимiрюються вагою, числом, об'ємом, а це означає, що вони є юридичне замiнними. споживнi та неспоживнi; Споживними є такi речi, якi в результатi одноразового свого використання повнiстю знищуються (продукти харчування, паливо) або перетворюються на iншу рiч (сировина). До споживних речей належать також грошi, оскiльки використовувати х можна, лише витрачаючи. Неспоживними речами є такi, якi при тривалому використаннi зберiгають своє призначення, х зношування вiдбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини). подiльнi та неподiльнi; До подiльних речей належать речi, якi внаслiдок подiлу в натурi не змiнюють свого призначення (наприклад, продукти харчування). Неподiльними вважаються такi речi, якi при подiлi втрачають первiсне призначення (автомашина, комп'ютер). Подiльнiсть речей набуває правового значення стосовно подiлу спiльно власностi. головнi та приналежностi; Юридичне значення даного подiлу полягає в тому, що приналежнiсть в усiх випадках наслiдує долю головно речi, якщо в договорi чи законi не встановлено iнше (ст. 132 ЦК Украни). Це означає, що, наприклад, за договором купiвлi-продажу жилого будинку до набувача разом iз предметом договору переходять i господарськi будiвлi. (якщо сторони про iнше не домовились). I приналежнiсть i основна рiч є фiзично самостiйними речами, але головна рiч має самостiйне значення, а приналежнiсть - залежне, допомiжне i слугує найкращому використанню головно речi (наприклад, скрипка i футляр, картина i рама до не). продукцiя, плоди та доходи; У ст. 189 нового ЦК Украни записано, що продукцiєю, плодами i доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речi або приноситься рiччю. Плоди - це результат органiчного розвитку само речi (приплiд тварин, майбутнiй урожай). Доходи - це те, що приносить рiч, перебуваючи в експлуатацi i цивiльному оборотi (орендна плата, дивiденди, плата за житло). грошi; Грошi є особливою категорiєю об'єктiв цивiльного права, оскiльки виконують роль загального еквiваленту i вiдповiдно до цього м властивий цiлий ряд специфiчних особливостей. валютнi цiнностi та цiннi папери. Валютнi цiнностi - певнi види майна, якi визначаються законом такими. До валютних цiнностей належить валюта Украни, iноземна валюта, монетарнi метали. Цiнний папiр - це такий документ, пред'явлення якого потрiбне для здiйснення засвiдченого ним майнового права. Законодавчо визначено вичерпний перелiк видiв цiнних паперiв, до яких належать: акцi, облiгацi внутрiшнiх та зовнiшнiх державних позик, облiгацi мiсцевих позик, облiгацi пiдприємств, казначейськi зобов'язання Украни, ощаднi сертифiкати, iнвестицiйнi сертифiкати, векселi, приватизацiйнi папери. Майно. Крiм поняття речей у цивiльному правi застосовується також i поняття "майно". Термiн "майно" застосовується неоднозначно. Пiд майном розумiють рiч чи конкретну сукупнiсть речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, якi визначають предмет договорiв купiвлi-продажу, оренди, дарування, позики. Пiд цим термiном розумiють також сукупнiсть прав, якi належать конкретнiй особi. Термiном "майно" позначають сукупнiсть майнових прав i обов"язкiв (наприклад, пiд спадковим майном розумiють усi майновi права та обов"язки спадкодавця, якi переходять до спадкоємця).
31. Майно та грошовi кошти, як об"єкти Цивiльного права.
Крiм поняття речей у цивiльному правi застосовується також i поняття "майно". Термiн "майно" застосовується неоднозначно. Пiд майном розумiють рiч чи конкретну сукупнiсть речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, якi визначають предмет договорiв купiвлi-продажу, оренди, дарування, позики. Термiном "майно" позначають сукупнiсть майнових прав i обов"язкiв (наприклад, пiд спадковим майном розумiють усi майновi права та обов"язки спадкодавця, якi переходять до спадкоємця. До майнових прав вiдносять: 1) речовi права; 2) виключнi права на результати iнтелектуально дiяльностi; 3) корпоративнi права; 4) зобов'язальнi права (вимоги)). Взагалi майно є особливим об'єктом цивiльних прав, так як воно може розглядатися як поняття, що має матерiальний субстрат, тобто бути фак?тично тотожним поняттю "речi", але може i не мати такого субстрату (майновi права та обов'язки); майном може вважатися сама рiч, але поняття "майно" може бути й ширшим за по?няття "рiч", охоплюючи сумiжнi з нею категорi - сукупнiсть речей тощо. Отже, пiд "майном" у ЦК розумiється узагальнююче поняття, яким позначається уся сукупнiсть матерiальних благ та обтяжень, якi можуть бути об'єктом цивiльних правовiд?носин. Можна додати, що у вузькому розумiннi (ст. 190 ЦК Украни), майном як особ?ливим об´єктом вважається окрема рiч, сукупнiсть речей, а та?кож майновi права та обов´язки. У широкому розумiннi до майна потрiбно вiднести всi майновi блага, з приводу яких виникають цивiльнi правовiдносини (речi, майновi права, результати робiт, послуги тощо). Iншими словами, майном у цивiльному правi є все те, що пiдлягає грошовiй оцiнцi. Грошi є особливою категорiєю об"єктiв цивiльного права, оскiльки виконують роль загального еквiваленту i вiдповiдно до цього м властивий цiлий ряд специфiчних особливостей. Законним платiжним засобом, обов"язковим до приймання за номiнальною вартiстю на всiй територi Украни, є гривня (ст. 192 ЦК У). Грошам властивi ознаки родових i подiльних речей. Грошi являють собою особливе рухоме майно. Родовий характер речей полягає в тому, що розмiр грошово суми визначається не кiлькiстю грошових знакiв, а числом вказаним у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Грошi можуть бути iндивiдуалiзованi шляхом запису номерiв окремих грошових знакiв. Грошi найчастiше виступають як законний платiжний засiб у сплатних договорах, але можуть бути також предметом деяких цивiльно-правових правочинiв (заповiту, договорiв позики, дарування, кредитних договорiв тощо).
32. Цiннi папери, як об"єкти Цивiльного права.
В умовах становлення ринково економiки дедалi ширшого застосування як у господарському оборотi в межах Украни, так i у сферi зовнiшньоекономiчно дiяльностi набувають цiннi папери. Маючи певну вартiсть, вони можуть бути використанi для здiйснення розрахункiв, а також як застава для забезпечення платежiв i кредитiв. Цiннi папери - це грошовi документи, що засвiдчують право володiння або вiдносини позики, визначають взаємовiдносини мiж особою, яка х випустила, та х власником i передбачають, як правило, виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливiсть передачi грошових та iнших прав, що випливають з цих документiв, iншим особам. Цiнний папiр вiдрiзняється вiд iнших документiв тим, що вiн завжди є документом майнового характеру. Але на вiдмiну вiд iнших документiв, що фiксують певнi майновi права (боргових розписок, страхових полiсiв, заповiтiв тощо), цiнний папiр може бути реалiзований лише шляхом його пред'явлення. Iнакше кажучи, цiнний папiр - це такий документ, пред'явлення якого потрiбне для здiйснення засвiдченого ним майнового права. Цiнний папiр має бути складений у визначенiй законом формi i повинен мати всi необхiднi реквiзити, перелiк яких щодо конкретних видiв цiнних паперiв встановлюється законодавством. Однiєю з головних ознак цiнного папера є те, що в ньому мають бути чiтко засвiдченi права володiння або вiдносини позики чи визначенi тi юридичнi можливостi, на здiйснення яких має право законний володiлець цiнного папера (одержання доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв чи певного майна). Цiннi папери характеризуються також можливiстю передачi грошових та iнших прав, що випливають з цих документiв, iншим особам. Способи передачi та можливi обмеження щодо передачi залежать вiд виду цiнного папера i можуть бути рiзними. Залежно вiд способу визначення уповноважено особи цiннi папери можуть бути iменними або на пред'явника. Iменним цiнним папером визнається документ, що виписаний на iм'я конкретно особи, яка тiльки i може здiйснити закрiплене цим папером суб'єктивне право. Цiнний папiр на пред'явника (пред'явницький), на вiдмiну вiд iменного, не мiстить вказiвки на конкретну особу, якiй треба здiйснити виконання. Будь-який держатель цiнного папера є особою, уповноваженою на здiйснення закрiпленого цим папером права. В Укранi можуть випускатися такi види цiнних паперiв: акцi, облiгацi внутрiшнiх та зовнiшнiх державних позик, облiгацi мiсцевих позик, облiгацi пiдприємств, казначейськi зобов'язання Украни, ощаднi сертифiкати, iнвестицiйнi сертифiкати, векселi, приватизацiйнi папери.Кла?сифiкацiю цiнних паперiв можна проводити за кiлькома пiдставами. ЦК Украни видiляє такi групи та види цiнних паперiв: 1) пайовi цiннi папери, якi засвiдчують участь у статутному капiталi, надають х власникам право на участь в управлiннi емiтентом i одержання частини прибутку; 2) борговi цiннi папери, якi засвiдчують вiдносини позики; 3) похiднi цiннi папери, механiзм випуску та обiгу яких пов'язаний з правом придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цiнних паперiв, iнших фiнансових та (або) товарних ресурсiв; 4) товаророзпорядчi цiннi папери, якi надають хньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах
33. Нематерiальнi блага, як об"єкти Цивiльного права.
Об"єктами цивiльних прав є будь-якi матерiальнi та нематерiальнi блага, щодо яких виникають або можуть виникати цивiльнi права та обов"язки. Нематерiальнi блага - це блага, якi не мають грошового вираження. Iнформацiя про нематерiальнi блага закрiплена в 15 главi ЦК Украни. Вiдповiдно до Ст. 199 ЦК - Результати iнтелектуально, творчо дiяльностi, є нематерiальними благами. Так лiтературний, художнiй, та iншiй твiр - це сукупнiсть нових iдей, образiв, понять; винахiд, корисна модель - технiчнi рiшення задач; промисловий зразок - зовнiшнiй вигляд промислового виробу тощо. Однак об'єктами цивiльних прав вони стають лише тодi, коли отримують якусь об'єктивну форму, що забезпечує х сприйняття iншими людьми. Так лiтературний твiр має бути зафiксований в рукопису, на магнiтнiй плiвцi; винахiд може бути виражений у виглядi креслень, моделi, схеми тощо. Ст. 200 Iнформацiя - це документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подi та явища, що мали або мають мiсце у суспiльствi, державi та навколишньому середовищi. Iнформацiя є нематерiальним благом, яке не зводиться до матерiальних об'єктiв, де вона закрiплена (записи на паперi, вiдео - та аудiоплiвки тощо). Ст. 201 - В цiй статтi розглядаються особистi немайновi блага, що належать до нематерiальних благ. Особистi нематерiальнi блага - це блага якi а) нерозривно пов'язанi з особою (фiзичною або юридичною), тобто не можуть бути вiдокремленi вiд особи - х носiя, та б) позбавленi майнового змiсту. Вiдповiдно особистими немайновими благами є: здоров'я, життя, честь, гiднiсть i дiлова репутацiя; iм'я (найменування); авторство; свобода лiтературно, художньо, науково i технiчно творчостi. Перелiк особистих немайнових благ, закрiплений у частинi першiй статтi, що коментується, i не є вичерпним. До iнших благ, якi охороняються цивiльним законодавством, можна вiднести недоторканiсть особистого та сiмейного життя, таємницю листування, телефонних розмов, вiльний вибiр мiсця проживання, свободу пересування, свободу вiросповiдання тощо. Особистi немайновi блага охороняються цивiльним законодавством. ЦК Украни мiстить ряд положень, спрямованих на вiдновлення порушених особистих немайнових прав фiзично або юридично особи, а також на вiдшкодування шкоди, завдано порушенням таких прав. За Конституцiєю Украни життя i здоров'я людини, честь i гiднiсть, недоторканiсть, безпека - визнаються найвищою соцiальною цiннiстю. Вищезазначенi блага пов'язанi iз самим фактом iснування людини та не можуть бути обмеженi чи вiдiбранi державою в будь-якому випадку, навiть в разi введення надзвичайного стану. Державна полiтика в кранi повинна бути спрямована на забезпечення гарантiй прав i свобод людини. Немате?рiальнi блага громадяни набувають в силу свого народження, а немайновi права набуваються громадянами та юридичними особами в силу закону.
34. Поняття та види строкiв i термiнiв в Цивiльному правi Украни.
Строком визнається визначений перiод часу, зi спливом якого пов"язана дiя чи подiя, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251 ЦК У). У цьому разi строк визначається перiодом, що обчислюється роками, мiсяцями, тижнями, днями або годинами. Термiн - це певний момент у часi, з настанням якого пов"язана дiя чи подiя, що має юридичне значення (ч.1 ст.252 ЦК У). Термiн визначається календарною датою або вказiвкою на подiю яка має неминуче настати. Строки у цивiльному правi групуються за рiзними критерiями: 1. За пiдставами (джерелами) встановлення можна видiлити строки (термiни), якi визначаються: а) законом (наприклад, авторське право дiє протягом усього життя автора i 50 рокiв пiсля його смертi, починаючи з 1 сiчня року, який настає за роком смертi автора); б) адмiнiстративним актом (наприклад, мiсячним планом перевезення вантажiв визначається строк дi зобов'язання залiзницi з надання перевiзних засобiв, а вантажовiдправника - з пред'явлення вантажiв до перевезення протягом календарного мiсяця); в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року); г) рiшенням суду, арбiтражного або третейського суду (наприклад, за рiшенням суду дається вiдстрочення виселення наймача з жило площi на три мiсяцi). 2. За ступенем самостiйностi учасникiв цивiльних правовiдносин у встановленнi строкiв х подiляють на iмперативнi, що не пiдлягають змiнi за згодою сторiн (наприклад, не допускається скорочення позовно давностi), [диспозитивнi, що визначаються за угодою сторiн (наприклад, строки в орендних вiдносинах). 3. За розподiлом обсягу прав та обов'язкiв сторiн за окремими перiодами часу розрiзняють загальнi й окремi строки. Наприклад, рiчний строк дi договору - це загальний строк поставки продукцi, окремi ж строки (мiсячнi, квартальнi тощо) визначають поставку окремих партiй продукцi до закiнчення цих промiжкiв часу у межах загального строку. 4. За способом х встановлення: а) строки, що обчислюються роками, мiсяцями, тижнями, днями i годинами; б) строки, що визначаються календарною датою; в) строки, що визначаються вказiвкою на подiю, яка обов"язково має настати, або моментом витребування кредитора. 5. За правовими наслiдками: правостворюючi - строки (термiни), пов'язанi з виникненням певних правовiдносин; правозмiнюючi - строки (термiни), спрямованi на змiну правовiдносин; правоприпиняючi - строки (термiни), пов'язанi з припиненням правовiдносин. 6. За характером визначеностi: абсолютно визначенi строки (термiни) вказують на точний момент чи перiод часу, з яким пов'язуються юридичнi наслiдки; вiдносно визначенi строки (термiни) характеризуються меншою точнiстю i вказують лише приблизнi орiєнтири, наприклад, у розумний строк, у строк, необхiдний для виконання, негайно тощо; невизначенi строки (термiни) мають мiсце у разi, якщо законом чи договором взагалi не встановлено будь-якого часового орiєнтиру, хоча й передбачено, що вiдповiднi правовiдносини мають часовi межi. Наприклад, деякi договори може бути укладено безстроково, але зрозумiло, що такi правовiдносини, все ж таки, колись припиняться. Проте найбiльш вагоме значення має розподiл строкiв на строки (термiни) здiйснення цивiльних прав, строки (термiни) виконання цивiльних обов'язкiв та строки (термiни) захисту цивiльних прав. Строки здiйснення суб'єктивних цивiльних прав - строки, впродовж яках володiлець суб'єктивного права може реалiзувати тi можливостi, якi закладено в суб'єктивному правi. Строк виконання обов'язкiв - це строк, упродовж якого особа повинна виконати належний й обов'язок, тобто вчинити певнi дi чи вiдмовитися вiд х вчинення. Вирiзняють загальнi та промiжнi. Строк захисту цивiльних прав - це строк, упродовж якого особа, право яко порушено, оспорено чи не визнано, може вимагати примусового здiйснення чи захисту свого права. Залежно вiд того, яким чином здiйснюється захист, розрiзняють: строки судового захисту (позовна давнiсть); строки адмiнiстративного захисту; строки самозахисту; строки оперативного захисту.
35. Обчислення строкiв в Цивiльному правi.
Обчислення строкiв. Правила щодо визначення та обчислен?ня строкiв встановленi статтями 252-255 ЦК Украни, стаття?ми 67-73 Цивiльного процесуального кодексу (ЦПК) Украни та статтями 50-53 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Украни. Строки можуть обчислюватись роками, мiсяцями, тижнями, днями, годинами. Наприклад, при розiрваннi договору найму, ук?ладеного на невизначений строк, наймодавець зобов´язаний попе?редити про це наймача за три мiсяцi. За конкретними договорами про охорону, супровiд вантажiв, виконання певних обчислюваль?них робiт строки можуть обчислюватися й погодинно. Перебiг строку починається наступного дня пiсля закiнчення календарно дати чи подi, якою визначено його початок. Так, 6-мiсячний строк для прийняття спадщини починається обчис?люватися вiд наступного дня пiсля смертi спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закiнчується у вiдповiдний мiсяць i число останнього року цього строку, а якщо строк обчислюєть?ся мiсяцями - то вiдповiдного числа останнього мiсяця строку. Якщо кiнець строку, обчислювального мiсяцями, припадає на такий мiсяць, що не має вiдповiдного числа, то строк закiнчуєть?ся в останнiй день цього мiсяця. Так, якщо 6-мiсячний строк, протягом якого за тимчасово вiдсутнiм наймачем зберiгається житлове примiщення, розпочався 31 березня, то закiнчиться вiн вiдповiдно 30 вересня, оскiльки у вереснi останнiй день - 30 число. Якщо останнiй день строку припадає на неробочий день, то днем закiнчення строку вважається перший робочий день. Якщо закiнчення строку, що обчислюється мiсяцями припадає на день, якого немає в мiсяцi, то строк закiнчується в останнiй день цього мiсяця. Якщо строк встановлений для виконання певно дi, то вiн за?кiнчується о 24 годинi останнього дня строку. Але якщо така дiя має бути вчинена в певнiй органiзацi (у нотарiуса, судi), то строк закiнчується в той час, коли в данiй органiзацi припи?няється робота. Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його за?кiнчення заява, iншi документи, грошовi кошти були зданi на пошту до 24 години. Виконання вказаних дiй пiдтверджується поштовою чи телеграфною квитанцiєю, штемпелем на листi, ви?пискою з реєстру поштових вiдправлень тощо.
36. Поняття та види позовно давностi.
Позовна давнiсть - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право яко порушено, може вимагати примусового здiйснення або захисту свого цивiльного права чи iнтересу шляхом подачi позовно заяви до суду. Або iншими словами: Позовна давнiсть - це строк для захисту права за позовом особи, право яко порушене. Строки позовно давностi мають загальний характер. Вони по?ширюються на всi правовiдносини, крiм випадкiв, передбачених законодавством. Сучасне цивiльне законодавство передбачає два види строкiв позовно давностi: а) загальнi i б) спецiальнi. Загальнi строки позовно давностi поширюються на всi цивiльнi правовiдносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений iнший строк, або якi взагалi виведенi з-пiд дi строкiв позовно давностi. Загальний строк позовно давностi встановлений у три роки i не залежить вiд суб´єктивного складу вiдносин (ст. 257 ЦК). Спецiальнi строки позовно давностi встановленi для окремих вимог, визначених законом, i цi строки, порiвняно iз загальни?ми, можуть бути або скороченими, або продовженими. Скороченi строки позовно давностi тривалiстю в один рiк по?ширюються на вимоги: 1) про стягнення неустойки (пенi, штрафу); 2) про спростування недостовiрно iнформацi, надруковано у засобах масово iнформацi; 3) про недолiки проданих речей; 4) про переведення на спiввласника прав та обов´язкiв покуп?ця у разi порушення переважного права купiвлi частки у правi спiльно частково власностi; 5) про розiрвання договору дарування; 6) до позовiв, що випливають з перевезення вантажу, пошти i багажу; 7) про оскарження дiй виконавця заповiту. Позовна давнiсть у п´ять рокiв застосовується до вимог про визнання недiйсними правочину, вчиненого пiд впливом на?сильства або обману. Позовна давнiсть у десять рокiв застосовується до вимог про застосування наслiдкiв нiкчемного правочину (ст. 258 ЦК). За деякими вимогами скороченi строки позовно давностi вста?новленi в транспортному законодавствi. Так, вiдповiдно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) Украни до вимог, що виникають iз договору морського перевезення вантажу, незалеж?но вiд того, здiйснюється перевезення у каботажному чи закордон?ному сполученнi, застосовується рiчний строк позовно давностi. Дворiчний строк позовно давностi застосовується до вимог, що виникають з договорiв перевезення пасажирiв i багажу, фрах?тування судна без екiпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капiтаном судна в силу наданих йому законом прав, здiйснення рятувальних операцiй (ст. 398 КТМ Украни). У законодавствi передбаченi й випадки, коли встановлено бiльш продовжений строк позовно давностi порiвняно iз загальним строком. Так, ст. 76 Закону Украни "Про використання ядерно енергi i радiацiйну безпеку" передбачає, що право на подання позову про вiдшкодування радiацiйно шкоди, заподiя?но майну чи навколишньому середовищу, дiє протягом десяти рокiв iз моменту заподiяння шкоди. Позовна давнiсть не поширюється: 1) на вимогу, що випливає iз порушення особистих немайнових прав, крiм випадкiв, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фiнансово установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про вiдшкодування шкоди, завдано калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю; 4) на вимогу власника або iншо особи про визнання незаконним правового акта органу державно влади, органу влади Автономно Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування, яким порушено його право власностi або iнше речове право; 5) на вимогу страхувальника (застраховано особи) до страховика про здiйснення страхово виплати (страхового вiдшкодування); 6) на вимогу центрального органу виконавчо влади, що здiйснює управлiння державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають iз Закону Украни "Про державний матерiальний резерв" (51/97-ВР) 2. Законом можуть бути встановленi також iншi вимоги, на якi не поширюється позовна давнiсть.
37. Обчислення строкiв позовно давностi.
Строки позовно давностi належать до строкiв, що встановлю?ються законом. Оскiльки позовна давнiсть є видом цивiльно-правових строкiв при обчисленнi використовуються загальнi правила, тобто календарний порядок обчислення цих строкiв, починаючи з наступного дня пiсля вiдповiдно календарно дати, або настання подi, з якою пов'язано початок перебiгу строку. При цьому правило про обчислення позовно давностi є iмперативним, а це значить, що порядок обчислення позовно давностi не може бути змiнений за домовленiстю сторiн. Для обчислення строкiв позовно давностi потрiбно визначити х початковий момент, оскiльки вiд цього залежить не тiльки правильне обчислення строку, а й можливiсть захисту поруше?ного матерiального права. За загальним правилом перебiг строку позовно давностi по?чинається з того моменту, коли у особи виникає право на позов. Право на позов виникає, коли особа дiзналась чи могла довiдати?ся про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, якщо за договором позики боржник мав по?вернути борг 1-го числа, але не повернув, то право на позов ви?никає у кредитора з 2-го числа, оскiльки вiн знає, що боржник порушив строк виконання свох обов´язкiв. Законодавець не ви?падково побудував диспозицiю цiє норми так, що перебiг стро?ку позовно давностi починається не тiльки з того моменту, коли особа дiзналась про порушення свого права, а й з того моменту, коли вона повинна була дiзнатися про це. Так, наприклад, завод поставив пiдприємству 1-го числа бра?ковану продукцiю. Пiдприємство прийняло продукцiю за якiс?тю i склало акт про прийом лише 30-го числа. Право на позов виникає у покупця, однак, не 30-го числа, а з того моменту, коли вiн був зобов´язаний виявити дефекти. Вiдповiдно до Iнструк?цi про порядок прийому продукцi виробничо-технiчного при?значення та товарiв народного споживання, затверджено 25 квiтня 1966 р. (П-7), приймання продукцi за якiстю має бути здiйснене: при мiжмiськiй поставцi - протягом 20 днiв, при мiськiй поставцi - протягом 10 днiв, а швидкопсувно - протя?гом 24 годин. Тому в даному випадку строк позовно давностi починає свiй перебiг не з того числа, коли замовник виявив брак i склав акт, а вiд того дня, коли продукцiя мала бути прийнята за вимогами нормативного акта, тобто вiдповiдно з 21 чи 11 числа. У зобов´язаннях, строк виконання яких не визначений або визначений момент витребування, давнiсть починають обчис?лювати з того часу, коли у кредитора виникає право вимагати виконання зобов´язання, а якщо при цьому боржниковi надаєть?ся пiльговий 7-денний строк на виконання, то давнiсть почина?ють обчислювати з моменту його закiнчення. Коли договiр майнового найму укладено без зазначення стро?ку, вiн вважається укладеним на невизначений строк, i кожна зi сторiн має право вiдмовитися вiд договору в будь-який час, по?передивши про це контрагента письмово за три мiсяцi. У цьому разi перебiг строку позовно давностi починається з моменту за?кiнчення строку, вказаного в письмовому повiдомленнi, але не менше нiж за три мiсяцi з моменту вiдправлення повiдомлення. У ЦК та деяких iнших спецiальних нормативних актах мiс?тяться й iншi правила початку обчислювання перебiгу строкiв позовно давностi. Особливiсть застосування позовно давностi з вимог, що вип?ливають з перевезень i якi пред´являються до перевiзникiв, по?лягає у тому, що за загальним правилом строк позовно давностi у цих випадках починається не з моменту, коли особа дiзналася або повинна була дiзнатися про порушення свого права, а вiд дня одержання вiдповiдi на претензiю чи закiнчення строку, вста?новленого для вiдповiдi.
У разi порушення цивiльного права або iнтересу неповнолiт?ньо особи позовна давнiсть починається вiд дня досягнення нею повнолiття.
38. Зупинення та переривання перебiгу позовно давностi.
Сторона, права яко порушено, може звернутися в юрисдикцiйний орган протягом певного встановлено законом часу за за?хистом порушеного права. Але обставини можуть скластися так, що позивач через умови, якi вiд нього не залежали, не змiг вчас?но звернутися до суду. Законодавець враховує такi об´єктивнi обставини i допускає в законi зупинення перебiгу строкiв позов?но давностi. Звичайно, таке зупинення означає, що в строк позовно дав?ностi не зараховується той промiжок часу, протягом якого особа не мала можливiсть звернутися з позовом. Вiдповiдно до ст. 263 ЦК Украни перебiг позовно давностi зупиняється: 1) якщо пред´явленню позову перешкоджала надзвичайна або невiдворотна за даних умов подiя (непереборна сила). Непереборною силою виступає саме подiя, тобто такий юридичний факт, настання якого не залежить вiд волi людей. Прикладами непереборно сили можуть бути руйнiвнi при?роднi явища: повiнь, шторм, буревiй, землетрус та iншi явища, що об´єктивно зробили неможливим подання позову (у зв´язку з проведенням аварiйних, рятувальних робiт тощо). 2) у разi вiдстрочення виконання зобов´язання (мораторiй) на пiдставах, встановлених законом. Мораторiй може бути оголошений у зв´язку з рiзними надзвичайними подiями, викли?каними складним мiжнародним становищем, неординарними складними громадськими явищами. Загальнi мораторi в нашiй кранi не оголошувалися навiть за важких умов Велико Вiтчизняно вiйни; частковi ж мораторi мали мiсце. 3) у разi зупинення дi закону або iншого нормативно-право?вого акта, який регулює вiдповiднi вiдносини; 4) якщо позивач чи вiдповiдач перебуває у складi Збройних Сил Украни, якi переведенi на вiйськовий стан. Окрiм загальних пiдстав зупинення позовно давностi, пере?дбачених ст. 263 ЦК Украни, є й iншi, що передбаченi певними статтями Кодексу та деякими нормативними актами. Переривання перебiгу строку позовно давностi полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов"язує перерву, не зараховується в строк позовно давностi, i строк позовно давностi, пiсля перерви, починає перебiг спочатку на весь строк, передбачений в законi для означених вимог. Переривання перебiгу позовно давностi вiдрiзняєть?ся вiд зупинення як за пiдставами, так i за юридичними наслiд?ками. Перебiг строку позовно давностi переривається: 1) Здiйсненням зобов"язаною особою дiй, що пiдтверджують визнання боргу або iншого обов"язку. Такими дiями можуть бути наприклад, часткова виплата боргу, прохання про вiдстрочку виконання зобов"язань. 2) Пред"явлення позову, хоча б до одного iз кiлькох боржникiв (а також, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач) у встановленому порядку.__
Усне визнання зобов´язання чи усна обiцянка сплатити борг певного числа не є пiдставою для перерви строку. При зупиненнi строку перебiг строку продовжується, а в разi переривання - перебiг строку починається спочатку.
39. Поняття та види правочинiв
Поняття та види правочинiв зафiксовано в ст 202 ЦК. Пiд правочином розумiють дi громадян та юридичних осiб, спрямованi на встановлення, змiну, припинення цивiльних прав або обов´язкiв. Правочин має такi характернi ознаки: 1) Правочином визнається дiя, що спрямована на встанов?лення, змiну або припинення цивiльних прав чи обов´язкiв. Якщо буде встановлено, що дiя була спрямована на будь-який iнший результат, то вона не буде визнаватися правочином. 2) Правочином визнається така дiя, яка не лише була спря?мована на результат, а й призвела до встановлення, змiни чи припинення цивiльних прав або обов´язкiв. Укладаючи заповiт, спадкодавець вчиняє дiю, спрямовану на встановлення для спад?коємцiв прав та обов´язкiв. 3) Правочином визнається дiя юридично незалежних, рiвно?правних осiб. Якщо працiвник мiлiцi вилучає у громадянина автомобiль з метою переслiдування правопорушника, то така дiя не буде вважатися правочином, тому що працiвник мiлiцi реалi?зував сво владнi повноваження. Правочини, якi вчиняють громадяни i юридичнi особи, є до?сить рiзноманiтними, а тому вимагають певно класифiкацi за такими критерiями: 1) Залежно вiд кiлькостi сторiн, волевиявлення яких потрiб?не для виникнення правочину, правочини подiляють на одно-, дво- та багатостороннi. Одностороннiм правочин визнається у разi, якщо для виникнення, припинення або iншо видозмiни цивiльних прав i обов'язкiв достатньо волевиявлення однiє сторони (на?приклад, волевиявлення спадкодавця-заповiдача при складаннi заповiту). Двостороннiй чи багатостороннiй правочин є договором. Договiр - це домовленiсть (погоджена дiя) двох або бiльше сторiн, спрямована на встановлення, змiну або припинен?ня цивiльних прав та обов'язкiв. Прикладом двостороннього правочину може бути договiр купiвлi-продажу, оренди, да?рування та iн. Прикладом багатостороннього правочину (багатостороннього договору) є договiр про спiльну дiяльнiсть. При цьому на кожнiй сторо?нi як двостороннього, так i багатостороннього правочину може виступати кiлька осiб. 2) Видiляють також правочини реальнi та консенсуальнi. Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслiдкiв досить досяг?нення сторонами угоди з усiх iстотних умов. З цього моменту правочин вважається укла?деним, i у його сторiн виникають цивiльнi права i обов'язки. Таким договором є, напри?клад, купiвля-продаж. Для реального правочину необхiднi i домовленiсть сторiн, i передача речi. Прикладом реально угоди є договiр позики. Доки грошi не переданi позичальнику, права i обов'язки у сторiн цього договору не виникають; 3) Також правочини оплатнi та безоплатнi. У безоплатних правочинах обов'язок здiйснити матерiальнi витрати має тiльки одна iз сторiн. Прикладом може бути договiр дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власнiсть iншiй сторонi. Оплатнi правочини характеризує наявнiсть зустрiчного майнового еквiвалента. Наприклад, у договорi купiвлi-продажу одна сторона передає май?но, але замiсть нього отримує його вартiсть; 4) Правочини абстрактнi та каузальнi. Правочини, у яких вказанi пiдстави хнього укладення, називаються каузальними. До них належить бiльша частина договорiв цивiльного права. Абстрактними вважаються пра?вочини, в яких не мають значення пiдстави хнього здiйснення. Прикладом абстрактного правочину є видача векселя. 4) Правочини строковi та безстроковi. У безстроковому правочинi термiни та строки не застерiгаються. Такий правочин, як правило, негайно набирає чинностi i припиняється на вимогу однiє iз сторiн (наприклад, договiр оренди, укладений на невизначений строк). Строковим є правочин, у якому визна?чено момент виникнення у його сторiн прав i обов'язкiв, тривалiсть хнього iснування, момент припинення тощо. Вiд строкових слiд вiдрiзняти умовнi правочини, в яких виник?нення, змiна або припинення прав i обов'язкiв пов'язується з настанням подi, що має бути в майбутньому i щодо яко невiдомо, настане вона чи нi. Можна назвати й iншi види правочинiв: легiтарнi (такi, що мають основою приписи за?кону) i волюнтарнi (не передбаченi законом, але укладаються особами у результатi хнього вiльного волевиявлення), уснi та письмовi, умовнi та без?умовнi; бiржовi (такi, що укладаються на бiржах щодо бiржо" вих товарiв) i небiржовi та iн.
40. Державна реєстрацiя та мiсце вчинення правочину
На пiдставi ст. 210 державнiй реєстрацi пiдлягають лише тi правочини, щодо яких така вимога прямо встановлена у законi (наприклад, ст. 657 ЦК У). Реєстрацiя має двi головнi мети: 1)проводиться облiк цивiльних прав, якi виникли з такого правочину; 2) має мiсце своєрiдний додатковий контроль законностi змiсту правочину, дотримання порядку його укладення. Правочин, який пiдлягає державнiй реєстрацi, вважається вчиненням лише з моменту його державно реєстрацi. Проте норми статей глави 16 ЦК безпосередньо не передбачають недiйсностi правочинiв, щодо яких не дот?риманi вимоги закону про державну реєстрацiю. Тому вирiшувати питання про правовi наслiдки правочину, вчиненого iз порушенням правил державно реєст?рацi, необхiдно з урахуванням також тих положень закону, якi безпосередньо визначають правочини, якi пiдлягають державнiй реєстрацi. Незважаючи на те, що законодавець безпосередньо не визначає правовi наслiдки недотримання положень про державну реєстрацiю правочинiв, вони так чи iнакше випливають iз контекстiв певних правових норм ЦК. Одним з важливих для практики (особливо при виникненнi спору) є питання про мiсце вчинення правочинiв (ст. 211). Зокрема, встановлення мiсця вчинення правочину може мати значення при визначеннi пiдсудностi спору (ст.ПО ЦПК), при визначеннi мiсця оподатку?вання при укладеннi правочину за участю iноземного елемента тощо.Варто звернути увагу на те, що у статтi 211 розрiзняються два випадки ви?значення мiсця вчинення правочину: 1) стосовно вчинення одностороннього правочину; 2) стосовно вчинення дво- або багатостороннього правочину. Стосовно одностороннього правочину - мiсцем вчинення є мiсце волевиявлення сторо?ни. При цьому слiд взяти до уваги, що волевиявлення можливе у рiзних формах: уснiй, письмовiй, з нотарiальним посвiдченням, з наступною державною реєстрацiєю. Вiдповiдно форма волевиявлення може полегшувати або утруднювати встановлення мiсця вчинення правочину. Зокрема, практично неможливо встановити мiсце вчинення одностороннього правочину в уснiй формi. Достатньо складно встановити i мiсце вчинення правочину у простiй письмовiй формi. Хiба що у ньому само?му може мiститися вказiвка на таке мiсце або воно може слiдувати iз змiсту правочину. Мiсце вчинення дво- або багатостороннього правочину (договору) визначається вiдпо?вiдно до правил ст. 647 ЦК. Ця норма передбачає, що договiр є укладеним у мiсцi прожи?вання фiзично особи або за мiсцезнаходженням юридично особи, яка зробила пропозицiю укласти договiр, якщо iнше не встановлено договором. Певнi труднощi являє встановлення мiсця вчинення правочину, який пiдлягає держав?нiй реєстрацi, у випадку, коли укладення договору вiдбулося в одному мiсцi, а реєстрацiя вiдбулася в iншому. Оскiльки такий правочин набуває чинностi з моменту його державно реєстрацi, то вирiшальне значення мусить мати не мiсце волевиявлення, чи мiсце проживання фiзично особи, чи мiсцезнаходження юридично особи, а мiсце державно реєстрацi правочину. Адже до тако реєстрацi правочин вважа?ється таким, що не укладений взагалi.
41. Недiйсний правочин (поняття та характеристика)
Недiйсним правочином визнається такий, який хоча й спрямований на настання певних наслiдкiв, але в силу невiдповiдностi його вимогам чинного законодавства х не спричиняє. Недiйснiсть правочину означає, що дi органiзацiй i юридичних осiб, хоча i спрямованi на встановлення, змiну чи припинення цивiльних прав i обов'язкiв, але не створюють цих юридичних наслiдкiв завдяки невiдповiдностi зроблених дiй вимогам юридичного факту, передбаченого законодавством. Ст. 215 ЦК. Умови чинностi правочину одночасно є умовами його дiйсностi, якi у загальному виглядi визначенi у ст. 203 ЦК. Зокрема, це вимоги: 1) вiдповiдностi змiсту правочину ЦК, iншим актам цивiльного за?конодавства, а також моральним засадам суспiльства; 2) наявнiсть у особи, яка вчиняє пра?вочин, необхiдного обсягу цивiльно дiєздатностi; 3) вiльного волевиявлення учасника пра?вочину, що має вiдповiдати його внутрiшнiй волi; 4) спрямованiсть правочину на реальне настання правових наслiдкiв, що обумовленi ним; 5) вiдповiднiсть правочинiв, якi вчиня?ються батьками або усиновлювачами, правам та iнтересам хнiх малолiтнiх, неповнолiтнiх та непрацездатних дiтей. Крiм того, пiдставою недiйсностi правочину у випадках, встановлених законом, є по?рушення форми правочину. Як правило, недотримання просто письмово форми правочи?ну не тягне недiйсностi останнього, а лише ускладнює доведення його iснування. Оскiльки за допомогою свiдчень свiдкiв зробити це у випадку порушення письмово форми не мож?на, то необхiдно вiдшукувати письмовi докази, аудiозаписи, вiдеозаписи тощо. Пiдставою недiйсностi правочину може бути також недотримання спецiальних вимог закону щодо вчинення певних видiв правочинiв. Визнання правочину недiйсним можливе i в iнших випадках порушення правочином особистих або майнових прав суб'єктiв цивiльного права, навiть якщо для них не встановленi спецiальнi правила визнання правочинiв недiйсними. Нiкчемним або "абсолютно недiйсним" визнається правочин, якщо його недiйснiсть встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК). Оскiльки недiйснiсть таких правочинiв визначена безпосередньо у правовiй нормi, то вони вважаються недiйсними з моменту хнього укла?дення, незалежно вiд пред'явлення позову та рiшення суду (iнодi такi правочини назива?ють "мертвонародженими"). Отже, у цьому разi визнання такого правочину недiйсним су?дом не вимагається. Проте навiть нiкчемнi правочини у визначених законом випадках за поданням сторiн або зацiкавлених осiб можуть бути визнанi судом дiйсними. Це, наприклад, передбачена ч. 2 ст. 219 ЦК можливiсть визнання судом дiйсним правочину, який укладений з порушен?ням нотарiально форми. Iншим видом недiйсних правочинiв є оспорюванi (або "вiдносно недiйснi") право?чини. хня вiдмiннiсть вiд нiкчемних правочинiв полягає в тому, що оспорюванi правочини припускають такими, що породжують цивiльнi права та обов'язки. Проте хня дiйснiсть може бути оспорена стороною правочину або iншою зацiкавленою особою у судовому по?рядку. Тобто, хоча безпосередньо правовою нормою хня недiйснiсть не передбачається, але, разом iз тим, у сторони правочину або зацiкавлено особи iснує можливiсть звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недiйсним. Прикладом оспорюваного правочину є правочин, вчинений фiзичною особою, обмеженою у дiєздатностi. Для визнан?ня такого правочину недiйсним пiклувальник має подати позов у суд. Суд може визнати такий правочин недiйсним, у разi коли буде встановлено, що такий правочин суперечить iнтересам самого пiдопiчного, членiв його сiм' або осiб, яких вiн вiдповiдно до закону зо?бов'язаний утримувати.
42. Правовi наслiдки недодержання вимог закону сторонами при вчиненнi правочину
Недiйсний правочин - це правочин, що не вiдповiдає вимогам закону. Вiн породжує не тi права i обов'язки, яких бажали його учасники, а правовi наслiдки, котрi прямо передбаченi у законi. Для того щоб правочин мав юридичну силу, вiн повинен вiдповiдати низцi вимог, якi називають умовами дiйсностi правочину. Такi вимоги встановленi ст. 203 ЦК, яка передбачає, що: 1) змiст правочину не може суперечити ЦК, iншим актам цивiльного законодавства, а також моральним засадам суспiльства; 2) особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхiдний обсяг цивiльно дiєздатностi; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вiльним i вiдповiдати його внутрiшнiй волi; 4) правочин має вчинятися у формi, встановленiй законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслiдкiв, що обумовленi ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та iнтересам хнiх малолiтнiх, неповнолiтнiх чи непрацездатних дiтей. Недiйсним може бути визнано лише правочин, що вiдбувся. У випадках, коли сторони ще тiльки ведуть переговори про укладення угоди, хнi дi не вважаються правочином. Ступiнь недiйсностi правочину може бути рiзним. Зокрема, правочини можуть бути абсолютно недiйсними, або нiкчемними. Також iснують оспорюванi правочини якi є дiйсними, породжують права та обов'язки, але х дiйснiсть може бути оспорена стороною або iншою зацiкавленою особою у судовому порядку. Правовi наслiдки недодержання сторонами при вчиненнi правочину вимог закону - закрiпленi в ст. 215-236 ЦК. Так як це досить об'ємний роздiл ЦП, то коротко розгленмо лише деякi наслiдки недодержання вимог закону сторонами при вчиненi правочину. Вiдповiдно до ст. 216 - недiйсний правочин не створює юр.наслiдкiв, крiм тих, що пов"язанi з його недiйснiстю. Якщо у зв'язку iз вчиненням недiйсного правочину другiй сторонi або третiй особi завдано збиткiв та морально шкоди, вони пiдлягають вiдшкодуванню винною стороною. Наслiдком недiйсного правочину є двостороння реституцiя, котра полягає у тому, що кожна сторона недiйсного правочину, незалежно вiд наявностi вини у визнаннi правочину недiйсним, повертає iншiй сторонi все отримане за таким правочином. Якщо ж повернути в натурi отримане за правочином неможливо (наприклад, предметом правочину було надання послуг, виконання роботи тощо), то вартiсть одержаного вiдшкодовується грошима. При цьому оцiнка одержаного провадиться за цiнами, що iснують на момент вiдшкодування. Зростання або зменшення цiн, що iснували на момент укладення правочину, визнаного недiйсним, на розмiр вiдшкодування не впливає. Згiдно ст. 217 - Якщо вимогам закону суперечать iстотнi умови правочину, то вiн є або має бути визнаний судом недiйсним у цiлому. У тих випадках, коли закону суперечать неiстотнi умови правочину, без яких вiн мiг би iснувати, то вiн є частково дiйсним (у тiй частинi, яка вiдповiдає закону). Форма правочину - це спосiб вираження волi осiб, якi беруть участь у ньому. Ст. 205 ЦК У передбачає такi форми: а ) усна; б ) письмова (проста чи з нотарiальним посвiдченням); в ) шляхом мовчання. Якщо правочин вiдповiдно до закону вимагає письмово форми, але був вчинений iз недодерж.письм.форм, то вiн є нiкчемним. Проте iз цього загального правила iснує виняток. Якщо такий правочин укладений усно i одна iз сторiн вчинила дiю, а друга сторона пiдтвердила вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разi спору може бути визнаний судом дiйсним. Ст. 219 - для правочинiв, що виходять за межi звичайних, закон передбачає квалiфiковану письмову форму - нотарiальне посвiдчення вiдповiдного документа, у виглядi якого цей правочин складений. Недотримання нотарiально форми правочину спричиняє визнання його недiйсним. Такий правочин вважається нiкчемним, вiн не має юридично сили i, отже, не породжує тих прав i обов'язкiв на встановлення яких було спрямовано волю особи; у деяких випадках вiдсутнiсть необхiдного нотарiального посвiдчення правочину може бути компенсована судовим рiшенням. Частина 2 коментовано статтi передбачає, що суд може визнати такий правочин дiйсним за таких умов: 1) якщо буде встановлено, що вiн вiдповiдав справжнiй волi особи, яка його вчинила; 2) якщо нотарiальному посвiдченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала вiд волi особи. Згiдно ст. 220 - Недодержання нотарiально форми договору спричиняє його нiкчемнiсть, вiн не має юридично сили i не породжує тих прав i обов'язкiв, яких бажали сторони. Але у випадках, коли сторони домовилися щодо всiх iстотних умов договору, що пiдтверджується письмовими доказами, i вiдбулося повне або часткове виконання договору, але одна iз сторiн ухилилася вiд його нотарiального посвiдчення, суд може визнати такий договiр дiйсним. У цьому разi подальша нотарiальне посвiдчення договору не вимагається, чому й можна говорити про "компенсаторне" значення судового рiшення. Згiдно зi ст. 31 ЦК за неповнолiтнiх, якi не досягли чотирнадцяти рокiв, правочини здiйснюють вiд хнього iменi батьки, усиновлювачi або опiкуни. Згiдно ст. 221 правочин, який вчинено малолiтньою особою за межами цивiльно дiєздатностi, може бути згодом схвалений батьками (усиновлювачами), (ст. 221) Схвалення можливе як в активнiй (шляхом заяви про схвалення), так i в пасивнiй формi (вiдсутнiсть претензiй). (аналогiчно i при вчиненнi правочину неповнолiтньою особою ст. 222) Якщо правочин iз малолiтньою особою вчинила фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю, то вона зобов'язана повернути батькам (усиновлювачам) або опiкуну малолiтнього все те, що вона одержала за таким правочином вiд малолiтньо особи. У свою чергу, батьки (усиновлювачi) або опiкун малолiтньо особи зобов'язанi повернути дiєздатнiй сторонi все одержане нею за цим правочином у натурi, а за неможливостi повернути одержане в натурi - вiдшкодувати його вартiсть за цiнами, якi Iснують на момент вiдшкодування. Отже у даному випадку має мiсце двостороння реституцiя (вона також iснує коли обидвi сторони правочину є малолiтнi). Правочини, вчиненi фiзичною особою, яка обмежена у дiєздатностi (ст. 223) належать до оспорюваних, а отже, для визнання такого правочину недiйсним пiклувальник має подати позовну заяву до суду з вимогою про це. Суд може визнати такий правочин недiйсним, якщо буде встановлено, що вiн суперечить iнтересам самого пiдопiчного, членiв його сiм' або осiб, яких вiн вiдповiдно до закону зобов'язаний утримувати. У разi визнання такого правочину недiйсним настають наслiдки, передбаченi ст. 216 ЦК. Низка правочинiв, може вчинятися лише з дозволу органiв опiки та пiклування (ст. 71 ЦК). Зокрема, опiкун не має права без дозволу органу опiки та пiклування (ст. 224) : вiдмовитися вiд майнових прав пiдопiчного; видавати письмовi зобов'язання вiд iменi пiдопiчного; укладати договори, якi пiдлягають нотарiальному посвiдченню та (або) державнiй реєстрацi, в тому числi договори щодо подiлу або обмiну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо iншого цiнного майна. Пiклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинiв лише з дозволу органу опiки та пiклування (див. коментар до ст. 71 ЦК). Якщо котрийсь iз вказаних вище правочинiв буде укладений без дозволу органу опiки та пiклування, то вiн є нiкчемним. Правочин буде визнано дiйсним, якщо буде доведено, що вiн вiдповiдає iнтересам фiз..особи над якою встановлено опiку чи пiклування. Вiдповiдно до ст. 225 - якщо дiєздатна фiз. особа вчинила правочин в момент, коли вона не усвiдомлювала свох дiй та (або) не могла ними керувати - може бути визнаний судом недiйсним, за позовом цiє особи; при наступнiй недiєздатностi дано особи - опiкун; в разi смертi дано особи - за позовом iнших чи iнтереси порушенi. Згiдно з ч. З ст. 225 ЦК сторона, яка знала про стан фiзично особи у момент вчинення правочину, зобов'язана вiдшкодувати й моральну шкоду, завдану у зв'язку iз вчиненням такого правочину. Вiдповiдно до ст. 234 - фiктивним правочином є правичон, що вчинений без намiру створення правових наслiдкiв, якi обумовлювались цим правочином; визнається судом недiйсним. Згiдно з ст. 235 - Удаванi правочини вчиняються з метою приховання iншого правочину, який сторони насправдi мали на увазi, завжди має мiсце укладення двох правочинiв: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певнi юридичнi наслiдки; 2) правочину, вчиненого для приховання першого (реального) правочину. Правочин, який вчинено з метою приховати iнший (реальний) правочин, завжди нiкчемний i сам по собi жодних юридичних наслiдкiв не породжує. Правочин, що приховується, у свою чергу, може бути дiйсним або недiйсним. Ст. 229 - передбачає правовi наслiдки вчинення правочину пiд впливом помилки. Ст. 231 - пiд впливом насильства; ст. 230 - пiд впливом обману; ст. 228 - правовi наслiдки правочину, що порушує поблiчний порядок .
43. Поняття, види та пiдстави представництва у цивiльному правi
Глава 17, статтi 237-250. Представництво - це правовiдношення, вiдповiдно до якого одна сторона (представник) на пiдставi набутих нею повноважень виступає i дiє вiд iменi iншо особи, яку представляє, створюючи, змiнюючи чи припиняючи безпосередньо для не цивiльнi права та обов'язки. В силу представництва виникають правовiдносини: 1) мiж тим кого представляють i представником; 2) мiж тим кого представляють i третьою особою; 3)мiж представником i третьою особою. Iнститут представництва сприяє бiльш повному здiйсненню прав та обов'язкiв суб'єктами цивiльних правовiдносин в тих випадках, коли вони в силу рiзних обставин не можуть здiйснити необхiднi юридичнi дi особисто. Представниками i тими кого, представляють, можуть бути як фiзичнi так i юридичнi особи. Особою, яку представляють - будь-яка правоздатна особа. Представниками можуть бути фiзичнi особи, якi мають достатнiй обсяг дiєздатностi. Юридичнi особи мають право виконувати функцi представника у будь-яких випадках, якщо це не суперечить хнiй правоздатностi, визначенiй законом та х установчими документами. Сфера застосування: потреба у представництвi виникає тодi, коли особа, яку представляють, немає за законом можливостi вчиняти юридичнi дi (наприклад, у разi вiдсутностi дiєздатностi); коли у особи немає або фiзично можливостi здiйснити такi дi (наприклад, внаслiдок хвороби, вiдсутностi в мiсцi постiйного проживання), або бажання особисто реалiзувати належнi й права та обов"язки; здiйснення юридичними особами своє статутно дiяльностi (праця продавцiв, касирiв, представництво в судах). Згiдно ст. 237 Цивiльного кодексу Украни iснують три види представництва: договiрне, законне та акта органу юридично особи. За iншою класифiкацiєю видiляють, такi види представництва. I. За пiдставою виникнення: 1) договiрне представництво (виникає з договору доручення, довiрчого управлiння та iн); Рiзновидом договiрного представництва є комерцiйне представництво (ст. 243 ) при якому комерцiйним представником є особа, яка постiйно та самостiйно виступає представником пiдприємцiв при укладеннi ними договорiв у сферi пiдприємницько дiяльностi. Ознаки комерцiйного представництва: - представником i довiрителем виступають суб"єкти пiдприємницько дiяльностi; - має мiсце лише при укладеннi договорiв i лише у сферi пiдприємницько дiяльностi; - допускається комерцiйне представництво одночасно кiлькох сторiн правочину за згодою цих сторiн та в iнших випадках, встановлених законом. 2) законне представництво (виникає безпосередньо iз закону); 3) статутне представництво (виникає з акта органу юридично особи, який дiє на пiдставi статуту); 4) управлiнське представництво (виникає з акта органу управлiння); 5) офiцiйне представництво (виникає з рiшення суду чи iншого органу, який не є органом управлiння); 6) одностороннє представництво (виникає з одностороннього правочину). II Залежно вiд волi представника: 1) обов"язкове (виникає незалежно вiд волi представника- законне представництво, управлiнське представництво); 2) добровiльне представництво (виникає з волi представника- договiрне представництво, одностороннє представництво тощо). Представництво може виникати на пiдставi: 1) Договору (договiрне представництво); 2) Закону (законне представництво); 3) Акта органу юридично особи; 4) Iншi пiдстави, встановленi актами цивiльного законодавства, а саме - а) рiшення суду та iнших уповноважених органiв, якi не є органми управлiння (рiшення суду про встановлення опiки над майном безвiсно вiдсутнього- ст. 44 ЦК Украни); б) одностороннiй правочин (доручення виконання заповiту- ст. 1286 ЦК Украни); в) акт управлiння (акт органу опiки i пiклування про призначення опiкуна).
44. Правочини якi уповноваженi вчиняти представники. Перевищення повноважень представником
Ст. 238 ЦК визначає правочини, якi може вчиняти представник. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинiв, право на вчинення яких має особа, яку вiн представляє. Це означає, що представник юридично особи може вчиняти лише такi правочини, якi вiдповiдають вимогам статей 91-92 ЦК. Не допускається укладення через представника правочину, який за свом характером може вчинятися тiльки особисто тiєю особою, яку вiн представляє, а також iнших правочинiв, вказаних у законi. Наприклад, тiльки особисто мають здiйснюватися договiр довiчного утримання, заповiт, трудовий договiр, реєст?рацiя шлюбу, усиновлення тощо. Представник має право i зобов'язаний вчиняти правочини лише в iнтересах того, кого представляє. Вiдтак з метою захисту цивiльних прав та iнтересiв представлюваного законом встановлена заборона укладення правочину представ?ником вiдносно себе особисто, або вiдносно iншо особи, представником яко вiн одночасно виступає. Наприклад, опiкун не може укладати правочини iз свом пiдопiчним, а також представляти його при укладеннi правочинiв або веденнi судово справи мiж пiдопiчним i своми близькими родичами (ч. 1 ст. 68 ЦК). Виняток з цього загального правила передбачений ч. З ст. 243 ЦК, згiдно з якою допускається комерцiйне представництво одночасно кiлькох сторiн правочину. Це можливо за згодою сторiн цього правочину та в iнших випадках, вста?новлених законом. Загальним правилом належного функцiонування вiдносин представницт?ва є вчинення представником правочинiв вiд iменi представлюваного в межах наданих повноважень. Поширеним випадком порушень у цiй сферi є перевищення повноважень, тобто довiльне збiльшення представни?ком обсягу права на здiйснення правочинiв, визначеного вказiвками особи, яку представляють, змiстом довiреностi або нормами права. При цьому перевищення може стосуватися кiлькiсних (числа, ваги, мiри ре?чей; строку договору, який потрiбно укласти; розмiру плати або покупно цiни тощо) або якiсних (предмета, контрагента, характеру правочину) аспектiв по?вноваження. Перевищенням повноважень слiд вважати також вчинення дiй, якi взагалi не передбаченi довiренiстю. Стаття 241 ЦК передбачає два варiанти поведiнки особи, яку представляють, при представництвi з перевищенням повноважень: 1)вона схвалює дi, вчиненi вiд iменi; 2)вона вiдмовляється вiд схвалення дiй, вчинених вiд iменi з пере?вищенням повноважень. Схвалення дiй представника можливе у рiзних формах: 1)схвалення шляхом заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3)схвалення шляхом здiйснення, так званих конклюдентних дiй, що свiдчать про прийняття правочину. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змiнює i припиняє цивiльнi права та обов'язки особи, яку вiн представляє, лише у разi подальшого схвалення нею такого правочину. Якщо ж схвалення не вiдбу?деться, то зазначений правочин правових наслiдкiв для того, кого представля?ють, не тягне i має бути визнаним недiйсним (вiдповiдно до ч.1 ст.241, ст.239.ст.215ЦК). Однак, крiм визнання правочину недiйсним, можуть наставати й iншi на?слiдки, характер яких залежить вiд суб'єктивного ставлення представника до свох дiй. З урахуванням цiє обставини варто розрiзняти такi види перевищення по?вноважень: 1) навмисне перевищення повноважень у сподiваннi отримати схва?лення вчинених дiй з боку представлювано особи (ч. 1 ст. 1004 ЦК); 2) дi з пе?ревищенням повноважень внаслiдок помилки представника щодо обсягу ос?таннiх; 3)навмисна дiяльнiсть з перевищенням повноважень з метою отримати вигоду для себе. У перших двох випадках перевищення повноважень пiсля визнання право?чину недiйсним його сторони повертаються у первiсний стан. В третьому випадку - правочин визнається недiйсним, а на представника покладається обов'язок вiдшкодування збиткiв, завданих тому, кого вiн представляв, i особi, з якою було укладено правочин. Крiм того, за певних обставин (наприклад, у випадку зловмисно домовленостi представника i контрагента за договором про укладен?ня правочину з перевищенням повноважень) виникає також солiдарний обов'я?зок тако особи вiдшкодувати представлюваному збитки, що виникли внаслiдок дiй представника з перевищенням повноважень. Якщо особа яку представляють не схвалила правочин, що здiйснений з перевищенням повноважень, то це не означає, що ввесь правочин є недiйсним. Тому, що це суперечило б ст. 217 ЦК, згiдно з якою недiйснiсть частини правочину не тягне недiйсностi iнших його частин. Тому правочин, укладений з перевищенням повноважень, якщо його не схвалив той, кого представляють, може бути визнаний судом частко?во дiйсним (статтi 240, 242,217 ЦК). Якщо ж самостiйне iснування частини правочину, укладеного в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повнiстю недiйсною (статтi 240, 242, 215 ЦК). Варто зазначити, що положення ст. 241 ЦК поширюються лише на випад?ки добровiльного представництва, оскiльки при обов'язковому представництвi воля особи, яку представляють, є нiкчемною i впливу на юридичну силу право?чину не має. Натомiсть схвалення за своєю юридичною природою є односто?роннiм правочином. У ньому виражається воля особи, яку представляють, на-дiлити юридичною силою конкретний правочин, укладений для не з переви?щенням повноважень. Право на звернення до особи, яку представляють, щодо схвалення укладе?ного правочину має не тiльки представник, але й особа, яка уклала правочин з представником, який перевищив повноваження. Це випливає iз змiсту ст. 241 ЦК, де йдеться про схвалення дiй представника, а отже, в тому числi й договору з третьою особою, котра виступає тут як суб'єкт, чи iнтереси можуть бути пору?шеннi внаслiдок перевищення представником повноважень.
45. Законне та комерцiйне представництво
Особливiстю законного представництва (Ст. 242 ЦК) є спрямованiсть на захист прав i законних iнтересiв недiєздатних осiб, якi внаслiдок малолiття, недоумства або душевно хвороби не можуть пiклуватися про себе самi. Особливiстю цього виду представництва є те, що особа яку представляють, не бере участi у призначеннi представника i не може впливати на дiяльнiсть представника; повноваження ж представника безпосередньо визначаються законом. Специфiчним є правове становище представника. Якщо дiяльнiсть представника в iнтересах дiєздатно особи є реалiзацiєю його права, то дiяльнiсть представника, спрямована на захист iнтересiв недiєздатних осiб - це його обо?в'язок, вiдмовитися вiд якого вiн не може. Iнша рiч, коли такий представник може вийти iз кола осiб, якi внаслiдок свого правового становища зобов'язуються за?коном або адмiнiстративним актом до захисту прав недiєздатних (наприклад, опiкун складає сво повноваження, батькiв позбавляють батькiвських прав тощо). Законними представниками малолiтнiх та неповнолiтнiх є батьки. Право батькiв пред?ставляти свох малолiтнiх та неповнолiтнiх дiтей ґрунтується на такiй складнiй юридичнiй сукупностi, як норма закону i подiя (народження дитини), а для пред?ставництва батька до того ж потрiбна також наявнiсть акта цивiльного стану (шлюбу з матiр'ю дитини) або правочину (заява про визнання себе батьком ди?тини за вiдсутностi шлюбу з матiр'ю) або рiшення суду про визнання батьком дитини. Законними представниками малолiтнiх та неповнолiтнiх є також усиновлю?вачi, котрi за свом правовим становищем дорiвнюються до батькiв. Їхнє праве на представництво ґрунтується на нормi закону та рiшеннi про усиновлення. Батьки (усиновлювачi) можуть укладати за малолiтнiх дiтей будь-якi право?чини; управлiння майном здiйснюють якщо це не суперечить iнтересам дитини. Якщо ж опiкун здiйснює дiяльнiсть вiд iменi опiкуваного, то необхiдно подати вiдповiдний документ про при?значення дано особи опiкуном. Опiкуни здiйснюють усi дi, якi мiг би здiйснити сам опiкуваний, якби був дiєздатним. Але опiкуни без дозволу органiв опiки i пiклування не мають права здiйснювати вiд iменi опiкуваних правочини, що iстотно зачiпають май?новi iнтереси останнiх. Дозвiл органу опiки i пiклування, що видається опiкуну на здiйснення такого правочину, встановлює для нього додатковi повноваження крiм тих, що вже передбаченi законом. Пiклувальники не виступають як представники пiдопiчного за законом. Вони сприяють неповнолiтнiм у здiйсненнi ними х прав, i тiльки у разi хвороби не?повнолiтнього, яка перешкоджає особистому укладенню правочину або при ве?деннi справ неповнолiтнього у судi чи iнших установах, пiклувальники висту?пають як представники пiдопiчного. Частина 3 ст. 242 ЦК передбачає, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути також iнша особа. Випадки представництва згiдно iз законом передбачаються Законом Укра?ни "Про господарськi товариства", ст. 48 якого встановлює, що голова правлi?ння акцiонерного товариства має право без довiреностi дiяти вiд iменi товари?ства. Виникнення повноважень представника закон пов'язує також iз фактом спiльного господарювання, спiльностi майна. Виходячи з цього, можна стверд?жувати, що при здiйсненнi однiєю особою з подружжя правочинiв щодо спiльного сiмейного господарства, вона виступає як сторона, що дiє вiд iменi i з iнтересах також iншо особи з подружжя, бо згода останньо на здiйснення такого правочину припускається (за винятком тих, правочинiв що виходять за межi побутових). Комерцiйне представництво (ст. 243 ЦК) є видом добровiльного представництва з особ?ливим суб'єктним складом i сферою застосування. Особливiстю суб'єктного скла?ду є те, що комерцiйними представни?ками можуть бути як юридичнi, так i фiзичнi особи - суб'єкти пiдприємницько дiяльностi. Особливостi здiйснення цього правочину в тому, що закон надає представнику право одночасно представляти рiзнi сторони при укладеннi правочину, якщо на це є хня згода або якщо така можливiсть прямо передбаче?на законом, крiм угод щодо себе особисто. Пiдставою комерцiйного представництва може бути цивiльно-правовий або трудовий договiр, де мають визначатися обсяг наданих представнику повнова?жень та порядок х реалiзацi. Найчастiше це договори доручення (глава 68 ЦК ). Але вiдносини комерцiйного представництва можуть також регулюватися спе?цiальними агентськими, брокерськими угодами тощо. Незалежно вiд виду договiр на комерцiйне представництво припускається оплатним, крiм випадкiв, коли у самому договорi мiститься вказiвка на його без?оплатний характер. Представник має право на вiдшкодування витрат, зроб?лених ним при виконаннi доручення (ст.1007 ЦК). Якщо комерцiйний представник зазнав витрат, вчиняючи правочини вiд iменi та в iнтересах кiлькох пiдприємцiв одночасно, витрати подiляються у рiвних ча?стках, якщо iнше не передбачено угодою мiж ними (ст. 543 ЦК). Повноваження комерцiйного представника пiдтверджуються вiдповiдним письмовим договором мiж ним та особою, яку вiн представляє. Також повноваження можуть бути пiдтвердженi довiренiстю. Наявнiсть згаданих документiв має на метi забезпечити iнформованiсть третiх осiб про наявнiсть повноважень у представника. Договiр мiж представником та особою, яку вiн представляє, на вiдмiну вiд довiреностi, також виконує важливу функцiю визначення взає?мин мiж цими особами. Тому довiренiсть не замiнює договiр сторiн i може слугувати альтернативою лише при виконаннi iнформацiйно функцi про повно?важення представника стосовно третiх осiб.
46. Представництво за довiренiстю
Представництво, яке ґрунтується на договорi, може здiйснюватися за довiренiстю. Вiдповiдно до ч. 3 ст. 244 Цивiльного кодексу Украни. Довiренiстю є письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третiми особами. Довiренiсть на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довiрителем), безпосередньо третiй особi, оскiльки йдеться про врахування саме хнiх iнтересiв, то й право на ознайомлення з довiренiстю iснує, передусiм, у 3-х осiб. Форма довiреностi повинна вiдповiдати формi, в якiй вiдповiдно до закону має вчинятися правочин. Залежно вiд обсягу повноважень, що надаються повiреному особою, котру вiн представляє, виокремлюють два види довiреностi: 1) загальна довiренiсть; 2) спецiальна (у тому числi разова) довiренiсть. Загальна (генеральна) довiренiсть уповноважує представника на здiйснення правочинiв та iнших юридичних дiй рiзного характеру. Спецiальна довiренiсть надає повноваження на здiйснення юридичних дiй або правочинiв певного типу. Якщо той, кого представляють, уповноважує на здiйснення якого-небудь одного правочину або юридично дi, то спецiальна довiренiсть у цьому випадку буде називатися разовою довiренiстю. Така довiренiсть видається, наприклад, юристам для захисту iнтересiв органiзацiй у судi тощо. Довiренiсть призначається для третiх осiб, якi з тексту дiзнаються, якими повноваженнями надiлений представник. Для самого повiреного довiренiсть нiяких самостiйних прав на майно, яке отримане для здiйснення угоди, не породжує. Видача довiреностi є одностороннiм правочином, i порядок посвiдчення пiдкорюється правилам ЦК Украни, що стосуються правочинiв взагалi. Основнi правила видачi довiреностi викладено у Законi Украни "Про нотарiат". Юридична сила довiреностi не залежить вiд отримання згоди на видання з боку представника. Повноваження виникає незалежно вiд згоди останнього, i правильно оформлена довiренiсть дiйсна у будь-якому разi тому, що повноваження, яке виникає у представника, не зачiпає його майнових або особистих немайнових прав. Але здiйснення цього повноваження залежить вiд представника, бо вiн сам вирiшує, чи використати довiренiсть для здiйснення дiяльностi на користь довiрителя, чи вiдмовитися вiд не. Довiренiсть є iменним документом - обов'язково повинно бути указано, хто i кому видав довiренiсть. Довiренiсть здiйснюється тiльки в письмовiй формi. Конкретно необхiдно форми довiреностi як документа немає, головне, щоб були письмово вираженi повноваження особи, якiй видається довiренiсть, а як саме це буде виглядати, вирiшального значення не має (наприклад, як довiренiсть може бути використано лист, в якому одна особа надiляє iншу особу повноваженнями на здiйснення угоди вiд iменi i в iнтересах). Представництво за довiренiстю може ґрунтуватися на актi органу юридично особи. У цьому випадку такий акт має бути оформлений належним чином (пiдписаний керiвником, завiрений печаткою юридично особи тощо). Вимоги до довiреностi - письмова форма; наявнiсть необхiдних реквiзитiв (вказiвку на суб'єкти, мiсце, дату видачi тощо); зазначено обсяг повноважень, наданий представниковi тим, кого представляють.
47. Поняття, форма, змiст та види довiреностi
Довiренiстю є письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третiми особами. Форма довiреностi повинна вiдповiдати формi, в якiй вiдповiдно до закону має вчинятися правочин. Довiр. - це iменний документ, в якому має бути вказано хто i кому видав довiренiсть. Довiренiсть здiйснюється лише в письмовiй формi.Така форма може бути простою письмовою або нотарiально посвiдченою. Нотарiальне посвiдчення довiреностi потрiбне, зокрема, на здiйснення правочинiв нотарiальна форма для яких обов"язкова (наприклад, правочини купiвлi або продажу жилих будинкiв); при видачi довiреностi при передорученнi. Довiренiсть нотарiусами посвiдчується у порядку, встановленому Законом Украни "Про нотарiат" та iншими законодавчими актами. Вимоги до довiреностi: 1) письмова форма; 2) має мiстити необхiднi реквiзити: вказiвку на суб"єкти, мiсце, дату видачi, тощо; 3) має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представниковi тим, кого представляють. Залежно вiд обсягу повноважень, що надаються повiреному особою, котру вiн представляє, виокремлюють два види довiреностi: 1) загальна довiренiсть; 2) спецiальна (у тому числi разова) довiренiсть. Загальна (генеральна) довiренiсть уповноважує представника на здiйснення правочинiв та iнших юридичних дiй рiзного характеру. Спецiальна довiренiсть надає повноваження на здiйснення юридичних дiй або правочинiв певного типу. Також видiляють Разову довiренiсть - пiдтверджує повноваження на здiйснення одного правочину або юридично дi (наприклад, довiренiсть на отримання заробiтно плати). Строк дi довiреностi, який встановлюється у нiй, не може перевищувати трьох рокiв. Якщо термiн дi у довiреностi не вказаний, вона зберiгає силу аж до припинення (ст.247 ЦК). У кожнiй довiреностi обов"язково має бути вказана дата видачi. Недотримання цiє вимоги законом спричиняє за собою недiйснiсть довiреностi, як документа, що пiдтверджує повноваження представника.
48. Припинення та скасування довiреностi
Довiренiсть - це письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третiми особами. Строк дi довiреностi, який встановлюється у нiй, не може перевищувати трьох рокiв. Якщо термiн дi у довiреностi не вказаний, вона зберiгає силу аж до припинення (ст.247 ЦК). Припинення довiреностi. Чиннiсть довiреностi припиняється внаслiдок: 1) закiнчення строку; 2) скасування довiреностi особою, яка видала; 3) вiдмови особи, якiй видано довiренiсть; 4) припинення юридично особи, вiд iменi яко видано довiренiсть; 5) припинення юридично особи, на iм'я яко видано довiренiсть; 6) смертi громадянина, який видав довiренiсть, визнання громадянина недiєздатним, обмежено дiєздатним або безвiсно вiдсутнiм; 7) смертi громадянина, якому видано довiренiсть, визнання громадянина недiєздатним, обмежено дiєздатним або безвiсно вiдсутнiм; 8) передоручення. Особливим випадком припинення довiреностi є скасування особою, яку представляють (ст.249 ЦК). Довiренiсть може бути в будь-який час скасована особою, що видала , а особа, якiй була видана довiренiсть, може в будь-який час вiдмовитися вiд не. Скасування довiреностi має юридичне значення для представника i третiх осiб лише в тому випадку, якщо вони були сповiщенi про це. Скасування довiреностi тягне припинення повноважень представника. Особа, що видала довiренiсть i згодом скасувала , зобов"язана сповiстити про скасування особу, якiй довiренiсть видана, а також вiдомих й третiх осiб, для представництва перед якими була видана довiренiсть. Права i обов'язки по вiдношенню до третьо особи, що виникли внаслiдок дiй представника або його заступника до того, як вони дiзналися або повиннi були дiзнатися про припинення довiреностi, зберiгають силу для особи, що видала довiренiсть i правонаступникiв. Дане правило не застосовується, якщо третя особа виявилася недобросовiсною, знала або повинна була знати до здiйснення або в момент здiйснення угоди з представником, що дiя довiреностi припинилася.
49. Юридична природа представництва у цивiльному правi Украни.
Поняття представництва дається у ч.1 ст. 237 Ц Украни - це правовiдношення, в якому одна сторона (представник) зобов"язана або має право вчинити правочин вiд iменi друго сторонни, яку вона представляє. Суть представництва полягає в дiяльностi представника щодо реалiзацi повноважень в iнтересах i вiд iменi особи, яку представляють. Мета представництва - здiйснення представником правочинiв та iнших юридичних дiй в iнтересах i за рахунок особи, яку вiн представляє. За своєю юридичною природою вiдносини представництва належать до органiзацiйних майнових правовiдносин, головним змiстом яких є сукупнiсть прав i обов'язкiв х сторiн по створенню передумов виникнення безпосередньо у того, кого представляють, прав i обов'язкiв внаслiдок вчинення правочинiв вiд його iменi представником. Основним правом представника є повноваження дiяти вiд iменi i за рахунок особи, яку вiн представляє. Але повноваження не лише надає представниковi можливiсть дiяти вiд iменi особи, яку вiн представляє, а й визначає змiст i межi таких дiй, виступаючи як вид i мiра можливо поведiнки Взагалi, у цивiлiстичнiй лiтературi немає єдино точки зору стосовно юридично природи представництва. Загалом пiдходи до визначення сутностi юридично природи представництва можуть розглядатися з позицiй двох основних концепцiй (теорiй): теорi дiяльностi та теорi правовiдношення. Юридична природа представництва: - теорiя дiяльностi (Рясенцев В.О., Суханов Є.А.) - суть представництва розглядається як дiяльнiсть представника щодо реалiзацi повноважень в iнтересах i вiд iменi особи, яку представляють; - теорiя правовiдношення (Iоффе О.С., Невзгодiна О.Л.) - суть представництва полягає у правовiдношеннi. Представництво потрiбно вiдрiзняти вiд зовнiшньо схожих, але маючих iншу юридичну природу дiй учасникiв цивiльних правовiдносин. Так, не є представником особа, яка хоч i дiє в чужих iнтересах, але вiд власного iменi, а також особа, уповноважена на ведення переговорiв щодо можливих у майбутньому правочинi. Коло цих осiб доволi широке, але серед них можна видiлити тих, що найбiльш часто зустрiчаються - Посланець (посильний, кур'єр), Виконавець заповiту, Рукоприкладач тощо.
50. Види представництва та х характеристика.
Представництво- це правовiд ношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиня?ти правочини вiд iменi друго сторони, яку вона представ?ляє. За ступенем обов"язковостi представництво в цивiльному процесi можна умовно подiлити на два види: 1. обов"язкове - виникає на пiдставi закону, адмiнiстративного чи судового акту; 2. факультативне - виникає на пiдставi цивiльно-правово угоди. За ознаками особи, в iнтересах яко здiйснюється представництво, його можна подiлити на такi види: 1. представництво фiзичних осiб - пiдставою такого представництво є закон або цивiльно-правова угода; 2. представництво юридичних осiб - таке представництво базується, як правило на трудовiй угодi. За пiдставами виникнення розрiзняють: 1) представництво, яке грунтується на законi (законне); Характерними ознаками законного представництва, по-перше, є те, що представник i його повноваження вста?новлюються нормативними актами (цивiльними, господар?ськими, сiмейними). Наприклад, батьки, опiкуни виступа?ють представниками недiєздатних осiб, малолiтнiх до 14 ро?кiв у зв'язку з прямою вказiвкою закону. По-друге, особа, яку представляють, не бере участi в призначеннi представ?ника i не може особисто скасувати чи змiнити повноважен?ня представника, оскiльки цi повноваження визначенi за?коном. Рiзновидом законного представництва є i так зване статутне представництво. За статутним представни?цтвом представниками виступають уповноваженi органi?зацi, яким хнiм статутом чи положенням надано право представляти iнтереси цих органiзацiй. 2) представництво, яке грунтується на договорi (договiрне або добровiльне); Договiрне представництво- це представництво, що ґрунтується на волi особи, яку представляють i яка осо?бисто визначає повноваження представника, як правило, шляхом видачi довiреностi або шляхом укладення договору доручення. Наприклад, особа доручає вибраному нею пред?ставнику придбати для не автомобiль за кордоном. У цьо?му разi повноваження представника (коло прав та обо?в'язкiв, якi покладаються на нього, пов'язаних iз придбан?ням автомобiля) визначаються особою, для яко цей авто?мобiль купується. I представник зобов'язаний дiяти в ме?жах наданих йому повноважень. Рiзновидом договiрного є комерцiйне представництво. Вiдповiдно до ст. 232 проекту ЦК Украни комерцiйним представником є особа, яка постiйно та самостiйно виступає представником вiд iменi пiдприємцiв при укладеннi ними договорiв у сферi пiдприємницько дiяльностi. Головна особливiсть комерцiйного представництва полягає в тому, що за згодою сторiн та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерцiйне представництво рiзних сторiн правочину. Повноваження комерцiйного представника може бути пiдтверджене письмовою угодою мiж ним та особою, яку представляють, або довiренiстю. 3) представництво, яке грунтується на адмiнiстративному актi.
Представництво, при якому повноваження представника виникають iз адмiнiстративного розпорядження особи, яку представляють або iз акта органу юридично особи, являє собою представництво, яке грунтується на адмiнiстративному актi. Таке представництво виникає, наприклад, внаслiдок видання органом юридично особи наказу про призначення працiвника на посаду, пов'язану iз здiйсненням представницьких функцiй, зокрема з укладенням угод. Представництво, яке виникає на пiдставi закону та адмiнiстративного акта є обов'язковим, оскiльки воно встановлюється незалежно вiд волi особи, яку представляють.
Суть представництва полягає в дiяльностi представника щодо реалiзацi повноважень в iнтересах i вiд iменi особи, яку представляють. Мета представництва - здiйснення представником правочинiв та iнших юридичних дiй в iнтересах i за рахунок особи, яку вiн представляє.
51. Довiренiсть (поняття та види).
Довiренiстю є письмовий документ, що видається однiєю особою iншiй особi для представництва перед третiми особами. Довiренiсть на вчинення правочину пред?ставником може бути надана особою, яку представляють (довiрителем), безпосеред?ньо третiй особi. Довiренiсть - документ, який посвiдчує право однiє особи представляти iншу особу у вiдносинах iз 3-ми юрид та фiз особами. За своєю юридичною природою довiренiсть являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Змiст довiреностi визначається межами правоздатностi особи, яку представляють. За загальним правилом, довiренiстьть може видаватися тiльки дiєздатним громадянам. Неповнолiтнi гром можуть самостiйно видавати довiреностi тiльки в обсязi тих прав, якi вони можуть здiйснювати самостiйно. Довiренiсть юрид особi може бути видана тiльки на укладення угод, що не суперечить статутовi або загальному положенню про органiзацi даного виду. Довiренiсть є завжди строковою угодою. Розрiзняють 3 види довiреностi: 1) Загальна (генеральна) - надає право вчиняти ряд неоднорiдних дiй, або ж iншими словами - уповноважує представника на здiйснення правочинiв та дiй рiзного характеру (наприклад, довiренiсть на управлiння майном та ведення справ учасникiв договору спiльно дiяльностi). 2) Спецiальна - надає право виконувати ряд однорiдних дiй, тобто пiдтверджує повноваження на здiйснення юридичних дiй або правочинiв певного типу (наприклад, довiренiсть керiвнику фiлi на укладення правочинiв). 3) Разова - довiренiсть на виконання однiє дi, тобто така довiренiсть пiдтверджує повноваження на здiйснення одного правочину або юридично дi (наприклад, довiренiсть на отримання заробiтно плати). Довiренiсть здiйснюється тiльки в письмовiй формi. Вона є iменним документом, а тому в нiй обов"язково повинно бути вказано, хто i кому видав довiренiсть. Вимоги до довiреностi: - Вона може бути вчинена лише у письмовiй формi. - Вона має мiстити необхiднi реквiзити: вказiвку на суб"єкти, мiсце, дату видачi, тощо. - У довiреностi має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представниковi тим, кого представляють. Згiдно ст.245 ЦК форма довiреностi повинна вiдповiдати формi, в якiй вiдповiдно до закону має вчинятися правочин. Строк дi довiреностi, який встановлюється у нiй, не може перевищувати трьох рокiв. Якщо термiн дi у довiреностi не вказаний, вона зберiгає силу аж до припинення (ст.247 ЦК). У кожнiй довiреностi обов"язково має бути вказана дата видачi. Недотримання цiє вимоги законом спричиняє за собою недiйснiсть довiреностi, як документа, що пiдтверджує повноваження представника. Довiренiсть може бути в будь-який час скасована особою, що видала , а особа, якiй була видана довiренiсть, може в будь-який час вiдмовитися вiд не. Скасування довiреностi має юридичне значення для представника i третiх осiб лише в тому випадку, якщо вони були сповiщенi про це. Скасування довiреностi тягне припинення повноважень представника. Особа, що видала довiренiсть i згодом скасувала , зобов"язана сповiстити про скасування особу, якiй довiренiсть видана, а також вiдомих й третiх осiб, для представництва перед якими була видана довiренiсть.
52. Юридична природа особистих немайнових прав.
Особистi немайновi права пов'язанi з рiвнiстю, свободою i недоторканнiстю осiб, випливають з природних прав людини, а також з х соцiального i економiчного пiдгрунтя. Коло особистих немайнових прав є досить широким i обумовлюється рiвнем розвитку суспiльства. Цi права безпосередньо пов'язанi з економiчною i правовою сферами життя людини, оскiльки вiд х наявностi, регулювання i захисту залежать пiдприємницькi вiдносини тощо. Особистi немайновi права надають х носiям право вимагати вiд всiх iнших осiб утримуватися вiд посягання на них. Наприклад, праву на захист честi, гiдностi та дiлово репутацi суб'єктiв цивiльного права кореспондує вiдповiдний обов'язок усiх iнших осiб. Види особистих немайнових прав - Вiдповiдно до Конституцi Украни фiзична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля, право на свободу та особисту недоторканнiсть, право на недоторканнiсть особистого i сiмейного життя, право на повагу до гiдностi та честi, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфно та iншо кореспонденцi, право на недоторканнiсть житла, право на вiльний вибiр мiсця проживання та на свободу пересування, право на свободу лiтературно, художньо, науково i технiчно творчостi. Перелiк особистих немайнових прав, якi встановленi Конституцiєю Украни, Цивiльним Кодексом та iншим законом, не є вичерпним. Розглядаючи юридичну природу особистих немайнових прав можна видiлити двi позицi: перша розглядає особистi немайновi права як елемент правоздатностi, iнша - як суб"єктивне право. Прихильники першо позицi вважають, що особистi немайновi права реалiзуються не у правовiдношеннi, а поза ним i за своєю природою є елементом цивiльно правоздатностi. Прихильники ж iншо позицi вважають, що юридична природа особистих немайнових прав - це суб"єктивне право (пiд ним слiд розумiти iснуючi, наявнi, належнi данiй особi права), яке характеризується тим, що воно є абсолютним правом, виникає та iснує у правовiдношеннi до моменту його порушення, пiсля чого вступає в силу суб"єктивне право на захист даного суб"єктивного права, яке iснує у вiдносному правовiдношеннi. Iнколи висловлюється думка, про те, що оскiльки особистi немайновi права передбаченi Конституцiєю Украни, то вони мають конституцiйно-правову природу. Однак Конституцiя Украни закрiплює тiльки загальнi засади правового регулювання суспiльних вiдносин, а вже бiльш детальний розвиток вони вiднаходять у галузевому законодавствi, зокрема в цивiльному. Саме тому юридична природа особистих немайнових прав повинна визначатися з урахуванням того законодавства, яким безпосередньо регулюються та охороняються вiдповiднi суспiльнi вiдносини.
53. Здiйснення особистих немайнових прав.
Ст 272 ЦК. Пiд здiйсненням особистих немайнових прав слiд розумiти реалiзацiю можливостей, якi становлять змiст цього права. Так, особi може належати право, але вона не буде його здiйснювати. За загальним правилом факт нездiйснення права не є пiдставою для його при?пинення, крiм випадкiв, прямо передбачених законом. Так, наприклад, факт того, що особа вiдмовляється отримати iнформацiю про стан свого здоров'я сьогоднi, не припиняє можли?вiсть тако особи отримати цю iнформацiю в iнший день. За загальним правилом кожна фiзична особа здiйснює сво особистi немайновi права самостiйно. В той же час, якщо розглядати особистi немайновi права як суб'єктивнi цивiль?нi права, то можливiсть х здiйснення власними дiями повинна безумовно залежати вiд обсягу дiєздатностi фiзично особи. В iнтересах окремих категорiй фiзичних осiб х немайновi права здiйснюють батьки, усиновлювачi, опiкуни, пiклувальники, тобто особи, що вважаються законними представниками. Можливiсть застосування у цiй сферi вiдносин представництва визначається ха-рактером i змiстом конкретного немайнового права. В бiльшостi випадкiв представництво може використовуватися у вiдносинах з приводу реалiзацi прав, об'єкт яких можна вiд?окремити вiд людини. Так, неможливо передати повноваження з реалiзацi права на життя або на свободу iншiй особi. В той час як право на використання iменi можна реалiзувати через представника. Вважа?ючи, що особисте немайнове право є рiзновидом у цiлому суб'єктивних цивiльних прав, i здiйснення його повинно вiдбуватися на загальних засадах. У зв'язку з цим закрiплена в ст. 272 можливiсть фiзично особи вимагати вiд посадових i службових осiб вчинення вiдповiдних дiй, спрямованих на забезпечення здiйснення особистого немайно?вого права, вимагає наявностi вiдповiдного обов'язку зазначеного кола осiб.
54. Обмеження та захист особистих немайнових прав.
Обмеження. Ст. 274. Унiверсальний характер немайнових прав у бiльшостi свой свiдчить про те, що, як правило, обмеження цих прав не потребується. Однак при цьому в життi можливi ситуацi, коли з об'єктивних причин виникає потреба обмежити визначене право. Так, якщо особисте немайнове право встановлюється в Конституцi Украни, то i обмежено воно може бути виключ?но Конституцiєю Украни, а не ЦК чи iншими законами. Наприклад, окремi особистi немайновi права, що передбаченi Конституцiєю Украни - право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфно та iншо корес?понденцi тощо можуть обмежуватись в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому, якщо осо?бисте немайнове право передбачене в Конституцi Украни i пiсля цього вiдтворене в ЦК чи iншому законi, то його обмеження все одно можливе тiльки у випадках, якщо це передба?чено в Конституцi Украни. Натомiсть, якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи в iнших законах, то обмежене воно може бути вiдповiдно тiльки ними. При цьому слiд розрiзняти загальнi межi реалi?зацi особистих немайнових прав i спецiальнi межi, якi харак?тернi лише окремим особистим немайновим правам, наприклад, право на iнформацiю про стан здоров'я фiзично особи може бути обмежене, коли iнформацiя про хворобу фiзично особи може погiршити стан здоров'я або погiршити стан здоров'я батькiв (усиновлювачiв), опiкунiв, пiклувальникiв, зашкодити процесовi лiкування. Ще одне питання стосується того, що оскiльки перелiк особистих немайнових прав не є невичерпним, то яким чином можна обмежити особистi немайновi права фiзичних осiб, якi не передбаченi анi в Конституцi Украни, анi в ЦК або iнших за?конах. У цьому випадку слiд застосовувати загальнi положення про обмеження цивiльних прав. Враховуючи, що iнших пiдстав для обмеження не закрiплено, можна дiйти висновку, що обмеження особистих немайнових прав шляхом укладення договору або вчинення яки?хось дiй є незаконним. Захист. Ст. 275. Фiзична особа має право на захист свого особистого немайнового права вiд про?типравних посягань iнших осiб. Право на захист особистих немайнових прав - це визначене правове регулювання на випадок оспорення, невизнання чи порушення особистого немайнового права. Змiстом права на захист особистих немайнових прав є такi повноваження: а) вимагати непорушення цих прав; б) вимагати припинення всiх дiянь, якими порушуються цi права; в) вимагати вiдновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку х порушення. ЦК надiляє особу можливiстю застосувати для захисту свого особистого немайнового права вiд протиправного посягання з боку iнших осiб: 1) загальнi способи захисту, перелiк та способи застосування яких встановленi главою З ЦК: суд, Президент Украни, органи державно влади, органи влади АРК або органи мiсцевого самоврядування; нотарiус. Цей перелiк не є вичерпним. 2) спецiальнi способи захисту, якi встановлюють конкретно для певно категорi прав в цiлому та для конкретного права зокрема. Вони по?дiляються також на двi пiдгрупи: а) тi, що можуть застосовуватися до бiльшостi особистих немайнових прав (вiдновлення порушеного особистого немайнового права). б) тi, що можуть застосовуватися тiльки до певного особистого немайнового права (виправ?лення iменi у випадку його порушення). При цьому особа має право застосувати як один з передбачених способiв захисту, так i сукупнiсть декiлькох способiв захисту, незалежно вiд того, чи вiдносяться вони до загаль?них, чи до спецiальних. Головне, щоб застосування цього способу (способiв) захисту вiд?повiдало змiсту особистого немайнового права, способу його порушення та наслiдкам, якi спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективнiсть даного захисту. Як правило, вибiр способу захисту порушеного права залежить вiд волевиявлення постраждало особи. Захист порушеного немайнового права може вiдбуватися шляхом звернення до суду з вiдповiдною вимогою або в iншому порядку, наприклад, шляхом звернення в органи вну?трiшнiх справ, мiсцевого самоврядування тощо.За загальним правилом строки позовно давностi до вимог про захист особистих немайнових прав не застосовуються, окрiм випадкiв, що прямо передбаченi законом, напри?клад, до вимог про спростування iнформацi, яка поширена в засобах масово iнформацi.
55. Способи захисту особистих немайнових прав.
Цивiльний Кодекс Украни надiляє особу можливiстю застосувати для захисту свого особистого немайнового права вiд протиправного посягання з боку iнших осiб загальнi або спецiальнi способи захисту. 1) загальнi способи захисту, перелiк та способи застосування яких встановленi главою 3 ЦК: сюди вiдноситься захист - судом, Президентом Украни, органами державно влади, органами влади АРК або органами мiсцевого самоврядування; нотарiус. Цей перелiк не є вичерпним. 2) спецiальнi способи захисту, якi встановлюють конкретно для певно категорi прав у цiлому та для конкретного права зокрема. Спецiальнi способи подiляються на двi пiдгрупи: а) тi, що можуть застосовуватися до всiх особистих немайнових прав вiдновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК), спростування недостовiрно iнформацi (ст. 277 ЦК) та заборона поширення iнформацi, якою порушуються особистi немайновi права (ст. 278 ЦК)]; б) тi, що можуть застосовуватися тiльки до певного особистого немайнового права. До дано категорi способiв захисту слiд вiдносити, наприклад, можливiсть вимагати виправлення iменi у випадку його порушення (ч. З ст. 294 ЦК). При цьому особа має право застосувати як один iз передбачених способiв захисту, так i сукупнiсть декiлькох способiв захисту, не залежно вiд того, чи належать вони до загальних, чи до спецiальних. Головне, щоб застосування цього способу (способiв) захисту вiдповiдало змiсту особистого немайнового права, способу його порушення та наслiдкiв, що х спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективнiсть даного захисту.
56. Правовi наслiдки порушення особистих немайнових прав.
Фiзична особа має право на захист свого особистого немайнового права вiд протиправних посягань iнших осiб. Захист особистого немайнового права здiйснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Що стосується способiв захисту, то законодавець надає фiзичнiй особi можливiсть застосувати для захисту свого особистого немайнового права вiд протиправного посягання з боку iнших осiб: 1) загальнi способи захисту, перелiк та способи застосування яких встановленi главою 3 ЦК Украни; 2) спецiальнi способи захисту, якi встановлюють конкретно для певно категорi прав, в цiлому та для конкретного права зокрема.
Спецiальнi способи захисту особистих немайнових прав не завжди в змозi ефективно, своєчасно та в повнiй мiрi вiдновити порушене право. I тому доволi часто порушення особистих немайнових прав тягне за собою також i завдання фiзичнiй особi майново та (або) морально шкоди. I тому, в цьому випадку фiзична особа, право яко порушене, може вимагати вiд порушника вiдшкодування завдано й майново та (або) морально шкоди. Згiдно iз ст. 280 ЦК Украни якщо фiзичнiй особi внаслiдок порушення особистого немайнового права завдано майново та (або) морально шкоди, ця шкода пiдлягає вiдшкодуванню.Майнова та моральна шкода, що завдана фiзичнiй особi порушенням особистих немайнових прав, вiдшкодовується вiдповiдно до статей 1166, 1167 ЦК з урахуванням спецiальних правил, встановлених законом Протиправна поведiнка порушника особистих немайнових прав може виражатись у формi дi або бездiяльностi. Проте в деяких випадках фахiвцi виокремлюють "три форми протиправно поведiнки, внаслiдок яко може бути завдана шкода: а) рiшення; б) дi; в) бездiяльнiсть". Рiзноманiтнiсть особистих немайнових прав та х змiсту обумовлює рiзноманiтнiсть актiв протиправно поведiнки х порушникiв. Сам по собi факт порушення особистого немайнового права ще не є свiдченням того, що суб'єкту цього права було завдано шкоду (збитки). Наприклад, порушення такого особистого немайнового права як права автора твору на iм'я, що виражається у формi перекручення iменi автора при опублiкуваннi твору, не тягне виникнення збиткiв. У зазначеному випадку автор може вимагати лише внесення вiдповiдних змiн. У випадку порушення особистого немайнового права фiзична особа може звернутися до суду з вимогою застосувати до порушника способи захисту, якi передбаченi чинним за?конодавством. На пiдставi цього звернення та за результатами проведеного розгляду спра?ви суд постановляє рiшення, згiдно з яким зобов'язує особу-порушника вчинити вiдповiднi дi для усунення порушення особистого немайнового права. Дане судове рiшення ухвалю?ється iменем Украни та є обов'язковим для виконання на всiй територi Украни.
57. Особистi немайновi права, що забезпечують природне iснування фiзичних осiб.
Особливiстю особистих немайнових прав, що забезпечують природне iснування фiзично особи, є те, що вони спрямованi на пiдтримання iснування фiзично особи як бiологiчно (психосоматично) iстоти. До особистих немайнових прав, що забезпечують природне iснування фiзично особи, належать: 1) право на життя - суть якого полягає в фiзичному, психiчному та соцiальному функцiонуваннi людського органiзму як єдиного цiлого. За загальним правилом, фiзичну особу не може бути свавiльно позбавлено права на життя. Але не може вважатися протиправним позбавлення особи життя у випадку необхiдно оборони. Право на життя як особисте немайнове право виникає в особи з моменту народження, а припиняється в момент смертi. 2) репродуктивнi права - основне повноваження, це продовжувати людський рiд природним шляхом. Однак, окрiм цього повноваження, репродуктивнi права означають: а) повноваження на стерилiзацiю, за власним бажанням, а для недiєздатних фiзичних осiб - за згодою опiкуна; б) повноваження на штучне переривання вагiтностi (аборт), яким надiленi лише жiнки, за умови, що вагiтнiсть не перевищує 12 тижнiв. в) повноваження на штучне заплiднення та перенесення зародку в органiзм жiнки має повнолiтня жiнка за медичними показаннями. 3) право на здоров'я - забезпечує володiння, користування, розпорядження цим благом, а також його правову охорону. 4) право на безпечне довкiлля - можливiсть особи вимагати безпечних, сприятливих умов проживання, працi, навчання, побуту тощо. Право на достовiрну iнформацiю про стан довкiлля. 5) право на свободу та особисту недоторканнiсть. Право на свободу - це юридично закрiплена можливiсть особи дiяти на власний розсуд, вiдповiдно до свох iнтересiв та мети. Право на особисту недоторканiсть - це передбачена законом заборона фiзичного, психiчного чи будь-якого iншого посягання на особу з боку iнших осiб. 6) право на сiм'ю, опiку та пiклування. Право на сiмю - право на створення сiм'; право на вибiр осiб, якi утворюватимуть сiм'ю (вiльний вибiр партнера); право на перебування в сiм', до якого належить передбачена законом можливiсть фiзичних осiб, незалежно вiд вiку, жити в сiм'; право на повагу до сiмейного життя - забороною втручання з боку iнших у сiмейне життя фiзично особи; право на пiдтримання зв'язкiв iз членами своє сiм'; заборона розлучення з сiм'єю, всупереч волi особи. Правом на опiку надiлено фiзичну особу, яка є малолiтньою та позбавлена батькiвського пiклування, або фiзичну особу, яку визнано недiєздатною. Правом на пiклування надiлено фiзичну особу, яка є неповнолiтньою та позбавлена батькiвського пiклування, або фiзичну особу, яку обмежено у дiєздатностi. Цi права передбачають повноваження: на встановлення опiки та пiклування; на вибiр опiкуна та пiклувальника; вимагати звiльнення опiкуна чи пiклувальника; на припинення опiки чи пiклування; вимагати оскарження дiй опiкуна чи пiклувальника.
58. Особистi немайновi права, що забезпечують соцiальне буття фiзично особи.
Цi особистi немайновi права мають на метi забезпечити фiзичнiй особi соцiальне буття, тобто гарантувати повноцiнну участь у соцiальному життi. До особистих немайнових прав фiзично особи, що забезпечують й соцiальне буття, належать: 1) право на iм'я - забезпечує особi можливiсть бути iндивiдуалiзованою в суспiльствi. За свом змiстом особисте iм'я складається з прiзвища, iменi та по батьковi. Особисте немайнове право на iм'я означає: а) можливiсть володiти, користуватись та розпоряджатися iменем; б) можливiсть вимагати звертатись до особи вiдповiдно до iменi; в) можливiсть використовувати псевдонiм; г) можливiсть вимагати зупинити незаконне використання свого iменi, пiд яким слiд розумiти заборону будь-якого порушення права на iм'я. 2) право на гiднiсть, честь i дiлову репутацiю; Право на гiднiсть - це особисте немайнове право фiзично особи на власну цiннiсть як особистостi, право на усвiдомлення цiє цiнностi та усвiдомлення значимостi себе як особи, що вiдiграє певну соцiальну роль у суспiльному життi. Право на честь - це особисте немайнове право фiзично особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцiнку та дiянь (поведiнки) з дотримання морально-етичних та правових норм, з боку суспiльства, певно соцiально групи та окремих громадян, а також право на формування цiє оцiнки та користування нею. Права на дiлову репутацiю - це право фiзично та юридично особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцiнку як фахiвця та дiянь (поведiнки) з боку суспiльства, певно соцiально групи та окремих громадян, а також право на формування цiє оцiнки та користування нею. 3) право на iндивiдуальнiсть - полягає в можливостi: а) володiти певною iндивiдуальнiстю; б) використовувати свою iндивiдуальнiсть; в) створювати та змiнювати свою Iндив. г) вимагати захисту у разi порушення права на iндив. 4) право на особисте життя - означає можливiсть мати особисте життя, визначати своє особисте життя, можливiсть ознайомлення iнших з обставинами свого особистого життя, можливiсть зберiгати в таємницi обставини свого особистого життя, можливiсть вимагати захисту права на особисте життя. 5) право на iнформацiю - Пiд поняттям "iнформацiя" чинне законодавство розумiє документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подi та явища, що вiдбуваються у суспiльствi, державi та навколишньому природному середовищi. З огляду на це, право на iнформацiю - це передбачена законом можливiсть збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю. 6) право на свободу творчостi та вибiр роду занять Право на свободу творчостi - полягає в можливостi вiльно вибирати сфери, змiст та форми (способи, прийоми) творчостi. Досить важливою гарантiєю цього права є передбачена законодавцем заборона проводити цензуру процесу творчостi та результатiв творчо дiяльностi. Але якщо творчiсть суперечить закону чи моральним засадам суспiльства, то вона можа i має бути обмеженою. Право на вибiр роду занять - пiд яким слiд розумiти передбачену законом можливiсть вiльно на власний розсуд обирати та змiнювати рiд занять, виконувати певну роботу або обiймати певнi посади. Обмеження щодо реалiзацi цього права може бути передбачено окремим законом, наприклад, конкурсний вiдбiр на посади для державних службовцiв. Гарантiєю права на вибiр роду занять є заборона до примушування виконання роботи. Не вважається примусовою роботою вiйськова або альтернативна (невiйськова) служба, робота, яку особа виконує за вироком чи iншими рiшеннями суду, а також робота чи служба вiдповiдно до закону пiд час воєнного та надзвичайного стану. 7) право на мiсце проживання та недоторканнiсть життя. Право на мiсце проживання - можливiсть мати мiсце проживання, тобто передбачену законом можливiсть мати житло, можливiсть вiльного вибору та змiни мiсця проживання. Право на недоторканнiсть житла, пiд яким слiд розумiти можливiсть фiзично особи дозволити проникнути до житла лише за згодою, або за вмотивованим рiшенням суду. 8) право на свободу пересування. - можливiсть фiзичних осiб (що досягли 14 рокiв) вiльно пересуватись територiєю Украни, вихати за межi та безперешкодно повернутися до Украни, а також вiльно визначати мiсце свого перебування, обирати способи й засоби пересування. 9) право на свободу об'єднань та мирнi зiбрання. Право на свободу об'єднань, тобто можливiсть фiзичних осiб за власною iнiцiативою об'єднуватись у полiтичнi партi та громадськi органiзацi. Право на мирнi збори - передбачена законом можливiсть вiльно збиратися на мирнi збори, конференцi, засiдання, фестивалi тощо. Органiзатори таких мирних зiбрань мають сповiстити зазначенi органи про проведення цих заходiв заздалегiдь. Обмеження щодо реалiзацi права на мирнi зiбрання може бути встановлено судом вiдповiдно до закону з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.
59. Право власностi та його характеристика.
У системi речового права право власностi є одним iз основних iнститутiв. Пiд поняттям права власностi у загальному трактуваннi слiд розумiти право особи на рiч (майно), яке вона здiйснює вiдповiдно до закону за своєю волею, у свох iнтересах, незалежно вiд волi iнших осiб. Право власностi в суб'єктивному значеннi - це право особи володiти, користуватися, розпоряджатися рiччю. Цi зазначенi повноваження в свой сукупностi становлять "трiаду" повноважень власника. При цьому, законодавець гарантує непорушнiсть та неможливiсть безпiдставного позбавлення чи обмеження права власностi. Суб'єктами права власностi, крiм фiзичних осiб, юридичних осiб, суб'єктiв публiчного права, є також Укранський народ; усi суб'єкти права власностi є рiвними перед законом. Власнiсть характеризується наявнiстю тако влади особи над рiччю, яка ви?знана суспiльством i регламентована соцiальними нормами. Однак, право власностi має сво межi. Власник може володiти, користуватись та розпоряджатись рiччю (майном) на власний розсуд, додержуючись моральних засад суспiльства, не заподiюючи шкоду правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, не погiршуючи екологiчну ситуацiю та природнi якостi землi тощо. Слiд також зазначити, що окрiм повноважень на власника покладено й цiлу низку обов'язкiв, тобто власнiсть зобов'язує. Один iз перших обов'язкiв полягає в тому, що на власника лягає тягар з утримання речi. Другим аспектом цього питання є те, що ризик випадкового пошкодження (псування) речi також покладено на власника. На сьогоднi в Укранi iснують такi форми власностi: приватна, державна та комунальна. Цей подiл проведено залежно вiд суб'єктiв, якi здiйснюють повноваження власника. За приватно форми власностi власником майна є фiзична або юридична особа; за державно - держава Украна; за комунально - територiальнi громади. Однак такий подiл права власностi на форми вже не має такого iстотного значення, як це було за радянських часiв, де домiнувала державна власнiсть. На сьогоднi ж в Укранi проголошено принцип юридично рiвностi усiх форм власностi, i тому цей подiл практично втрачає свiй сенс. Окрiм форм права власностi виокремлюють i види права власностi, зокрема: а) право особисто та спiльно власностi; б) право довiрчо власностi, яке виникає внаслiдок закону або договору управлiння майном тощо. Виникнення права власностi можливе за наявностi певного юридичного факту (пiдстави виникнення). Розрiзняють первiснi та похiднi способи виникнення права власностi. За первiсних способiв набуття право власностi виникає вперше або не залежить вiд волi попереднiх власникiв. До первiсних способiв набуття права власностi належать: створення ново речi внаслiдок виробничо дiяльностi (виробництва), переробки (специфiкацi), володiння плодами i доходами, привласнення загальнодоступних дарiв природи, придбання права власностi на безхазяйну рiч та рухоме майно, вiд якого власник вiдмовився, бездогляднi тварини, знахiдка, скарб, набувальна давнiсть. За похiдних способiв набуття права власностi виникає у суб'єкта внаслiдок волевиявлення попереднього власника. До похiдних способiв належать перехiд права власностi за правочином.
60. Змiст права власностi та його здiйснення.
Змiст права власностi становлять належнi власниковi повноваження: повноваження з володiння - це юридично закрiплена можливiсть фактичного господарського панування власника над рiччю (майном); повноваження з користування - це юридично забезпечена можливiсть вилучення з речi (майна) корисних властивостей, шляхом використання; повноваження з розпорядження - це юридично забезпечена можливiсть визначити долю речi (майна) шляхом учинення юридичних актiв щодо речi. Розпорядження переважно здiйснюється шляхом передачi, вiдчуження чи вiдмови вiд речi (майна). Крiм того змiст права власностi включає такi елементи: 1) право на власну поведiнку (право на здiйснення права власностi на власний розсуд); 2) право вимагати "вiд усiх i кожного" не створювати перешкод у здiйсненнi права власностi (не порушувати його); 3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власностi з речовим позовом (вiндикацiйним, негаторним тощо). Змiст права власностi у суб'єктивному значеннi складається з 3 "прав" власника: 1) права володiння рiччю; 2) права користування рiччю; 3) права розпорядження рiччю. На змiст права власностi не впливаютьмiсце проживання власника та мiсцезнаходження майна. Таке рiшення вiдповiдає передбаченiй ч. 6 ст. 4 ЦК вимозi до актiв цивiльного законодавства про дотримання принципу однаковостi регулювання цивiльних вiдносин на всiй територi Украни i означає, що де б не проживав власник i де б не знаходилося його майно, вiн володiє усiєю сукупнiстю прав володiння, користування та розпоряджання цим майном на однакових засадах, визначених Конституцiєю Украни та ЦК. Пiд здiйсненням права власностi необхiдно розумiти умови й порядок реалiзацi власником свох трiадних правомочностей володiння, користування та розпорядження щодо належного йому майна. Такi правомочностi власник може здiйснювати самостiйно або за допомогою iнших осiб (представникiв, управителiв тощо). Однак такi особи не набувають статусу суб'єктiв права власностi. Вони є суб'єктами здiйснення права власностi в iнтересах власника. Найвагомiше правило щодо здiйснення права власностi це положення про здiйснення власником трiадних правомочностей свом майном на власний розсуд. Тобто власник здiйснює х за власною волею i не зобов'язаний отримувати на це дозвiл iнших осiб. Дi власника не повиннi суперечити законам, а також моральним засадам суспiльства. Власник не може використовувати право власностi на шкоду правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, погiршувати екологiчну ситуацiю та природнi якостi землi. Усiм власникам забезпечуються рiвнi умови здiйснення свох прав, а забезпечувати такi умови повиннi держава та утворюванi нею державнi органи, а також органи мiсцевого самоврядування. Також власнiсть зобов"язує покладаючи на власника певнi обов"язки. Наприклад, власники земельних дiлянок зобов'язанi забезпечувати використання дiлянок за х цiльовим призначенням, пiдвищувати родючiсть ґрунтiв та зберiгати iншi кориснi властивостi землi тощо. Держава прийняла на себе обов'язок не втручатися у здiйснення власником права власностi. Однак вона не позбавлена права через вiдповiднi органи влади контролювати власникiв щодо виконання ними свох обов'язкiв, дотримання вимог закону та застосовувати до порушникiв передбаченi законодавством заходи впливу. Власник вiльний у здiйсненнi права власностi. Однак ця воля не безмежна. Його дiяльнiсть може бути обмежена чи припинена у випадках i в порядку, встановлених законом. Чимало обмежень встановлено щодо вiдчуження чи передачi в оренду об'єктiв державно та комунально власностi. У випадках i в порядку, встановлених законом, власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном iнших осiб. Особливостi здiйснення права власностi на нацiональнi, культурнi та iсторичнi цiнностi встановлюються законом.
61. Змiст та характеристика права приватно власностi.
Суб'єктами права приватно власностi мо?жуть бути як фiзичнi особи, так i юридичнi особи недержавно та некомунально форми власностi, незалежно вiд х органiзацiйно-правово форми. Фiзичнi та юридичнi особи можуть бути власниками будь-якого майна. Таким чином, у приватнiй власностi можуть бути об'єкти споживчого та виробничого призначення, як рухоме, так i нерухоме майно, результати iнтелектуально працi, окреме iндивiдуально визначене майно i майно, визначене родовими ознаками, як окремi речi, так i х сукупнiсть, а також цiлiснi майновi комплекси. Виняток складають лише тi види майна, якi вiдповiдно до закону не можуть перебувати у власностi громадян, громадських об'єднань, мiжнародних органiзацiй та юридичних осiб iнших держав на територi Украни - це бойова i спецiальна вiйськова технiка, ракетно-космiчнi комплекси, боєприпаси тощо. Деякi види майна (наприклад, зброя) можуть бути придбанi лише за наявностi дозволу вiдповiдних органiв У приватнiй власностi не можуть перебувати об"єкти публiчно власностi. Крiм того, законо?давством про приватизацiю встановлюється перелiк об'єктiв, що не пiдлягають привати?зацi у зв'язку з х загальнодержавним значенням. Не можуть перебувати у власностi громадян чи юридичних осiб об'єкти права виключно власностi народу Украни (наприклад, надра Землi). Що стосується склад, кiлькостi та вартостi майна, яке може бути у власностi фiзичних та юри?дичних осiб, то воно не є обмеженим. Законом може бути встановлено обмеження розмiру земельно дiлянки, яка може бути у приватнiй власностi фiзично та юридично особи. Однак зазначене положення має тлумачитися у сукупностi з правилами, встановленими iншими нормами ЦК. Так, має бути враховане, що при реалiзацi цивiльних прав, в тому числi i х набуттi, суб'єкти цивiльних прав повиннi дотримуватися вимог щодо меж хнього здiйснення, не зловживати своми правами тощо. Зокрема, склад майна, а вiдповiдно i його вартiсть та кiлькiсть, можуть бути обмеженими з метою недопущення неправомiрного об?меження конкуренцi, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовiсно конкуренцi, забезпечення дотримання моральних засад суспiльства тощо.
62. Змiст та характеристика права державно власностi.
Державна власнiсть є особливою суспiльною формою привласнення матерiальних благ в iнтересах суспiльства. Вiдповiдно до ст.326 ЦК У у державнiй власностi є майно, у тому числi кошти, що належать державi Украна. Вiд iменi та в iнтересах держави право власностi здiйснюють вiдповiднi органи державно влади. На пiдставi ст.32 Закону Украни "Про власнiсть" суб"єктом права державно власностi є держава Украна в особi Верховно Ради Украни. Держава здiйснює сво повноваження власника через спецiальнi органи. Право державно власностi може бути визначене як влада (повноваження) держави управляти (володiти, використовувати, користуватися, розпоряджатися, тощо) майном, котре й належить. Коло об'єктiв права державно власностi не обмежене. Держава може бути власником будь-яких речей, в тому числi тих, що вилученi з цивiльного обiгу i обмеженi у обiгу. Отже, у державнiй власностi знаходиться майно, у тому числi грошовi кошти, яке належить дер?жавi Украна. Вилученими з цивiльного обiгу вважаються об'єкти, якi не можуть бути предметом правочинiв. Види об'єктiв цивiльних прав, перебування яких у цивiльному оборотi не допус?кається, мають бути прямо встановленi у законi. Взагалi з перелiку об'єктiв права державно власностi можна видiлити двi категорi майна, а саме: а) майно, яке взагалi не може бути у власностi iнших суб'єктiв права власностi (наприклад, обороннi об'єкти); б) майно, яке у принципi може бути у власностi iнших суб'єктiв, але в даному випадку за свом функцiональним призначенням покликане забезпечувати загальнодержавнi iнте?реси. Державною власнiстю має вважатися також майно, що забезпечує дiяльнiсть Президента Украни, Кабiнету Мiнiстрiв Украни, Верховно Ради Украни та утворюваних ними органiв. Майно, що є державною власнiстю i закрiплене за державною установою (органiзацiєю), яка перебуває на державному бюджетi, належить й на правi оперативного управлiння. Пiдстави виникнення права державно власностi - Виробнича дiяльнiсть трудових колективiв; Правочини у сферi внутрiшнього i зовнiшнього обiгу; Податки, збори, мито з фiзичних i юридичних осiб; Реквiзицiя - це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських iнтересах з виплатою йому вартостi майна; Конфiскацiя - це примусове безоплатне вилучення державою майна в особи як санкцiя за правопорушення; Сплата штрафних санкцiй у виглядi вiдповiдних грошових сум; Знахiдка; Визнання майна безхазяйним; Бездоглядна худоба; Скарб; Вилучення безгосподарно утримуваного майна, що є пам"яткою iсторi та культури. Вiд iменi та в iнтересах держави Украна право власностi здiйснюють вiдповiдно органи державно влади. До них, насамперед, належить глава держави - Президент Украни, який виступає вiд iменi держави в рiзних правовiдносинах, у тому числi здiйснює право державно власностi. Нарiвнi з Президентом право державно власностi здiйснює Верховна Рада Украни. Вона затверджує державний бюджет Украни i здiйснює контроль за його використанням, а також низку iнших повноважень. Державна власнiсть є основою економiки Украни.
63. Змiст та характеристика права комунально власностi.
Ст. 327. Право комунально власностi належить самостiйним суб'єктам - територiальним громадам. Право комунально власностi - це право територiально громади володiти, користува?тися, розпоряджатися тощо майном, що належить й, яке здiйснюється безпосередньо або через органи мiсцевого самоврядування. Ст. 327 ЦК розглядає комунальну власнiсть не як рiзновид державно, а як самостiйну форму власностi. Суб'єктом права комунально власностi є територiальнi громади сiл, селищ, мiст тощо. Згiдно зi ст. 140 Конституцi Украни i ст. 1 Закону "Про мiсцеве самоврядування" територi?альна громада - це жителi, об'єднанi постiйним мешканням в межах села, селища, мiста. У мiстах з районним подiлом громади районiв також дiють як суб'єкти права власностi. Об'єктами права комунально власностi є майно, у тому числi грошовi кошти, яке на?лежить територiальнiй громадi. Це може бути рiзноманiтне рухоме i нерухоме майно, при?бутки мiсцевих бюджетiв, земля, природнi ресурси, пiдприємства, установи, органiзацi i т.д. Хоча в ЦК не дається перелiк майна, що може бути об'єктом права комунально власностi, однак коло цих об'єктiв вужче, нiж коло об'єктiв права державно власностi. Зокрема, в комунальнiй власностi не може знаходитися майно, що є об'єктом винятково власностi держави (напри?клад, єдина енергосистема крани тощо). Територiальна громада може набувати право власностi на безхазяйну рiч, знахiдку, бездоглядну домашню тва?рину, а також на спадщину, яка визнана судом вiдумерлою тощо. Крiм того, пiдставою виникнення права ко?мунально власностi може бути передача майна територiаль?ним громадам безоплатно державою, iншими суб'єктами права власностi тощо. Сiльськi, селищнi, мiськi, районнi в мiстах (у разi хнього створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власнiсть примiщень, споруд, iнших об'єктiв, розташованих на вiдповiднiй те?риторi, якщо вони можуть бути використанi для забезпечення комунально-побутових та соцiально-культурних потреб територiальних громад. Здiйснюють право комунально власностi безпесередньо територiальна громада та утворенi нею органи мiсцевого самоврядування. Порядок створення та компе?тенцiя таких органiв щодо управлiння об'єктами права комунально власностi визначенi Законом Украни "Про мiсцеве самоврядування" та iншими законодавчими актами. Органи мiсцевого самоврядування вiд iменi та в iнтересах територiальних громад вiд?повiдно до закону здiйснюють правомочностi володiння, користування та розпорядження об'єктами права комунально власностi, можуть передавати об'єкти права комунально власностi у постiйне або тимчасове користування юридичним та фiзичним особам, здавати х в оренду, продавати i купувати, використовувати як заставу, вирiшувати питання хнього вiдчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фiнансування об'єк?тiв, що приватизуються та передаються у користування i оренду.
64. Пiдстави набуття права власностi.
Пiдставами виникнення права власностi є рiзноманiтнi обставини (юридичнi факти), з якими норми права пов'язують встановлення правовiдносин власностi. Право власностi набувається на пiдставах, що не забороненi законом. Розрiзняють первiснi та похiднi способи виникнення права власностi. За первiсних способiв набуття право власностi виникає вперше або не залежить вiд волi попереднiх власникiв. До первiсних способiв набуття права власностi належать: 1) створення ново речi внаслiдок виробничо дiяльностi (виробництва) - тут з"являється нова рiч, яка ранiше не iснувала, тому право власностi на не виникає з моменту створення; 2) переробки (специфiкацi) - це використання однiє речi (матерiалу), в результатi чого створюється нова рiч. Особа, яка самочинно переробила чужу рiч, не набуває права власностi на нову рiч i зобов"язана вiдшкодувати власниковi матерiалу його вартiсть; 3) володiння плодами i доходами, привласнення загальнодоступних дарiв природи - Особа, яка зiбрала ягоди, лiкарськi рослини, зловила рибу або здобула iншу рiч у лiсi, водоймi, тощо є хнiм власником, якщо вона дiяла вiдповiдно до закону, мiсцевого звичаю, або загального дозволу власника земельно дiлянки; 4) придбання права власностi на безхазяйну рiч та рухоме майно, вiд якого власник вiдмовився, 5) бездогляднi тварини - Якщо протягом шести мiсяцiв з моменту заявлення про затримання робочо або велико рогато худоби i протягом двох мiсяцiв щодо iнших домашнiх тварин не буде виявлено хнього власника або вiн не заявить про своє право на них, право власностi на цi тварини переходить до особи, у яко вони були на утриманнi та в користуваннi (особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, мiлiцiя, орган мiсцевого самоврядування); 6) знахiдка, 7) скарб- Особа, яка виявила скарб, набуває право власностi на нього. У разi виявлення скарбу, що є пам"яткою iсторi та культури, право власностi на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання вiд держави винагороди у розмiрi до 20 % вiд його вартостi на момент виявлення; 8) набувальна давнiсть (Особа, яка добросовiсно заволодiла чужим майном i продовжує вiдкрито, безперервно володiти нерухомим майном протягом десяти рокiв або рухомим майном - протягом п"яти рокiв, набуває право власностi на це майно (набувальна давнiсть). Право власностi за набувальною давнiстю на нерухоме майно, транспортнi засоби, цiннi папери набувається за рiшенням суду). За похiдних способiв набуття права власностi виникає у суб'єкта внаслiдок волевиявлення попереднього власника. До похiдних способiв належать перехiд права власностi за правочином. Похiдними пiдставами набуття права власностi є: 1) договiр; 2) спадкування.
65. Правова характеристика знахiдки як об"єкта права власностi.
Знахiдка вiдноситься до первiсного способу набуття права власностi. Знахiдкою є рухома рiч, яка вибула з володiння власника чи особи, котра має iнше речове право на не, поза х волею. Правила щодо загублених речей мiстяться у ст. 337 ЦК i поширюються на всi рухомi речi незалежно вiд хньо вартостi. Особа, яка знайшла загублену рiч, зобов'язана негайно повiдомити про це особу, яка загубила, або власника речi i повернути знайдену рiч цiй особi. Якщо рiч знайдено у примiщеннi або транспортному засобi, особа, яка знайшла, зо?бов'язана передати рiч особi, яка представляє володiльця цього примiщення чи транспорт?ного засобу. Особа, якiй передана знахiдка, набуває прав та обов'язкiв особи, яка знайшла загублену рiч. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загублено речi, або мiсце перебування невiдомi, особа, яка знайшла загублену рiч, зобов'язана заявити про знахiд?ку мiлiцi або органовi мiсцевого самоврядування.Особа, яка знайшла загублену рiч, має право зберiгати у себе або здати на зберiгання мiлiцi, або органовi мiсцевого самоврядування, або передати знахiдку особi, яку вони вка?зали. Рiч, що швидко псується, або рiч, витрати на зберiгання яко є непропорцiйно великими порiвняно з вартiстю, може бути продана особою, яка знайшла, з одержанням письмо?вих доказiв, що пiдтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана вiд продажу знайде?но речi, пiдлягає поверненню особi, яка має право вимагати повернення. Особа, яка знайшла загублену рiч, вiдповiдає за втрату, знищення або пошкодження в межах вартостi лише в разi свого умислу або грубо необережностi.
66. Набувальна давнiсть та характеристика.
Набувальна давнiсть є новим для цивiльного законодавства Украни iнститутом. Iснування цього iнституту покликано впорядковувати цивiльнi вiдносини з приводу належ?ностi майна певним особам та засновується на тому фактi, що тривале невикористання майна його власником та вiдсутнiсть зацiкавленостi в нього вважати це майно свом, вiд?шукувати рiч означає вiдмову власника вiд свого майна. Особа, яка добросовiсно заволодiла чужим майном i продовжує вiдкрито, безперервно володiти нерухомим майном протягом десяти рокiв або рухомим майном - протягом п'яти рокiв, набуває право власностi на це майно (набувальна давнiсть), якщо iнше не встановле?но ЦК. За набувальною давнiстю у власнiсть можуть набути майно лише фiзичнi та юридичнi особи, однак не держава. Особи, що мають право на придбання права власностi на майно за набувальною давнiстю, мають бути незаконними добросовiсними володiльцями цього майна протягом встановленого законом строку. Володiлець є добросовiсним, якщо вiн не знав i не мiг знати про те, що ця рiч належить iншiй особi. Отже, умовами набуття права власностi за набувальною давнiстю є: добросовiсне заволодiння чужим майном; володiння чужим майном протягом певного строку: десять рокiв - для нерухомостi, п'ять рокiв - для рухомостi. Особа, яка заявляє про давнiсть володiння, може приєднати до часу свого володiння увесь час, протягом якого цим майном володiла особа, чим правонаступником вона є; вiдкритiсть володiння чужим майном; безперервнiсть володiння чужим майном. При цьому втрата не з своє волi майна його володiльцем не перериває набувально давностi у разi повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Законом можуть встановлюватися спецiальнi випадки набуття права власностi за набу?вальною давнiстю. Право власностi за набувальною давнiстю на рухомi речi виникає автоматично. На нерухоме майно, транспортнi засоби, цiннi папери право власностi набувається за рiшен?ням суду. Право власностi на нерухоме майно, набуте за набувальною давнiстю, виникає з моменту державно реєстрацi.
67. Пiдстави припинення права власностi та вiдмова вiд не.
ст. 41 Конституцi Украни закрiплює принцип непорушностi права приватно власностi, вiдповiдно до якого нiхто не може бути протиправно позбавлений права власностi. Пiдставами припинення права власностi є юридичнi факти (певнi обставини), з якими закон пов'язує припинення права власностi. А точнiше право власностi припиняється у разi (ст.346 ЦК У): вiдчуження власником свого майна;вiдмови власника вiд права власностi; припинення права власностi на майно, яке за законом не може належати цiй особi; знищення майна; викупу пам"яток iсторi та культури; викупу земельно дiлянки у зв"язку з суспiльною необхiднiстю; викупу нерухомого майна у зв"язку з викупом з метою суспiльно необхiдностi земельно дiлянки, на якiй воно розмiщене; звернення стягнення на майно за зобов"язаннями власника; реквiзицi; конфiскацi. Перелiк не є вичерпним, оскiльки законом можуть встановлюватися й iншi пiдстави припинення пра?ва власностi. Пiдстави припинення права власностi можуть бути як за волею власника, так i незалеж?но вiд його волi. При цьому пiдстави припинення права власностi, якi наступають незалеж?но вiд волi власника, можуть бути двох рiзновидiв: 1) припинення права власностi з об'єк?тивних причин (наприклад, загибель речi); 2) якi наступають незалежно вiд волi власника та вiдбуваються внаслiдок волевиявлення iнших суб'єктiв права (примусовий викуп майна, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, реквiзицiя, конфiскацiя тощо). Також можна сказати, що всi пiдстави при?пинення права власностi в залежностi вiд характеру х припинення можна подiлити на: 1) добровiльне припинення права власностi, що вiдбувається за волею власника шля?хом передачi майна iншим суб'єктам на пiдставi цивiльних правочинiв. 2) примусове позбавлення права власностi поза волею власника, але на пiдставах i порядку, встановленому законом. Особа може вiдмовитися вiд права власностi двома способами: 1) заявити про свою вiд?мову вiд права власностi шляхом доведення до вiдома державних органiв та iнших осiб, проте цей спосiб чинним законодавством чiтко не визначений; 2) вчинити будь-якi дi, що свiдчать про вiдмову вiд права власностi. У разi вiдмови вiд права власностi на майно, що пiдлягає державнiй реєстра?цi, право власностi на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника вiдпо?вiдного запису до державного реєстру. Зазначена норма носить iмперативний характер i не може бути змiнена за бажанням власника. Здiй?снення вiдмови вiд права власностi не повинно створювати загрозу правам та iнтересам осiб, iнших учасникiв цивiльних вiдносин, держави, а також створювати небезпеку для екологiчно ситуацi у суспiльствi. Слiд зазначити, що встановлений ст. 347 ЦК порядок вiдмови вiд права власностi на майно стосується лише фiзичних та юридичних осiб, оскiльки держава, територiальнi гро?мади як суб'єкти права власностi не можуть вiдмовлятися вiд належного м майна. Ст. 347 не передбачає наслiдкiв вiдмови вiд права власностi на рiч у влас?ника цiє речi. Iснує лише можливiсть, що власник вiдмовиться вiд речi, але через певний час змiнить сво намiри, реалiзувати якi можна лише у разi, якщо за цей час у iншо особи не виникло право власностi на цю рiч.
68. Припинення права власностi в наслiдок знищення майна, його викупу, реквiзицi чи конфiскацi.
Знищення майна може бути результатом дiй власника або iнших осiб. Наслiдком знищення майна є припинення права власностi в особи без виникнення його в будь-яких iнших осiб. За правилом ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо iнше не встановлено договором або законом. У зв'язку з цим всi негативнi наслiдки такого випадкового знищення (пошкодження) несе власник речi, а iншi особи не вiдповiдають за результати настання таких подiй. Якщо ж рiч знищено з вини iнших осiб або за таких обставин, коли певна особа вiдповiдає за шкоду без вини у випадках, передбачених законом (зокрема, у випадку вiдповiдальностi володiльця джерела пiдвищено небезпеки тощо), останнi несуть вiдповiдальнiсть за за?вдану майнову шкоду. Якщо власник бажає знищити майно, права на яке пiдлягають державнiй реєстрацi, то вiн зобов'язаний подати заяву про внесення змiн до державного реєстру, i тiльки пiсля цього припиняється його право на певне майно. Викуп земельно дiлянки. Вiдповiдно до зем.кодекс. примусове вiдчуження такого об'єкта права власностi, як земельна дiлянка, за умови попереднього вiдшкодування вартостi називається викупом земельних дiлянок для суспiльних потреб. Зем.кодекс мiстить перелiк суспiльних потреб: дiлянки пiд будiвлi, споруди органiв державно виконавчо влади та органiв мiсцевого самоврядування, оборони органiв державно виконавчо влади та органiв мiсцевого самоврядування, оборони та нацiонально безпеки; пiд будiвництво та обслуговування лiнiйних об'єктiв транспортно i енергетично iнфраструктури та iншi. Викуп може бути здiйснений добровiльно (у разi наявностi згоди власника дiлянки) або примусово (за рiшенням суду з iнiцiативи органiв державно влади, органiв влади Автоном?но Республiки Крим та органiв мiсцевого самоврядування вiдповiдно до х повноважень). У випадках примусового викупу земельно дiлянки орган, який ухвалив рiшення про викуп, зобов'язаний письмово повiдомити власника про викуп, який передбачається здiйснити, не пiзнiше нiж за один рiк до викупу. Положення коментовано статтi щодо стро?ку має iмперативний характер, у зв'язку з чим зазначений строк не може бути скороченим державним органом. Плата, яку власник отримує за викуп його земельно дiлянки, називається "викупна цiна" та визначається за домовленiстю сторiн. За взаємною домовленiстю мiж органом, який прийняв рiшення про викуп, i власником останньому може бути надана iнша земельна дi?лянка, вартiсть яко враховується при визначеннi розмiру викупно цiни. ЗК передбачає право власника вимагати повернення викуплено дi?лянки пiсля припинення обставин, у зв'язку з якими проведено примусове вiдчуження зе?мельно дiлянки. У разi неможливостi повернення примусово вiдчужено земельно дiлян?ки, власнику за його бажанням надається iнша земельна дiлянка. Право власностi на житловий будинок, iншi будiвлi, споруди, насадження у зв'яз?ку з викупом земельно дiлянки, на якiй вони розмiщенi, може бути припинене за рiшенням суду шляхом х викупу i з обов'язковим попереднiм вiдшкодуванням збиткiв у повному обсязi. Вирiшення питання про майбутню долю майна, що знаходиться на зем.дiлянцi що викуповується залежить вiд того, чи є власник земельно дiлянки, що вилучається, власником цього майна. Позивачем у справах про викуп житлового будинку та iнших будiвель, споруд, насаджень є органи, якi прийняли рiшення про викуп земельно дiлянки - органи державно влади, органи влади Автономно Республiки Крим, органи мiсцевого самоврядування. Заявленi позовнi вимоги пiдлягають задоволенню судом, якщо буде доведено, що ви?користання земельно дiлянки є неможливим без припинення права власностi на майно, що на нiй розташоване. Суд може постановити рiшення про знесення житлового будинку, iнших будiвель, споруд, насаджень, якi розмiщенi на земельнiй дiлянцi, що пiдлягає викупу, або про перенесення х, за бажанням власника, на iншу земельну дiлянку та х вiдбудову, якщо це можливо. В свою чергу власник земельно дiлянки має право вимагати надання йому iншо земельно дiлянки, яка вiдповiдає критерiям рiвноцiнностi за якiстю та розташована в межах даного населеного пункту. Розмiр земельно дiлянки, яку вимагає надати власник, не повинен бути меншим за розмiр дiлянки, що вилучається, та не повинен перевищувати максимальних розмiрiв земельно дiлянки дано категорi, визначено земельним законодавством. Забезпечення житлом має бути здiйснено до знесення житлового будинку. У разi незгоди зазначених осiб з якiстю, розмiрами, мiсцем розташування наданого житла спiр вирiшується в судовому порядку. Знесення будинку можливе лише пiсля вирi?шення всiх спiрних питань i переселення особи та членiв сiм' у надане житло. Реквiзицiя. У разi стихiйного лиха, аварi, епiдемi, епiзоотi та за iнших надзвичайних об?ставин, з метою суспiльно необхiдностi майно може бути примусово вiдчужене у влас?ника на пiдставi та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього i повно?го вiдшкодування його вартостi (реквiзицiя). Реквiзоване майно переходить у власнiсть держави або знищується. Оцiнка, за якою попередньому власниковi була вiдшкодована вартiсть реквiзо?ваного майна, може бути оскаржена до суду. У разi реквiзицi майна його попереднiй власник може вимагати взамiн надання йому iншого майна, якщо це можливо. Якщо пiсля припинення надзвичайно обставини реквiзоване майно збереглося, особа, якiй воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо. У разi повернення майна особi у не поновлюється право власностi на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або рiч, яка була нею одержа?на у зв'язку з реквiзицiєю, з вирахуванням розумно плати за використання цього майна. Реквiзицiя застосовується не як санкцiя за неправомiрнi дi власника, а як необхiдний захiд для рятування iнтересiв iнших осiб, усу-нення загально небезпеки тощо. Мета реквiзицi полягає у забезпеченнi безпеки громадян та суспiльства, врятуваннi майна, для реалiзацi чого, наприклад, можливе знищення тварин для недопущення поши?рення епiдемi або епiзоотi тощо. Конфiскацiя майна як вид додаткового покарання є безоплатним вилученням у власнiсть держави частини або всього майна, що належить особi на правi приватно влас?ностi. Отже, конфiскацiя, на вiдмiну вiд реквiзицi, має безоплатний характер, тобто влас?нику пiсля примусового припинення права власностi не вiдшкодовується вартiсть майна. Як кримiнальне покарання конфiскацiя застосовується судом за тяжкi та особливо тяж?кi злочини, скоєнi з корисливих мотивiв, i може бути призначена судом тiльки у випадках. передбачених КК Украни. Конфiскацiя може бути здiйснена тiльки за рiшенням суду. Обсяг та порядок конфiскацi майна встановлюються законом. Незаконна конфiскацiя може бути оскаржена в порядку, встановленому для оскарження судових вирокiв та рiшень. Майно, яке було незаконно конфiсковане, повертається особi в натурi, а у разi неможливостi повернення вiдшкодовується його вартiсть.
69. Поняття та види права спiльно власностi.
Пiд правом спiльно власностi слiд розумiти право власностi двох або декiлькох осiб на той самий об'єкт (ч. 1 ст. 355 ЦК). У суб´єктивному розумiннi право спiльно власностi є правом кiлькох осiб сумiсно володiти, користуватися i розпоряджатися конкретно визначеним майном. Учасники спiльно власностi iменуються спiввласниками. Об'єктом права спiльно власностi, як i будь-якого права власностi, може бути iндивiдуально визначена рiч чи сукупнiсть речей. Вони можуть бути подiльними чи неподiльними. Однак як об'єкт права спiльно власностi вони складають єдине цiле. Таким чином, для права спiльно власностi характерною є множиннiсть суб'єктiв i єднiсть об'єкта. Пiдстави виникнення права спiльно власностi - спiльне створення 2-ма чи бiльше фiзичними особами спiльно речi або переробка; одержання плодiв вiд спiльно речi або доходiв вiд спiльного майна; спiльне присвоєння декiлькома особами загальнодоступних дарiв (ягоди,гриби..); придбання за договором купiвлi-продажу, мiни, дарування, довiчного утримання неподiльно речi; шлюбний договiр; спадкування за законом або заповiтом. Ч.2 ст.355 ЦК Укр розрiзняє два види спiльно власностi: спiльну власнiсть двох або бiльше спiввласникiв з визначенням часток (або %) кожного з них у правi власностi - спiльна часткова власнiсть i спiльна сумiсна власнiсть - власнiсть двох або бiльше спiввласникiв без визначення часток у правi власностi.
70. Право спiльно частково власностi (загальна характеристика).
Право спiльно частково власностi - це право двох або бiльше осiб разом за спiльною згодою володiти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить м на правi власностi, з видiленням долi кожного з них (частки або %). У спiльнiй частковiй власностi кожному учаснику належить право на визначену частку (1/2, 2/3, 3/5 тощо). Визначаючи частки у правi спiльно частково власностi, слiд вважати, що вони є рiвними, якщо iнше не визначено за домовленiстю спiввласникiв або законом. Слiд також враховувати i внесок кожного iз спiввласникiв у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Суб´єктами спiльно частково власностi можуть бути всi вi?домi цивiльному праву суб´єкти майнових правовiдносин: гро?мадяни, юридичнi особи, держава, Автономна Республiка Крим, територiальна громада. Володiння, користуван?ня i розпорядження майном при спiльнiй частковiй власностi на нього, здiйснюється за згодою всiх його спiввласникiв, а за вiд?сутностi згоди - спiр вирiшується судом. Кожний учасник спiльно власностi вiдповiдно до своє частки має право на доходи вiд спiльного майна, а також несе вiдповi?дальнiсть перед третiми особами за зобов´язаннями, пов´язаними iз спiльним майном, i зобов´язаний брати участь у сплатi подат?кiв i платежiв, а також у витратах на утримання i зберiгання спiльного майна. Але це не означає, що спiввласники не можуть передбачити й iнший порядок розподiлу вказаних обов´язкiв. Учаснику спiльно частково власностi надається право на оплатне чи безоплатне вiдчуження iншим особам своє частки у спiльному майнi (шляхом укладення договорiв купiвлi-про-дажу, дарування, мiни). Пiсля смертi спiввласника його частка може переходити до спадкоємцiв як за законом, так i за заповiтом. Набувачами тако частки можуть бути iншi спiввласники або стороннi особи. У законi встановленi також i га?рантi захисту прав спiввласникiв, якi не заiнтересованi у вiд?чуженнi частки у спiльнiй власностi стороннiм особам. Однiєю iз таких гарантiй є переважне право купiвлi частки в спiльнiй власностi.У разi продажу одним iз спiв?власникiв своє частки в спiльнiй власностi стороннiй особi, ре?шта учасникiв спiльно частково власностi має переважне перед iншими особами право купiвлi частки, що продається, за цiною, оголошеною на продажу, i на iнших рiвних умовах, крiм випад?ку продажу з прилюдних торгiв. Переважне право купiвлi має мiсце тодi, коли спiввласник за своєю волею вирiшив продати свою частку в правi спiльно влас?ностi. Але у випадках продажу частки спiввласника не за його волею це право не дiє. Переважне право купiвлi не застосовується при вiдчуженнi частки шляхом укладання договорiв дарування, довiчного ут?римання, мiни.
71. Право спiльно сумiсно власностi (загальна характеристика).
Право спiльно сумiсно власностi є правом двох або бiльше осiб разом за спiльною згодою володiти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить м на правi власностi, частки якого попередньо не визначено. Право спiльно сумiсно власностi виникає лише у разi, якщо це прямо передбачено в законi. На сьогоднi законодавець вiдзначає двi пiдстави виникнення права спiльно сумiсно власностi: 1) набуття майна подружжям за час шлюбу; 2) набуття майна в результатi спiльно працi та за спiльнi гро?шовi кошти членiв сiм´, якщо iнше не встановлене договором, укладеним в письмовiй формi. Крiм того, ст. 74 Сiмейного кодексу Украни встановлює пра?вило, за яким майно, набуте за час спiльного проживання однiєю сiм´єю жiнки та чоловiка, якi не перебувають у шлюбi, належить м на правi спiльно сумiсно власностi, якщо iнше не встановле-не письмовим договором мiж ними. Спiввласники майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, володiють i користуються ним спiльно, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними. Розпоряджання майном, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, здiйснюється за згодою всiх спiввласникiв. Видiлення майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, здiйснюється за бажанням спiввласника. У разi видiлення частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, вважається, що частки кожного iз спiввласникiв у правi спiльно сумiсно власностi є рiвними, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними, законом або рiшенням суду. У разi подiлу майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, вважається, що частки спiввласникiв у правi спiльно сумiсно власностi є рiвними, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними або законом. Окрiм цього, за рiшенням суду частку спiввласника може бути збiльшено або зменшено з урахуванням обставин, якi мають iстотне значення. Наприклад, суд може вiдiйти вiд рiвностi часток при подiлi майна подружжя та визнати за одним iз подружжя право на бiльшу частку в спiльному майнi з урахуванням iнтересiв неповнолiтнiх осiб, що залишаються на його утриманнi (ст. 70 СiмКод). У разi подiлу майна мiж спiввласниками право спiльно сумiсно власностi на нього припиняється.
72. Розпорядження та припинення права спiльно частково власностi.
Право спiльно частково власностi - право двох або бiльше осiб разом за спiльною згодою володiти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить м на правi власностi, з видiленням долi кожного з них. Специфiка спiльно частково власностi полягає в тому, що, незважаючи на нерiвнiсть часток учасникiв, вони мають рiвнi права по володiнню, користуванню та розпорядженню загальним майном. Вiдповiдно до ст. 361 ЦК - Спiввласник має право самостiйно розпорядитися своєю часткою у правi спiльно частково власностi. Право спiльно частково власностi здiйснюється спiввласниками за хньою згодою. Проте згода спiввласникiв є необхiдною лише для здiйснення права володiння та користування спiльним майном. Розпоряджатися своє часткою кожен учасник може самостiйно, однак з урахуванням прав iнших спiввласникiв на переважну купiвлю частки, що вiдчужується за договором купiвлi-продажу (ст.. 362 ЦК - за якою: у разi продажу частки у правi спiльно частково власностi спiввласник має переважне право перед iншими особами на купiвлю за цiною, оголошеною для продажу, та на iнших рiвних умовах, крiм випадку продажу з публiчних торгiв. Продавець частки у правi спiльно частково власностi зобов'язаний письмово повiдомити iнших спiввласникiв про намiр продати свою частку, вказавши цiну та iншi умови, на яких вiн продає. Якщо iншi спiввласники вiдмовилися вiд здiйснення переважного права купiвлi чи не здiйснять цього права щодо нерухомого майна протягом 1 мiсяця, а щодо рухомого майна - протягом 10 днiв вiд дня отримання ними повiдомлення, продавець має право продати свою частку iншiй особi. Якщо бажання придбати частку у правi спiльно частково власностi виявили кiлька спiввласникiв, продавець має право вибору покупця.). Здiйснення учасником права розпорядження своєю часткою у правi спiльно частково власностi не припиняє спiльну власнiсть i не тягне за собою жодних змiн у правовому статусi нового учасника у порiвняннi з колишнiм, адже предметом розпорядження виступає не конкретне, чiтко визначене майно, а частка у правi спiльно частково власностi, що поширюється на усе майно. Припинення права спiльн.частков.власностi - Подiл майна мiж спiввласниками є однiєю з пiдстав для припинення права спiльно частково власностi. При подiлi майно, що перебуває у спiльнiй частковiй власностi, подiляється мiж усiма спiввласниками, i правовiдносини спiльно частково власностi припиняються. Вiд подiлу варто вiдрiзняти видiлення частки iз майна що є у спiльнiй частковiй власностi. При видiлi частки правовiдносини спiльно частково власностi зберiгаються!!! Вони припиняються тiльки для особи, частка яко видiляється. Припинення права спiльно частково власностi можливо й в iнших випадках здiйснення правомочностi розпорядження одним з спiввласникiв чи декiлькома з них часткою в правi власностi на загальне майно, що належить м. Так припинення права спiльно частково власностi може бути: 1) при вiдчуженнi частки одним iз двох спiввласникiв iншому; 2) при вiдчуженнi часток усiма спiввласниками одному з них; 3) при переходi до одного з двох спiввласникiв частки iншого в спадщину; 4) при реалiзацi майна, що перебуває в спiльнiй частковiй власностi. При цьому отримана грошова сума розподiляється мiж спiввласниками пропорцiйно розмiру належно м частки у правi спiльно частково власностi. У перерахованих випадках має мiсце одна зi спiльних пiдстав припинення права власностi - вiдчуження власником свого майна iншим особам (ст. 346 ЦК) з урахуванням особливостi права спiльно власностi, для яко характерною є множиннiсть суб'єктiв. Крiм того право однiє особи на частку у спiльному майнi може бути припинене за рiшенням суду на пiдставi позову iнших спiввласникiв, якщо: 1) частка є незначною i не може бути видiлена в натурi; 2) рiч є неподiльною; 3) спiльне володiння i користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть iстотно шкоди iнтересам спiввласника та членам його сiм'.
73. Право власностi на землю (загальна характеристика).
Земля є основним нацiональним багатством, що перебуває пiд особливою охороною держави. Право власностi на землю гарантується Конституцiєю Украни. Право власностi на землю (земельну дiлянку) набувається i здiйснюється вiдповiдно до закону. Гарантоване у ст. 14 Конституцi Украни право власностi на землю може набуватися i реалiзуватися громадянами, юридичними особами i державою виключно вiдповiдно до закону. Об'єктом права власностi громадян, юридичних осiб i держави виступає не земля взагалi як об'єкт права власностi Укранського народу, а конкретна земельна дiлянка з фiзичними i юридичними властивостями. Суб'єктами права власностi на землю (земельну дiлянку) є фiзичнi особи (якi є громадянами Украни), юридичнi особи, держава, територiальнi громади. Громадяни Украни можуть бути суб'єктами права власностi на земельну дiлянку за наявностi у них повно цивiльно право-дiєздатностi Громадяни Украни набувають права власностi на земельнi дiлянки на пiдставi: придбання за договором купiвлi-продажу, дарування, мiни, iнших правочинiв; безоплатно передачi з земель державно i комунально власностi; приватизацi земельних дiлянок, якi надавались ранiше м у користування; прийняття спадщини; видiлення в натурi (на мiсцевостi) належно частки (паю). За iноземними фiзичними особами, а також особами без громадянства та iноземними юридичними особами право власностi на землю визнається лише у випадках, передбачених законом.
Додержання принципу цiльового призначення у використаннi земельно дiлянки є одним з основних обов'язкiв власникiв. У випадках, коли встановлене цiльове призначення земельно дiлянки не дає можливостi використовувати земельну дiлянку для iнших потреб, власник тако дiлянки має право у встановленому порядку змiнити мету використання землi. Вiдповiдно до ЦКУ власник земельно дiлянки має право використовувати на власний розсуд, знову ж таки вiдповiдно до цiльового призначення, без будь-яких обмежень закладати на нiй сади, виноградники, пасiки. Вiн має право вiльно користуватися загальнопоширеними корисними копалинами, торфом, лiсовими угiддями, водними об'єктами, прiсними пiдземними водами, а також споруджувати межовi знаки, огорожi (але за погодженням iз власниками сусiдньо земельно дiлянки). Але це використання має вiдбуватись так, щоб не погiршувати екологiчно ситуацi, щоб не порушувати конституцiйних прав i свобод громадян та юридичних осiб. Власник земельно дiлянки набуває права власностi на зведенi ним будiвлi, споруди та iнше нерухоме майно, яке мiцно з'єднано або iз землею безпосередньо, або з iншими будiвлями та спорудами, якщо останнi не становлять частини iншого нерухомого майна. Необхiдно пiдкреслити, що право власника на забудову здiйснюється ним за умови додержання архiтектурних, будiвельних, санiтарних, екологiчних та iнших норм i правил, а також за умови використання земельно дiлянки за цiльовим призначенням. Особа, яка здiйснила або здiйснює самочинне будiвництво нерухомого майна, не набуває права власностi на нього. Однак на вимогу власника (користувача) земельно дiлянки суд може визнати за ним право власностi на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на нiй, якщо це не порушує права iнших осiб. При вiдчуженнi будiвлi або споруди разом з ними переходить i право власностi на земельну дiлянку, на якiй вони знаходяться i яка належить власниковi, без змiни цiльового призначення та у розмiрах, визначених договором.
74. Право власностi на житло (загальна характеристика).
Право власностi - це право особи на рiч (майно), яке вона здiйснює вiдповiдно до закону за своєю волею, незалежно вiд волi iнших осiб. Житлом фiзично особи є житловий будинок, квартира, iнше примiщення, призначенi та придатнi для постiйного проживання в них. Не вважаються житлом окремi виробничi примiщення, вагончики, пiдвали, сара, гаражi, пересувнi контейнери тощо. Право власностi на житло може виникнути: 1) у результатi угоди (як одностороннiй, так дво-i багатостороннiй); 2) у результатi настання юридично значущих подiй i наступних правомiрних дiй особи (спадкування за заповiтом i законом) ; 3) в результатi правомiрних дiй особи (будiвля житла); 4) в результатi приватизацi житла. Змiст права власностi на житло складають три правомочностi: право володiння, користування i розпорядження. На можливiсть законного здiйснення цих правомочностей як раз безпосередньо i впливає момент виникнення права власностi. Використання житла є цiльовим. Тому власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членiв своє сiм', iнших осiб i не має права використовувати його для промислового виробництва. Надання примiщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється. Власник має забезпечувати його схороннiсть, утримувати у належному санiтарному та технiчному станi, утримуватись вiд руйнування або псування, пiдвищувати благоустрiй житла Власник має право вселити в займане ним жиле примiщення свою дружину/ чоловiка, дiтей, батькiв, а також iнших осiб (братiв, сестер iнших родичiв). Особи, якi вселилися в жиле примiщення як члени сiм' власника, набувають рiвного з iншими членами сiм' права проживання у квартирi (будинку). Власник квартири може на свiй розсуд здiйснювати ремонт i змiни у квартирi, наданiй йому для використання як єдиного цiлого за умови, що цi змiни не призведуть до порушень прав власникiв iнших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санiтарно-технiчних вимог i правил експлуатацi будинку. Захист права власностi може здiйснюватись: судом, органами державно влади (прокуратура, президент, омбудсмен, СБУ, МВС, ВРУ, Кабмiн). Житло може перебувати у власностi громадян Украни, iноземних громадян та осiб без громадянства. Крiм цього, житло може перебувати також в державнiй власностi чи комунальнiй власностi. Юридичнi особи також можуть мати житло на правi власностi, чи воно може бути закрiплене за ними на правi господарського вiдання чи оперативного управлiння. Не зважаючи на те, що житло може належати рiзним суб"єктам права власностi, проте усi вони можуть використовувати його не на свiй розсуд, а тiльки для проживання в ньому фiзичних осiб. На цьому наголошує ст. 6 ЖК УРСР, а також ст. 379 ЦК Украни.