Licej Radyvyliv. Прорiст

Licej Radyvyliv : другие произведения.

Прорiст

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]

Ссылки:

Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками

Комментарии: 1, последний от 18/04/2007. © Copyright Licej Radyvyliv (jasc51@mail.ru) Размещен: 01/01/2006, изменен: 13/05/2006. 30k. Статистика. Сборник стихов: Поэзия		Оценка: *2.003** Ваша оценка:

Прорiст

Твори учнiв Радивилiвського загальноосвiтнього лiцею (Рiвненська обл.)

2006

Олеся Скальська,

11 клас

***

Зорi меркнули, щемко стрiчаючи ранок,

На травi забринiли краплини роси.

Таким нiжно-бентежним здавався свiтанок,

Передвiсник нової сторiнки краси.

Але я ще не спала, сидiла в замрiї,

Рахувала зiрки, що губились в iмлу,

Огортали мене таємничi надiї,

Непiдвладнi зневiрi, зневазi i злу.

Я, їй-богу, незчулась, як плакати стала,

I сльоза за сльозою лились i лились.

I душа вiд примхливих думок застогнала -

Чи здолати й осилить їх здатна колись?

***

Ти примусив її покохати.

Цього дуже боялась вона.

Бо кохати - то значить страждати

I тривоги спiзнати сповна.

Ти навчив її дихать тобою.

Та чи душу звiльнив iз заков?

Наодинцi лишив з самотою -

I до iншої зразу пiшов...

Дотепер прикрий спогад терзає.

Ти жорстокий, байдужий такий...

Серце вiдчай роз"ятрений крає.

Сльози сушить лиш вiтер сумний.

***

Я про тебе, мiй лицарю, мрiю й не мрiю,

Часом плачу, а часом стражденно смiюсь,

Проганяю iз болем останню надiю.

Повернутися прагну. Та я не вернусь.

I не треба тривожити спомин, коханий,

I не треба фальшивих, знецiнених слiв.

Бо початок в нас вийшов нещирий, поганий -

Ти не змiг зрозумiти моїх почуттiв.

Я насправдi кохала, без маски i гриму, -

Цей сценарiй писали не я i не ти...

Без пiдозри попала в твою павутину

I не можу рятунку iз неї знайти.

Як прогнати журбу i останню надiю?

Як забути слова, що зронили печаль?

Дуже шкода, та кривд я прощати не вмiю.

I забути тебе я не зможу, на жаль.

Ольга Галанзовська,

11 клас

***

Туман огортає збентежену душу,

Хурделиця втоми не слуха.

Я все-таки щиро зiзнатися мушу:

Зламала мене завiрюха.

Затьмарює все вона, все надовкола -

Дороги, думки, ще й вiдчутно - життя.

Не знала такого страждання нiколи -

Зруйнованi замки - мої почуття.

I я в цих руїнах самотня, забута,

Блукаю в безоднi глухiй.

Чи вихор, що нинi так владно окутав,

Провiсник дорозi новiй?

Чи нашi серця хоч наблизити здужа

Дорога прийдешнього дня?

Чи будемо й далi холоднi, байдужi

Брести по життю навмання?

Оксана Чичина,

11 клас

***

Чому не можу я злетiти,

Торкнути неба синєву?

Землею боляче ходити,

Так важко жити наяву.

I мрiї не приносять щастя,

I бiль нiяк не зникне мiй.

I страшно так самiй зостатись

В зловiснiй темрявi нiмiй.

А лiто лагiдне минає,

I день за днем кудись спiшить,

Ну, а в душi моїй вмирає

Бажання жити i любить.

***

Нiщо не може вже змiнити

Того, що сталося. Пробач.

Тебе хотiла я любити,

Та не змогла чомусь. Не плач...

Запам"ятай мене такою,

Як я була в ту лiтню нiч, -

На iнше все махни рукою,

Ця гра, повiр, не варта свiч.

***

Я втомилася жити тобою

I чекати, забувши про час,

Що покличеш мене за собою -

I нiхто не розлучить вже нас.

Всi слова - наче грудка у горлi,

Сльози душать розпачливий крик.

Я так прагнула-рвалась до волi,

Але свiт мiй придуманий зник.

Залишилось нiме кладовище,

Ти мене там живцем поховав,

Тiльки вiтер розлючено свище,

Все кричить: "Вiн тебе не кохав!"

***

Спливають днi, а я кохаю

I почуття цi не стираю,

Хоч плачу, мучуся i каюсь,

Та все ж кохаю, не зрiкаюсь.

Спливають днi, а я шукаю

Тебе в юрмi, та не вгадаю,

Чому мене у свої сни

Ти не впускаєш, поясни.

***

Сонце i снiг. Ненависть. Кохання.

У серцi лиш лiд, а в грудях - зiтхання.

Мовчання твоє страшнiше вiд крику.

Та серце моє до цього вже звикло.

Байдужiсть в очах. Брехня в кожнiм жестi.

Красивi слова не роблять вже честi.

Цiлунки твої - неначе удари.

Кохати тебе - нема гiрше кари.

***

Нi слiв, нi згадок, нi думок.

Нiчого бiльше не зосталось.

I бiль нестерпний раптом змовк,

В душi щось наче обiрвалось.

Прощай! Залишився лиш крок -

I безвiсть всю мене поглине

Та буде сипатись пiсок,

Рахуючи життя хвилини.

I сонце не померкне враз,

I вiтер буде лiс гойдати.

Хоч бiльше вже не буде нас.

Хоч ти не зможеш вже кохати.

Мар"яна Федун,

11 клас

***

Страшенний бiль на серцi, днi минають

Без тебе. Ти далеко, я одна...

Мої думки безглуздо сновигають,

I гiмн коханню душу розтина.

Я з долею зiграю у рулетку,

Не здатнi жоднi налякати втрати...

Минають днi так болiсно й нелегко.

Чому пiшов. Чи можна наздогнати?..

Юлiя Шпортилюк,

11 клас

***

Не помiчають люди в буднях:

Їх тiнь зникає пополудню.

Так нашi мiсяцi й роки

Втiкають, наче плин рiки.

Та є одна важлива рiч:

То почуття, що плiч-о-плiч

Крокують з нами крiзь життя,

Це - i любов, i каяття.

Вони дорогу визначають,

Вони нам душу очищають.

I десь за гранню у життi

Ведуть по праведнiй путi,

Де все незвiдане й безкрає.

Усi слова i бiль змовкають -

I лиш душi вiдбитки там

Яснiють вiчним небесам.

Катерина Гриняк,

11 клас

***

Життя людини - тiльки мить.

Умiй же нею дорожить.

Живи, кохай i усмiхайся,

На перешкоди не зважай,

Нiколи вiри не втрачай,

До слiв поради дослухайся,

Та головне ж бо пам"ятай,

Що в часi, даному людинi,

Нема повторення й хвилинi.

Наталiя Романюк,

11 клас

***

Жахливий бiль, нестерпний бiль

У серцi, певно, навIки,

I день за днем, i день за днем

Терпнуть вiд слiз повiки.

Як боляче вдень менi жити,

Як легко, коли засну, -

Тодi вiдпочинуть очi,

Знiму я з них пелену.

Чи варто ось так страждати

Й носити на серцi сум,

Чи варто його карати

Собi та iншим на глум?

Коли б зарання я все знала,

Нiколи б я не покохала,

Розлук, прощань не зазнавала,

Слiзьми би горе не вмивала

I в серцi бiль не тамувала.

***

Кохаю я щиро за те, що ти є,

За те, що наповненi днi

Лиш тiльки тобою. А також за те,

Що бачу тебе увi снi.

Кохаю за очi твої i слова,

За нiжнi й солодкi вуста,

Кохаю за ласку твою й доброту,

Що в завтрашнiй день пророста.

Українi

Тобою горда, Україно,

Ти не така вже, як колись,

Бо тiльки правда, сила й воля

Тебе в наругу не дали.

Народ боровся за свободу,

За правду, чеснiсть, проти зла -

Стояв i мерзнув на майданах -

I честь таки перемогла.

Одна мета зiгрiла душi,

Дала надiю i урок -

Терпiння сили гуртувало

I гартувало мужнiй крок.

Тебе хотiли роздiлити,

Тебе хотiли обдурить.

Народ не змiг це допустити, -

Бо дуже честю дорожить.

***

Невже розлуки час прийшов?

Невже так довго зустрiчались?

Чому всi квiти чарiвнi

Зненацька всохли й посхилялись?

Чому зазнали перемiни

Всi мрiї, погляди, слова?

Чому без тебе в самотинi

Так час стривожено сплива?

Лариса Гладун,

10 клас

Не вiр словам. Слова - це бiль.

Слова - це горе й справжня зрада.

Не вiр словам, слова - це сiль,

I не в словах твоя розрада.

Є бiлий день - розрада в тiм...

Розрада й в тiм, що нiч надворi,

Вона зорить казково в дiм -

I так бентежно сяють зорi.

I пiсня ще без слiв пустих,

Що душу ранять, серце крають,

Без слiв отих, таких чужих,

Бо рiдних слiв тепер немає.

Без слiв у свiтi легше жить,

Нема брехнi - не буде зради,

Без слiв так просто полюбить,

Забути кривди i образи.

Сказати все, що на душi,

Без слiв усе ж бо неможливо,

I так тривожно i тужливо

Без слiв нам жити у життi.

Бо все, що душу спопеляє

I тьмарить виднокола днiв,

Я пересилить не здолаю

Без нескладних важливих слiв.

Галина Гуменюк,

8 клас

***

Шукаймо в людях доброти,

Мов зав"язi у кожнiм цвiтi,

Щоб розбудить нiкчемнi душi.

Добро вiдкриє нам свiти

I правди слова не порушить,

Шукаймо в людях доброти,

Мов для ослiплого прозрiння,

Добро нас кличе до мети,

Воно - до совiстi велiння.

***

Побудь зi мною ще хвилину,

Забудь про все, побудь зi мною.

Не думай, що хвилина лине,

Забудь про це - i будь собою.

Хай навiть нiч в твоїй душi,

Хай навiть дощ там iз грозою,

Я все прощу, лиш залиши

Слова, наповненi любов"ю.

Ти

Я не знаю, який ти, звiдки,

Але щось в тобi... щось та є.

Такий погляд буває рiдко -

Все навшпиньки в душi встає.

I свiтлiшає свiт навколо,

Хвилюванням горять вуста.

Усмiхаюсь тобi, вiдколи

Так неждано ти поруч став.

Зорi

Про щось говорять зорi

У темнiй високостi.

Чи не про нас говорять

Таємнi нашi гостi?

Ми всiх їх запросили:

Хай нам серця освiтять,

Кохання в них розпалять,

А ревнощi зiтруть.

Ви не мигайте, зорi,

I нам не заважайте,

А краще до кохання

Вкажiть єдину путь.

Муза

Вечiр тихий спокiйно спадає,

В нашiм мiстi панує весна

I красою своєю вражає...

В мить таку й прилiтає вона,

Несподiвана, тиха й вкрадлива,

Королева моїх думок.

Я iз нею - у вiршах щаслива -

Лину ввись до далеких зiрок.

***

Пробач, що необачно не сказала -

I потаємно зрадила. Прости...

Але його я бiльше покохала,

Милiший вiн душi моїй, нiж ти.

I не картай за те, що я приснилась,

Надiю поселивши в почуття.

Я не простилась, навiть не простилась...

Та вибiр мiй пiдказує життя.

Надiя Басок,

8 клас

Я все пробачу

Я все пробачу й геть усе змалюю

У iнших фарбах, в iншому листi.

Я все пробачу, але не забуду

Того, що сталось у моїм життя.

Я пам"ятаю все, в усiх дрiбницях

Слова, i натяки, i всi лихi думки.

Я пам"ятаю все - й, неначе криця,

В собi закарбувала на роки.

Татовi на заробiтках за кордон

Немає у свiтi нi правди, нi волi.

Одне тiльки серце стривожене є.

Мов птаха у небi, як вiтер у полi,

Це серце трiпоче i крилами б"є.

Немає у свiтi любовi i зради,

Однi тiльки болi i стогiн душi.

Оманлива мрiя, оманлива радiсть.

Коли ж ти приїдеш, коли? - напиши...

Бо туга i смуток заламують руки

I дощ нiби плаче, струмує в менi.

Мiй тату, ти чуєш пронизливi звуки?

Мiй тату, чи бачиш цi сльози земнi?

Мама

З-посеред слiв - найвище слово "мама", -

У ньому стiльки свiтла i тепла...

В хвилини смутку, мамо, ти зi мною.

Не раз вiд бiд в дорозi берегла.

Не раз вночi була менi мов свiтло,

Немов зорею сяяла в путi,

За всiх на свiтi ближча i рiднiша,

Й цiннiша вiд усього у життi.

За мотивами невiдомого поета

Гордовита ти, я про це знаю.

Ти мовчиш, - я про все скажу...

Не до щастя, на жаль, наближаюсь,

Очевидно, вiд щастя бiжу.

Ти собою пишайся, втiшайся,

Безтурботно цвiти-розцвiтай...

Як хотiлося мовить: "До завтра!"

А судилось сказати: "Прощай!"

***

Спасибi, доле, за твою надiйну вдачу

В важку хвилину i в тривожну мить.

Зi мною ти, коли вiд щастя й горя плачу.

Твiй образ у сльозиночцi бринить.

За зорi й мiсяць вдячна, й райдугу у лузi,

За грози i вiтри, котрi в менi живуть,

За щирих, добрих, справжнiх, незрадливих друзiв

I за сестричку, що Оленкою зовуть.

Дмитро Радько,

9 клас

Легковiрний Грак

Байка

Цiлий день трудився Грак

I надбав добра багато.

А пiд вечiр це добро

Перенiс до себе в хату.

Завтра в лiсi день веселий,

Розпочнуть всi торгувати,

Тож i вiн таки нiвроку

Буде мати що продати.

Тiльки Ворон i Ворона

Цiлий день байдикували,

Марно день для них пройшов -

Так нiчого й не надбали.

Як тут бути? Спохватились:

Будуть всi ж бо продавати,

Ну, а в них немає краму,

Доведеться купувати.

От вони й зметикували,

Щоб прикликати Грака,

Обiбрати i зробити

З нього злидня-простака.

Поки Ворон теревенив,

То Ворона все забрала,

А як Грак вернувсь до хати,

То збагнув: усе пропало!

Байка ця для легковiрних:

В свiтi попит на Гракiв,

Тож не дайте вас пошити

В дурнiв чи у простакiв.

Юлiя Мельник,

10 клас

Осiннiй етюд

Промайнуло-вiддаленiло лiто. Холодними ранками, дощами, туманами прийшла осiнь. Та нi, прийшла ж бо i з теплими, сонячними днями, прихопивши, мабуть, найбiльш яскравi й соковитi барви, загадковi напiвпрозорi павутинки бабиного лiта. Мовби хоче потiшити всiх нас цим розмаїттям перед довгим зимовим чорно-бiлим сном.

Ще, здається, недавно i лiс, i трави були такими бентежно-зеленими. А тепер вони потьмянiли, пожовкли, стали якимись сумовитими. Зате листочки на деревах - то цiла симфонiя кольорiв: пурпуровi, яскраво-жовтi, бурi, жовтаво-оксамитовi...

Вдихаєш прозоре й чисте, ще тепле повiтря, настояне ароматами яблук та вологої землi, i зачудовано вслухаєшся, як пiд ногами шурхотить опале листя.

А ось недалечко - рiчка. Вода в нiй прозора, з небесним полиском. Верба опустила жовтавi коси-гiлки в пiнисте шумовиння при березi. Дмухне вiтерець - кiлька листочкiв кине у воду, i вони погойдуються, нiби малесенькi кораблики.

Тихо навкруги. Небо в передчуттi дощiв iще соковито-синє, хоча вже й поцятковане бiленькими хмаринками. Ось пролiтає журавлиний ключ, кружляє, кружляє, наче прощається з рiднокраєм.

Журливе нагадування про неминучiсть осiннiх холодiв... Незабаром свiт стане сiрим i похмурим. А там i до зими недалеко. I якщо цi теплi, сонячнi днi неможливо продовжити, розтягнути в часi, то нехай вони хоча б ще довго зiгрiвають душу, приходячи в спогади.

Зимовi етюди

Юрiй Адамський,

9 клас

Одного чудового осiннього ранку я прокинувся вiд слiпучого свiтла у вiкнi. Спочатку подумав, що менi це приснилося. Свiтло було якесь особливе, не сонячне. Протер очi - казка не уявна: у скло беззвучно стукалися лапатi снiжинки, зливаючись у яскраву бiлу пелену. Не стримався i вигукнув: "Перший снiг!"

Нашвидку застелив лiжко, поїв - i в двiр. Як можна не замилуватися такою красою, яку створили чи то осiнь, чи то зима! Я довго розмiрковував над тим хвилюючим явищем.

А снiг усе падав, ставав лапатiшим, вiн затулив уже все небо, вкривав гiлки дерев - нiби прикрашав їх замiсть листя. А на ялинки вiн лягав, наче прикраса, i нагадав, що десь там скоро буде й Новий рiк. Тiльки пташки, видно, ще не знали, як їм бути далi,- сидiли зiщуленi й мерзли.

Через трохи часу снiг перестав iти, тьмянi променi сонця заблискотiли в снiгу, все навколо мовби завмерло, тiльки вiтер пiдхоплював поодинокi снiжинки i продовжував з ними свiй танок.

Це тiльки перша звiстка про зиму. I будуть ще снiги великi. Менi подобаються зимовi вечори: iдеш поскрипуючою стежкою, снiг виблискує вогнями лiхтарiв, створюючи особливий настрiй. Гарний настрiй ще й тому, що знаєш: можна покататися на ковзанах, на лижах, поз"їжджати санчатами з гiрки. А якi неповторнi враження приносять хурделицi, намiтаючи кучугури пiд вiкна й дверi. Єдина прикрiсть - вiдлиги, снiг починає танути, потiм мороз сковує мокру дорогу - в ожеледь хоч з хати не виходь.

Марiя Єрмiйчук,

9 клас

Зима зачаровує всiх. Дерева ще не оговтатися пiсля осенi - а тут снiг. Вiн вкрив кумедними шапками лавки в центрi мiста, зробив чiткiшими силуети дерев. Мовби казка завiтала до нас.

Я просто обожнюю цi пухнастi снiжинки, адже їхнi узори - щось неповторне. А як хороше спостерiгати їх падiння з неба, воно нiби свiтле-свiтле, навiть не збагнеш, де в ньому зiбралося стiльки снiжинок. Зимовий лiс просто приголомшує - сосни час вiд часу струшують пригорщi снiгу, гущавина стає ще бiльш загадковою.

Люди по-рiзному виявляють своє захоплення зимовою красою. Хтось привiтає: "З першим снiгом!" Надзвичайно приємно. Хтось жартома кине снiжку. Для веселощiв. Яких прекрасних почуттiв позбавленi люди в тих країнах, де не буває снiгу.

Звичайно, можна не любити заметiль-завiрюху. Але загалом зима - це чудово. Вона приносить одне з найкращих свят - Новий рiк.

Дерева наче вдягнулися в бiлi кожухи. Неходженi стежки в парку. В перших сутiнках спалахують лiхтарi, висвiчуючи хороводи снiжинок. Хороше й лiрично на душi.

Твори учнiв,

складенi пiд час практичних занять лiтстудiї

(колективна творчiсть)

Лiцей

Менi всмiхається наш гомiнких лiцей

I вiдчиняє дверi для освiти,

Гуртує вiн i здружує дiтей,

Iз ним усiм нам просто й легко жити.

Я тут росту i пiзнаю життя,

Новим турботам вiдкриваю душу,

Новi у серце входять почуття,

Високу честь яких я не порушу.

Тут вчителi - немов мої батьки,

Турботливi, i нiжнi, i суворi,

На виручку приходять залюбки,

Пiдтримують у радостi i в горi.

Збiгають днi, о як збiгають днi,

Ми спинимось прощально на порозi...

Лiцею наш, ти житимеш в менi,

Свiтитимеш в незвiданiй дорозi.

Зорiтимеш зорею в заметiль,

Звучатимеш - як музика бентежна,

Аби могла я осягнути цiль,

Аби була такою, як належно.

Життя початок, першi почуття,

Що свiтлом мрiй хлюпочуться у грудях.

Ще буде все, в далеке майбуття

Зi снiв дитинства трепетно розбудять -

Назустрiч дню, де сонце i блакить,

Де сподiвання i терпкi надiї

Й кохання прозвiстує щастя мить.

Передчуттям його душа нiмiє.

За мотивами Б.Слуцького

Всiм лозунгам я вiрив до кiнця,

Йдучи за ними, сумнiву не слухав, -

Як йшли в огонь - у Сина, i Отця,

А також во iм"я Святого Духа.

Та враз ущерть розсипалась скала

Й постала чорна прiрва замiсть раю.

Виходить, що помилочка була.

Вину й на себе я за це приймаю.

За О.Дольським

Ми не стрiчались майже рiк,

Та не полегшила розлука

Того, на що нас Бог прирiк:

Розлука з вами - суща мука.

Я вас не завжди розумiв,

Менi це час, напевно, спише.

Старiємо у плинi днiв,

Але кохаємо сильнiше.

Тетяна Блищик

(Поетеса, вчителька. Випускниця Радивилiвського загальноосвiтнього лiцею 2003 року)

***

Стояло небо,

Закутане в барви осенi,

Стояло небо,

Обплутане нитками вирiю,

Були тi барви

Такого ж тону, як провесiнь,

Були в тих барвах

Малюнки, якi я вимрiю.

Ховались тiнi

В опалих листочках сутiнкiв,

Ховались тiнi

В останнiх сонця

промiнчиках.

Сповзла осiнь

До виру пожовклих сумнiвiв,

Сповзала осiнь

По сковзких холоду кiнчиках.

Стояла осiнь,

Така не схожа на осенi,

Стояла осiнь

Холодна, мокра й ясна;

Нитками вирiй

Снувався в пожовклу

провесiнь,

Зорiла осiння весна.

***

Сповзають епохи

нечутно, мов тiнi, в минуле,

танцюють за обрiєм

сiрий поморщений вальс,

Шепочуть услiд:

"Ми ще є, ми ще все

не забули,

Ми в пам"ятi будем,

коли вже й забудете нас."

У вiдповiдь - морок.

Скрегочуть потомленi гори,

Вiтри загудiли

в iржавий старий контрабас,

Сполохалось щастя,

зоряним пилом

Ховається в Космосi Час.

Збiгають столiття,

Скривавленi

в сутичках й битвах,

Порожнє майбутнє

волає: "Ось це вже й кiнець!"

Та Сонце не згасне,

зорiтиме, наче молитва,

Аж поки цього

не захоче найвищий Творець.

***

Ця любов прийшла,

мов вiтер,

Нiiзвiдки, iз нiкуди.

Я слова складаю з лiтер,

Та твоє iм"я повсюди.

Пiдiймаю погляд в небо,

А мiж хмар - твої зiницi.

Знаю, бачу - так не треба,

Та вночi чомусь не спиться.

Ця любов прийшла раптово.

Ти з"явився i ... навiки.

Не було

"Прощай" чи "Знову",

Лиш примруженi повiки.

Не було зiтхань й цiлункiв,

Не було розлук й чекання.

Ця любов без подарункiв.

Це любов? Чи так, кохання?

Ця любов така неждана,

Без любовi i надiї.

Я для тебе не кохана,

Ну, а ти - мiй бiль i мрiя.

Комментарии: 1, последний от 18/04/2007.
Размещен: 01/01/2006, изменен: 13/05/2006. 30k. Статистика.
Сборник стихов: Поэзия

Связаться с программистом сайта.
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"
Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"