У 1939 роцi пiсля "визвольного походу" Червоної армiї, проведеного вiдповiдно до таємного пакту Молотова - Рiбентропа, наш край увiйшов до складу Української РСР. Цьому передували Наґроднi Збори Захiдної Укґраїни, якi вiдбулися у Львоґвi 26 - 28 жовтня. Серед депутатiв цих збоґрiв були й предґґставники Радивилiвщиґни - Феодоґсiй Додь, Ганна Токґмиґна, Iван Iваґсюк, Павло Хейґло, Ваврiн Савчук та iнґшi. Вони раґзом з iншими прийняли декґґґґларацiї про встаґновґлення радянґської влади на Захiднiй Українi i прийґняття її до складу СРСР з включенням до УРСР, про конфiскацiю помiщицьких земель i передачу їх без викупу в користування селянам, про нацiґонаґлiґзацiю банкiв i великої проґмисловостi.
15 листопада III сесiя Верховної Ради УРСР ухвалила закон про прийґняття Захiдної України до складу Української РСР. Адмiнiстративно-териґтоґрiґальним подiлом у груднi буґло утворено Рiвненську (Ровенську) область, 30 раґйонних i одну мiську раду (в Рiвному). Саме вiдтодi починає iснування Червоноармiйський район. Радзивилiв перейґменуґваґли на Червоноармiйськ, i вiн отримав статус мiста районного пiдпоґрядґкуванґня. Був створений i Коґзинський район з раґйонґним центром селом Коґзин. 15 грудня пройшли вибори до мiсцевих рад депутатiв трудящих. З 26 лютого 1940 року в Черґвоноармiйську почала дiяґти мiська рада. Головою райвиконкому став Заґвадґський, секретарем Тимоґфеєв, але вирiшальний вплив на прийняття не тiльки iдеологiчних, а й госґподарських рiшень мав райком партiї i його секґретар Наметчанюк. У Коґзинi секретарем райкому був Лiсовий. Тут конґфiсґковано млин, маслозавод, панську i церковну землю.
У лютому 1940 року в областi органiзували 856 сiльських рад. У Черґвоноґармiйському i Козинґському районах серед їх керiвґникiв були В.Ваврищук (Копанi), С.Миколюк (Коґритне), Д.Воронко (Переґнятин), В.Бречко (Пустоґiванне), К.Ступак (Дружґба), С.Коритнюк (Тесґлуґгiв), Л.Нагребецький (Хоґтин), Й.Станiславчук (Савґчуки), М.Пасєка (Курсики), К.Ханенко (Солонiв), С.Бiґгунґський (Пляшева), П.Ваґленґтюк (Срiбне), I.Гойда (Великi Жабокрики - Довґгалiвка)...
У березнi вiдбулися виґбори до Верховної Ради СРСР, вiд Рiвненщини визначили повпредами секретаря обкому партiї Бегму i колишню батрачку Єфимчук-Дячук. До Верґховної Ради УРСР з участю й жителiв наших районiв було обрано 10 депутатiв (С.Козiчук, К.Хомич, П.Чаґбан та iн.).
У Червоноармiйську поґчали дiяти середня школа, школа робiтничої та сiльської молодi з українською мовою навґчання (до 1941 р. в Червґоґноармiйґсьґкоґму районi було 28 шкiл, у тому числi 2 сеґреднi - в райґцентрi i Крупцi), в ноґве русло спряґґґмоґвуґваґлася художня самодiяльґнiсть, яка поґвинна буґла славити партiю, визвольну мiсiю Червоної армiї, радянську владу. У такому ж напрямi зобов"язана була розґгортати дiяльнiсть масова бiблотека в райцентрi.
"Менi важко працювати зав. клубом, трохи згодом розповiдав у червоґноарґмiйськiй районнiй газетi "Соцiалiстичний шлях" за 20 червня 1941 року Янковський з с.Янiвки (Iванiвки), - тому що я малограмотний, а допоґмоги в роботi нi вiд кого в селi не маю. Голова сiльради та вчителi заявґляють, що їм нiколи зайґматися культурно-масовою роботою. Коли я почав готувати п"єсу "Ой у полi нивка", в мене забрали клубне примiщення".
За комунiстичне виґхоґвання населення беґруться партiйнi i комґсомольськi осеґредки.
Їх актив теж навчають, семiнари райком проґвоґдить по кiлька днiв, а то й цiлий тиждень. У Крупцi гурток лiквiдацiї неписьґменностi в 1941 роцi вiдґвiдувало 196 слухачiв, iз них 186 жiнок. Оргаґнiзоґвуються суботники iз упоґрядкування сiл i мiста, а також автотраси Київ - Львiв на територiях Червоґноармiйського i Козинсьґкого районiв. Великого значення надається орґганiзацiї сiльськоґгоспоґдарґських робiт, серед iнших культур у нас спочинають маґсово вирощувати каучуґконосну рослину кок-саґгиз. Неоднозначно сприйґмається населенням намаґгання влади оргаґнiзоґвуґвати колгоспи, проводити передплату "позики треґтьої п"ятирiчки", оскiльки реґальнiсть її повернення була малоймовiрною. До початку вiйни (червень 1941 року) з"явилися колґгоспи iменi Кiрова, Стаґлiна, Ленiна, Хрущова, Тельґмана, Кагановича, "Черґвона зiрка", "Перше травґня", iменi 17 Вересня та iншi.
Серед активiстiв ноґвоґго режиму були колишнi члени КПЗУ, молодi люди, якi повiрили бiльшоґвицьґким гаслам, посланцi зi схоґду України: Лень, Капґлун, Сербенюк, Кухарук, Бондаренко, Вишневська, Каґлюжний, Грабовський, Крам...
Уже в передвоєннi роґки радянська влада проґвела в Червоґноарґмiйґсьґкому i Козинському раґйоґнах численнi арешти сеґред колишнiх членiв наґцiоналiстичних i наґцiґоґнаґльґно-патрiотичних орґгаґнiґзацiй, представникiв поґльґського i чеського наґсеґленґня, яке запiдозрили в неґлояльностi до стаґлiґнiзґму. Їм визначили засґланґня i тривалi строки ув"язнення.
З перших днiв нападу гiтлерiвської Нiмеччини на СРСР мiсцеве керiвництво займалося мобiлiзацiєю вiйськовозобов"язаних, виґвеґзенням архiвiв углиб країни (через Тернопiль), але, по сутi, нiчого не встигло зробити - 27-28 червня обидва райони були окупованi фаґшисґтаґми. Їм протистояв тут 8-й меґханiзований корпус геґнерала Д.Ряґбиґшева. Знаґчнi танковi сутички вiдґбувалися в трикутнику Черґвоноармiйськ - Дубно - Пляшева. В них заґгинули й радянськi геґнерали П.Сущий i Т.Мiґшанiн - в районi Козина i Ситного.
Загарбники забирали в селян худобу, хлiб, моґлоко, м"ясо. Баґгаґтьох молодих людей було вивеґзено на пiдневiльнi роґбоґти в Нiмеччину, як праґвило, на заводи вiйсьґкової промисловостi. У 1942 роцi поблизу Черґвоноґармiйська (хутiр Пороґховня) i Гранiвки (Глиґнянка) гiтлерiвцi стратили близько 6 тисяч чоловiк мирґного населення, в осґновному мiсцевих євреїв. Свавiллю окупантiв перешґкоджали пiдпiльники з бiльґшовицьких загонiв i вояки Української повґстанґської армiї, яка на теґриґторiї нашого краю мала особґливий вплив i корисґтувалася пiдтримкою наґселення. З огляду на акґтиґвiзацiю дiяльностi УПА нiмґцi палили обiйстя, розґстрiлювали заручникiв. Наприклад, 28 серпня i 7 вересня 1943 року вони спаґлили хутiр Гаї бiля Крупця i чимало будiвель у цьому селi, вбили 28 мирних людей, а 16 грудґня пiдiрвали церкву, коґлишнiй палац i 2-поґверґхову недобудовану школу.
Червона армiя визґвоґлила Червоґноарґмiйський i Козинський райони 19-20 березня 1944 року. Однак фронт мiж Червоґноарґмiйґськом i Бродами стояв ще близько чотирьох мiсяцiв, збiльшуючи число жертв. У братських могилах на територiї нинiшнього Раґдиґвилiвського району, увiнґчаних пам"ятниками i пам"ятними знаками, поґховано понад 2 тисячi воїнiв-червоноармiйцiв рiзґних нацiональностей.
Пiслявоєнний порiод нашого краю позначений громадянським проґтисґтоґяннм. УПА проґдовґжуґваґла свою нерiвну боґротьбу за неґзалежнiсть України, коґмуґнiстичнi органи посиґлюґвали тиск на наґсеґленґня. Необгрунтованих репґресiй зазнали сотнi тутешґнiх сiмей: вони були виґселенi на спецґґпоґсеґленґня в глиґбину Росiї i Казахґстан, опиґґнилися в концґтаґборах Заґґполяр"я, Далеґкого Сходу, на каторґжанських шахтах i рудґниґках, а майно було конґфiсковане. В число "небґлагонадiйних" потґрапґляли навiть дiти.
Разом з тим здiйсґнюґвалася вiдбудова зруйґнованого вiйною наґродґноґго господарства. Вiдґновґлюються або наново орґганiзовуються колгоспи. У груднi 1948 року така сiльгоспартiль була запґроґваджена навiть у Черґвоґноармiйську.
Найбiльш важливi факґти 50-х - 80-х рокiв - розбудова Червоґноарґмiйґсьґка (50 рокiв тому вiн став єдиним райцентром двох об"єднаних районiв - Черґвоноамiйського i Коґзинґського), активний розґвиґток промисловостi i сiльґґського господарства, пiдґнесення на новий рiґвень медичного обсґлуґговуґвання, освiти i кульґтури.
Про цей перiод можна розповiдати, наводячи чисґґленнi факти, адже вони вiдображенi у випущених свого часу книгах, у пiдґшивках районної газети "Прапор перемоги". Наґведу лише кiлька найґбiльш важливих фактiв.
У 1976 р. здано в екґсплуатацiю районний буґдинок культури, у 1977-му мiсто починає забуґдовуватися 5-поверховими житловими будинками. Заґпочатковується газиґфiґкацiя району. В короткий строк вивершується табiр вiдґпочинку школярiв "Веґселґка". Iз найбiльш важґливих промислових об"ґєктiв, якi були спорудженi, варто згадати фурнiтурний i овоґчесушильно-конґсерґвний заводи, комґбiкорґмовий завод комбiнату хлiбоґпроґдуктiв, райґсiльґгоспґхiмiю, цехи швейної фабрики, завод радiоелектронної апаратури, хлiбозавод. У соцiальний сферi вiдчутнi змiни в наше життя внесґло спорудження корпусiв райлiкарнi, дiльничних лiґкарень i фельдшерсько-акуґшерських пунктiв, шкiл у Червоноармiйську, Коґзинi, Крупцi, Довгалiвцi, Ситному, Теслуговi, Пiдґзамчому, дитсадкiв, буґдинкiв культури i клубiв (Заґрiчне, Ситне, Крупець, Теслугiв), райкоопґунiґверґмагу. Розвивалися колґґгоспи як багатогалузевi виробництва, викоґрисґтоґвуючи свої прибутки для задоволення соцiальних потреб людей.
1 грудня 1991 року жителi району, як i весь український народ, на реґферендумi пiдґтриґмали Акт проґгоґлошення неґзалежґностi України. Одночасано проводилося опитування щодо поґвернення мiсту йоґго iстоґричної назви Раґдивилiв та переґймеґнуґвання Червоґноармiйського раґйону на Радивилiвський. Лише 3 березня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Посґтаґнову, якою мiсто Червоноармiйськ пеґрейменовано на Радиґвиґлiв, а Червоґноарґмiйсьґкий район на Радивилiвський.
У 2002 р. завершено споґрудження об"їзної авґтоґґмагiстралi бiля мiста на трасi Чоп - Київ. У 2004р. урочисто й велелюдно вiдзначалося 440-рiччя Радивилова, з цiєї нагоди мiсцевою влаґдою було багато зроблено для поґлiпшення блаґгоустґрою райцентру, пiшохiднi доґрiжки в центральнiй часґтинi вимощенi троґтуарною плиткою. У 2007 р. каґпiтально, за євроґпейсьґкими стандартами, оновґлено залiзничну станґцiю Радивилiв i вокзал - свого роду в"їзнi ворота в мiсто i весь Раґдиґвиґлiвсьґкий район.