Районному iсторичному музеєвi з урахуванням поданого ним проекту в 2005 роцi надано грант голови облдержадмiнiстрацiї у 1,5 тисячi грн. на краєзнавчо-етнографiчнi експедицiї. Як розповiла директор Олеся Шикало, музейнi працiвники мають на метi поповнити фонди i експозицiї за рахунок старовинних фотографiй, нагород, малюнкiв, речей побуту та iнших старожитностей, вiднайдених у домашнiх альбомах, колекцiях або й просто у складських закапелках серед давно не використовуваних предметiв - як у Радивиловi, так i в рядi сiл району (Сестрятин, Хотин, Башарiвка, Крупець, Немирiвка, Дружба, Опарипси, Срiбне). Цi знахiдки мають пролити додаткове свiтло на те, як жили нашi предки, якi духовнi цiнностi сповiдували. А заодно стануть невiд"ємною складовою нових експозицiй музею. Заодно вивчатимуться в широкому планi теми: "Iсторiя сiл", "Видатнi постатi краю" тощо. До пошуку залученi, крiм працiвникiв музею, мiсцевi ентузiасти-краєзнавцi.
Ось, здавалося б, чи можна встановити щось нове з iсторiї Радивилова пiсля святкування його 440-рiччя, адже торiк значна увага була придiлена й вивченню та узагальненню iсторичних фактiв?
Можна. Адже, наприклад, ми порiвняно мало знаємо про наше мiсто 20-30-х рокiв минулого вiку, коли Волинський край входив до Польщi. Мiж тим є старожили, якi той перiод пам"ятають зi свого дитинства, слiд лише поквапитися записати їхнi свiдчення.
Дещо занотував я. Подiлюся зiбраними вiдомостями.
Близько половини населення тодi становили євреї; крiм українцiв, було чимало полякiв, жили й росiяни, чехи. Найбiльш людною вважалася та частина Радивилова (тодi Радзивилова), де тепер майдан Незалежностi. Там тулилися один до одного будинки ремiсникiв, крамарiв. У рiзнi боки розбiгалися вулицi Юзефа Пiлсудського (нинi Почаївська), 11 Листопада (О.Невського), центральними вважалися й вулицi Мойсея Гiнсбурга (частина Кременецької), Кременецька, Липова (Паркова), Костельна (частина Почаївської), Поштова (П.Козланюка).
Мiська управа, де чимало лiт головував Вiнцент Бирка, розташувалася в приземкуватому великому будинку, який зберiгся донинi (при виходi вул. Паркової на вул. Почаївську). Сюди приходили вирiшувати повсякденнi проблеми, хоча українцям це доводилося робити дедалi важче - давалася взнаки шовiнiстична полiтика Варшави.
У Радивиловi було й гмiнне управлiння, якому пiдпорядковувалися 18 сiл та 4 осадницькi колонiї. Цей орган самоврядування знаходився при перехрестi теперiшнiх вул. Кременецької i вул. М.Маркелова. Тривалий час гмiну очолював українець Микола Павлов, затим цю посаду було вiддано поляковi.
Радивилiв не мав розвиненої промисловостi, як, власне, не має її й тепер. Чи не найвiдчутнiшу роль вiдiгравали млини - їх було до десятка (належали Гальберштату, Балабану, Букштейну та iншим). У мiстi було три приватнi пекарнi, одна з них - поляка Мощинського, який випiкав бiлий житнiй хлiб - "питльований", кращого, за словами старожилiв, не траплялося, мабуть, навiть у Львовi.
У культурному вiдношеннi мiстечко залишалося типово провiнцiйним. Один з ентузiастiв обладнав у своєму камiнному примiщеннi кiнотеатр, дiяли два фотоательє (власники - Зiльберман i Цукерман), працювали громадськi бiблiотеки - українська, польська, єврейська. Зокрема, бiблiотека мiсцевої "Просвiти" з 20-х рокiв користувалася примiщенням по теперiшнiй вул. Г. Сковороди. Тут було до двох тисяч книжок. А коли в 1928 роцi поляки закрили цей осередок української думки, чимало патрiотiв почали збиратися на квартирах лiкаря Петра Шепченка (друг письменника Модеста Левицького, який до 1912 року жив у мiстi) та iнших просвiтян. До речi, сам дiм "Просвiти" знаходився в районi теперiшньої ветлiкарнi.
Важливе значення в духовнiй сферi належало мiсцевим храмам - православним церквам Олександра Невського (настоятель Iоан Петровський) i Свято-Введенськiй (у районi залiзничного вокзалу, мiкрорайон Цибухiв; настоятель Дублянський), католицькому костелу (нинi Свято-Вознесенська православна церква), а також трьом синагогам (головною на кiнець 30-х рокiв була та, яку в пiслявоєннi роки перебудували на кiнотеатр). Завдяки англiйським мiсiонерам, якi досить часто приїздили в Радивилiв, з"явилися й християнськi протестантськi громади.
Ще деякi штрихи до давнього портрета Радивилова, якi добре було б пiдкрiпити фотографiями. Полiцейський постерунок займав дiм напроти плебанiї (примiщення для ксьондза), приблизно на тому мiсцi, де тепер райвiддiл мiлiцiї. В iнший час знаходився i в районi теперiшнього вiйськкомату.
Завдяки меценату, комерцiйному раднику Мойсею Гiнсбургу добрi умови для обслуговування населення мали медики. Окремий медичний заклад був у євреїв. Так само окремо євреї i навчалися, але то головним чином було релiгiйне навчання. Свiтську ж освiту вони здобували разом з українцями й поляками в 7-рiчнiй загальнiй школi (нинi загальноосвiтнiй лiцей), затим продовжували навчання у Бродiвськiй та Кременецькiй гiмназiях. Мiж iншим, iз залiзничної станцiї Радивилiв у Броди курсував спецiальний учнiвський поїзд. У Бродах з Радивилова навчалися й українцi Олександр Кубiт, два тезки й однофамiльцi Миколи Павлови, Вiталiй Зажирей та iншi.
Увагу приїжджих привертали готель Говорова при вул. Польовiй, ресторани: в готелi Говорова, Тишаковського при вул. Польовiй, Цизекського при вул. Купецькiй, Користиня при вул. Старопоштовiй. Пошта дiяла в районi теперiшнього дендропарку мiж вул. А.Мiцкевича i П.Козланюка.
Нарештi, не можна не згадати й про такi осередки всезагальної уваги, як мiськi кладовища. Одне, християнське, на якому вже давно не здiйснювали захоронень, iснувало з напiвзруйнованою каплицею в центрi, там, де тепер газон перед п"ятиповерховим домом i магазинами на першому з них, друге, ймовiрно, закладене в XVIII столiттi, використовується i сьогоднi. Було три єврейських кладовища: вул. М.Гiнсбурга (нинi мiсце виходу вул. Кременецької з вул. Почаївської; XV - XVII ст.), вул. Комунальна (XVII - XIX ст.), i те, яке тодi використовувалося (нинi бiля меморiалу Слави).
За шiсть десяткiв рокiв мiсто змiнилося невпiзнанне. Це особливо вiдзначають тi, хто не бували тут протягом кiлькох десятилiть. Наприклад, ще три десятилiття тому, коли я сюди приїхав, мiсто було лише одно- та двоповерховим, автостанцiя знаходилася в самому центрi.
У цих нотатках зроблено спробу вiдтворити обличчя давнього Радивилова лише в деяких характерних штрихах, не виключенi й певнi неточностi. А тому новi експедицiї музейних працiвникiв, краєзнавцiв здатнi суттєво доповнити цю картину