Україна багата талановитими художниками, письменниками та поетами. Один з яскравих представникiв - Iван Франко.
Життя поета було тiсно пов"язано з Захiдною Україною, проте Київ в життi поета вiдбився дуже яскравим штрихом. Там вiн познайомився й заприязнився iз Миколою Лисенком. Композитор тодi працював над обробками народних пiсень для голосу iз фортепiано, й Франко наспiвав йому ряд чудових галицьких пiсень. Скориставшись нагодою, Микола Вiталiйович записавши їхнього, й кращi, вже в власному художньому оформленнi, вмiстив до четвертого випуску народних пiсень. Сам факт надрукування в одному збiрнику пiсень двох частин народу, роздiленого штучними кордонами, ставши символiчним. Лисенка вважав, що й схiднi українцi, й галичани - однiєї матерi дiти.
До четвертого випуску, як й до трьох попереднiх, вiйшло 40 пiсень, не рахуючи варiантiв, часто досить вiдмiнних мiж собою. За змiстом збiрку було б подiлено на кiлька роздiлiв. До Першого упорядник увiв iсторичнi пiсня ("Про Нечая", "Про татарський сповнений", "Про Олексу Довбуша" та iншi), до iншого - козацькi, чумацькi, бурлацькi. Далi подано роздiли вуличних пiсень, родинних, побутових, жартiвливих.
Пiсень, записаних вiд Iвана Франка, у збiрнику було б п"ять. Крiм загаданої пiсня про Олексу Довбуша (поданої, до речi, у двох варiантах), композитор умiстив ще чотири : "Ой за горою, за кремiнною" (її спiває використав у драмi "Украдене щастя"), "Пливе качур Дунаєм", "Жалi мої, жалi" та "Бескидi зелений". Усi пiсня є типовими зразками захiдноукраїнського фольклору.
Колi рукопис збiрника було б подано до цензури, iз десяти iсторичних пiсень сiм було б заборонено - про панщину, про Гонту i Залiзняка, про Нечая, а також записана вiд Франка пiсня про Довбуша.
I. Франко вiдвiдав Київ 1886 року. Познайомившись з новими творами М. Лисенка, вiн висловив в однiй з статей своє захоплення щойно закiнченою, але й ще не поставленою оперою "Тарас Бульба" (лiбрето - Михайла Старицького за однойменною повiстю Миколи Гоголя). як нiхто iнший, Франко розумiв суть й характер творчостi Лисенка. Вiн наголошував, що Лисенкова музика виросла на двох засадах - українськiй народнiй пiснi й новочаснiй європейськiй музицi. Обоє - й Франко, й Лисенко - вели боротьбу iз псевдоетнографiзмом, а також псевдодемократизмом, що переходив у вульгарнiсть, насаджуваними "малоруськими" драматично-музичними трупами.
За власним зiзнанням Франка, значний вплив на його життя та творчiсть мали взаємини з жiнками. Вiн пережив три глибокi кохання: до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целiни Журовської, кожне з яких знайшло вияв у художнiй творчостi. Дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб iз якою вiн узяв 1886 року в Павлiвськiй церквi при Колегiї П. Галагана в Києвi. У подружжя було четверо дiтей: Андрiй (1887-1913), Тарас (1889-1971), Петро (1890-1941) i Анна (1892-1988).
Будинок за адресою вул. Саксаганського, 93-Б безпосередньо пов"язаний з iменем Iвана Франка. Вiн належав члену Старої Громади М. I. Гвоздику, як i ? 95, де проживав Микола Лисенко. Цi будинки розташованi впритул, першi поверхи були з"єднанi дверима, фактично з 1894 р. аж до 20-х рр. ХХ ст. будiвлi являли собою єдину садибу i Франко неодноразово бував тут.
Вперше Франко приїхав до Києва у лютому 1885 року. Мета була одна - попрацювати в однiй з найбагатших на той час бiблiотек, що була при Колегiї Павла Галагана, розташованiй на вулицi Фундуклiївськiй, 11 (пiзнiше ту вулицю перейменовували на честь Ленiна, зараз вона носить iм"я Богдана Хмельницького). Пiсля революцiї той навчальний заклад для хлопцiв став трудовою школою, потiм - середньою школою ? 92, а зараз там розмiстився Нацiональний музей лiтератури. У бiблiотецi, яка налiчувала близько 10 тисяч томiв, Франка найбiльше цiкавили стародруки, виданi у XVI-XVII столiттях. Мешкав Iван Якович у будинку, розташованому поруч, на вулицi Фундуклiївськiй, 9-а, у свого знайомого Єлисея Трегубова, котрий викладав iсторiю в Колегiї Галагана. Разом з родиною Трегубова жили двi молодшi сестри його дружини - Антонiна й Ольга Хоружинськi. Їхнiй уже покiйний на той час батько колись був директором колегiї. Ольга, яка мала гарну освiту, бо закiнчила iнститут благородних дiвиць, що був на вулицi Iнститутськiй в тому примiщеннi, де зараз знаходиться Центр культури та мистецтв, колишнiй Жовтневий палац, дуже сподобалася Iвановi Яковичу. Коли вiн поїхав додому, з нею продовжив спiлкування в листах.
Наступного разу Франко приїхав до Києва у квiтнi 1886 року. Вiдомо, що вiн знову працював у бiблiотецi колегiї, зустрiчався з Оленою Пчiлкою, Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком. А 6 травня 1886 року обвiнчався з Ольгою Хоружинською у Павлiвськiй церквi, розташованiй в колегiї. Весiлля було досить скромним, на ньому були лише найближчi люди.
Пiсля одруження деякий час до вiд"їзду до Львова вiн з дружиною Ольгою Федорiвною жив у будинку на Несторiвському провулку, 8 у її родича Iгнатовича, директора київської контори Держбанку. Потiм ще двiчi вiдвiдував Київ. У 1907 роцi нiбито нелегально, з чужим паспортом. А 1909-го приїздив на похорон батька Лесi Українки Петра Косача, пробувши в мiстi три тижнi. Мешкав деякий час у вже згаданого родича Ольги Федорiвни Трегубова, який iз родиною жив уже на бульварi Шевченка, 31, а потiм у будинку на вулицi Марiїнсько-Благовiщенськiй, 56 (зараз - Саксаганського), неподалiк будинку Косачiв. Є вiдомостi, що пiд час того перебування в столицi Франко вiдвiдав "Український клуб" на вулицi Володимирськiй, 42, книжковий магазин "Киевская старина" на вулицi Безакiвськiй, 8 (зараз вулиця Комiнтерну) i театр Михайла Садовського (нинi Нацiональна опера), де йшла вистава "Украдене щастя". Франко нiколи не був львiвським чи навiть галицьким поетом, письменником, публiцистом i перекладачем. Вiн належить Українi, бо є, як i Тарас Шевченко та Леся Українка, тiєю могутньою постаттю в лiтературi, яка асоцiюється з нашою державою.
Отже, Iван Франко - знакова постать у новiтнiй iсторiї України, не тiльки лiтературнiй та загальнокультурнiй, а й полiтичнiй. Це не лише багатогранно обдарований письменник та вчений, феноменальна продуктивнiсть та рiзнобiчнiсть iнтересiв якого не має аналогiв у вiтчизнянiй традицiї та рiдкiсна у свiтовому контекстi, а й харизматичний громадський та полiтичний дiяч, один iз перших наших професiйних полiтикiв, спiвзасновник та голова першої української полiтичної партiї (РУРП - Русько-української радикальної партiї), симпатик та промотор фемiнiстичного руху, невтомний борець за емансипацiю людини i нацiї вiд будь-якого поневолення, гнiту й визиску - соцiального, економiчного, полiтичного, освiтнього, релiгiйного. Величною є постать Iвана Яковича Франка в українськiй лiтературi, iсторiї та культурi. Його iм'ям названий Київський драматичний театр, багато установ освiти, науки, культури в Українi та за кордоном.
Список використаної лiтератури: 1. Василенко М. Ґрунтовний, унiкальний життєпис Iвана Франка / Михайло Василенко // Українська лiтературна газета. - 2011. - 28 сiч. (? 2). - C. 15.
3. Головань Т. Iван Франко як виклик : iз нагоди 95-ї рiчницi з дня смертi Iвана Франка / Тарас Головань // Лiтературна Україна. - 2011. - 16 черв. (? 24). - С. 1, 2.
4. Гомотюк О. Україна i українство як об'єкт наукових студiй Iвана Франка / Оксана Гомотюк // Мандрiвець. - 2010. - ? 5. - С. 19-24.
5. Горак Р. Цiлком невiдоме... / Роман Горак // Дзвiн. - 2007. - ? 9. - С. 116 - 138.
6. Дронь К. "Тайнопис" саду в художнiй прозi Iвана Франка: гра реальностi та фантазiї / Катерина Дронь // Слово i Час. - 2009. - ? 6. - С. 59-67.
7. Iван Франко у вимiрах епохи : календар [Текст] : до 150 - рр. вiд дня народження Iвана Франка / Львiв. нац. ун-т iм.. I. Франка. - Л. : Львiв. нац. ун-т iм.. I. Франка, 2006. - 31 с.
8. Кононенко П. Iван Франко / П. Кононенко // Українська лiтература у портретах i довiдках : давня л-ра ХIХ ст. - К. : Либiдь, 2000. - C. 324-328.
9. Магера Т. Мала проза Iвана Франка в українськiй лiтературi кiнця ХIХ - початку ХХ столiття / Тетяна Магера // Мандрiвець. - 2008. - ? 5. - С. 52 - 57.
10. Микитюк В. Iван Франко i його вчителi / Володимир Микитюк // Дивослово. - 2007. - ? 8. - С. 17-22.
11. Охрiменко Т. Iван Франко i його сонети / Т. Охрiменко // Всесвiтня лiтература та культура. - 2010. - ? 7/8. - С. 50 - 51.
12.Сабат Г. Про свиню, звiрячий парламент i встидливу опозицiї: сатирично-полiтичнi казки Iвана Франка / Г. Сабат // Слово i Час. - 2010. - ? 5. - С. 38-45.
13. Смольницька О. Перекладацька дiяльнiсть I. Франка: компаративiстський аналiз архетипних систем давньоукраїнського та скандинавського мислення / Ольга Смольницька // Слово i Час. - 2010. - ? 1. - С. 81-86.
14. Гвоздовський В. Генiальний провидець нацiонально-державного творення України / Василь Гвоздовський // Персонал. - 2006. - ? 9. - С. 3-9.