Горная Людмила. Вiршi укра§нською

Свобода

Свобода - це вiтер, що б'є прямо в очi.

Свобода - це сонце, це темнi§ ночi.

Свобода - це подих зiрок iз глибин.

Свобода - це жити до самих сивин.

Свобода - це бачить, як серце палає.

Свобода - це чути, як птахи спiвають.

Свобода - це те, чого варте життя.

Свобода - це радостi передчуття.

Свобода - це доля. Свобода - це радiсть.

Свобода - наркотик. Свобода - цiкавiсть.

Свобода - це пил, це сон i буття.

Свобода - це смерть... I свобода - життя!

2007 рiк

Вiдчуття

Я вiдчуваю подих вiтру,

Його свободу i красу.

Iз почуттям таким я квiтну

I закликаю в свiт весну.

Я вiдчуваю погляд зi?рок,

Їх подив, посмiшку i гнiв.

Я вiдчуваю i я вiрю,

Що є щось добре у ночi.

Я вiдчуваю запах сонця -

То тепло нiжний, то жаркий.

Як кiт, стрибнувши iз вiконця,

Як настiй трав - гiркий, терпкий.

Я вiдчуваю дотик ватри

Посеред диких полонин.

Цi вiдчуття багато вартi!

I з ними я вже не один!

2007 рiк

Крила

Про що iще мрiяти,

Коли ти маєш крила?

Та i у що ще вiрити,

Коли я шлях вiдкрила?

Посеред зiрок в небi,

Посеред хмар i пилу,

Неначе я - це лебiдь,

Що має сво§ крила.

Не дихати, не бачити,

Лиш вiдчувати силу.

Не вчити i не значити,

А просто - мати крила!

2007 рiк

Осiнь

Мiсто накрите свинцевими хмарами,

Мокрий асфальт, вiтри в трубах сурмлять,

Дощ по деревах, як дзвони мiж храмами -

Мелодiю осенi мрiють зiграть.

Осiнь у мiсто прийшла непомiтною,

Ходою тихою в дверi ввiйшла.

Осiнь не буде одноманiтною -

Ми вже домовились - осiнь i я.

Осiнь i дощ. Сiре небо iз просiддю.

Осiнь. Асфальт. Мокре листя зi сну.

Просто дорога з минулого, з осенi,

Вперед, до мети ще зустрiти весну.

2007 рiк

Про що писати?

Про що писати? Про кохання?

Про зорi, що сяють нам з небес?

Про щось таке, що не було б банальним,

Про щось таке, що не було б брутальним,

Про те, що вiддзеркалило б тебе.

Про що писати? Про завi§?

Про снiжнi бурi? Про снiги?

А чи про щось, що серце грiє,

Про дивнi§ дитячi мрi§,

Про те, що надає тобi снаги.

Про що писати? Про життя?

Про те, що буде навiть пiсля смертi?

Про щирiсть i красу буття,

Про палкiсть, п'янiсть почуття,

Про те, що маєм бути ми вiдвертi.

Про що писати? Про себе.

Про сво§ думки, мрi§, сподiвання.

Про те, що вабить не мене - тебе,

Про те, що з розуму с тобою нас зведе,

Бо ж воно буде щире, як зiзнання.

2007 рiк

* * *

Нехай дивитись вниз -

То привiле§ бога,

Та я знайшла свiй шлях

I не зiйду з дороги.

Нехай летять вiтри,

Летять менi навздогiн.

Як ватри пелюстки,

Що ледь стримають стогiн,

Нехай я - це не я,

Нехай я божевiльна,

Я мрiю все ж лiтати,

Я все ж бажаю крила.

Нехай дивитись вниз -

То привiле§ бога,

Я маю сво§ крила,

А значить маю змогу

Лiтати серед хмар,

Смiятися крiзь сльози,

Вдихати подих гiр,

Розпалювати грози.

Я маю силу й дух,

Адже я цього варта -

Вогонь душi живий,

Допоки горить ватра,

Допоки я - це я,

Кохана i мрiйлива.

Допоки бог - це свiт...

Допоки свiт - це крила!..

2007 рiк

По кому дзвонять дзвони

Хто тримає мене в цьому свiтi?

Мо§ рiднi, коханi, близькi?

Через що, у великому мiстi,

Почуваюся на самотi?

Задля кого живу i вмираю -

Кожен день, кожну нiч... Кожен час?

I для кого свiчки запалають?

Я молюся... й не вiрую в нас.

Лиш у пачцi одна сигарета.

I над мiстом стою я одна.

Десь пiд обрiєм - золото церкви.

Але дзвони дзвонять не про нас.

2009 рiк

Зламана

Щось зламалося в менi,

Щось, що було близьким, рiдним,

Щось згорiло у вогнi,

Що - тепер уже не видно.

Щось залишило мене.

Я сама серед пустелi

Думок. Може, все мине?

Нi, навряд. Дивлюся в стелю -

На пошарпанi бiлила,

Вицвiтаючи шпалери.

Я сама цього хотiла.

Я лежу. Пiдлога. Стеля.

Щось залишило мене.

Та ж нiяк не пригадаю.

Як з картиною Моне -

Рiзнобарвнi думки сяють.

До снаги звести до купи

Вiдокремленi мазки?

Як актори з то§ трупи

Розбiгаються думки.

Щось зламалося в менi.

Що - тепер вже не важливо.

На обшарпанiй стiнi

Я малюю собi крила.

2009 рiк

Вiтром

Як же хочу бути вiтром!

Бути вiльним, як i вiн!

Володiти цiлим свiтом

Без хвороби, болю й вiйн.

I летiти, не спинятись,

Пiдiймати листя в небо.

Бути вiльним, намагатись

Все зробити як не треба.

Майорiти прапорами,

Пiдганяти кораблi.

Загравати з течiями,

Далi щоб вони пливли.

Завивати в гирлi пляшки,

Пелюстки вишень зривати.

I не знати слова "важко" -

Вiтром невагомим стати!

Бути вiльним, невразливим,

Невловимим i смiшним.

У спекотнi днi чи в зливу

Просто бути. Не самим.

2009 (2010) рiк

Оставить комментарий © Copyright Горная Людмила Размещен: 12/08/2010, изменен: 12/08/2010. 8k. Статистика. Стихотворение: Поэзия		Ваша оценка:
Аннотация: Нехай дивитись вниз - то привiле§ бога, та я знайшла свiй шлях i не зiйду з дороги!

Горная Людмила : другие произведения.

Вiршi укра§нською