Аннотация: Це перший роздiл повiстi, написання якоi надаi менi, мабуть, бiльше радощiв, нiж Вам ii читання...
- Навiть в цьому досить холодному вечорi можна знайти щось тепле i приємне, наприклад, гарну ностальгiйну композицiю "California dreaming", яка щойно пролунала на нашiй частотi...
Я вимкнув плейер i зняв навушники. Пожбурив сумку на стiлець та пройшов взутим по коридору до кiмнати. Ярослава не було. Втiм, де його носить, мене не дуже цiкавило, все одно нi про що спiльне на сьогоднi не домовлялись. Ввiмкнув приймача, повертаючись до своєї улюбленої радiохвилi. Передавали щось старе з "Квiн". Рiдко можно почути гарну музику по радiостанцiях, що обiйняли ефiр над цiєю країною, але "Нова хвиля" не припиняє мене бадьорити. Взагалi, єдина станцiя, яку можна слухати без остраху, що нарвешся на якусь тупу попсу, чи ще гiрше, блатняк.
Було пiв на п"яту, а повернувся я так рано лише тому, що мiй приватний урок було скасовано. Звiсно, за iнiцiативою моїх учнiв. Найнеприємнiше в роботi репетитора (хоча, може з гiршим я ще просто не стикався) - це коли ти стоїш перед дверима, нап'явши доброзичливу посмiшку, а тобi нiхто не вiдкриває. Або виходить мамаша (зазвичай це мамаша, тому що татусь бiзнесмен та їбошить цiлий день в офiсi чи на переговорах, а вона робить собi вдома манiкюра, бо домогосподарка) i каже "ой, Германе, а Олiнька/Катруся/Лiдочка сьогоднi захворiла/поїхала до бабусi/десь з подругою, тому мабуть нiмецької не буде..."
...Блядь, та клав я на її нiмецьку, як схоче, то буде вчити, менi потрiбнi мої три бакси, ти, суко...
Так, так, звичайно, тiльки давайте, це буде востаннє - ми всi будемо вчасно пригадувати, що по вiвторках i п"ятницях о четвертiй у нас нiмецька, i якщо виникає якiйсь форс-мажор, ми телефонуємо за номером, що на вiзитцi, i лишаємо для мене iнформацiю, ферштейн?
Звiсно, звiсно, але, ой як погано, що в вас немає мобiльника...
...От курво, де я його вiзьму? Ти знаєш, скiльки вчитель заробляє? Тому й маю ходити до таких, як ви за приватними грошима. А в школi я мушу бути, щоб не втрапити на пiвтора року на романтичний курорт з поголеною головою i кирзовими чоботами...
Цього разу Олiнька пiшла з класом пiсля урокiв до театру. Навiть не поїла нiчого, бiдна дитинко... Телефонувало мамi на мобiльний, просило вибачитись перед Германом Михайловичем та переказало, що буде пiзно. Отже менi залишилось випити з мамашею кави, прочитати лекцiю про те, як неефективно проводити заняття з великими iнтервалами, бо Олiньцi буде дуже важко наздогнати клас до кiнця семестру, якщо вона буде замiсть нiмецької в кiно бiгати. До театру, перепрошую, це, звiсно, багато що змiнює... Намагався здаватись страшнiшим, нiж був, хоча, насправдi я й семикласника мовчки злякати не зможу. Втiм, втраченi три бакси частково допомогли з належним виразом обличчя. Наприкiнцi нагадав ще раз про п"ятницю й пiшов.
Дiстав з пачки передостанню цигарку i запалив. Грошей майже не було, бо звик розраховувати на наступний приватний урок, але, як бачите, вийшла неабияка лажа.
Зробив приймач гучнiше i вийшов на кухню, щоб забадяжити собi яєчню. Проте, замiсть яєць на полицi холодильника я знайшов напiввипиту пляшку "Оксамитового" i цидульку вiд мого друга: "Гера, звиняй, мої яйця виявились неїстiвними. Довелося з'їсти цi. Ось тобi пиво. R." От блядь. Це Ярослав встав вранцi i зжер усi яйця, а коли його почало гризти сумлiння, пiшов до кiоску i купив пляшку пива. Проте вочевидь, вирiшив перевiрити, чи не отруєна вона часом. Маю надiю, що вiн зараз не лежить в якiйсь лiкарнi.
Заздалегiдь знати про вiдсутнiсть яєць в холодильнику я не мiг, бо щоранку мене нудить, наче на перших тижнях вагiтностi i вранцi до кухнi я заглядаю дуже рiдко. I пофiг, що встав я о першiй - в мене ранок починається, як у будь-якої нормальної людини - коли очi розплющиш. А щовiвторка в мене методичний день в лiцеї. Це має означати, що я, як свiдомий педагог, мушу провести весь час в шкiльнiй бiблiотецi або у вчительськiй, вдосконалюючи сучасну методику викладання iноземних мов в середнiх класах. Ага, вже бiжу. Кожного методдня я вiдсипаюсь та вiдпочиваю вiд решти часу, який проводжу в компанiї недозрiлих пiдлiткiв, тупiючи вiд того рiвня, на якому я маю викладати англiйську.
Роздушив бичок в попiльницi у виглядi свинi, яку Яриковi подарувала його колишня, i полiз до хлiбницi. Чудесно, тепер я голодний як звiр i маю якусь застарiлу булку з пивом на обiд. Проте, я вже вкотре намагаюсь кинути пити i тому пиво я навiть не дiстав, що було таки важко. Натомiсть налив собi холодного чаю з заварника, намагаючись не дивитись в бiк холодильника. Кинув погляд на хлiбницю i вiдчув, як хвиля нудоти пiдiймається все вище. Ну її к бiсу, ту булку. На хвильку уявив потоки жовчi на стiнi. Так, з мене б хуярило, наче з брандспойту. Чого-чого, а жовчi в менi зараз хоч вiдбавляй. Настрiй став геть поганючий, i я вирiшив подзвонити Хiрургу. Запалив останню i сiв на пiл в коридорi, затиснувши слухавку мiж плечем i пiдборiддям. Хiрург не знiмав трубку, отже, його теж десь носить. Набрав мобiльний. "На жаль, зараз не має зв"язку з телефоном Вашого абонента. Зателефонуйте, будь ласка, пiзнiше". Зателефоную, куди ж я, блядь, дiнуся.
На годиннику була вже п"ята, а я не знав, що менi робити. Цей скасований урок вибив мене з сiдла. Ще й прямiсiнько в лайно. Кльово.
Завалився на канапу з книгою Берджеса "Заводний апельсин", ввiмкнувши ящик. Досить приємна какофонiя звукiв з приймача, телевiзора та води, що лилась у ваннiй, поступово позбавляла мене думок про середу, що вже криво посмiхалась менi з-за обрiю, про холодну осiнь, про вiдсутнiсть грошей та якихось серйозних фiнансових перспектив в найближчi роки; про озоновi дiрки, красивих дiвчат, старих друзiв, яйця, пиво, снiг, свята, поховання, оргазми, голод, смiх, плач, радощi, хвороби, втому...