Я помер позавчора. Бiльш-менш все вляглося: панахiди, молитви, похорон тiла. Ви вiрите в вiчне життя душi? Повiрте, бо, яке бачите, я пишу, хоча i мертвий. Якби був живий - плакав би, а так - не можу: душа не вмiє плакати, але має почуття. I от вирiшив написати щось.
Про що пишуть живi? Про все. Але те, що знають; а те, що не знають - вважають фантастикою. Яка ж тут фантастика? Я це все бачу наяву: ось воно. Але ж я забув, що мертвий. Ну добре, помрете - теж побачите.
Iтак, що я бачу? Що саме? Будь ласка: у всьому (цьому) свiтi немає нiчого що потрiбно пояснювати, все iснуюче - безглуздiсть, її не можна пояснити, не можна зрозумiти, про неї не получається думати. Це хаос, складовi якого взаємодiють мiж собою певним (незрозумiлим для живих людей) способом. А для мертвих - цей спосiб зрозумiлий, бо в цьому свiтi зрозумiлiсть i яснiсть замiняються пiдсвiдомими iнтуїтивними здогадками, якi виражаються почуттями. Будь-якi подiї, що характернi для людського життя, мають причини, наслiдки, чимось характеризуються, якось описуються. А в життi душi - нiчого цього немає. Простiше кажучи, будь-що є просто фактом i все...
Життя душi iснує не тiльки пiсля смертi, а й пiд час життя. Треба тiльки бачити те, що бачить душа.