Пiзнiше казали, що чоловiк той прийшов з пiвночi вiд Мотузково§ брами. Йшов пiшки, а нав'юченого коня вiв пiд узду. Було вже далеко пополуднi, тож крамнички мотузникiв та лимарiв були вже закритi, а вуличка порожня. Було тепло, та чоловiк мав на собi чорний плащ, накинутий на плечi. Вiн привертав увагу.
Вiн затримався перед корчмою "Старий Наракорт", постояв хвилину, послухав гамiр голосiв. Корчма, як завжди о тiй порi, була повна людей.
Незнайомець не зайшов до "Старого Наракоту", а потяг коня вуличкою далi. Там була iнша корчма, менша, що називалась "У Лисицi". Тут було безлюдно, корчма зажила не найкращо§ слави.
Корчмар пiдвiв голову вiд бочки солоних огiркiв i змiряв гостя поглядом. Чужинець, все ще у плащi, стояв перед шинком непорушно, мовчки.
--
Чого подати?
--
Пива, - вiдповiв незнайомець. Голос вiн мав неприємний.
Корчмар витер руки полотняним фартухом i наповнив глиняний кухоль. Кухоль був щербатий.
Незнайомець не був старий, та волосся мав майже цiлком бiле. Пiд плащем носив потертий шкiряний дублет, зашнурований на ши§ i плечах. Коли вiн знiмав свiй плащ, всi побачили, що на ременi за плечами має меч. В тому не було нiчого дивного - у Визимi майже всi ходили зi зброєю, та нiхто не носив меча за плечами нiби сагайдак.
Незнайомець не сiв за стiл помiж нечисленними гостями, а став бiля шинквасу, вивчаючи корчмаря проникливим поглядом, надпив з кухля.
--
Шукаю де переночувати.
--
Нема де, - буркнув корчмар, позираючи на чоботи гостя, запорошенi й бруднi. - В "Старому Наракотi" питайте.
--
Хотiв би тут.
--
Нема де, - корчмар розпiзнав нарештi акцент незнайомця - то був ривiєць.
I тодi, власне, й почалась та вся паскудна iсторiя. Повiспований здоровань, що до того не спускав з чужинця понурого погляду, пiдвiвся й пiдiйшов до шинквасу. Двоє його товаришiв стали не далi як за два кроки позаду.
- Нема мiсця, гультiпако, волоцюго ривiйський, - гаркнув рябий, наближаючись до незнайомця. - Не треба нам таких, як ти, тут у Визимi. Це порядне мiсто!
Незнайомець взяв свiй кухоль i вiдсунувся. Вiн подивився на корчмаря, але той уникав його погляду. Йому й на думку не спало боронити ривiйця. В рештi, хто любив ривiйцiв?
--
Що не ривiєць - то злодiй, - вiв далi рябий, вiд якого тхнуло пивом, часником i люттю. - Чуєш, шо кажу, поганцю?
--
Не чує. Вуха лайном позакладало, - сказав один з тих позаду, а другий зареготав.
--
Плати i вимiтайся! - закричав повiспований.
Незнайомець тiльки зараз поглянув на нього.
--
Пиво доп'ю.
--
Зараз поможем, - прошипiв здоровань.
Вибивши ривiйцю з руки кухля i одночасно хапаючи його за плече, вiн вчепився пальцями за ремiнь, що навскоси перетинав груди чужинця. Один з тих позаду занiс кулак для удару. Чужинець вивернувся на мiсцi, вибиваючи з рiвноваги повiспованого. Зашипiв меч, видобутий iз пiхов, i коротко зблиснув у свiтлi факелiв. Все завирувало, зчинився ґвалт. Хтось iз вiдвiдувачiв кинувся до виходу, з трiском впав стiлець, глухо брякнув на пiдлогу глиняний посуд. Корчмар з тремтячими губами дивився на потворно розрубане обличчя повiспованого, що вчепився пальцями в край шинквасу i осiдав додолу, пропадаючи з очей, неначе тонув. Iншi двоє лежали на пiдлозi: один - нерухомо, а другий звивався i сiпався у темнiй кровi, що швидко збiльшувалась. В повiтрi, розтинаючи вуха, деренчав тонкий iстеричний жiночий крик. Корчмар затрясся, хапнув повiтря i почав блювати.
Незнайомець вiдiйшов до стiни, на§жачений, зiбраний, насторожений. Вiн обома руками тримав меч, водячи вiстрям у повiтрi. Нiхто не ворушився - жах, нiби холодна трясовина, облiпив обличчя, скував кiнцiвки, зацiпив горлянки.
Сторожа ввалилась у корчму з криками i брязкотом, утрьох, - тож мали бути десь поряд. Напоготовi вони тримали палицi огорнутi ременями, та, побачивши трупи, одразу повитягали мечi. Ривiєць притулився спиною до стiни, лiвою рукою витягуючи стилет з-за халяви.
- Кинь! - крикнув один зi сторожi тремтячим голосом. - Кинь, душогубе! Пiдеш з нами!
Другий вартовий пнув стiл, що не давав йому обiйти ривiйця з боку.
--
Бiжи по людей, Треско! - крикнув вiн до третього, що тримався ближче до дверей.
--
Не треба, - промовив незнайомець, опускаючи меч. - Сам пiду.
--
На налигачi пiдеш, суче порiддя! - верескнув той, що тремтiв. - Кинь меч, бо макiтру тобi розтрощу!
Ривiєць випростався. Швидко пiдхопив меч пiд лiву руку, а праву пiднiс угору в сторону сторожi i хутко накреслив у повiтрi складний знак. Зблиснули заклепки, якими рясно були обшитi довгi, аж до лiктiв, манжети його шкiряного кафтана.
Вартовi моментально сахнулися, закриваючи обличчя передплiччями. Хтось з вiдвiдувачiв пiдхопився, хтось знову кинувся до дверей. Жiнка знову заверещала, дико й моторошно.
--
Сам пiду, - повторив незнайомець дзвiнким металiчний голосом. - А ви троє - попереду. Ведiть до бургомiстра, бо дороги не знаю.
--
Так, пане, - пробелькотiв вартовий, опускаючи голову i рушив до виходу, невпевнено озираючись.
Двоє iнших поспiхом пiшли за ним, задкуючи. Незнайомець рушив за ними, ховаючи меч до пiхов, а стилет за халяву. Коли вони проходили столи, вiдвiдувачi прикривали обличчя полами свиток.