Мiж спiвбесiдниками запала довга, щемка тиша, розбавлена тiльки диханням одного з них. Нарештi вiн озвався:
- Ти абсолютно впевнений? Не може статися, що колись ми знайдемо спосiб...? У нас є високi здобутки - у технiцi, у генетицi...
- Наш народ дуже спiвчуває, i всi iншi народи також. Немає жодного способу, за яким би ви змогли це отримати.
- Але... Але як могло трапитися таке? Ти казав, що довкружнi галактики заселенi безлiччю розумних цивiлiзацiй, що деякi з них бiльше схожi на нас, нiж на будь-якi iншi, - i всi вони володiють цим вiд початку? Усi, крiм нашої?
- Повiр, наш народ так само вражений. Досi ми були переконанi, що мисляча iстота взагалi не може без цього iснувати. Нам довелося поспiшно мiняти дефiнiцiю "розумна форма життя" в мiжгалактичнiй Конституцiї. Вiдкриття вас потягло за собою переосмислення наших уявлень про сутнiсть життя i стало найбiльш приголомшливим, але разом i найбiльш скорботним за останнi хронодекади. Хочу сказати, ми нi митi не сумнiвалися - ви, земляни, розумнi, просто... не такi, як iншi.
- Скiльки ж їх, iнших?
- Сотнi. Я кажу лише про тих, чиї планети сам навiдував. Якби ти побачив одних, тобi здалося би, що зустрiв давнiх знайомих. У других би навiть не зразу розпiзнав носiїв життя.
- Ви мусите помилятися. Вибач, але ви куди менше тямите в нашiй бiологiї, нiж ми самi. Скажи нам, що шукати, а ми вже знайдемо.
- Любий друже, я розумiю твiй розпач, i як би не було важко менi вiдбирати твою останню надiю, не зробити це значитиме затягувати агонiю.
- Як ти виявив те, про що кажеш?
- Спочатку, коли я тiльки прибув до вас, то не помiтив нiчого. Я вже готовий був налагодити контакт, i дуже здивувався, коли менi не вдалося. Перший, кого я зустрiв, був усерединi... холодний, i порожнiй. Я припустив, що у вас подiбна ситуацiя як на Гекубi-2, де живе тварина, яка мiмiкрує пiд домiнуючий вид - гекубiанцiв. Тож я вирiшив, що й менi трапилася груба пiдробка-оболонка, а я ще замало знав про вашу будову, щоб вiдрiзнити оригiнал вiд фальшивки. I я пробував знову, i знову, аж поки не зрозумiв, що ви... усi як один неповнi. Я простягав до вас руку - а в вас не було руки.
- То це - телепатiя?
- Зовсiм нi, навiть не близько. Не намагайся вгадати. У жоднiй з ваших мов нема правильного слова. Його й не може бути, бо ви позбавленi того, що воно позначало би. Наш народ називає це "доо", а скiльки є iнших народiв - стiльки й назв.
- Якщо не можеш пояснити, що це, поясни хоча б, чому ми цього позбавленi?
- Я б радо виконав твоє прохання, але для того слiд знати, чому це є у тих, у кого воно є. Ми не знаємо причин i пiдстав цього, оскiльки звикли вважати це причиною i пiдставою. Очевидно лише, що на якомусь етапi еволюцiйних метаморфоз, за дивним i диким збiгом сталася погрiшнiсть, i в боротьбi форм перемогла дефективна. Вона несла у собi цей дефект, до пори прихований, затаєний, аж поки не сягнула того рiвня, коли вiн став перешкодою для подальшого росту. Так вашi звiрi не пройшли через голкове вушко еволюцiї, яке вiддiляє потенцiйно свiдомi та несвiдомi форми, через будову їхнiх кiнцiвок, якi пасують для того, щоб пiдкрадатися i шматувати жертву, але непридатнi для манiпуляцiї предметами. Як на звiра, його лапа буде перевагою, але для людини - калiцтвом. Ваше калiцтво закрiпилося за норму пiсля того, як ви вирвали перемогу в мiжвидовiй боротьбi, але щойно ваш розум дорiс до того, щоб розкрити затаєну в кожнiй формi потенцiю для якiсного стрибка, неповнота вашої комплектацiї стала явна.
- Ти зараз говориш, що краще було б, якби людство загинуло ще в зародку?
- Ти сам скажеш те саме, щойно матимеш нагоду для порiвняння. Для розумних спiльнот iз усiх космiчних усюд iснування - це радiсть! Звичайно, не в кожних є нерви, не в кожних психiка, емоцiї - що, зрештою, тiльки сприяє радостi. Коли я спiзнався у культурi i життi людей, у їхнiй iсторiї, я вигукнув: "У цiлому Всесвiтi не знайти такої нещасної форми життя!". Усе, чого iншi цивiлiзацiї досягають вiд щастя володiння доо, ви досягаєте у безуспiшнiй, невпиннiй втечi вiд нещастя, спричиненого його вiдсутнiстю.
- Заради всього святого, скажи менi, на що це схоже?!
- Серед вашого народу були особливi люди. Вони нiчим iншим не займалися, тiльки шукали вiдповiдi на питання. Але не на всякi, а лише на максимально обширнi, що охоплювали б усе, що було, є, буде, а також усе, що могло й не могло би бути.
- Фiлософи?
- Вони, друже. Вашi фiлософи не спромоглися знайти вiдповiдь не тому, що несумлiнно шукали, i не тому, що її немає взагалi. Не знайшли вони шуканого лише через те, що вiдповiдi нема. I нема тiльки для вас, єдиних у цiлому космосi.
- Що ти хочеш сказати? Що вiдповiдь недосяжна для людського розуму?
- Що вiдповiдi нема для людського розуму. Коли вашi люди зверталися до свiту зi своїм великим "чому?", визирали останнiй смисл i доходили до того, що вiдповiсти люди не здатнi - так було тому, що люди не мають смислу.
- Люди - нi для чого? Як тодi може бути, що iснування iнших має смисл? Якщо ви його знайшли, знайдемо i ми!
- Кожен iнший розум не глядить на свiт, намагаючись розгледiти його "чому" - вiн знає, "чому", i завдяки цьому зрiє свiт. Вашi фiлософи ж навпомацки блукали рiзними манiвцями, намагаючись вiднайти дiм, якого в них нiколи не було, якого нiколи не бачили, не пам'ятали i не могли би впiзнати, навiть коли би вперлися чолом у його порiг. Тож коли ти питав, на що схоже це, я кажу: це - нiби пам'ятати, де твiй дiм.
Свiтило майже геть сховалося за обрiй. На чайному небосхилi можна було розрiзнити першi блiдi цятки. Людина вiдвела погляд вiд вiкна i почала говорити:
- Iнколи у нас можна почути, що людина вперше замислилася, поглянувши на зорi. I вiдтодi бере початок наше стремлiння вгору, i вiра, що людський рiд не самотнiй. Ми завжди чекали на зустрiч iз розумним братом зi змiшаними почуттями: з надiєю i страхом, цiкавiстю й пересторогою. Ми готовi були до того, що коли очiкуване станеться, виявимося дiтьми порiвняно з їхньою величчю. Наша гiднiсть би з цим стерпiлася. Ми були готовi виявити свою вiдсталiсть i може навiть конституцiйну недосконалiсть у зiставленнi з носiєм iншого розуму. Ми очiкували на осуд, на те, що гостi вiдсахнуться, коли побачать обличчя людства: попелища старих i виразки нових воєн, гори послiду, який ми залишаємо, перетравлюючи свою планету. Ми очiкували - навiть понад усе очiкували - на вiйну, на мiряння силами технологiчних м'язiв, з якого вийшли б переможеними. Але кого б не роздивилися в нас гостi, вони побачили б землян - таких як є, з унiкальною видовою бiографiєю. Здається, ми не сумнiвалися: де є множиннiсть розумiв, виплеканих пiд рiзними сонцями, там є i право на цю рiзноманiтнiсть. Тому єдине, на що ми не чекали i єдине, що може бути мiцнiше за тривкiсть нашої гордостi - це вiдкрити, що i серед сотень категорично вiдмiнних розумiв може iснувати абсолютний параметр норми, i за цим, єдиним, параметром ми виявилися калiками.
- Щиро тебе запевняю, ми високо оцiнили досягнення землян, зважаючи на їхню... особливiсть. Планети схиляються перед вашою силою духу. Ось серед нашого народу трапляється рiдкiсна вроджена вада, похибка в кодi, коли новий потомок виходить у свiт без доо. У кожному з випадкiв цi нещаснi анiгiлювали себе, ледь доживаючи до свiдомого вiку. Земляни ж не тiльки якимось дивовижним чином вижили, а й розвинули унiкальну культуру, цiлковито побудовану довкола вiдсутностi смислу.
- Та невже про Землю знають на iнших планетах?
- Так, друже, i навiть бiльше. Наприклад, земна математика має славу найвидатнiшого витвору в жанрi трагедiї всiх часiв i планет. Усi, хто має сльозовi залози, плачуть вiд засновку до висновку, роздiляючи з людством драму безнадiйного метання його думки. Вистави за вашими теоремами досi збирають аншлаг у найкращих театрах рукава Орiона.
- О, жах... Цiлий Всесвiт над нами смiється!
- Плаче, мiй друже. Плаче. Але не тiльки художня цiннiсть математики стала предметом захоплення галактичної спiльноти. Вражає сам рiвень розвитку, на який ви видерлися навмання.
- Що значить "навмання"? Наш прогрес - результат тривалого пошуку...
- Серед усiх форм, як тiльки вони стають достатньо розвинутi, щоб задiяти доо, прогрес стає тiльки шляхом розробляння i полiпшення iнструментiв для вiдомої цiлi. Ви ж, iз наполегливiстю, гiдною захоплення, винаходили всiлякi iнструменти, химернi пристрої, якi вам навiть не доведеться застосувати за гiдним призначенням!
- I це робить нам честь?
- А найбiльш дивовижно, що ви, не маючи можливостi через порiвняння побачити свою ущербнiсть, самi здогадалися про неї! Унiкальний феномен, який ви називаєте "релiгiя", властивий винятково цивiлiзацiї Землi. Ви прозорливо виявили в собi вiдсутнiсть доо i створили його вiртуальну, винесену назовнi iмiтацiю. Такий дотепний спосiб компенсування вашого ушкодження став, можливо, єдиним чинником, що порятував вас вiд анiгiляцiї.
- Що б ти не казав, люди не опустять рук. Тепер усi науки об'єднають свої потуги для вирiшення цього основного завдання. Ми колись його обов'язково розв'яжемо. Голою волею, голим хотiнням дiстанемо те, що всiм вам далося на дурничку. Будь певний, так само свого часу ущербна форма, з якої згодом вилiпилися ми, вирвала право на життя у кращих i благороднiших - осмислених, як ти кажеш, форм.
- Я не маю рук, але вiд iменi розумiв Космосу аплодую вашому оптимiзму i запевняю, що наш народ роздiлить з вами всi плоди, зiбранi завдяки нашому, осмисленому iснуванню.
- Мене ще одна рiч непокоїть. Ти казав, що ви надибали Землю давно.
- Так.
- Чому ви не говорили з нами? Чому стiльки часу мовчали?
Якби той хоч вiддалено, бодай трохи нагадував людину, сторонньому спостерiгачевi могло би видатися, що вiн знiтився:
- Ми просто не знали, як вам повiдомити таку звiстку.