Сонце заходило. Падало прямо великому Хамперлоуту до рота. Воно приємно грiло губи. Хамперлоут надкусив край i воно зробилося червоним. Коли вiн проковтнув сонце, зробилося чорно. Вiн своїми порепаними варгами втягнув воду - хотiлося запити. Море почало втiкати вiд берега. Хамперлоут знав, що вода солена, але вiн звик. Звик напиватися соленою водою. Вiд неї в ротi гiркло.
Хамперлоут умiв стримувати свої сльози. Однак, коли вода була особливо гiркою вiн не стримувався, плакав. Кiлька зайвих промiлле солi у воду додавали нехрещенi моряки, якi топилися разом зi звичайними, хрещеними. Якби нiхто не топився вода у морi була б прiсною та питною як Боржомi. Як сльози Хамперлоута, якi вiн проливав десь над карибами. Заливав закутаного у помарнчеву гуму Уїка. Уїк полював за рапанами. Вишукував на днi моря довгих слизьких iстот i з'їдав їх. Красивi мушлi викидав у море на тому самому мiсцi, щоб у них селилися рапанчата.
Пiрнаючи у воду Уїк весь намащувався качиним жиром. Так не було зимно у чорнiй товщi. Зараз його маленький човник з чорного дерева - родинна релiквiя, гойдався на величезних хвилях. Було темно, тому Уїк закутався у помаранчеву гуму. Качиний жир не давав замерзнути. Тодi Уїк взявся веслувати. Iнодi велетенськi слiзнi краплини потрапляли у човен Уїка, i той тонув. Але бувалий моряк був спокiйним - вiн знав, легкий човник обов'язково виплине. Головне мiцно тримати весло i не боятися пiдводної темноти.
Так Уїк приплив до Хамперлоута. Той уже не плакав. Лише сидiв та схлипував дитям. Зараз вiн був дитям. Велетенським дитям з повним черевом солоної води, китiв та сонця. Тi кити потiм викидалися на берег i вмирали. Внутрiшнi органи їх були пропаленi сонцем.
Хамперлоут мiг набувати подоби залежно вiд своїх емоцiй. Коли їв сонце, був схожим на рибу-щипуна - з великими блакитними очима, хвилястими синiми смужками на чорному обличчi та велетенською сережкою у носi.
-- Хамперлоуте, ти котрий з'їв сонце, -- сказав Уїк. -- Через твiй плач мої рапани поховалися у мушлi, i я не мiг здобути свою вечерю!
Хамперлоут уже заспокоївся. З подоби дитя його велетенське тiло перетворилося на пiщаний пляж. Тепер вiн чекав моменту, щоб виплюнути сонце з iншого боку свого тiла i виплиснути воду назад, щоб вона великими хвилями побiгла на берег.
-- Умкга йоут кортiмгмгма! - вичавив Хамперлоут.
Уїка цi слова лише розiзлили.
-- Якщо ти не хочеш вiддати менi моїх рапан, я зроблю тебе мертвим! - закричав вiн.
Пiсля чого стрибнув у свiй човник. Уїк вийняв прегострого кiстяного ножа з скриньки на кормi. Надрiзав собi живiт. У розрiзi намацав тверду довгу плiвку. Обличчя просолене вiтрами корчилося, але мужнiй рапаноїд терпiв. Терпiв так як тодi, як йому вперше, ще дитям дали проковтнути цiлу рапану. Rapana pellucida була довгою. Кiлька слизьких метрiв викликали блювотнi рефлекси. Iстота боролася за життя, але маленький Уїк, який перебував тодi ще на рiвнi кгойята, пiдлiтка, проковтнув. Так i зараз. Вийняв не зважаючи на бiль та огидний скрип. Потянув кишки. Вимив їх та зв'язав велику петлю. Петлю накинув на масляну пляму, що була на морi за кiлькасот миль вiд берега. Тут колись потонув танкер "NAKOLORIA", який перевозив нафту. Уїк перетягнув петлею пляму та витягнув її на пiщаний пляж. Хамперлоут задихнувся. Виблював сонце крiзь нафту. В той день воно на небi було чорне та брудне.
З того часу, кожного вечора сонце з'їдає Уїк. I нiяк не може ним наїстися - у гордого моряка немає кишок. Вiн намагється запити проковтнуте сонце морем, та вода витiкає з його пробитого живота й тече на берег...
Тепер ти розумiєш, чого приплив починається саме ввечерi, а не так, як було ранiше.
Епiлог
Вони йшли по розпеченому асфальту. Русявий малий тримав свою ручку високо-високо, щоб дiстати до батькової.
-- Татку! А куди ми йдемо?
Батько мовчав. Хлопчик дивився своїми блакитними допитливими оченятами
-- Татку, а дерева дихають?
Вiн iшов втупившись у асфальт. Очi затiнював чорний шкiряний кашкет.
-- Татку, а правда ми зловимо горобця, i вiн житиме у нас вдома у трилiтровiй банцi?
Рухалися в напрямку дев'ятиповерхової цегляної будiвлi. Малий напрочуд мiцно стискав у кiлька разiв бiльшу батькову руку.
-- Татку, а куди зникає сонце за морем? Чого коли воно занурюється у воду не йдуть бульбашки?
У недобудованому архiвi було чисто. Бомжi боялися там селитися. Боялися через погану славу довгобуду. На стiнах графiтi.
-- Татку, а скiльки разiв потрiбно вдарити маму, щоб у неї з носа потекла кров?
Маленька нiжка зодягнута у сандалик ступила на покриту використаними шприцами долiвку.
-- Татку, а це правда, що геям не сняться еротичнi сни?
Батько та малий пiднялися на дах. Тут було тихо й тепло. Вiяв осiннiй вiтер.
-- Татку, це правда, що наша бабуся насправдi не нiма? Що вона замiсть говорити вмiє щебетати як одуд в сезон спарювання?
Батько поклав сина на залiзобетонну плиту, яка невiдомо чого валялася на даху. Прив'язав його руки до металевих гачкiв.
-- Татку, що ти хочеш зробити?
Чоловiк пiдняв з чорного просмоленого даху велику каменюку та розкришив нею голову малого.
Заговорив батько.
-- Сонце не шипить заходячи у море тому, що його з'їдає велетень Уїк з розпоротим животом.
З розтрiснутої голови малого вилiзло кошенятко. Воно тихенько нявкнуло та мило впало на животик не втримавшись на кволих лапках.