Аннотация: Свiт цiєї книжки дуже первiсний - мов тiльки-но пiсля творення. Вiн ще подiлений на бiле i чорне, вогонь i воду, морок i сонце. У цьому двосiчному свiтi крешуть синi блискавки, тече з неба важка вода, схрещуються мечi, никають степами схарапудженi конi, а над ними сновигають сторожкi круки. Неомiфологiзм i романтика ще тримають автора у наполегливому полонi свого тяжiння. Та це й не дивно, адже всi вiршi пiд цiєю обкладинкою сповненi безмежного сп’янiння: i вiд мiцного дружнього плеча поряд, i вiд духмяної завiрюхи дiвочого волосся, i вiд шаленого танцю ритмiв i рим. Та що ж бентежить i хвилює найбiльше? Коли тобi так мало рокiв, як авторовi цiєї книжки, важко вiдповiсти на це запитання, а у круговертi чужих i вiчних слiв важко вiднайти своє - тендiтне i обережне. Але „ялинки вже ростуть на горища крiзь стелю”, а крiзь шкаралущу гладеньких строф власнi смисли „тонкими болючими скабками” пробивається просто в серце, i одного зимового (тобто холодного) вечора настає хвилина iстини, хвилина жовтого соняха, хвлина вiдтiнкiв i пiвтонiв... Хвилина поезiї. I з того моменту слово, вiдшкрябане з денця словника, стає раптом опуклим, чiтким, ваговитим, наповненим по вiнця запашним значенням, стає тiльки твоїм, i тому неповторним. Нести його до читача, нести, намагаючись не скаламутити i не розхлюпати, не стерти ту невловиму грань, яка вiддiляє поезiю вiд усього iншого, судилося авторовi цiєї збiрки. Хай щастить у дорозi! МАР’ЯНА ШАПОВАЛ член НСПУ, канд. фiл. Наук
|