Мурашкин Михаил Георгиевич : другие произведения.

Записи 2023 Року: Додаток Перший

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    До книги "Записи 2023 року: додаток перший" Михайла Мурашкiна увiйшли тексти, написанi протягом нинiшнього року. Це продовження книг "Записи 2023 року" i "Записи 2023 року: додаток". Тексти мають фiлософський, науковий характер. Автор розгляда" проблеми життя людини у складному, суперечливому свiтi, з надi"ю дивиться у майбутн". Книга буде цiкавою науковцям, студентам, широкому колу читачiв.
  Михайло МУРАШКIН
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  ЗАПИСИ 2023 РОКУ:
  ДОДАТОК ПЕРШИЙ
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Днiпро
  МОНОЛИТ
  2023
  
  УДК 081
   М 91
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  До книги "Записи 2023 року: додаток перший" Михайла Мурашкiна увiйшли тексти, написанi протягом нинiшнього року. Це продовження книг "Записи 2023 року" i "Записи 2023 року: додаток". Тексти мають фiлософський, науковий характер. Автор розгляда" проблеми життя людини у складному, суперечливому свiтi, з надi"ю дивиться у майбутн".
  Книга буде цiкавою науковцям, студентам, широкому колу читачiв.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  ISBN 978-617-7369-87-4 (C) Мурашкiн М.Г., 2023
  ПЕРЕДМОВА
  
  Книга "Записи 2023 року: додаток перший" Михайла Мурашкiна вмiщу" тексти, написанi протягом нинiшнього року. Це продовження книг "Записи 2023 року" i "Записи 2023 року: додаток". У фiлософських текстах розглядаються проблеми iснування людини в складному свiтi, сповненому багатьох протирiч.
  В записах розгляда"ться фiлософська концепцiя стану ПРИПИНЕННЯ. Цi роздуми представлено в контекстi наукових i фiлософських знань. Розкрито положення про те, що в релiгiйно-мiстичнiй культурi стан ПРИПИНЕННЯ " Божественним, ВIЧНИМ. Про ВIЧНЕ мова йде в публiцистицi (есе, письмо), при вивченнi граматики англiйської мови. ВIЧНЕ " темою при демонстрацiї граматичних конструкцiй англiйської мови.
  Книга "Записи 2023 року: додаток перший" мiстить в собi i художньо-лiричнi тексти, представленi такими жанрами як версе, верлiбр. Темою художньо-лiричного, а також публiцистичного циклу (есе, письмо) стають проблеми людства, пов'язанi з виживанням у майбутньому.
  Наукою доведено, що через п"ять мiльярдiв рокiв Сонце згасне i життя на планетi Земля зникне. Однак життя на Землi може зникнути ще ранiше. Через один мiльярд рокiв умови для життя на Землi вже будуть нестерпними. Тож автор i розмiркову", що мають робити люди задля власного порятунку. Публiцистичнi роздуми (есе, письмо) торкаються найболючiших проблем, якi належить вирiшити: дбати про екологiю, приборкувати космос, покласти край вiйнам, якi веде людство... Михайло Мурашкiн вболiва" за здоров"я своїх спiвгромадян, радить, як зберiгати бадьорiсть i молодiсть доволi довго.
  "Записи 2023 року: додаток перший" Михайла Мурашкiна - це книга циклу видань, серiалу, який почина"ться з 2000 року.
  Книга розкрива" загальнолюдськi проблеми, отож вона буде цiкавою багатьом небайдужим читачам.
  ...
  
  ПИСЬМО 2023: додаток перший
  ...
  ...
  ФIЛОСОФIЯ СТАНУ ПРИПИНЕННЯ
  
  Роздiл 1. СТАН ПРИПИНЕННЯ
  У ФIЛОСОФСЬКИХ УЗАГАЛЬНЕННЯХ
  
  Сучаснiсть. ХХI столiття. Наука значною мiрою розширила горизонти знань про Космос. Зроблено новi вiдкриття. Але в них багато песимiстичного. Зрозумiло, що Сонце через чотири з половиною мiльярди рокiв згасне. Життя залежить вiд Сонця. Життя теж зникне разом iз Сонцем. Такi науковi факти змушують людину щось робити, щоб життя не зникло. Для цього потрiбно припинити всiлякi дрiб"язковi дiї i почати займатися бiльш важливим. В людинi " природнiй стан, який припиня" дрiб"язковi i неважливi дiї. Цей стан позначають як стан ПРИПИНЕННЯ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це певний природнiй стан людини, який достеменно розкритий в апофатичному мiстицизмi. Вiн яскраво представлений у документалiстицi ХХ столiття. Прикладом може бути книга Джидду Крiшнамуртi "Записники" (Krishnamurti 2003: 1-387). Тут властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ мають яскравий прояв, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56). Значний прояв стану ПРИПИНЕННЯ можна фiксувати, коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто можна сказати, що iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли ви як застарiла людина "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тут зника" застарiла людина. Тобто психiка людини оновлю"ться. Старе i те, що вiджило сво", зникають.
  Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Все непотрiбне зника". Це очищувальна процедура психiчного життя людини. Йде очищення, перш за все, вiд страху, вiд рiзного роду страхiв.
  Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" прояв тих образiв, тих уявлень, з приводу яких страх ма" бути вiдсутнiм, i тому страху не повинно бути. Образи i уявлення людини можуть розгортатися в широке свiтоглядне розумiння, в цiлi фiлософськi сентенцiї. Тому стан ПРИПИНЕННЯ може припиняти цiлi системи уявлень, пов'язаних з певною напругою, з певним острахом. Або навпаки стан ПРИПИНЕННЯ як певне явище може входити в цiлу систему знань. Цю систему знань з її свiтоглядним баченням можна характеризувати як фiлософi"ю ПРИПИНЕННЯ.
  Фiлософiя ПРИПИНЕННЯ - це узагальнююча картина певного конкретного стану людини, стану, який зафiксовано i задокументовано багато разiв протягом iсторiї релiгiйно-мiстичної i художньої культур, особливо в мiстицi i мистецтвi. Детальними описами стану ПРИПИНЕННЯ сповнений апофатичний мiстицизм.
  Фiлософiя ПРИПИНЕННЯ як теорiя, розглядаючи стан ПРИПИНЕННЯ, ма" в собi онтологiчний, епiстемологiчний (гносеологiчний) i аксiологiчний аспекти. Онтологiя розгляда" стан ПРИПИНЕННЯ через такi категорiї, як буття i присутнiсть. Епiстемологiї (гносеологiя) оперу" такими категорiями, як пiзнання, гнозис, iнтуїцiя. Аксiологiя, розглядаючи стан ПРИПИНЕННЯ, загострю" увагу на таких категорiях, як цiннiсть i священне.
  Фiлософiя ПРИПИНЕННЯ утворю" мiж категорiями зв'язок, структуруючи i систематизуючи їх, узагальнюючи в "дину картину свiту, картину зовнiшнього об'"ктивного i внутрiшнього суб'"ктивного. Тут суб'"ктивне вiдiгра" важливу роль. Об""ктивне - це важливi справи, якими ма" займатися людина. Найважливiшою справою " спасiння вiд космiчних загроз. А це - предмет астрономiї i всiх природознавчих наук. У фiлософiї ПРИПИНЕННЯ " найважливiшим те, що людина ма" займатися потрiбним, не марнувати свiй час. Тому розгляда"ться стан ПРИПИНЕННЯ, який припиня" непотрiбне.
  При розглядi стану ПРИПИНЕННЯ в онтологiї, перш за все, розгляда"ться така категорiя, як "припинення", в гносеологiї - "гнозис", в аксiологiї - "священне".
  Фiлософiя обов'язково охоплю" як об""ктивний стан речей, так i суб""ктивний свiт людини. Суб""ктивний свiт людини розгляда"ться в контекстi стану ПРИПИНЕННЯ як стану свiдомостi, як компенсаторне осяяння, як припинення, що компенсу" бажане, але непотрiбне. А об""ктивний стан речей розгляда"ться в контекстi важливих, потрiбних i розумних дiй людини по змiнi об'"ктивних умов життя.
  Важливим, потрiбним i розумним " те, що торка"ться всього людства. Так у своїх нерозумних дiях, "якщо ми зруйну"мо нашу планету (а ми з недавнього часу можемо це зробити за допомогою ядерної зброї, забруднення навколишнього середовища i т. i.), нiчого бiльше не залишиться. Пiсля нас, напевне, "гру буде закiнчено", i неможливо розпочати нову партiю. Може бути, ми - це останнiй шанс. Тодi наша помилка буде величезною... Ми однi у Всесвiтi. Якщо зазна"мо поразки, нiчого нiде бiльше не буде" (Вербер 2009: 23-24). Можна ще додати слово "нiколи". Тобто нiчого нiде бiльше не буде, нiколи не буде. Ця зовнiшня катастрофа може початися iз внутрiшньої, суб'"ктивної, коли люди йдуть "по рiзних дрiб"язкових шляхах" (Азимов 2002: 472), коли спонтанно не спрацьову" природний механiзм компенсаторного осяяння як стан ПРИПИНЕННЯ, регуляторний стан самосвiдомостi, в результатi якого вiдбува"ться припинення дрiб"язкового дiяння, коли "припиня"ться це дiяння як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474).
  Iсну" проблема всесвiтнiх катастроф, проблема кiнця свiту, i треба щось робити, дiяти. Це з одного боку. З iншого - " не-дiяння, компенсаторне осяяння як стан ПРИПИНЕННЯ, Божественний стан мiстика як припинення дiй-дiянь. Однак це припинення дрiбних, дрiб"язкових дiй-дiянь. Компенсаторне осяяння як стан ПРИПИНЕННЯ - це припинення дрiб"язковостi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це припинення ненадовго. А так - " дiяння, дiяння на спасiння.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це спонтанне переживання, при якому у людини вмира" її застарiла особистiсть. Людина ста" спокiйною, умиротвореною, щасливою. Заспокою"ться розумова активнiсть, розвiю"ться занепоко"ння. Це стан внутрiшньої тишi. Це сила присутностi. У мiстицизмi - це безсмертний стан звiльнення, осяяння вищої сили.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це тяжiння до життя, до житт"вого, що скову" рух другорядного, непотрiбного руху кожної людини. Тодi зайве вiдходить. I залиша"шся знерухомiлим - наодинцi з головним, як iз самим собою. Це живить душу до її крайньої повноти, вiдбува"ться звiльнення.
  Онтологiчний аспект. Розглянемо стан свiдомостi як стан ПРИПИНЕННЯ. У фiлософiї - цей розгляд належить до суб'"ктивної онтологiї, до фiлософiї свiдомостi, до фiлософiї трансцендентного. В естетицi - розгляда"ться як пiднесене. В релiгiї й мiстицi - це Всевишнiй. Психологiя говорить тут про компенсаторне осяяння.
  Компенсаторне осяяння як стан ПРИПИНЕННЯ. В суб""ктивному свiтi людини - це стан, який людина розумi" так, що нема" нiчого вищого за цей стан. Бо в людинi припиняють iснування дрiбнi, незначнi, неважливi спонукання, якi роздирають, роздвоюють особистiсть на частини. Роздво"ння зника". Наста" момент щастя.
  Це особливий стан. Вiн супроводжу" натхнення, осяяння, просвiтлення, пробудження, перевтiлення, екстаз, транс, однак ними не ", оскiльки це стан ПРИПИНЕННЯ, стан iншого. Його можна визначити як компенсаторне осяяння, при якому припиняються зайвi прояви. Проте стан ПРИПИНЕННЯ не вмiститься в це осяяння, бо ж припиня"ться все, всяка дiя. Отже краща назва для цього стану - це ПРИПИНЕННЯ. Людина може в будь-який момент перервати це припинення. У будь-якому випадку цей стан для людини - вище. Отже доречно зупинитися на цiй назвi. Але стан ПРИПИНЕННЯ як вище - це для людини священне, сакральне. Людина цiну" це священне бiльше за все. Це священне - вiдмiнне вiд усього, вiд усiх повсякденних станiв. Воно - iнше. Вище, священне, iнше в даному випадку - синонiми. Проте найважливiшим " те, що людина сама визнача" той факт, що нема" нiчого вищого за цей стан. У релiгiйно-мiстичнiй культурi цей стан значиться як Божественне, ВIЧНЕ. Стан ПРИПИНЕННЯ як ВIЧНЕ можна розглядати i поза релiгiйно-мiстичною культурою. Справа в тому, що цей стан припиня" в людинi всi дрiбнi, незначнi, неголовнi i неважливi спонукання. А залиша"ться лише важливе. Цим важливим " спасiння, дiяльнiсть по спасiнню вiд загрозливих природних катастрофiчних ситуацiй, навiть космiчного масштабу. Адже нам вiдомо, що в майбутньому, наприклад, Сонце спалить Землю. Це дуже загрозлива ситуацiя для людини, тож важливо працювати в напрямку спасiння. Якщо людство зникне, то зникне i дiяльнiсть людини, вплетена в технiчнi i соцiальнi структури людства. Якщо людство житиме, то iснуватиме i дiяльнiсть кожної людини, дiяльнiсть, вплетена в технiчну i соцiальну iндустрiю людства. А стан ПРИПИНЕННЯ залиша" в людинi важливе, спрямовуючи її до вiчного, вiчного iснування людства. Тому стан ПРИПИНЕННЯ ма" таку назву, як стан ВIЧНОГО. Термiн ВIЧНЕ тут вжива"ться i поза релiгiйно-мiстичною культурою. Хоча стан ПРИПИНЕННЯ (стан ВIЧНОГО, ВIЧНЕ) яскраво представлений в цiй культурi, в релiгiйно-мiстичнiй культурi. Особливо документально вiн вiдображений в апофатичному мiстицизмi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ виника" у людини раптово, нi з того нi з сього. Цей стан може виникнути в досить неслушний момент. I в цьому нема" нiчого штучного. Не застосовуються жоднi психотехнiки. Нiякi види медитацiї попередньо не застосовувалися. Чисто спонтанно виника" стан, який умовно названо ПРИПИНЕННЯМ. Деякi дослiдники припускають, що попередньо це був все ж таки певного роду спосiб життя. Але який саме вид цього способу життя, встановити важко. У всякому разi, жодна спецiальна психотехнiка не застосовувалася. Ось факти, наведенi Александрою Давiд-Неель: "Такi стани бувають наслiдком споглядання при виключенiй розумовiй дiяльностi, тодi як в iнших випадках вони досягаються в результатi ряду копiтких самоспостережень або ж дослiджень i роздумiв про явища зовнiшнього свiту. Тибетцi стверджують, що " люди, якi впадають у подiбнi стани раптово, без будь-якої пiдготовки, незалежно вiд мiсця, де вони знаходяться, i справи, якою вони зайнятi" (Давид-Неэль 1991: 190). Однак у наведеному фактi бачимо характеристики, якi можуть бути складовими способу життя людини. В першу чергу - споглядання та самоспостереження. А це може сприяти виникненню того особливого стану духу, який ма" назву ПРИПИНЕННЯ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ, за великим рахунком, не залежить вiд людських зусиль. Стан ПРИПИНЕННЯ може прийти до людини вiдразу - несподiвано, у всiй своїй повнотi, з усi"ю сво"ю мiццю, з усi"ю шаленою силою. Силу подiбних потрясiнь фiксу" Вiльям Джемс: "Я перебував у станi повної душевної рiвноваги. Раптом прийшов надзвичайний внутрiшнiй пiдйом, i я вiдчув присутнiсть Бога. Передаю все це зовсiм так, як воно вiдбилося тодi в моїй свiдомостi. Зрозумiв, що Його доброта i могутнiсть пронизали мою душу. Почуття це було таким приголомшливим, що я ледве знайшов сили сказати моїм супутникам, щоб вони йшли вперед, не чекаючи мене. Я опустився на камiння, оскiльки не в силах був довше стояти на ногах, i очi мої наповнилися сльозами" (Джемс 1993: 66). Але перед подiбним станом була душевна рiвновага. А її можна утримувати, дивлячись зсередини себе в свої прояви. Однак це вже певна практика. Тобто спосiб життя, образ життя, особливостi дiяльностi людини можуть впливати на прояв стану ПРИПИНЕННЯ. Певнi особливостi життя можуть навiть стимулювати прояв цього стану. Але якi саме особливостi цього життя " тайною. Цю тайну намагаються розкрити певнi напрямки релiгiйно-мiстичної культури.
  Приклад сили та моцi стану ПРИПИНЕННЯ можна навести, звертаючись до досвiду Джидду Крiшнамуртi. Фiксуючи свiй стан, вiн зазнача", що "iнтенсивнiсть зросла i стала майже нестерпною, такою, що довелося лягти" (Кришнамурти 1999: 33). Але цей стан може наростати i поступово, може торкатися людини з надзвичайною легкiстю. Так в iншому мiсцi свого "Записника" Джидду Крiшнамуртi говорить про те, що "воно прийшло так само м"яко, як вiтерець проходить над водою" (Кришнамурти 1999: 345). Тобто стан ПРИПИНЕННЯ - це трансформацiя в життi людини, яка перетворю" її, вiдкидаючи все дрiб"язкове. В сучасному свiтi бiльш менш дрiб язковим " те, що не торка"ться проблеми спасiння людства вiд катастрофiчних ситуацiй в майбутньому. Бо ми зна"мо хоча б те, що в майбутньому Сонце спалить Землю. Це катастрофа. I до неї треба готуватися. Треба якось орi"нтуватися на це або на iншi катастрофiчнi ситуацiї. Однак треба i не мати страху нi перед чим. Таку вiдсутнiсть страху да" стан ПРИПИНЕННЯ. Страх може вкорiнюватися в дрiбних думках людини. Цi думки можуть захоплювати людину, пiдкорювати її.
  Коли приходить стан ПРИПИНЕННЯ, то маса дрiбних думок у людськiй свiдомостi зника". Зника" безлiч думок су"тного характеру. Перед цим людина щось робить, щось плану". Метушня. Вона в ситуацiї су"ти. I раптом все йде, зника". Психiчна сфера людини очища"ться вiд усього су"тного, неголовного, неважливого, навiть, можна сказати, непотрiбного. А це вже симптом необхiдностi. Все су"тне i непотрiбне зника". I це необхiдно, адже людина ма" звiльнити себе для головного. Тож зника" "маса дрiбних думок" (Мурашкин 2006: 122). Людина звiльня"ться вiд дрiбниць. Отже виника" можливiсть не йти в сво"му життi рiзними дрiб"язковими шляхами, не займатися дрiбницями. Вiдкрива"ться перспектива доторкнутися до головного у життi, з необхiднiстю вiрно керувати свiтом. Для виживання та процвiтання всього житт"вого необхiдно керувати свiтом. I це - не дрiбницi. Дрiбницi - це зайвi розваги i порожн" марнування часу, занурення в су"тнiсть. Науковi факти кажуть про можливiсть катастрофiчних ситуацiй з космосу. На цьому фонi все iнше вигляда" су"тним i неважливим. Людина повинна шукати спасiння.
  Спасiння - в людських дiях. Дiї необхiдно направити на вирiшення проблем виживання людини при космiчних негараздах. Але людинi заважа" метушня, дрiбнi i неважливi дiї. Вiд них теж ма" бути спасiння.
  Однак у разi прояву стану ПРИПИНЕННЯ приходить спасiння. На такий стан речей, звичайно, теж " причини. Людина попередньо мiркувала про те, що не тим у життi займа"ться, що потрапила в залежнiсть вiд захоплень доволi таки непотрiбними речами. А це вiдклада"ться в психiцi на позасвiдомому рiвнi. Людина потрапля" в залежнiсть i не може вiд неї звiльнитися. Не вистача" волi. Проте на допомогу приходять додатковi регуляторнi процеси у виглядi спонтанного прояву стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан припиня" все дрiб"язкове i непотрiбне.
  Є чимало описiв у тантричнiй мiстичнiй культурi, як стан ПРИПИНЕННЯ пiднiма"ться до голови. В тантризмi вiн значиться як "кундалiнi". Кундалiнi - це жар, який пiднiма"ться по хребту вгору. Людина може реально вiдчувати подiбне в сво"му тiлi. Вона може вiдчувати, як жар пiднiма"ться по хребту. I коли цей жар досяга" головного мозку, людина вiдчува", що вона - iнша, не така, як була ранiше. Тодi людина перебува" у станi ПРИПИНЕННЯ. Жар пiднявся до голови - i людина в станi ПРИПИНЕННЯ. При цьому люди часто вiдчувають, як у нiздрях пульсують кров"янi судини. Тобто присутнiй високий рiвень неспання: наднеспання. I в той же час - розкутiсть. Нiякої напруги. Людина розкута. Вона може поворухнутись. Проте для цього в неї нiчого не народжу"ться. Людина застига". Припиняються прояви. Припиня"ться всяке роблення як непотрiбне. Подiбний стан можна назвати станом ПРИПИНЕННЯ. Суть подiбного стану - це припинення непотрiбної, не дуже важливої дiяльностi, су"тної та дрiб"язкової. Про те, що людина призупиня"ться i завмира" в цьому станi, свiдчить безлiч фактiв з релiгiйно-мiстичної культури. Ще у давньоiндiйському мiстицизмi, у текстах Упанiшад описано стан ПРИПИНЕННЯ. Мiрча Елiаде це поясню" так: "Iндiйська психологiя знала чотири стани свiдомостi: неспання, сон без сновидiнь, сон зi сновидiннями та "каталептичний стан", транс (турiя)" (Элиаде 2009: 75). Подiбний стан вiдiгра" регуляторну роль. Вiн припиня" дрiб"язкову та су"тну дiяльнiсть, поверта" людину до її головної та важливої дiяльностi. Однак основна функцiональна направленiсть цього стану - ПРИПИНЕННЯ, припинення дрiб"язкових i непотрiбних дiянь. Стан ПРИПИНЕННЯ як певний вид трансу вiдiгра" регуляторну i контролюючу роль. Стан ПРИПИНЕННЯ виника" спонтанно як додатковий контроль та самоконтроль. На думку Алана Уотса "нiяка енергетична система не здатна на досконалий самоконтроль, якщо не припинить рух. Контроль - це обмеження в русi, а оскiльки повний контроль буде, треба думати, повною обмеженiстю, то можливiсть контролю завжди ма" залишатися менш значущою, анiж можливiсть руху, якщо рух повинен бути взагалi. Що стосу"ться людини, то повна обмеженiсть у русi рiвнозначна тотальному сумнiву, вiдмовi в довiрi власним почуттям i вiдчуттям у всiх вiдношеннях. Напевно, втiленням її " екстремальна кататонiя з вiдмовою вiд будь-якого руху та будь-якої комунiкацiї" (Уотс 2004: 64). Проте не слiд говорити про всякий рух i всяку комунiкацiю. Коли приходить стан ПРИПИНЕННЯ, то людина вiдчува", що "вмерла для всiх стосункiв, су"тних, безглуздих" (Мурашкин 2006: 123). Тобто людина вивiльня"ться не вiд всякої комунiкативної дiяльностi, а лише вiд су"тної та безглуздої. Ця дiяльнiсть зупиня"ться. Залиша"ться дiяльнiсть, спрямована на головне. А головною дiяльнiстю в сучасному свiтi " та дiяльнiсть людини, яка направлена на спасiння людського в майбутньому. Наука вiдкрила багато варiантiв майбутнього, якi можуть бути катастрофiчними. Катастрофiчнiсть йде вiд космосу. Це, зокрема, комети, метеорити, астероїди. Зiштовхнувшись з планетою Земля, вони можуть припинити iснування людства взагалi. Людина як тендiтна iстота може не вижити. Але людина, передбачаючи катастрофiчнiсть своїми дiями, може припинити загрозливi ситуацiї. Для цього їй необхiдно спрямувати свою дiяльнiсть на вирiшення питань по спасiнню. В цьому людинi допомага" стан ПРИПИНЕННЯ.
  Коли приходить стан ПРИПИНЕННЯ, то людина просто спогляда" його. Стан ПРИПИНЕННЯ може вриватися неочiкувано, а може виявляти м"якiсть, робити м"яке проникнення. I людина почина" просто дивитися. Споглядальний стан. Тодi не виника" бажання рухатися, ворушитися. Людина пальцями руки поворухнути не хоче. Завмира". Завмира" вiд всi"ї непотрiбної дiяльностi. Людина вмира" для непотрiбного.
  Стан ПРИПИНЕННЯ зупиня" прояви людини, всi непотрiбнi прояви. Це було помiчено ще у давнину. Однак це призупинення не означа" пасивнiсть. I вище-божественне мало тiльки уявну пасивнiсть. Воно нiбито мало пасивнiсть. Початкове арiйське божество, яке означа" природне Небо, перемiстившись разом iз племенами в Iндiю, як було природним божеством, так ним i залишилось, як мало уявну пасивнiсть, так i продовжувало її мати. Так Ж. Дюмезiль зазнача", що "Dyeu (Div), етимологiчно "Ясне Небо". В Iндiї Dyauh (Div) залишився в межах цього натуралiстичного визначення iз широким батькiвством i квазiпасивнiстю" (Дюмезиль 1986: 155). Але та пасивнiсть - це зупинка непотрiбних проявiв.
  Уявну пасивнiсть божеств вiдбито в культурi, у всiляких видах мистецтва. Тут "обличчя бога залиша"ться спокiйним, безтурботним i нерухомим" (Кэмпбелл 2002: 457). Але нерухомiсть зовсiм не означа" пасивнiсть. Її скопiйовано з людських життiв. В тому числi - iз життiв видатних людей: релiгiйних пророкiв, мудрецiв, фiлософiв. Вiдомо чимало випадкiв, коли людина призупиняла свою дiяльнiсть, завмирала на якийсь час у роздумах або в спогляданнi своїх власних проявiв душi. До того це завмирання могло тривати доволi довго. Так "Сократ наближа"ться до засновника релiгiї (як "диний серед усiх грекiв). Дуже можливо, що вiн вiв найзапеклiшу боротьбу зi злим началом в той самий день, коли стояв при Потiдi цiлих двадцять чотири години, не рухаючись з мiсця" (Вейнингер 1992: 363). В ньому зупинились дiї непотрiбного характеру як зло.
  Нерухомiсть, звiсно, не " основним показником прояву стану ПРИПИНЕННЯ. Нерухомiсть можна виявити i у тварин при станi iнсайту. Хоча ця нерухомiсть не може тривати цiлодобово. Вона виника" на мить - при вирiшеннi якоїсь проблеми. Таку нерухомiсть помiчено у мавп при знаходженнi ними виходу зi становища у разi ситуацiї, що склалася, коли тваринi треба вирiшити певне завдання. "Спонтанне рiшення подiбного роду завдань ґрунту"ться на "уловлюваннi" зв'язку мiж речами, або iнсайту" (Kohler 1925: 1976). "Iнодi цей процес може включати i мислене уявлення про щось вiдсутн" (як, наприклад, у випадку iз шимпанзе Кьолера на ймення Султан, який, припинивши безуспiшнi спроби дiстати пiдвiшену приманку, раптово завмер на мить, а потiм галопом поскакав в iншу кiмнату, притягнув звiдти ящик, повз який пробiгав того дня, i з його допомогою дiстався до ласощiв)" (Гудолл 1992: 31-32). Таким чином, завмирання - це не показник наявностi стану ПРИПИНЕННЯ у людини. Проте така характеристика присутня. Вона ре"стру"ться з найдавнiших часiв. У давнiй Iндiї це "каталептична свiдомiсть", транс (турiя)" (Элиаде 2009: 75). У Давнiй Грецiї - "розум, який не " iнтелектуальною стороною душi, проте " вищим вiд самої душi i явля" собою вищу зiбранiсть множини психiчного життя, що розтiка"ться в якесь нерухоме самодостатн" перебування в однiй точцi" (Лосев 1993: 743). Тут йдеться про стан людини, який " вищим вiд його душi, тобто мова йде про стан вищий, стан ПРИПИНЕННЯ як вияв самодостатностi. З цим станом в еллiнiзмi пов'язували самодостатнiсть, самозадоволення. Тут "самодостатнiсть (autarceia) - досконалiсть у володiннi благами, здатнiсть, завдяки якiй її володарi керують самими собою" (Платон 1986: 429). Розвиваючи iдеї Платона, Плотiн зазнача", що "в такому станi душа нехту" навiть мисленням, яке так високо цiну" у будь-який iнший час, оскiльки мислення " рух, а вона не хоче тепер бути в русi" (Плотин 1995: 310). Бо людиною засвiдчено рух неправильного мислення - мислення не про важливе, не про головне. Таке мислення краще припинити. Адже " бiльш сутт"вiшi питання i проблеми для мислення. Наприклад, як зберегти життя взагалi перед космiчними катастрофами. Це торка"ться всiх. Бiди, що йдуть з Космосу, можуть поглинути всiх людей, все людство взагалi. I сучасна астрофiзика каже про це. Взяти хоча б Сонце. Життя залежить вiд Сонця. Але в майбутньому Сонце спалить Землю. I спалить все живе на Землi. Сонце й саме згине через п"ять мiльярдiв рокiв. Але перед цим воно створить на Землi такi умови, якi унеможливлять життя. I це станеться не через п"ять мiльярдiв рокiв, а через один мiльярд рокiв. Моря i океани будуть висушенi. Одним словом, будуть умови небезпечнi для життя. В таких умовах опиняться всi, хто живе на планетi Земля. I треба щось робити. Припинити займатися непотрiбними справами. А для цього необхiдно мати такий спосiб життя, який би стимулював виникнення у людини стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан припиня" всi дрiб"язковi дiї.
  Мiстицизм опису" всiлякi стани душi, якi розумiються як стани вищого порядку. Як давньоiндiйський, давньокитайський, так i давньогрецький мiстицизм опису" рiзнi стани. Це i "дiонiсiйнi танцi дiбровних сатирiв, i нерухома безмовнiсть, що ма" вияв у внутрiшньому спогляданнi та вiдчуттi бога менади" (Иванов 1994: 29). Тобто ми зазвичай стика"мося з крайнощами, коли говоримо про мiстичнi стани. Цими крайнощами " або надмiрна фiзична активнiсть або ж навпаки - повна нерухомiсть. Який iз цих станiв людина пережива" як ПРИПИНЕННЯ? Стан ПРИПИНЕННЯ, той, в якому людина не втрача" самовладання, може бачити себе нiби збоку. При цьому не так важливо - перебува" людина в русi чи нi. Однак, якщо людина в спокої, то їй легше здiйснювати самоконтроль. При дiях вiдбува"ться послаблення самоконтролю, "послаблення споглядання" (Бергсон 1994: 238). При цьому необхiдно зазначити, що "споглядання не " досконалою пасивнiстю духу" (Бердяев 1991: 219). Людина може мати "чисте споглядання без пiзнання" (Делёз, Гваттари 1998: 273). Однак важливою складовою стану ПРИПИНЕННЯ " те, що ми ма"мо справу зi свiдомим станом людини. В цьому свiдомому станi у людини припиняються всi непотрiбнi дiї. Залиша"ться лише головне. Це головне пов'язане iз загальнолюдським, зi спасiнням людського. Тобто залишаються дiї лише важливi, не дрiб"язковi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це нормальний свiдомий стан. Тiльки зника" дрiб"язковiсть. А це вже змiстовно-цiннiсна характеристика аналiзованого нами стану людини. Зникнення дрiб"язковостi - це важливий момент. Цей момент нада" стану ПРИПИНЕННЯ значущостi. Значущi дiї людини - це тi дiї, якi торкаються кожного. Це дiї задля спасiння. Такi дiї несуть у собi цiннiсне.
  Тобто ми ма"мо справу з нормальним, позбавленим дрiб"язковостi свiдомим станом. Тут "свiдомiсть зберiга" активнiсть" (Забияко 2009: 999). Але це - транс. Транс бува" рiзних видiв. Пiд словом "транс" маються на увазi рiзнi стани людини. Це може бути вiдхилення вiд норми, а може бути природний процес. Тобто транс може виступати i як патологiчне явище i як компонент творчого процесу. Слово "транс" вбира" в себе стан "повної анестезiї" (Забияко 2009: 999) i здатнiсть "продукувати когнiтивний акт, який в сучаснiй науцi позначений термiном "iнсайт", а в релiгiйних культурах з давнiх-давен вiдомий як "осяяння" (Забияко 2009: 999). Стан ПРИПИНЕННЯ (стан свiдомостi як вище) припуска" транс компенсаторного характеру, iншими словами - "компенсаторне осяяння", "компенсаторне просвiтлення", при якому "свiдомiсть зберiга" активнiсть" (Забияко 2009: 999) на тлi "переживання внутрiшнього спокою та рiвноваги" (Забияко 2009: 999), коли спостерiга"ться "припинення рухових функцiй" (Забияко 2009: 999), коли зника" "усвiдомлення власного "Я" (Забияко 2009: 999). До цього у людини було iнтенсивне усвiдомлення власного "Я" як медитативна практика. Результатом цi"ї практики " включення компенсаторних процесiв, здатних "продукувати когнiтивний акт, який в сучаснiй науцi позначений термiном "iнсайт", а в релiгiйних культурах здавна вiдомий як "осяяння" (в буддизмi кит. - у, яп. - саторi) i "просвiтлення" (в буддизмi - бодхi). Багато релiгiйних, наукових, житт"вих iстин вiдкривались i вiдкриваються пророкам, вченим, генiям i звичайним людям в станi трансу, iнтуїтивно через акт iнсайту" (Забияко 2009: 999). Проте стан ПРИПИНЕННЯ пов'язують з тим видом трансу, коли мова йде про "невимовнiсть змiсту" (Забияко 2009: 999). Мiстицизм протягом усi"ї сво"ї iсторiї говорить про невимовнiсть того вищого стану, який пережива"ться мiстиком. Однак i в мiстицизмi мова йде про той стан, коли свiдомiсть зберiга" активнiсть. Це сво"рiдна активнiсть, сво"рiдне неспання. Це наднеспання, коли спостерiга"ться споглядальнiсть i загострення свiдомостi. Загострення свiдомостi супроводжу"ться пiдвищеною пильнiстю i яснiстю. В релiгiйно-мiстичнiй культурi та мистецтвi це значиться як мiстичне споглядання, коли спостерiга"ться яснiсть сприйняття навколишнього свiту. Хоча "абсолютно ясне мислення" (Ясперс 1997: 184) спостерiга"ться також i при психiчних захворюваннях. На вiдмiну вiд хворобливостi стан ПРИПИНЕННЯ ма" цiннiсний компонент. Цей компонент направлений на загальнолюдське спасiння. В станi ПРИПИНЕННЯ припиня"ться все, що не пов'язане з подальшими дiями, направленими на зберiгання i посилення житт"вого, посилення пробудження. Але це пробудження, на перший погляд, може фiксуватись як згасання.
  Чiткiсть i яснiсть сприйняття при наднеспаннi такi, що "навколишнiй свiт виявля" тенденцiю до згасання" (Ясперс 1997: 184). Тому "Цутт конструю" бiполярну модель свiдомостi - мiж сонливiстю i "наднеспанням", - коли максимум ясностi виявля"ться посерединi" (Ясперс 1997: 184-185). Тут стан ПРИПИНЕННЯ якраз i " тi"ю рiвновагою. При зникненнi у людини всiх непотрiбних, неважливих i дрiб"язкових дiй виника" рiвновага.
  Стан ПРИПИНЕННЯ можна розумiти як наднеспання. На це вказу" не тiльки психiчний стан людини, а й тiлесний. При цьому в тiлi " сила. Сила перебува" в дiлянцi голови. Людина вiдчува", як пульсують вени в нiздрях. Але все навколишн" вигляда" трохи вiдстороненим. Навколишн" не впису"ться в орi"нтацiю на загальнолюдське, всi зайвi рухи вiдсторонюються, сприймаються як вiдстороненi.
  Вiдстороненiсть. Вiдстороненiсть - це характеристика психiчно здорової, творчої особистостi. Так "А. Маслоу на основi багаторiчного вивчення групи психiчно найбiльш здорових, творчих людей склав список рис, якими цi люди вiдрiзняються вiд оточуючих. У них спостерiга"ться краще, нiж у бiльшостi, сприйняття дiйсностi, вмiння вiдрiзняти знання вiд незнання, факти - вiд думок i сутт"ве - вiд другорядного. Помiча"мо бiльш чiтке сприйняття себе, iнших людей i природи; пiдвищену здатнiсть до безпосереднiх емоцiйних реакцiй; схильнiсть до проблемного, об'"ктивного мислення; споглядальнiсть, вiдсторонення. З"являються потреба в усамiтненнi; особистiсна автономiя й опiрнiсть зовнiшнiм впливам; свiжiсть сприйняття та багатство емоцiйних реакцiй; бiльш часте переживання кульмiнацiйних, "пiкових" станiв; альтруїзм, схильнiсть iдентифiкуватися з людством як цiлим; сприятливi, дружнi мiжособистiснi стосунки; демократичний толерантний (терпимий) характер; великi творчi здiбностi; великомасштабнiсть житт"вих цiлей, орi"нтацiя на високi загальнозначущi соцiальнi цiнностi та вiддалену тимчасову перспективу" (Кон 1984: 327 - 328). В цих рисах стан ПРИПИНЕННЯ прогляда"ться, коли людина здатна вiдрiзняти сутт"ве вiд другорядного. При цьому несутт"ве вiдстороню"ться. Вiдстороненiсть, вписана в риси психiчно здорової i творчої особистостi, свiдчить про її значущiсть. Вiдстороню"ться все малозначуще. В сучасному свiтi потрiбно вiдсторонити малозначуще i неважливе. Треба сконцентруватися на головному. Йде великий потiк iнформацiї. I вiдстороняти хибну iнформацiю дуже важливо. Адже йти на шляху адекватностi - це мати можливiсть спасiння.
  Про вiдсторонення релiгiйно-мiстична культура говорить з найдавнiших часiв. Про вiдсторонення мовиться, коли воно наста" спонтанно, раптово, суто випадково. Але його викликають також i штучним шляхом. Так у Бхагавадгiтi дiї адепта описуються так: "З просвiтленим розумом, стiйкiстю приборкавши себе, вiдкинувши звук та iншi предмети почуттiв, вiдсторонивши потяг i ненависть" (Бхагавадгита 1977: 223). Тут людиною навмисно усуваються потяги й ненависть. Навмисне усунення - це медитативна практика. Медитацiя почина"ться тодi, коли людина ре"стру" потiк думок, що приходять їй у голову. Тодi "спостерiга"ться вiдсторонення вiд ментальних та сенсорно-перцептивних проявiв, той, хто медиту", ста" стороннiм спостерiгачем потоку власної свiдомостi" (Каневский 2001: 130).
  Вiдстороненiсть супроводжу" всi вищi стани мiстикiв i художникiв, стани, отриманi в процесi медитативної практики або стани, якi виникають суто спонтанно, без попереднiх зусиль. З вiдстороненням пов"язуються основнi поняття тих чи iнших напрямкiв мiстицизму. Так "даоський спокiй порожнечi передбача" ступiнь вiдстороненостi, недосяжну для розумового мислення" (Ксендзюк 1995: 276). Вiдстороненiсть необхiдна. Людину захоплю" багато того, що непотрiбно. Вона повинна повертатися до головної справи свого життя. Та по великому рахунку для всiх " така важлива справа, як збереження життя, ствердження життя в майбутньому. В майбутньому Сонце згасне. Воно спочатку висушить моря i океани, а потiм згасне. Так кажуть вченi астрофiзики. I це важливо для всiх. Ми залежнi вiд Сонця. Все живе залежить вiд Сонця. Тому займатися питаннями збереження людського життя в майбутньому вкрай необхiдно. Отож треба вiдсторонюватися вiд незначних справ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ припуска" характеристику вiдстороненостi, коли людина вибудову" стосунки iз собою. При цьому вiдстороню"ться дiяльнiсть, яка непотрiбна, неважлива, незначна. Це вiдбува"ться з роками. Вiдомо, що людина поступово вiдстороню"ться вiд багатьох речей та справ, зосереджу"ться на головному в сво"му життi. До неї перiодично приходять стани ПРИПИНЕННЯ, вищi стани духу, стани, якi вiдсторонюють другорядне. "У старостi спостерiгаються i позитивнi змiни. Досить часто можна спостерiгати умиротворення, вiдхiд вiд дрiб"язкових iнтересiв життя до осмислення основних цiнностей, адекватну переоцiнку своїх бажань та можливостей, згладжування суперечливих рис характеру" (Тибилова 1991: 27). Людина зiштовху"ться з питаннями майбутнього, з можливостями загибелi не тiльки себе, а й людства взагалi. От i розкрива"ться головне в дiях. На перше мiсце виходить питання можливостi iснування в майбутньому, дiї на майбутн", дiї, якi приведуть до збереження людського життя взагалi.
  Стани ПРИПИНЕННЯ, вищi стани, що приходять i роблять особистiсть вищою, що орi"нтуються на так зване позачасове, тобто узагальнено-головне у вiдчуттях, орi"нтуються на невизначене загадкове позачасове майбутн" у своїх справах. Це прогляда"ться в документальних описах переживань мiстикiв та художникiв. Наприклад, у китайському даосизмi. Тут "народження вищої особистостi i " тим, що ма"ться на увазi в китайському текстi, коли в ньому йдеться про "божественний плiд" або "алмазне тiло". Такi думки психологiчно символiзують стани, недоступнi iнтенсивним емоцiйним переживанням; вони символiзують свiдомiсть, вiдокремлену вiд свiту. У мене " пiдстави вважати, що такий стан зароджу"ться у другiй половинi життя i в дiйсностi " природною пiдготовкою до смертi. Для психiки смерть так само важлива, як народження, i подiбно до народження вона " складовою частиною життя. Психолог не може вiдповiсти на питання про те, що зрештою вiдбува"ться з вiдстороненою свiдомiстю. Вiн може тiльки вiдзначити, що викладена в китайському текстi думка вiдносно позачасовостi вiдстороненої свiдомостi узгоджу"ться з релiгiйною думкою всiх часiв i з думкою переважної бiльшостi людства" (Юнг 1997: 299-300). Так. Тут йде вiдсторонення. Але вiдстороню"ться все незначне, неважливе, другорядне.
  Онтологiчне узагальнення про "позачасовiсть вiдстороненої свiдомостi" (Юнг 1997: 299) як стану ПРИПИНЕННЯ орi"нту" нас на розумiння того, що ця свiдомiсть перебува" в трансовому станi, при якому "втрача"ться чiтка орi"нтацiя у часi та просторi" (Забияко 2009: 999). Позачасовiсть вiдстороненостi пов'язу"ться з тим, що людина не в змозi збагнути, що може бути для неї спасiнням в майбутньому - з погляду на безмежний простiр i силу природних процесiв.
  Онтологiчнi роздуми фiлософiв охоплюють буття в цiлому i вiдсторонення як характеристику конкретного психiчного життя, характеристику. Її прирiвнюють до трансценденцiї, за якою стоїть конкретний стан людини, конкретний стан її свiдомостi - не повсякденного, а особливого, особливого виду трансу. Трансценденцiя в своїй конкретицi - транс, особливий вид трансу. Але все це виходить за межi психiчного в об""ктивний свiт i говорить про неможливе. А "там, де виявля"ться неможливе, виника" якесь поняття вiдстороненостi (трансценденцiї), само собою невизначене, яке не варто надiляти пiднесеними властивостями" (Бланшо 1998: 216-217). Проте тут фiгуру" вище, що торка"ться пiднесеного, торка"ться всього взагалi, оскiльки воно закреслю" i нiвелю" все дрiбне. Зника" дрiбне. Неможливе не надиха". Можливе надиха", окрилю". Коли зника" дрiб"язкове, то у людини вiдкриваються шляхи до розвитку. I це через прихiд стану ПРИПИНЕННЯ, особливого стану свiдомостi. Цей стан приходить раптово, випадково, нi з того нi з сього, спонтанно. Вiн да" поштовх до вмирання в людинi всього незначного в дiях. Залиша"ться значне, яке орi"нту" на виживання в майбутньому, виживання в безмежному свiтi природних сил.
  Стан ПРИПИНЕННЯ приходить. I людина десь у глибинi свого "ства, в глибинi свого мислення фiксу" це, фiксу" значнi змiни в собi.
  Десь у глибинi людського "ства голос каже, що прийшло якесь особливе, незрiвнянне. Людина ста" iншою. Вона дивиться, як i дивилась. Однак дивиться на свiт, як розчинена. Не сприйма" свої другоряднi дiї.
  Розчиненiсть. Розчиненiсть " однi"ю з характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цю характеристику помiтив ще давнiй мiстицизм. Так Мандукья Упанiшада зазнача", що "четвертий [стан] - невимовне розчинення проявленого свiту, щастя" (Упанишады 2003: 638).
  Давнiй людинi, яка вiдчува" стан ПРИПИНЕННЯ, вiдкрива"ться розчинення проявленого свiту. Тобто сприйма"ться все так, що оточення розчиня"ться. А той, хто це пережива", бачиться розчиненим. Такий стан сучасний мiстицизм у своїх фiлософських, онтологiчних роздумах познача" як стан трансценденцiї. Зазначено, що тут "саморозчинення " той стан трансценденцiї, в якому бар'"ри егоїзму усуненi" (Андерхилл 2000: 365). Усуваються також i всi другоряднi, неголовнi дiї.
  Cаморозчинення передбача" розчинення "я" в людинi. Розчиня"ться її другорядне "я". На це вказу" як захiдний, так i схiдний мiстицизм. На це вказу" документалiстика художникiв як Заходу, так i Сходу. Багато подiбних описiв стану ПРИПИНЕННЯ можна зустрiти, наприклад, у буддизмi. Тут "трактують махаянiстичнi канони так: щоб пiзнати сенс буття, треба "розчинити" сво" "я" в навколишньому свiтi. Але це можна зробити тiльки шляхом досягнення саторi" (Пронников, Ладанов 1983: 159-160). Все може статися i само собою, спонтанно, як у випадку настання стану ПРИПИНЕННЯ.
  Онтологiчнi узагальнення щодо такої характеристики як "розчиненiсть", що зустрiча"ться у фiлософських, релiгiйних i мiстичних текстах, рiзноманiтнi. В лiтературi з психологiї та фiлософiї це, в основному, - "розчинення особистiсних обмежень" (Гроф К., Гроф С. 1996: 96). У релiгiйнiй фiлософiї "я" i "ти" поринають углиб, у людське. Якщо стояло перед божественним, то розчиня"ться в ньому, з"являються прославлення, обожнювання, все"днiсть" (Бубер 1999: 86). Мiстицизм говорить про той стан, "коли ти розчиня"шся в океанi Вiчностi" (Ошо 2011: 55), коли людина "у пошуках "я" зника", розчиня"ться" (Ошо 1991: 267). Але розчиня"ться все неголовне, неважливе, другорядне.
  Онтологiчнi узагальнення показують, що людина шука" сво" "я". Нарештi у цьому пошуку свого "я" розчиня"ться, розчиняються логiчнi складовi її я-логiчного мислення. Це вiдбува"ться тому, що сам стан ПРИПИНЕННЯ приходить випадково, раптово i спонтанно, без жодних попереднiх послiдовних i логiчних роздумiв. Це помiча" постмодернiстська культура. Жан Бодрiйяр, посилаючись на Юлiю Крiстеву, зазнача" таке: "Крiстева пише, що "у цьому, iншому просторi, де порушено логiчнi закони мови, суб'"кт розчиня"ться i мiсце знаку посiдають зiткнення, якi скасовують одне одного. Це операцiя загальної негативностi, що не ма" нiчого спiльного нi з конститутивною негативнiстю логiчного судження (Aufhebung), нi з внутрiшньою негативнiстю цього судження (логiка 0 - 1). Це негативнiсть, котра нищить (як суньявада в буддизмi). Таку думку, яка самоскасову"ться, ма" нульовий суб'"кт, не-суб'"кт" (Бодрийяр 2000: 384). Iншими словами, якийсь iнший суб'"кт, вищий, перебува" в станi ПРИПИНЕННЯ. Коли до людини приходить стан ПРИПИНЕННЯ, то всяке непотрiбне дiяння припиня"ться. Однак "тiло робить щось рефлекторно, iнстинктивно. I коли це бачиш своїм внутрiшнiм зором, то чомусь припиня"ться це дiяння як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Тобто вмика"ться якийсь механiзм припинення всякого непотрiбного дiяння. А отже вiдбува"ться виключення старого, застарiлого, дрiб"язкового "я". Воно розчиня"ться. Але при цьому людина може поворухнутися, потертися, фiксуючи з подивом, що вона - iнша, iнший. Часто в такому станi ПРИПИНЕННЯ у людини з очей виступають сльози. Це ознака того, що йде процес очищення. Негативнi емоцiї тут нi до чого. Людина здивована своїм новим станом. Вона сова"ться, щоб вiдчути себе. Адже присутня розчиннiсть. Розчиненiсть, розчиннiсть - це характеристика стану ПРИПИНЕННЯ, яка присутня. Людина усвiдомлю", що це нормальний, свiдомий стан, тiльки чистий. Або тiльки iнше. Iнше вiд всього другорядного, неважливого, хибного в своїй дрiб"язковостi.
  При станi ПРИПИНЕННЯ свiдомiсть не зника". Бiльше того, людина розумi", що це - нормальний свiдомий стан. Але чистий вiд усього дрiб"язкового, неважливого, неголовного.
  Усвiдомлення. Усвiдомлення - це ще одна онтологiчна (iснуюча) характеристика стану ПРИПИНЕННЯ. Усвiдомлення того, що людина перебува" в обiймах важливих, житт"вих справ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це усвiдомлення в трансовому станi. Це транс, при якому "свiдомiсть зберiга" активнiсть" (Забияко 2009: 999). Людина вiдчува" "переживання внутрiшнього спокою i рiвноваги" (Забияко 2009: 999). Подiбний вид трансу описаний у мiстицизмi з найдавнiших часiв. Усвiдомлення представлено як пильнiсть. У Ведах, звертаючись до Агнi, вказу"ться властива йому якiсть пильностi, "о пильний!" (Ригведа 1989: 292). Зороастрiйська Авеста шану" Бога Мiтру, який пильну", коли вказу", що "Мiтру багатопасовищного <...> який пильну", ми шану"мо" (Авеста 1997: 312). У буддистському Священному Писаннi "Дхаммапада" пильностi вiдводиться окремий роздiл, який почина"ться словами: "Пильнiсть - шлях свободи" (Дхаммапада 2005: 33). В "Дао де цзiн" даосизму пильнiсть представлено як обачнiсть. Тут благородна людина "залиша"ться надзвичайно обачною" (Дао дэ цзин 2001: 465). Коли чита"ш Тору юдаїзму i зустрiча"ш документальний факт: "i вiдкрився йому Бог" (Тора 2005: 24), то з контексту зрозумiло, що людина при цьому пильнувала, була в здоровому глуздi, не спала. Християнська Бiблiя говорить: "Спостерiгайте за собою" (Библия 2011: 1116), що також переклада"ться, як "будьте пильнi!", або "будьте уважнi!" (Новый Завет 1992: 89). Коран мусульман вказу" на стан пильностi, коли радить: "Будьте стiйкими у справедливостi, свiдками перед Аллахом, хоч би й проти самих себе" (Коран 1990: 97).
  Пильнiсть i обачнiсть говорять про те, що людина ма" свiдомий стан. Стан ПРИПИНЕННЯ - це "нормальний свiдомий стан" (Мурашкин 2006: 122). Бiльше того, мiстицизм нерiдко вказу" на те, що "не iсну" нiякої вiдмiнностi мiж просвiтленою i непросвiтленою людиною. Вiдмiннiсть лише в тому, що один усвiдомлю" це, а iнший - нi" (Хемфрейс 1994: 7-167).
  Твердження про те, що "вищий стан свiдомостi нiчим не вiдрiзня"ться вiд вашого звичайного стану свiдомостi" (Уилбер 1996: 273), потребу" пояснень. Для цього слiд поринути в релiгiйно-мiстичну культуру як давнини, так i сучасностi, поринути у фiлософiю, психологiю. Поринаючи, ми побачимо, що рiзниця лише в тому, що виникла вiдстороненiсть вiд дрiб"язкового. А не дрiб"язкове - це спасiння. Свiт бiльший за нас у багато разiв. I треба стояти на шляху спасiння людства. Адже спасiння людства " i тво" спасiння. Ти своїми дiями вмонтований в це людство.
  Релiгiйно-мiстична культура давнини вже вказувала на практику усвiдомлення не в якихось абстракцiях розуму, а враховуючи реальне бачення себе. Мова йде про "медитативну практику, що склада"ться в "я " ця дiя", до того ж не абстрактно, а реально, у виглядi невимовного в поняттях тотожностi: суб'"кт дiї, об'"кт дiї i сама дiя (акт) - те саме" (Семенцов 1981: 89). Тобто тут мова йде про ритуалiзм, а отже про усвiдомлення в дiї. Але сучасна релiгiйно-мiстична культура i фiлософiя екзистенцiалiзму вже стверджу", що бiльш глибоке усвiдомлення може вiдбуватися, коли дiя вiдсутня, коли " стан не-дiяння i нема" будь-якого збудження. Жан-Поль Сартр у своїй книзi "Слова" помiча": "Я спостерiгав за собою навiть у хвилини крайнього збудження" (Сартр 1966: 158). Тобто збудження заважа" спостерiгати за собою, щось глибоко усвiдомлювати. Однак релiгiйно-мiстична культура зберегла традицiю медитативної практики, при якiй людина дi". Зайнята якоюсь справою, збуджена, але при цьому усвiдомлю" себе. Це медитацiя в нашому повсякденнi. Необхiдно зазначити, що "медитацiя в повсякденному життi поляга" в уважному ставленнi до всього, чим ви займа"тесь, будь то робота, вiльний час чи спiлкування. Ви ма"те повнiстю усвiдомлювати, що робите в кожний даний момент. Кажучи iншими словами, ви повиннi жити зараз" (Каган 1991: 13). Все зводиться до того, що слiд ставитися з повною увагою до того, що робиш (Каган 1990: 7). Вiд того виника" можливiсть помiтити таке: ти робиш не те, що потрiбно, що не веде до спасiння.
  Самоспостереженням, при якому включалися регуляторнi механiзми самосвiдомостi, займались ще у Давнiй Грецiї. Людина сво"ю самосвiдомiстю регулювала власнi пристрастi, вiдкидаючи їх. Вiдомий факт: "за традицi"ю вважа"ться, що грекам властива чудова безтурботнiсть (serenity). Це дозволя" їм з олiмпiйським споко"м споглядати пристрасть нiби збоку" (Рассел 1994: 35). Таке споглядання вiдстороню" вiд людини непотрiбнi пристрастi, вгамову" її.
  Сучасний мiстицизм говорить про той же "стан усвiдомлення" (Кастанеда 1993: 507). При усвiдомленнi пристрастi спостерiгаються нiби збоку. Людина усува"ться вiд пристрастей i тим самим їх регулю", керу" ними. Про подiбнi стани говорить як схiдний мiстицизм, так i захiдний, як давнiй, так i сучасний мiстицизм. "Спiльнiсть "шляхiв" у брахманiзмi, буддизмi, даосизмi, християнському мiстицизмi або суфiзмi ма" виявлення у подiбностi їх змiстовних ознак" (Степанянц 1987: 59). Тут головна змiстовна ознака - це регуляцiя через самосвiдомiсть, через усвiдомлення. "Вже те, що ми сприйма"мо самих себе, бачимо себе в дзеркалi сво"ї свiдомостi, видiля" нас серед всiх тварин" (Линдблад 1991: 233). Самоспостереження, що розвинулося у людини, не залиша" її навiть у найкритичнiшi непередбачуванi моменти життя. Самоспостереження присутн", коли включа"ться надсвiдома сфера, сфера iнтуїтивних прозрiнь. I "в якому б забуттi не знаходився художник пiд час творчої роботи, вiн нiколи не втрача" здатнiсть до самоспостереження" (Арнаудов 1970: 403). А отже - можливiсть вiдсторонити вiд себе непотрiбне, те, що не веде до спасiння, спасiння всiх.
  Незважаючи на iснування пiдсвiдомого i надсвiдомого, на шаруватiсть свiдомої сфери, при включеннi самосвiдомостi та самоспостереження можна говорити про ""днiсть свiдомостi" (Кассирер 1912: 425). Бiльше того, регуляторнi механiзми самосвiдомостi можуть включати так званий розширений стан свiдомостi. До розширеного стану свiдомостi зазвичай вiдносять стани наднеспання, а також рiзнi види осяяння, просвiтлення, перетворення. В цих станах вiдбува"ться розширення довiльної уваги. "На думку В.В. Козлова, "розширений" стан свiдомостi виника" при "зв'язному" (усвiдомленому) диханнi та характеризу"ться максимальною мобiлiзацi"ю резервних можливостей людської психiки й роботи органiзму в цiлому. Вiн видiля" такi якостi цих станiв: усвiдомленiсть, контрольованiсть, керованiсть, присутнiсть волi, можливiсть у будь-який момент повернутися у звичний стан свiдомостi" (Прохоров, Валиуллина, Габдреева, Гарифуллина, Менделевич 2011: 290). Це стан свiдомостi, очищеної вiд проявiв другорядного, якi не давали йти по шляху спасiння.
  Онтологiя фiлософiї фiксу" подiбнi стани у своїх узагальнених картинах свiту i орi"нту" на те, що, "займаючись самоспостереженням, ми привносимо до себе життя" (Шульц 1998: 322). Бiльше того, онтологiя фiлософiї у самосвiдомостi бачить спасiння. "Пiд метафiзикою тут розумiються самопiзнання i самопорятунок" (Шелер 2011: 83). Порятунок вiд другорядного.
  Фiлософiя у своїй онтологiї як почина"ться самосвiдомiстю, так i закiнчу"ться чутт"вою практикою в таких своїх предметах, як етика та естетика. "Витвiр мистецтва ", за Гегелем, чутт"вою манiфестацi"ю iдеї, що створю"ться мисленням, що усвiдомлю" самого себе" (Гадамер 1991: 111).
  Фiлософiя абсолютизу" важливiсть самосвiдомостi й самоспостереження, де "самосвiдомiсть - основа всяких чеснот, любовi, честi, дружби, хоробростi, будь-якої самовiдданостi, всякої слави" (Гегель 1973: 90). I така абсолютизацiя самосвiдомостi та самоспостереження робиться неспроста. Свiт змiню"ться, i людина повинна теж значною мiрою реорганiзовуватися, щоб пристосуватися, щоб вижити. I в цьому вiдношеннi самоспостереження вiдiгра" важливу роль. Людина часто так "поглина"" навколишнiй свiт, що вже не спроможна в ньому зорi"нтуватися. А "рефлексiя", "спостереження за самим собою", "бачення сво"ї ситуацiї" знаходить функцiю самореорганiзацiї. Цiлком очевидно, що людям, котрi часто потрапляють в тi ситуацiї, коли не можна дати речам можливiсть iти своїм ходом, а слiд весь час органiзовуватися, бiльш властиво спостерiгати в рефлексивних актах за собою та сво"ю ситуацi"ю" (Манхейм 1994: 297). Такий стан речей може бути причиною того, що усвiдомлення поселя"ться в практичнiй сферi релiгiї та мiстицизму пiд назвою медитативна практики споглядання. Це вiдбува"ться в сучасному мiстицизмi з найдавнiших часiв i до теперiшнього часу. Однак " зауваження i негативного характеру, коли може бути "у примiтивних суспiльств i у народiв, якi стоять набагато вище за них, хворобливий екстаз, викликаний спогляданням" (Тайлор 1989: 142). Тобто споглядання може вiдiгравати i негативну роль. Воно просто повинно мати певнi обмеження. Адже життя - доволi практичне. Практика - критерiй iстини. I направленiсть ма" скiнчитися знаходженням виходу зi складного становища, спасiнням. Людство потрiбно постiйно спасати вiд катастрофiчних ситуацiй. Ми як одиницi, вмонтованi своїми дiями в людство, спаса"мо i себе. Ми вмремо. Але нашу дiяльнiсть вмонтовано в системи людства. Дiяльнiсть i результати цi"ї дiяльностi зникнуть, як тiльки зникне людство.
  Бiографiчнi свiдчення говорять про те, що стан ПРИПИНЕННЯ як особливий стан свiдомостi, як компенсаторне осяяння - це "нормальний свiдомий стан" (Мурашкин 2006: 122), аж до того, що "не iсну" нiякої вiдмiнностi мiж просвiтленою i непросвiтленою людиною" (Жирту"ва 2009: 149).
  Варто зазначити, що це "нормальний свiдомий стан - тiльки чистий" (Мурашкин 2006: 122). Тобто ре"струються все ж таки вiдмiнностi, особливостi. Вказу"ться на те, що це чистий стан свiдомостi. Отже до цього вона була не зовсiм чистою, замутненою чи якоюсь iншою. Тобто стан ПРИПИНЕННЯ як компенсаторне осяяння виника" спонтанно, вiн " результатом очищення. Процедура очищення в даному випадку - це природне життя самосвiдомостi як регуляторного механiзму в людинi, коли вiдторга"ться дрiб"язкове, неважливе. Регулю"ться недопущення всього незначного в житт"дiяльностi людини. Це головний онтологiчний аспект компенсаторного осяяння як регулюючого прояву самосвiдомостi та її регуляторного механiзму. Цей регуляторний механiзм спрацьову" через самоспостереження. Так людина ма" спостерiгати свою пристрасть нiби збоку, нiби це i не її пристрасть. Людина опанову" пристрастi, уподобання, поверта"ться до тi"ї справи, яку необхiдно виконати. Що ж необхiдно виконати? в якому напрямку? Сучаснiсть вiдкрила цей напрямок. Так астрофiзика вказу", що Сонце спалить планету Земля, на якiй живе людство. Спалить, а потiм i саме зникне. Тобто напрямок наука вже вказала. Куди треба рухатись для спасiння, вже вiдомо.
  Самоспостереження. Таку технiку ми зустрiча"мо в джнана-йозi, в дзен-буддизмi, в даосизмi. Таку технiку можна зустрiти у всякому мiстицизмi. Це технiка оволодiння собою, щоб не заражатися дрiб"язковим, неважливим, непотрiбним. Тобто "для всi"ї попередньої мiстики справедливо визнати, що її етичний сенс надто мiзерний. Вона, щоправда, наводить людину на шлях самозаглиблення" (Швейцер 1992: 27). Однак етичне нiкуди не подiнеться i не зникне. Воно iсну", бува". Усуваючи другорядне i непотрiбне, людина як свiдома iстота певним чином дикту" себе в соцiумi, адже живе за певними правилами. Цим людина обира" певнi закони i правила, затверджу" певнi цiнностi. Тут можна говорити про онтологiзм аксiологiї, про її iснування - через прояви свiдомостi та самосвiдомостi, через регуляторнi механiзми самосвiдомостi.
  Онтологiчний аспект аналiзованих процесiв зводиться до того, що у людинi йде процес очищення. Цей процес iсну" як реальнiсть i вимага" обов'язкової участi самосвiдомостi, iнтроспекцiї. Людина очищу"ться i ста" на шлях спасiння заради людського життя взагалi.
  У всьому мiстицизмi, у будь-якiй медитативнiй практицi обов'язково присутнiй "iдеал "зрячого"" (Фёрштайн 2002: 10). "Зрячий", iнакше "свiдок" (Фёрштайн 2002: 10), включа" в себе i постiйну практику, коли необхiдно "просто усвiдомлювати те, що "" (Голмен 1993: 123). Тут "свiдок - це наше власне "Я" (Йогани 2011: 105).
  Практика свiдчення проника" глибоко в медицину, психотерапiю при боротьбi зi стресом як "вироблення самосвiдомостi" (Гельб, Зигель 1994: 189). Хоча ця самосвiдомiсть виробля"ться, присутня в людинi при природному її розвитку. Так "зрiлi iндивiди здатнi поглянути на себе збоку суворо об""ктивно, маючи iнтуїцiю" (Клонингер 2003: 273). Погляд на себе збоку - це i " практика як природний процес прояву самосвiдомостi в її регуляторнiй функцiї.
  Питання не стоїть, "чи можемо ми побачити наш дух збоку, подивитися на свої враження, iдеї, бажання так, немов вони не нашi" (Полан 2002: 329). Очевидно те, що "людина здатна побачити себе збоку" (Аристов 2006: 1121). Тут людина "може вiдокремити себе, вiдсторонитися вiд розумового процесу" (Орлов 1991: 233). Вiдсторонення вiд розумового процесу червоною лiнi"ю проходить через всю iсторiю релiгiйно-мiстичної культури. Тут релiгiйно-мiстична культура мiстить в собi "розумiння певних мiстичних станiв, в яких людина перевершу" власнi межi" (Эриксон 1996: 213).
  Перевершувати свої власнi межi - це, насамперед, виходити за межi природного кола проявiв. I "вийти за межi цього кола може тiльки свiдоме его, щоб, споглядаючи нiби збоку, вiдтворити його заново" (Адлер 1996: 146). Тобто мова йде про оновлення людської психiки, оновлення через очищення шляхом усвiдомлення. Але усвiдомлювати - це означа" так чи iнакше вiдчувати бiль, больове. Вiдчуваючи певний час бiль, можна знайти компенсаторну реакцiю повної вiдсутностi болю. "Коли перебува"мо в непритомному станi, то не стражда"мо вiд болю чи душевних мук" (Мак-Фарленд 1988: 479). Усвiдомлення i вiдповiдальна поведiнка да" напругу волi, нiвелю" стрес i страждання. А психотехнiка мiстицизму i психотерапiя пропонують постiйно перебувати у свiдомому станi. Не пропонують розслабитися i забути, проте радять вести напружене життя усвiдомленої поведiнки. Це для того, щоб спонтанно викликати компенсаторну реакцiю, через що людина отриму" компенсаторне осяяння, тобто стан ПРИПИНЕННЯ. Заради цього осяяння, коли вирiшуються всi внутрiшнi проблеми, iснують релiгiйно-мiстична культура та психопрофiлактика зi своїми психотерапевтичними технiками. У фiлософiї, в її онтологiї, "на рiвнi iндивiдуального духовного буття релiгiя не ма" якихось iнших (нацiональних чи соцiокультурних) вимiрiв, крiм трансцендентного" (Филипович 2016: 171). Тут трансценденцiя - в глибинах людського духу, де "Бог засвiдчу" сво" буття" (Колодний 2015: 17). За допомогою подiбного свiдчення, тобто стану людського духу, "релiгiя виража"ться через сво"рiдне внутрiшн" одкровення чи осяяння" (Колодний 2020: 23). Це, насамперед, компенсаторне осяяння, яке, припиняючи, компенсу" все непотрiбне i дрiб"язкове в людському життi, яке ма" назву стан ПРИПИНЕННЯ. Це компенсаторне осяяння передбача" той стан, коли людина ма" вiдчуття, нiби "щось присутн"" (Мурашкин 2006: 122). Вiдчуття людиною того, нiби "щось присутн"" (Мурашкин 2006: 122) у фiлософiї може розгортатися в цiлi онтологiчнi роздуми про iснування якоїсь об'"ктивної присутностi. Однак це "присутн"" (Мурашкин 2006: 122) - в суб'"ктивному свiтi людини. Воно належить до суб'"ктивної онтологiї, онтологiї свiдомостi й самосвiдомостi, а не до об'"ктивної онтологiї, онтологiї об'"ктивно iснуючих речей. Але результат все одно об'"ктивний, практичний. Кiнцевий результуючий аспект показала сучасна наука астрофiзика. Вона показала, в якому напрямку ма" дiяти людина задля спасiння. Визнаючи те, що Сонце згасне i планети Земля не буде, наука вказу" шлях дiй для людства. Напрямок на спасiння вiд космiчних катастроф. З цього приводу конкретна людина практикою самосвiдомостi вiдстороню" всi непотрiбнi дiї. Потрiбне лише те, що веде до спасiння, спасiння людства в майбутньому вiд космiчних катастроф.
  Людина, яка вiдчува" "присутнiсть", пережива" щось бiльше, нiж вона сама як особистiсть. Тому часто в релiгiйно-мiстичнiй культурi це переживання значиться як НАЙВИЩЕ, ВСЕВИШНЄ, ВСЕВИШНIЙ. У документалiстицi вжива"ться слово "БОГ" для вираження того, що не пiдда"ться описанню. Замiсть слова "близькiсть" я мiг би вжити слово "присутнiсть", але в цьому випадку можна було б подумати, що йдеться про якусь особистiсть; насправдi це було щось бiльше, нiж я" (Джемс 1993: 314). Тобто людина пережива" те, що " вищим за неї саму. Переживання можуть бути як позитивнi, так i негативнi. У документалiстицi значиться: "менi здалося, що хтось взяв мене за руку; я пiдвiвся i почав шукати, чи нема" когось стороннього в моїй кiмнатi. Але вiдчуття справжньої присутностi невидимого прийшло до мене пiзнiше, через одну нiч... Щось увiйшло до мо"ї кiмнати i зупинилося бiля мого лiжка... Я увесь був вражений особливим "вiдчуттям" невимовно гнiтючого характеру... щось було бiля мене, i в його присутностi я сумнiвався менше, анiж в iснуваннi людей, якi складаються з плотi й кровi" (Джемс 1993: 61). Присутнiсть може супроводжуватися не лише вiдчуттям гнiтючого характеру, але й "почуттям радостi" (Джемс 1993: 61). У будь-якому випадку з"явля"ться "у свiдомостi людини почуття реальностi, вiдчуття об'"ктивного буття, сприйняття об'"ктивного буття" (Джемс 1993: 60). Вiд цього сприйняття об'"ктивностi у фiлософiв вiдкриваються роздуми онтологiчного характеру, якi переносять суб'"ктивний свiт вiдчуттiв в об'"ктивну реальнiсть матерiального свiту. Однак всi цi "почуття реальностi приносять нам деякi "галюцинацiї". Нерiдко трапля"ться, що "галюцинацiя" не досяга" повного розвитку: людина раптово вiдчува" поруч iз собою чиюсь "присутнiсть", яка займа" певне мiсце у просторi, що iсну" в особливiй невловимий формi, реальне найiнтенсивнiшої реальностi" (Джемс 1993: 60). Аж до того, що людина пережива" це так, нiби все це iсну" об'"ктивно. У документалiстицi "це щось, здавалося, стояло впритул бiля мене, i було набагато реальнiшим, нiж предмети у звичайному сприйняттi" (Джемс 1993: 61). Так у фiлософiв можуть об""ктивуватися їхнi онтологiчнi роздуми. У релiгiйного адепта може виникати "впевненiсть у присутностi якоїсь могутньої особистостi" (Джемс 1993: 61). У документальних описах значиться, "що в кiмнатi, зовсiм близько вiд мене, " якась iстота" (Джемс 1993: 62). При цьому людина може надiляти свої переживання "почуттям чи"їсь духовної присутностi" (Джемс 1993: 62). При цьому об""ктиву"ться "невизначена свiдомiсть" абсолютної реальностi, що перебува" за межами свiту явищ" (Джемс 1993: 64). Так фiлософи породжують певну трансценденцiю, про яку надалi послiдовно i логiчно розмiрковують. В той же час релiгiйнi люди говорять про те, що пережили "почуття присутностi Бога" (Джемс 1993: 65). Вони стверджують, що "простiр наповнився присутнiстю Бога" (Джемс 1993: 65). У документалiстицi фiксу"ться: "вiдбувся незвичайний внутрiшнiй пiдйом, i я вiдчув присутнiсть Бога" (Джемс 1993: 66). При цьому наголошувалося, що людина "народилася знову" (Джемс 1993: 66). Тобто подiбнi стани дають певний результат. Людина оновлю"ться. I це потрiбно для об""ктивного життя. Але переживання саме по собi ма" такий характер, що "в мо"му екстазi Бог не мав нi форми, нi кольору, нi запаху, нi смаку, iнакше кажучи, вiдчуття присутностi Його жодним чином не було локалiзовано" (Джемс 1993: 67). Однак документалiстика оперу" "тимчасовим зникненням мо"ї особистостi" (Джемс 1993: 68). Тобто результатом переживання "присутностi" " те, що людина вiдчува" зникнення сво"ї застарiлої особи i народжу"ться наново. У фiлософiї йдеться про те, що iсну" "сила уяви, яку можна назвати онтологiчною" (Джемс 1993: 69). Тобто на ґрунтi подiбних психiчних переживань вироста" фiлософська онтологiя. Проте перед онтологiчними роздумами про буття у фiлософа були стани психiки, коли вiн вiдчував, що в голову ввiйшла якась сила, i з голови нiби щось виходить. Та коли щось робиш, подiбна "присутнiсть" ста" менш помiтною. Тому в даосизмi робиться акцент на не-дiяннi, адже стан "присутностi" да" сильнiшi вiдчуття, коли людина зупиня"ться. В голову входить якась сила, i мислення завмира". На подiбнi описи багата релiгiйно-мiстична культура. Там ми знаходимо твердження, що якась сила нiби входить в голову людини i вона ста" iншою. При цьому людина ма" можливiсть рухатися, але на це у неї не виника" бажання. В цьому станi людина - самодостатня. Недолiки компенсувалися, i вона вiдчува" певну "присутнiсть". "Присутнiсть" супроводжу"ться тим, що у людини виника" в головi сила, мiць. Всi недолiки компенсуються, i людина вiдчува" досконалiсть. Вона зупиня"ться i нiчого не робить спецiально. Та якщо нею щось зроблено спецiально, то ста" просто смiшно. Вiдштовхуючись вiд подiбних станiв, фiлософ у своїх онтологiчних роздумах робить акцент на вiдчуттi якоїсь "присутностi". Ця присутнiсть " фактично очищенням. Людина очистилася вiд непотрiбних дiй. Вона стала на шлях спасiння себе i людей якi бiля неї. Можна навiть сказати, що стала на шлях спасiння людства.
  Людина, яка вiдчува" "присутнiсть", пережива" щось бiльше, нiж ма" вона сама як особистiсть. Тому часто у релiгiйно-мiстичнiй культурi це переживання значиться як ВИЩЕ, ВСЕВИШНIЙ. В документалiстицi "вжива"ться слово Бог для вираження того, що не пiдда"ться описанню. Замiсть слова близькiсть я мiг би вжити слово присутнiсть, але в цьому випадку можна було б подумати, що мова йде про якусь особистiсть. Насправдi це було щось бiльше, нiж Я" (Джемс 1993: 314). Тобто людина пережива" те, що вище за неї саму. Людина перейма"ться проблемами людства. Вона не лише перейма"ться, а ста" на шлях в якому бачить спасiння - для людства i для себе як частини цього людства.
  В онтологiї - "буття означа" присутнiсть" (Гайдеґґер 1991: 144). Тобто "буття" просто замiню"ться такими словами, як "присутнiсть", "сяйво", "свiтiння", "просвiт", "роз'яснювальне", "да"", "що дозволя"", "звiльнення" та "не-приховування" (Хант 2004: 353). Причому "присутнiсть - це буття сьогодення, але також i буття минулого, буття майбутнього" (Делёз 2002: 130). Тобто встановлю"ться зв'язок iз часом. Проходить розташування "конкретного iснування у виглядi "присутностi" (Dasein) в тимчасовостi" (Вашестов 2000: 425). Проте час як форма об""ктивної реальностi при розглядi "присутностi" не отриму" в онтологiї ствердного розвитку. Бiльше нароста" той факт, що "присутнiсть - це предмет суб'"ктивної онтологiї, онтологiї свiдомостi та самосвiдомостi. Тут вiдбува"ться розгляд "модульованої пари вiдсутностi й присутностi" (Лакан 1995: 46), а також розгляд варiанту, коли "назавжди позбавлена повноти самоприсутностi людина" (Ман 1999: 34) опиня"ться в центрi уваги онтологiї "присутностi". Фактично розгляда"ться людина та її особливий стан з характеристикою "присутностi". Цей стан " компенсаторним осяянням, при якому компенсуються недолiки, i тодi людина сприйма" себе як досконалу. Досконалiсть супроводжу"ться вiдхиленням усiх дрiб"язкових шляхiв. Вимальову"ться шлях спасiння - для себе i для людства.
  Перейшовши до структур суб'"ктивної онтологiї, "присутнiсть" доповню"ться певними важливими характеристиками. Вiдображаючи переживання людиною досконалостi, "присутнiсть" може абсолютизуватися. В такому випадку "присутнiстю, яка, правду кажучи, не " нi присутнiстю речi, нi присутнiстю будь-кого i яка, можливо, виражена, принаймнi, побiчно, фразою абсолютна присутнiсть. Отже у нас не буде пiдстав стверджувати навiть те, що Всесвiт присутнiй у мо"му Я" (Марсель 2005: 557-558). Абсолютизацiя "присутностi" розквiта" у релiгiйно-мiстичнiй культурi. Тут до неї додаються новi характеристики, що визначають процес компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. Особливе мiсце посiда" така характеристика, як чистота. За сво"ю сутнiстю компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ " результуючим моментом процесу очищення психiки вiд усього незначного. Це фактично очисна процедура спонтанного характеру. Кiнцевий результат цi"ї процедури - чистота. Серед релiгiй особливо значне мiсце чистотi вiдводить буддизм. Кiнцевий результат буддизму - це нiрвана, особливий стан психiки, стан чистий вiд дрiб"язковостi, що спiвпада" з компенсаторним осяянням стану ПРИПИНЕННЯ. Тому тут i "присутнiсть" чиста. Так "Майстер Д. - це той, хто будь-якої митi стану свiдомостi може "перейти" в ригпу, в чисту присутнiсть" (Андросов 2011: 213). До характеристики абсолютної присутностi додано чисту присутнiсть. В авраамiчних релiгiях йдеться про Бога як Всемогутню присутнiсть. Тут вiруючий "простягався ниць у полум"яному поклонiннi Всемогутнiй Присутностi" (Скотт 2005: 237).
  Щодо "присутностi" - якi б характеристики не давалися, вони даються певному стану свiдомостi. Але йдеться завжди про особливий стан свiдомостi, не повсякденний. А це - внутрiшнiй свiт людини. Свiт не об""ктивний, не об""ктивно-дiйсний. У традицiях культури це може бути iнтуїтивне прозрiння, осяяння, перетворення, просвiтлення, iнсайт, екстаз. Тут зовнiшнiй матерiальний свiт "присутнiй" з цим поза-себе екстазом" (Гайдеґґер 1997: 365). Тобто "присутнiсть" здiйсню"ться i проявля"ться при якомусь особливому станi свiдомостi. У нас йдеться про компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. А тут кiнцевий результат - це очищення i зцiлення психiчної сфери людини. Тут "зцiлення означа" не тiльки вiдчуття присутностi в цьому свiтi, а й набуття цiлiсностi, гармонiї та рiвноваги" (Кэмпбелл 2009: 75). Хоча вiдчуття присутностi - це i " сутнiсть самої присутностi, якщо залишити десь збоку присутнiсть об""ктивного матерiального свiту, присутнiсть об""ктивної реальностi. В такому випадку ми ма"мо справу з суб'"ктивною реальнiстю. А варiантом "присутностi" в суб""ктивнiй реальностi " наявнiсть цi"ї самої "присутностi" як характеристики компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. В такому разi можна стверджувати, що iсну" "iдеальний стан присутностi" (Гумбрехт 2006: 137). Iдеальний стан присутностi - це позбавлення вiд дрiб"язкових спонукань, стан очищення.
  Компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ супроводжу"ться зазвичай внутрiшнiм спогляданням людини, коли вона ре"стру" всi свої зайвi рухи - дрiб"язковi, непотрiбнi. Вiд своїх власних дрiб"язкових i непотрiбних рухiв людинi ста" смiшно. Людина бачить у собi всякий зайвий рух, i їй вiд цього бачення тiльки смiшно. Саме це бачення " практикою без спецiально органiзованої вправи на кшталт медитацiї. Бачення своїх рухiв вже " практикою.
  Бачити в собi непотрiбний рух, вчинок, думку, почуття - це природний регуляторний процес самосвiдомостi, процес компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ.
  Однак, якщо людина не стежить за тим, що вона робить, то починають приходити думки, образи, i iнтенсивнiсть прояву компенсаторного осяяння знижу"ться. Людина уника" реального, вiдходить вiд того, що ", що вона робить. Вiдходить. Проте за якийсь час може прокинутися, зафiксувати свiй вiдхiд. I це - природний прояв психiчного життя людини.
  Онтологiчний аспект розкрива"ться у тому становищi, що компенсаторне осяяння не передбача" будь-якого руху, роблення. "Припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). А коли людина руха"ться, то компенсаторне осяяння трохи "змазу"ться" за су"тою, су"тнiстю. Коли людина в нерухомостi, то воно розквiта".
  Онтологiя говорить про нерухомiсть як сутнiсне iснування компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. Тобто " компенсаторне осяяння в сво"му максимальному проявi, коли воно iсну" через нерухомiсть i вiдсутнiсть су"тностi.
  Нерухомiсть. Причини тiлесної нерухомостi можуть бути рiзними. Це може бути i патологiя. Наприклад, кататонiя, каталепсiя. I такi порiвняння iснують. Вiдомо, що Мандукья Упанiшада опису" чотири стани свiдомостi: стан неспання, стан сну зi сновидiннями, стан глибокого сну без сновидiнь i "четвертий [стан] - невимовний, розчинення виявленого свiту, що приносить щастя" (Упанишады 2003: 638). Про цей, четвертий стан, говориться, що вiн - "каталептична свiдомiсть" (Элиаде 2009: 75). Але цей стан ма" цiннiсть. Вiн вважа"ться ВИЩИМ. Дане дослiдження стверджу", що це - компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. Вказу"ться, що це - "транс (турiя)" (Элиаде 2009: 75). Однак лише певний вид трансу. Трансовi стани бувають рiзного роду. Серед них " й патологiчнi. Є такi транси, якi супроводжуються нерухомiстю тiла. Але норма в цьому вiдношеннi почина"ться ще з тваринного свiту. Так при станi iнсайту шимпанзе на окличку Султан "раптово завмер на якусь мить" (Гудолл 1992: 31). У людини це може продовжуватись не мить, а добу i бiльше. Так Сократ "стояв при Потiдi цiлих двадцять чотири години, не рухаючись з мiсця" (Вейнингер 1992: 363).
  Надсвiдома сфера людини дуже рiзноманiтна. Тут i натхнення, й iнтуїтивне прозрiння, й iнсайт, i перетворення, i просвiтлення, i осяяння. Тут рiзноманiтнiсть трансових станiв та екстазiв. У цьому розмаїттi ми шука"мо мiсце для компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, шука"мо його неповторнi особливостi, щоб затвердити онтологiчний, епiстемологiчний та аксiологiчний статус i помiстити як певне явище в теоретичну фiлософiю: в онтологiю, фiлософiю iснування; в епiстемологiю, фiлософiю пiзнання; в аксiологiю, фiлософiю цiнностей. А стан нерухомостi може супроводжувати i транс, i екстаз, й iнсайт, i ще багато iнших надсвiдомих станiв людини. Тому нерухомiсть не " основним показником компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. При трансах можуть бути "тiлеснi рухи або повна нерухомiсть" (Доддс 2000: 435). Екстатичнi стани також можуть бути рiзними. При цьому "зника" зовнiшнiй свiт, i людина знаходиться поза часом i простором. У руховiй сферi при цьому спостерiга"ться або нерухомiсть (людина довго залиша"ться у прийнятiй позi), або навпаки - вiдчува" тiлесну легкiсть, виявля" радiсть, що доходить до несамовитостi й виража"ться в бурхливих рухах" (Ильин 2001: 14). Однак при компенсаторному осяяннi тiлесна нерухомiсть пов"язана iз сутнiстю самого явища в психiчному життi людини, а не з її генетичною схильнiстю через темперамент або через особливостi характеру. Компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ - це не роблення, а ситуацiя, коли "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Подiбне найлегше супроводжу"ться нерухомiстю. При цьому компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ пов"язане, перш за все, з процесом оволодiння собою, з процесом контролю. А "контроль - це обмеження в русi" (Уотс 2004: 64). Але й "при мiстичному екстазi наста" такий стан, при якому вся свiдомiсть звернена всередину, лиша"ться нерухомою" (Годфруа 1992: 158). При подiбних станах люди "абсолютно спокiйнi й нерухомi" (Гроф 1994: 189). Тодi людина, як "нерухома безмовнiсть, губиться у внутрiшньому спогляданнi" (Иванов 1994: 29), де "спогляда"ться предмет чи думка, на яку посилено зверта"ться увага, почина" охоплювати повнiстю всю свiдомiсть i витiсня" з неї все iнше. Досяга"ться стiйкiсть однi"ї картини, стан трансу, що завершу"ться iнодi каталепсi"ю" (Такубоку 1989: 236).
  Компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ - це "чисте споглядання без пiзнання" (Делёз, Гваттари 1998: 273). Однак "споглядання не " досконала пасивнiсть духу" (Бердяев 1991: 219). Значимiсть людини - "не тiльки в дiяннi, а й у спогляданнi" (Рубинштейн 1973: 343). Це розумiлося ще у давнину. Тому бог ма" "квазiпасивнiсть" (Дюмезиль 1986: 155). А "обличчя бога залиша"ться спокiйним, безтурботним i нерухомим" (Кэмпбелл 2002: 457). Коли виносять бога iз суб""ктивного свiту людини назовнi, бог ста" "нерухомим першодвигуном" (Фромм 1992: 86). Вiн поста" як "бездiяльний небесний бог" (Элиаде, Кулиано 2011: 249). Однак, коли переносять бога назовнi, то вiн не переста" бути внутрiшнiм станом людини, не переста" бути компенсаторним осяянням стану ПРИПИНЕННЯ. Це чiтко прогляда"ться, коли йдеться про те, що "в такому станi душа нехту" навiть мисленням, яке так високо цiну" у будь-який iнший час, оскiльки мислення " рух, а вона не хоче тепер бути в русi" (Плотин 1995: 310). Компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть бажань, це "нерухоме самодостатн" перебування в однiй точцi" (Лосев 1993: 743). У китайському мiстицизмi це "бездiяльна дiя" (Роузен 1997: 218). Ця дiя позбавлена су"тностi, метушнi. Через су"тнiсть i су"ту - свiдомiсть не чиста. А вищий стан або компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ - це "нормальний свiдомий стан, тiльки чистий" (Мурашкин 2006: 122). Онтологiчна визначенiсть даного стану - це чистота. Така онтологiчнiсть доповню"ться i епiстемологiчним аспектом, а завершу"ться аксiологiчним аспектом, тобто цiннiстю. Чистота - це цiннiсть i результат. Чистота - це спосiб iснування компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ.
  
  Роздiл 2. ОНТОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ
  Онтологiя. Онтологiя - фiлософське вчення про буття як таке. Поняття "онтологiя" було введене Р. Гокленiусом у ХVII столiттi.
  Антична фiлософiя. В античнiй фiлософiї буття розгляда" онтологiя елеатiв, елейська школа. Так Парменiд розрiзняв буття чутт"ве i буття iстинне. Та коли мова заходить про буття як таке, то тут думки якоюсь мiрою вiдображають глибиннi стани самого фiлософа. Серед цих глибинних станiв можна знайти i властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Арiстотель. Арiстотель шукав сутнiсть у матерiальному буттi. Це об'"ктивне буття. А стан ПРИПИНЕННЯ - суб'"ктивне буття.
  Середньовiчна фiлософiя. У середньовiчнiй фiлософiї абсолютне буття ототожнюють iз Богом. Властивостi-характеристики цього абсолютного буття нагадують властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Фiлософiя Нового часу. Фiлософiя Нового часу орi"нту"ться на науку, i тому вчення про буття вона вiдстороню" вiд теологiї. Втiм теологiя переда" i об'"ктивнi властивостi-характеристики такого суб'"ктивного стану людини як стан ПРИПИНЕННЯ. Об'"ктивнi властивостi-характеристики можуть бути предметом наукового дослiдження.
  Спiноза. Спiноза у своїй онтологiї ототожню" Бога i Природу. При такому ототожненнi Бог ста" особливим, вищим станом людської душi. Цей стан за своїми властивостями-характеристиками подiбний до стану ПРИПИНЕННЯ.
  Класична нiмецька фiлософiя.
  Кант. Кант не ставить онтологiю поза принципами розуму. В такому разi ця онтологiя може мати властивостi-характеристики такого стану, як стан ПРИПИНЕННЯ, як особливий стан свiдомостi.
  Фiхте, Шеллiнг, Гегель стверджують, що буття " результатом розвитку мислення. Тут мислення виявля" свою тотожнiсть iз буттям. Якщо мислення виявля" цю тотожнiсть, то таке буття вже може мати властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Сучасна фiлософiя. Позитивiзм. Позитивiзм вiдкида" онтологiю як ненаукове знання. Та якщо онтологiю розумiти як вчення про буття, як таке, а буття пов'язувати обов'язково iз суб'"ктивним буттям людини, то така онтологiя торка"ться людських станiв, серед яких " стан ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ ма" об'"ктивнi властивостi-характеристики. Їхню об'"ктивнiсть можуть пiдтвердити науковi дослiдження.
  Екзистенцiалiзм. Гайдеґґер показу", що буття варто осмислювати через унiкальнiсть ситуацiї людської присутностi. Сартр i Ясперс розумiють буття як неподiльну "днiсть суб""кта й об""кта. Ця "днiсть лежить в основi свободи i вiдповiдальностi людини. Така "днiсть (вона обов'язково врахову" свободи, якi да" стан ПРИПИНЕННЯ) - це свобода вiд iлюзiй i забобонiв застарiлої людської свiдомостi в нових умовах, умовах що потребують оновлення.
  Марксизм. Онтологiя марксизму розгляда" форми руху матерiї, розкрива" розумiння суспiльного буття. Марксизм говорить про онтологiю дiяльностi як про спосiб буття людини. Однак людина ма" в сво"му життi не тiльки дiяльнiсть, а й споглядальнiсть, яка вiдстороню" i нищить в людинi застарiлу, непотрiбну дiяльнiсть в нових умовах. Така споглядальнiсть притаманна стану ПРИПИНЕННЯ. Споглядання припиня" дрiб"язкову i неважливу дiяльнiсть, яка фактично непотрiбна.
  Посткласична фiлософiя. У посткласичнiй фiлософiї в онтологiчне, тобто бутт"ве, входить i суб""ктивне, входить людська iндивiдуальнiсть. В таке онтологiчне входить i бутт"ве стану ПРИПИНЕННЯ.
  Буття. Буття - це iснування, яке виража"ться зв"язкою """.
  Коли буття розумi"ться як iснування, як те, що ", то це буття стосу"ться будь-чого, будь-яких речей. Таке буття - беззмiстовне, абстрактне. Воно виявля" байдужiсть до того, до чого застосову"ться. Це "чисте буття". Властивостi-характеристики такого "чистого буття" нагадують стан ПРИПИНЕННЯ, що яскраво передають фiлософськi роздуми, якi торкаються чистоти. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це не абстракцiя, а конкретика, конкретний стан психiчного життя людини.
  Коли " визначене буття - "ось це", ця скеля, цей камiнь, то це назива"ться "наявним буттям". Наявне буття показове, коли кажуть про конкретнi предмети, про конкретнi речi. Але наявне буття ма" вiдношення i до суб'"ктивного свiту людини, коли кажуть про певний психiчний стан. Стан ПРИПИНЕННЯ - це певний конкретний стан людини. Про цей стан можна казати, як про наявне буття.
  Буття розумiють як безпосередню дiйснiсть, яку ще не роздiлено на явище i сутнiсть. З цi"ї безпосередньої дiйсностi почина"ться пiзнання. Тут сутнiсть спочатку прихована. Вона на цiй стадiї не да"ться для пiзнання.
  За Гегелем, буття i сутнiсть розрiзняються. Таке положення правомiрне, якщо буття розумiти як стан ПРИПИНЕННЯ, адже цей стан не продуку" сутностi. Вiн очищу" людину вiд застарiлих i непотрiбних сутностей, тих сутностей, якi вiджили сво".
  Структура буття. Структура буття пода"ться такими категорiями: якiсть-кiлькiсть-мiра.
  Буття розумi"ться як протилежнiсть свiдомостi, тобто буття - як матерiя. Тут ми бачимо опозицiйну пару: буття i свiдомiсть. Буття як матерiя - незалежне вiд свiдомостi. Людина охоплю" буття сво"ю дiяльнiстю. Проте " буття не тiльки об'"ктивне, тобто матерiальне, а й суб'"ктивне, не матерiальне, буття душi, духу. До цього буття належить i стан ПРИПИНЕННЯ.
  Небуття. Небуття - заперечення буття. Небуття - це не-iснування. За Гегелем - це нiщо. Нiщо беззмiстовне, як i чисте буття, коли вiд певної речi вiдокремлюються всi властивостi, а залиша"ться важливим те, що ця рiч - лише ". Нiщо i чисте буття тотожнi. Водночас вони й протилежнi, адже фiксують вiдмiннiсть мiж iснуючими чи неiснуючими речами.
  Та чи iнша рiч виника" зi зникнення попереднiх утворень. Наприклад, брунька зника", коли розпуска"ться квiтка. В свою чергу квiтка зника" з появою плоду.
  Кожне наступне утворення " запереченням, небуттям попереднього утворення. Буття i небуття - це моменти становлення.
  Буття - це фiлософська категорiя, що означа" все, що реально iсну". Реальнiсть, яка iсну" об""ктивно, поза i незалежно вiд свiдомостi людини - це об""ктивне буття. Реальнiсть як прояв свiдомостi людини, прояв людського духу - це суб""ктивне буття. Стан ПРИПИНЕННЯ " суб'"ктивне буття.
  Форми буття: 1. буття речей i процесiв; 2. буття духовного, iдеального; 3. буття людини; 4. буття соцiальне. Стан ПРИПИНЕННЯ - це буття людини, буття певного її стану.
  Субстанцiя. Субстанцiя - це загальна первинна основа всiх речей. Субстанцiя " сутнiстю всiх речей. Субстанцiя нестворювана i незнищенна. Субстанцiя " причиною самої себе й основою всiх змiн. Матерiя субстанцiональна, а свiдомiсть - не субстанцiональна. Стан ПРИПИНЕННЯ - не субстанцiональний.
  Матерiя. Матерiя - це фiлософська категорiя для означення об""ктивної реальностi, яка дана людинi у вiдчуттях, котру людина намага"ться пiзнати, але при цьому матерiя iсну" незалежно вiд самої людини.
  Iснувати - отже бути об""ктивною реальнiстю. Стан ПРИПИНЕННЯ теж iсну". Однак це суб'"ктивна реальнiсть. Ця суб'"ктивна реальнiсть " властивiстю об'"ктивної реальностi, властивiстю матерiї, певної матерiї, високоорганiзованої матерiї.
  Матерiя розумi"ться як сутнiсть, як субстанцiя, яка лежить в основi "дностi всього. Структурнiсть " властивiстю матерiї. Структурнiсть матерiї характеризу" її стан з точки зору перервностi й неперервностi.
  Види матерiї: речовина i поле. Речовина - все те, що ма" в основному механiчну масу спокою. Поле - це вид матерiї, який не ма" маси спокою.
  Рух " спосiб iснування матерiї. Простiр i час " форми iснування матерiї, тобто буття матерiальних систем.
  Простiр i час iснують об""ктивно i незалежно вiд свiдомостi. Простiр i час не iснують незалежно вiд матерiї.
  Простiр - це форма буття матерiї. Простiр характеризу"ться протяжнiстю, структурнiстю. Простiр характеризу"ться спiвiснуванням i вза"модi"ю елементiв в тих чи iнших матерiальних системах.
  Час - це форма буття матерiї. Час виявля" тривалiсть iснування матерiї, матерiальних об""ктiв. Час виявля" послiдовнiсть змiни станiв у розвитку тих чи iнших матерiальних систем.
  Динамiчна концепцiя часу. Динамiчна концепцiя часу свiдчить, що " минуле, теперiшн" i майбутн". Iснують подiї лише теперiшнього часу. Минулого буття нема". Воно пiшло в небуття, залишивши лише слiд в теперiшньому. Майбутнiх подiй не iсну". Є лише їхнi передумови.
  Статична концепцiя часу. Статична концепцiя часу доводить, що минуле, теперiшн" i майбутн" реально iснують одночасно. Не iсну" подiлу на минуле, теперiшн" i майбутн".
  Властивостi простору i часу. До загальних властивостей простору i часу належать: об""ктивнiсть i незалежнiсть вiд свiдомостi людини; їх абсолютнiсть як атрибутiв матерiї; нерозривний зв"язок простору i часу мiж собою, а також з рухом матерiї.
  Простiр - це протяжнiсть, тобто рядоположення i спiвiснування, зв"язнiсть, неперервнiсть.
  Час - це тривалiсть, одномiрнiсть, асиметричнiсть, незворотнiсть.
  Слiд зазначити, що онтологiчнi погляди бувають рiзнi, сво"рiднi. Прикладом може бути такий: "маючи в собi самiй внутрiшню основу Буття, пiзнання як Закон Буття, як Абсолют, людина ста" самим богом" (Жадько 2019: 192). Стати богом - це означа" отримати стан ПРИПИНЕННЯ. А це певний стан свiдомостi, стан, який вивча" суб'"ктивна онтологiя свiдомостi. З цього приводу торкнемося фiлософiї свiдомостi, знайдемо в нiй мiсце для стану ПРИПИНЕННЯ.
  Свiдомiсть. Свiдомiсть - це властивiсть високоорганiзованої матерiї, вища форма вiдображення, iдеальний образ матерiального свiту. Свiдомiсть " продуктом суспiльно-iсторичного розвитку. Свiдомiсть " регулятором цiлеспрямованої дiяльностi людини з втiлення свого iдеалу безпечного майбутнього стану для себе i для iнших.
  Свiдомiсть - це прояв людського духу, який пов"язаний iз пiзнанням. Тут пiзнання робить реальнiсть вiдомою. При цьому реальнiсть прийма" предметно-мовну форму знання. Свiдомiсть опредметню"ться опосередковано у знаннi. А от "несвiдомий" прояв духу опредметню"ться безпосередньо у знаннi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це i свiдоме, i несвiдоме. Тут присутнi властивостi-характеристики свiдомого, несвiдомого i надсвiдомого.
  Свiдомiсть - це феномен дiяльностi, а не субстанцiйностi, феномен не субстанцiйний. Тобто свiдомiсть здiйсню"ться у своїх iнтенцiях. Бiльше того, свiдомiсть ма" трансцендентальну спрямованiсть на зовнiшнiй свiт, у всiх своїх iнтенцiях на цей зовнiшнiй свiт. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це свiдомiсть поза iнтенцiями, свiдомiсть самодостатня. Трансценденцiя торка"ться насамперед стану ПРИПИНЕННЯ.
  Опредметнено-мовнi значення " результатом проведення свiдомiстю своїх iнтенцiй на зовнiшнiй свiт. Тут опредметнено-мовнi значення набувають онтологiчного статусу об""кта, об""кта матерiального або iдеального. Наприклад, скульптура. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це не мовне, а невимовне.
  Свiдомiсть спрямову" себе на реальний свiт в пiзнавальному напрямку, тобто пiзнавально. Свiдомiсть трансформу" цей реальний свiт в свiт iдеальний. Стан ПРИПИНЕННЯ нiвелю" все, що в цьому iдеальному свiтi застарiло i не спрацьову".
  Свiдомiсть зводить натуралiстичнiсть реального свiту, трансформуючи її в iдеальний свiт. Свiдомiсть також зводить психологiчнi прояви "несвiдомого", трансформуючи їх в iдеальний свiт. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" подiбнi трансформацiї, якщо йде використання дрiб"язкового, непотрiбного, застарiлого.
  Свiдомiсть - це прояв людської суспiльної житт"дiяльностi. Тому свiдомiсть ма" суспiльний характер. Суспiльний характер свiдомостi проявля"ться у таких формах, як фiлософiя, релiгiя, наука, мистецтво, мораль.
  Свiдомiсть опосередкована, теоретична. Тобто свiдомiсть - це i мислення. Мислення, не спрямоване безпосередньо на себе. Отже мислення - це опосередкована теоретична свiдомiсть, яка спрямована не на саму себе, а на предметний зовнiшнiй свiт. Розум - це також теоретична свiдомiсть, яка тотожна тим чи iншим закономiрностям, притаманним об""ктивному свiту. Проте в людинi знаходиться мiсце i спогляданню. Людина спогляда" саму себе, i в такiй самосвiдомостi може зупинятися непотрiбна дiяльнiсть. I тут може мати прояв стан ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ тут розумi"ться як припинення непотрiбної дiяльностi.
  Розум i здоровий глузд. Розум треба розумiти як певне логiчне мiркування, а здоровий глузд - як певне житт"во-практичне мiркування. I мислення, i розум, i здоровий глузд - все це прояви свiдомостi. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це також ознака свiдомостi, яка припиня" дрiб'язковi прояви мислення, розуму, здорового глузду.
  Самосвiдомiсть. Самосвiдомiсть - це свiдомiсть, у якої пiзнавальна активнiсть спрямована на саму себе. Наслiдком самосвiдомостi " те, що людина виокремлю"ться зi свiтового загалу. Також наслiдком самосвiдомостi " те, що людина може поглянути на себе "ззовнi". Такий погляд може приводити до стимулювання i прояву стану ПРИПИНЕННЯ.
  Завдяки самосвiдомостi внутрiшнiй свiт людини актуалiзу" екзистенцiю, характеристиками якої " трансцендентально-унiкальнi стани iндивiда. Стан ПРИПИНЕННЯ i " за своїми властивостями-характеристиками трансцендентально-унiкальним станом iндивiда. Цей стан iндивiда " станом регуляторного характеру. Вiн регулю" дiяльнiсть людини i вiдстороню" неважливу дiяльнiсть.
  Позасвiдоме. Позасвiдомiсть - реальнiсть психiчного життя людини, що протистоїть свiдомостi. Ця реальнiсть iсну" за межами свiдомостi. Позасвiдомiсть спонтанно проявля"ться у свiдомостi. Однак позасвiдоме може взагалi не проявлятися. За Кантом, позасвiдоме пов"язане з iнтуїцi"ю. Позасвiдоме як iнтуїтивне також пов"язане зi станом ПРИПИНЕННЯ, перш за все, сво"ю спонтаннiстю.
  Свiдомiсть форму"ться пiд впливом соцiального середовища, а позасвiдомiсть да"ться людинi вiд народження. Стан ПРИПИНЕННЯ теж да"ться вiд народження. Однак цей стан може не мати прояву взагалi, якщо людина не веде певний спосiб життя, не застосову" повною мiрою регуляторнi механiзми самосвiдомостi.
  Iмпульси позасвiдомостi постiйно "атакують" свiдомiсть, але розумiння реалiй суспiльного життя не дають людинi можливостi втiлити цi iмпульси в життя.
  За Фрейдом, виника" процес витiснення. Iмпульси позасвiдомого повертаються назад до свого джерела. Проте цi iмпульси можуть сублiмувати. Сублiмацiя - це коли iмпульси позасвiдомого виражаються символами у формах культури, в її артефактах.
  Пiдсвiдоме i надсвiдоме. У позасвiдомому розрiзняють пiдсвiдоме i надсвiдоме. Пiдсвiдоме - це сновидiння, психiчнi травми, комплекси. Надсвiдоме - це iнтуїцiя зрiлої особистостi, її творчий процес. Тут людина у своїй творчостi розкрива" власнi глибиннi можливостi в iнтуїцiї. I тут ма" прояв стан ПРИПИНЕННЯ як механiзм нiвелювання всього застарiлого, що заважа" проявлятися творчим процесам, iнтуїцiї.
  Позасвiдоме - морально амбiвалентне, коли вчинок людини проходить поза її свiдомiстю. Несвiдоме - iнфантильна свiдомiсть, стан непроявленого в людинi, коли вона, оцiнюючи себе з морального, цiннiсного боку, здiйсню" несвiдомий вчинок. Стан ПРИПИНЕННЯ, як i позасвiдоме, взагалi морально амбiвалентний. Але тут процес припинення всього дрiб"язкового в людинi так чи iнакше стика"ться з вибором того, що " дрiб"язковим. Оцiнка дрiб"язковостi може виходити на рiвень моральних принципiв.
  Самосвiдомiсть особистостi. Самосвiдомiсть особистостi - це усвiдомлення людиною сво"ї специфiчностi, сво"ї особистiсної специфiки. Через прояв стану ПРИПИНЕННЯ людина теж усвiдомлю" власнi неповторнi риси.
  Самосвiдомiсть виража" сутнiсть внутрiшньо-глибинного свiту особистостi. Тут "дух поста" як витвiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265).
  Особистiсть у своїй самосвiдомостi сприйма" себе як суспiльно значущу цiлiснiсть. При цьому людина бачить в собi свою неповторну iндивiдуальнiсть. Вона сприйма" свої прояви як прояви творця самих суспiльних вiдносин. Адже самосвiдомiсть особистостi взагалi ма" вияв лише в процесi суспiльних вза"мовiдносин.
  Самосвiдомiсть особистостi форму"ться вiдповiдно до iндивiдуально-суспiльних iдеалiв. При цьому форму"ться самопiзнання людини, включаючи в себе як самооцiнку, так i її саморегулювання. Йде також формування емоцiйно-цiннiсного ставлення людини до самої себе. Це вiдiгра" важливу роль у саморегулюваннi i проявi стану ПРИПИНЕННЯ, адже стан ПРИПИНЕННЯ актуалiзу"ться i спрацьову" при припиненнi дрiб"язкового в поведiнцi людини. Наскiльки та чи iнша поведiнка дрiб"язкова, оцiню"ться самою людиною, оцiню"ться раптово, спонтанно, несвiдомо.
  Буття. Буття властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю "буття", коли мова йде про "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Тодi на поверхню виходить потрiбне, те, що задовольня" мету. I тут мета може торкатися самих об'"ктивних речей. Наведемо такий приклад. Мета людини i людства взагалi - це спасiння вiд майбутнiх космiчних негараздiв, катастрофiчних ситуацiй. Тут iнша дiяльнiсть людини " вже дрiб"язковою, не такою важливою. Стан ПРИПИНЕННЯ вiдстороню" все дрiб"язкове i неважливе.
  Через документалiстику можна яскраво демонструвати властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї "буття", де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265).
  Буття - це те, що ", що безпосередньо iсну". Однак все змiню"ться. Наука фiксу" опосередковано бутт"вi явища i процеси. Наука оперу" опосередкованим знанням. Опосередковане знання вiдобража" стосунки, оперу" ними, але не оперу" самим буттям. Опосередковане знання не охоплю" безпосередньо саме буття. Iсну" i безпосередн" знання. Його пов'язують з буттям. Безпосередн" знання зв'язують з таким способом його виникнення як iнтуїцiя. Тобто в кiнцевому рахунку буття - це такий прояв людини, як iнтуїцiя, знання, отримане iнтуїтивно, отримане iррацiональною iнтуїтивнiстю, знання художн". Але " iнтуїцiя iнтелектуальна, яка продуку" опосередковане знання. Такою iнтуїцi"ю оперу" рацiоналiзм, оперу" своїми функцiональними принципами розуму, науковим розсудом. Буття ж виходить у сферу iррацiонального. Буття ототожнюють з "мiнливим i плинним становленням" (Гайденко 2009: 125). Така достатня багатозначнiсть розумiння буття наближа" його до iррацiональної сфери самої людини. Стан ПРИПИНЕННЯ - це та сама iррацiональнiсть. Однак у нiй можна бачити i мiнливiсть плинного становлення, а можна бачити й iнше. Тобто буття розумi"ться по-рiзному. Це i потiк змiн у творчому поривi, як в iнтуїтивiзмi. Це i душа iсторичного часу. А також i неподiлена безперервнiсть цi"ї душi. Все зводиться до людської душi, до певного її стану. I тут вже можна казати про буття як стан ПРИПИНЕННЯ. Буття розумi"ться як присутнiсть. У станi ПРИПИНЕННЯ людина так само вiдчува" якусь присутнiсть.
  Буттю приписують поняття "очевидностi". Але Людина, переживаючи стан ПРИПИНЕННЯ, пережива" очевиднiсть цього стану. Тобто очевиднiсть як iстиннiсть, як розсуд сутностi не усува" стан ПРИПИНЕННЯ при розглядi бутт"востi. Стан ПРИПИНЕННЯ очевидний та iстинний для людини, яка пережива" цей стан. Людина вбача" суть у цьому станi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан безпосередностi. Це стан душевного свiту людини.
  В цiлому можна сказати, що у фiлософiї з часом буття стало вiдображати "не свiт "iстин самих по собi", а iманентне життя трансцендентальної свiдомостi" (Гайденко 2009: 125).
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це трансцендентальна свiдомiсть. А буття - це "не свiт "iстин самих по собi", а iманентне життя трансцендентальної свiдомостi" (Гайденко 2009: 125). Ця "трансцендентальна свiдомiсть " абсолютним буттям" (Гайденко 2009: 125). Цю абсолютнiсть вiдчува" Людина, яка пережива" стан ПРИПИНЕННЯ. Перебуваючи в цьому станi, людина ста" самодостатньою i нi в чому не ма" потреби. Але й абсолютне буття - це "iманентне буття, яке не ма" потреб у жоднiй "речовинi" для свого iснування" (Гайденко 2009: 125). Тобто з приводу вiдсутностi потреби ми бачимо спiвпадiння абсолютного буття i стану ПРИПИНЕННЯ. Однак у фiлософiї " розгортання абсолютизму. Абсолютне буття (як i стан ПРИПИНЕННЯ) " чиста свiдомiсть. Але це початкова категорiя "в якiй вкорiнено всi iншi регiони буття" (Гайденко 2009: 125).
  У фiлософiї склада"ться уявлення про те, що людина "протистоїть не тiльки природi, але й буттю, всiлякiй безпосереднiй даностi взагалi" (Гайденко 2009: 125). Ми бачимо, що протягом усi"ї iсторiї фiлософiї за буттям зберiга"ться така особливiсть як безпосереднiсть. Стан ПРИПИНЕННЯ - це та сама безпосереднiсть, безпосередня данiсть. Ця безпосередня данiсть цiну"ться людиною. У фiлософiї навiть практичну фiлософiю (етику) орi"нтують на теоретичну фiлософiю, на онтологiзм. I тут моральнi цiнностi приписують iдеальному свiту буття. Цей iдеальний свiт виходить за межi людини i ста" "законом серця" (Гайденко 2009: 125), нiби й не ма" вiдношення до суб""кта, не залежить вiд нього. Проте це буття розкрива"ться у спогляданнi, у "феноменологiчному спогляданнi" (Гайденко 2009: 125). Вiдiрвати всi цi процеси вiд людського суб""ктивного свiту неможливо. Споглядання проходить в людинi.
  Онтологiя ХХ столiття розумi" буття по-рiзному. Це i абсолютна, чиста свiдомiсть, i особистiсть як субстанцiя, що ма" вiдношення до "верховної особистостi - Бога" (Гайденко 2009: 125). Тут можна бачити, що буття не варто вiдривати вiд живої людини, вiд її неповторного внутрiшнього свiту. Але стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати особливим внутрiшнiм свiтом.
  Розумiння буття " рiзне. Розумiють буття як духовне, розумiють як слiпу житт"ву силу. Реальна дiйснiсть - це слiпа житт"ва сила, один з видiв буття. Такий вид буття - це бездуховна сила.
  Є розумiння, за яким онтологiю i її предмет буття вважають основою пiзнання i етики, основою теоретичних поглядiв на пiзнання i практичну фiлософiю, фiлософiю моралi. Тут буття як основа "виходить за межi всiлякого сущого i тому не пiдда"ться прямому визначенню" (Гайденко 2009: 125). Стан ПРИПИНЕННЯ теж не пiдда"ться визначенню. Документально це пiдтверджу" вся iсторiя мiстицизму.
  У фiлософiї - буття розумi"ться як суще. Але " твердження, що буття вiдрiзня"ться вiд сущого. Суще - "нейтральне по вiдношенню до будь-яких категорiальних визначень" (Гайденко 2009: 126). Стан ПРИПИНЕННЯ теж нейтральний по вiдношенню до будь-яких категорiальних визначень. Стан ПРИПИНЕННЯ документально зафiксований в апофатичному мiстицизмi. Але мiстицизм, як i фiлософiя буття, вказу" на неможливiсть конкретно визначити суще. Суще " особливiстю як буття, так i стану ПРИПИНЕННЯ. Є твердження того, що "бутт"вi моменти сущого - iснування (Dasein)" (Гайденко 2009: 126). Те саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Моменти сущого стану ПРИПИНЕННЯ - iснування. До цього також можна додати купу категорiй, якi пояснюють це iснування. Так "бутт"вi моменти сущого - iснування (Dasein) i якiсна визначенiсть, яка пов'язана iз сутнiстю (Sosеin); модуси буття сущого - можливiсть i дiйснiсть, способи буття - реальне та iдеальне" (Гайденко 2009: 126). Та якщо мова йде про стан ПРИПИНЕННЯ, то тут фiгуру" вже не iдеальне, а абсолютне буття, не об'"ктивне, а глибоко суб'"ктивне буття. В релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани абсолютизують, говорять про стан Бога, про стан Божественного. Наука теж торка"ться цих питань. Але вона, перш за все, говорить про об'"ктивну i"рархiчнiсть буття, про буття неживого, буття живого. Потiм мова йде про душевне i духовне буття людини. В науцi об'"ктивний реальний свiт структуру"ться вiд простого фiзичного i хiмiчного до складного живого свiту, до найскладнiшого душевного i духовного свiту людини.
  Н. Гартман, наприклад, буду" i"рархiчну структуру буття реального свiту. Вiн видiля" i вiдокремлю" неживе i живе; каже про душевне i духовне, встановлю" певнi рiвнi буття: вищi рiвнi, нижчi рiвнi. Проте не проводиться iдея про еволюцiю, про змiни i перетворення буття неживого в живе. Наукова думка якраз торка"ться цього аспекту, як з неживого утворилося живе, а потiм вже душевне i духовне людини. В онтологiї Н. Гартмана " просто структура сущого, куди входить i неживе, i живе, i душевне i духовне. Науковiсть припуска" еволюцiонiзм: перетворення неживого в живе в процесi об'"ктивних змiн. З цього приводу фiлософськi роздуми Н. Гартмана бiльш подiбнi до традицiй релiгiйно-мiстичної культури, де мова йде про структуроване абсолютне буття, в якому теж спостерiгаються рiвнi буття. В релiгiйно-мiстичнiй культурi спостерiгаються нижчий неорганiчний природний рiвень буття i вищий дух. Релiгiйно-мiстична культура все зводить до абсолютного духу, який оперу" цiнностями поза буттям, надбуттям. Тобто абсолютний дух в релiгiйно-мiстичнiй культурi виходить за межi буття взагалi.
  Наукова культура припуска" прояв абсолютного духу в людинi як особливий стан її свiдомостi. Орi"нтир на таке положення можна бачити в екзистенцiалiзмi. Фiлософiя екзистенцiалiзму, встановлюючи сенс буття сущого, торка"ться обов'язково стану людського духу, який виробля" сенс буття сущого. Тобто розгляд переходить до буття людини. З цього приводу розгляда"ться людська свiдомiсть. Так Едмунд Гуссерль "розгляда" людину як свiдомiсть" (Гайденко 2009: 126). Але в цiй свiдомостi загострю"ться увага на "тут-буття" (Dasein), якому властивi "вiдкритiсть" (буття-в-свiтi), i "розумiння буття" (Гайденко 2009: 126). Тут-буття i вiдкритiсть чiтко нагадують властивостi стану ПРИПИНЕННЯ. Тобто онтологiчнi пошуки екзистенцiалiзму виходять на розгляд стану ПРИПИНЕННЯ. Саме стан ПРИПИНЕННЯ ма" такi властивостi, як вiдчуття iснування тут (тут-буття), вiдчуття вiдкритостi.
  Властивостi стану ПРИПИНЕННЯ можна бачити в екзистенцiалiзмi. А "екзистенцiя - емоцiйно-практично-розумiюче суще, вiдкрите сенсу буття" (Гайденко 2009: 126). Саме тому стан ПРИПИНЕННЯ впису"ться в роздуми екзистенцiалiстiв взагалi. Та коли, "говорячи про "тут-буття", М. Гайдеґґер зверта" увагу на його кiнцевiсть, смертнiсть, тимчасовiсть" (Гайденко 2009: 126), то по вiдношенню до стану ПРИПИНЕННЯ всi цi характеристики " характеристиками певного стану людини, в якiй припиняються дрiб"язковi дiї. Припинення дрiб"язкового i неважливого в людинi " її сущим буттям. У фiлософiї, в її онтологiї - буття i суще ототожненi.
  У фiлософiї екзистенцiалiзму " тенденцiя бачити те, що про буття забувають, прихиляючись до платонiвських iдей. Про буття забувають, коли його розумiють як Бога, як "вище суще" (Гайденко 2009: 126). Та коли буття розумiти, як iснування стану ПРИПИНЕННЯ, то припиня"ться забуття, оскiльки очевиднiсть притаманна цьому стану ПРИПИНЕННЯ. Буття пов'язане з намаганням людини звiльнитися вiд "тиранiї суб'"ктивностi" (Гайденко 2009: 126). З цього приводу можна сказати, що стан ПРИПИНЕННЯ спонтанно звiльня" людину вiд суб'"ктивної тиранiї. Людина прийма" дiї якi ведуть до реального спасiння. Якщо вiдомо в науковiй об'"ктивностi, що Сонце згасне, а життя залежить вiд Сонця, то дiї приймаються в цьому напрямку.
  Робимо висновок. З вищесказаного про буття можна зробити певний висновок. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї буття. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї буття.
  Розглянуто порiвняння категорiї буття i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Всi цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї буття, яку розкрито як в прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї буття в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено: стан буття i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. У цьому категорiя буття i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ " додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї буття i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Через це i виника" розумiння буття як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. У свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан такого призупинення розумi"ться як стан ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Онтологiя у своїх роздумах для пояснення феномену стану ПРИПИНЕННЯ постiйно оновлю" категорiальний апарат. Але категорiя присутнiсть постiйно набира" значимiсть, вiдображаючи онтологiчний аспект проблем.
   Присутнiсть. Є розумiння, що "присутнiсть - це термiн, який застосову"ться у метафiзицi, аби визначити проблематику буття, i в просторовому (присутнiсть об""ктiв), i в часовому (присутнiй момент) сенсi" (Гансен 2003: 337). Хоча документалiстика пiдтверджу", що " "вiдчуття присутностi" (Джемс 1993: 61-69). Тобто мова йде про певний стан людини.
  Категорiя присутнiсть часто застосову"ться в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму. В фiлософiї модернiзму категорiя присутнiсть iсну" в онтологiї Мартiна Гайдеґґера. У постмодернiзмi категорiю присутнiсть вжива" Жак Деррiда. I модернiстська, i постмодернiстська фiлософiї "дослiджували метафiзичне корiння присутностi - з метою перебудувати увесь фундамент захiдної думки" (Гансен 2003: 337). Але присутнiсть - не тiльки в метафiзичних роздумах фiлософiв, а й у психiчних станах конкретних людей. Тут може бути "вiдчуття чи"їсь присутностi" (Джемс 1993: 63). А такi "вiдчуття справжньої присутностi невидимого" (Джемс 1993: 61) нагадують стани з апофатичного мiстицизму, подiбнi до стану ПРИПИНЕННЯ. Проте " й таке слово - "присутнiсть". "Полiвалентнiсть цього слова як означника присутностi та темпорально-присутнього, тобто рiзновиду свiдомостi у просторi - з одного боку i одиницi часу - з iншого" (Гансен 2003: 337) iсну".
  Присутнiсть iсну" як компонент i характеристика певного стану свiдомостi. Цим станом " стан ПРИПИНЕННЯ. Така властивiсть-характеристика як присутнiсть поширю"ться i вважа"ться iснуванням взагалi. Через це навiть фiлософську дисциплiну онтологiю можна звести до певних станiв свiдомостi, бо ж iсну" "така сила уяви, яку можна назвати онтологiчною" (Джемс 1993: 69). Втiм фiлософiя сама по собi iнтегру" знання, якi вiдображають реально i об""ктивно речi, що iснують. Суб""ктивний свiт людини " однi"ю з тем фiлософських знань. Цей суб""ктивний свiт ма" тему про свiдомiсть, самосвiдомiсть, про регуляторнi компоненти самосвiдомостi. Таким регуляторним компонентом " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ свiдомостi розумi"ться фiлософами по-рiзному. Але такий компонент, як присутнiсть, орi"нту" на картину, що опису" психологiчнi прояви людини. Мартiн Гайдеґґер з приводу темпоральностi буття-тут (Dasein) показу", що "цей термiн може означати бути присутнiм поруч (Vorhandenheit)" (Гансен 2003: 337). Таке розумiння присутностi переда" властивiсть-характеристику певного стану психiки. Цей стан пережива"ться так, коли "щось було бiля мене i в його присутностi я найменше сумнiвався, анiж в iснуваннi людей, що складаються з плотi i кровi" (Джемс 1993: 61), "це щось, здавалося, стояло впритул бiля мене i було набагато бiльш реальним, анiж предмети звичайного сприйняття" (Джемс 1993: 61), "в кiмнатi, зовсiм близько вiд мене, знаходиться якась iстота" (Джемс 1993: 62), "вiдчув присутнiсть Бога" (Джемс 1993: 66).
  Мартiн Гайдеґґер у своїй онтологiї при розкриттi присутностi показу", як воно "йдеться про теоретичне споглядання об""кта, "присутнiй" (Gegenwart) час i "присутнiсть" (Anwesenheit) буття" (Гансен 2003: 337). Такий розгляд показу" психiчний свiт людини з його особливостями. Тому постмодернiстськi роздуми "ставлять пiд сумнiв основи метафiзики" (Гансен 2003: 337).
  З приводу метафiзики модернiстський i постмодернiстський напрями фiлософiї поставили пiд сумнiв об""ктивнiсть самої метафiзики. Справа в тому, що "присутнiсть" Мартiн Гайдеґґер назива" пип (тобто теперiшнiй момент), а це - такий присутнiй, який завжди вiдстороню"ться, iсну", як "бiльше не" минулого або "ще не" майбутнього. Тобто Мартiн Гайдеґґер доводить, що в термiнах метафiзики нiякого темпорального присутнього не iсну"" (Гансен 2003: 337).
  Сучасна фiлософiя постмодернiзму, розглядаючи теперiшн" на тлi вiдкидання минулого i майбутнього, почина" нагадувати практику апофатичного мiстицизму. Вiдсторонюючись вiд минулого i майбутнього i наполягаючи на необхiдностi теперiшнього, роздуми сучасних фiлософiв не вiдкривають нiчого нового, а пропагують психотерапевтичну практику, яка може привести людину до особливого стану свiдомостi, до прозрiння, до стану ПРИПИНЕННЯ.
  Сучасна фiлософiя модернiзму i постмодернiзму показую" особливостi стану ПРИПИНЕННЯ. Коли його пережива" людина, то не iсну" минулого i майбутнього, а " теперiшн". Тут розкрива"ться те положення, що "минуле символiзу" застарiлiсть, а майбутн" передбача" "незабаром", яке ма" реалiзуватися" (Гансен 2003: 337). Розглядаючи модернiстськi тенденцiї у фiлософiї, можна дiйти висновку, що "для Гайдеґґера такий пiдхiд до часу не " автентичним, оскiльки вiн не визна" власної iсторичностi, а також визвольних i вiзiонерських можливостей присутнього також i в значеннi "теперiшнього" (Гансен 2003: 337).
  Теперiшн" " властивiстю-характеристикою стану ПРИПИНЕННЯ як особливого стану свiдомостi. У цьому станi "теперiшнiсть" i "присутнiсть" iснують як властивостi-характеристики психiчного стану людини, стану особливого, який познача"ться як надсвiдоме.
  Жак Деррiда зi сво"ю постмодернiстською спрямованiстю, розкриваючи фiлософiю Мартiна Гайдеґґера, доводить, що "сама фiлософiя завжди санкцiонувалася "надзвичайним правом" присутнього" (Гансен 2003: 337). Такий присутнiй iсну" як властивiсть-характеристика стану ПРИПИНЕННЯ, психiчного стану, який розумi"ться як компенсаторне осяяння.
  Постмодернiзм Жака Деррiда розкрива" те положення, що "захiдна думка розумi" присутнiсть як "значення буття взагалi" i що присутнiсть означа" присутнiсть речей, темпоральну присутнiсть як точку в часi, присутнiсть як iстинну сутнiсть i присутнiсть як свiдомiсть у картезiанському розумiннi" (Гансен 2003: 337).
  Присутнiсть можна розглядати не тiльки в картезiанському трактуваннi. Присутнiсть може бути властивiстю-характеристикою стану ПРИПИНЕННЯ, стану тi"ї свiдомостi, при якiй проходить компенсаторне осяяння, при якiй зника" неважливе.
  Жак Деррiда, розкриваючи суть присутнього Мартiна Гайдеґґера, "окреслю" межi онто-теологiї, яку вiн сподiва"ться зруйнувати" (Гансен 2003: 337). Але зробити таку руйнацiю можна, спираючись на конкретнi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Наприклад, нема" такої властивостi-характеристики як "розсiяння" (Гансен 2003: 338). У стану ПРИПИНЕННЯ " така властивiсть-характеристика. Вона присутня в документалiстицi апофатичного мiстицизму. Вона " в Упанiшадах, в яких присутнiй "невимовний, а розчинення проявленого свiту, який приносить щастя, недвоїсте" (Упанишады 2003: 638).
  Метафiзика присутностi. Жак Деррiда зазнача", що "метафiзика присутностi" вказу" на будь-яку епiстему, що прагне визначити буття як присутнiсть" (Маргаронi 2003: 260). Тут "йдеться про буття як об""ктивнiсть, присутню для зору або розуму суб""кта; про буття як про присутнiсть i близькiсть до себе cogito, свiдомостi, суб""ктивностi; буття як повернення того самого (назви до притаманного голосу до сприймальної перетинки вуха, намiру до суб""кта, значення до його джерела)" (Маргаронi 2003: 260). Тут ма"мо справу з "вiрою у здатнiсть значення представляти себе" (Маргаронi 2003: 260).
  Здатнiсть представляти себе оберта"ться включенням компенсаторних процесiв, результатом яких " втрата уявлень про себе. Уявлення себе змiню"ться на вiдсутнiсть таких уявлень, виникненням ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння, виникненням стану ПРИПИНЕННЯ.
  Жак Деррiда вважа", що "iнтерпретацiя буття як повноти (ousia) та розкриття повторного засво"ння цi"ї повноти (parousia) обґрунтовують сприйняття знаку в термiнах повноти, яку треба прикликати. В контекстi цього сприйняття знаку мовлення оцiню"ться як безпосереднiй i прозорий носiй присутностi, тодi як письмо маргiналiзу"ться через свою вiддаленiсть вiд голосу, що служить гарантом авторитетностi мовлення, яке передбача" впровадження перiодичностi в безпосередню присутнiсть "теперiшнього" (stigme)" (Маргаронi 2003: 260-261). Така "присутнiсть теперiшнього (stigme)" (Маргаронi 2003: 261) розгляда"ться у виглядi слiду, оскiльки тут ма" мiсце мовлення. При глибоких станах ПРИПИНЕННЯ як компенсаторного осяяння, де " присутнiсть теперiшнього, нема" мiсця мовленню, а присутня тиша. В даному випадку присутнiсть теперiшнього можна розглядати як вiдбиток, як слiд. При такому станi речей, коли " слiд, не можна говорити про повну присутнiсть, адже ма"мо справу з вiдбитком.
  Розглядаючи поняття присутностi, яке iснувало в традицiях захiдної фiлософiї, Жак Деррiда показу" процес включення в метафiзику присутностi знаку, розкриваючи, наскiльки "властива кожному знаку можливiсть функцiонувати за вiдсутностi його творця" (Маргаронi 2003: 261). Але такий розгляд не торка"ться безпосередньо присутнього у ВИЩОМУ станi свiдомостi як компенсаторному осяяннi, у станi ПРИПИНЕННЯ, де знаки зовсiм зникають. Однак можна говорити про те, якою " "безперервна затримка будь-якої повної присутностi або апокалiптичного (само) вираження, спричинена нескiнченною грою вiдмiнностей" (Маргаронi 2003: 261).
  Вiдмiнностi породжують все. Але " i момент злиття, однаковостi, рiвноваги, спокою, зупинки, навiть присутностi. Хоча присутнiсть " властивiстю-характеристикою ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння, тобто стану ПРИПИНЕННЯ, навiть i вона, ця присутнiсть, може зникати, може наставати вiдсутнiсть. Тобто присутнiсть може компенсуватися вiдсутнiстю. Жак Деррiда, хоча i торка"ться того, що "розколю" та зупиня" присутнiсть, далекий вiд того, щоб вiддати перевагу вiдсутностi та вiдмiнностi" (Маргаронi 2003: 261). Розглядаючи ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння, тобто розглядаючи стан ПРИПИНЕННЯ, ми не можемо не враховувати вiдсутнiсть всього дрiб"язкового, а також зайвого, неголовного, упередженого. Побудови з усього дрiб"язкового, зайвого, упередженого порушуються. За Жаком Деррiда також важливим " те, щоб "зробити проблематичною будь-яку побудовану на протиставленнi систему думки, що осмислю" один бiк протиставлення як звичайну екстерiорнiсть iншого (наприклад, смерть до життя, вiдсутнiсть до присутностi)" (Маргаронi 2003: 261). У цьому випадку можна розумiти присутнiсть як "наслiдок тi"ї iншостi" (Маргаронi 2003: 261), що фактично " ВИЩИМ станом свiдомостi, як компенсаторне осяяння " станом ПРИПИНЕННЯ, або ПРИСУТНОСТI. Тут збiг понять присутностi та iншостi можна розцiнювати так: мова йде про включення в роздуми предмету ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. За багатьма постмодернiстськими твердженнями Iнший, або ПРИПИНЕННЯ - це i " ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння, як стан ПРИПИНЕННЯ. Проте мова тут iде не про сам ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, а про слiд, який цей стан залиша" у повсякденнiй свiдомостi людини. Однак слiд, про який каже Деррiда, не вiдходить далеко вiд самого ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, адже "слiд, як вважа" Деррiда, " "силою" (радше нiж концептом або поняттям)" (Маргаронi 2003: 261).
  У своїх роздумах Жак Деррiда "не спира"ться на визначення буття як присутностi" (Маргаронi 2003: 261). Тому не можна вважати, що в своїй фiлософiї Жак Деррiда безпосередньо торка"ться проблем ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, де присутнiсть " властивiстю-характеристикою. Коли Жак Деррiда торка"ться "до критики Мартiном Гайдеґґером того, що вiн називав "онтотеологi"ю" (тобто системою сутнiсно-теологiчних концептiв, витворених притаманним захiднiй думцi вiдданням переваги присутностi)" (Маргаронi 2003: 261), то вгаду"ться тема ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ.
  Модернiзм Гайдеґґера i постмодернiзм Деррiда - це епоха критичного ставлення до метафiзики. В цей перiод вважа"ться, що метафiзика вичерпала свої можливостi i просто заважа" подальшому розвитковi фiлософiї. У модернiзмi Гайдеґґера ще фiгуру" категорiя "Буття", однак постмодернiзм Деррiда говорить вже не про "буття", а про "слiд". Однак "слiд" - це те, про що може сказати людина, яка пережила безпосередньо ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ i перебува" у повсякденному станi, де присутнiй слiд вiд пережитого.
  Жак Деррiда критику" фiлософськi концепти метафiзики, яка говорить про присутнiсть. Та яка може бути критика, якщо торкнутись того факту, що присутнiсть " властивiстю-характеристикою ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, проявом психiчного стану людини?
  Постмодернiзм так чи iнакше торка"ться "проблематизацiї iдентичностi (як повернення того самого), свiдомостi (як присутностi та близькостi до себе) i досвiду (як неопосередкованої присутностi)" (Маргаронi 2003: 261-262). Постмодернiзм сво"ю неопосередкованою присутнiстю безпосередньо пiдходить до розгляду конкретних станiв людської психiки, чим i наближа"ться до розгляду ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ психiчного життя особистостi. Цим постмодернiзм проводить "дослiдження зсередини явища" (Маргаронi 2003: 262). Дослiдження так чи iнакше концентруються на категорiї "присутностi". Тому слушно бiльш ретельно розглянути цю категорiю.
  Жак Деррiда вважа", що мова повторю" i циту" те, що було в минулому. Але вона циту", повторюючи i змiнюючи це минуле. При цьому мова спiввiдносить тi чи iншi значення з тi"ю ситуацi"ю, яка " на даний момент часу. Тобто Жак Деррiда говорить про мову як про цитування та повторення. При цьому породжуються новi варiанти того, що виголошу"ться. Такого нема" при компенсаторному осяяннi стану ПРИПИНЕННЯ, де припиня"ться все непотрiбне, зайве, упереджене. Це певний стан. Вiн спонтанно виника" у людини, iсну" поза мовою. А от у повсякденному станi свiдомостi "ми не можемо перебувати поза мовою як власне присутнi картезiанськi суб""кти, оскiльки ми завжди вже створенi мовою i знову створю"мо мову, завжди циту"мо, повторю"мо i доповню"мо її. Тобто в мiру того, як мова конструю" суб""ктiв, суб""кти постiйно змiнюють i фрагментують мову" (Гансен 2003: 338). Однак таке не спостерiга"ться в моменти виникнення компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. В цi моменти ма" прояв процес припинення. Таке припинення проходить, виправляючи прояви людини в свiтi. Таке припинення залиша" слiд. ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ змiню"ться на повсякденний стан свiдомостi, в якому ма" прояв "диференцiальна структура слiду, i цю структуру, що усува" авторську присутнiсть мовця, можна виявити також у мовленнi" (Гансен 2003: 338).
  У повсякденному життi свiдомостi, як у надсвiдомих iнтуїтивних прозрiннях, ма" прояв - "як доповнення i структура слiду - мова неконтрольована, позбавлена автора" (Гансен 2003: 338). Отже "структура мови виключа" можливiсть повертатися думкою назад, до поняття первiсної, або метафiзичної, присутностi, яка могла б гарантувати i верифiкувати значення. Присутнiсть стала концептом, який часто " предметом постiйних суперечок вчених i критикiв" (Гансен 2003: 338). Проте присутнiсть " i безпосередньо властивiстю-характеристикою ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ.
  Постмодернiзм так чи iнакше торка"ться алтерностi та процесу ПРИПИНЕННЯ як властивостей-характеристик певного стану людської психiки. Це "торкання" ма" вiдношення i до онтологiї, де об""ктивнiсть зводиться до суб""ктивностi.
  Розглянемо цей аспект.
  Коли людина перебува" у присутностi, то дискурс - обмежений. Вона каже два-три слова, як воно ". Тут людина самодостатня, i зазвичай нема" нiяких роздумiв. Це апофатичний дискурс. Вiн виника", коли людина перебува" у станi ПРИПИНЕННЯ.
  "Якщо не говорити нi про що i не вимовляти нiчого у рамках апофатичного дискурсу" (Деррида 2001: 277), то ми особливо нiчого i не дiзна"мося про той стан, в якому перебува" людина. Та коли у людини знижу"ться рiвень стану ПРИПИНЕННЯ, то вона розповiда" i пише про цей стан бiльше. Тодi вже поширю"ться "дискурс як такий - у формi спiлкування, молитви, хвали або святкування. Навiть найбiльш заперечливий дискурс, той, що перебува" за межами усiлякого нiгiлiзму i негативної дiалектики, завжди зберiга" в собi слiд iншого" (Деррида 2001: 278). I цей iнший - не обов"язково iнша людина. Iнший може бути в самiй людинi як стан ПРИПИНЕННЯ, предметом чого i " ця робота.
  Стан ПРИПИНЕННЯ присутнiй у всiлякому мiстицизмi, у всiлякому апофатизмi: християнському, брахманiстському, буддистському, даоському. Стан ПРИПИНЕННЯ може бути присутнiм в людинi чисто спонтанно i поза мiстицизмом, коли людина не торка"ться нiякого мiстицизму. I тому постмодернiстський постулат Жака Деррiда про те, що "апофатичний дискурс i повинен починатися молитвою, яка визна", опису" i пiдтверджу" сво" призначення: досягти Iншого" (Деррида 2001: 279) - це постулат необов"язковий. Тут Iнший - з великої лiтери, тобто певний стан, ВИЩИЙ стан, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ може виникнути поза всякими молитвами. I може бути зафiксованим усiлякою культурою: "вропейською, арабською, iндiйською, китайською. Але також може бути зафiксованим без будь-яких традицiй. "Навiть якщо християнська негативна теологiя i зобов"язана багато чим платонiвськiй i неоплатонiвськiй дiалектицi" (Деррида 2001: 280), то ця зобов"язанiсть - необов"язкова. Так iсну" брахманська негативна теологiя, буддистська. Iсну" даоська негативна теологiя, виникнення якої не пов"язане з платонiвською i неоплатонiвською дiалектикою. Стан ПРИПИНЕННЯ, вiдбитий i вiдображений у всiх цих культурах, може виникнути у людини, яка не ма" зв"язку з усiма цими культурами. I ця людина на основi свого досвiду може започаткувати власний напрямок культури, не пов'язаний нi з християнством, нi з брахманiзмом, нi з буддизмом, нi з даосизмом, адже стан ПРИПИНЕННЯ " в природi людини. I людина, переживши цей стан, може розвивати власний напрямок культури, аж нiяк не пов'язаний з релiгi"ю i апофатичним мiстицизмом. Хоча культура, за традицi"ю, багато чого переда" з приводу стану ПРИПИНЕННЯ.
  Жак Деррiда зазнача", що "важко читати Гегеля, не беручи до уваги апофатичну традицiю, яка була зовсiм не чужою йому, принаймнi, через переосмислення праць Бруно, а отже й Миколи Кузанського, Майстера Екгарта" (Деррида 2001: 280). Постмодернiстською традицi"ю помiчено, що традицiї, навiть тi, що не пов"язанi одна з одною, все одно свiдчать про присутнiсть певної порожнечi, про внутрiшню порожнечу. I це враження вiд стану ПРИПИНЕННЯ, при якому зникають думки i царюють порожнiсть i тиша. Цю порожнiсть i тишу можемо побачити як в апофатизмi Китаю, так i в апофатизмi Грецiї. Тут Лао Цзи i даосизм - такий самий, як Платон i неоплатонiзм. Тут у своїй основi медитативнi технiки подiбнi одна до одної. Тут дiалектика приходить "як до мислення про iншого" (Деррида 2001: 284), iншого як про стан ПРИПИНЕННЯ. Ма"ться на увазi стан Iншого як стан ПРИПИНЕННЯ. Дiалектика приходить не як абсолютна небутт"вiсть, не як протилежнiсть Буттю, а як мислення про iншого, про стан ПРИПИНЕННЯ. Тут нема" негативної дискурсивностi як абсолютного, бо " конкретний стан ПРИПИНЕННЯ, про який мовиться, який вiдобража"ться в тiй чи iншiй формi. Тому в дискурсi "не те i не це" також розумi"ться як "i те, i це". Тобто дiалектика говорить про те, що не " Буттям, але в той же час не " i нiщо. В дiалектицi ми постiйно зустрiча"мо роздуми: "не те i не це", яке одночасно " "i те, i це".
  Заслугою сучасної фiлософiї постмодернiзму " те, що вiдкрито два шляхи вирiшення проблем. Цi шляхи радикальнi: "неоантропоморфне i неотеологiчне" (Деррида 2001: 287). Тобто в розумiннi стану ПРИПИНЕННЯ можемо вiднести вирiшення проблеми до сфери антропологiї, де мовиться про стан ПРИПИНЕННЯ як про певний стан, який " в природi людини i який компенсу" недолiки цi"ї людини. Iнший шлях - це теологiя як роздуми про щось надприродне. I це все - мова про стан ПРИПИНЕННЯ, оскiльки iснують такi натяки, як "нiчого не трапля"ться через неї, завдяки їй дорiвню" - як нiчого не трапля"ться i по вiдношенню до неї самої" (Деррида 2001: 287). Тобто мова йде про стан людини поза всiляких форм, поза всiлякої визначеностi. Тут все ж таки присутня байдужiсть i безтурботнiсть. Це Хора. "Хора не " чимсь позитивним, рiвно, як i негативним. Вона - безтурботнiсть" (Деррида 2001: 288). Тобто вона " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Теологiя бува" рiзна. I символiчна, i мiстична. Бог розумi"ться теж по-рiзному. I у формi, i поза формою. Йде вiдкидання певних уявлень. "Вiдкидання всяких норм i звичних уявлень i перехiд у "безґрунтовне" iснування, iснування з "нiщо" - це, можливо, "дина можливiсть "трансцендуючої" свiдомостi опинитися за межами досвiдного знання в її прагненнi з""днатися з Богом або Абсолютом" (Висоцька 2012: 66).
  Бога розумiють по-рiзному. Але, щоб доторкнутися до нього, щоб до нього здiйнятися, треба мати незасмiчений i незатьмарений розум. Про таке "днання з Божественним каже постмодернiзм, дослiджуючи твори Дiонiсiя Ареопагiта, твори Майстера Екгарта, Августина Блаженного. Постмодернiзм помiча", що в цих творах Бог - мудрий поза мудрiстю, добрий поза добротою, могутнiй поза могутнiстю. Однак розпiзнати це можна божественним iншим (Деррида 2001: 295), тобто переживши стан ПРИПИНЕННЯ. Божественний iнший - це стан ПРИПИНЕННЯ. Мова врештi-решт йде про стан людини. Жак Деррiда говорить про "досягнення того стану оголеностi, при якому ма"мо вiдсутнiсть всiх i всiляких покровiв" (Деррида 2001: 295).
  Дослiджуючи мiстичнi твори з приводу Божественного, фiлософи-постмодернiсти концентрують увагу на порадах Майстера Екгарта про те, що людина зрештою ма" заспокоїтись i замовкнути, дотримуватися мовчання. Майстер Екгарт каже: "Зберiгай мовчання" (Деррида 2001: 303). I це - задля того, щоб вiдчути це Вище, Божественне, стан ПРИПИНЕННЯ. Хоча вираз "свiдомо мовчати" можна розумiти як вправу, як певне тренування для отримання певного стану свiдомостi, що не " спонтанним процесом виникнення стану ПРИПИНЕННЯ.
  З приводу мiстичностi метафiзики фiлософи-постмодернiсти розглядають твори своїх попередникiв, фiлософiв модернiстського перiоду фiлософiї. Так, наприклад, Жак Деррiда дослiджу" твори Мартiна Гайдеґґера, його метафiзику буття. I тут про буття можна говорити, як про абсолютно iншого (Деррида 2001: 305). Цей абсолютно iнший " стан ПРИПИНЕННЯ. Цей стан iсну" як конкретний стан людини, при якому компенсуються її слабкостi. Але у фiлософiї цей стан пiднiма"ться до рiвня метафiзичного розгляду. Тут "для Dasein вiдкрива"ться можливiсть запитування Буття, структура якого характеризу"ться Гайдеґґером як трансценденцiя" (Деррида 2001: 305). А це - "рух до зовсiм iншого" (Деррида 2001: 305). Такий рух - це рух до зовсiм iншого стану, стану ПРИПИНЕННЯ. Це рух до стану ПРИПИНЕННЯ як iншого стану, стану Iншого "Я".
  Постмодерн через твори Деррiда вiдзнача", що Мартiн Гайдеґґер усува" навiть слово Буття. "Слово Буття ним перекреслю"ться" (Деррида 2001: 311). Тобто кiнцевий результат постмодернiстiв-дослiдникiв зводиться до того, що у фiлософiї "метафiзика " онто-теологiя" (Деррида 2001: 311). А вiдчуття присутностi у людини - це її стан ПРИПИНЕННЯ. "Галюцинацiя не досяга" повного розвитку: людина раптом вiдчува" поряд iз собою чиюсь "присутнiсть", що посiда" певне мiсце у просторi, iснуючи в особливiй формi" (Джемс 1993: 60). I "яка рiзниця мiж писаннями теологiї i писаннями про Буття" (Деррида 2001: 313). А нiякої. Йдеться про певний стан свiдомостi, при якому галюцинацiї зникають, зника" все дрiб"язкове у психiчному проявi людини. Людина вiдчува" свободу вiд всього цього. Це ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ.
  Свiт змiню"ться, i те, що людина поставила собi за головну мету, може стати непотрiбним. Тобто ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ - це регуляторний процес, в якому "присутнiсть" i "теперiшнiсть" " властивостями-характеристиками.
  Отже теперiшнiсть можна розглядати в контекстi категорiї "метафiзика присутностi", оскiльки теперiшнiсть " властивiстю ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, а цей стан належить до категорiї "метафiзики присутностi". Метафiзика присутностi фактично каже про стан ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Стан ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE) поста" основою метафiзичних роздумiв. Стан ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE) " основою метафiзики.
  
  Роздiл 3. ЕПIСТЕМОЛОГIЧНИЙ
  (ГНОСЕОЛОГIЧНИЙ) АСПЕКТ
  
  Фiлософiя пiзнання, або теорiя пiзнання, або епiстемологiя (гносеологiя), визнача" закономiрностi i закони, за якими людина виробля" об""ктивно iстиннi знання про об""ктивно i реально iснуючий свiт. Iстиннi знання виробляються i про реально iснуючий суб'"ктивний свiт станiв людської психiки. До цих станiв належить i стан ПРИПИНЕННЯ як особливий стан психiчного життя людини.
  Теорiя пiзнання розгляда" як донаукове, так i наукове пiзнання свiту, займа"ться вивченням досвiду того, як вести науковi дослiдження. Теорiя пiзнання вивча" досвiд того, як проводяться науковi дослiдження. Теорiя пiзнання дослiджу" вiдношення знань людей до об""ктивної реальностi, до того, як той чи iнший закон iсну" в дiйсностi об""ктивного свiту. Але теорiя пiзнання розгляда" i глибоко суб'"ктивний свiт людини, доводячи i роблячи його об'"ктивним. Про стан ПРИПИНЕННЯ отримуються об'"ктивнi знання.
  Метод теорiї пiзнання. Тут метод розумi"ться як iдеальне вiдтворення людським розумом тих чи iнших явищ у певних категорiальних системах, у структурних комплексах категорiй.
  Теорiя пiзнання розгляда" процес пiзнання, виявляючи оптимальнi шляхи щодо отримання об""ктивної iстини.
  Теорiя пiзнання систематизу" знання, обґрунтову" їх розташування в категорiальних структурах.
  Теорiя пiзнання формулю" критерiї iстини, визнача", як, яким чином використовувати iстини на практицi. Тут з приводу стану ПРИПИНЕННЯ можуть виникати складнощi. Адже цей стан - раптовий, спонтанний. Тому складно чiтко намалювати практичнi дiї.
  Категорiї теорiї пiзнання. Категорiї теорiї пiзнання - це суб""кт пiзнання, пiзнавальнi здатностi суб""кта, тобто вiдчуття, сприймання, уявлення, мислення, розум. Це також об""кт пiзнання, пiзнавальна дiяльнiсть як застосування пiзнавальної здатностi для осягнення iстини, знання, теоретичнi i практичнi знання, iстина як мета пiзнавальної дiяльностi, досвiд як практика, навантажена iндивiдуальними i суспiльно-iсторичними особливостями. Всi цi категорiї застосовуються i при розглядi стану ПРИПИНЕННЯ.
  Сенсуалiзм. Сенсуалiзм в теорiї пiзнання - це коли перевага нада"ться чутт"вiй пiзнавальнiй здатностi, коли вiдчуття вважаються "диним джерелом знань. В чутт"вiй сферi " i глибиннi особистiснi iндивiдуально неповторнi стани. До них належить i стан ПРИПИНЕННЯ. Людина здатна пiзнавати безпосередньо подiбнi стани.
  Емпiризм. Емпiризм в теорiї пiзнання - це коли вважа"ться, що чутт"вий досвiд вiдiгра" головну роль у твореннi нових знань, а мислення та його форми " лише засобами впорядкування чутт"вого досвiду. Якщо торкатися дослiдження стану ПРИПИНЕННЯ, то чутт"вий досвiд вiдiгра" важливе значення, адже стан ПРИПИНЕННЯ " особливим глибинно-чутт"вим станом людини. I без всебiчно чутт"вого дослiдження неможливо обiйтись.
  Рацiоналiзм. Рацiоналiзм у теорiї пiзнання - це коли мисленню вiдводиться провiдна роль, коли розум розумi"ться як джерело i критерiй iстинностi знань. З приводу стану ПРИПИНЕННЯ можна сказати, що цей стан - хоч i глибинно-чутт"ва сфера, але отримання об'"ктивної iстини потребу" творчої наснаги розуму.
  Апрiоризм. Апрiоризм, апрiорi в теорiї пiзнання - це коли з процесу творення знання вилучають досвiд. Для отримання об'"ктивних iстин про стан ПРИПИНЕННЯ досвiд вилучити неможливо. Сам стан ПРИПИНЕННЯ " досвiд. У мiстицизмi розглядаються стани поза досвiдом. Однак це умоглядний розгляд, за яким можуть i не стояти досягнення по отриманню об'"ктивних iстин.
  Агностицизм. За Д. Гьюмом, агностицизм заперечу" можливiсть пiзнання свiту. Та якби ми не пiзнавали об'"ктивнi реалiї свiту, то не змогли б i пристосуватися до цього свiту. Через властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ можна пiзнати об'"ктивнi iстини про цей стан.
  Близькими до теорiї пiзнання вважаються реалiстичнi, феноменологiчнi, прагматичнi, аналiтичнi, психологiчнi теорiї.
  Реалiстичнi теорiї. Реалiстичнi теорiї виходять з розумiння незалежностi об""кта пiзнання, з розумiння можливостi вiдображення об""кта пiзнання в мисленнi людини. До реалiстичних теорiй належать такi теорiї, як дiалектико-матерiалiстична теорiя пiзнання К. Маркса, причинний реалiзм, представлений Б. Расселом, критичний реалiзм фiлософiї Сантаяни, неореалiзм фiлософiї Д. Мура. Стан ПРИПИНЕННЯ " суб""ктивний феномен, який може бути об'"ктивно вiдображеним у мисленнi людини. У ньому можна видiляти об'"ктивнi iстини.
  Феноменологiчнi теорiї. Феноменологiчнi теорiї вважають реальнiстю тiльки явища, а пiзнання цих явищ - це концептуальне упорядкування даних безпосереднього досвiду. Представники феноменологiчної теорiї - Гуссерль, Кассирер, Шелер. Безпосереднiй досвiд вiдiгра" важливу роль i при пiзнаннi стану ПРИПИНЕННЯ.
  Прагматичнi теорiї. Прагматичнi теорiї зосереджуються на формулюваннi знань, використаннi концепцiй утилiтаризму, iнструменталiзму. Представники прагматичної теорiї - Джеймс, Дьюї. При розглядi стану ПРИПИНЕННЯ можна вважати, що сам процес припинення " прагматичним за сво"ю суттю. Адже припиня"ться в своїх проявах дрiб'язковiсть, все неважливе, непотрiбне.
  Аналiтичнi теорiї. Особливiсть аналiтичних теорiй поляга" в тому, що тут широко використовують мовно-лiнгвiстичнi й логiчнi засоби та iдеї. Представники аналiтичної теорiї: Карнап, Поппер. У станi ПРИПИНЕННЯ нема" нiчого мовно-лiнгвiстичного i логiчного, оскiльки йде процес очищення вiд усього цього. Однак вiдображення цього стану, стану ПРИПИНЕННЯ, потребу" також мовно-лiнгвiстичних i логiчних засобiв.
  Психологiчнi теорiї. Особливiсть психологiчних теорiй поляга" в тому, що тут використовують категорiї психiчного, через що розумiються пiзнавальнi процеси, пiзнавальнi здатностi людини. Представником психологiчної теорiї вважа"ться Пiаже. З приводу стану ПРИПИНЕННЯ можна стверджувати, що тут вживання категорiй психiчного проводиться найширше. Через цi категорiї розкриваються сутнiснi процеси стану ПРИПИНЕННЯ
  Пiзнання. Пiзнання - це процес здобування знання, суспiльно-iсторичний процес вза"модiї суб""кта i об""кта, де суб""кт активно вибира" об""кт i визнача" щодо нього свою мету.
  Людина в процесi пiзнання як вiдобража", так i вiдтворю" об""кт у своїй свiдомостi. Об""кт пiзнання вiдтворю"ться людиною у виглядi чутт"вих образiв або рацiональних понять. Людина в процесi пiзнання застосову" тi засоби вiдображення об""кта, якi вiдповiдають певнiй природi об""кта. Музикант застосову" символи, фiлософ - поняття. При пiзнаннi стану ПРИПИНЕННЯ застосовуються i символи, i поняття. Адже це складний феномен психiчного життя людини.
  Змiст iдеальних образiв i понять, якi вiдтворю" людина, мiстить в собi iстиннiсть знання.
  Пiзнавальна дiяльнiсть людини реалiзу" пiзнавальнi цiлi. Тут знання " результатом пiзнавального процесу.
  Кiнцева i завершальна мета процесу пiзнання - це отримання об""ктивної iстини. Об'"ктивна iстина повинна вiдображати також i глибоко суб'"ктивний стан ПРИПИНЕННЯ.
  При спостереженнi людина, напружуючи свої органи вiдчуття i сприймання, безпосередньо контакту" з об""ктом пiзнання. Надалi людина своїм мисленням i розумом опосередкову" об""кт. Мислення i розум надають осмислення вiдчуттям i сприйманню. Але при пiзнаннi стану ПРИПИНЕННЯ мислення i розум мають спиратися на сам стан ПРИПИНЕННЯ, який пережили багато людей i зафiксували в документалiстицi. Тобто ма" вестися статистика, адже вiдчуття i сприймання людини в станi ПРИПИНЕННЯ доволi сво"рiднi. Тому повинен бути широкий матерiал для пiзнання.
  Вза"модiя вiдчуттiв i розуму (або чутт"вого i рацiонального) виробля" об""ктивне знання.
  Залежно вiд характеру вза"модiї чутт"вого i рацiонального видiляють два рiвнi пiзнання: емпiричний i теоретичний.
  Емпiричний рiвень пiзнання - це коли домiну" чутт"ве при твореннi знання. Тут знання набира" форми рiзноманiтних фактiв, якi в подальшому систематизуються. Це емпiричне знання.
  Теоретичний рiвень пiзнання - це коли домiну" рацiональне при твореннi знання. Тут знання форму"ться у виглядi абстракцiй, якi в подальшому структуруються i систематизуються в певних узагальненнях. Це теоретичне знання.
  При дослiдженнi стану ПРИПИНЕННЯ треба застосовувати емпiричний i теоретичний рiвнi пiзнання, бо цей прояв психiчного життя людини надто складний.
  Рушiйною силою пiзнання " суспiльно-iсторична практика. Суспiльно-iсторична практика форму" самi запити на знання. Ця практика i спожива" здобутi знання. В станi ПРИПИНЕННЯ практика раптова i спонтанна. Вона " компенсаторним результатом вiдхилення людини в бiк дрiб"язкових i непотрiбних дiй при спостереженнi за всiм цим самосвiдомiстю.
  Процес пiзнання по"дну" чутт"ве i рацiональне, емпiричне i теоретичне, по"дну" практику i теорiю, тобто практичне i теоретичне.
  Пiзнання " складовою будь-якої дiяльностi людини. Нехай це буде дiяльнiсть виробнича чи споживча, перетворювальна чи виконавча. В станi ПРИПИНЕННЯ дiя припиня"ться. Припиняються дiї дрiб"язковi i непотрiбнi.
  Є донаукове пiзнання, яке отриму" знання в щоденнiй житт"дiяльностi й закрiплю" це знання в буденному досвiдi. Однак " й наукове пiзнання, яке перевiрене на iстиннiсть в структурах i системах знань. Також " позанаукове пiзнання, яке здiйсню"ться в ненауковiй сферi дiяльностi, тобто в художнiй, полiтичнiй, правовiй. Позанаукове пiзнання, як i наукове, закрiплю"ться у формах суспiльної свiдомостi. Про стан ПРИПИНЕННЯ можна говорити як про ненаукове пiзнання. Це коли мова йде про безпосередн" переживання стану ПРИПИНЕННЯ. Але про цей стан може бути i наукове пiзнання. Можуть бути об'"ктивнi науковi знання при дослiдженнi подiбних явищ.
  Iстина. Iстина - це вираження сутнiсного змiсту, мета пiзнавального процесу. Iстина " результатом пiзнавального процесу - як iстинне знання. Iстинне знання адекватно вiдобража" реальнiсть у свiдомостi людини, реальнiсть як об""ктивну, так i суб""ктивну, притаманну певнiй iндивiдуальнiй свiдомостi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це якраз суб'"ктивна реальнiсть, притаманна певнiй iндивiдуальнiй свiдомостi. Але " властивостi-характеристики, якi повторюються в iндивiдуальнiй свiдомостi рiзних людей.
  Коли пiзнавальний образ вiдповiда" знанням реального стану речей в дiйсностi, як вони ", то можна казати про iстину. Ця iстина за своїм змiстом не залежить вiд суб""ктивного свiту людини. Ця iстина - об""ктивна. Однак вона як пiзнавальний образ повнiстю не збiга"ться з об""ктом. Об""кт пiзнання ма" пiзнавальну невичерпнiсть. Свiт змiню"ться. Тому iстина не " чимось незмiнним. Iстину не можна розглядати як дещо повнiстю статичне. Пiзнання iстини - це процес наближення до повноти вiдтворення реального стану речей. Про статичнiсть не можна говорити i при пiзнаннi iстини у вiдношеннi до стану ПРИПИНЕННЯ. Iстини з приводу стану ПРИПИНЕННЯ можуть змiнюватись. Але результуюча - залиша"ться. Це припинення дрiб"язкового, неважливого i непотрiбного в дiях при змiнах у навколишньому свiтi.
  Те чи iнше знання " iстинним:
  по-перше, коли об""кт пiзнання розгляда"ться таким, який вiн " сам по собi i як вiн iсну" в об""ктивнiй реальностi;
  по-друге, коли об""кт розгляда"ться в усiй своїй якiснiй рiзноманiтностi, в усiх своїх вза"мозв"язках i опосередкуваннях i взагалi, коли об""кт розгляда"ться в усiй своїй багатостатностi;
  по-трет", коли за достовiрне прийма"ться знання, обґрунтоване логiкою i практикою, обґрунтоване теоретично i емпiрично.
  Iстина як продукт пiзнання ма" цiннiсне значення у сферi культурних вiдносин. Служiння iстинi у сферi культурних вiдносин набува" морального звучання. Моральне може проглядатися i при станi ПРИПИНЕННЯ, коли в людинi припиняються дiї, непотрiбнi не тiльки самiй людинi, а й тим людям, якi живуть поруч i встановлюють певнi закони i правила.
  Конкретнiсть iстини. Iстина завжди конкретна. Iстина " iдеальним утворенням. Тому вона ма" загальний, отже абстрактний характер. Але дiйснiсть, в якiй iсну" iстина, завжди конкретна. Тобто тут ми бачимо невiдповiднiсть мiж абстрактнiстю iстини i конкретнiстю дiйсностi. Це торка"ться i конкретної дiйсностi безпосереднього переживання стану ПРИПИНЕННЯ. Про нього можна складати абстрактнi теорiї. Але цей стан конкретний, дiйсний.
  Те чи iнше знання - iстинне, ма" iстинний характер у теоретичному планi, якщо це знання виника" на певнiй об""ктивнiй основi. Iстинне знання не може поривати з об""ктивною основою буття. Iстиннi знання про стан ПРИПИНЕННЯ не можуть поривати з об""ктивними основами прояву i iснування самого стану ПРИПИНЕННЯ, стану доволi суб'"ктивного, такого, що ма" певнi об'"ктивнi властивостi-характеристики.
  Тi чи iншi знання зберiгають конкретнiсть iстини в практичному планi, коли вони адекватнi у своїх iдеальних засобах, спрямованих на потреби людини, адекватнi змiнам тих чи iнших речей, змiнам, потрiбним людям.
  Конкретнiсть iстини досяга"ться сходженням - вiд абстрактного до конкретного. При цьому думка людини наближа"ться до конкретної дiйсностi. Всi теоретичнi думки з приводу стану ПРИПИНЕННЯ повиннi наближатися до дiйсностi конкретного прояву цього стану в безпосередньому життi людини.
  Абсолютна iстина. Абсолютна iстина - це iстина безумовна, безумовно-вiрна. I тут ми ма"мо певну статичнiсть. Але iстина не статична, а перебува" у розвитку. Тобто iстина - це процес.
  Абсолютна iстина вигляда" як завершальна стадiя пiзнання, коли граничнi протилежностi тотожнi, тотожною " також свiдома i несвiдома дiяльнiсть людини, тотожнi - мислення i буття. У станi ПРИПИНЕННЯ людина пережива" тотожнiсть свого мислення сво"му iснуванню, сво"му iндивiдуальному i неповторному iснуванню-буттю. Для людини переживання стану ПРИПИНЕННЯ " абсолютною iстиною. Це доволi суб'"ктивне враження. Воно може i не вiдбиватися в якихось об'"ктивностях. Але результуюча - об'"ктивна. Це припинення дрiб"язкових, неважливих i непотрiбних дiй. Це очищення, яке да" враження абсолютностi.
  Пiзнання постiйно поглиблюються. Попередня система знань входить у нову, бiльш розвинену систему знань. Наприклад, класична механiка входить в теорiю вiдносностi.
  Пiзнання поглиблюються. До вже набутих iстин постiйно додаються новi. Тут абсолютна iстина вигляда", як сума вiдносних iстин. Сума вiдносних iстин - це досягнення повноти. Але попереднi стадiї пiзнання - вiдноснi. Наприклад, закони класичної механiки абсолютно iстиннi для малих швидкостей. Тут абсолютна iстина вигляда" як поглиблення пiзнання. Абсолютна iстина при переживаннi стану ПРИПИНЕННЯ може i не виглядати як поглиблення пiзнання. Тут саме пiзнання може бути припиненим як дрiб"язкове, неважливе i непотрiбне. Але процес очищення при станi ПРИПИНЕННЯ пережива"ться як абсолютна iстина.
  Як вже було сказано ранiше, пiзнання, в яких започатковано розв"язання проблем щодо властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, вже яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Iсну" така властивiсть-характеристика як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тобто вже демонструються рiзнi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу стану ПРИПИНЕННЯ. Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ розкриваються особливостi фiлософських категорiй, де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265).
  Пiзнання. Епiстемологiя - це теоретична фiлософiя, яка дослiджу" знання i пiзнання як таке. Епiстемологiя дослiджу" знання - його форми i межi. Тут форми i межi знань про стан ПРИПИНЕННЯ окреслити складно, оскiльки цей стан приходить до людини раптово, спонтанно.
  Знання - це "обґрунтоване справжн" переконання" (Айзеле 2009: 82). Щоб сформувалося справжн" переконання, щоб у людини виросло обґрунтування, потрiбно, аби стан ПРИПИНЕННЯ людина мала в собi хоча б декiлька разiв. Однак людина може i не мати яскраво вираженого стану ПРИПИНЕННЯ. В такому разi у своїх дослiдженнях можна спиратися на документальнi свiдчення, якi ма" культура. Особливо чiтко виписано стан ПРИПИНЕННЯ в релiгiйно-мiстичнiй культурi.
  Епiстемологiя у своїй iсторiї постiйно вирiшувала питання про iстиннiсть знання, про її сутнiсть. А сутнiсть знань про стан ПРИПИНЕННЯ постiйно перегляда"ться. Через нього розглядалися як науковий матерiалiзм, так i iдеалiстична фiлософiя. Iдеалiстична фiлософiя спиралась на величезний документальний матерiал релiгiйно-мiстичної культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ людина може розумiти в собi як явище, як комплекс елементiв вiдчуттiв. З приводу елементiв вiдчуттiв людина робить опис цих елементiв, розумiючи їх функцiонально. Так можна пiзнавати стан ПРИПИНЕННЯ, спираючись на те, якi властивостi ма" цей стан. I тут важлива властивiсть поляга" в тому, що у людини припиняються дрiб"язковi i непотрiбнi дiї. Але це вже практичнi наслiдки. Вони подiбнi до прагматичних роздумiв фiлософiв. При розглядi стану ПРИПИНЕННЯ в контекстi епiстемологiї потрiбно виявляти пiзнавальнi процеси. Коли ми кажемо, що стан ПРИПИНЕННЯ ма" таку результуючу сторону як припинення у людини її дрiб"язкових i непотрiбних дiй, то це свiдчить про те, що спрацювали пiзнавальнi процеси. Цi пiзнавальнi процеси встановили iстину, яка веде до бажаних практичних наслiдкiв. А такий хiд думок - в дусi прагматизму, в дусi прагматичної епiстемологiї.
  Є твердження, що "суть i сенс речей може схоплюватись тiльки iнтуїцi"ю, яка знiма" протирiччя суб'"кта i об'"кта, викликане iнтелектом" (Айзеле 2009: 82). З приводу стану ПРИПИНЕННЯ такi думки фiлософського iнтуїтивiзму ще спрацьовують, адже в станi ПРИПИНЕННЯ задiяна i працю" лише iнтуїцiя. Однак задля того, щоб отримати об'"ктивну iстину, iнтуїцiя не обов'язкова. Об'"ктивну iстину можна отримати i поза iнтуїцi"ю, чистими логiчними розкладами. Потiм цю iстину перевiрити практикою.
  У процесi пiзнання в людинi невпинно йде потiк розумових образiв. Iсну" твердження, що це вiдбува"ться "за допомогою iнтроспективного "дослiдження можливостей iдеальних переживань", тих, що a priori передують будь-якому пiзнанню" (Айзеле 2009: 82). A priori - це стан ПРИПИНЕННЯ. Перед тим, як виника" осяяння, зника" все застарiле. Зникнення застарiлого - це стан ПРИПИНЕННЯ. На мiсцi застарiлого через осяяння виника" нове: новi думки, новi почуття, новi дiї.
  Мислення вiдповiда" навколишньому свiтовi. Мислення вiдобража" цей навколишнiй свiт. Вiдобража" через логiчну мову. "Залишок же дiйсностi виноситься за дужки як невимовне" (Айзеле 2009: 83). В це невимовне потрапля", наприклад, мiстицизм. Сюди потрапля" також i стан ПРИПИНЕННЯ. Таке розумiння - в традицiї самого мiстицизму. Мiстицизм протягом всi"ї сво"ї iсторiї говорив про невимовнiсть вищих, особливих станiв людини як Божественних. Наука не може погодитися з таким станом речей, адже все та"мне вона проясню", доводить - хоч i в абстрактнiй формi логiчних доведень. Та все ж таки вiдкрива" об'"ктивнi iстини. Вищi, особливi стани свiдомостi людини тут не " винятком. Зрозумiло, що на рiвнi чутт"во-споглядальних реалiй достеменно передати досвiд iншiй людинi неможливо, якщо цього досвiду у неї не було. I це стосу"ться не тiльки мiстичних, особливих станiв, а й усього чутт"вого. Наприклад, якщо людина не мала досвiду вживання кислого, то скiльки їй не пояснюй, що таке кисле, все одно не зрозумi". Їй треба скуштувати кисле. Така сама iсторiя i з вищими, особливими станами свiдомостi мiстикiв. Подiбна ж iсторiя й зi станом ПРИПИНЕННЯ. Вже сама назва цього стану свiдчить про сутнiсний аспект. Той, хто переживав подiбний стан, погодиться з певними положеннями властивостей-характеристик цього стану. Торкаючись сутнiсних властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ, наука встановлю" об'"ктивнi iстини. Та коли "значними називають аналiтичнi-апрiорнi (математика) або синтетично-емпiричнi (природознавчi науки) речення, метафiзичнi висловлювання вiдкидаються як безглуздi" (Айзеле 2009: 83). Тодi вiдкидаються й об'"ктивнi iстини про особливi стани людини. Насамперед це стосу"ться стану ПРИПИНЕННЯ, що вмонтовано в метафiзичнi судження.
  Фiлософи-вченi ХХ столiття намагаються створити iдеальну наукову мову. Ця мова ма" адекватно вiдображати реальнiсть як таку. Для цього рацiонально реконструюються поняття. Однак вони постiйно реконструюються, оскiльки реальнiсть змiню"ться. Наукова мова стабiлiзу". Виника" мова, вiльна "вiд iнтерпретацiй" (Айзеле 2009: 83), хоч i вона нагаду" "метафiзичну гiпотезу" (Айзеле 2009: 83). Проте приймаються "положення, якi витримують критичну перевiрку досвiдом, вважаються "достовiрними" i на якийсь час приймаються" (Айзеле 2009: 83), бо реальнiсть змiню"ться, i iстини в головi людей змiнюються. Таке положення працю" по вiдношенню до такого суб'"ктивного стану як стан ПРИПИНЕННЯ. Це вiдбува"ться, коли епiстемологи звертаються "не до iдеальної логiчної мови, а до природної" (Айзеле 2009: 83).
  Теоретизуючи з приводу пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ варто враховувати, що "емпiрична теорiя повинна оцiнюватись не по її значенню, а по її ефективностi" (Айзеле 2009: 83). Тут ефективнiсть стану ПРИПИНЕННЯ мiститься в самiй назвi цього стану. У людини припиняються всi дрiб"язковi й непотрiбнi дiї. Ефект поляга" в тому, що людина перемика"ться на бiльш значущi дiї. Тобто наявна ефективнiсть психологiчна. Слiд зазначити, що "пiзнавальнi процеси, по сутi - iнтерналiзованi дiї, якi обслуговують безперервнi процеси асимiляцiї та акомодацiї органiзму до зовнiшнього середовища" (Айзеле 2009: 84). В станi ПРИПИНЕННЯ нема" дiй, i припиня"ться процес пiзнання у зв'язку з тим, що пiзнання було дрiб"язковим i непотрiбним.
  Знання, яке да" процес пiзнання, треба розумiти як те, що да" "адекватнiсть нашого пiзнання" (Айзеле 2009: 84). Але в станi ПРИПИНЕННЯ припиня"ться процес пiзнання. I це теж може бути адекватним, оскiльки людина зупиня"ться i перемика"ться на бiльш важливi речi.
  Через пiзнання людина освою" об'"ктивну реальнiсть, отримуючи iстини. Тим самим вона прилаштову"ться до навколишнього середовища. Це вiдбува"ться, коли у людини зупиняються непотрiбнi дiї, коли вона ма" стан ПРИПИНЕННЯ.
  Отже властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ вiдповiдають лише деяким характеристикам категорiї "пiзнання". Стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї "пiзнання" тiльки в деяких моментах процесу творчостi.
  Вище вже розглянуто порiвняння категорiї "пiзнання" i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi, в процесi пiзнання.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї "пiзнання", яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї "пiзнання" тiльки в деяких характеристиках - в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. У цьому категорiя пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ розгляда"ться як додатковий регулятивний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї "пiзнання" i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Через це й виника" пiзнання як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб'язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ, незрозумiло чому, призупиняються i припиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ розумi"ться як той стан (TERMINATION STATE), який припиня" непотрiбне в пiзнаннi. Припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Пiзнання. Пiзнання - це отримання знання. В свою чергу знання - це обґрунтоване, iстинне переконання. Тобто знання ма" бути обґрунтованим. Знання про стан ПРИПИНЕННЯ, що ма" вмонтовуватися у вже пiзнанi структури, також ма" бути обґрунтованим. Обґрунтувати знання про стан ПРИПИНЕННЯ без документальних фактiв дуже складно, оскiльки це стан глибоко суб'"ктивного характеру i зустрiча"ться вiн у чистому сво"му проявi дуже рiдко. Зазвичай на цей стан нашаровуються iншi стани людини. В документальних описах апофатичного мiстицизму можемо зустрiти прояви цього стану в бiльш-менш чистому виглядi. Пiдключення документалiстики до пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ потребу" також статистичних методiв, щоб достеменно встановити властивостi-характеристики, якi частiше зустрiчаються, а отже складають iстинну основу цього стану.
  Для встановлення iстин про стан ПРИПИНЕННЯ (а до цього долуча"мо документалiстику) зiштовху"мося з описами вiдчуттiв. Комплекси "елементiв вiдчуттiв" (Айзеле 2009: 82) - як базовий субстрат для пiзнання вже було введено, i вiн мав застосування як пiзнавальна процедура. Для цього потрiбен опис явища. Це да" можливiсть розумiти iстини "в ефективному описi функцiональних вiдносин" (Айзеле 2009: 82), що веде зрештою до встановлення цiннiсних властивостей-характеристик. В нашому випадку - це цiннiснi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Отримання цiннiсних властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ вказу" на "результативнi пiзнавальнi процеси" (Айзеле 2009: 82). Тут "висловлювання " "iстинним", якщо його прийняття веде до бажаних практичних наслiдкiв" (Айзеле 2009: 82). Але по вiдношенню до стану ПРИПИНЕННЯ практичнi наслiдки не програмованi, бо цей стан виника" раптово i спонтанно. Його неможливо отримати, плануючи собi якiсь цiннiснi результати. Стан ПРИПИНЕННЯ - це раптовiсть i спонтаннiсть.
  Дослiджуючи документалiстику апофатичного мiстицизму i використовуючи статистику, можемо встановити головнi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, виходячи з цього, встановити цiннiсно-важливе. Тут ми не можемо вiдкинути iнтуїтивiзм, який схоплю" сутнiсне, вiдкрива" нове як з приводу дослiдження, так i поза дослiджувальними процедурами, в самих проявах стану, який розгляда"мо.
  Вiдоме таке положення: "сутнiсть i сенс речей може схоплюватися тiльки iнтуїцi"ю, яка знiма" протирiччя суб'"кта i об'"кта, що спричинене iнтелектом" (Айзеле 2009: 82). У випадку стану ПРИПИНЕННЯ можна сказати, що ефективнiсть пiзнання збiльшу"ться, коли iнтуїцiя актуалiзована i у суб'"кта, i у об'"кта, де об'"кт " предметом дослiдження.
  Iнтуїцiя завжди актуалiзована у людини в станi ПРИПИНЕННЯ. Та коли вона актуалiзована i у дослiдника, який вивча" стан ПРИПИНЕННЯ, то збiльшу"ться можливiсть вгадування iстинного стану речей. Проте це стосу"ться лише дослiдження стану ПРИПИНЕННЯ. При дослiдженнi iнших об'"ктiв i станiв людини iнтуїтивне схоплення iстини програ" перед логiчно послiдовними процедурами пiзнання.
  В станi ПРИПИНЕННЯ у людини актуалiзовано iнтуїцiю. Людиною продуку"ться ряд "можливостей iдеальних переживань", якi a priori передують будь-якому пiзнанню" (Айзеле 2009: 82). Тобто стан ПРИПИНЕННЯ за таким розумiнням, як iнтуїтивне прозрiння, " iдеальним переживанням, пiсля якого йде вже момент пiзнання. Цей момент можна висловити, виразити. До цього стан ПРИПИНЕННЯ невимовний i невиразний. Тобто " "доступний логiчнiй мовi свiт, залишок же виноситься за дужки як "невимовне"" (Айзеле 2009: 83). Стан ПРИПИНЕННЯ потрапля" в розряд невимовного, хоча про цей стан написано чимало трактатiв, створено цiлий напрямок так званого апофатичного мiстицизму. Є спроби записати у невимовне i навiть безглузде цiлий напрямок фiлософiї, який ма" назву метафiзика. Так "метафiзичнi висловлювання вiдкидаються як "безглуздi"" (Айзеле 2009: 83). Але так у безглузде можна записати висловлювання з приводу будь-якого вiдчуття. Якщо людина нiколи в життi не пробувала чогось кислого, то будь-яке висловлювання з приводу, наприклад, кислого лимона для цi"ї людини буде суцiльною нiсенiтницею. Якщо ця людина спробу" кислий лимон, то висловлювання iнших людей з приводу цього кислого лимона не будуть вже такими безглуздими. Тут людей об'"дну" досвiд вiдчуття кислого. Та сама iсторiя й зi станом ПРИПИНЕННЯ. Якщо людина не мала досвiду цього стану, то висловлювання документального характеру, якi значаться в апофатичному мiстицизмi, для неї будуть безглуздими. Якщо людина мала подiбний досвiд, досвiд стану ПРИПИНЕННЯ, то висловлювання з цього приводу вже не будуть такими безглуздими. Тобто, рiзнi люди мають свiй досвiд вiдчуттiв i оцiнюють те чи iнше явище реального свiту по-рiзному, в залежностi вiд власного досвiду. На цьому досвiдi вiдчуттiв будуються навiть цiлi теорiї. Є таке положення, що "теорiя повинна оцiнюватися не по її значенню, а по її ефективностi" (Айзеле 2009: 83). Однак таке положення не може торкнутися стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який виника" раптово, чисто спонтанно. Цей стан фактично не залежить вiд людини. Ефективнiсть можна побачити, коли щось робити в певному напрямку - задля оволодiння i отримання очiкуваного. Але спонтаннiсть i раптовiсть не дають можливостi оволодiти ситуацi"ю; в нашому випадку - оволодiти станом ПРИПИНЕННЯ. Хоча помiчено, що певний спосiб життя людини може все ж таки стимулювати виникнення станiв, подiбних до стану ПРИПИНЕННЯ.
  Орi"нтуючись на сенс з приводу розумiння того чи iншого людського стану, треба враховувати те, з ким проводиться дискусiя. Адже "сенс створюють разом обидва партнери" (Айзеле 2009: 83). Цей сенс повинен так чи iнакше вiдображати реальний стан речей. Пiзнання ма" бути адекватним реальнiй дiйсностi. Хоча ця дiйснiсть може бути глибоко суб'"ктивною. Суб'"ктивнiсть розташована ближче до тiлесностi, де " "знання як результат бiологiчного вiдбору, який гаранту" також адекватнiсть нашого пiзнання" (Айзеле 2009: 84).
  Тiлеснiсть присутня i в документалiстицi. Щодо пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ, то документалiстика вiдiгра", так чи iнакше, важливiшу роль. Вiд неї ми вiдштовху"мося у своїх пiзнавальних процедурах. Документалiстика - запорука того, що ми можемо вести статистику тих властивостей-характеристик, що частiше за все зустрiчаються у станi ПРИПИНЕННЯ. Сукупнiсть таких властивостей-характеристик, якi зустрiчаються найчастiше, i " реально iснуючий стан ПРИПИНЕННЯ. Суть цього стану поляга" в тому, яка з цих властивостей-характеристик головна, основна.
  Розглянемо основнi положення-висновки, спираючись на попереднi думки.
  Отже властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї "пiзнання", якщо актуалiзовано iнтуїцiю. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї "пiзнання".
  Розглянуто порiвняння категорiї "пiзнання" i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Їх можна зiставити з характеристиками категорiї "пiзнання", що розкрива"ться як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом установлено: стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї "пiзнання" в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли вона досяга" мети, але включено iнтуїтивну безпосереднiсть. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань, але присутнiсть iнтуїцiї. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено таке: стан ПРИПИНЕННЯ ма" ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. Отож категорiя пiзнання як iнтуїтивне прозрiння i стан ПРИПИНЕННЯ - " подiбними.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Тому й виника" очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Припиня"ться пiзнавальна процедура логiчного мислення. Однак у свiдомостi таке припинення може i не вiдображатися. В станi ПРИПИНЕННЯ, незрозумiло чому, призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ в цiлому розумi"ться, перш за все, як стан зупинки непотрiбного, тобто як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Тут припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Людина ма" в серединi себе регуляторний механiзм ПРИПИНЕННЯ, який припиня" непотрiбнi дiї. Отже, несвiдомо може йти процес припинення, вiдбиваючись у свiдомостi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це припинення неадекватних дiй. Цей стан ма" певнi властивостi. Документалiстика демонстру" цi властивостi. Як вже було сказано, властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118).
  Використовуючи iндуктивний метод дослiдження, продемонстру"мо властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Iндуктивний метод дослiдження.
  1. Небажання iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Безкомпромiснiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Безпосереднiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Безстрашнiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Бутт"вiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Вище iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Вищiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Вiдстороненiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Iншiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Мiцнiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Невибiрковiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Невiдворотнiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Невiдхильнiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Недiяльнiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Недрiб"язковiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Незахопленiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Необумовленiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Нерухомiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Несу"тнiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Присутнiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Розкрiпаченiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Розчиненiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Серйознiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Теперiшнiсть iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Сила iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Чистота iсну" в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  2. Небажання, безкомпромiснiсть, безпосереднiсть, безстрашнiсть, бутт"вiсть, вище, вищiсть, вiдстороненiсть, iншiсть, мiцнiсть, невибiрковiсть, невiдворотнiсть, невiдхиленiсть, недiяльнiсть, недрiб"язковiсть, незахопленiсть, необумовленiсть, нерухомiсть, несу"тнiсть, присутнiсть, розкрiпаченiсть, розчиненiсть, серйознiсть, теперiшнiсть, сила, чистота - це властивостi регуляторної системи стану ПРИПИНЕННЯ.
  3. Усi властивостi регуляторної системи стану ПРИПИНЕННЯ iснують у цьому станi (станi ПРИПИНЕННЯ) як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Є мiстико-релiгiйне розумiння гнозису (Давыдов 2006: 240). Але поза релiгiйно-мiстичною культурою iсну" розумiння того, що компенсацiя i надкомпенсацiя можуть при нагодi наблизити картину свiту до дiйсностi, як це бува" при великих досягненнях художньої психiки (Адлер 1997: 106). Так гнозис поста" як стан людини.
  Гнозис. Гнозис познача" знання. Це знання iнонаукове. Iнонаукова форма знання ма" свої внутрiшнi закони i критерiї точностi (Аверинцев 1972: 827-828).
  Гностики застосовували термiн "гнозис", позначаючи iнонаукову форму знання, екстатичний тип знання, або знання, яке да" людинi стан трансу, компенсаторного трансу, якщо розглядати бiльш глибокi змiненi стани людини. Вважалося, що цей стан, компенсаторний транс, доступний лише обраним людям. Гностики вважали, що знання, яке да" екстаз, або компенсаторний транс, розкрива" правду про походження людства. Втiм походження позначалося перебуванням у позачасовому царствi всеосяжного.
  Стародавнi гностики, переживаючи компенсаторний транс i отримуючи знання вiд цього стану, вважали, що знання - не лише для того, щоб розумiти деякi речi, а й задля очищення, задля оволодiння собою, задля визволення людського духу. Вони вважали, що такий дух - вiчний i безсмертний. Компенсаторний транс тут пережива"ться як стан безсмертя. Важливою особливiстю психiки " властивiсть вiддiляти сво" "я" вiд зовнiшнього середовища - немовби бачити себе збоку (Иваницкий 1984: 210). Ця властивiсть розширю" можливостi людини в її спiлкуваннi з iншими людьми (Иваницкий 1984: 210). Ця розширена можливiсть очищу" саму людину, оскiльки веде до оволодiння собою. При оволодiннi собою може переживатися стан безсмертя.
  Термiн "гнозис" гностики використовували для позначення iнонаукової форми знання. Ця форма знання переда" стан екстазу, стани трансу, компенсаторного трансу. Для гностикiв знання, яке вiдобража" екстаз, переда" правду про людину. Те саме можна сказати i про транс, компенсаторний транс. Однак всi знання гностикiв передають здатнiсть людини вiдокремлювати сво" "я" вiд зовнiшнього свiту (Иваницкий 1984: 210). Людина почина" бачити себе збоку. Це певна практика. Однак це i властивiсть людської самосвiдомостi. Вона розширю" можливостi людини в її спiлкуваннi з iншими людьми (Иваницкий 1984: 210). Подiбна практика у мiстицизмi оцiню"ться переживаннями стану безсмертя.
  Стан Безсмертя. Стан Безсмертя можна розумiти як компенсаторний транс, реакцiю на страх смертi. При розвитку людської особистостi, появи у неї самосвiдомостi виника" страх смертi (Дидье Жюлиа 2006: 406). Але також виника" i компенсаторна реакцiя на цей страх. Компенсацiя позасвiдома (Юнг 1995: 532). Може виникнути вiдчуття безсмертя, усвiдомлення Вiчного Життя (Ревонсуо 2013: 288-305). Може виникнути уявлення, що смерть неможлива (Джемс 1993: 306). Через це може виникнути усвiдомлення того, що ми житимемо вiчно (James 1902: 389). I абсолютно нема" страху нi перед чим (Мурашкин 2006: 127-132). Компенсацiя страху смертi прибува" як позачасове (Кришнамурти 1999: 112-237), поза часом (Ламонт 1984: 250).
  Сучасна фiлософiя i психологiя доводять, що в основi стану ПРИПИНЕННЯ лежить компенсаторний процес. Може статися, що у людини незрозумiло звiдки з"явився чудовий настрiй пiсля глибокої скорботи (Ясперс 1997: 150-483). Вiдомо, що природа мусить вiдтворити те, що прийде пiсля неї (Plotinus 1984). Але в станi ПРИПИНЕННЯ як компенсаторному осяяннi нiчого нового не вiдтворю"ться. Розпада"ться непотрiбне. При розпадi людина ма" негативне знання. Про це знання говорить апофатичний мiстицизм. Гнозис також говорить про те саме негативне знання. Тут гнозис представлено компенсацi"ю, а не творчiстю, не пiзнанням. Гнозис - це метапiзнання, або негативне знання. Гнозис i апофатичний мiстицизм кажуть про одне i те ж: про розпад непотрiбного.
  Сучасна фiлософiя модерну i постмодерну по вiдношенню до гнозису мало говорить про iдею "дностi та незалежностi особи (Jonas 1958: 200-336). Просто гностики бiльше мiркували про стан екстазу, а не про стан енстазу. А саме стан енстазу характерний як "днiсть i незалежнiсть. Гностику в енстазi розкрива"ться не-буття у напрямку смертi (Jonas 1958: 200-336). Таке розкрива"ться не тiльки мiстику, а й митцю. Гнозис вiддзеркалю" мотиви митця, мистецтва (Bloom 1982: 12-69).
  Античнi гностики мали руйнiвнi методи (Bloom 1982: 12-69). Цими методами можна викликати стан енстазу. Гностики намагаються розкрити, "що " найстаршого в самому собi" (Bloom 1982: 12-69), прагнуть досягти вищого стану енстазу, iстиного стану свого духу.
  Метапiзнання. Метапiзнання - це вiдчуття свiту безпосередньо, а не через систему власних думок. Безпосередне усвiдомлення - це метапiзнання. Здатнiсть усвiдомлювати те, що ти дума"ш, - це метапiзнання (Берч & Пенман 2014: 90).
  Безпосереднiсть метапiзнання ма" пряме вiдношення до компенсаторного трансу. Компенсаторний транс - це мiнiмiзацiя реакцiї вiдчуттiв на подразники ззовнi у змiненому станi свiдомостi. При цьому звужу"ться контакт iз зовнiшнiм свiтом. Але свiдомiсть - активна. Хоча втрача"ться чiткiсть орi"нтацiї в часi й просторi. При компенсаторному трансi переживаються стани внутрiшньої рiвноваги i спокою. Однак перед цим не було нi рiвноваги, нi спокою. Виникла компенсацiя. З приводу компенсаторних процесiв Карл Ясперс наводить такий приклад: "У людини незрозумiло звiдки може з"явитися чудовий настрiй пiсля глибокої скорботи" (Ясперс 1997: 150-483). Або таке: "Морок у меланхолiї компенсу"ться гостротою зору i нападами ейфорiї" (Юханнисон 2011: 64). Карл Юнг вказу" на те, що "компенсацiя - позасвiдома" (Юнг 1995: 532).
  Фiлософiя постмодернiзму розгляда" стан ПРИПИНЕННЯ як стан Iншого. Синонiмами цього стану " такi: стан Бога, компенсаторне осяяння, компенсаторний транс, або стан ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ - це один iз рiзновидiв трансу. В цьому станi може припинятися рух, може бути каталепсiя (Забияко 2009: 999). Дослiдники релiгiї навiть кажуть про "каталептичну свiдомiсть" (Элиаде, 2009: 75). Але це стан ПРИПИНЕННЯ. У людини, яка перебува" в такому станi, багато непотрiбного припиня" свої прояви.
  Iсторiя мiстицизму ма" багатий опис рiзних мiстичних станiв. Iндiйськi Упанiшади засвiдчують такi стани людської свiдомостi: неспання, сон без сновидiння, сон зi сновидiнням i Турiя. Стан Турiя вважа"ться священним. Цей стан " станом ПРИПИНЕННЯ. В людинi припиня"ться все непотрiбне. Тому цей стан ма" вигляд завмирання. Дослiдники навiть кажуть про "каталептичну свiдомiсть", транс (Элиаде, 2009: 75). Природа цього стану компенсаторна. Карл Ясперс розкрива" в людинi дiю компенсацiї так: "У людини незрозумiло звiдки може з"явитися чудовий настрiй пiсля глибокої скорботи" (Ясперс 1997: 150-483). У людини такий вид трансу " священним. Вiн дару" "просвiтлення" (Забияко 2009: 999). Цей стан супроводжу" творчi процеси. Тут "можна говорити про творчiсть у трансоподiбному станi" (Теплов 1985: 247-279). При проявi цього стану продуктiв творчостi може i не бути. Однак цей стан "очищу", дода" сили" (Кришнамурти 1999: 112-237). Очиститися для того, щоб, "спустошивши, спорожнити себе" (Андерхил 2000: 407). Це яскраво розкрито в апофатичному мiстицизмi.
  Фiлософiя постмодернiзму, розглядаючи стан ПРИПИНЕННЯ як стан Iншого, показу", що цей феномен пов"язаний з регуляторними механiзмами. Через цi механiзми людина "визна" власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477).
  Фiлософiя постмодернiзму показу", що регулювання для людини " досить важливим. У зв"язку з тим, що стан ПРИПИНЕННЯ, або стан Iншого, пов"язаний з регуляторними процесами, то цей стан розумi"ться як священне. Бiльше того, людина обожню" в собi стан Iншого i пiднiма" цей стан як пiднесене. Виника" мiстико-релiгiйне розкриття пiднесеного (Шестаков 1983: 100).
  Пiднесене. Пiднесене - це втiха негативна, оскiльки розум не може уявити, наприклад, нескiнченне як явище, що розгляда" пiднесене. Нескiнченнiсть неможливо визначити, i тому виника" прогалина. Прогалина - це i " пiднесене. Пiднесене - це особливий вид прекрасного як величного. Величне у релiгiйно-мiстичнiй культурi - це Всевишнiй.
  Нескiнченнiсть пiднесеного стану неможливо охопити розумом. Мiстичне теж важко осмислити. Стан Iншого як мiстичне, як стан ПРИПИНЕННЯ ма" якiсть "незрозумiлої сили" (Кришнамурти 1999: 203-209). Ця сила - невиразна. Проте мистецтво спроможне виразити цю силу. Релiгiйно-мiстична культура да" такий приклад як "поезiя" (Нисаргадатта 2013: 231).
  Фiлософiя постмодернiзму показу", що мiстика i мистецтво спроможнi передавати стани невимовного. Адже "невимовне i невиразне iснують насправдi" (Деррида 2001: 261). Воно не пов'язане з уявою. Уява вiдкрива" безодню, в яку вона боїться провалитися (Kant 1987: 115). Якщо боїться, то не ма" вiдношення до стану ПРИПИНЕННЯ. В цьому станi припиня"ться страх.
  Фiлософiя мiстицизму i взагалi вся сучасна фiлософiя модернiзму i постмодернiзму вважа", що мiстичне вiдчуття - невиразне. Це особливий стан. Вiн "за сво"ю природою - безмовний" (Ортега-и-Гассет 1991: 106). Це безмовне людина познача" рiзними словами. Фiлософiя постмодернiзму каже про стан Iншого. Однак для цього iснують i такi назви, як компенсаторний транс, компенсаторне осяяння, а також стан ПРИПИНЕННЯ. В релiгiйно-мiстичнiй культурi - це стан Бога. Для отримання подiбних станiв релiгiйно-мiстична культура використову" медитативну практику. Завдяки медитацiї "думки i дiї стають "диним цiлим" (Кабат-Зинн 2013: 196). Медитацiя взагалi очищу" свiдомiсть вiд непотрiбних думок. Очищення свiдомостi веде до зняття напруги. Людина напружу"ться, щоб "уявити неуявлéнне" (Крокет 2003: 307). Можливiсть уявити неуявлéнне вiдкрива"ться через пiднесене i через "метапiзнання" (Берч & Пенман 2014: 90).
  Розглядаючи категорiї, якi застосову" фiлософiя, осмислюючи стан ПРИПИНЕННЯ, можна зробити висновок, що всi цi категорiї мають вiдношення до людини i її природи. З онтологiї розгляда"ться категорiя "присутнiсть". З гносеологiї - "пiзнання" i "метапiзнання". З аксiологiї - "священне". Важливе мiсце посiдають такi категорiї, як людина, "Я", гнозис, пiднесене, священне. Також важливе мiсце мають категорiї, якi належать до переживань людиною вищих станiв свiдомостi, адже предметом фiлософiї " стан ПРИПИНЕННЯ як вищий стан.
  
  Роздiл 4. АКСIОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ
  
  Аксiологiя - це вчення про цiнностi, фiлософiя цiнностей. Аксiологiя з"ясову" важливi властивостi тих чи iнших предметiв або процесiв, здатних задовольняти людськi потреби.
  Поняття цiнностей ввiв I. Кант. Мораль, або моральну свободу, фiлософ протиставив природi, або природнiй необхiдностi. Вiн розглядав такi проблеми аксiологiї, як значення, проблеми належностi, оцiнки, ставлення. У подальшому фiлософiя неокантiанства поглибила питання цiнностей до особливого, трансцендентального значення. З трансцендентального почина"ться тiсний зв'язок зi станом ПРИПИНЕННЯ.
  Аксiологiю як фiлософське вчення вперше представив Р. Лотце. Вiн розумiв цiнностi як значимостi. Розвиваючи аксiологiчнi питання, Г. Коген представляв цiнностi як дещо безумовне. Цiннiсть як безумовне, як безумовна загальнiсть i необхiднiсть у Когена протистоїть людському досвiдовi. Через безумовнiсть цiнностi можуть бути пов'язанi зi станом ПРИПИНЕННЯ. Сам стан ПРИПИНЕННЯ " цiннiстю для людини. Для людини переживання стану ПРИПИНЕННЯ " безумовна цiннiсть через властивiсть очищувати.
  Аксiологiя також розгляда" цiнностi як iстинне знання. Про це говорить Г. Рiккерт, вважаючи цiнностi й iстинними знаннями, i моральною дi"ю. При цьому Рiккерт вiдрiзня" цiннiсть вiд норми. Стан ПРИПИНЕННЯ як цiннiсть теж вiдрiзня"ться вiд норми.
  Аксiологiя ХХ ст. розкрива" об""ктивну природу цiнностей. Об""ктивна природа цiнностей розкрива"ться у фiлософiї Е. Гартмана. Вiн утверджу" iнтенцiональнiсть, тобто направленiсть цiннiсних вiдносин людей. Але цiнностi у Гартмана не пiддаються рацiональному осмисленню. За Гартманом пiзнання тут безсиле. Цiнностi мають прояв в особливих почуттях. Наприклад, ненависть або любов. А людина лише iнтуїтивно, через цi почуття, вiдда" перевагу тим чи iншим своїм дiйствам, тiй чи iншiй поведiнцi. Це за Гартманом. Тут в особливих почуттях можна знайти мiсце i стану ПРИПИНЕННЯ. Цiннiсть цього стану - в припиненнi незначного в поведiнцi людини, очищення вiд незначного.
  За Перрi цiнностi пов"язанi з iнтересом. Перрi розумi" цiнностi як людськi iнтереси. А це вже наближа" цiнностi до натуралiстичностi, до природностi. Особливо натуралiстично розумi" цiнностi прагматизм. Так Дьюї представля" натуралiстичнiсть цiнностей в образах прагматичного iнструменталiзму. Натуралiстичнiсть вгаду"ться i в станi ПРИПИНЕННЯ - як в станi раптового i спонтанного.
  Феноменологiя стверджу", що цiнностi - сфера феноменального. Феноменальне розумi"ться як апрiорне. I тут Бог " вищою цiннiстю, за фiлософi"ю Макса Шелера. Вiн взагалi виводить переживання цiнностей зi сфери психiчного в сферу космiчного, розумi" цiнностi як космiчний акт Божественного. Тут йде яскравий опис стану ПРИПИНЕННЯ. Але цей стан не виходить за межi людської психiки i не ста" космiчним.
  Аксiологiя ХХ ст. доводить, що людина лише через свою духовну дiяльнiсть входить у свiт цiнностей.
  Цiннiсть - це поняття, що познача" належне. Також за цiнностями закрiплю"ться розумiння бажаного. Належне i бажане мають вiдмiннiсть вiд дiйсно iснуючого, реального.
  Реальнiсть та iстина, яка вiдобража" цю реальнiсть, ще не вiдкривають нам розумiння, що таке цiннiсть. Об""ктивна iстина показу", якою " реальнiсть. Цiннiсть же показу", що саме для нас " бажаним, або показу", як ма" бути в дiйсностi, а не саму дiйснiсть.
  Iстина вiдрiзня"ться вiд цiнностей. Розкриття питання "фактичного цiннiсного" - це розкриття рiзницi мiж емпiричною реальнiстю i свiтом людських цiнностей.
  Є об""ктивiстська концепцiя цiнностей. Вона стверджу", що певна iдея, наприклад, iдея добра як цiннiсть не вiдрiзня"ться вiд якихось iнших iдей, не вiдрiзня"ться взагалi вiд iстини. Змiст виступа" як цiннiсть. Наприклад, iдея добра. Тут добро виступа" як цiннiсть. Про стан ПРИПИНЕННЯ можна сказати, що цей стан доволi суб'"ктивний i його бажано розглядати в суб'"ктивiстських концепцiях цiнностей.
  Суб""ктивiстська концепцiя цiнностей стверджу", що цiнностi - це психiчнi процеси i їх джерелом " нашi бажання, iнтереси, наше ставлення до дiйсностi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це психiчний процес. Це процес компенсаторного характеру, тому вiн не пов'язаний напряму з нашими бажаннями та iнтересами.
  Утилiтаризм стверджу", що джерелом цiнностей " бажання i задоволення. Емотивiзм стверджу", що джерелом цiнностей " почуття. Все це - суб""ктивiстськi концепцiї цiнностей. Вони мiстять у собi загрозу нiгiлiзму, а також релятивiзму. Нiгiлiзм i релятивiзм не " загрозою при розглядi стану ПРИПИНЕННЯ, де йде процес розпаду в людинi непотрiбного.
  Об""ктивiстськi концепцiї цiнностей мають i суб""ктивне пiдґрунтя, коли стверджують, що цiнностi - апрiорнi. Такi концепцiї вважають, що людина неспроможна обґрунтувати, що їй варто поцiнувати. Таке розумiння цiнностей ми бачимо в апрiоризмi й iнтуїтивiзмi М. Шелера. Таке розумiння ма" вiдношення i до стану ПРИПИНЕННЯ як до стану розпаду в людинi незначного, а отже й можливiсть породжувати уявлення про апрiорнiсть.
  Носiями цiнностей можуть бути певнi матерiальнi речi. Скажiмо, папiр для письма.
  Носi"м цiнностей може бути психiчна сфера, iнтелект людини. Скажiмо, людське розумiння. Цiнностi доволi сильно можуть бути навантаженими iдеями. Наприклад, iдеями справедливостi, законностi, iдеями добра. В такому разi, носi"м цiнностей ста" розум людини, людський iнтелект. Цiнностi можуть бути навантаженими вищими почуттями. Це, наприклад, почуття любовi, почуття краси. Стан ПРИПИНЕННЯ супроводжу"ться вищими почуттями. Сам стан " вищим почуттям, впису"ться у вищi почуття людини.
  Цiнностi людини можуть бути матерiальними. Це тi цiнностi, що задовольняють бiологiчнi потреби. Цiнностi можуть бути духовними. Духовнi цiнностi " самодостатнiми. Вони мiстять у собi поклик людини шанувати цi цiнностi, захищати їх. Стан ПРИПИНЕННЯ як стан самодостатностi людини належить до духовних цiнностей.
  Духовнi цiнностi за своїм змiстом можуть бути правовими, полiтичними, моральними, естетичними, релiгiйними. Стан ПРИПИНЕННЯ - це сфера естетичного i релiгiйного.
  Цiнностi можуть виступати засобом утвердження iнших цiнностей. Через те, що вони " засобом, їх ще розумiють як iнструментальнi цiнностi.
  Цiнностi подiляють на колективнi, iндивiдуальнi, а також на унiверсальнi, тобто вселюдськi. Вселюдськi, або унiверсальнi цiнностi, приймаються рiзними нацiями, рiзними культурами. Їх включено до рiзних культур. Прикладом можуть бути певнi права людини як цiнностi. Стан ПРИПИНЕННЯ " вселюдською цiннiстю. Але це стан суб'"ктивного характеру, вiн непрямо пов'язаний з правами людини як об'"ктивно соцiальною сферою.
  Цiнностями людина перетворю" реальнiсть, оскiльки цiнностi мiстять в собi спонукальний момент, мають спонукальну складову.
  Цiнностi спрямовують людей до дiї. Спонукальний момент цiнностей " пiдставою для людських дiй, для людської дiяльностi з перетворення реальностi. Стан ПРИПИНЕННЯ перетворю" реальнiсть людського духу, очищаючи його вiд всього дрiб"язкового.
  Цiнностi об""днують людей для спiльних дiй. Цiнностi - це основа для "днання людей. Коли наявнi базовi спiльнi цiнностi, то вони можуть об""днатися в людство як цiле. Для цього необхiдно мати спiльнi моральнi цiнностi. Моральнi цiнностi вивча" етика.
  Етика. Етика - це фiлософська наука, що вивча" мораль. Етика розгляда" сутнiсть моралi.
  Етика - це практична фiлософiя. Термiн "етика" закрiплю"ться у фiлософiї завдяки працям Арiстотеля. Вiн розумiв етику як галузь практичного пiзнання.
   Класична нiмецька фiлософiя. Iммануїл Кант у практичному розумi бачить основи моральностi. Практичний розум людини, її мораль вiн пов"язу" з iде"ю свободи. Тут стан ПРИПИНЕННЯ можна фiксувати як свободу вiд застарiлого, вiд застарiлого людського "я".
  За характером осмислення моральнi проблеми подiляються на такi напрямки: евдемонiзм, гедонiзм, перфекцiонiзм, утилiтаризм, деонтологiя. Евдемонiзм бачить в основi моральностi принцип щастя. Гедонiзм в основi моральних явищ бачить принцип насолоди. Перфекцiонiзм за критерiй моральностi бере досконалiсть. Утилiтаризм виводить моральнiсть з iдеї корисностi. Деонтологiя спира"ться на принцип належного. Всього цього торка"ться i стан ПРИПИНЕННЯ як процес очищення, очищення вiд забруднення психiчних процесiв у людинi.
  Аксiологiя вирiшу" моральнi питання у перспективi цiнностей на майбутн".
  Етика виводить свiдомiсть людського обов"язку iз суспiльних очiкувань i вимог. Стан ПРИПИНЕННЯ може i не пiдпадати пiд суспiльнi очiкування i вимоги.
  Мораль. Мораль - це вищi цiнностi. Мораль - це певна нормативно-цiннiсна система. Мораль регулю" поведiнку людини за допомогою уявлень про належне. Ця регуляцiя як бiльш адекватне втiлення сутностi моральностi вiдбува"ться, коли ця мораль виходить за межi якоїсь групи людей i ста" вселюдською, охоплю" людство.
  Моральнi цiнностi. Моральнi цiнностi - це принципи доброчесностi. Норми людської поведiнки вiдповiдають цим принципам. Моральнi цiнностi - це узагальнений змiст понять моралi, принципiв моралi. Моральнi цiнностi - це унiверсальнi зразки, значимi для людини. Однак моральнi цiнностi схвалюються суспiльством. Вони втiлюються в правi, фiлософiї, мистецтвi, релiгiї. Суспiльством схвалю"ться i стан ПРИПИНЕННЯ як очищення спонтанного характеру.
  Класична фiлософiя розумi" буття i цiннiсть як нероздiльне.
  В iсторiї людства ми бачимо зростання автономiї моральних цiнностей.
  Сучасна етика шука" абсолютнi моральнi положення, загальнолюдськi. Однак деякi абсолютнi моральнi принципи не " загальнообов"язковими. Так подвижництво, самопожертва - не для всiх. Не для всiх iсну" i стан ПРИПИНЕННЯ. Вiн з'явля"ться, коли " забруднення, з'явля"ться - для очищення.
  У сучасному свiтi iсну" прiоритет таких цiнностей, як "благоговiння перед життям" Альберта Швейцера, iндивiдуальне кiнцеве iснування людини як "Iншого" Е. Левiнаса. В цi прiоритетнi цiнностi впису"ться i стан ПРИПИНЕННЯ як процедура очищення.
  Як було вже сказано про те, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Мова вже йшла про те, що документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). I тут дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265).
  Аксiологiя. Аксiологiя - це фiлософiя цiнностей. Аксiологiю розумiють як "вчення про бажане благо в межах правильного способу життя" (Болькен 2009: 5).
  Стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати цiннiсним для людини, тому що в цьому станi у людини припиняються дрiб"язковi i незначнi дiї. Але це припинення спонтанне, виника" раптово. I де тут мiсце правильному способу життя? Хоча вiдомо, що стан ПРИПИНЕННЯ пов'язаний з регуляторними механiзмами самосвiдомостi. А самосвiдомiсть ма" прояви без усiляких спецiальних вправ.
  Також можна додати таке, що у станi ПРИПИНЕННЯ людина не вiдчува" того бажаного блага. Але сам стан ПРИПИНЕННЯ " цiннiстю, " благом. Цей стан припиня" дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть, дiяльнiсть неголовну. Все зайве, другорядне припиня"ться.
  У процесi пiзнання людина отриму" iстини, якi вiдображають об'"ктивну реальнiсть. Цi iстини для людини " цiнностями. Стан ПРИПИНЕННЯ не продуку" таких цiнностей, як iстини, що вiдображають об'"ктивну реальнiсть. Стан ПРИПИНЕННЯ сам по собi " цiннiстю, оскiльки вiн вмонтований в процесi творчостi i припиня" в людинi все дрiб"язкове, непотрiбне i застарiле. Вiд того стан ПРИПИНЕННЯ " цiннiстю i пов'язаний з благом. Благо " цiннiстю. Людина надiля" благо сенсом.
  Протилежнiстю цiнностi " предмет або явище, яке не ма" цiнностi. Протилежнiстю стану ПРИПИНЕННЯ " вiдсутнiсть цього стану у людини, коли вона не припиня" свої непотрiбнi дiї.
  В рядах таких протилежностей культури, як добро-зло, прекрасне-потворне, iстинне-хибне, стан ПРИПИНЕННЯ ма" свою протилежнiсть - вiдсутнiсть стану ПРИПИНЕННЯ у людини, коли нема" припинення вiд непотрiбного.
  Аксiологiя розгляда" протилежностi, якi торкаються усi"ї теоретичної фiлософiї. В цих протилежностях стан ПРИПИНЕННЯ посiда" певне мiсце. Якщо ми беремо такi два протилежних поняття, як "буття-значимiсть", то стан ПРИПИНЕННЯ належить до поняття "буття". Але цей стан торка"ться i "значимостi", оскiльки людина оцiню" цей стан як важливий для себе. Якщо беремо такi двi протилежнi категорiї, як "реальний-iдеальний", то стан ПРИПИНЕННЯ вiдносимо до категорiї "реальний", такий, що iсну" як реальнiсть в людинi. Хоча цей стан можна вважати якоюсь мiрою й iдеальним. Це особливий стан. Вiн приносить гармонiю душi, духу. Вiн - зi сфери iдеального.
  Якщо ми беремо такi двi протилежнi категорiї як "суб'"ктивний-об'"ктивний", то стан ПРИПИНЕННЯ вiдносимо до категорiї "суб'"ктивний", оскiльки це глибокий суб'"ктивний стан людини. Однак цей стан такий, що об'"ктивно iсну" в людинi. I тому мова йде про суб'"ктивне, часто непомiтне для зовнiшнього ока.
  Якщо ми беремо такi двi протилежнi категорiї як "iнтелектуальний-iнтуїтивний" то стан ПРИПИНЕННЯ вiдносимо до iнтуїтивних процесiв. Iнтелектуально можемо цей стан лише оцiнювати, надаючи йому певну цiннiсть.
  Буття, значимiсть, реальне, iдеальне, суб'"ктивне, об'"ктивне, iнтелектуальне, iнтуїтивне - це категорiї, в якi вплетено стан ПРИПИНЕННЯ як цiннiсне явище чутт"вого свiту людини. Цiнностi самi по собi мають чутт"вий рiвень людського свiту. А стан ПРИПИНЕННЯ вказу" на психофiзiологiчний статус цього чутт"вого свiту, але свiту iдеального в своїй iрреальностi.
  Цiнностi можна розумiти як ментальний стан людської свiдомостi. Це положення - iстинне для стану ПРИПИНЕННЯ. Але стан ПРИПИНЕННЯ сам по собi - поза всякої ментальностi. У станi ПРИПИНЕННЯ припиняють сво" iснування непотрiбнi для людини ментальнi створiння.
  Цiнностi пiзнаються як iнтелектуальними роздумами, так i iнтуїтивним вгадуванням. Це положення ма" вiдношення i до стану ПРИПИНЕННЯ. Про цей стан можна розмiрковувати, включаючи думки. Але можна iнтуїтивно передбачити деякi його особливостi. В самому ж станi ПРИПИНЕННЯ у людини думки вiдходять. Вiдходять навiть iнтуїтивнi прозрiння, адже i вони можуть бути надто дрiб"язковими i непотрiбними.
  Цiннiсть i сенс певних явищ у свiтi встановлю" людина своїм Розумом, дивлячись, як воно все " i як воно ма" бути, тим самим виводячи певнi "зразки", "зразки-iдеали". Цi зразки-iдеали повиннi практично втiлюватись у життя. Вони можуть бути формоутворюючими життя або навпаки. Такий стан потребу" постiйної переоцiнки цiнностей.
  В людськiй психiцi функцiонують уявлення, судження та емоцiї. Тi з них, якi непотрiбнi, припиняють сво" iснування, коли людина перебува" в станi ПРИПИНЕННЯ. Емоцiї вiдiграють важливу роль, коли людина оцiню", коли проходить процес цiннiсного пiзнання. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини зникають непотрiбнi емоцiї. Та через певнi емоцiйнi стани людина пiзна" для себе цiнностi. Вона любить або ненавидить певнi речi. У неї з'явля"ться симпатiя до певних речей, а до iнших - антипатiя. Проте в людинi можуть виникати емоцiї, якi зовсiм непотрiбнi, емоцiї якi вiджили сво" в нових умовах, якi щойно виникли. В станi ПРИПИНЕННЯ цi емоцiї зникають. Зникають упередження. Людина вивiльня"ться вiд непотрiбного. У неї формуються справжнi судження. Виникають не iнстинктивнi, а вищi стани любовi. Людина оцiню" об'"кти, якi справдi можна любити, або ненавидiти об'"кти, що несуть добро або навпаки - зло. "Цiнностi можна визначити за їх фактичною "бажанiстю"" (Болькен 2009: 6). Але в станi ПРИПИНЕННЯ бажання зникають. Ми бажа"мо певних речей i тому вважа"мо їх цiнними для нас. У станi ПРИПИНЕННЯ такого нема". Можна сказати про "iснування незаперечного, очевидного розсуду сутностi цiнностей" (Болькен 2009: 6). В людинi можуть виникати вiдчуття того, що певнi речi вочевидь цiннi. Проте iснують також i моральнi цiнностi. Це сутнiснi цiнностi. Вони теж переглядаються людиною i можуть змiнюватись. Вони можуть зникати, коли людина перебува" в станi ПРИПИНЕННЯ, але й виникати "за допомогою "затемнення" (процедура епохé)" (Болькен 2009: 7).
  Є "необхiднiсть "поглиблення" цiннiсної свiдомостi з метою кращого, орi"нтованого на чесноти способу життя" (Болькен 2009: 7). Але через спосiб життя в людинi може виникнути раптово, випадково i спонтанно стан ПРИПИНЕННЯ, який припинить непотрiбне в цьому життi.
  Цiнними " iдеальнi значимостi. Людина втiлю" цi значимостi в життя "у згодi зi зразком розумної унiверсальної "нормальної свiдомостi"" (Болькен 2009: 7), яка виника" через стан ПРИПИНЕННЯ, припинення всього дрiб"язкового i непотрiбного в людинi.
  Iснують фiлософськi роздуми якi пов'язують культуру з автономi"ю. Тут автономiя розумi"ться як "всезагальна форма свободи" (Rickert 1921: 7). Така форма свободи розумi"ться як "вiльне ставлення до основних цiнностей рiзних галузей культури" (Болькен 2009: 7). I тут зберiга"ться ставлення. Такого ставлення нема" у людини, яка перебува" в станi ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ бачимо повну свободу без усiлякого ставлення. Це наближа" скорiше до психофiзiологiї, а не до культури з певними настановами. Однак "визначення абсолютних цiнностей культури" (Болькен 2009: 7) мiстить в собi й стан ПРИПИНЕННЯ як стан Бога, стан Божественний, що можна встановити за документальними характеристиками мiстичної культури. На це вказу" абсолютнiсть. Тут стан ПРИПИНЕННЯ ма" вiдношення до "блага як цiнностi в собi ("внутрiшня цiннiсть")" (Болькен 2009: 7). Ця внутрiшня цiннiсть подiбна до того, як людина вiдчува" буття, сво" iснування. Проте у "фундаментальнiй онтологiї М. Гайдеґґера поняття цiнностi вже не вiдгра" жодної ролi" (Болькен 2009: 7). Стан ПРИПИНЕННЯ - це бутт"вiсть, буття, iснування. I стан ПРИПИНЕННЯ ма" таку цiннiсть, що звiльня" людину вiд усього дрiб"язкового i непотрiбного в дiях.
  Цiннiсть. Цiннiсть орi"нту" людину. Цiннiсть "iнтуїтивно осягнута" (Брантль 2009: 201). Таке положення належить до розумiння стану ПРИПИНЕННЯ i не тiльки. Встановлювати iстини про цiннiсть стану ПРИПИНЕННЯ, та й про всiляку цiннiсть, можна не тiльки через iнтуїцiю. Та коли "цiнностi стають предметом трансцендентального розгляду" (Брантль 2009: 201), то це можна вважати орi"нтованiстю на розгляд з урахуванням характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Коли "у Г. Риккерта навiть прагнення до iстини розтлумачу"ться як "трансцендентальна покiрнiсть"" (Брантль 2009: 201), то це вже не ма" вiдношення до стану ПРИПИНЕННЯ, адже коли у людини " стан ПРИПИНЕННЯ, то у неї нема" нiякого прагнення. Всi прагнення згасають як дрiб"язковi i неважливi. Бiльшим наближенням до розгляду характеристик стану ПРИПИНЕННЯ можна вважати таке, що бачимо при "розрiзненнi аксiологiчних цiннiсних суджень вiд логiчних предикатiв" (Брантль 2009: 201), адже в станi ПРИПИНЕННЯ нема" нiякого логiчного тлумачення. Iнтуїтивне ще можна знайти. Але й самих суджень не знайдеш. Йде процес зникнення усiляких дрiб"язкових i незначних суджень.
  Цiннiсть - це "об'"ктивний феномен" (Брантль 2009: 201). Людина нада" тим чи iншим предметам певну цiннiсть. Людина бачить в предметi певну властивiсть, яка для неї " цiннiсною властивiстю. Людина сприйма" цю властивiсть через "вiдчуття цiнностi" (Брантль 2009: 201). Це вiдчуття у людини не представлено образами, не представлено в думках. Тобто не " "нi наочно-подiбним, нi iнтелектуальним" (Брантль 2009: 201). тобто не ма" нiякої виразностi у психiчнiй сферi. А це нагаду" стан ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини нема" жодних наочних образiв чутт"вої сфери i жодних думок з iнтелектуальної сфери.
  Цiнностi вважають "вкорiненими в природi" (Брантль 2009: 201). Людиною вони схоплюються iнтуїтивно. Є думки про те, що цiнностi "винаходяться" (Брантль 2009: 201). Є думки про те, що цiнностi вiдноснi, що вони змiнюються. А " думки, що цiнностi - незмiннi. Є думки, що цiнностi - це "деяке припущення, якого людина ма" дотримуватися, щоб орi"нтуватися у свiтi, вбудовуючи свої дiї в контекст iстинностi-хибностi" (Брантль 2009: 201).
  Дiрк Брантль зосереджу" нашу увагу на тому, що "Ч. Тейлор визнача" цiнностi як оформлення прагматичних, направлених на житт"ве благополуччя в цiлому, орi"нтацiй, що як "бажання iншого порядку" визначаються рамками здiйснення "бажань першого порядку"" (Брантль 2009: 201). Такi думки не належать до стану ПРИПИНЕННЯ. В цьому станi бажання припиненi.
  Соцiальний плюралiзм породжу" в головах людей думки про принциповi цiнностi, якi " соцiально обов'язковими, адже " така цiннiсть як людське життя. Якщо людське життя не цiнувати, то майбутн" для людини i людства закрива"ться.
  Висновок. Зробимо певний висновок. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi тiльки деяким характеристикам категорiї "цiннiсть". Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї "цiннiсть" тiльки в деяких моментах процесу творчостi при оцiнюваннi людиною дiйсностi.
  Розглянуто порiвняння категорiї "цiнностi" i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї "цiннiсть", яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї "цiннiсть" тiльки в деяких характеристиках - в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли людина досягла мети. Коли це ста"ться, то зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, при якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан цiннiсного характеру i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. В цьому категорiя цiннiсть i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - додатковий регулятивний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї "цiннiсть" i в станi ПРИПИНЕННЯ вiдбува"ться важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Тому й виника" цiннiсть як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Проте у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ розумi"ться, як той стан (TERMINATION STATE), що припиня" непотрiбне в пiзнаннi. Припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Священне. Священне - це категорiя, яка познача" та"мничу силу, її вiдчуття, сприйняття. Людина може сприймати цю силу як чистоту (Кришнамурти 1999: 200-351). Людина вiдчува" цю силу як можливiсть щастя.
  Слово "священний" ма" такi значення, як "присвячений Богу", "пiднесений", "величний". Людина вважалася святою, якщо вона була пов"язана з Богом. Священне завжди пов"язувалося з Богом.
  Поняття смерть Бога, проголошене Фрiдрiхом Нiцше, не вплинуло на зникнення священного. Священне не зникло як трансцендентне, як транс. Слово "транс" " коренем слова "трансцендентний" (Пустоваров 2005: 28). Транс i трансцендентне пов"язанi. Транс " певним психiчним станом. А священне можна вважати певним видом трансу. Це транс компенсаторний. Компенсуються недолiки, чим i вирiшуються проблеми. Саме тому цей транс цiну"ться, ста" священним. Про зникнення недолiкiв сповiщали ще прадавнi священнi тексти. В Рiґведi транс - як Бог. В Рiґведi Бог - це багатство, яке хова" недолiки (Ригведа 1989: 258-292). Через те, що зникають недолiки, цей транс можна розумiти як компенсаторний транс.
  Наука розгляда" компенсацiю, як пристосування функцiї до нових завдань (Леонтьев 1981: 405). Новина потребу" творчого розкриття проблем, розкриття цi"ї новини. Компенсаторний транс супроводжу" творчi процеси. Йде творчiсть у трансоподiбному станi (Теплов 1985: 268).
  При компенсаторному трансi компенсуються недолiки. Цей транс ми вiдносимо до нормальних компенсаторних, захисних психофiзiологiчних механiзмiв (Лебедев 1989: 300). Компенсуються недолiки, людина вiдчува" полегшення. Саме тому i да"ться назва "священне". Помiчено, що в нормальному станi компенсацiя - позасвiдома (Юнг 1995: 532).
  Людина познача" священним той стан, при якому нема" нiякого страху. Стан ПРИПИНЕННЯ - це той стан, при якому страх вiдсутнiй, а " абсолютна безстрашнiсть (Мурашкин 2006: 122-133). Та коли нема" найменших тривог i хвилювання, то складно пристосуватися до свiту, оскiльки вiдсутнi стимули. Стимулом " навiть мале хвилювання. Без хвилювання i якогось малого занепоко"ння не можна вижити. Людина в життi хоч якось йде на компромiси. Однак у станi ПРИПИНЕННЯ компромiсiв нема". Без компромiсiв можна увiйти в конфлiктнi ситуацiї з iншими людьми.
  Мужнi люди мають страх. Але вони можуть його приборкати. У станi ПРИПИНЕННЯ людина не ма" страху як компенсацiї за страхiття, якi були. Тут пригнiчувати страх непотрiбно. Вiн просто на деякий час зника". Фрiдрiх Нiцше проголосив смерть Бога. Та вiд цього стан священного як стан Бога не зник. Цим станом " стан ПРИПИНЕННЯ як компенсаторний транс. Є вiн i у релiгiйної людини. Цей транс пов"язаний з регуляторними механiзмами людини. Тому не можна вiдхилити питання алтерностi.
  Алтернiсть. Алтернiсть - це пiдвищений контроль у межах замкненої системи. Однак цей контроль " Iншiсть, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Фiлософiя постмодерну помiча" в апофатичному мiстицизмi таке твердження контрольного i регуляторного характеру як "Я "". "Я "" - це психотехнiка, яка говорить про спостереження людиною свого iснування. Ця практика iсну", наприклад, у брахманiзмi (джбана-йога). Апофатичний мiстицизм вказу" на те, що дверима в реальнiсть " вiдчуття "Я "" (Нисаргадатта 2013: 485-687). Шляхом споглядання "Я "" i переходом за його межi до джерела цього "Я" можна досягти вищого стану (Нисаргадатта 2013: 485-687).
  Фiлософiя в релiгiї помiча" процес свiдчення i пильнування за собою, процес споглядання i спостереження. Показано, що все це " в кожному релiгiйному письмi. Веди оповiдають про оживлення житт"вих сил i високих сил людиною, яка пильну" (Ригведа 1989: 258-292; Мандала III, 3:7). Авеста також шану" людину, яка пильну" (Авеста 1997: 313; Яшт: Михр-яшт 10:119). Трипiтака у своїй Дхаммападi вважа", що людина ма" слiдкувати за своїми думками (Трипитака. Дхаммапада 2005: 33-131; Дхаммапада, 23. Слон 8:327), висловлю" хвалебнi слова людинi, яка пильну" (Дхаммапада 2005: 33-131; Дхаммапада, 2. Бдительность 10:30). Дао де цзiн висловлю"ться про обачливiсть, незануренiсть людини (Дао дэ цзин 2001: 464-465; 26). Тора вказу", що Всесильний - свiдок (Тора 2005: 1-190; Брейшит. Ваецэ 31:50). У Бiблiї Iсус Христос сам свiдчить про себе (Библия 2011: 1116-1138; Ин 8:18), i " рекомендацiя постiйно спостерiгати за собою (Библия 2011: 1116-1138; Лук 17:3). Коран веде настанови про свiдчення вiд Бога, (Коран 1990: 187; Сура 11. Худ 20:17).
  Сучасна фiлософiя за священним бачить владу. Священне " владою, яку здiйсню" саме суспiльство (Durkheim 1915: 1-33). Священне реальне. Це стан людського духу, який iсну" реально. Це стан ПРИПИНЕННЯ. На момент прояву священного стану людина викону" тiльки те, чого потребують суспiльнi вiдносини. Суспiльнi вiдносини мають владу над людиною. У станi священного людина нiби згаду", що їй треба робити далi, що призначено робити (Мурашкин 2006: 122-176). У станi священного, або станi ПРИПИНЕННЯ, людина робить призначене, встановлене владою. Людина робить те, що встановила власною владою, що пропонують обставини життя (Мурашкин 2006: 122-176).
  Священне, або стан ПРИПИНЕННЯ, - це стан, коли людина керу" собою. В цьому станi людина володi" собою. Медитацiя допомага" людинi оволодiти собою. Є рiзнi медитативнi технiки: технiка сприймання, технiка зосередження. Проте всяка технiка потребу" вiд людини спостерiгання за собою. Навiть при катафатичному мiстицизмi, коли читають мантру або молитву, спостерiгають за собою. В суфiзмi суфiй, рухаючись в ритмi танцю, спостерiга" за собою. Практика вiддiлити сво" "я" вiд зовнiшнiх впливiв, побачити себе збоку " в кожнiй медитативнiй практицi. Це розширю" можливостi людини в її спiлкуваннi з iншими людьми (Иваницкий 1984: 210), да" можливiсть оволодiти собою. Якщо людина може побачити себе збоку, то це вже означа", що людина "визна" власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477). Про це говорить гетерологiя постмодернiзму, доводячи сво"ю фiлософi"ю iснування стану ПРИПИНЕННЯ або, за гетерологi"ю, стану Iншого.
  Фiлософiя постмодернiзму помiча", що регуляторнi процеси сучасної людини ускладнюються. Виника" необхiднiсть володiти собою. В цьому вiдношеннi сучасна людина шука" рацiональне навiть у священному релiгiйно-мiстичної культури. Це рацiональне " в апофатичному мiстицизмi. Наголос " на глибиннiй рацiональностi вiри у священне (Durkheim 1915: 1-33).
  Фiлософiя постмодернiзму i сучасна фiлософiя взагалi бачать рацiональнiсть священного як осяяння. Це компенсаторне осяяння, компенсаторний транс, який руйну" застарiлi структури свiдомостi. Руйнацiя структур свiдомостi, якi вiджили сво", демонстру" мiстицизм. Тут символом мiстицизму " смерть. Це символiчна смерть. Символ смертi в мiстицизмi " знак для досвiду, що руйну" попереднi структури свiдомостi (Аверинцев 2010: 579). Рацiональнiсть людських дiй поляга" в тому, що вiд того руйну"ться застарiла i непотрiбна рацiональнiсть людської свiдомостi. Людина втягу"ться в руйнiвнi контакти, в яких особистостi розпадаються в конвульсивному "незнаннi" (Bataille 1986: 74-75).
  "Незнання", про яке каже постмодернiзм, супроводжу" священне. Через це можна вважати, що саме священне " компенсаторним трансом, або станом ПРИПИНЕННЯ (стан Iншого, за постмодернiстською фiлософi"ю). У компенсаторному трансi, як i в iнших видах трансу, iсну" посттрансовий ефект амнезiї (Забияко 2009: 999). Звiдси i незнання. Це незнання - як втрата непотрiбного. Тому воно i священне. Людина хоче зберегти це священне. Для цього треба дивитися зсередини себе на свої рухи - рухи рук, рух думки, рух вiдчуття (Мурашкин 2006: 125). Про це каже модернiзм як про мiстичний досвiд (Bataille 1986: 1-98).
  Священне розумi"ться по-рiзному. Навiть священне може переплiтатися з насильством (Girard 1972: 1-97). Але священне як стан ПРИПИНЕННЯ iсну" поза насильством. Священне як стан ПРИПИНЕННЯ робить людину скелею (Мурашкин 2006: 133). Тут зника" страх (Нисаргадатта 2013: 485-687). Але насильство - неприпустиме. Тiло людини при певнiй глибинi цього ПРИПИНЕННЯ не руха"ться (Кришнамурти 1999: 200-351). Коли нерухомiсть " - то неодмiнно посилю"ться ПРИПИНЕННЯ непотрiбного, що i " IНШЕ (Мурашкин 2006: 123). I тут насильства нема". Насильство може бути в дiях. А тут ПРИПИНЕННЯ - як священне, Божественне, Бог. Якщо зникли боги, то поет вказу" шлях до "святостi", яка " слiдом богiв, що втекли (Heidegger 1971: 91). Тобто стан, який ми дослiджу"мо, виходить за межi релiгiйно-мiстичної культури. Наприклад, мiстичне одкровення Джидду Крiшнамуртi порiвнювали з даром художника, особливо музиканта (Латьенс 1993: 176). Дослiджуваний стан, певний вид трансу, " елементом творчого процесу людини. Адже " сенс говорити про творчiсть у трансоподiбному станi (Теплов 1985: 268). Вiдчуття трансових станiв, якi супроводжують творчий процес, може передавати мистецтво. Так лiрика ма" витонченiсть у передачi суперечливих i одиничних психiчних станiв (Гинзбург 1997: 226). Таким станом можна вважати стан священного, або стан ПРИПИНЕННЯ. З цього приводу у фiлософiї виника" таке поняття, як поетичне священне.
  Поетичне священне (Heidegger 1971: 91) - це стан власного творчого духу людини поза ритуалiзмом. Вважа"ться, що причина розпаду монотеїстичних релiгiй - у вiдсутностi ритуалiв, обрядiв. Але цей розпад йде для "повернення божественного" (Irigaray 1984: 133-138), розгортання "вiдчутного трансцендентного" (Irigaray 1984: 133-138), змiни структур трансцендентностi, якi розчиняються (Irigaray 1984: 133-138). Якщо трансцендентне та iншi категорiї вiдображають компенсаторний транс, то це в природi людини. Слово транс " коренем слова - трансцендентний (Пустоваров 2005: 28). Компенсаторний транс за своїми характеристиками " станом ПРИПИНЕННЯ. Це " Iнший гетерологiї постмодернiзму. Це той стан людини, коли вона "визна" власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477). Компенсаторний транс як священне може бути поза мiстичним. Тодi мова йде про квазiмiстичне священне (Derrida 1967: 215-216), або нiбито мiстичне. Нiбито мiстичне (квазiмiстичне) йде "темними околицями скiнченностi" (Nancy 1991: 37), скiнченностi релiгiйно-мiстичного, яке торка"ться священного. Хоча священне прогляда"ться у спадщинi фiлософiї вiдмiнностi (Taylor 1987: 1-33). Для людини воно священне, оскiльки компенсу" залежнiсть, стан залежностi (Мурашкин 2006: 132).
  Щастя. Вiдомо, i вже вказувалось в цiй роботi, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Встановлено, що iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви споглядали її i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю "щастя", коли мова йде про "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Сучасна документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474).
  Дослiдження робляться, перш за все, через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї "щастя", де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265).
  Щастя - це бути щасливим при виконаннi основних, основоположних i головних вищих потреб. Iснувати в станi щастя - це стан при виконаннi в людинi того, що вона очiку" знайти. В станi щастя в людинi вже виконанi всi бажання. Цим стан щастя подiбний стану ПРИПИНЕННЯ. В станi щастя припиняють функцiонувати бажання, оскiльки всi бажання виконано. В станi ПРИПИНЕННЯ теж зникають усiлякi бажання. Стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань, стан поза бажаннями.
  Стан ПРИПИНЕННЯ пов'язаний з тим зв"язком, "який необхiдно припинити" (Деррида 1999: 629). Це стан ПРИПИНЕННЯ. Це "спокiй перебування в собi" (Деррида 1999: 626). Це те, що припиня" всiлякi прояви. В людинi це "процес вiдстороненого ставлення до себе" (Деррида 1999: 632).
  Сучасна фiлософiя помiча", що в станi ПРИПИНЕННЯ у людини нема" бажань, нема" потреби у зовнiшнiх враженнях. Трапля"ться, що "знайдено самiсть i бiльше нема" потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Стан людини, коли у неї вiдсутня потреба у зовнiшнiх враженнях, спiвпада" зi станом ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини також вiдсутня потреба у зовнiшнiх враженнях. Бiльше того, ми бачимо, що за концептами сучасної фiлософiї i самiсть людини спiвпада" з ПРИПИНЕННЯМ.
  Пiд ПРИПИНЕННЯМ сучасна фiлософiя часто розумi" вищий стан людини або Вищу людину. Ця Вища людина не ма" жодних бажань i потреб. Отже "вища людина вже не ма" потреби навiть у Боговi" (Делёз 1999: 178). Дiйсно, людина може мати такий стан, що у неї нема" бажань i потреб. Цей стан у людини трима"ться якийсь короткий час. Потiм у людинi знову пробуджуються i бажання, i потреби. Людина в станi ПРИПИНЕННЯ, або Вища людина, володi" собою, тобто володi" емоцiями, бажаннями. Але це - певною мiрою. Потреби все одно штовхають людину до певних дiй.
  ПРИПИНЕННЯ в сучаснiй фiлософiї не ма" однозначностi. Воно торка"ться i реальностi особливого стану - як не свого i суб""ктивного свiту людини, де ПРИПИНЕННЯ або iнше - як щось сво". Тут мiж певним "принципом i тим, що з"явля"ться його iнше, а саме - принцип реальностi як його iнше, потяг до смертi як сво" iнше" (Деррида 1999: 445). Тут принцип реальностi "вiдмовля"ться вiд будь-якого задоволення i бажання, вiд будь-якого автоафективного ставлення, без якого неможливе виникнення нi бажання, нi задоволення" (Деррида 1999: 446).
  Сучасна фiлософiя утверджу" думку, що "в самому "я" принцип задоволення бере гору над принципом реальностi, чим наносить шкоду всьому органiзму" (Деррида 1999: 448). Проте такого нема" у станi ПРИПИНЕННЯ, де людина ста" над бажаннями.
  У релiгiйно-мiстичнiй культурi важливим " те, що людина ма" бути осторонь, "вiдмовитися вiд свiту - для брахманiв означало стати вищим за будь-якi вчинки" (Швейцер 2002: 49). "Брахмани мали смiливiсть зiзнатися, що медитацiї про свiт не мiстять у собi нiчого етичного" (Швейцер 2002: 49). Але для людини медитацiя да" багато корисного. Медитацiя використовувалася в доязичницькi часи, i "в язичництвi домiну" особистiсне сприйняття Божественного через обряд, медитацiю" (Колодний 2013: 102).
  Ще з язичницької давнини вiдомо, що медитацiя да" людинi гармонiю, "врiвноважуючи лад i безлад" (Колодний 2009: 139). "Медитацiю можна розглядати як деавтоматизацiю звичних нам психiчних структур - той, хто медиту", виходить за межi логiчно-структурної свiдомостi. Виника" особливий стан свiдомостi, при якому вiдбува"ться нiби "злиття" з об""ктом медитацiї, "розчинення" в ньому, втрата уявлення про межi власної особистостi" (Поликарпов 1987: 90). Та коли ми кажемо про втрату меж власної особистостi, то торка"мось питання людського "Я" i "ПРИПИНЕННЯ".
  Роздуми сучасної фiлософiї показують стан ПРИПИНЕННЯ як припинення непотрiбних дiй, припинення зайвої i непотрiбної дiяльностi. Тут проходить розчинення i руйнацiя всього зайвого. Постмодернiзм каже про "розчинення особистостi в безособистiсному" (Батай 2000: 117), вiд чого виника" "порожнеча, яка свiдчить про "я", що розчинилося" (Делез 2002: 160). Йде процес очищення, поки не виникне "вiдкритiсть Цiлого, в якому неможливо щось нi бачити, нi споглядати" (Делез 2000: 189). Тут стан ПРИПИНЕННЯ своїми властивостями-характеристиками подiбний до "умиротворення, заспоко"ння i особливого стану щастя" (Кристева 2010: 163).
  В "Теорiї релiгiї" Жорж Батай вказу" на неспокiй вiд бажань. "На вiдмiну вiд знання, яке пiдтриму" людину в станi пасивного заспоко"ння, бажання втягу" її в занепоко"ння" (Батай 2000: 6). Але вiдомо, що стан ПРИПИНЕННЯ - це стан заспоко"ння i вiдсутностi бажання. Людина не може iснувати поза бажаннями, поза потребами. Тому вiдсутностi бажань " тимчасовою.
  Фiлософiя сучасностi вказу" на iснування станiв поза бажаннями. Посилаючись на думки Стефана Малларме, у своїх творах Юлiя Кристева помiча", що у людей бува" таке, коли вони "вже не мають потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Фiлософiя постмодернiзму знаходить вiдсутнiсть бажання у мiстичному спогляданнi, коли "за бажанням якогось наукового спостереження вiдбува"ться мiстичне споглядання" (Делез 1992: 210).
  Людина в станi ПРИПИНЕННЯ не ма" бажань. За компенсаторними механiзмами цей стан виника" спонтанно. У мiстицизмi iсну" практика, яка пригнiчу" бажання. Помiчено, що "релiгiйна мiстика проявля"ться в перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34).
  У релiгiйно-мiстичнiй культурi iсну" настанова на те, що слiд позбутися бажання. Навiть адепт прагне позбавити себе бажання виконувати волю Божу. Наприклад, "Екгарт заходить так далеко, що постулю": людинi не варто навiть бажати виконувати волю Божу, оскiльки це теж одна з форм жадiбностi. Людина, що не ма" бажань, - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому суть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чогось у Екгарта" (Фромм 1990: 69).
  Сучасна фiлософiя доводить, що вiдсутнiсть бажань може супроводжуватися вiдсутнiстю зовнiшнiх впливiв. Це можна показати демонстрацi"ю феноменiв релiгiйно-мiстичної культури. Наприклад "йогiвське самадхi або буддистськi дхьяни, стани-свiдоцтва, в яких самовладання настiльки велике, що зовнiшнi стимули майже або зовсiм не впливають" (Уолш, Воон 2006: 38). У релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани розумiються як Божественнi. Їх iменують як стан Бога. Властивiстю-характеристикою стану Бога " безпристраснiсть.
  Сучасна фiлософiя вказу" на те, що безпристраснiсть - це властивiсть-характеристика мiстичного досвiду, який " важливим у релiгiйно-мiстичнiй культурi взагалi. Безпристраснiсть - властивiсть Бога. Лев Шестов зазнача", що "Бог абсолютно безпристрасний, йому нiчого не потрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). У сучаснiй психологiї розглядаються стани людини, коли їй нiчого не треба. Абрахам Маслоу познача" цi стани, як пiковi переживання людини, стани самодостатнього характеру. Людина, маючи подiбний стан, вiдчува", що "це - досконалий, повний досвiд переживання, коли бiльше нiчого не потрiбно. Це самодостатнiй стан" (Маслоу 1997: 114).
  Абрахам Маслоу, посилаючись на зразки релiгiйно-мiстичної культури, вказу", що немотивованiсть людини дорiвню" божественному. Однак тут - не проста немотивованiсть. Тут " посилання на певний стан свiдомостi. За Абрахамом Маслоу - це пiковий стан. В цьому станi людина не ма" бажань.
   Пiкове переживання Абрахама Маслоу " досконалiстю. Релiгiйна людина каже про богоподiбнiсть. Тут "ми ма"мо пам"ятати, що боги зазвичай розглядаються, як тi, хто не ма" потреб, бажань, недолiкiв у чомусь i задоволенi всiм. В цьому сенсi немотивоване людське буття ста" богоподiбним" (Маслоу 2002: 237-238).
  Категорiя "щастя" вказу" на те, що виникло "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Тут зникнення очiкування показу", що виникла теперiшнiсть. Теперiшнiсть з"явля"ться з виникненням стану ПРИПИНЕННЯ як вищого стану. Загострю"ться увага на "присутньому вищому" (Деррида 1999: 199), а також на тому, що "самоприсутнiсть досвiду ма" бути представленою в теперiшньому, взятому як Тепер" (Деррида 1999: 80).
  Людина в сво"му життi перебува" у станi щастя, коли ма" "сукупне виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). У своїй повсякденностi людина живе очiкуваннями, заглядаючи в майбутн". В станi щастя очiкування зникають. Вони зникають i в станi ПРИПИНЕННЯ. Людина почина" жити теперiшнiм.
  Тепер. Сучасна фiлософiя не вiдходить далеко вiд розумiння iдеальних станiв людини як станiв, коли людина перебува" в теперiшньому часi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це саме той стан, коли людина не пам"ята" чогось зi свого минулого, не мрi" про майбутн", а знаходиться в теперiшньому. Постмодернiзм оцiню" теперiшн" як шанс, "наш "диний шанс знайти безсмертя тепер" (Деррида 1999: 278). В постмодернiзмi отримання стану ПРИПИНЕННЯ прогляда"ться, коли людина "протиставить себе самiй собi" (Деррида 1999: 311).
  В культурi зафiксовано багато людських iнтересiв. Iсну" iндивiдуальне розмаїття людських планiв на майбутн" та очiкувань вiд цього майбутнього. Тому по вiдношенню до щастя i його розумiння нема" "дностi. Культура наклада" свiй вiдбиток на розумiння i вiдчуття щастя. Тому не можна казати про повну безпосереднiсть по вiдношенню до щастя. "Щастя - не безпосереднiй об""кт людських прагнень, а супутн" явище у випадку успiху: оцiнка якостi задовiльного або осмисленого, тобто гарного життя" (Хеффе 2009: 186-187). З успiхом пов"язано i виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Ма" бути маса складових способу життя, а також генетична схильнiсть. У випадку спiвпадiння багатьох факторiв може бути вдала ситуацiя для виникнення стану ПРИПИНЕННЯ.
  Уявлення щасливої людини " щасливими уявленнями. Проте цi щасливi уявлення - залишковi. Вони залишились як головнi уявлення пiсля того, як стан ПРИПИНЕННЯ зупинив все непотрiбне, незначне, неважливе, дрiб"язкове.
  Щастя "вкладено в самi чесноти" (Хеффе 2009: 187). В основi чеснот знаходиться реальна доброта людини. Доброта як загальнолюдське в людинi залиша"ться, коли руйну"ться все дрiб"язкове пiд впливом стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя, за фiлософськими вченнями Епiкура, там, де людина ма" "найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187). Найбiльш цiнне залиша"ться в людинi пiсля виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, припинення всього нецiнного, дрiб"язкового. Це " однi"ю з причин виникнення щастя, "яке йде вiд того, що людина ма" найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187).
  Iсну" щастя через аскезу, коли встановлю"ться "рiвновага мiж бажанням i його задоволенням шляхом скорочення бажань" (Хеффе 2009: 187). Тодi у людини не виника" нiяких зайвих бажань. Людина робить лише те, що вмi" робити, до чого призначена. I нiяких зайвих рухiв. Вiд всього зайвого - вiдсторонення.
  Декiлька слiв про це.
  Вiдсторонення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан вiдсторонення вiд усього, що " в психiцi людини, що заважа" дiяти цiлеспрямовано. Тенденцiї постмодернiзму показують, яким чином цей стан вiдсторонення присутнiй при самодистанцiюваннi людини, коли вона засвiдчу" свої спонукання. Постмодернiзм демонстру" стан самодистанцiювання людини на прикладi творчостi лiтератора. Постмодернiзм стверджу", що "ми повиннi зрозумiти психiчний механiзм письма як наслiдок його дiалогу iз самим собою (з iншим), як форму авторського самодистанцiювання - як спосiб розщеплення письменника на суб""кта висловлювання-процесу i суб""кта висловлювання-результату" (Кристева 2004: 176). Вiдсторонення i самодистанцiювання бiльше проявляються при висловлюваннi-процесi, адже письменник перебува" в станi бiльш близькому до стану ПРИПИНЕННЯ (стану вiдсторонення або стану самодистанцiювання). Коли письменник перебува" при висловлюваннi-результатi, то вiн вiдстороню"ться вiд стану ПРИПИНЕННЯ в свою iнтелектуальну сферу, в свої уявлення про пережите.
  Щастя, яке розумi" О. Хеффе, - це "мета, яку розумiють трансцендентально, вище якої неможливо уявити нiякої iншої мети" (Хеффе 2009: 187). Людина в станi ПРИПИНЕННЯ так само вiдчува", що вище того стану, який ", не може бути нiякого iншого стану. Це спiвпада" з iдеями, якi висунув ще Арiстотель з приводу оптимальних станiв як самодостатнiх. В цьому вiдношеннi у давнiй грецькiй фiлософiї застосовувався такий термiн як автаркiя. Найчастiше це траплялося при розглядi автономiї розуму i дiї за власною волею. Така автаркiя розумiлась як щастя, оскiльки мала безумовну мету вищого характеру. Те ж саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Однак у вiдношеннi стану ПРИПИНЕННЯ акцент треба робити на тому, що вищу i безумовну мету втiлено в самiй метi. I тут мети вже, як такої, нема". Людина безпосередньо пережива" стан повного здiйснення, а отже втiленого щастя, коли вищих цiлей вже досягнуто. Це значить, що мети досягнуто i, як така, вона зника". При станi ПРИПИНЕННЯ моральнiсть присутня як несвiдоме зникнення всього непотрiбного, а отже i неморального.
  Щастя включа" в себе прагнення до вищого блага, в якому людина знаходить сенс власного життя, тобто прагнення до певної мети у потоцi розмаїтостi потрiбного i непотрiбного. ПРИПИНЕННЯ - це здiйснення того, до чого була спрямованiсть при припиненнi проявiв всього непотрiбного.
  Щастя " уявний iдеал з усiма бажаннями втiлити цей iдеал в житт"вi простори душi i всього, що її оточу". Однак щастя також - i задоволення спрямованостi до iдеалу. Коли задоволення наста", то такої спрямованостi вже нема". Iдеал втiлено в реалiї. Зникнення спрямованостi i повна реалiзацiя iдеалу в дiйснiсть iснування душi - характернi для щастя. Але це також " характерним i для стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя - це коли у людини в її життi все йде згiдно з її бажаннями. Тодi у неї гарний настрiй. Тут стан ПРИПИНЕННЯ ма" вияв, коли у людини зника" зайве, непотрiбнi нахили, що не зовсiм вiдповiдають її iдеалам. Вiд цього може виникати стан тотального умиротворення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це тотальне умиротворення. Та це лише компонент, складник у потоцi щасливого людського життя.
  В момент ПРИПИНЕННЯ, або тотального умиротворення у людини нема" конфлiкту мiж рiзними її нахилами. Все приходить до "дностi. Ста" бiльш виразною основна спрямованiсть. Однак i вона розчиня"ться, оскiльки вже не функцiонують незначнi i неважливi, дрiб"язковi нахили.
  У моменти тотального умиротворення, або стану ПРИПИНЕННЯ, людина не вiдчува" якiсь обмеження. В такому станi людина не вiдчува" конфлiктнiсть не тiльки мiж рiзними своїми нахилами, але й мiж людьми, ма" абсолютну безкомпромiснiсть.
  Отфрiд Хеффе, посила"ться на Герберта Маркузе, який стверджував, що суспiльство достатку спроможне "забезпечити бiльш високу мiру щастя" (Хеффе 2009: 187), у зв'язку з тим, що пом'якшуються репресивнi риси культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ виника" раптово i випадково. Але як складник, як одна з особливостей щастя може розумiтися в контекстi гедонiзму та утилiтаризму. Цi вчення кажуть про щастя як про максимальне задоволення iнтересiв, а також потреб. Стан ПРИПИНЕННЯ - це досконалiсть, коли вже здiйснилися головнi бажання, коли задовольнилися iнтереси й потреби, пiсля чого всi вони зникли.
  Виконання бажань, якi виникли раптово, не гаранту" того, що у людини з"явиться стан щастя. Те ж саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Цей стан може не настати, хоча всi надiї на краще i всi бажання, якi раптово виникли, здiйснились. Є чимало факторiв, через якi надiї i бажання не можуть здiйснитися. Це не тiльки рiзнi соцiальнi фактори, але й фактори, якi " в самiй людинi. Наприклад, вiдсутнiсть повного керування емоцiями. Або помилки у когнiтивних процесах, що не заважа" пiзнанню iстинного стану речей. Та все одно для охорони психiчної рiвноваги може виникнути компенсацiйний процес стану ПРИПИНЕННЯ. А це так само можна вiднести i до виникнення стану щастя. Стан ПРИПИНЕННЯ " компенсаторним процесом. Тут механiзм компенсацiї працю" таким чином, що припиня"ться непотрiбне, чим компенсу"ться i те, до чого людина не здатна. Припиня"ться те, до чого людина не здатна, однак емоцiйно до цього прикута.
  Компенсацiя. В поясненнi феноменiв внутрiшнього психiчного життя людини сучасна фiлософiя торка"ться процесiв компенсацiї, пов"язуючи її з рiвновагою. Через такi пояснення мова йде i про стан ПРИПИНЕННЯ, при якому iснують рiвновага i гармонiя. Якщо робляться якiсь речi, то "для рiвноваги, для внутрiшньої компенсацiї, яка характеризу" рiвновагу" (Деррида 1999: 481).
  Сучаснi фiлософськi концепти пояснюють причини виникнення у людини вищих станiв свiдомостi, таких, як стан ПРИПИНЕННЯ, стан Божественного, через iснування компенсаторних механiзмiв. Стан Божественного компенсу" стан страждання, який був у людини перед цим. "Людина, яка змушу" нас страждати, може бути, пов"язу" нас iз Божественним" (Делёз 1999: 102). У людини може виникнути "радiсть замiсть пережитого горя" (Делёз 1999: 102). I це ймовiрно за компенсаторними механiзмами. Протилежнiсть виника" спонтанно, позасвiдомо.
  Однак "сама по собi компенсацiя недостатня: вона не да" ясного розкриття" (Делёз 1999: 62). Сучасна фiлософська концепцiя це усвiдомлю", тому й шука" причини бiльш глибокi, в контактi людини з навколишнiм середовищем. У людинi мають бути певнi потреби, якi змушують працювати компенсаторнi механiзми психiчних станiв.
  На феномен щастя " рiзнi погляди. Щастя розумiли як володiння предметами, якi приносять задоволення. Також щастя розумiли як досягнуте шляхом скорочення потреб, коли виника" рiвновага мiж потребою i задоволенням. Є навiть розумiння щастя як свободи вiд всiх турбот i проблем. Щастя приходить, коли людина втiлю" себе у власних, найважливiших призначеннях шляхом ствердження i пiднесення, вiд чого з"явля"ться радiсть. Тут щастя розгляда"ться як злет над повсякденним життям. Але для втiлення своїх важливих призначень треба ще знайти себе - через вiдсторонення неважливого. А це виника" через стан ПРИПИНЕННЯ, через припинення неважливого, дрiб"язкового, незначного.
  Людина буду" плани по втiленню задумiв, у яких " гармонiйне задоволення власних iнтересiв. I коли плани виконано, людина вiдчува" щастя.
  Щастя, коли людина робить те, що може робити, робить справу iз задоволенням i якiсно, домага"ться все кращих i кращих результатiв. Проте виникають обставини життя, яким треба протистояти. Протистояння ма" бути творчим. Для цього, для творчого протистояння, i виникають стани ПРИПИНЕННЯ, якi припиняють все неважливе.
  З думок про щастя зробимо деякi висновки. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї "щастя". Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї "щастя".
  Розглянуто порiвняння категорiї "щастя" i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, у людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї "щастя", яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї "щастя" в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли досяга" сво"ї мети. В такому разi зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина - не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено: стан щастя i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. В цьому категорiя щастя i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ " додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї "щастя" i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Тому й виника" щастя як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ (станi Iншого, за фiлософi"ю сучасного постмодернiзму) незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан Iншого розумi"ться як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Свобода. Розглядаючи категорiї свобода i припинення як стани ПРИПИНЕННЯ, повернемося ще раз до документальних матерiалiв, на основi яких ми буду"мо свої роздуми. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика як зникнення в людинi її "я", коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю свобода, коли мова йде про те, що вiльнiй людинi треба "обходитися iз зовнiшнiми благами суверенно" (Хеффе 2009: 178). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення, як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474).
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї свобода. Акцент робиться на природнiсть феномену ПРИПИНЕННЯ в тому, що "дух виступа" подвiйним способом: як витвiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут стан ПРИПИНЕННЯ - це самодостатня сутнiсть. Також акценту"ться увага на незмiнностi властивостей-характеристик феноменiв, якi розглядаються.
  Свобода - це незалежнiсть вiд чужостi впливiв. Цим свобода спiвпада" зi станом ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ людина не випробову" чужостi впливiв. Знижу"ться сприйняття впливiв зовнi. Точнiше, вони не змiнюють глибинну сутнiсть людини. Вони поверхневi. У своїх глибинах людина випробову" свободу. Вона не заража"ться зовнiшнiм. У станi ПРИПИНЕННЯ, наприклад, людина не заража"ться тим, що звучить музика. Якщо до цього вона захоплювалася тим, що звучить музика, то в станi ПРИПИНЕННЯ цього не вiдбува"ться. Вона вiльна. Нiчим не захоплю"ться. Вiльна вiд усiх впливiв.
  Стан ПРИПИНЕННЯ. Тут зазвичай можна спостерiгати не-зараженiсть зовнiшнiм!
  Коли людина дода" своїм дiям змiст, який iде вiд неї, то така свобода " свободою свiдомого життя. Така свобода не ма" прямого вiдношення до стану ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ просто припиня" прояви змiсту. Iде припинення того змiсту, який людинi непотрiбний.
  Коли пiд свободою розумiють самовизначення людини, то стан ПРИПИНЕННЯ ма" пряме вiдношення до подiбних проявiв. Щоб себе визначити, необхiдно скасувати в собi непотрiбне. Тому самовизначення у свiдомiй сферi може переходити i в сферу несвiдомого, коли раптово виника" стан ПРИПИНЕННЯ всього непотрiбного.
  Стан ПРИПИНЕННЯ. Тут - зникнення непотрiбного!
  В iсторiї культури свобода ста" унiверсальною вимогою iндивiда, адже саме свобода провоку" творчий потенцiал особистостi. А без творчого початку iндивiда сучасна цивiлiзацiя не може прогресувати. Цивiлiзацiйний розвиток потребу" вiд людини свободи як самовизначення дiї, так i свободи як самовизначення волевиявлення.
  Необхiдно вiдзначити, що свобода дiї може проявити себе в тому випадку, коли " альтернативи в людському життi, коли будуть вiдкритi альтернативнi можливостi для поведiнки. Свобода там, де людина може вибрати ту чи iншу лiнiю сво"ї поведiнки. При цьому вона повинна вiдкинути неважливу, неголовну, незначну лiнiю поведiнки. А в цьому випадку помiчником може бути стан ПРИПИНЕННЯ, коли навiть неусвiдомлено вiдкида"ться непотрiбне, неголовне.
  Звичайно "iндивiд тим вiльнiший, чим ширше вибiр" (Хеффе 2009: 178). Отже у здорової, сильної людини вибiр набагато ширший, нiж у хворої i слабкої. Однак здорова i сильна людина може зiштовхнутися з проблемними ситуацiями i звузити широту свого вибору, коли не зможе упокорити свої пристрастi. Отже людина отриму" велику свободу в силу свого характеру. Для цього потрiбен характер, здатний упокорювати пристрастi. При станi ПРИПИНЕННЯ пристрастi упокорюються автоматично. Тут iде упокорення пристрастi. I виника" стан поза бажанням, свобода вiд бажань.
  Поза бажанням, або вiдсутнiсть бажання. Опредметнення тi"ї чи iншої потреби " бажання. Стан ПРИПИНЕННЯ постмодерну, коли людина "внутрiшньо визна" власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477) - це вiдсутнiсть бажання, вiдсутнiсть будь-яких бажань взагалi. Наприклад, може звучати музика, гарна музика, проте людина, будучи в станi ПРИПИНЕННЯ, не вслухову"ться в неї. Нiщо людину не притягу" (Мурашкин 2006: 124-132). Людина просто отримала себе. Ось, наприклад, увiмкнуто телевiзор. Коли людина перебува" у станi ПРИПИНЕННЯ, то в цей телевiзор i не дивиться. Людина отримала себе. Телевiзор, який вона увiмкнула, зовсiм не заважа", хоча i голосно мовить. Людина займа"ться справою або просто дивиться зсередини себе. Вона перебува" наодинцi з власним iншим, який всерединi неї (Ортiс 2003: 477).
  Про такi випадки говорить постмодернiстська культура - як про те, що людина отримала самiсть i не ма" потреби "у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Такi стани людини можуть передавати мiстики i митцi у своїй творчостi; можуть передавати автори вiршiв, розкриваючи "поетичний сенсовий ефект, коли у вiдповiдному висловлюваннi прочиту"ться не тiльки воно само, а ще й дещо iнше" (Кристева 2004: 273).
  У повсякденному станi людина ма" потреби i бажання. Вона регулю" цi свої потреби i бажання. Для їх регуляцiї вмика"ться вольовий iмпульс.
  Люди " рiзнi. Є люди вольовi, а " люди зi слабкою волею. Вольова людина ма" стiйкiсть сво"ї позицiї, ма" силу вольового iмпульсу, спроможнiсть загнуздати свої потяги (Леонгард 1989: 252). Але " i протилежнi типажi, якi не можуть "стримувати свої бажання, керувати ними при живiй чутт"востi" (Бурно 2008: 65).
  Вiдомо, що постмодернiзм з приводу бажання каже не тiльки про ПРИПИНЕННЯ як про особливий стан свiдомостi. Постмодернiзм торка"ться i повсякденних станiв свiдомостi, де "бажання i мова, вiдтворюючись у родинi, що ма" ядро, формують одне одного i органiзують особистiсть" (Дрискол 2003: 218).
  Через усiлякi протирiччя, коли бажання протистоять розуму, вони все ж таки вiдiграють велику роль у формуваннi особистостi. Хоча бажання йдуть на конфлiкт з розумом, та все одно свобода ста" на сторону бажання (Селин 2004: 139). Однак перед вольовим iмпульсом, який стриму" бажання, знаходиться все ж таки саме бажання. Бажання переду" вольовому iмпульсу, знаходячись у нашiй свiдомостi. Попереду всiлякого вольового i розумового стоїть бажання. А "подвiйнiсть лежить в самiй основi вольового акту i ста" особливо помiтною i наочною тодi, коли в нашiй свiдомостi зiштовхуються декiлька мотивiв, декiлька протилежних прагнень" (Выготский 1996: 160). Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан неподвiйностi, вiдсутностi бажання, свобода вiд бажань.
  Зрозумiло, що вiдсутнiсть прагнень i бажань ма" бути пов"язаною iз задоволенiстю. Однак у людини бажань багато. Якесь бажання задовольня"ться, а iншi все ж таки лише iснують у нашiй свiдомостi. Ми постiйно хочемо все нових i нових вражень. Жадання i прагнення вражень веде людину до постiйних пошукiв все нових i нових вiдчуттiв позитивного характеру. Але в станi ПРИПИНЕННЯ всi цi процеси зникають. В людинi вмира" не одне якесь бажання, а всi, якi тiльки можуть бути.
  Бажання може торкатися чого завгодно. Людина у своїх фантазiях ладна побажати навiть нездiйсненного. Отже людина захоче мати стан, в якому буде сама собою. Але поглибленiсть цього стану - це стан ПРИПИНЕННЯ, стан, при якому нема" нiякого бажання. Отже людина може бажати отримати стан, при якому вiдсутн" всяке бажання.
  "Бажання людини бути собою породжу" бунт: вiдчай породжу" бунт, а бунт виража" вiдчай" (Долгов 1990: 41). Отже бунт неминучий, оскiльки поглиблено бути самим собою неможливо за власним бажанням. Тобто цей стан заглибленостi виника" у людини спонтанно i не залежить вiд бажання самої людини. Стан ПРИПИНЕННЯ як глибокий стан, за яким людина " самою собою, неможливо отримати, роблячи для цього щось свiдомо, свiдомо докладаючи зусиль.
  Маючи стан ПРИПИНЕННЯ, людина втрача" бажання. Але це тiльки на певний час. "В дiю вступа" глибинна сутнiсть особистостi i, зiбравши розпорошенi сили, на мить приводить нас до згоди iз собою. Ставши зараз - i тiльки зараз - воiстину собою, ми вiдда"мося бажаному" (Ортега-и-Гассет 2000: 152). Тобто пiсля стану ПРИПИНЕННЯ, стану, коли нема" нiякого бажання, виника" стан, при якому ми вiдда"мося бажаному. Але це те бажане, яке вже не дрiб"язкове, а найважливiше для нас i для iнших людей. При цьому свiдомiсть наша знову звужу"ться, адже "коли в розумi " бажання, широке освiдомлення скорочу"ться до однi"ї думки або вiдчуття, i просторовiсть, яка нам належить первiсно, виявля"ться втраченою" (Левин 1996: 63).
  Тобто в людинi постiйно щось змiню"ться. Це розкрива" постмодернiзм, оцiнюючи рiзнi стани людської особистостi. Постмодернiзм розгляда" це на прикладах, порiвнюючи рiзнi напрямки культури. "За бажанням якогось наукового спостереження йде мiстичне споглядання" (Делёз 1992: 210).
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це не вiдкриття постмодернiстської культури. Ця культура лише пiдсумову" те, що iснувало з прадавнiх часiв, те, що фiксували прадавнi мiстики i митцi у своїх творах.
  Стан ПРИПИНЕННЯ як вiдсутнiсть бажань широко представлений у релiгiйно-мiстичному напрямку культури. Тут сам Бог може виступати в ролi iстоти, що не ма" жодних бажань, якiй нiчого не потрiбно. "Бог зовсiм безпристрасний, йому нiчого не потрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). Тут можна розумiти все так, що конкретний стан людини - пiднесений i представлений як Бог. У релiгiйно-мiстичнiй культурi фактично представлено людину, котра ма" певний стан як стан Бога. Ця людина, "досягши трансцендентального стану, вiдразу осяга" вищого Брахмана. Вiн нiколи не хвилю"ться i нiчого не бажа"" (Прабхупада 1993: 186). На певний час людина дiйсно може не хвилюватися i нiчого не бажати. Однак жива людина не може постiйно, взагалi зовсiм нiколи, нiчого не бажати. У мiстицизмi такий стан людини розцiню"ться як вiдсутнiсть прихильностi до чогось. "Людина, яка нiчого не бажа", - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому сутнiсть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чого-небудь у Екгарта" (Фромм 1990: 69). Це може бути характерним для певної людини. Однак i у неї це не може бути постiйним i абсолютним. Це може тривати певний час. Тому в релiгiйно-мiстичнiй культурi ма"мо документальний опис багатьох випадкiв, коли до людини спонтанно, на певний час приходив стан вiдсутностi бажань i прагнень. "Майже вся релiгiйна мiстика ма" прояв у перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34). Та, наприклад, "вже у вiцi п"ятнадцяти рокiв я знаходив задоволення у звичайнiй красi природи. Це мало прояв не тiльки на вiдпочинку, а й в якомусь мiстичному станi, що охоплю" мене. Я знаю, що тисячi людей проходять через таке переживання" (Хаксли 1992: 34). Це приходить поза вольовим iмпульсом, зненацька, раптово. "Раптом, пише Саймондс, у церквi, в гостях, пiд час читання, у хвилини, коли мо" тiло було в спокої, мене охоплювало вiдчуття наближення екстазу. Невпинно оволодiв вiн моїм розумом i волею" (Джемс 1993: 307). Але до цього у людини був вольовий iмпульс. Попереднiй характер життя, попереднiй психiчний стан був вольовим. I вiн змiнився на осяяння, яке прийшло раптово, поза вольовими проявами людини.
  Перед станом екстатичного осяяння, а точнiше енстазного осяяння, у людини завжди присутня вольова напруга, вольовий iмпульс. Тому в рiзних мiстичних школах адепт повинен проходити вольове загартовування. "Прагнення цих шкiл зводиться до надмiрного самозагнуздання, яке пригнiчувало все людське i уподiбнювало душу дереву або каменю" (Нагата 1991: 40). Але воно, за компенсаторними механiзмами, неодмiнно пробуджувало свою протилежнiсть, осяяння, актуалiзуючи додатковi регуляторнi механiзми у виглядi ПРИПИНЕННЯ, того ПРИПИНЕННЯ, яке "визна" власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477).
  Праобраз ПРИПИНЕННЯ постмодерну, тобто додаткового механiзму саморегуляцiї, коли людина "визна" власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), яке виника" спонтанно, можна знайти ще в прадавнiх текстах античної фiлософiї. Тут "Ерос зображений якраз генi"м, а не богом, оскiльки вiн позбавлений усiлякого самотиснення, i ", навпаки, тiльки вiчне прагнення" (Лосев 2000: 633). Тобто тут з одного боку творчий генiй i прагнення, а з iншого - самотиснення самодостатностi й вiдсутнiсть прагнення. З цього приводу в сучасному постмодернiзмi "дух виступа" подвiйним чином: як твiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265) може розумiтися як певний стан людини, коли вона умиротворено не дi" при увiмкненому додатковому механiзмi саморегуляцiї, визнаючи "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), визнаючи того Iншого, який позбавлений бажання, Iншого, якому нiчого не потрiбно. Це Iнше постмодернiстської фiлософiї " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Дозрiти як самодостатнiй, такий, що не потребу" нiчого, самоумиротворений, такий, що не дi" i не ма" бажань, може тiльки через дiї i бажання. Тобто "замiсть самостi, яка ґрунту"ться на самiй собi, самодостатнiй; самостi, що може дозрiти тiльки через активну зустрiч зi свiтом, ми ма"мо самiсть не автономну, а таку, що втягу" за собою образами, бажаннями i спонуканнями" (Бинсвангер 1999: 47). Така самiсть - це не глибокий стан ПРИПИНЕННЯ, екстатичний. Не енстаз, а екстаз, в якому ще " бажання, концентроване, "дине, але бажання. Глибокий стан ПРИПИНЕННЯ - це енстаз, тобто самозаглибленiсть у себе, втрата бажань, визнання "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), який одним тiльки своїм поглядом зсередини себе припиня" дiї.
  В реальному життi людина ма" складний комплекс станiв у сво"му творчому процесi. Цi стани змiнюють один одного. Певний стан може швидко перетворитися на свою протилежнiсть. Екстаз iз концентрованим бажанням може швидко перетворитися на глибокий енстаз самодостатнього характеру, який зовсiм не ма" нiяких бажань. Про це нам може повiдати пiкове переживання. "Пiд час пiкових переживань сама природа реальностi може сприйматися бiльш чiтко, а її сутнiсть осягатися бiльш глибоко" (Маслоу 1997: 114). Процес осягнення свiдчить про активнiсть. Але пiкове переживання - це "досконалий, повний досвiд переживання, якому бiльше нiчого не потрiбно. Це самодостатнiй досвiд" (Маслоу 1997: 114). Отже ми бачимо, що тонкощi людських глибинних станiв потребують ретельного аналiзу рiзних перехiдних стадiй.
  Бажання, на перший погляд, зника", коли приходить задоволення. Задоволене бажання вiдступа". Але ненадовго. Воно швидко поверта"ться знову. Бiльше того, бажання прагне "зберегтись як бажання" (Метц 2010: 90). Постмодернiзм акценту" увагу на тому, що "бажання постiйно вiдтворю" в дiйсностi елемент випадкового" (Каграманов 1986: 62). Проте випадковiсть у постмодернiзмi вiдiгра" важливу, ключову роль. Перевага вiдда"ться "метафiзицi бажання", яка стала утверджуватися в постмодернiзмi" (Марков 1997: 260).
  Якби постмодернiзм не загострював увагу на категорiї бажання, не перетворював i не обiймав цю категорiю на рiвень всеохоплюючої метафiзики, той же постмодернiзм мiг би помiтити те, що у людей " стани, в яких вони "бiльше не вiдчувають потребу в зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273), в них зникають бажання; вони можуть поглинатися станом ПРИПИНЕННЯ, визнавати "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477).
  Людина ма" тим бiльше свободи, "чим менше примус робить на неї "вiдкрите суспiльство" (Хеффе 2009: 178). Однак "вiдкрите суспiльство", яке да" змогу особистостi максимально розкритися у сво"му творчому потенцiалi, своїми законами i правилами обмежу" свободу проявiв людини. Тому прояв стану ПРИПИНЕННЯ i упокорення своїх пристрастей " доповнюючим потенцiалом для збiльшення вiльних проявiв особистостi в оточеннi законiв i заборон, так чи iнакше необхiдних для iснування суспiльства i культури.
  Спiльнота людей вiльна в своїх дiяннях у зв"язку з тим, що iснують закони, створенi самою цi"ю спiльнотою, а не закони, якi прийшли ззовнi. Закони, створенi спiльнотою людей, зсередини самими людьми, спрямованi на загальне благополуччя всi"ї спiльноти. Однак цi закони не можуть працювати повнiстю для всiх. Тому " свободи i для окремих членiв спiльноти вiд тих або iнших встановлених обмежень. Спiльнота людей да" список певних свобод як основних. В цей список потрапляють свобода приватної власностi на певний iндивiдуально-приватний простiр (частка землi), свобода зiбрань (клуб за iнтересом, партiйне зiбрання), свобода слова i найголовнiше - право на життя. Подiбнi свободи дають можливiсть людинi мати власну мету. Подiбнi свободи вiдкривають можливостi розвиватися на свiй розсуд. Це ма" назву "права людини".
  Можна уявити навiть те, що закон дозволя" людинi робити все, що вона захоче. Абсолютно все. Навiть серiйнi вбивства собi подiбних. Однак людська воля все одно обмежена визначенiстю, певними умовами. Людська воля детермiнована фiзичним свiтом. Людська воля обмежена умовами психiчного i соцiального характеру. Однак всi цi обмеженостi, всi детермiнованостi не виключають свободу.
  Свобода волi i свобода людських поглядiв не мають неприборканостi проявiв. У своїй визначеностi умовами, у своїй детермiнованостi навколишнiм свiтом фiзичного, психiчного i соцiального характеру воля i вiльнi людськi погляди самостiйно продукують закони, за якими мають iснувати люди. Вiльна воля людини автономна i ма" право видавати закони, за якими необхiдно жити оточуючим, закони, якi мають прийняти оточуючi, або вiдкинути цi закони.
  Вiльна воля людини " джерелом сво"ї власної визначеностi, яка продуку" визначення, законностi. Вiльна воля людини сама по собi " джерелом бажання дiяти певним чином i нiяк по-iншому не творити дiї. Пориви людських почуттiв як повна автономiя на це не здатнi. На це не здатний соцiальний примус як повна гетерономiя. Однак на це здатна вiльна воля, яка може зупинитися в переживаннi стану ПРИПИНЕННЯ i абсолютно випадково вiдкинути все дрiб"язкове, все непотрiбне i неважливе.
  Вiльна воля, звичайно, залежить вiд зовнiшнiх умов i умовностей. Однак вiльна воля вступа" з цими умовами i умовностями в певнi стосунки. Вiльна воля може визнавати тi чи iншi умови i умовностi або вiдкидати їх.
  Вiдкидаючи тi або iншi умови i умовностi, вiльна воля людини сво"ю активнiстю домага"ться їх змiн, змiн умов i умовностей. В цьому процесi досить важливу роль вiдiгра" стан ПРИПИНЕННЯ. У цьому станi в людинi припиня"ться все дрiб"язкове, все, що заважало рухатись вперед i розвиватися.
  Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" i вiдкида".
  Вiльна воля, звичайно, не " незалежною субстанцi"ю духу. Цi"ю субстанцi"ю " стан ПРИПИНЕННЯ, який припиня" пiдпорядкування всяким умовам i умовностям, законам i вже сформованим установкам. Припиня"ться пiдпорядкування i рух до якого-небудь компромiсу. Однак це припинення - на певний обмежений час, поки стан ПРИПИНЕННЯ зупиня" в людинi все незначне i дрiб"язкове. А потiм почина"ться оновлена моральна дiя людини. Така оновлена дiя морально виправдана, адже вона не пiдпада" пiд випадковi суб""ктивнi настанови параноїдального або шизоїдного характеру. I тут важливу роль вiдiгра" стан ПРИПИНЕННЯ, який порушить дрiб"язкове i неважливе.
  Оновлена моральна дiя людини виправдана, оскiльки дотриму"ться оновлених законiв, що пiддаються унiверсалiзацiї i служать людям, всiй людськiй спiльнотi.
  Людськi погляди можна вважати вiльними, якщо вони не вписанi у свавiлля i анархiю, а слiдують законам унiверсального характеру, законам для всiх людей спiльноти.
  Отфрид Хеффе, посилаючись на Арiстотеля, вказу" на те, що "вiльний той, хто замiсть того, щоб триматися за свiй стан, обходиться iз зовнiшнiми благами суверенно i, тим самим, вiдрiзня"ться щедрiстю" (Хеффе 2009: 178).
  Обходитися iз зовнiшнiми благами суверенно - це значить бути незалежним i самостiйним по вiдношенню до зовнiшнiх благ. Однак тут абсолютної суверенностi, незалежностi i самостiйностi по вiдношенню до зовнiшнiх благ бути не може. Людина залежна, не самодостатня. Проте деякий час вона може переживати стан самодостатностi, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Стан самодостатностi, iншими словами, стан ПРИПИНЕННЯ не часто ма" прояв у людинi. Стан ПРИПИНЕННЯ виника" раптово, несвiдомо, в тi перiоди життя, коли людина заблукала у вiдносинах з iншими людьми, втратила свободу в цих вiдносинах, коли цi вiдносини виявилися хибними i їх треба припинити.
  Стан ПРИПИНЕННЯ з"явля"ться у людини, яка живе не тiльки в демократичному суспiльствi, для розкриття творчого потенцiалу. Стан ПРИПИНЕННЯ з"явля"ться у людини, котра живе в тоталiтарному суспiльствi, щоб хоч якось компенсувати той страх, який втiлю" в громадян влада, втiлю" незмiнний узурпатор, який знаходиться при владi багато рокiв.
  Стан ПРИПИНЕННЯ iсну" в самiй природi людини i проявля" себе тодi, коли людинi вкрай потрiбно подивитись на свiт iншими очима, опанувати себе, вiдсторонитися вiд хибних бажань, вiдчути свободу вiд бажань. Сама природа людини своїм станом ПРИПИНЕННЯ да" їй можливiсть виживати, залишатися творчою одиницею в суспiльних вiдносинах, вiдносинах навiть хибного характеру.
  З приводу категорiй "свободи" i "припинення" зробимо деякi висновки. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї свобода. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї свобода.
  Зроблено порiвняння характеристик категорiї свободи i властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. При розглядi документальної лiтератури видiлено головну властивiсть-характеристику стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю-характеристикою " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено цiлий ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Їх зiставлено з характеристиками категорiї свобода, яку доведено як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Методом компаративiстики встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї свобода в тому, що людина ма" стани, при яких виника" самостiйнiсть по вiдношенню до зовнiшнiх благ, свобода вiд цих благ i вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута; людина вiльна вiд непотрiбних бажань. Мети досягнуто, i зникають усiлякi дрiб"язковi бажання, виника" свобода вiд непотрiбних бажань. Однак це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань, повна свобода вiд непотрiбного. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях, наста" свобода вiд цих непотрiбних вражень.
  Проаналiзовано документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi чого встановлено, що стан свободи i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" вiльною вiд дрiб"язкових бажань. В цьому категорiя свободи i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ " додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї свобода i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, сповiльнення i очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i ста" перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Тому й виника" свобода як очищення вiд дрiб"язкового.
  Методом компаративiстики встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ чомусь призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже "припинення" розумi"ться як стан ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове. Тому й вiдчува"ться свобода.
  Благо. Для порiвняння категорiй благо i припинення знову повернемось до матерiалiв документалiстики, оскiльки розгляда"ться не просто категорiя припинення, а стан ПРИПИНЕННЯ. Тому варто повторити важливi посилання, якi вже наводились в цiй роботi. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю благо, коли мова йде про "безмежно позитивне" (Бояновски 2009: 124). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474).
  Розгляд матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї благо, де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265).
  Благо. Благо розумiлося спочатку як придатнiсть чогось. З часом це розумiння перетворю"ться в сво"му значеннi на загальну позитивну оцiнку. Так благо виступа" як цiннiсть i ста" предметом аксiологiї.
  У протилежнiсть благу поста" все непридатне, все, що для людини " поганим. Тут стан ПРИПИНЕННЯ потрапля" у розряд позитивних станiв, ста" благом, оскiльки припиня" в людинi все дрiб"язкове i непотрiбне, тим самим очищуючи людину.
  Для людини вважаються благом всi засоби i шляхи, якi ведуть до успiху, до здiйснення поставленої мети. Все свiдоме людське життя " цiлеспрямованiсть. Намiри людини, якi приводять до здiйснення задуманого, " благом. У цьому вiдношеннi стан ПРИПИНЕННЯ не пов'язаний з намiрами людини, а трапля"ться в людинi раптово, несвiдомо, хоча оцiню"ться як благо, тому що припиня" в людинi все дрiб"язкове i непотрiбне, очищуючи вiд цього дрiб"язкового i непотрiбного i тим самим компенсуючи слабкостi. З цього приводу стан ПРИПИНЕННЯ " протилежнiстю всьому поганому i злому. Очищення вiд дрiб"язкового i непотрiбного - це очищення вiд поганого i злого, вiд зла.
  Зле протилежне доброму. Ще "I. Кант спробував вiдшукати рiзницю мiж зумовленим i безумовним благом за допомогою введення понятт"вої пари гарне i благе (добре)" (Бояновски 2009: 123).
  Моральне благо, як правило, можна розумiти по-рiзному. Так "прихильники консеквенцiалiстської етики закладають в основу моральної оцiнки успiшнiсть дiї" (Бояновски 2009: 123). Подiбнi деонтологiчнi погляди не враховують можливiсть виникнення в людинi стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан виника" раптово i не пов'язаний з успiшними дiями. Однак його можна оцiнювати як благо.
  Для людини благо ма" значення. Однак " розумiння, яке "заперечу" абсолютну значимiсть благого i розумi" благе винятково як гарне або радiсне" (Бояновски 2009: 123). Тут благо " "просто емоцiйною позицi"ю суб'"кта, яку вiн висловлю"" (Бояновски 2009: 123). Якщо торкатися стану ПРИПИНЕННЯ як благого, то в цьому станi можна не побачити радiсного, бо ж i радiсть може припиняти сво" iснування як дрiб"язкове i непотрiбне. Тут ототожнення благого i радiсного не вiдбува"ться. Благе, добре не скочу"ться до натуралiстичної радостi, до при"много, корисного, до тiлесних потреб.
  У зв'язку з тим, що знання про благе i добре складно вивести з простих якостей блага, виника" розумiння того, що "нашi знання про благо мають бути iнтуїтивними" (Бояновски 2009: 123). Iнтуїцiонiстський пiдхiд, коли розгляда"ться благо "як якiсть незалежного вiд суб'"кта стану речей" (Бояновски 2009: 123), бiльш прийнятний при оцiнцi благостi i доброти стану ПРИПИНЕННЯ. Це пов'язано з тим, що стан ПРИПИНЕННЯ " якiсть, незалежна вiд суб'"кта ситуацiй, якi виникають. У станi ПРИПИНЕННЯ iнтуїтивнi прозрiння можуть припиняти сво" iснування як дрiб"язковi й непотрiбнi.
  Є твердження, що благо ма" викликати у людини афективну реакцiю, чим i пiдтверджувати сво" реальне iснування. Таке розумiння блага орi"нтоване на те, щоб його пов'язати з людською чутливiстю.
  Благо пов'язують не тiльки з людською чутливiстю, але й з людською волею, хоча "воля не " благом для випадкових по своїй спрямованостi устремлiнь особистостi" (Бояновски 2009: 124). У станi ПРИПИНЕННЯ можуть припинятися i чутт"вiсть, i воля, хоча цей стан оцiню"ться як благо. Так "Хеффе зупиня"ться на iдеї досконалого блага" (Бояновски 2009: 124). Тут благо "людина оцiню" як безмежно позитивне" (Бояновски 2009: 124). Досконале благо - це стан ПРИПИНЕННЯ.
  Досконале благо, або стан ПРИПИНЕННЯ, пов'язане з тим зв"язком, "який необхiдно припинити" (Деррида 1999: 629). Це стан ПРИПИНЕННЯ. Це "спокiй перебування в собi" (Деррида 1999: 626). Це те, що припиня" всiлякi прояви. В людинi це "процес вiдстороненого ставлення до себе" (Деррида 1999: 632).
  Сучасна фiлософiя помiча", що в станi ПРИПИНЕННЯ у людини нема" бажань, нема" потреби у зовнiшнiх враженнях. Бува" так, що "знайшли самiсть i бiльше нема" потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Стан людини, коли в неї вiдсутня потреба у зовнiшнiх враженнях, спiвпада" зi станом ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини також вiдсутня потреба в зовнiшнiх враженнях. Бiльше того, ми бачимо, що за концептами сучасної фiлософiї i самiсть людини спiвпада" з ПРИПИНЕННЯМ.
  Пiд ПРИПИНЕННЯМ сучасна фiлософiя часто розумi" вищий стан людини, або Вищу людину. Ця Вища людина не ма" нiяких бажань i потреб. Отже "вища людина вже не ма" потреби навiть в Боговi" (Делёз 1999: 178). Дiйсно, людина може мати такий стан, що у неї нема" бажань i потреб. Цей стан у людини трима"ться деякий короткий час. Потiм знову пробуджуються i бажання, i потреби. Людина в станi ПРИПИНЕННЯ, або Вища людина, володi" собою; тобто певною мiрою володi" емоцiями, бажаннями. Потреби все одно штовхають людину до певних дiй.
  ПРИПИНЕННЯ в сучаснiй фiлософiї не ма" однозначностi. Воно торка"ться i реальностi особливого стану як не свого, i суб""ктивного свiту людини, де ПРИПИНЕННЯ, або iнше - як щось сво". Тут мiж певним "принципом i тим, що з"явля"ться як його iнше, а саме - принцип реальностi як його iнше, потяг до смертi як сво" iнше" (Деррида 1999: 445). Тут принцип реальностi "вiдмовля"ться вiд якого б то не було задоволення i бажання, вiд якого б не було автоафективного ставлення, без якого неможливе виникнення нi бажання, нi задоволення" (Деррида 1999: 446).
  Сучасна фiлософiя доводить, що "в самому "я" принцип задоволення бере гору над принципом реальностi, чим наносить шкоду всьому органiзму" (Деррида 1999: 448). Однак такого нема" в станi ПРИПИНЕННЯ, де людина ста" над бажаннями.
  У релiгiйно-мiстичнiй культурi " важливим те, що людина ма" бути осторонь. "Вiдмовитися вiд свiту - для брахманiв означало стати вище за будь-якi вчинки" (Швейцер 2002: 49). "Брахмани мали смiливiсть зiзнатися, що медитацiї про свiт не мiстять у собi нiчого етичного" (Швейцер 2002: 49). Але для людини медитацiя да" багато корисного. Медитацiя використовувалася в доязичницькi часи, i "в язичництвi домiну" особистiсне сприйняття Божественного через обряд, медитацiю" (Колодний 2013: 102).
  Ще з язичницької давнини вiдомо, що медитацiя да" людинi гармонiю, "врiвноважуючи лад i безлад" (Колодний 2009: 139). "Медитацiю можна розглядати як деавтоматизацiю звичних нам психiчних структур - той, хто медиту", виходить за межi логiчно-структурної свiдомостi. Виника" особливий стан свiдомостi, при якому вiдбува"ться нiби "злиття" з об""ктом медитацiї, "розчинення" в ньому, втрата уявлення про межi власної особистостi" (Поликарпов 1987: 90). Та коли ми кажемо про втрату меж власної особистостi, то торка"мось питання людського "Я" i "ПРИПИНЕННЯ".
  Роздуми сучасної фiлософiї показують стан ПРИПИНЕННЯ як припинення непотрiбних дiй, припинення зайвої i непотрiбної дiяльностi. Тут вiдбува"ться розчинення i руйнацiя всього зайвого. Постмодернiзм говорить про "розчинення особистостi в безособистiсному" (Батай 2000: 117), вiд чого виника" "порожнеча, яка засвiдчу" про "я", що розчинилося" (Делез 2002: 160). Йде процес очищення, поки не виникне "вiдкритiсть Цiлого, в якому нема" чого нi бачити, нi споглядати" (Делез 2000: 189). Тут стан ПРИПИНЕННЯ своїми властивостями-характеристиками подiбний до "умиротворення, заспоко"ння i особливого стану щастя" (Кристева 2010: 163). Це розцiню"ться як благо.
  В "Теорiї релiгiї" Жорж Батай вказу" на неспокiй вiд бажань. "На вiдмiну вiд знання, яке пiдтриму" людину в станi пасивного заспоко"ння, бажання втягу" її в занепоко"ння" (Батай 2000: 6). Але вiдомо, що стан ПРИПИНЕННЯ " станом заспоко"ння i вiдсутностi бажання. Людина не може iснувати поза бажаннями, поза потребами. Тому вiдсутностi бажань - тимчасова.
  Фiлософiя сучасностi вказу" на iснування станiв поза бажаннями. Посилаючись на думки Стефана Малларме, у своїх творах Юлiя Кристева помiча", що у людей трапля"ться таке, коли вони "вже не мають потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Фiлософiя постмодернiзму знаходить вiдсутнiсть бажання в мiстичному спогляданнi, коли "за бажанням якогось наукового спостереження вiдбува"ться мiстичне споглядання" (Делез 1992: 210).
  Людина в станi ПРИПИНЕННЯ не ма" бажань. За компенсаторними механiзмами цей стан виника" спонтанно. У мiстицизмi iсну" практика, яка пригнiчу" бажання. Помiчено, що "релiгiйна мiстика проявля"ться в перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34).
  У релiгiйно-мiстичнiй культурi iсну" настанова на те, щоб позбутися бажання. Навiть адепт прагне позбавити себе бажання виконувати волю Божу. Наприклад, "Екгарт йде так далеко, що постулю": людинi не слiд навiть бажати виконувати волю Божу, оскiльки це теж одна з форм жадiбностi. Особа, що не ма" бажань, - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому суть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чого-небудь у Екгарта" (Фромм 1990: 69).
  Сучасна фiлософiя доводить, що вiдсутнiсть бажань може супроводжуватися вiдсутнiстю зовнiшнiх впливiв. Це можна показати демонстрацi"ю феноменiв релiгiйно-мiстичної культури. Наприклад, "йогiвське самадхi або буддистськi дхьяни, стани-свiдоцтва, в яких самовладання настiльки велике, що зовнiшнi стимули майже або зовсiм не впливають" (Уолш, Воон 2006: 38). У релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани значаться як Божественнi. Їх iменують як стан Бога. Властивiстю-характеристикою стану Бога " безпристраснiсть.
  У сучаснiй фiлософiї безпристраснiсть - це властивiсть-характеристика мiстичного досвiду, що " важливим у релiгiйно-мiстичнiй культурi взагалi. Безпристраснiсть - властивiсть Бога. Лев Шестов зазнача", що "Бог абсолютно безпристрасний, йому нiчого не потрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). У сучаснiй психологiї розглядаються стани людини, коли їй нiчого не потрiбно. Абрахам Маслоу познача" цi стани - як пiковi переживання людини, стани самодостатнього характеру. Людина, маючи подiбний стан, вiдчува", що "це досконалий, повний досвiд переживання, якому бiльше нiчого не потрiбно. Це самодостатнiй стан" (Маслоу 1997: 114). Цей стан розцiню"ться як благо.
  Абрахам Маслоу, посилаючись на зразки релiгiйно-мiстичної культури, говорить, що немотивованiсть людини дорiвню" божественному. Але тут - не проста немотивованiсть. Тут " посилання на певний стан свiдомостi. За Абрахамом Маслоу - це пiковий стан. В цьому станi людина не ма" бажань.
  Пiкове переживання Абрахама Маслоу " досконалiстю. Релiгiйна людина каже про богоподiбнiсть. Тут "ми ма"мо пам"ятати, що боги зазвичай розглядаються як тi, хто не ма" потреб, бажань, недолiкiв у чомусь i задоволенi всiм. У цьому сенсi немотивоване людське буття ста" богоподiбним" (Маслоу 2002: 237-238).
  Категорiя "благо-щастя" вказу" на те, що сталося "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Тут зникнення очiкування показу", що виникла теперiшнiсть. Теперiшнiсть з"явля"ться з виникненням стану ПРИПИНЕННЯ як вищого стану. Загострю"ться увага на "присутньому вищому" (Деррида 1999: 199), а також на тому, що "самоприсутнiсть досвiду ма" бути представленою в теперiшньому, взятому як Тепер" (Деррида 1999: 80).
  Людина в сво"му життi ма" стан щастя, котре розумi"ться, як благо, коли воно ма" "сукупне виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). У своїй повсякденностi людина живе очiкуваннями, заглядаючи в майбутн". В станi щастя очiкування зникають. Вони зникають i при станi ПРИПИНЕННЯ. Людина почина" жити теперiшнiм.
  Тепер. Сучасна фiлософiя не вiдходить далеко вiд розумiння iдеальних станiв людини як станiв, коли людина перебува" в теперiшньому часi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це саме той стан, коли людина не пам"ята" чогось зi свого минулого, не мрi" про майбутн", а перебува" в теперiшньому. Постмодернiзм оцiню" теперiшн" як шанс, "наш "диний шанс знайти безсмертя тепер" (Деррида 1999: 278). У постмодернiзмi отримання стану ПРИПИНЕННЯ прогляда"ться, коли людина "протиставля" себе самому собi" (Деррида 1999: 311).
  У культурi зафiксовано багато людських iнтересiв. Iсну" iндивiдуальне розмаїття людських планiв на майбутн" та очiкувань вiд цього майбутнього. Тому по вiдношенню до щастя-блага i його розумiння нема" "дностi. Культура наклада" свiй вiдбиток на розумiння i вiдчуття щастя, яке розумi"ться як благо. Тому не можна казати про повну безпосереднiсть по вiдношенню до щастя як блага. "Щастя - не безпосереднiй об""кт людських прагнень, а супутн" явище у випадку успiху: якiсть задовiльного (бо осмисленого), тобто гарного життя" (Хеффе 2009: 186-187). З успiхом пов"язане i виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Повинна бути маса складових способу життя, а також генетична схильнiсть. У випадку спiвпадiння багатьох факторiв може бути вдала ситуацiя для виникнення стану ПРИПИНЕННЯ.
  Благо як уявлення щасливої людини - це щасливi уявлення. Втiм цi щасливi уявлення - залишковi. Вони залишились як головнi уявлення пiсля того, як стан ПРИПИНЕННЯ припинив усе непотрiбне, незначне, неважливе, дрiб"язкове.
  Щастя-благо "вкладено у самi чесноти" (Хеффе 2009: 187). В основi чеснот знаходиться реальна доброта людини. Доброта як загальнолюдське в людинi залиша"ться, коли руйну"ться все дрiб"язкове пiд впливом стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя як благо, за фiлософським вченням Епiкура, там, де людина ма" "найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187). Найбiльш цiнне залиша"ться в людинi пiсля виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, припинення всього нецiнного, дрiб"язкового. Це " однi"ю з причин того, що виника" щастя-благо, "яке наста" вiд того, що людина ма" найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187).
  Iсну" благо-щастя через аскезу, коли встановлю"ться "рiвновага мiж бажанням i його задоволенням шляхом скорочення бажань" (Хеффе 2009: 187). Тодi у людини не виника" нiяких зайвих бажань. Людина робить лише те, що вмi" робити, до чого призначена. I нiяких зайвих рухiв. Вiд всього зайвого - вiдсторонення.
  Варто сказати про це декiлька слiв.
  Вiдсторонення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан вiдсторонення вiд усього, що " у психiцi людини, що заважа" дiяти цiлеспрямовано. Тенденцiї постмодернiзму показують, яким чином цей стан вiдсторонення присутнiй при самодистанцiюваннi людини, коли людина засвiдчу" свої спонукання. Постмодернiзм демонстру" стан самодистанцiювання людини на прикладi творчостi лiтератора. Постмодернiзм доводить, що "ми ма"мо зрозумiти психiчний механiзм письма як наслiдок його дiалогу iз самим собою (з iншим), як форму авторського самодистанцiювання, спосiб розщеплення письменника на суб""кта висловлювання-процесу i суб""кта висловлювання-результату" (Кристева 2004: 176). Вiдстороненiсть i самодистанцiювання бiльше проявляються при висловлюваннi-процесi, адже письменник перебува" в станi бiльш близькому до стану ПРИПИНЕННЯ (стану вiдсторонення або стану самодистанцiювання). Коли письменник перебува" при висловлюваннi-результатi, то вiн вiдстороню"ться вiд стану ПРИПИНЕННЯ в свою iнтелектуальну сферу, в свої уявлення про пережите.
  Щастя у розумiннi О. Хеффе " "мета, яку розумiють трансцендентально, вище якої неможливо замислити нiякої iншої цiлi" (Хеффе 2009: 187). Людина в станi ПРИПИНЕННЯ так само вiдчува", що вище того стану, який ", не може бути нiякого iншого стану. Це спiвпада" з iдеями, якi висунув ще Арiстотель з приводу оптимальних станiв як самодостатнiх. В цьому вiдношеннi у фiлософiї Давньої Грецiї вживався такий термiн, як автаркiя. Вiн часто застосовувався при розглядi автономiї розуму i дiї за власною волею. Така автаркiя розумiлась як щастя i як благо, бо ж мала безумовну цiль, цiль вищого характеру. Те саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Однак у вiдношеннi стану ПРИПИНЕННЯ акцент слiд робити на тому, що вищу i безумовну мету втiлено у самiй метi. I тут мети, як такої, вже нема". Людина безпосередньо пережива" стан повного здiйснення, а отже i втiленого щастя як блага, коли вищих цiлей вже досягнуто. Це значить, що цiлi втiлено в життя i вони, як такi, зникають. При станi ПРИПИНЕННЯ моральнiсть присутня як несвiдоме зникнення всього непотрiбного, а отже i неморального.
  Щастя включа" в себе прагнення до вищого блага, в якому людина знаходить сенс свого життя, тобто прагнення до певної цiлi у потоцi рiзноманiтностi i багатоманiтностi потрiбного i непотрiбного. ПРИПИНЕННЯ - це здiйснення того, до чого була спрямованiсть при припиненнi проявiв всього непотрiбного.
  Щастя як благо - уявний iдеал з усiма бажаннями втiлити цей iдеал в житт"вi простори душi i всього, що її оточу". Однак щастя-благо - також i задоволення спрямованостi до iдеалу. Коли задоволення наста", то спрямованостi до iдеалу вже нема". Iдеал вже втiлено в реалiї. Зникнення спрямованостi i повна реалiзацiя iдеалу в дiйснiсть iснування душi характернi для щастя-блага. Але це також характерно i для стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя як благо - це коли у людини в її життi все йде згiдно з її бажаннями. Тодi у неї гарний настрiй. Тут стан ПРИПИНЕННЯ виявля"ться, коли у людини зника" зайве, непотрiбнi спрямованостi, спрямованостi, що не зовсiм вiдповiдають iдеалам. Через це може виникати стан тотального умиротворення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це тотальне умиротворення. Однак це лише компонент, складова у потоцi щасливого людського життя, яке оцiню"ться як благо.
  У момент ПРИПИНЕННЯ, або тотального умиротворення, у людини нема" конфлiкту мiж рiзними її схильностями. Все приходить до "дностi. Ста" виразнiшою її бiльш значна схильнiсть. Але й та розчиня"ться, оскiльки припиняють функцiонувати її незначнi i неважливi, дрiб"язковi змiстовностi.
  В моменти тотального умиротворення, або стану ПРИПИНЕННЯ, людина не вiдчува" якихось обмежень. В цьому станi людина не вiдчува" конфлiктнiсть не тiльки у вiдношеннi мiж своїми рiзними схильностями, але й конфлiктнiсть мiж людьми, маючи абсолютну безкомпромiснiсть.
  Отфрiд Хеффе посила"ться на Герберта Маркузе, який стверджував, що суспiльство достатку спроможне "забезпечити бiльш високу мiру щастя" (Хеффе 2009: 187) у зв"язку з тим, що пом"якшуються репресивнi риси культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ виника" раптово i випадково. Проте як складова, як одна з особливостей щастя, що розумi"ться як благо, може розумiтися в контекстi як гедонiзму, так i утилiтаризму. Цi вчення говорять про благо i про щастя як максимальне задоволення iнтересiв, а також потреб. Стан ПРИПИНЕННЯ - це досконалiсть, коли вже здiйснилися головнi бажання, коли задовольнилися iнтереси й потреби, пiсля чого всi вони зникли.
  Виконання бажань, якi виникли раптово, не гаранту" того, що до людини приходить стан щастя, що оцiню"ться як благо. Це можна вiднести i до стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан може не настати, хоча всi надiї на краще i всi бажання, якi раптово виникли, здiйснилися. Є чимало факторiв, через якi надiї i бажання не можуть здiйснитися. Це не тiльки рiзнi соцiальнi фактори, але й фактори, якi " в самiй людинi. Наприклад, вiдсутнiсть повного керування емоцiями. Або помилки у когнiтивних процесах, що не дають змоги пiзнати iстинний стан речей. Та все одно для пiдтримки психiчної рiвноваги може виникнути компенсацiйний процес стану ПРИПИНЕННЯ. А це так само можна вiднести i до виникнення стану щастя як блага. ПРИПИНЕННЯ " компенсаторним процесом. Тут механiзм компенсацiї працю", отож припиня"ться непотрiбне, чим компенсу"ться i те, до чого людина не здатна. Припиня"ться те, до чого людина не здатна, але емоцiйно до цього прикута.
  Компенсацiя. В поясненнi феноменiв внутрiшнього психiчного життя людини сучасна фiлософiя торка"ться процесiв компенсацiї, пов"язуючи її з рiвновагою. Через такi пояснення мова йде i про стан ПРИПИНЕННЯ, при якому iснують рiвновага i гармонiя. Якщо робляться якiсь речi - то "для рiвноваги, для внутрiшньої компенсацiї, яка характеризу" рiвновагу" (Деррида 1999: 481).
  Сучаснi фiлософськi концепти пояснюють причини виникнення у людини вищих станiв свiдомостi, таких, наприклад, як стан ПРИПИНЕННЯ, стан Божественного, через iснування компенсаторних механiзмiв. Стан Божественного компенсу" стан страждання, який був у людини перед цим. "Людина, яка змушу" нас страждати, може бути, пов"язу" нас iз Божественним" (Делёз 1999: 102). У людини може виникнути "радiсть замiсть пережитого горя" (Делёз 1999: 102). I це цiлком iмовiрно за компенсаторними механiзмами. Протилежнiсть виника" спонтанно, позасвiдомо.
  Однак "сама по собi компенсацiя недостатня: вона не да" ясного розкриття" (Делёз 1999: 62). Сучасна фiлософська концепцiя це усвiдомлю". Тому шука" причини бiльш глибокi - в контактi людини з навколишнiм середовищем. В такому разi виникають потреби. У людинi мають бути певнi потреби, якi змушують працювати компенсаторнi механiзми її психiчних станiв.
  На феномен блага як щастя " рiзнi погляди. Щастя розумiли як володiння предметами, що приносять задоволення. Також щастя розумiли як таке, що досягнуте шляхом скорочення потреб, щоб досягти рiвноваги мiж потребою i задоволенням. Є навiть розумiння щастя як свободи вiд всiх турбот i проблем. Але щастя приходить, коли людина втiлю" себе у власних найважливiших призначеннях шляхом ствердження i пiднесення, вiд чого й з"являються радощi. Тут щастя " перевищенням повсякденного життя. Для втiлення своїх важливих призначень треба ще знайти себе через вiдкидання неважливого. А це виника" через стан ПРИПИНЕННЯ, через припинення неважливого, дрiб"язкового, незначного.
  Людина буду" плани по втiленню задумiв, коли " гармонiйне задоволення власних iнтересiв, коли плани виконано. Саме тодi людина вiдчува" щастя, що " благом.
  Благо як щастя, коли людина робить те, що може робити, робить справу iз задоволенням i на високому рiвнi, домага"ться все кращих i кращих результатiв. Проте виникають обставини життя, яким треба протистояти. Протистояння ма" бути творчим. Для творчого протистояння i виникають стани ПРИПИНЕННЯ, якi припиняють все неважливе.
  Зробимо деякi висновки з порiвняння категорiї благо i стану ПРИПИНЕННЯ. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї благо. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї благо.
  Розглянуто порiвняння категорiї благо i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї благо, яку розкрито як у давнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї благо в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, коли нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан блага i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. В цьому категорiя благо i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ " додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї благо i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, що стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Тому й виника" благо як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Але в свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Навiть стан Iншого, про який каже постмодернiзм, розумi"ться як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Страх. Розглядаючи страх i стан ПРИПИНЕННЯ, ми беремо факти з документалiстики, враховуючи повтори в документальних свiдченнях. Тому повернемося до вже сказаного з приводу статистичних пiдрахункiв особливостей стану ПРИПИНЕННЯ. Повертаючись до вже сказаного, зазначимо, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тi ж самi теми розглядаються через категорiю страх, де "через страх людина виявля" свою екзистенцiальну специфiку - кiнцевостi" (Стрелков 2009: 186), коли мова йде про екзистенцiйний страх. Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474).
  Дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї страх. Розгляда"ться положення, де "дух виступа" подвiйним чином: як твiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265) може розумiтися як певний стан людини, коли вона умиротворено не дi" при включеному додатковому механiзмi саморегуляцiї, визнаючи "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477). Також акценту"ться увага на незмiнностi властивостей-характеристик феноменiв, якi розглядаються.
  Страх. Стан ПРИПИНЕННЯ зовсiм позбавлений нервової напруги, страху. Тут виника" припинення того, з приводу чого страху не повинно бути, припинення тих образiв, тих уявлень, з приводу яких страх повинен бути вiдсутнiм.
  Страх. Саме слово "страх" за сво"ю сутнiстю познача"ться як "тiснити", "душити". Страх - це стан, який придушу" людину, не да" їй вiльно дiяти. У фiлософiю тема страху потрапля" з творами К""ркегора. Вiн бачив вiдмiннiсть мiж страхом як боягузкiстю перед конкретним явищем i страхом-вiдкритiстю перед тим, що переду" свiту явищ, що робить можливим сприймати реальнiсть як об""ктивнiсть, робить можливим "саму об""ктивацiю реальностi" (Стрелков 2009: 186). Таке розумiння страху ввiйшло у фiлософiю i розвинулося в такому фiлософському напрямку, як екзистенцiалiзм. Екзистенцiалiзм розумiв страх як певне переживання. В екзистенцiалiзмi це переживання безпосередн". I це безпосередн" переживання iсну" з приводу необхiдностi вибору.
  Людина вибира". Вона може вибрати незначне i неважливе нi для себе, нi для iнших людей. Однак в людинi " регуляторний механiзм стану ПРИПИНЕННЯ. Цей механiзм припиня" непотрiбнi дiї. На цей механiзм зверта" увагу сучасна фiлософiя постмодернiзму, позначаючи його як стан Iншого, або ПРИПИНЕННЯ, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Людина живе у свiтi, який бiльший за неї в безкiнечну кiлькiсть разiв. Цей свiт змiню"ться i може зачепити людину. Вiн може поглинути її зовсiм. Може бути поглинання не тiльки окремої людини, а й людства взагалi. Це може бути, наприклад, космiчна катастрофа, коли якийсь астероїд зiштовхнеться iз Землею або згасне Сонце. Тобто людина повинна так чи iнакше щось робити на шляху особистого порятунку. Людина ма" припиняти непотрiбну дiяльнiсть, яка може заважати їй рухатись вперед задля власного спасiння i спасiння iнших людей.
  Те, що вiд об""ктивної реальностi йде загроза, народжу" в людинi стрес, нервову напругу, а також страх. Екзистенцiалiзм вказу", що страх - вiд переживання необхiдностi вибору. А вибирати потрiбно, щоб пристосуватися до цього свiту. Людина вибира", отже вона ма" свiдомiсть. Одна з характеристик свiдомостi - це вибiр. Свiдомiсть проявля"ться, коли людина вибира". Але важливо те, щó саме вона вибира". Непотрiбний вибiр слiд припиняти. На це " в природi людини стан ПРИПИНЕННЯ, який з"явля"ться випадково i раптово.
  Екзистенцiалiзм розкрива" iдею екзистенцiї. Тут екзистенцiя розгорта" себе в процесi вибору можливостей. Екзистенцiя розкрива" i розгорта" себе в процесi вибору власних можливостей. Постмодернiзм же говорить про ПРИПИНЕННЯ, або стан Iншого, як про припинення i зникнення непотрiбних дiй, що нарощу" власнi можливостi. Коли припиняються непотрiбнi дiї, то у людини виника" бiльше можливостей.
  Екзистенцiя вибира" себе. Вибираючи себе, вона ста" визначеною. Екзистенцiалiзм наголошу" на тому, що людина, визначившись, знищу" себе. В такому разi вона вiдкида" свою всезагальнiсть. Однак в людинi " багато нереалiзованих можливостей. I в цьому випадку людина вiдкида" власнi нереалiзованi можливостi. Тобто людина звужу"ться. Але вона ". I " можливiсть втрати себе. Саме тому виника" страх, страх з приводу втрати себе. Це екзистенцiальний страх. Екзистенцiальний страх виника" вiд очевидної втрати себе. Смерть " очевидною втратою себе. Це " ще й неминуча втрата себе. Очевиднiсть i неминучiсть втрати себе повертають людину до себе. Вона почина" орi"нтуватись на сенс власного короткого життя, почина" шукати себе iстинного в сво"му життi.
  Страх очевидностi i неминучостi втрати себе для людини ма" подiбнiсть самогубства. Однак таке самогубство не справжн", а подiбне напруженим уявленням, стресу, який може компенсуватися народженням людини заново. Людина оновлю"ться. Оновлення можна фiксувати, коли людина ма" стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мартiн Гайдеґґер у сво"му екзистенцiалiзмi сполуча" страх з тимчасовiстю i кiнцевiстю Dasein. Dasein - це буття-до-смертi. Коли Dasein "у себе", то це подiбно до стану ПРИПИНЕННЯ. Dasein Мартiна Гайдеґґера - коли воно з iснуючим, то воно не " "у себе". Таке положення подiбне стану ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ - теж поза iснуючим. Тут прояв iснуючого припиня"ться як непотрiбне i застарiле. Стан ПРИПИНЕННЯ - це коли людина "у себе". Але це не повсякденне "у себе", коли вiдбува"ться засвiдчення думок i спонукань. В станi ПРИПИНЕННЯ людина перебува" в певному видi трансу. I тут "у себе" - не повсякденне, а поглиблене.
  За екзистенцiальними роздумами страх вiдкрива" свiт. Тут страх вiдкрива" навiть саме буття. Але це не належить безпосередньо до стану ПРИПИНЕННЯ, адже в станi ПРИПИНЕННЯ нема" нiякого страху взагалi. Тому такий екзистенцiальний страх можна вiднести до повсякденностi, а не до виняткових раптових випадкiв виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Однак для екзистенцiального страху треба зробити виняток. Результатом цього страху " вiдкриття такого буття, яке не можна концептуалiзувати. Тобто вiд такого страху людинi вiдкрива"ться буття, яке неможливо уявити як певне буття. А такi явища вже можна розумiти в традицiях апофатичного мiстицизму. Тому варто розумiти, що екзистенцiальний страх виника" перед виникненням стану ПРИПИНЕННЯ. Цей страх компенсу"ться станом ПРИПИНЕННЯ. Екзистенцiйний страх виника" у свiдомостi, що сприйма" свою кiнцевiсть. Сприйняття кiнцевостi розгорта"ться як не-буття. Натяк на не-буття показу", що вже виник перехiд до стану ПРИПИНЕННЯ. Саме в цьому станi припиняються конкретики буття, зника" в людськiй психiцi все зайве, i стан ста" подiбним до не-буття. Проте це не повна пустотнiсть i перехiд до ПРИПИНЕННЯ. У свiдомостi ще блукають якесь сприйняття, якiсь думки. Екзистенцiалiзм це розумi" як iнший план свiту.
  Якщо екзистенцiалiзм вважа", що не-буття не iсну" як суще, то такий стан речей спiвпада" з розумiнням стану ПРИПИНЕННЯ у людини як не-буття i буття думок як суще. В станi ПРИПИНЕННЯ припиняють сво" iснування непотрiбнi думки i спонукання.
  На думку теоретикiв екзистенцiалiзму не-буття " умова i джерело сущого. Якщо проводити аналогiї зi станом ПРИПИНЕННЯ, то можна сказати, що цей стан як не-буття не обов"язково повинен бути умовою i джерелом сущого, тобто думок i спонукань. Стан ПРИПИНЕННЯ - це компенсаторний процес. Якщо вiн супроводжу" творчий процес у людинi, то можна сказати, що стан ПРИПИНЕННЯ " умовою i джерелом сущого. Але стан ПРИПИНЕННЯ може не супроводжувати i не брати участь у творчих процесах людини. Вiн може тiльки очищувати психiчну сферу людини вiд застарiлого i непотрiбного сущого.
  За екзистенцiальною фiлософi"ю Мартiна Гайдеґґера через страх Dasein виявля" буття i вiдкрива"ться цьому буттю. Якщо проводити iдею подiбностi ПРИПИНЕННЯ i Dasein, то спiвпадiння може бути в тому, що у людини йде процес вiдкриття буттю, оновленому буттю пiсля виникнення компенсаторного процесу стану ПРИПИНЕННЯ. Через страх - ПРИПИНЕННЯ i Dasein виявля" буття. Однак у станi ПРИПИНЕННЯ страх зовсiм зника". Проходить процес компенсацiї. Був страх. Пройшов процес компенсацiї. I страх повнiстю зник. Виник стан без страху, або стан ПРИПИНЕННЯ. Припинилось iснування страху.
  Подiбнiсть ПРИПИНЕННЯ i Dasein в тому, що страх сприя" тому, щоб ПРИПИНЕННЯ, а отже i Dasein вiдбулося. Не було б страху, то не було б i компенсаторного процесу ПРИПИНЕННЯ. Як ПРИПИНЕННЯ, так i Dasein вiдбуваються як мiсце, де " буття, де буття "у себе". Такi роздуми нагадують демонстрацiю психологiчних переживань i станiв. Серед цих станiв людина знаходить особливий стан, вищий, священний. В модернiзмi Мартiн Гайдеґґер познача" цей стан як Dasein. У постмодернiзмi Жорж Батай i Жак Деррiда позначають цей стан як стан Iншого. Є подiбнiсть i " розбiжнiсть у перелiку властивостей-характеристик i в розумiннi цього феномену. Однак найчастiше бачимо спiвпадiння. Через це i в розумiннi страху можна бачити подiбнiсть. Наприклад, у Мартiна Гайдеґґера i у Жана-Поля Сартра можна бачити подiбнiсть думок з приводу страху. Розбiжнiсть теж можна побачити. Наприклад, у ставленнi до питань моралi.
  Ким би не був оцiнений страх, яких би напрямкiв цi оцiнки не торкалися, модернiзму чи постмодернiзму, все одно фiлософiя встановлю" обов"язковий зв"язок з вiдповiдальнiстю людини. Людина ма" страх, оскiльки ма" вiдповiдальнiсть за свiй вибiр. Вибiр не " залежним вiд людської особистостi. Вибiр виходить за межi людини. Людина - це частина людства. Тому iндивiдуальний особистий вибiр людини бува" залежним i вiд всього людства. Людина вiдповiдальна за свiй вибiр. Страх присутнiй, бо ж присутня вiдповiдальнiсть. Але в станi ПРИПИНЕННЯ нема" нiякого страху. Людина на правильному шляху, оскiльки припиняються неправильний вибiр i дiї з приводу цього вибору.
  Екзистенцiя. Екзистенцiя - це стан, який виника" вiд Божественного Буття, стан, в якому людина виявля" себе. ПРИПИНЕННЯ, або стан ПРИПИНЕННЯ, аналогiчно, так само виника" вiд Божественного Буття. Таке твердження можна прийняти, оскiльки саме Божественне можна розумiти по-рiзному. Тому певне розумiння Божественного, про яке буде сказано далi, легко впису"ться в характеристики ПРИПИНЕННЯ. Екзистенцiя - це категорiя, яка опису" конкретне буття. ПРИПИНЕННЯ - це теж конкретний феномен психiчного буття людини.
  В епоху Середньовiччя екзистенцiю розумiли як той спосiб буття феноменiв, який похiдний вiд Божественного буття. Тут феномени iснують, оскiльки вони чимось обумовленi, з чогось виникають. А виникають iз Божественного стану. За аналогi"ю у людини стан очищення i просвiтлення виника" зi стану ПРИПИНЕННЯ як Божественного стану. Тут ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiя подiбнi. Екзистенцiальнiсть повсякденного психiчного свiту людини виража" незавершенiсть, недосконалiсть. Цей вид екзистенцiальностi виража" нетотожнiсть собi. Незавершенiсть, недосконалiсть i нетотожнiсть присутнi через неспiвпадiння у всякого створеного феномена її сутностi iснування i екзистенцiї. Таке розумiння екзистентностi Середньовiччя змiнилося в наш час на те уявлення, що екзистенцiя, перш за все, ма" такi властивостi-характеристики як безосновнiсть i безумовнiсть. I тут можна проводити чiтку аналогiю зi станом ПРИПИНЕННЯ. Справа в тому, що ПРИПИНЕННЯ ма" таку властивiсть-характеристику як безосновнiсть. Вона поляга" в тому, що може бути припинення всiляких проявiв людини. А безумовнiсть ПРИПИНЕННЯ - це " та її властивiсть-характеристика, що лежить в основi феномена, який ми розгляда"мо. Завдяки цiй властивостi-характеристицi ПРИПИНЕННЯ розумi"ться як особливiсть, якою воно вiдрiзня"ться вiд трансiв рiзного роду. Наука доводить, що цi"ю властивiстю-характеристикою ПРИПИНЕННЯ подiбне до екзистенцiї. Стани людини безумовного характеру описанi у фiлософiї i психологiї як сакральне (Кайуа 2003: 30-300). Це сакральне виника" в людинi i торка"ться лише людського iснування. Тобто екзистенцiя, як i ПРИПИНЕННЯ, ста" фактично певним станом людини, станом безумовного характеру. Безумовнiсть феноменiв, якi розглядаються, феноменiв ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiї, да" пiдстави вiдхиляти всi методичнi принципи редукцiонiзму рацiоналiстичного характеру. Справа в тому, що ПРИПИНЕННЯ так само, як i екзистенцiя, " складними феноменами. I такi складнi феномени неможливо повнiстю пояснити тими законами, що пояснюють бiльш простi явища.
  Екзистенцiю можна тiльки констатувати, а не виводити з чого б там не було розумовими процедурами. Вона пережива"ться. Те саме можна сказати i по вiдношенню до ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ можна констатувати, як "вiн "", цей стан ". Проте те ж саме можна сказати й про стани, якi документально засвiдченнi в культурi апофатичного мiстицизму.
  I екзистенцiю, i стан ПРИПИНЕННЯ, i стани апофатичного мiстицизму неможливо пояснити. Але багато чого не можна пояснити iншiй людинi, яка не мала чутт"вого досвiду з приводу якихось речей. Наприклад, коли людина в сво"му життi нiколи не вживала чогось кислого, то пояснити їй, яке воно, це кисле, неможливо. Те саме можна сказати i по вiдношенню до екзистенцiї, стану ПРИПИНЕННЯ, станiв апофатичного мiстицизму. Якщо людина не переживала подiбне, то пояснити їй, що це таке, неможливо. Тобто досвiд екзистенцiї неможливо безпосередньо передати iншiй людинi. Досвiд стану ПРИПИНЕННЯ також неможливо передати iншiй людинi. I екзистенцiя, i стан ПРИПИНЕННЯ - це чиста випадковiсть. Однак стан ПРИПИНЕННЯ не " зовнi динамiчним явищем. Тут припиня"ться певна сфера психiчних процесiв. В екзистенцiалiзмi як наборi фiлософських концепцiй категорiя екзистенцiя розумi"ться по-рiзному. Наприклад, Мартiн Гайдеґґер розгляда" екзистенцiю як динамiчне явище. Можна вважати, що момент динамiзму ", оскiльки саме припинення - це процес, процес припинення непотрiбних проявiв людини. Гайдеґґер розгляда" iснування як про"ктування людиною себе в майбутн". Такий динамiзм психiчного життя людини не вiдобража" процес ПРИПИНЕННЯ. Адже ПРИПИНЕННЯ - це припинення непотрiбних про"ктувань.
  Через екзистенцiю розгорта"ться розумiння того, що людське iснування розкрива" себе поза контактами з iншими людьми, розкрива" особистiсне iндивiдуальне ставлення до смертi, до кiнцевостi iснування як важливе. Важливiсть цього в станi ПРИПИНЕННЯ знижу"ться. Вiдбува"ться припинення ставлення до смертi в тих проблемах, в яких людина не може вплинути i щось змiнити.
  В екзистенцiалiзмi кiнцевiсть познача"ться як тимчасовiсть. З тимчасовiстю людина зiштовху"ться в сво"му повсякденному свiдомому життi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це не повсякденне життя, а особливе, досконале. I свiдомiсть тут звужу"ться до ре"страцiї свого iснування в теперiшньому часi, до чутт"вої ре"страцiї того, що " всерединi душi. А там нiчого не вiдбува"ться, оскiльки йде процес припинення всього непотрiбного, що накопичилось у людини.
  Екзистенцiалiзм каже про те, що сутнiсть людини - це її екзистенцiя, де спосiб людського буття сво"ю сутнiстю розташову"ться в iсторiї iснування конкретної людини. В iсторiї iснування людини йде розкриття екзистенцiї, коли людина то "виходить iз себе" то "поверта"ться в себе". Це процес пошуку себе. Людина смертна, i тому вона шука" себе. У своїх пошуках людина виявля" себе як певне "мiсце iснування". Це мiсце iснування " "тут-iснування". I це екзистенцiальне "тут-iснування" спiвпада" зi станом ПРИПИНЕННЯ, який " теперiшнiстю.
  Людина, шукаючи себе, вда"ться до крайнощiв. Спочатку вона "виходить iз себе" своїми установками. Це екстаз. Потiм "поверта"ться в себе", "заглиблю"ться в себе". Це енстаз. Однак до людини приходить i рiвновага, коли йде процес ПРИПИНЕННЯ непотрiбних дiй.
  Екзистенцiалiзм. Стан ПРИПИНЕННЯ, його властивостi-характеристики можна знайти в екзистенцiалiзмi як фiлософському вченнi. Це вчення акценту" увагу на унiкальностi людського iснування. Цю унiкальнiсть екзистенцiалiзм абсолютизу", стверджуючи, що її неможливо висловити в поняттях. А це спiвпада" з думками апофатичного мiстицизму про мiстичнi стани, спiвпада" зi станом ПРИПИНЕННЯ, який теж неможливо висловити в поняттях.
  Екзистенцiальну направленiсть думок започаткував С. К""ркегор. Вiн протиставив екзистенцiю i систему. Логiка розчиня" людське iснування в мисленнi. Але iснування людей у своїй повнотi й неповторностi не може бути схоплено думкою в самих своїх малих i дрiбних подробицях. Iснування людської душi у своїх особливостях не може бути повнiстю проникливою для думки i повнiстю вкладатися в поняття i судження абстрактного характеру. C. К""ркегор вказував на те, що екзистенцiя - це те, що не може бути зрозумiлим завдяки абстрактному мисленню, завдяки абстрактному вiдстороненню. Такi роздуми про екзистенцiю спiвпадають з думками про стан ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ, так само, як i екзистенцiя, не може бути повнiстю проникливим для думок i не може бути представленим у поняттях. Тому " твердження, за яким до стану ПРИПИНЕННЯ не можуть бути застосованi науковi методи дослiдження. ПРИПИНЕННЯ як регуляторний компонент самосвiдомостi й самопiзнання не може бути пiзнаним при використаннi наукових способiв отримання об'"ктивних iстин. Хоча всяке явище i всякий феномен може бути схильним до наукових методiв дослiдження.
  Екзистенцiя - це "внутрiшнiй" стан людини. Цей стан може переходити у зовнiшнiй предметний свiт. ПРИПИНЕННЯ - це теж внутрiшнiй стан людини. Та коли йде дуже сильне зовнiшн" роздратування, то рiвень сили цього стану може знижуватись, i людина почина" дiяти ззовнi.
  Екзистенцiалiзм стверджу", що зовнiшн" предметне iснування людини виявля" не iстинне i несправжн" iснування. Проте людина може вибрати споглядально-чутт"ву форму свого iснування, яке буде спрямоване до "самої себе". Спрямованiсть людини до "самої себе", до сво"ї неповторної особистостi за екзистенцiалiстськими iдеями - це справжн" iснування. Подiбнiсть можна бачити i при станi ПРИПИНЕННЯ. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це не тiльки виключно раптовий феномен. Вiн ще й спустошу" внутрiшнiй свiт людини як непотрiбний i застарiлий. Щоб потiм оновлюватися, потрiбнi впливи зовнiшнього свiту. Споглядально-чутт"вий спосiб життя - це вправи для засвiдчення своїх спонукань i оволодiння собою для подальших зовнiшнiх дiй. Перетворювати зовнiшнiй свiт не " неправильним. ПРИПИНЕННЯ - це лише допомiжний спосiб iснування спонтанного характеру.
  Екзистенцiалiзм - це вчення про буття. Тобто - це онтологiя. Але ця онтологiя суб""ктивна, про внутрiшнiй свiт людини. В цьому внутрiшньому свiтi екзистенцiя iсну" в структурi сущого. Тут - структура загального характеру, що охоплю" людську реальнiсть як таку. Ця людська реальнiсть не самостiйна, залежна. Вона залежить вiд "iншого", вiд того "iншого", що iсну" поза людиною, точнiше поза людським. Сутнiсть, природа цього "iншого" " "трансценденцiя". Про це говорить фiлософiя. Релiгiйно-мiстична культура утверджу" Божественне. Особливо чiткi роздуми можна знайти в апофатичнiй теологiї i апофатичному мiстицизмi. За традицi"ю апофатичнi роздуми не демонструють позитивнi визначення Божественного, а навпаки - вiдсторонюються цiлим рядом заперечень. У роздумах присутня цiла система заперечень, що можна вважати сво"рiдною практикою, технологi"ю натякiв. Через цi натяки в небокраї людського буття можна отримати "справжн" iснування".
  Екзистенцiалiзм стверджу", що коли у людини нема" устремлiння до трансценденцiї, то така людина деграду". Деграду" людська реальнiсть як така. I людина знеособлю"ться в повсякденностi. В повсякденностi вiд стану ПРИПИНЕННЯ iсну" тiльки слiд. Тут деградацiя може виникнути, якщо людина не мала ПРИПИНЕННЯ, яке нiвелю" непотрiбне.
  Екзистенцiалiзм розкрива" бутт"ву характеристику екзистенцiї як людського реального внутрiшнього свiту. Цей свiт як вищий вiдчува"ться людиною навiть у тих ситуацiях, коли вона вiдiйшла вiд свого iдеалу, заблукала, втратила себе. Споглядаючи, засвiдчуючи себе, людина може оволодiти собою, повернути втрачене. На це натяка" стан ПРИПИНЕННЯ, який колись стався в людинi.
  В екзистенцiалiзмi дослiдження екзистенцiї поверта"ться розумiнням цi"ї екзистенцiї як iнтенцiонального буття. На таке осмислення екзистенцiї орi"нтують Мартiн Гайдеґґер, Жан-Поль Сартр. Таким розумiнням екзистенцiї може бути буття. Вiд стану ПРИПИНЕННЯ при буттi людини у свiтi залиша"ться лише слiд. Коли розумi"ться екзистенцiя як буття у свiтi, то мова йде про опис реального свiдомого буття людини. I екзистенцiя тут - як певний момент духовного iснування людини.
  Екзистенцiалiзм розумi" буття людини як свiт, буття в цьому свiтi, буття (свiт - буття-в-свiтi - буття). В цiй категорiальнiй структурi ПРИПИНЕННЯ " момент. Цей момент " екзистенцiя, тобто буття-в-свiтi. Це не повсякденне буття в свiтi, а потойбiчне буття зi свiтом. Тут свiт - лише як арена повсякденностi. Тобто свiдомiсть явля" собою лише свiдчення того всього, що " в людинi i навкруги людини. Таке iснування безособове. А особове, повсякденне iснування в свiтi тут " несправжнiм iснуванням. Направленiсть людської реальностi на свiт познача"ться як несправжн" iснування. В екзистенцiалiзмi роздуми спiвпадають з роздумами апофатичного мiстицизму. У людини - справжн" iснування, якщо у неї " направленiсть до потойбiчного. ПРИПИНЕННЯ не потребу" направленостi, а виника" раптово. Але страх спонука" людину до справжнього iснування. Цим ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiя подiбнi. Хоча в екзистенцiалiзмi страх якийсь метафiзичний. Це прозрiння, яке потряса" людину. Таке прозрiння може бути i при ПРИПИНЕННI. Людинi вiдкрива"ться її зяюча безодня iснування. При ПРИПИНЕННI - це абсолютний спокiй. Рiшення присутн". В екзистенцiалiзмi нема" спокою, а " ризик рiшення, що i " справжнiм iснуванням.
  Екзистенцiя в релiгiйному екзистенцiалiзмi бiльше спiвпада" з ПРИПИНЕННЯМ. Але тут спiвпадiння лише в самозаглибленостi. Самозаглибленiсть да" людинi можливiсть знайти нове, трансцендентне явлення буття. Тобто сприя" виникненню в людинi стану ПРИПИНЕННЯ.
  Не-релiгiйний екзистенцiалiзм вказу", що буття не може бути свiдомiстю, адже таке буття втратить тотожнiсть iз самим собою. I абсолютне буття не може бути особистiсним, особистiстю. Тут стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати певним станом людської особистостi, коли " справжн" iснування.
  Аскеза заперечення iсну" як у релiгiйному екзистенцiалiзмi, так i в не-релiгiйному. Вона iсну" i в апофатичному мiстицизмi. I таке заперечення можна розумiти, як практику отримання вищого, абсолютного буття людини. Це отримання просвiтлення i пробудження, коли людина не спокуша"ться, заперечуючи рiзнi сприйняття i впливи, йде своїм шляхом. Тодi в неї й виника" стан вищого характеру, стан абсолютного буття, виника" стан ПРИПИНЕННЯ. Але стан ПРИПИНЕННЯ може виникнути i раптово, випадково. Тут у повсякденному буттi людина засвiдчувала свої спонукання, працювали процеси самосвiдомостi, усвiдомлення того, що не можна пiддаватися спокусам. Людина робила вольовi зусилля проти спокус i непотрiбного. Тодi раптово i випадково прийшов стан ПРИПИНЕННЯ, при якому автоматично i без зусиль припинилися всi непотрiбнi дiї. В екзистенцiалiзмi вольова практика: не пiддаватися тому, що " перешкодою на шляху, розумi"ться, як "Неприйняття всього", "Велика вiдмова".
  З приводу стану страху i стану ПРИПИНЕННЯ зробимо деякi висновки. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не " подiбними характеристикам категорiї "страх", стану страху. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ не " складником категорiї "страх".
  Зроблено порiвняння характеристик категорiї "страх" i властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. При розглядi документальної лiтератури видiлено головну властивiсть-характеристику стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю-характеристикою " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено цiлий ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї "страх", яку доведено як в прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму, а також екзистенцiалiзму.
  Методом компаративiстики встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ не " подiбним до категорiї "страх". Стан ПРИПИНЕННЯ " станом, при якому вiдсутнiй не лише страх, а навiть якась мала напруга. Тобто людина ма" стани, при яких виникають самодостатнiсть i повна вiдсутнiсть страху. Людина вiльна вiд напруги i страху компенсаторного характеру. Мети досягнуто, i зникають усiлякi душевнi напруги, виника" свобода не тiльки вiд страху, а й вiд всiлякої незначної стресової напруги. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. I напруги з"являються. Проте людина вже володi" собою. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це не просто вiдсутнiсть страху. Це повна вiдсутнiсть якоїсь хоч малої нервової напруги, повна свобода вiд стресу. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях, якi б дали якусь напругу, з"явля"ться свобода вiд нервової напруги.
  Проаналiзовано документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено: не стан страху, а стан ПРИПИНЕННЯ ма" ту особливiсть, що людина володi" собою, ста" вiльною вiд страху. В цьому категорiя страху i стан ПРИПИНЕННЯ не " подiбними.
  Стан ПРИПИНЕННЯ бачиться як додатковий регулятивний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що не в категорiї страх, а в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, уповiльнення i очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища.
  Методом компаративiстики встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть, припиня" страх. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння, зникають страхи. Отже зникнення страху розумi"ться як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). I припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове, те, що давало напругу i страх. Саме тому вiдчува"ться уповiльнення вiд страху.
  
  ВИСНОВКИ
  ОНТОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ (об""ктивна онтологiя). Стан ПРИПИНЕННЯ iсну" в природi людини, в ряду iнших станiв людини. Основнi функцiї цього стану - очищувальна i компенсаторна. Йде очищення вiд неважливих, дрiб"язкових дiй.
  ОНТОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ (суб""ктивна онтологiя). Стан ПРИПИНЕННЯ очищу" психiку людини вiд дрiб"язкових, непотрiбних, неважливих проявiв, встановлюючи рiвновагу мiж свiдомим i несвiдомим, приводячи психiку в гармонiю. Стан ПРИПИНЕННЯ компенсу" недолiки психiчного життя людини. В першу чергу, компенсуються страхи.
  ЕПIСТЕМОЛОГIЧНИЙ (ГНОСЕОЛОГIЧНИЙ) АСПЕКТ. Стан ПРИПИНЕННЯ входить як складова в процес творчостi людини. При актуалiзацiї цього стану припиняються i зникають застарiлi уявлення, пiсля чого при осяяннi (iнсайтi) народжуються новi. При станi ПРИПИНЕННЯ не вiдкриваються об""ктивнi iстини. Об""ктивнi iстини вiдкриваються при станi осяяння (iнсайту).
  АКСIОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ. Цiннiсть стану ПРИПИНЕННЯ поляга" в тому, що цей стан дару" людинi свободу вiд усiх застарiлих, вiджилих сво" уявлень i переконань. Людина оновлю"ться. В цьому поляга" цiннiсний аспект стану ПРИПИНЕННЯ.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Аверинцев, С.С. (2010). Мистика. В Новая философская энциклопедия (В 4т. Т. 2). Москва: Мысль.
  Аверинцев, С.С. (1972). Символ. В КЛЭ. Т.7. Москва.
  Авеста. (1997). Авеста в русских переводах (1861 - 1996). Санкт-Петербург: Журнал "Нева" - РХГИ.
  Адлер, Альфред. (1997). О нервическом характере. Санкт-Петербург: Университетская книга.
  Адлер, Герхард. (1996). Лекции по аналитической психологии. Москва: Рефл-бук, Киев: Ваклер.
  Азимов, А. (2002). Выбор катастроф. Санкт-Петербург: Амфора.
  Айзеле, Роман. (2009). Теория познания. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Андерхилл, Эвелин. (2000). Мистицизм. Киев: София, Ltd.
  Андросов, В.П. (2011). Индо-тибетский буддизм. Энциклопедический словарь: монография. Москва: Ориенталия.
  Аристов, В. (2006). "Тот человек в человеке..." (Idem-forma и поэтика Другого). Семиотика и авангард: антология. Москва: Академический Проект.
  Арнаудов, М. (1970). Психология литературного творчества. Москва: Прогресс.
  Батай, Ж. (2000). Теория религии. Литература зла. Минск: современный литератор.
  Бергсон, А. (1994). Два источника морали и религии. Москва: Канон.
  Берч, В., & Пенман, Д. (2014). Осознанная медитация: Практическое пособие по снятию боли и стресса (Ю. Цыбышева, Пер.). Москва: Манн, Иванов и Фербер.
  Бердяев, Н.А. (1991). Самопознание. Ленинград: Лениздат.
  Библия. (2011). Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. Москва: Российское библейское общество; (Лк 17:3).
  Бинсвангер, Л. (1999). Бытие-в-мире. Москва: Рефл-бук; Киев: Ваклер.
  Бланшо, М. (1998). От Кафки к Кафке. Москва: Логос.
  Бодрийяр, Жан. (2000). Символический обмен и смерть. Москва: "Добросвет".
  Болькен, Айне. (2009). Аксиология. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Бояновски, Йохен. (2009). Благо. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Брантль, Дирк. (2009). Ценность. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Бубер, М. (1999). Два образа веры. Москва: ООО "Фирма "Издательство АСТ".
  Бурно, М.Е. (2008). О характерах людей (психотерапевтическая книга). Москва: Академический Проект; Фонд "Мир".
  Бхагавадгита. (1977). Бхагавадгита. В Философские тексты "Махабхараты". Ашхабад: Ылым.
  Вашестов, А.Г. (2000). Феномен. В Современная западная философия: Словарь. Москва: ТОН - Остожье.
  Вейнингер, О. (1992). Пол и характер. Москва: ТЕРРА.
  Вербер, Бернар. (2009). Мы, боги. Волшебный остров. Москва: ГЕЛЕОС:РИПОЛ классик.
  Висоцька, О.Є. (2012). Етика вза"модiї суспiльства з природою: морально-цiннiснi основи екологiчної культури. Днiпропетровськ: Акцент ПП.
  Выготский, Л.С. (1996). Педагогическая психология. Москва: Педагогика-Пресс.
  Гадамер, Г.-Г. (1991). Актуальность прекрасного. Москва: Искусство.
  Гайденко, П. (2009). Бытие. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Гансен, Джеймс. (2003). Присутнiсть (presence). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Видавництво Соломiї Павличко "Основи".
  Гегель. (1973). Феноменология духа и логика. В Гегель. Работы разных лет. В двух томах. Т.2. Москва: Мысль.
  Гельб, Г., Зигель, П. (1994). Обезболивание без лекарств. В Стресс жизни: Сборник. Санкт-Петербург: ТОО "Лейла".
  Гинзбург, Лидия. (1997). О лирике. Москва: Интрада.
  Годфруа, Ж. (1992). Что такое психология. В 2-х т. Т.1. Москва: Мир.
  Голмен, Д. (1993). Многообразие медитативного опыта. Киев: София.
  Гроф, С. (1994). Путешествие в поисках себя. Москва: Изд-во Трансперсонального Института.
  Гроф К., Гроф С. (1996). Неистовый поиск себя. Москва: Изд-во Трансперсонального института.
  Гудолл, Дж. (1992). Шимпанзе в природе: поведение. Москва: Мир.
  Гумбрехт, Х.У. (2006). Производство присутствия: Чего не может передать значение. Москва: Новое литературное обозрение.
  Давид-Неэль, А. (1991). Мистики и маги Тибета. Москва: Дягилевъ Центр, ЦДЛ.
  Давыдов, И.П. (2006). Гнозис. В Религиоведение. Энциклопедический словарь. Москва: Академический проспект.
  Дао дэ цзин. (2001). В Люйши чуньцю (Весны и осени господина Люя.). Москва: Мысль.
  Делёз, Жиль. (2002). Критика и клиника. Санкт-Петербург: Machina.
  Делёз, Ж. (2000). Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза. Москва: ПЕР СЭ.
  Делёз, Ж. (1999). Марсель Пруст и знаки. Санкт-Петербург: Алетейя.
  Делёз, Ж. (1992). Представление Захер-Мазоха (Холодное и жестокое). В Венера в мехах (с. 191 - 313). Москва: РИК "Культура".
  Делёз, Ж., Гваттари, Ф. (1998). Что такое философия? Москва: Институт экспериментальной социологии; Санкт-Петербург: Алетейя.
  Деррида, Ж. (2001). Оставь это имя (Постскриптум) "Sauf le nom". Как избежать разговора: денегации (Comment ne pas parler). В Гурко Е. Деконструкция: тексты и интерпретация. Деррида Ж. Оставь это имя (Постскриптум), Как избежать разговора: денегации. Минск: Экономпресс.
  Деррида, Ж. (1999). О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. Минск: Современный литератор.
  Джемс, В. (1993). Многообразие религиозного опыта. Санкт-Петербург: Андреев и сыновья.
  Дидье Жюлиа. (2000). Философский словарь. Москва: Междунар. отношения.
  Доддс, Э.Р. (2000). Греки и иррациональное. Санкт-Петербург: Алетейя.
   Долгов, К.М. (1990). От Кьеркегора до Камю: Очерки европейской философско-эстетической мысли ХХ века. Москва: Искусство.
  Дрискол, К. (2003). Кристева Юлiя (Kristeva, Julia). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Основи.
  Дхаммапада. (2005). Москва: ООО "Издательский дом "София".
  Дюмезиль, Ж. (1986). Верховные боги Индоевропейцев. Москва: Главная редакция восточной литературы издательства "Наука".
  Жадько, В.А. (2019). Фiлософiя як гуманiстичний свiтогляд: наукова монографiя. Запорiжжя: Видавництво ПП "Новий Свiт-2000".
  Жирту"ва, Н.С. (2009). Модифiкацiї мiстичного досвiду в релiгiйних традицiях свiту: монографiя. Херсон: Видавництво ХДМI.
  Забияко, А.П. (2009). Транс. В Энциклопедия эпистемологии и философии науки (с. 999). Москва: "Канон" РООИ "Реабилитация".
  Иваницкий, А.М. (1984). Изучение причинных связей между физиологическими и психическими феноменами при исследовании восприятия. В Мозг и психическая деятельность. Москва: Наука.
  Иванов, В.И. (1994). Родное и вселенское. Москва: Республика.
  Ильин, Е.П. (2001). Эмоции и чувства. Санкт-Петербург: Питер.
  Йогани. (2011). Глубокая медитация: Путь к личной свободе. Москва: ООО Издательство "София".
  Каган, Л.С. (1991). Секреты медитации и ваше здоровье. В Здоровье для всех. Выпуск 4. Москва: НПО "Союзмединформ".
  Каган, Л.С. (1990). Медитация: мистика или психотехника? Черкесск: Приложение к газете "Курьер" Северо-Кавказского информационно-рекламного агентства.
  Каграманов, Ю.М. (1986). Метаморфозы нигилизма: О "новых философах" и "новых правых". Москва: Политиздат.
  Кабат-Зинн, Дж. (2013). Практика медитации: В любое время, в любом месте. Москва: Эксмо.
  Кайуа, Р. (2003). Миф и человек. Человек и сакральное (С.Н. Зенкин, Пер.) Москва: ОГИ.
  Каневский, М.Н. (2001). "Трости надломленной не переломит..." к диалектике пределов умаления и славы. Днiпропетровськ: "Полiграфiст".
  Кассирер, Э. (1912). Познание и действительность. Понятие о субстанции и понятие о функции. Санкт-Петербург: Изд. "ШИПОВНИК" СПБ.
  Кастанеда, Карлос. (1993). Дар Орла. Огонь изнутри. Киев: "София". Ltd.
  Клонингер, С. (2003). Теории личности: познание человека. Санкт-Петербург: Питер.
  Колодний, А. (2020). Феномен релiгi"знавства. Монографiя. Київ: Iнтерсервiс.
  Колодний, А. (2015). Вступ. В Iнституцiйнi процеси конфесiйного життя свiту й України. Колективна монографiя. Київ: УАР.
   Колодний, А.М. (2013). Iсторiософiя релiгiї. Київ: УАР.
  Колодний, А.М. (2009). Релiгiйне сьогодення України: роздуми, оцiнки i прогнози (тематична збiрка вибраних статей i тез). Київ: УАР.
  Кон, И.С. (1984). В поисках себя: Личность и её самосознание. Москва: Политиздат.
  Коран. (1990). Москва: Издательско-полиграфическая фирма "АНС-Принт" Ассоциации "Новый стиль".
  Кристева, Ю. (2010). Черное солнце: депрессия и меланхолия. Москва: Когито-Центр.
  Кристева, Ю. (2004). Избранные труды: Разрушение поэтики. Москва: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН).
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Крокет, Клейтон. (2003). Пiднесене (sublime). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Вид-во Соломiї Павличко "Основи".
  Ксендзюк, А. (1995). Тайна Карлоса Кастанеды. Анализ магического знания дона Хуана: теория и практика. Одесса: Хаджибей.
  Кэмпбелл, Д. Дж. (2009). Эффект Моцарта. Минск: ООО "Попурри".
  Кэмпбелл, Д. (2002). Мифический образ. Москва: ООО "Издательство АСТ".
  Лакан, Ж. (1995). Функция и поле речи и языка в психоанализе. Москва: Издательство "Гнозис".
  Ламонт, К. (1984). Иллюзия бессмертия. Москва: Политиздат.
  Латьенс, Мери. (1993). Жизнь и смерть Кришнамурти. Москва: "КМК, Лтд".
  Лебедев, В.И. (1989). Личность в экстремальных условиях. Москва: Политиздат.
  Левин, С. (1996). Кто умирает? Киев: София.
  Леонгард, К. (1989). Акцентуированные личности. Киев: Вища школа.
  Леонтьев, А.Н. (1981) Проблемы развития психики. Москва: Издательство Моск. ун-та.
  Линдблад, Я. (1991). Человек - ты, я и первозданный. Москва: Прогресс.
  Лосев, А.Ф. (2000). История античной эстетики. Поздний эллинизм. Харьков: Фолио; Москва: ООО "Издательство АСТ".
  Лосев, А.Ф. (1993). Очерки античного символизма и мифологии. Москва: Мысль.
  Мак-Фарленд, Д. (1988). Поведение животных: Психобиология, этология и эволюция. Москва: Мир.
  Ман, П.де. (1999). Аллегории чтения: фигуральный язык Руссо, Ницше, Рильке и Пруста. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та.
  Манхейм, Карл. (1994). Диагноз нашего времени. Москва: Юрист.
  Маргаронi, Марiя. (2003). Метафiзика присутностi (metaphysics of presence). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Видавництво Соломiї Павличко "Основи".
  Марков, Б.В. (1997). Теономная антропология М. Шелера и М. Бубера. В История современной зарубежной философии: компаративистский подход. Санкт-Петербург: Издательство "Лань".
  Марсель, Г. (2005). Метафизический дневник. Санкт-Петербург: Наука.
  Маслоу, А. (2002). По направлению к психологии бытия. Москва: Изд-во ЭКСМО-Пресс.
  Маслоу, А. (1997). Психология бытия. Москва: Рефл-бук; Киев: Ваклер.
  Махарши, Шри Рамана. (1999). Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам.
  Метц, К. (2010). Воображаемое означающее. Психоанализ и кино. Санкт-Петербург: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Мурашкин, М.Г. (2006). Записи 2005 года. Днiпропетровськ: СIЧ.
  Нагата, Х. (1991). История философской мысли Японии. Москва: Прогресс.
  Нисаргадатта, Махарадж. (2013). Я есть То. Москва: ИД "Ганга".
  Новый Завет. (1992). В Слово жизни. Новый Завет в современном переводе. Stockholm: PICORP; (Лк 17:3).
  Орлов, Ю.М. (1991). Восхождение к индивидуальности: Кн. Для учителя. Москва: Просвещение.
  Ортега-и-Гассет, Х. (2000). Камень и небо. Москва: Грант.
  Ортега-и-Гассет, Х. (1991). Что такое философия? Москва: Наука.
  Ортiс, Лiза М. (2003). "Я"/iнший (self/other). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Вид-во Соломiї Павличко "Основи".
  Ошо. (2011). Мудрость дзэн. Москва: ООО Издательство "София".
  Ошо. (1991). Оранжевая книга. Измерение неведомого. Москва: "Макет" ПФК "Профико".
  Платон. (1986). Диалоги. Москва: Мысль.
  Плотин. (1995). Эннеады. Киев: УЦИММ - ПРЕСС.
  Полан, Жан. (2002). Тарбские цветы, или террор в изящной словесности. Санкт-Петербург: Наука.
  Поликарпов, В.С. (1987). Время и культура. Харьков: Издательство при Харьковском государственном университете издательского объединения "Вища школа".
  Прабхупада, С. (1993). Учение Шри Чайтаньи. Москва: Бхактиведанта бук траст.
  Пронников, В.А., Ладанов, И.Д. (1983). Японцы. Этнографические очерки. Москва: Главная редакция восточной литературы издательства "Наука".
  Прохоров А.О., Валиуллина М.Е., Габдреева Г.Ш., Гарифуллина М.М., Менделевич В.Д. (2011). Психология состояний. Москва: Изд-во "Когито-Центр".
  Пустоваров, В.А. (2005) Путь судьбы. Днiпропетровськ: Пороги.
  Рассел, Б. (1994). История западной философии. В 2т. Т.1. Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та.
  Ревонсуо, А. (2013). Психология сознания. Санкт-Петербург: Питер.
  Ригведа. (1989). Ригведа. Мандалы I-IV. Москва:Наука.
  Роузен, Дэвид. (1997). Дао Юнга. Киев: София.
  Рубинштейн, С.Л. (1973). Проблемы общей психологии. Москва: Наука.
  Сартр, Жан-Поль. (1966). Слова. Москва: Издательство "Прогресс".
  Селин, Я.А. (2004). Феноменология интерсубъективности. Санкт-Петербург: Наука.
  Семенцов, В.С. (1981). Проблемы интерпретации брахманической прозы. Ритуальный символизм. Москва: Издательство "Наука". Главная редакция восточной литературы.
  Скотт, Сирил. (2005). Оккультное воздействие музыки. Москва: РИПОЛ классик.
  Степанянц, М.Т. (1987). Философские аспекты суфизма. Москва: Главная редакция восточной литературы издательства "Наука".
  Стрелков, В. (2009). Страх. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Тайлор, Э.Б. (1989). Первобытная культура. Москва: Политиздат.
  Такубоку, Исикава. (1989). Философское учение буддизма. В Восток - Запад. Исследования. Переводы. Публикации. Выпуск четвёртый (с. 224-238). Москва: Наука. Главная редакция восточной литературы.
  Теплов, Б.М. (1985). Конспекты и комментарии к книге А. Анастази "Дифференциальная психология". В Избранные труды (В 2т. Т. 2, с. 247-279). Москва: Педагогика.
  Тибилова, А.У. (1991). Восстановительная терапия психически больных позднего возраста. Ленинград: Медицина.
  Тора. (2005). Москва: SHAMIR.
  Трипитака. Дхаммапада. (2005). Москва: ООО "Издательский дом "София".
  Уилбер, Кен. (1996). Высшее состояние сознания. В Что такое просветление? Москва: Издательство Трансперсонального Института.
  Уолш, Р; Воон, Ф. (2006). Раздел первый. Загадка сознания. В Пути за пределы "эго". Трансперсональная перспектива. Москва: Открытый мир.
  Уотс, А. (2004). ЭТО ОНО. В Д.Уайт (ред.), Что такое просветление (с. 48-66). Москва: ООО "Издательство АСТ".
  Упанишады. (2003). Москва: Издательская фирма "Восточная литература" РАН.
  Фёрштайн, Г. (2002). Энциклопедия йоги. Москва: ФАИР-ПРЕСС.
  Филипович, Л.О. (2016). Культура релiгiйного життя. Вибранi працi. Київ: УАР. "Iнтерсервiс".
  Фромм, Э. (1992). Душа человека. Москва: Республика.
  Фромм, Э. (1990). Иметь или быть? Москва: Прогресс.
  Хайдеггер, Мартин. (1997). Бытие и время. Москва: AD MARGINEM.
  Хайдеггер, М. (1991). Разговор на просёлочной дороге: Сборник. Москва: Высш. шк.
   Хаксли, Джулиан. (1992). Религия без откровения. Москва: Знание.
  Халапсис А. В. (2017). Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории: монография. Днепр: Середняк Т.К.
  Хант, Г.Т. (2004). О природе сознания: С когнитивной, феноменологической и трансперсональной точек зрения. Москва: ООО "Издательство АСТ".
  Хемфрейс, К. (1994). Концентрация и медитация. В Хемфрейс К. Концентрация и медитация. Тулку Т. Ринпоче. Жест равновесия. Киев: "REFL-book".
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Свобода. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Швейцер, А. (2002). Мировоззрение индийских мыслителей. Мистика и этика. Москва: Алетейа.
  Швейцер, А. (1992). Благоговение перед жизнью. Москва: Прогресс.
  Шелер, М. (2011). Проблемы социологии знания. Москва: Институт общегуманитарных исследований.
  Шестаков, В.П. (1983). Эстетические категории: Опыт систематического и исторического исследования. Москва: Искусство.
  Шестов, Л.И. (2001). На весах Иова. Москва: ООО "Издательство АСТ"; Харьков: Фолио.
  Шульц, Герхард. (1998). Новалис. Челябинск: "Урал LTD".
  Элиаде, М. (2009). История веры и религиозных идей: От Гаутамы Будды до триумфа христианства. Москва: Академический Проект.
  Элиаде, М.; Кулиано, И. (2011). Словарь религий, обрядов и верований. Москва: Академический Проект.
  Эриксон, Э. (1996). Идентичность: юность и кризис. Москва: Издательская группа "Прогресс".
  Юнг, К.Г. (1997). Комментарий к немецкому переводу китайских трактатов "Секрет Золотого Цветка" и "Книга Прозрения и Судьбы". В Восхождение к Дао. Москва: Наталис.
  Юнг, К. (1995). Психологические типы. Санкт-Петербург: Ювента, Москва: Издат. фирма "Прогресс-Универс".
  Юханнисон, Карин. (2011). История меланхолии. О страхе, скуке и печали в прежние времена и теперь. Москва: Новое литературное обозрение.
  Ясперс, К. (1997). Общая психопатология. Москва: Практика.
  Bataille, Georges. (1986). L"Experience interieure. Paris: Gallimard.
  Bloom, H. (1982). Agon: Towards a Theory of Revisionism. - Oxford: Oxford University Press.
  Derrida, Jacques. (1967). "Violence et metaphysiqe: essai sur la pensee d"Emmanuel Levinas" in L"Ecriture et la difference. Paris: Seuil.
  Durkheim, Emile. (1915). The Elementary Forms of the Religious Life ; trans. Joseph Ward Swain. London : Allen and Unwin.
  Irigaray, Luce. (1984). Ethique de la difference sexuelle. Paris: Minuit.
  Girard, Rene. (1972). La Violence et le sacre. Paris: Grasset.
  Heidegger, Martin. (1971). "What are Poets for?" in Poetry, Language, Thought, trans. Albert Hofstadter. New York: Harper Colophon.
  Kant, Immanuel. (1987). Critique of Judgment, trans. Werner Pluhar, Indianapolis, IN: Hackett.
  Kohler, W. (1925). The Mentality of Apes. London: Routledge and Kegan Paul. Reprint ed., New York: Liverigh.
  Krishnamurti, Jiddu. (2003). Krishnamurti"s Notebook. Full Text Edition.
  Nancy, Jean-Luc. (1991). "The Unsacrificeable". Yale French Studies. No. 79: 20-38.
  Plotinus. (1984). Ennead, IV.8,7, trans. E. O'Brien in The Essential Plotinus, Indianapolis, IN: Hackett.
  Rickert, H. (1921). System der Philosophie, Erster Teil: Аllgemeine Grundlegung der Philosophie. Tubingen.
  James, W. (1902). The varieties of religious experience. - New York: Longman, Green.
  Jonas, H. (1958). The Gnostic Religion. - Boston: Beacon Press.
  Taylor, Mark C. (1987). Altarity. Chicago: University of Chicago Press.
  ...
  ...
  Бiль i стан ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя.
  Метою дослiдження " доведення положення про те, що iсну" мiсце для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ у структурах категорiї бiль.
  Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i структур категорiї бiль.
  Наукова новизна. Вперше доведено положення про те, що не iсну" мiсця для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ у структурах категорiї бiль.
  Ключовi слова: категорiя, бiль, стан, припинення, структура.
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв'язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що не iсну" мiсця в структурах категорiї бiль для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй показав, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, якi яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118), коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти, 1999, с. 293), i якi цi властивостi-характеристики iснують i мають прояв, коли "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин, 2020, с. 474). Це вказу" на процес очищення, що можна оцiнювати, як вiдсутнiсть болю, тобто не-iснування стану ПРИПИНЕННЯ в структурах категорiї болю.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не мають мiсця в структурах категорiї бiль.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан достеменно розкритий в апофатичному мiстицизмi. Вiн яскраво представлений в документалiстицi. Прикладом може бути книга Джидду Крiшнамуртi "Записники" (Krishnamurti 2003: 1-387).
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття структур категорiї бiль задля доведення не-iснування мiсця в цих структурах для стану ПРИПИНЕННЯ.
  З давнiх часiв бiль протиставляли задоволенню. Стан ПРИПИНЕННЯ не ма" такого переживання, як задоволення, проте пережива"ться, як повна вiдсутнiсть болю. Сам стан ПРИПИНЕННЯ пережива"ться як стан позитивного характеру. Про цей стан можна сказати, що своїми властивостями-характеристиками вiн подiбний до "умиротворення, заспоко"ння i особливого стану щастя" (Кристева 2010: 163). Тобто людина, яка пережива" стан ПРИПИНЕННЯ, вiдчува" не задоволення, а щастя. Слово щастя тут бiльше пiдходить.
  Бiль протиставляли задоволенню як в античностi, наприклад, в школi Епiкура, так i в сучаснiй фiлософiї утилiтаризму. Так представники утилiтаризму I. Бентам i Дж. С. Мiлль розкривають людську сутнiсть як прагнення до щастя. Але тут щастя поляга" в задоволеннi i уникненнi болю.
  Стан ПРИПИНЕННЯ вiдрiзня"ться "нечутливiстю (anaisthesia), яка зустрiча"ться, втiм, виключно рiдко - коли взагалi людина не вiдчува" задоволення" (Фуко 2004: 109). В той же час стан ПРИПИНЕННЯ вiдповiда" "особливому стану щастя" (Кристева 2010: 163), тобто ми тут зiштовху"мося з особливим станом свiдомостi, в якому нема" задоволення, але присутн" поняття щастя. Фiлософiя утилiтаризму наполяга" на фiзiологiзмi, на тiлесностi, де щастя - це максимум задоволення i уникнення болю. Своїми роздумами фiлософiя утилiтаризму поверта" проблему болю до часiв Рене Декарта, де бiль зв"язувався з тiлеснiстю, з переживаннями людського тiла. Але людське тiло - це не чистий фiзiологiзм. Через сво" тiло людина може отримати стани, якi вона iмену" щастям, проте вони не пов'язуються iз задоволенням. Про таке щастя без болю i задоволення бiльше говорить релiгiйно-мiстична культура. Фiлософiя Нового Часу теж торка"ться розумiння такого щастя, в якому нема" мiсця болю i задоволенню. Ця фiлософiя спира"ться на релiгiйнi роздуми, де мова йде не про бiль, а про страждання.
  З релiгiйних канонiв - i християнських, i iндуїстських, i буддистських, i даоських - вироста" цiла фiлософiя страждання. В цiй фiлософiї не знайдеш поради уникати болю. Тут бiль i страждання не пiдлягають уникненню, натомiсть йде пiднесення над ними, люди пiдносяться, тобто переживають стан пiднесення над болем i стражданням. А це вже мова про певний стан людини. Це стан ПРИПИНЕННЯ, в якому не вiдчуваються бiль i страждання. В цьому станi людина "вiдмовля"ться вiд будь-якого задоволення i бажання, вiд будь-якого автоафективного ставлення, без якого неможливе виникнення нi бажання, нi задоволення" (Деррида 1999: 446). Однак при повсякденному свiдомому життi у людини "в самому "я" принцип задоволення бере гору над принципом реальностi, чим наносить шкоду всьому органiзму" (Деррида 1999: 448). В станi ПРИПИНЕННЯ у людини такого не спостерiга"ться. Людина ста" над своїми задоволеннями i не вiдчува" болю. Постмодернiзм говорить про стан, подiбний "умиротворенню, заспоко"нню i особливому стану щастя" (Кристева 2010: 163). В цьому станi нема" болю i страждання.
  Як у прадавнiй, так i в сучаснiй фiлософiї постмодернiзму проводиться думка про те, щоб не уникати болю, а пiднестися над ним. В цьому навiть бачиться сенс людського життя. Сенс бачили в певному станi, коли людина вивiльня"ться i вiд болю, i вiд чутт"вої насолоди. Такий стан iсну" в реалiях психiчного життя людини. Це стан ПРИПИНЕННЯ.
  Фiлософiя Нового Часу загострювала увагу на тому, що " чiтким для розуму. Але бiль може сприйматися не так чiтко. Тому фiлософiя Нового Часу розумi" бiль як явище прикордонного характеру. Вiн "дна" думку i тiло. Вiдчуття болю в цiй фiлософiї (фiлософiї Нового Часу) достатньо невиразне для мислення. Однак у фiлософiї ХХ столiття такого нема". Навiть трансцендентальне розумi"ться по-iншому. Ранiше трансцендентальне розумiлося як позатiлесне. I тут нема" спiвпадiння мiж виразним сприйняттям болю i невиразнiстю болю в мисленнi. В ХХ столiттi врахову"ться думка про те, що при сильних болях зника" рефлексiя. Коли сильний бiль, то зника" i стан ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ нема" рефлексiї, а також вiдсутнiй i бiль. Проте бiль може бути рiзного ступеню. Сильний бiль нiвелю" як рефлексiю, так i стан ПРИПИНЕННЯ. I тут можна побачити зв'язок тiлесного (тобто болю) i душевного (тобто рефлексiї) стану ПРИПИНЕННЯ.
  У ХХ столiттi (а це фiлософiя Фрiдрiха Нiцше) думка людини твориться з людського болю. Однак така думка - як загального характеру, так i безпосередня.
  Думка безпосередньо може творитися зi стану ПРИПИНЕННЯ, коли припиня"ться i нiвелю"ться стара думка. А в станi ПРИПИНЕННЯ нема" болю. Стан ПРИПИНЕННЯ нiвелю" i розчиня" як бiль, так i старi думки людини.
  У захiднiй фiлософiї ХХ столiття людину не подiляють на тiло i дух, натомiсть бачать певну вза"мозалежнiсть. Класична фiлософiя мала намiр вписати тiло i дух в бiнарну систему категорiй. Сучасна захiдна фiлософiя вiдмовля"ться вiд пояснень через дiхотомiю бiнарних категорiй, фiксуючи складне життя тiла i духу людини. На це наштовхують певнi феномени психiчних проявiв. Наприклад, фантомний бiль. Або скорботне безчуття. Або той самий феномен стану ПРИПИНЕННЯ, в проявi якого бере участь як тiлесне, так i духовне.
  Бiль розгляда"ться бiльш детально у фiлософськiй антропологiї. Тут болю вiдводиться важливе мiсце, бо стверджу"ться, що вiн, людський бiль, да" можливiсть розгледiти сутнiснi глибиннi основи свiту, сутнiснi основи процесiв в цьому свiтi. Фiлософська антропологiя не каже про бiль як заперечення всього необхiдного. Про бiль кажуть як про афект. Цей афект ма" силу. Цю силу можна використовувати i перетворювати на творчу силу, на силу продуктивного характеру.
  В традицiйному суспiльствi, яке оперу" символами класичної культури, людина зiштовху"ться з протиборством, з вiйнами, якi приносять бiль. Тому в такому суспiльствi людина повинна бути готовою зустрiти цей бiль в усякому перiодi свого життя, в усякий момент цього життя. Людину спонукають передбачати бiль i бути готовою до того, щоб перенести бiль i вижити. Тут бiль виступа" як закономiрнiсть. Та якщо людина живе в комфортних умовах, то бiль для неї ста" не закономiрною, а випадковою категорi"ю. Бiль вiдходить на заднiй план. Однак бiль не полиша" людину. Iсну" внутрiшнiй свiт людини, в якому людина вiдволiка"ться на дрiб"язковi справи. Потiм вона пережива" душевний бiль вiд невиконаних завдань, якi поставила задля кращого майбутнього - як собi, так i iншим. В такi моменти може спрацьовувати компенсаторна реакцiя органiзму на те, на що людина вiдволiкалась. Результатом цi"ї реакцiї " стан ПРИПИНЕННЯ, коли в людинi припиняються всi дрiб"язковi i непотрiбнi дiї.
  У фiлософiї уявлення про бiль дуже рiзнi. Навiть " розумiння того, що задоволення i бiль не " протилежностями. Однак " i розумiння того, що протилежнiстю болю " задоволення. Також " розумiння того, що протилежнiстю болю " нудьга, тобто розмазаний i розмитий бiль.
  Бiль " справжнiм, реальним переживанням. Людина уника" цього переживання. Бiль звiльня" людину вiд безглуздостi i порожнечi iснування. Вiд безглуздого iснування, порожнього i непотрiбного, звiльня" людину i стан ПРИПИНЕННЯ. Але цей стан можна вiднести не до болю, а до задоволення, задоволення вiд звiльнення. Це задоволення заповню" людину повнiстю. Вiд такого звiльнення людина вiдчува" порожнечу. Однак це не та порожнеча, яка виника" при переживаннi нудьги, тобто вiд розмазаного i розмитого болю. Порожнеча в станi ПРИПИНЕННЯ - це порожнеча, яка пiдiйма" i надиха" людину при звiльненi вiд образiв дрiб"язкового, непотрiбного характеру.
  Порожнеча вiд нудьги пов'язана з вiдсутнiстю сильних вражень. Проте порожнеча при станi ПРИПИНЕННЯ теж супроводжу"ться вiдсутнiстю вражень. Тут - вiдсутнiсть всього дрiб"язкового, непотрiбного.
  Як у фiлософiї вiсiмнадцятого столiття робився акцент на дiях людини, що виникали вiд пристрастей душi, так i в фiлософiї двадцятого столiття, в її фiлософськiй антропологiї, на перше мiсце ставиться дiя, рух тiла, вiд якого виника" той чи iнший стан душi. Тут стан ПРИПИНЕННЯ компенсу" дрiб"язковi i непотрiбнi рухи тiла. Рухи тiла - це свiт не тiльки фiзичний. Бачимо участь i в культурних процесах. Тiло бере участь у передачi традицiй. Тiлом людина зберiга" традицiї, а також переда" традицiї iншим поколiнням. Традицiя - це духовна сфера. Ця сфера певним чином належить до болю, до тих станiв, якi перебувають поза болем. Саме таким " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Певною мiрою вiдчуття болю створю" соцiальне середовище. Саме воно форму" самоiдентифiкацiю людини. В цiй самоiдентифiкацiї беруть участь феномени культури, якi орi"нтують людину на певнi дiї. Стан ПРИПИНЕННЯ тут орi"нту" людину на припинення всього дрiб"язкового i непотрiбного в людських проявах.
  Бiль людини може компенсуватися його вiдсутнiстю при спонтанному переживаннi стану ПРИПИНЕННЯ. Цi процеси часто не спрацьовують в соцiальному середовищi, де знижено больовi впливи. Та коли у людини вiдсутнi больовi вiдчуття, все ж таки йде пошук виходу з певного становища, оскiльки вона самонедостатня i залежна вiд зовнiшнiх факторiв, якi дають енергiю. Тобто людина шука" вихiд до iстинної реальностi, яка могла б її задовольнити. Iншими словами, можна сказати, що бiль повнiстю не зника". Вiн не вiдчува"ться гостро, проте орi"нту" на iстинну присутнiсть. Присутнiсть як певний психiчний феномен вiдчува"ться в станi ПРИПИНЕННЯ. Тодi компенсуються всi недолiки больового життя людини.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан знеболювання. У прадавнi часи знеболювання порiвнювали зi смертю. I медицина особливо не займалась i не використовувала способи знеболювання. У людини могли виникати чисто спонтанно стани ПРИПИНЕННЯ, виникати знеболювання. Але таке знеболювання розумiлось не як смерть, а як Божественне.
  В науцi i в медицинi ХХ столiття знеболювання не вважа"ться подiбним смертi. При певних житт"вих ситуацiях, при лiкуваннi людинi роблять знеболювання. Знеболювання роблять, не очiкуючи, коли до людини прийде стан ПРИПИНЕННЯ. Бiльше того знеболювання у станi ПРИПИНЕННЯ не досить глибоке. При сильних болях таке знеболювання не допомага". В медицинi при лiкуваннi " такi ситуацiї, коли потрiбна глибока нечутливiсть i повна вiдсутнiсть емоцiйного компонента.
  Пiсля глибокої чутливостi може виникнути компенсаторна реакцiя як стан ПРИПИНЕННЯ, в якому " i нечутливiсть, i вiдсутнiсть емоцiй i навiть знерухомленiсть тiла. Однак цього недостатньо, щоб успiшно робити, наприклад, хiрургiчнi втручання. Фармакологiчне втручання (анестезiя) подiбнi проблеми вирiшу". Тiло ста" фактично неживим. Тому можна робити хiрургiчнi операцiї. Тiло безжитт"ве, нема" переживань, i це допомага" в медичнiй практицi.
  Бiль " феноменом не тiльки тiлесно-бiологiчним, а й культурним. I тут береться не тiльки медичний аспект фармакологiчного знеболювання, знеболювання за допомогою певних препаратiв. Культура розгляда" можливiсть свободи сприйняття болю, а також свободи несприйняття болю. Можливiсть свободи несприйняття болю торка"ться регуляторних механiзмiв, якi керують больовими вiдчуттями. Цi можливостi да" стан ПРИПИНЕННЯ.
  
  СПИСОК БIБЛIОГРАФIЧНИХ ПОСИЛАНЬ
  Деррида, Ж. (1999). О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. Минск: Современный литератор.
  Кристева, Ю. (2010). Чёрное солнце: депрессия и меланхолия. Москва: Когито-Центр.
  Кришнамурти, Д. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши, Шри Рамана. (1999). Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Фуко, М. (2004). Использование удовольствий. История сексуальности. Т.2. Санкт-Петербург: Академический проспект.
  Krishnamurti, Jiddu. (2003). Krishnamurti"s Notebook. Full Text Edition.
  ...
  ...
  Благо i стан ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя.
  Метою дослiдження " доведення положення про те, що iсну" мiсце для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ в структурах категорiї благо.
  Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i структур категорiї благо.
  Наукова новизна. Вперше доведено положення про те, що iсну" мiсце для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ в структурах категорiї благо.
  Ключовi слова: категорiя, благо, стан, припинення, структура.
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв'язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що iсну" мiсце в структурах категорiї благо для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй показав, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, якi яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118), коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти, 1999, с. 293), коли "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин, 2020, с. 474). Це вказу" на процес очищення, що можна оцiнювати як благо, тобто iснування в структурах категорiї благо.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ мають мiсце в структурах категорiї благо.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан достеменно розкритий в апофатичному мiстицизмi. Вiн яскраво представлений в документалiстицi. Прикладом може бути книга Джидду Крiшнамуртi "Записники" (Krishnamurti 2003: 1-387).
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття структур категорiї благо - задля доведення iснування мiсця в цих структурах.
  Благо - це позитивна оцiнка людиною свiту i себе в цьому свiтi. Благо - це позитивна оцiнка людиною свого особистого стану. Стан ПРИПИНЕННЯ людина оцiню" як благо, бо ж у цьому станi припиняють дiяти в людинi дрiб"язковi, неважливi i непотрiбнi спонукання, якi роздвоюють особистiсть, заважають виконувати поставленi завдання.
  У прадавнi часи пiд благом розумiли просто придатнiсть чого-небудь. А те, що не вважа"ться благом, " поганим, непридатним нi до чого.
  Благом вважаються шляхи, якi ведуть до здiйснення мети. З приводу стану ПРИПИНЕННЯ все здiйсню"ться спонтанно i раптово. А отже i благо тут виника" спонтанно i раптово, не як здiйснена мета. Хоча можна казати, що у людини були приватнi намiри, якi здiйснилися раптом, у загальному i головному. Сталося зникнення всiх перешкод, якi заважали виконувати необхiднi дiї. Тут зникають дiї дрiб"язковi, непотрiбнi i неважливi, якi просто заважають. Це i " стан ПРИПИНЕННЯ як благо.
  Стан ПРИПИНЕННЯ ма" моральний сенс, коли у людини припиняються дiї, якi мають значення i для багатьох людей. Але в моральному сенсi як стан ПРИПИНЕННЯ, так i благо можна вважати явищами вiдносного характеру. Про це каже некласична фiлософiя ХХ столiття. Тому мова не йде про зле, а лише про погане в протилежнiсть стану ПРИПИНЕННЯ, i взагалi в протилежнiсть благу. Погане помiча"ться для самої особистостi, коли у неї не працю" процес очищення. Та коли " процес очищення, то людина володi" собою. Тодi у людини виникають "дiяння без боротьби" (Lao Tse 2008: 81), боротьби iз самим собою. А це вказу" на те, що "сила свiдомостi стверджу"ться у своїй приватнiй природi" (Patanjali 2019: 149), коли людина дi" по необхiдностi. Тут виника" стан ПРИПИНЕННЯ, коли "мозок сам змiг спустошити себе" (Krishnamurti 2003: 17).
  Є етичний напрямок (консеквенцiалiзм), який в основу моральностi заклада" успiх людських дiй. З такими положеннями не можна пов'язати стан ПРИПИНЕННЯ. Цей стан виника" несподiвано, раптово i може не бути пов'язаним з успiхами людини. Навпаки цей стан може проявитися, коли нема" успiхiв, але психiка задля свого збереження у рiвновазi компенсу" недолiки людських дiй. Психiка людини потребу" рiвноваги. I ця рiвновага виника" задля подальшого свого збереження.
  Моральне благо якоюсь мiрою залежить вiд принципiв людських дiй. Про це говорить деонтологiя. Але про це нiчого не говорить виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, яке може стимулюватися вiдсутнiстю усiляких принципiв, стимулюватися житт"вими ситуацiями, що несуть розлад, не залежать вiд людини.
  Благо розумi"ться як радiсть. В етицi це проповiду"ться емотивiзмом, який стверджу", що людина виража" свою емоцiйну позицiю. А це i " благо. Тут ми не можемо казати про прояв стану ПРИПИНЕННЯ, бо в станi ПРИПИНЕННЯ нiякої позицiї людина не ма" з цього приводу, з приводу блага. Тут нема" нiяких емоцiй. Вони зникають як перебiльшення в проявах людської психiки.
  В етицi критику"ться ототожнення блага з радiстю. Тут стверджу"ться, що благо не можна аналiзувати, що воно доволi "просте". Це збiга"ться з розумiнням стану ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ - це простота, спрощення. Цей стан складно аналiзувати.
  Є твердження, що знання про благо мають бути iнтуїтивними. Цей "етичний iнтуїтивiзм" можна розповсюдити i на стан ПРИПИНЕННЯ як благо. Цей стан виника" у людини раптово, i про нього не можна нiчого сказати, аналiзуючи ситуацiї. Благо, як i стан ПРИПИНЕННЯ, у своїх якостях незалежне вiд людини. Вони не мають афективного начала в собi. В людинi при переживаннi блага i стану ПРИПИНЕННЯ нема" афективної реакцiї. Чутт"вiсть знижу"ться. Благо i стан ПРИПИНЕННЯ бiльш пов'язанi з вольовими якостями, з волею людини. Однак воля не " випадковiстю. Благо i стан ПРИПИНЕННЯ випадковi в людських направленостях. Тут воля не " нi благом, нi станом ПРИПИНЕННЯ. I благо, i стан ПРИПИНЕННЯ випадковi в людських направленостях, устремлiннях. Вони не пов'язанi безпосередньо з досвiдом, регульованим розумом. Благо i стан ПРИПИНЕННЯ можуть мати рiвень досконалостi. Людина може оцiнювати благо i стан ПРИПИНЕННЯ, як безмежно позитивнi явища.
  
  СПИСОК БIБЛIОГРАФIЧНИХ ПОСИЛАНЬ
  Кришнамурти, Д. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши, Шри Рамана. (1999). Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам.
   Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Krishnamurti, Jiddu. (2003). Krishnamurti"s Notebook. Hampshire: Full Text Edition. Krishnamurti Foundation Trust Ltd.
  Lao Tse. (2018). Tao te king. Frankfurt am Main: FISCHERklassik.
  PATANJALI. (2019). YOGA-SUTRAS. Synchronique Editions.
  ...
  ...
  АКСIОЛОГIЯ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження " доведення деяких подiбностей аксiологiї, її категорiї цiнностi i стану ПРИПИНЕННЯ. Мета - виявити, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ як певний психологiчний стан людини визнача"ться станом цiннiсного характеру. Слiд визначити, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю, як "цiннiсть".
  Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї цiннiсть i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики " виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджу"ться. Також розглядаються рiзнi погляди на цiннiсть як категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна поляга" в тому, що вперше розгляда"ться порiвняння категорiї цiннiсть i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цi"ю головною характеристикою було введено назву стану: "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Цi характеристики зiставленi з характеристиками, якi ма" категорiя цiннiсть.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi лише до деяких характеристик категорiї "цiннiсть". Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником-моментом категорiї "цiннiсть".
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiга"ться з деякими процесами категорiї "цiннiсть" тим, що пережива"ться стан, при якому людиною виконано всi бажання. Тому i зникають на деякий час усiлякi бажання. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань. Також встановлено, що нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi цiннiсного характеру так само, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина ста" над своїми бажаннями, володi" собою. Цим стан "цiннiсть" i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Ключовi слова: категорiя, цiннiсть, стан, припинення, складник, подiбнiсть, не складник, не подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв'язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ в деяких характеристиках " складником категорiї "цiннiсть".
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показу", що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), та демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю "цiннiсть", коли мова йде про "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залиша"ться недоведеним те, складником якої категорiї " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ " в деяких характеристиках складником категорiї цiннiсть.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї цiннiсть, де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Аксiологiя. Аксiологiя - це фiлософiя цiнностей. Аксiологiю розумiють як "вчення про бажане благо в межах правильного способу життя" (Болькен 2009: 5).
  Стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати цiннiсним для людини, оскiльки в цьому станi у людини припиняються дрiб"язковi i незначнi дiї. Проте це припинення спонтанне, виника" раптово. I де тут мiсце правильному способу життя? Хоча стан ПРИПИНЕННЯ пов'язаний з регуляторними механiзмами самосвiдомостi. А самосвiдомiсть ма" прояви без усiляких спецiальних вправ.
  Також можна додати таке: у станi ПРИПИНЕННЯ людина не вiдчува" бажаного блага. Однак сам стан ПРИПИНЕННЯ " цiннiстю.
  У процесi пiзнання людина отриму" iстини, якi вiдображають об'"ктивну реальнiсть. Але цi iстини для людини " цiнностями. Стан ПРИПИНЕННЯ не продуку" таких цiнностей, як iстини, що вiдображають об'"ктивну реальнiсть. Стан ПРИПИНЕННЯ сам по собi " цiннiстю, оскiльки вiн вмонтований в процесi творчостi i припиня" в людинi все дрiб"язкове, непотрiбне i застарiле. Вiд того стан ПРИПИНЕННЯ " цiннiстю i пов'язаний з благом. Благо " цiннiстю. Людина надiля" благо сенсом.
  Протилежнiстю цiнностi " предмет або явище, яке не ма" цiнностi. Протилежнiстю стану ПРИПИНЕННЯ " вiдсутнiсть цього стану у людини, коли вона не припиня" свої непотрiбнi дiї.
  В рядах таких протилежностей культури як добро-зло, прекрасне-потворне, iстина-хибне, стан ПРИПИНЕННЯ ма" таку свою протилежнiсть, як вiдсутнiсть стану ПРИПИНЕННЯ у людини.
  Аксiологiя розгляда" протилежностi, що торкаються всi"ї теоретичної фiлософiї. В цих протилежностях стан ПРИПИНЕННЯ посiда" певне мiсце. Якщо ми беремо такi два протилежних поняття, як "буття-значимiсть", то стан ПРИПИНЕННЯ належить до поняття буття. Але цей стан торка"ться i "значимостi", оскiльки людина оцiню" цей стан як важливий для себе. Якщо ми беремо такi двi протилежнi категорiї, як "реальний-iдеальний", то стан ПРИПИНЕННЯ ми вiдносимо до категорiї реальний, такий, що iсну" як реальнiсть в людинi. Проте цей стан можна вважати якоюсь мiрою й iдеальним. Адже це особливий стан. Вiн приносить гармонiю душi, духу.
  Якщо ми беремо такi двi протилежнi категорiї, як суб'"ктивний-об'"ктивний, то стан ПРИПИНЕННЯ вiдносимо до категорiї суб'"ктивний, бо ж це глибокий суб'"ктивний стан людини. Це такий стан, що об'"ктивно в людинi iсну". I тут мова йде про суб'"ктивне, яке зазвичай " непомiтним для зовнiшнього ока.
  Якщо ми беремо такi двi протилежнi категорiї, як iнтелектуальний-iнтуїтивний, то стан ПРИПИНЕННЯ вiдносимо до iнтуїтивних процесiв. Iнтелектуально ми можемо його лише оцiнювати, надаючи певну цiннiсть.
  Буття, значимiсть, реальне, iдеальне, суб'"ктивне, об'"ктивне, iнтелектуальне, iнтуїтивне - це категорiї, в якi вплетено стан ПРИПИНЕННЯ як цiннiсне явище чутт"вого свiту людини. Цiнностi самi по собi мають чутт"вий рiвень людського свiту. А стан ПРИПИНЕННЯ вказу" на психофiзiологiчний статус цього чутт"вого свiту, iдеального в своїй iрреальностi.
  Цiнностi можна розумiти як ментальний стан людської свiдомостi. Це положення iстинне для стану ПРИПИНЕННЯ. Однак стан ПРИПИНЕННЯ сам по собi - поза усiлякої ментальностi. В станi ПРИПИНЕННЯ припиняють сво" iснування непотрiбнi для людини ментальнi утворення.
  Цiнностi пiзнаються як iнтелектуальними роздумами, так i iнтуїтивним вгадуванням. Це ма" вiдношення i до стану ПРИПИНЕННЯ. Про цей стан можна розмiрковувати, а можна й iнтуїтивно передбачити деякi його особливостi. В самому ж станi ПРИПИНЕННЯ у людини думки вiдходять. Вiдходять навiть iнтуїтивнi прозрiння. Адже i вони можуть бути надто дрiб"язковими i непотрiбними.
  Цiннiсть i сенс певних явищ у свiтi людина встановлю" своїм Розумом, дивлячись, як воно все " i як воно ма" бути; тим самим виводячи певнi "зразки", "зразки-iдеали". Всi цi зразки-iдеали повиннi практично втiлюватись в життя. Вони можуть бути формоутворюючими для життя або навпаки. Такий стан речей потребу" постiйної переоцiнки цiнностей.
  У людськiй психiцi функцiонують уявлення, судження та емоцiї. Тi з них, якi непотрiбнi, припиняють сво" iснування, коли людина перебува" у станi ПРИПИНЕННЯ. Емоцiї вiдiграють важливу роль, коли людина оцiню", коли проходить процес цiннiсного пiзнання. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини зникають непотрiбнi емоцiї. Однак через певнi емоцiйнi стани людина пiзна" для себе цiнностi. Вона любить або ненавидить певнi речi. До одних речей з'явля"ться симпатiя, а до iнших - антипатiя. Але в людинi можуть виникати емоцiї, якi їй зовсiм непотрiбнi, емоцiї, якi вiджили сво" в нових умовах. У станi ПРИПИНЕННЯ цi емоцiї зникають. Зникають упередження. Людина вивiльня"ться вiд непотрiбного. В неї формуються справжнi судження. Виникають не iнстинктивнi, а вищi стани любовi. Людина оцiню" об'"кти, якi справдi можна любити або ненавидiти, об'"кти, що несуть добро або зло. "Цiнностi можна визначити по їх фактичнiй "бажаностi"" (Болькен 2009: 6). Але в станi ПРИПИНЕННЯ бажання зникають. Ми бажа"мо певних речей i тому вважа"мо їх цiнними для нас. У станi ПРИПИНЕННЯ такого нема". Можна казати про "iснування незаперечного очевидного розсуду сутностi цiнностей" (Болькен 2009: 6). В людинi можуть виникати вiдчуття того, що певнi речi вочевидь цiннi. Але iснують також моральнi цiнностi. Це сутнiснi цiнностi. Вони теж переглядаються людиною i можуть змiнюватися. Такi цiнностi можуть зникати, коли людина перебува" в станi ПРИПИНЕННЯ, однак i виникати "за допомогою "затемнення" (процедура епохé)" (Болькен 2009: 7).
  Є "необхiднiсть "поглиблення" цiннiсної свiдомостi з метою кращого, орi"нтованого на чесноти способу життя" (Болькен 2009: 7). Через спосiб життя в людинi може виникнути раптово, випадково i спонтанно стан ПРИПИНЕННЯ, який припинить непотрiбне в цьому життi.
  Цiнностi - це iдеальнi значимостi. Людина втiлю" цi iдеальнi значимостi в життя, "у згодi зi зразком розумної унiверсальної "нормальної свiдомостi"" (Болькен 2009: 7), яка виника" через стан ПРИПИНЕННЯ всього дрiб"язкового i непотрiбного в людинi.
  Iснують фiлософськi роздуми, що пов'язують культуру з автономi"ю. Тут автономiя розумi"ться як "всезагальна форма свободи" (Rickert 1921: 7). Така всезагальна форма свободи розумi"ться як "вiльне вiдношення до основних цiнностей рiзних царин культури" (Болькен 2009: 7). I тут зберiга"ться вiдношення. Такого вiдношення нема" у людини, яка перебува" в станi ПРИПИНЕННЯ. У станi ПРИПИНЕННЯ повна свобода iсну" без усiлякого вiдношення. Це наближа" бiльше до психофiзiологiї, а не до культури з певними настановами. Однак "визначення абсолютних цiнностей культури" (Болькен 2009: 7) вмiщу" в себе i стан ПРИПИНЕННЯ як стан Бога, стан Божественний, що можна встановити по документальних характеристиках мiстичної культури. На це вказу" абсолютнiсть. Стан ПРИПИНЕННЯ вiдноситься до "блага як цiнностi в собi ("внутрiшня цiннiсть")" (Болькен 2009: 7). Ця внутрiшня цiннiсть подiбна до сприйняття людиною буття, свого iснування. "У фундаментальнiй онтологiї М. Гайдеґґера поняття цiнностi вже не вiдiгра" жодної ролi" (Болькен 2009: 7). Стан ПРИПИНЕННЯ - це бутт"вiсть, буття, iснування. I стан ПРИПИНЕННЯ ма" таку цiннiсть, що вивiльня" людину вiд всього дрiб"язкового i непотрiбного в дiях.
  Цiннiсть. Цiннiсть орi"нту" людину. Цiннiсть "iнтуїтивно осяжна" (Брантль 2009: 201). Такий стан ма" вiдношення до розумiння стану ПРИПИНЕННЯ. I не тiльки. Встановлювати iстини про цiннiсть стану ПРИПИНЕННЯ та й про всiляку цiннiсть можна не тiльки через iнтуїцiю. Та коли "цiнностi стають предметом трансцендентального розгляду" (Брантль 2009: 201), то це можна вважати орi"нтовнiстю на розгляд з урахуванням характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Коли "у Г. Риккерта навiть прагнення до iстини перетлумачу"ться як "трансцендентальне повинення"" (Брантль 2009: 201), то це вже не належить до стану ПРИПИНЕННЯ. Коли у людини " стан ПРИПИНЕННЯ, то у неї нема" жодного прагнення. Всi прагнення згасають як дрiб"язковi i неважливi. Бiльше наближення до розгляду характеристик стану ПРИПИНЕННЯ можна вважати при "розрiзненнi аксiологiчних цiннiсних суджень вiд логiчних предикатiв" (Брантль 2009: 201). У станi ПРИПИНЕННЯ нема" нiчого логiчного. Iнтуїтивне ще можна знайти. Та й самих суджень не знайдеш. Адже йде процес зникнення всiляких дрiб"язкових i незначних суджень.
  Цiннiсть - "об'"ктивний феномен" (Брантль 2009: 201). Людина нада" значення тим чи iншим предметам, визнача" певну цiннiсть. Людина бачить в предметi певну властивiсть, яка для неї " цiннiсною властивiстю. Людина сприйма" цю властивiсть через "вiдчуття цiнностi" (Брантль 2009: 201). Це вiдчуття у людини не представлено образами, не представлено в думках. Тобто не " "не наочно-подiбним, не iнтелектуальним" (Брантль 2009: 201), тобто не ма" нiякої виразностi у психiчнiй сферi. А це нагаду" стан ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини нема" жодних наочних образiв чутт"вої сфери i жодних думок з iнтелектуальної сфери.
  Вважають "укорiненими в природi" (Брантль 2009: 201) тi цiнностi, якi схоплюються людиною iнтуїтивно. Є думки про те, що цiнностi "винаходяться" (Брантль 2009: 201), що вони вiдноснi й часом змiнюються. А " думки, що цiнностi - незмiннi. Є думки, що цiнностi - це "певне припущення, якого людина ма" необхiднiсть дотримуватися, щоб орi"нтуватися у свiтi, вбудовуючи свої дiї в контекст iстинностi-хибностi" (Брантль 2009: 201).
  Дiрк Брантль загострю" увагу на такому: "Ч. Тейлор визнача" цiнностi як оформлення прагматичних, направлених на житт"ве благополуччя в цiлому орi"нтацiй, що, будучи "бажаннями iншого порядку", визначаються рамками здiйснення "бажань першого порядку"" (Брантль 2009: 201). Такi думки не належать до стану ПРИПИНЕННЯ. В цьому станi бажання припиненi.
  Соцiальний плюралiзм породжу" в головах людей думки про принциповi цiнностi, якi " соцiально обов'язковими. Адже " така цiннiсть, як людське життя. Якщо людське життя не цiнувати, то майбутн" для людини i людства закрива"ться.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi лише до деяких характеристик категорiї цiннiсть. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї цiннiсть тiльки в деяких моментах процесу творчостi - при оцiнюваннi людиною дiйсностi.
  Розглянуто порiвняння категорiї цiнностi i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї цiннiсть, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї цiннiсть тiльки в деяких характеристиках - в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли досягнуто мети. Отодi й зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан цiннiсного характеру i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. В цьому категорiя цiннiсть i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ " додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї цiннiсть i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виника" цiннiсть - як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Проте в свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ розумi"ться як той СТАН (TERMINATION STATE), який припиня" непотрiбне в пiзнаннi. Припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Болькен, Айне. (2009). Аксиология. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Брантль, Дирк. (2009). Ценность. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999. 496 с.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  Rickert, H. (1921). System der Philosophie, Erster Teil: Аllgemeine Grundlegung der Philosophie. Tubingen.
  ...
  ...
  БIЛЬ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження " доведення вiдсутностi подiбностi категорiї бiль i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою " виявлення особливостей стану ПРИПИНЕННЯ. Необхiдно зрозумiти, що певний психологiчний стан людини вiдчува"ться як стан вiдсутностi болю, дiйти висновку, за якими характеристиками вiн може не входити в таку фiлософську категорiю як бiль.
  Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї бiль i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики " виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, якi змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджу"ться. Також розглядаються рiзнi погляди на бiль узагальнено - як на категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна поляга" в тому, що вперше розгляда"ться порiвняння категорiї бiль i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цi"ю, головною характеристикою було введено назву стану - стан "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Їх зiставлено з характеристиками, якi ма" категорiя бiль.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не " подiбними до характеристик категорiї бiль. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ не " складником категорiї бiль.
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ не збiга"ться з категорi"ю бiль. Пережива"ться стан, при якому людиною виконано всi бажання. Тому вони й зникають на деякий час. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань. Також встановлено, що нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi болю, зовсiм не так, як у станi ПРИПИНЕННЯ, людина ста" над своїми бажаннями, володi" собою. Цим стан болю i стан ПРИПИНЕННЯ - не " подiбними.
  Ключовi слова: категорiя, бiль, стан, припинення, не складник, не подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ не " складником категорiї бiль.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показу", що " можливiсть спiвставити бiль у поняттях i категорiях зi станом ПРИПИНЕННЯ.
  БIЛЬ I ПРИПИНЕННЯ. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю бiль, коли мова йде про "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залиша"ться недоведеним те, складником якої категорiї не " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ не " складником категорiї бiль.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї бiль, де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Бiль. З прадавнiх часiв бiль протиставляють задоволенню, щастю. Так епiкуреїзм розумiв сенс життя людини як прагнення її до щастя. Тут щастя виступа" як високий рiвень задоволення. Високий рiвень задоволення досяга"ться шляхом уникнення болю. Такi судження епiкурейцiв спiвпадають iз сучасним утилiтаризмом. За утилiтаризмом сенс людського iснування - це прагнення до щастя. Однак саме розумiння щастя може бути рiзним.
  Щастя при розглядi стану ПРИПИНЕННЯ - це позбавлення засмiченостi людського духу, людської душi, це очищення, свобода вiд зайвого, дрiб"язкового, непотрiбного в психiчному життi людини. Позбавлення зайвого може давати медитацiя, медитативна практика. Але стан ПРИПИНЕННЯ не потребу" такої практики. Цей стан виника" раптово, спонтанно i приносить людинi щастя свободи, очищуючи її вiд усього зайвого, непотрiбного, безглуздого. Цей стан позбавля" людину вiд болю, болю фiзичного i психiчного. Тому тут розгляда"ться не тiльки сфера духу i душi, але й сфера тiла.
  У фiлософiї бiль, пов'язаний з тiлом, розгляда"ться при роздумах Р. Декарта. Тут можна побачити iдеї i проблеми, пов'язанi iз соматизацi"ю болю. Розгляд соматизацiї болю орi"нтують не тiльки на переживання тiла, але й на душевнi переживання, переживання духу. Тобто у фiлософiї Нового Часу йде розгляд болю вiдносно до духовного життя людини.
  Розглядаючи бiль у духовнiй сферi проблеми, часто переносяться зi сфери фiлософiї у сферу релiгiї. В релiгiї бiль розгляда"ться через таке поняття, як страждання. Проблемою страждання проникнуто кожну розвинену релiгiйну систему. Особливо уважно питання страждання розглядають християнство i буддизм. Тут як i християнство, так i буддизм закликають не уникати болю. Прогляда"ться рекомендацiя пiднятися над стражданнями i болем. тобто йде орi"нтацiя на отримання людиною такого стану душi, яке звiльня" людину вiд болю. Священнi тексти говорять не тiльки про свободу вiд болю, але й про свободу вiд чутт"вих насолод. Такi положення потребують розгляду людського стану ПРИПИНЕННЯ, який у рiзних релiгiях познача"ться своїм особистим термiном, особистим поняттям. У християнствi це Царство Боже, перетворення. У буддизмi це Нiрвана, просвiтлення. В брахманiзмi - Мокша, свобода, звiльнення. В даосизмi це Дао. Стан ПРИПИНЕННЯ вгаду"ться в усiх цих релiгiях. Адже стан ПРИПИНЕННЯ - це свобода вiд болю, свобода, яка приходить, коли людина не ма" в певнiй мiрi чутт"вої насолоди. Такий хiд думок вказу" на iснування тут компенсаторних процесiв.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це результат дiї компенсаторних процесiв. На це вказу" те, що людина отриму" стан, протилежний тому, який у людини був. I це отримання виника" раптово, спонтанно, несвiдомо. Тому в священних текстах як християнських, так i буддистських, брахманiстських, даоських йде мова про те, щоб не уникати болю. Бiль зника" сам собою, раптово, спонтанно, коли виника" компенсаторний процес.
  Бiль може зникнути завдяки прояву компенсаторних процесiв.
  Чутт"вi насолоди можуть бути присутнiми, коли людина вiдчува" бiль, душевний бiль. Чутт"вi насолоди не дозволяють долучитися компенсаторним механiзмам, щоби бiль перетворився на свою протилежнiсть. Тому святе письмо релiгiйних громад говорить найбiльше тiльки про свободу вiд болю, результатом чого " стан Божественного. У рiзних релiгiях свiту цей стан значиться по-рiзному. В християнствi це Царство Боже, перетворення. У буддизмi це Нiрвана, Саторi, просвiтлення. В iндуїзмi це Мокша, Самадхi, свобода, звiльнення. В iудаїзмi - Єїн Соф. В даосизмi - Дао. Крiм того, що святе письмо говорить про свободу вiд болю, воно ще да" оцiнку свободi вiд чутт"вих насолод. Свобода вiд чутт"вих насолод дозволя" проявитися компенсаторним механiзмам. Результатом цього може бути стан Божественного, який у рiзних релiгiях познача"ться по-рiзному: Царство Боже, Нiрвана, Саторi, Самадхi, Мокша, Єїн Соф i таке iнше.
  В Новий Час усiляке пiзнання пов'язували з тим, що " ясним i чiтким для розуму. Вiдчуття болю при пiзнаннi теж входило в яснiсть сприйняття. Однак не приймалося положення про те, що вiдчуття болю чiтке. Отже не всяке пiзнання пов"язане з чiткiстю. Тут декартiвське рiшення проблеми зводилося до того, що бiль приймався як прикордонне явище мiж тiлом i думкою. Фiлософiя цього перiоду часу через прикордоння мiж тiлом i думкою закрiплювала за болем вiдсутнiсть чiткостi, невиразнiсть при вiдображеннi його в мисленнi.
  Бiль духовного характеру може бути. I вiн ма" цю невиразнiсть в силу наявностi множини змiнних при розумiннi цього болю. Якщо говорити про тiло, то тiлесний бiль - конкретний i виразний.
  Iсну" яснiсть вiдчуття i сприйняття болю i невиразностi вiдображення його в мисленнi. Таке протирiччя повинно бути поясненим. I поясню"ться це тим, що "сильний, всепоглинаючий бiль виключа" рефлексiю, яка можлива лише, post factum, опосередковано" (Савчук, Хайдарова 2009: 124).
  Рацiоналiзм до модернiстських тенденцiй у фiлософiї вписував процеси пiзнання у людську трансцендентальнiсть, позбавлену тiлесностi, через що неможливо пояснити вищевикладенi протирiччя у вiдношеннi болю. Та якщо трансцендентальне не вiдстороняти вiд тiлесного, то проблемнi ситуацiї по вiдношенню до ясностi вiдчуття болю i невиразностi, при рефлексiї над нею, можна уникнути.
  Стан ПРИПИНЕННЯ як трансценденцiя i як конкретний стан людини не позбавлений тiлесностi, може пояснити багато невиразних положень по вiдношенню до болю та його пiзнання.
  Фiлософiя модернiзму в ХХ-ХХI столiттях не проводить чiткої межi мiж душею i тiлом. В цiй фiлософiї можна знайти роздуми про те, як виникають думки з людського болю. В сучаснiй "захiднiй фiлософiї утвердилася вiдмова вiд дихотомiї тiла i духу, внутрiшнього i зовнiшнього, свого i чужого" (Савчук, Хайдарова 2009: 124).
  Класична фiлософiя своїми категорiями, що вiдображають протилежностi, в якi потрапляють тiло i дух як протилежностi, не може пояснити визначенi реальнi феномени, якi мають прояв у людинi. Наприклад, як пояснити "скорботну бездушнiсть", що виника" в людинi, коли геть-чисто вiддiлити в нiй тiлесне i духовне? Феномен стану ПРИПИНЕННЯ теж неможливо розшифрувати, якщо вiддiлити проблеми, пов'язанi з тiлом, вiд проблем, якi пов'язанi з духом. Особливо, коли це стосу"ться питань компенсаторних процесiв, якi стимульованi при станi ПРИПИНЕННЯ i явно вказують на тiсний зв'язок тiла i духу, показують процеси виникнення i зникнення болю.
  Проводячи чiтку дихотомiю тiла i духу, неможливо пояснити, наприклад, фантомний бiль.
  Особливо нероздiленими виглядають тiло i дух, явленi нам у сучаснiй фiлософськiй антропологiї, де бiль посiда" важливе мiсце у поясненнi людського, людяного.
  У сучаснiй фiлософськiй антропологiї розгляда"ться багато положень про те, як бiль сво"ю енергi"ю перетворю"ться на продукти творчостi. Стан ПРИПИНЕННЯ тут вигляда" як певний конкретний момент цих процесiв, де в творчостi людина розчиня"ться як застарiла особистiсть. З цим розчиненням розчиня"ться i бiль. А за цими процесами руйнацiї йде вже складання нового, творення необхiдного для життя i процвiтання.
  В перiоди протистоянь, боротьби, во"н бiль надмiрно включа"ться в повсякденне життя, чим привносить негативний ефект, стиска" людину, не да" їй розгорнутися в своїх творчих свободах, тим самим закреслю" можливiсть появи бiльш нового розмаїття. В протилежнiсть цим перiодам мирнi комфортнi умови можуть витiсняти бiль з повсякденного життя людини, розширюючи її свободи у творчих можливостях. Однак повнiстю перетворити бiль на рiдкiсний випадок - це означа" знизити можливiсть виникнення компенсаторних процесiв у людинi, а отже i виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, що загрожу" такими наслiдками, як втрата чуття. У життi бiльш важливо, яку дiяльнiсть треба припиняти. Комфорт вiдволiка" вiд головного, вiд того, що приносить бiль, може принести бiль у майбутньому. Людина почина" занурюватися в дрiб"язкове, в дрiб"язкову, не зовсiм важливу дiяльнiсть або просто у надмiрнi розваги, вiд яких притупля"ться включення компенсаторних процесiв, а отже i стан ПРИПИНЕННЯ.
  Бiль i задоволення не мають абсолютної протилежностi. У вiдношеннi до духовного життя людини можна бачити, як у часи переживання задоволення до людини може приходити i душевний бiль. По вiдношенню до стану ПРИПИНЕННЯ в документалiстицi найчастiше йдуть описи бiльш нейтральних станiв, в якi впроваджуються стани абсолютної вiдсутностi болю i страху. Все залежить вiд глибини стану ПРИПИНЕННЯ. При глибокому станi ПРИПИНЕННЯ у людини абсолютно вiдсутнiй бiль i абсолютно вiдсутнiй страх.
  Є розумiння того, що "протилежнiсть болю - не задоволення, а нудьга" (Савчук, Хайдарова 2009: 124). Бiль, який розтягнуто в часi, перетворю"ться на нудьгу. Тобто бiль i нудьга - це одне i те ж саме.
  Справжнi подiї у життi людини зливають во"дино бiль i благодать. Людина уника" больових вiдчуттiв. Благодать же людина вибира" i до неї прагне. А що " благодать? Наркотичне очманiння не " справжньою благодаттю. Наркотичне очманiння вiдмежову" людину вiд сприйняття справжньої реальностi i не да" проявитися стану ПРИПИНЕННЯ.
  Бiль поглина" людину повнiстю. Бiль здатний протверезити. Через бiль людина залиша" безглуздiсть його iснування.
  Протвережена болем людина усвiдомлю" порожнiсть i безглуздiсть iснування. До неї приходить стан ПРИПИНЕННЯ, який припиня" дрiб"язковiсть дiй.
  Нудьга, або розтягнутий в часi бiль, приходить як порожнiсть. Така порожнiсть входить в людину, коли у неї нема" сильних вражень, якi йдуть ззовнi. Але сильнi враження можуть йти i зсередини - при фантазуваннi, внаслiдок творчих сплескiв у свiдомостi.
  Нудьга розмива" психологiчний час в людинi, нiвелю" цей час. Бiль же час концентру". Концентру" людину, протвережу" її майже до того, що вона почина" вiдчувати стан ПРИПИНЕННЯ, коли бiль зника".
  У фiлософiї Нового Часу досить часто людське тiло уявлялося машиною, яка руха"ться пiд впливом пристрастi. Тут пристрасть розумi"ться як терпiння.
  Сучасна фiлософська антропологiя, фiлософiя ХХ i ХХI столiть вказують на важливiсть положення про те, що велика частина станiв душi виника" вiд тiлесних рухiв людини. Бiльше того, тiлеснi рухи людини беруть участь у збереженнi традицiй. Тiло задiяне в передачi наступним поколiнням. В ХХ i ХХI столiттях розвиток фiлософiї тiла поясня" багато проблемних питань людського життя. Тут важливе мiсце посiда" те положення, що рiвень переживання болю задають соцiальне середовище, реалiї соцiального життя людини. Вiдчуття болю, ступiнь цього вiдчуття зада" культурний рiвень, зада" "культурна самоiдентифiкацiя людини" (Савчук, Хайдарова 2009: 124). Якщо соцiальне середовище сприя" знеболюванню людини, позбавля" її больових вiдчуттiв, то тодi людина потрапля" в неприродниче середовище, вiдсторонюючись вiд природничих реалiй. Це притуплю" роботу компенсаторних механiзмiв людської психiки, призводить до того, що в людинi не проявля"ться стан ПРИПИНЕННЯ i втрача"ться те, що " важливим у життi, в якому напрямку треба дiяти. Адже "бiль виступа" критерi"м iстини присутностi" (Савчук, Хайдарова 2009: 125).
  Знеболювання. Знеболювання застосовувалося споконвiку у випадку сильних болiв, у виняткових випадках при лiкувальнiй практицi. В iншому випадку манiпуляцiї зi знеболюванням шкiдливi. Вони припиняють спонтанне виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Отже ставити за мету усунення болю означа" нашкодити людинi. Анестезiя вбива" чутливiсть, веде до знерухомлення, порушу" емоцiйнi механiзми природного вза"мообмiну з навколишнiм середовищем. Зниження чутливостi i знерухомлення повиннi виникати у зв"язку з больовими вiдчуттями як компенсацiя, вiдповiдь на бiль без штучного втручання по знеболюванню. Людина ма" активно переживати дiйснiсть i дiяти, якоюсь мiрою вiдчуваючи i больовi впливи середовища. Подiбне компенсу"ться спонтанним виникненням стану ПРИПИНЕННЯ. В iншому випадку штучне знеболювальне iснування людини саме по собi безжитт"ве i нiкуди не веде.
  Фiзичнi контакти мiж людьми необхiднi. Скорочення або позбавлення можливостi контактувати компенсу"ться у сучасному свiтi театральнiстю, ритуальнiстю. Людина переводить контактування на себе, роблячи татуювання i тому подiбне.
  Завдаючи собi бiль татуюванням, людина йде вiд природностi, винаходячи новi феномени культури на сво"му тiлi. Бiль входить в культуру як штучний прояв. Але в такому випадку нема" свободи сприйняття болю, i компенсаторнi механiзми вже не працюють.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ вiдрiзняються вiд характеристик категорiї бiль. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ не " складником категорiї бiль.
  Розглянуто порiвняння категорiї бiль i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї бiль, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ не " подiбним до категорiї бiль в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли досягнуто мети. Коли це вiдбува"ться, то зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, при якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ ма" таку особливiсть: людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. В цьому категорiя бiль i стан ПРИПИНЕННЯ - не " подiбними.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виника" очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Припиня"ться бiль. Але в свiдомостi таке припинення може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ в цiлому розумi"ться, перш за все, як стан зупинки непотрiбного, тобто СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Тут припиня"ться в людинi насамперед все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Савчук,В; Хайдарова,Г. (2009). Боль. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Халапсис А. В. Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории: монография. Днiпро: Середняк Т.К. 2017.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  БЛАГО I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження " доведення подiбностi категорiї благо i стану ПРИПИНЕННЯ. Мета: виявити, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ, певний психологiчний стан людини, вiдчува"ться як благодатний стан, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю, як благо. Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї благо i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики " виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ, проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджу"ться. Також розглядаються рiзнi погляди на благо як категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна поляга" в тому, що вперше розгляда"ться порiвняння категорiї "благо" i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цi"ю, головною характеристикою було введено назву стану - стан "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Цi характеристики зiставлено з характеристиками, якi ма" категорiя благо. Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї благо. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї благо.
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiга"ться з категорi"ю благо тим, що пережива"ться стан, при якому людина вiдчува" позитивне очищення вiд дрiб"язкового i непотрiбного. Тому i зникають в людинi непотрiбнi спонукання. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть непридатного. Також встановлено, що нема" потреби у зовнiшнiх враженнях, якi несуть вплив непридатного.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi блага, так само, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина ста" над своїми спонуканнями, володi" собою. Цим стан блага i стан ПРИПИНЕННЯ бачаться подiбними.
  Ключовi слова: категорiя, благо, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї благо.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показу", що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293); також демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю благо, коли мова йде про "безмежно позитивне" (Бояновски 2009: 124). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залиша"ться недоведеним те, складником якої категорiї " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї благо.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї благо, де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  
  Благо. Благо - це добро, добре.
  Стан ПРИПИНЕННЯ пов'язаний з тим зв"язком, "який необхiдно припинити" (Деррида 1999: 629). Це стан ПРИПИНЕННЯ. Це "спокiй перебування в собi" (Деррида 1999: 626). Це те, що припиня" всiлякi прояви. В людинi це "процес вiдстороненого ставлення до себе" (Деррида 1999: 632).
  Сучасна фiлософiя доводить, що в станi ПРИПИНЕННЯ у людини нема" бажань, нема" потреби у зовнiшнiх враженнях. Бува" так, що "знайшли самiсть i бiльше нема" потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Стан людини, коли в неї вiдсутня потреба в зовнiшнiх враженнях, спiвпада" зi станом ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини також вiдсутня потреба у зовнiшнiх враженнях. Бiльше того, ми бачимо, що за концептами сучасної фiлософiї i самiсть людини спiвпада" з ПРИПИНЕННЯМ.
  Пiд ПРИПИНЕННЯМ сучасна фiлософiя часто розумi" вищий стан людини, або Вищу людину. Ця Вища людина не ма" нiяких бажань i потреб. Отже "вища людина вже не ма" потреби навiть у Боговi" (Делёз 1999: 178). Дiйсно, людина може мати такий стан, що у неї нема" бажань i потреб. Цей стан у людини трима"ться короткий час. Потiм знову пробуджуються i бажання, i потреби. Людина в станi ПРИПИНЕННЯ, або Вища людина, володi" собою; тобто володi" емоцiями, бажаннями. Але це - до деякої мiри. Потреби все одно штовхають людину до певних дiй.
  ПРИПИНЕННЯ в сучаснiй фiлософiї не ма" однозначностi. Воно торка"ться i реальностi особливого стану, як не свого, i суб""ктивного свiту людини, де ПРИПИНЕННЯ, або iнше - як щось сво". Тут мiж певним "принципом i тим, що з"явля"ться як його iнше, а саме - принцип реальностi як його iнше, потяг до смертi як сво" iнше" (Деррида 1999: 445). Тут принцип реальностi "вiдмовля"ться вiд якого б то не було задоволення i бажання, вiд якого б не було автоафективного ставлення, без якого неможливе виникнення нi бажання, нi задоволення" (Деррида 1999: 446).
  З точки зору сучасної фiлософiї, "в самому "я" принцип задоволення бере гору над принципом реальностi, чим наносить шкоду всьому органiзму" (Деррида 1999: 448). Однак це не " можливим в станi ПРИПИНЕННЯ, де людина ста" над бажаннями.
  В релiгiйно-мiстичнiй культурi важливим " те, що людина ма" бути осторонь, "вiдмовитися вiд свiту - для брахманiв означало стати вище за будь-якi вчинки" (Швейцер 2002: 49). "Брахмани мали смiливiсть зiзнатися, що медитацiї про свiт не мiстять у собi нiчого етичного" (Швейцер 2002: 49). Однак для людини медитацiя да" багато корисного. Медитацiя використовувалася в доязичницькi часи, i "в язичництвi домiну" особистiсне сприйняття Божественного через обряд, медитацiю" (Колодний 2013: 102).
  Ще з язичницької давнини вiдомо, що медитацiя да" людинi гармонiю, "врiвноважуючи лад i безлад" (Колодний 2009: 139). "Медитацiю можна розглядати, як деавтоматизацiю звичних нам психiчних структур, коли той, хто медиту", виходить за межi логiчно-структурної свiдомостi. Виника" особливий стан свiдомостi, при якому вiдбува"ться нiби "злиття" з об""ктом медитацiї, "розчинення" в ньому, втрата уявлення про межi власної особистостi" (Поликарпов 1987: 90). Та коли ми кажемо про втрату меж власної особистостi, то торка"мось питання людського "Я" i "ПРИПИНЕННЯ".
  Сучасна фiлософiя показу" стан ПРИПИНЕННЯ як припинення непотрiбних дiй, припинення зайвої i непотрiбної дiяльностi. Тут проходить розчинення i руйнацiя всього зайвого. Постмодернiзм каже про "розчинення особистостi в безособистiсному" (Батай 2000: 117), вiд чого виника" "порожнеча, яка свiдчить про "я", що розчинилося" (Делез 2002: 160). Iде процес очищення, поки не виникне "вiдкритiсть Цiлого, в якому нема" чого нi бачити, нi споглядати" (Делез 2000: 189). Тут стан ПРИПИНЕННЯ своїми властивостями-характеристиками подiбний до "умиротворення, заспоко"ння i особливого стану щастя" (Кристева 2010: 163).
  У "Теорiї релiгiї" Жорж Батай вказу" на неспокiй вiд бажань. "На вiдмiну вiд знання, яке пiдтриму" людину в станi пасивного заспоко"ння, бажання втягу" його в занепоко"ння" (Батай 2000: 6). Але вiдомо, що стан ПРИПИНЕННЯ - це стан заспоко"ння i вiдсутностi бажання. Людина не може iснувати поза бажаннями, поза потребами. Тому вiдсутностi бажань " тимчасовою.
  Фiлософiя сучасностi вказу" на iснування станiв поза бажаннями. Посилаючись на думки Стефана Малларме, в своїх творах Юлiя Кристева помiча", що у людей бува" такий стан, коли вони "вже не мають потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Фiлософiя постмодернiзму знаходить вiдсутнiсть бажання в мiстичному спогляданнi, коли "за бажанням якогось наукового спостереження вiдбува"ться мiстичне споглядання" (Делез 1992: 210).
  Людина в станi ПРИПИНЕННЯ не ма" бажань. За компенсаторними механiзмами цей стан виника" спонтанно. У мiстицизмi iсну" практика, яка пригнiчу" бажання. Помiчено, що "релiгiйна мiстика проявля"ться в перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34).
  В релiгiйно-мiстичнiй культурi iсну" настанова на те, щоб позбутися бажання. Навiть адепт прагне позбавити себе бажання виконувати волю Божу. Наприклад, "Екгарт йде так далеко, що доходить висновку: людинi не слiд навiть бажати виконувати волю Божу, оскiльки це теж одна з форм жадiбностi. Людина, що не ма" бажань, - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому сутнiсть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чого-небудь у Екгарта" (Фромм 1990: 69).
  Сучасна фiлософiя помiча", що вiдсутнiсть бажань може супроводжуватися вiдсутнiстю зовнiшнiх впливiв. Це можна показати демонстрацi"ю феноменiв релiгiйно-мiстичної культури. Наприклад, "йогiвське самадхi або буддистськi дхьяни, стани-свiдоцтва, в яких самовладання настiльки велике, що зовнiшнi стимули майже або зовсiм не впливають" (Уолш, Воон 2006: 38). У релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани значаться як Божественнi. Їх iменують як стан Бога. Властивiстю-характеристикою стану Бога " безпристраснiсть.
  Сучасна фiлософiя доводить, що безпристраснiсть - це властивiсть-характеристика мiстичного досвiду, що " важливим у релiгiйно-мiстичнiй культурi взагалi. Безпристраснiсть - властивiсть Бога. Лев Шестов помiча", що "Бог абсолютно безпристрасний, йому нiчого не потрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). В сучаснiй психологiї розглядаються стани людини, коли їй нiчого не потрiбно. Абрахам Маслоу познача" цi стани як пiковi переживання людини, стани самодостатнього характеру. Людина, маючи подiбний стан, вiдчува", що "це досконалий, повний досвiд переживання, якому бiльше нiчого не потрiбно. Це самодостатнiй стан" (Маслоу 1997: 114).
  Абрахам Маслоу, посилаючись на зразки релiгiйно-мiстичної культури, прирiвню" немотивованiсть людини до божественного. Але тут - не проста немотивованiсть, тут " посилання на певний стан свiдомостi. За Абрахамом Маслоу - це пiковий стан. В цьому станi людина не ма" бажань.
  Пiкове переживання Абрахама Маслоу " досконалiстю. Релiгiйна людина каже про богоподiбнiсть. Тут "ми ма"мо пам"ятати, що боги зазвичай розглядаються як тi, хто не ма" потреб, бажань, недолiкiв у чомусь i задоволенi всiм. В цьому сенсi немотивоване людське буття ста" богоподiбним" (Маслоу 2002: 237-238).
  Категорiя "щастя" вказу" на те, що виникло "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Тут зникнення очiкування показу", що виникла теперiшнiсть. Теперiшнiсть виника" з виникненням стану ПРИПИНЕННЯ як вищого стану. Загострю"ться увага на "присутньому вищому" (Деррида 1999: 199), а також на тому, що "самоприсутнiсть досвiду ма" бути представленою в теперiшньому, взятому як Тепер" (Деррида 1999: 80).
  Людина в сво"му життi отриму" стан щастя, коли ма" "сукупне виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). У своїй повсякденностi людина живе очiкуваннями, заглядаючи в майбутн". В станi щастя очiкування зникають. Вони зникають i при станi ПРИПИНЕННЯ. Людина почина" жити теперiшнiм.
  Тепер. Сучасна фiлософiя не вiдходить далеко вiд розумiння iдеальних станiв людини як станiв, коли вона перебува" в теперiшньому часi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це саме той стан, коли людина не пам"ята" чогось зi свого минулого, не мрi" про майбутн", а перебува" в теперiшньому. Постмодернiзм оцiню" теперiшн" як шанс, "наш "диний шанс знайти безсмертя тепер" (Деррида 1999: 278). У постмодернiзмi настання стану ПРИПИНЕННЯ прогляда"ться, коли людина "протиставить себе собi ж" (Деррида 1999: 311).
  В культурi зафiксовано багато людських iнтересiв. Iсну" iндивiдуальне рiзноманiття людських планiв на майбутн" та очiкувань вiд цього майбутнього. Культура наклада" свiй вiдбиток на розумiння i вiдчуття щастя. Тому не можна казати про повну безпосереднiсть по вiдношенню до щастя. "Щастя - не безпосереднiй об""кт людських прагнень, а супутн" явище у випадку успiху: якiсть задовiльного (бо осмисленого), тобто хорошого життя" (Хеффе 2009: 186-187). З успiхом пов"язане i виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Мають бути наявними маса складових способу життя, а також генетична схильнiсть. У випадку спiвпадiння багатьох факторiв може бути вдала ситуацiя для виникнення стану ПРИПИНЕННЯ.
  Уявлення щасливої людини " щасливими уявленнями. Але цi уявлення - залишковi. Вони залишились як головнi уявлення пiсля того, як стан ПРИПИНЕННЯ припинив усе непотрiбне, незначне, неважливе, дрiб"язкове.
  Щастя "укладено в самi чесноти" (Хеффе 2009: 187). В основу чеснот закладено реальну доброту людини. Доброта як загальнолюдське в людинi залиша"ться, коли руйну"ться все дрiб"язкове пiд впливом стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя, за фiлософським вченням Епiкура, там, де людина ма" "найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187). Найбiльш цiнне залиша"ться в людинi пiсля виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, припинення всього не цiнного, дрiб"язкового. Це " однi"ю з причин того, що виника" щастя, "яке йде вiд того, що людина ма" найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187).
  Iсну" щастя через аскезу, коли встановлю"ться "рiвновага мiж бажанням i його задоволенням шляхом скорочення бажань" (Хеффе 2009: 187). Тодi у людини не виника" нiяких зайвих бажань. Людина робить лише те, що вмi" робити, до чого призначена. I нiяких зайвих рухiв. Вiд всього зайвого - вiдсторонення. Декiлька слiв про цей стан.
  Вiдсторонення. ПРИПИНЕННЯ - це стан вiдсторонення вiд усього, що " у психiцi людини, що заважа" дiяти цiлеспрямовано. Тенденцiї постмодернiзму показують, яким чином стан вiдсторонення присутнiй при самодистанцiюваннi людини, коли вона засвiдчу" свої спонукання. Постмодернiзм демонстру" такий стан людини на прикладi творчостi лiтератора. Постмодернiзм доводить, що "ми повиннi зрозумiти психiчний механiзм письма як наслiдок дiалогу iз самим собою (з iншим), як форму авторського самодистанцiювання - як спосiб розщеплення письменника на суб""кта висловлювання-процесу i суб""кта висловлювання-результату" (Кристева 2004: 176). Помiчено, що вiдсторонення i самодистанцiювання бiльше проявляються при висловлюваннi-процесi, адже письменник перебува" у станi бiльш близькому до стану ПРИПИНЕННЯ (стану вiдсторонення або стану самодистанцiювання). Коли письменник знаходиться при висловлюваннi-результатi, то вiн вiдстороню"ться вiд стану ПРИПИНЕННЯ в свою iнтелектуальну сферу, в свої уявлення про пережите.
  Щастя, яке розумi" О. Хеффе, " "мета, яку розумiють трансцендентально, вище якої неможливо мати нiякої iншої мети" (Хеффе 2009: 187). Людина у станi ПРИПИНЕННЯ так само вiдчува", що вище того стану, який ", не може бути нiякого iншого. Це спiвпада" з iдеями, якi висунув ще Арiстотель з приводу оптимальних станiв як самодостатнiх. В цьому вiдношеннi у давнiй грецькiй фiлософiї розумiвся такий термiн, як автаркiя. Вiн часто застосовувався при розглядi автономiї розуму i дiї за власною волею. Така автаркiя бачилась як щастя, оскiльки мала безумовну мету, мету вищого характеру. Те саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Однак у вiдношеннi стану ПРИПИНЕННЯ акцент треба робити на тому, що вищу i безумовну мету втiлено в самiй метi. I тут мети вже, як такої, нема". Людина безпосередньо пережива" стан повного здiйснення, а отже втiленого щастя, коли вищих цiлей вже досягнуто. Це означа", що цiлi втiлено i вони зникають. При станi ПРИПИНЕННЯ моральнiсть присутня як позасвiдоме зникнення всього непотрiбного, а отже i неморального.
  Щастя включа" в себе прагнення до вищого блага, в якому людина знаходить сенс свого життя, тобто прагнення до певної мети в потоцi рiзноманiтностi й багатоманiтностi потрiбного i непотрiбного. ПРИПИНЕННЯ - це здiйснення того, до чого була спрямованiсть при припиненнi проявiв всього непотрiбного.
  Щастя " уявний iдеал з усiма своїми прагненнями втiлити цей iдеал в житт"вi простори душi i всього, що її оточу". Але щастям " також i задоволення спрямованостi до iдеалу. Коли задоволення приходить, то спрямованостi до iдеалу вже нема". Iдеал втiлено в реалiї. Бачимо зникнення спрямованостi i повну реалiзацiю iдеалу в дiйснiсть iснування душi, що характерно для щастя. Але це також характерно i для стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя - це коли у людини в життi все йде згiдно з її бажаннями. Тодi у неї гарний настрiй. Тут стан ПРИПИНЕННЯ виявля"ться, коли у людини зника" зайве, непотрiбнi спрямованостi, якi не повною мiрою вiдповiдають iдеалам. Вiд цього може виникати стан тотального умиротворення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це тотальне умиротворення. Але це лише компонент, складник у потоцi щасливого людського життя.
  В момент ПРИПИНЕННЯ, або тотального умиротворення, у людини нема" конфлiкту мiж рiзними її схильностями. Все приходить до "дностi. Ста" виразнiшою найбiльш значна схильнiсть. Але й та розчиня"ться, оскiльки припиняють функцiонувати її незначнi i неважливi, дрiб"язковi змiстовностi.
  В моменти тотального умиротворення або в станi ПРИПИНЕННЯ не вiдчуваються якiсь обмеження. В цьому станi людина не вiдчува" конфлiктнiсть не лише мiж рiзними власними схильностями, але й мiж людьми, маючи абсолютну безкомпромiснiсть.
  Отфрiд Хеффе посила"ться на Герберта Маркузе, який стверджував, що суспiльство достатку спроможне "забезпечити бiльш високу мiру щастя" (Хеффе 2009: 187) у зв"язку з тим, що пом"якшуються репресивнi риси культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ виника" раптово i випадково. Але як складник, як одна з особливостей щастя може розумiтися в контекстi як гедонiзму так i утилiтаризму. Цi вчення говорять про щастя як про максимальне задоволення iнтересiв, а також потреб. Стан ПРИПИНЕННЯ - це досконалiсть, коли вже здiйснилися головнi бажання, коли задовольнилися iнтереси й потреби, пiсля чого всi вони зникли.
  Виконання бажань, якi виникли раптово, не гаранту" того, що у людини настане стан щастя. Таке положення можна вiднести i до стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан може не настати, хоча всi надiї на краще i всi бажання, якi раптово виникли, здiйснились. Є багато факторiв, через якi надiї i бажання не можуть здiйснитися. Це не тiльки рiзнi соцiальнi фактори, але й фактори, якi " в самiй людинi. Наприклад, вiдсутнiсть повної регуляцiї емоцiями. Або помилки в когнiтивних процесах, що не приводить до пiзнання iстинного стану речей. Проте для охорони психiчної рiвноваги може виникнути компенсацiйний процес стану ПРИПИНЕННЯ. А це так само можна вiднести i до виникнення стану щастя. ПРИПИНЕННЯ " компенсаторним процесом. Тут механiзм компенсацiї працю" таким чином, що припиня"ться непотрiбне, чим компенсу"ться i те, до чого людина не здатна. Припиня"ться те, до чого людина не здатна, але емоцiйно до цього прикута.
  Компенсацiя. В поясненнi феноменiв внутрiшнього психiчного життя людини сучасна фiлософiя торка"ться процесiв компенсацiї, пов"язуючи її з рiвновагою. Через такi пояснення мова йде i про стан ПРИПИНЕННЯ, при якому iснують рiвновага i гармонiя. Якщо робляться якiсь речi, то "для рiвноваги, для внутрiшньої компенсацiї, яка характеризу" рiвновагу" (Деррида 1999: 481).
  Сучаснi фiлософськi концепти пояснюють причини виникнення у людини вищих станiв свiдомостi, таких, наприклад, як стан ПРИПИНЕННЯ, стан Божественного, через iснування компенсаторних механiзмiв. Стан Божественного компенсу" стан страждання, який був у людини перед цим. "Людина, яка змушу" нас страждати, можливо, пов"язу" нас iз Божественним" (Делёз 1999: 102). У людини може виникнути "радiсть замiсть пережитого горя" (Делёз 1999: 102). I це ймовiрно за компенсаторними механiзмами. Протилежнiсть виника" спонтанно, позасвiдомо.
  Однак "сама по собi компенсацiя недостатня: вона не да" ясного розкриття" (Делёз 1999: 62). Сучасна фiлософська концепцiя це усвiдомлю". Тому шука" причини бiльш глибокi, в контактi людини з навколишнiм середовищем. Це, насамперед, потреби. У людини мають бути певнi потреби, якi змушують працювати компенсаторнi механiзми її психiчних станiв.
  На феномен щастя " рiзнi погляди. Щастя розумiли як володiння предметами, якi приносять задоволення. Також щастя розумiли як отримане шляхом скорочення потреб, щоб досягти рiвноваги мiж потребою i задоволенням. Є навiть розумiння щастя як свободи вiд усiх турбот i проблем. Але щастя приходить, коли людина втiлю" себе у своїх найважливiших призначеннях шляхом утвердження i пiднесення, вiд чого i радощi. Тут щастя - як перевищення повсякденного життя. Для втiлення своїх важливих призначень треба ще знайти себе через вiдсторонення неважливого. А це виника" через стан ПРИПИНЕННЯ, через припинення всього неважливого, дрiб"язкового, незначного.
  Людина буду" плани по втiленню задумiв, у яких " гармонiйне задоволення власних iнтересiв. I коли плани виконано, людина випробову" щастя.
  Щастя вiдчува"ться, коли людина робить те, що може робити, робить справу iз задоволенням, домага"ться все кращих i кращих результатiв. Але виникають обставини життя, яким треба протистояти. Протистояння ма" бути творчим. Задля цього, задля творчого протистояння, i виникають стани ПРИПИНЕННЯ, якi припиняють усе неважливе.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї щастя. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї щастя.
  Розглянуто порiвняння категорiї щастя i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї щастя, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї щастя в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан щастя i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. В цьому категорiя щастя i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ " додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї "щастя" i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, яке стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виника" щастя як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi Iншого незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан Iншого розумi"ться як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Батай, Ж. (2000). Теория религии. Литература зла. Минск: Современный литератор.
  Бояновски, Йохен. (2009). Благо. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Делёз, Ж. (2002). Критика и клиника. Санкт-Петербург: Machina.
  Делёз, Ж. (2000). Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза. Москва: ПЕР СЭ.
  Делёз, Ж. (1999). Марсель Пруст и знаки. Санкт-Петербург: Алетейя.
  Делёз, Ж. (1992). Представление Захер-Мазоха (Холодное и жестокое). В Венера в мехах (с. 191 - 313). Москва: РИК "Культура".
  Деррида, Ж. (1999). О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. Минск: Современный литератор.
  Колодний, А.М. (2013). Iсторiософiя релiгiї. Київ: УАР.
  Колодний, А.М. (2009). Релiгiйне сьогодення України: роздуми, оцiнки i прогнози (тематична збiрка вибраних статей i тез). Київ: УАР.
  Кристева, Ю. (2010). Черное солнце: депрессия и меланхолия. Москва: Когито-Центр.
  Кристева, Ю. (2004). Избранные труды: Разрушение поэтики. Москва: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН).
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999. 496 с.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Халапсис А. В. Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории: монография. Днепр: Середняк Т.К. 2017. 380 с.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  БУТТЯ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження " доведення подiбностей категорiї буття i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою " виявлення особливостей, за якими стан ПРИПИНЕННЯ як певний психологiчний стан людини вiдчува"ться як стан iснування, буття, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю як буття.
  Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї буття i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики " виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджу"ться. Також розглядаються рiзнi погляди на буття як категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна поляга" в тому, що вперше розгляда"ться порiвняння категорiї буття i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цi"ю, головною характеристикою було введено назву стану - стан "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено основнi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Їх зiставлено з характеристиками, якi ма" категорiя буття.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї "буття". Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї буття.
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiга"ться з категорi"ю буття тим, що пережива"ться стан, при якому людина виконала всi бажання. Тому i зникають на деякий час усiлякi бажання. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань. Також встановлено, що нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi буття, так само, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина ста" над своїми бажаннями, володi" собою. Цим стан буття i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Ключовi слова: категорiя, буття, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї буття.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показу", що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), i демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю "буття", коли мова йде про "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Залиша"ться недоведеним те, складником якої категорiї " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї буття.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї буття, де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Буття. Буття - це те, що ", те, що безпосередньо iсну". Але все змiню"ться. Наука фiксу" опосередковано бутт"вi явища i процеси. Наука оперу" опосередкованим знанням. Опосередковане знання вiдобража" вiдношення. Опосередковане знання оперу" вiдношеннями, але не оперу" самим буттям. Опосередковане знання не охоплю" безпосередньо саме буття. Однак " i безпосередн" знання. Його пов'язують з буттям. Безпосередн" знання пов'язують з таким способом його виникнення, як iнтуїцiя. Тобто в кiнцевому рахунку буття - це такий прояв вiдчуттiв людини, як iнтуїцiя, знання отримане iнтуїтивно, завдяки iррацiональнiй iнтуїтивностi, знання художн". Однак " також iнтуїцiя iнтелектуальна, яка продуку" опосередковане знання. Такою iнтуїцi"ю ма" бути рацiоналiзм, що оперу" своїми функцiональними принципами розуму, науковим розсудом. Буття ж виходить у сферу iррацiонального. Буття ототожнюють з "мiнливим i плинним становленням" (Гайденко 2009: 125). Така багатозначнiсть розумiння буття наближа" його до iррацiональної сфери самої людини. Стан ПРИПИНЕННЯ - це та сама iррацiональнiсть. Однак в нiй можна бачити мiнливiсть плинного становлення, а можна бачити й iнше. Тобто буття розумi"ться по-рiзному. Це потiк змiн у творчому поривi, як це в iнтуїтивiзмi. Це також душа iсторичного часу. I також - неподiлена безперервнiсть цi"ї душi. Все зводиться до людської душi, певного її стану. I тут вже можна казати про буття як про стан ПРИПИНЕННЯ. Буття розумi"ться як присутнiсть. В станi ПРИПИНЕННЯ людина так само вiдчува" якусь присутнiсть.
  Буттю приписують поняття "очевидностi". Але людина, переживаючи стан ПРИПИНЕННЯ, пережива" очевиднiсть цього стану. Тобто очевиднiсть як iстиннiсть, як розсуд сутностi не усува" стан ПРИПИНЕННЯ при розглядi бутт"востi. Стан ПРИПИНЕННЯ очевидний i iстинний для людини, яка пережива" цей стан. Людина вбача" сутнiсть у цьому станi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан безпосередностi. Це стан душевного свiту людини.
  В цiлому можна сказати, що у фiлософiї з часом буття стало вiдображати "не свiт "iстин самих по собi", а iманентне життя трансцендентальної свiдомостi" (Гайденко 2009: 125).
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це трансцендентальна свiдомiсть. А буття - це "не свiт "iстин самих по собi", а iманентне життя трансцендентальної свiдомостi" (Гайденко 2009: 125). Ця "трансцендентальна свiдомiсть " абсолютне буття" (Гайденко 2009: 125). Цю абсолютнiсть вiдчува" людина, яка пережива" стан ПРИПИНЕННЯ. Знаходячись у цьому станi, людина " самодостатньою i нi в чому не ма" потреби. Але й абсолютне буття - це "iманентне буття", де нема" потреб у жоднiй "речовинi "для свого iснування"" (Гайденко 2009: 125). Тобто з приводу вiдсутностi потреби ми бачимо спiвпадiння абсолютного буття i стану ПРИПИНЕННЯ. Однак у фiлософiї " розгортання абсолютизму. Абсолютне буття (як i стан ПРИПИНЕННЯ) " чиста свiдомiсть. Але це початкова категорiя, "в якiй корiняться всi iншi регiони буття" (Гайденко 2009: 125).
  У фiлософiї склада"ться уявлення про те, що людина "протистоїть не тiльки природi, але й буттю, всiлякiй безпосереднiй даностi взагалi" (Гайденко 2009: 125). Тут ми бачимо, що протягом усi"ї iсторiї фiлософiї за буттям зберiга"ться така особливiсть, як безпосереднiсть. Стан ПРИПИНЕННЯ - це та сама безпосереднiсть, безпосередня данiсть, яка цiну"ться людиною. А у фiлософiї навiть практичну фiлософiю - етику, орi"нтують на теоретичну фiлософiю, на онтологiзм. I тут моральнi цiнностi приписують iдеальному свiтовi буття. Цей iдеальний свiт виходить за межi людини i ста" "законом серця" (Гайденко 2009: 125), нiбито i не ма" вiдношення до суб""кта, не залежить вiд нього. Буття розкрива"ться у спогляданнi, у "феноменологiчному спогляданнi" (Гайденко 2009: 125). Тобто вiдiрвати всi цi процеси вiд людського суб""ктивного свiту неможливо. Споглядання проходить в людинi.
  Онтологiя ХХ столiття розумi" буття по-рiзному. Це i абсолютна, чиста свiдомiсть, i особистiсть як субстанцiя, що ма" вiдношення до "верховної особистостi - Бога" (Гайденко 2009: 125). Тут можна бачити, що буття не можна вiдiрвати вiд живої людини, вiд її особливого внутрiшнього свiту. Але стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати особливим внутрiшнiм свiтом.
  Розумiння буття " рiзне. Розумiють буття як духовне. Розумiють буття як слiпу житт"ву силу. Реальна дiйснiсть - це слiпа житт"ва сила, що " одним з видiв буття. Такий вид буття - це бездуховна сила.
  Є розумiння, за яким онтологiю i її предмет буття вважають основою пiзнання i етики, основою теоретичних поглядiв на пiзнання i практичну фiлософiю, фiлософiю моралi. Тут буття як основа "виходить за межi всiлякого сущого i тому не пiдда"ться прямому визначенню" (Гайденко 2009: 125). Стан ПРИПИНЕННЯ також не пiдда"ться визначенню. Документально це пiдтверджу" вся iсторiя мiстицизму.
  У фiлософiї буття розумi"ться як суще. Але " твердження, що буття вiдрiзня"ться вiд сущого. Суще "нейтральне по вiдношенню до будь-яких категорiальних визначень" (Гайденко 2009: 126). Стан ПРИПИНЕННЯ теж нейтральний по вiдношенню до будь-яких категорiальних визначень. Стан ПРИПИНЕННЯ, документально зафiксований в апофатичному мiстицизмi. Мiстицизм, як i фiлософiя буття, доводять неможливiсть конкретно визначити суще. Суще " особливiстю як буття, так i стану ПРИПИНЕННЯ. Є твердження, що "бутт"вi моменти сущого - iснування (Dasein)" (Гайденко 2009: 126). Те саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Моменти сущого стану ПРИПИНЕННЯ - iснування. До цього також можна додати низку категорiй, якi пояснюють це iснування. Так "бутт"вi моменти сущого - iснування (Dasein) i якiсна визначенiсть, що пов'язана iз сутнiстю (Sosеin); модуси буття сущого - можливiсть i дiйснiсть, способи буття - реальне й iдеальне буття" (Гайденко 2009: 126). Та якщо мова йде про стан ПРИПИНЕННЯ, то тут фiгуру" вже не iдеальне, а абсолютне буття, не об'"ктивне, а глибоко суб'"ктивне буття. У релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани абсолютизують, мовлять про стан Бога, про стан Божественного. Наука теж торка"ться цих питань. Але вона, перш за все, говорить про об'"ктивну i"рархiчнiсть буття, про буття неживого, буття живого. Потiм мова йде про душевне i духовне буття. В науцi об'"ктивний реальний свiт структуру"ться вiд простого фiзичного i хiмiчного до складного живого свiту, найскладнiшого душевного i духовного свiту людини. Н. Гартман, наприклад, теж буду" i"рархiчну структуру буття реального свiту. Вiн видiля" i вiдокремлю" неживе i живе, каже про душевне i духовне, встановлю" певнi рiвнi буття: вищi рiвнi, нижчi рiвнi. Але не проводиться iдея про еволюцiю, про змiни i перетворення буття неживого в живе. Наукова думка якраз торка"ться цього аспекту, як з неживого утворилося живе, а потiм вже - душевне i духовне людини. В онтологiї Н. Гартмана " просто структура сущого, куди входить i неживе, i живе, i душевне, i духовне. Наука припуска" еволюцiонiзм: перетворення неживого в живе в процесi об'"ктивних змiн. З цього приводу фiлософськi роздуми Н. Гартмана бiльш подiбнi до традицiй релiгiйно-мiстичної культури, де мова йде про структуроване абсолютне буття. Але тут також спостерiгаються рiвнi буття. У релiгiйно-мiстичнiй культурi спостерiгаються нижчий неорганiчний природний рiвень буття i вищий дух. Релiгiйно-мiстична культура все зводить до абсолютного духу, який оперу" цiнностями поза буттям, надбуттям. Тобто абсолютний дух у релiгiйно-мiстичнiй культурi виходить за межi буття взагалi.
  Наукова культура припуска" прояв абсолютного духу в людинi як особливий стан її свiдомостi. Орi"нтир на таке положення можна бачити в екзистенцiалiзмi. Фiлософiя екзистенцiалiзму, встановлюючи сенс буття сущого, торка"ться обов'язково стану людського духу, який виробля" сенс буття сущого. Тобто розгляд переходить до буття людини. З цього приводу розгляда"ться людська свiдомiсть. Так Едмунд Гуссерль "розгляда" людину як свiдомiсть" (Гайденко 2009: 126). Але в цiй свiдомостi загострю"ться увага на "тут-буття" (Dasein), якому властивi "вiдкритiсть" (буття-в-свiтi) i "розумiння буття" (Гайденко 2009: 126). Але тут-буття i вiдкритiсть чiтко нагадують властивостi стану ПРИПИНЕННЯ. Тобто онтологiчнi пошуки екзистенцiалiзму виходять на розгляд стану ПРИПИНЕННЯ. Якраз стан ПРИПИНЕННЯ ма" такi властивостi, як вiдчуття iснування тут (тут-буття), вiдчуття вiдкритостi.
  Властивостi стану ПРИПИНЕННЯ можна бачити в екзистенцiалiзмi. А "екзистенцiя як емоцiйно-практично-розумiюче суще вiдкрите сенсу буття" (Гайденко 2009: 126). Через таке положення стан ПРИПИНЕННЯ впису"ться в роздуми екзистенцiалiстiв взагалi. Та "коли "тут-буття" М. Гайдеґґер розгляда", як його кiнцевiсть, смертнiсть, тимчасовiсть" (Гайденко 2009: 126), то у вiдношеннi до стану ПРИПИНЕННЯ всi цi характеристики " характеристиками певного стану людини, в якiй припиняються дрiб"язковi дiї. Припинення дрiб"язкового i неважливого в людинi " суще буття людини. У фiлософiї, в її онтологiї, буття i суще ототожненi.
  У фiлософiї екзистенцiалiзму " тенденцiя бачити те, що про буття забувають, прихиляючись до платонiвських iдей. Про буття забувають, коли його розумiють як Бога, як "вище суще" (Гайденко 2009: 126). Та коли буття розумiти як iснування стану ПРИПИНЕННЯ, то припиня"ться забуття, оскiльки очевиднiсть притаманна цьому стану ПРИПИНЕННЯ. Так, буття пов'язане з намаганням людини звiльнитися вiд "тиранiї суб'"ктивностi" (Гайденко 2009: 126). З цього приводу можна казати, що стан ПРИПИНЕННЯ спонтанно звiльня" людину вiд суб'"ктивної тиранiї.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї буття. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї буття.
  Розглянуто порiвняння категорiї буття i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї буття, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї буття в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мети досягнуто. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан буття i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. У цьому категорiя буття i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї буття i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виника" буття як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Але в свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi Iншого незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан Iншого розумi"ться як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Гайденко, П. (2009). Бытие. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999. 496 с.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  
  
  
  ПIЗНАННЯ ЕПIСТЕМОЛОГIЇ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження " доведення деяких подiбностей категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою " з"ясування, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ (певний психологiчний стан людини) вiдчува"ться як стан пiзнання, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю як пiзнання.
  Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики " виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджу"ться. Також розглядаються рiзнi погляди на пiзнання як категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна поляга" в тому, що вперше розгляда"ться порiвняння категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цi"ю, головною характеристикою було введено назву стану як стан "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Їх зiставлено з характеристиками, якi ма" категорiя пiзнання.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi лише до деяких характеристик категорiї пiзнання. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником-моментом категорiї пiзнання.
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiга"ться з деякими процесами категорiї пiзнання тим, що пережива"ться стан, при якому людиною виконано всi бажання. Тому i зникають на деякий час усiлякi бажання. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань, вiдсутнiсть потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi пiзнання так само, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина ста" над своїми бажаннями, володi" собою. Цим стан пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ подiбнi.
  Ключовi слова: категорiя, пiзнання, стан, припинення, складник, подiбнiсть, не складник, не подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв'язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ у деяких характеристиках " складником категорiї пiзнання.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показу", що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю пiзнання, коли мова йде про "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залиша"ться недоведеним те, складником якої категорiї " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ " в деяких характеристиках складником категорiї пiзнання.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї пiзнання, де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Пiзнання. Епiстемологiя - це теоретична фiлософiя, яка дослiджу" знання i пiзнання, як таке. Епiстемологiя дослiджу" знання: його форми i межi. Форми i межi знань про стан ПРИПИНЕННЯ окреслити складно, оскiльки цей стан приходить до людини раптово, спонтанно.
  Знання - це "обґрунтоване справжн" переконання" (Айзеле 2009: 82). Щоб сформувалося справжн" переконання, щоб у людини виросло обґрунтування, i найкраще, щоб стан ПРИПИНЕННЯ людина мала хоча б декiлька разiв. Але людина може i не мати яскраво вираженого стану ПРИПИНЕННЯ. В такому разi вона може спиратися на документальнi свiдчення, якi ма" культура. Особливо чiтко виписано стан ПРИПИНЕННЯ у релiгiйно-мiстичнiй культурi.
  Епiстемологiя в своїй iсторiї постiйно вирiшувала питання про iстиннiсть знання, про її сутнiсть. Сутнiсть знань про стан ПРИПИНЕННЯ постiйно переглядалася, адже через цей стан розглядалися як науковий матерiалiзм, так i iдеалiстична фiлософiя. Iдеалiстична фiлософiя спиралась на величезний документальний матерiал релiгiйно-мiстичної культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ людина може розумiти в собi як явище, як комплекс елементiв вiдчуттiв. З приводу цих елементiв вiдчуттiв людина робить опис цих елементiв, розумiючи їх функцiонально. Так можна пiзнавати стан ПРИПИНЕННЯ, спираючись на те, якi властивостi ма" цей стан. I тут найважливiша властивiсть поляга" в тому, що у людини припиняються дрiб"язковi i непотрiбнi дiї. Але це вже практичнi наслiдки. Вони подiбнi до прагматичних роздумiв фiлософiв. При розглядi стану ПРИПИНЕННЯ в контекстi епiстемологiї потрiбно виявляти пiзнавальнi процеси. Коли ми кажемо, що стан ПРИПИНЕННЯ ма" таку результуючу сторону як припинення у людини її дрiб"язкових i непотрiбних дiй, то це свiдчить про те, що спрацювали пiзнавальнi процеси. Цi процеси вiдкрили iстину, яка веде до бажаних практичних наслiдкiв. А такий хiд думок - в дусi прагматизму, в дусi прагматичної епiстемологiї.
  Є твердження, що "сутнiсть i сенс речей можуть схоплюватись тiльки iнтуїцi"ю, яка знiма" протирiччя суб'"кта i об'"кта, викликане iнтелектом" (Айзеле 2009: 82). З приводу стану ПРИПИНЕННЯ такi думки фiлософського iнтуїтивiзму ще спрацьовують. Адже в станi ПРИПИНЕННЯ задiяна i працю" лише iнтуїцiя. Щоб отримати об'"ктивну iстину, iнтуїцiя не обов'язкова. Об'"ктивну iстину можна отримати i поза iнтуїцi"ю, чистими логiчними розкладами. Потiм цю iстину перевiрити практикою.
  В процесi пiзнання в людинi йде потiк розумових образiв. Але " думки про те, що все це вiдбува"ться "за допомогою iнтроспективного "дослiдження неабияких можливостей iдеальних переживань", тих, якi a priori передують будь-якому пiзнанню" (Айзеле 2009: 82). A priori - це стан ПРИПИНЕННЯ. Перед тим, як виника" осяяння, зника" все застарiле. Зникнення застарiлого - це стан ПРИПИНЕННЯ. На мiсцi застарiлого через осяяння виника" нове: новi думки, новi почуття, новi дiї.
  Мислення вiдповiда" навколишньому свiту. Мислення вiдобража" цей навколишнiй свiт. Вiдобража" через логiчну мову. "Залишок же дiйсностi виноситься за дужки як "невимовне"" (Айзеле 2009: 83). В це невимовне потрапля", наприклад, мiстицизм. Також у невимовне потрапля" i стан ПРИПИНЕННЯ. Але таке розумiння - в традицiї самого мiстицизму. Мiстицизм протягом усi"ї сво"ї iсторiї твердив про невимовнiсть вищих, особливих станiв людини як Божественних. Наука не може погодитися з таким станом речей. Адже наука все та"мне проясню", доводить, хоч i в абстрактнiй формi логiчних доведень. Наука все ж таки вiдкрива" об'"ктивнi iстини. Вищi, особливi стани свiдомостi людини тут не " винятком. Зрозумiло, що на рiвнi чутт"во-споглядальних реалiй достеменно передати досвiд iншiй людинi неможливо, якщо цього досвiду у неї не було. I це стосу"ться не тiльки мiстичних, особливих станiв, а й усього розмаїття чутт"вого. Наприклад, якщо людина не мала досвiду вживання кислого, то скiльки їй не пояснюй, що таке кисле, вона все одно не зрозумi". Їй треба скуштувати кисле. Це вiдбува"ться i з вищими, особливими станами свiдомостi мiстикiв. Така сама iсторiя й зi станом ПРИПИНЕННЯ. Сама назва цього стану вже каже про сутнiсний аспект. Той, хто переживав подiбний стан, погодиться про певнi положення з приводу властивостей-характеристик цього стану. Торкаючись сутнiсних властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ, наука встановлю" об'"ктивнi iстини. Та коли "значними пояснюються або аналiтичнi-апрiорнi (математика), або синтетично-емпiричнi (природознавчi науки) речення, метафiзичнi висловлювання вiдкидаються як безглуздi" (Айзеле 2009: 83); тодi вiдкидаються i об""ктивнi iстини про особливi стани людини. Особливо це стосу"ться стану ПРИПИНЕННЯ, яке вмонтоване в метафiзичнi судження.
  Фiлософи-вченi ХХ столiття намагаються створити iдеальну наукову мову. Ця мова повинна адекватно вiдображати реальнiсть як таку. Для цього рацiонально реконструюються поняття. Це вiдбува"ться постiйно, оскiльки реальнiсть змiню"ться. Наукова мова стабiлiзу". Виника" мова, вiльна "вiд iнтерпретацiй" (Айзеле 2009: 83), хоча i вона нагаду" "метафiзичну гiпотезу" (Айзеле 2009: 83). Проте приймаються "твердження, якi витримують критичну перевiрку досвiдом, вважаються "достовiрними" i на певний час приймаються" (Айзеле 2009: 83). Саме на певний час, бо реальнiсть змiню"ться, i iстини в головах людей змiнюються. Таке твердження працю" по вiдношенню до такого суб""ктивного стану, як стан ПРИПИНЕННЯ. Вiн " актуальним, коли епiстемологи звертаються "не до iдеальної логiчної мови, а до природної" (Айзеле 2009: 83).
  Теоретизуючи з приводу пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ, варто враховувати, що "емпiрична теорiя повинна оцiнюватись не по її значенню, а по її ефективностi" (Айзеле 2009: 83). Тут ефективнiсть стану ПРИПИНЕННЯ знаходиться в самiй назвi цього стану. В цьому станi у людини припиняються всi дрiб"язковi i непотрiбнi дiї. Вiд того ефект поляга" в тому, що людина перемика"ться на бiльш значимi дiї. Тобто ефективнiсть - психологiчна, розгляда"ться психологiзм. Тут треба зазначити, що "пiзнавальнi процеси - це по сутi iнтерналiзованi дiї, якi обслуговують безперервнi процеси асимiляцiї i акомодацiї органiзму до зовнiшнього середовища" (Айзеле 2009: 84). В станi ПРИПИНЕННЯ нема" дiй, i припиня"ться процес пiзнання у зв'язку з тим, що пiзнання було дрiб"язковим i непотрiбним.
  Знання, яке да" процес пiзнання, треба розумiти, як те, що да" "адекватнiсть нашого пiзнання" (Айзеле 2009: 84). Але в станi ПРИПИНЕННЯ припиня"ться процес пiзнання. I це теж може бути адекватним, оскiльки людина зупиня"ться i перемика"ться на бiльш важливi речi.
  Через пiзнання людина освою" об'"ктивну реальнiсть, отримуючи iстини. Тим самим людина прилаштову"ться до навколишнього середовища. Однак це вiдбува"ться тодi, коли в неї зупиняються непотрiбнi дiї, коли вона ма" стан ПРИПИНЕННЯ.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi лише до деяких характеристик категорiї "пiзнання". Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї пiзнання тiльки в деяких моментах процесу творчостi.
  Розглянуто порiвняння категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї пiзнання, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї пiзнання тiльки в деяких характеристиках в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли людина досягла того, що замислювалося. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, бо ж людина - не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. В цьому категорiя пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї пiзнання i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виника" пiзнання як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Проте у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ з якоїсь причини призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ розумi"ться як той СТАН (TERMINATION STATE), який припиня" непотрiбне в пiзнаннi. Припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Айзеле, Роман. (2009). Теория познания. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999. 496 с.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  ПIЗНАННЯ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження " доведення подiбностi категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ, виявлення, за якими особливостями ПРИПИНЕННЯ (певний психологiчний стан людини) вiдчува"ться станом при процесi пiзнання, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю як пiзнання.
  Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики " виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини - як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану який дослiджу"ться. Також розглядаються рiзнi погляди на пiзнання узагальнено - як на категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна поляга" в тому, що вперше розгляда"ться порiвняння категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цi"ю, головною характеристикою було введено назву стану як стан "ПРИПИНЕННЯ", виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Цi характеристики зiставлено з тими, котрi ма" категорiя пiзнання.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ " подiбними до характеристик категорiї пiзнання. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї пiзнання.
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiга"ться з категорi"ю пiзнання тим, що пережива"ться стан, при якому людиною iнтуїтивно охоплю"ться дiйснiсть. Тут зникають на деякий час усiлякi бажання, але iнтуїцiя безпосередньо фiксу" дiйснiсть. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань, проте присутн" iнтуїтивне осягнення дiйсностi. Також встановлено, що нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi пiзнавального дiйства iнтуїтивного характеру, так само, як у станi ПРИПИНЕННЯ, людина ста" над своїми бажаннями, володi" собою. В цьому випадку процес пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ бачаться подiбними.
  Ключовi слова: категорiя, пiзнання, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв'язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї "пiзнання".
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми показу", що " можливiсть спiвставити пiзнання в поняттях i категорiях зi станом ПРИПИНЕННЯ.
  
  ПIЗНАННЯ I ПРИПИНЕННЯ. Всi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293) i демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю пiзнання, коли мова йде про "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186) на основi того, що пiзнано, на основi вироблених знань. Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залиша"ться недоведеним те, складником якої категорiї " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї пiзнання.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї пiзнання, де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Пiзнання. Пiзнання - це отримання знання. В свою чергу знання - це обґрунтоване iстинне переконання. Тобто знання ма" бути обґрунтованим. Знання про стан ПРИПИНЕННЯ, аби воно вмонтовувалось у тi структури, якi вже пiзнанi, повинно бути теж обґрунтованим. Обґрунтувати знання про стан ПРИПИНЕННЯ без документальних фактiв дуже складно, оскiльки це стан глибоко суб'"ктивного характеру i зустрiча"ться в чистому сво"му проявi дуже рiдко. Зазвичай на цей стан нашаровуються iншi стани людини. В документальних описах апофатичного мiстицизму зустрiча"мо прояви цього стану в бiльш-менш чистому виглядi. Пiдключення документалiстики до пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ потребу" також статистичних методiв, щоб достеменно встановити властивостi-характеристики, якi частiше зустрiчаються, а отже складають iстинну основу цього стану.
  Для встановлення iстини про стан ПРИПИНЕННЯ долуча"мо документалiстику. При цьому зiштовху"мося з описами вiдчуттiв. Комплекси "елементiв вiдчуттiв" (Айзеле 2009: 82) - як базовий субстрат для пiзнання вже був введений i мав застосування як пiзнавальна процедура. Для цього потрiбен опис явища. Це да" можливiсть розумiти iстини "в ефективному описi функцiональних вiдносин" (Айзеле 2009: 82), що веде зрештою до встановлення цiннiсних властивостей-характеристик. В нашому випадку - це цiннiснi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Отримання цiннiсних властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ вказу" на "результативнi пiзнавальнi процеси" (Айзеле 2009: 82). Тут "висловлювання " "iстинним", якщо його прийняття веде до бажаних практичних наслiдкiв" (Айзеле 2009: 82). Однак по вiдношенню до стану ПРИПИНЕННЯ практичнi наслiдки не програмованi, бо цей стан виника" раптово i спонтанно. Його неможливо отримати, плануючи собi якiсь цiннiснi результати. Стан ПРИПИНЕННЯ - це спонтаннiсть.
  Дослiджуючи документалiстику апофатичного мiстицизму i використовуючи статистику, можемо встановити головнi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, а отже встановити цiннiсно-важливе. Тут ми не можемо вiдкинути iнтуїтивiзм, який схоплю" сутнiсне, вiдкрива" нове - як з приводу дослiдження, так i поза дослiджувальними процедурами, в самих проявах стану, який розгляда"мо.
  Вiдомо таке положення, що "сутнiсть i сенс речей можуть схоплюватися тiльки iнтуїцi"ю, яка знiма" протирiччя суб'"кта i об'"кта, що спричинене iнтелектом" (Айзеле 2009: 82). У випадку стану ПРИПИНЕННЯ можна сказати, що ефективнiсть пiзнання збiльшу"ться, коли iнтуїцiя актуалiзована i у суб'"кта, i у об'"кта, де об'"кт - це предмет дослiдження.
  Iнтуїцiя завжди актуалiзована у людини в станi ПРИПИНЕННЯ. Та коли вона актуалiзована i у дослiдника, який дослiджу" стан ПРИПИНЕННЯ, то збiльшу"ться можливiсть вгадування iстинного стану речей. Але це стосу"ться лише дослiдження стану ПРИПИНЕННЯ. При дослiдженнi iнших об""ктiв i станiв людини iнтуїтивне схоплення iстини програ" перед логiчно послiдовними процедурами пiзнання.
  В станi ПРИПИНЕННЯ у людини актуалiзована iнтуїцiя. Людиною продуку"ться ряд "можливостей "iдеальних переживань", якi a priori передують будь-якому пiзнанню" (Айзеле 2009: 82). Тобто стан ПРИПИНЕННЯ, за таким розумiнням, як iнтуїтивне прозрiння, " iдеальним переживанням, пiсля якого йде вже момент пiзнання. Цей момент пiзнання можна висловити, виразити. До цього стан ПРИПИНЕННЯ невимовний i невиразний. Тобто " "доступний логiчнiй мовi свiт, залишок же виноситься за дужки як "невимовне"" (Айзеле 2009: 83). Стан ПРИПИНЕННЯ потрапля" у розряд невимовного. Про цей стан написано багато трактатiв, створено цiлий напрямок так званого апофатичного мiстицизму. Є спроби записати в невимовне i навiть безглузде цiлий напрямок фiлософiї, який ма" назву метафiзика. Так "метафiзичнi висловлювання вiдкидаються як "безглуздi"" (Айзеле 2009: 83). Але так у безглузде можна записати висловлювання з приводу будь-якого вiдчуття. Якщо людина нiколи в життi не пробувала чогось кислого, то будь-яке висловлювання з приводу, наприклад, кислого лимона для цi"ї людини буде суцiльною нiсенiтницею. Якщо ця людина спробу" кислий лимон, то висловлювання iнших людей з приводу цього лимона не будуть вже такими безглуздими. Тут людей об'"дну" досвiд вiдчуття кислого. Та сама iсторiя й зi станом ПРИПИНЕННЯ. Якщо людина не мала досвiду цього стану, то висловлювання документального характеру, якi значаться в апофатичному мiстицизмi, для неї будуть безглуздими. Якщо людина мала подiбний досвiд, досвiд стану ПРИПИНЕННЯ, то висловлювання з цього приводу вже не будуть такими безглуздими. Тобто рiзнi люди мають свiй досвiд вiдчуттiв i оцiнюють те чи iнше явище реального свiту по-рiзному, в залежностi вiд свого досвiду. На цьому досвiдi вiдчуттiв будуються навiть цiлi теорiї. Є таке положення, що "теорiя повинна оцiнюватися не по її значенню, а по її ефективностi" (Айзеле 2009: 83). Проте таке положення не може торкнутися стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який виника" раптово, чисто спонтанно. Цей стан фактично не залежить вiд людини. Ефективнiсть можна побачити, якщо щось робити в певному напрямку задля отримання очiкуваного. Але спонтаннiсть i раптовiсть не дають можливостi оволодiти ситуацi"ю. В нашому випадку - оволодiти станом ПРИПИНЕННЯ. Втiм помiчено, що певний спосiб життя людини може все ж таки стимулювати виникнення станiв, подiбних до стану ПРИПИНЕННЯ.
  Орi"нтуючись на сенс з приводу розумiння того чи iншого людського стану, треба враховувати те, з ким проводиться дискусiя. Адже "сенс створюють разом обидва партнери" (Айзеле 2009: 83). Однак цей сенс повинен так чи iнакше вiдображати реальне положення речей. Пiзнання ма" бути адекватним реальнiй дiйсностi. Хоча ця дiйснiсть може бути глибоко суб'"ктивною. Суб'"ктивнiсть розташована ближче до тiлесностi, де " "знання як результат бiологiчного вiдбору, який гаранту" також адекватнiсть нашого пiзнання" (Айзеле 2009: 84).
  Тiлеснiсть присутня i в документалiстицi. Щодо пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ, то документалiстика так чи iнакше вiдiгра" важливiшу роль. Вiд неї ми вiдштовху"мося в своїх пiзнавальних процедурах. Документалiстика - запорука того, що ми можемо вести статистику тих властивостей-характеристик, якi найчастiше зустрiчаються у станi ПРИПИНЕННЯ. Сукупнiсть властивостей-характеристик, якi частiше за все зустрiчаються, i " реально iснуючий стан ПРИПИНЕННЯ. Суть цього стану поляга" в тому, що з цих властивостей-характеристик треба видiлити головну, основну.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї пiзнання, якщо ма"мо актуалiзовану iнтуїцiю. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї пiзнання.
  Розглянуто порiвняння категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї пiзнання, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї пiзнання в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута, але включено iнтуїтивну безпосереднiсть. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина - не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань, але присутнiсть iнтуїцiї. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено: стан ПРИПИНЕННЯ ма" ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. В цьому категорiя пiзнання як iнтуїтивне прозрiння i стан ПРИПИНЕННЯ " подiбними.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - як додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виника" очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Припиня"ться пiзнавальна процедура логiчного мислення. Але в свiдомостi таке припинення може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ з якоїсь причини призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ в цiлому розумi"ться, перш за все, як стан зупинки непотрiбного (TERMINATION STATE). Тут припиня"ться в людинi, перш за все, все неголовне, дрiб"язкове.
  
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Айзеле, Роман. (2009). Теория познания. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Халапсис А. В. Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории: монография. Днепр: Середняк Т.К. 2017.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  ЩАСТЯ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження " доведення подiбностей категорiї щастя i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою " виявлення, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ (певний психологiчний стан людини) вiдчува"ться як щасливий стан, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю, як щастя.
  Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї щастя i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики " виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, якi змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану який дослiджу"ться. Також розглядаються рiзнi погляди на щастя як категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна поляга" в тому, що вперше розгляда"ться порiвняння категорiї щастя i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цi"ю, головною характеристикою введено таку назву стану, як стан "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Цi характеристики зiставлено з характеристиками, якi ма" категорiя щастя.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї щастя. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї щастя.
  Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiга"ться з категорi"ю щастя тим, що пережива"ться стан, при якому людина виконала всi бажання. Тому i зникають на деякий час усiлякi бажання. Отже стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань. Також встановлено, що нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури доведено, що в станi щастя, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина ста" над своїми бажаннями, володi" собою. Цим стан щастя i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Ключовi слова: категорiя, щастя, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї щастя.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показу", що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), i демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю щастя, коли мова йде про "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Залиша"ться недоведеним те, складником якої категорiї " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї щастя.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї щастя, де дух виступа" як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Щастя. Щастя - це бути щасливим при виконаннi основних, основоположних i головних вищих потреб. Iснувати в станi щастя - це стан при виконаннi в людинi того, що вона очiку" знайти. Цим стан щастя подiбний до стану ПРИПИНЕННЯ. В станi щастя припиняють функцiонувати бажання, оскiльки їх вже виконано. В станi ПРИПИНЕННЯ теж зникають усiлякi бажання. Стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань, стан поза бажаннями.
  Стан ПРИПИНЕННЯ пов'язаний з тим зв"язком, "який необхiдно припинити" (Деррида 1999: 629). Це стан ПРИПИНЕННЯ. Це "спокiй перебування в собi" (Деррида 1999: 626). Це те, що припиня" всiлякi прояви. В людинi це "процес вiдстороненого ставлення до себе" (Деррида 1999: 632).
  Сучасна фiлософiя доводить, що в станi ПРИПИНЕННЯ у людини нема" бажань, нема" потреби в зовнiшнiх враженнях. Бува" так, що "знайшли самiсть i бiльше нема" потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Стан людини, коли у неї вiдсутня потреба в зовнiшнiх враженнях, спiвпада" зi станом ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини також вiдсутня потреба у зовнiшнiх враженнях. Бiльше того, ми бачимо, що за концептами сучасної фiлософiї i самiсть людини спiвпада" з ПРИПИНЕННЯМ.
  Пiд ПРИПИНЕННЯМ сучасна фiлософiя часто розумi" вищий стан людини, або Вищу людину. Ця Вища людина не ма" нiяких бажань i потреб. Отже "вища людина вже не ма" потреби навiть в Боговi" (Делёз 1999: 178). Дiйсно, людина може мати такий стан, що у неї нема" бажань i потреб. Цей стан у людини трима"ться деякий короткий час. Потiм знову пробуджуються i бажання, i потреби. Людина в станi ПРИПИНЕННЯ, або Вища людина, володi" собою; тобто володi" емоцiями, бажаннями. Але це - якоюсь мiрою. Потреби все одно штовхають людину до певних дiй.
  ПРИПИНЕННЯ в сучаснiй фiлософiї не ма" однозначностi. Воно торка"ться i реальностi особливого стану - як не свого, i суб""ктивного свiту людини, де ПРИПИНЕННЯ або iнше - як щось сво". Тут мiж певним "принципом i тим, що з"явля"ться як його iнше, а саме - принцип реальностi як його iнше, потяг до смертi як сво" iнше" (Деррида 1999: 445). Тут принцип реальностi "вiдмовля"ться вiд якого б то не було задоволення i бажання, вiд якого б не було автоафективного ставлення, без якого неможливе виникнення нi бажання, нi задоволення" (Деррида 1999: 446).
  Сучасна фiлософiя доводить, що "в самому "я" принцип задоволення бере гору над принципом реальностi, чим наносить шкоду всьому органiзму" (Деррида 1999: 448). Однак такого нема" в станi ПРИПИНЕННЯ, де людина ста" над бажаннями.
  У релiгiйно-мiстичнiй культурi важливим " те, що людина ма" бути осторонь. "Вiдмовитися вiд свiту - для брахманiв означало стати вище за будь-якi вчинки" (Швейцер 2002: 49). "Брахмани мали смiливiсть зiзнатися, що медитацiї про свiт не мiстять у собi нiчого етичного" (Швейцер 2002: 49). Але для людини медитацiя да" багато корисного. Медитацiя використовувалася в доязичницькi часи, i "в язичництвi домiну" особистiсне сприйняття божественного через обряд, медитацiю" (Колодний 2013: 102).
  Ще з язичницької давнини вiдомо, що медитацiя да" людинi гармонiю, "врiвноважуючи лад i безлад" (Колодний 2009: 139). "Медитацiю можна розглядати як деавтоматизацiю звичних нам психiчних структур - той, хто медиту", виходить за межi логiчно-структурної свiдомостi. Виника" особливий стан свiдомостi, при якому вiдбува"ться нiби "злиття" з об""ктом медитацiї, "розчинення" в ньому, втрата уявлення про межi власної особистостi" (Поликарпов 1987: 90). Та коли ми кажемо про втрату меж власної особистостi, то торка"мось питання людського "Я" i "ПРИПИНЕННЯ".
  Сучасна фiлософiя показу" стан ПРИПИНЕННЯ як припинення непотрiбних дiй, припинення зайвої i непотрiбної дiяльностi. Тут вiдбува"ться розчинення i руйнацiя всього зайвого. Постмодернiзм каже про "розчинення особистостi в безособистiсному" (Батай 2000: 117), вiд чого виника" "порожнеча, яка засвiдчу" про "я", що розчинилося" (Делез 2002: 160). Йде процес очищення, поки не виникне "вiдкритiсть Цiлого, в якому неможливо щось бачити чи споглядати" (Делез 2000: 189). Тут стан ПРИПИНЕННЯ своїми властивостями-характеристиками подiбний до "умиротворення, заспоко"ння i особливого стану щастя" (Кристева 2010: 163).
  В "Теорiї релiгiї" Жорж Батай вказу" на неспокiй вiд бажань. "На вiдмiну вiд знання, яке пiдтриму" людину в станi пасивного заспоко"ння, бажання втягу" її в занепоко"ння" (Батай 2000: 6). Але вiдомо, що стан ПРИПИНЕННЯ - це стан заспоко"ння i вiдсутностi бажання. Людина не може iснувати поза бажаннями, поза потребами. Тому вiдсутностi бажань " тимчасовою.
  Фiлософiя сучасностi вказу" на iснування станiв поза бажаннями. Посилаючись на думки Стефана Малларме, в своїх творах Юлiя Кристева зазнача", що у людей " таке, коли вони "вже не мають потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Фiлософiя постмодернiзму знаходить вiдсутнiсть бажання в мiстичному спогляданнi, коли "за бажанням якогось наукового спостереження вiдбува"ться мiстичне споглядання" (Делез 1992: 210).
  Людина в станi ПРИПИНЕННЯ не ма" бажань. За компенсаторними механiзмами цей стан виника" спонтанно. У мiстицизмi iсну" практика, яка пригнiчу" бажання. Помiчено, що "релiгiйна мiстика проявля"ться в перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34).
  В релiгiйно-мiстичнiй культурi iсну" настанова на те, щоб позбутися бажання. Навiть адепт прагне позбавити себе бажання виконувати волю Божу. Наприклад, "Екгарт йде так далеко, що постулю": людинi не слiд навiть бажати виконувати волю Божу, оскiльки це теж одна з форм жадiбностi. Людина, що не ма" бажань, - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому сутнiсть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чого-небудь у Екгарта" (Фромм 1990: 69).
  Сучасна фiлософiя дiйшла висновку, що вiдсутнiсть бажань може супроводжуватись вiдсутнiстю зовнiшнiх впливiв на людину. Це можна показати демонстрацi"ю феноменiв релiгiйно-мiстичної культури. Наприклад, "йогiвське самадхi або буддистськi дхьяни, стани-свiдоцтва, в яких самовладання настiльки велике, що зовнiшнi стимули майже або зовсiм не впливають" (Уолш, Воон 2006: 38). В релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани значаться як Божественнi. Їх iменують як стан Бога. Властивiстю-характеристикою стану Бога " безпристраснiсть.
  Безпристраснiсть - властивiсть-характеристика мiстичного досвiду, що " важливим у релiгiйно-мiстичнiй культурi взагалi. Безпристраснiсть - властивiсть Бога. Лев Шестов помiча", що "Бог абсолютно безпристрасний, йому нiчого не потрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). В сучаснiй психологiї розглядаються стани людини, коли їй нiчого не потрiбно. Абрахам Маслоу познача" цi стани як пiковi переживання людини, стани самодостатнього характеру. Людина, маючи подiбний стан, вiдчува", що "це досконалий, повний досвiд переживання, якому бiльше нiчого не потрiбно. Це самодостатнiй стан" (Маслоу 1997: 114).
  Абрахам Маслоу, посилаючись на зразки релiгiйно-мiстичної культури, у своїх працях доводить, що невмотивованiсть людини дорiвню" божественному. Але тут - не проста невмотивованiсть. Тут " посилання на певний стан свiдомостi. За Абрахамом Маслоу - це пiковий стан. В цьому станi людина не ма" бажань.
  Пiкове переживання Абрахама Маслоу " досконалiстю. Релiгiйна людина каже про богоподiбнiсть. Тут "ми ма"мо пам"ятати, що боги зазвичай розглядаються як тi, хто не ма" потреб, бажань, недолiкiв у чомусь i задоволенi всiм. В цьому сенсi немотивоване людське буття ста" богоподiбним" (Маслоу 2002: 237-238).
  Категорiя "щастя" вказу" на те, що виникло "виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Тут зникнення очiкування показу", що виникла теперiшнiсть. Теперiшнiсть виника" з виникненням стану ПРИПИНЕННЯ як вищого стану. Загострю"ться увага на "присутньому вищому" (Деррида 1999: 199), а також на тому, що "самоприсутнiсть досвiду ма" бути представленою в теперiшньому, взятому як Тепер" (Деррида 1999: 80).
  Людина в сво"му життi ма" стан щастя, коли ста"ться "сукупне виконання сутт"вих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). У своїй повсякденностi людина живе очiкуваннями, заглядаючи в майбутн". В станi щастя очiкування зникають. Вони зникають i при станi ПРИПИНЕННЯ. Людина почина" жити теперiшнiм.
  Тепер. Сучасна фiлософiя не вiдходить далеко вiд розумiння iдеальних станiв людини як станiв, коли вона перебува" в теперiшньому часi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це саме той стан, коли людина не пам"ята" чогось зi свого минулого, не мрi" про майбутн", а знаходиться в теперiшньому. Постмодернiзм оцiню" теперiшн" як шанс, "наш "диний шанс знайти безсмертя тепер" (Деррида 1999: 278). В постмодернiзмi отримання стану ПРИПИНЕННЯ прогляда"ться, коли людина "протиставить себе самому собi" (Деррида 1999: 311).
  В культурi зафiксовано багато людських iнтересiв. Iсну" iндивiдуальне рiзноманiття людських планiв на майбутн" та очiкувань вiд цього майбутнього. Тому у вiдношеннi до щастя i його розумiннi нема" "дностi. Культура наклада" свiй вiдбиток на розумiння i вiдчуття щастя. Тому не можна казати про повну безпосереднiсть по вiдношенню до щастя. "Щастя - не безпосереднiй об""кт людських прагнень, а супутн" явище у випадку успiху: якiсть задовiльного, бо осмисленого, тобто хорошого життя" (Хеффе 2009: 186-187). З успiхом пов"язане i виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Повинна бути маса складових способу життя, а також генетична схильнiсть. У випадку спiвпадiння багатьох факторiв може бути вдала ситуацiя для виникнення стану ПРИПИНЕННЯ.
  Уявлення щасливої людини " щасливими. Але цi щасливi уявлення залишковi. Вони залишились як головнi уявлення пiсля того, як стан ПРИПИНЕННЯ припинив все непотрiбне, незначне, неважливе, дрiб"язкове.
  Щастя "укладено в самi чесноти" (Хеффе 2009: 187). В основi чеснот знаходиться реальна доброта людини. Доброта як загальнолюдське в людинi залиша"ться, коли руйну"ться все дрiб"язкове пiд впливом стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя, за фiлософськими вченнями Епiкура, там, де людина ма" "найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187). Найбiльш цiнне залиша"ться в людинi пiсля виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, припинення всього не цiнного, дрiб"язкового. Це " однi"ю з причин того, що виника" щастя, "яке йде вiд того, що людина ма" найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187).
  Iсну" щастя через аскезу, коли встановлю"ться "рiвновага мiж бажанням i його задоволенням шляхом скорочення бажань" (Хеффе 2009: 187). Тодi у людини не виника" нiяких зайвих бажань. Людина робить лише те, що вмi" робити, до чого призначена. I нiяких зайвих рухiв. Вiд всього зайвого - вiдсторонення. Декiлька слiв про вiдсторонення.
  Вiдсторонення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан вiдсторонення вiд усього, що " в психiцi людини, що заважа" дiяти цiлеспрямовано. Тенденцiї постмодернiзму показують, яким чином цей стан вiдсторонення присутнiй при самодистанцiюваннi людини, коли людина засвiдчу" свої спонукання. Постмодернiзм демонстру" стан самодистанцiювання людини на прикладi творчостi лiтератора. Постмодернiзм стверджу", що "ми повиннi зрозумiти психiчний механiзм письма як наслiдок його дiалогу iз самим собою (з iншим), як форму авторського самодистанцiювання - як спосiб розщеплення письменника на суб""кта висловлювання-процесу i суб""кта висловлювання-результату" (Кристева 2004: 176). Вiдстороненiсть i самодистанцiювання бiльше проявля"ться при висловлюваннi-процесi, адже письменник перебува" в станi бiльш близькому до стану ПРИПИНЕННЯ (стану вiдсторонення або стану самодистанцiювання). Коли письменник знаходиться при висловлюваннi-результатi, то вiн вiдстороню"ться вiд стану ПРИПИНЕННЯ в свою iнтелектуальну сферу, в свої уявлення про пережите.
  Щастя, на думку О. Хеффе, це "мета, яку розумiють трансцендентально, вище якої неможливо уявити нiякої iншої мети" (Хеффе 2009: 187). Людина в станi ПРИПИНЕННЯ так само вiдчува", що вище за той стан, який ", не може бути нiякого iншого стану. Це спiвпада" з iдеями, якi висунув ще Арiстотель з приводу оптимальних станiв як самодостатнiх. В цьому вiдношеннi у давнiй грецькiй фiлософiї застосовувався такий термiн як автаркiя. Вiн часто застосовувався при розглядi автономiї розуму i дiї за власною волею. Така автаркiя розумiлась як щастя, оскiльки мала безумовну мету, мету вищого характеру. Те саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Однак у вiдношеннi стану ПРИПИНЕННЯ акцент треба робити на тому, що вищу i безумовну мету втiлено в самiй метi. I тут мети вже, як такої, нема". Людина безпосередньо пережива" стан повного здiйснення, а отже втiленого щастя, коли вищих цiлей вже досягнуто. Це значить, що цiлi втiлено i, як такi, вони зникають. При станi ПРИПИНЕННЯ моральнiсть присутня як несвiдоме зникнення всього непотрiбного, а отже i неморального.
  Щастя включа" в себе прагнення до вищого блага, в якому людина знаходить сенс свого життя, тобто прагнення до певної цiлi у потоцi рiзноманiтностi i багатоманiтностi потрiбного i непотрiбного. Отже ПРИПИНЕННЯ - це здiйснення того, до чого була спрямованiсть при припиненнi проявiв непотрiбного.
  Щастя " уявний iдеал з усiма своїми бажаннями втiлити цей iдеал у житт"вi простори душi i всього, що її оточу". Але щастя - також i задоволення спрямованостi до iдеалу. Коли задоволення наста", то спрямованостi до iдеалу вже нема. Iдеал вже втiлено в реалiї. Зникнення спрямованостi i повна реалiзацiя iдеалу в дiйснiсть iснування душi - це характерно для щастя. Але це також характерно i для стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя - це коли у людини в її життi все йде згiдно з її бажаннями. Тодi у неї гарний настрiй. Тут стан ПРИПИНЕННЯ ма" вияв, коли у людини зника" зайве, непотрiбнi спрямованостi, якi не зовсiм вiдповiдають її iдеалам. Через це може виникати стан тотального умиротворення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це тотальне умиротворення. Але це лише компонент, складник у потоцi щасливого людського життя.
  В момент ПРИПИНЕННЯ, або тотального умиротворення у людини нема конфлiкту мiж рiзними її схильностями. Все приходить до "дностi. Ста" виразнiшою її бiльш значна схильнiсть. Але й та розчиня"ться, оскiльки припиняють функцiонувати її незначнi i неважливi, дрiб"язковi змiстовностi.
  В моменти тотальної умиротворення або стану ПРИПИНЕННЯ людина не вiдчува" якiсь обмеження. В цьому станi людина не вiдчува" яку-небудь конфлiктнiсть не тiльки у вiдношеннях мiж своїми рiзними схильностями, але й конфлiктнiсть мiж людьми, маючи абсолютну безкомпромiснiсть.
  Отфрiд Хеффе, посила"ться на Герберта Маркузе, який стверджував, що суспiльство достатку спроможне "забезпечити бiльш високу мiру щастя" (Хеффе 2009: 187), у зв"язку з тим, що пом"якшуються репресивнi риси культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ виника" раптово i випадково. Але як складник, як одна з особливостей щастя може розумiтися в контекстi як гедонiзму, так i утилiтаризму. Цi вчення кажуть про щастя як про максимальне задоволення iнтересiв, а також потреб. Стан ПРИПИНЕННЯ - це досконалiсть, коли вже здiйснилися головнi бажання, коли задовольнилися iнтереси й потреби, пiсля чого всi вони зникли.
  Виконання бажань, що виникли раптово, не гаранту" того, що у людини з"явиться стан щастя. Таке положення можна вiднести i до стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан може не настати, хоча всi надiї на краще i всi бажання, якi раптово виникли, здiйснились. Є багато факторiв, через якi надiї i бажання не можуть здiйснитися. Це не тiльки рiзнi соцiальнi фактори, але й фактори, якi " в самiй людинi. Наприклад, вiдсутнiсть повного регулювання емоцiями або помилки в когнiтивних процесах, що не приводить до пiзнання iстинного положення речей. Та все одно для охорони психiчної рiвноваги може виникнути компенсацiйний процес стану ПРИПИНЕННЯ. А це так само можна вiднести i до виникнення стану щастя. ПРИПИНЕННЯ " компенсаторним процесом. Тут механiзм компенсацiї працю" так, що припиня"ться непотрiбне, чим компенсу"ться i те, до чого людина не здатна. Припиня"ться те, до чого людина не здатна, але емоцiйно до цього прикута.
  Компенсацiя. В поясненнi феноменiв внутрiшнього психiчного життя людини сучасна фiлософiя торка"ться процесiв компенсацiї, пов"язуючи її з рiвновагою. Через такi пояснення мова йде i про стан ПРИПИНЕННЯ, коли iснують рiвновага i гармонiя. Якщо робляться якiсь речi, то "для рiвноваги, для внутрiшньої компенсацiї, яка характеризу" рiвновагу" (Деррида 1999: 481).
  Сучаснi фiлософськi концепти пояснюють причини виникнення у людини вищих станiв свiдомостi, таких, наприклад, як стан ПРИПИНЕННЯ, стан Божественного, через iснування компенсаторних механiзмiв. Стан Божественного компенсу" стан страждання, який був у людини перед цим. "Людина, яка змушу" нас страждати, можливо, пов"язу" нас iз божественним" (Делёз 1999: 102). У людини може виникнути "радiсть замiсть пережитого горя" (Делёз 1999: 102). I це ймовiрно - за компенсаторними механiзмами. Протилежнiсть виника" спонтанно, позасвiдомо.
  Але "сама по собi компенсацiя недостатня: вона не да" ясного розкриття" (Делёз 1999: 62). Це сучасна фiлософська концепцiя усвiдомлю". Тому шука" причини бiльш глибокi, в контактi людини з навколишнiм середовищем. А в контактi з навколишнiм середовищем - це потреби. У людинi мають бути певнi потреби, якi змушують працювати компенсаторнi механiзми її психiчних станiв.
  На феномен щастя " рiзнi погляди. Щастя розумiли, як володiння предметами, що приносять задоволення. Також щастя розумiли як таке, що досяга"ться шляхом скорочення потреб, аби встановити рiвновагу мiж потребою i задоволенням. Є навiть розумiння щастя як свободи вiд всiх турбот i проблем. Але щастя приходить, коли людина втiлю" себе у своїх найважливiших призначеннях шляхом утвердження i пiднесення, вiд чого i приходять радощi. Тут щастя " перевищенням повсякденного життя. Проте для втiлення своїх важливих призначень треба ще знайти себе через вiдсторонення неважливого. А це виника" через стан ПРИПИНЕННЯ, через припинення неважливого, дрiб"язкового, незначного.
  Людина буду" плани по втiленню задумiв, у яких " гармонiйне задоволення власних iнтересiв. Коли плани виконано, людина вiдчува" щастя.
  Щастя, коли людина робить те, що може робити, працю" iз задоволенням, домага"ться все кращих i кращих результатiв. Але виникають обставини життя, яким треба протистояти. Протистояння ма" бути творчим. Для творчого протистояння i виникають стани ПРИПИНЕННЯ, якi припиняють все неважливе.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї щастя. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї щастя.
  Розглянуто порiвняння категорiї щастя i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставленi з характеристиками категорiї щастя, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї щастя в тому, що людина ма" стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мети досягнуто. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан щастя i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" над цими бажаннями. В цьому категорiя щастя i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ " додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї щастя i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виника" щастя як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Але в свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi Iншого незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан Iншого розумi"ться як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Батай, Ж. (2000). Теория религии. Литература зла. Минск: современный литератор.
  Делёз, Ж. (2002). Критика и клиника. Санкт-Петербург: Machina.
  Делёз, Ж. (2000). Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза. Москва: ПЕР СЭ.
  Делёз, Ж. (1999). Марсель Пруст и знаки. Санкт-Петербург: Алетейя.
  Делёз, Ж. (1992). Представление Захер-Мазоха (Холодное и жестокое). В Венера в мехах (с. 191 - 313). Москва: РИК "Культура".
  Деррида, Ж. (1999). О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. Минск: Современный литератор.
  Колодний, А.М. (2013). Iсторiософiя релiгiї. Київ: УАР.
  Колодний, А.М. (2009). Релiгiйне сьогодення України: роздуми, оцiнки i прогнози (тематична збiрка вибраних статей i тез). Київ: УАР.
  Кристева, Ю. (2010). Черное солнце: депрессия и меланхолия. Москва: Когито-Центр.
  Кристева, Ю. (2004). Избранные труды: Разрушение поэтики. Москва: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН).
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Маслоу, А. (2002). По направлению к психологии бытия. Москва: Изд-во ЭКСМО-Пресс.
  Маслоу, А. (1997). Психология бытия. Москва: Рефл-бук; Киев: Ваклер.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999. 496 с.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Поликарпов, В.С. (1987). Время и культура. Харьков: Издательство при Харьковском государственном университете издательского объединения "Вища школа".
  Уолш, Р; Воон, Ф. (2006). Раздел первый. Загадка сознания. В Пути за пределы "эго". Трансперсональная перспектива. Москва: Открытый мир.
  Фромм, Э. (1990). Иметь или быть? Москва: Прогресс.
  Хаксли, Джулиан. (1992). Религия без откровения. Москва: Знание.
  Халапсис А. В. Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории: монография. Днепр: Середняк Т.К. 2017. 380 с.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Швейцер, А. (2002). Мировоззрение индийских мыслителей. Мистика и этика. Москва: Алетейа.
  Шестов, Л.И. (2001). На весах Иова. Москва: ООО "Издательство АСТ"; Харьков: Фолио.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  СВОБОДА I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження " доведення подiбностей категорiї свободи i стану ПРИПИНЕННЯ. Для досягнення цi"ї мети з"ясову"ться, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ - як певний психологiчний стан людини - розумi"ться дослiдником як стан свободи, за якими властивостями-характеристиками вiн ма" можливiсть входити у фiлософську категорiю як свобода.
  Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї свобода i стану ПРИПИНЕННЯ. В цьому дослiдженнi метод компаративiстики явля" собою виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, якi змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджу"ться. При цьому розглядаються рiзнi погляди на свободу як фiлософську категорiю в її iсторичних змiстовних змiнах. Навiть розглядаються постiйнiсть i змiннiсть у рiзний iсторичний час (Halapsis 2021: 5-17).
  Наукова новизна поляга" в тому, що вперше розгляда"ться порiвняння категорiї свобода i стану ПРИПИНЕННЯ. Проаналiзовано документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть такого стану людської свiдомостi як ПРИПИНЕННЯ. За цi"ю, головною характеристикою було проведено аналiз порiвняння стану "ПРИПИНЕННЯ" i фiлософської категорiї свобода. Виявлено основнi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками, якi ма" категорiя свобода.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї свобода. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї свобода. Тобто доведено, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ збiгаються з характеристиками категорiї щастя. Встановлено, що пережива"ться стан, при якому людиною вiдчуваються самодостатнiсть i свобода. Зникають на деякий час усiлякi бажання. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна свобода вiд бажань, вiдсутнiсть бажань. Також встановлено, що нема" потреби у зовнiшнiх враженнях. Людина вiльна вiд усiляких залежностей. Вiдчува"ться свобода.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi вiдчуття свободи, також i в станi ПРИПИНЕННЯ людина ста" над своїми бажаннями, володi" собою. Вона ста" вiльною вiд дрiбних бажань. Цим стан свободи i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Ключовi слова: категорiя, свобода, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї свобода.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми показу", що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118).Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), та демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорi"ю свобода, коли мова йде про те, що вiльнiй людинi треба "обходитися iз зовнiшнiми благами суверенно" (Хеффе 2009: 178). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залиша"ться недоведеним те, складником якої категорiї " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї свобода.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї свобода. Акцент робиться на природнiсть феномену ПРИПИНЕННЯ в тому, що "дух виступа" подвiйним способом: як витвiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут стан ПРИПИНЕННЯ - це самодостатня сутнiсть. Також зверта"ться увага на незмiнностi властивостей-характеристик феноменiв, якi розглядаються, при iсторичних змiнах (Halapsis 2021: 5-17).
  Свобода. Свобода - це незалежнiсть вiд чужостi впливiв. Цим свобода спiвпада" зi станом ПРИПИНЕННЯ. У станi ПРИПИНЕННЯ людина не випробу" чужостi впливiв. Знижу"ться сприйняття впливiв ззовнi. Точнiше вони не змiнюють глибинну сутнiсть людини. Вони поверхневi. У своїх глибинах людина випробову" свободу. Вона не заража"ться зовнiшнiм. У станi ПРИПИНЕННЯ, наприклад, людина не заража"ться тим, що звучить музика. Якщо до цього вона захоплювалася тим, що звучить музика, то в станi ПРИПИНЕННЯ цього не вiдбува"ться. Людина вiльна. Нiчим не захоплю"ться. Вiльна вiд всiх впливiв.
  Тут - не-зараженiсть зовнiшнiм!
  Коли людина дода" своїм дiям змiст, то така свобода " свободою свiдомого життя. Така свобода не ма" прямого вiдношення до стану ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ просто припиня" прояви змiсту. Вiдбува"ться припинення того змiсту, який людинi непотрiбний.
  Коли пiд свободою розумiють самовизначення людини, то стан ПРИПИНЕННЯ ма" пряме вiдношення до подiбних проявiв людини. Щоб себе визначити, необхiдно скасувати в собi непотрiбне. Тому самовизначення у свiдомiй сферi може переходити i в сферу несвiдомого, коли раптово виника" стан ПРИПИНЕННЯ всього непотрiбного.
  Тут - зникнення непотрiбного!
  В iсторiї культури свобода ста" унiверсальною вимогою iндивiда. Свобода провоку" творчий потенцiал особистостi. А без творчого початку iндивiда сучасна цивiлiзацiя не може прогресувати. Цивiлiзацiйний розвиток потребу" вiд людини як свободи самовизначення дiї, так i свободи самовизначення волевиявлення.
  Необхiдно зазначити, що свобода дiї може проявити себе в тому випадку, коли " альтернативи в людському життi, коли вiдкриються альтернативнi можливостi для поведiнки. Свобода там, де людина може вибрати ту чи iншу лiнiю сво"ї поведiнки. При цьому вона ма" вiдкинути неважливу, неголовну, невизначальну лiнiю поведiнки. А в цьому випадку помiчником може бути стан ПРИПИНЕННЯ, коли навiть неусвiдомлено вiдкида"ться непотрiбне, неголовне.
  Звичайно "iндивiд тим вiльнiший, чим ширшим " вибiр" (Хеффе 2009: 178). Отже у здорової, сильної, людини вибiр набагато ширший, нiж у хворої i слабкої. Однак здорова i сильна людина може зiштовхнутися з проблемними ситуацiями i звузити широту свого вибору, якщо не зможе упокорити свої пристрастi. Отже людина отриму" велику свободу в силу свого характеру. Для цього потрiбен характер, здатний упокорювати пристрастi. При станi ПРИПИНЕННЯ пристрастi упокорюються автоматично. Тут йде упокорення пристрастi. I виника" стан поза бажанням, свобода вiд бажань.
  Поза бажанням, або Вiдсутнiсть Бажання. Опредметнення тi"ї чи iншої потреби " бажання. Стан ПРИПИНЕННЯ постмодерну, коли людина "внутрiшньо визна" власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477) - це вiдсутнiсть бажання, вiдсутнiсть будь-яких бажань взагалi. Наприклад, може звучати музика, гарна музика, але людина, будучи в станi ПРИПИНЕННЯ, не вслухову"ться в неї. Нiщо її не притягу" (Мурашкин 2006: 124-132). Людина просто отримала себе. Або людина, наприклад, увiмкнула телевiзор. Коли вона перебува" в станi ПРИПИНЕННЯ, то в цей телевiзор i не дивиться. Людина отримала себе. Увiмкнений телевiзор зовсiм не заважа", хоч i сильно гуркотить. Людина займа"ться справою або просто дивиться зсередини себе. Вона перебува" наодинцi з власним iншим, який всерединi неї (Ортiс 2003: 477).
  Про такi випадки говорить постмодернiстська культура - як про те, що людина отримала самiсть i не ма" потреби "у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Такi стани можуть передавати в своїй творчостi мiстики i митцi; можуть передавати поети, розкриваючи "поетичний сенсовий ефект, коли у вiдповiдному висловлюваннi прочиту"ться не тiльки воно само, а ще й дещо iнше" (Кристева 2004: 273).
  У повсякденному станi людина ма" потреби i бажання. Вона регулю" цi свої потреби i бажання. Для їх регуляцiї вмика"ться вольовий iмпульс.
  Люди бувають рiзнi. Є люди вольовi, а " й такi, що вирiзняються слабкою волею. Вольова людина ма" стiйкiсть сво"ї позицiї, силу вольового iмпульсу, ма" спроможнiсть загнуздати свої потяги (Леонгард 1989: 252). Але " й протилежнi типажi, якi не можуть "стримувати свої бажання, керувати ними при живiй чутт"востi" (Бурно 2008: 65).
  Вiдомо, що постмодернiзм з приводу бажання каже не тiльки про ПРИПИНЕННЯ як про особливий стан свiдомостi. Постмодернiзм торка"ться i повсякденних станiв свiдомостi, де "бажання i мова, вiдтворюючись у родинi, що ма" ядро, формують одне одного i органiзують особистiсть" (Дрискол 2003: 218).
  Через усiлякi протирiччя, коли бажання протистоять розуму, вони все ж таки вiдiграють велику роль у формуваннi особистостi. Хоча бажання йдуть на конфлiкт iз розумом, все одно свобода ста" на бiк бажання (Селин 2004: 139). Однак перед вольовим iмпульсом, який стриму" бажання, знаходиться все ж таки бажання. Бажання переду" вольовому iмпульсу, знаходячись в нашiй свiдомостi. Попереду всiлякого вольового i розумового стоїть бажання. А "подвiйнiсть лежить в самiй основi вольового акту i ста" особливо помiтною i наочною тодi, коли в нашiй свiдомостi зiштовхуються декiлька мотивiв, декiлька протилежних прагнень" (Выготский 1996: 160). Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан неподвiйностi, вiдсутностi бажання, свобода вiд бажань.
  Зрозумiло, що вiдсутнiсть прагнень i бажань ма" бути пов"язаною iз задоволенiстю. Однак у людини бажань багато. Якесь бажання задовольня"ться, а iншi все ж таки iснують у нашiй свiдомостi. Ми постiйно хочемо все нових i нових вражень. Жадання i прагнення нових вражень веде людину до постiйних пошукiв все нових i нових вiдчуттiв позитивного характеру. В станi ПРИПИНЕННЯ всi цi процеси зникають. В людинi вмира" не одне якесь бажання, а всi, якi тiльки можуть бути.
  Бажання може торкнутися всього що завгодно. Людина у своїх фантазiях може побажати навiть нездiйсненного, навiть перебування в тому станi, де вона буде сама собою. Але поглибленiсть цього стану - це стан ПРИПИНЕННЯ, при якому нема" нiякого бажання. Отже людина може бажати отримати стан, при якому вiдсутн" всiляке бажання.
  "Бажання бути самим собою породжу" бунт: вiдчай породжу" бунт, а бунт виража" вiдчай" (Долгов 1990: 41). Отже бунт неминучий, тому що поглиблено бути самим собою за власним бажанням - неможливо. Тобто цей стан поглибленостi виника" у людини спонтанно i не залежить вiд бажання самої людини. Стан ПРИПИНЕННЯ як глибокий стан, за яким хтось " самим собою, неможливо отримати, роблячи для цього щось свiдомо, свiдомо докладаючи зусиль.
  Маючи стан ПРИПИНЕННЯ, людина втрача" бажання. Але це тiльки на певний час. "В дiю вступа" глибинна сутнiсть особистостi i, зiбравши розпорошенi сили, на мить приводить нас до згоди iз собою. Ставши зараз - i тiльки зараз - воiстину собою, ми вiдда"мося бажаному" (Ортега-и-Гассет 2000: 152). Тобто пiсля стану ПРИПИНЕННЯ, стану, при якому нема" нiякого бажання, виника" стан, при якому ми вiдда"мося бажаному. Але це те бажане, яке вже не дрiб"язкове, а найважливiше для нас i для iнших людей. При цьому свiдомiсть наша знову звужу"ться. Адже "коли в розумi " бажання, широке освiдомлення скорочу"ться до однi"ї думки або вiдчуття, i тодi просторовiсть, яка нам належить первiсно, виявля"ться втраченою" (Левин 1996: 63).
  Тобто в людинi постiйно щось змiню"ться. Це розкрива" постмодернiзм, оцiнюючи рiзнi стани людської особистостi. Постмодернiзм розгляда" це на прикладах, порiвнюючи рiзнi напрямки культури. "За бажанням якогось наукового спостереження йде мiстичне споглядання" (Делёз 1992: 210).
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це не вiдкриття постмодернiстської культури. Ця культура лише пiдсумову" те, що iснувало з прадавнiх часiв, те що фiксували прадавнi мiстики i митцi у своїх творах.
  Стан ПРИПИНЕННЯ як вiдсутнiсть бажань широко представлений у релiгiйно-мiстичному напрямку культури. Тут сам Бог може виступати в ролi iстоти, яка не ма" нiяких бажань, якiй нiчого непотрiбно. "Бог зовсiм безпристрасний, йому нiчого непотрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). Тут можна розумiти все так, що конкретний стан людини пiднесений i представлений як Бог. У релiгiйно-мiстичнiй культурi фактично представлено людину, яка ма" певний стан як стан Бога. Ця людина, "досягши трансцендентального стану, вiдразу осяга" вищого Брахмана. Вiн нiколи не вболiва" i нiчого не бажа"" (Прабхупада 1993: 186). На певний час людина дiйсно може не вболiвати i нiчого не бажати. Однак жива людина не може постiйно, взагалi зовсiм нiколи, нiчого не бажати. У мiстицизмi такий стан людини розцiню"ться як вiдсутнiсть прихильностi до чогось. "Людина, яка нiчого не бажа", - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому сутнiсть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чого-небудь у Екгарта" (Фромм 1990: 69). Це може бути характерним для певної людини. Однак i у неї це не може бути постiйним i абсолютним. Це може бути на певний час. Тому в релiгiйно-мiстичнiй культурi ма"мо документальний опис багатьох випадкiв, коли до людини спонтанно, на певний час приходив стан вiдсутностi бажань i прагнень. "Майже вся релiгiйна мiстика ма" прояв у перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34). Але, наприклад, "вже у вiцi п"ятнадцяти рокiв я знаходив задоволення в звичайнiй красi природи. Проявлялося це не тiльки на вiдпочинку, а й в якомусь мiстичному станi, що охоплю" мене. Я знаю, що тисячi людей проходять через таке переживання" (Хаксли 1992: 34). Це приходить поза вольовим iмпульсом, зненацька, раптово. "Раптом, пише Саймондс, у церквi, в гостях, пiд час читання, в хвилини, коли мо" тiло було в спокої, мене охоплювало вiдчуття наближення екстазу. Неспинно оволодiв вiн моїм розсудом i волею" (Джемс 1993: 307). Але до цього у людини був вольовий iмпульс. Попереднiй характер життя, попереднiй психiчний стан був вольовим. I вiн змiнився осяянням, яке прийшло раптово, поза вольовими проявами людини.
  Перед станом екстатичного осяяння, а точнiше енстазного осяяння, у людини завжди присутня вольова напруга, вольовий iмпульс. Тому в рiзних мiстичних школах адепт повинен проходити вольове загартовування. "Прагнення цих шкiл - до надмiрного самозагнуздання, яке пригнiчувало все людське i уподiбнювало душу дереву або каменю" (Нагата 1991: 40). Однак воно, за компенсаторними механiзмами, пробуджувало свою протилежнiсть, осяяння, актуалiзуючи додатковi регуляторнi механiзми у виглядi ПРИПИНЕННЯ, того ПРИПИНЕННЯ, яке "визна" власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477).
  Праобраз ПРИПИНЕННЯ постмодерну, тобто додаткового механiзму саморегуляцiї, коли людина "визна" власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), яке виника" спонтанно, можна знайти ще в прадавнiх текстах античної фiлософiї. Тут "Ерос зображений якраз генi"м, а не богом, тому що вiн позбавлений усiлякого самотиснення, i ", навпаки, тiльки вiчне прагнення" (Лосев 2000: 633). Тобто тут з одного боку творчий генiй i прагнення, а з iншого - самотиснення самодостатностi i вiдсутнiсть прагнення. З цього приводу в сучасному постмодернiзмi "дух виступа" подвiйним чином: як твiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265) може розумiтися як певний стан людини, коли вона умиротворено не дi" при включеному додатковому механiзмi саморегуляцiї, визнаючи "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), визнаючи того Iншого, який позбавлений бажання, Iншого, якому нiчого не потрiбно.
  Дозрiти як самодостатнiй, такий, що не потребу" нiчого, самоумиротворений, такий, що не дi" i не ма" бажань, дехто може тiльки через дiї i бажання. Тобто "Замiсть самостi, яка ґрунту"ться на самiй собi, самодостатнiй, самостi, яка може дозрiти тiльки через активну зустрiч зi свiтом, тут ми ма"мо самiсть не автономну, самiсть, яка втягу" за собою - образами, бажаннями i спонуканнями" (Бинсвангер 1999: 47). Така самiсть - це не глибокий стан ПРИПИНЕННЯ, екстатичний. Не енстаз, а екстаз, в якому ще " бажання, концентроване, "дине, але бажання. Глибокий стан ПРИПИНЕННЯ - це енстаз, тобто самозаглибленiсть у себе, втрата бажань, визнання "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), який одним тiльки своїм поглядом зсередини себе припиня" дiї.
  В реальному життi людина ма" складний комплекс станiв у сво"му творчому процесi. Цi стани змiнюють один одного. Певний стан може швидко перетворитися на свою протилежнiсть. Екстаз iз концентрованим бажанням може швидко перетворитися на глибокий енстаз самодостатнього характеру, який зовсiм не ма" нiяких бажань. Про це нам може повiдати пiкове переживання. "Пiд час пiкових переживань сама природа реальностi може сприйматися бiльш чiтко, а її сутнiсть осягатися бiльш глибоко" (Маслоу 1997: 114). Процес осягнення свiдчить про активнiсть. Але пiкове переживання - це "досконалий, повний досвiд переживання, якому бiльше нiчого непотрiбно. Це самодостатнiй досвiд" (Маслоу 1997: 114). Отже, ми бачимо, що тонкощi людських глибинних станiв потребують ретельного аналiзу рiзних перехiдних стадiй.
  Бажання, на перший погляд, зника", коли приходить задоволення. Задоволене бажання вiдступа". Але ненадовго. Воно швидко поверта"ться знову. Бiльше того, бажання прагне "зберегтись як бажання" (Метц 2010: 90). Постмодернiзм акценту" увагу на тому, що "бажання постiйно вiдтворю" в дiйсностi елемент випадкового" (Каграманов 1986: 62). Проте випадковiсть у постмодернiзмi вiдiгра" важливу, ключову роль. Перевага вiдда"ться "метафiзицi бажання", яка стала утверджуватися в постмодернiзмi" (Марков 1997: 260).
  Якби постмодернiзм не загострював увагу на категорiї бажання, не перетворював i не пiдiймав цю категорiю на рiвень всеохоплюючої метафiзики, той же самий постмодернiзм помiчав би те, що у людей " стани, в яких вони "бiльше не вiдчувають потребу в зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273), в них зникають бажання; вони можуть поглинатися станом ПРИПИНЕННЯ, визнавати "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477).
  Людина ма" тим бiльше свободи, "чим менший примус робить на неї "вiдкрите суспiльство" (Хеффе 2009: 178). Однак "вiдкрите суспiльство", яке да" особистостi максимально розкритися в сво"му творчому потенцiалi, своїми законами i правилами обмежу" свободу проявiв людини. Тому прояв стану ПРИПИНЕННЯ i упокорення своїх пристрастей " доповнюючим потенцiалом для збiльшення свобiдних проявiв особистостi в оточеннi законiв i заборон, так чи iнакше необхiдних для iснування суспiльства i культури.
  Спiльнота людей вiльна в своїх дiяннях у зв"язку з тим, що iснують закони, створенi самою цi"ю спiльнотою, а не закони, якi прийшли ззовнi. Закони, якi створенi спiльнотою людей зсередини самими людьми, спрямованi на загальне благополуччя всi"ї спiльноти. Однак цi закони не можуть працювати повнiстю для всiх. Тому " свобода i для окремих членiв спiльноти вiд тих чи iнших встановлених обмежень. Спiльнота людей да" список певних свобод як основних. До цього списку потрапляють: свобода приватної власностi на певний iндивiдуально-приватний простiр (частка землi), свобода зiбрань (клуб за iнтересом, партiйне зiбрання), свобода слова i, що найголовнiше, право на життя. Подiбнi свободи дають можливiсть людинi мати деяку власну мету. Подiбнi свободи вiдкривають можливостi розвиватися людинi на свiй розсуд. Це ма" назву "права людини".
  Можна уявити навiть те, що закон дозволя" людинi робити все, що вона захоче. Рiвним рахунком - все. Навiть серiйнi вбивства собi подiбних. Однак людська воля все одно обмежена визначенiстю, певними умовами. Людська воля детермiнована фiзичним свiтом. Людська воля обмежена умовами психiчного i соцiального характеру. Однак всi цi обмеженння, всi детермiнованостi не виключають свободу.
  Свобода волi i свобода людських поглядiв не мають неприборканостi проявiв. У своїй визначеностi умовами, у своїй детермiнованостi навколишнiм свiтом фiзичного, психiчного i соцiального характеру вiльна воля i свобiднi людськi погляди самостiйно продукують закони, за якими мають iснувати оточуючi люди. Вiльна воля людини автономна i спроможна видавати закони, за якими необхiдно жити оточуючим, закони, якi повиннi прийняти оточуючi, або ж вiдкинути цi закони.
  Вiльна воля людини " джерелом сво"ї власної визначеностi, яка продуку" визначення, закони. Вiльна воля сама по собi " джерелом бажання дiяти певним чином i нiяк по-iншому не творити дiї. Пориви людських почуттiв як повна автономiя на це нездатнi. На це нездатний соцiальний примус як повна гетерономiя. Однак на це здатна свобiдна, вiльна воля, яка може зупинитися в переживаннi стану ПРИПИНЕННЯ i абсолютно випадково вiдкинути все дрiб"язкове, все непотрiбне i неважливе.
  Свобiдна, вiльна воля зазвичай залежить вiд зовнiшнiх умов i умовностей. Однак свобiдна, вiльна воля вступа" з цими умовами i умовностями в певнi вiдносини. Вiльна воля може визнавати тi чи iншi умови i умовностi або вiдкидати їх.
  Вiдкидаючи тi чи iншi умови i умовностi, свобiдна, вiльна воля людини сво"ю активнiстю домага"ться змiн умов i умовностей. В цьому процесi досить важливу роль вiдiгра" стан ПРИПИНЕННЯ. В цьому станi в людинi припиня"ться все дрiб"язкове, все, що заважало рухатись вперед i розвиватися.
  Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" i вiдкида"!
  Свобiдна, вiльна воля, звичайно, не " незалежною субстанцi"ю духу. Цi"ю субстанцi"ю " стан ПРИПИНЕННЯ, який припиня" всяке пiдпорядкування умовам i умовностям, законам i вже сформованим установкам. Отож припиняються пiдпорядкування i рух до якогось компромiсу. Але це припинення на певний обмежений час, поки стан ПРИПИНЕННЯ зупиня" в людинi все незначне i дрiб"язкове. А потiм почина"ться оновлена моральна дiя людини. Така оновлена дiя морально виправдана. Адже вона не пiдпада" пiд випадковi суб""ктивнi настанови параноїдального або шизоїдного характеру. I тут важливу роль вiдiгра" стан ПРИПИНЕННЯ, який порушить дрiб"язкове i неважливе.
  Оновлена моральна дiя виправдана, бо ж дотриму"ться оновлених законiв, що пiддаються унiверсалiзацiї i служать людям, всiй людськiй спiльнотi.
  Людськi погляди можна вважати вiльними, якщо вони не вписанi у свавiлля i анархiю, а слiдують законам унiверсального характеру, законам для всiх людей спiльноти.
  Отфрид Хеффе, посилаючись на Арiстотеля, вказу" на те, що "вiльний той, хто, замiсть того, щоб триматися за свiй стан i розтратити його, обходиться iз зовнiшнiми благами суверенно i тим самим вирiзня"ться щедрiстю" (Хеффе 2009: 178).
  Обходитися iз зовнiшнiми благами суверенно - це значить бути незалежним i самостiйним по вiдношенню до зовнiшнiх благ. Тут абсолютної суверенностi, незалежностi i самостiйностi по вiдношенню до зовнiшнiх благ бути не може. Людина залежна, не самодостатня. Проте якийсь час вона може переживати стан самодостатностi, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Стан самодостатностi, iншими словами - стан ПРИПИНЕННЯ, нечасто ма" прояв у людинi. Стан ПРИПИНЕННЯ виника" раптово, несвiдомо, в тi перiоди життя, коли людина заблукала у вiдносинах з iншими людьми, коли вона втратила свободу в цих вiдносинах, коли цi вiдносини виявилися хибними i їх треба припинити.
  Стан ПРИПИНЕННЯ з"явля"ться у людини, яка живе не тiльки в демократичному суспiльствi, для розкриття творчого потенцiалу. Стан ПРИПИНЕННЯ з"явля"ться i в людини, яка живе в тоталiтарному суспiльствi, аби хоч якось компенсувати той страх, який втiлю" в громадян влада, втiлю" незмiнний узурпатор, котрий знаходиться при владi багато рокiв.
  Стан ПРИПИНЕННЯ iсну" в самiй природi людини i проявля" себе, коли людинi вкрай треба подивитися на свiт iншими очима, оволодiти собою, вiдсторонитися вiд хибних бажань, вiдчути свободу вiд бажань. Сама природа людини своїм станом ПРИПИНЕННЯ да" їй можливiсть виживати, залишатися творчою одиницею в суспiльних вiдносинах, вiдносинах навiть хибного характеру.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї свобода. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ " складником категорiї свобода.
  Зроблено порiвняння характеристик категорiї щастя i властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. При розглядi документальної лiтератури видiлено головну властивiсть-характеристику стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю-характеристикою " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено цiлий ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї свобода, яку доведено як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Методом компаративiстики встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї свобода в тому, що людина ма" стани, при яких виника" самостiйнiсть по вiдношенню до зовнiшнiх благ, свобода вiд цих благ i вiдсутнiсть бажання в тi моменти, коли мети досягнуто i людина вiльна вiд непотрiбних бажань. Мети досягнуто, i зникають усiлякi дрiб"язковi бажання, виника" свобода вiд непотрiбних бажань. Але це ненадовго, тому що людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань, повна свобода вiд непотрiбного. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях, свобода вiд цих непотрiбних вражень.
  Уважно проаналiзовано документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан свободи i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володi" собою, своїми бажаннями, ста" вiльною вiд дрiб"язкових бажань. В цьому категорiя свободи i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ " додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї свобода i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, сповiльнення i очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виника" свобода як очищення вiд дрiб"язкового.
  Методом компаративiстики встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Але в свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ розумi"ться як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове. Саме тому вiдчува"ться свобода.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Бинсвангер, Л. (1999). Бытие-в-мире. Москва: Рефл-бук; Киев: Ваклер.
  Бурно, М.Е. (2008). О характерах людей (психотерапевтическая книга). Москва: Академический Проект; Фонд "Мир".
  Выготский, Л.С. (1996). Педагогическая психология. Москва: Педагогика-Пресс.
  Делёз, Ж. (1992). Представление Захер-Мазоха (Холодное и жестокое). В Венера в мехах (с. 191 - 313). Москва: РИК "Культура".
  Джемс, В. (1993). Многообразие религиозного опыта. Санкт-Петербург: Андреев и сыновья.
  Долгов, К.М. (1990). От Киркегора до Камю: Очерки европейской философско-эстетической мысли ХХ века. Москва: Искусство.
  Дрискол, К. (2003). Кристева Юлiя (Kristeva, Julia). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Основи.
  Каграманов, Ю.М. (1986). Метаморфозы нигилизма: О "новых философах" и "новых правых". Москва: Политиздат.
  Кристева, Ю. (2004). Избранные труды: Разрушение поэтики. Москва: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН).
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Левин, С. (1996). Кто умирает? Киев: София.
  Леонгард, К. (1989). Акцентуированные личности. Киев: Выща школа.
  Лосев, А.Ф. (2000). История античной эстетики. Поздний эллинизм. Харьков: Фолио; Москва: ООО "Издательство АСТ".
  Марков, Б.В. (1997). Теономная антропология М. Шелера и М. Бубера. В История современной зарубежной философии: компаративистский подход. Санкт-Петербург: Издательство "Лань".
  Маслоу, А. (1997). Психология бытия. Москва: Рефл-бук; Киев: Ваклер.
  Махарши, Шри Рамана. (1999). Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам.
  Метц, К. (2010). Воображаемое означающее. Психоанализ и кино. Санкт-Петербург: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Мурашкин, М.Г. (2006). Записи 2005 года. Днiпропетровськ: СIЧ.
  Нагата, Х. (1991). История философской мысли Японии. Москва: Прогресс.
  Ортега-и-Гассет, Х. (2000). Камень и небо. Москва: Грант.
  Ортiс, Лiза М. (2003). "Я"/iнший (self/other). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Вид-во Соломiї Павличко "Основи".
  Прабхупада, С. (1993). Учение Шри Чаитанйи. Москва: Бхактиведанта бук траст.
  Селин, Я.А. (2004). Феноменология интерсубъективности. Санкт-Петербург: Наука.
  Фромм, Э. (1990). Иметь или быть? Москва: Прогресс.
  Хаксли, Д. (1992). Религия без откровения. Москва: Знание.
  Халапсис, А. В. (2017). Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории. Днепр: Середняк Т.К.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Свобода. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Шестов, Л.И. (2001). На весах Иова. Москва: ООО "Издательство АСТ"; Харьков: Фолио.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  СТРАХ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження " доведення вiдсутностi подiбностей категорiї страху i стану ПРИПИНЕННЯ. Для досягнення цi"ї мети з"ясову"ться, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ як певний психологiчний стан людини розумi"ться дослiдником як стан вiдсутностi страху, за якими властивостями-характеристиками вiн ма" можливiсть не входити в таку фiлософську категорiю як страх.
  Методологiя ґрунту"ться на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї страху i стану ПРИПИНЕННЯ. В цьому дослiдженнi метод компаративiстики явля" собою виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджу"ться. При цьому розглядаються рiзнi погляди на страх як фiлософську категорiю в її iсторичних змiстовних змiнах. Навiть розглядаються постiйнiсть i змiннiсть у рiзний iсторичний час (Halapsis 2021: 5-17).
  Наукова новизна поляга" в тому, що вперше розгляда"ться порiвняння категорiї страх i стану ПРИПИНЕННЯ. Проаналiзовано документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть такого стану людської свiдомостi, як ПРИПИНЕННЯ. За цi"ю, головною, характеристикою було проведено аналiз порiвняння стану "ПРИПИНЕННЯ" i фiлософської категорiї страх у рiзних фiлософських напрямках сучасностi, включаючи екзистенцiалiзм. Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Їх зiставлено з характеристиками, якi ма" категорiя страх у рiзних напрямках екзистенцiалiзму.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не " подiбними до характеристик категорiї страх. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ не " складником цi"ї категорiї. Тобто властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не збiгаються з характеристиками категорiї страх. Встановлено, що пережива"ться стан, при якому людина вiдчува" самодостатнiсть i вiдсутнiсть страху. Зника" на деякий час усiляка напруга. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна свобода вiд страху, вiдсутнiсть страху. Також встановлено, що нема" потреби у зовнiшнiх враженнях. Людина вiльна вiд усiляких залежностей. Вiдчува"ться свобода вiд страху.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi вiдчуття вiдсутностi страху, так само, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина ста" над своїми бажаннями, володi" собою, вона вiльна вiд страху. Цим стан страху i стан ПРИПИНЕННЯ - не " подiбними.
  Ключовi слова: категорiя, страх, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ не " складником категорiї страх.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показу", що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iсну" така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються через категорiю страх, де "через страх людина виявля" свою екзистенцiальну специфiку - кiнцевостi" (Стрелков 2009: 186), коли мова йде про екзистенцiйний страх. Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиня"ться це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залиша"ться недоведеним те, складником якої категорiї не " стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi поляга" в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ не " складником категорiї страх.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї страх. Розгляда"ться положення, де "дух виступа" подвiйним чином: як твiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265) може розумiтися як певний стан людини, коли вона умиротворено не дi" при включеному додатковому механiзмi саморегуляцiї, визнаючи "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477). Також акценту"ться увага на незмiнностi властивостей-характеристик феноменiв, якi розглядаються, при iсторичних змiнах (Halapsis 2021: 5-17).
  Страх. Стан ПРИПИНЕННЯ зовсiм позбавлений нервової напруги, страху. Тут виника" припинення того, з приводу чого страху не повинно бути. Припинення тих образiв, тих уявлень, з приводу яких страх ма" бути вiдсутнiм.
  Саме слово "страх" за сво"ю сутнiстю познача"ться як "тiснити", "душити". Страх - це стан, який придушу" людину, не да" їй вiльно дiяти. У фiлософiю тема страху потрапля" з творами К""ркегора. К""ркегор бачив вiдмiннiсть мiж страхом як боягузливiстю перед конкретним явищем i страхом-вiдкритiстю перед тим, що переду" свiту явищ, що да" змогу сприймати реальнiсть як об""ктивнiсть, робить можливим "саму об""ктивацiю реальностi" (Стрелков 2009: 186). Таке розумiння страху увiйшло у фiлософiю i розвинулось в такому фiлософському напрямку, як екзистенцiалiзм. Екзистенцiалiзм розумiв страх як певне переживання. В екзистенцiалiзмi це переживання безпосередн". I це безпосередн" переживання iсну" з приводу необхiдностi вибору.
  Людина вибира". Вона може вибрати незначне i неважливе нi для себе, нi для iнших людей. Але в людинi " регуляторний механiзм стану ПРИПИНЕННЯ. Цей механiзм припиня" непотрiбнi дiї людини. Про цей механiзм говорить гетерологiя, позначаючи його як стан Iншого, або ПРИПИНЕННЯ, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Людина живе у свiтi, який бiльший за неї в безкiнечну кiлькiсть разiв. Цей свiт змiню"ться i може зачепити людину. Вiн може поглинути її зовсiм. Може бути поглинання не тiльки окремої людини, а й людства взагалi. Це може бути, наприклад, космiчна катастрофа, коли якийсь астероїд зiштовхнеться iз землею або згасне Сонце. Тобто людина повинна так чи iнакше щось робити на шляху особистого спасiння. Тому необхiдно припиняти непотрiбну дiяльнiсть, яка може заважати рухатись вперед - задля особистого спасiння i спасiння iнших людей.
  Вiд об""ктивної реальностi до людини йде загроза, i через це людина ма" стрес, нервову напругу, а також страх. Екзистенцiалiзм вказу", що страх - вiд переживання необхiдностi вибору. А вибирати потрiбно, щоб пристосуватися до цього свiту. Людина вибира", отже вона цiлком притомна. Одна з характеристик свiдомостi - це вибiр. Свiдомiсть проявля"ться, коли людина вибира". Але важливо те, що саме вона вибира". Непотрiбний вибiр потрiбно припиняти. На це iсну" в природi людини стан ПРИПИНЕННЯ, який з"явля"ться випадково i раптово.
  Екзистенцiалiзм розкрива" iдею екзистенцiї. Тут екзистенцiя розгорта" себе в процесi вибору можливостей. Екзистенцiя розкрива" i розгорта" себе в процесi вибору власних можливостей. Постмодернiзм же каже про ПРИПИНЕННЯ, або стан Iншого, як про припинення i зникнення непотрiбних дiй, що нарощу" власнi можливостi. Коли припиняються непотрiбнi дiї, у людини виника" бiльше можливостей.
  Екзистенцiя вибира" себе. В цьому випадку екзистенцiя ста" визначеною. Екзистенцiалiзм доводить, що людина, визначившись, знищу" себе. Визначившись, людина вiдкида" свою всезагальнiсть. В людинi " багато нереалiзованих можливостей. А вiдкидаючи свою всезагальнiсть, людина вiдкида" власнi нереалiзованi можливостi. Тобто людина звужу"ться. Але вона ". I " можливiсть втрати себе. Саме тому виника" страх, страх з приводу втрати. Це екзистенцiальний страх. Вiн виника" вiд очевидної втрати себе. Смерть " очевидною втратою себе. Однак це " ще й неминуча втрата себе. Очевиднiсть i неминучiсть втрати людиною себе повертають людину до себе. Людина почина" орi"нтуватись на сенс свого короткого життя. Вона почина" шукати себе iстинного в сво"му життi.
  Страх очевидностi i неминучостi втрати себе для людини подiбний до самогубства. Але таке самогубство не справжн", а подiбне до напружених уявлень, стресу, який може компенсуватися народженням людини заново. Людина оновлю"ться. Оновлення можна фiксувати, коли людина ма" стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мартiн Гайдеґґер у сво"му екзистенцiалiзмi сполуча" страх iз тимчасовiстю i кiнцевiстю Dasein. Dasein - це буття-до-смертi. Коли Dasein "у себе", то це подiбне до стану ПРИПИНЕННЯ. Dasein Мартiна Гайдеґґера, коли воно з сущим, то воно не " "у себе". Таке положення подiбне до стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан також iсну" поза сущим. Тут прояв сущого припиня"ться як непотрiбне i застарiле. Стан ПРИПИНЕННЯ - це коли людина "у себе". Але це не повсякденне "у себе", коли людина засвiдчу" свої думки i спонукання. В станi ПРИПИНЕННЯ людина знаходиться в певному видi трансу. I тут "у себе" - не повсякденне, а поглиблене.
  За екзистенцiальними роздумами страх вiдкрива" свiт. Тут страх вiдкрива" навiть саме буття. Але це не ма" вiдношення безпосередньо до стану ПРИПИНЕННЯ, адже в станi ПРИПИНЕННЯ нема" нiякого страху взагалi. Тому такий екзистенцiальний страх можна вiднести до повсякденностi, а не до виняткових раптових випадкiв виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Для екзистенцiального страху треба зробити виняток. Результатом цього страху " вiдкриття такого буття, яке не можна концептуалiзувати. Тобто вiд такого страху людинi вiдкрива"ться буття, яке не можна уявити як певне буття. А такi явища вже можна розумiти в традицiях апофатичного мiстицизму. Тому можна розумiти, що екзистенцiальний страх ма" мiсце перед виникненням стану ПРИПИНЕННЯ. Цей страх зазвичай компенсу"ться станом ПРИПИНЕННЯ. Екзистенцiйний страх виника" в свiдомостi, яка сприйма" свою кiнцевiсть. Сприйняття кiнцевостi розгорта"ться як не-буття. Натяк на не-буття показу", що вже виник перехiд до стану ПРИПИНЕННЯ. Адже саме в цьому станi припиняються конкретики буття, зника" в людськiй психiцi все зайве i стан ста" подiбним до не-буття. Але це не повна порожнiсть i повний перехiд до ПРИПИНЕННЯ. У свiдомостi ще блука" якесь сприйняття, якiсь думки. Екзистенцiалiзм це розумi" як другий план свiту.
  Якщо екзистенцiалiзм вважа", що не-буття не iсну" як суще, то таке положення речей спiвпада" з розумiнням стану ПРИПИНЕННЯ у людини як не-буття i буття думок як суще. В станi ПРИПИНЕННЯ припиняють сво" iснування непотрiбнi думки i спонукання.
  Екзистенцiалiсти вважають, що не-буття " умова i джерело сущого. Якщо проводити аналогiї зi станом ПРИПИНЕННЯ, то можна сказати, що цей стан як не-буття не обов"язково повинен бути умовою i джерелом сущого, тобто думок i спонукань. Стан ПРИПИНЕННЯ - це компенсаторний процес. Якщо вiн супроводжу" творчий процес в людинi, то можна говорити, що стан ПРИПИНЕННЯ " умовою i джерелом сущого. Але стан ПРИПИНЕННЯ може i не брати участь у творчих процесах людини. Вiн може тiльки очищувати психiчну сферу вiд застарiлого i непотрiбного сущого.
  За екзистенцiалiстською фiлософi"ю Мартiна Гайдеґґера через страх Dasein виявля" буття i вiдкрива"ться цьому буттю. Якщо проводити iдею подiбностi ПРИПИНЕННЯ i Dasein, то спiвпадiння може бути в тому, що у людини йде процес вiдкриття буттю, оновленому буттю пiсля виникнення компенсаторного процесу стану ПРИПИНЕННЯ. Через страх ПРИПИНЕННЯ i Dasein виявля" буття. Але в станi ПРИПИНЕННЯ страх зовсiм зника". Проходить процес компенсацiї. Був страх. Пройшов процес компенсацiї. I страх повнiстю зник. Виник стан без страху, або стан ПРИПИНЕННЯ. Припинилось iснування страху.
  Подiбнiсть ПРИПИНЕННЯ i Dasein в тому, що страх сприя" тому, щоб ПРИПИНЕННЯ, а отже i Dasein вiдбулось. Не було б страху, то не було б i компенсаторного процесу ПРИПИНЕННЯ. Як ПРИПИНЕННЯ, так i Dasein вiдбуваються як мiсце, де " буття, де буття "у себе". Такi роздуми нагадують демонстрацiю психологiчних переживань i станiв. Серед цих станiв людина знаходить особливий стан, вищий, священний. У модернiзмi цей стан Мартiн Гайдеґґер познача" як Dasein. В постмодернiзмi Жорж Батай i Жак Деррiда позначають цей стан як стан Iншого. Є подiбнiсть i " розбiжнiсть в перелiку властивостей-характеристик i в розумiннi цього феномену. Але в основному ми бачимо спiвпадiння. Саме тому i в розумiннi страху можна бачити подiбнiсть. Наприклад у Мартiна Гайдеґґера i у Жана-Поля Сартра можна бачити подiбнiсть думок з приводу страху. Розбiжнiсть теж можна побачити. Наприклад, у ставленнi до питань моралi.
  Страх, ким би вiн не був оцiнений, яких би напрямкiв цi оцiнки не торкались, модернiзму чи постмодернiзму, все одно фiлософiя встановлю" обов"язковий зв"язок з вiдповiдальнiстю людини. Людина ма" страх вiд того, що ма" вiдповiдальнiсть за свiй вибiр. Вибiр не торка"ться тiльки людської особистостi. Вибiр виходить за межi людини. Людина " частиною людства. Тому iндивiдуальний особистий вибiр людини торка"ться i всього людства. Людина вiдповiдальна за свiй вибiр. Страх присутнiй, оскiльки присутня вiдповiдальнiсть. Але в станi ПРИПИНЕННЯ нема" нiякого страху. Людина на вiрному шляху, тому що припиня"ться неправильний вибiр, припиняються й дiї з приводу цього вибору.
  Екзистенцiя. Екзистенцiя - це стан, який виника" вiд Божественного Буття, стан, в якому людина виявля" себе. ПРИПИНЕННЯ, або стан ПРИПИНЕННЯ, аналогiчно, так само виника" вiд Божественного Буття. Таке твердження можна прийняти, оскiльки саме Божественне можна розумiти по-рiзному. Тому певне розумiння Божественного, про яке буде сказано нижче, легко впису"ться в характеристики ПРИПИНЕННЯ. Екзистенцiя - це категорiя, яка опису" конкретне буття. ПРИПИНЕННЯ - це також конкретний феномен психiчного буття людини.
  У середньовiччi екзистенцiю розумiли як спосiб буття феноменiв, похiдний вiд Божественного буття. Тут феномени iснують тому, що вони чимось обумовленi, з чогось виникають. А виникають - iз Божественного стану. За аналогi"ю у людини стан очищення i просвiтлення виника" зi стану ПРИПИНЕННЯ як Божественного стану. Тут ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiя подiбнi. Екзистенцiальнiсть повсякденного психiчного свiту людини виража" незавершенiсть, недосконалiсть. Екзистенцiальнiсть повсякденного психiчного свiту виража" нетотожнiсть собi. Незавершенiсть, недосконалiсть i нетотожнiсть вiдбуваються з неспiвпадiння у всiлякого створеного феномена сутностi iснування i екзистенцiї. Таке розумiння екзистентностi середньовiччя змiнилося в наш час на те уявлення, що екзистенцiя, перш за все, ма" такi властивостi-характеристики, як безосновнiсть i безумовнiсть. I тут можна проводити чiтку аналогiю зi станом ПРИПИНЕННЯ. Справа в тому, що ПРИПИНЕННЯ ма" таку властивiсть-характеристику як безосновнiсть. Безосновнiсть поляга" в тому, що може бути припинення всiляких проявiв людини. А безумовнiсть ПРИПИНЕННЯ - це та її властивiсть-характеристика, що лежить в основi феномена, який ми розгляда"мо. Цi"ю властивiстю-характеристикою ПРИПИНЕННЯ розумi"ться як особливiсть, якою воно вiдрiзня"ться вiд трансiв рiзного роду. Однак цi"ю властивiстю-характеристикою ПРИПИНЕННЯ подiбне до екзистенцiї. Стани людини безумовного характеру описанi у фiлософiї i психологiї як сакральне (Кайуа 2003: 30-300). Це сакральне виника" в людинi i торка"ться лише людського iснування. Тобто екзистенцiя, як i ПРИПИНЕННЯ, ста" фактично певним станом людини, станом безумовного характеру. Безумовнiсть феноменiв, якi розглядаються, феноменiв ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiї, да" пiдстави вiдхиляти всi методичнi принципи редукцiонiзму рацiоналiстичного характеру. Справа в тому, що ПРИПИНЕННЯ, так само, як i екзистенцiя, " складними феноменами. I до таких складних феноменiв неможливо застосувати закони, що пояснюють бiльш простi явища.
  Екзистенцiю можна тiльки констатувати, а не виводити з чого б то не було розумовими процедурами. Вона "пережива"ться". Те саме можна сказати i по вiдношенню до ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ можна констатувати, як "вiн "", цей стан ". Те саме можна казати про стани, якi документально засвiдченi в культурi апофатичного мiстицизму.
  I екзистенцiю, i стан ПРИПИНЕННЯ, i стани апофатичного мiстицизму неможливо пояснити. Але багато чого важко пояснити iншiй людинi, котра не мала чутт"вого досвiду з приводу якихось речей. Наприклад, якщо людина в сво"му життi нiколи не вживала чогось кислого, то пояснити їй, яке це кисле, неможливо. Те саме можна казати по вiдношенню до екзистенцiї, стану ПРИПИНЕННЯ, станiв апофатичного мiстицизму. Якщо людина не переживала подiбне, то пояснити їй щó це таке - неможливо. Тобто досвiд екзистенцiї неможливо безпосередньо передати iншiй людинi. Те саме можна сказати i по вiдношенню до стану ПРИПИНЕННЯ. Досвiд стану ПРИПИНЕННЯ неможливо безпосередньо передати iншiй людинi. I екзистенцiя, i стан ПРИПИНЕННЯ - це чиста випадковiсть. Але стан ПРИПИНЕННЯ не " ззовнi динамiчним явищем. Тут припиня"ться певна сфера психiчних процесiв. Те саме можна сказати i про екзистенцiю. Але в екзистенцiалiзмi як у системi фiлософських концепцiй категорiя екзистенцiя розумi"ться по-рiзному. Наприклад, Мартiн Гайдеґґер розгляда" екзистенцiю як динамiчне явище. Можна вважати, що момент динамiзму " тому, що саме припинення - це процес, процес припинення непотрiбних проявiв людини. Гайдеґґер розгляда" iснування як про"ктування людиною себе в майбутн". Такий динамiзм психiчного життя людини не вiдобража" процес ПРИПИНЕННЯ. Адже ПРИПИНЕННЯ - це припинення непотрiбних про"ктувань.
  Через екзистенцiю розгорта"ться розумiння того, що людське iснування розкрива" себе поза контактами з iншими людьми, розкрива" особистiсне iндивiдуальне ставлення до смертi, до скiнченностi iснування як важливе. Важливiсть цього в станi ПРИПИНЕННЯ знижу"ться. Проходить припинення ставлення до смертi в тих проблемах, де людина не може на щось вплинути, щось змiнити.
  В екзистенцiалiзмi скiнченнiсть познача"ться як тимчасовiсть. З тимчасовiстю людина зiштовху"ться в сво"му повсякденному свiдомому життi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це не повсякденне життя, а особливе, досконале. I свiдомiсть тут звужу"ться до ре"страцiї свого iснування в теперiшньому часi, до чутт"вої ре"страцiї того, що " всерединi душi. А там нiчого не вiдбува"ться, оскiльки йде процес припинення всього непотрiбного, що накопичилось у людини.
  Екзистенцiалiзм каже про те, що сутнiсть людини - це його екзистенцiя, де спосiб людського буття сво"ю сутнiстю розташову"ться в iсторiї iснування людини. В цiй iсторiї йде розкриття екзистенцiї, коли людина то "виходить iз себе" то "поверта"ться в себе". Це процес пошуку людиною себе. Людина смертна, i тому вона шука" себе. У пошуках людина виявля" себе як певне "мiсце iснування". Це мiсце iснування " "тут-iснування". I це екзистенцiальне "тут-iснування" спiвпада" з ПРИПИНЕННЯМ, яке " теперiшнiсть.
  Людина, шукаючи себе, вда"ться до крайнощiв. Спочатку вона "виходить iз себе" своїми установками. Це екстаз. Потiм людина "поверта"ться в себе", "поглиблю"ться в себе". Це енстаз. Але до людини приходить i рiвновага, коли йде процес ПРИПИНЕННЯ непотрiбних дiй.
  Екзистенцiалiзм. Стан ПРИПИНЕННЯ, його властивостi-характеристики можна знайти в екзистенцiалiзмi як фiлософському вченнi. Це вчення акценту" увагу на унiкальностi людського iснування. Цю унiкальнiсть екзистенцiалiзм абсолютизу", стверджуючи, що її неможливо висловити в поняттях. А таке положення речей спiвпада" з думками апофатичного мiстицизму про мiстичнi стани, спiвпада" зi станом ПРИПИНЕННЯ, який теж неможливо висловити в поняттях.
  Екзистенцiальну направленiсть думок започаткував С. К""ркегор. Вiн протиставив екзистенцiю i систему. Логiка розчиня" людське iснування в мисленнi. Але iснування людей у своїй повнотi i неповторностi не може бути схоплено думкою у малих i дрiбних подробицях. Iснування людської душi у своїх особливостях не може бути повнiстю проникливим для думки i повнiстю вкладатися в поняття i судження абстрактного характеру. C. К""ркегор вказував на те, що екзистенцiя - це те, що не може бути зрозумiлим завдяки абстрактному мисленню, завдяки абстрактним вiдстороненням. Такi роздуми про екзистенцiю спiвпадають з роздумами про стан ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ, так само, як i екзистенцiя, не може бути повнiстю проникливим для думок i не може бути представленим у поняттях. Саме тому " твердження, за яким до стану ПРИПИНЕННЯ не можуть бути застосованi науковi методи дослiдження. ПРИПИНЕННЯ як регуляторний компонент самосвiдомостi i самопiзнання не може бути пiзнаним при використаннi наукових способiв отримання об""ктивних iстин. Хоча всяке явище i всякий феномен може бути схильним до наукових методiв дослiдження.
  Екзистенцiя - це "внутрiшнiй" стан людини. Цей стан може переходити у зовнiшнiй предметний свiт. ПРИПИНЕННЯ - це теж внутрiшнiй стан людини. Та коли йде дуже сильне зовнiшн" подразнення, то рiвень сили цього стану може знижуватись, i людина почина" дiяти зовнi.
  Екзистенцiалiзм стверджу", що зовнiшн" предметне iснування людини явля" собою не iстинне i не справжн" iснування. Але людина може вибрати споглядально-чутт"ву форму свого iснування, яке буде направлене до "самого себе". Направленiсть людини до "самого себе", до сво"ї неповторної особистостi за екзистенцiальними iдеями - це справжн" iснування. Подiбнiсть можна бачити i при станi ПРИПИНЕННЯ. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це не тiльки виключно раптовий феномен, вiн ще й спустошу" внутрiшнiй свiт людини як непотрiбний i застарiлий. Щоб потiм оновлюватися, потрiбнi впливи зовнiшнього свiту. Споглядально-чутт"вий спосiб життя - це вправи задля засвiдчення своїх спонукань i задля оволодiння собою для подальших зовнiшнiх дiй. Перетворювати зовнiшнiй свiт не варто. ПРИПИНЕННЯ - це лише допомiжний спосiб iснування спонтанного характеру.
  Екзистенцiалiзм - це вчення про буття. Тобто - це онтологiя. Але ця онтологiя суб""ктивна, розгляда" внутрiшнiй свiт людини. В цьому внутрiшньому свiтi екзистенцiя iсну" в структурi сущого. Тут бачимо структуру загального характеру, яка охоплю" людську реальнiсть як таку. Ця людська реальнiсть - не самостiйна, залежна. Вона залежить вiд "iншого", вiд того "iншого", що iсну" поза людиною, точнiше поза людським. Сутнiсть, природа цього "iншого" " "трансценденцiя". Про це каже фiлософiя. Релiгiйно-мiстична культура каже про Божественне. Особливо чiткi роздуми можна знайти в апофатичнiй теологiї i апофатичному мiстицизмi. За традицi"ю апофатичнi роздуми не демонструють позитивних визначень Божественного, а вiдсторонюються цiлим рядом заперечень. У роздумах присутня цiла система заперечень, що можна вважати сво"рiдною практикою, технологi"ю натякiв. Через цi натяки в небокраї людського буття можна отримати "справжн" iснування".
  Екзистенцiалiзм стверджу", що коли у людини нема" устремлiння до трансценденцiї, то така людина деграду". Деграду" людська реальнiсть як така. I людина знеособлю"ться у повсякденностi. В повсякденностi вiд стану ПРИПИНЕННЯ iсну" тiльки слiд. Тут деградацiя може виникнути, якщо людина не мала ПРИПИНЕННЯ яке нiвелю" непотрiбне.
  Екзистенцiалiзм розкрива" бутт"ву характеристику екзистенцiї як людського реального внутрiшнього свiту. Цей свiт як вищий вiдчува"ться людиною навiть у тих ситуацiях, коли вона вiдiйшла вiд свого iдеалу, заблукала, втратила себе. Споглядаючи, засвiдчуючи себе, людина може оволодiти собою, повернути втрачене. На це натяка" стан ПРИПИНЕННЯ, який колись стався в людинi.
  В екзистенцiалiзмi дослiдження екзистенцiї поверта"ться розумiнням цi"ї екзистенцiї як iнтенцiонального буття. На таке осмислення екзистенцiї орi"нтують Мартiн Гайдеґґер, Жан-Поль Сартр. Таке розумiння екзистенцiї " буття в свiтi. Вiд стану ПРИПИНЕННЯ при буттi людини в свiтi залиша"ться лише слiд. Коли розумi"ться екзистенцiя як буття в свiтi, то мова йде про опис реального свiдомого буття людини. I екзистенцiя тут - як певний момент духовного iснування людини.
  Екзистенцiалiзм розумi" буття людини як свiт, буття в цьому свiтi, буття (свiт - буття-в-свiтi - буття). В цiй категорiальнiй структурi ПРИПИНЕННЯ " момент. Цей момент - екзистенцiя, тобто буття-в-свiтi. Це не повсякденне буття в свiтi, а потойбiчне буття зi свiтом. Тут свiт лише як арена повсякденностi. Тобто свiдомiсть явля" собою лише свiдчення всього того, що " в людинi i навколо людини. Таке iснування безособове. А особове, повсякденне iснування в свiтi тут " несправжнiм iснуванням. Направленiсть людської реальностi на свiт познача"ться як несправжн" iснування. В екзистенцiалiзмi роздуми спiвпадають з роздумами апофатичного мiстицизму. У людини справжн" iснування, якщо у неї " направленiсть до потойбiчного. ПРИПИНЕННЯ не потребу" направленостi, а виника" раптово. Але страх спонука" людину до справжнього iснування. Цим ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiя подiбнi. Хоча в екзистенцiалiзмi страх якийсь метафiзичний. Це прозрiння, яке потряса" людину. Таке прозрiння може бути i при ПРИПИНЕННI. Людинi вiдкрива"ться її зяюча безодня iснування. При ПРИПИНЕННI - це абсолютний спокiй. Рiшення присутн". В екзистенцiалiзмi нема" спокою, а " ризик рiшення. Це справжн" iснування.
  Екзистенцiя в релiгiйному екзистенцiалiзмi бiльш спiвпада" з ПРИПИНЕННЯМ. Але тут спiвпадiння лише в самозаглибленостi. Самозаглибленiсть да" людинi можливiсть знайти нове, трансцендентне явлення буття. Тобто да" можливiсть виникненню в людинi стану ПРИПИНЕННЯ.
  Нерелiгiйний екзистенцiалiзм вказу" на те, що буття не може бути свiдомiстю, бо таке буття втратить тотожнiсть iз самим собою. I абсолютне буття не може бути особистiсним, особистiстю. Тут стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати певним станом людської особистостi, коли " справжн" iснування.
  Аскеза заперечення iсну" як в релiгiйному екзистенцiалiзмi, так i в нерелiгiйному. Вона iсну" i в апофатичному мiстицизмi. I таке заперечення можна розумiти як практику отримання вищого, абсолютного буття людини. Це отримання просвiтлення i пробудження, коли людина не спокуша"ться, заперечуючи рiзнi сприйняття i впливи, йде своїм шляхом. Тодi в неї i виника" стан вищого характеру, стан абсолютного буття, виника" стан ПРИПИНЕННЯ. Проте стан ПРИПИНЕННЯ може виникнути i раптово, випадково. У повсякденному буттi людина засвiдчувала свої спонукання, працювали процеси самосвiдомостi, усвiдомлення того, що не можна пiддаватися спокусам. Людина робила вольовi зусилля проти спокус i непотрiбного. Тодi раптово i випадково прийшов стан ПРИПИНЕННЯ, при якому автоматично i без зусиль припинилися всi непотрiбнi дiї. В екзистенцiалiзмi вольова практика не пiддаватися тому, що " перешкодою на шляху. Це розумi"ться як "Неприйняття всього", "Велика вiдмова".
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не " подiбними до характеристик категорiї страх. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ не " складником категорiї страх.
  Зроблено порiвняння характеристик категорiї страх i властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. При розглядi документальної лiтератури видiлено головну властивiсть-характеристику стану ПРИПИНЕННЯ. Цi"ю властивiстю-характеристикою " процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено цiлий ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї страх, яку доведено як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму, а також екзистенцiалiзму.
  Методом компаративiстики встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ не " подiбним до категорiї страх. Стан ПРИПИНЕННЯ " станом, при якому вiдсутнiй не тiльки страх, а навiть якась мала напруга. Тобто людина ма" стани, при яких виника" самодостатнiсть i вiдсутнiсть страху. Людина вiльна вiд напруги i страху компенсаторного характеру. Мети досягнуто, i зникають усiлякi душевнi напруги, виника" свобода не тiльки вiд страху, а й вiд всiлякої незначної стресової напруги. Але це ненадовго, тому що людина не самодостатня, ма" потреби задля свого iснування. I напруги з"являються. Однак людина вже володi" собою. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - не просто вiдсутнiсть страху. Це повна вiдсутнiсть якоїсь найменшої нервової напруги, повна свобода вiд стресу. Навiть виника" стан, в якому нема" потреби у зовнiшнiх враженнях, якi б дали якусь напругу, свобода вiд нервової напруги.
  Проаналiзовано також i документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що не стан страху, а стан ПРИПИНЕННЯ ма" ту особливiсть, що людина володi" собою, ста" вiльною вiд страху. В цьому категорiя страху i стан ПРИПИНЕННЯ не " подiбними.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що не в категорiї страх, а в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, сповiльнення i очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища.
  Методом компаративiстики встановлено, що ми ма"мо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиня" всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть, припиня" страх. Припиня"ться навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, ма" сенс, адже в позасвiдомому вiдклада"ться засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ з якоїсь причини призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже ПРИПИНЕННЯ розумi"ться як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиня"ться в людинi все неголовне, дрiб"язкове, те, що давало напругу i страх. Саме тому вiдчува"ться уповiльнення вiд страху.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Кайуа, Р. (2003). Миф и человек. Человек и сакральное (С.Н. Зенкин, Пер.) Москва: ОГИ.
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши, Шри Рамана. (1999). Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Ортiс, Лiза М. (2003). "Я"/iнший (self/other). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Вид-во Соломiї Павличко "Основи".
  Стрелков, В. (2009). Страх. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Халапсис, А. В. (2017). Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории. Днепр: Середняк Т.К.
  Шестов, Л.И. (2001). На весах Иова. Москва: ООО "Издательство АСТ"; Харьков: Фолио.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  Ти помреш. А те, що ти впливав на мене, на iнших людей, то це все залишиться. Ти перетворював мене собою. А я надалi буду перетворювати iнших тобою, тим, що ти в менi залишив.
  Так буде, поки iснують люди, поки якась комета не зруйнувала планету Земля, не скоротила життя людству як такому...
  ...
  ...
  ПИСЬМО - 2023: дополнение первое
  ...
  ...
  Просыпаюсь.
  Медитирую-молчу.
  Пишу слова.
  Медитирую-молчу, экстазирую-бормочу...
  Пишу слова.
  ...
  ВEРСЭ, СТИХОТВОРЕНИЕ В ПРОЗЕ, ВЕРЛИБР, СТИХОТВОРЕНИЕ, ЭССЕ, ПИСЬМО, WRITING, СТАТТЯ. Здесь от непосредственного к опосредованному.
  ...
  ...
  Может быть... Может быть, я не тот?
  Я не тот, кем я был вчера?
  Ощущаю другой поворот.
  Это новое движет. Ура!
  Новизна молодит, молодит
  И надежды дарует в кредит.
  ...
  ...
  Человек своей деятельностью может препятствовать исчезновению человечества.
  О!
  Никаких лишних движений. Работа на спасение. Необходимо препятствовать исчезновению человечества.
  ...
  ...
  ВЕЧНОЕ может быть, а может и не быть, прекратиться. ВЕЧНОЕ может прекратиться, перестать быть ВЕЧНЫМ. Человек может его длить, сохранять, может влиять на его существование.
  
  Этот час, этот час отчасти...
  Этот мир. Он сгорает весь.
  По законам любви и страсти
  Жертвы будут, и их не счесть.
  По законам любви и власти
  ВЕЧНОСТЬ есть, покамест есть.
  ...
  Бдительность, она может влиять на ВЕЧНОЕ.
  ...
  ...
  Что мне надо?
  Мне надо, чтобы люди уцелели в будущем. Тогда мои энергии, которыми я изменял сообщество людей, энергии, которыми влиял на это сообщество и на человечество в целом, сохранятся, а не рассеются в бесконечных пространствах Вселенной, Космоса.
  ...
  ...
  Если ты хочешь, чтобы от тебя хоть что-то осталось после твоей смерти, то должен постараться чтобы человечество осталось как таковое, хоть в каком-то виде осталось.
  ...
  ...
  Умру. И... даже если памяти обо мне не будет у людей, я всё равно останусь - своими действиями вписанный в человеческий род. Пока, конечно, этот род будет существовать.
  Память о человеке может и не сохраниться. Сохраняется память о гениях и героях, о тех, кто много сделал для людей или против людей. Но всё равно любые деяния человека вписываются в то сообщество, в котором он живёт. Человек изменяет сообщество своими деяниями. И... человек всё равно будет встроен в то сообщество, в котором он обитал. Пока, конечно, существует это сообщество.
  Если сообщество людей исчезнет, то и энергии, которые изменили это сообщество, рассеются, исчезнут, растворятся.
  Сообщество людей может исчезнуть под влиянием космических катастроф. Например, под влиянием кометы, которая может ударить по планете Земля и покончить с человечеством.
  ...
  ...
  ПИТАНИЕ
  ЗАВТРАК:
  1.Или кислые фрукты и ягоды.
  2.Или сладкие фрукты и ягоды.
  3.Или дыни.
  ОБЕД:
  1.Или из зерновых что-то одно (или рис, или гречка и т.п.) и овощи-корнеплоды с маслом (морковь, свекла, редька, редис и т.п.).
  2.Или из бобовых что-то одно (или горох, или фасоль, или бобы и т.п.) и овощи-корнеплоды с маслом (морковь, свекла, редька, редис и т.п.).
  УЖИН:
  1.Или семечки и овощи-некорнеплоды с маслом (капуста, помидоры, огурцы и т.п.).
  2.Или орехи и овощи-некорнеплоды с маслом (капуста, помидоры, огурцы и т.п.).
  3.Или сыр и овощи-некорнеплоды с маслом (капуста, помидоры, огурцы и т.п.).
  4.Или молоко.
  5.Или невегетарианское (или яйца, или рыба, или мясо).
  ...
  ...
  
  ПИСЬМО 2023: дополнение первое
  (WRITING 2023: first addition)
  ...
  ...
  ГРАММАТИКА АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА (ENGLISH GRAMMAR)
  ...
  ...
  Человек действует, препятствуя исчезновению человечества (Man acts to prevent the extinction of humanity).
  ...
  ...
  Человек действует, чтобы предотвратить вымирание человечества (Man acts to prevent the extinction of mankind).
  ...
  ...
  1. Человек будет влиять на ВЕЧНОЕ (Man will influence the ETERNAL; Man will affect the ETERNAL).
  2. Человек влияет на ВЕЧНОЕ сейчас, всё ещё (Man is affecting the ETERNAL now, still).
  3. Человек влиял на ВЕЧНОЕ только что (Man has influenced the ETERNAL just now).
  Человек воздействовал на ВЕЧНОЕ только что (Man has affected the ETERNAL just now).
  4. Он влиял на ВЕЧНОЕ (He influenced ETERNAL).
  5. Человек влияет на ВЕЧНОЕ (Man influences the ETERNAL; Man affects the ETERNAL).
  6. Человек влиял на ВЕЧНОЕ только что (The man was influencing the ETERNAL just now; He was influencing ETERNAL).
  ...
  ...
  1. Я буду работать (I will work).
  2. Я работаю (I am working). Я есть работаю (I am working).
  3. Я работал (I have worked). Я имею сработал (I have worked).
  4. Я работал (I worked).
  5. Я работаю (I work).
  6. Я работал (I was working). Я был работал (I was working).
  Но (But).
  ВЕЧНОЕ приходит случайно (ETERNAL comes by accident).
  ...
  1. Я буду медитировать (I will meditate).
  2. Я медитирую (I am meditating). Я есть медитирующий (I am meditating).
  3. Я медитировал (I have meditated). Я имею медитировал (I have meditated).
  4. Я медитировал (I meditated).
  5. Я медитирую (I meditate).
  6. Я медитировал (I was meditating). Я был медитировал (I was meditating).
  Но (But).
  ВЕЧНОЕ приходит случайно (ETERNAL comes by accident).
  ...
  1. Я опустошу себя (I will empty myself). Я буду опорожнять себя (I will empty myself).
  2. Я опустошаю себя (I am emptying myself). Я есть опустошая себя (I am emptying myself). Я опорожняюсь (I аm emptying myself).
  3. Я опустошил себя (I have emptied myself). Я имею опустошивши себя (I have emptied myself).
  4. Я опустошил себя (I emptied myself). Я опорожнил себя (I emptied myself).
  5. Я опустошаю себя (I empty myself).
  6. Я опустошал себя (I was emptying myself). Я был опустошающим себя (I was emptying myself). Я был опорожняющим себя (I was emptying myself).
   Но (But).
  ВЕЧНОЕ приходит случайно (ETERNAL comes by accident).
  ...
  1. Я очищу (I will clear). Я очищу себя (I will clear myself). Я буду очищать себя (I will clear myself). Я очищу себя (I will clear myself).
  2. Я очищаю себя (I am cleansing myself). Я есть очищаю (I аm cleansing).
  3. Я очистил себя (I have cleansed myself). Я имею очистил себя (I have cleansed myself).
  4. Я очистил себя (I cleansed myself).
  5. Я очищаю (I clear). Я очищаю себя (I clear myself).
  6. Я очищал (I was clearing). Я был очищая (I was cleansing). Я был очищал (I was cleansed).
  Но (But).
  ВЕЧНОЕ приходит случайно (ETERNAL comes by accident).
  ...
  ...
  О! FUTURE SIMPLE.
  БУДУЩЕЕ ПРОСТОЕ (FUTURE SIMPLE).
  Я буду работать (I will work).
  Вы (Ты) будете работать (You will work).
  Мы будем работать (We will work).
  Они будут работать (They will work).
  Он будет работать (He will work).
  Она будет работать (She will work).
  Оно (Это) будет работать (It will work).
  Всё будет работать (Everything will work).
  
  Я буду работать удалённо (I will work remotely).
  Я буду работать удалённо от мыслей (I will work remotely from my thoughts).
  Я буду работать удаленно от мыслей и иллюзий (I will work remotely from thoughts and illusions).
  Я буду опорожнять себя (I will empty myself).
  Я буду очищать себя (I will cleanse myself).
  Я буду работать (I will work).
  Вы (Ты) будете работать (You will work).
  Мы будем работать (We will work).
  Они будут работать (They will work).
  Он будет работать (He will work).
  Она будет работать (She will work).
  Оно (Это) будет работать (It will work).
  Всё будет работать (Everything will work).
  Все будет опорожнять себя (Everything will empty itself).
  
  О! PRESENT CONTINUATION.
  НАСТОЯЩЕЕ ПРОДОЛЖЕННОЕ (PRESENT CONTINUATION).
  Я есть работаю (I am working).
  Вы (Ты) есть работаете (You are working).
  Мы есть работаем (We are working).
  Они есть работают (They are working).
  Он есть работает (He is working).
  Она есть работает (She is working).
  Оно (Это) есть работает (It is working).
  
  Я работаю удалённо сейчас (I аm working remotely now).
  Я есть работаю (I am working).
  Вы (Ты) есть работаете (You are working).
  Мы есть работаем (We are working).
  Они есть работают (They are working).
  Он есть работает (He is working).
  Она есть работает (She is working).
  Оно (Это) есть работает (It is working).
  
  О! PRESENT PERFECT.
  НАСТОЯЩЕЕ СОВЕРШЕННОЕ (PRESENT PERFECT).
  Я имею поработал (I have worked).
  Вы (Ты) имеете поработали (You have worked).
  Мы имеем поработали (We have worked).
  Они имеют поработали (They They have worked).
  Он имеет поработал (He has worked).
  Она имеет поработала (She has worked).
  Оно (Это) имеет поработало (It has worked).
  
  Я поработал удалённо (I have worked remotely).
  Я имею поработал удаленно (I have worked remotely).
  Я имею отработал удаленно (I have worked remotely).
  Я имею поработал (I have worked).
  Вы (Ты) имеете поработали (You have worked).
  Мы имеем поработали (We have worked).
  Они имеют поработали (They They have worked).
  Он имеет поработал (He has worked).
  Она имеет поработала (She has worked).
  Оно (Это) имеет поработало (It has worked).
  
  О! PAST SIMPLE.
  ПРОШЕДШЕЕ ПРОСТОЕ (PAST SIMPLE).
  Я работал (I worked).
  Вы (Ты) работали (You worked).
  Мы работали (We worked).
  Они работали (They worked).
  Он работал (He worked).
  Она работала (She worked).
  Оно (Это) работало (It worked).
  
  Я работал удаленно (I worked remotely).
  Я работал (I worked).
  Вы (Ты) работали (You worked).
  Мы работали (We worked).
  Они работали (They worked).
  Он работал (He worked).
  Она работала (She worked).
  Оно (Это) работало (It worked).
  
  О! PRESENT SIMPLE.
  НАСТОЯЩЕЕ ПРОСТОЕ (PRESENT SIMPLE).
  Я работаю (I work).
  Вы (Ты) работаете (You work).
  Мы работаем (We work).
  Они работают (They work).
  Он работает (He works).
  Она работает (She works).
  Оно (Это) работает (It works).
  
  Я работаю удаленно (I work remotely).
  Я работаю (I work).
  Вы (Ты) работаете (You work).
  Мы работаем (We work).
  Они работают (They work).
  Он работает (He works).
  Она работает (She works).
  Оно (Это) работает (It works).
  
  О! PAST CONTINUOUS.
  ПРОШЕДШЕЕ ПРОДОЛЖЕННОЕ (PAST CONTINUOUS).
  Я был работающим (I was working).
  Вы (Ты) были работающим (You were working).
  Мы были работающими (We were working).
  Они были работающими (They were working).
  Он был работающим (He was working).
  Она была работающая (She was working).
  Оно (Это) было работающее (It was working).
  
  Я был работал удаленно (I was working remotely).
  Я был работающим удаленно (I was working remotely).
  Я был работающим (I was working).
  Вы (Ты) были работающим (You were working).
  Мы были работающими (We were working).
  Они были работающими (They were working).
  Он был работающим (He was working).
  Она была работающая (She was working).
  Оно (Это) было работающее (It was working).
  
  Да (Yes).
  
  Я был работающим (I was working).
  Вы (Ты) были работающим (You were working).
  Мы были работающими (We were working).
  Они были работающими (They were working).
  Он был работающим (He was working).
  Она была работающая (She was working).
  Оно (Это) было работающее (It was working).
  Однако (However).
  ВЕЧНОЕ приходит спонтанно, внезапно и случайно (The ETERNAL comes spontaneously, suddenly and accidentally).
  Но (But).
  Удалённость может влиять (Remoteness can have an impact).
  Да (Yes).
  Удалённость может влиять (Distance can have an effect).
  Удалённость может активировать (Remoteness can activate).
  Медитация может активировать (Meditation can activate).
  Очищение может активизировать (Cleansing can activate).
  ...
  ...
  Я пойду (I will go).
  Я пойду к ВЕЧНОМУ (I will go to ETERNAL).
  Я буду идти к ВЕЧНОМУ (I will go to ETERNAL).
  Я буду медитировать завтра (I will meditate tomorrow).
  Вы будете медитировать (You will meditate).
  Мы будем медитировать (We will meditate).
  Они будут медитировать (They will meditate).
  Он будет медитировать (He will meditate).
  Она будет медитировать (She will meditate).
  
  Я иду (I аm going).
  Я иду к ВЕЧНОМУ (I аm going to ETERNAL).
  Я есть идущий к ВЕЧНОМУ (I am going to the ETERNAL).
  Я медитирую сейчас (I am meditating now).
  Вы медитируете (You are meditating).
  Мы медитируем (We are meditating).
  Они медитируют сейчас (They are meditating now).
  Он медитирует (He is meditating).
  Она медитирует (She is meditating).
  
  Я имею сходил (I have gone).
  Я имею сходил к ВЕЧНОМУ (I have gone to ETERNAL).
  Я имею помедитированный (I have meditated)
  Я имею помедитировал только что (I have meditated just).
  Вы имеете помедитировали (You have meditated).
  Мы имеем помедитировали (We have meditated).
  Они имеют медитировали (They have meditated).
  Он имеет медитировал (He has meditated).
  Она имеет медитировала (She has meditated).
  
  Я ходил (I went).
  Я ходил к ВЕЧНОМУ (I went to ETERNAL).
  Я медитировал вчера (I meditated yesterday).
  Вы медитировал вчера (You meditated yesterday).
  Мы медитировали (We meditated).
  Они медитировали (They meditated).
  Он медитировал (He meditated).
  Она медитировала вчера (She meditated yesterday).
  
  Я хожу (I go).
  Я хожу к ВЕЧНОМУ (I go to ETERNAL).
  Я медитирую всегда (I meditate always).
  Я медитирую каждый день (I meditate every day).
  Вы медитируете всегда (You meditate always).
  Мы медитируем всегда (We meditate always).
  Они медитируют (They meditate).
  Он медитирует всегда (He meditates always).
  Она медитирует каждый день (She meditates every day).
  
  Я был идущим (I was walking).
  Я был работающим (I was working).
  Я был медитирующим (I was meditating).
  Вы были работающим (You were working).
  Вы были медитирующим с шести часов и до вечера (You were meditating from six o'clock until the evening).
  Мы были работающими (We were working).
  Мы были медитирующий (We were meditating).
  Они были медитирующими (They were meditating).
  Он был медитирующим (He was meditating).
  Она была медитирующей (She was meditating).
  Мы будем спасены (We will be saved).
  ВЕЧНОЕ придет (ETERNAL will come).
  ...
  ...
  WRITING 2023: first addition
  
  ...
  ...
  Man acts to prevent the extinction of humanity.
  ...
  ...
  Man acts to prevent the extinction of mankind.
  ...
  ...
  Memory can still be preserved of geniuses and heroes.
  The memory of geniuses and heroes can still be preserved.
  Their deeds are significant.
  Their deeds are significant.
  But.
  Small things are saved too.
  Minor cases persist as well.
  They don't disappear.
  They're not going anywhere.
  Human affairs will not go anywhere as long as humanity lives.
  The affairs of man go nowhere as long as man lives.
  Everything that man has done with the disappearance of mankind will disappear.
  Everything created by man will disappear with the disappearance of mankind.
  But.
  Man by his activity can prevent the disappearance of mankind.
  Man, through his activities, can prevent the extinction of mankind.
  ...
  ...
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  ЗМIСТ
  
  ПЕРЕДМОВА 3
  
  ПИСЬМО 2023: додаток перший 4
  
  ПИСЬМО - 2023: дополнение первое 304
  
  ПИСЬМО - 2023 дополнение первое
  (WRITING 2023: first addition) 307
  
  WRITING 2023: first addition 316
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Лiтературно-художн" видання
  
  МУРАШКIН Михайло Георгiйович
  
  ЗАПИСИ 2023 РОКУ:
  ДОДАТОК ПЕРШИЙ
  
  Українською, росiйською та англiйською мовами
  
  
  Вiдповiдальний за випуск А. М. Шкляр
  
  
  
  Пiдписано до друку 12.12.2023. Формат 60x84 1/16.
  Папiр офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 18,60.
  Обл.-вид. арк. 13,65. Наклад 50 прим. Замовлення. No 132.
  
  Видавець i виготiвник ПП "Монолит"
  49038, м. Днiпро, вул. Ярослава Мудрого, 56.
  E-mail: [email protected]
  Свiдоцтво про внесення до Державного ре"стру
  ДК No 273 вiд 08.12.2000.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Мурашкiн М.Г.
  М 91 Записи 2023 року: додаток перший / М.Г. Мурашкiн. - Днiпро: Монолит, 2023. - 320 с.
  ISBN 978-617-7369-87-4
  До книги "Записи 2023 року: додаток перший" Михайла Мурашкiна увiйшли тексти, написанi протягом 2023 року. Це продовження книг "Записи 2023 року" i "Записи 2023 року: додаток". Книга вмiщу" тексти фiлософського i наукового характеру. Розглядаються проблеми людського iснування, зокрема порятунку вiд катастроф, якi можуть статися у майбутньому.
  Книга буде цiкавою як науковцям i студентам, так i широкому колу читачiв.
  УДК 081
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Зв"язок з автором здiйсню"ться через електронну пошту:
  Е-mail: [email protected]
  Е-mail: [email protected]
  Додаткова iнформацiя в Iнтернетi:
  1) michailmurashkinbooks.blogspot.com [або: Издания Михаила Мурашкина]
  2) http: // samlib.ru/m/murashkin_m_g/ [або: Мурашкин Михаил Георгиевич - Lib.ru: Журнал "Самиздат"]
  3) murashkin.jimdo.com [або: Записи Мурашкина]
  4) mgmurashkin.jimdo.com
  5) murashkinmg.narod.ru
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"