Оцiнiть за десятибальною шкалою Ваше задоволення життям, де 1 - "Я хочу здохнути просто зараз", а 10 - "Я везучий мерзотник, якому всi ви заздрите".
Сьогоднi Йонас докладав титанiчнi зусилля, щоби втиснути свою увагу в порожню графу таблицi. Увага раз по раз випорскувала поза її наведенi чорним межi, розповзалася густим орнаментом з квiтiв, завиткiв i снiжинок. Йонас зiм'яв зiпсовану анкету i потай пожбурив аркуш до кошика.
"Гей, менi треба цi пiдрахунки до третьої", - буркоче Езра, не вiдриваючи погляду вiд своїх паперiв. Його темно-коричневi, з прожилками повiки здригаються вiд плаваючих пiд ними зiниць, - "Так що зберися, саботажник такий"
Йонас не мiг сфокусуватися на роботi i вчора, i позавчора... Щоранку цiєї зими вiн прокидався з дивним вiдчуттям, радiсним вiдчуттям. Нiби кожного дня - свято незалежностi, i навiть якщо не долучаєшся до дiйства, цiлий день до тебе долинають звуки хлопавок i сурм вуличного оркестру.
Iз цим вiдчуттям, зав'язаним у тугенький вузлик, Йонас мився в неприємно холоднiй, шершавiй ваннi, пив чай з горняти, в якого замiсть вушка стирчав гострий обрубок i через те Йонас пив украй швидко, бо гарячi стiнки пекли йому пальцi. А тодi вiн збирався i йшов у бюро соцiологiчних дослiджень, де крiм нього працювало всього десять чоловiк, не враховуючи вахтера з недолiкованою нежиттю й недорозгаданим кросвордом: "Iталiйський живописець, вiсiм букв, п'ята А", - "Доброго дня, Патрiку. Боккаччо. БЕ-О-КА-КА...". I Йонас дибав повз вахтера вгору вузькими й розхитаними, як клавiшi старого рояля, сходами, весь зсередини розписаний претонкими вiзерунками: квiтами, завитками, снiжинками.
Йонас витягнув новий розкреслений аркуш.
Яке iз тверджень найточнiше описує Ваш стан: а) Новий день викликає у мене вiдчуття тривоги i невпевненостi; б) Новий день не викликає в мене особливих вiдчуттiв; в) Я зустрiчаю новий день з усмiшкою, я - елегантно зав'язаний пупець усесвiту.
"Езро?", - не втримався Йонас, - "Ти знаєш Йоганна?"
"Езро, ти мусиш його знати", - м'яко наполягає Йонас, - "Менi здається, немає такого мiсця, де б вiн не був. Вiн ходив по всiх усюдах"
"А чи був вiн на щотижневих засiданнях ложi прихильникiв друкованого слова? Чи, може, на кулiнарних курсах економного харчування? Якщо нi, то навiть не уявляю, де б iще ми могли зустрiтися"
Йонас радий нагодi зробити перерву. Вiдсовується вiд столу i випростовує стерплi ноги. Вiн говорить, закинувши руки за голову:
"Йоганн - чудовий друг, з ним завжди весело. Не було ще такої людини, яка не полюбила б його з першого погляду. А скiльки вiн вмiє i знає - на всi руки майстер! Одного дня ми ходили на тетеревiв i гiрських курочок - не повiриш, їхнi гнiзда вiн чує за милю. Iншого дня спускалися рiкою на байдарках, i бiльш вправного весляра, нiж Йоганн, я досi не бачив. Забув згадати, ми познайомилися в горах, коли я приїздив у свою садибу на час вiдпустки. Ох i мело ж того вечора - не розгледиш власної витягнутої руки, коли раптом у мої дверi хтось постукав, i я спершу подумав, що це..."
"Печиво, хлопцi!", - оголосила Дора з дверей, у яких спершу з'явилася картонна коробка з темними плямами, тодi - чорний двогорбий бюст i аж потiм - сама Дора з її дюжиною пiдборiдь i шурхотливих спiдниць, - "Сьогоднi - вiвсяне з iмбиром"
Езра хижо ворушив пальцями, поки Дора ставила коробку на стiл, звiльняючи на ньому мiсце вiд таблиць та записок, i знiмала кришку, пiд якою розсипом лежали порепанi крихкi пляцочки. Курси економного харчування зле впливали на Езру.
...i я спершу подумав, що це вiтер гатить замковою клямкою, бо хто ж о такiй порi, о такiй негодi й о бiлiй пустцi довкруж мiг би прибитися до моєї садиби? У коминi гуло i бухкало, вогонь за решiткою то щулився, то навiснiв, то шугався з боку в бiк.
Кристалiчнi пазурi заметiлi розчахнули дверi навстiж, ледве я їх вiдiмкнув. У сiни рвонулися хутрянi протуберанцi. Вiн стояв, запорошений по самi брови, у єнотовiй шапцi, в однiй руцi вiн тримав трекiнговi палки, iншою притримував комiр куртки.
Пан Боткiн постiйно виходив на сходову клiтку в байкових пiжамних штанах. Його лице здавалося якимось надтрiснутим, змiщеним. Пан Боткiн мав дуже лиху i негарну дружину, з якою, здається, зжився так, як зживаються з власним неприємним запахом нiг.
"Знову до Вас приходила полiцiя"
"А Ви сказали, що я на роботi?" - питає Йонас. Скрушно хитає головою.
"Обiцяли зайти пiзнiше. Я дивуюся, чого вiд Вас треба полiцiї?"
"Шкода, що вони приходили даремно. Хiба не знають, що вдень люди працюють? У них, мабуть, i так багато клопотiв..."
"Я питався в офiцера, що тобi передати"
"А Ви знаєте Йоганна, пане Боткiн? Я Вас мушу з ним познайомити. Вiн - Бог. Вiн обов'язково Вам сподобається. Йоганн усiм подобається"
"У мене вчора вискочив хребець, так спина болить... Я той диван i туди i сюди, а їй все недобре - то заблизько до дверей, то задалеко вiд телевiзора. Так спина болить..."
"Вiн знає, де росте всяка трава: де чабрець, а де звiробiй. Де ковил, а де полин. Бо сам садив усю траву, усю на свiтi. Якщо би Ви зiрвали по билинцi одну, що виросла на узлiссi коло новонародженого, вкритого теплим слизом маслюка, другу - що в затiнку коло пiдмурiвка старої жидiвської хати, де живе вдова i ще три сини, i третю - з-помiж плит бiля пам'ятника невiдомому солдату в мiському скверi, вiн би кожну з них розпiзнав. Йоганн знає про все що на землi, i над землею, i пiд землею, бо вiн воскрес. Вiн помер, вiн був мертвий, вiн був серед мертвих i - воскрес"
Дверний дзвiнок стрепенувся i зацвiрiнькав круглою пташкою. Йонас якраз дивився вечiрнi новини. Колона грузовикiв увiйшла у Рокський тунель... Консула Чеського посольства у Львовi звинувачено... Упродовж року на водi загинуло...
Чи почуваєтеся Ви в безпецi на вулицi? А) Нi. Я не виходжу з дому ввечерi, не дивлюся в очi перехожим, не сiдаю спиною до входу в ресторанах; Б) Так, адже зi мною - Бог, мiй найлiпший друг.
Йонас вiдiмкнув дверi, навiть не глянувши у вiчко.
"Нарештi ви мене застали дома. Удень я, знаєте, працюю. Проходьте ж на кухню. Чаю?"
Вони розсiлися на нестiйких табуретках. Той, що старший, - червоновидий, задиханий вiд пiдйому сходами, - поклав кашкета на стiл, просто поруч iз бiлим, розписаним голубими маргаритки молочником. Молодший сiв лицем до входу, свого кашкета нiяково мнучи в руках. Йонас поставив чайник на вогонь.
"Я - слiдчий Борг, а це - стажер Королюк" - сказав червоновидий.
"Дуже приємно. Скiльки ложок цукру вам покласти?"
"Ми хочемо поговорити про злочин, який ви скоїли. Менi двi"
"Я п'ю без цукру. Ви вбили людину. Ви - вбивця, Йонасе" - обiзвався стажер i чомусь запаленiв.
Йонас розв'язав полотняний мiшечок i поклав звiдти по щiпцi запашних трав у кожне горня.
"Я впевнений, що ви все плутаєте" - усмiхається вiн.
"Тiло знайшли на Вашiй садибi, коло дровiтнi. Вочевидь, воно пролежало там понад два мiсяцi. Снiг зiйшов лише позавчора. Боже, який запах!" - каже Борг, вчувши пахощi з запарника.
"Я йому передам Ваше захоплення, ми разом збирали це рiзнотрав'я. Снiг, кажете, зiйшов? Доведеться утеплювати яблунi - будуть iще морози. Навеснi"
"Тiло належить Болеславу Вуцику, сорок п'ять рокiв, без певного мiсця працi. Йонасе, як ви його вбили?" - Борг сьорбнув з горняти i прицмокнув. Його щоки ще бiльше зарум'янилися.
Стажер вклинив слово, нiби боявся почуватися третiм зайвим: "Цей Вуцик - волоцюга i крадiй - часто вештався у тих краях, винаймався на дрiбну роботу"
"Його мати живе в сусiдньому селi", - продовжив слiдчий, - "Коли в Вуцика грошi мали би скiнчитися, а проблеми - початися, вiн усе ще не повертався на її шию. I стара забила на сполох"
Йонас клiпнув.
Хтось прийшов i я убив. Чужий прийшов.
"...тупим предметом. Ми знайшли точильний камiнь зi слiдами..."
Хтось приходив. Чужий приходив.
Ох i мело ж того вечора - не розгледиш власної витягнутої руки. Якби я добре не знав мiсцину, то майже напевне б заблукав. Коли побачив жовтi квадрати свiтла, подумав був на мить, що бiлий блуд вхопив мене i вивiв аж до дороги, де обiйстя здоровенного нiмого дiда, iменi якого я нiколи не знав. Та ж нi, ось i дровiтня, ось i колодязь зi снiговою шапкою на лядi й прибитi до землi, покрученi яблуньки. Хто ж о такiй порi, о такiй негодi й о бiлiй пустцi довкруж мiг би прибитися до моєї садиби? Я вiдмикаю дверi - кристалiчнi пазурi заметiлi розчахнули їх навстiж, траснули ними об стiну, протуберанцi хутрянi рвонулися в сiни.
"...ми думаємо, вiн вдерся до Вашого дому - заднє вiкно було вийняте з рами..."
Я, запорошений по самi брови, в однiй руцi тримав трекiнговi палки, другою притримував комiр. Я обмiв черевики вiником, обстукав вiд снiгу. Прочинив дверi до кiмнати.
Вогонь за решiткою то щулився, то навiснiв, то шугався з боку в бiк. Вiн лежав коло камiну, ширив довкола запах молока i кислих ягiд - чужий запах. Поруч розкиданi порожнi бляшанки з-пiд консервованої квасолi, вiдблиски лихо грають на їхнiх небезпечних краях. Вина у пляшцi лишилося ледь на денцi, я зачепив її носаком, коли пiдходив ближче, й вона з тихим дзенькотом вiдкотилася в темний куток.
Його обвiтрене, поросле бородою лице сiпнулося, здригнулися набряклi повiки. Малi очi - очi хитрої й недалекої людини - заметалися, нiби читав щось у повiтрi.
Незворотне припинення життєдiяльностi органiзму, шiсть букв, перша "С", п'ята "Т".
"Ти вже менi вибачай, хазяїне. Нiчого не вдiєш, я мусив до тебе влiзти. Буря, хай їй грець", - сипить нездоровим, але чомусь приємним голосом, - "Я чесний чоловiк, я все вiдпрацюю. Дорiжки розчищу, дрова порубаю. Ти на мене зла не тримай". Вiн ригнув i мляво завовтузився, силячись пiдвестися з пiдлоги.
Перший удар лишив на довiрливо пiднятому лицi борозну, воно стало схожим на яблуко, з якого почали знiмати шкiрку. Я бив згори вниз, це було незручно. Другий удар розкраяв брову, камiнь з гострим звуком пройшовся по кiстцi. Третiй удар оросив мене теплими зiрочками, рожевими завитками...
"...а тодi Ви його, напiвмертвого, виволокли надвiр, геть вiд вогнища, i лишили на морозi. Коронер констатував..."
Його замiтало, поквапливо, живо, бурi опалини довкола тiла снувало кошлатою вовною. Снiжинки збиралися в його ротi i бiльше не танули.
Йонас розводить руками: "Ви все плутаєте, любий слiдчий, i ви, любий стажере. Та що вдiєш - ви приреченi плутати. Коли ви зустрiнете Йоганна, вiн пояснить вашу помилку. Вiн розкаже, що був зi мною, вiн завiрить мої слова. I ви йому повiрите - Йоганн знає все про смерть. Вiн був мертвим серед мертвих i - воскрес"
"Ви мусите йти з нами, Йонасе"
"Вiн воскрес"
"Ми звинувачуємо Вас..."
Йонас бере зубну щiтку i пару шкарпеток. Перевiряє, чи всюди вимкнув свiтло, чи всi зачинив вiкна.
"Воскрес iз мертвих" - кидає в темряву й замикає її на ключ.
Вони втрьох спускаються сходами. Борг iшов позаду, на якомусь iз поверхiв вiн зайшовся сирим кашлем, аж сперся на перило.
Пан Боткiн проводив їх очима:
"То як, Йонасе? Коли тебе чекати в гостi з твоїм другом?"
Йонас обернувся i прокричав, задкуючи:
"Ти взнаєш. Пiдемо на тетеревiв i курочок"
Не було нiколи Вуцика, був тiльки Йоганн. Завжди був тiльки Йоганн. Був завжди. Пишнобородий, свiтлоокий, вiн усмiхався й пив вино бiля вогню, i я смiявся у вiдповiдь.
Надворi на них чекала машина. Йонас сiв на заднє сидiння i пристебнувся паском. Борг умостився поруч, стажер зайняв мiсце водiя.
Йонас дивився, як летять повз них лiхтарi, лишаються позаду крокуючi люди. Свiтло тане на вiях прозорими зiрочками, радiоприймач у салонi ще щось бубонить, а тодi поволi стихає. Йонас поринає в сон. Доведеться набратися терпiння, товариш неодмiнно прийде.