Сологуб Ника Владимировна : другие произведения.

2 курс:общая:сознание, деятельность, самопознание

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Оценка: 4.54*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Ответы, отредактированный и дополненный материал

   N 1. Джерела та пердумови розвитку вищих психiчних функцiй
   "Вищi психiчнi функцi§" - термiн, введений Вигостським у 30-рокi 20ст. До них належать: довiльне запам'ятовування, активна увага, понятiйне мислення, вольова дiя.
   ВПФ-складнi псих прояви ,що формуються прижиттєво ,є соц. За походженням,опосередкованi за психологiчною будовою та довiльнi за способом функцiонування.Головною властивiстю ВПФ є пластичнiсть,можливiсть до змiн.Розвиток ВПФ є результатом удосконалення дiяльностi та вдосконалення знарядь працi, створення та вик знакових систем. Фiзiологiчним механiзмом ВПФ є складнi функт системи, якi є результатом системно§ дiяльностi мозку.
   Джерела та передумови вищих психiчних функцiй:
   -Автор вважав, що для розкриття сутi вищих психiчних функцiй необхiдно вийти за межi органiзму i шукати §х детермiнанти в суспiльних умовах життя людей, в iсторичному становленнi всiх §х психiчних процесiв.
   -Сам факт засвоєння iндивiдом соцiального досвiду веде до змiни не лише змiсту людсько§ психiки, але i до появи нових §§ форм, зокрема, вищих, опосередкованих дiяльнiстю i спiлкуванням особистостi в мiкро- та макросоцiумi.
   -Iдея вищих психiчних функцiй пiдняла на вищий шабель розумiння соцiально§ зумовленостi людсько§ психiки.
   Джерела та передумови вищих психiiчних функцiй знайшли детальне вiдображення в культурно-iсторичнiй теорi§ вiдомого вiтчизняного психолога Л.С.Виготський.
   В рамка цiє§ теорi§ автор видiляє три основнi закони розвитку особистостi:
   1. Перший закон стосується розвитку i побудови вищих психiчних функцiй, якi є основним ядром особистостi. Це закон переходу вiд безпосереднiх, природних форм поведiнки до опосередкованих, штучних, якi виникають у процесi культурного розвитку психологiчних функцiй. Цей перiод в онтогенезi вiдповiдає процесовi iсторичного розвитку людсько§ поведiнки, вдосконалення iснуючих форм i засобiв мислення та вироблення нових, що спираються на мову або iншу систему знакiв.
   2. Другий закон формулюється так: вiдношення мiж вищими психiчними функцiями були колись реальними вiдносинами мiж людьми. Колективнi, соцiальнi форми поведiнки у процесi розвитку стають засобом iндивiдуального пристосування, формами поведiнки i мислення особистостi.
   3.Третiй закон може бути названим законом переходу функцiй iз зовнiшнього у внутрiшнiй план. Психологiчна функцiя у процесi свого розвитку переходить iз зовнiшньо§ форми у внутрiшню, тобто iнтерiоризується. У цьому процесi можна видiлити три етапи:а) спочатку будь-яка вища форма поведiнки опановується дитиною лише з зовнiшнього боку. Об"єктивно вона мiстить у собi всi елементи вищо§ функцi§, але для дитини ця функцiя є чисто натуральною, природним засобом поведiнки;б)Однак люди наповнюють цю натуральну функцiю певним соцiальним змiстом, що пiзнiше набуває для людини значення вищо§ функцi§. У процесi розвитку дитина починає усвiдомлювати будову цiє§ функцi§, керувати i регулювати сво§ внутрiшнi операцi§) Тодi функцiя пiднiмає на третю стадiю i стає функцiєю особистостi
   .2)Теорiя системно§ динамiчно§ локалiзацi§ вищих психiчних функцiй (ВПФ)
Загальне уявлення про вищi психiчнi функцi§.
 Поняття ВПФ було введено Л.С. Виготським, згодом розроблене А.Р. Лурiєю та iншими авторами. ВПФ - складнi форми свiдомо§ психiчно§ дiяльностi, що здiйснюються на основi вiдповiдних мотивiв, регулюються вiдповiдними цiлями й програмами та пiдпорядковуються всiм закономiрностям психiчно§ дiяльностi. Як вказував А.Р. Лурiя, ВПФ мають 3 основнi характеристики:
-            формуються прижиттєво, пiд впливом соцiальних факторiв;
-            опосередкованi за своєю психiчною будовою (переважно за допомогою мови);
-            довiльнi за способом здiснення.
 ВПФ - складнi системнi утворення, що якiсно вiдрiзняються вiд iнших психологiчних явищ. Основнi характеристики ВПФ - опосередкованiсть, усвiдомленiсть, довiльнiсть - являють собою системнi якостi, що характеризують цi функцi§ як "психологiчнi системи", що створюються шляхом надбудови нових утворень над старими зi збереженням останнiх у виглядi пiдпорядкованих структур усерединi новогоцiлого.
   N2. Проблема фiзiологiчних механiзмыв ВПФ.
 Уявлення про ВПФ як складнi психологiчнi системи було доповнене Лурiєю уявленнями про функцiональнi системи. Характеризуючи ВПФ як функцiональнi системи, А.Р. Лурiя зазначав, що особливiстю таких функцiональних систем є §х складна будова, що включає цiлий набiр аферентних та еферентних компонентiв чи ланок.   Аферентнi та еферентнi шляхи мають вертикальну (кора - пiдкiрка) та горизонтальну (кора - кора) органiзацiю. Частина цих елементiв жорстко закрiплена за певними мозковими структурами, а частина є гнучкою, що дає можливiсть перебудовуватися.
 Функцiональна система - морфофiзiологiчне поняття, запозичене з концепцi§ функцiональних систем П.К. Анохiна для пояснення мозкових механiзмiв ВПФ; сукупнiсть аферентних та еферентних ланок, об'єднаних у єдину систему для досягнення кiнцевого результату. Функцiональнi системи, що лежать в основi психiчно§ свiдомо§ дiяльностi людини, характеризуються значною складнiстю (складнiшою будовою ланок, iєрархiчною органiзацiєю тощо) порiвняно з функцiональними системами, що лежать в основi фiзiологiчних функцiй i поведiнкових актiв тварин. Рiзнi за змiстом ВПФ (гностичнi, мнемiчнi, iнтелектуальнi та iн.) забезпечуються якiсно рiзними функцiональними системами.
 Згiдно з теорiєю системно§ динамiчно§ локалiзацi§ ВПФ людини, кожна ВПФ забезпечується мозком як цiлим, однак це цiле складається з високо диференцiйованих структур (систем, зон), кожна з яких вносить свiй вклад у реалiзацiю функцi§. Лурiя видiлив 3 головнi функцiональнi блоки:
1.         Блок тонусу (ретикулярна формацiя; корковi та пiдкорковi утворення, що вiдповiдають за почуття).
2.         Блок прийому, переробки, зберiгання iнформацi§ (скроневi, тiм'янi дiлянки кори головного мозку; корковi кiнцi аналiзаторiв).
3.         Блок контролю та регуляцi§ дiяльностi (лобнi дiлянки
  
  
   N3 Свiдомiсть як форма вiдображення дiйсностi .
   Вiдображення дiйсностi - властивiсть будь-яко§ живо§ матерi§ (фiзичне, фiзиологiчне, психiчне). В свою чергу, психичне вiдображення також дiлиться на рiвнi. На даному єтапi розвитке найвищою формою вiдображення є свiдомiсть, властива людинi.
   Свiдомiсть - це вiдображення у психiцi людини iдеальних образiв дiйсностi, своє§ дiяльностi, само§ себе. Свiдомiсть не слiд ототожнювати з усiєю психiкою. Це особливий психiчний процес або §х сукупнiсть. Свiдомiсть - особливе утворення, що сформувалось у ходi суспiльно-iсторичного розвитку на основi працi як специфiчного виду людсько§ дiяльностi, специфiчна форма цiлеспрямованого психiчного вiдображення. Вона являє собою таку функцiю людсько§ психiки, сутнiсть яко§ полягає в адекватному, узагальненому, цiлеспрямованому активному вiдображеннi, що здiйснюється в символiчнiй формi, й творчому перетвореннi зовнiшнього свiту, у зв'язку вражень, що постiйно надходять, iз попереднiм досвiдом, у видiленнi людиною себе з навколишнього середовища i протиставленнi йому як суб'єкт об'єкту. Свiдомiсть полягає в емоцiйнiй оцiнцi дiйсностi, забезпеченнi дiяльностi цiлеполягання -у попереднiй побудовi дiй та передбаченнi §хнiх наслiдкiв, у контролюваннi поведiнки i керуваннi нею, у здатностi особистостi давати собi раду в оточуючому матерiальному свiтi, у власному духовному життi.Отже, свiдомiсть - не просто образ дiйсностi, а особлива форма психiчно§ дiяльностi, орiєнтована на вiдображення i перетворення дiйсностi.
   1) Необхiдною складовою свiдомостi є знання. Поза знанням нема свiдомостi. Усвiдомити який-небудь об'єкт - значить включити його в систему сво§х знань i вiднести до певного класу предметiв, явищ. Свiдомiсть постає як знання про зовнiшнiй i внутрiшнiй свiт, про самого себе. Однак свiдомiсть не зводиться тiльки до знання, не тотожна йому.
   2) Свiдомiсть проявляється не лише в узагальненому знаннi навколишньо§ дiйсностi, а й у певному спiлковому, теоретичному i практичному ставленнi до не§, тому iншою необхiдною складовою свiдомостi є переживання людиною того, що для не§ в навколишнiй дiйсностi є значущим. Якщо призначення пiзнавально§ дiяльностi свiдомостi - це якомога бiльш адекватне пiзнання об'єкта, то, вiдображаючи свiт у формi переживань, людина оцiнює його, виявляє своє ставлення до обставин, що вже iснують або передбачаються нею, до власно§ дiяльностi та §§ результатiв, до iнших людей, до того, що задовольняє або не задовольняє §§ потреби, вiдповiдає чи не вiдповiдає й§ iнтересам, уявленням i поняттям. Людина усвiдомлює не тiльки об'єкти, §хнi властивостi та зв'язки, а й §хню значущiсть для себе, суспiльства, що й створює умови для актуалiзацi§ механiзмiв, якi забезпечують розгортання цiлеспрямовано§ дiяльностi.
   Свiдомiсть не дана людинi вiд народження Вона формується не природою, а суспiльством. З'явившись на свiт, дитина ще не здатна вiдразу суб'єктивно вiдокремити себе вiд зовнiшньою свiту, вона немовби "розчинена" в ньому, §§ свiдомiсть складається поступово через оволодiння в процесi життєдiяльностi багатствами суспiльно§ свiдомостi.Свiдомiсть - це продукт суспiльно-iсторичною розвитку людства. Основою якiсно§ змiни в розвитку психiки - переходу до свiдомостi - є специфiчна людська дiяльнiсть, праця, що являє собою спiльну перетворювальну дiяльнiсть, спрямовану на загальну цiль (при вiдмiнностi §§ функцiй, що виконуються окремими людьми i суттєво вiдрiзняються вiд будь-яких дiй тварин). Крiм свiдомих форм вiдображення дiйсностi, для людини характернi й такi, що перебувають немовби за "порогом" свiдомостi, не досягають) належного ступеня iнтенсивностi або напруженостi, щоб звернути на себе увагу.
  
   N4. Основнi ознаки свiдомостi.
  
   Свiдомiсть - вища, характерна тiльки для людини форма психiчного вiдображення дiйсностi в системi мовних значень.
   Основнi ознаки свiдомостi (Iстотнi властивостi свiдомостi людини та §§ вiдмiнностi вiд психiки тварин):
   1. Єднiсть iсторичного онтогенетичного та гносеологiчного вiдображення людиною оточуючого свiту. (свiдомiсть спраямована на пiзнання свiту i себе, i це пiзнання неперервне протягом всього iснування суб'єкту )
   2. Активнiсть людсько§ свiдомостi, §§ цiлеспрямованiсть, §§ здатнiсть творчо перетворювати дiйснiсть.(Пр: програмiст розробляє антивiрусну програму. Цiль його дiяльностi - зробити програму, творчiсть - створення програми, яка не iснувала ранiше).
   3. Вiдображення навколишньо§ дiйсностi здiйснюється на основi досвiду, накоплинного людством (у тварин - лише на основi власно§ життєдiяльностi. (Пр: дитина, яка пришла на секцiю футбола, нiчого не вмiючи, вчиться грати у футбол на основi досвiду тренера та досвiдi футбольного клубу).
   4. Вiдображення свiту у формi пiзнання суттєвих зв'язкiв i вiдношень. Це здiйснюється за допомогою понять та абстрактного мислення (у тварин є тiльки наглядне дiйове мислення). (Пр: поняття "студент", вiдображає певнi характернi для людини цього вiку i статусу - молодi, енергiйнi, красивi, допитливi...).
   5. Прогнозуючий характер людсько§ свiдомостi. (Пр: прогнозування погоди, визначення теми дисертацi§).
   6. Людина не тiльки пiзнає свiт, а i певним чином вiдноситься до нього.(суб'єктивна оцiнка зовн. свiту).
   7. Наявнiсть у людини самосвiдомостi
  
   N5. Свiдомiсть як предмет психологiчного дослiдження.
  
   Психологiя дослiджує походження свiдомостi, §§ структуру i функцiонування у людини.
   Основнi напрямки психологiчного дослiдження свiдомостi:
   1.Аналiз сутнiсть свiдомостi як форми вiдображення та визначення §§ суттєвих ознак
   Свiдомiсть - вища, характерна тiльки для людини форма психiчного вiдображення дiйсностi в системi мовних значень.
   Iстотнi характеристики свiдомостi людини та §§ вiдмiнностi вiд психiки тварин:
   а) Активнiсть людсько§ свiдомостi, §§ цiлеспрямованiсть, §§ здатнiсть творчо перетворювати дiйснiсть:
   б.) Вiдображення навколишньо§ дiйсностi здiйснюється на основi досвiду, накоплинного людством;
   в). Вiдображення свiту у формi пiзнання суттєвих зв'язкiв i вiдношень. Це здiйснюється за допомогою понять та абстрактного мислення (у тварин є тiльки наглядне дiйове мислення);
   г) Прогнозуючий характер людсько§ свiдомостi;
   д). Наявнiсть у людини самосвiдомостi
   2.Вивчення загально§ структури свiдомостi
   1.Необхiдною складовою свiдомостi є знання. Поза знаннями немає свiдомотi. Усвiдомити будь-який предмет - значити включити його в систему свi§х знань та вiднести до певного класу предметiв, явищ.
   Свiдомiсть - це знання:
   -про зовнiшнiй та внутрiшнiй свiт
   -про самого себе.
   2. Але свiдомiсть - це не лише знання, але це оцiнкове, теоретичне i практичне ставлення до дiйсностi. Тобто . iншою необхiдною складовою свiдомостi є переживання людиною того, що для не§ в навколишнiй дiйсностi є значущим.
   Вiдображаючи свiт у формi переживань, людина оцiнює його, виявляє своє ставлення до:
   -обставин, якi уже iснують або передбачаються;
   -до власно§ дiяльностi та §§ результатiв;
   -до iнших людей;
   - до того, що задовольняє або не задовольняє §§ потреби, вiдповiдає чи не вiдповiдає §§ iнтересам, уявленням тощо.
   3.Визначення особливостей розвитку свiдомостi в фiлогенезi та онтогенезi
   А).Основнi напрямки фiлогенетичного розвитку свiдомостi
   -Свiдомiсть - це продукт суспiльно-iсторичного розвитку.
   - Основою якiсно§ змiни в розвитку психiки - переходу до свiдомостi - є специфiчно людська дiяльнiсть, праця, що являє собою спiльну перетворювальну дiяльнiсть, спрямовану на загальну цiль. Трудова дiяльнiсть являє собою, насамперед, виготовлення знарядь працi, саме виготовлення знарядь працi є показником появи людини.
   -Трудова дiяльнiсть та виготовлення знарядь працi привело до виникнення таких характеристик в розвитку людини (виникнення цiлеспрямовано§ та пертворюючо§ дiяльностi, виникнення мови, людського суспiльства та iн.)
   Б).Основнi напрямки онтогенетичного розвитку свiдомостi:
   - Свiдомiсть не дана людинi вiд народження. Вона формується не природою, а суспiльством. З"явившись на свiт, дитина ще не здатна субєктивно вiдокремити себе вiд зовнiшнього свiту, вона нiби "розчинена" в ньому.
   - Свiдомiсть дитини складається поступово через оволодiння в процесi життєдiяльностi багатствами суспiльно§ свiдомостi завдяки:
   Основнi напрямки онтогенетичного розвитку свiдомостi:
   - оволодiння системою знань;
   - розвиток самосвiдомостi людини та здатностi до саморегуляцi§;
   - включенi в провiднi види дiяльностi (гра, навчання, праця) на певних вiкових перiодах (вiдповiдно - дошкiльний перiод, шкiльний перiод та дорослий перiод);
   Основнi умови онтогенетичного розвитку свiдомостi:
   -спiлкування (особливо, у дiтей, спiлкування з дорослими);
   - оволодiння мовою;
   -здiйснення навчання та виховання;
   -активне включенню в активну пiзнавальну та практину дiяльнiсть;
   -постiйне самовдосконалення.
   4.Визначення основних напрямкiв дослiдження свiдомостi в сучасних умовах:
      -- Актуальна проблема формування екологiчно§, гуманiтарно§ свiдомостi.
      -- Еволюцiя та змiни свiдомостi, пов'язанi з виживанням людства, з попередженням i недопущенням зростаючо§ антропологiчно§ катастрофи.
      -- Проблема формування корпоративно§ свiдомостi, взаємостосункiв людей у системах, органiзацiях
      -- Прикладнi галузi психологi§ теж вимагають подальшо§ розробки проблеми свiдомостi (наприклад, у психотерапi§ - корекцiя змiнених станiв свiдомостi та зв'язаних з ними форм поведiнки та дiяльностi).
  
   N6. Загальна характеристика структури свiдомостi
   1. Основнi структурнi елементи свiдомостi:
   А.Необхiдною складовою свiдомостi є знання. Поза знаннями немає свiдомотi. Усвiдомити будь-який предмет - значити включити його в систему сво§х знань та вiднести до певного класу предметiв, явищ.
   Свiдомiсть - це знання:
   -про зовнiшнiй та внутрiшнiй свiт
   -про самого себе.
   Свiдомiсть - це узагальненi знання навколишньо§ дiйсностi.
   Б. Але свiдомiсть - це не лише знання, але це оцiнкове, теоретичне i практичне ставлення до дiйсностi. Тобто . iншою необхiдною складовою свiдомостi є переживання людиною того, що для не§ в навколишнiй дiйсностi є значущим.
   Вiдображаючи свiт у формi переживань, людина оцiнює його, виявляє своє ставлення до:
   -обставин, якi уже iснують або передбачаються;
   -до власно§ дiяльностi та §§ результатiв;
   -до iнших людей;
   - до того, що задовольняє або не задовольняє §§ потреби, вiдповiдає чи не вiдповiдає §§ iнтересам, уявленням тощо.
   -Важливим елементом є в структурi свiдомостi є також самосвiдомiсть
   2.Рiвнi свiдомостi.
   1 класифiкацiя:
   Низький рiвень свiдомостi - характеризується тим, що людина недостатньо усвiдомлює обставини, за яких вона дiє, i своє ставлення до них, (Пр.: вiдомо, що зв правилами вихованостi потрiбно поступатися мiсцем у транспортi лiтнiм жiнкам, дiтям. Але не всi так дiють.
   Високий рiвень свiдомостi - людина дiє вiдповiдно до правил, не усвiдомлюючи §х сутi, системи i причини iснуваня. Це можк призвести допорушення §х, через необгрунтованiсть необхiдностi §х дотримуватися.
   Несвiдомий рiвень свiдомостi (наявнiсть несвiдомого). Свiдома дiяльнiсть не виключає наявностi несвiдомого. Усвiдомлюється мета дiяльностi, частково мотиви, а ось способи виконання часто автоматизуються, ходiння мовлення, письмо, читання, рахування - це максимально автоматизована психiчна дiяльнiсть. Спочатку цi акти здiйснюються в результатi дiяльностi свiдомостi, а в подальшому автоматизуються, звiльняючи свiдомiсть для подальшого, бiльш досконалого пристосування до навколишнього свiту. Але ця автоматизацiя вiдносна, свiдомiсть у будь-який момент може взяти пiд контроль будь-яку автоматизовану дiю.
   2 класифiкацiя:
   В.П. Зiнченко видiляє 2 щаблi (рiвнi) структури свiдомостi:  
1-ий рiвень структури свiдомостi - буттєвий рiвень.
   Включає:
   А.Бiодинамiчна картина свiдомостi.
   Б. Чуттєва картина свiдомостi.
   2-ий рiвень- рефлексивний рiвень (пов"язаний iз значенням та смислом)  
а) Значення(коллективне) - це узагальнене вiдображення об"єктивно§ дiйсностi, яке людство виробило в процесi суспiльно-iсторично§ практики i зафiксувало в поняттях. (В поняттях представленi подi§ i явища, цiнностi i норми).
   б) Смисл (особистiсний).-усвiдомлення людиною важливостi певних об"єктiв i явищ дiйсностi, що визначається §х роллю i мiсцем у життi i дiяльностi.
  
   N7. Значення та смисл як складовi свiдомостi людини.
  
   Людина розвивається в деякому культурному середовищi, в якому кристалiзується досвiд людини, який потрiбно зрозумiти.
   Значення - це форма свiдомостi, що узагальнює вiдображення об'єктивно§ дiйсностi, яке виробили представники певно§ культури в процесi суспiльно-iсторично§ практики i зафiксували в поняттях.
   Носiями значення виступають рiзнi знаковi системи, якi набули стiйкого нормованого смислу у представникiв певно§ соцiокультури.
   Система значень (словесних) виражає шабель суспiльно§ свiдомостi, яка в знакових системах певно§ мови iснує незалежно вiд свiдомостi окремо взято§ людини.
   З розвитком спiлкування таке вiдображення перетворюється на факт iндивiдуально§ свiдомостi.
   Роль значення:
   1.За допомогою систем значень у свiдомостi суб"єкта формується:
   -образ свiту;
   -iнших людей;
   -себе
   2. Засвоєна система понять, якою є iндивiдуальна система значень, обумовлює особливостi; --перебiгу пiзнавальних процесiв;
   - актiв соцiально§ поведiнки;
   -здiйснює управлiння дiяльнiстю суб"єкта.
   Значення бувають (???):
   -предметнi- пов"язанi з чуттєвою тканиною образу.;;
   -операцiйнi- пов"язанi з бiодинамiчною тканиною руху.;
   -вербальнi-смил.
   2. Смисл (особистiсний).-
   усвiдомлення людиною важливостi певних об"єктiв i явищ дiйсностi, що визначається §х роллю i мiсцем у життi i дiяльностi.
   -Смисл особистiсний - усвiдомлюваною, важливою для людини сукупнiстю знань про навколишню дiйснiсть, що охоплює поняття, дi§ i вчинки людей, соцiальнi норми, цiнностi i iдеали. Вiн є суто особистiсною характеристикою навколишнього.
   -Однi й тi ж самi об"єкти мають рiзний особистiсний смисл. Вiн визначається тим, в якому зв"язку знаходиться об"єкт чи явище вiдносно потреб, мотивiв i цiнностей суб"єкта.
   -О.Лентьєв розглядав особистiсний смисл як одиницю аналiзу свiдомостi.
   -Оосбистсiний смисл залежить вiд соцiально§ позицi§ особистостi в системi соцiальних вiдносин. Змiна соцiально§ позицi§ змушує переосмислити особистiсть своє ставлення до дiйсностi, що iнодi докорiнно змiнює особистiсний смисл певних явищ.
   Введення поняття смислу - "особистiсного смислу як одиницi свiдомостi (О.М.Леонтьєв) вiдiграло важливу роль у:
   а) подоланнi чисто iнтелектуального трактування свiдомостi
   б)для вирiшення проблеми спiввiдношення iндивiдуального та суспiльно§ свiдомостi в життi людини.
   Система значень iснує незалежно вiд окремо§ особистостi. Iз винаходом знакових систем стало можливим збереження знань окремо вiд свiдомостi кожного представника культурию але iз входом значення до свiдомостi, воно набуває додаткового смислу на основi досвiду носiя свiдомостi, його мотивiв, цiнностей, тощо.
  
   N 8. Культурно-iсторична теорiя свiдомостi.
  
   Культурно-iсторична теорiя розроблена вiдомим вiтчизняними психологом Л.С.Виготським (1896-1934).
   В рамках цiє§ теорi§ автор видiляє три основнi закони розвитку особистостi:
   1. Перший закон стосується розвитку i побудови вищих психiчних функцiй, якi є основним ядром особистостi. (До вищих психiчних функцiй належать: довiльне запам'ятовування, активна увага, понятiйне мислення, вольова дiя). Це закон переходу вiд безпосереднiх, природних форм поведiнки до опосередкованих, штучних, якi виникають у процесi культурного розвитку психологiчних функцiй. Цей перiод в онтогенезi вiдповiдає процесовi iсторичного розвитку людсько§ поведiнки, вдосконалення iснуючих форм i засобiв мислення та вироблення нових, що спираються на мову або iншу систему знакiв.
   2. Другий закон формулюється так: вiдношення мiж вищими психiчними функцiями були колись реальними вiдносинами мiж людьми. Колективнi, соцiальнi форми поведiнки у процесi розвитку стають засобом iндивiдуального пристосування, формами поведiнки i мислення особистостi.
   3.Третiй закон може бути названим законом переходу функцiй iз зовнiшнього у внутрiшнiй план. Психологiчна функцiя у процесi свого розвитку переходить iз зовнiшньо§ форми у внутрiшню, тобто iнтерiоризується. У цьому процесi можна видiлити три етапи:
   а) спочатку будь-яка вища форма поведiнки опановується дитиною лише з зовнiшнього боку. Об"єктивно вона мiстить вона мiстить у собi всi елементи вищо§ функцi§, але для дитини ця функцiя є чисто натуральною, природним засобом поведiнки;
   б)Однак люди наповнюють цю натуральну функцiю певним соцiальним змiстом, що пiзнiше набуває для людини значення вищо§ функцi§. У процесi розвитку дитина починає усвiдомлювати будову цiє§ функцi§, керувати i регулювати сво§ внутрiшнi операцi§;
   в) Тодi функцiя пiднiмає на третю стадiю i стає функцiєю особистостi.
   Додатково:
   Джерела та передумови вищих психфiчних функцiй:
   -Автор вважав, що для розкриття сутi вищих психiчних функцiй необхiдно вийти за межi органiзму i шукати §х детермiнанти в суспiльних умовах життя людей, в iсторичному становленнi всiх §х психiчних процесiв.
   -Сам факт засвоєння iндивiдом соцiального досвiду веде до змiни не лише змiсту людсько§ психiки, але i до появи нових § форм, зокрема, вищих, опосередкованих дiяльнiстю i спiлкуванням особистостi в мiкро- та макросоцiумi.
   -Iдея вищих психiчних функцiй пiдняла на вищий шабель розумiння соцiально§ зумовленостi людсько§ психiки.
  
   N9. Бiодинамiчна тканина свiдомостi
  
   Важливою психологiчною проблемою є будова структури свiдомостi. В.П. Зiнченко видiляє 2 щаблi структури свiдомостi:  
• буттєвий рiвень (бiодинамiчна тканина живого руху та дi§ + чуттєва тканина образу)
• рефлексивний рiвень (значення та смисл)  
 Функцiональний орган свiдомостi - це живий рух i цiлеспрямована дiя. При цьому бiодинамiчна тканина є зовнiшньою формою, а когнiтивнi, емоцiйнi, оцiннi, смисловi утворення є внутрiшньою формою. Мiра побудови зовнiшньо§ форми визначає мiру складностi внутрiшньо§ форми. Доцiльнiсть та довiльнiсть рухiв забезпечується словом. Слово теж входить до складу внутрiшньо§ форми картини живого руху.  
 Приклади чисто§ картини живого руху:
 -моторнi персеверацi§ (неусвiдомленi повторюванi рухи, що часто є невротичними симптомами);
- квазiмiмiка, не адекватна емоцiйному становi (наприклад, смикання ока);
- хаотичнi рухи немовлят.  
   10 Чуттєва тканина
  
   Чуттєва тканина - це узагальнене найменування для рiзних перцептивних образiв.. Особлива функцiя чуттєвих образiв свiдомостi полягає в тому, що вони надають реальнiсть свiдомiй картинi свiту, що вiдкривається суб'єктовi. Завдяки чуттєвому змiсту свiдомостi свiт виступає для суб'єкта як iснуючий не у свiдомостi, а поза ним, об'єктивно, як об'єкт дiяльностi iндивiда, а не як набiр образiв у головi. Ми проектуємо чуттєвi образи на реальний свiт. Але завдяки цьому виникає проблема некадекватностi сприйняття свiту. Природа психiчних чуттєвих образiв полягає в §х предметностi, в тому, що вони породжуються в процесi дiяльностi, що зв'язує суб'єкта iз зовнiшнiм предметним свiтом.
    Спiльнi властивостi бiодинамiчно§ та чуттєво§ тканин:
-реактивнiсть;
-чутливiсть;
-пластичнiсть;
-керованiсть;
-зворотнiсть.
Остання властивiсть передбачає можливiсть переходу образу в рух i навпаки. Рух, зупинений у часi, накопичується i складає змiст напруженого, готового до реалiзацi§ симультанного (позбавленого часово§ координати) образу. Образ, у свою чергу, може накопичити енергiю та розгорнутися у рух. Суб'єкт володiє надлишковою кiлькiстю сформованих образiв та моторних програм. Один iз цих образiв має те предметне значення, яке є адекватним данiй ситуацi§. Те ж саме i з моторними програмами.  Узгодженiсть дi§ з образом (сенсомоторна координацiя) необхiдна для забезпечення жорсткостi та економностi, однозначностi виконуваних дiй.На буттєвому щаблi свiдомостi розв'язуються смисловi завдання. Буттєвий рiвень повинен бути скоординований iз рефлексивним рiвнем
  
   N11. Загальнi властивостi структури свiдомостi:
  
   Цiлiснiсть та взаємозв"язок всiх §§ елементiв (знань та ставлень);
   А)Необхiдною складовою свiдомостi є знання. Поза знаннями немає свiдомостi. Усвiдомити будь-який предмет - значити включити його в систему сво§х знань та вiднести до певного класу предметiв, явищ.
   Свiдомiсть - це знання:
   -про зовнiшнiй та внутрiшнiй свiт
   -про самого себе.
   Б). Але свiдомiсть - це не лише знання, але це оцiнкове, теоретичне i практичне ставлення до дiйсностi. Тобто iншою необхiдною складовою свiдомостi є переживання людиною того, що для не§ в навколишнiй дiйсностi є значущим.
   Вiдображаючи свiт у формi переживань, людина оцiнює його, виявляє своє ставлення до:
   -обставин, якi уже iснують або передбачаються;
   -до власно§ дiяльностi та §§ результатiв;
   -до iнших людей;
   - до того, що задовольняє або не задовольняє §§ потреби, вiдповiдає чи не вiдповiдає §§ iнтересам, уявленням тощо.
   2.Багаторiвневiсть структури:
   А)Низький рiвень свiдомостi - характеризується тим, що людина недостатньо усвiдомлює обставини, за яких вона дiє, i своє ставлення до них, (Пр.: вiдомо, що за правилами вихованостi потрiбно поступатися мiсцем у транспортi лiтнiм жiнкам, дiтям. Але не всi так дiють.
   Б)Високий рiвень свiдомостi - характеризується тим, що людина розкриває суттєво необхiднi зв"язки, керуючись вiддаленою i суспiльно значущою метою та певними мотивами, i вiдповiдно, планує, органiзує i регулює сво§ дi§. Свiдома людина дiє певним чином тому, що iнакше не може. Чим складнiше i вiдповiдальнiше завдання, тим вище рiвень свiдомостi.
   В) Несвiдомий рiвень свiдомостi (наявнiсть несвiдомого). Свiдома дiяльнiсть не виключає наявностi несвiдомого. Усвiдомлюється мета дiяльностi, частково мотиви, а ось способи виконання часто автоматизуються, ходiння мовлення, письмо, читання, рахування - це максимально автоматизована психiчна дiяльнiсть. Спочатку цi акти здiйснюються в результатi дiяльностi свiдомостi, а в подальшому автоматизуються, звiльняючи свiдомiсть для подальшого, бiльш досконалого пристосування до навколишнього свiту. Але ця автоматизацiя вiдносна, свiдомiсть у будь-який момент може взяти пiд контроль будь-яку атоматизовану дiю.
   3. Множиннiсть форм:
   А) суспiльна форма свiдомостi притаманна певному виду людського суспiльства на певному етапi його суспiльно-iсторичного розвитку.
   Умови розвитку::
   - в процесi соцiально-економiчних умов життя
   -пiд впливом трудово§ дiяльностi, зокрема, вироблення знарядь працi
   - практики наукового пiзнання.
   Б) iндивiдуальна форма свiдомостi -притаманна окремiй людинi. Формується в процесi онтогенетичного розвитку людини.
   Також можна видiлити форми свiдомостi за сферою:
  -- екологiчна
  -- етична
  -- гуманiтарна
  -- корпоративна, тощо
   Основнi умови iндивiдуально§ свiдомостi:
   -спiлкування (особливо, у дiтей, спiлкування з дорослими);
   -оволодiння мовою;
   -здiйсненя навчання та виховання;
   -активне включенню в активну пiзнавальну та практичну дiяльнiсть;
   -постiйне самовдосконалення.
  
   N12. Роль мовлення в функцiонуваннi людсько§ свiдомостi.
  
   У розвитку та функцiонуваннi свiдомостi людини важливу роль вiдiграє мовлення
   1. Мовлення - це процес практичного використання людиною певно§ мови в §§ спiлкуваннi з iншими людьми.
   Мовлення виконує функцi§:
   А) спiлкування, або комунiкативну,
   Б) означення, або сигнiфiкативну,
   В) виразну, або експресивну
   Г)впливу.
   Види мовлення:
   А) усне,
   Б) письмове.
   А). Зовнiшнє
   Б). Внутрiшнє мовлення.
   2. Роль мовлення в функцiонуваннi людсько§ свiдомостi.
   -За Марксом мова та мовлення є "практичною свiдомiстю" людей. Тому свiдомiсть нероздiльна з мовою та мовленням.
   А) роль мови в iсторичному виникненя та функцiонуваннi людсько§ свiдомостi.
   3 важливi моменти:
   1.Мова виникла в процесi працi. Мова є продуктом дiяльностi людей. Виникнення мови може бути пов'язане лише з потребою людей у спiлкуваннi в процесi працi. Спочатку виникли жести, як форма спiлкування. Разом з тим основна функцiя в спiлкуваннi переходить вiд жестiв до звукiв голосу; виникає звукова членороздiльна мова.
   2.Той чи iнший змiст, що означається у мовi, фiксується, закрiплюється потiм в мовi. Але для того щоб це явище могло бути означено и могло отримати своє вiдображення в мовi, воно має бути видiлено, усвiдомлено, а це вiдбувається в той самiй практичнiй дiяльностi людей. Слово, що означає в трудовiй дiяльностi предмет, видiляє i узагальнює його для iндивiдуально§ свiдомостi, як суспiльний предмет.Мова та мовлення згодом стає не просто засобом спiлкування людей, а виступає засобом свiдомостi та мислення. Воно стає формою свiдомого узагальнення дiйсного.
   3. Завдяки йому людство передає набутий досвiд наступним поколiнням
   Б) роль мовлення в iндивiдуальному функцiонуваннi людсько§ свiдомостi:
   Такi 3 важливi моменти:
   1.Завдяки мовленню людина оволодiває знаннями (а це важлива складова формування свiдомостi). (Дитина засвоює мову в процесi спiлкування з дорослими i навчається користуватися нею в мовленнi).
   2. Мовлення забезпечує функцiонування усiх психiчних процесiв. (сприймання, пам"тi, мисленнi та iн.).
   3. У функцiонування свiдомостi важливу роль вiдiграє внутрiшнє мовлення, яке обмiрковування є внутрiшньою дiєю, потреба в якiй завжди виникає в процесi дiяльностi: виробничо§, науково§, художньо§, навчально§ тощо.
  
   N13. Основнi напрямки фiло- та онтогенетичного розвитку свiдомостi
  
   1.Основнi напрямки фiлогенетичного розвитку свiдомостi
   -Свiдомiсть - це продукт суспiльно-iсторичного розвитку.
   -Одне iз можливих пояснень цього представлено в працях О.М.Лентьєва (зокрма, в книзi "Проблеми розвитку психiки)
   Основнi напрямки фiлогенетичного розвитку свiдомостi (розкритi автором):
   - основою якiсно§ змiни в розвитку психiки - переходу до свiдомостi - є специфiчно людська дiяльнiсть, праця, що являє собою спiльну перетворювальну дiяльнiсть, спрямовану на загальну цiль.
   -Трудова дiяльнiсть являє собою, насамперед, виготовлення знарядь працi, саме виготовлення знарядь працi є показником появи людини.
   -Трудова дiяльнiсть та виготовлення знарядь працi привело до виникнення таких характеристик в розвитку людини:
      -- складається цiлеспрямованiсть дiяльностi людини, тобто дiяльнiсть є спрямованою на досягнення певно§ мети;
      -- спiлкування мiж людьми стали визначатися §х ставленням до знарядь працi;
      -- поява знарядь працi обумовило виникнення нового ставлення людини до природи (людина стала здатною змiнювати природу);
      -- змiнюючи навколишню дiйснiсть, людина змiнила i свою природу (змiнились руки людини та iн);
      -- в процесi трудово§ дiяльностi розвинулась мова людини;
      -- важливим насiдком трудово§ дiяльностi виступило виникнення людського суспiльства;
   Отже, виникнення свiдомостi стає можливим, коли ставлення людини до природи опосередковане його трудовими зв"язками з iншими людьми, тобто активним включенням людини в трудову дiяльнiсть.
   Свiдомiсть - суспiльно-iсторичною категорiєю, що змiнюється в процесi соцiально-економiчних умов життя пiд впливом трудово§ дiяльностi i практики наукового пiзнання.
   2.Основнi напрямки онтогенетичного розвитку свiдомостi
   - Свiдомiсть не дана людинi вiд народження. Вона формується не природою, а суспiльством. З"явившись на свiт, дитина ще не здатна суб'єктивно вiдкремити себе вiд зовнiшнього свiту, вона нiби "розчинена" в ньому.
   - Свiдомiсть дитини складається поступово через оволодiння в процесi життєдiяльностi багатствами суспiльно§ свiдомостi завдяки.
   -Свiдомiсть дитина починає формуватися на раннiх етапах онтогенезу в результатi засвоєння дитиною соцiального досвiду людства через спiлкування з дорослими.
   - структура спiльно§ дiяльностi з дорослими породжує структуру свiдомостi та §§ основнi властивостi.
   Основнi напрямки онтогенетичного розвитку свiдомостi:
   -оволодiння системою знань;
   -розвиток самосвiдомостi людини та здатностi до саморегуляцi§;
   - включенi в провiднi види дiяльностi (гра, навчання, праця) на певних вiкових перiодах (вiдповiдно - дошкiльний перiод, шкiльний перiод та дорослий перiод);
   Основнi умови онтогенетичного розвитку свiдомостi:
   -спiлкування (особливо, у дiтей, спiлкування з дорослими);
   -оволодiння мовою;
   -здiйсненя навчання та виховання;
   -активне включенню в активну пiзнавальну та практину дiяльнiсть;
   -постiйне самовдосконалення.
  
   N14. Основнi напрямки розвитку свiдомостi в сучасних умовах
  
   Фiлософських пiдхiд до вивчення свiдомостi стверджує, що свiдомось породжується буттям людини.
   Свiдомiсть - суспiльно-iсторичною категорiєю, що змiнюється в процесi соцiально-економiчних умов життя пiд впливом трудово§ дiяльностi i практики наукового пiзнання.
   Вiдповiдно, формується коло глобальних проблем дослiдження свiдомостi: 
   1Актуальна проблема формування екологiчно§, гуманiтарно§ свiдомостi.
   2Еволюцiя та змiни свiдомостi, пов'язанi з виживанням людства, з попередженням i недопущенням зростаючо§ антропологiчно§ катастрофи.
   3Проблема формування корпоративно§ свiдомостi, взаємостосункiв людей у системах, органiзацiях (в контекстi формування вiдданостi органiзацi§, прийняття та розвиток §§ цiнностей, норм поведiнки наприклад, професiоналiзму, клiєнт-орiєнтованого пiдходу, постiйного вдосконалення членiв органiзацi§, взаємо пiдтримки один одного тощо).
   4Прикладнi галузi психологi§ теж вимагають подальшо§ розробки проблеми свiдомостi (наприклад, у психотерапi§ - корекцiя змiнених станiв свiдомостi та зв'язаних з ними форм поведiнки та дiяльностi).
     Свiдомiсть є iнерцiйною, вона формується дуже повiльно.
   Добавити: сутнiсть екологiчно§ свiдомостi (як приклад)
   Проблема свiдомостi: коло глобальних проблем сучасностi   Актуальна проблема формування екологiчно§, гуманiтарно§ свiдомостi. Еволюцiя та змiни свiдомостi, пов'язанi з виживанням людства, з попередженням i недопущенням зростаючо§ антропологiчно§ катастрофи. Проблема формування корпоративно§ свiдомостi, взаємостосункiв людей у системах, органiзацiях...
   Прикладнi галузi психологi§ теж вимагають подальшо§ розробки проблеми свiдомостi (наприклад, у психотерапi§ - корекцiя змiнених станiв свiдомостi та зв'язаних з ними форм поведiнки та дiяльностi). Свiдомiсть є iнерцiйною, вона формується дуже повiльно. Робота по розширенню i очищенню свiдомостi.
   N15 Форми та рiвнi свiдомостi
   У методологiчному планi видiляють двi форми свiдомостi:
 -суспiльнасвiдомiсть;
-iндивiдуальнасвiдомiсть.
 Суспiльна свiдомiсть, §§ прояви (iде§, погляди, настро§) не є тим, що iснує понад людьми, поза людьми, мiж людьми. Цi iде§ формуються в процесi розвитку суспiльства i є iдеями, поглядами та настроями конкретних людей, що живуть та дiють в конкретних iсторичних умовах. Не iснує нiчи§х iдей, §х носiями є конкретнi люди, якi живуть у конкретних iсторичних умовах.
 Iндивiдуальна свiдомiсть формується i розвивається у нерозривному звязку iз суспiльною свiдомiстю. Абульханова-Славська: "Свiдомiсть народжується та формується як психiчний механiзм включення iндивiдуального буття до життя суспiльства i, разом з тим, суспiльного буття до життя iндивiда". Свiдомiсть формується, розвивається та виявляється у соцiальнiй за своєю сутнiстю дiяльностi. !!принцип єдностi свiдомостi та дiяльностi
 рiвнi свiдомостi:
-буттєвий;
-рефлексивний.
  значення та смисл на рефлексивному щаблi. значення - змiст, який вкладається у слово носiями мови. включає в себе рiзноманiтнi вiдтiнки у вживаннi слiв. система значень складає щабель суспiльно§ свiдомостi, яка в знакових системах певно§ мовно§ спiльноти iснує незалежно вiд свiдомостi окремо взято§ людини. поняття "смисл" вказує, що iндивiдуальна свiдомiсть не зводиться до безособового знання. iндивiдуальна свiдомiсть включена в дiяльнiсть людини, належить живому субєкту - є пристрасною. смислом слова в психологi§ позначають те специфiчне значення, якого слово набуває в мовленнi окремо§ людини. зi смислом повязана велика кiлькiсть думок, почуттiв, асоцiацiй та образiв, якi дане слово викликає в людини.     
   N 16. Функцi§ свiдомостi.
  
   Свiдомiсть - вища, характерна тiльки для людини форма психiчного вiдображення дiйсностi в системi мовних значень.
   Функцi§ свiдомостi:
   1. Пiзнавальна функцiя. Пiзнання навколишнього та внутрiшнього свiту людини. Результати пiзнання постають у формi знання. Поза знанням немає свiдомостi. Усвiдомити який-небудь предмет - значить включити його в систему знань i вiднести вiднести до певного класу предметiв та явищ.
   2. Оцiнювальна функцiя. Формування ставлення до навколишнього свiту. Тому ще однiєю складовою структури свiдомостi є переживання людиною того, що є для не§ в навколишнiй дiйсностi значущим.
   3. Регулятивна функцiя.-Регуляцiя своє§ поведiнки та дiяльностi.
   4. Творча функцiя - створення нового.
   5. Прогнозуюча - передбачування результатiв своє§ дiяльностi.
   6. Рефлексивна функцiя - оцiнка та самоаналiз своє§ активностi.
  
   N 17 Свiдомiст та несвiдоме
  
   Критерi§ :
   1) в свiдомому станi людина усвiдомлює час, мiсце та оточуючi обставини; в невiд не.. ;
   2) в станi свiд людина звiтує в тому що вона рбить; в несвiд вона незнає, що робить;
   3)в свiд станi людина може керувати поведiнкою ; в несвiд не керує;
   4)на свiд рiвнi є 2 сигн регуляцiя, на несвiд
   Несвiдома i свiдома регуляцiя дiяльностi тiсно переплетенi i мають змiнний характер. У процессi регулювання вiдбувається постiйне §х чергування. В метою збереження енергi§ i звiльнення мiсця у свiдомостi вiдбувається переключення людини на "автопiлот", переходу до пiдсвiдомо§ регуляцi§. Свiдома регуляцiя виникає тiльки у випадку виникнення незвичайно§ ситуац§§, перешкоди, що вимагає негайного вирiшення.
   Несвiдома регуляцiя дiяльностi має декiлька видiв. Кожний з цих типiв по рiзному пов'язаний з поведiнкорвою регуляцiєю:
  -- передсвiдомi явища: пiдпороговi вiдчуття, установки, тощо (нормальна ланка регуляцi§)
  -- авторатизми, продукти iнтерiорiзацi§ (етап регуляцi§, напрямлений на §§ розвиток)
  -- витiсненi цензурою мотиви, думки (вiдноситься до мотивацi§йних процесiв i конфлiкту особистостi iз суспiльством.)
  
   N18. Роль несвiдомого у регуляцi§ поведiнки людини.
  
   1. Несвiдомi (Неусвiдомленi?) психiчнi явища - це така форма вiдображення дiйсностi, при якiй не людина не вiддає собi звiт у дiях, якi вони здiйснює, втрачає повну орiєнтацiю в частi та мiстi здiйснення дiй, втрачає здатнiсть до мовно§ регуляцi§ поведiнки.
   Неусвiдомленi психiчнi явища є бiльш низьким рiвнем розвитку психiки, порiвнювано iз усвiдомленим рiвнем (свiдомiстю). Вони виступають як недостатньо адекватне вiдображення свiту в мозку людини. Але §х не можна вiднести до тваринно§ психiки, вони також обмовленi суспiльними обставинами життя людини. Це нормальна сторона психiки, особливий рiвень психiчно§ дiяльностi.
   2. Види неусвiдомлених психiчних явищ.
   До неусвiдомлених психiчних явищ вiдносяться:
      -- Явища, якi виникають у снi (сновидiння);
      -- Реакцi§-вiдповiдi, якi обумовлюються подразниками, якi реально не вiдчуваються , але реально дiють на людину (субсенсорнi реакцi§);
      -- Рухи, якi були в минулому свiдомими, але завдяки повторенню стали автоматизованими i бiльше неусвiдомленими;
      -- Деякi спонукання до дiяльностi, в яких вiдсутня усвiдомленiсть мети;
      -- Деякi патологiчнi явища, якi виникають в психiцi хворо§ людини (галюцинацi§, марення та iн.);
      -- Iмпульсивнi дi§ - коли людина не дає собi ради в наслiдках сво§х вчинкiв;
      -- психологiчна установка та iн
   3. Роль несвiдомого у регуляцi§ поведiнки людини.
   -Несвiдомi психiчнi явища вiдiграють захисну функцiю в життi людини.
   -Це здiйснюється за допомогою захисних механiзмiв поведiнки особистостi Вперше поняття захисних механiзмiв особистостi було введено в рамках психоаналiтичного пiдходу (його розробив австрiйський психоаналiтик Зiгмунд Фройд наприкiнцi 19-на початку 20 ст.). Це й пiдхiд використовувався для а) спершу для лiкування психiчних захворювань, б) а згодом застосував для пояснення ролi несвiдомого у життi людини
   -До захисних механiзмiв поведiнки особистостiвiдносяться:
   а) сублiмацiя - механiзм, який знiмає напруження в ситуацi§ конфлiкту шляхом трансформацi§ iнстинктивних форм поведiнки в бiльш прийнятнi для iндивiда та суспiльства. (Конкретним випадком є переключення енергi§ лiбiдо на процеси творчостi);
   б) проекцiя - неусвiдомлене надiлення iншо§ людини притаманними для дано§ людинi мотивами, рисами та властивостями;
   в) витiснення - процес, в результатi якого неприйнятнi для iндивiда думки, спогади, переживання "виганяються" iз свiдомостi i переводяться в сферу несвiдомого, але при цьому вони продовжують впливати на поведiнку iндивiда i переживатися ним у виглядi тривоги, страху та iн.
   в) замiщення - змiна об"єкта, на який спрямованi почуття, Включається тодi, коли пряме вираження почуттiв стосовного даного об"єкта може мати загрозу i викликає тривогу.
   г) тощо
  
   N19. Види несвiдомих психiчних явищ.
  
   1. Несвiдомi (Неусвiдомленi?) психiчнi явища - це така форма вiдображення дiйсностi, при якiй не людина не вiддає собi звiт у дiях, якi вони здiйснює, втрачає повну орiєнтацiю в частi та мiстi здiйснення дiй, втрачає здатнiсть до мовно§ регуляцi§ поведiнки.
   Неусвiдомленi психiчнi явища є бiльш низьким рiвнем розвитку психiки, порiвнювано iз усвiдомленим рiвнем (свiдомiстю). Вони виступають як недостатньо адекватне вiдображення свiту в мозку людини. Але §х не можна вiднести до тваринно§ психiки, вони також обмовленi суспiльними обставинами життя людини. Це нормальна сторона психiки, особливий рiвень психiчно§ дiяльностi.
   2. Види неусвiдомлених психiчних явищ.
  
   До неусвiдомлених психiчних явищ вiдносяться:
      -- Явища, якi виникають у снi (сновидiння);
      -- Реакцi§-вiдповiдi, якi обумовлюються подразниками, якi реально не вiдчуваються , але реально дiють на людину (субсенсорнi реакцi§);
      -- Рухи, якi були в минулому свiдомими, але завдяки повторенню стали автоматизованими i бiльше неусвiдомленими;
      -- Деякi спонукання до дiяльностi, в яких вiдсутня усвiдомленiсть мети;
      -- Деякi патологiчнi явища, якi виникають в психiцi хворо§ людини (галюцинацi§, марення та iн.);
      -- Iмпульсивнi дi§ - коли людина не дає собi ради в наслiдках сво§х вчинкiв;
      -- психологiчна установка та iн.
   Несвiдомi психiчнi явища вiдiграють захисну функцiю в життi людини.
  
   N 20 Поняття про самосвiдомiсть. Проблема виникнення самосвiдомостi. 
   Самосвiдомiсть - це складний психiчний процес, сутнiсть якого полягає у сприйняттi особистiстю численних образiв само§ себе в рiзних ситуацiях дiяльностi та поведiнки; у всiх формах взаємодi§ з iншими людьми; в поєднаннi цих образiв у єдине цiлiсне утворення-уявлення, у поняття власного "Я" як суб'єкта, який   вiдрiзняється вiд iнших суб'єктiв.   На вiдмiну вiд свiдомостi, самосвiдомiсть орiєнтована на осмислення людиною сво§х дiй, цiлей, почуттiв, думок, мотивiв, позицi§ в суспiльствi, а також усвiдомлення власних розумових, моральних, фiзичних якостей тощо. Свiдомiсть - знання про iншого; самосвiдомiсть - знання про себе. Свiдомiсть орiєнтована на весь об'єктивний свiт; самосвiдомiсть орiєнтована на саму особистiсть. У самосвiдомостi людина виступає одночасно як суб'єкт i як об'єкт пiзнання. Рубiнштейн: "Я" - це не свiдомiсть, а людина, суб'єкт як свiдомий дiяч". Проблема виникнення самосвiдомостi (3 напрямки: свiдомiсть передує, самосвiдомiсть передує, одночасно):
- Бехтерєв: самосвiдомiсть передує свiдомостi, полягає у неясному вiдчуттi власного iснування;
- Виготський, Рубiнштейн: етап у розвитку свiдомостi (2-3 роки);
- Сеченов, Чамата: самосвiдомiсть виникає i розвивається одночасно зi свiдомiстю;
- Колб: тактильнi контакти на етапi внутрiшньоутробного розвитку, що готують вiдчуття обмеженостi власного тiла;
- психоаналiз: процес субєктивного вiддiлення вiд матерi (кiнець першого року життя);
- Кулi, Мiд: у дитини зявляється здатнiсть стати на мiсце iншого, засво§ти iншу перспективу у сприйманнi й оцiнюваннi сво§х властивостей;
- Розен: дитина переносить знання, отриманi стосовно iнших, на саму себе - у цьому процесi й зароджується чи оформлюється §§ самосвiдомiсть;
- Мясiщев: вираження у чiткiй формi емоцiйного ставлення (бажань, почуттiв) до довкiлля;
- Кон: поява свiдомого "Я", виникнення рефлексi§, усвiдомлення сво§х мотивiв, моральних конфлiктiв i моральна самооцiнка, iнтимiзацiя внутрiшнього життя - феноменальнi прояви самосвiдомостi у пiдлiтковому та юнацькому вiцi.
   Самосвiдомiсть - це усвiдомлення людиною само§ себе як особистостi(своє§ дiяльностi як члена суспiльства; стосункiв з iншими людьми; рис характеру; власних дiй та вчинкiв тощо).
   П.Р.Чамата, що спецiально проаналiзував цю проблему, видiлив три точки зору з цього питання. Аналiз показує, що §х навiть бiльше, нiж три.
   1)Одна з цих точок зору, висловлена, зокрема, Бехтеревым, полягає в тому, що проста самосвiдомiсть в розвитку дитини передує свiдомостi, тобто ясним i виразним представленням предметiв. Самосвiдомiсть в його простiй формi полягає в неясному вiдчуттi власного iснування.
   2) Згiдно iншiй точцi зору, яку у вiтчизнянiй лiтературi аргументували, зокрема, Выготский i Рубинштейн, самосвiдомiсть дитини є етап в розвитку свiдомостi, пiдготовлений розвитком мови i довiльних рухiв, зростанням самостiйностi, викликаним цим розвитком, а також пов'язаними з цими процесами змiнами у взаєминах з тими, що оточують. Йдеться про той етап в розвитку дитини, коли вiн опановує мовою i характеризується спробами самостiйно§ дi§(2-3 року).
   3) Чамата, спираючись на iде§ Сеченова, Галича i Потебни, протиставляє першим двом точкам зору третю - самосвiдомiсть виникає i розвивається одночасно з свiдомiстю.
   - До вiдчуттiв, викликаних зовнiшнiми предметами, завжди "домiшуються" вiдчуття, викликанi власною активнiстю органiзму.
   - Органи свого тiла поступово усвiдомлюються дитиною у мiру того, як перетворюються на своєрiднi "знаряддя" його дiяльностi.
   - Вiдповiдно дитина починає видiляти з решти свiту матiр, а себе вiдокремлювати вiд матерi.
   - Дитина переносить знання, отриманi щодо iнших, на саму себе - в цьому процесi i зароджується або оформляється його самосвiдомiсть.
   - Багато радянських авторiв пiдкреслювали також значення пiдлiткового i юнацького вiку для розвитку самосвiдомостi, яку Шпрангер вважав головним новоутворенням цього вiку. Поява свiдомого "Я", виникнення рефлексi§, свiдомiсть сво§х мотивiв, моральнi конфлiкти i етична самооцiнка, iнтимiзацi§ внутрiшнього життя - ось деякi феноменальнi прояви самосвiдомостi в цьому вiцi.
  
   N21 Психологiчна структура самосвiдомостi.
  
   У структуру самосвiдомостi входять: самопiзнання, емоцiйно-цiннiсне ставлення до себе (самоставлення) i саморегуляцiя.
   Самопiзання + самоставлення= "я-концепцiя"
   F(самопiзнання)= "образ я"
 Самопiзнання - процес усвiдомлення, спрямований на дослiдження субєктом, що пiзнає, себе, своє§ дiяльностi, свого внутрiшнього психiчного змiсту. Самопiзнання стає можливим тiльки тодi, коли особистiсть, що пiзнає, водночас є i субєктом, i обєктом пiзнання.
 Самопiзнання формується через вiдчуття себе як сприймаючо§ iстоти й активно розвивається з появою здатностi вiдокремлювати себе вiд своє§ життєдiяльностi. Спочатку воно є безсловесним i беззначеннєвим, i вже потiм набуває вигляду словесного, значеннєвого, предметного (тобто, проходить фiлогенетичний шлях).
 Самопiзнання є водночас i результатом, i передумовою самоусвiдомлення. Однак його не слiд зводити до самосвiдомостi або рефлексi§. Можна усвiдомлювати себе, рефлексувати, але не знати сутностi свого "Я". Умiння пiзнавати власний внутрiшнiй свiт досягається з досвiдом життя. Процес самопiзнання несе iнформацiю не тiльки про характер, здiбностi та iншi особливостi, вiн спрямований на пiзнання справжнього в особистостi, збагнення сутностi §§ земного покликання.
 Самоставлення - одна зi складових субєктивного ядра особистостi й структури §§ самосвiдомостi, характеристика самоцiнностi та механiзм керування поведiнкою. На рiвнi свiдомостi самоставлення виявляється в поведiнцi та дiяльностi як загальне, глобальне почуття "за" чи "проти" самого себе у формi самоповаги, аутосимпатi§, самоiнтересу, близькостi до самого себе, очiкуваного ставлення iнших. На рiвнi пiдсвiдомостi працюють механiзми психологiчного захисту "Я", самоцiнностi (компенсацiя, прикрашання, захист вiд самозаперечення), що може провокувати деструктивну поведiнку особистостi. Складається з : самоповаги, самооцiнки, самоцiнностi.
 Саморегуляцiя - система психiчного самовпливу з метою свiдомого керування особистiстю сво§ми психiчними станами вiдповiдно до вимог ситуацi§ та доцiльностi. Саморегуляцiя може здiйснюватися на неусвiдомлюваному рiвнi механiзмами пiдтримання внутрiшнього гомеостазу та пристосувально§ поведiнки; може бути свiдомим, довiльним процесом на основi освоєння спецiальних методiв мобiлiзацi§ внутрiшнiх резервiв, що у повсякденному життi залишаються незатребуваними.
 Психологiчна структура самосвiдомостi.
   Самосвiдомiсть - це усвiдомлення людиною само§ себе як особистостi(своє§ дiяльностi як члена суспiльства; стосункiв з iншими людьми; рис характеру; власних дiй та вчинкiв тощо).
   Самосвiдомiсть має таку структуру (включає такi основнi складовi:
      -- Самопiзнання людиною себе;
   (Пр: ситуацiя стресу людини зрозумiла, що вона не здатна переносити навантаження в умовах певного часу).
  -- Самоаналiз - аналiз людиною наявних у не§ рис, як позитивних так i негативних, та §х значущостi в конкретнiй ситуацi§.
   (Пр: людина зрозумiла, що §§ невмiння працювати в умовах обмеженого часу - є негативним явищем для §§ роботи).
  -- Самооцiнка - здатнiсть людини оцiнити наявнi у не§ якостi.
   (Пр: людинi не сподобалося, що вона не може працювати в умовах обмеженого часу).
  -- Самовдосконалення - здатнiсть людини вдосконалити сво§ риси.
   (Пр: людина сама для себе розробляє правила як працювати в умовах обмеженого часу).
   N22 Проблема самосвiдомостi у зарубiжнiй психологi§
   Фрейд: "Его" вiдповiдає за адаптацiю до зовнiшнього свiту, а також впорядковує внутрiшнє життя iндивiда, приборкує i керує "Воно". "Его", поряд з iншими функцiями, виконує iнтегруючу функцiю, тобто органiзовує та поєднує особистiсть.
Юнг: Самiсть як архетип прагнення людини до цiлiсностi. Самiсть - центр особистостi, навколо якого групуються всi iншi системи. Забезпечує єднiсть, рiвновагу i стабiльнiсть. До Самостi як цiлiсностi людина прагне все життя, але втiлюється вона лише за умови повного розвитку та iндивiдуалiзацi§ усiх компонентiв особистостi.
Саллiван: особистiсть як динамiчний центр рiзних процесiв, що вiдбуваються в кiлькох мiжособистiсних полях. Уявленя про "Я-систему". "Я-система" є гарантом безпеки, має тенденцiю до iзоляцi§ вiд iншо§ особистостi, тримається на високому рiвнi самоповаги i захищена вiд критики. "Я-система" тiсно повязана з "персонiфiкацiєю" як iндивiдуальним образом себе чи iншого (комплекс почуттiв, вiдносин, уявлень, що виникають на базi досвiду, набутого в результатi задоволення потреб чи вiдчуття тривоги).
Хорнi: "реальне Я" як найiстотнiша, найкраща i найцiннiша частина "Я". Йому протисто§ть неадекватне, iдеалiзоване уявлення про себе, що створюється людиною, аби приховати сво§ невротичнi конфлiкти.
Джемс: поряд з "Я" фiзичним i духовним видiляє "Я" соцiальне, пiд яким мається на увазi думка, уявлення оточуючих про дану особистiсть. Розвиток знання про себе завжди залежить вiд пiзнання психологiчних особливостей iншого. "Я" властива iманентна активнiсть.
   N23 Проблема самосвiдомостi в вiтчизнянiй психологi§.
   Майже всi вченi генералiсти у вiтчизнаняй психологi§ намагалися в сво§х працях якщо не охопит, то, принаймнi, торкнутися теми свiдомостii. Це призвело до безлiчi неструктурованих вiдомостей i теорiй. Свiдомвсть - це настiльки вросле у повсякденне життя явище, що дати йому визначення стає дуже важко.
   У вiтчизнянiй психологi§ iснує 2 основнi групи питань, що стосуються свiломостi:
   1) загальнотеоретичнi, методологiчнi (функцi§, структура, сутнiсть, тощо)
   2)специфiчнi питання (самооцiнка, пiзнання i самопiзнання, когнiтина i афектна сторони, саморегуляцiя, тощо)
   Перша група вивчається виключно теореничними методами i є скалдною для вивчення. Не iснує методiв, адекватних поставленiй проблемi. Свiдомiсть охоплює занадто широкий аспект нашого життя i є одним з найскладнiших утворень.
   Друга група вивчається в основному з прикладною метою за допомогою емпiричних методiв. Вона багато в чому базується на досягненнях теоретично§ частини, але, на вiдмiну вiд багатьох iнших напрямкiв психологi§, у напрямку вивчення свiдомостi практична частина значно випередила теоретичну i є помiтно автономною.
  
  
   N24.Форми та рiвнi самосвiдомостi
   Самосвiдомiсть народжується не в результатi внутрiшнiх потреб iзольовано§ свiдомостi, а в процесi колективно§ практично§ дiяльностi i мiжособистiсних вiдносин. Самосвiдомiсть - динамiчна освiта, що iсторично розвивається, виступаюча на рiзних рiвнях i в рiзних формах.
   1) самоприйняття - iнтегральний результат самооцiнки, детермiнований вимогами до себе
   2) самооцiнка - зiставлення себе з певною, прийнятою даною людиною iдеалом "я", винесення деяко§ самооцiнки - як наслiдок - виникнення вiдчуття задоволення або ж незадоволення собою.
   3) самоконтроль - здатнiсть людини регшулювати свою поведiнку на основi аналiзу результатiв самопiзнання.
   4) Самопiзнання - нацiленiсть людини на вивчення себе з фiзично§ i духовно§ сторони.
   И.И.Чеснокова пропонує розрiзняти два рiвнi самосвiдомостi за межами пiзнання:
   1) На першому рiвнi таке спiввiдношення вiдбувається в рамках зiставлення "Я" i "iншо§ людини". Спочатку деяка якiсть сприймається i знижується в iншiй людинi, а потiм воно переноситься на себе. Вiдповiдними внутрiшнiми прийомами самопiзнання є переважно самосприймання i самоспостереження.
   2) На другому рiвнi спiввiдношення знань про себе вiдбувається в процесi аутокоммуникацi§, тобто в рамках "Я i Я". Людина оперує "вже готовими знаннями про себе, якоюсь мiрою вже сформованими, отриманими в рiзний час, в рiзних ситуацiях". Як специфiчний внутрiшнiй прийом самопiзнання указуються самоаналiз i самоосмислення. На цьому другому рiвнi чоловiк спiввiдносить свою поведiнку з тiєю мотивацiєю, яку вiн реалiзує. Оцiнюються i самi мотиви з погляду суспiльних i внутрiшнiх вимог.
   Столiн:
   1) органiзм
   Самовиокремлення людини з оточуючого свiту
   2) iндивiд
   Засвоєння норм, форм поведiнки суспiльства, самоiдентифiкацiя з оточенням
   3) особистiсть
   Виявлення своє§ всасно§ цiнностi, мети життя, тощо.
  
   N25 Прояви самосвiдомостi в перцептивних та рухових процесах.
   Самовидiлення та "прийняття себе в розрахунок" в перцептивних та рухових процесах
Процес вiдображення живими органiзмами, на вiдмiну вiд неживих тiл, завжди вiдбувається в умовах руху самих сприймаючих систем. При цьому в потоцi iнформацi§ частина змiн повязана зi змiнами у зовнiшнiх обєктах, а iнша частина викликана рухом само§ сприймаючо§ системи. Для того щоб вiдображення було адекватним, органiзм повинен розвинути у собi здатнiсть вiддiляти в потоцi стимуляцi§ те, що є стимульним iнварiантом, який вiдповiдає обєкту, вiд того, що привнесене його власною активнiстю, а також використовувати i те й iнше для регуляцi§ власно§ поведiнки.
Самовидiлення органiзму вiдбувається не лише у рамках сприймання зовнiшнiх обєктiв та побудови рухiв. Це самовидiлення виступає i у формi вiдчуттiв, що вiдображають функцiональний стан окремих органiв, у тому числi внутрiшнiх (iнтероцепцiя), а також у формi больових вiдчуттiв.
  Схема тiла - субєктивний образ взаємного розташування i стану руху частин тiла у просторi; формується на основi iнформацi§ про положення тiла та його частин у просторi (пропрiоцепцiя) та стану руху органiв (кiнестезiя). Психiчне утворення, тобто може включати фiзично вiдсутнi, "фантомнi" елементи, а також елементи одягу тощо.
  Самопочуття - емоцiйно забарвлене враження комфорту чи дискомфорту, напруження чи розрядки, занепокоєння чи спокою; виникає на основi iнформацi§ iнтерорецепторiв, що вiдображають стан внутрiшнiх органiв i внутрiшнього середовища. Дифузно вiдображає загальний стан органiзму.
  Iде§ И.М.Сеченова про дисоцiацiю i подальший синтез вiдчуттiв мають принципове значення для пiдходу до проблеми бiльш загальною, нiж проблема самосвiдомостi, - до проблеми специфiчно§ природи тiлесного вiддзеркалення живими органiзмами. Загальний сенс цiє§ проблеми можна сформулювати так: процес вiддзеркалення живими органiзмами на вiдмiну вiд неживих тiл завжди вiдбувається в умовах руху самих сприймаючих систем. При цьому в потоцi iнформацi§ частина змiн пов'язана iз змiнами в зовнiшнiх об'єктах, а iнша частина викликана рухом само§ сприймаючо§ системи. Для того, щоб вiддзеркалення було адекватним, органiзм повинен розвинути в собi здатнiсть вiдокремлювати в потоцi стимуляцi§ те, що є стимульним iнварiантом, вiдповiдним об'єкту, вiд того, що привнесене його власною активнiстю, i використовувати i те i iнше для регуляцi§ своє§ поведiнки. При ходьбi, поворотах голови предмети не розгойдуються i не мiняють орiєнтацiю, хоч i §х зображення на сiткiвцi ока мiняє орiєнтацiю, розмiр, яскравiсть. Навчена перцептивна система людини без зусиль справляється з проблемою видiлення змiн в стимуляцi§, пов'язаних з власною активнiстю i iз змiнами самих предметiв. Це вiдбувається за рахунок цiлого ряду специфiчних перцептивних механiзмiв. До них вiдносяться порiвняння прогнозованих результатiв змiни ситуацi§ унаслiдок рухiв з тими, якi реально наступили, iнтеграцiя рiзних параметрiв сприйманого образу i сенсорно§ стимуляцi§ за правилами сенсорно§ iнварiантностi. Велику роль у видiленнi i облiку власно§ активностi грає i бiльш загальний чинник: формування iмплiцитного уявлення, свого роду неусвiдомлюванiй упевненостi в iснуваннi i стабiльностi навколишнього наочного свiту i суб'єктивне "вписування" себе в цей свiт. Згiдно представленням Н. А. Бернштейна, одним з ключових моментiв рухово§ активностi є знання органiзму про стан периферичного рухового апарату. Без цих знань (сенсорнiй iнформацi§) команди з центральних ланок нервово§ системи про виробництво рухiв виявляються принципово неефективними. Взаємодiя ефекторного i сенсорного ланок в процесi управлiння рухами отримало вiддзеркалення в поняттi рефлекторного кiльця. Вiдзначимо, що положення, розвиненi Н. А. Бернштейном, вiдносяться не тiльки до людини, але i до хребетних тварин взагалi.
  
   N26 Поняття про "Я - образ" та "Я - концепцiю", §х психологiчна структура
  
   "Я - образ" - особистiсть у якiй поєднаннi всi сторони §§ буття , та яка вiдображається в свiдомостi у виглядi пiдсумкового уявлення про себе. "я обр." це результат пiзнання себе, формування само ставлення , осмислення своє§ ролi, свого значення на кожному етапi життя людини. Статус "я обр." розглядається як мотивацiйне ядро особистостi та регуляцi§ механiзмiв психiчного життя. Коли говорять про "я обр." то його онтологiзацiя дозволяє видiлити в ньому суб'єктивний бiк (прихований бiк) i рефлексивний бiк.
   Компоненти "я о" :
   1) когнiтивний компонент
   2)афективний;
   3)поведiнковий.
   Характеристики "Я-образу"
   Мiра:
        -- когнiтивно§ складностi
        -- чiткостi
        -- цiлiсностi
        -- стабiльностi
  
   Iєрархiчна структура
      -- неусвiдомлюванi якостi
      -- усвiдомлення окремих властивостей
      -- iнтеграцiя цiлiсного "я-образу", вписування йогов дiяльнiсть.
   Складовою образу я є образ тiла людини. Образ тiла складається актаульного сприймання власно§ зовнiшностi ; вiдображене сприймання очима iнших людей; уявлення про здоровя; вiковi обмеження.Конн вважав , що можна розглядати я обр, як форму соц установки особистостi. (когнiтивний, емоцiйний, поведiнковий компоненти структури).Iєрархiчна структура : 1) неусвiдомленi , презентованi лише переживанню установки, у виглядi самопочуття та само стану; 2)усвiдомлення та самооцiнка окремих властивостей та якостей, що створюють вiдносно цiлiсний образ образу "я".
   Психологiчне поняття "Я - концепцiя" - це сукупнiсть всiх уявлень людини про себе, пов'язаних з §х оцiнкою; це переконання, тенденцiя поведiнки, набiр установок, спрямованих на самого себе. "я конц"це не лише, те , що iндивiд про себе уявляє, а й те, що вiн про себе думає, як дивиться на свiй дiяльнiсний початок та можливостi розвитку в майбутньому. "я конц"функцiонує неусвiдомленно, iлише в кризових ситуац людина звертається до аналiзу. Роберт Бернс розгл "я кон." як сукупнiсть установок на себе.
   Установки, спрямованi на самого себе, мiстять:
   - образ "Я" - уявлення iндивiда про себе (я щасливий, я оптимiст, я дратiвливий i т.iн.);
   - потенцiйну реакцiю поведiнки та конкретнi дi§, якi можуть бути викликанi образом "Я".
   В "Я - концепцi§" запрограмовано, якою повинна бути поведiнка людини. Наприклад: якщо в моєму "Я" запрограмовано, що я доб'юся успiху , то я можу подолати всi спокуси розваг, свою слабкiсть i лiнощi, щоб ствердити своє "Я". Якщо ж моєму "Я" нерiдко записано, що мене очiкує поразка , то менi важко в цiй ситуацi§ добитися успiху.
   "Я- концепцiя" формується пiд впливом:
   - минулого досвiду;
   - успiхiв та невдач;
   - ставлення до нас людей, особливо в дитячi роки;
   - власно§ зовнiшностi.
   Це компоненти контролюють образ власного '"Я" .Образ власного "Я"- ключ до особистостi та §§ поведiнки. Образ власного "Я" визначає i дiапазон можливостей людини-те, що вона в змозi чи не в змозi здiйснити. Розширюючи дiапазон образу, людина розширює для себе i сферу можливого. Створення адекватного, реалiстичного уявлення про самого себе нiби надiляє людину новими здiбностями, талантами.
   Численнi експерименти абсолютно чiтко продемонстрували , що як тiльки змiнювалась "Я - концепцiя", проблеми та задачi, пов'язанi з нею вирiшувалися швидко та без надмiрних зусиль, Найбiльш переконливi експерименти у цьому напрямку провiв Прескот Лекi, один з перших дослiдникiв образу власного "Я".
   Отже, осягнення та використання "Я-концепцi§" вiдкриває простiр для суттєвих змiн якостей людини, завдяки наступним важливим умовам:
      -- Всi нашi дi§, почуття, вчинки завжди узгоджуються з "Я-концепцiєю". Змiнюючи "Я- концепцiю", ми змiнюємо себе, своє життя.
      -- Уявлення про себе дiйсно можна змiнити.
  
   N27 Самоставлення як складова самосвiдомостi
  
   Самоставлення - афективна складова сакмосвiдостi. Базується на самопiзнаннi та самоаналiзi i проходить аналогячний шлях розвитку. Дуже важливим аспектом у формуваннi самоставлення є рiвень домагань. На основi самоставлення формужється саморегуляцiя та програма самовдосконалення. Самоставлення може бути адекватним i неадекватним. Адекватнiсть самоставлення усвiдомлюється при спiввiднесеннi власних уявлень про себе iх уявленнями оточуючих, результатами дiяльностi.
   Самоставлення є iєрархiчно-динамiчною структурою i складається з 2х рiвнiв:
   1) рiвень пацiальних, окремих самооцiнок
   2) рiвень узагальнено§ самооцiнки.
   Особливостi емоцiйного ставлення:
   Об'єкти цього ставлення виступають фк ядернi стуктури деяко§ цiлiсно§ системи. Саме ядерна структкра визначає вираженiсть та змiст узагальненого стiйкого самоставлення. Ядерна структура самоставлення налiчує 4 шари (вiд центрального до зовнiшнього):
      -- мотивацiйна сфера особистостi. Визначає власне змiст Я людини
      -- соцiальна детермiнацiя. Визначення мiсця людини у системi суспiльних вiдносин, соцiально§ ситуац§ розвитку (ССР), соцiально§ позицi§.
      -- парцiалнi саммоцiнки. Можуть виконуцвати захисну функцiю: парцiальнi самооцiнки виконують iункцiю дисплею, що дає змогу судити про адекватнiсть своє§ поведiнки i продуктивнiсть дiяльностi. Також функцiя парцiальних оцiнок полягає у продукуваннi позитивних оцiнок тих аспектiв Я, що можуть заслужити несприятливi оцiнки ззовнi.
      -- "Захист захисту". Самооцiнка, уособившись в вiдностно автономну захисну структуру (3), сама може потребувати у захистi у виглядi привентивних заходiв, що знижують можливiсть несприятливо§ для Я оцiнки ззовнi. В цьому випадку суб'єкт починає взаємодiю з оточуючими, впливаючи на них певним чином. Метою цього впливу є програмування партнера на схвалення.
  
  
   N28 Психологiчнi механiзми саморегуляцi§ як феномену самосвiдомостi.
  
   Саморегуляцiя - визначається як один з унiверсальних принципiв iснування органiзму , що здiйснюється на рiзних рiвнях його функцiонування .Суть психiчно§ саморегуляцi§ - здатнiсть керування власними дiями та станами, яка теж виявляється на рiзних рiвнях. Функцiя - забезпечення поведiнки, адекватно§ ситуацi§. Iснує думка, що мозок функцiонує як динамiчна система комбiнованого типу , в якiй процеси регулювання поєднуються з процесами управлiння. При цьому регуляцiя бiльш повязана з I про внутр стан органiзму й визначає процеси у вiдносно закритiй частинi системи. У саморегуляцi§ функцiональних систем яскраво виявляється єднiсть психiчних процесiв i станiв. У здiйсненнi саморегуляцi§ сприймання, памятi , мислення, уяви великого значення набувають стан мозку "до початку дiяння (фоновий рiвень) та вихiдний рiвень при входженнi у роботу. Отже, зовнiшнiй контур значною мiрою залежить вiд внутрiшнього контуру а разом вони складають основу доцiльно§ поведiнки людини" Конопкiн .
   Згiдно з системним пiдходом саморегуляцiя - багаторiвневе, полi функцiональне явище;вона включає i психомоторну i когнiтивну i комунiкативну сфери людини , виражається в перебiгу цiлiсно§ поведiнки , дiяльностi , а також у взаєминах людей.Процес само регул зумовлю як природними особливостями, зокрема емоцiйнiстю, так i особистiсними властивостями (характер , спрямованiсть, iдеали).
   Саморегуляцiя тiсно пов'язана з таким емоцiйним компонентом самосвiдомостi, як вiдношення до себе, самоповага i самооцiнка.
Самооцiнка - результат iнтеграцiйно§ роботи у сферi самопiзнання з одного боку, i у сферi емоцiйно-цiннiсних самовiдносин, з iншою. Самооцiнка - непостiйний конструкт, вона постiйно видозмiнюється, удосконалюючись. Самооцiнка обумовлена поєднанням знання про себе i свiтогляду, норм i цiнностей, властивих людинi. Саме самооцiнка виконує функцiю регуляцi§ поведiнки i дiяльностi, оскiльки вона може спiввiдносити потрiбностi i домагання людини i його можливостi.
самооцiнка = домагання / можливостi.
Самооцiнка є "стрижнем" саморегуляцi§ на всiх етапах §§ здiйснення, включається в структуру мотивацi§, визначає спрямованiсть саморегулювання, вибирання засобiв i впливає на iнтерпретацiю досягнутого ефекту поведiнки.
Достатньо високий рiвень розвитку саморегулювання поведiнки, який об'єктивно виражається в тонкостi, диференцiйовано§ i адекватностi всiх усвiдомлених поведiнкових реакцiй, вчинкiв, вербальних проявiв, вiдповiдає зрiлому стану розвитку самосвiдомостi в цiлому: адекватнiй самооцiнцi, а також орiєнтацi§ на самооцiнку, а не на оцiнку iншими. Самооцiнка - на початкових етапах результат iнтерiорiзацi§ оцiнки себе iншими - згодом емансипується вiд оцiнок тих, що оточують i все бiльш набуває значення внутрiшнього регулятора поведiнки.
Можна видiлити 2 рiвнi саморегулювання:
1. Тактичний - саморегулювання, що має чiткi часовi межi, здiйснюється в процесi конкретного поведiнкового акту;
2. Стратегiчний - цей рiвень скорiше можна назвати самоорганiзацiєю - процес, розтягнутий в часi, забезпечує координацiю всiє§ особи в цiлому, пов'язаний з плануванням особових змiн, з самовихованням особи. Цей процес також забезпечує супiдряднiсть мотивiв впродовж всього життя, побудова iєрархi§ мотивiв i рiшення конфлiктiв мiж iндивiдними i соцiальними мотивами i мотивами духовними, iндивiдуальними на користь останнiх.
   N29 Аналiз основних феноменiв самосвiдомостi. (N20-28)
   Развитие самосознания человека неразрывно связано с процессом самопознания как процесса наполнения самосознания содержанием, связывающим человека с другими людьми, с культурой и обществом в целом, процесс, происходящий внутри реального общения и благодаря ему, в рамках жизнедеятельности субъекта и его специфических деятельностей. Феномены самопознания касаются вопроса о том, как происходит самопознание, в том числе и того, что уже усвоено или присвоено, превращено в "Я" субъекта и в его личность, и какие формы приобретают результаты этого процесса в самосознании. Р.Бернс, один из ведущих английских ученых в области психологии, серьезно занимавшийся вопросами самосознания , так определяет это понятие: " Я-концепция - это совокупность всех представлений человека о самом себе, сопряженная с их оценкой. Описательную составляющую Я-концепции часто называют образом Я или картиной Я. Составляющую, связанную с отношением к себе или к отдельным своим качествам, называют самооценкой или принятием себя. Я-концепция, в сущности, определяет не просто то, что собой представляет индивид, но и то, что он о себе думает, как смотрит на свое деятельное начало и возможности развития в будущем". Как мы видим из определения Р.Бернса, в Я-концепции выделяются описательная и оценочная составляющие, что позволяет рассматривать Я-концепцию как совокупность установок, направленных на себя. В большинстве определений установки подчеркиваются три главных элемента: 1. Убеждение, которое может быть как обоснованным, так и необоснованным (когнитивная составляющая установки). 2. Эмоциональное отношение к этому убеждению (эмоционально-оценочная составляющая). Соответствующая реакция, которая, в частности, может выражаться в поведении (поведенческая составляющая).Применительно к Я-концепции эти три элемента установки конкретизируются следующим образом : 1. Образ Я - представления индивида о самом себе. 2. Самооценка - аффективная оценка этого представления, которая может обладать различной интенсивностью, поскольку конкретные черты образа Я могут вызывать более или менее сильные эмоции, связанные с их принятием или осуждением. 3. Потенциальная поведенческая реакция , то есть те конкретные действия, которые могут быть вызваны образом Я и самооценкой.
   N30. Спiввiдношення понять Активнiсть, поведiнка, дiяльнiсть
   Активнiсть - загальна характеристика живих систем, що вiдрiзняє §х вiд неживих: здатнiсть до внутрiшнiх змiн системи пiд впливом змiни зовнiшнiх чи внутрiшнiх умов, без §§ знищення.
   Петровський видiляє 2 види активностi : внутрiшня та зовн.
   -Внутр - мотивацiйний компонент, цiльовий компонент, iнструмент (знання, вмiння, навички);
   -Зовн - поведiнка - пантомiмiка.
   Дiяльнiсть - специфiчна людська активнiсть, направлена на пiзнання та перетворення оточуючого i внутрiшнього свiту, породжується потребами i регуюється свiдомiстю.
   Поведiнка - система усвiдомлювано§ та неусвiдомлювано§ активностi, що спризводить до найкращого пристосцвання iндивiлду до навколишнього середовища.
   Дiяльнiсть - це цiлiсний мотивований акт поведiнки. Цiлiсний смисловий акт поведiнки можна охарактеризув за допомогою.
  
   N31. Психологiчна структура дiяльностi
  
   У психологiчну структуру дiяльностi входять такi елементи:
   Мета на яку спрямовано дiяльнiсть є, як правило, бiльш, або менш вiддаленою. Тому досягнення мети складається iз послiдовного вирiшення людиною ряду конкретних завдань, якi стоять перед нею, на шляху досягнення цiлi.(Пр: Зварити борщ: купити, почистити, зварити певнi продукти).
   Дiяльнiсть:
      -- Мотив - те побуджує людину до дi§
      -- Дiя - вiдносно закiнчений елемент дiяльностi, направлений на досягнення промiжкових цiлей, що входять до загально§ мети дiяльностi. Цiлком усвiдомлюваний.
      -- Цiль - об'єкт дiяльностi
  
   Дiяльнiсть->дiя ->операцiя ->психофiзична функцiя
  
   N32 Поняття дiяльностi в працях Виготського i Рубiнштейна
  
   Выготский
   Культурно-историческая теория развития психики: по Выготскому, необходимо различать низшие и высшие психические функции, и соответственно два плана поведения -- натуральный, природный (результат биологической эволюции животного мира) и культурный, общественно-исторический (результат исторического развития общества), слитые в развитии психики.
   Гипотеза, выдвинутая Выготским, предлагала новое решение проблемы соотношения низших (элементарных) и высших психических функций. Главное различие между ними состоит в уровне произвольности, то есть натуральные психические процессы не поддаются регуляции со стороны человека, а высшими психическими функциями люди могут сознательно управлять. Выготский пришёл к выводу о том, что сознательная регуляция связана с опосредованным характером высших психических функций. Между воздействующим стимулом и реакцией человека (как поведенческой, так и мыслительной) возникает дополнительная связь через опосредующее звено -- стимул-средство, или знак.
   Отличие знаков от орудий, также опосредующих высшие психические функции, культурное поведение, состоит в том, что орудия направлены "вовне", на преобразование действительности, а знаки "вовнутрь", сначала на преобразование других людей, затем -- на управление собственным поведением. Слово -- средство произвольного направления внимания, абстрагирования свойств и синтеза их в значение, произвольного контроля собственных психических операций.
   Рубинштейн
   Понимание деятельности не как замкнутой в себе сущности, но как проявления субъекта, позволяет Рубинштейну сформулировать тезис об объективной опосредствованности сознания. Диалектика объективирования и субъективирования - это не гегелевское саморазвертывание сущности субъекта, а объективно-деятельностное и субъективно-сознательное соотнесение данного субъекта с другими, с продуктами его деятельности и отношениями, которые эту деятельность детерминируют. Таким образом, связь сознания и деятельности не просто постулируется, а раскрывается.
   Позднее Рубинштейн квалифицировал этот принцип следующим образом: "Утверждение единства сознания и деятельности означало, что надо понять сознание, психику не как нечто лишь пассивное, созерцательное, рецептивное, а как процесс, деятельность субъекта, реального индивида, и в самой человеческой деятельности, в поведении человека раскрыть его психологический состав и сделать таким образом самую деятельность человека предметом психологического исследования". Однако следует подчеркнуть, что реализация Рубинштейном деятельностного подхода к сознанию, который фактически совпадал в этом значении с принципом субъекта деятельности, не означала сведения специфики сознания и психики в целом к деятельности. Напротив, принцип единства сознания и деятельности базировался на их понимании как различных модальностей, а деятельностный подход служил цели объективного выявления специфики активности сознания.
  
  
   N33 Теорiя дiяльностi в працях А.Н. Леонтьєва
  
   Леонтьєвим була висунута концепцiя дiяльностi, що є в даний час одним з визнаних теоретичних напрямкiв сучасно§ психологi§. У вiтчизнянiй психологi§ на основi запропоновано§ Леонтьевим схеми дiяльностi (дiяльнiсть - дiя - операцiя - психофiзiологiчнi функцi§), спiвiднесенiй зi структурою мотивацiйно§ сфери (мотив-мета-умова), вивчалися практично всi психiчнi явища, що стимулювало виникнення й розвиток нових психологiчних галузей.
Основними поняттями дано§ теорi§ є дiяльнiсть, свiдомiсть i особистiсть. Дiяльнiсть людини має складне iерархiческое будову. Вона складається з декiлькох нерiвноважних рiвнiв.
   1.Верхнiй рiвень - це рiвень особливих видiв дiяльностi,
   2 Потiм слiдує рiвень дiй,
   3 За ним - рiвень операцiй,
   4. Найбiльш низький - рiвень психофiзiологiчних функцiй.
   Центральне мiсце в цьому iєрархiчному побудовi займає дiя, яка є основною одиницею аналiзу дiяльностi. Дiя - це процес, спрямований на реалiзацiю мети, яка, в свою чергу, може бути визначена як образ бажаного результату. Необхiдно звернути увагу на те, що мета в даному випадку - це свiдомий образ. Виконуючи певну дiяльнiсть, людина постiйно тримає цей образ у себе у свiдомостi. Таким чином, дiя - це свiдоме прояв активностi людини.
   Психологiчна теорiя дiяльностi через поняття дi§ вводить принцип активностi, протиставляючи його принципом реактивностi. Активнiсть з точки зору теорi§ дiяльностi є властивiсть самого суб'єкта, тобто характеризує людину. Джерело активностi знаходиться в самому суб'єктi у формi цiлi, на досягнення яко§ спрямовано дiю.
Поняття "дiя" виводить дiяльнiсть людини в предметний i соцiальний свiт. Справа в тому, що мета дi§ може носити не тiльки бiологiчний сенс, такий як видобуток §жi, але також може бути спрямована на встановлення соцiального контакту або створення предмета, не пов'язаного з бiологiчними потребами.
Виходячи з характеристик поняття "дiя" як основного елемента аналiзу дiяльностi, формулюються основоположнi принципи психологiчно§ теорi§ дiяльностi:
1. Свiдомiсть не може розглядатися як замкнутий у самому собi: воно повинно проявлятися в дiяльностi.
2. Поведiнку не можна розглядати у вiдривi вiд свiдомостi людини.
3. Дiяльнiсть - це активний, цiлеспрямований процес.
4. Дi§ людини предметнi; §х цiлi носять соцiальний характер.
Дiя - це складний елемент, який часто сам складається з багатьох дрiбнiших. Таке положення пояснюється тим, що кожна дiя обумовлена метою. Спосiб виконання дi§ називається операцiєю. В рiзних умовах для досягнення однiє§ i тiє§ ж мети можуть бути використанi рiзнi операцi§. Мета операцi§ в теорi§ дiяльностi називається завданням. Головне властивiсть операцiй полягає в тому, що вони мало усвiдомлюються або зовсiм не усвiдомлюються. По сутi, рiвень операцiй - це рiвень автоматичних дiй i навичок. Пiд навичками розумiються автоматизованi компоненти свiдомо§ дiяльностi, якi виникають в процесi §§ виконання. Операцi§ бувають двох видiв: 1) якi виникли шляхом адаптацi§ та пристосування до умов iснування i дiяльностi 2)свiдомi дi§, завдяки автоматизацi§ стали навичками i перемiщенi в область неосознаваемих процесiв.
   Переключення мiж операцiями i дiями пов'язане з переключенням мiж свiдомою i несвiдомою регуляцiєю.Отже, одним з найбiльш iнформативних ознак, розрiзняючих дi§ та операцi§, є спiввiдношення мiж ступенем усвiдомлення виконувано§ дiяльностi.
   Тепер перейдемо до третього, самому нижньому рiвню структури дiяльностi - психофiзiологiчних функцiй. Пiд психофiзiологiчних функцiями в теорi§ дiяльностi розумiються фiзiологiчнi механiзми забезпечення психiчних процесiв. Iснує ряд можливостей органiзму, без яких бiльшiсть психiчних функцiй не може здiйснюватися. До таких можливостей у першу чергу слiд вiднести здатностi до вiдчуттю, моторнi здiбностi, можливiсть фiксацi§ слiдiв минулих впливiв. Сюди ж необхiдно вiднести ряд вроджених механiзмiв, закрiплених в морфологi§ нервово§ системи, а також тi, якi дозрiвають протягом перших мiсяцiв життя. Всi цi здiбностi та механiзми дiстаються людинi при народженнi, Т.е. вони мають генетичну зумовленiсть.
  
   N34. Дiя як основний елемнт дiяльностi. Класифiкацiя дiй.
  
   Мета, на яку спрямовано дiяльнiсть, є, як правило, бiльш, або менш вiддаленою. Тому досягнення мети складається iз послiдовного вирiшення людиною ряду конкретних завдань, якi стоять перед нею, на шляху досягнення цiлi.(Пр: Зварити борщ: купити, почистити, зварити певнi продукти). Кожний вiдносно закiнчений елемент дiяльностi, спрямований на виконання простого завдання називаються дiєю.
   Дiя - це вiдносно автономний елемент дiяльностi.
   Дi§ можуть бути 2 видiв:
   А) зовнiшнiми, якi виконують в розгорнутiй формi, за участi рухового апарату та органiв вiдчуттiв.
   Б) внутрiшнi, виконують в серединi людини.
   Дi§ людини:
      -- зовнiшнi (предметнi, пересування, спiлкування, пiдтримання пози)
      -- внутрiшнi (прецептивнi, мнемiчнi, мисленнєвi, творчi)
  
   Виконання предметно§ дi§ (зовнiшньо§) проявляється у виконаннi певно§ системи рухiв.
   Контроль за здiйсненням дiй, здiйснюється за допомогою органiв вiдчуттiв (сенсорний контроль).
   Модель майбутньо§ дi§ та §§ результатiв називається "акцептором дi§" або випереджающе вiдображення.
   Iнтерiоризацiя - перехiд вiд зовнiшньо§ реально§ дi§ до внутрiшньо§, iдеально§.
   Екстерiоризацiя - перехiд внутрiшньо§ технiчно§ дiяльностi у зовнiшньо психiчну дiяльнiсть.
  
  
   N35 Операцiйний склад предметно§ дi§
   Операцiйний склад предметно§ дi§ вiдповiдає основним етапам фiзiологiчного процессу виконання свiдомо§ дi§.
      -- моторнi - виконання
      -- мисленнєвi - регулювання
      -- сенсорнi - контроль
   Способи виконання цих дiй називаються прийомами дiяльностi.
   Розглядаючи операцiйний склад предметно§ дi§, треба розрiзняти орiєнтацiй ну основу дi§ та прийоми §§ безпосереднього виконання. Пiд орiєнтацiйною основою дi§ розумiється сукупнiсть вiдображених суб'єктом об'єктивних умов, на якi вiн реально орiєнтується при виконаннi дiяльностi (дi§).В загальному виглядi схема орiєнтацiйно§ основи охоплює такi основнi моменти, спiльнi для рiзних видiв дiяльностi :
      -- аналiз та видiлення заданих характеристик очiкуваного продукту (цiль дiяльностi );
      -- аналiз предмета дiяльностi , видiлення його вихiдних характеристик та оцiнка можливостi отримання потрiбного продукту , видулення промiжних характеристик
      -- аналiз засобiв працi, технологiчних особливостей й обробки предмету працi з метою одержання §§ продукту;
      -- аналiз складу , послiдовностi , способiв виконання дi§
      -- контроль i корекцiя дi§.
      -- Оцiнка кiнцевого продукту як досягнуто§ дi§
  
   N36 Дiяльнiсний пiдхiд в психологi§ та його сутнiсть
  
   ДЕЯТЕЛЬНОСТНИЙ ПIДХIД (у психологi§) - сукупнiсть теоретико-методологiчних та конкретно-емпiричних дослiджень, в яких психiка та свiдомiсть, §х формування i розвиток вивчаються в рiзних формах предметно§ дiяльностi суб'єкта; а у деяких представникiв Д. п. психiка i свiдомiсть розглядаються як особливi форми цiє§ дiяльностi, похiднi вiд зовнiшньо-практичних §§ форм.
   Передумови Д. п. складалися у вiтчизнянiй психологi§ в 1920-тi рр.. Ними стали: 1) необхiднiсть ново§ методологiчно§ орiєнтацi§, здатно§ вивести психологiю з кризи, що почалася в 1910-1920-х рр..; 2) зсув тематики вiтчизняно§ психологi§ з лабораторних дослiджень абстрактних законiв свiдомостi i поведiнки на аналiз рiзних форм трудово§ дiяльностi; 3) iсторично зумовлене звернення психологiв до фiлософi§ марксизму, в якiй категорiя дiяльностi - одна з центральних.
   У 1930-тi рр.. складаються 2 найбiльш проработанных варiанту Д. п.: Рубiнштейна та Леонтьєва.
   Рубiнштейна 1930-х рр.., Де вiн сформулював основний теоретичний принцип - єдностi свiдомостi та дiяльностi.
   Леонтьев розробляє проблему спiльностi будови зовнiшньо§ та внутрiшньо§ дiяльностi.
   Вiдмiнностi:
   1. Проблема предмета психологiчно§ науки. (Рубiнштейна - психологiя повинна вивчати психiку через дослiдження дiяльностi. Леонтьєв - дiяльнiсть неминуче повинна входити в предмет психологi§, оскiльки психiка є формою предметно§ дiяльностi).
2. Суперечки стосувалися спiввiдношення власне зовнiшньо-практично§ дiяльностi i свiдомостi. (Рубiнштейн - не можна говорити про формування "внутрiшньо§" психiчно§ дiяльностi з "зовнiшньо§" практично§ шляхом iнтерiорiзацii: до всяко§ iнтерiорiзацii внутрiшнiй (психiчно§) план вже налiчествует. Леонтьєв - внутрiшнiй план свiдомостi формується як раз в процесi iнтерiорiзацii спочатку практичних дiй, що зв'язують людини зi свiтом людських предметiв)
Конкретно-емпiричнi розробки принципу єдностi свiдомостi та дiяльностi у Д. п. можна умовно роздiлити на 6 груп по формам психiчного розвитку:
1) у фiлогенетичних дослiдженнях розроблялася проблема виникнення психiчного вiдображення в еволюцi§ i видiлення стадiй психiчного розвитку тварин в залежностi вiд §х дiяльностi (А. Н. Леонтьєв, А. В. Запорожець, К. Е. Фабрi та iн);
2) в iсторико-антропологiчнi дослiдження в конкретно-психологiчному планi розглядалася проблема виникнення свiдомостi в процесi трудово§ дiяльностi людини (Рубинштейн, Леонтьєв), психологiчнi вiдмiнностi мiж знаряддями працi у людини i допомiжними засобами дiяльностi у тварин (Гальперин);
3) в соцiогенетiческiх дослiдженнях розглядаються вiдмiнностi вiдносин дiяльностi i свiдомостi в умовах рiзних iсторичних епох i рiзних культур (А. Н. Леонтьєв, А. Р. Лурiя, М. Коул, представники критично§ психологi§ та iн), однак проблеми соцiогенеза свiдомостi ще недостатньо розробленi Д. п.;
4) з найбiльш численних онтогенетiческiх дослiджень в руслi Д. п. виросли самостiйнi деятельностно орiєнтованi теорi§ (теорiя периодизации психiчного розвитку в онтогенезi Д. Б. Ельконiна, теорi§ розвивального навчання В. В. Давидова, теорiя формування перцептiвних дiй А. В. Запорожця i тощо);
5) функцiонально-генетичнi дослiдження на основi принципу єдностi свiдомостi та дiяльностi (розвиток психiчних процесiв в короткi тимчасовi вiдрiзки) представленi роботами не тiльки шкiл Леонтьєва i Рубiнштейна, але й iн вiдомих психологiв (Б. М. Теплов, Б. Г. Ананьєв, А. А. Смирнов, Н. А. Бернштейн та iн);
6) пато-i нейропсiхологiческiе дослiдження розпаду вищих психiчних функцiй i ролi конкретних форм дiяльностi у §х вiдновленнi (А. Р. Лурiя, Є. Д. Хомская, Л. С. Цвєткова, Б. В. Зейгарнiк та iн.)
В рамках перерахованих напрямкiв дослiджень Д. п. був розроблений ряд найважливiших теоретичних проблем психологi§, в т. ч.: проблема макро-i мiкроструктури людсько§ дiяльностi (дiяльнiсть - дiя - операцiя - функцiональний блок), проблема будови свiдомостi-образу (чуттєва тканина, значення, особистiсний сенс), проблема iнтерiорiзацii як найважливiшого механiзму формування свiдомостi, проблема периодизации психiчного розвитку з використанням розробленого в Д. п. поняття "провiдна дiяльнiсть" та iн На основi общепсiхологiческiх iдей Д. п. розробляються деятельностно орiєнтованi теорi§ в рiзних галузях психологi§ (соцiально§, дитячо§ психологi§, патопсихологi§ та iн). (Е. Е. Соколова.)
  
   N37. Проблема дiяльностi в системному пiдходi.
  
   Системний пiдхiд - передбачає вивчення психiчного явища як своєрiдно§ системи, що має специфiчнi закономiрностi.Основнi положення системного пiдходу такi:
   1) дiяльнiсть, поведiнка є багаторiвневими, полiфункцiональними системами;
   2) людина як iндивiд, особистiсть, iндивiдуальнiсть - компонент багатьох пiдсистем суспiльства; багатоманiтнiсть пiдсистем i сторiн, у якi особистiсть включена, зумовлює i багатоманiтнiсть §§ властивостей;
   3) психiчне виявляється у багатьох зовнiшнiх i внутрiшнiх вiдношеннях, у яких вона iснує як цiлiсна система.
   Для розробки сутностi системного пiдходу башато зробив видатний психолог Ломов Б.Ф.
   Аналiз лiтератури з питань системного пiдходу, вивчення реальних процесiв дiяльностi, поведiнки переконує в доцiльностi §х розгляду як системи (див. рис.1), головними компонентами яко§ є:
  -- потребнiсно-мотивацiйний,
  -- операцiональний,
  -- iнформацiйний,
  -- регулятивний.
  
   N38. Види дiяльностi
  
   1. Основнi види дiяльностi
   До основних видiв дiяльностi вiдносяться: гра, навчання, праця. Вони являються основними видами активностi людини, за допомогою яких людина пiзнає та перетворює свiт i себе. Основнi характеристики таких видiв дiяльностi:
      -- Гра - це вид дiльностi, який полягає у вiдтвореннi реальних ситуацiй i направлена на вироблення i тренування навичок.
   а) тренує дитину в оволодiннi значеннями речей i явищ, якi закрiпленi за допомогою мови, та в оперуваннi цими значеннями; б) розширює самосвiдомiсть дитини - вiд сприйняття себе як суб"єкта предметних дiй до сприйняття себе як носiя соцiально§ ролi, суб"єкта людських стосункiв. До основних видiв iгор вiдносяться: функцiональнi; конструктивнi; сюжетно-рольовi; iгри за правилами;
      -- Учiння - це специфiчний вид дiяльностi людини, спрямований на оволодiння людиною знаннями, умiннями та навичками. Роль учiння: а) пiдготовка людини до майбутньо§ трудово§ дiяльностi; б) розвиток людини.
   3. Праця- це цiлеспрямована дiяльнiсть людини на перетворення i освоєння природних i соцiальних сил з метою задоволення потреб людини, в результатi яко§ створюються матерiальнi i духовнi цiнностi, формується сама людина. Метою трудово§ дiяльностi є створення: а) матерiальних речей, якi споживаються людьми (продукти харчування, одежа); б) речей, якi необхiднi для виготовлення речей, якi споживаються люди (енергiя., верстати, книги); в) iдеологiчних продуктиiв (наука, мистецтво); г) дiй, якi органiзовують поведiнку i працю людей (управлiння, контроль, виховання, навчання та iн).
   2. Провiдна дiяльнiсть
   Провiдна дiяльнiсть - рiзновид дiяльностi, що зумовлює найголовнiшi змiни у психiчних рисах особистостi, виникнення рiзних психiчних новоутворень на данiй стадi§ §§ розвитку.
   Видiляють ряд видiв провiдно§ дiяльностi для вiдповiдних вiкових перiодiв онтогенезу, якi в сво§й генетичнiй послiдовностi забезпечують внутрiшню єднiсть усього психiчного розвитку:
      -- Вiд народження до 1 року - це емоцiйне спiлкування дитини з батьками та близькими в §§ оточеннi людьми;
      -- 1-3 роки (раннє дитинство) - предметно-манiпулятивна дiяльнiсть (спроби дитини дiяти з предметами вiдповiдно до § призначення). В процесi цiє§ дiяльностi у дитини формується мова i наочно-дiйове мислення;
      -- 3 -7 рокiв (дошкiльний вiк) - рольова гра. У процесi рольово§ гри у дитини розвивається уява, формується уявлення про людськi стосунки, зокрема, про моменти пiдпорядкування i керування;
      -- 7-11 рокiв(молодший шкiльний вiк) - навчальна дiяльнiсть. У процесi цiє§ дiяльностi формуються навчальнi умiння й навички.
      -- 11-15 рокiв (пiдлiтковий вiк)- iнтимно-емоцiйне спiлкування, у процесi якого формується здатнiсть до спiлкування iз навколишнiми, розумiння iндивiдуально-психологiчних особливостей людей.
      -- 15-17 рокiв ( раннiй юнацький вiк) - навчально-професiйна дiяльнiсть, п процесi яко§ формуються певнi пiзнавальнi та професiйнi iнтереси, здатнiсть будувати життєвi плани та iн.
      -- Зрiлий вiк - професiйна дiяльнiсть
  
   N39. Психологiчний аналiз трудово§ дiяльностi.
   Трудова дiяльнiсть (праця) - це цiлеспрямована дiяльнiсть людини на перетворення i освоєння природних i соцiальних сил з метою задоволення потреб людини, в результатi яко§ створюються матерiальнi i духовнi цiнностi, формується сама людина.
   Праця - є провiдним видом дiяльностi в дорослому вiцi.
   Метою трудово§ дiяльностi є:
   а) створення матерiальних речей, якi споживаються людьми (продукти харчування, одежа);
   б)створення речей, якi необхiднi для виготовлення речей, якi споживаються люди (енергiя., верстати, книги);
   в) iдеологiчнi продукти (наука, мистецтво);
   г) дi§, якi органiзовують поведiнку i працю людей (управлiння, контроль, виховання, навчання та iн).
   Особливостi трудово§ працi людини:
   а) дiяльнiсть людини визначається не лише особистими потребами, але i потребами суспiльства. (Пр: вчитель вчить дiтей не лише тому, що йому подобається ця дiяльнiсть i йому потрiбно заробляти грошi, але i ж потреба суспiльства у дiяльностi шкiл, якi сприяють навчання та розвитку дiтей.
   б) праця є i суспiльною по своєму характеру. (створення будь-якого продукту передбачає включення в його виконання багатьох людей). (Пр: надання освiтнiх послуг в унiверситетi, передбачає включення в навчальну дiяльнiсть викладачiв, зав - кафедрами, деканiв та iнших).
   в) в процесi здiйснення працi, людина виготовлює та використовує спецiальнi знаряддя. (Пр: людина створює комп'ютер для обробки iнформацi§ та спiлкування мiж людьми).
   Процес працi складається iз:
   а) предмету працi;
   б) знарядь працi;
   в) власне трудово§ дiяльностi;
   Виготовлення i застосувань знарядь працi - це втiлення у §х формах функцiях узагальнених способiв трудових дiй.
   Праця потребує всебiчно§ вiдображувально-регулятивно§ активностi людини (уваги i терпiння, вмiння планувати i передбачати, аналiзувати i узагальнювати, формувати мету i послiвно §§ досягати, усвiдомлювати процес i результати працi). Тому у процесi працi людина не тiльки проявляється, але i формується. У процесi працi людина вступає у виробничi i мiжособистiснi вiдносини з iншими людьми.
  
   N40 Психологiчний аналiз навчання як виду дiяльностi.
  
   Навчання, яке в послiдовнiй змiнi основних типiв дiяльностi, що здiйснюється протягом життя кожно§ людини, слiдує за грою i передує працi, iстотно вiдрiзняється вiд гри i зближується насилу по загальнiй установцi: у навчаннi, як i в працi, потрiбно виконувати завдання - готувати уроки, дотримувати дисциплiну; учбова робота будується на обов'язках. Загальна установка особи в навчаннi вже не iгрова, а трудова.
   Основна мета навчання, стосовно яко§ пристосовується вся його громадська органiзацiя, полягає в пiдготовцi до майбутньо§ самостiйно§ трудово§ дiяльностi; основний засiб - освоєння узагальнених результатiв того, що створене попередньою працею людства; освоюючи пiдсумки минуло§ суспiльно§ працi, людина готується до власно§ трудово§ дiяльностi. Включаючи навчання як сторону в навчання, ми розглядаємо процес навчання як єдиний процес, що включає i вчителя, i учня, об'єднаних певними взаєминами, замiсть того щоб розривати i протиставляти вчення i навчання, як це неодноразово робилося. Разом з тим, видiляючи все ж таки учення як особливу сторону процесу, ми пiдкреслюємо активнiсть учня. Процес вчення в цiлому включає взаємодiю учня i вчителя; навчання не пасивне сприйняття, як би приймання переданих вчителем знань, а §х освоєння.
   Навчання в цьому специфiчному сенсi слова є своєрiдним похiдним видом дiяльностi, в якiй мета зрушена або змiщена в порiвняннi з дiяльнiстю, для яко§ вона служить пiдготовкою. Те, що в цiй останнiй є лише передумовою, засобом, способом §§ здiйснення, в ученнi виступає як мета. Наприклад, дитина спочатку опановує мовою, користуючись нею в процесi спiлкування, а не вивчаючи §§ в процесi учення. Оволодiння мовою здiйснюється у нього в результатi дiяльностi, направлено§ зовсiм не на оволодiння нею, а на спiлкування за допомогою мови. Такий процес навчання, при якому навчання стає результатом дiяльностi, не будучи §§ метою, може бути дуже ефективним. Iснують, таким чином, два способи навчання i два види дiяльностi, в результатi яких чоловiк опановує новими знаннями i умiннями.
      -- Один з них спецiально направлений на оволодiння цими знаннями i умiннями як на свою пряму мету.
      -- Iнший приводить до оволодiння цими знаннями i умiннями, здiйснюючи iншi цiлi. Дiя, виконана раз як учбова дiя, з метою навчитися, тобто опанувати способом виконання дано§ дi§, i зовнi та ж дiя, виконана не в учбовому, а в дiловому планi, з метою отримати певний результат, це психологiчно рiзнi дi§.
   У першому випадку суб'єкт зосереджений головним чином на способах його виконання, на його схемi, в другому - на результатi; у останньому випадку необхiдно врахувати додатковi обставини, не iстотнi або не такi iстотнi в першому; рiзна в обох випадках мiра вiдповiдальностi i у зв'язку з цим загальна установка особи.
  
   N41. Психологiчний аналiз iгрово§ дiяльностi.
  
   Гра - це вид дiяльностi, який спрямовує дитину до оволодiння значеннями речей i явищ, якi закрiпленi мовною практикою, а також до оперування цими значеннями.
   Особливiсть гри полягає в тому, що в результатi виконання цiє§ дiяльностi не створюється якийсь суспiльно значущiй продукт, а §§ метою є сама iгрова дiяльнiсть.
   Гра - це провiдний вид дiяльностi, який притаманний дошкiльному вiку. Залишається характерною для людей i в iнших вiкових перiодах ( у шкiльному, дорослому вiцi).
   В iгровiй дiяльностi дитина, окрiм предметiв-знарядь, дитина використовує iграшки, тобто речi, за допомогою яких вiдображають iншi, справжнi речi.
   Гра притаманна також i тваринам, але у тварин вона спрямована на задоволення §х бiологiчних потреб.
   Основнi новоутворення, якi виникають завдяки включенню дитини в iгрову дiяльнiсть:
      -- Тренує дитину в оволодiннi значеннями речей i явищ, якi закрiпленi за допомогою мови, та в оперуваннi цими значеннями;
      -- Гра сприяє усвiдомленню виконанню дiй (як операцiй), вчить виконувати такi операцi§ на основi саморегулювання (правил);
      -- Розширює самосвiдомiсть дитини - вiд сприйняття себе як суб"єкта предметних дiй до сприйняття себе як носiя соцiально§ ролi, суб"єкта людських стосункiв.
   Основнi види та етапи розвитку гри в людини :
   1) в першi 2 роки для дитини характернi функцiональнi iгри - це iгри якi спрямованi на оволодiння рухами i дiями з навколишнiми предками. ( Пр: дитина включає кнопку, яка показує, що плата працює);
   2) конструктивнi iгри - iгри, спрямованi на створення чогось, в цих iграх дитина осмислює значення предметiв i §х взаємодi§ мiж собою;
   3) в 3-4 роки у дитини з'являються сюжетно-рольовi iгри. (гра в "дочки - матерi", " в лiкаря - хворого). Цi iгри спрямованi на оволодiння певними ролями та стосунками мiж людьми.
   4) гра за правилами - характерна для школярiв та дорослих. (Пр: спортивнi iгри, вирiшення кросвордiв i т.д.) За допомогою цих iгор людина вдосконалює сво§ розумовi i фiзичнi сили, переключається на iнший вид дiяльностi, отримує емоцiйне задоволення.
  
   N42 Дiяльнiсть та розвиток людини
   Дiяльнiсть забезпечує як фiло- так i онтогенетичний розвиток людства, при чому кожен окремий онтогенетичний розвиток повторює фiлогенетичний поетапно.
   Перетворення фiлогенезу системи людських дiяльностей спiвпадає по сутi з iсторiєю соцiально-економiчного розвитку людства. Iнтеграцiя i диференцiацiя суспiльних структур супроводжувалися появою у людей нового вигляду дiяльностi. Те ж саме вiдбувалося у мiру зростання економiки, розвитку кооперацi§ i розподiлу працi. Люди нових поколiнь, включаючись в життя сучасного ним суспiльства, засвоювали i розвивали тi види дiяльностi, якi характернi для даного суспiльства.
   Цей процес iнтеграцi§ iндивiда, що росте, в систему дiяльностей, що дiє, називається соцiалiзацiєю, i §§ поетапне здiйснення припускає поступове залучення дитини до спiлкування, гри, учення i працi - тi чотири основнi види дiяльностi, якi були стисло описанi вищим. При цьому кожний з названих видiв дiяльностi спочатку засвоюється в самому елементарному виглядi, а потiм ускладнюється i удосконалюється.
   В процесi розвитку дiяльностi вiдбуваються §§ внутрiшнi перетворення.
   1) По-перше, дiяльнiсть збагачується новим наочним змiстом. Ї§ об'єктом i вiдповiдно засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають новi предмети матерiально§ i духовно§ культури.
   2)По-друге, у дiяльностi з'являються новi засоби реалiзацi§, якi прискорюють §§ течiю i удосконалюють результати. Так, наприклад, засвоєння ново§ мови розширює можливостi для запису i вiдтворення iнформацi§; знайомство з вищою математикою покращує здiбнiсть до кiлькiсних розрахункiв.
   3)По-третє, в процесi розвитку дiяльностi вiдбувається автоматизацiя окремих операцiй i iнших компонентiв дiяльностi, вони перетворюються на умiння i навики.
   4)Нарештi, по-четверте, в результатi розвитку дiяльностi з не§ можуть видiлятися, вiдособлятися i далi самостiйно розвиватися новий вигляд дiяльностi. Цей механiзм розвитку дiяльностi описаний А.Н.Леонтьевым i отримав назву зрушення мотиву на мету.
   Дiя цього механiзму представляється наступною. Деякий фрагмент дiяльностi - дiя - спочатку може мати усвiдомлювану iндивiдом мету, яка у свою чергу виступає як засiб досягнення iншо§ мети, службовцi задоволенню потреби. Дана дiя i вiдповiдна йому мета є привабливими для iндивiда постiльки, оскiльки вони обслуговують процес задоволення потреби, i лише з цiє§ причини. Надалi мета цiє§ дi§ може придбати самостiйну цiннiсть, стати потребою або мотивом. В цьому випадку говорять, що в ходi розвитку дiяльностi вiдбулося зрушення мотиву на мету i народилася нова дiяльнiсть.
  
   N43 Дiяльнiсть та психiчнi процеси.
  
   Психiчнi процеси: сприйняття, увага, уява, пам'ять, мислення, мова - виступають як найважливiшi компоненти будь-яко§ людсько§ дiяльностi. Для того, щоб задовольняти сво§ потреби, спiлкуватися, грати, вчитися i працювати, людина повинна сприймати свiт, звертати увагу на тi чи iншi моменти або компоненти дiяльностi, представляти те, що йому потрiбно зробити, запам'ятовувати, обмiрковувати, висловлювати судження. Отже, без участi психiчних процесiв людська дiяльнiсть неможлива, вони виступають як §§ невiд'ємнi внутрiшнi моменти.
Але, виявляється, що психiчнi процеси
   1) беруть участь у дiяльностi
   2)розвиваються у нiй
   3)самi представляють собою особливi види дiяльностi.
Сприйняття в процесi практично§ дiяльностi набуває сво§ найважливiшi людськi якостi. У дiяльностi формуються його основнi види: сприйняття глибини, напрямки i швидкостi руху, часу i простору. Практичне манiпулювання дитини з об'ємними, прилеглими та вiддаленими предметами вiдкриває йому той факт, що предмети i простiр мають певнi вимiрювання: ширину, висоту, глибину. В результатi людина навчається сприймати й оцiнювати форми.
   Уява теж пов'язане з дiяльнiстю. По-перше, людина не в змозi представити або уявити таке, що коли-небудь не виступало досвiдi, не було елементом, предметом, умовою або моментом будь-яко§ дiяльностi. Фактура уяви є вiдображення, хоча i не буквальне, досвiду практично§ дiяльностi.
Ще бiльшою мiрою це вiдноситься до пам'ятi, причому до двох §§ основним процесам одночасно: до запам'ятовування i вiдтворення. Запам'ятовування здiйснюється в дiяльностi i саме представляє особливого роду мнемiчнi дiяльнiсть, яка мiстить дi§ та операцi§, спрямованi на пiдготовку матерiалу на краще його запам'ятовуванню. Це - структурування, осмислення, ассоцiiрованiе матерiалу з вiдомими фактами, включення рiзноманiтних предметiв i рухiв в процес запам'ятовування i т.п.
Мислення в рядi сво§х форм идентично практично§ дiяльностi (так зване "ручне", або практичне мислення). У бiльш розвинених формах - образно§ i логiчно§ - деятельностний момент виступає в ньому у виглядi внутрiшнiх, розумових дiй та операцiй.
   Мова також являє собою особливого роду дiяльнiсть, так що часто, характеризуючи §§, користуються словосполученням "Мовленнєва дiяльнiсть". Оскiльки внутрiшнi психiчнi процеси в людини виявляють той же будову, що й зовнiшнi дi§, є всi пiдстави говорити не тiльки про зовнiшньому, але й внутрiшньому дi§.
Психiчнi процеси можна формувати через органiзовану за особливими правилами зовнiшню дiяльнiсть. Зовнiшня дiяльнiсть в результатi §§ спецiальних перетворень, спрямованих на скорочення та автоматизацiю окремих ланок, §х перетворення в навички, поступово переходить у внутрiшню, власне психiчну (iнтерiорiзацiя). Такими iнтерiорiзованнимi психiчними процесами є довiльнi i опосередкований промовою пiзнавальнi процеси: сприйняття, увага, уява, пам'ять i мислення.
З iншого боку, жоден з названих психiчних процесiв не перебiгає як суто внутрiшнiй i обов'язково включає зовнiшнi, звичайно руховi, ланки. Отже, всяка дiяльнiсть - це з'єднання внутрiшнiх i зовнiшнiх, психiчних i поведiнкових дiй та операцiй.
  
   N44 Речь и деятельность
  
   Важнейшим достижением человка, позволившим ему использовать общечеловеческий опыт, как прошлый, так и настоящий, явилось речевое общение, которое развивалось на основе трудовой деятельности. Речь это язык в действии. Язык же -- это система знаков, включающая слова с их значениями плюс синтаксис-- набор правил, по которым строятся предложения.  Объективным свойством словесного знака, обусловливающим нашу теоретическую деятельность, является значение слова, которое представляет собой отношение знака к обозначаемому в реальной действительности объекту независимо от того, как он представлен в индивидуальном сознании.
   В отличие от значения слова личностный смысл это отражение в индивидуальном сознании того места, которое занимает данный предмет (явление) в системе деятельности конкретного человека. Если значение объединяет социально значимые признаки слова, то личностный смысл -- это субъективное переживание его содержания.
   Выделяют следующие основные функции языка:
  -- средство существования, передачи и усвоения общественно-исторического опыта
  -- средство общения (коммуникации)
  -- орудие интеллектуальной деятельности \
   Речь -- существенный элемент человеческой деятельности, позволяющий человеку познавать окружающий мир, передавать свои знания и опыт другим людям, аккумулировать их для передачи последующим поколениям. Являясь средством выражения мыслей, речь, в ходе её развития в онтогенезе, становится основным механизмом мышления человека. Высшее, абстрактное мышление невозможно без речевой деятельности. И. П. Павлов отмечал, что только речевая деятельность даёт человеку возможность отвлечения от действительности и обобщения, что и является отличительной особенностью человеческого мышления.
   В зависимости от формы общения, речевая деятельность делится
   1) устную (подразумевающую говорение и слушание)
   2) письменную (письмо и чтение).
   Правила языкового конструирования имеют этноспецифические особенности, которые выражаются в системе фонетических, лексических, грамматических и стилистических средств и правил общения на данном языке. Речь тесно интегрирована со всеми психическими процессами человека. Лингвистическая сторона речевого поведения человека изучается психолингвистикой.
   Свойства речи:
  -- Содержательность;
  -- Понятность;
  -- Выразительность;
  -- Действенность;
  
  
  
  
   N45 Способи оводолiння дiяльнiстi
  
   Автоматизованi, свiдомо, полусознательно i несвiдомо контрольованi компоненти дiяльностi називаються вiдповiдно вмiннями, навичками i звичками.
Умiння - це елементи дiяльностi, що дозволяють що-небудь робити з високою якiстю, наприклад точно i правильно виконувати яку-небудь дiю, операцiю, серiю дiй або операцiй. Вмiння звичайно мiстять у собi автоматично виконуванi частини, що називаються навичками, але в цiлому являють собою свiдомо контрольованi частинi дiяльностi, по крайней мере в основних промiжних пунктах i кiнцево§ мети.
Навички - це повнiстю автоматизованi, iнстiнктоподобние компоненти умiнь, реалiзованi на рiвнi несвiдомого контролю. Якщо пiд дiєю розумiти частину дiяльностi, яка має чiтко поставлену свiдому мету, то навиком також можна назвати автоматизований компонент дi§.
   Вмiння та навички дiляться на кiлька типiв: руховi, пiзнавальнi, теоретичнi та практичнi. Руховi включають рiзноманiтнi руху. Пiзнавальнi вмiння включають здiбностi, пов'язанi з по ќ позовом, сприйняттям, запам'ятовуванням i переробкою iнформацi§. Теоретичнi умiння та навички пов'язанi з абстрактним iнтелектом, виражаються у здатностi людини аналiзувати, узагальнювати матерiал, будувати гiпотези, теорi§, робити переклад iнформацi§ з однiє§ знаковою системи в iншу.
   Звичка - вiд вмiння i навичок вона вiдрiзняється тим, що являє собою так званий непродуктивний елемент дiяльностi. Звички є негiбкой частиною дiяльностi, яка людиною виконується механiчно i не має усвiдомлювано§ мети або явно вираженого продуктивного завершення. На вiдмiну вiд навички, звичка може певною мiрою свiдомо контролюватися.
  
   N46 Поняття про звичку та §§ роль в дiяльностi людини.
  
   Багато з наших вчинкiв та особливостей поведiнки з часом стають звичками, тобто автоматичними дiями. Автоматизуючи нашi дi§, звичка робить рухи бiльш точними i вiльними. Вона зменшує ступiнь свiдомого уваги, з яких здiйснюються дi§. С. Л. Рубiнштейн зазначав, що освiта звички означає поява не стiльки нового вмiння, скiльки нового мотиву або тенденцi§ до автоматично виконуваних дiй. Звичка -автоматизована дiя, виконання якого в певних умовах стало потребою.
   З формуванням звички пов'язане змiщення мотиву дi§. Якщо спочатку дiю побуждается мотивом, що лежать поза ним, то з виникненням звички мотивом стає сама потреба у виконаннi цiє§ дi§. Навички формуються у процесi неодноразового виконання дi§ на тiй стадi§ його освоєння, коли при його виконаннi вже не виникає будь - або труднощiв вольового або пiзнавального характеру. При цьому вирiшальне значення набуває викликається самим функцiонуванням дi§ фiзичне i психiчне самопочуття, фарбується позитивним емоцiйним тоном "приємного задоволення". Звички можуть виникати у будь-якiй сферi дiяльностi та охоплювати рiзнi сторони поведiнки людини.
   Слiд розрiзняти звички кориснi (звичка до працi, звичка допомагати товаришам, гуляти перед сном i iн) i шкiдливi (нестриманiсть, звичка перебивати говорящего та iн.) Життєво важливi, суспiльно цiннi звички полегшують формування позитивних рис особистостi, дотримання правил поведiнки у суспiльному та особистому життi, негативнi - дезорганiзуют поведiнку. Формування корисних звичок i боротьба з шкiдливими є найважливiшими завданнями виховання.
   Надбання звички з фiзiологiчно§ точки зору є не що iнше, як поява в мозкових структурах стiйких нервових зв'язкiв, вiдрiзняються пiдвищено§ готовностi до функцiонування. Система таких нервових зв'язкiв є основою бiльш-менш складних форм поведiнкових актiв, якi I. П. Павлов назвав динамiчними стереотипами. [6, 248] В комплекс нервових структур, що забезпечують звичний образ дiй, як правило, включаються i механiзми емоцiйного реагування. Вони викликають емоцiйно позитивнi стану в перiод реалiзацi§ звички i, навпаки, породжує негативнi переживання в обставинах, що заважають §§ здiйсненню.
   Можна стверджувати, що процес свiдомого управлiння звичками є, по сутi, управлiння поведiнкою. Адже навiть шкiдливi звички, що явно завдають шкоди здоров'ю органiзму, з часом починають сприйматися як нормальне явище, як щось необхiдне i приємне. I сенс управлiння поведiнкою полягає в тому, щоб вчасно помiтити передумови до утворення непотрiбною або шкiдливо§ звички i усунути §х, щоб неопинитися у не§ в полонi.
  
   N47. Потреби як джерела активностi людини
  
   Потреби - динамiчно-активнi стани особистостi, що виражають §§ залежнiсть вiд конкретних умов iснування i породжують дiяльнiсть, спрямовану на зняття цiє§ залежностi. В процесi дiяльностi вiдбувається як розвиток особистостi, так i перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби - це рушiйна сила розвитку особистостi.1) Одна з властивостей потреб - §х пасивно-активний характер. З одного боку, вони задаються людинi умовами §§ бiосоцiального iснування й пов'язанi з виникненням дефiциту в нормальнiй життєдiяльностi - соцiальнiй чи бiологiчнiй. З iншого - потреби детермiнують активнiсть, спрямовану на усунення цього дефiциту. Особливiсть нервово-психiчного напруження в станi потреби полягає в тому, що воно мiстить необхiднiсть свого послаблення як передумову зняття напруження.
   Людина прагне до напруження творчо§ дiяльностi, шукає новi цiлi, активiзує потреби як засоби психiчно§ органiзацi§ поведiнки. Тому стан напруженого спонукання має для людини не лише негативний, але й позитивний сенс. В цьому полягає глибока дiалектика людсько§ мотивацi§.
   Деякi теорi§ (зокрема гедонiстськi) стверджують, що головною рушiйною силою поведiнки людини є уникнення неприємного, а не пошуки задоволення. За Фрейдом: поведiнка викликається та спрямовується тенденцiєю органiзму уникати або стримувати зростання стимуляцi§ чи напруження.
   2)Iншою властивiстю потреб є суб'єктивно-об'єктивний характер. Суб'єктивний бiк характеризується кiлькома моментами: а) конкретна нестача, потреба; б) суб'єктивне середовище потреби тло тбт внутрiшня система потреб, рiвень §х розвитку й стану в цю мить, якi пiдсилюють або послаблюють iмпульс до дi§; в) суб'єктивнi засоби задоволення потреб; г) суб'єктивна цiннiсть - значущiсть задоволення потреби й зусилля, необхiдного для §§ задоволення. Об'єктивний бiк потреби складають: а) об'єкт нестачi, потреби; б) об'єктивне середовище - ситуацiя, що сприяє або не сприяє §§ задоволенню; в) об'єктивнi шляхи - засоби, можливостi задоволення потреби; г) об'єктивна цiннiсть - значущiсть задоволення потреби й зусилля, необхiдного для §§ задоволення.
   Однiєю з головних (за Леонтьєвим) 3) властивостей потреб є предметнiсть. Стан потреби характеризується чiткою предметною спрямованiстю. Потреба в предметi вiдчувається заради його опанування як неохiдного, але вiдсутнього в дану мить компонента системи загалом. Потреба - це завжди вiдчування нестачi в чомусь певному. Цим пояснюється чiтка автономнiсть i диференцiйованiсть потреб у свiдомостi особистостi.
   Розумiння потреби як джерела особистiсно§ активностi пiдтверджено позицiєю провiдного методолога С.Д.Максименка. Нужда є дiйсною вихiдною основою iснування та саморозвитку особистостi, "одиницею" вказаних феноменiв. Квiнтесенцiєю нужда, на думку автора, є переживання любовi до iншо§ людини, яка, мотивуючи особистiсть, визначає §§ "початок" та "продовження".
   Також звернемо увагу на таку 4)властивiсть як суспiльно-особистiсний характер потреб. Потреби особистостi пов'язанi з потребами суспiльства, в якому вона живе i задля якого вона живе.
  
   N48. Потреби та мотиви
  
   Потреба, опосередкована складним психологiчним процесом мотивацi§, виявляє себе психологiчно у формi мотиву дiяльностi або поведiнки.
   Потреба - це нестача суб'єкта в чомусь конкретному, а мотив - обгрунтування рiшення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об'єктивному й суб'єктивному середовищi. Перш нiж потреба спричинить дiю, особистiсть переживає складний психологiчний процес мотивацi§, який полягає в усвiдомленнi тiєю або iншою мiрою об'єктивно§ й суб'єктивно§ сторiн потреби й дi§, спрямовано§ на §§ задоволення.
   Схема переходу потреби в мотив: потреба - мотивацiя - мотив(нестача у чомусь)-(усвiдомлення потреби)-(обгрунтування рiшення).
   Мотивом може стати тiльки усвiдомлена потреба й тiльки в тому разi, якщо задоволення цiє§ конкретно§ потреби, багаторазово проходячи через етап мотивацi§, безпосередньо переходить у дiю.
   З часом, якщо дiя стала звичною, мiж потребою та дiєю встановлюється прямий зв'язок. Процес мотивацi§, здiйснений ранiше, залишається в неактуалiзованому станi. Напр: людина кожного дня йдучи на роботу навiть не замислюється над тим чому вона це робить, якi потреби спонукають §§ працювати. Вiдповiдне рiшення було обгрунтоване людиною ранiше.
   Отже, мотив є результатом мотивацi§ i являє собою внутрiшню психологiчну активнiсть, що органiзовує та планує дiяльнiсть i поведiнку, спрямовану необхiднiстю задоволення потреби. В процесi мотивацi§ потреба дiстає одну iз сво§х суттєвих властивостей - предметнiсть. Предмет, який вiдповiдно до мотивацiйно§ концепцi§ О.М.Леонтьєва, розглядається як мотив, може бути "матерiальним, iдеальним, таким, який чуттєво сприймається або iснує лише в уявi, у мисленнєвому планi". Визначаючи мiсце мотиву серед чинникiв, якi мотивують людську дiяльнiсть, розглянемо таку класифiкацiю:
   - потреби та iнстинкти як джерела активностi, якi пояснюють, чому органiзм взагалi приходить до стану активностi;
   - мотиви як причини, якi визначають вибiр спрямованостi поведiнки, а також те, заради чого здiйснюється вибiр саме цих актiв поведiнки;
   - емоцi§, суб'єктивнi переживання, установки, якi дають вiдповiдь на запитання про те, яким чином регулюється динамiка поведiнки.
   Джерелом спонуки виступають потреби й особистiснi цiнностi суб'єкта. Вони мають стiйкий понадситуативний, понаддiяльнiсний характер, який разом з §х множиною викликає необхiднiсть визначення спрямованостi поведiнки у кожнiй конкретнiй ситуацi§. Установка є тим психологiчним механiзмом, який "зсередини" управляє дiяльнiстю вiдповiдно до спрямованостi, задано§ мотивом.
   Кожна дiяльнiсть має єдиний мотив, з яким вона пов'язана взаємно-однозначно; у свою чергу, мотив має чисельнi зв'язки з рiзноманiтними потребами.
   Отже, мотив нiби прив'язаний до конкретно§ дiяльностi: у кожно§ дiяльностi є лише один мотив; вiн виникає одночасно з нею i припиняє своє iснування разом з нею. Мотив формується на основi актуальних потреб та особливостей ситуацi§; першi зумовлюють необхiднiсть саме дано§ конкретно§ спрямованостi дiяльностi, другi - §§ можливiсть.
   Однiєю з найважливiших характеристик мотиву є його здатнiсть породжувати дiяльнiсть, яка срямована на деяку змiну життєвого свiту суб'єкта. Мотив спонукає людину до таких змiн, якi є необхiдними для задоволення потреб. Тбт завдяки мотиву у суб'єкта виникає необхiднiсть здiйснити за доп дiяльностi тi чи iншi змiни у своєму життєвому свiтi. Критерiєм цього виступає необхiднiсть реалiзацi§ (задоволення) потреб суб'єкта.
  
   N49. Мотиви у структурi дiяльностi.
   1. Сутнiсть мотиву.
   Потреба - це недостаток суб"єкта у чомусь конкретному.
   Мотив- обґрунтування рiшення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об"єктивному i суб"єктивному оточеннi.
   Потреби, опосередкованi складним психологiчним процесом мотивацi§, виявляє себе психологiчно у формi мотиву поведiнки.
   Перш, нiж потреба спричинить дiю, особистiсть переживає складний психологiчний процес мотивацi§, який полягає в усвiдомленнi тiєю або iншою мiрою:
   -суб"єктивно§ та об"єктивно§ сторони потреби;
   -та дi§, спрямовано§ на §§ задоволення;
   Схема переходу потреби в мотив:
   1етап.- Потреба (нестаток у чомусь)
   2 етап- Мотивацiя (усвiдомлення потреби)
   3 етап - Мотив (обґрунтування рiшення)
   обґрунтування рiшення може супроводжуватися внутрiособистiсними конфлiктами, оскiльки рiзноманiтнi потреби можуть спiвiснувати i суперечити одна однiй.
   2. Роль мотиву у структурi дiяльностi.(основне у вiдповiдi!)
   "Мотив-дiяльнiсть" - одна iз складових дiяльностi. Без мотиву дiяльностi не буває.
   -Найважлива характеристика мотиву - це його здатнiсть породжувати дiяльнiсть, яка спрямована на деяку змiну життєвого свiту людини.
   -Вiдомо, що така властивiсть (породжувати дiяльнiсть) притаманна i iншим об"єктам та явищам дiйсностi, якi включенi в дiяльнiсть (наприклад, цiлi, якi можуть спрямовувати i спонукати дiяльнiсть), але вони не здатнi за вiдсутностi мотиву породжувати дiяльнiсть.
   - мотив спонукає дiяльнiсть до таких змiн, якi є необхiдними для задоволення потреб. Iншими словами, завдяки мотиву у су"єкта виникає необхiднiсть здiйснити за допомогою дiяльностi тi чи iншi змiни у своєму життєвому свiтi.
   - Змiст дiяльностi не визначається лише предметним змiстом потреби, яка задовольняється завдяки цiй дiяльностi. Людина враховує ситуацiю, наявнiсть суб"єктивних та об"єктивних можливостей, наявнiсть або вiдсутнiсть протилежних потреб, а також таких, якi дiють в одному напрямку з основною потребою. I лише потiм на пiдставi мотиву (значущостi цiнностi, смислу, який має для суб"єкта дана поведiнка) суб"єкт виправдовує, санкцiонує дану поведiнку. Мотив перебивається як суб"єктивна пiдстава дiяти саме таким чином.
   - Мотив впливає на дiяльнiсть опосередковано, через мету. Для встановлення предмету як мети дiяльностi, необхiдно усвiдомити його як такий, що спiввiдноситьтся з мотивом. I надалi, при виникненнi тако§ потреби, мотив буде спонукати до оволодiння саме цим предметом, якщо не змiниться зовнiшня ситуацiя.
  
   N50. Проблема класифiкацi§ потреб
  
   Iснують рiзнi класифiкацi§ потреб людини, в основу яких покладено рiзнi критерi§. У зарубiжнiй психологi§ ототожнювали потреби i мотиви (Х. Мюррей, А.Маслоу, Д.Макклелландом).
   В концепцi§ Х.Мюррея бiльшiсть потреб ототожнюється з вiдповiдними мотивами. На його думку, кожнiй психогеннiй потребi вiдповiдає свiй аттитюд як спосiб почуття, мислення та поведiнки. За Мюрреєм, потреба - це конструкцiя, яка являє собою силу мозку. Зовнiшньо потреби виявляється в: типових поведiнкових реакцiях або тенденцiях; типових способах дi§; пошуку, уникненнi або вiдборi, у селективностi уваги та реагування; характерних емоцiях i почуттях; задоволеннi при досягненнi певного результату.
   Потреби можно подiлити на двi групи: первиннi (вiсцерогеннi) та вториннi (психогеннi). Вiсцерогеннi потреби мають справу з фiзичним задоволенням, а психогеннi - з психiчним або емоцiйним задоволенням. Психогеннi: в агресi§, домiнуваннi, досягненнi, захистi, грi, сексi, повазi тощо.
   А.Маслоу розглядає сукупнiсть потреб людини як iєрархiю, яка скл з п'яти рiвнiв:
   - фiзiологiчнi потреби (кисень, вода, §жа, комфорт, здоров'я);
   - потреба в безпецi;
   - потреба в любовi та прихильностi, дружбi;
   - потреба в повазi, визнаннi;
   - потреба в самоактуалiзацi§(розвиток свого потенцiалу).
   Маслоу також видiляє когнiтивнi та естетичнi потреби. Проте когнiтивнi слугують задоволенню базових потреб, а чiтка диференцiацiя естетичних потреб поки що є неможливою.
   Також Маслоу вокремлював двi глобальнi категорi§ потреб (мотивiв): дефiцитарнi (Д-потреби) та потреби росту (Б-потреби або буттєвi, мета-потреби). Вони є стiйкими детермiнантами поведiнки та вiдповiдають п'яти критерiям:
   - §хня вiдсутнiсть викликає хворобу (людина яка не §сть- врештi решт хворiє);
   - наявнiсть цих потреб запобiгає хворобi;
   - §хнє поновлення вилiковує хворобу;
   - цi потреби неактивнi або повнiстю функцiонально вiдсутнi у здорово§ людини.
   Маслоу також виокремлював два види "доросло§" любовi: Д-любов (его§стична) та Б-любов (щира, справжня).
   Д. Макклелланд виокремив три головнi потреби: 1) в успiху; 2) в афiлiацi§ (причетностi); 3) у владi.
   На думку вченого, кожна людина бiльшою мiрою орiєнтована на одну групу потреб, задоволенню яко§ вона придiляє головну увагу, але не вiдкидає iншi. Основна група потреб практично не змiнюється протягом всього життя.
   У вiтчизнянiй психологi§ частiше за все потреби подiляють на матерiальнi (§жа, оселя), духовнi (пiзнання себе) та соцiальнi (спiлкування).
   Б.Ф.Ломов видiляє базовi, похiднi та вищi потреби. 1) Базовi - потреба в матерiальних умовах, у спiлкуваннi, пiзнаннi, дiяльностi й вiдпочинку. Вони диктуються об'єктивними законами життя iндивiда в суспiльствi та його розвитку як особистостi. Кожна з базових потреб може мати рiзнi рiвнi розвитку, пов'язанi на самперед з певними етапами розвитку особистостi. 2) Похiднi формуються на основi базових. До них належать естетичнi потреби, потреба в навчаннi. 3) Вищi потреби включають насамперед потреби у творчостi й творчiй працi.
  
   N 51 мотиви i цiлi дiяльностi
   Мотивацiйно смисловi та цiльовi детермiнанти створюють цiлiсний комплекс регуляцi§ дiяльностi.Мотиви впливають на дiяльнiсть , §§ загальний характер та ефективнiсть опосередковано - через цiлi. Мета - усвiдомлюваний образ майбутнього результату дiй. На вiдмiну вiд цiлей мотиви усвiдомлюються людиною. Мотив дiяльностi завжди 1 а цiлей багато.
   Вплив мети на мотив
   Результат залежить вiд мiри усвiдомленостi (закон Аха) i наближеностi (закон Хала) мети у часi i просторi.
   Вплив мотиву на мету
   Вплив полягає в оцiнцi iмовiрностi досягнення мети. Чим жаданiшою вона є, тим iмовiрнiшою буде здаватися.
   Iнколи мета i мотив можуть збiгатися, тодi передбачуваний результат дi§ й буде тим , що спонукає та спрямовує дiя-сть.
   Цiкавими є ситуацi§ коли мотив i мета не збiгаються , мотиви не усвiдомлюються. Тут має мiсце неадекватнiсть вiдображення мотуву в свiдомостi у виглядi особистiсного смислу вiдповiдного предмету , що i призводить до постановки цiлей, якi не вiдповiдають мотиву. Мiра розбiжностi мотиву й мети може бути рiзною. Особливо коли мета задається людинi зовнi, людина починає розшукувати мотив який вiдповiдає данiй метi i тим самим створює смисл вiдповiдно§ дi§. Якщо мотив не вiднайдений, то спонука формується на мотивi уникнення покарання або конструювання iмовiрних ситуацiй.
   Мотив може заважати усвiдомленню мети , якщо вiн не спiвпадає з §§ об'єктивним значенням , тобто тодi, коли об'єктивний результат дi§ є непривабливим для С.
  
   N52. Функцi§ мотивiв
      -- О.М.Леонтьєв зазначав, що функцiя мотивiв, якщо розглядати §§ з боку свiдомостi, полягає в тому, що вони нiби оцiнюють життєве значення для суб'єкта об'єктивних обставин та його дiй у цих обставинах, надають §м особистiсного смислу. Цi iде§ є провiднимидля виокремлення смислотвiрно§ функцi§ мотиву.
      -- Але основною функцiєю мотиву є спонукальна, яка вiдображає кiлькiсний аспект мотивацi§, тбт характеризує систему умов, що впливають на iнтенсивнiсть спонуки до певно§ дiяльностi за даних умов.
      -- Аналiз якiсного аспекту, який пояснює вибiр у конкретнiй ситуацi§ будь-яко§ з можливих дiяльностей, а також змiну напрямку дiяльностi, передбачає необхiднiсть виокремлення спрямовуючо§ функцi§ мотиву. Обидвi цi функцi§ характеризують динамiчний бiк мотивацi§, який є невiд'ємним вiд §§ змiстовно-смислового боку та смислотвiрно§ функцi§. Життєвий смисл мотиву визначається його зв'язком з актуальними потребами, реалiзацiя яких зумовлена дiяльнiстю, що спрямована на даний мотив. Зв'язки мотиву з потребами мають смислову природу. Смисл та спонукальна сила мотиву визначається його зв'язками з цiлою низкою потреб, кожна з яких надає мотиву певного смислу. Адже мотив може мати й амбiвалентний смисл, який включає в себе, поряд з позитивними, негативнi компоненти.
      -- Отже головна функцiя мотиву - спонукальна - визначається його життєвим смислом, що мтворєю пiдстави для виокремлення регулятивно§ функцi§. Мотив, як такий, його презентацiя у свiдомостi, загальна мотивацiйна установка та процесуальний розвиток у формi спонуки задають лише загальний напрямок дiяльностi, але не можуть забезпесити оперативне та адекватне реагування на всi змiни та перешкоди, що виникають у ходi дiяльностi, або навпаки, на додатковi можливостi.
  
   N53. Проблема усвiдомлення мотиву.
  
   1.Сутнiсть мотивiв.
   Мотиви - це пов"язанi iз задоволенням певних потреб спонукання до дiяльностi. Мотиви виникають на основi потреб i виступають як предметне втiлення потреб.
   Мотиви розрiзняються за §х усвiдомленiстю:
   а) неусвiдомленi мотиви - установки, потяги:
   -установки - це неусвiдомлюваний особистiстю стан готовностi до певно§ дiяльностi чи поведiнки;
   -потяги- спонукання до дiяльностi, що є недиференцiюваною, недостатньо чiтко усвiдомленою потребою, невиразна потреба в чомусь.
   б) усвiдомленi мотиви - iнтереси, переконання, прагнення:
   - Iнтерес - це емоцiйний вияв пiзнавальних потреб особистостi;
   - Переконання - це система знань, пропущена через почуття;
   - Прагнення - мотиви поведiнки, в яких виявлена потреба в чомуь, що може бути досягнуте вольовими зусиллями.
   2. Спiввiдношення мотиву i цiлi у свiдомостi людини:
   Мотиви дiяльностi пов"язанi з §х цiлями. Цiлi й мотиви можуть:
   А) збiгатися ( наприклад, студента спонукає до виконання лабораторно§ роботи прагнення засво§ти новi знання або навички, то тут цiль i мотив його дiй збiгаються):
   Б) не збiгатися (наприклад, коли студент керується у сво§х дiях не стiльки iнетерсом до змiсту, скiльки прагненням одержати позитивну оцiнку або униукнути неприємностей за невиконання завдання).
   Цiлi - усвiдомлюються, мотиви - не завжди.
  
   N54. Психологiчна структура мотиву
  
   Мотив складне - складне iнтегральне утворення. Межами мотиву є, з одного боку потреба, з iншого - намiр щось зробити, включаючи й спонукання до дi§.
   Психологiчнi компоненти мотиву, якi входять до його структури, можна вiднести до трьох блокiв:
   - потребнiсний блок представлений бiологiчними i соцiальними потребами, а також потреба обов'язку ("квазiпотреби" за К.Левiним);
   - блок "внутрiшнього фiльтру", який включає моральний контроль, оцiнку зовнiшьо§ ситуацi§, оцiнку сво§х можливостей (знань, вмiнь, якостей), те, чому людина вiддає перевагу (iнтереси, схильностi, рiвень домагань);
   - цiльовий блок, до якого належать образ предмета, який може задовольнити потребу, опредметнена дiя, потребнiсна мета.
   Перелiченi компоненти мотиву можуть проявлятися у свiдомостi людини у вербалiзованiй або в образнiй формi, при цьому не всi вiдразу. У кожному конкретному випадку в кожному блоцi в якостi пiдгрунтя дi§ чи вчинку (рiшення, що приймається) може бути розглянутий один з компонентiв. Структура ж кожного конкретного мотиву складається з поєднання тих компонентiв, якi зумовили прийняте людиною рiшення. (напр бiол потреби - iнтереси, схильностi - упредметнена дiя).
   Крiм розглянуто§ горизонтально§ структури мотиву, iснує вертикальна структура мотиву. До складу мотиву можуть входити два або три компоненти з одного блоку, один з яких вiдiграє головну роль, а iншi - залежну, супутню.(мета-бажання стати психологом, супутня-бажання пiдвищення соц статус).
   Отже, структура мотиву як пiдгрунтя дi§ або вчинку - багатокомпонентна, у нiй частiше за все вiдображено кiлька причин
  
   N55.Структура мотивацiйно§ сфефи людини.
  
   Аналiз структури мотивацiйно§ сфери особистостi пов"язаний з аналiз двох основних аспектiв мотивацiно§ сфери:
   1. Проблемою спрямованостi особистостi та iєрархiя мотивiв.
   2. Проблемою полiмотивованостi людсько§ дiяльностi.
   1. Проблемою спрямованостi особистостi та iєрархiя мотивiв.
   Спрямованiсть особистостi - система домiнуючих мотивiв. Провiднi мотиви пiдпорядковують собi iншi й характеризують будову усiє§ мотивацiйно§ сфери особистостi. Виникнення iєрархiчно§ структури мотивiв виступає як передумова стiйкостi особистостi.
   Структура спрямованостi (як iєрархiчно§ структури мотивiв) - спрямованiсть має одновершинний характер:
      -- передусiм входять - усвiдомленi мотиви поведiнки (цiлi, iнтереси, iдеали, переконання особистостi). Їхня стiйка iєрархiя дає змогу в певних межах передбачати загальну спрямованiсть особистостi, §§ вчинкiв;
      -- мало усвiдомленi мотиви - §х спiввiдношення визначає поведiнку людини в новiй ситуацi§.
   Домiнування мотивiв (§х iєрархiя) має ситуативний характер.
   2. Проблема полiмотивованостi людсько§ дiяльностi.
   У складних видах дiяльностi спостерiгається кiлька мотивiв, що утворюють систему мотивацi§ (полiмотивованiсть людсько§ дiяльностi).
   Наприклад, в управлiнськiй дiяльностi, яка є складною за сво§м змiстом, розрiзняють iнтровертну§ та екстравертну мотивацi§.
   А) Iнтровертна (внутрiшня) мотивацiя зумовлюється безпосередньо змiстом само§ дiяльностi (iнтересом до не§, почуттям радостi та задоволення, якi зв'язанi з нею).
   Б) Екстравертна (зовнiшня) мотивацiя залежить вiд позитивних факторiв, зв'я­заних з цiєю дiяльнiстю (соцiальне визнання, матерiальна вина­города).
   В) Найоптимальнiшим є поєднання обох мотивацiй, або забезпечення так звано§ полiмотивацiЇ управлiнсько§ дiяльностi керiвника.
   У тих випадках, коли вiдбувається актуалiзацiя лише одного типу мотивiв (внутрiшнiх чи зовнiшнiх), результати дi­яльностi не завжди будуть ефективними. Водночас важливим є вмiння керiвника визначати на кожному життєвому етапi прiори­тетнiсть сво§х мотивiв (який мотив сьогоднi є найважливiшим, а що може i почекати).
   +++
      -- Потреба - мотив
      -- Мета - мотив
      -- Дiяльнiсть - мотив
  
  
   N56. Класифiкацiя iндикаторiв мотивацi§
  
   Виокремлюють ряд iндикаторiв, за доп яких виносяться судження про якiснi та кiлькiснi характеристики мотивацi§.
   Iндикатор - це показник, який дозволяє визначити певну властивiсть об'єкта в формi, зручнiй для безпосереднього сприймання людиною.
   Отже, можна виокремити п'ять груп iндикаторiв мотивацi§:
   1. Iндикатори, пов'язанi з пiзнавальними процесами.
   2. Дiяльнiснi iндикатори.
   3. Особистiснi iндикатори.
   4. Часовi iндикатори.
   5. Методичнi iндикатори.
   Дiяльнiснi iндикатори. До складу цiє§ групи iндикаторiв входять елементи психологiчно§ структури дiяльностi та опосередковуючи процеси, якi свiдчать про ефективнiсть дiяльностi.
   а) Виявлення зони цiлей, релевантних мотивам. Психологiчна мета - це той мотивацiйно-спонукальний змiст свiдомостi, який сприймається людиною як безпосереднiй i найближчий очiкуваний результат §§ дiяльностi. Метою може бути як предмет, об'єкт, так i дiя.Головною умовою перетворення чи трансформацi§ мотивiв, єнедосконалiсть дi§, яка була засобом досягнення початково§ мети.Мотивами на думку Олпорта стають талант у стадi§ вдосконалення i навичка на стадi§ формування. Автономiзацiя мотиву- перетворення початкового мотиву на самостiйний мотив. Мета є формою розвитку та конкретизацi§ мотиву, що i надає §й можливостi бути iндикатором мотивацi§.
   б) Оцiнка ефективностi виконання дiяльностi. Аксiомою є таке положення: успiх дiяльностi - функцiя якостi навички й сили мотиву. Оцiнюючи ефективнiсть дiяльностi слiд враховувати не лише силу мотивацiйно§ тенденцi§ , що детермiнує цю дiяльнiсть , а й мiру сформованостi навички , яка необхiдна для виконання цiє§ дiяльностi.Максимальний рiвень ефективностi дiяльностi вiдповiдає не максимальна , а оптимальна сила мотивацi§, яка як правило, не досягає максимуму i тим бiльша, чим складнiшою i тяжчою є ця дiяльнiсть.
   в) Продукти дiяльностi. Розглядаючи продукти людсько§ дiяльностi як iндикатори мотивацi§, слiд нагадати - в них опредметненi людськi сутнiснi сили..На думку Рубiнштейна вивчення продуктiв дiя-стi є одним з важл прийомiв пiзнання психiки, в тому разi й мотивацiйно§ сфери. Таким продуктом дiяльностi може бути рiч, дивлячись на яку ми можемо зробити припущення про iнтереси людини, §§ здiбностi i властивостi цiє§ людини якi за певних умов виступають як мотиви §§ поведiнки. (змiст+сила)
  
   N57. Пiзнання як одна iз головних форм дiяльностi людини.
  
Гносеологiя розглядає пiзнання - як вищу форму вiдображення об'єктивно§ дiйсностi.Аналiзує загальнi пiдстави якi дають можливостi переглядати пiзнавальний результат як знання, що виражає реальний дiйсний стан речей.
А психологiя розглядає пiзнання як прояв когнiтивно§ функцi§§ свiдомостi, активне цiлеспрямоване набуття знань.
Знання - це iдеальнi результати вiдображення, що створенi в процесi суспiльно-iсторично§ практики i вiдлитi у формi науково- iдеологiчних та iнших принципiв.
Людське пiзнання подiляється на два рiвнi
   1) чуттєве (Пiзнання за допомогою органiв чуття. У результатi чуттєвого пiзнання в людини складається образ, картина навколишнього свiту - свiт у його безпосереднiй даностi i рiзноманiттi. У психологi§ почуттєве пiзнання суб'єкта представлене, у першу чергу, у процесах сприйняття i його приватнiй формi - вiдчуттях.)
   2) рацiональне (протiкає в поняттях, думках, висновках i фiксується в теорiях)
   Розрiзняють також буденне, художнє i наукове пiзнання, а в рамках останнього - пiзнання природи i пiзнання суспiльства.
  
   N58 Спiввiдношення зовнiшнього та внутрiшнього в пiзнаннi.
  
Психологiя розглядає пiзнання як прояв когнiтивно§ функцi§§ свiдомостi, активне цiлеспрямоване набуття знань.
Знання - це iдеальнi результати вiдображення, що створенi в процесi суспiльно-iсторично§ практики i вiдлитi у формi науково- iдеологiчних та iнших принципiв.
Людське пiзнання подiляється на два рiвнi - чуттєве i рацiональне.Зовнiшнє та внутрiшнє--категорi§, що вiдображують рiзнi сторони єдиних предметiв i процесiв, а також рiвнi пiзнання §х, дiалектику рiзних тинiв взаємозв'язку в кожнiй системi й мiж системами. Зовнiшнє -- це виявлення об'єкта, яке безпосередньо дано живому спогляданню на емпiричному рiвнi пiзнання (див. Емпiричне i теоретичне). Внутрiшнє -- схована вiд безпосереднього споглядання природа, пiдстава, закон функцiонування й розвитку об'єкта, що осягаються теор. мисленням. Пiзнання iстини передбачає перехiд вiд споглядання зовнiшнього до розкриття внутрiшнього, що вiдповiдає руху пiзнання вiд явища до сутностi (див. Сутнiсть i явище). В iн. значеннi зовнiшнє -- все те, що протисто§ть даному предмету як дещо iнше, характеризує взаємозв'язок i вiдношення мiж рiзними системами, а внутрiшнє -- те, що визначає власну природу предмета, взаємозв'язок усерединi однiє§ системи. Взаємозв'язки, зовнiшнi в одному вiдноше§шi, виступають як внутрiшнi у вiдношеннi до ширшо§ системи. Зовн. протилежнiсть свiдомостi й буття, iдеального й матерiального, об'єктивного й суб'єктивного знiмається практичною й пiзнавальною дiяльнiстю людини. Зовн. об'єктивний свiт, в мiру засвоєння його пiзнанням, стає внутр. змiстом людсько§ свiдомостi. I навпаки, iдеальнi цiлi й проекти, якi спочатку протистоять дiйсностi як зовнiшнi, в мiру §хньо§ реалiзацi§ стають §§ внутр. змiстом (див. Опредмечування i розпредмечування).
   N59. Психологiчна структура пiзнання.
  
   Пiзнання проходить у 2 етапи, що характеризуються використанням рiзних рiвнiв психiчних явищ.
   1) На першому етапi пiзнавального процесу, пiзнавальна дiяльнiсть здiйснюється у безпосередньому чуттєвому пiзнаннi. Процес почуттєвого пiзнання визначаеться його предметом. Чуттєве пiзнання прохочить за участi вiдчуття, сприймання, пам'ятi i нацiлене на вивчення аспектiв оточуючого свiту i себе, якi можуть бути сприйнятi безпосередньо.
   2) На 2 етапi пiзнавальня стосується тих аспектiв оточуючого свiту i себе, якi не можуть бути безпосередньо вивченi, а тiльки виведенi шляхом розумово§ дiяльночтi. Таке пiзнання притаманне лише людинi. Воно будується на чуттєвому пiзнаннi i розширює його можливостi шляхом винаходу засобiв пiзнання. Основним мехатiзмом теоретичного пiзнання є мислення.
   N60 Психологiчна структура iнтелекту людини.
  
   Поняття iнтелекту - загальна розумова здатнiсть, що застосовується як узагальнення поведiнкових характеристик, пов'язаних з успiшною адаптацiєю до нових життєвих завдань.
Р. Стернберг видiлила 3 форми iнтелектуального поведiнки:
   1) вербальний I. (запас слiв, ерудицiя, вмiння розумiти прочитане);
   2) здатнiсть вирiшувати проблеми;
   3) практичний I. (вмiння домагатися поставлених цiлей та iн.)
   В нач. XX ст. I. - досягнутий до певного вiку рiвень психiчного розвитку, який проявляється в сформованостi пiзнавальних функцiй, а також в ступенi засвоєння розумових умiнь та знань.
   Можна видiлити декiлька теоретичних пiдходiв до дослiдження I. та його розвитку.
   1) Структурно-генетичний пiдхiд базується на iдеях Ж. Пiаже, який розглядав I. як вищий унiверсальний спосiб зрiвноважування суб'єкта iз середовищем.
   2) Когнiтiвiстскiй пiдхiд заснований на розумiннi I. як когнiтивно§ структури, специфiка яко§ визначається досвiдом iндивiда. Прибiчники цього напрямку проводять аналiз основних компонентiв виконання традицiйних тестiв, щоб виявити роль цих компонентiв в детермiнацi§ тестових результатiв.
3) !!! Факторно-аналiтичний пiдхiд, основоположником якого є психолог Чарлз Спiрмен. Вiн висунув концепцiю "генерального фактора", G, розглядаючи I. як загальну "розумову енергiю", рiвень яко§ визначає успiшнiсть виконання будь-яких тестiв. Найбiльший вплив цей фактор надає при виконаннi тестiв на пошук абстрактних вiдносин, найменше при виконаннi сенсорних тестiв.
   4) Пiдхiд до I., як до набору з окремих здiбностей людини, що призводять до високо§ ефективностi поведiнки.
   5) До числа найбiльш поширених належить також концепцiя амер. психолога Р. Кеттелла о 2 видах I. (вiдповiдних 2 видiленим §м факторiв): "текучо§" i "кристалiзовано§" . Ця концепцiя займає як би промiжне положення мiж поглядами на I. як на єдину загальну здатнiсть i уявленнями про нього як про безлiчi розумових здiбностей. За Кеттеллу, "текучий" I. виступає в завданнях, вирiшення яких вимагає пристосування до нових ситуацiй, вiн залежить вiд дi§ чинника спадковостi; "кристалiзований" I. виступає при вирiшеннi задач, явно вимагають звернення до минулого досвiду (знань, умiнь, навичок) , великою мiрою запозичене з культурного середовища.
   6) Не меншу популярнiсть має модель амер. психолога Дж. Гiлфорда, який видiлив 3 "вимiрювання I.": розумовi операцi§; особливостi матерiалу, що використовується в тестах; отриманий iнтелектуальний продукт. Поєднання цих елементiв ( "куб" Гiлфорда) дає 120-150 iнтелектуальних "факторiв", частина з яких вдалося iдентифiкувати в емпiричних дослiдженнях. Заслугою Гiлфорда є видiлення "соцiального I." як сукупностi iнтелектуальних здiбностей, що визначають успiшнiсть мiжособистiснi оцiнки, прогнозування та розумiння поведiнки людей.
   Сьогоднi, незважаючи на спроби видiлити всi новi "елементарнi iнтелектуальнi здiбностi", бiльшiсть дослiдникiв сходиться на тому, що загальний I. iснує як унiверсальна психiчна здатнiсть.
   У рос. психологi§ XX ст. дослiдження I. розвивалися в декiлькох напрямках:
   1) вивчення психофiзiологiчних задаткiв загальних розумових здiбностей (Б. М. Теплов, В. Д. Небилiцин, Е. А. Голубєва, В. М. Русаль),
   2) емоцiйно§ та мотивацiйно§ регуляцi§ iнтелектуально§ дiяльностi (О. К . Тихомиров),
   3) когнiтивних стилiв (М. А. Холодна), як "здатностi дiяти в розумi" (Я. О. Пономарьов
  
   N 61. Мотивацiя пiзнавально§ активностi людини
  
   Учебная деятельность - осознанная деятельность учеников по усвоению знаний, умений, навыков. Учебная деятельность - ведущая для младших школьников. Для того, чтобы она была успешной, нужно создавать мотивацию через интерес, эмоциональный интерес. Преимущество надо отдавать не внешней мотивации (получить оценку), а внутренней (станешь интереснее другим людям, сможешь достичь что - либо).
   Мотивационная сфера личности проявляется в учебном процессе через совокупность различных побуждений: мотивов, потребностей, интересов, целей, установок, обуславливающих проявление учебной активности и стремление участвовать в школьной жизни.
   Какие же условия способствуют развитию познавательного интереса?
   1. Развитию познавательного интереса, любви к изучаемому предмету и к самому процессу умственного труда способствует такая организация обучения, при которой ученик вовлекается в процесс самостоятельного поиска и "открытия" новых знаний, решает задачи проблемного характера.
   2. Для появления интереса к изучаемому предмету необходимо понимание нужности, важности, целесообразности изучения предмета в целом и отдельных его разделов.
   3. Чем больше новый материал связан с усвоенными ранее знаниями, тем он интереснее для учащихся.
   4. Ни слишком лёгкий, ни слишком трудный материал не вызывает интереса. Обучение должно быть трудным, но посильным.
   5. Чем чаще проверяется и оценивается работа школьника, тем интереснее ему работать. Важна также психосберегающая оценка ответа учащегося. Это означает оценивание конкретного ответа без перехода на личность ребёнка.
   6. Важную роль в стимулировании познавательного интереса имеет позитивная психологическая атмосфера урока, выбор демократического стиля педагогического взаимодействия: принятие своих учеников независимо от их учебных успехов, преобладание побуждения, поощрения, понимания и поддержки.
   7. Чем младше ребёнок, тем больше материал должен подаваться в образной форме.
   8. В обучении должны создаваться возможности для творчества, необходима дифференциация обучения.
   9. Создание на уроке ситуации успеха для учащихся. Самый простой способ для создания ситуации успеха - определённость домашнего задания.
  
   N 62 самопiзнання як форма пiзнавально§ активностi суб*єкта
   Самопiзнання - процес усвiдомлення, направлений на дослiдження С , що пiзнає, себе , своє§ дiяльностi , свого внутрiшнього змiсту. Самопiзнання можливе лише тодi коли особистiсть що пiзнає є одночасно i О i С пiзнання. самопiзнання формується через вiдчуття себе як сприймаючо§ iстоти i активно розвивається з появою здатностi вiдокремлювати себе вiд своє§ дiяльностi. Спочатку воно є безсловесним та беззаченневим , i вже потiм набуває вигляду словесного , значеннєвого , предметного. Самопiзнання є водночас i результатом, i передумовою самоусвiдомлення.Однак його не слiд зводити до самосвiдомостi або само рефлексi§. Можна усвiдомлювати себе , рефлексувати але не знати сутностi свого "я". Умiння пiзнавати власний внутрiшнiй свiт досягаеться з досвiдом життя. Процес самопiзнання несе I не лише про характер , здiбностi, та фншф особливостi., вiн спрямований на пiзнання справжнього в особистостi, збагнення сутностi §§ земного покликання.
  
   N63Структура самопiзнання
   1) Самоспостереження - спостереження за сво§ми вчинками , дiями, почуттями, думками. Воно є необхiдною передумовою контролю особистостi за своєю поведiнкою i дiяльнiстю. З метою досягнення чiткостi в процесi самоспостереження - використовуються допомiжнi засоби:
   а) самоопитування--людина запитує себе: що вiдбулося, коли саме, в якiй послiдовностi розвивалися подi§, що вiдчувала чи не вiдчувала вона сама й iн.;
   б) згадування: порiвняння того, що запам'яталось, iз записами у своєму щоденнику, спогадами iнших;
   в) самоанкетування, самотестування: вiдповiдi на запитання, якi задаєш сам собi; г) порiвняння (зiставлення): порiвняння того, що говорили i писали iншi, iз власними спогадами i записами (що вiдчували iншi порiвняно зi мною);
   д) уявне повторення того, що вiдбулося: людина ставить себе в ситуацiю, яка близька тiй, при якiй вiдбулася подiя, потiм вiдтворює сво§ дi§ особисто, а дi§ iнших учасникiв -- на основi уяви i спогадiв. Здатнiсть до самоспостереження на певному вiковому етапi розвитку дитини переростає в здатнiсть до рефлексi§.
   2) Рефлексiя (самоаналiз) - осмислення людиною передумов, закономiрностей i механiзмiв власно§ дiяльностi , соцiального та iндивiдуального способу iснування, самоаналiз. Теоретична рефлексiя - усвiдомлення парадигмальних засад, еталонiв, стандартних процедур пiзнавального процесу та його результату - об'єктивного знання. Змiст рефлексi§ - перехiд неявного знання в явне., формалiзоване i логiчно розчленоване iз застосуванням гiпотез, iдеалiзацiй. Засоби рефлексi§ - аналiз смислових пiдвалин певно§ системи знання , змiна старих парадигм на бiльш досконалi. Мета рефлексi§ - методологiчне обґрунтування теоретично§ системи. Результат рефлексi§ - збагачення §§ об'єкта шляхом виявлення концептуальних структур бiльш високого результату узагальнення. Iндивiдуальна рефлексiя - це не лише iнтроспекцiя власно§ психiки , а й осмислення своє§ життєво§ програми , принципiв спiввiдношеня цiлей, цiнностей, вимог , установок. Результат iндивiдуально§ рефлексi§ - образ лише тодi адекватно вiдображає реальне "я" , коли аналiзує предметнi та суспiльнi форми активностi iндивiда /, його включенiсть в систему суспiльних вiдносин , спiльну дiяльнiсть, мiж особовi комунiкацi§.
   3) Самооцiнка - судження людини про мiру наявностi в не§ тих чи iнших якостей , властивостей порiвняно з певним еталоном , зразком. Самооцiнка - вияв оцiночного ставлення до себе людини. Якщо на початкових етапах само оцiнювання еталоном виступають якостi iнших людей або оцiннi судження дорослих чи норми поведiнки , правила, то пiзнiше - еталони "внутрiшнi", коли дитина вже здатна сама судити про мiру наявностi в не§ певно§ якостi в певний момент, порiвняно з тим, якою вона була ранiше. На цьому грунтується здатнiсть оцiнювати себе з погляду на динамiки якостей, властивостей. Самооцiнка - основний структурний компонент самосвiдомостi (а отже i самопiзнання) ;) особистостi .Вона вiдiграє важливу роль у саморегулюваннi поведiнки та дiяльностi. Самооцiнка є передусiм результатом розумових операцiй аналiзу , порiвняння, синтезу.Тому слiд вважати що рацiональний компонент самооцiнки є основним.Разом з тим в розумових дiях що ведуть до формування самооцiнки , наявний емоц компонент, оскiльки особистiсть при само оцiнюваннi завжди виявляє певне емоцiйне ставлення до себе. Вiд спiввiдношення рацiонально та емоц в самооцiнцi залежить характер останньо§. Чим бiльше людина керується в оцiнцi сво§х якостей, властивостей усвiдомленими знаннями, логiчними мiркуваннями i доведеннями тим блищою до реальностi є §§ самооцiнка .Важливою характеристикою самооцiнки є §§ змiстовний аспект , тобто те, що становить О свiдомого само оцiнювання. Основний параметр самооцiнки - рiвень та мiра адекватностi та стiйкостi. Суттєвою якiсною характеристикою самооцiнки є ступiнь §§ самокритичностi.Змiст самооцiнки є багатоаспектним , так само як складною є i сама особистiсть, вiн охоплює свiт §§ моральних цiнностей, вiдносин, можливостей.
  
   N64. Форми та рiвнi самопiзнання
   Самопiзнання - дослiдження, пiзання самого себе.
   Здатнiсть до самопiзнання притаманна лише людинi, здiйснюється за допомогою розуму.
   Функцi§:
   -для правильно§ адаптацi§ людини до оточуючого середовища,
   -для соцiалiзацi§.
   - для визначенн напрямкiв вдосконалення
   Форми:
   Самоанализ, самовосприятие, самоощущение,
   Рiвнi пiзнання:
   А) побутовий рiвень - знання, якi людина отримує про себе не систематизовано, стихiйно в процесi повсякденного життя;
   Б) науковий рiвень- знання, якi людина отримує про себе, цiлеспрямовано використовуючи спецiальнi науковi методи (тести, метод незалежних експертiв тощо).
   Методи, якi використовуються для самопiзнання:
   -самоспостереження
   -аналiз власно§ поведiнки себе в рiзних ситуацiях та результатiв дiяльностi (рефлексiя);
   -використання спецiальних дiагностичних процедур (зокрема, тестових методик);
   -проведення анонiмних опитування (наприклад, за результатами проведення певних видiв дiяльностi, наприклад, пiсля проведення тренiнгу);
   - ознайомлення з результатами рейтингiв, в яких ти приймав участь тощо.
  
   N65. Самопiзнання та спiлкування
  
   Самопiзнання - дослiдження, пiзнання самого себе.
   Здатнiсть до самопiзнання притаманна лише людинi, здiйснюється за допомогою розуму.
   Функцi§:
   -для правильно§ адаптацi§ людини до оточуючого середовища,
   -для соцiалiзацi§.
   - для визначенн напрямкiв вдосконалення
   Важливу роль в самопiзнання вiдiгhає спiлкування з iншими людьми, Воно дає можливiсть отримати про себе iнформацiю:
   А) про адекватнiсть сво§х дiй та вчинкiв;
   Б) про ефективнiсть виконання роботи;
   В) про ставлення до себе (позитивне, негативне, критичне тощо).
   З метою самопiзнання можуть використовуватися рiзнi форми спiлкування:
   А) iндивiдуальне-групове;
   Б)пряме-опосередковане;
   Г) реальне-вiртуальне (через iнтернет)
   В той же час самопiзнання забезпечує полегшення спiлкування i розширення його меж через самовдосконалення.
   N 66. Методи та прийоми самопiзнання
   Методи самопiзнання визначаються аналогiчно методам пiзнання, вивчення особистостi. Ними забезпечує школярiв у вiдповiднiй системi класний керiвник у спiвпрацi з шкiльним психологом. Провiдними серед них є самоспостереження, самокритика, самоаналiз.
   1.Самоспостереження ґрунтується на загальнiй спостережливостi. Потрiбно формувати в учнiв здатнiсть бачити переживання людей (як проявляється горе, радiсть, задумливiсть, зосередженiсть, чеснiсть, працьовитiсть та iн.). Навчившись розумiти iнших людей, легше зрозумiти i самого себе. З метою досягнення чiткостi в процесi самоспостереження - використовуються допомiжнi засоби: а) самоопитування--людина запитує себе: що вiдбулося, коли саме, в якiй послiдовностi розвивалися подi§, що вiдчувала чи не вiдчувала вона сама й iн.; б) згадування: порiвняння того, що запам'яталось, iз записами у своєму щоденнику, спогадами iнших; в) самоанкетування, самотестування: вiдповiдi на запитання, якi задаєш сам собi; г) порiвняння (зiставлення): порiвняння того, що говорили i писали iншi, iз власними спогадами i записами (що вiдчували iншi порiвняно зi мною); д) уявне повторення того, що вiдбулося: людина ставить себе в ситуацiю, яка близька тiй, при якiй вiдбулася подiя, потiм вiдтворює сво§ дi§ особисто, а дi§ iнших учасникiв -- на основi уяви i спогадiв.
   2.Самоаналiз доцiльний i ефективний, якщо вiн допомагає встановити причинно-наслiдковi зв'язки в усiх дiях i вчинках. Одна i та сама дiя може бути результатом рiзних збуджувальних сил -- якостей особистостi, звичайного способу життя, стресового стану (страху, гнiву, пориву радостi, закоханостi i т. iн.). Слiд шукати основну причину, яка породжує поведiнку. Якщо вона моральна -- слiд дiяти, якщо его§стична -- потрiбно себе негайно зупинити. Подаючи учням допомогу в процесi здiйснення самопiзнання, можна §м запропонувати такi рекомендацi§: вважайте позитивними лише тi якостi, якi виявляються постiйно, в усiх видах дiяльностi i за будь-яких умов, навiть несприятливих; вважайте негативними лише тi якостi, якi, проявляючись у поведiнцi, постiйно викликають гостру критику оточуючих, §хнє незадоволення, нетерпимiсть i водночас принижують вашу честь i пробуджують сумлiння. Смiлива людина сама йде на подолання труднощiв, не дочiкуючись, поки життя виявить §х. Хто вмiє долати сво§ труднощi, подолає i сво§ недолiки.
   3.Самокритика - опрацювання результатiв самоспостереження за допомогою двох методiв -- самоаналiзу i самооцiнки. В основi самокритики лежить розвинуте мислення. Знаходити i видiляти основне -- абетка мислення. Ось чому потрiбно тренувати розум на запам'ятовування, засвоєння, застосування i закрiплення провiдних iдей науки, вчитися порiвнювати, зiставляти, знаходити схожiсть i вiдмiннiсть. Розум певною мiрою необхiдний для пiзнання життя i для самопiзнання, для учiння i самоучiння, для виховання i самовиховання. Як в основi самоспостереження є спостережливiсть, так самокритика ґрунтується на критичностi розуму, тобто вмiннi бачити позитивне i негативне в навколишнiй дiйсностi. У процесi самоаналiзу своє§ поведiнки найважливiше--практичнi результати своє§ дiяльностi: що зроблено, як зроблено, чи можна було зробити бiльше i краще, що цьому перешкодило в менi самому, в чому виннi iншi.
  
   N 67 Роль рефлексi§ у самопiзнаннi
  
   Рефлексiя - осмислення людиною передумов, закономiрностей i механiзмiв власно§ дiяльностi , соцiального та iндивiдуального способу iснування, самоаналiз. Теоретична рефлексiя - усвiдомлення парадигмальних засад, еталонiв, стандартних процедур пiзнавального процесу та його результату - об'єктивного знання. Змiст рефлексi§ - перехiд неявного знання в явне., формалiзоване i логiчно розчленоване iз застосуванням гiпотез, iдеалiзацiй. Засоби рефлексi§ - аналiз смислових пiдвалин певно§ системи знання , змiна старих парадигм на бiльш досконалi. Мета рефлексi§ - методологiчне обґрунтування теоретично§ системи. Результат рефлексi§ - збагачення §§ об'єкта шляхом виявлення концептуальних структур бiльш високого результату узагальнення. Iндивiдуальна рефлексiя - це не лише iнтроспекцiя власно§ психiки , а й осмислення своє§ життєво§ програми , принципiв спiввiдношеня цiлей, цiнностей, вимог , установок. Результат iндивiдуально§ рефлексi§ - образ лише тодi адекватно вiдображає реальне "я" , коли аналiзує предметнi та суспiльнi форми активностi iндивiда /, його включенiсть в систему суспiльних вiдносин , спiльну дiяльнiсть, мiж особовi комунiкацi§.
  
   N68 Спiлкування та дiяльнiсть.
  
   Дiяльнiсть - це форма активностi людини, спрямована на перетворення iм навколишнього свiту. Обов'язковим елементом у структурi будь-яко§ дiяльностi є §§ суб'єкт, тобто здiйснює §§ iндивiд. Питання про спiввiдношення дiяльностi та спiлкування є дискусiйним.
      -- спiлкування i дiяльнiсть видiляють як першопричини виникнення i розвитку суспiльства, при чому трудова дiяльнiсть забезпечується спiлкуванням.
      -- Таким чином, спiлкування i дiяльнiсть є нерозривно пов'язанi. Спiлкування також виступає однiєю з потреб людини, саме у спiлкуваннi проходить онтогенетичний розвиток повноцiнно§ особистостi.
      -- Питання полягає у тому, як саме спiввiдносяться спiлкування i дiяльнiсть. На рахунок цього iснує 3 основнi думки
  -- Ананьєв: спiлкування - вид дiяльностi
  -- Леонтьєв: спiлкування включене до всiх видiв дiяльностi
  -- Ломов: спiлкування i дiяльнiсть є два паралельнi, рiвнозначущi процеччи
  
  
  
    
  
   N69. Мотивацiя та ефективнiсть дiяльностi.
   Законом Йеркса - Додсон в психологi§ називають залежнiсть найкращих результатiв вiд середньо§ iнтенсивностi мотивацi§. Iснує певна межа, за якою подальше збiльшення мотивацi§ призводить до погiршення результатiв. Вченi ще в 1908 встановили, що для того, щоб навчити тварин проходити лабiринт, найбiльш сприятливою є середня iнтенсивнiсть мотивацi§ (вона задавалась iнтенсивнiстю ударiв струму). Вiдомо, що для того, щоб здiйснювалася дiяльнiсть, необхiдна достатня мотивацiя. Однак, якщо мотивацiя занадто сильна, збiльшується рiвень активностi та напруги, внаслiдок чого в дiяльностi (i в поведiнцi) наступають певнi розлади, тобто ефективнiсть роботи погiршується. У такому випадку високий рiвень мотивацi§ викликає небажанi емоцiйнi реакцi§ (напруга, хвилювання, стрес i т. п.), що призводить до погiршення дiяльностi. Експериментально встановлено, що iснує певний оптимум (оптимальний рiвень) мотивацi§, при якому дiяльнiсть виконується найкраще (для дано§ людини, у конкретнiй ситуацi§). Наприклад: рiвень мотивацi§, який умовно можна оцiнити в сiм балiв, буде найбiльш сприятливим. Подальше збiльшення мотивацi§ (до 10 i бiльше) призведе не до покращення, а до погiршення ефективностi дiяльностi. Таким чином, дуже високий рiвень мотивацi§ не завжди є найкращим.
  
   N70 Свiдомiсть як процес, стан та механiзм
   Свiдомiсть як процес: феномен, що розгортається в часi та просторi. "потiк свiдомостi".
Свiдомiсть як стан: деяка точка в цiлцсному процесi свiдомостi. Змiненi стани (активнiсть, сон) затьмарення/яснiсть свiдомостi, вiдключення свiдомостi у станi афекту.
Свiдомiсть як механiзм: сiдоме вiдображення - головний механiзм свiдомостi. Механiзм - будь-яка вiдображувальна активнiсть.
  
   N71 Самооцiнка
   Самооцiнка - судження людини про мiру наявностi в не§ тих чи iнших якостей , властивостей порiвняно з певним еталоном , зразком. Самооцiнка - вияв оцiночного ставлення до себе людини. Якщо на початкових етапах само оцiнювання еталоном виступають якостi iнших людей або оцiннi судження дорослих чи норми поведiнки , правила, то пiзнiше - еталони "внутрiшнi", коли дитина вже здатна сама судити про мiру наявностi в не§ певно§ якостi в певний момент, порiвняно з тим, якою вона була ранiше. На цьому грунтується здатнiсть оцiнювати себе з погляду на динамiки якостей, властивостей. Самооцiнка - основний структурний компонент самосвiдомостi (а отже i самопiзнання) ;) особистостi .Вона вiдiграє важливу роль у саморегулюваннi поведiнки та дiяльностi. Самооцiнка є передусiм результатом розумових операцiй аналiзу , порiвняння, синтезу.Тому слiд вважати що рацiональний компонент самооцiнки є основним.Разом з тим в розумових дiях що ведуть до формування самооцiнки , наявний емоц компонент, оскiльки особистiсть при само оцiнюваннi завжди виявляє певне емоцiйне ставлення до себе. Вiд спiввiдношення рацiонально та емоц в самооцiнцi залежить характер останньо§. Чим бiльше людина керується в оцiнцi сво§х якостей, властивостей усвiдомленими знаннями, логiчними мiркуваннями i доведеннями тим блищою до реальностi є §§ самооцiнка .Важливою характеристикою самооцiнки є §§ змiстовний аспект , тобто те, що становить О свiдомого само оцiнювання. О самосвiд - предметна дiяльнiсть та §§ результати, поведiнка людтини , §§ моральнi та фiзичнi якостi, здiбностi , риси характеру.Основний параметр самооцiнки - рiвень та мiра адекватностi та стiйкостi. Суттєвою якiсною характеристикою самооцiнки є ступiнь §§ самокритичностi.Змiст самооцiнки є багатоаспектним , так само як складною є i сама особистiсть, вiн охоплює свiт §§ моральних цiнностей, вiдносин, можливостей.
  
  
   N72 Психологiчнi механiзми наукового мислення
   Наукове мислення помилково вважають чисто логiчним. Наукове мислення за його психологiчними характеристиками слiд вiднести до творчого, так як воно в результатi призводить до винайдення нового. Характеристикою наукового мислення є його понятiйно-наочний характер. Власне логiка, аналiз, тощо використовуються на етапi обробки результатiв творчого процесу.
   Мета науково§ дiяльностi - виявлення нових зв'язкiв, систем, функцiонування явищ всесвiту. Таке пiзнання не є штучним по вiдношенню до людсько§ психiки. Навпаки, незнання базових характериских функцiонцвання оточуючого свiту призводить до неможливостi виконання однiє§ з базових iфункцiй психiки - прогностично§. Ткаким чином наукова дiяльнiсть напрвлена на зняття дискомфорту невiдомостi.
   Наукове мислення не може повнiстю протиставлятися побутовому. Навпаки, воно базується на психiчних засадах останнього. Але, iнодi, для забезпечення об'єктивностi наукових знань, наукове мислення має переборювати побутове. Наукове мислення постулює, що його результати залежать лише вiд природнiх закономiрностей i не пов'язанi з особливостями психiки суб'єкту мислення. Але психiка вченого не може не проявлятися. Наприклад у захисних мехянiзмах, що забезбечують збереження психiчного здоров'я науковця шляхом пiдсвiдомого iгнорування помилок, хибностей теорiй, тощо.
   Вплив повсякденного мислення на наукове проходить по 2м напрямкам:
   1) Когнiтивний: психологiчнi механiзми побутового мислення повторюються в науковому, але стають дещо формалiзованими.
   2) Соцiальний: для забезпечення науково§ дiяльностi необхiдна наявнiсть соцiальних зв'кiв, спiлкування
  
   N73 Психологiчна сутнiсть теоретичного пiзнання
   Теоретичний рiвень пiзнання характеризується домiнуванням поняттть, теорiй, законiв, принципiв, наукових узагальнень та висновкiв. Теоретичне пiзнання вiдображає предмети , властивостi, та вiдносини з боку унiверсальних внутрiшнiх iстотних зв'язкiв i закономiрностей, що осягнутi рацiональною обробкою даних (емпiричних). Вiдбувається така обробка на основi форм мислення- поняття, судження,умовиводи, закони катерогi§. Головна мета теоретичного пiзнання збагнення об'єктивно§ iстини вiльно§ вiд суб'єктивностi , пояснення та iнтерпретацiя емпiричних фактiв. Теорiя оперує iдеалiзованими об'єктами .Теоретичне дослiдження шукає ствердження правильностi результатiв емпiр§§.
   Основне завдання наукового знання - виявлення об'єктивних законiв дiйсностi - природних, соцiальних.
  
   N74 Сутнiсть самопiзнання як процесу i складово§ самосвiдомостi.
У структуру самосвiдомостi входять: самопiзнання, емоцiйно-цiннiсне ставлення до себе (самоставлення) i саморегуляцiя.
Самопiзнання - процес усвiдомлення, спрямований на дослiдження субєктом, що пiзнає, себе, своє§ дiяльностi, свого внутрiшнього психiчного змiсту. Самопiзнання стає можливим тiльки тодi, коли особистiсть, що пiзнає, водночас є i субєктом, i обєктом пiзнання.
Самопiзнання формується через вiдчуття себе як сприймаючо§ iстоти й активно розвивається з появою здатностi вiдокремлювати себе вiд своє§ життєдiяльностi. Спочатку воно є безсловесним i беззначеннєвим, i вже потiм набуває вигляду словесного, значеннєвого, предметного.
Самопiзнання є водночас i результатом, i передумовою самоусвiдомлення. Однак його не слiд зводити до самосвiдомостi або рефлексi§. Можна усвiдомлювати себе, рефлексувати, але не знати сутностi свого "Я". Умiння пiзнавати власний внутрiшнiй свiт досягається з досвiдом життя. Процес самопiзнання несе iнформацiю не тiльки про характер, здiбностi та iншi особливостi, вiн спрямований на пiзнання справжнього в особистостi, збагнення сутностi §§ земного покликання.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
Оценка: 4.54*4  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"