Дуванский Владимир Петрович : другие произведения.

Як Заєць Ведмедя ошукав

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

   18/01/2000

Авт. В. Дуванський

Як заєць ведмедя ошукав.

  
  
   Якось в лiс забрiв дрiмучий
   Величезний злий ведмiдь,
   Серед звiрiв був найдужчий,
   Став володарем угiдь.
   I тепер усi в тривозi,
   Бо жалю ведмiдь не мав,
   Будь-кого стрiчав в дорозi,
   На шматочки розривав.
   Рада в раду присудили:
   До бурмила слать гiнця,
   Щоб притримав трохи силу
   Та знущання без кiнця.
   I сказать: "Хiба розумно,
   Одного з`їси чи двох,
   Роздираєш ти бездумно
   Щонайменше десятьох.
   Як продовжиш тую справу,
   Тим шляхом, що ти iдеш,
   Сам понищиш свою страву
   I вiд голоду помреш.
   Замiсть цього пропонуєм:
   Ми щоденно в точний час
   Будь-кого тобi даруєм,
   Жереб кинем помiж нас".
   Звiр послухав тую мову
   I на те вiдповiда:
   "Згоден я на цю умову,
   але буде вам бiда:
   коли раз мене обдурять
   i хоч раз я не поїм,
   пiдiйму таку я бурю -
   горе буде вам усiм!"
   З того дня i повелося:
   Як на кого жереб впав,
   До ведмiдя йти пришлося
   I ведмiдь його з`їдав.
   Час iшов. Одного разу
   Жереб зайця вибира,
   Не пiти - для всiх образа,
   Що ж, прийшла його пора.
   Тяжко стало бiдоласi,
   Вiн од страху весь дрижить,
   Що ж робити сiромасi?
   Так ще хочеться пожить!
   Допросився у громади,
   Щоб йому надали час
   Жiнцi, дiтям дать поради,
   Обiйнять в останнiй раз.
   Поки вiн знайшов дружину,
   Дiточок усiх зiбрав,
   Не одна пройшла година,
   Час обiду вже минав.
   Хоч не хоч, пора в дорогу
   Ось уже в останню путь
   До ведмежої берлоги
   Зайця ноги ледь несуть.
   Що не крок, то вiн спiткався
   Об корiння та пiньки,
   А було, колись змагався
   З вiтром буйним залюбки.
   Звiсно, смертi всяк боїться,
   Iнше горе - не бiда,
   От дiйшов вiн до криницi
   I до неї загляда.
   Застилають сльози очi,
   Непомiтний часу плин,
   Раптом заєць як пiдскочить,
   Що це трапилося з ним?
   Бо його спiткала думка,
   Звiрiв як порятувать
   I ведмедя-недоумка
   По заслузi наказать.
   Не зiтхає i не плаче,
   Смуток груди не пала,
   Що є духу заєць скаче
   До ведмежого житла.
   А хазяїн у берлозi
   Свiй обiд чека дарма,
   Голод стримати невзмозi
   Та поживи все нема.
   "Як це так, - ревiв вiн злiсно, -
   що надумали вони?
   Буде їм у лiсi тiсно,
   Як не буде дичини!
   Так знущатись надi мною!
   Вчора випала менi
   На обiд худа ворона,
   Це замало на два днi.
   А тепер нема i мишi,
   Чую, злiсть моя зроста,
   Та в живих я не полишу
   Завтра жодного хвоста!!!"
   За хвилиною хвилина
   Пiдiйшла вечiрня мить,
   А бурмило без упину
   Тiльки й думав: "Що робить?"
   I йому в такому станi
   Заєць ввiчливо сказав:
   "Добрий день, вельможний пане".
   I на заднi лапки став.
   "Ах ти ж, хлистику поганий, -
   Звiр розлючений зревiв, -
   Ти мене, царя, в оману
   Ввести, дурень, захотiв!
   Чом прийшов до мене пiзно,
   Цiлий день тебе чекав".
   Пiдiйшов до зайця грiзно,
   Люто лапу пiдiйняв.
   Затремтiв був той вiд жаху,
   Ще й спiткнувся об порiг,
   Але мовив, хоч зi страхом
   Щонайчемнiше, як мiг:
   "Мiй володарю, невинний,
   i не звiрiв твоїх грiх,
   нинi вашi iменини
   святом стали для усiх.
   Влаштували навiть танцi
   В пам`ять ваших роковин,
   Йшли до вас чотири зайцi,
   А дiйшов лиш я один.
   "Як це так, - ведмiдь спинився, -
   де згубив, кажи, ще трьох!"
   заєць гiрко засмутився,
   сипле слово, як горох:
   "Вийшли ми ще на свiтанку,
   раптом, гульк, палац стоїть,
   а до нас бiжить вiд ганку
   завбiлки, як ви, ведмiдь!
   "Стiй, - кричить, - усi до мене,
   хто ходить тут дозволяв?"
   налякався я , ой нене,
   мало мертвим там не впав.
   Ми, звичайно, пояснили,
   Хто ми є, йдемо куди,
   Заревiв вiн що є сили,
   Крок зостався до бiди:
   "Годувать якогось зайду,
   Чи дiлити вас на двох!
   Сам собi хай їжу знайде,
   А ще краще, як би здох!"
   Я його ревiння слухав,
   Боячись зробити рух.
   Бiднi, бiднi мої вуха,
   Лiпше б зовсiм я оглух.
   Потiм вiн в палац-печеру
   Силомiць усiх загнав,
   На сьогоднiшню вечерю
   з`їсти всiх пообiцяв.
   Ледве-ледь я допросився,
   Щоб до вас вiн вiдпустив,
   Ось чому я запiзнився
   Та навряд чи завинив.
   Злiсть ведмедя все зростала:
   "Я на пил його зiтру
   i заллю за шкiру сала,
   на шматочки роздеру!
   Розпатякався, негожий,
   Покажи, де вiн жиє!"
   "Обережно, пан вельможний,
   в ньому сил занадто є".
   "Гей, помовч, мерщiй до дiла,
   та веди вже, не чекай,
   на його начхав я силу,
   час поклати цьому край!"
   Тиче заєць у криницю,
   де мов дзеркало вода:
   "Там вiкно його свiтлицi,
   вiн у нього вигляда".
   От ведмiдь униз як гляне,
   Бачить, точно, там ведмiдь,
   Пазурами не дiстане,
   Грiзно вiн почав ревiть:
   "Надаю тобi по пицi
   всиплю доброго чорта!"
   а вiдлуння iз криницi
   тi слова йому верта.
   Так бурмило розлютився,
   Увiрвавсь йому терпець,
   В воду скочив i втопився,
   Тут i казочки кiнець.
   Звiрi знатимуть потому,
   Хто ведмедя перемiг.
   Заєць весело додому
   Аж летить, не чує нiг.
   У життi вже так ведеться:
   Де ведмiдь живе такий,
   Що над iншими надметься,
   Заєць знайдеться меткий.
  
  
  
   2
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"