Багато рокiв вже минуло,
Коли край берега морського
Жила там дiвчина одна.
Лi Анабель §§ iм'я.
Мене вона кохала мiцно
I я §§.. Вже так було,
Що дiти були ми. I дарма,
Любов не мала перешкод...
Нам заздрять скрiзь i заважають
А ми тiкаємо, бiжимо,
Нам Боги кару посилають
За нашу вiддану любов.
I я не змiг вже опиратись,
Не стало в мене бiльше сил,
Я втратив ту, що бiльш за все цiнив
Коханую свою я втратив,
Злий вiтер вбив §§. А я
Сидiв i плакав, коли батько
Ї§ вiд мене забирав,
Вiд серця частку вiдривав,
В труну поклав i закопав.
Позбавивши мене останньо§ надi§.
ХХХ
Але не змiг злий вiтер той,
Нi Боги, що живуть на небi,
Надовго розлучити нас.
Хоч дiти були ми, так вийшло,
Любов була у нас сильнiша
Нiж ти, хто був за нас мудрiший.
Нi ангели на небесах,
Нi демони, що заздрять нам,
Нiколи не розлучать нас,
Бо душi нашi вiчно разом
Возз'єднанi залишаться.
ХХХ
Луна, що сходить ввечерi
Нагадує менi
Про ту, що найсильнiше
Кохав я на землi.
I погляд §§ згадую,
Лиш тiльки-но зiрки
Зiйдуть на небi коло
Повно§ луни.
ХХХ
I досi бачу §§ я.
Ось тут сто§ть вона - жива,
Привiтна. Як завжди усмiшка
Осяює §§ вуста.
А я кричу, щоб не тiкала,
Щоб залишалася. Дарма...
У вiдповiдь я чую
Одне лиш мовчання