Аннотация: Повний текст твору можна прочитати у моїй книжцi "На кучерявих берегах Бугу": https://andronum.com/product/edelweiss-anna-na-kucheryavih-beregah-bugu/
Коли матушка Тетяна вдруге потрапила на лiкарняне лiжко, то сприйняла це як нагадування, що вона знову вiддалилася вiд Нього, надто наблизившись до людей. Вiн - це Бог, її єдина розрада i втiха, її життя i її Всесвiт. Їй давно вже не потрiбнi нiхто i нiщо, крiм Нього i Його безмежної, всеохоплюючої любовi. Вона розчинилася в нiй, як лiд у гарячiй водi. Її давно вже немає тут, на цiй зґвалтованiй, виснаженiй людськими грiхами землi. Вона - там усiм своїм розумом i єством, поклала себе всю на Його олтар. Вона бiля Його нiг... Сидить i з повними вiдданостi й покори очима слухає Його Слово. I не страшно, що тлiнне тiло ще мiряє землю мiцними ногами, безшумний поступ яких завжди творить дива - приводить панiматку до звичного мiсця побачень iз Ним, веде до храму. I тодi ллється нечутно пiд банями собору, розчиняючись в золотому нектарi сонячного свiтла, тиха, неспiшна розмова матушки з Богом.
Вiддалилась... Нi, не вiддалилась! Не хотiла цього i навiть гадки такої не мала. Їй потрiбен лише Вiн, як всьому живому повiтря. Матушка дихає Ним, завжди вiдчуває Його незриму присутнiсть поруч iз собою, завжди знає, що Вiн її захистить. Але ж чому так тоскно на душi? Чому в серцi б"ють сумнi дзвони?..
Мiсяць, проведений у лiкарнi, не здавався таким довгим, як цi хвилини, днi, тижнi у власному помешканнi, де все своє, все знайоме, те, що послав Господь.
