Поняття "соцiальна держава" є плодом XX столiття, тодi як поняття "правова держава" виникло ранiше - у XIX столiттi, хоча витоки обох слiд шукати в давнинi. Вже вiдомi мислителi антич-
>>>135>>>
ностi (Платон, Аристотель та iн.) зверталися до пошукiв принципiв, форм i конструкцiй узгоджено взаємодi влади i права.
Античними авторами було вироблено низку положень про правову державу:
- про владу закону як поєднання сили i права (Аристотель, Солон);
- про вiдрiзнення правильних i неправильних форм правлiння (Сократ, Платон);
- про вiдрiзнення природного i позитивного права та х спiввiдношення (Аристотель, Демокрит);
- про рiвнiсть людей за природним правом (римськi юристи, стоки);
- про право як мiрило справедливостi, що регулює норми спiлкування (софiсти, Цицерон та iн.);
- про державу як правове об'єднання людей (Цицерон[1]);
- про сфери приватного i публiчного права, про юридичну особу, суб'єкт права (римськi юристи).
Символiчним вираженням уявлень про державну владу, що визнає право, тобто про справедливу державну владу, став образ богинi правосуддя iз зав'язкою на очах, iз мечем i терезами правосуддя. Вiн уособлює єднання сили i права: охоронюваний богинею правопорядок рiвною мiрою є обов'язковим для усiх. Образ правосудця виражає змiст i iдею не лише справедливого суду як спецiального органу, а й iдею справедливо, правово, державно влади.
Протягом iсторi рацiя i змiст iде про правову державу в рiзних мислителiв, полiтичних i суспiльних дiячiв значно рiзнилися. Позаяк у одних iдея тако держави пов'язувалася з приватною власнiстю, експлуатацiєю чужо працi та привiлейованим становищем у суспiльствi певних класiв i верств, iншi розумiли зовсiм iнакше. Т. Мор, наприклад, ще у XVI ст. констатував, що в умовах приватно власностi не можна говорити нi про справедливiсть, нi про громадський добробут, нi про "здiйснене державне управлiння".
В епоху переходу вiд феодалiзму до капiталiзму вирiшального значення у працях дослiдникiв набувають проблеми подiлу
>>>136>>>
функцiй влади, правово органiзацi владних вiдносин, спiввiдношення полiтичних сил, що виключають монополiзацiю влади в руках одного органу, особи або спiльноти. Затверджуються iде свободи особи, панування права в приватних i публiчних вiдносинах. Дж. Локк в Англi (XVII ст.) виступив з обґрунтуванням доктрини "законностi опору всiляким незаконним виявам влади". Ш. Монтеск'є у Францi (XVIII ст.) заявляв, що для запобiгання зловживанню владою є необхiдним такий порядок, де властi могли б взаємно себе стримувати.
Фiлософську основу сучасно теорi правово держави заклав нiмецький фiлософ Iмманул Кант, у вченнi якого центральне мiсце посiдає людина як член суспiльства i як особистiсть. Хоча словосполучення "правова держава" в його працях не вживалося (воно звучить у нього як "правовий державний устрiй"), Кант наполягав на узгодженнi дiй держави з правом, пiдкореннi правовим законам.
Уперше термiн "правова держава" було вжито нiмецькими вченими К.Т. Велькером (1813), I.Х. Фрайхер фон Аретином (1824). Створення юридичне завершеного поняття "правова держава" пов'язують з iм'ям Р. Моля, який ввiв його до загального державно-правового i полiтичного вжитку. У 1829 р. вiн навiв визначення правово держави як конституцiйно держави, що має ґрунтуватися на закрiпленнi в конституцi прав i свобод громадян, на забезпеченнi судового захисту особи.
Отже, iсторично правова держава - це конституцiйна держава. Вона виникає як реакцiя на абсолютну монархiю, як вимога обмеження дiяльностi центральних державних органiв вiдповiдними загальними правовими актами, сформульованими представницькими органами.
Теорiя правово держави поширилася на крани Захiдно Європи, Пiвнiчно Америки, розвиваючись i збагачуючись протягом десятилiть. На домiнуючу перетворюється iдея про те, що в правовiй державi вiдносини мiж людьми i державою регулюються нормами, якi встановлюють порядок i виключають безвладдя i застосування насильства. Це означає, що пiдданi, якi ранiш мали лише обов'язки, перетворюються на громадян, надiлених, крiм обов'язкiв, певними, встановленими законом, правами. Основною метою правово держави вважається забезпечення свободи громадян, свободи iнiцiативи, пiдприємництва i розвитку
>>>137>>>
особи вiдповiдно до принципу "дозволено все, що не заборонено законом".
У XX ст., особливо пiсля Друго свiтово вiйни, теорiя правово держави набула нових рис. Вона пройшла через перiод панування нацистського варiанту теорi "правово держави" у фашистськiй Нiмеччинi, через етап неприйняття в СРСР iде правово держави з (iде) напрацьованими за дореволюцiйних часiв цiннiсними елементами-ознаками: верховенство права, подiл влади, недоторканнiсть особи, гарантi прав i свобод людини та iн.
Показово, що в конституцiях деяких кран (США, Францi, Швейцарi та iншi) вiдсутнi статтi, якi зазначають, що дана крана є правовою. Проте правова сутнiсть держави розкривається через закрiпленi в статтях Основного закону ознаки правово держави: охорона i захист прав людини, пiдкорення влади закону, подiл влади та iн.
У 80-х роках XX ст. iдея створення правово держави актуалiзувалася у кранах колишнього "соцiалiстичного табору" як реакцiя на тоталiтарний режим, адмiнiстративно-команднi методи владарювання, порушення прав людини. Вiтчизняна наука прийняла формулу "правова держава" у результатi "перебудови", проголошено в 1985 р. Украна, перетворившись на самостiйну незалежну державу, визначила орiєнтацiю свого розвитку - побудова демократично, соцiально, правово держави.
Соцiальна держава (держава соцiально демократi) - це сучасна полiтико-правова теорiя, де слово "соцiальна" несе велике значеннєве навантаження: воно пов'язано iз соцiальним життям людей, пiдкреслює, що держава бере на себе турботу про матерiальний добробут громадян, здiйснює функцiю регулювання економiки з обов'язковим урахуванням екологiчних вимог, забезпечує захист економiчних i соцiальних прав людини.
Здавалося б, "правова держава" i "соцiальна держава" є несумiсними. Перша передбачає певну свободу особи вiд держави, вiд опiки. Друга, навпаки, спирається на активнiсть держави в соцiальному захистi особи, особливо соцiальне ранимо (пенсiонер, iнвалiд, безробiтний не зi своє вини).
Проте друга половина XX ст. поєднала цi поняття, збагативши кожне з них. Коли говорять про побудову соцiально правово держави, мають на увазi насамперед втiлення в нiй:
>>>138>>>
- принципу верховенства права (панування правового закону) як головного в правовiй державi;
- принципу соцiально справедливостi (забезпечення державою соцiально безпеки особи) як головного в соцiальнiй державi.
Поняття "соцiально держави" було висунуто у 1929 р. нiмецьким державознавцем X. Хеллером i згодом поширилося в Європi. У США iдея соцiально держави була сприйнята пiзнiше, нiж у кранах Європи, оскiльки тип свiдомостi американського суспiльства був орiєнтований на принцип iндивiдуалiзму.
Пiсля Друго свiтово вiйни концепцiя соцiально держави одержала закрiплення в конституцiях ряду кран Захiдно Європи (ФРН, Iспанiя та iн.). Стаття 1 Конституцi Iспанi 1978 р. зазначає, що Iспанiя є соцiальною, правовою та демократичною державою, вищими цiнностями яко є свобода, справедливiсть, рiвнiсть i полiтичний плюралiзм. Стаття 20 Конституцi ФРН 1949 р. говорить про те, що ФРН є демократичною i соцiальною федеративною державою. У Конституцi Францi записано, що вона є демократичною i соцiальною республiкою.
У нашi днi соцiальна держава означає насамперед обов'язок законодавця бути соцiальне активним в iм'я згладжування суперечних iнтересiв членiв суспiльства i забезпечення гiдних умов життя для усiх за наявностi рiвностi форм власностi на засоби виробництва. Держава стає органом подолання соцiальних протирiч, урахування i координацi iнтересiв рiзних груп населення, проведення до життя таких рiшень, якi б позитивно сприймалися рiзними верствами суспiльства, мета - за допомогою соцiально полiтики, забезпечення рiвностi та умов полiтично спiвучастi об'єднати населення, стабiлiзувати соцiальну (утому числi правову) i економiчну системи, забезпечити х прогресивну еволюцiю.
Поняття правово держави усе бiльш поєднується з концепцiєю так звано "держави загального благоденства" ("максимально" держави)[2], або, iнакше, "соцiально держави". Це сумiщення вiдбувається насамперед на основi гарантiй системи економiчних, соцiальних i культурних прав.
>>>139>>>
Вченi (Т.А. Рiттер, Роулз та iн.) видiляють три моделi сучасно соцiально держави.
1. "Позитивна держава" (США), у якiй є найменший ступiнь невтручання держави в економiку i соцiальне забезпечення, орiєнтоване на дотримання iндивiдуалiзму та захист корпоративних iнтересiв (соцiальна полiтика держави виступає як засiб контролю).
2. Власне соцiальна держава (Велика Британiя), у якiй забезпечуються гарантований мiнiмальний рiвень життя i рiвнiсть стартових можливостей (соцiальна полiтика держави як засiб забезпечення повно зайнятостi).
3. "Держава добробуту" (Нiдерланди), у якiй забезпечується мiнiмальний рiвень життя та встановлюється максимальний рiвень доходiв, зменшується рiзниця в зарплатi, гарантується повна зайнятiсть (соцiальна полiтика держави як засiб забезпечення "рiвностi, кооперацi та солiдарностi").
Цi моделi мають тенденцiю переходу вiд однiє до iншо. Вони нiде цiлком не були реалiзованi, що свiдчить про мiнливiсть соцiально полiтики держав у ходi розвитку.
Iдея про орiєнтацiю Украни на соцiальну державу мiститься у Конституцiйному договорi мiж Верховною Радою i Президентом Украни (вiд 8 липня 1995 р.) "Про основнi засади органiзацi i функцiонування державно влади i мiсцевого самоврядування на перiод до прийняття Конституцi Украни". Тут, зокрема, пiдкреслюється, що Договiр гарантує соцiальну спрямованiсть ринково економiки. Чiтке текстуальне вираження iдея соцiально правово держави знайшла у ст. 1 Конституцi Украни.
Було б помилковим вважати, що правова держава i соцiальна держава добре поєднуються i в змозi цiлком злитися в один тип держави. Принцип соцiально безпеки населення i вимога не лише юридично, а й матерiально рiвностi (властивостi соцiально держави) суперечать iде свободи особи, взаємно вiдповiдальностi держави i громадянина (властивостi правово держави).
Однак було б неслушним протиставляти правову державу i соцiальну державу, х зближення - найсприятливiший результат для громадянського суспiльства, оптимальний варiант його розвитку без класове ворожих конфлiктiв i соцiальних потрясiнь.
Соцiальна i правова держави сумiснi мiж собою доти, доки функцiонування державно влади буде обмежуватися, врiвноважуватися, контролюватися i поширюватися в межах додержання
>>>140>>>
основних прав людини. I навпаки соцiальна держава суперечу-ватиме з правовiй державi завжди, коли "людський добробут", "соцiальна безпека", "соцiальна справедливiсть" вважатимуться вищими цiнностями. Розвиток держави як соцiально має ґрунтуватися на такому фундаментi, як "правова" держава.
Зрозумiло, що до фактичного втiлення в життя iде соцiально правово держави укранському суспiльству треба ще багато чого зробити.
Прогнозувати перспективу успiшного розвитку Украни можна тiльки на шляхах оптимального поєднання принципiв правово, державностi, демократизму, соцiально державностi. Iдея соцiально правово держави є надбанням усього людства. Ця рацiональна iдея у разi успiшнiй реалiзацi в змозi вивести Украну до числа цивiлiзованих держав свiту.
? 2. Поняття i ознаки соцiально правово держави
Соцiальна правова держава - це полiтична органiзацiя суспiльства, у якому право пов'язує i пiдкоряє собi державну владу, а основнi права особи та соцiальна безпека складають змiст свободи, засновано на законах, якi приймаються i пiддаються змiнi законним шляхом.
Крiм звичайних ознак, характерних для будь-яко держави, соцiальна правова держава, як вища форма полiтичного буття, яку виробило людство, має низку специфiчних ознак (рис).
1. Пов'язанiсть державно влади правом i його панування у всiх сферах суспiльного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разi, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться пiд контроль права, функцiонує у поєднаннi та у взаємодi з громадянським суспiльством у рамках права; у Конституцi Украни (ст. 8) записано: "В Укранi визнається i дiє принцип верховенства права".
2. Вiдповiднiсть закону праву (правовий закон) i його верховенство, тобто право як мiра свободи i справедливостi набуває вiдпрацьований в законi змiст; конституцiйний закон має пряму дiю.
3. Пов'язанiсть законом рiвною мiрою як громадян та х об'єднань (комерцiйних i некомерцiйних), так i державних органiв, посадових осiб. Стосовно громадян та х об'єднань дiє загальнодо-звiльний принцип: "дозволено все, крiм прямо забороненого законом".
>>>141>>>
Стосовно владних державних органiв i посадових осiб дiє спецiально-дозвiльний принцип: "Дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Ще давньогрецький мислитель Пла-тон зазначав: "Я бачу близьку загибель тiє держави, де закон не має сили i перебуває пiд чiєюсь владою. А там, де закон - владика над правителями, а вони його раби, я вбачаю порятунок держави..."
4. Законодавче закрiплення i реальне забезпечення основних прав людини - наявнiсть налагодженого правового механiзму х охорони i захисту (включаючи рiвень прямого конституцiйного захисту).
5. Побудова вiдносин особи та держави на основi взаємно вiдповiдальностi, як особа є вiдповiдальною перед державою, так i держава вiдповiдає перед особою за невиконання обов'язкiв.
6. Подiл державно влади мiж законодавчими, виконавчими i судовими органами: х незалежнiсть i єднiсть; недопустимiсть пiдмiни функцiй один одного; дiйовiсть механiзму "стримувань i противаг".
7. Законний (легальний) шлях прийняття законiв та х змiн - шлях виявлення волi народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчо влади в представницькому органi здiйснюється представниками народу, обраними з його осередку.
8. Наявнiсть ефективних форм контролю i нагляду за здiйсненням законiв та iнших нормативно-правових актiв - налагоджена робота прокуратури, мiлiцi, служби безпеки, податково адмiнiстрацi та iнших правоохоронних i контрольно-наглядових органiв.
9. Можливiсть особи домагатися конкретного^ мiнiмуму соцiальних благ завдяки гарантуванню державою соцiально безпеки - мiнiмальний (достатнiй) рiвень життя кожному громадянину та його пiдвищення.
10. Можливiсть громадян домагатися забезпечення державою х соцiального захисту, пiдняття рiвня соцiально-економiчних прав громадян до рiвня основних прав - формування соцiального середовища, яке створює умови для сприятливого iндивiдуального розвитку особи, рiвностi стартових можливостей (а не матерiально рiвностi) за допомогою державно системи просвiтництва та освiти, податково полiтики, регулювання ринку працi та контролю за умовами працi та iн.
>>>142>>>
11. Здiйснення державою соцiально допомоги громадянам, не спроможним (не зi своє вини) вiдповiдати за свiй добробут - йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рiвня соцiальне ранимих верств населення - старих, непрацездатних (хворих), безробiтних з не залежних вiд них причин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соцiальним страхуванням.
12. Забезпечення державою соцiально функцi власностi - власнiсть не повинна використовуватися на шкоду людинi i суспiльству: завдавати шкоди правам, свободам i гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, погiршувати екологiчну ситуацiю i природнi якостi землi (ст.ст. 13, 41 Конституцi Украни).
13. Проведення державою полiтики соцiально поступки - вирiшення всiх питань на шляхах згоди i порозумiння рiзноманiтних соцiальних груп, глибоко поваги до особи незалежно вiд соцiального стану, захисту вiд усякого посягання на життя, здоров'я i особисту гiднiсть.
Таким чином, будучи обмеженою правом, соцiальна держава виявляє активнiсть у регулюваннi соцiально-економiчних процесiв, соцiального аспекту основних прав громадян, х соцiально захищеностi вiдповiдно до закону.
Держава є соцiальною, правовою остiльки, оскiльки вона гарантує людинi свободу вияву.
- як iндивiду, який вiдрiзняється вiд iнших фiзичними i психiчними якостями, тобто має iндивiдуальнiсть;
- як члену соцiального органiзму, яким є громадянське суспiльство, тобто iндивiду, який входить до складу громадських i професiйних груп i органiзацiй;
- як громадянину, який є пiдданим держави.
? 3. Особа i держава
Вiдносини особи i держави будуються на встановленнi такого балансу, при якому:
- особа мала б можливiсть безперешкодно розвивати здiбностi, задовольняти права, свободи i законнi iнтереси;
- держава одержувала б визнання i пiдтримку своє дiяльностi з боку особи, яка виконує сво обов'язки i несе вiдповiдальнiсть за х невиконання.
>>>143>>>
Вся величезна кiлькiсть теорiй i поглядiв, що iснували в iсто-^рi полiтико-правово думки i стосуються спiввiдношення "держава - особа", можна звести до двох пiдходiв:
1) iндивiдуалiстичний, особистий, гуманiстичний (природно-правовий пiдхiд). Цей пiдхiд випливає iз розумiння особи як цiлi, держави - як засобу для досягнення мети. Його змiст - права належать людинi вiд природи. Вона має х незалежно вiд держави. Цi права є невiд'ємними. Завдання держави i суспiльства полягає в тому, щоб додержуватися цих прав, не допускати х порушення; створювати умови для хньо реалiзацi. Конкретнi змiст i обсяг прав змiнюються i розширюються в мiру розвитку суспiльства, самi ж фундаментальнi права залишаються незмiнними;
2) державний, статичний (юридико-позитивiстський). Цей пiдхiд випливає iз розумiння держави як мети, а особи - як засобу для досягнення мети. Його змiст - сво права людина одержує вiд суспiльства i держави, природа цих прав патерналiс-тична; держава - джерело i гарант прав людини завдяки закрiпленню х у законi; право i закон не мають iстотних вiдмiнностей; права особи змiнюються залежно вiд державно доцiльностi i можливостi.
З юридико-позитивiстським пiдходом багато в чому схожа марксистська теорiя, яка схильна пiдкоряти права людини державнiй доцiльностi. Вiдмiннiсть мiж ними полягає у тому, що марксизм орiєнтований на соцiально-економiчну, класову детермiнацiю права (право - зведена в закон воля пануючого класу), а не на його рацiональну самоцiннiсть. При марксистському пiдходi ставлення питання про права особи стає зайвим внаслiдок розумiння особи як виразника сукупностi суспiльних вiдносин.
Якщо перший пiдхiд є характерним для демократичних держав, то другий - для антидемократичних, тоталiтарних. В СРСР (до середини 80-х рокiв XX ст.) переважав статичний пiдхiд до прав людини; для демократичного камуфляжу до законодавства (Конституцi) було введено роздiли про права, свободи та обов'язки особи. Лише в нашi днi вiдбувається набуття справдi демократичного уявлення про права людини. У вiдносинах "людина - держава" прiоритет належить людинi, а держава та структури (гiлки державно влади - законодавство, управлiння
>>>144>>>
та правосуддя) покликанi пiдкорити свою дiяльнiсть охоронi й захисту прав людини. У ст. З Конституцi Украни записано: "Права i свободи людини та х гарантi визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави".
Одну з основних ознак соцiально правово держави - пов'язанiсть держави правом - слiд розумiти так, що права громадян не є дарованими державою, а мають власне обгрунтування. Вони об'єктивно iснують вiд народження людини i є невiдчужу-ваними вiд не. Тому вiдносини особи та держави мають будуватися на основi х зв'язаностi взаємними правами, обов'язками i вiдповiдальнiстю. Як громадянин є вiдповiдальним перед державою, так i держава вiдповiдальна перед громадянином.
Держава:
1. Гарантує кожному iнформацiю про його права i свободи.
2. Бере на себе обов'язок забезпечити права свох громадян i забезпечує х реальне здiйснення.
3. Представляє громадянину свободу виявити себе в усiх галузях соцiально-полiтичного життя, за винятком сфер, прямо застережених у законi.
4. Не має права обмежувати права i свободи громадянина, крiм випадкiв, прямо передбачених законом.
5. Не має права притягати до вiдповiдальностi громадян за вiдмову давати показання або пояснення щодо себе, членiв сiм' чи близьких родичiв, коло яких визначається законом.
6. Не має права двiчi притягати громадянина до юридично вiдповiдальностi одного виду за одне й те саме правопорушення.
7. Гарантує захист судом прав i свобод людини i громадянина.
8. Дiє виключно в рамках закону, має встановленi конституцiєю чiткi межi свох повноважень.
9. Вiдповiдальна за неправомiрнi дi посадових осiб: перевищення влади, зловживання службовим становищем.
Правовий iнститут вiдповiдальностi держави дозволяє створити додатковi стримування та противаги владi, зм'якшити автократичнi прояви, обмежити можливi зловживання за допомогою пiдкорення закону. Створюванi цим iнститутом умови перетворюють владарювання на суспiльне служiння, а не на привiлей. Дотримання iнституту вiдповiдальностi держави, органiв i посадових осiб перед людиною i громадянином є одним з основних показникiв правово спрямованостi дiяльностi держа-
>>>145>>>
ви. Вiн виражає морально-юридичнi засади у вiдносинах мiж державою як носiєм влади i громадянином як учасником здiйснення.
10. Зобов'язана вiдшкодовувати за свiй рахунок чи за рахунок органiв мiсцевого самоврядування матерiальну i моральну шкоду, завдану незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державно влади, органiв мiсцевого самоврядування, х посадових i службових осiб при здiйсненнi ними свох повноважень.
Зокрема, вiдповiдно до ст. 55 Конституцi Украни суду надане повноваження переглянути рiшення, дi або бездiяльнiсть органiв державно влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб у разi х оскарження. Тим самим створено механiзм вiдповiдальностi держави перед людиною за свою дiяльнiсть.
11. Гарантує право громадянина звертатися за захистом свох прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових установ або до вiдповiдних органiв мiжнародних органiзацiй, членом або учасником яких є Украна, та iн.
Нинi став на звичним змiст ст. 2 Мiжнародного пакту про громадянськi i полiтичнi права, вiдповiдно до яко держава у виконання зобов'язань щодо захисту прав людини i громадянина:
а) забезпечує права всiх осiб, що знаходяться пiд юрисдикцiєю, без будь-яко дискримiнацi;
б) вiдповiдно до конституцiйно процедури законодавчого або Iншого характеру вживає заходiв, що дозволяють здiйснювати цi права;
в) надає кожному, чи права порушенi, процесуальнi правовi засоби для х захисту;
г) розвиває можливостi використання зазначених правових засобiв, а також вiдповiдає за дiйовiсть х застосування.
Особа, яка є громадянином держави, у свою чергу, не лише реалiзує права, але й має обов'язки перед державою та своми спiвгромадянами, вiдповiдає за х невиконання:
користується наданими й правами у певних рамках, встановлених законом;
кожнiй з свобод вiдповiдає обов'язок, тому що користування свободою домислює утримання iнших осiб вiд перешко-