Семунд Мудрий. Повчання Високого

Повчання Високого

Дверi усi,

як прийдеш додому,

ти роздивись,

ти перевiр,

бо невiдомо,

недруг який

там причаïвся.

Щедрому шана!

Гiсть прибуває,

де має вiн сiсти?

Квапиться дуже

до вогнища той,

хто здалеку прийшов.

Вогонь потрiбен

тому, хто прийшов,

i колiна замерзли.

Одяг i харч

згодяться тому,

хто рушив у гори.

Потрiбна вода

тому, хто надходить,

рушник i запрошення ґречне,

гiдно учиниш,

його розпитавши

i слово почувши.

Мудрiсть потрiбна

тому, хто далеко забрiв;

знайоме все вдома;

смiються у вiчi

дурню тому,

хто сяде мiж мудрих.

Розум свiй муж

не має хвалити,

краще його приховати;

мудрий i тихий,

на хутiр зайшовши,

шкоди нечасто зазнає;

бо друга вiрнiшого

нема у людини

за розум великий.

Муже обачний,

у гостi як прийдеш,

тихо балакай,

вухами слухай,

очима дивись;

так робить всяк мудрий.

Той є щасливим,

хто здибати змiг

хвалу i пошану;

добру пораду

нелегко знайти

в грудях у iнших.

Той є щасливим

серед живих,

хто має собi

шану i мудрiсть;

пораду погану

муж часто знайде

в грудях у iнших.

Лiпший тягар

чоловiку в дорозi

це розум великий;

вiн кращий за скарб

у незнанiм краю;

то бiдних багатство.

Лiпший тягар

чоловiку в дорозi

це розум великий;

кепський в дорогу

зробиш запас,

як пива нап'єшся.

Такого добра,

як люди гадають,

вiд пива не буде;

бо чим бiльше п'єш,

тим менше твiй розум

належить тобi.

Чапля безпам'ятства

лине над свiтом,

розум краде у людей;

птаха отого крильми

зв'язаний був я

у домi Гуннлод.

П'яний я був,

пива напився,

у мудрого Фьялара;

та те в пивi найкраще,

що хмiль як пiде,

повертається тяма.

Обачним i скромним

хай буде у князя нащадок,

i в сiчi вiдважним;

Веселий i радiсний

буде хай кожен

до смертного ложа.

Дурня надiя

смертi зректися,

уникнувши битви;

та старiсть настане,

не знайде нiхто

од неï прихистку.

Лупає дурень очима,

прийшовши до рiдних,

мовчить чи балака;

та варто йому

зробити ковток, -

спливе його дурiсть.

Лиш той є розумним,

хто ïздив далеко

у рiзнi краï,

досвiд його

часто пiдкаже,

що iнший замислив.

Чарку тримаючи, муже,

пий медовуху, та в мiру,

мову веди як годиться,

буде не дивно

анi для кого,

як спать рано пiдеш.

Жадiбний муж,

тями не маючи,

жере собi до загину;

часто смiються

з пуза дурного,

як прийде до мудрих.

Знає худоба,

що скоро вже треба

iти з пасовиська;

а муж нерозумний

спинитись не може,

живiт напихає.

Муж нещасливий

i кепськоï вдачi

кепкує з усього;

знати не може,

хоча знати мав би,

що й сам не без вади.

Муж маломудрий

сидить цiлу нiч,

роздумує думи;

стомиться вiн,

як ранок настане,

i вся з того користь.

Муж нерозумний

щирiсть помiтить

у посмiшцi друга.

Де йому знати,

що з нього смiються,

як з мудрими сяде!

Муж нерозумний

щирiсть помiтить

у посмiшцi друга;

та знайде вiн,

прийшовши на тинг,

прихильникiв мало.

Муж маломудрий

гадає - все знає,

як в хатi сидить;

путнього зможе

мало сказати,

коли запитають.

Муж нерозумний,

як прийде у гостi,

хай краще мовчить;

нiхто не помiтить,

як мало вiн знає,

коли небагато i скаже;

та муж нетямущий

знати не може,

що бовкає вiн забагато.

Мудрим вважають

того, хто спитає

i сам розповiсть,

жоден сховати

не зможе з людей,

що трапив собi на шляху.

Хто багато балака,

не може змовчати,

той бовкне дурницю;

хто прудко вертить

язиком без упину,

часто поплатиться важко.

Поглядiв зверхнiх

на iнших не кидай,

в гостi прийшовши;

мудрим ся дуже хтось має,

поки його не питають,

i весело далi пирує.

Мудрим ся має,

хто з хати чкурнув,

образивши гостя;

не знає дотепник,

що жартом своïм

гнiв набалакав на себе.

Люди частенько

ґречними є навзаєм,

аж посваряться раптом,

чвари старi

згадати готовi,

перечить гiсть гостю.

Рано поснiдай,

та в гостi зiбравшись,

добре поïж.

Сидить i сопе

той, хто голодний,

i зможе промовити мало.

Звивистий шлях

до кепського друга,

хоч хата його недалеко,

до доброго друга

дорога проста,

хоч i неблизько живе.

Гiсть, як прийшов,

сидiти не має

задовго в господi;

збридне i друг,

як мешкає довго

в хатi чужiй.

Дiм - це чудово,

хоча б i малий,

та ти в ньому ґазда;

хоч двi лиш кози

i дах iз лози, -

лiпше це, нiж просити.

Дiм - це чудово,

хоча б i малий,

та ти в ньому ґазда;

серце кривавить

у того, хто харч

має просити.

Мужу не гiдно

зброю забути,

в мандри зiбравшись;

бо не вiдомо,

коли на шляху

спис знадобиться.

Не знаю тих добрих

i щедрих людей,

хто дару не вiзьме,

чи скнари такого,

що дяки не прийме

за свiй подарунок.

За статками тими,

що нажито ïх,

побиватись не варто;

вiзьме накоплене ворог,

те, що гадав дати друговi,

вийде на гiрше.

Зброю i одяг

друзям даруй,

то ïх вельми потiшить;

щедрий i щирий

дружбу змiцнить,

якщо буде доля ласкава.

Другу своєму

вiрним будь другом,

даром плати за дарунок;

кпина за кпину

гiдна вiддяка,

за зраду - обман.

Другу своєму

вiрним будь другом,

також i друзям його;

з недругом друзiв

жоден з мужiв

знатись не мусить.

Знай же, як є в тебе друг,

якому ти вiриш

й вiд нього добра дожидаєш,

думками дiлися iз ним,

дарунки роби,

часто навiдуй.

Як маєш знайомця,

вiри якому не ймеш,

та хочеш вiд нього добра,

красно iз ним розмовляй,

мислi приховуй,

обманом за зраду плати.

Також iз тим,

кому вiри не ймеш

i маєш пiдозри:

мусиш всмiхатись йому,

розмовляти красиво;

подiбним плати за подiбне.

Юний я був,

мандрував самотою,

шлях загубив;

скарб вiднайшов,

як попутника здибав:

людям людина радiє.

Щедрим, вiдважним

лiпше живеться,

рiдко вони знають лиха,

а муж нещасливий

жахається всього,

мов скнара вiд дару.

Одiж свою

дав я у полi

двом дерев'яним мужам;

людськоï подоби

це ïм надало:

ганьбиться, хто голий.

Чахне сосна,

що росте самотою,

корою не вкрита;

так i людина

без iнших людей.

Нащо ïй довге життя?

Пломiнь яскравий

палає мiж друзiв непевних

повних п'ять днiв,

а шостий настане,

згасне вогонь,

i дружбi кiнець.

Великий дарунок

не завжди згодиться,

часто придбаєш за менший;

за пiвпаляницi

та чарку неповну

друга я здибав.

В малоï пiщинки,

у хвильки малоï

i розуму мало.

Також i люди

не всi розумаки;

порiвну всяких на свiтi.

Мудрим помiрно

буть має муж,

мудрувати не сильно;

лiпше живеться

людям таким,

що не розумнi надмiру.

Мудрим помiрно

буть має муж,

мудрувати не сильно;

мудрих серця

рiдше радiють,

нiж у немудрих.

Мудрим помiрно

буть має муж,

мудрувати не сильно;

долю свою

наперед хто не зна,

живе без турбот.

Жар вiд жарини

прийме вогонь,

й вiд пломеню пломiнь;

людина в людини

науки дiстане,

нахабства - в свинi.

Рано вставай,

як хочеш вiдняти

в iнших добро чи життя;

не матиме здобичi

лежачий вовк,

а заспаний муж - перемоги.

Рано вставай

i йди до роботи,

коли трударiв небагато;

бариться чимало,

хто зранку проспав,

багач, хто бадьорий.

Дошок для даху

й доста кори

може вiдмiряти ґазда,

i заготує,

скiльки потрiбно,

дров на пiвроку.

Вмитий i ситий

на тинг вирушай,

хай би одежа негарна;

взуття i штанiв

не стидається муж,

як i коня в поводу,

кращого як не дiстав.

Голову хилить

гнiвно орел

над хвилями древнього моря;

також i муж

мiж ворогiв,

як не має пiдтримки.

Спитати i мовити

той має вмiти,

хто хоче прозватися мудрим;

вiдати мусить

один, а не двоє,

решта узнає вiд трьох.

Силу свою

має розумний

обачно являти;

виявить вiн

й помiж звитяжцiв

за iнших сильнiшого.

. . .

за певнi слова,

сказанi мужем,

iнодi важко платити.

Бувало, зарано

приходив я в гостi,

або надто пiзно;

тут випили пиво,

там ще й не варили,

немилий, на кого не ждали.

Тут i там на гостину

запросять мене,

як м'яса не буду просити,

чи два шматка шинки

я другу вiддам,

один в нього з'ïвши.

Вогонь - це чудово

для роду людей

i сонячне свiтло,

здоров'я мiцне,

як має людина,

й без лиха життя.

Той ще не зовсiм нещасний,

хто має погане здоров'я;

хтось є синами щасливий,

мудрiстю iнший,

тучною отарою - третiй,

хтось добрими справами славний.

Краще живим

бути, нiж мертвим,

завжди живий наживеться;

я бачив: багаття

здiймалось багатому,

та був вiн приречений смертi.

Їздити верхи

може кульгавий,

пасти череду - однорукий,

стане в пригодi й слiпець,

доки не спалять,

i жодного зиску з мерця.

Син - це чудово,

хай навiть спiзнився

побачити батька;

пам'ятний камiнь

край шляху не стане,

як син не воздвигне.

Двоє з одним ворогують,

язик голову згубить;

пiд кожним плащем

рука, разити готова.

Нiч весело стрiне,

хто має добрi припаси,

реï короткi на суднi;

тривожна осiння пiтьма;

змiниться вiтер

не раз у п'ять днiв,

частiше - за мiсяць.

Статок великий

часто з людини

дурника робить;

один є заможним,

iнший - бiдняк,

i в тому не винен.

Гине худоба,

родичi гинуть,

i смертний ти сам,

та смертi не вiдає

слава гучная

гiдних учинкiв.

Гине худоба,

родичi гинуть,

i смертний ти сам,

та знаю одне,

що смертi не звiдає:

вмерлого слава.

Повно добра

я зрiв у Фiт'юнга синiв,

та стали вони жебраками;

так i багатство

жартує з тобою,

то друг непостiйний.

Муж маломудрий,

раптом дiставши

статок чи жiнки кохання,

стане пихатим,

але не розумним,

далеко зайде у нахабствi.

Ось що скажу,

як про руни спитаєш

богоприйдешнi, -

ïх сильнi створили,

а вирiзав ïх чародiй;

краще тому, хто мовчить.

День пiд вечiр шануй,

жiнку - на вогнищi,

меч - пiсля бою,

дiву, як стала твоєю,

лiд, як тримає,

пиво, як випив.

Дрова на вiтрi рубай,

у моря погоди чекай,

дiвчину зваблюй в пiтьмi, -

день усе бачить;

човен хай морем бiжить,

а щит - захищає,

меч хай рубає,

а дiва - цiлує.

Пиво у вогнища пий,

по кризi ковзай,

шкляву кобилу купи,

а меч, як iржавий,

вдома коня нагодуй,

хорта ж - у сусiда.

Правду скажу:

мужу не варто

жiнки словам довiряти,

кругу верткому

серця в них подiбнi,

i зрада у грудях лежить.

Луку, що трiснув,

вогню, що палає,

вовку прудкому,

галасливiй воронi,

свинi, що вищить,

без кореня древу,

хвилi високiй,

котлу, що кипить,

летючiй стрiлi,

валу, що пада,

кризi осiннiй,

змiï, що згорнулась,

жiночим словам,

ламкому мечу,

ведмежим забавам

i конунга синовi,

хворiй худобi,

холопу свавiльному,

лестощам вiдьми,

супернику павшому,

раннiм врожаям

вiри йняти не варто,

як i юному синовi;

погодi для сiвби

i розуму сина

вiрити сильно не треба.

Братовбивцi нащадку,

як стрiнеш його на шляху,

хатi палаючiй,

коню зашвидкому, -

бо стане негодним,

як ногу зламає, -

вiрити муж не повинен

всьому, що названо тут.

Жiнку кохати прекрасну,

що змислила пiдступ,

як на конi без пiдкiв

прудкому, дворiчному

i норовливому,

льодом чвалати,

чи у негоду

човен вести без стерна,

чи гнати кульгавому

оленя в горах.

Нинi скажу я,

бо знаю напевно:

брешуть i жони, й мужi;

хто ґречно балакає,

здумавши пiдлiсть,

той i розумному

тяму затьмарить.

Мову красиву веди

i скарби обiцяй,

як хочеш вiд жiнки кохання,

личко хвали,

вроду жiночу:

завжди жадане дiстанеш.

За любов зневажати

жоден з мужiв

iнших не має;

часто i мудрий

втратить у пристрастi розум;

дурневi то невтямки.

Зневажати не завжди

муж має iнших

за те, що всякого трапить;

здурiє й мудрiший

з людських синiв

од зваби мiцноï.

Тобi лиш вiдомо,

що в серцi твоєму,

якi там думки;

розпач - хвороба,

важча за iншi,

якi лиш вiдомi знавцям.

Звiдав я це,

як сидiв в очеретi,

чекав на миленьку;

тiло i серце

вiддав би за неï,

та втримать не змiг.

Бiллiнга доньку

знайшов я на ложi,

спала, сонцесяйна;

слави-бо ярла

не так я жадав,

як бачити любе обличчя.

"Як вечiр настане,

ти, Одiне, прийдеш,

як маєш до дiви розмову;

знати про це

нiхто не повинен,

бо вийде на гiрше".

Потiм я зник,

i кохання, здалося,

затьмарило розум менi;

одне мав на думцi,

що стане моєю

вона неподiльно.

100

Я згодом прийшов:

були наготовi

ратники збройнi

з вогнем смолоскипiв,

i купи колод,

що шлях заступили менi.

101

Ближче до ранку

я знову прийшов,

вартовi вже поснули;

сiру я суку знайшов

замiсть пригожоï дiви,

до ложа прив'язану.

102

Дiва вродлива пiдчас,

як викрити зможеш ïï,

пiдлостi має на думцi.

Звiдав я це,

коли намагався

звабити жiнку на втiху;

отримав ганьбу

вiд мудроï дiви,

а втiхи знайшов я замало.

103

Будь вдома ласкавий

й з гостями привiтний,

пiдтримуй вогонь,

тямущим i мовистим будь,

як хочеш прозватись премудрим,

добра так дiстанеш.

Йолопом зветься,

хто мало що може сказати,

то доля немудрих.

104

У древнього йотуна був я,

назад повернувся:

мало дiстав би мовчанням;

слiв я чимало

промовив i став переможцем

у Суттунга залах.

105

Гуннлод мене частувала

на золотому престолi,

пiдносила меду;

кепсько вiддячив

я згодом за це,

за чемнi вiтання,

за щиру любов.

106

Ратi пащека

з волi моєï

гризла камiння,

знизу й згори

йотунiв стiни постали

менi на погибель.

107

Добрий дарунок дiставши,

потiшився вельми,

як мудрий зумiє,

бо Одрерiр

нинi забрав

до древнього князя.

108

Змiг би навряд чи

полишити я

йотунiв дiм,

коли би не Гуннлод,

жiнка пригожа,

яку обiймав я.

109

Наступного дня

рушили йотуни

спитати Високого

в чертогу Високого.

Чи Бьольверк, питали,

до дому вернувся,

чи Суттунг його погубив?

110

Дав Одiн присягу

на перснi священнiм;

чи можна йому довiряти?

Суттунга зрадив,

викравши зiлля,

плакала Гуннлод.

111

Чари промовлю

з чарiв престолу

понад Урдбруннi,

зрiв я у тишi,

зрiв я у мислях,

слухав я мову людей;

руни пiзнав я безцiннi,

радились там,

при домi Високого,

в палатах Високого,

так я почув i скажу:

112

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

вночi не пiдводься,

як тiльки за кимсь не слiдкуєш,

або перевiрити треба,

чи в домi немає чужих.

113

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

вiдьму на ложi

не спи, обiйнявши,

й вона тебе хай не голубить.

114

Так вона зробить,

що стануть нелюбi тобi

тинги та мова людська;

ïсти не схочеш,

анi з людьми спiлкуватись,

сповниться смутку твiй сон.

115

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

жiнку чужу

ради забави

не зваблюй нiколи.

116

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

в гори чи фьорди

як вирушаєш,

ïжi надовго вiзьми.

117

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

людям недобрим

жоднi негоди своï

довiряти не варто,

бо злiï люди

нiколи добром не вiдплатять

за щирiсть твою.

118

Спiткало нещастя,

я бачив, єдного мужа

через облудне слiвце

жiнки лихоï

брехливий язик

зробив його мертвим.

119

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

знай же, як є в тебе друг,

якому ти вiриш,

часто навiдуй його,

бо заростають

кущами й травою високою

стежки, якими не ходять.

120

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

добра людина

для довгоï бесiди годна,

то помiч тобi у життi.

121

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

дружбу мiцну

нiколи в життi

розривати не квапся;

серце скорбота поглине,

як щиро не зможеш

нi з ким розмовляти.

122

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

жодних розмов

вести не варто

з дурком безголовим,

123

бо кепська людина

завжди забуде

вiдплатити за добре,

а гарна людина

добро пам'ятає,

вiдплатить пошаною.

124

Людинi близькiй

можеш довiрити

всi думи своï

це завжди краще,

нiж недомовки;

друговi всяке кажи.

125

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

трьох навiть слiв пошкодуй

для мужа лихого,

часто на краще уникнути

бiйки на стежцi вузькiй.

126

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

чоботаря не навiдуй,

нi зброяра-списотеслю,

якщо сам собi ти зарадиш,

спис iз держалом поганим

чи чоботи кепсько пошитi

мороки тобi завдадуть.

127

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

вчинки паскуднi

паскудними й зви,

пощади не дай ворогам.

128

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

нiколи поганому

ти не радiй,

шукай лиш добра.

129

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

вгору очей

в бою не пiдводь, -

заклякне заклятий

чужинськими чарами

навiть хоробрий.

130

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

як з жiнкою гарною хочеш

розмову ти мати приємну,

i втiху отримати з нею,

ласкаво до неï звертай

i слово тримай непохитно;

добро не набридне людинi.

131

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

витримку май,

та не будь нерiшучим;

з хмiльним будь обачним

й з чужою дружиною,

по-третє, затям,

з крадiями не знайся.

132

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

кпити й смiятися

з гостя здалеку

нiколи не варто.

133

Часто не знають

на посиденьках,

хто завiтав;

муж нiби i добрий,

але не без вади,

стане в пригодi й поганий.

134

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

над сивим спiвцем

не смiйся нiколи,

благо нерiдко у словi старого;

часто iз торби староï

слово розумне дiстанеш,

з тоï, що висить з мiхами,

шкурами вкрита,

лахмiттям рабiв.

135

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

на гостя не гримай,

геть не жени,

поможи йому в скрутi.

136

Вишибуть браму,

як будеш пускати

всiх на подвiр'я.

Перснi даруй,

iнакше добром

тебе не згадають.

137

Поради такi, Лоддфафнiре,

ти нинi отримай, -

як добре затямиш,

стане в пригодi почуте:

як пива нап'єшся,

земля допоможе,

земля-бо лiкує похмiлля;

вогонь - вiд хвороби,

а дуб - вiд закрепи,

вiд порчi - колосся,

а жито - вiд грижi, -

назване тут допоможе, -

верес вiд укусiв,

а руни - вiд лиха,

землиця ж вологу поглине.

138

Знаю, висiв я

на вiтрi холоднiм

цiлих дев'ять ночей,

списом пробитий

Одiну в дар,

сам собi в жертву,

в гiллi того древа,

чиє корiння

сягає глибин,

людям незнаних.

139

Нiхто не живив мя,

нiхто не поïв,

дивився додолу,

руни пiдняв я,

iз криком пiдняв ïх,

аж потiм упав я.

140

Дев'ять чарiвних пiсень

спiзнав я вiд сина Бьольторна,

Бестли батька,

випив я чарку

вiщого меду,

зiлля з Одрерiру.

141

Отримав плоди

я мудростi тоï,

мов жито, ростив ïх,

словом вiд слова

мову творив,

дiлом вiд дiла

справу вершив.

142

Руни знайдеш

i знаки премудрi,

знаки великоï сили,

знаки великоï моцi,

вирiзав ïх чародiй,

а боги створили,

а Хрофт красив кров'ю.

143

Одiн у асiв,

Даïн - у альфiв,

i Двалiн у двергiв,

Асвiд у йотунiв,

сам я створив ïх.

144

Зможеш ïх рiзати?

Зможеш тлумачити?

Зможеш офарбити?

Зможеш ужити?

Зможеш спитати?

Зможеш ти жертву принести?

Зможеш роздати?

Зможеш ти требу покласти?

145

Богiв краще геть не питати,

нiж класти ïм треби без мiри,

дарунок вiдплатою цiнний;

краще вже нiц не роздати,

нiж забагато колоти.

Так Тунд начертав

смертних судьбу,

там вiн вознiсся,

коли повернувся.

146

Пiсню я знаю,

незнану i жiнцi вождя,

i роду людей.

Як буде потреба,

поможе вона

вiд горя й печалi,

у справах важких.

147

Знаю я iнше закляття,

людям корисне,

що хочуть хвороби зцiляти.

148

Знаю i третє:

як матиму сильну потребу

себе захистити у битвi,

леза я гострi

так зачаклую,

що стане та зброя негодна.

149

Знаю четверте:

як менi путами

члонки зав'яжуть,

так заспiваю,

що вiльним зроблюся,

звiльнять кайдани

ноги i руки.

150

Знаю i п'яте:

як в битвi у мене

стрiла полетить,

кину лиш погляд,

i спинить стрiла

смертельний полiт.

151

Знаю i шосте:

як шкоду менi

зроблять корiнням,

людина така

словом моïм

буде у владi моïй.

152

Знаю ще й сьоме:

як пломiнь побачу

над домом з гостями на лавках,

пожежу приборкаю,

дам ради з вогнем,

таке заспiваю закляття.

153

Восьме я знаю,

всiм воно, певно,

буде корисним:

ненавистi паростки

помiж людей

на дружбу зверну.

154

Знаю дев'яте:

як буде потреба,

човен нестиме на скелi,

вiтер я втишу,

вали водянi

й хвилi на морi впокою.

155

Знаю десяте:

вiдьму побачу

в небi над дахом,

так я вчиню, -

втратить вона

тiло своє,

тяму свою.

156

Одинадцяте знаю:

як з друзями оплiч

в битву порину,

так заспiваю,

кожен iз них

буде захищений,

буде незборений,

вийдуть вони переможцями.

157

Знаю дванадцяте:

побачу на древi

людину повiшену,

руну таку

я тодi врiжу,

мрець оживе

i мовить до мене.

158

Знаю тринадцяте:

юного князя

водою скроплю,

враженим в битвi

той не впаде:

не згине вiд зброï.

159

Чотирнадцяте знаю:

воно допоможе

сказання ректи

про асiв i альфiв,

ïх я всi знаю;

то зможе лиш мудрий.

160

Знаю п'ятнадцяте,

спiв Тьодрерiра

двергам при Деллiнга дверях:

силу вiн асам спiвав,

альфам - пошану,

а Хрофтовi - розум.

161

Знаю шiстнадцяте:

з гожою дiвою

втiхи коли забажаю,

думки закручу

бiлорукоï панни,

знатиму всi ïï мислi.

162

Знаю сiмнадцяте,

ним непомiтно

розум у жiнки вкраду.

Це заклинання

затям, Лоддфафнiре,

надовго собi;

дiстанеш добра, як затямиш,

потрiбне отримаєш,

матимеш бажане.

163

Вiсiмнадцяте вiдаю,

його не вiдкрию

анi дiвчинi, нi жiнцi, -

краще за все,

як знатиму сам;

тут пiснi кiнець, -

не звiрюсь нiкому,

хiба лиш моïм

сестрi чи дружинi.

164

Се є Повчання Високого,

мовленi в домi Високого,

людям на користь,

тролям негоднi.

Шануйся, хто мовив,

шануйся, хто знає,

радiй, хто затямив,

шануйся, хто слухав.

Примiтки i коментарi

"Повчання Високого" - найдовша з пiсень "Старшоï Едди". Дослiдники сходяться на тому, що це явний конгломерат з елементiв рiзного характеру i походження. Оригiнальна назва цiєï пiснi - "Hávamál", що дослiвно означає "Промови Високого" чи "Слова Високого", проте, враховуючи очевидний дидактичний характер твору, варiант "Повчання..." здається менi бiльш вiдповiдним.

Головною темою пiснi є настанови на рiзнi випадки життя, добрi поради роду людському, що ïх промовляє Високий, себто Одiн. Стосуються цi поради як поведiнських моделей, адекватних для певних ситуацiй у певному соцiальному контекстi, так i суто побутових, утилiтарних аспектiв життя. Варто зазначити, що бiльшiсть наведених правил не є унiверсальними. Навпаки, ïхня диференцiйованiсть, а iнколи навiть взаємна суперечливiсть, свiдчать про вiдповiдну диференцiацiю потенцiйноï аудиторiï.

Так, низка порад адресована представникам воïнськоï страти, ба бiльше - воïнськоï аристократiï, вiдповiдно до ïï специфiчноï культури i способу життя, що цiлком вiдповiдає сутностi Одiна як "вiйськового" божества. Переважна бiльшiсть правил, одначе, звернена до простого народу, особисто вiльних землевласникiв (бондiв, чи пак куркулiв, хазяïв, ґазд), що становили основу скандинавського (а особливо - iсландського) суспiльства i не мають з Одiном - божеством вiдверто хтонiчним, маргiнальним, екстатичним, вояцьким, шаманським - нiчого спiльного. Вiдтак логiчно припустити, що "авторство" цих правил було приписане Одiновi, так би мовити, заднiм числом, цiлком можливо, що i першими упорядниками "Едди", тим же Семундом Мудрим. Нарештi, деякi поради стосуються потойбiчних справ - чарiв, рун, заклять, i ïхня авдиторiя - чаклуни, шамани, язичницькi жерцi, якi не становили у германцiв якоïсь особливоï касти на зразок кельтських друïдiв, руських волхвiв або християнського духовенства (магiя у нордичнiй традицiï взагалi вважалася справою переважно жiночою, тож Одiн i тут виступає як iстота маргiнальна, сказати би, "нетрадицiйноï культурноï орiєнтацiï").

Нетотожнi рiзнi фрагменти тексту i стилiстично. Строфи 1-83 являють собою перелiк правил життя, однi з яких зверненi до простих поселян, iншi - до воïнiв, а деякi мають унiверсальний характер. Ритм i композицiя строф 84-89 дещо вiдмiннi, там iдеться про рiзнi речi, на якi не варто покладатися. Строфи 84 i 91-95 становлять передмову до оповiдки Одiна про його нефортуннi залицяння до такоï собi панночки, дочки (за iншою версiєю - дружини) якогось Бiллiнга. Жодноï мiфологiчноï основи тут нема, вiдтак дослiдники вважають, що сей сюжет виник уже за християнських часiв; утiм, i власне християнський вплив тут важко вiднайти. Строфи 112-137 ("Loddfáfnismál") являють собою повчання, що його якийсь "я" (цiлком iмовiрно, що i тут авторство було приписано Одiновi пiзнiше) дає Лоддфафнiровi. Що це за один - достеменно невiдомо, позаяк нiде бiльше ця персона не згадується. Вважається, що "Повчання Лоддфафнiровi" є результатом переробки давнiших гномiчних (дидактичних) строф, аналогiчних англосаксонським гномiчним вiршам (див. "Книгу Ексетерських гномiв").

Повчальнi фрагменти пiснi перемежаються iз мiфологiчними сюжетами. Так, строфи 104-110 оповiдають про виправу Одiна до велетня Суттунга по чарiвне зiлля - мед поезiï. Докладнiше цей мiф наведено у "Молодшiй Еддi" Сноррi Стурлусона. Фабулярна його основа така. У "Пророцтвi Вельви" сказано, що аси i вани, два божественних племенi, вели мiж собою вiйну, а згодом уклали мир, ритуально наплювавши в глечика по самi вiнця. З тоï слини утворився такий собi гомункулус наймення Квасир, великий мудрагель. Двоє двергiв (карликiв, див. "Пророцтво Вельви", мою примiтку до строфи 9), Фьялар i Галар, укотрупили Квасира та змiшали його кров iз медом. Хто звiдав того коктейлю, ставав поетом чи мудрецем. Тi двоє були хлопцi проблемнi й суворi: вбили з якогось лиха велетня Гiллiнга, але заïдатися з його батьком Суттунгом ïм було не до снаги, тож довелося вiддати як викуп мед поезiï. Суттунг тримав те зiлля у надрах гори Хнiтборг пiд пильним оком своєï доньки Гуннлод. Щоби дiстати мед, Одiн найнявся батрачити до Баугi, брата Суттунга, назвавшись iз конспiративною метою Бьольверком ("Лиходiєм") i уколошкавши до того дев'ятьох працiвникiв Баугi. В оплату Одiн зажадав ковток з глеку Одрерiр, де зберiгався мед поезiï. Та коли дiйшло до виконання обiцянки, Суттунг вiдмовив у дуже неґречний спосiб. Тодi Баугi (чи й сам Одiн) просвердлив гору буравчиком пiд назвою Ратi, далi Одiн, обернувшись на змiю, пролiз у надра гори, звабив Гуннлод, випив увесь мед, тодi перетворився на орла i полетiв назад до Асгарду. Вдома Одiн виблював мед у горщика, тому вважається ще й богом поезiï. Дорогою назад iз ним стався кумедний трапунок: Суттунг, довiдавшись про крадiжку, також обернувся на орла i полетiв за злодiєм. Одiн, щоб летiти швидше, скинув баласт у виглядi кiлькох крапель послiду. Вважається, що справжнiми поетами стають тi, хто п'ють мед зi згаданого горщику в Асгардi, тобто мало не з вуст самого Одiна, а графоманами стають такi, кому до рота потрапили отi краплi послiду. Деякi сучаснi дослiдники вважають, що цей мiф сягає доби iндоєвропейськоï спiльноти.

Строфи 138-145 оповiдають про шаманську iнiцiацiю Одiна: як вiн зробив перше жертвопринесення, поклавши требою себе собi ж самому, вмер на Свiтовому Деревi й вiдродився, пiзнавши руни. Очевидно, це фрагменти культовоï язичницькоï поезiï, пов'язанi з вiдтворенням мiфологiчного тексту i ритуалу. Строфи 111 i 146-164 ("Ljóðatal", "Перелiк пiсень") також мають стосунок до язичницьких ритуальних практик, себто заклять: вiсiмнадцяти чарiвних пiсень, дiю яких описує Одiн.

8 i далi. ...в грудях у iнших - вважалося, що люди думають не головою, а серцем.

9. Ця строфа в оригiналi має шiсть рядкiв. Позаяк украïнська мова "довша" за iсландську (слов'янськi мови взагалi мають довшi слова, нiж германськi, за винятком нiмецьких багатоскладних слiв), задля збереження ритмiки довелося ввести зайвий рядок.

13. Гуннлод - дочка велетня Суттунга, що допомогла Одiновi викрасти мед поезiï.

39. Щоб зрозумiти цю строфу, треба сказати кiлька слiв про культуру обмiну подарунками в архаïчному суспiльствi, деякi риси якого простежуються i в Скандинавiï доби вiкiнгiв (а в Iсландiï - й пiзнiше). Отримання подарунку зобов'язує вiддячити за нього: подарунком рiвноï вартостi, послугою, службою тощо. Людину, що не бажає вiддячити, трактують як того, хто не може вiддячити в принципi: як жебрака, чи й гiрше - як невдаху; вважається, що така людина не має щастя, талану, певного магiчного потенцiалу, на який тодi зважали не менше, нiж на реальнi вчинки i статус. Вiдтак, людина може уникати отримання подарункiв, щоби не вiдплачувати за них, але i в цьому випадку ïï iмiдж страждає.

48. ...жахається всього, // мов скнара вiд дару, - див. попередню примiтку.

49. ...двом дерев'яним мужам, - рiзьбленi з дерева людськi подоби. Чи то iдоли маються на увазi, чи просто опудала - важко сказати напевно.

51. ...повних п'ять днiв, - термiн, що часто згадується у норвезьких законах.

57. ...нахабства - в свинi (en til dælskr af dul), - слово dælskr означає "нахабство, брутальнiсть, невiгластво", а dul - це вiдповiдно "нахаба, нечема, грубiян", тобто свиня тут фiгуральна й ужита для збереження ритму; тож уклiнно перепрошую всiх шановних представникiв свинячоï спiльноти з пiдсвинками включно.

59. ...коли трударiв небагато, - в оригiналi yrkjendr faá; пiд словом yrkjendr слiд розумiти, ймовiрно, працездатних людей - членiв родини, найманих батракiв, невiльникiв, себто всiх, хто може допомагати у веденнi господарства.

72. пам'ятний камiнь // край шляху не стане, - "пам'ятний камiнь", bautarsteinar, або ще "рунний камiнь", елемент поховальноï традицiï пiвнiчних германцiв: плита чи обелiск (менгiр), що встановлювався сторчака край дороги (iнодi на могилi), найчастiше оздоблювався рунiчним написом, що сповiщав iм'я небiжчика та деякi обставини його життя; iнодi текст супроводжувався пiдписом штибу "цi руни вирiзав такий-то".

74. Нiч весело стрiне, // хто має добрi припаси, - йдеться про особливостi норвезькоï прибережноï акваторiï, насиченоï шхерами i рифами: вночi там не ходили, а з настанням сутiнкiв витягали човна на острiвець i ночували.

...реï короткi на суднi, - з огляду на змiст наступних рядкiв, у яких iдеться про небезпеки мореплавства в сезон осiннiх штормiв, Одiн радить вкоротити реï, пiдтягти ïх; сенс даноï поради очевидний для всякого, кому траплялося ходити морем на вiтрилах у негоду.

Строфи 76 i 77 утiлюють головну iдею людського життя, власне - сенс iснування, актуальний для доби вiкiнгiв.

78. Фiт'юнг - чи то "жирний", чи то "мешканець Фiтьяру", селища в гирлi Хардангерфiорду в Норвегiï.

80. богоприйдешнi [руни], - reginkunnum, себто такi, що пiшли вiд regin ("сильних, владних"), пiд якими зазвичай маються на увазi боги (аси). Iнший варiант перекладу - "вiдомi богам".

...ïх сильнi створили, - gerðu ginnregin, де ginnregin - аси.

...а вирiзав ïх чародiй, - себто Одiн; дослiвно fimbulþulr означає "спiвець чарiвних пiсень", вiд fimbul - "чари" i þulr - цим словом позначається як поганський жрець, так i чаклун, i виконавець пiсень та вiршiв; за доби вiкiнгiв традицiя анонiмних виконавцiв-тулiв переважно поступилася традицiï скальдiв.

81. ...жiнку - на вогнищi, - себто пiд час поховання, по смертi. Традицiя спалення померлих на вогнищi ("доба спалень", brunaöld) тривала у Скандинавiï лише до середини IХ столiття. В Iсландiï кремацiя взагалi не практикувалася (в тому числi й через частковий дефiцит пального).

82. ...дiвчину зваблюй в пiтьмi (myrkri við man spjalla), - дослiвно "в пiтьмi з дiвчиною розмовляй"; та позаяк усiм вiдомо, чим завершуються такi розмови в пiтьмi, вважаю за доцiльне вiдкинути зайву сором'язливiсть, тим паче, що spjalla можна перекласти i як "причарувати".

83. шкляву кобилу купи, а меч, як iржавий, - вони тодi дешевшi.

...вдома коня нагодуй, хорта ж - у сусiда, - про коня краще дбати самотужки, тодi як собака, годований у сусiда (себто нечасто), буде голодний i злющий. Доведено на практицi.

84. кругу верткому // серця в них подiбнi, - йдеться про гончарне коло. Iнший варiант перекладу "на колi верткому // зробленi ïхнi серця".

...i зрада у грудях лежить, - див. примiтку до строфи 8.

91. В оригiналi ця строфа має шiсть рядкiв.

97. ...сонцесяйна, - в оригiналi sólhvita, "сонцебiла", "бiла, мов сонце"; свiтлий колiр шкiри i волосся маркує у нордичнiй культурi еталон краси.

...слави-бо ярла, - в оригiналi jarls ynði; останнє слово можна перекласти i як "влада", "шана", "сила", "вдача", "щастя", "талан". Себто, на мiй погляд, це унiверсальна рима до загального iндоєвропейського поняття "фарну". Цим словом iранського походження називають магiчний "капiтал" як iндивiдууму, так i певноï групи (роду, спiлки, краïни), що забезпечує iндивiда чи групу добробутом, славою, вiйськовою силою, здоров'ям, щастям, плодючiстю тощо. Нордична культура має досить багато слiв на позначення фарну: це i hamingja, i fulgja (специфiчнi назви духiв-охоронцiв, якi одночасно втiлюють "щастя"), i frama ("звитяга, перемога, сила, приз"), i ще багато всяких iнших.

103. ...пiдтримуй вогонь, - в оригiналi sviðr skal um sig vera; часто перекладають як "зберiгай розум", "не втрачай голови", але яким чином sviðr означає "розум", я так i не втямив, бо тi словники, з якими працюю, вперто дають переклад "вогонь". Хто знає, в чiм тут рiч, будь-ласка, пишiть у коментах!

...тямущим i мовистим, - в смислi "красномовним", та не просто балакучим, говiрким, а таким, що може вести бесiду як годиться; в оригiналi minnigr ok málugr, де перше слово значить "той, хто має добру пам'ять", а друге - "красномовний".

104. древнiй йотун (aldna jötun) - прадавнiй велетень, себто Суттунг.

106. Ратi пащека (Rata munn), - Ратi є власним iменем свердла, тому munn частiше перекладають як "iкла" чи "зуби". Смисл рядка очевидний, тому не думаю, що це принципово.

...йотунiв стiни, - тобто скелi.

107. Одрерiр, - "той, що рухає дух", тобто мед поезiï, а також один з трьох глекiв, у якому це зiлля зберiгалося у Суттунга.

...до древнього князя (á alda ves jaðar), - ще перекладають як "до дому захисника роду людей", тобто до себе додому, до Асгарду.

109. ...рушили йотуни (gengu hrimþursar), - друге слово значить дослiвно "iнистi велети"; турси, хрiмтурси, йотуни, тролi, - всi цi слова позначають один i той же народець: хтонiчних велетнiв, ворожих до людей i богiв, iз чiтко вираженими людожерськими кулiнарними нахилами. Тому наведенi назви зазвичай використовують як синонiми.

110. ...присягу // на перснi священнiм, - священний перстень, а насправдi - браслет, на якому приносили клятви, зберiгався у язичницькому храмi. Перстень був символом влади в усiх германських народiв, звiдти i сумновiдомий Перстень Всевладдя, i менше знаний перстень Нiбелунгiв, i перснi, на яких присягали готи тощо.

111. ...з чарiв престолу (þular stóli á), - точнiше "з тула престолу"; про те, хто такий тул, див. примiтку до строфи 80.

Урдбруннi, - чарiвне джерело у корiннi свiтового дерева. Дослiвно - "джерело долi".

112. В оригiналi ця строфа має сiм рядкiв, а не вiсiм.

126. Ця строфа має на увазi часи, коли промисли ще не повнiстю виокремилися, i майстерному чоловiковi краще було покладатися на самого себе (бо для себе завше зробиш як годиться), нiж на когось iншого. Для деяких краïн ця порада актуальна i досi.

134. ...спiвцем, - в оригiналi - згаданий тул (þul), тобто на увазi може матися i жрець, i спiвець, i чарiвник, i просто стара, досвiдчена людина.

...з лахмiттям рабiв (váfir með vilmögum), - глибоко шанований мною А. Корсун переклав цей рядок "с сычугами в соседстве". Хто менi пояснить, яким чином vilmögum - "немоцнi люди", бiдняки, батраки, крiпаки, як уже на те пiшло, стали "сичугами", отримає вiд мене дiжку пива. Бо я довго копирсався у словниках, але так нiчого i не зрозумiв.

138. В оригiналi ця строфа має дев'ять, а не десять рядкiв. У нiй iдеться про те, як Одiн повiсився на Свiтовому Древi, прохромивши себе списом, щоб через стан смертi/екстазу отримати священнi знання - руни. Подiбнi iнiцiацiï широко розповсюдженi в шаманськiй традицiï.

140. Бестла - матiр Одiна, дочка велета Бьольторна; ïï iм'я може означати "Найкраща".

Одрерiр - див. примiтку до строфи 107.

142. Хрофт - Одiн.

...красив кров'ю, - руни треба було не лише самотужки вирiзати, але й офарбити кров'ю. Тому мене дуже тiшать сучаснi iзотеричнi iдiоти, якi купують так званi руни промислового виробництва у спецiалiзованих крамничках, а тодi дивуються, чому вони, мовляв, не дiють.

143. У цiй строфi наводяться назви чарiвних народiв скандинавськоï мiфологiï та ïхнi вождi чи, можливо, знавцi рун.

...сам я створив ïх, - "ïх", це в смислi руни, а не народи та ïхнiх вождiв.

У строфах 144-145 йдеться про звичай жертвопринесення. Справа ця була не така проста, як може здатися на перший погляд, i абикому ïï, звичайно, не довiряли. Похибка у ритуалi зводила нанiвець увесь процес. Так, завелика кiлькiсть принесених у жертву iстот не лише не приносила кращого результату, а навпаки, робила його марним (див. початок строфи 145). Тому що, звичайно, з одного боку "дарунок вiдплатою цiнний", але з iншого - жертвопринесення в iндоєвропейськiй традицiï це не вульгарна торгiвля з богами по типу "ти менi, я тобi", це досить складна церемонiя, спрямована на вiдтворення першого жертвопринесення, за допомогою якого i було створено свiт.

Питання "Зможеш роздати?" також можна перекласти i як "Зможеш надiслати?" в значеннi "надiслати богам жертву i питання", бо слово senda має ще й це значення. Взагалi сенс рядку не зовсiм прозорий. Головним чином "роздати" трактується як здатнiсть вiрно роздiлити офiрних тварин i роздати якусь частину присутнiм вiдповiдно до ïхнього статусу.

Рядок "Богiв краще геть не питати" (Betra er óbeðit) ще перекладають як "Краще геть не молитися", але цей варiант, фактично правильний, викликає геть недоречнi асоцiацiï iз християнством. Язичницьким богам, власне кажучи, не молилися, iз ними радилися (в тому числi й за допомогою рун), у них питали i просили; iсландською це все позначається словом beiða, звiдки похiдна beðit.

Тунд - Одiн.

...там вiн вознiсся, // коли повернувся, - на перший погляд це досить однозначна рима до вознесiння Христа по його смертi, але цей мотив мiг розвинутися i паралельно, враховуючи певнi унiверсальнi принципи i сюжети, що раз у раз вiдтворюються у рiзних мiфологiчних традицiях (докладнiше у Джозефа Кемпбела).

151. ...як шкоду менi // зроблять корiнням, - йдеться про спосiб наврочити, коли на коренi вирiзалися руни.

158. ...юного князя // водою скроплю, - тут iдеться не про християнське хрещення, як можна подумати, а про аналогiчний i семантично спорiднений звичай, розповсюджений у германцiв i слов'ян ще за часiв поганства.

160. Тьодрерiр - iм'я дверга.

Деллiнг - батько дня (див. "Vafþrúðnismál", третя пiсня "Старшоï Едди", строфа 25).

Комментарии: 11, последний от 15/04/2017.
Размещен: 04/12/2012, изменен: 29/07/2014. 64k. Статистика.
Поэма: Поэзия, Переводы

Связаться с программистом сайта.
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"
Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"

Комментарии: 11, последний от 15/04/2017. © Copyright Семунд Мудрий (перевод: Хаген) (Hagen_a@i.ua) Размещен: 04/12/2012, изменен: 29/07/2014. 64k. Статистика. Поэма: Поэзия, Переводы Старша Едда Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Найбiльша з еддичних пiсень. Мiстить поради на всi випадки життя, а також кiлька старих мiфологiчних сюжетiв.

Семунд Мудрий : другие произведения.

Повчання Високого