Рось Анна : другие произведения.

Спогади старовинного мiста

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    "Спогади старовинного мiста" - мiське, мiстичне та iсторичне фентезi про українську Олександрiю. Ви перегортаєте сторiнки книги i вiдкриваєте для себе таємницi старовинного мiста, його спогади, переживання, iсторiї любовi, щиростi, вiдданостi. А iнодi мiста живуть лише одними спогадами.


   СПОГАДИ СТАРОВИННОГО МIСТА
   спогади [Анна Рось]
   ***УРИВОК 1
   - А у нас гостя, - проговорилася Христя.
   - Яка гостя? - запитав брат. - Чого ж її не пригощаєте?
   - Вона на твоєму лiжку спить, - повiдомила дiвчинка.
   - Спасибi, мамо, смачно, - подякував син, доївши борщ.
   Григорiй встав з-за столу i пiшов до кiмнати, де стояло його лiжко.
   - Красива, - сказав вiн, повернувшись. - А хто така?
   - Чи не знаємо, - знизала плечима Христя.
   - Пiд вiкно до нас сiла, - повiдомила Прiся.
   - Рiчка її привела, - задумалась Полiкарiя, прибираючи посуд зi столу, - красу її Березiвка ??побачила i не вiдпускає.
   - Дивно говорите, мамо, - сказав Гриць. - Я у сiнник.
  
   ***УРИВОК 2
   Сутiнки насувалися швидко. Нас всiх, кого забрали сьогоднi, вели на околицю мiста.
   - Куди ви нас ведете, нелюди? - раптово закричав старий зневiрений сухорлявий єврей.
   - Iля, не треба, Iля, не треба, - вмовляла його дружина.
   - Нi, Сара, ми не худоба, щоб нас вели на забiй, - кричав вiн. - Я далi не пiду! Куди ви нас ведете?
   - Iля, пiдемо, - тягнула його дружина.
   - Нi, Iлля Хананович Яффi не чекатиме, коли йому вистрiлять в спину, я зустрiну смерть лицем до лиця! Iроди, я викликаю вас один на один!
   Пролунав пострiл.
   - Iля! Iля, рiдний, вставай, пiдемо, - ридала Сара. - Що ви наробили! - прокинулася вона вiд горя i накинулася на конвоїра.
   Пролунав другий пострiл. Почалося хвилювання серед заарештованих. Жiнки стали вiдчайдушно кричати i плакати.
   В цей час мене хтось рiзко смикнув в сторону. Я виявилася за деревом.
   - Тс, - приклав палець до моїх губ Григорiй.
   Розстрiлявши кiлька людей, конвоїри повели iнших далi. У замiшаннi нiхто не помiтив мого зникнення.
   - Iдiть за мною, - сказав Григорiй.
   Ми йшли все далi вiд мiсця, де було скоєно вбивство. Вже досить потемнiло, здавалося, що Григорiй бачить вночi. При свiтлi мiсяця вiн тягнув мене вперед, тримаючи за руку.
  
   ***УРИВОК 3
   - Чого панi притихла? - запитав Григорiй.
   - Ваша мати права. Напевно, мене перенесла рiчка часу. Григорiй, я ж не просто з iншого мiста, я з iншого часу. Розумiєте?
   - Я вiдразу зрозумiв, що ви панi освiчена, якась нереальна, неземна. I котлети смачно готуєте, - пожартував вiн.
   - А ви їх майже не поїли.
   - Двi все-таки спробував, пресмачнi.
   Вiн замовк.
   - Ох, панi Оксана, будь моя воля, я б нiколи не вiдпустив вас. Я одразу полюбив вас з першої митi, як побачив. Мати менi все говорить, чого не одружуєшся ... А я тепер розумiю, яка жiнка менi потрiбна. I нехай ви панна, а я простий хлопець, покрiвельник, але ви для мене - iдеал краси, розуму, доброти.
   - Напевно, скоро я стану некрасивою, - припустила я.
   - А по менi, хоч ви сто разiв будете некрасивою, але душа ваша красива.
   - Дякую, Григорiй. Про душу менi ще нiхто не говорив.
  
   ***УРИВОК 4
   - Дякую, молодиця. Бог менi сьогоднi ангела послав. А у мене для тебе теж подарунок є.
   Вiн полiз у кишеню на грудях i дiстав згорнуту хустинку. Коли вiн її розгорнув, я побачила нитку бус з червоних коралiв.
   - Вiзьми, молодиця, - сказав козак. - Матерi моєї, Марiї, намиста. У серця носив.
   - Як же я можу взяти? Це ж пам'ять про матiр, - вiдмовилася я.
   - Вiзьми, кажу. Старий я вже. Передати менi скарб нiкому. Як помру, хтось забере. А так я буду знати - ти берегиня. Може, коли свiчку поставиш за упокiй Трохима, Марiї та сина мого Олексiя i жiнки Уляни.
   - Поставлю, - сказала я i взяла намисто. - Царство їм Небесне. А вам мiцного здоров'я. Спасибi вам. Оголошують мiй поїзд. Менi пора.
   - Бувай, молодиця. Нехай тебе Бог береже.
   Я поквапилася на свою платформу.
   Увiйшовши в своє купе, я виглянула у вiкно. Менi здалося, що козак Мамай стоїть на платформi i осiняє мене хресним знаменням.
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"