Марусевич Катя, Кучера Аня : другие произведения.

Територiя лiсової вiдьми

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Оценка: 5.53*6  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Все життя нас переслiдують думки, а раптом у свiтi є що щось незвичайне, чарiвне, нiжне i свiтле, але думки просто йдуть так i залишившись незрозумiлими. Що пiдтримує наш свiт - рiвновага! ... Боротьба добра i зла постiйно триває, i в цей раз благополуччя свiту залежить вiд вiдьми, але зовсiм недосвiдченої, дiвчина пiзнала лише крихiтну частку своєї сили ... Переворот i чи вдасться його здiйснити..все залежить лише вiд неї... А допоможе їй ельф, так несподiвано з'явившись в цей час поряд... Дивна компанiя... Чи все у них вийде ??? Читайте i дiзнаєтеся вiдповiдь)
       Пишеться в спiвавторствi з Анютой Кучерою
     Продовження вiд 1.06.18
  Немає нiчого гарнiшого, нiж весняний лiс. Вiн свiтлий та радiсний. Навеснi лiсовi дерева та кущi надягають нове вбрання. Свiже зелене листя знову шелестить на гiлках. Земля пiд деревами вкривається травичкою та м'яким мохом.
   Все в лiсi оновлюється навеснi. Бiлi берiзки, наприклад, прикрашаються пахучими 'сережками'. Навiть вiчнозеленi сосни та ялини в похмурому бору не лишаються осторонь вiд весни. Вони змiнюють свою темну глицю на молоду, свiтлу та нiжну. По стовбурах дерев бiжать свiжi соки, оновлюється навiть кора. Яскраве весняне сонце освiтлює стовбури, вони неначе теж свiтяться бурштиновим свiтлом. Це час, коли можна акуратно набрати в березовому гаю цiлющого соку.
   Оживають лiсовi комашки, жучки, сонечка, джмелi. Розцвiтають першi лiсовi квiти. Спочатку на мокрiй землi з'являються бiлi пролiски. А потiм - жовтi та фiолетовi крокуси. З кожним днем в лiсi все бiльше квiтiв: примули, медунки, незабудки, дзвiночки, конвалiї, дикi нарциси, дикi тюльпани. Комахи метушаться над ними, збирають перший нектар.
   Десь в барлозi прокидається ведмiдь. З далеких країн повертаються перелiтнi птахи. Вони наповнюють лiс своїми голосами. Навеснi лiсовi птахи заливисто спiвають, виводячи дивовижнi трелi. Особливо чудово спiває весняними ночами маленька сiра пташка - соловей. Трохи пiзнiше птахи в'ють гнiзда, щоб вивести влiтку пташенят.
   Весна - це час, коли вся лiсова природа радiє сонцю та теплу!
   Для нас же весна, це оновлення запасiв таких рiзноманiтних весняних трав.
   Я йшла лiсом, намагаючись вiднайти ще з пiд снiгу шафран, у народнiй медицинi його використовують як болезаспокiйливий i сечогiнний засiб .
   Майже розталий снiжок виблискував на сонцi вiд чого очам ставало боляче. Десь у кущах заспiвала весняна птаха,на душi стало по весняному добре. Нарештi я побачила те що шукала з-пiд снiгу виднiлись листочки шафрану.
   Але поки вiн ще не розпустив свої квiти, якi я використовувала, висушенi маточки цiєї квiтки, зберiгали як прянiсть i харчовий барвник жовтогарячого кольору.
   За забарвленням квiток дiляться на двi групи: жовто-квiтковi i блакитно-квiтковi, також зустрiчаються альбiносна форма - саме ця форма вважається рiдкiстю i її потрiбно для заклинань. Але визначити це я могла тiльки тодi коли вона розцвiте. Тому позначивши це мiсце на картi я пiшла далi шукати трави. Недалеко вiд цього мiсця розцвiла мати-й-мачуха квiти яких я дуже часто використовувала.
   Нарвавши в корзинку жовтих квiточок мати-й-мачухи та пролiскiв покинула вiдому менi галявинку. Лiс я цей прекрасно знала, за два роки життя поблизу нього, довiдалася про важливi дорiжки. Поблизу мiсяця, де я була, протiкала маленька рiчечка. Її голос чувся за декiлька метрiв. Пiдiйшовши до неї, присiла. Кришталева холодна вода - найкращий засiб пробудження. Випрямивши руку я набрала у долонь води, та вмилася. З водойми на мене поглядала рудоволоса дiвчина з зеленими як весняна трава очима. Хтось вважає, що зеленi очi - негарнi. Тонкi бровенята, раз у раз зустрiчаючись, ще бiльше молодять юне чоло. Зеленi очi менi дiстались вiд бабусi вони були ознакою моєї сили. Адже руде волосся i яскраво зеленi очi були першою ознакою того що дiвчина вiдьма,ким я i являлась. А про цю ознаку мало хто знав тому жились менi поки спокiйно. Я могла спокiйно вивчати свої сили вдалинi вiд людей. Посидiвши бiля рiчки я почала замерзати хоч весна,але все таки холодно. Тому щiльнiше закутавшись у хустку i взявши корзинку я пiшла по стежинi яка вела до моєї лiсової хатини,яка стояла на горi пiд самим лiсом. З гори було видно невеличке село, де я запасалась харчами i iншими потрiбними менi речами.
   У свої вiсiмнадцять, я прийняла рiшення покинути батькiвськiй дiм, через одруження що означало для мене, бути невiльною, пiдкорятися чоловiковi та нiякої магiї. Усi намагалися знайти мене, але щось допомагало менi приховати свої слiди у цьому селi.
   Бабуся мабуть вiдчувала що на мене чекає щось не зовсiм добре,тому перед своєю смертю разом iз своїми силами передала i цю хатину,яка трималась до купи тiльки за допомогою магiї. Звичайно менi мiськiй дiвчинi було важко звикнути до таких умов. Спочатку навiть хотiлось усе кинути i повернутись до дому, до так недоречно вибраного батьками нареченого. Особливо цього хотiлось коли у мене нiчого не виходило i я кляла усю цю магiю. Але як кажуть "бiльше практики i все вийде..." i в мене справдi все почало виходити.
   За два роки я стала самостiйною у всiх питання, друзiв я любила, але пiсля переїзду, друзiв менi стали замiняти лiсовi тварини та жiнка, якiй я допомагала у селi. Саме вiд неї я i отримувала продукти харчування. З кожним днем магiя сильнiшала, хоча вона не й не була такою ж мiцною як у бабусi. Старовиннi книжки, лежали на полицях, але жадна не припала ще пилом.
   Iнколи було важко розiбрати написане,бо сторiнки були дуже затертими,але внутрiшня сила пiдказувала правильну вiдповiдь. Ой здається трохи вiдволiклась.
   Зараз я iшла через лiс i думала про те як би то не захворiти, все таки магiя магiєю, але не варто забувати що я людина. Мої чобiтки промокли,а руки замерзли настiльки,що я ледве втримувала корзину. Ось стежина звертає i я виходжу до своєї глиняної хати. Швидко розставивши квiти на старенькому столику,я зайшла в середину свого дому. Тут було тепло i пахло прянощами. Я пiдкинула декiлька полiн у пiч, що б вночi не було холодно спати та поставивши грiти воду на чай.
   Трiск сухих полiн, заворожував. Вiн нiби говорив про тепло, що знаходилося там. Заваривши чай з ромашки та м'яти сiла за стiл. День звiльняв своє мiсце вечору. Заходило сонце. Легенький вiтерець, ранньої весни, колихав ще 'худенькi' крони.
   Скоро вони зiрвуться зеленним листям, але це станеться через кiлька тижнiв. Зараз вони стояли голi, та всерединi вже вирували соки весни. Все пробуджувалось вiд довгого сну. Це також вiдбувалось i зi мною, навiть менi було чутно поклик весни до пробудження i кохання.
   Для когось 'Кохання' - це бажання зробити кохану людину щасливою, для когось - здатнiсть розумiти й пробачати. А для мене, це вiдчуття асоцiювалося з вмiнням безкорисно ставитися до коханої людини i не використовувати її для своїх бажань а також не керувати нею; жертвуючи заради коханого всiм, у тому числi собою.
   Iз думками про це 'чудове вiдчуття' я не помiтила як заснула. Ранок зустрiв мене яскравим сонцем i спiвом пташок, якi спiвали серенади веснi i коханню.
   Я солодко потягнулась i зiскочила на холодну пiдлогу. Сьогоднi на мене чекали багато справ,тому що завтра п'ятниця тринадцяте i у свiт захочеться проникнути нечестi, щоб розрушити весняну iдилiю i красу.
   Завтра я буду змушена зустрiтися ще з деякими iз клану вiдьом. Цi зустрiчi завжди закiнчуються подряпинами та сильним виснаженням. Адже вони пiдкоряються темним силам,i володiють темною магiєю. Цiєї ночi вони допомагатимуть вiдкритись порталу у пекло. Ну а моя задача i так зрозумiла,я маю їх зупинити. Менi згадалась наша перша зустрiч. Це було досить складно i страшно,бо я ще не володiла досить добре своїми силами. Зустрiлись ми на "Лисiй Горi" (куди я забрела у пошуку полину).
   Коли я черговий раз нахилилась за стеблиною рослини надi мною роздався грiм. Я здивовано пiдвела очi до неба,яке було далi синiм,як волошки i на якому не було навiть натяку на грозову хмару.
   Я розвернула бо звук роздався iз-за моєї спини. На краю гори стояла молода дiвчина у чорному вбраннi,її волосся кольору воронячого крила були заплетенi у двi тугi коси,а з прядками якi вибились з них балувався вiтерець. Вона була надзвичайно красива,бiла нiби мармурова шкiра свiтилась на сонцi,чорнi очi були обрамленi густими вiями,пухкi губи складались в iдеальне сердечко. Вона була досить мiнiатюрною,тонкi руки,тонкий стан,я навiть почала заздрити її красi ,якби не рiзке вiдчуття того що красуня наче витягує мою силу.
   Спочатку я не знала як це зупинити,але все таки у моїй кровi тече свiтла магiя. Я почала шепотiти якiсь слова, сенсу яких я загалом зрозумiти не могла,їх менi пiдказувало серце i сама земля. Моя суперниця робила теж саме. Вiтер почав сильнiшати,i ледве не збивав з нiг своїми поривами. Синє небо затягнуло чорними хмари i то тут то там спалахували блискавицi, вуха закладало вiд звуку грому який роздавався прямо над нами. З кожною секундою мої сили танули i я розумiла що перемога на її сторонi. Але раптова небо прорiзали яскравi сонячнi промiнцi. Останнiй раз прозвучав грiм i моя суперниця зникла,а я впала без сил на землю. Прийшла я до дому пiзно в ночi з безкiнечною кiлькiстю подряпин i порiзiв. Ось так я вперше зiткнулась з нею,потiм я дiзналась що звати її Iрма,i що вона надзвичайно сильна чорна вiдьма.
   Весняний ранок не передвiщав нiяких сильних змiн в погодi. Узявши кошик та переглянувши свої запаси, вирiшила чого менi не вистачає. До обiду є час, не хотiлося б вiдкладати цю справу, збирати iнгредiєнти для рiзноманiтних заклинань чи просто в лiкувальних цiлях, менi подобалося. На полянах я вiдчувала себе частинкою природи, я полюбляла лiс за його мужнiсть та дари.
   Дорога до найближчої, потрiбної, поляни зайняла бiля двадцяти хвилин. Присiвши над розлогими листками конвалiй, розпочала збирати їх. Дивне вiдчуття переслiдувало мене, ще як тiльки зайшла у лiс, здалося що хтось наглядає, хоча я знала цей лiсок i мешканцiв, зараз же вiдчуття ставало ще сильнiшим, нiби за моїми рухами уже давно слiдкують. Але я не особо звернула на це уваги. Тому продовжила далi збирати рослини мугикаючи веселу пiсеньку. Наповнивши корзинку я пiшла до добре знайомої менi рiчки щоб промити листочки. Через декiлька хвилин я дiйшла до одного з берегiв, присiла i взялась за роботу, так я працювала протягом 5 хвилин, поки з кущiв не вилетiла злякана пташка i мене це насторожило.
   - Хто тут?- голосно крикнула я, але вiдповiдi не було.
   Вiдповiдi не було,але з кущiв чувся шум. Це мене стривожило.
   "Раптом це не ворог,а друг якому потрiбна моя допомога" - подумалось менi.
   Тому зiбравши всю свою смiливiсть,я обережно пiшла до кущiв. Iнтуїцiя мене не пiдвела,з кущiв на мене дивились великi темно-карi оленячi очi. Це була дуже гарна тварина. Темно рудого кольору шерсть виблискувала на сонцi. Великi роги свiдчили про благороднiсть цiєї тварини,яка просто заворожувала своєю красою. Але тут було щось не так, я це зрозумiла коли опустила очi до низу. З плеча тварини стирчала стрiла iз зеленим пiр'ям на кiнцi.
   - Тихiше, тихiше не бiйся тихо почала говорити я,щоб заспокоїти ранену тварину.
   На диво вiн не злякався навiть не ворухнувся. Я пiдiйшла ближче i оглянула рану. Стрiла сидiла не глибоко, тому надрiзу робити не потрiбно, легко взявшись за неї я що сили потягнула її на себе. Тварина вiд болю стала дибки,але не втiкала,з рани цвиркнула кров скроплюючи землю i снiг який ще не розтав.
   - Пробач,я зробила тобi боляче,- прошепотiла я до тварини. Тодi почала шукати спецiальний мiшечок з травами якi дезiнфiкували i спиняли кров.
   - Постiй тут,менi потрiбно розвести трави,- промовила я знову хоча сумнiвалась в тому чи розумiє вiн мене,по крайнiй мiрi так здавалось.
   Я знову повернулась до рiчки, висипавши на свою долоню трохи сухих i потовчених трав, iншою зачерпнула чистої води i вилила до них, вони одразу ж намокли i утворили потрiбну менi консистенцiю, щоб замастити рану.
   - Зараз тобi стане легше - примовляла я намазуючи мiсце де був порiз - Тiльки не сiпайся.
   Слова заспокоювали бiдолашну тваринку. Тварина тихо фиркала,i легко била копитом,їй явно не подобалась ця процедура. Коли я закiнчила,олень зiгнув свою голову у поклонi i легким кроком помчав у гущу лiсу. Я заворожено дивилась йому вслiд.
   "От би менi таку грацiю"- подумалось менi. Але я швидко прогнала цi думки i пiшла до рiчки де залишила свої трави. Коли я туди пiдiйшла,їх там не було. Я злякано озирнулась по сторонах,але нiчого дивного не помiтила.
   - Куди ж вони подiлись я точно пам'ятаю,що вони були тут, - промовила я у пошуках пропажi. - Це чийсь злий жарт,але чий? Нечесть вийти ще не могла, бо до пiвночi ще далеко.
   - Ха, то ти вiдьма?-з цим криком з кущiв вискочив хлопець,чим налякав мене ледь не до смертi. Вiд страху я за стрибнула у рiчку,i холодна вода одразу ж заповнила мої старенькi черевички.
   "Клятий жартiвник,тепер ще й захворiю"- про себе подумала я i пiдняла очi на розбишаку.
   - Так. Я вiдьма! А ти хто такий?- Гордо випалила я,намагаючись справити враження на хлопця,але вийшло не дуже. Вiд холоду зуби стукали i мене трясло.
   - От тебе менi i треба. Та вилазь ти звiдти,я не кусаюсь. - ледь стримуючи усмiшку промовив вiн.
   Я хотiла чимось в нього запустити,щоб знав що над вiдьмою смiятись негоже,але пiд руками нiчого пiдходящого не було.
   - Ельф - тихо промовила я, не вiдриваючи очей вiд симпатичних вушок нового знайомого.
   - Ельф, ельф. А тепер вилазь iз водойми, ти вже тремтиш - з посмiшкою хоча й суворо промовив вiн.
   Його слова нiчого не змiнили, тому пiдiйшовши вiн пiдхопив мене на руки й винiс з рiчки. Вiд хлопця йшло тепло, хотiлося насолоджуватися ним й запахом ,що так манив мене.
   - Так, ти мене чуєш? - вивiв з думок голос
   - Що? Пробач
   - Питаю чи пiдеш сама, чи донести - лише зараз я вiдчула на собi його мантiю
   - Дiйду. А де мої трави? - почала оглядатися в пошуку добутого.
   Поставивши мене на ноги,вiдiйшов у бiк, показуючи мiсце, де нещодавно я створювала лiки. Ноги не хотiли слухатися, а лише пiдкошувалися вiд холоду. Здається постояла трiшки, а вони льодянi.
   'Допомоги просити не хочеться, та i пройтися далеко не зможу' - промайнула думка
   Золотоволосий знову посмiхнувся та забрав трави, пiдiйшовши до мене вiддав їх та знову пiдняв над землею мене.
   - Постав! - викрикнула я - Я i сама дiйти можу.
   - Я бачу - ця посмiшка вже сидiла в печiнках - Як ти сама та i дiйдеш. Куди нести?
   - Я можу - опустивши голову промовила
   - Куди?
   Пояснивши як пройти до хатини, я розслабилася в мужнiх руках. Вiн тихо смiявся, а я робила вигляд що нiчого не помiчаю. Все таки це через нього я замочила ноги i зараз трясусь вiд холоду.
   Через декiлька хвилин ми були бiля моєї хатини. Ельф поставив мене на ноги, щоб я вiдкрила замок, руки тряслись настiльки що я декiлька хвилин не могла попасти ключем у замкову щiлину. Нарештi хлопець не витримав,вирвав ключа з моїх озябших рук, i швидко вiдчинив дверi, розпахнувши їх навстiж, пiдхопив мене на руки й занiс у середину.
   Посадивши мене на лiжко,зачинив дверi i заходився хазяйнувати на моїй кухнi.
   Через пiв години я сидiла на тому ж таки лiжку завернута в ковдру i сьорбала гарячий трав'яний чай. Навпроти мене сидiв мiй довговухий приятель i роздивлявся в'язанки засушених трав пiв стелею.
   - Як тебе звати? - нарештi порушила тишу я.
   - Данiель - промовив пiдiймаючись з лiжка хлопець.
   - А мене... - не давши договорити вiн забрав чашку.
   - Я знаю як тебе звати, 'сонячна' вiдьмочка - посмiхнувся вiн та вийшов з кiмнати.
   З кухнi донiсся звук води i вже через декiлька хвилин Данiель сидiв на попередньому мiсцi, не забувши перед цим поправити сповзаючу ковдру.
   - Що тебе привело сюди? - порушила я знову пануючу тишу.
   - Переворот - лише губами прошепотiв вiн.
   - Пробач, але я не розумiю.
   - Скiльки рокiв ти вже вiдмочка? - раптом вiн нахилився, так що його обличчя було в двох сантиметрах вiд мого.
   - А що за питання, я ж дiвчина, а ти такi питання задаєш... - посмiхнувшись прошепотiла йому в губи.
   Хлопець вiд цього потягнувся до мене ближче, вiдчувши дискомфорт, вiдштовхнула його й вiдсiла
   - П'ять - побачивши його злий погляд промовила - А що?
   - Так от чого ти нiчого не знаєш про переворот. Це ж раз у десять рокiв... - Данiель пiднявся на ноги та почав розхожувати по кiмнатi.
   - Агов, ельф! - махала я перед обличчям цього...
   Хлопець дивився в бiк, не вiдводячи погляд вiд печi, вогнянi бiсенята гралися в 'перегони'. Вогнянi чоловiчки танцювали свiй дивний танець,розпалюючи вогонь все сильнiше. Їхнiй танець заворожував,але коли придивитись ближче то нiяких чоловiчкiв не було,був звичайний вогонь. Який заворожував своєю мiнливiстю,i заглиблював у транс даючи волю думкам.
   - Нда, толку вiд тебе вухастий - мало, доведеться поки самiй пошукати про це.
   Покинувши гостьову я направилася до читальнi, там були старовиннi книги, ось там я i надiялася на потрiбну менi iнформацiю. Так як залишати незнайомця на довгий час без нагляду не хотiлося, я швиденько пройшлася по поличках. Зупинивши погляд на старiй шкiрянiй, мiсцями зовсiм затертiй палiтурцi, книгу. Цей гримуар дiстався менi вiд бабусi. Протягом столiть ця книга передавалася з рук в руки вiд вiдьми до вiдьми.
   З того, що я взагалi знаю, Перевороту - немає. Про нього нiхто нiколи не говорив i, пiдозрюю, що або це таємниця страшна або в Ковенi (де не останнє мiсце займали мої батьки) i, взагалi в спiвтовариствi магiв, про нього не знають. А ось це вже погано, все було почерпнуто iз старовинних хронiк. А тодi, коли писалися вони, цiлком можливо, що Перевороту i, правда, ще не було.
   Схопивши книгу я попрямувала назад у гостьову. Данiель все так же дивився на пiч. 'Ну що ж, займуся i я своїм' - промайнуло у думках. Пiдiйшовши до столу, я дiстала трави та почала розкладати їх для сушiння, забравши тi, що уже була сухими. Через пiв години, закiнчивши справи, я все ж вирiшила порушити 'транс' ельфа.
   - Данiель! - закричала йому на вухо
   Хлопець 'ожив' та поглянув на мене.
   - Нiколь, я пiду, повернуся вечором - промовив вiн та покинув дiм не давши нiчого сказати.
   Щоб не гаяти часу, я узялася за читання. Через годину я вже зрозумiла, що занадто багато чого хотiла. У цiй старiй i, без сумнiву, безцiннiй книжцi було стiльки всього, що на її вивчення пiшли б роки й роки безперервного читання. I як менi розiбратися? Щоденники бабусi, були набагато легшими i орiєнтувалася я там прекрасно. Я не знала їх напам'ять, але, де що написано уявляла. А тут? Книга товста з жовтими сторiнками, що я i думати не хотiла, з чого вони зробленi. Написано дрiбним почерком з вензелями i карлючками. Кошмар !!!
   'Невже змiст зробити було не можна? Щоб вiдкрив на першiй сторiнцi i тобi вiдразу все зрозумiло, де чого шукати? I як у свiй цiй книженцiї знайти про Переворот?' - Бушувала я, кинувши книгу на диван, i не вiдразу помiтила, як книга засвiтилася.
   - Оп-пачки! А це що? - Я обережненько пiдiйшла до нього. Нiчого надприродного не сталося, книга просто рiзко розкрилася десь посерединi, i свiтiння пропало, - Ого, так ти у нас чарiвна, хоча що я кажу...Звичайно що ж так, а предки не дурними були, знали для кого вона треба буде.
   Схилилася на книгою i стала читати. I розчарувалася. Нiчого нового я там не вичитала. Все це я вже знала.
   Збiсившись, захлопнула книгу та взялась розбирати сьогоднiшню корзинку iз свiжих листочкiв готуючи вiдвар, який допомагав вiдновити магiчнi сили досить швидко.
   Коли вiдвар був майже готовий, я помiтила що у мене немає ялинових бруньок, якi були необхiдними для придання 'чудо-напоєвi' своєрiдного смаку. Так як вiдвар потрiбно було зготувати сьогоднi, вирiшила вийти на двiр, де недалеко вiд дому росли ялини. Накинувши кожух, i взувши легкi чобiтки я вийшла на порiг.
   На вулицi була тиха свiтла нiч. Небо було всiяне дрiбними зорями а в самому центрi розмiстився круглий наче фарфорова тарiлка - мiсяць. Вдихнувши холодне нiчне повiтря я попрямувала до старих високих ялин,якi росли на самому краю лiсу. Пiдiйшовши до них я почала обривати з нижнiх гiлок бруньки. Коли раптово, навколо все почорнiло, мiсяць закрили важкi хмари. Це тiльки означало одне, у мене гостi.
   Iрма вийшла з лiсу гордливо, з високо пiднятою головою. Її чорне волосся роздувалося на вiтрi, даючи можливiсть роздивитися обличчя дiвчини. Маленький носик, тоненькi губи i такi чорнi,як нiч очi. На перший погляд це проста дiвчина 20-ти рокiв, що одягається в готичному стилi. Сукня, що доходила до землi, була прикрашена кружевом, на руках красувалися рукавички.
   Постава виказувала її характер i силу. Вдягнена вона була у довге чорне плаття, талiю затягував розшитий корсет. На плечах у неї була хутряна накидка. У правiй ручi вона тримала скiпетр який у ночi свiтився яскравим червоним свiтлом,складалось враження що вона тримала у руцi палаючу палицю.
   - Я попереджала тебе - її голос у ночi звучав як пiсня - Це моя територiя.
   - Нi це не твоя територiя, тут споконвiку царювала свiтла магiя - мiй голос проти її звучав наче каркання ворони.
   Її очi недобре зблиснули.
   - Тодi ми будемо боротись за цю територiю прямо тут i прямо зараз.
   Не давши вiдповiсти, вона метнула у мою сторону двi вогнянi кулi, на щастя я встигла пригнулась, але одна iз них таки пiдпалила мiй рукав.
   "Ну що ж менi так щастить то сьогоднi" - про себе подумала я, кидаючи корзину i снiгом погашаючи рукав.
   Я пiдняла голову дивлячись на свою суперницю, навколо неї купчилась темна сила яка електризувалась i то тут, то там поблискувала розрядами. Натомiсть я була цiлком беззахисною, за цi пару рокiв я так i не освоїла бойової магiї, хоча чого себе обманювати, я i захисною толком не володiла. Тому менi зараз приходилось молитись Боговi i надiятись на те, що моя кончина не буде швидкою.
   Я уже майже попрощалась iз життям коли раптом iз найближчих заростiв вискочив мiй знайомий ельф i з криком "банзай" вирвав скiпетр з її рук i перекинувши його менi, прижав вiдьмочку до ялини.
   Скiпетр на дотик був дуже холодним, хоча спочатку здавалась що вiн має бути дуже гарячим. Його було не приємно тримати, дерево, з якого складалася ручка, було рiзьблене дрiбними лусочками. "Наче тримаєш змiю" - подумалось менi.
   А бiля ялини тривав запеклий "бiй" вiдьма пручалась i сипала на увсебiч прокляттям, Данiель тiльки ухмилявся. Через кiлька хвилин такого пручання вона напевно зрозумiла, що марно i спокiйно завмерла у його руках, злiсно поглядаючи у мою сторону. Раптово вiн розiмкнув свої сталевi обiйми i вiдiйшов. I глянувши на неї промовив:
   - Ти можеш бути вiльна, вiдьма! - останнє слово прозвучало як образа, мене навiть зморозило.
   - Але... - почала своїм мелодiйним голосом Iрма, але Данiель зупинив її жестом.
   - Вiн залишиться у нас,а зараз iди поки я не передумав.
   Чорна вiдьма подивилась на нього спопеляючим поглядом, але мiй новий друг мужньо вистояв i зi словами "ви про це ще пошкодуєте" розчинилась у ночi.
   Данiель повернувся до мене обличчям, там вiдобразилася злiсть, байдужiсть але в той час i переживання. Нiчого не промовивши, схопив мене за руку i поволiк до будинку. Я й не намагалася опиратися, а просто йшла за ним, подих видавав його, нiби спокiйний ельф, але вiн боявся сьогоднiшньої сутички. I не зрозумiло за що чи кого?
   - Ти взагалi головою не думаєш?! - закричав вiн пихнувши на диван моє тiло.
   - Я... - лише хотiла промовити, як вiн жестом мене перебив
   - Я i слухати не хочу що ти..., якби не я, ти б зараз не ясно чи у живих була б, а якби i була то твiй стан вiд овочу був не далеким! - вiдвернувшись вiн пiдiйшов до вiкна
   - Дан - 'спробувавши на смак' скорочене iм'я я пiдiйшла та поклала руку на плече хлопця, вiн лиш спробував скинути її - Я ж бачу що Ця, i тобi в чому напакостила, розкажи, стане легше...
   - Нiколь... - лише потряс вiн головою.
   - Я не заставлятиму - вiдiйшовши промовила - Захочеш подiлитися проблемою, я тут - розвела я руками
   - Нiколь, менi зараз дуже важко про це говорити, колись я тобi обов'язково розповiм - не глянувши на мене вiд дiстав iз-за пазухи потерту книжку, поставши її на стiл, вийшов з будинку.
   Я стояла i тряслась чи то вiд страху,чи то вiд пережитого,чи вiд того що моє замерзле тiло почало вiдiгрiватись у теплому домi.
   - Ех, а бруньки я так i не назбирала - тяжко видихнула я, скидаючи мокрi вiд снiгу чобiтки i шубку.
   Зiгрiвшись гарячим чаєм, я вирiшила поглянути, що принiс ельф.
   На столi лежала книга у потертiй мiсцями порванiй шкiрянiй палiтурцi, нiяких написiв на нiй не було, а якщо i були то вони давно були стертi безжальним часом.
   Узявши книгу повернулася на диван. Згадався вислiв 'Не суди книжку лише за обкладинкою'
   - I що ж ти нам вухастий принiс? - поцiкавилася сама у себе вiдкриваючи книгу.
   На форзацi був ледь помiтний - затертий герб.
   Посерединi красувався благородна тварина - олень, лежачий посеред поля у блакитному спектрi, з вузькою облямiвкою, та золотим вiнком з квiток на шиї. Сам вiн був бiлоснiжно-срiбний, з красивими гiллястими рогами.
   Бабуся в дитинствi розповiдала про такого оленя. Що гуляючи поблизу водойми, Юна дiвчина знайшла раненого оленя, щоб допомогти, потрiбно було пiдiйти, але нiхто не наважувався на це. При видi дiвчини, котру вважали усi злочинницею i нищою, вiн поклонився та уперше за час дозволив доторкнутися до себе. I коли хотiли страти її, олень допомiг в втечi i притулку. З того часу дiвчина i олень жили разом.
   З її ж слiв я знала i про символи : Лежачий срiбний олень з золотим вiнком (символом шани i поваги) на шиї, озирається на пройдений шлях, символiзує спокiй i вiдпочинок.
   Зелена земля i золотий вiнок з квiтiв показує, природне багатство. Також символ здоров'я. Блакитний колiр поля герба - символ краси, бездоганностi, пiднесених устремлiнь, чесноти, символ чистого неба. Срiбло символiзує чистоту, мудрiсть, шляхетнiсть, досконалiсть, свiт. Золото - символ багатства, стабiльностi, поваги, iнтелекту.
   Уся книжка була розподiлена по роздiлах. Судячи по гербу вона належала давньому ельфiйському роду.
   -Хм цiкаво де її взяв цей гостровухий-про себе хмикнула я.
   У першому роздiлi описувалось про створення свiту. Це була красива легенда про двох духiв якi спустились на пусту землю i створили все живе. Першими вони створили ельфiв i людей.
   У наступному роздiлi описувалась iсторiя вiд початку до 15 столiття. У цей перiод було дуже багато злетiв i падiнь ельфiйського свiту. Вони воювали з людьми i силами хаосу якi хотiли зробити Переворот.
   Пiсля цього у мене почало все складатись як пазл. Отже Переворот це нiби кiнець свiту. Якщо все станеться так як треба темним силам то на землi пануватиму хаос i розруха. Але кожного разу на завадi ставали свiтлi сили. I зараз цiєю силою мала стати я.
   Вiд цього у мене пробiгли мурашки шкiрою i стало дибом волосся.
   Я гортала сторiнки,але вже не сприймала нi тексту нi iлюстрацiй.
   За вiкном вже почало свiтати,наступав ранок,а я досi не заплющила нi разу очей. У мене залишилось одне нерозгадане питання. Чому цей ельф так рветься допомагати менi? I чому всiх врятувати маю саме я?
   Плюнувши на цi всi думки я солодко потягнулась i пiдiйшла до вiкна. Де на огляд вiдкривалась картина:
   за нiч випало багато снiгу i в самiй найглибшiй кучугурi тирчав Данiель i комусь щось кричав благим матом. У затiнку дерев стояв величезний вовк i офiгiвав з того, яка нечемна йому попалась здобич.
   Посмiхнувшись я затулила шторами вiкно, сонце так i норовило попасти у шибки, та зручно вмостилася на лiжковi.
   'Можливо хоч трiшки забуду усi цi проблеми' - промайнуло у думках
   Лише голова доторкнулася подушки, як провалилася у Морфей.
   Я знову побачила вовка, що стояв поряд з деревом, на снiжнiй землi, лежало бездиханне тiло Данiелем, вiн поглядав на нього як на друга та вив.
   Рiзко випрямившись я оглянула кiмнату, тут нiчого не змiнилося, окрiм ельфа, вiн спав сидячи у крiслi. Тихо встала, намагаючись не збудити гостя та вийшла з кiмнати де направилася у бiблiотеку.
   "Великий унiверсальний сонник " - голосила книга
   Швидко знайшовши слово 'вовк', я занурилася у значення. Хоч я i так знала його, але хотiлося точностi.
   Побачити вовка в снi - символ ворога, злого й нещадного. Бачити його в снi - знак того, що у вас є пiдступний ворог i що ваш близький друг може зрадити або обкрасти вас. Якщо вовк у вашiм будинку, то друг зрадить вас. Багато вовкiв бачити в снi - передвiсник того, що незабаром хтось викличе сильний спалах вашого гнiву. Якщо в снi вас переслiдує вовк (або вовки), то очiкуйте сутички з ворогом не на життя, а на смерть. Те ж саме означає сон, у якому ви ловите вовкiв. Перемогти або вбити його в снi - знак перемоги над труднощами або сильними ворогами в реальному життi. Вовчу зграю бачити в снi - до пограбування або збиткiв. Вовче виття в снi означає, що вам загрожує небезпека через таємну змову ваших ворогiв i збитки.
   Хм теж менi новина я захлопнула книгу, вернула її на полицю.
   Данiель i далi спав кумедно водячи вухом у вiснi.
   "Цiкаво що йому сниться"
   Зараз вiн виглядав юним i безпечним,хотiлось сiсти i любуватись цiєю мiфiчною iстотою.
   Но ця "iстота" раптово розплющила очi, вiд чого я пiдстрибнула i поспiшно вiдвела очi, втупившись у носки своїх домашнiх капцiв.
   - Пробач що розбудила? - тихо прошепотiла я продовжуючи роздивлятись носки.
   - Та добре - вiдповiв менi хлопець i потянувся вiд чого роздався хрускiт кiсток i його протяжне "ой"
   Я тихо засмiялась i подивилась на ельфа.
   Вiн стояв з перекошеним лицем i тримався однiєю рукою за пояс.
   - Сколiоз замучав - весело пiдморгнув менi вiн - Я так бачу ти почала читати книжечку яку я принiс?
   - Так пiв ночi читала,-чесно вiдповiла я i пiдiйшла до чайника щоб розiгрiти воду на чай.
   -I як тобi? Зрозумiла тепер що таке Переворот?
   - Книжка цiкава, кому вона належала?-я поставила чайник на плиту i повернулась до Данiеля.
   -Вона належала моєму родовi,а тепер належить менi. Ти не вiдповiла на моє питання!
   -Ем не зовсiм, але суть вловила. Якщо я програю то всiм настане каюк.
   -Хм молодець,i довго ти думала?
   -Ночi вистарчило. А ти не мiг менi це сам сказати?-сердито глянула я на ельфа,який розвалився на крiслi i усмiхався.
   - Ну i молодець, а сказати мiг... Але читаючи ти сприймаєш iнформацiю краще нiж слухаючи її - поглянув вiн на мене
   - I звiдки ти ж такий фiлософ узявся... - задала я собi питання, але ельф почув його
   - Там де я був, мене уже нема - коварно посмiхнувшись вiн пiднявся - Чайник кипить
   Снiданок проходив у мовчанцi, я не знала як розпочати розмову, да i вiн не намагався прояснити нiчого.
   - Данiель, а що то був за вовк? - нарештi у головi сформувалося питання
   - Який? - хлопець аж поперхнувся
   - Ти з ним нiби про щось розмовляв - невпевнено промовила я
   - Тобi здалося - злiсно сказав ельф, ставлячи в умивальник посуд - Мене не буде до обiду, не втрап нi в що!
   - Як скажеш - прошепотiла я
   'Ну i що я такого спитала, що вiн такий злий... Не хоче розповiдати, а винна я'
   Настрiй був зiпсований. Читати не хотiлось,так само як i сидiти дома. Тому я вирiшила прогулятись до свого улюбленого струмка. Вдягнувшись я вийшла на вулицю. Там яскраво свiтило сонце i виспiвували пташки. Весна була у самому розпалi. Всюди було видно пари птахiв i тварин. Я почала наспiвувати веселий мотив i вприприжку помчала до водойми. Лiд тонкою скоринкою тримався бiля берега(нiчний мороз давався в знаки).
   Я присiла на гiлку верби яка росла бiля рiчки i милувалась природою. Вода виблискувала на сонцi нiби була коштовним камiнням. Всюди панувала весна.
   Маленькi потiчки, збiгалися в одну суцiльну, живу, водяну лiнiю, утворюючи щось на подобi маленького озерця, в далечинi виднiлися пташки, їх спiв нагадував колискову, ось i ведмiдь прокинувся, та напивається пiсля сплячки.
   Здавалося, немає нiчого гарнiшого, цiєї картини.
   Хотiлося не зводити очей вiд цiєї красивої мiсцевостi.
   Але доля часто грається з нами, дає шанс на виживання. От i зараз цей шанс "висiв" над мною. З кущiв на мене поглядали янтарнi очi, вони захоплювали своїм забарвленням, але там була злiсть i смерть. Нiби самi очi хочуть вбивати.
   Цей хижак наглядав за мною, влiгшись на свої лапи, мiцною головою.
   На вигляд це був багряно рудий вовк, з чорнявими лапами(як я могла це роздивитися), його хвiст колихався зi сторони в сторону, нiби вiн хоче погратися.
   Життя та батьки завжди вчили не приближатися до собак тим бiльше вовкiв, але тут, я вiдчувала себе частиною свiту, й вовкiв уже бачила,хоч i не таких великих як цей, це єдине що вiдрiзняло його вiд тутешнiх.
   - Ти заблукав - я присiла бiля нього, в момент вiн загарчав, але все продовжував махати хвостом - Я ж тобi нiчого не зроблю
   Вiн лиш гаркнув на мої слова.
   - Ти що менi не вiриш? - менi здалося саме ця тварина, чудово мене розумiла.
   Його очi були нiби справжнi, людськi...
   Нiби вловивши мої думки, вовк вiдвiв морду i ставши на ноги зник у лiсових хащах.
   "Дивний вiн" - промелькнуло у мої думках.
   Весняне сонечко зiгрiвало мене своїми промiнцями,навiюючи дрiмоту. I я таки заснула пiв спiв пташок i журчання води.
   Цю солодку дрiмоту порушив сильний шум у кущах. Розплющивши очi я поморщилась вiд яскравого промiння,i коли нарештi сфокусувала погляд то побачила таку картину.
   Данiель весь у грязюцi лежав на землi притиснутий до землi сильними лапами i сильно пручався. Вовк в свою чергу не звертав на свiй "обiд" жодної уваги i уважно дивився на мене нiби чогось чекав.
   - Забери його-почав репетувати ельф,помiтивши що я за ними спостерiгаю.
   - Тобто забери?- не зрозумiла я.
   - Ти ж вiдьма?- ще голоснiше прорепетував довговухий iз iстеричними нотками в голосi.
   -Я вiдьма, але не самогубця!- писклявим голосом вiдповiла йому я.
   Вовк ще сильнiше притис до землi свою жертву. Потрiбно було щось робити але що? Батьки колись казали що собака(у моєму випадку величезний вовк) вiдчувають, коли ти боїшся.
   Ельф знов спробував вирватись, але вовк голосно заричав.
   - Данiель,перестань пручатись,просто завмри.
   Хлопець кинув на мене вбивчий погляд, але зробив те що я сказала. Я за той час повiльно сповзла з гiлки i випросталась.
   - Залиш його!- почула я свiй голос - Вiн мiй!
   Такого ефекту я не очiкувала,вовк покiрно зiйшов з притоптаного i пом'ятого ельфа,який швидко зiрвався на ноги i шмигнув менi за спину.
  - Це чоловiки,як завжди ховаються за нашими тендiтними жiночими плечима - озвучила я свої думки.
   За спиною голосно фиркнули i пробелькотiли щось нерозбiрливе.
   - Iдемо в будинок - злiсно промовив Данiель, хапаючи мене за руку.
   Вовк знову почав шкiритися, але я швидко вирвала руку iз полону й поглянула на тварину.
   - Вiн нiчого не зробить! Не переслiдуй нас! - промовила я
   Тварина знову зрозумiла слова, за мить i слiд пропав вiд вовка.
   - Я казав щоб ти не вплутувалася у нiчого?! - закричав ельф - Що важко сидiти у будинку? Напевно треба завжди тобi супровiд? То я влаштую!!!! - не перестав 'рипiти' вiн
   - Данiель, перестань! - я закрила вуха руками i ринулася у перед.
   Але за мить мене догнали i схопивши вище лiктя повели прямо.
   - Треба слухатися старших!
   - Ой старший...Що боїться тваринку...Ха ха.
   Ельф рiзко розвернув мене лицем до себе його очi метали блискавки,було видно що мої слова його зачепили.
  - Пробач - важко видихнула я i опустила очi до низу.
   Хлопець нiчого не вiдповiв,було видно що вiн досi злиться.
   До домiвки ми йшли мовчки. Данiель злився,i вдавав з себе смертельно ображеного. А я думала що ж це за дивне створiння.
   Вiд моїх думок мене вiдволiк скрип дверей. Мене не церемонячись запхнули в будинок.
   - Ти хоч розумiєш що це небезпечно?- почав кричати на мене ельф.-Ти могла загинути!
   - Вiн би мене не зачепив-впевненим голосом промовила я.
   Брови Данiеля поповзли до верху.
   - Звiдки ти це знаєш?- недовiрливiсть звучала у його голосi.
   -Я просто це знаю. Не питай мене звiдки. Я просто знаю i все.
   - Тобi нянька потрiбна! - не перестав кричати хлопець, але зараз голос був схожий на рик.
   Вiн рвав глотку, намагаючись ковтати нецензурщину. Його тiло била хвиля великої тремтiння. Хвиля лютi i страху випалювала до кiсток. Перший раз в життi вiн так боявся за когось. Боявся настiльки, що серце сковувало кригою.
   - Данiель, не злися - я розвернулася обличчя до нього i провела рукою по його грудi, вiн лиш прижав мене до себе, але за декiлька секунд вiдпихнув, нiби я не потрiбна рiч.
   Лиш зараз я помiтила вогонь у його очах, i вiн був скорiше вiд хотiння, а не вiд злостi. I тiло це доказувало, хлопець намагався вiдвести погляд вiд мого тiла. Цей погляд ввiв мене 'у краску'.
   - У тебе ... порiз тут, на грудях. Треба обробити.
   Махнувши рукою, вiн сiв на диван, нiби хотiв заспокоїтися.
   - Ось я знайшла зеленку i вату - я кивнула на свої руки
   Я намагалася влаштуватися бiля нього на ручцi того ж крiсла, та провела холодної долонькою по його грудях, Данiель вiдчув як всерединi все запалахкотiло вогненним вихором. До зубного скреготу вiн зцiпив щелепи та мертвою хваткою вчепився в оббивку.
   - Якщо буде боляче, скажи менi, добре? - ледь промовила я
   Варто було доторкнутися ватою до рани i паралельно з цим подути на подряпини, як з його грудей вирвався болiсний, повний шаленого бажання стогiн. Зцiпивши щелепи настiльки, що мiж них проступили вени, вiн рiзко пiднявся на ноги.
   - Все. Не треба бiльше. Далi я сам.
   - Щось не так? Я тобi боляче зробила? - я спробувала заглянути у його очi, але вiн просто вiдсторонився
   - Нi, усе добре. Ти краще про себе подумай! Йди приведи себе до порядку, а то ти уся в листах.
   Пiднявшись слiдом, я лише ще раз поглянула у його бiк, i вийшла iз вiтальнi. Моя ж кiмната зустрiла мене тишею, вона напрягала i водночас давала шанс подумати про сьогоднiшнє. Цей погляд i його реакцiя, дуже здивували.... Хоча i моя на нього також... невже я закохуюся?
   Але менi не можна в нього закохуватись,не можна... Це суперечить всьому... Я маю сприймати його як друга не бiльше. Якщо я закохаюсь то стану вразливою,а це зараз не вчасно. Я маю забути.
   -Я маю забути - тихо прошепотiла я i пiдiйшла до лiжка.
   Воно було застелене яскраво зеленим покривалом iз великими червоними трояндами. Я впала на нього спиною i почала роздивлятись балки на стелi. Обдумуючи весь сьогоднiшнiй день. Хоча i заборонила собi думати про нього, але все одно всi думки повертались до нього.
   Перед очима блукали картинки... Оголений торс Данiеля, фрукти, вино, лiжко... - ууу думки побiгли не в ту сторону
   Рiзко вставивши я оглянула кiмнату, чомусь i щось менi не давало спокою... Напевно це той вовк... ' Чому вiн мене слухав? '
   Вiдповiдь я вирiшила знайти у книгах. Коли я вийшла з кiмнати, Данiеля вже не було. Я полегшено видихнула i вирiшила заварити собi духмяного трав'яного чаю.
   За книгами я просидiла до пiзньої ночi, Данiель бiльше не появлявся, за що я йому була дуже вдячна.
   Iз цих старих письмен я дiзналась що у кожної вiдьми є тотем тварини яка захищає її вiд всього i пiдкоряється їй. Такi тотеми є тiльки у бiлих вiдьом якi не можуть причинити болю своєю магiєю. Натомiсть чорнi вiдьми таких тотемiв не мають,оскiльки можуть захистити себе чорною магiєю.
   "Можливо для мене тотемом виявився вовк? Ця розумна й витривала тварина?" - з такими думками я нарештi вiдклала книгу i поринула у "свiт снiв".
   - Скоро усе стане на свої мiсця. Ти лише довiрся своїм вiдчуттям i не вiдштовхуй потрiбну тобi людину... Скоро, уже це буде скоро... - говорив голос iз тьми.
   Я стояла посеред лiсу, навколо лиш темнота...i де-не-де виднiлися золотистi очi, що швидко згасли, наче їх закривали.
   "А погляд як у тварини"
   Але пiсля почутого усе погасло i я опинилася в "глухiй" темрявi.
   - Нiколь - зовсiм поруч пролунав чоловiчий голос
   - Хто ти? - я обернулася на голос
   Зовсiм поруч, в декiлькох метрах, стояв силует. Вiн нагадував чоловiка...
   Не роздумуючи, почала пiдходити. Було дивно що страху не було...
   Це був молодий хлопець, рокiв вiсiмнадцяти.
   Одягнений у все чорне, що дуже пiдчеркувало його спортивну статуру. На його зап'ястi, було маленьке татуювання у виглядi повного мiсяцю.
   - Я твiй... - прошепотiв незнайомець.
   Його очi здавалися до болю знайомими. Хоча у темнотi, яка оточувала нас, було важко роздивитися їхнiй колiр, але вони свiтилися, наче два золотих вогники.
   - Нiколь! - мене знову хтось позвав i почав трусити.
   - Бережи себе. Бувай - так само прошепотiв незнайомець та провiвши по моїй щоцi кiнчиками пальцiв, розтворився у повiтрi.
   - Нiколь!!!
   Я розплющила очi, але менi знову довелося їх закрити вiд яскравих сонячних променiв що 'рiзали' по очах. Нарештi привикнувши до освiтлення, я зосередила свiй погляд на порушнику мого сну. Ельф мiцно тримав мене за плечi, моя голова лежала у нього на колiнах. У його очах читався переляк.
   - Нiколь - з явним облегшенням видихнув Данiель i поцiлував мене у лоб, потiм згрiб в охапку та притис до своїх грудей, зарившись носом у моє волосся - Я злякався - признався вiн
   Ми так просидiли декiлька хвилин, хоча менi хотiлося залишатися так на довше. В його обiймах я почувалася затишно. Зрештою ельф вiдпустив мене та рiзко пiдвiвся та вiдiйшов до дверей, опершись об косяк, хлопець заплющив очi. Вiн явно злився, можливо i на мене, а може на себе, цi думки перервав його голос.
   - Пробач, я не мав пiддаватися цьому порву. З тобою все добре? - його лице знову стало серйозним, без жодних емоцiй.
   - Так, добре. А що взагалi сталося? - запитала я , хоча на язику крутилися зовсiм iншi запитання.
   - Ти кричала i билася в iстерицi - спокiйно промовив вiн, хоча в його очах була тривога
   - I що тут такого? Наснився поганий сон
   Вiн здивовано пiдняв брову
   - Страшний сон? Ти хоч знаєш скiльки спала?
   - Так, одну нiч - потисла я плечима
   Вiн голосно розсмiявся, хоча це не був веселий смiх.
   - Ти марила три днi.
   - Скiльки? - я рiзко встала з лiжка, вiд чого в очах рiзко потемнiло, i я по шатнулася назад. Але впасти менi не дали сильнi руки, якi схопили за талiю. Вiн обережно посадив мене назад на лiжко.
   - Ну, ну, тихiше. Так ти розповiси свiй страх? - хлопець сiв поруч, та обiйняв мене за плечi приснувши до себе.
   - Не думаю. Данiель, можна я сама побуду, хочу дещо переосмислити, а тодi, навiть можливо i розповiм тобi дещо...
   Я бачила у очах ельфа сумнiв, але вiн все ж погодився з проханням. Хоч i поставив умову, нiякому разi не вiдходити вiд будинки бiльше тридцяти метрiв, а iнакше вiн бiльше нiколи не лишить, як би не просила, саму, нiби наглядачем буде - наївний...
   За цi три днi, що я душевно 'пропустила', не лише у мене сталося щось, але i Данiель вiв себе дуже насторожливо.
   Зараз я сидiла на ганку будинку, навколо лиш єдиний лiс, найкраще мiсце для роздуму...Але саме в даний момент, не хотiлося йти до улюбленого струмка, а лиш просто милуватися природою.
   Не знаю скiльки просидiла, поглядаючи у даль, але вiн роздумiв вiдiрвав звук, що доходив iз будинку, наче хтось пробирався туди. Схопившись, вiдразу зайшла у середину. Нiчого не змiнилося, лише вiкно було легко при вiдкрите, та на пiдлозi лежав перевернутий вазон.
   'Це зробив вiтер' - з цiєю думкою я зачинила вiконце, хоч i на дворi була 'спокiйна' погода.
   Прибравши залишки землi, я вiдкинулась на диван, поруч лежала уже знайома книжка, але на нiй був помiтний маленький клаптик паперу.
   'У кожного є ангел хоронитель,
   Що пише книгу нашого життя,
   А ще є в небi ангел покровитель,
   Що молиться про наше майбуття́.
   Вiн був колись людиною,як ми iз вами,
   I серед людей,таких як ми iз вами жив,
   Лиш Бога вiн любив найбiльше,
   I лиш йому вiн вiрою служив.
   Берiть iз нього приклад та старайтесь,
   Прожити з вiрою усе своє життя,
   Щоби колись Господь вас мiг обняти,
   Й сказати: ти моє дитя!'
  
   'Звiдки це???' - пролунало у думках.
   Я може уже з десятий раз перечитала листа, намагаючись зрозумiти суть написаного. Коли рипнули вхiднi дверi, i в кiмнату швидко зайшов Данiель, я сховала цей клаптик паперу за спиною.
   - Що там у тебе? - моментально запитав мене ельф, який помiтив мiй рiзкий рух.
   - Ем.. нiчого... так ...це...рецепт вiдвару - сказала я, перше що прийшло у голову.
   - Якщо це рецепт, то чому ти ховаєш його вiд мене? - не вiдступав вiд свого хлопець.
   - Бо його не можна нiкому бачити, вiн секретний - вiдповiла, вiдступаючи назад.
   Але раптом Данiель зробив декiлька швидких рухiв i опинився у мене за спиною з цим проклятим листком у руках.
   Читаючи його вiн дедалi бiльше хмурився. Трохи подумавши,сказав:
   - Менi це зовсiм не подобається. Збирай речi, я забираю тебе до себе!
  - Ти не можеш вирiшувати за мене! - насупилася я i склала руки на грудях
  - Зараз я можу усе - посмiхнувся хлопець - Збирай речi - лише коротко промовивши, ельф пiдiйшов до камiну та викинув у нього папiрець.
  - Не хочу - категоричним тоном випалила я
  - Ти ж сама напрошуєшся на неприємностi! Невже так тяжко послухати?? - вiн уже пiднявся, але стояв усе ще бiля джерела тепла, дивлячись на тлiючий папiр.
  - Шукай собi покiрну у iнакшому мiсцi! - викрикнула я, i уже тихiше - Як менi ж хочеться вдарити тебе!
  По посмiшцi, зрозумiла що i Данiель почув сказане мною. Хлопець потис плечима пiдходячи.
  - Спробуй... - посмiхнувся кароокий i вказав пальцем на своє обличчя. Цi усмiшки, що вiдбиваються на його обличчi, розлютили ще сильнiше.
  - Козел! - лиш промовила я, та швидко вiдсторонилася
  - Та будь ласка, хочеш чи не хочеш, але ти поїдеш - уже суворо промовив ельф
  - Не поїду я - я швидко покинула гостьову, забiгаючи до своєї кiмнати
  - Чому ж ти не хочеш по-хорошому,уперта... - донеслося менi
  Я сидiла у кiмнатi, чомусь його слова дуже ранили, здається нiчого не було сказано, але я не могла змиритися, що стороння людина управляла моїм життям... Ось i зараз, вiн стояв по ту сторону дверей, хоч вiн i мовчав, але я вiдчувала це i розумiла.
  Через п'ятнадцять хвилин роздався стук у дверi.
  - Нiколь, вiдчини - ласкаво промовив вухастий
  - Нi!
  - Чорт - з декiлька секунд там була тиша, потiм дверi, якi я вважала щiльно зачиненими, 'злетiли з петель' i на порозi з'явився ВIН.
  Зараз очi хлопця були наче у звiря - чорними, а золоте волосся сiяло наче от-от запалає. З першого погляду вiн був дуже спокiйним, але тяжке дихання здавало його.
  Ось такий вiн навiть лякав, я вiдступала поки не наткнулася на стiл. В думках, шукала вихiд з даної ситуацiї, але як на зло моя 'пам'ять' впала в апатiю...'Виходу немає' - пролунала думка.
  - Я нiчого не зроблю тобi - вiн пiдходив, протягнувши руку - Просто погодься
  Я стояла все ж не розумiючи що ж робити менi. Але хлопець сам 'рiшив' мою долю, за секунду його палець натиснув на шиї i через мить, я зрозумiла, що провалююся в темряву.
  Прокинулася вiд того, що мене сильно трясло. Вiдкривши очi, зрозумiла що знаходжуся у машинi, про це свiдчив пейзаж за вiкном.
  Перевiвши погляд на водiя, побачила там Данiеля, хлопець спокiйно вiв авто, дивлячись вперед, а у салонi звучала легка музика.
  - Що я тут роблю? - ще сонно промовила я, пильно дивлячись на його профiль
  - Їдеш - на мить вiн вiдiрвався вiд дороги, та потиснувши плечима поглянув на мене
  - А маю бути у своєму будинку!
  - Дiм змiниться - 'сухо' вiдповiв вiн
  Раптом його телефон задзвонив, й вiн просто збавив швидкiсть. Маленька швидкiсть, з якою ельф вiв авто, зараз могла б менi допомогти. Я вiдстебнула ремiнь, й уже майже дотягнулася до ручки дверей, як мене зупинив звук клацання.
  - А тепер сядь рiвно i назад пристебнися! - приказав вiн
  Я вiдчувала що вiн находиться 'на гранi'
  - Дай хоча б вiдчинити вiкно - я повернула до нього i й зустрiлася очима з його - Будь ласка.
  Вiн лиш кивнув, а я швидко приспустила вiкно та витягнула руку, насолоджуючись повiтрям, якi нiби гралося зi мною.
  - Нiколь, пристебни ремiнь поки я ще вiдповiдаю за себе - спокiйнiше уже говорив вiн.
  - Бу-бу-бу - стала язвити я - Злий i страшний, - знущалася.
  Швидкiсть на спiдометрi стала рости i рости, i розслаблене тiло ледь не отримало травму.
  - Дибiл - я вiдвернулася до вiкна, так i не закрiпивши безпеку.
  Але i цю хлопець помiняв ситуацiю, вiн вiдiрвав одну руку вiд керма i рiшуче наблизився до мене, втиснувши в сидiння i дотягуючись долонею до ременя безпеки. Мимоволi торкнувшись лiктем мого тiла, по якому вiдразу пройшовся жар, не помiтивши напевно реакцiю вiн перегнувся через мене i пристебнув все ж, потiм рiзко вiдсторонився, повертаючись на своє мiсце.
  - Це називається викрадення - не дивлячись у його бiк промовила я.
  - Це називається спасiння - помiтно було що вiн посмiхається - Нiколь, не старайся запам'ятати - нiби прочитавши думки промовив хлопець.
  - Данiель, хто ти насправдi? - все ж я вирiшила поглянути на нього, вiн лиш потис плечима i посмiхнувся.
  - Ельф
  - Все рiвно дiзнаюся - награно я вiдвернулася, спостерiгаючи за мiсцевiстю, що згодом змiнилася на узлiсся.
  Недовго думаючи, я узялася сережкою (її я вставила ще тодi, коли вiдчувала себе простою дiвчиною-пiдростком) барабанити по зубах i пальцями стукати по бардачку.
   - Ти можеш перестати? - Запитав Данiель.
  Ага щас. Я просто залишила його без вiдповiдi...
  - Перестань.
  Я показала йому язик i знову забарабанила.
   - Перестань! - Вiн рiзко зупинив машину.
  Пiдкоряючись iнстинкту, я рвонула iз авто. Пробiгши не бiльш 400 метрiв - зупинилася. Скронi надто пульсували i не давали продумати подальшi кроки, магiю наче рiзко у мене забрали, адже я навiть просто закляття, не могла застосувати. А Ельф, спокiйно йшов до мене, наче нiчого не боявся. Зараз вiн був бiльше схожий на манiяка-викрадача, анiж на друга. Я знову побiгла, вже до лiсу. Ось так просто я не пiду.
  - Пробiжку закiнчила чи ще хочеш? - несмiшливо промовив вiн.
  Данiель раптово опинився бiля мене, я замахнулася на нього, але вiн перехопив мою руку й завiв її за спину, з другою зробив теж саме. Не думаючи я рiзко(з усiєї сили) наступала йому на ногу.
   А вiн натомiсть придавив мене до землi, все ще утримуючи однiєю рукою за талiю, а iнакшою зжимаючи мої зап'ястя. Так, вiд нього не втечеш.
  - Ще раз таке повториться, i я тебе покараю, - вiн стиснув моє горло - Все зрозумiла?
  Я лиш кивнула, вiн розвернув мене до себе та поцiлував у губи, цей поцiлунок явно виходив за рамки дружнього, але я пiддалася спокусi...
  Вiдсторонившись, вiн провiв кiнчиками пальцiв по щоцi, а потiм не церемонячись перекинув через плече й рiвномiрним кроком попрямував до машини. Навiть коли я стала вириватися хлопець не зупинився, але я вiдчула його руку на своїй, кхм... фiлейнiй частинi. Данiель посадив мене на моє мiсце, i сам сiв за кермо. Я вiдвернулася i мовчки втупилася у вiкно.
  Через двi години я згадала, що коли закривалася у кiмнатi, поклала у кишеню телефон i навушники. Я включила музику, щоб та грала голоснiше за цю, що грала у салонi i навiювала сон, та закинула ноги.
  - Ей. Вiддай назад! - закричала я, коли хлопець забрав апарат
  - Прибери ноги.
  - Нi, - я вперто склала на грудях руки
  - Справжня вiдмочка - роздалося з водiйського сидiння.
  - Яка уже є, таку i терпи! - злiсно промовила я все ж не повертаючись до нього - Не треба було мене забирати...
  - Ранiше я не помiчав що ти така 'гостра на язик'
  - Дан - все ж якщо менi i не уйти, треба хоча б вивiдати куди ми направляємося.
  - Гм? - вiн на секунду вiдiрвався вiд дороги
  - А куди ми їдемо?
  - Я казав що забираю до себе. Їсти хочеш? - раптом запитав вiн
  - Не знаю... Дан, а чого я магiєю користуватися не можу? I де мої книжки???
  - Потерпи значить десять хвилин, скоро в мiсто заїдемо - хлопець все продовжував дивитися за дорогою, але вiн так i не вiдповiв на iншi питання.
  - Данiель! А на iнакшi питання!!!!
  - Не можеш, бо я не хочу... А книжки твої, вони в багажнику i речi твої також там - посмiхнувшись ельф зупинив авто - Якi ще питання?
  - Ти не хочеш, це що означає? - склавши руки на грудях, щоб не було спокуси вбити цього
  - От таке i означає, я схотiв... Усе їдемо їсти, я голодний. Вiд ранку нiчого в ротi не тримав - з цими словами вiн завiв авто
  Наступнi десять хвилин ми їхали у тишинi. Лише коли авто знову зупинилося, ельф поглянув на мене, оцiнюючи проходячись по тiлу.
  - Ходи, накормлю тебе - засмiявся вiн
  Обiгнувши машину вiн вiдчинив дверцята та протягнув менi руку. Будiвля, бiля якої ми стояли, була оточена красивим парком. Неподалiк височiли будiвлi. У цiй мiсцевостi було легко дихати.
  Сам iнтер'єр виконаний у нацiональному стилi, тут вiдчувалися елементи українського бароко.
  - Нiколь - вiдiрвав мене голос вiд огляду - Поглянь на мене - ласкаво промовив вiн
  Коли я перевела погляд, зустрiлася iз поглядом у якому вiдчувалося тепло. Вiн просто узяв мене за пiдборiддя та накрив своїми губами мої.
  - Не намагайся уйти - 'розiрвав' вiн iдилiю
  Узявши за руку, хлопець завiв у середину. Ще зi входу було помiтно, що будiвля складається з двох поверхiв, якi були об'єднанi дерев'яними сходами. Скрiзь вiтав український колорит.
  Не вiдпускаючи руку, Данiель провiв мене далi, за мить ми вийшли на подвiр'я, де було розташовано не менше, як десять альтанок з рiзноманiтними розписами.
  - Доброго дня Мiстер - до нас пiдiйшла одна iз офiцiанток - Що бажаєте?
  Вона розглядала нас з явним iнтересом. Переводячи погляд на мене, на її лицi з'являлася неприязнiсть. Звичайно, молодий вiдвiдувач... я i сама перевела погляд на хлопця, ще нещодавнi загостренi вушка, перетворилися у людськi, вiн пальцями проводився по меню, явно вчитуючись у змiст, його сорочка пiдчеркувала фiгуру... Аполон прям. Я посмiхнулася та перевела погляд на працiвницю, дiвчина також посмiхалася та накручувала на свiй мiнiатюрний пальчик пасмо волосся.
  - Доброго Жанночко, ми зараз виберемо i вас покличемо - не вiдриваючи погляду вiд меню промовив хлопець
  Дiвчина розвернулася та покинула альтанку, лишаючи нас на самотi.
  - Як ти себе почуваєш? - Поцiкавився вiн, вiдвiвши погляд вiд меню, голос звучав якось здавлено i напружено.
  - Чудово, - вiдповiла я, а у думцi промайнуло: 'Якби ж я тут ще не була силою...'
  - Може, тобi холодно чи голова крутиться?
  - А повинна? - Данiель посмiхнувся.
  - Та нi...
  За десять хвилин ми все ж опридiлилися iз замовленням...
  - Їж - приказав вiн
  Перед мною стояла лазанья, 'Грецький' салат та кола.
  Я послушно зробила маленький ковток вiд напою, i лиш зараз зрозумiла наскiльки 'велика' спрага - допила вмiст. Данiель лиш посмiхнувся та пiдсунув менi свiй.
  - Дякую - вiдповiвши затремтiла, холодна рiдина остуджувала...
  - Замерзла?
  - Це через колу, - пояснила я, все ж не вiдпускаючи з руки стакан.
  - Можливо зайдемо у середину? - у його голосi було хвилювання, напевно перелякався мене простудити.
  Хоч i на дворi була весна, але погода була ще холодна.
  - Тут так красиво...
  Ельф протягнув менi куртку, яку дiстав десь iз-за спини.
  - Дякую, - знову пробурмотiла я, засовуючи руки в рукава.
  Шкiра виявилася холодною; Я звикла до теплоти, але ця прохолода була приємною да i як пахла! Я вдихнула глибше, намагаючись зрозумiти, що це за запах. Вже точно не парфум! Рукава були занадто довгими, i їх довелося пiдвернути.
  - Теплiше? - посмiхнувся ельф
  Кивнувши, все ж приступила до трапези, водночас оглядаючи округ. Це було стародавнє мiсто, про це голосила присутня тут манера в поведiнцi i архiтектура.
  - Нiколь - прорвався чоловiчий голос
  Повернувши голову у бiк, поглянула на Данiеля. Вiн сидiв розслаблено, вiдкинувшись назад та склавши руки за головою.
  - Нам доведеться тут зупинитися до ранку - продовжив хлопець - Погода псується... - пояснив вiн
  Я лиш потисла плечима. Й коли ельф постав перед мною, з протягнутою рукою - 'вчепилася' у неї. За десять хвилин, ми зупинилися бiля одного iз мотелiв.
  - Добрий вечiр, - привiтав нас господар.
  - Добрий, - кивнув Данiель - Нам потрiбна кiмната.
  Чоловiк, середнього вiку спершу поглянув на мене, а потiм перевiв погляд на Ельфа(не знаю що вiн там побачив, але на його обличчi був переляк). Дан помiтивши, обiйняв мене за талiю i швидко скориставшись моїм замiшанням, поцiлував у губи та посмiхнувся (своєю посмiшкою) господарю.
  - Одну? - Перепитав вiн
   - Так, - кивнув мiй ельф.
   - Добре, - невпевнено протягнув чоловiк.
  Данiель швидко зареєструвався, i ми пiшли до себе в номер. А дiйсно чому один? Про що вiн тiльки думає? Може вночi спробувати втекти вiд нього? Так i зроблю, звичайно якщо вийде. Я посмiхнулася своїм думкам. Мене завели в номер.
  - У сумцi речi, якщо хочеш, можеш пiти в душ. Якщо спробуєш втекти ...
  - Ти мене вб'єш, - закiнчила я замiсть нього.
  Вихопивши у нього свою сумку, сховалася за дверима.
  - Справжня жiнка - донiсся до мене голос Данiеля, що посмiхався
  Включивши воду, я спершу ополоснула обличчя, приходячи до нормально стану.
  Вийшовши з душової застала хлопця на крiслi, вiн сидiв i читав книгу. Пройшовши поруч, дiстала з сумки гребiнець. Чоловiк вiдклав книгу i дивився на мене. Що ще?
  - Ти щось хочеш? - я повернулася у його сторону.
  - Не груби - вставши вiн став пiдходити, а я нiби 'приросла' до пiдлоги. Хлопець пiдiйшов i обiйняв зi спини, - А ти красива у цьому рушниковi - вiн поцiлував мене у оголене плече i вiдсторонився, згодом i сам зайшов до ванної
  Вiн викликав дивнi вiдчуття, один дотик його губ, вибивав грунт з-пiд нiг... й хотiлося продовження.
   Я так i продовжувала стояти, в думках уже назрiвали думки, що 'бiгли' не в тому напрямку.
   Вiд роздумiв вiдiрвав стук у дверi, той хто находився за межами кiмнати був настирний.
   - Вiдкрийте - прозвучав жахливий баритон, пiсля невдалої спроби добитися свого.
   Цей голос був знайомим, але де я його чула, не могла згадати.
   - Господар, просив занести вам деякi речi - не затихав вiн - Я ж знаю що ви там є...
   Його настирливiсть починала лякати, хоч я i була вiдьмою, але безсила я нiчого б не зробила... Лишалося тiльки сидiти тихенько у номерi i чекати Данiеля
   Хлопець не заставив довго чекати, вийшов через хвилину.
   Поглянувши на мене та посмiхнувшись, направився до дверей.
   Ельф (чи то спецiально, чи то нечаяно) став бiля дверей так, що закривав менi огляд.
   - Дякую, але нам не потрiбна допомога. Ми й самi в змозi... - грубо промовив Данiель.
   По його важкому диханнi не можна було зрозумiти чи вiн злиться, чи це через душ...
   Рiзко зачинивши дверi, вiн сiв у крiсло.
   - Лягай спати на лiжку - приказав вiн
   - Але...
   - I не думай спорити, зараз я не в настрої!
   - В останнiй час ти взагалi його не маєш - промовила собi пiд нiс.
   Хоча хлопець i так б не помiтив, вiн "поринув" у свої думки.
   Хотiлося багато про що розпитати ельфа, але все ж поступила гуманно - лягла у лiжко.
   Сон довго не мiг прийти, чи то через годину (настiнний годинник показував лише одинадцяту), чи то через присутнього у кiмнатi хлопця.
   - Данiель... - я повернулася у бiк крiсла, але там хлопця не знайшовши, тихенько встала й попрямувала до вiдчинених балконних дверей.
   Данiель стояв обпершись i дивився у даль, не помiчаючи моєї присутнi
   - Дан... - я обiйняла його зi спини
   За мить хлопець розвернувся та обiйняв мене, притискаючи до себе.
   - Ти дурненька, захворiти вирiшила? - обережно узявши на руки, вийшов з балкону.
   Поклавши на лiжко, вiн вже хотiв вiдходити, як я схопилася за його руку.
   - Спи на лiжку, мiсця досить на нас двох... Крiсло не зручне - почала пояснювати я, уникаючи думки про те що i сама не хочу щоб вiн уходив.
  - Я... - хотiв щось промовити ельф, але я перебила
  - Дан - тихо промовивши, я ще мiцнiше узялася за руку хлопця - Менi страшно
  - Чого тобi боятися? Поки я тут, усе добре - посмiхнувся вiн намагаючись вiдчепити мої пальцi вiд своєї руки - Вiдпусти, я ж не ляжу в цьому - окинувши себе поглядом Данiель ще раз посмiхнувся
  Прослiдкувавши за ним, лише зараз помiтила шорти, що доходили колiн та сорочку що приховувала мужнє тiло (вже не перший раз впевнювалась в цьому)
  Розжавши пальцi, я вiдкинулася на подушку, слiдкуючи за хлопцем. Вiн скинувши сорочку, пiдiйшов до лiжка, за мить лiг притискаючи мене до себе.
  Не помiтивши я поринула у сон... Але чомусь вiн був безбарвний... знову молодий хлопець, у руках що тримав предмет, схожий на поводок. Вiн стояв посерединi галявини, яку оточувала вода. Там, у прозорiй субстанцiї виднiвся образ вовка.
   ' - Привiт моя маленька пiдопiчна. Невже ти не розумiєш?' - посмiхнувся юнак, але чомусь це бiльше було схоже на оскал, я твердо подивилася йому в очi i просто знизала плечима.
  Не знаю звiдки взялося це безстрашнiсть, але тут i зараз менi було все одно. Можливо, це усвiдомлення того, що це не по-справжньому, а можливо тому, що я не вiдчувала небезпеки вiд хлопця.
  Я пiдiйшла впритик i раптово опинилася у листвi, тепер перед мною не було привабливого хлопця, а перед очима постав сiрий вовк, однiєю лапою вiн втримував мене на землi, i як я не намагалася скинути її - вiн сильнiший.
  Саме зараз я зрозумiла усю свою безпораднiсть перед цiєю iстотою. Якщо я правильно пам'ятаю з книг бабусi, перевертнi нiколи не нападали просто так, вони завжди сплановували, виманюючи жертву... I зараз, я абсолютно нiчого не могла зробити. Повсюди нас оточувала темрява, лише мiй убивця виливає тiлом легкий свiтло, створюючи тiнi, але не розсiюючи порожнечу навколо нас.
  Раптово, iз далечини почувся смутно знайомий голос. Лапа з небезпечними кiгтями перемiстилася на горло.
  ' - Йди до нього, вiн чекає. Пам'ятай, я йду по вашим стопам...' - усе стихло й перше що я вiдчула - легке трусiння.
  Данiель сидiв перед мною на колiнах, та тримаючи за плечi намагався збудити. Сфокусувати погляд вiдразу не вдалося, й тому з третього разу я лише побачила переляк на обличчi ельфа
  - Пусти мене!- знервовано промовила я
  - Нiколь ...- намагався щось промовити вiн
  - Пусти будь ласка.
  - Нi-я тебе нiкуди не пущу.
  - Пусти мене - зiрвалась я на крик i штовхнувши ельфа в груди помчала у ванну.
  Хлопнувши дверима i закривши їх з середини на замок я увiмкнула воду i дала волю емоцiям. Сльози котились по щокам i капали у раковину змiшуючись з водою. Мене трусило чи то вiд страху чи вiд чогось iншого, я не знала. Я не знала нiчого, як менi бути i що робити. Але одне я вирiшила точно - Данiелю я нiчого не скажу. Я знала хто дав приказ цьому перевертню. Це була тiльки моя битва, а цiною мала стати або перемого або смерть. Вiд роздумiв мене вiдiрвав стук у дверi, хоча стуком це було важко назвати.
  - Вiдчини негайно дверi, бо я їх зараз виб'ю - прокричав хлопець.
  - Залиш мене в спокої - схлипуючи вiдповiла я.
  Вiн не посмiє псувати майно мотелю. Як вияснилось може i навiть смiє.
  Через пару секунд дверi були нещадно вибитi i обломками повисли на завiсах i у ванну увiрвався розлючений ельф i схопивши мене за плечi почав трясти як грушу.
  - По..ле...гше...- ледве витиснула я з себе Данiель миттєво перестав мене трясти i сильно прижав до себе, так що хруснули костi.
  - Айййй- проскимiла я не маючи змоги вирватись зi стальних обiймiв.
  Почувши мiй стогiн ельф розiмкнув свої обiйми i вiдiйшов на декiлька крокiв вiд мене.
  Його вуха знову стали "нормальними", очi горiли дивним вогнем, який я вже бачила одного разу, вiн важко дихав, складалось враження, що вiн хоче вдихнути все повiтря у кiмнатi за один раз. Його постать майже не змiнилась, але м'язи стали бiльш чiткiше окресленими. Вiд одного погляду завмирало серце. Зараз вiн був справжнiм, вiд нього вiяло силою i давньою мудрiстю його народу.
  - Дан - покликала я його, та доторкнулася рукою до його обличчя.
  - Нiколь - вiн пiдняв мене на руки, i за мить я сидiла у нього на колiнах.
  - Що трапилося? - вiн обережно провiвся пальцями по обличчю, стираючи вологi дорiжки вiд слiз
  - Коли ми далi будемо їхати? - я спробувала встати, але мене сильнiше притисли i зi злiстю поглянули в очi
  - Ну добре, не розповiси... - посмiхнувся вiн з сумом - Давай спати.
  I бiльше нiчого не промовляючи, вклав мене назад у постiль, i лiг позаду. Я довго не могла заснути, розмiрковуючи про сон... Але в результатi не помiтила, як заснула. Зате прокидалася я повiльно, i навiть не вiдразу зрозумiла, чому менi так затишно було лежати. А вся справа, в тому, що мiй 'любий' ельф, ще спав. Хоч i лiжко, за розмiром було не маленьким, але ми тiсно лежали притулившись один до одного. Його рука i нога спочивали на менi, як би захищаючи i даруючи тепло i затишок. Це було приємно. Як я не намагалася приховати думку про симпатiю, вона все ж випливала... Давши собi уявний ляпас, уже майже встала, але рука Данiеля притиснулася мiцнiше до мене i хлопець зарився обличчям менi в шию, продовжуючи спати. Наступнi п'ять хвилин, здалися менi мукою, я намагалася вибрати зi 'стальних' обiймiв.
  Зрештою викарабкавшись, уже дiйшла до дверей, але тi не хотiли вiдчинятися. Умившись сiла на крiсло. Ельф виглядав розслабленим, його волосся було злегка скуйовджене, а руки лежали на тiй половинi, де спала я.
  У думцi пролунало знайти ключ, але сон вiдбив бажання робити ельфу 'на зло'. Ось так i спостерiгала, допоки Данiель не став просинатися.
  Хлопець провiв рукою по постiлi, не знайшовши шукане вiдкрив очi.
  - Привiт - провила я
  - Привiт - вiн спочатку поглянув на мене, а потiм лiг назад - Давно не спиш?
  - Не знаю - посмiхнувшись я пiдiйшла до лiжка - Вставай соня, десята вже
  - Зараз - прошепотiв вiн накриваючись покривалом
  - Я снiдати хочу - обурилася я - Значить я йду сама.
  За мить сну у хлопця як не було, вiн рiзко сiв.
  - Десять хвилин i поїси.
  - Дан поясни що за контроль?- обурилась я.
  - Потiм все поясню,- на ходу одягаючись, вiдповiв ельф, потiм вхопив за руку i потягнув з номеру.
  Як вiн i обiцяв через 10 хвилин я була сита i задоволена життям.
  Я розвалившись на стiльцi спостерiгала за тим як Данiель про щось говорив iз господарем мотелю. Напевно пояснював чому вибив дверi.
  Мене знову тягнуло у сон,тому не довго думаючи я пiдвелась i пiшла у сторону номера. Але дiйти до номера менi не судилось. Мене зупинив ельф i заявив що ми їдемо негайно.
  - Дан - хлопець не дивлячись зайшов у номер - Дан - ще раз покликала я його, але не було жодної реакцiї - Данiель!!!! Ти що оглух???
  Пiдiйшовши до нього, я схопила його однiєю рукою за пiдборiддя, щоб вiн не мiг вiдвести погляд, а другу - поклала йому на груди, грудна клiтка хлопця пiднiмалася в такт його важкого дихання. Вiн уважно поглянув на мене, увесь його стан говорив, що йому байдуже до моїх старань привернути увагу.
  Я не очiкувала вiд себе, але замахнувшись залiпила приголомшливий ляпас.
  - Як ти смiєш розпоряджатися чужою волею ??? - рявкнула я
  Я дивилася на кожну змiну в обличчi ельфа. Воно стало непроникне, насторожливе, а в очах була зацiкавленiсть. Напевно вiн не очiкував що я могла вдарити.
  Я була надто зла, тому i не вiдразу до мене дiйшло, що я зробила, а коли нарештi дiйшло - вiдступила, надiючись на спасiння. Криво посмiхнувшись кутиком рота, ельф за мить опинився позаду мене. Вiн схопив мене за талiю, стиснувши її довгими сильними пальцями, буквально як свою власну рiч, навiть не подумавши про мої вiдчуття. Хоча боляче не було, я вiдчувала себе лялькою, у цих мужнiх руках. Другою рукою вiн мiцно тримав мої зап'ястя за спиною. В такому положеннi я не могла поворухнутися, не говорячи про вирватися, а ось його подих я вiдчувала уже прямо бiля мого вуха, вiн лоскотав його, торкаючись кiнчиком носа.
  - Поки тут я вирiшуватиму! - видав вiн за мить - Тобi це зрозумiло? - прошепотiв ельф.
  Я ще раз спробувала вирвати руки з цих 'стальних кандал', але безрезультатно. Ельф ще сильнiше притис до себе.
  - Нiколь, тобi зрозумiло? - повторив вiн своє питання
  Я лиш кивнула, вiн ще раз поглянув на мене, а потiм я вiдчула 'волю', його руки розiйшлися в сторони.
  - I я попередив, не намагайся втекти.
  - Постараюся - промовила я тихо, але було враження що хлопець це почув.
  За двадцять хвилин, вiддавши ключ, ми уже вiд'їжджали вiн мотелю.
  - Пасок! - грубо промовив Дан.
  За час поки ми збирали речi, знаходилися у повнiй тишинi. Лише коли виходили Данiель узяв мою сумку собi на плече та простягнувся менi руку
  - Ходiмо - спокiйно вимовив вiн
  Ось i зараз, вiн знову командував, як б не хотiлося виконувати наказ (а це було 100% ним), довелося пiдчинятися пiд злiсний його погляд
  Хлопець весь час спостерiгав за дорогою, його вже не турбувало що я клацала музику, шукаючи потрiбний плей-лист, а потiм барабанила пальцями, вистукуючи такт. Вiн просто вiв її, нiби зараз вiн перебував не зi мною.
  По склу капотiв дощ, що допомагав музицi, створюючи свою пiсню. Маленькi краплини, струмочками стiкали до низу, природа жила своїм життям.
  Чогось зараз згадалася маленька наша домiвка, куди приходила бабуся. В таку погоду ми сидiли бiля печi та розповiдали iсторiї.
  Як я не боролося зi сном, все рiвно поринула у нього.
  Серед поляни стояло велике дзеркало, воно манило до себе, навколо нi душi... лише квiти та пташки що виспiвували щось своє. Пiдiйшовши я побачила жiнку - бабуся виглядала рокiв на сорок, на руках вона тримала маленький конверт, що був обгорнутий блакитною стрiчкою.
  " Тобi потрiбно вибрати свiй шлях самiй" - промовило вiдображення.
  " Як я зрозумiю що менi саме це потрiбно?" - я хотiла доторкнутися до неї, але в конвертi хтось заплакав й вона почала вiддалятися
  " Довiрся ближньому" - промовила вона i приховалася в туманi
  Вiдкривши очi, не вiдразу зрозумiла де я. Данiель так i вiв машину, але уже щось наспiвуючи собi, примiтно що настрiй його покращився. Хлопець поглянув на мене та посмiхнувся.
  - Обiдати будеш? Зростаючий ти ж органiзм - продемонстрував вiн свої рiвнi, бiлi зуби.
  Я здивовано поглянула на хлопця, а потiм провела погляд на циферблат. '16.03' - голосив вiн
  - Ти чого мене не збудив ??
  - Ти так мило спала
  - Мило...- тихо прошипiла я i вiдвернулась до вiкна показуючи свою злiсть.
  - Та ну не дуйся,- продовжував веселитись ельф.
  Я лише злобно скрипнула зубами i кинула на цього нахабу спопеляючий погляд.
  - А що я?- знову посмiхнувся вiн та пiдняв руки
  - На дорогу дивися!!! - викрикнула я штовхнувши хлопця
  Посмiхнувшись вiн узявся за кермо.
  Машина зупинилася бiля одного iз ресторанiв. Дан вийшовши, вiдчинив дверцята
  - Iдемо
  Я злiсно поглянула на запропоновану руку, та вiдштовхнувши, вийшла з авто прямуючи до входу. Данiель наздогнав уже бiля дверей, та ввiчливо вiдчинив їх, пропускаючи у перед.
  - Що хочеш? - спитав Данiель коли ми сiли за стiл
  - Щоб ти повернув менi мою силу та обяснився! - дивлячись йому в очi тихо промовила я
  - Нiколь! - хлопець перевiв на мене злий погляд - Навiть i не мрiй поки! Їсти що ти будеш?
  - Яду замов,подвiйну порцiю,- промовила я i вiдвела погляд вiд хлопця вирiшивши його iгнорувати - I ще я об'являю голодовку.
  Ну що з'їв, продумала я про себе i менi хотiлось показати йому язика, я себе на силу стримувала, щоб не пiддатись цьому пориву.
  - Добре - злiсно промовив вiн та вiдкинув вiд себе меню - Значить їдемо далi!
  Вiн рiзко пiднявся та схопивши мене за руку, поволiк до виходу. За мить вштовхнувши в авто рiзко зачинив дверцята.
  - I чого ж ми такi злi - промовила як дверi уже зачинилися
  Злiсний ельф сiв за кермо, та за декiлька секунд автомобiль зiрвався з мiсця. Я просто сидiла та дивилася за дорогою. Дерева швидко змiнювалися iншими - швидкiсть була надто великою, але я зрозумiла що так вiн збавляє свою злiсть.
  Машина зупинилася через кiлька кварталiв, Данiель вийшов, не забувши при цьому забрати ключi, а коли я вже хотiла вiдчинити зi своєї сторони - машину заблокували.
  - От зараза,- вилаялась я.
  I зi всiєї дурi заїхала кулаком по склу. Щось противно хруснуло, i це щось було моєю рукою. Я шипiла вiд болi навiть боячись дивитись на свою руку. Я просто вiдкинулась на сидiння i закрила очi. Тому що вiд сильного болю у руцi сильно мутило i темнiло в очах.
  Не помiтивши провалилася у темряву, а прийшла до тями лиш тодi, коли вiдчула тепло над рукою. Перед мною сидiв Данiель, на його обличчi були помiтнi зморшки, вiн щось чаклував над мною. Хлопець рiзко втягнув у себе повiтря та поглянув на мене.
  - Зовсiм з глузду зiйшла? - викрикнув вiн - Мала дитина!
  Ще раз поглянувши на свою роботу, вiн вiдсторонився та сiв на мiсце.
  - Що ти робив?
  - Зцiлював тебе,- рiзко вiдповiв ельф i завiв машину, жалiсливо заскиглили колеса i машина стрiмко зiрвалась з мiсця вiд чого мене вжало в сидiння.
  На диво рука бiльше не болiла, але ще вiдчувалось неприємне поколювання.
  - Навчиш?
  - Побачу по твоїй поведiнцi - засмiявся Дан
  - Ну i не потрiбно! - я знову вiдвернулася ( за час поки ми їдемо, це стало моїм улюбленим заняттям) - Сама навчуся - уже тихiше промовила так i не наважившись поглянути.
  Рука почала чесатися й я перевела погляд на неї. Вона була обмотана бинтом. " Звiдки вiн?" - промайнуло у думцi. А коли я потягнулася, щоб зняти пов'язку - була зупинена Данiелем
  - Не знiмай
  - Скiльки нам ще їхати? - промовила я перша пiсля затяжного мовчання
  - Ну ми їдемо уже майже шiсть годин, значить нам ще... - трiшки подумавши вiн поглянув на годинник - Дев'ять приблизно.
  - Довго. Чого ти так далеко живеш? - задала я питання хоча вiдповiдь i так знала.
  - Щоб ти Нiколь спитала!
  - Мг - лише прошепотiла я потягнувшись до стереосистеми
  Салон поринув у легку музику. Слова нагадували минуле.
  За п'ять хвилин перед очима пробiгли усi "цiкавi" моменти життя, особливо втеча з батькiвського дому. Я вiдчувала за собою провину, що б батьки не робили, але вони мої рiднi, i це єдинi мої близькi.
  Хоч i за час, вiдколи я живу поза межами мiста - я знайшла ще одну близьку...iстоту - це виявився самовпевнений ельф, що не враховує думку iнших...
  Машина легко ковзала по-дорозi, поки перед нею не постав червоний заклад. Данiель заглушив мотор та обiгнувши машину, не питаючи нiчого,"допомiг" вийти iз салону.
  Мiцно сплiвши мiж собою нашi пальцi, повiв у середину
  Це мiсце було красивим та якимось особливим.
  Через п'ять хвилин, перед нами з'явився офiцiант iз замовленням Дана, посунувши його до мене, хлопець поглянув на ельфа, а потiм поклонившись вiдiйшов.
  - Їж! - тихо промовив Дан
  Поглянувши перш на щено принесенi спагетi, а потiм посмiхнувшись, перевела погляд на ельфа.
  -Нiколь!
  - Я. НЕ. ХОЧУ. ЇСТИ
  - Вiдьмочка - покачав вiн головою - Я все рiвно нагодую тебе.
  - Ти говорив що не застосуєш бiльше свої можливостi до мене! - трiшки викрикнула я
  - А менi їх не потрiбно - посмiхнувся Данiель -Я i сам з тобою впораюся
  Цi слова менi були не зрозумiлими. Єдине що я знала, точнiше надiялася, перед такою кiлькiстю людей, - Дан нiчого не зробить.
  - Ми сьогоднi тут ночуємо - коварно посмiхнувся хлопець
  Я довго вдивлялася в риси, якi менi подобаються... хлопець сидiв схрестивши руки, вiн дивився у iнший бiк. Здавалося в цей момент його нiчого не хвилювало. Вiн виглядав розслабленим.
  - Тож раннiй час - тихо промовила я - Ми можемо виїхати i зараз
  - Можемо, але я не хочу - потис вiн плечима - Да i я випив...
  Я нахмурилася, адже за час поки ми разом, жодного разу не бачила щоб вiн пив.
  Поки я була в своїх думках, бiля нас знову з'явився офiцiант.
  - Скоч - лиш промовив ельф не дивлячись на робiтника
  Очiкувати довго не довелося. Дан так i не поглянувши на мене, вляв у себе алкоголь, пiднявшись вiн уже майже схопив мене за руку, але я рiзко вивернулася, вiдштовхуючи вiд себе.
  - Ой! - Пискнула я.
  Через кiлька секунд у ресторанi запанувала гробова тиша. А я дивилася, як локшина стiкає по обличчю Данiеля. А вода капала з пiдборiддя, потрапляючи на одяг i пiдлогу.
  - Ой дурааааа! - Одночасно з моїми думками викрикнув хтось iз людей, а хлопець здається перебував у шоцi.
  Всi мої iнстинкти кричали що є сили -' ТIКАЙ !!!'. Поставивши пусту тарiлку назад на стiл, я зiрвалася з мiсця, побiгла геть, хоча i не знала куди саме...
  Напевно я ще не разу так швидко не бiгала. Вибiгши на двiр, помiтила стоячi поблизу автомобiлi, туди i попрямувала. Швидко добiгши туди, сiла на асфальт, боявшись навiть поворухнутися, щоб не задiти авто. Не хотiлося, щоб мене видала сигналiзацiя.
  - НIколь! - Я здригнулася вiд гучного окрику.
  Це ельф. I судячи по голосу, вiн був дуже i дуже злий. Я завмерла. Тиша .... непевно пiшов. Як на зло поблизу з'явилися люди, що вiдразу поглянули на мене, та уже хотiли щось сказати, але я притулила палець до губ, просячи помовчати. Вони кивнули та пiшли далi. Тиша. Полегшено видихнула. Так, якщо не чути гучний тупiт i набiр матiв, значить, хлопця поблизу немає. Може, уйшов? А це означає що я можу виходити iз своєї схованки. Зрадiвши цiй думцi, я пiднялася .... Серце вiдразу втекло. На мене зi злiстю дивилися карi очi.
  Через мить, багато iз ресторану, стали свiдками як мене несуть, перекинувши через плече та покриваючи дуже 'милими' словами.
  - Вiдпусти мене iдiот нещасний !!! - Обурено кричала я, тарабанячи хлопця по спинi. - Придурок! Ти що робиш ?! - У вiдповiдь роздався смiх та мене шльопнули по м'якiй частинi.
  Це було не боляче, але вiдчутно.
   - Ах ти неандерталець... Я... Я приб'ю тебе! Постав мене! - Заволала я, надаючи своїм ударам ще бiльше сил.
   Народ, що сидiли за своїми столиками мовчали, на деяких обличчях були помiтнi посмiшки, що одобрювали та пiдбадьорювали Дана.
  - Данiельчик - жалiбно протягнула я. - Ну вiдпусти мене. Я чесно-чесно так бiльше не буду. - пообiцяла я. - Хочеш, одяг випру твiй, - здавалося, цi слова могли розчулити любого, але не його... вiн так i йшов у невiдомому менi напрямку.
  - Значить мало получив! - психанула я та знову почала бити хлопця кулаками.
  Хлопець прискорився. Та мене нарештi поставили на пiдлогу.
  - Ти затягнув мене у туалет? - Озирнувшись я взагалi ледь не завещала. - Ще й у чоловiчий? - Обурившись все ж поглянула на Дана... краще б мовчала...
  - Тiльки спробуй пiти, сонечко, - тихо пригрозив вiн, повертаючись до мене спиною i пiдходячи до умивальника. - Стiй тут i чекай!
  Як б не хотiлося пiти з цього мiсця, але ще бiльше злити не хотiлося, тому я стояла та поглядала на ельфа.
  - Твою ж...! - Вилаявся вiн, дивлячись у дзеркало i потiм, почав стягувати свiй одяг.
  Я хотiла щось сказати, але цi слова вiдразу вилетiли з голови, коли Данiель стягнув увесь верхнiй одяг. Дивлячись на гнучку спину, м'язи якої перекочувалися пiд гладкою шкiрою, мене почало потихеньку кидати в жар. В очi кинувся вiзерунок на правiй сторонi спини, що йшов на всю лопатку гарним малюнком та закiнчувався на потилицi, дивно що за стiльки часу, проведеного разом, я нiколи не помiчала її. Ще по всiй спинi були присутнi дрiбна шрами i не лише там.
  Хлопець мiг похвалитися цим тiлом. 'Цiкаво, у всiх ельфiв таке тiло?' - подумала я. Найбiльшим шрамом що прикрашав тiло, був свiтлий на пресi. 'Звiдки вони у нього ...' Мої думки перервав звук вiдкриття дверей, й на порозi з'явився якийсь хлопець.
  - Вийшов, - сказав Данiель, звертаючись до нього.
  - Але це... - почав вiн.
   - ВИЙШОВ ШВИДКО! - Гаркнув Дан, вiд чого я здригнулася, а хлопець i зовсiм зник, лише грюкнув дверима. - Тримай, - посмiхнувшись вiн кинув менi светр. Як на зло, соус впiтався в тканину, а кофта була тiлесного кольору i судячи з тканини - дорога.
  Вiдвернувшись Дан включив воду та почав сполiскувати голову. Я як заворожена дивилася на ельфа.
  - Блiн... - поглянувши на своє вiдображення вiн замовк
  - Довiв - потисла я плечима.
  - Дограєшся колись! - я i не помiтила як вiн пiдiйшов, хлопець поклав руки по обидва боки вiд мене, наблизивши своє обличчя до мого. - Як думаєш розраховуватися?
  - Що-о? - Я здивовано поглянула на хлопця.
  - Ти чудово чула - кiсточками двох пальцiв, вiн провiв по моїй щоцi, спускаючись нижче - А можливо потрiбно вiдiмстити, i з твоїм одягом щось теж зробити!? - задумався хлопець, хоча в голосi чувся смiшок.
  Ну що цей довговухий зi мною робить.
  Хлопець взяв мене за пiдборiддя змушуючи пiдвести голову i подивитись в очi. Ми дивились одне одному в очi по вiдчуттям вiчнiсть не хотiлось щоб це припинятись але чиєсь противне кахикання привело нас до тями.
  - Перепрошую - поруч стояв чоловiк, на бейджику якого було " адмiнiстратор" - Молодi люди - вiн був зовсiм поруч
  Дан вiдразу перевiв свiй погляд на чоловiка. З хвилину вони просто дивилися один за одним, а потiм Дан сильно схопив мене за руку, притискаючи до себе, та за два кроки зменшив вiдстань з робiтником.
  - Тiм? - промовив ельф - Пробач за це - вiн однiєю рукою обвiв навколо нас
  У вiдповiдь нам лише кивнули. За мить рудий чоловiк пропав за дверима.
  - От бачиш до чого довели твої бзiки... - втомлено промовив Дан перехрестивши нашi пальцi.
  До номера ми дiйшли у тишинi, кожен думав про своє... Лише коли дверi зачинилися, хлопець вiдпустив руку та рiзко скинув з себе сорочку.
  - Кiмната в твоєму розпорядженнi - розвiв вiн руками - Роби що хочеш...
  За мить вiн лежав у лiжку, закинувши руки за голову та iз закритими очима.
  - Нiколь, тiльки iз кiмнати не намагайся. ... там закляття.
  По хлопцевi помiтно було що вiн втомився, тому нiчого не промовивши я вийшла з кiмнати попадаючи у санвузол...
  Зараз я вiдчула холод, тому набравши у ванну гарячої води добавила пiну,що стояла на поличцi, та залiзла у воду.
  Вода була не кiп яток, а якраз така, яка була потрiбною для розслаблення i змити запах i дотик Дана зi свого тiла. Лише залiзла, як вiдчула полегшення.
  Положивши голову на бортик ванної, прикрила очi...
  Вийшла з води, лише тодi, коли шкiра рук i нiг почала морщитися
  Ельф все ще так i лежав на лiжку, закинувши руки за голову, по його спокiйному i рiвномiрному диханнi було чутно що вiн спить.
  Я тихо, щоб не збудити хлопця, пiдiйшла до вiкна, поруч з ним стояв маленький стiл та крiсло. З вiкна вiдкривався красивий краєвид на нiчне мiсто, сотнi маленьких лiхтарикiв освiтлювало його, даючи можливiсть оглянути. Десь неподалiк, виднiвся купол церкви.
  Не знаю скiльки я так стояла, але ноги почали болiти. Обпершись об стiл я рiзко сiла у крiсло вiдразу почавши масажувати затерплi кiнцiвки. Допомогло це лише трiшки. Все рiвно, коли пiднялася, вiдчула бiль. Ледь дiйшовши до лiжка, я лягла на нього, вiдразу вiдчувши мужнi руки що за талiю пiд двинули мене ближче. Я хотiла оглянутися, але Данiель перемiстив свою голову з подушки, на мою шию.
  Здавалося що хлопець проснувся, але ритм його дихання не змiнився.
  Все ж розслабившись я поринула у дивовижний сон.
  
  Навколо лiс. Я стояла дивлячись назад, де за декiлька метрiв, тримаючись за дерево, стояв Данiель.
  - Получиш як попадешся менi... - викрикнув вiн крiзь смiх
  - А ти дожени спершу! - показавши язик я знову почала бiгти
  Дан вiдпихнувшись знову почав погоню.
  - Нiк стiй, там прiрва! - за мить я була прижата до Данiеля.
  З-пiд нiг полетiла земля. За крок була прiрва, яку помiтити з далеку було не можливо.
  Рикнувши, вiн перекинув мене через плече.
  - Сонечко. Я казав щоб ти слухала? - засмiявся вiн та стукнув по ляшцi.
  
  Я рiзко вiдкрила очi.
  У кiмнатi нiчого не змiнилося. Дан закинув на мене свою ногу. Його рука вiдпочивала на моїй талiї.
  Єдине що змiнилося - за вiкном був свiтанок.
  Полежавши ще декiлька хвилин, обережно виплуталась iз гарячих обiймiв, намагаючись не шумiти, направилася вмиватися.
  Хотiлося вийти на балкон, але для цього потрiбно було проти повз лiжко, де лежав Дан.
  Вмiстившись у крiслi стала оглядати хлопця.
  - Соня - посмiхнулася я, коли ельф почав прокидатися.
  - Ти давно встала? - мотнувши головою вiн припiднявся
  - Нє - я поглянула на годинник що був у Дана.
  - Дай пару хвилин - вiн встав та зняв з себе футболку, лишаючись лише у штанах та даючи менi кiлька хвилин щоб налюбуватися ним.
  - Нiколь - помахав вiн перед носом рукою - Що з тобою?
  -А? - я перевела очi з його красивого тiла та вiдразу вiдвернулася щоб не зустрiтися поглядом з ельфом - Снiдати хочу - тихо промовила я
  - Ну ну - засмiявшись хлопець заходячи до ванної.
  Поки мiй власний наглядач приймав ранiшнi ' процедури ', я сидiла на крiслi, перед очима постала ще недавня картина. Оголений по пояс ельф...
  Знову цi вiдчуття. Я не очiкувала що реакцiя буде такою. .. Цей наглий, впертий, самозакоханий ельф, мiг єдиним поглядом пробудити в менi забуте почуття - кохання
  - Нiколь - пролунав голос зовсiм поруч
  Данiель стояв в трьох кроках вiд мене з протягнутою рукою.
  - Спустимося до ресторану чи замовити їжу в номер?
  - Що?
  - Ну ти ж казала що їсти будемо , от i питаю... - почав пояснювати ельф, в його очах читалися бiсики.
  - Спустимося - кивнула я та рiзко встала з крiсла, що ледь не вдарила Дана по обличчi.
  Зупинившись бiля дверей обернулася, Дан сидiв на лiжку натягуючи брюки. Лише зараз я зрозумiла що хлопець з душу вийшов обгорнутий лише рушником. Вiд цiєї думки, щоки почали багровiти.
  - Давай скорiше - гаркнувши я вiдвернулася та склала руки на грудях.
  За хвилину поруч уже стояв Данiель. Вiн провiв однiєю рукою по дверях, iншу ж положив менi на талiю. Дверi вiдчинилися, лише його рука торкнулася їх.
  - Ходи - вiн легенько стиснув руку
  У зал ми увiйшли як закохана пара, кожен думав про своє, iнколи я навiть трiшки намагалася вiдсторонити, але Данiель швидко повертав мене на "мiсце",зi сторони усiм б здалося що так i було потрiбно.
  Галантно вiдсунувши стiлець, ельф посадив мене за стiл, потiм i сам сiв напроти
  - Офiцiант! - викрикнув вiн, дивлячись прямо на мене - Ваш фiрмений снiданок
  За п'ять хвилин до нас пiдiйшов Офiцiант, на пiдносi стояло рiзотто з шоколадом та фруктами, шоколаднi кекси i двi чашки запашного чаю.
  Посмiхнувшись я узяла в руки кекс i одну iз чашок. Але вiдчувши на собi злий погляд, поглянула на Дана.
  Хлопець сидiв стискуючи у кулацi ложку та пильно дивився на мене
  - Нiколь. Узяла тарiлку i нормально їж! - злим голосом промовив вiн та пiдштовхнув тарiлку. - Iначе я на очах у людей випорю тебе! I менi буде все рiвно що я обiцяв!
  Дивно, але цi слова подiяли. Я швидко перехопила прибор та почала снiдати.
  Поверталися до номеру ми через пiв години. Ельф був радий, а я зла.
  - Скоро виїжджаємо - попередив вiн та вийшов з кiмнати
  Вернувся вiн через 15 хвилин. На його обличчi уже не було посмiшки.
  За час поки його не було, я вспiла переодягнутися в шорти та майку.
  - Готова?
  Кивнувши я вручила йому сумку та вийшла з номеру. Догнав вiн бiля лiфту схопивши за руку.
  Лiфт - замкнутий простiр. В кабiнi вiдчувався запах парфумiв Данiеля, вiд цього аромату хотiлося накинутися на їхнього господаря.
  Машинально облизавши губи я поглянула на обличчя хлопця.
  - Ти чому так легко одягнулася? - нарушив вiн тишу навiть не поглянувши на мене - Захворiти хочеш?
  - Нi...
  Зiтхнувши вiн обiйняв мене, притулюючи до себе.
  - Чого ж ти така вперта - тихо промовив вiн
  До машини ми дiйшли у тишi, вiдчинивши дверi вiн "всунув" мене у салон та зачинив її. Сiвши у авто вiн включив пiчку та злiсно поглянув на мене
  - Злюка - я показала язик та вiдвернулася до вiкна
  Хлопець лиш покачав головою та натиснув на "газ"
  Їхали ми у тишi, лише по Данiелю було помiтно що вiн нервує, видавали його руки що мiцно тримали руль та очi що весь час бiгали вiд дороги до дзеркала
  - Сиди в машинi! - вiн ще раз поглянув у дзеркало i вийшов iз авто
  Позаду нас стояв чорний BMW. Ця машина нагадувала танк, важко було представити хто являвся господарем цiєї чудо-машини, але чому розум пiдказував що це буде качок.
  Так i сталося, iз салону вийшов в три рази бiльший чоловiк нiж Данiель. Потиснувши руку, вони стали про щось розмовляти.
  Уже п'ять хвилин я сидiла i спостерiгала за ними... Вiдкривши дверi я вибралася iз салону та пiшла до них
  - Я просив тебе сидiти в машинi? - навiть не повернувшись промовив Дан
  - Що ж ти так грубо з цiєю милою ледi? У дитинствi ти був зовсiм iншим... - на мене поглянули зеленi наче трава очi.
  Сам хлопець був одягнений у темний костюм, його рукава були закачанi до лiктя. Темне волосся матляв вiтер.
  - Дозволь представитися... - не давши договорити, Данiель схопив мене за талiю та пiднявши над землею, понiс назад до авто.
  - Я просив тебе...Сиди у машинi! - вiн обiйшов машину та вийнявши ключi заблоковував її.
  Сам ж вернувся до чоловiка. Тепер їхня розмова бiльше нагадувала суперечку. Обоє махали руками ... За хвилину я притиснула рот рукою, щоб не викрикнути. Данiель лежав на землi, а зверху, притискуючи колiном, стояв невiдомий.
  Я декiлька раз хотiла вiдкрити дверi, але вони менi не пiдчинялись. На очах були сльози, вони гарячими потоками текли по щоках.
  Коли я знову оглянулася,ситуацiя змiнилася. Данiель притиснувши чоловiка до дерева, заломив йому руки.
  Швидко вiдштовхнувши його вiд себе, Дан на ходу вiдчинив дверi та сiв у салон.
  Їхали ми знову у тишинi, лише iнколи хлопець кидав на мене суворий погляд, але не промовив жодного слова.
  -Дан... Дан... - не стрималася я та стукнула хлопця по плечi (знала я б, чим менi це обернеться, нiколи б не заговорила)
  - Що Дан??? ТИ свою ... не могла всадити????? ЧИ ВОНА У ТЕБЕ ЗАВЖДИ ПРИГОДИ ШУКАЄ???? НЕ ХОЧЕШ ПО ДОБРОМУ, ДОБРЕ. - все кричав ельф -МИ ЗРОБИМО ПО-IНШОМУ.
  I справдi, весь день хлопець ставився до мене так, нiби я пусте мiсце.
  - Через твою впертiсть, нам потрiбно об'їжджати по кругу, щоб не перетнути кордон....
  - Данiель. ... - хотiла я виправдатися, але хлопець перебив мене
  - Мовчи! Я не договорив! - викрикнув вiн, рiзко крутнувши руль вправно, вiд чого моя голова розболiлася пiсля удару
  - Данiель! - я хотiла узяти його за руку, але хлопець нiби прочитав думки тому рiзко вiдсторонився
  - Нiколь, якби було все так легко, я б нiколи не забирав тебе з твого краю...- почав пояснювати ельф - Не роби так, щоб я жалiв що поступив так.
  Рiзко машина звернула у лiс, проїхавши ще кiлька метрiв, Данiель натиснув на тормоз й ми зупинилися посеред галявини.
  Вийнявши ключi вiн обiгнув машину та вiдчинивши дверцята з моєї сторони, потягнув руку.
  - Нiколь, ми все рiвно не вспiємо доїхати вчасно, давай хоча б трiшки часу прогуляємося
  Я довго думала як вiдповiсти, ще кiлька хвилин назад, погляд Дана хотiв мене вбити, а зараз... Ельф стояв поруч, той у кого я закохалася за час нашої подорожi
  Вiдштовхнувши його руку, самостiйно вийшла й обережно зачинила дверцята "Hondи"
  Навколо був лiс, ця частина мiста наче зачарована, хоч i Дан забрав мою силу, але я вiдчувала поколювання в руках.
  Я рiзко двинулася в перед, але мене вiдразу перехопили чоловiчi руки.
  - Не так швидко маленька...- прошепотiв менi ельф в шию.
  В його голосi звучали нотки сарказму, що i привело мене до пам'ятi.
  - Дан, менi боляче, вiдпусти! - крикнула я
  - "Пусти...усти...сти...ти "- пiдхопило Ехо мої слова
  Я на секунду злякалася, а коли перевела погляд на хлопця, вiн посмiхнувся та за мить я вiдчула менший натиск на руцi.
  - Йдемо? - зрозумiвши що так легко не позбавлюся цього, я все ж потягнула хлопця у перед.
  На цей раз, вiн пiддався. Ми йшли по стежцi поки не дiйшли до озера. Я вже хотiла пройти далi, як мене рiзко потягнули на себе, за секунду я була притиснена до твердого тiла.
  Я хотiла вiдсторонитися, але цього менi не вдалося, руки 'надiйно' обiймали.
  - Ти менi довiряєш? - тихо промовив Данiель
  - Зараз скорiше боюся - не дивлячись на хлопця промовила я.
  - Не треба - посмiхнувся хлопець показуючи свої ямочки. - Менi зараз потрiбно твоя довiра.
  Я довго мовчала дивлячись у даль... Зараз схотiлося опинитися десь бiля моря, поруч з коханим...
  - Нiколь... - Данiель нахилившись, поцiлував мене у шию.
  Оглянувшись, поглянула на ельфа, зараз вiн здавався таким спокiйним, з його волоссям грався вiтер, що ще бiльше скуйовджував його, руки нiжно обiймали мене за талiю, а в очах був лише спокiй. Зустрiвшись з ним поглядом, я посмiхнулася та знову поглянула на озеро, у темнiй водi вiдбивалися стовбури високих дерев, що оточують водойму та безкрає небо.
  Проживши п'ять рокiв у бабусинiй хатинi, я бачила лiс у рiзнi його пори, але тут надзвичайно красиво, променi сонця пробиваються крiзь листя. Це змiшаний лiс, де безлiч хвойних дерев, якi не поступаються своєю кiлькiстю i листяним.
  Саме озеро велике та округлої форми, нiби хтось спецiально вичертив саме цю форму. Вода блищала нiби дзеркало, що вiдбиває оточуючi красоти. На серединi, плавали величезнi листки латаття.
  - Я довiрюся, якщо хоч трiшки знатиму правду - навiть не оглянувшись промовила я.
  - Правду... - протягнув Дан - А що якщо вона не приємна? Що якщо через неї ти можеш лишитися усього? Чи просто стати нiким?
  - Данiель - я повернулася у нього в обiймах, поклавши одну iз рук йому на обличчя - Якщо я знатиму, легше буде обом.
  - А що... - не давши договорити, пiднялася, обвiвши його руками за шию, та цiлуючи його.
  - Ти говорив про переворот, рiч в цьому? Чи є ще щось, що я повинна була знати? - вiдсторонившись, тепер я просто заглядала йому в очi.
  - Нiколь, давай повернемося до машини... - ельф хотiв уже повести мене назад, але його зупинили мої наступнi слова.
  - Ти через ту записку? Через вовка? Через те що вiн убити мене хотiв?
  - Що? - Дан швидко розвернувся до мене - Ти щось знаєш про Вiллi?
  - Розкажи - лиш промовила я, стиснувши його руку.
  Ельф лиш поглянув на мене та рiзко притис до себе.
  - Я обов'язково розповiм, але трiшки пiзнiше...
  Пiзнiше, я не знала коли цей час наступить, але надiялася що скоро. Жити у невiдомостi важко... ти боїшся за все, не знаючи звiдки чекати бiду.
  - Як твоя рука? - порушив мовчання Дан
  Поглянувши на зап'ястя, я перевела погляд на водiя. Дивно, але за весь час, я нi разу не згадала про нього. Що могло означати лише одне - там нiчого бiльше страшного немає.
  Що я знала про Данiеля? Знала лише те, що вiн ельф.... А хто ж вiн на справдi? Це я i хотiла вияснити, що правда в дорозi це не дуже i вийде. I однiєю iз причин було те, що цей... гостровухий забрав мою силу.
  - Не болить - посмiхнулася я - Дан? - пiсля того як вiн поглянув на мене та виронив: 'Ммм', я продовжила - Розкажи мене про свою сiм'ю, все ж ми приїдемо до тебе в Ковен, i я хоча б трiшки повинна знати про них.
  - А що про них знати? Батько - Закери Никерс,один iз найважливiших представникiв нашої сiм'ї, мати - Вiлена Никерс, лiкар. Маю ще старшого брата - Фелiкса i молодшу сестру - Арiадну. Я задовольнив твою допитливiсть? Про все iнше дiзнаєшся як ми приїдемо - посмiхнувся хлопець.
  - Задовольнив - лиш тихо промовила я знову вiдвертаючись до вiкна
  Але не пройшло i 10 хвилин, як Дан узяв мене вiльною рукою за зап'ястя та провiв пальцями по ньому.
  - Нiколь... - я перевела погляд з наших рук до обличчя - Моя сiм`я чудова, щоправда як i в кожнiй, є свої недолiки. Ти i сама впевнишся. Але в Ковен ти їдеш не просто як вiдьма, а як моя наречена.
  - Того я зараз сили не маю? Ти менi скажеш хто ти? Простий ельф, не здатен на таке - я трiшки пiдняла руку, демонструючи ще недавнiй порiз, що так безслiдно зник.
  - Можливо. Давай договоримо уже на мiсцi.
  Нiчого бiльше не сказав, Данiель завiв машину.
  - А ти не думав, що можливо я цiєї ролi не хочу? А може менi минуле життя подобалося?
  Мої питання так i лишилися без вiдповiдi, лише посмiшка сiяла на вустах ельфа. Нiби насмiхався над мною говорячи : ' А ти сама в це вiриш? '
  I справдi, щось змiнилося з того моменту як я опинилася у машинi цього хитрого i самовпевненого хлопця.
  
  
  1.06.18.
  Їхали ми мовчки, лиш тишу рушала ледь чутна музика вiдомої менi групи 'Кeith Urban' - Making Memories Of Us, за вiкном вже майже захiд, горизонт почав набирати яскравих фарб, по небу, немов лiтаючi величезнi кораблi та менш маленькi кучерявi баранцi, неспiшно парять хмаринки по просторах свого 'океану'. Приємно споглядати полiт яскравих i водночас м'яких фарб на тлi неба, що неспiшно мiняє свою облямiвку i згодом зовсiм потемнiє. Небо в своїй красi неймовiрно мiнливе i зрозумiло чому, адже цi чарiвнi перетворення роблять сонячнi променi.
  Нарештi ми пiд'їхали до великих кованих ворiт, на яких переплiтались дикi лiлiї з райськими птахами. Це виглядало настiльки дивовижно що я декiлька секунд застигла вiд цiєї краси. Ворота розпахнулися навстiж i пропустили нас на територiю маєтку, де нас зустрiчав широкий двiр з обох бокiв якого височiли флiгелi для сторожiв. Це було досить велике помiстя крiм головного дому тут було розкидано безлiч менших будиночкiв, якi служили коморами, стайнями, домами для прислуг. То тут, то там можна було помiтити зайнятих роботою чи то людей чи то ельфiв, з далеку було не розгледiти.
  Пiд'їжджаючи ближче до основного 'Велетня' можна було помiтити чарiвний маленький парк до якого спускалися заокругленi сходи. На фасадi були розмiщенi численнi скульптури. Це були тварини, плазуни, що знаходилися з постатями що нагадували Данiеля виконанi з бетону.
   Машина зупинилася бiля головного входу. Ельф вийшов iз-за керма i вiдкрив менi дверцi, галантно подавши руку, яку я з гордiстю проiгнорувала. До дверей вели великi кам'янi сходи, iз рiзьбленими перилами iз великими вазами на верху парапету в яких були виднi кущi троянд, якi тiльки розпускали свої зеленi листочки . Я почала пiднiматись сходами, Данiєль йшов позаду слiдкуючи за кожним моїм кроком, напевно думав що я все таки спробую втекти. Сходи впирались у великi дубовi дверi, до них можна пiдiбрати слово 'монументальнi' я напевно їх не вiдчинила б. Але Данiелю вдалось це на диво легко. Вiн зробив маленький крок назад пропускаючи мене в середину.
  - Ласкаво прошу, в моє родове гнiздо - посмiхнувся вiн
  Неочiкуваний iнтер'єр будинку здивував мене навiть бiльше, нiж вигляд зовнi. Дуже яскраво, багато простору i повiтря. Мабуть, спочатку тут було декiлька кiмнат, але на бiльшiй частинi першого поверху стiни знесли, щоб створити одну простору залу. Зовнiшню задню стiну, що виходила на пiвдень, повнiстю замiнили на нову скляну, вкритий тiнню вiд дерев газон простягався, вiдкритий погляду, аж до широкої рiчки. У захiднiй частинi кiмнати домiнували масивнi гвинтовi крученi сходи. Стiни, висока балкова стеля, дерев'яна пiдлога й густi килими демонстрували багатство вiдтiнкiв бiлого кольору.
  Iз глибини дому почулося цокання каблучкiв. Нам на зустрiч вийшла дiвчина. На вигляд моя ровесниця, хоча хто їх знає цих ельфiв. Одягнена вона була у легке бiле плаття, довжиною до колiна iз довгим рукавом. Довге волосся кольору бiлого золота виблискувало наче коштовне, i було на скронях заплетене у декiлька тонких косичок. Крiзь якi було видно по ельфiйському загостренi вушка, що надавало їй вигляду ляльки. Очi кольору лiтньої трави були пiдведеннi чорною пiдводкою, що робило їх ще бiльш виразними. А пухкi губи покритi прозорим блиском.
  - Данiель, нарештi ти вдома - промовила дiвчина нiжними голосом - А хто це з тобою?
  - Це Нiколь, моя наречена - вiдповiв їй хлопець i повернувся до мене, щоб представити менi дiвчину.
  Але зробити йому не дав рiзкий вигук ельфiйки.
  - Що наречена?? Ця людська дiвчина?? А як же чистота кровi? Ти що з глузду з'їхав?? Мам, ходи швидко сюди - ще голоснiше закричала дiвчина - В Данiеля є для нас новина.
  - Сину, ти нарештi дома - донеслося з другого поверху i вже за кiлька секунд до нас почала грацiозно спускатися не то дiвчина, не то жiнка. Перш менi навiть здалося що вона бiльше схожа на сестру, нiж на матiр, але ельфiйка пiдходила ближче i на її скронях було бiльше помiтне 'срiбляне волосся', а на обличчi, в кутиках роту i бiля очей, ледь виднiлися маленькi зморшки - Ти не сам? Представ будь ласка свою супутницю!
  - Нiколь - вiн поглянув на мене, та трiшки стиснувши мою руку перевiв погляд назад до своєї родини - Дiвчина, яка покорила моє серце.
  - Що ж, дiвчина що так легко ... - вона запнулася, але продовжила - пiдкоряє мого синочка, не скажу що я чекала i рада Вас бачити, але ми ввiчливий народ - прищурившись жiнка поглянула на бiловолосу - Так що, ласкаво просимо до нас. Я Вiлена, а це - вона показала на дiвчину - Моя донька Арiадна - бiльше на мене увагу не звертали, i можливо це на краще, найважливiша жiнка цього клану уже зверталася до сина - Данiель, батько просив як ти лише приїдеш щоб зайшов до його кабiнету.
  - Добре, я зайду, але спочатку покажу нашу кiмнату моїй Коханiй - i на останньому словi цей вухастий дуже наголосив, що призвело до косих i злих поглядiв у мою сторону вiд його сiмейки.
  Не сказавши бiльше нiчого, Данiель повiв мене до сходiв по яким ми пiднялися й пройшовши в глибину коридора попали до кiмнати. Це було просторе i свiтле з приємними свiтло-сiрими в домiшку iз темно-сiрими шпалерами примiщення. На всю стiну - величезне вiкно з якого ллється денне, сонячне свiтло та наповнює все примiщення i створює радiсний настрiй. Бiля якого - круглий стiл коричневого кольору, з вишуканою рiзьбою, прикрашений червоними гвоздиками у керамiчнiй вазi. Бiля стола - два м'якеньких крiсла чорного кольору. Навпроти дверей стоїть книжкова шафа зроблена з червоного дерева, в надрах якої зберiгаються справжнi скарби - книги. Лiворуч вiд шафи знаходиться величезне дерев'яне лiжко кольором слонової кiстки та вкрите покривалом в тон крiсел, доповняли гаму подушки червоного кольору. Пiдлога нiчим не встелена, лише приємний для нiг ковролiн.
  - Освоюйся - вивiв мене з думок голос Данiеля - Я за декiлька хвилин буду.
  Поцiлувавши мене у губи, вiн розвернувся та вийшов з кiмнати зачиняючи дверi. Я лишилася сама, й вирiшила детальнiше розглянути, адже менi тут прийдеться на деякий час затриматися. Якщо на перший погляд ця кiмната здавалася не такою i великою, то коли я почала детальнiше оглядати, виявилося що тут присутнi ще троє дверцят. Вiдкривши першi, там була величезна шафа в якiй висiло безлiч одежi. Другi - ванна кiмната оформлена в блакитних тонах. Третi ж менi нi як не хотiли пiддаватися.
  - Красуне! - за своїми спробами вiдчинити зачиненi дверцята, я й не помiтила що лишилася не сама - Чого ж це ви рветеся куди вам не варто?
  Оглянувшись я помiтила Данiеля, хоча це було лиш на перший погляд. Проживши з ним стiльки часу можна побачити вiдмiнностi цих двох, в очах мого нового знайомого вiдчувався холод, вони були янтарного кольору. Волосся було сплетене у хвостик, виставляючи на показ гострi вушка. А сам хлопець був одягнений у шкiряну жилетку, що виставляла на показ м'язисте тiло та шорти що доходили до колiн.
  - Фелiкс, якщо не помиляюся? - невпевнено промовила я
  - Ха, а я то думав, мрiв - засмiявся хлопець - Так ти права, я дiйсно вiн
Оценка: 5.53*6  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"