Аннотация: Чи означають конституцiйнi ґарантiї "рiвностi в правах i гiдностi всiх людей" рiвнiсть мiж дiтьми й дорослими. Слiв: 1682.
ПРАВА ДИТИНИ ТА ПРОБЛЕМА РIВНОЇ ГIДНОСТI
Нiщо не проблемнiше за розподiл конституцiйних прав мiж батьками/державою й дiтьми, як це виявила судова позика-1968 проти Нюйркського протипорнографiчного статуту, що протирiчить Першому додатковi до Конституцiї США.
Розглянуто багатьома фiлософами - Джоном Локом (1632 - 1704), Джоном Ролзом (1921 - 2002) та iн. - але у зв'язку з освiтньою вiдповiдальнiстю та поверхнево. В даному текстi розглядається рiвнiсть усiх людей в їхнiх правах та гiдностi.
Проблема виходить за межi судової практики, яка не може та не має дотримуватись якоїсь етичної теорiї, хоча теоретизування уникнути не може.
У другiй частинi розгляну лiберальнi теорiї рiвностi в контекстi вiдносин з дитиною, потiм - щО таке права дитини в судовiй практицi, котра, виявляється, протирiчить лiбералiзму, потiм - наскiльки повага до прав i гiдностi не придатна до дитини.
Альтернатив та критики лiбералiзму взагалi в цьому текстi немає.
ЛIБЕРАЛЬНI ТЕОРIЇ
Iдея прав людини вiдображає планування власного життя замiсть чужого на пiдставi рацiонального, за потреби арґументованого прийняття-вiдхилення можливостей. Людська гiднiсть пов'язана з рiвною для всiх повагою до автономiї, Локiської "вродженої свободи без впливу чужої волi та влади."
Тобто за вiдсутностi певних обставин будь-хто здатний обирати вiльний робити все, що не до примусу, обмеження, шкоди iншим; обурюватися примусом-обмеженнями проти себе, котре не є необхiдним для упередження примусу, нав'язування чи обмеження. Коли хтось вiльний обирати не зважаючи на загальне благо, так само вiльними повиннi бути всi.
Навiть теоретики суспiльного блага - за свободу самовираження. Консеквенцiонально обґрунтовує Джон-Стюард Мiль (1806 - 1873):
- Втручатися (iндивiдуально чи колективно) в чиюсь свободу виправдано лише заради самозахисту. Для цивiлiзованого суспiльства дiяти проти чиєїсь волi виправдано заради попередження шкоди iншим, не зважаючи на iнтерес iндивiдуального фiзичного чи морального благополуччя. Змушувати чи стримувати заради його/її блага не припустимо.
За всiєї неутилiтарности iндивiдуалiзму, потреба самовиражатися, що є невiд'ємною для здатностi мислення-самоосвiдомлення, не пiдлягає обмеженню заради блага людини, котру обмежують.
Наголошую, що права базуються тут на здiбностях, моральнiй непасивностi, здатностi вести нейтральнi дiалоги. Повага - до когось, здатного мислити, планувати, обирати, i повага не певною мiрою, а такою ж, якою користуються всi. Це правило - катеґоричне: можна бути рiвним чи безправним, але нiколи не пiвправним. В суспiльствi можливi специфiчнi права, напр., право тварин уникати жорстокостi, право немовлят на годування, проте нi тварини, нi немовлята не надiленi самовизначенням.
Полiтична складова рiвноправ'я має на увазi "особистий простiр", далi якого не простягається "свобода рук", i втручання - за лиш окремих обставин. Чужий "простiр" - єдиний суддя моєї поведiнки, взаємна незалежнiсть поурушвана лише за власною згодою.
Не дивно, що цi теорiї мало стосуються дiтей. Рiвнiсть у гiдностi та свободi є освiдомленням чужої здiбности мислити, тобто не поширюється на дiтей:
- Зрозумiло, все сказане стосується тiльки людей, зрiлих за здiбностями, - не дiтей, - вточнює Мiль. -.. Хто потребує турботи, має бути захищений не менше вiд iнших - i вiд себе... Звiльнення роду людського вiдкладається до того, коли можна бути вдосконалюваться вiльним i рiвним обговорюванням.
Джон Лок аналогiчно виключає дiтей зi загальнолюдської рiвностi, бо народжуються "чистим аркушем, у який нiчого не вписано, що не мiстить нiяких iдей", перебувають "певним чином пiд владою та юрисдикцiєю батькiв", але тимчасово та пропорцiйно до їхнiх розумових здiбностей.
Iншi фiлософи теж наполягають на "радикальнiй некомпетенцiї" дiтей брати участь у суспiльному договорi, бо ще не вмiють "договорюватися", тобто домовлятися.
СУДОВО-ЗАКОНОДАВЧА ПРАКТИКА
Фiлософи, правники та законодавцi схильнi визнавати права дитини: не лише на життєзабезпечення (годування, прихисток, освiту, охорону здоров'я, подiбне), - а для старших дiтей ще й на шлюб, автоводiння, працю. Суддi фактично визнали конституцiйну рiвнiсть зi дорослими.
Це не сумiсне зi розподiлом прав за здiбностями.
Право на життя-освiту - загальноприйнятнi, визнанi в Конвенцiї ООН з прав дитини:
- В дитини право на освiту безоплатну й примусову, принаймнi на перших стадiях, освiту загальнокультурну, таку, що дозволяє користуватися рiвними можливостями для розвитку своїх здiбностей, власного розсуду, власного вiдчуття моральної-суспiльної вiдповiдальностi, щоби стати корисним членом суспiльства.
Те ж щодо годування, прихистку, iн. базових потреб дитини, забезпечення котрих покладають на когось iншого. Обґрунтовують суспiльним договором людей, щО би вони вимагали собi, якби були дiтьми. Утилiтаристи ж апелюють до того, як добре суспiльствовi мати здорових освiдчених дiтей.
ПрАва на життя-освiту в дорослих менше, проте компенсоване самостiйнiстю дорослих, яких, на вiдмiну вiд дiтей, до цих прав не зобов'язують.
Коли мова про право дiтей на життя-освiту, жертвують уподобаннями-вибором дитини заради її iнтересiв: i свободою пересування жертвують заради освiти, i любими безвiдповiдальними батьками - заради опiкунiв, якi доглядатимуть.
У цих випадках iндивiдуалiзму, лiберальних свобiд нема, як i дистанцiї мiж людиною та iншими, в т.ч. державою. Заради виховання "добрих, розумних i здорових громадян" американське правосуддя жертвує навiть батьками.
Iн. права, дiтей старшого вiку, виходять за межi права на життя-освiту, долучають їх до привiлеїв у дорослих i не всiх: в Америцi вживання спиртного - з 21 року, голосування та придбання тютюнових виробiв - з 18, працевлаштування, одруження, смертна кара - з 16, водiння авта - чи не з 13, переривання вагiтностi - з моменту досягнення статевої зрiлостi. Тут надаються права не одразу i не взагалi на все, як у теорiях лiбералiв, а на реалiзацiю лиш окремих здiбностей.
Насправдi, тут i врахування здiбностей нема, бо в тому ж Мiчiґанi дозволили пиячити 18-рiчним через зниження виборчого вiку, теж обґрунтоване не бiльше нiж потребою держави в призовi у 18 рокiв: мовляв, не схочуть захищати державу, в якiй не є громадянами.
Реєструвати шлюб та водiйськi права дозволили тiльки з батькiвської згоди, абортувати - з батькiвського вiдому та принаймнi державної згоди, себто мови про визнання дитячих здiбностей нема, замiсть прав дитини все ж таки батькiвськi права.
15- Та 17-рiчний мають можливостi неоднаковi, проте рiзним 17-рiчним батьки дозволяють неоднаково ж, i особистi здiбностi не вирiшують нiчого.
Таким чином, лiберального рiвноправ'я, навiть пропорцiйного здiбностям, нема.
Щодо позицiї Верховного суду США, то визнав неприпустимiсть зачиняти дiтей (1975), право для восьмирiчних пов'язувати руку на знак протесту проти В'єтнамської вiйни (1969), право отримувати iнформацiю будь-якого змiсту (1975), право на контрацепцiю (1977) та переривання вагiтностi (1976) - все, що визнане для дорослих на пiдставi Першого ("свобода слова - не для суспiльного, а для iндивiдуального блага") та Чотирнадцятого ("право на таємницю особистого життя, ґарантiю приватностi певрних сфер", в т.ч. право не свiдчити проти себе) додаткiв до Конституцiї США.
Як автономiя дитини проти дорослих i держави сумiсна зi нав'язуванням дитинi охорони здоров'я, освiти, тощо? Тiльки обґрунтовуючи рiвнiсть можливостей рiвнiстю здiбностей, що буває рiдко, хоча дорослим держава нав'язує (вiдвiдування шкiл, напр.) та забороняє (певнi ритуали та видовища, напр.) менше.
Тобто, фактично рiвностi нема. На справi-1968 щодо недопущення дiтей до певних публiкацiй:
- Вважаю, - заявив/-ла суддя Стюарт, - принаймнi в певних сферах держава не поширює Першого додатку на дiтей як на не здатних до вибору, тому дитину треба позбавити й iнших прав, укладати шлюб, напр., чи права голосу, чого позбавляти дорослих уже не коституцiйно.
Те ж щодо процесу-1977 про доступнiсть контрацепцiї, хоча не дiйшло до Верховного суду.
КРИТИКА ГIДНОСТI ДИТИНИ
Навiть коли визнають права дитини, мають на увазi, що вони не сумiснi з правами людини своєю несуб'єктнiстю, бо дiти не вiльнi в своєму нерацiональному рiшеннi скласти на водiйськi права чи одружитися.
Тобто замiсть гiдностi дитини батькiвське/опiкунське/чиновницьке представництво.
Навiть конституцiйнi права, на доступнiсть iнформацiї чи на материнство, у дiтей визнають небезумовно, на судiвську думку, потребують життєвого досвiду та здатностi мислити, котрих вимог не висувають до дорослих.
Вочевидь, замiсть прав людини треба розробити лексику з риторикою iншi, посилатися не на людьску гiднiсть, а на суспiльний обов'язок, чи права надавати за здiбностями.
Щоби рiвнiсть у гiдностi зберiглася, треба ґарантувать її з певного вiку чи за достатньої компетенцiї та для рiзних видiв дiяльностi по-рiзному, що на практицi визнання гiдностi батькiв, а не дитини. (Напр., право переривання вагiтностi "неповнолiтнiх, якi досягли статевої зрiлостi," - коли це не на шкоду породiллi, та й за повiдомлення батькiв.)
Бо вимiрювати здiбностi дiтей можливо тiльки на пiдставi (не)спiвпадiння дитячої думки з думкою дорослих. Напр., суду сподобалося бажання "викраденої" дев'ятирiчної дiвчини жити з матiр'ю у Францiї:
- Зважаючи на обставини її життя, рiшення зрiле та розумне, доречне та переконливе. Скажу навiть, в її найбазовiших iнтересах... Якщо її рiшення не протирiчить моїм уявленням про її iнтереси, вважаю достатньо зрiлим (1992).
Звiрятися з думкою дорослих насправдi не сумiсне з гiднiстю дитини, з її самостiйнiстю. Не кажучи вже про кошти - краще сформулювати ценз здiбностей, може, за витримкою, корелюванням мiж поведiнкою та знанням, що потребує наукового обґрунтування.
Зрештою, рiвнiсть усiх у гiдностi (з дiтьми) недосяжна, не враховує вiдносин з батьками. Традицiйна лiбералiська недоторканiсть "особистого простору" навiть заради суспiльного блага чи блага дитини має на увазi, чИм ти кращий, щоби вирiшувати за iнших. Хiба що заради захисту чи на пiдставi суспiльного договору.
Дитина ж не може без батькiв, безбатченки вiдчуваються неповноцiнними, теорiя, що не враховує батькiвських спостережень за дитячим розвитком, є недопрацьованою.
Порiвнювати нерiвнiсть з дитиною та невизнання прав дурних-не(д)освiдчених дорослих - не враховувати рiзний розумовий-(д)освiтнiй рiвень у дiтей.
Незалежностi, себто свободи, й освiдомлення власного вибору нiхто не визнає в немовлят - а для дiтей старшого вiку не все настiльки чiтко. Осiдомлювати причиннiсть здатнi навiть п'ятирiчнi, розумiти, навiть якщо не оцiнювати, ризики лiкування - в молодшому шкiльному вiцi. Суспiльноцентричнi замiсть егоцентричних iдеї з поведiнкою можуть розвинути навiть дошкiльнята, що здатнi розрiзняти не- i навмисне. У п'ять рокiв уже критикують авторитет батькiв, i це перший крок до (суспiльного) договору.
До цього доброзичливий батькiвский контроль обмежений лише за випадку шкоди для дитини, пiсля - слабне, щоби дитина могла розвинути незалежнiсть, навчитися дорослiй ролi в суспiльствi. Маля навчається поваги - пiдлiток вiдiвчається триматися за материну спiдницю.
Загалом, рiвноправ'я не сумiсне зi знанням про дитячий розвиток, з очiкуваннями вiд дiтей та їхнiх представникiв. Iдея "натуральних прав" має враховувати здiбностi. Мiль не вiрить у примусове щастя, хоча деякi дiти не здатнi розумiти, щоби мати свободу, на яку чинили би замах їхнi батьки.
Для правознавця Рока Паунда (1870 - 1964) закони мають рахуватися з культурними забобонами, з мораллю, тобто правами деяких дiтей необхiдно пожертвувати заради батькiвських прав, але й визнаючи важливiсть свободи (у виборi спецiальностi чи релiгiї) для розвитку дiтей старшого вiку.
Джон-Ролзiвська теорiя справедливостi приймає розвиток дитини до уваги: в iдеальному суспiльствi кожний подiляє прийняття та довiру до прийняття iншими приципiв справедливостi, котрi виховувати можна лише враховуючи рiвень розвитку.
ВИСНОВКИ
Верховний суд уникає прикладати рiвноправ'я до всiх видiв доросло-дитячих вiдносин, i вiдмова вiд лiбералiзму виправдана зважаючи на нерiвнiсть здiбностей навiть мiж дiтьми, хоча визначи дорослу гiднiсть, коли розумовi здiбностi дозволяють.
Альтернатива лiбералiзмовi має надавати однi права - вiдмовляти в iнших за видом дiяльностi, а не позбавляти/надiляти прав/-ами усiх/-ма одразу.
____
(С) Lee Teitelbaum, "Children's Rights and the Problem of Equal Respect" // Hofstra Law Review. - 1999. - Vol. 27, iss. 4, article 4.
(С) Кирило Галабурда, пер. з англ., 2021