Аннотация: Ви любите лiс,звiрiв? А Ви дивилися ЇМ в очi? Ви бачили погляд ЗВIРА ?
Репортаж
Дорога ставала все гiршою i гiршою,доки майже зовсiм не зникла,залишивши пiсля себе ледь помiтний слiд,напевне тут колись про§жджали трактором,та i це було давно. Якби не повний привiд,то тут би його мандрiвка i закiнчилась,а так нiчого,шини-"всюдиходи" впевнено пiдминали пожухлу траву та зрiдка пiдкидало на особливо великих вибо§нах. Довкола стiною стояв сосновий лiс,i вже майже три години цей пейзаж не змiнювався,аж ось стало трохи свiтлiше i "Нива" ви§хала на невелику галявину. По центру стояв невеликий будинок,стiни якого,складенi з товстих соснових брусiв,так сильно потемнiли i заросли мохом,що здавалося вiн тут сто§ть рокiв триста i тiльки новий шиферний дах вказував на те що надворi 21 столiття. Таким же шифером був вкритий i навiс для технiки поряд з будинком.
Вийшовши з машини,Андрiй роззирнувся,тиша,повна тиша,лише у верхiв"ях дерев протяжно шелестiв вiтер. Для мiського жителя така тиша здавалася чимсь неприроднiм,не став виключенням Андрiй,настрiй рiзко зiпсувався i вiн зi злiстю подумав:Де цей чортiв лiсник,чи вiн вже так давно не бачив людей,що з переляку втiк у лiс?
Думка обiрвалась,вiд рiзкого скрипу,хлопець аж пiдстрибнув-в будинку вiдкрились дверi. Звiдти неквапом хтось спускався. Через декiлька хвилин господар будинку пiдiйшов:
- Iван Васильович,а ви напевно заблукали,молодий чоловiче?
- Х-у-х,як же ви мене злякали!Нi,не заблукав,я Андрiй Воронiн,журналiст,готую репортажi про тварин,зараз пишу про вовкiв,а в лiсництвi сказали що краще вас про них нiхто не розкаже.
- А, згадали старого!Ну що ж,ну що ж,я взагалi всiх тварин люблю,але тут вони правi,у вовках я розбираюсь, - губи розтягнулись в посмiшцi,вiдкривши рiвнi бiлi,та якiсь неприродно великi зуби.
"Вiн що,стоматологу всю пенсiю вiддав?!" - подумав Андрiй,а вголос промовив:
- Ну так що,ви менi допоможете?
-А,так,так звичайно,тiльки ходiмте в дiм,ви,напевне,зголоднiли з дороги?Та й сутенiє вже,ходiмте.
Зайшовши до кiмнати,старий прибрав зi столу якесь ганчiр"я та вказав гостю на стiлець:
- Сiдай,а я зараз картоплю розiгрiю.
Допоки Васильович грiв на керогазi §жу та рiзав великими скибками шматок сала та хлiб,Андрiй роззирнувся довкола,кiмната вся була захаращена якимсь лахмiттям,на лiжку лежав звернутий та густо припалий пилом матрац. Враження таке що тут вже давно нiхто не живе,але присутнiсть згорблено§ постатi Васильовича вказувала на iнше.
"Ну а що ще можна очiкувати вiд такого вiдлюдька?Не п"ятизiрковi ж апартаменти?" - цiй думцi хлопець ледь всмiхнувся.
Лiсник нарештi закiнчив накривати на стiл i сiв навпроти.
- Ну що,Iван Васильович,розкажiть менi про вовкiв.
- Та я взагалi - то §х не вивчаю,просто з ними поряд живу. Та що про них розповiдати,- старий глянув на дешевий китайський годинник на столi - одинадцята, - саме час. Вони зараз виходять на полювання,iнколи пробiгають i повз мою галявину. Пiшли на двiр,може сам i побачиш.
- А це безпечно?
- Безпечно,глянь на дворi як видно,та й рушницю я з собою вiзьму.
Дiйсно,надворi було видно. Повний мiсяць зализав всю галявину мертвим,блiдим свiтлом,лише пiд деревами,в тiнi було темно Спочатку Андрiй марно вдивлявся в цю темряву,намагаючись розгледiти хоч щось,але ось щось зблиснуло-два зелених вогника дивились на хлопця,а ось поряд ще,i ще,ще..Тепер навiть не потрiбно було напружуватись щоб §х побачити. Темрява мала очi,сотнi очей,що блищали голодним блиском в сяйвi повного мiсяця,i вони наближалися..
-Васильович,Ва.. - Андрiй повернувся i вiдчув як слова застрягли в горлi,немовби воно було повним сухого,колючого пiску.
З лiсником ко§лось щось дивне,його яскраво освiтлене обличчя немовби поплило,як гарячий розтоплений вiск. М"язи розтягувались,здувались як гнiйний нарив,готовий ось-ось лопнути,а зуби,тi самi неприродно великi зуби,ставали ще бiльшими,щелепа витягувалась вперед,а з не§ тирчали вже справжнiсiнькi iкла. А очi,очi свiтились зеленим свiтлом i хижим голодним блиском,як i в тих,що ховались в темрявi..
- Ну ти й потвора.. - погляд впав на рушницю,що старий взяв з будинку. Ноги самi вiдштовхнулись вiд землi i зброя в руках.
-Клац..
Пострiлу не має,розiмкнути,погляд вниз - все...незаряджена...
А з лiсу крадучись виходили тiнi з палаючими очима...