Соковицкая Мирра : другие произведения.

Так и знай

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Оценка: 8.00*3  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Судьба компании друзей изменилась за считанные дни, как только они приехали в отпуск, в столицу, навестить свою давнюю подругу. Сверхъестественные обстоятельства, так и обычные человеческие проблемы, от которых не может быть застрахован никто, повлияли на жизни молодых людей, на их внутренний мир и доказали, что такие ценности, как дружба, любовь, преданность и заветные мечты - это те вещи, ради которых стоит жить. Русско-Украинская версия
  1.
  - Невже ви все ж таки приїхали! Привiт, мої любi! - Маша по черзi цiлувала i обiймала всiх своїх друзiв. Її вiдкрите, миле обличчя свiтилось вiд щастя. Стрибаючи вiд радощiв, вона пригорнула навiть Костю, хлопця своєї кращої подруги, якого знала тiльки по однiй зустрiчi. Вiн здивувався, заклiпав очима, але прийняв таке щiре вiтання.
  - Здравствуй, моя родная! - Лана обняла свою подругу. Їх обiйми довго не могли розняти. Звичайно, дiвчата не бачились майже рiк. Галас, шум, гамiр i веселощi запанували у маленькiй, але затишнiй столичнiй квартирцi.
  - Проходьте, кидайте речi, ми зараз все розберемо. Вiдпочиньте. Як доїхали? Хто голодний? - Сiрi очi привiтної господинi блищали. Щастю не було меж. Її друзi вперше вибрались до неї в гостi. Ще й новий рiк от-от. Всi так давно, збирались вiдсвяткувати це яскраве свято разом. Вперше вся компанiя змогла влаштувати собi вiдпустку в один час i в одному мiсцi. Що може бути краще свята з добрими друзями? Iлля, Алiна, Даня, Лана та її хлопець Костянтин. Усi покидали сумки в коридорi, вбiгли, нiби ураган, в кiмнату i попадали на диван та крiсла. Даня розвалився на пiдлозi. Костя поставив свою сумку на стiлець i сiв у вiльне крiсло.
  - В поезде было ужасно жарко! - Поскаржився Iлля. Його куртка розтєбнута, щоки палали.
  - Так сними хотя бы верхнюю одежду. Да нормально было. Как раз хорошо. - Грюкнула йому по плечу Алiна. Яка, сама була нижче нього на двi голови. - Це ти в нас гарячий! - Вона завзято засмiялась. З усiєї компанiї лише Маша говорила українською. Бо, за рiк у столицi вже звикла. Алiнка легко мiняла мову. Дехто iнколи теж переходив на рiдну мову, але повертався до росiйської. Iлля зовсiм ломав язика, коли намагався балакати, як усi в цьому великому мiстi. Але кожен розумiв одне одного, i байдуже у кого як виходить.
  - Хватит жаловаться. Главное, мы нашли тебя. - Дiвчина посмiхнулась подрузi. Лана прекрасна людина i вiдданий друг, в якому Маша нiколи не мала сумнiву. Скiльки разiв вона телефонувала їй серед ночi, коли столиця душила за горло, i плакала. Жалiлася i знову плакала у слухавку. Лана нiколи не вiдмовляла, вислуховувала, заспокоювала i обов'язково допомагала порадою. Їх об'єднував незрозумiлий кармiчний зв'язок. Хоча подруги намагались не звертати на це увагу. Вони завжди зав'язували стосунки в один час i розлучалися зi своїми кавалерами, теж приблизно в один i той же момент. Якщо одна дзвонила, щоб розповiсти про чергову сварку зi своїм хлопцем, iнша дiлилась з нею такою ж новиною. Можливо це просто збiг, але... Колись, вони навiть захворiли в один мiсяць, потрапили до лiкарнi з однаковими симптомами. Тiльки в рiзних мiстах. Так як, в обох дiвчат була складна ангiна, вони дзвонили, хрипiли у слухавку i плакали, що не можуть бути поруч i пiдтримати одна одну.
  - Машуль, мы только с дороги. Сейчас примем душ, а потом будешь нас кормить. - Даня пiднявся з пiдлоги i знову мiцно обiйняв подругу.
  - Ну, ты и забралась! - Захоплено вигукнув Iлля. - Конечно очень далеко от метро, но домик шикарный! Как так у тебя получилось?
  - Знайшла добрих знайомих. Ми працюємо разом. Вони хотiли, щоб тут жили поряднi люди. Квартира хороша, але маленька. Проте престижний район. Я б сама таке мiсце проживання нiколи б не знайшла. Та й цiна ще бiльш-менш нормальна. Менi треба за порядком стежити. А так далеко, тому що тут, всi на машинах, у цьому дворику практично нема "простих смертних". Я встаю раненько i нормально добираюсь до роботи. Пiшки до метро. Тут поблизу навiть немає автобусної зупинки. Але сама можу сплатити. - Маша пишалась своїм маленьким житлом.
  - Прикольна квартира, гарний будинок. Все чудово! - Пiдтримала Алiна. Дiвчинка дуже скромна i добра. Ця компанiя - її єдинi друзi. Мiнiатюрна, витончена, з iдеально укладеними рудими локонами, нагадувала ляльку.
  - Нам бы таких знакомых. - Iлля теж схотiв таку квартирку. Вiн нiколи не мiг промовчати. - У нас квартира побольше, но не такая аккуратная! - Хлопець ще раз провiв очима по iнтер'єру.
  - Дякую за комплiменти, з приводу мого скромного житла. - Вона задоволено посмiхнулась. - Дайте, я на вас ще подивлюсь, так давно не бачила. Так скучила! Менi вас дуже не вистачало. - Вона стиснула губи у трубочку. Намагалась доторкнутись руками до кожного.
  - Хм, рада. - Iронiчно сказав Iлля. - Ми так завалились юрбою, без попередження. Може, ми тут нежданi гостi? - Запитливо глянув на подругу.
  I отримав удар по потилицi. Потер рукою по головi. У нього така смiшна гримаса на обличчi, коли вiн ображався несерйозно. Бровки пiднятi вгору, губи стиснутi у трубочку i очi нещаснi! Смiхота!
  - Нежданнi?!! Я вас скiльки разiв запрошувала? А ви? Залишили мене на минулий рiк з цими акулами пера. З моїми спiвробiтниками. - Вона обняла Iллю i вiн одразу ж пробачив її за удар.
  - Ну, тогда мы к тебе на две недели. Наслаждайся! - Додав Даня i хазяйновито вперся руками у боки. Ще раз оглянув iнтер"єр квартири. Вирiшував, який куточок зайняти на час прибування. Потiм побiг розглядати iншу кiмнату i ванну.
  - Ви не уявляєте, яка я щаслива! А ще, познайомлю вас з моїм новим boy-friendом. - Машини очi блищали, а Даня, почувши це, опустив погляд i знову сiв на пiдлогу.
  - Так може ми все ж таки зайвi? - Хитро перепитала Алiна.
  -Дурненька. Ми з ним тiльки нещодавно закрутили романчик, а я не настiльки в ньому впевнена, щоб зустрiчати новий рiк удвох, з усiма витiкаючими наслiдками. - Щебетала вона. Адже так хотiлося похвалитися. Господиня помiтила, як незручно почувається Костя. - Так все-все. Хто в душ? Хто на кухню? Не втрачаємо часу! Ви приїхали всього лише на два тижнi.
  2.
  - Давайте вип'ємо за довгоочiкувану зустрiч! - Маша вже розпочала урочисто виголошувати тост. Прекрасне бiле вино розливалось по келихах.
  - Помните, именно это вино мы пили на дне рождении у Алинки! Сливовое. С ним столько историй связанно. - Захоплено пригадала Лана. Вона сидiла поблизу свого хлопця. Маша помiтила, що її подруга не виглядає закоханою, хоча намагається це зобразити. Вiдносини у пари якiсь холоднi. - "Дивно, Костя навiть дуже симпатичний хлопець. Спортивне тiло, русявий, з темно зеленими очима. Тiльки вiн аж занадто акуратний. I зовсiм не веселий. Якось скоса поглядає на свою дiвчину, та не обiйме її. Може, йому просто незручно в чужiй компанiї. Нiчого. Звикне. Необхiдно поцiкавитись потiм у Лануськi в чому ж справа. Головне, щоб це не були знову "її проблеми". - Маша - журналiст i одразу ж помiчає найдрiбнiшi змiни у поведiнцi людини. I як будь який папараццi, неймовiрно цiкавиця усiм. Це дратувало багатьох. Але ж у кожного є свої недолiки.
  Вони зсунули крiсла, пiдставили столик до дивану, принесли стiльцi. Стiл накрився вмить. Кожен привiз щось смачненьке з дому. Стихiйне застiлля обiцяло бути успiшним. Так затишно i весело.
  - Да помним-помним. Нам его тогда всем хватило. - Засмiявся Даня. - Я с вами даже в клуб не пошел. Зато спал как младенец. Это же Алинке оно нравится. Именно она внесла его в наш рацион.
  -Ще раз повторюсь. - Звернула на себе увагу дiвчина. - Давайте вип'ємо за те, що ми, все ж таки, зiбрались i зустрiнемо цей Новий Рiк разом. - Вони любили перебивати один одного. Але нiхто не ображався. - А, як вiдомо, як зустрiнеш новий рiк, так його i проведеш. Я - зi своїми справжнiми друзями! Яких шалено люблю! - Вимовила Маша i пролунав дзвiн келихiв. Крики "Ура!" - Це звичай. Для нового члена компанiї було дико, та все ж таки вiн тихо пiдтримав. Лана провела рукою по його плечу, пiдбадьорюючи його. Щоб вiн не соромився. Тут всi свої. У такiй компанiї потрiбно вiдпочивати вiд усiх земних турбот. Не прикидатися. Адже всi люблять тебе таким, який ти є. А Маша, завжди була стрижнем цiєї компанiї. Її активна життєва позицiя, командний тон та жага пригод, не давали друзям занудьгувати. Її свiтлi, блискучi очi з довгими вiями, вмiли переконати будь-кого, що саме так потрiбно робити, i всi їй вiрили. Її всi любили. Загалом, активiстка, у всiх значеннях цього слова.
  - Где же я буду спать? - Примружившись поцiкавився Даня.
  - Там, де ти зараз сидиш. На пiдлозi. - Серйозно вiдповiла Маша.
  - На пiдлозi. - Сумно погодився той.
  Квартира, щоправда, дуже затишна. На сьомому поверсi, у величезнiй новобудовi. Зовсiм маленька прихожа i арочний прохiд вели у свiтлу вiтальню. З великими вiкнами, вiд пiдлоги i майже до самої стелi, на яких висiли легкi занавiски. Вiтальня плавно переходила у кухню, роздiлена лише маленькою подобою барної стiйки. I ще одна невеличка кiмнатка, тiльки вiкно у нiй було набагато менше i темно-зеленi гардини створювали напiвтемряву. Вiкна спальнi i вiтальнi виходили на одну сторону. Через кiлька метрiв, майже впритул, стояла сусiдня висотка. Що робити. Столиця. Економiя землi.
  - Почему здесь нет нормальных штор? - Невдоволено запитав Даня, крутячи у руках занавiску.
  - Такий стиль. - Вона висмикнула завiсу. - Не хвилюйся, якщо вони зсунутi, нiхто мене не побачить. Вони ж спецiальнi, тут особливий малюнок. З того боку вони пропускають свiтло, а з цього нi. Подивись. I нiхто не пiдглядає. Вони стоять купу грошей!
  - А я не верю! - Вiн знову схопився за край, недовiрливо поглянувши на подругу.
  - Давай, я наполовину задвину, а ти спустишся вниз i подивишся, видно чи нi. - Вона залишила половину вiкна вiдкритим. - Це точно. - Вiн на мить задивився у її великi, свiтлi, блискучi очi.
  - Ладно, я тебе верю. Пойдем, я придумал тост. - Вiн узяв дiвчину за руку i вони пiдiйшли до решти.
  Пiсля тривалого тосту, який змусив розчулитись кожного, i чергових крикiв "Ура!" Маша поцiкавилась.
  - Ну, розкажiть, як триває ваше життя далеко вiд мене. - Вона хитро оглянула всiх, хто був у кiмнатi.
  - Я все так же тебя люблю. - Даня подивився на неї знизу вгору. Вiн сидiв на пiдлозi бiля її нiг i крутив у руках келих.
  - I я тебе теж. - Вона скуйовдила його волосся. Дiвчина навiть не пiдозрювала, що це почуття бiльше нiж просто дружба. I у кожному жартi є тiльки частина жарту. - А ти як? - Поцiкавилась вона в Iллi.
  - Тоже по тебе очень скучал. На работе ничего нового. Все тебе по телефону рассказывал. После повышения ответственности больше. А так ничего особенного. - Знизав плечима.
  - А з Наталкою, чому розыйшлись? Вона ж така мила дiвчина. - Похитала головою.
  - Очень милая?! И переспала с половиной моих знакомых. Даже к Даньке подкатывала. - Iлля був обурений. Брови пiдскочили вгору, нiздрi роздувались. Вiн болiсно переживав цю зраду. Адже хлопець, навiть хотiв одружитися на тiй дiвчинi.
  - Да. - Нарочито гордо вiдгукнувся той. Потiм, щось обмiркував, рiзко повернув голову у бiк обманутого хлопця i презирливо подивився йому в очi. -"Даже к Даньке?.." - Повторив вiн. Але Iлля не звернув на нього увагу. Тiльки посмiхнувся.
  - Но он устоял! - Гордо зазначив парубок i погладив друга по головi. Той iстерично прибрав його руку.
  - Всi вони такi. - Злобно прошипiла привiтна господиня.
  - Кто? - Поцiкавився Iлля.
  - Баби! - Вiдповiла вона. Пролунав дружний смiх. - Алiнкiну iсторiю я знаю. Це сумно.
  - Так. - Пiдтвердила дiвчина i покрутила носом. Вже бiльше двох рокiв у дiвчини не було нi серйозних, нi несерйозних вiдносин. Можливо у неї дуже великi запити. Вона єдина дитина в сiм'ї i завжди була трохи егоїстична та розпещена. Але це не заважало їй залишатись доброю дiвчинкою, яка завжди готова заступитись за своїх близьких i коханих людей.
  - Тепер до вас, дорогi мої! - Вона звернулась до Лани i Костi. - Коли ми погуляємо на весiллi? - Знала, що проблема iснує, тепер все треба з'ясувати. Всi допитливо подивились на пару. Костя нервово видавив пародiю на смiшок. Лана спокiйно вiдповiла, що вони ще не готовi. I до цього треба пiдiйти серйозно. Її бентежило це питання.
  - Необходимо насобирать денег на свадьбу, обдумать все.
  - Мы ответственные люди. - Пiдтримав її хлопець i пригорнув до себе. Маша не стала наполягати.
  - Тодi я скажу третiй тост. - Вона взяла келих у руки. - Можливо, наступного року, ми знайдемо, своє кохання. А можливо ще в цьому. Ще цiлий тиждень. I я познайомлю вас зi своїм Олегом. Тим, хто вже закоханий i тим, хто ще у пошуку. Бажаю щастя. За кохання! - Задзвенiли келихи. Точнiше, рiзноплановi стаканчики i чашки.
  
  Лана пiшла до холодильника, щоб дiстати ще одну пляшку вина. Маша пiдбiгла до неї. Не стала вiдкладати надовго.
  - Що у вас вiдбувається? Нещодавно ви збирались одружитися. Вже живете разом. Чого вам не вистачає? - Вона поклала руку на плече подрузi i розумiючи подивилась на неї. Та, пiдняла свої темнi очi.
  - Он не спешит делать предложение. А я... вообще этого не хочу. Не переживай. Все само собой произойдет. Придет время, и мы поженимся. Нужно все обдумать. И денег собрать. Я же уже говорила. - В її очах не було вогника. Наче вона говорила про щось буденне. Хоча Лана дуже старалась посмiхатися. I зараз, в бiльшiй мiрi, намагалась заспокоїти подругу.
  - Це все вiдмовки! - Не витримала Маша. - Якщо люди кохають один одного, їм не потрiбно збирати грошi на весiлля. Вони або знаходяться самi. Або ... розписатися можна i так. Ви не хочете цього. - Вона не вiдводила очей вiд подруги.
  - Я не готова. Не хочу. Да и вообще. Ты знаешь, у меня своя история. Мы с ним поссорились три недели назад и живем в разных комнатах. Я не могу уйти от него, он как никто, всегда пытается меня поддержать, понимает мое депрессивное состояние и терпит мое холодное поведение. Таких людей мало. А сейчас все серое и беспросветное. Мне никто не нравится и я не думаю, что сейчас расстаться - это правильный вариант. И не думаю, что стоит искать кого-то, ведь это ничего не изменит. Я не могу решить, как же поступить. Все так сложно.
  - Тодi вам краще розiйтися. Вiн i вганяє тебе в депресiю. Саме вiн причина твого поганого настрою. Ти його не кохаєш i тому не можеш бути з ним нiжною. Ви як дiти. А твоя iсторiя, це пройдений етап. Хоча ти менi її ще жодного разу не розповiла. - Незадоволений тон Машi змусив дiвчину засумувати ще бiльше.
  - Я, скорее всего, это и хочу сделать. Но привычка - это страшная сила. Он хороший. Любит меня. Наверно. - Дивно, але дiвчина не сильно сумувала з цього приводу. - Я была в него сильно влюблена, ты знаешь. И он понимает меня. Старается. Но мы часто ссоримся. И я уже собираю вещи, а он просит прощение. И кажется, что все не так страшно. Что так все живут. Но все же, как-то не по себе. Мы сильно поспешили с совместной жизнью. Он этого хотел, уговаривал меня. Да и у меня выбора другого не было. Любила. Наверно. Но ведь у всех так. - Зараз вона переконувала себе. Її очi почорнiли.
  - Нi. Це не правильно. Ви ще молодi i вам треба розстатися. Якщо ви одружитесь, побут затягне. Не можна без кохання! Це не життя!
  - Я все понимаю. Наверно нужно дождаться последней капли. Или все наладится. Мы вспомним, почему мы вместе. Я работаю над этим. Пытаюсь себя убедить. Он умеет и любит готовить, он сам гладит вещи и для меня, и для себя. Он убирает в квартире, моет посуду, встречает меня с работы. Это забота. В нем есть много того, о чем мечтает любая женщина. Я не могу любить. Ты понимаешь? Я влюбляюсь, но через полгода это проходит и опять мои глупые мысли. Я наверно вскоре обращусь к психологу. Я больше не могу. - Вона безнадiйно опустила руки i дивилась в пiдлогу.
  - Так розкажи менi, в чому справа! Скiльки я тебе знаю, завжди з тобою була ця таємниця i нiколи ти про неї не говориш. Наскiльки я вмiю випитувати, але ти - це щось. Правду кажуть, що з близькими людьми професiйнi штуки не проходять. Навiть лiкарям не можна оперувати своїх рiдних.
  - Ну, про себя-то ты преувеличиваешь. - Вона посмiхнулась. - Это совсем разные вещи. Мне стыдно тебе рассказывать. Вообще кому-либо. Вы подумаете, что я сумасшедшая. Возможно я, правда, такая. - Вона зiтхнула i знову опустила очi, приховуючи сльози. - Я прошу тебя, не допытывай. Возможно, я все тебе расскажу. Возможно, ты пошлешь меня к врачу. Но это все очень серьезно и слишком давно началось. Это мешает мне строить отношения с кем-либо из парней. Ничего не спрашивай. Я попробую не испортить то, что у нас есть с Костей. - Поглянула на подругу. Та не стала задавати всi свої питання. I просто пiдтримала. Iнодi саме це необхiдно.
  - Тобi виднiше, Ланусь, але я б так не змогла. Я i так знаю, що ти божевiльна. Але люблю тебе. I це нiщо не зможе змiнити. - Вона подивилася на Костю. - Хоча, вiн гарненький. Гаразд, не буду втручатися, але ти, все ж таки, ще раз добре подумай.
  - Дiвчата! - Покликав Даня. - Та, де ж ви?
  - Та йдемо-йдемо! - Крикнула у вiдповiдь Маша i подивилась на нього. Вiн дуже смiшний хлопець. Худорлявий. Довгувате обличчя iз красивими яскраво блакитними очима, та чорною каймою вiй. Вiчно скуйовджене темне волосся, до якого хочеться доторкнутися i влаштувати ще бiльший безлад. Вiн насправдi дуже гарний хлопчик. Вона згадала, як була закохана в нього у сьомому класi. Посмiхнулась. А вiн приносив їй цукерки до школи. I дозволяв бити його, коли їй заманеться. Ох, це дитинство. Дiвчина вже не пам'ятала, чому вона його била, але вiн її завжди вибачав. I завжди був поруч. Перед випускним, Маша довiдалася, що вiн хоче запросити її. Але їй подобався однокласник i саме вiн запросив її першим. Дiвчина розумiла, що образила Даньку. Але нахабно скористалась тим, що вiн її друг. Все простить. I вiн, однаково, весь випускний вечiр провiв бiля неї.
  Вона здалека оглянула свою галасну компанiю. Навiть серце занило. Вона їх всiх дуже любить. Алiну: спокiйну, струнку дiвчину з рудим волоссям, зеленими очима i нiжною посмiшкою. Нiхто навiть не пригадає, коли вона влилась у їх компанiю. Але вона завжди поруч i нiколи не вiдмовить у допомозi. Iлля: високий, спортивний хлопець, бiльш мiцної статури, нiж Даня, з правильними рисами обличчя. Дуже серйозний. Ранiше професiйно займався баскетболом. Так само свiтле волосся, сiрi очi. Маша знову посмiхнулась i стисла губи. Їй хотiлося розплакатись. Так нахлинули спогади. Вона згадала, як вони всi разом ходили до Спортзали i вболiвали за його команду. Потiм чекали хлопця бiля роздягальнi i гордо йшли додому. Вiн бо переможець! Навiть коли вiн програвав, нiхто не впадав у вiдчай. Iлля говорив: "Iнодi, програш важливiше перемоги!" I вони йому вiрили. Тодi грали у снiжки, катались по кризi, i було так добре. Лана: темно карi очi. Коли вона злиться, вони становляться буквально чорними та багато хто з однокласникiв її боявся. Волосся кольору молочного шоколаду, кирпатий носик. Не високого зросту. У школi вона завжди стояла остання у шерензi на фiзкультурi. Її це не засмучувало. Хоча сама Маша стояла першою. Вона довго була найвищою у класi. Коли Лана хотiла щось термiново обговорити з нею, то проштовхувалась мiж дiвчатками i ставала другою у строї. Вони жваво щось обговорювали, поки не приходив вчитель, довго смiявся з них i вiдправляв малечу в кiнець строю. Вона завжди приймала серйозний вираз обличчя i йшла на своє мiсце. Як швидко минув час. А ось про Костю вона нiчого не могла сказати. Вона його мало знала i розумiла, що Лана перестала бути такою веселою як була ранiше. Це її насторожувало.
  Як же вона їх любить! Вони всi такi добрi, хорошi, рiднi. Це справжнє щастя, коли у тебе є стiльки друзiв. Це справжня нагорода i пiдтримка у життi! А як за них усiх болить душа. I як же хочеться, щоб у них все добре склалось у життi. I щоб вони всi були поряд. От тiльки вони подорослiшали i тепер не так багато часу проводять разом. Точнiше, дуже рiдко зустрiчаються. Але це життя. Це робота, це вiк. Всеж, вони разом i навiть на вiдстанi вiдчувають пiдтримку один вiд одного. А це багато значить.
  У кiмнатi грала музика. Список в розкид. Заграла нова мелодiя, Маша прийшла до тями i пiдiйшла до дивана.
  - Я включу что-то повеселее. - Запропонував Iлля.
  - Нет. Пусть будет эта песня. - Просила Лана.
  - Мне не очень нравится. - Iлля вже хотiв перемкнути.
  - Ну, пусть она МНЕ очень нравится!
  - Тогда ты знаешь правила. - Втрутилась Алiна i серйозно подивилась на дiвчину.
  - Добре. - Лана встала з диванчика, всi нiби по командi пiдняли свої тарiлки, келихи i салатницi. Звiльнили стiл. Очi Костi розширились вiд подиву, вiн не розумiв що вiдбувається. Даня подав їй руку, вона пiднялась на стiл i почала танцювати. Алiна пританцьовувала сидячи. Хлопцi продовжували їсти, тримаючи тарiлки у руках. Маша пiдспiвувала. Костя був спантеличений. Вiн вдавився у диван i був явно незадоволений.
  - Что происходит? - Запитав вiн у Iллi.
  - Даже не помню, кто это придумал. Но если никому песня не нравится, а тебе нравится. То ты должен под нее танцевать, один, и желательно на столе или на стуле, или еще на каком-нибудь возвышении. Чтобы все видели. - Спокiйно пояснив хлопець. Вiн давно до цього звик. Адже у друзiв є жарти, якi бiльше нiхто не розумiє.
  - Это глупо. - Пробурчав собi пiд нiс Костянтин.
  - Это весело. - Без будь-яких емоцiй заперечив хлопець. Йому було незручно тримати тарiлку i келих, на колiнах i так стояла салатниця. Але вiн продовжував жувати.
  Лана веселилась. Їй дуже подобалась пiсня, вони з дiвчатами повторювали рухи одна за одною, потiм її змусили танцювати красиво.
  Про не до кiнця запнутi завiски всi забули. З сусiднього будинку. З вiкна навпроти, за цим танцем спостерiгав вiн. Немов заворожений стежив за дiвчиною. Її танець не був сексуальним, але вiн не мiг вiдiрвати вiд неї очей. Присутнi за столом аплодували їй i смiялися. Як же давно вiн сам не смiявся. Ось так завзято, щиро. Дуже давно. У своєму оточеннi вiн зобов'язаний посмiхатися, але навiть для роботи не завжди йде на це. Не любить кривити душею. Що вже там говорити про справжнi веселощi, ось так, з друзями. Та й друзiв у нього бiльше не залишилось. Вiн сидiв за письмовим столом у темнiй кiмнатi, з однiєю включеною настiльною лампою. Вiн повинен був писати вiршi. Нарештi у нього видався вiльний вiд усiх вечiр. Але вiн не мiг творити. Вiн вже бiльше року не мiг написати жодної, дiйсно гарної, пiснi. Це справжня мука для творчої особистостi. Покусав свiй олiвець. Розкидав купу паперiв. Але нiчого. Нiчого! Вiд цього вiн вiдчував майже фiзичний бiль. Вiн занедужував. Найголовнiше у життi. Вiн бiльше всього хотiв писати i щоб його пiснi розумiли i любили. Вiн досяг феноменального успiху, а тепер не може складати. Божеволiв. Його нiчого не тiшило.
  Вiн встав i пiдiйшов до вiкна. На нього нiхто не звертав увагу. Та коли б i помiтили, вiн все одно не змiг би вiдiрвати вiд неї погляд. Вiн бачив витончене тiло, округлi стегна, тонкi руки. Вона звичайна. Що настiльки його вражає? Може незвичний вчинок? Чому вона танцює на столi? Що це за звичай? Вiн нiби знає її. Час застиг. Як же вiн хотiв, щоб вона повернулась i помiхнулась йому. Так. Вiн хотiв, щоб вона його помiтила. Вiн хотiв побачити її обличчя. Йому не було б соромно. Єдине. Вiн не хотiв її налякати.
  Цi люди щось їй говорили. Мабуть пiсня закiнчилася. Нi! Тiльки не це! Дiвчина вклонилась. Якийсь хлопець зняв її зi столу. Посадив бiля себе. Вiн був незадоволений. Посварив дiвчину. Її усмiхнене обличчя згасло. Вiн зiпсував її чудовий настрiй. Навiщо? Вона ж нiчого поганого не зробила. Щиро веселилась i все! Вiн, мабуть її хлопець. Нажаль. Стало страшенно гiрко. Чому це так його вкололо? Як би вiн хотiв чути, про що вони розмовляють. Чути, пiд яку музику вона танцювала.
  Можливо, вiн навiть хотiв, щоб його побачили, обурилися i прийшли сваритися. Вiн би вибачився i познайомився з цими щирими людьми. Але вони його не помiчали. Нiхто не дивився в його темне вiкно. Де тiльки одна лампа освiтлювала сумний, втомлений силует. Вiн довго дивився на своїх сусiдiв, намагався зрозумiти їх поведiнку.
  Хлопцi поставили прибори на стiл, розлили по келихах вино i продовжували веселитися. Свiтловолоса дiвчина, жартуючи, хлопнула незадоволеного хлопця по руцi i сказала йому, щоб вiн не ображався на їхнi жарти. Напевно. Але вiн все також лишався сидiти, скрутивши незадоволену гримасу. А та дiвчина, яка йому так сподобалась, сидiла на краю канапи, її обличчя виражало якiсь муки. Вiн придивився до її рис. "Вона так далеко. Вона ... - Вiн затамував подих. - Нi, нi. Такого не може бути! - Серце завмерло на кiлька секунд, а пiсля, кров з жаром розтеклась по венах. Йому стало спекотно. - Але все ж, це вона!" Вона - та сама дiвчина, яка приходила йому у снах! Його серце забилось з несамовитою силою. Вiн пiдiйшов до вiкна, пiдвiвся на носочки, нiби це допоможе йому її краще розгледiти. - Так. Так! Так! Саме вона стiльки рокiв поспiль приходила до нього увi снi. Тi ж самi сумнi риси. У його головi Вона завжди була сумною. Ось тому вiн не одразу її впiзнав. Вiн пам'ятав її образ тiльки .... Тiльки такий. Сумний. Завжди намагався зрозумiти, чому вона настiльки сумна. Напевно, тому що далеко вiд нього. Вона завжди розмовляла з ним. Її голос звучав в його головi так виразно. Саме вона - його муза. Вже бiльше десяти рокiв. Вiн гадав, що це марево. Думав, що це плiд його хворої, творчої уяви. Хоча, може, вона просто схожа. Ця дiвчина занадто схожа на його вигадану музу. На ту музу, яка залишила його бiльше року назад. Без якої, вiн не може бiльше творити. Вона реальна! Хоча, тепер вiн сам почав вважати себе божевiльним. "Що вiдбувається?" - Вiн вiдiйшов вiд вiкна. Присiв до столу. Взявся за олiвець. Вiдкинув його убiк. Взявся за голову i знову подивився у вiкно навпроти. Стiльки думок шаленим вихором влетiло йому у голову. - "Що все це значить? Такого не буває в життi ". Вiн завжди тримав секрет свого успiху в таємницi, так як знав, що його вважатимуть за ненормального чи наркомана пiд кайфом. А ще те, що його найбiльше лякало. Вiн боявся, що її образ пропаде з його голови. Ах, скiльки пiсень вiн присвятив їй. Стоп. Стоп! Годi її iдеалiзувати. Ця дiвчина дуже схожа на його музу. Але вона настiльки знайома. Знову кинувся до вiкна. Не вiрив своїм очам. Вiдступив до столу, не вiдвертаючись вiд свого марева. "Вона - моє єдине бажання!" - Щось крутилось в його головi. Наспiви, рими, ноти, слова. Емоцiї! Це просто казка!
  Вiн пiдняв олiвець, аркуш паперу, багато аркушiв i став творити. Слова спiють, дозрiвають в його головi. Вiн не знав її, але в його грудях щось вибухнуло i розлилося гарячими струмочками по всьому тiлу. Вiн писав, писав. Почерк був нерiвним, уривчастим. Вiн часто поглядав у вiкно i на аркушi народжувалися новi рядки.
  
  Заграла наступна пiсня.
  - А менi ця так подобається! - Викрикнула Алiна.
  - Правда, очень хорошая, но слишком печальная для нашего вечера. Кто это поет? Очень глубокий смысл. И такой знакомый голос.
  - Я знаю, хто її виконує! - Похвалилась Маша i вказала рукою на вiкно. Помiтила, що завiски не зашторенi до кiнця. Зачинила вiкно. Подивилась на сусiднiй будинок. В його вiкнi був тьмяний вогник i нiчого не видно. В багатьох вiкнах горiло свiтло. Як багато людей, життiв. У кожної родини своя iсторiя. - Це група "DAF2V". - Лана здригнулась. Намагалась не видати своє занепокоєння, тiльки засовалась на канапi i закам'янiла. Маша продовжила. - А її солiст живе в будинку навпроти. Я iнодi пiдглядаю за ним. - Лана злякано повернулась до вiкна. - Та жартую я! Що ви так на мене дивитесь? Не стежу я за ним. Вiн такий незвичайний! А яка фiгура! Гаразд. - Зiтхнула вона. Нiхто не зацiкавився. Лана не подавала виду i трiпотiла всерединi. Її серце защемило. - Як же я хочу познайомити вас з Олегом!
  - А його звуть Олег? Буквально пару тижнiв тому ти називало зовсiм iнше iм'я. I говорила про бiльш серйознi стосунки. - Вирiшила торкнутися теми Алiна.
  - А, Антон. Ми з ним розiйшлись. Вiн ... - її голос затремтiв. - Вiн вживає наркотики. - Дiвчина нервово застукала по тарiлцi. Думки її подруги перервались. Вона напружилась.
  - Что?!! - Розлютився Даня. - Надеюсь, ты этим не занималась! - Вiн поставив келих на стiл, присiв бiля неї, схопив руки i став перевiряти вени. В його очах застиг острах. Маша усмiхнулась.
  - Нi, дурненький, я не займаюся цiєю гидотою. Навiть не пробувала нiколи i не збираюсь. Це жахливо, бридко i небезпечно. Стiльки людей гине. Нi! Тiльки я про це дiзналась, намагалась його переконати кинути цю справу. Вiн не пiддався моїм умовлянням, i ми одразу ж розiйшлись. Для нього наркотики важливiше. Вiн втратив смисл i тепер, не прагне жити повноцiнним життям.
  - Милая, почему ты не рассказала об этом? - Погладила її по плечу Лана. Вона вся тремтiла. Тепер навiть не знала, з якої саме причини.
  - Менi було соромно в такому зiзнаватися. - Опустила голову. Спробувала посмiхнутись. Даня трохи заспокоївся i поцiлував Машину долоньку. - Не варто нiчого говорити. Я i так все знаю.
  - Вот гавнюк! - Не витримав Iлля.
  - Даже не вздумай! Пообещай мне! - Не мiг вгамуватись Даня. Пильно, по-собачому дивився їй в очi.
  - Так! - Вона знову сумно усмiхнулась i поцiлувала хлопця в щоку. - Менi так приємно, що ти хвилюєшся за мене.
  - Мы все волнуемся. - Перебила їх Лана. Вона давно здогадувалась про почуття друга до Машi. Дiвчина розумiла, що дружня вiдповiдь Машi може засмутити хлопця. Зараз не та ситуацiя, в якiй слiд освiдчуватися в почуттях.
  - Я вас дуже люблю. - У тисячний раз за вечiр зiзналась Маша. - Тiльки наркотики - це огидно! Я бачила, що вони з ним роблять. Це жахливо. Це страшно. У нього є друзi хворi на СНIД. Такi молодi, занапастили своє життя, своїми власними руками. У життi трапляються всiлякi ситуацiї. Але наркотики - це не вихiд. - Вона замислилась. - Годi про це говорити, краще я вам розповiм про Олега.
  - Расскажи. - Грубо пiдтримав Даня. Дiвчина його мрiї цього не помiтила i продовжила.
  - Вiн такий класний! Ми познайомилися з ним на роботi. Вiн мiй колега. Точнiше, начальник. Навiть освiдчився менi у коханнi, так швидко. I вiн дуже-дуже хороший. - Вона пiдкидала руки вгору i була задоволена. - Дуже розумний. Справжнiй професiонал!
  Друзi смiялися, жартували, обговорювали майбутнє свято, згадували минулi днi. Нiхто не хотiв зачiпати сумну тему, яка оселилась в головi у кожного.
  
  З сусiднього будинку за ними пильно спостерiгали стомленi очi. У них знову зародився вогник. Вiн розумiв, що не можна пiдглядати за сусiдами. Але В душi щось тремтiло й не давало дихати. Надзвичайне почуття до невисокої, рiшучої дiвчинi. I вiн складав. Складав. Складав! Вiршi народжувались з такою швидкiстю i точнiстю, що сам поет не очiкував такого. Вiн нiчого не закреслював i не виправляв. Нiби хтось диктував йому. Давно не вiдчував такого. Це Те саме вiдчуття, яке надавало стiльки хвилювання i щастя. Захоплення римою, смаком соковитих нот майбутньої мелодiї. Саме так, коли вона приходила до нього увi снi. Йому здавалось, що вона поруч. Вiн прокидався, але не бачив її. Тодi народжувалась нова пiсня. Вiн вставав серед ночi i складав, записував. Був таким щасливим. Його творчiсть допомагала йому вiдiрватися вiд реальностi, поринути у свiй вигаданий свiт. I бути там щасливим разом з НЕЮ. А зараз бачив її наживо. Вона дiйсно iснує. Хоча не варто себе так накручувати. Адже вiн вже думав про це. Що вона просто дуже схожа. Як же не хотiлось розчаруватися в нiй. А може, вiн так скучив за своєю музою, що бачить її в кожнiй дiвчинi?
  На мить йому стало соромно. Вiн вiдчув себе манiяком, який спостерiгає, за нi в чому неповинними майбутнiми жертвами. Вiн вiдвернувся. Але не витримав i знову подивився у вiкно. Ну як же можна не дивитися на неї? Вiн почав згадувати, що ж розповiдала його муза, коли приходила до нього у снах. Вона ж розповiдала про своїх друзiв. Так. Саме про цих друзiв. Вiн почав знаходити подiбностi. "Ось про цю веселу дiвчинку, зi свiтлим волоссям, яка сама ж, у вiдкриту, пiдглядала за мною. Як таке може бути? "
  Вона кiлька разiв прощалась з ним, а вiн благав її залишитись в його снах. Вона була настiльки сумна. Вона його нiколи не чула. Скiльки питань вiн їй задавав. Дiвчина нiколи йому не вiдповiдала. Були моменти, коли вiн просив залишити його. Було важко опанувати себе. Вiн почував себе божевiльним. Вона уходила, але завжди поверталась. Тiльки рiк тому, попрощалась i зникла. Як же вiн її шукав, благав повернутися. Мрiяв про неї. Але вона не чула його. Питав, де вiн може її знайти. Нiколи чiтко не чув вiдповiдi. Вона пiшла. Вiн не змирився.
  Її страшно довго не було. Тепер вона тут! Що ж робити? Як з нею познайомитись? Вiн знову взявся за вiршi. Господиня квартири завiсила фiранку. Але вiн тепер знав, що його мрiя тут. Поруч. На сьомому поверсi. У будинку навпроти. I натхнення його не залишило.
  3.
  Лана прокинулась близько восьмої. Сонце свiтило яскраво i дрiбний снiжок, виблискував у повiтрi. Вона потягнулась i вийшла з кiмнати. Костя i її друзi спали мирним сном. Дiвчина ж не могла заснути майже всю нiч. У лiжку з людиною, яку не кохала. Лана розумiла це, але переконувала себе у протилежному. Але Намагалась дотримуватись своєї сторони лiжка.
  Та втоми не було. Вона вiдiганяла вiд себе думки. Бiльше року тому назад вона пообiцяла не сходити з розуму i жити справжнiм життям. Всю нiч вона боялась побачити його увi снi. Намагалась не думати про нього.
  - Доброго ранку! - Бадьоро привiталась Маша.
  - Тише. Всех разбудишь. И тебе доброе утро. - Промуркотiла Лана. Подруга швидко поцiлувала її в щiчку.
  - Я на роботу. Прийду близько п'ятої. Все у холодильнику їстiвне. Пригощайтесь. Тiльки я не впевнена в йогуртi на третiй полицi. Не ризикуйте. Все що потрiбно шукайте, берiть, дзвонiть, якщо не знайдете. Все у вашому розпорядженнi. Я побiгла.
  - Мы все найдем. Удачи.
  Тiльки дiвчина вибiгла з квартири, Даня пробiг у ванну, з iншої кiмнати вискочив Iлля, розкидаючи речi.
  - Я не знаю что одеть! Не поймешь эту столицу. Пойду в этом. - Вiн стояв в самих трусах i зеленiй сорочцi. Даня вискочив з ванни в Машиних капцях-зайцях.
  - Да, ребята, вы покорите этот город. - Лана взялась за приготування кави для всiх. Приємний запах напою привернув увагу хлопцiв, i вони стали уплiтати за обидвi щоки все, що було у холодильнику. - Только не ... - Дiвчина не встигла попередити, як Iлля зробив перший ковток iз пачки забороненого йогурту.
  - Ве-е-е. - Скривився хлопець.
  - Ну, какие вы быстрые. Маша предупредила, что не стоит его брать.
  Дiвчина випила чашечку кави i почала пiднiмати з пiдлоги всi речi, якi залишили хлопчаки.
  - Спасибо, Ланусь, а то Маша нас прибьет или выселит сегодня же. - Даня був у доброму гуморi.
  - А куда вы так спешите?
  - Нужно купить продукты. И подарки к новому году. Твой Костя тоже собирался, у него здесь какие-то дела. Пойдем с нами. Заодно и город посмотрим. - "Твой Костя" рiзало слух. I звучало неприродньо. Приторно. Їй стало не по собi.
  - Я потом пойду с девчонками. Чтобы это осталось секретом для вас. - Наступну годину хлопцi лiтали по маленькiй квартирi: збирались, снiдали, навперебiй обговорювали маршрут по мiсту, який розробляли з допомогою iнтернета i швидко втекли. Алiна ще спала. Лана розслабилась, приготувала ще кави, пiдiйшла до вiкна помилуватись снiгом. Вдихнула приємний, теплий аромат, який збуджував i хвилював. Ця нiч була дуже важка. Вона боролась з собою. Дiвчина мучила себе. Лана вже давно не знала, як їй жити з усiм тим, що коїлось у її головi. А вчора, Маша додала божевiлля в її зовсiм заплутанi думки.
  Вона дивилась на стежку, яку вже встигли протоптати мiж будинками. Побачила своїх хлопцiв, якi тiкали назустрiч пригодам у новому мiстi. Оглянула будинок навпроти. Її погляд прикував хлопець рокiв тридцяти у вiкнi сусiднього будинку, поверхом вище. Вона впритул пiдiйшла до тонкої тканини, що роздiляла їх. Було погано видно через завiску i вiдблиск скла, але вона роздивилась його красиву статуру. Темне волосся на грудях. Справжнiй мачо. Тонка смужка вiд пупка уходила вниз, i зникала пiд рушником, у яке була загорнута нижня частина його мускулистого тiла. Мокре волосся. Краплi стiкали по тiлу. Вiн щойно з душу. Щось шукав у своїй вiтальнi. Лана придивилась через маленькi дiрочки у гардинi. Хто ж це? Такий розкiшний чоловiк. Широка спина, сильнi груди, не дуже високий. Вона була впевнена, що її не видно. Та вiн нiколи сюди не подивиться. Так далеко. Вона закусила губу. Вiн несподiвано пiдняв погляд у її бiк, нiби вiдчув, що за ним спостерiгають i завмер. Вiн бачив силует або щось не зрозумiле, сонце вiдсвiчувало у вiкно. Не знав, хто це так пильно дивиться на нього. Але вiдразу ж вiдчув: "Вона спостерiгає за мною. Чудово!" Зрозумiв, що це вона. Але на вулицi свiтло i гардина засунута. Але все ж вiн знав, що це вона. Вони дивились один на одного кiлька секунд. Серце перестало стукати. Лана не могла роздивитись його обличчя. На цьому мiсцi у гардинi дуже густий малюнок. Боялась рушити з мiсця. Бачила тiльки його досконале тiло. Не могла вiдiйти вiд вiкна. Злегка доторкнулася пальцями до завiски, акуратно намагаючись її вiдсунути. Дiвчина застигла. Хлопець потихеньку, щоб не злякати її, пiдходив до свого вiкна. Лана повинна була вiдвернутися, пiти, але нi. Вона стояла на мiсцi. Ось зараз вона зможе розгледiти його обличчя. В кiмнату увiйшла Алiна i дiвчина вiдстрибнула вiд вiкна.
  Вiн посмiхнувся, ще вдивлявся у її вiкно. Нiчого не видно. "Ух, цi завiски!" - Обурено подумав хлопець i пiшов одягатись. У нього сьогоднi чудовий настрiй. Цiєї ночi народились двi прекраснi пiснi. Правда, вiн боявся, що не розбере свiй почерк. Але це не така вже й проблема. Головне - вона повернулась! Це пiдтверджували свiжi рядки. Це не видавлене з пальця мистецтво. Це чiткi, простi для розумiння, iдеальнi порiвняння до того, що вiн вiдчув вчора.
  4.
  
  Нiкому не розповiла про цей випадок. Було соромно. Увечорi друзi зiбрались. Приготували купу смакоти, дивились фiльм i говорили про життя. Всi втомились, пiсля дня проведеного у столицi. Стiльки емоцiй. Лише Маша була без настрою.
  - Маш, что случилось? - Дбайливо поцiкавилась подруга, погладила її по плечу.
  - Нiчого. На роботi втомилась. Бiгала за цiєю дешевою блондинкою. Вона вважає мене другим сортом, журналюгою, п'явкою. Та вона менi абсолютно не цiкава! Директор попросив написати про неї, i я пишу. Це просто робота, а вона думає, що я її фанатка i фетишистка. А те, що вона сама зараз зiрка, а завтра про неї забудуть, то таке. Взагалi не зрозумiю, чому вона так подобається слухачам.
  - Не расстраивайся! - Пiдтримав Даня. - Скоро ты станешь начальником и тебе не придется бегать, за так называемыми, звездами. Сейчас мало по-настоящему талантливых людей.
  - Так, але мiй сусiд навпроти - справжня зiрка.
  Лана знову здригнулась, коли почула про сусiда, але потiм подумала. "Мало ли кто это был. Напротив еще много окон. Как жалко, что я его не рассмотрела."
  Вона намагалась не цiкавитись шоу бiзнесом. Давно вiдгороджувалась вiд нього. Любить хорошу музику, тiльки їй все одно, хто її виконує. Знов-таки її старий секрет. Через який вона намагалась навiть не дивитися телевiзор i не слухати радiо. Але той сусiд навпроти - прекрасний чоловiк. Хто вiн, вона не побачила. Та й навряд чи колись з ним познайомиться. Треба думати про Костю. Маша продовжила:
  - Я якось брала у нього iнтерв'ю. Було багато журналiстiв. Вiн дуже милий i простий чоловiк. Розумний, начитаний, освiчений. Тiльки у нього є дiвчина. По-моєму його менеджер, або продюсер ... або директор. Вже не пам'ятаю. Але наскiльки я бачу. Так-так я за ними часто спостерiгаю. - Уточнила вона посмiхаючись. Коли помiтила несхвалюючi погляди друзiв. - I менi не соромно. - Вона гордо пiдняла пiдборiддя. - Так от, вiн її не кохає. Не хоче говорити про неї. Хоча це i так багато хто знає. Це наша робота. Хоча, може у нього на це свої причини. Не зможу це пояснити. Просто коли кохають, поводять себе по-iншому. Вiн до неї не нiжний. Вона теж не особливо вiддається почуттям. Я бачила їх разом. I його очi не блищать. - Вона подивилась на Лану. - Коли я про неї питала. - Мимоволi притулилась до Данi, що сидiв з нею на диванi. - I ще, кажуть, що вiн занадто дрiб'язковий i меркантильний. Я розчарувалась. Вiн егоїст i думає лише про свою вигоду. А ще, те, що вiн бачить у людях тiльки погане i нiкому не довiряє. Хоча, так вiдразу i не скажеш. Та чи мало що говорять. Вибачте, я на хвилинку, подзвонити.
  Лана подивилась в те саме вiкно. Там було темно. "Да нет, вряд ли это он." - Подумала вона. Костя теж вiдiйшов на кухню, щоб поговорити з кимось по телефону.
  - Знаете, друзья мои, у нас у всех, сейчас не самый лучший период в жизни. - Сказав Iлля. - Хорошо, хоть Маша встретилась со своим, как его, Олегом.
  - М-м да. - Сумно пiдтвердив його друг.
  - Мы все одиноки, кроме вас с Костей, и то, он мне не совсем нравится, хотя это твое дело. - Прошепотiв вiн. - Главное, что МЫ вместе, наша дружба пережила много лет и много проблем. Мы все же вместе и в горе, и в радости. И я счастлив, что вы у меня есть! Я верю, что все будет хорошо.
  - Костя хороший. - Сумно вiдповiла Лана, не пiдводячи очей.
  Всi почули стукiт у кiмнатi, де була Маша i миттєво кинулись туди.
  - Что произошло? Маш, тебе плохо? - Питався кожен.
  Вродливе обличчя дiвчини було спотворено болем, по її витонченим щокам текли сльози, туш розмазалась, губи тремтiли. Вона сидiла на пiдлозi й трималась за голову руками, ледь не видираючи собi волосся. Мобiльний валявся у кутку спальнi.
  - Маша, Машенька, что с тобой? - Даня страшно схвильований. Сiв на пiдлогу поруч з нею. I взяв за руку.
  - Ну, скажи хоч що-небудь! - Алiна зривалась на крик. Лана i Iлля присiли на пiдлогу бiля дiвчини. Навiть Костя пiдiйшов i стояв у дверях.
  - Не молчи. - Спокiйно вимовила Лана. Вона тремтiла всерединi.
  - Я тебя прошу. Что случилось? Кто тебя обидел? Я... я. - Iлля навiть не знав що сказати. Маша ридала. Вона впала на колiна Алiнi. Всi чекали. Вона трохи заспокоїлась, пересилила себе i тихо мовила.
  - Ми вчора говорили про Антона. - Намагалась, не звертати увагу на пiдступаючий до горла комок.
  - Да. - Пiдтвердив Iлля. Вiн уже готовий був розправитись з ним.
  - Что он сделал? Я его убью! - Рiшуче вимовив Данило. Вiн не тямив себе вiд злостi.
  - Нi-Нi. Вiн ... вiн. - Вона знову заридала.
  - Машунь, успокойся, постарайся объяснить, что произошло. - Знову тихо попросила Лана. Гладила подругу по головi.
  - Я говорила, що вiн наркоман. А вони ... майже всi хворiють.
  - И что? Ты же этим не занималась.
  - Я не могла вчора заснути i вирiшила подзвонити йому. Перевiрити, щоб заспокоїтись. А вiн виявляється хворий. Вiн дiзнався про це нещодавно. I навiть не зволив менi про це сказати. - Вона знову гiрко заплакала.
  - Чем? Чем болен? Я не пойму. - Iлля був в шокований i йому здавалось, що вiн не розумiє, про яку хворобу йде мова. Всi мовчали. Маша не витримала.
  - Iллюша, це СНIД. - Вона дивилась йому в очi. З її дикого погляду вiн нарештi зрозумiв, що це кiнець.
  Лана напружилася всiм тiлом, судорожно сковтнула i намагалася не дихати. Алiна закрила рот руками, щоб не налякати всiх своїм схлипом. Хлопцi обiйняли дiвчину з обох сторiн, а Костя зробив крок назад.
  - Но ты же, Маш, ты же... Нет-нет. Ну как же? - Тiльки Iлля досi намагався скласти всi факти воєдино. Обнiмав її i його погляд метався.
  Даня нiчого не говорив. В його очах застиг жах. Вiн не випускав свою кохану подругу з обiймiв, напевно думав, що так зможе вберегти її вiд цiєї хвороби.
  - Но ты же не.... - Намагався спитати свiтловолосий хлопець, але Маша перебила його.
  - Я з ним спала! - Вона подивилась на нього червоними вiд слiз очима, їй хотiлось кричати.
  - Но вы же...эм.. предохранялись? - Вiн засоромився.
  - Не завжди.
  Лана притисла руку до лоба.
  - А що ... що ... коли я хвора? - Сльози котилися по її обличчю. - Можливiсть занадто велика. Що менi робити? Що робити?!! - Даня намагався її прикачати в своїх обiймах i цiлував у макiвку. - Чому? Чому ми не оберiгалися на всi сто вiдсоткiв? На двiстi? Чому?!! Вiн був зовсiм не схожий на наркомана.
  - Успокойся, пожалуйста! - Лана намагалась мислити тверезо. - Рано ставить на себе крест. Еще ничего не известно. Может ты и не больна. Но ты же, взрослая девочка, ты же знаешь, что никому нельзя доверять. Необходимо предохраняться. Ну что же ты так?
  - Не ругай ее сейчас, пожалуйста. - Заступився за неї Даня. Вiн вiдчував, як дiвчина здригається в його руках. Як би сильно вiн її не кохав, як би сильно не ревнував i як би йому не було неприємно думати про те, що вона з кимось спала. Йому було безмежно шкода її i немислимо жахливо. Вiн не хотiв її втрачати.
  - Мы завтра пойдем в больницу. Завтра же, ты меня слышишь? Завтра же! Сделаем все анализы. Я слышала, если сразу обратиться в больницу они назначают лечение, какие-то антибиотики, противовирусные. Все обойдется, слышишь. Посмотри на меня и успокойся. - Лана намагалася надати подрузi впевненостi.
  - Чому? Чому вiн так?! Чому я така дурна? Чому я з ним зв'язалась? - Заспокоїти її було неможливо.
  Вони всi зiбрались i обiйняли свою нерозумну подругу. Намагаючись заспокоїти її. Вона стала вся гаряча. Її лихоманило. Вечiр закiнчився. Вечiр був чорним i дуже затягнувся.
  5.
  Вранцi Лана прокинулась з огидним розумiнням того, що її краща подруга завжди вела правильний спосiб життя, не пробувала наркотики. Завжди, така добра до всiх, пiклується про своє здоров'я i здоров'я своїх близьких, може виявитись зараженою невилiковною хворобою. Через якогось негiдника, який розбив її серце, а тепер i отруїв її тiло. Як це не жахливо, але все Машине життя, може пiти шкереберть, а то й зовсiм обiрватися. Вона нi в чому невинна, за що вона має розплачуватися? Це несправедливо.
  Хлопцi i Алiна пiшли в мiсто, щоб не сидiти вдома i не накручувати себе. Нiчого вже не можна виправити, тепер треба тiльки чекати. Сподiватись i вiрити в те, що життя їх подруги не буде приречене. Маша пiшла на роботу, щоб вiддати до друку статтю i вiдпроситись у лiкарню. Костя прокинувся з поганим настроєм, не захотiв йти з усiма. Нi з ким не розмовляв. Та про що говорити? Всi просто чекали. Лана залишилась з ним.
  - Давай позавтракаем.
  - Прости, но ребята все съели, а готовить мне не хочется. Давай спустимся вниз. Где-то там, во дворике, есть хорошее кафе. Там и позавтракаем. Потом пройдемся, купим продукты, после я пойду с Машей в больницу, а ты сможешь отдохнуть.
  - Ладно. Пойдем. - Незадоволено погодився вiн.
  - Мне нужно поддержать Машу. - Хлопець пiшов одягатись, а Лана знову наблизилась до завiски i подивилась у вiкно свого таємного сусiда. "Наверно, он ушел на работу, а может и вовсе не приходил. Кто же он? Хватит! Это неприлично так нагло подсматривать. У меня есть Костя." - Сумно подумала вона. Дiвчина теж зiбралась i вони пiшли до кав'ярнi.
  
  Кав'ярня виявилась досить непогана. Вона розрахована на певне коло людей, що проживають в цьому районi. Трохи завищенi цiни. Невелике, але шикарне примiщення. Все виконано в теплих тонах, з яскравими персиковими вставками на стiнах. Стiльцi оббитi ажурними мереживом, бiлi столики. Пара пройшла i влаштувалась бiля вiкна. На столиках стояли мiнiатюрнi букетики з живих екзотичних квiтiв. Їм принесли меню, вони замовили стандартний снiданок. Сидiли мовчки. Лана була зациклена на Машинiй проблемi i не помiчала нiчого навкруги.
  У глибинi кiмнати встановленi столики на невеликому пiдвищеннi, прихованi, для бiльш особистої обстановки вiнтажним парканчиком, прикрашеним квiтами i листям. За одним з них сидiв вiн. Один, пив каву, перечитував тексти своїх нових пiсень, виправляв деякi акорди. Не спав всю нiч, був у студiї, але вiдчував себе щасливим. Вiн подивився у вiкно, щоб оцiнити погоду i побачив її. Вона була не одна. Ще пару хвилин тому вiн хотiв пiти, але у цей момент, його серце забилося швидше. Вiн пiдiзвав офiцiантку i замовив ще чашечку кави. Його ноги вже не слухались. Офiцiантка, яка звикла до вiдомих людей, сяяла всiм своїм єством, при видi такої вiдомої i приємною особи. Йому було не до неї. Вiн не звернув увагу на легкий флiрт дiвчини. Хлопець вирiшив спостерiгати за парою.
  Вони мовчали. Снiдали i не дивились один на одного. Залишилось допити каву i пiти, як дiвчина вирiшила порушити гнiтючу тишу.
  - Тебе здесь нравится? Ты все время молчишь. Я понимаю, что сейчас не очень весело, но...
  - Нет. - Твердо вiдповiв вiн, не дослуховуючи її виправдань.
  - Нет? - Несмiливо Перепитала дiвчина. - Я понимаю, если это все из-за Маши, но все же, это не причина...- Опустила голову i майже шепотiла собi пiд нiс. Лана нi в якому разi не хотiла, щоб вiн почував себе незручно серед її друзiв. Їх навiть спати поклали на єдиному лiжку, а не на пiдлозi, як хлопцiв. Господиня квартири сама перебралась на диван, щоб її новому гостевi було комфортно.
  - Это не только Маша. - Перебив її вiн.
  - А кто тогда? - Її обличчя змiнилось. Вона була у здивовано. Вiн так грубо вiдповiв.
  - Да все! Твои друзья, твое поведение.
  - Что с моими друзьями? Я себя как-то не так веду? - Дiвчина хотiла якоїсь бiльш аргументованої вiдповiдi. Вона дуже хотiла виправити свої помилки i вiдчувала себе винуватою у всьому.
  Хлопець, який спостерiгав за ними, зауважив, що вони пiдвищили тон. Йому це не сподобалось.
  - Твои друзья очень глупые и самонадеянные. Не понимаю ваших шуток. А то, что ты танцевала на столе. Это верх глупости и никто тебя не остановил, они тебя поощряют. Все твои минусы. Сколько тебе лет? Тебе уже не пятнадцать, а ты ведешь себя будто ребенок. Ваши глупые шутки, обычаи. Мне с вами не интересно. - Лана спокiйно вислуховувала його. Чомусь вона не була здивована. - Зря я поехал с тобой. А еще твоя Маша. Достает со своими вопросами. Она общается со мной, будто мы сто лет знакомы. Я терплю это только ради тебя.
  - Она пытается с тобой подружиться, чтобы ты чувствовал себя спокойно среди нас. Не ощущал себя чужим. Чтобы влился в компанию. Я поговорю с ней и она ...
  - Я не собираюсь вливаться в вашу компанию Мне это не нужно. - Вiн вп'явся в неї поглядом.
  - Но они, практически моя семья.
  - Они не твоя семья и вся ваша дружба - это детские шалости. Взрослые люди так не общаются.
  - Мы много лет вместе и всегда поддерживали друг друга. Это очень важно! Не знаю, понимаешь ли ты, но настоящие друзья - это счастье. Счастье, когда у тебя есть хотя бы один друг, а у меня их четыре. - Лана вже зрозумiла, що вона нi чим не завинила, це вiн, нерозумна i обмежена людина. Але до горла все одно пiдступив комок.
  - А Маша, совсем без ума. Она сама виновата в том, что подхватила СПИД, всех чему-то учит, а у самой в голове ветер, вот и получила. - Вiн довго збирав iнформацiю, тепер має намiр вилити її повнiстю.
  Лана не витримала, вона з грюкотом поставила чашку на стiл. Вдихнула i звела на нього грiзний погляд.
  - Да как ты смеешь? Во-первых, она не больна. Это еще неизвестно, во-вторых, она прекрасный человек. Однажды ошиблась и это может испортить ее жизнь. Никто не застрахован от ошибки. Она была рада встретить тебя у себя в гостях. СПИД это не шутки и не расплата. Ей не за что расплачиваться. Она самый добрый человек, возможно, немного любопытна, но у каждого есть свои минусы. А ты видишь недостатки во всех. Никогда не замечаешь плюсы. Я удивлена, как это все мои плохие качества не заставили тебя расстаться со мной
  - О твоих я стараюсь молчать. Но придет момент, и ты о них услышишь. Я тебя перевоспитаю. Еще, я не хочу здесь больше оставаться. И не хотел сюда ехать! - Випалив Костя, не знаючи, що вiдповiсти.
  - Знаешь, тебя здесь никто и не держит! - Вiдчеканила дiвчина.
  - Тогда я уеду! - Погрожував вiн. Хлопець розлютився.
  Лана почала говорити голосно i привертала до себе увагу всiх, хто знаходився у кав'ярнi.
  - Не задерживаю.
  - Ты меня даже не остановишь? Я тебе настолько безразличен? - Його очi хитро примружились. Вiн чекав, що вона зараз все обмiркує i зупинить його. Адже це все її вина.
  - Ты не барышня, чтобы я тебя останавливала. Это твое решение, ты не хочешь здесь находиться. - Її обличчя залишалось байдужим.
  - Не кричи, все смотрят на тебя. - Вiн схопив її за недбало обгорнутий навколо шиї шарф.
  - Пусть смотрят. Меня это не смущает. - Вона гордо вихопила з його рук шматочок шарфа.
  - Меня смущает. - Його обличчя набуло червоного вiдтiнку. Очi палали люттю. Вiн геть чужа людина.
  - Тебя все смущает. Я, мои друзья, возможная болезнь Маши. - Пiсля його слiв, дiвчина вiдчувала себе брудною. I розумiючи, до чого веде ця розмова, свiтле почуття легкостi i радостi охопило її.
  - Тебе твои друзья дороже, чем я. - Стандартна фраза у таких ситуацiях. Вiн не проявиявив оригiнальнiстi. Костя схопив i мiцно стиснув її зап'ястя, щоб привернути до себе увагу. Щоб дiвчина зрозумiла, що робить помилку. Лана рiзко висмикнула руку, прилади на столi задзвенiли; подивилась на нього сердито. Вiн образив таких дорогих для неї людей. Дiвчина вiдчула, як їй тепер неприємна ця людина. Хлопець, що стежив за ними, напружився всiм тiлом. Вiн був готовий втрутитись. Але його дуже радував їх конфлiкт.
  - Да! Потому что они искренние и любят меня. Мы почти пятнадцать лет дружим. Мы проверили свои отношения в разных ситуациях. А ты, при первой проблеме обвиняешь меня, всех окружающих. Это ты меня все время чему-то учишь. Ты видишь во всех только плохое. Считаешь себя лучше всех? Это не так! Ты считаешь, что Маша заслужила такое наказание?
  - Это не мое дело. Но нужно перебирать свои связи.
  - Тогда давай пересмотрим нашу связь.
  - Я согласен. - Вiн схопив свою куртку i вибiг з кав'ярнi. Просто залишив її одну.
  Вона глибоко зiтхнула, поправила свiй шарф i вiдчула величезне полегшення, хоча її руки ще тремтiли. Вона спробувала заспокоїтись. Все у життi валилось. У грудях клекотiв гнiв. Костя пiшов. Маша ... о нi, ця Маша! Тепер ще й всi вiдвiдувачi дивилися на неї. Оточуючим була цiкава її подальша реакцiя. Лана дивилась у свою чашку i намагалась вирiшити, як же бути, що робити далi.
  - Вибачте ... - Почула вона i рiзко повернулась у бiк знайомого голосу. Це був вiн. Вiн спостерiгав за всiєю цiєю сценою, щоб мати можливiсть заступитись за дiвчину, якщо у її хлопця вистачить совiстi образити її. Але вiн зрозумiв, що їй Допомога абсолютно не потрiбна. Вона, правда, дуже рiшуча. Як тiльки вона залишилась сама, вiн набрався смiливостi заговорити з нею. "Тiльки б не розчаруватись." - Вона пильно подивилася на нього. I явно зацiкавилась. Вiн трохи хвилювався, не хотiв, щоб вона виявилась простою шанувальницею. Раптом почне верещати i просити автограф, як зазвичай роблять дiвчата. - Чи можу я з вами познайомитись?
  Дiвчина завмерла. Вона ще не вiдiйшла вiд усiх цих жахiтть. I Костя, у якого вона була закохана, виявився мерзенною людиною, а тут ще цей хлопець. Вона не очiкувала i не була у цей момент готова до знайомства. Але вiн так нагадує когось, що вона хотiла попросити його присiсти бiля себе i розговоритися як друзi. Але все ж, вони не знайомi. Хто вiн? Може, вiн дуже схожий на когось з її знайомих. Опустила очi. Часто дихала i не розумiла, чому так розхвилювалась.
  - Да, конечно. - Бiльше не знала що сказати. - Вы извините. Я так здесь расшумелась. - Не могла приховати тремтiння в голосi. Хлопець посмiхнувся i не поспiшав називати своє iм'я. Вiн милувався нею. Дiвчина часто заклiпала, не могла зрозумiти, що вiдбувається.
  - Нiчого страшного. Адже вам байдуже на думку оточуючих. - Хлопець присiв на вiльний стiлець. Вiн злегка, зовсiм трiшки, затинався. Посмiхнувся їй. Лана знала, що об'єкт її мрiй теж заїкається, але не звернула на це увагу, навiть не провела аналогiй. Вона просто його не впiзнала. Була занадто занурена в свої проблеми.
  - Я извиняюсь для приличия. - Виправдалась вона. - Лана. - Вона подала руку для вiтання. Вiн повiльно потис її. Боявся доторкнутися до її долонi. Адже вона його сон i вперше за десять рокiв вiн зможе до неї доторкнутися. "Вона прекрасна! Вона саме така, як у моїй головi. Тiльки зараз посмiхається. Їй так йде гарний настрiй. Таке буває тiльки в казках. " - Ваше лицо мне очень знакомо.- Дiвчина перебила його думки. Вiн трохи засмутився. Йому не завжди приємно, коли його впiзнають. А ще, вони говорили рiзними мовами, та це не заважало. Ланi сподобалось, що вiн не намагається перейти на росiйську, як це часто роблять iншi. Вона розумiє, говорить та любить обидвi мови, просто дiвчинi легше висловлюватись так. А говiр цього хлопця їй припав до душi.
  - Можливо, ви мене десь бачили. - Парубок посмiхнувся одним куточком губ. Дуже сумно. А в її головi крутилися образи. "Кто же он? Такой знакомый."
  - Врядли. Ой, точно! - Модна стрижка, iз довгуватим чубчиком, гарне обличчя впевненого в собi чоловiка. Триденна щетина, яка його нiяк не псувала. Хоча Лана нiколи не любила неголених чоловiкiв i завжди сварила Даню i Iллю, коли вони довго не голилися. Казала: "Вот когда у вас еще не выросли усы, вы были такие милые ребята. Теперь же вы подросли, надо похвастаться своей мужественностью. Вы не выглядите как Стетхем, поэтому бегом в ванную!" - Я поняла. Вы очень похожи на моего одноклассника. Я была в него влюблена в восьмом классе. Виталий. У вас случайно нет брата? - Вона засмiялась. У нього втомлений погляд, але зараз вона помiтила вогник, який надавав його очам чарiвностi. Лана задивилась i потерла руки. Хоча в кав'ярнi було тепло.
  - Є, але не Вiталiй. - Йому стало дiйсно весело. Вперше хтось помилився i порiвняв його з кимось iншим. Вiн здивувався.
  - Простите, но вы на него, правда, похожи. Только он блондин. Ладно. - Вона кумедно махнула рукою. Знову намагалась не дивитися на нього.
  - Хм, - вiн посмiхнувся. - Вибачте, що втручаюсь. Але це був ваш хлопець? - Так, вiн трохи заїкається. Але в цей момент, абсолютно не нервував, йому було цiкаво.
  - Уже нет. - Лана дивилась у стiл i легко усмiхнулась.
  - Це правильно. Вiн вас негiдний. - Намагався спiймати її погляд.
  - Он вообще-то хороший, просто ... просто не для меня. - Вона пiдняла очi. - Мы с вами уже обсуждаем мою личную жизнь. А вы до сих пор не представились. - Дiвчина подивилась на нього i вiн завмер. Саме в цi очi вiн дивився в своїх снах. Це точно вона! Такi глибокi очi, вiн бачив в них своє вiдображення i не мiг вiдiрватись. Округле личко i гордо задертий вгору носик, на її обличчi не було макiяжу, i вiн мiг оцiнити її майже прозору шкiру. Вона нiби видiння. Бархатнi вiї i шикарнi чорнi очi. Ось вона! Така, як є. Реальна. Одяг її був простий: широкий светр, темнi штани, що обтягували її красивi ноги i довжелезний шарф, напевно бiльше двох метрiв, чудернацькi уги. Вона зовсiм не схожа на його знайомих столичних дiвчат, вона сяє. Може це променi сонця так падали на її обличчя, це не важливо. Вона сама випромiнює свiтло.
  - Ох. Вибачте. Мене звуть Денис. I можна все ж таки на "ти"? - Хлопець чарiвно посмiхнувся, а дiвчина заклякла. Його голос заспокоював i зачаровував, але Її очi широко розкрилися. Обличчя змiнилось. Очi почорнiли. Вона затамувала подих. Вiн не очiкував такої реакцiї. За кiлька хвилин ця дiвчина вже тричi встигла його здивувати. Надзвичайно! Просто дух захоплює.
  Лана нiби проковтнула язика, вона не просто розгубилась, їй здавалось, що вона бiльше не знаходиться в цьому свiтi. Все навколо потемнiло. Шум i розмови в кав'ярнi стихли. Вона не вiдчувала свого тiла. Це адреналiн. Чого ж вона так злякалась? Вона почала дихати. Вдивлялась в його очi, потiм вiдвела погляд. В ротi пересохло. Тремтячими руками дотягнулась до чашки i допила каву. Дiвчина розумiла, що повинна щось вiдповiсти. Пауза занадто затягнулась. Змусила себе говорити.
  - Очень приятно. Конечно, мы можем перейти на "ты". - Вона взяла в руки сумочку, Денис вирiшив, що вона зараз дасть йому вiзитку або номер телефону. Але дiвчина дiстала гаманець i поклала на стiл грошi за снiданок. Скромно посмiхнулась i подивилась на час. - Прости, но мне нужно идти. - Вона не могла з ним говорити. Не знала що. Не вiрила, не розумiла. Як?! Як вона може з ним говорити? Що вона йому буде казати?! Кращий вихiд - це пiти. Втекти i не виставляти себе божевiльною у його очах. У його свiтло-карих, таких зацiкавлених очах.
  - Шкода. - Хлопець не розумiв що вiдбувається, хотiв її зупинити. Вiн помiтив цю рiзку змiну поведiнки. Денис не хотiв її вiдпускати. "Що ж робити?" - Чому ти йдеш?
  - Моя подруга, она... - Не хотiла говорити про те, що вiдбувається з Машею. - Мне нужно пойти с ней в больницу. Еще раз прости, мне, правда, приятно с тобой познакомиться, но мне нужно бежать. Срочно. - Вона нервово поправила свiй шарф.
  - Добре. Але ми могли б, якось, побачитись ще? - Вiн щиро зазирнув у її очi i побачив всепоглинаюче занепокоєння. Вона пiдвелась, накинула на себе куртку. Вiн не розумiв, хто ж захворiв? Нещодавно вся їх компанiя виглядала чудово. Можливо, вона бреше.
  - Я... я не знаю, наверно. Я здесь ненадолго, живу в доме напротив. - Вона зупинилась i ще раз подивилась на нього. Якщо не брати до уваги оригiнальну зачiску та одежу, його зовнiшнiсть доволi звичайна. Вiн би мiг залишитись не помiченим у толпi. Темне волосся, рiвний невеликий нiс, свiтлi очi. От тiльки посмiшкая його така вiдкрита та лагiдна. - Может быть и встретимся. Пока. - Лана вибiгла з кав'ярнi. Хлопець спостерiгав за нею через скло. Не вiдриваючи очей. Чекав, коли вона обернеться. I ось Вона озирнулась. Зупинилась на мить, швидко посмiхнулась i помахала рукою, вiн теж помахав їй i всмiхнувся у вiдповiдь. Так по-дитячому. Вона втекла.
  Денис не розумiв її поведiнку. Якщо вона його не знає, що дивно, то чому б, не поспiлкуватися i дiзнатись один одного, а якщо впiзнала - то це не та реакцiя, яка буває у звичайних людей. Вона повинна була зацiкавитись. "Чому вона так швидко перервала наше спiлкування? До того, як я назвався, вона мило говорила зi мною, жартувала. Що трапилось? Вона злякалась? Чому? Вона чарiвна дiвчина. Вона ж не здогадується, що я i так, приблизно, знаю, де вона живе. Дивна. Не залишила менi нi номера, нiчого. Що це за дiвчина? Хм, Лана. - Вiн замрiявся. - У неї такий нiжний голос. Знайомий голос. У нiй є щось таке...привабливе. Вiн напружився i згадав її образ, абсолютно такий же, як у його iлюзiях, його снах. Точно такий же. Його вразила ця схожiсть. - Тодi, може, вона злякалась мене? Бо теж бачила мене увi снi. - Його кров заграла. - Щоб це все значило? Як таке може бути в реальному життi? Стоп! Стоп! Все з початку. Вона дуже незвичайна людина i вона менi подобається. Вона проста дiвчина. З цього приводу можу не переживати. Це я сам, нiби, фан стежу за нею i переслiдую. А я намагався її забути. Дурень! Я не зможу тебе забути i не хочу! Тепер я знаю, що ти є!" Довго дивився їй у слiд, пiсля, рiзко пiднявся i пiдiйшов до свого столика розплатитись. Вiн зовсiм забув про свою так звану дiвчину.
  6.
  Лана добiгла до будинку за кiлька секунд. Її щоки розчервонiлися вiд морозу, пальцi занiмiли вiд холоду i вона не знала що ж їй робити: пiдстрибувати вiд радостi, тому що вона нарештi зустрiлась з ним, хоча абсолютно не очiкувала такого або впасти в панiку. Тому що вони, навряд, колись ще побачаться, так як вона виставила себе повною дурепою. Як таке може бути? Вiн був її сокровенною таємницею на протязi життя, скiльки вона себе пам'ятає, а зараз навiть не впiзнала його. Ну гаразд, коли вона бачила його востаннє? Рокiв зо п'ять тому, по телевiзору. Адже саме через нього Лана боїться програми про шоу бiзнес, або музичнi канали, концерти на площах. Вона пообiцяла собi уникати думки про нього. Останнiй раз вона бiльше року тому бачила його увi снi. Вже тодi вона зустрiчалась з Костею, розумiла, що її мрiї можуть зруйнувати те, що у неї було в справжньому життi. Нiколи не зiзнавалась собi, але саме вiн був причиною всiх її розлук. Вона вiрила ущирiсть стосункiв з Костею. I намагалась вiдмовитись вiд Дениса. Так довго про нього мрiяла i коли ця зустрiч, нарештi, здiйснилась, все закiнчилось дуже швидко.
  Її таємниця загадкова i незрозумiла. Це неможливо пояснити, неможливо збагнути. Все так складно. Вона провела рукою по волоссю i видихнула, її тепле дихання перетворилось в пар, пiднялося вгору i розвiялось у повiтрi. Як же вона може пояснити це Машi, якщо навiть собi не може довести реальнiсть всього того, що вiдбувається.
  Як же вона його не впiзнала? Вiн дуже змiнився: у нього зовсiм iнша зачiска, вiн став бiльш мужнiм, змiнився його зовнiшнiй вид, риси обличчя, вiн подорослiшав. Його стиль не зовсiм припав їй до душi. Денис абсолютно не такий як на екранi. Зовсiм не такий. Вона завжди бачила його у своїх снах, але наранок забувала, що вiн їй говорив, як вiн виглядав, у що був одягнений. Цi сни зводили її з розуму. Але iнодi пiдтримували. У тих випадках, коли їй було дiйсно погано. У життi бувають усiлякi ситуацiї. I коли вона засинала, зi сльозами на очах - вiн був у її свiдомостi. Гладив по волоссю, заспокоював i мовчав. Вона намагалась розказати йому що трапилось, намагалась дiзнатись у нього, чому вона його бачить. Але вiн не вiдповiдав. Наранок, вона прокидалась з вiдчуттям легкостi. Було вже не так боляче. I цiлий день її переслiдувало вiдчуття його присутностi.
  I ось як, скажiть на милiсть, можна з ним знайомитись? Приховувати свої шизофренiчнi думки або розповiсти йому: "ты знаешь, я с тобой разговариваю почти каждую ночь на протяжении десяти лет. Как ты смотришь на то, чтобы влюбиться в такую ненормальную? Это все ненормально! - Її серце билось з шаленою швидкiстю. - Очень смешно - мой "придуманный друг". Очень смешно, он не захочет общаться с такой сумасшедшей. Как это все глупо. Как это все глупо. - Крутиться у неї у головi. - Надо все поставить на свои места. Необходимо разобраться со всем. Так нельзя. Я уже не могу отличить, где выдумка, а где реальность. Все так переплелось в моей голове. Я слишком много мечтала. Когда смотришь на реальную жизнь, разочаровываешься, она совсем не такая как хочется. Мне просто удобно в моем выдуманном мире с моим выдуманным другом. Но вот я его встречаю в жизни. Он, наверно, совершенно не такой человек, как в моих снах, моих иллюзиях. Но это случилось. Я на это даже не надеялась. Когда-то давно, я пыталась ему сказать, где меня можно найти, если это не игра моего больного воображения. Но он меня не слышал. Он пропал надолго. А после... так ничего и не произошло. Я поняла. Это болезнь - И я должна лечиться!"
  Вона ще пару разiв глибоко зiтхнула, щоб прийти до тями i увiйшла у пiд'їзд. Зараз ще має бути скандал з Костею. Вона знову зiтхнула i сперлась на стiну. "Я не могу с ним так. Он меня всегда поддерживал, хорошо относился ко всем моим прихотям. Даже приехал сюда со мной. Нет. - Усвiдомлення прийшло рiзко i болiсно. - Он навязывает свое мнение. С ним, я как в тисках. Он мне делает одолжения. Хм, как бы ни так. Не нужны мне его одолжения. Я обманывала и себя и его, что влюблена в него. Он постоянно закатывает мне скандалы, вечно чем-то недоволен. Почему я это терплю? Потому что не хочу быть одна. Да, это страшно. Но и унижаться перед ним, только лишь бы не остаться одной. Какая я глупая! Какая же я все-таки глупая!!! Я все равно не выдержу его. И рано или поздно просто уйду сама. Костя тоже хочет, чтобы его любили, может тогда он станет менее деспотичным и привередливым. Я его должна отпустить. Он сам найдет свое счастье. Он всегда добивался от меня нежности, ласки. Я не могла дать ему это тепло. А он обвинял меня в бесчувственности. Я в это поверила. Я сама поверила в то, что не могу сделать человека рядом с собой счастливым. Не хочу это продолжать! Пусть он найдет девушку, которая будет для него готова на все. Но это не я!"
  Лана увiйшла у квартиру. Алiна закрилася в спальнi, так як зрозумiла, що зараз вiдбудеться шоу. Вона завжди тонко сприймає настрiй оточуючих. Хоча тут все було театрально. Костя показово збирав речi i вдягався. Дiвчина пройшлась до кiмнати i обперлась на стiну. Незрозумiло чому, сили покинули її. Спостерiгала за його агресивною поведiнкою. Вiн кидав речi у сумку.
  - Ты едешь со мной? - Грубо запитав вiн, не дивлячись у її бiк.
  - Нет. - Спокiйно вiдповiла вона. - Я остаюсь и поддержу Машу в этой ситуации, как и делают настоящие друзья.
  - Это твой последний шанс. - Загрозливо вимовив парубок.
  - Я им не воспользуюсь. Ты облил грязью всех окружающих тебя людей. Людей, которых я люблю. - Вона до нього бiльше нiчого не вiдчувала. Тiльки гнiв. Вiн образив її саму i її друзiв.
  - Они мне безразличны.
  - Я тебя не держу. - Лана вже хотiла, щоб вiн швидше пiшов i закiнчився цей жах.
  - Ты разрушаешь наши отношения. Ты не уделяешь мне должного внимания. Когда мы дома, ты часами говоришь по телефону со своими друзьями. Они для тебя - все!
  - Как я понимаю, у нас не было нормальных отношений. - Рiшуче промовила вона.
  Вiн одягся i збирався виходити. Його обличчя спотворене злiстю.
  - В нашем разрыве виновата только ты.
  - Даже не буду с тобой спорить.
  - Ты еще вернешься. Но будет поздно. Когда закончится твой отпуск, поговорим о переезде. - Вiдчеканив вiн.
  - Договорились. - Вона дихала на замерзлi руки.
  Вiн пiшов, грюкнувши дверима. Лана присiла на диван. "Що ж вiдбувається? Що я роблю?" - Думала вона. З кiмнати вийшла Алiна. Вона тихенько пробралась на диван до подруги i обняла її. Довго мовчала.
  -Ты все правильно сделала. Не грусти. Он тебе не подходит. Ты с ним не счастлива. Я же вижу.
  - А с кем я буду счастлива? Кто мне подходит? Я живу в мире иллюзий. Только решила, что Костя поможет мне выбраться из него и все будет как у людей. Но нет. - Вона сумно подивилася у вiкно.
  - Не стоит тратить свою жизнь на человека, который тебя приземляет. Ты его не любишь. И Что значит "живешь в мире иллюзий"?
  - Ладно. Забудь. - Вона сумно усмiхнулася. - Ты не первая кто сегодня сказал, что он мне не подходит.
  - А кто еще? - Зацiкавилась дiвчина.
  - Не важно. - Вона пiднялась з канапи. - Нам нужно собираться на встречу с Машей.
  
  7.
  У лiкарнi було похмуро. Можливо, у всюму винен настрiй, в якому прибували друзi. Маша блiда i тремтiла всим тiлом. Лана тримала її за руку. Прийшли всi, про Костю нiхто не питав. Алiна попередила, що поки ця тема закрита. Нiхто з цього приводу не засмутився.
  - Я прошу тебя, только не потеряй сознание, когда у тебя будут брать кровь на анализ. Объясни всю ситуацию врачу. Он подскажет что делать. - Умовляла Лана.
  - Не переживай, все обойдется. - Пiдтримував Даня.
  - Спасибi, що всi прийшли. Менi дуже потрiбна ваша пiдтримка. - Пересохлими губами вимовила Маша. Стiни лiкарнi давили. Було важко дихати i чiтко мислити.
  - Не переживай ты так. Нам еще нужно ждать результаты. Прибереги нервы. Потом, в течении года, еще нужно два раз сделать анализ. Я в брошюрке прочитал. - Сказав Iлля, крутячи в руках яскравий буклет. - Не доводи себя. Все будет хорошо. Мы будем за тебя молиться.
  Маша сумно посмiхнулась у вiдповiдь. Наближалась її черга.
  - Менi здається, що всi дивляться тiльки на мене i тикають пальцем, звинувачуючи мене. Гаразд. Все. Я пiшла. - Вона глибоко зiтхнула. Рухалась на автоматi.
  - Никто на тебя не смотрит. Ты себя накручиваешь. - Заспокоїла подруга.
  - С Богом. - Проговорили всi нiби завороженi. Дiвчина зачинила за собою дверi кабiнету. Вона на себе не схожа.
  Пiсля деякого мовчання Iлля вiдклав буклет i серйозно заговорив.
  - Что будем делать, если результат будет положительным? - Всi мовчали кiлька секунд.
  - Мы ее не бросим. Никогда. - Промовив Даня.
  - Это естественно. Но как? Что? - Вiн не мiг точно висловити свої думки. - Я поискал в интернете, но не нашел адекватных ответов.
  - Давайте не будем об этом. Все будет хорошо. - Алiнi не вiрилося, що все це дiйсно вiдбувається насправдi.
  - Алин, нужно трезво смотреть на ситуацию. Она может быть больна и наша помощь ей необходима.
  - Мы поддержим ее, какой бы результат ни был. Найдем хорошую клинику или центр. Только давайте сейчас думать о хорошем. - Благала Лана.
  Через деякий час з кабiнету вийшла Маша. В руках у неї були брошури, її обличчя такого ж кольору, як i лiкарняна стiна за її спиною. Дiвчата пiдiйшли до неї, взяли її за руки.
  - Ну, что тебе говорили? - Майже пошепки запитала Алiна.
  - Нiчого. Вони побачили мене i сказали: "Дiвчина, таке вiдчуття, що ви вже помирати зiбрались. Почекайте. Ще поживемо." Хм, гумористи. Розповiдали, як треба захищатися i берегти себе. Щоб не було ризику для оточуючих. Сказали, що у разi позитивного аналiзу, я маю право нiкому не говорити про своє захворювання. Ну, хiба що всiм своїм колишнiм партнерам, лiкарям, перукарям, їм говорити потрiбно. Ох. - Важко видихнула вона. - Це все так страшно. Я не хочу хворiти. - По її щоках потекли величезнi сльози. Даня пiдбiг до неї, обiйняв. - А ще дав презервативи. - Вона показала блискучу упаковку. - Мене зараз вiд сексу нудить. А вiн ...
  - Поехали домой. Когда будут результаты анализов?
  - Чекати, десь тижень. Може два. Це страшенно довго. - Маша закрила очi.
  - Хотя нет, стойте. Давайте и мы все, за компанию, пройдем тест. - Запропонував Iлля.
  - Это отличная идея. Будем ждать вместе. - Друзi по черзi пiшли до кабiнету лiкаря. Маша посмiхалась i витирала гiркi сльози.
  -Зараз i вас презервативами забезпечать.
  8.
  Вони сидiли у великiй кiмнатi i дивилися фiльм. Всi закутанi у ковдри. В кiмнатi було тихо. Друзi чекали. Незрозумiло чого. Результати будуть не скоро. Говорити не хотiлось, кожен по-своєму переживав Машину ситуацiю.
  - А де Костя? - Запитала хазяйка квартири. Вона тiльки но помiтила, що когось не вистачає. Маша подивилась на Лану, червоними вiд слiз очима. Iншi вiдвернулись i зробили вигляд, нiби не в курсi. Звичайно, Алiна розповiла всiм, окрiм Машi, про розрив вiдносин у всiх кольорах.
  - Мы расстались. - Спокiйно вiдповiла вона, дожовуючи мандарин. Її обличчя нiчого не виражало.
  - Чому? Як? - Маша пожвавилась.
  - Он оскорбил меня и наконец, показал свое истинное лицо.
  - Та як вiн посмiв тебе образити! Йому пощастило, що вiн зник. Я б йому влаштувала прочухан.
  - Он того не стоит. После нового года я заберу вещи и сниму себе квартиру, или вернусь к родителям. - Дiвчина вже встигла все спланувати.
  - А може, тодi... ти переїдеш до мене? - У головi Машi визрiв генiальний план.
  - А тебе разрешат, чтобы еще кто-то жил здесь?
  - Я домовлюсь. - Вона сiла рiвно на канапi.
  - Это было бы прекрасно! - Дiвчина на мить запнулася, так як сьогоднiшнє знайомство її насторожувало. - Я подумаю.
  - Подумай, звичайно. Це буде так класно! - Дiвчина ненадовго забула про своє горе.
  - Хорошо. Хорошо! Я согласна. Перееду к тебе. - Вони обнялися. Решта дивились на них i радiли, що у Машi з'явився настрiй.
  - Тепер розкажи. - Звiльнившись вiд обiймiв, уточнювала дiвчина.
  - Нечего рассказывать. Мы завтракали в кафе, потом он объяснил, что во мне его не устраивает.
  - Його ще щось не влаштовує? Вiн тебе обмежував. Забороняв веселитись, насолоджуватись життям. Ти робила, як хоче вiн. Твоя думка не враховується. Я нiчого не могла про нього сказати. Але коли ви приїхали, я ж бачу, що ти з ним скута. Вiн примушував тебе стати дорослою. Хм, кому це потрiбно? Це дуже добре, що вiн пiшов. До речi куди вiн пiшов?
  - Поехал домой.
  - Я тобi кращого бажаю.
  - Не так давно он сказал мне, что не женится на мне, пока не почувствует, что я его искренне люблю. Я посмеялась. А это была не шутка. Я вообще не понимаю замужества. Я не хочу замуж. Особенно за него. Он думал, что я одна из тех, кто считает это смыслом жизни и ставил мне условия. Это так смешно. И грустно.
  - Коли зустрiнеш особливу людину, тодi зрозумiєш.
  "Ах, если бы я могла тебе все рассказать" - Сумно подумала вона.
  - Не хочу об этом говорить, не умею я любить. Мне мешает что-то. - Вона затнулась. - Я сама себе мешаю.
  - Не кажи так. Ти любиш нас. А те, що тобi не траплялись хорошi хлопцi, це тимчасово.
  - Попадались. И действительно хорошие. Мне повезло, некоторые были в меня искренне влюблены. Но я не могу. Не хочу. Я их обижала своим безразличием.
  - Що ж з тобою робити? - Сумно зiтхнула подруга. Хотiла дати слушну пораду.
  - Я сама не знаю. Давайте не об этом.
  - Мої любi. - Звернулась до всiх Маша. - Ви могли б для мене дещо зробити?
  - Конечно. - Всi здивувались, але погодились.
  -Якщо раптом виявиться, що я хвора. - Вона проковтнула гiркий комок i змусила себе бiльше не плакати. Її настрiй змiнювався миттєво.
  - Не говори об этом. Все будет хорошо.
  - Зачекайте. Я хочу, щоб про це нiхто не знав. Нiхто. Я буду приховувати до останнього. Це моє право. А найважливiше. Я не хочу хвилювати батькiв. Якщо вони про це дiзнаються, вони не витримають, а в мене ще сестричка зовсiм маленька. Вона буде їх втiхою, коли мене не стане. - У всiх на очах з'явились сльози. Вони уявили маму i тата дiвчини, вони будуть невтiшнi. Нiхто з батькiв не розраховує на те, що вiдпустивши свою кровинку в iнше, чуже мiсто, отримають її назад на останньому подиху. Серце закололо. Це жахливо.
  - Маш, мы все поняли, не говори... Не говори больше ничего. Ты не больна. Все будет хорошо. - Заспокоювала її Алiнка.
  - Я ще не договорила. - Вона перевела подих. - Навiть якщо я хвора, я можу прожити ще десять-п'ятнадцять рокiв, але для мами i тата це буде не життя. Я знаю, як їм буде боляче. Вони цього не переживуть. Я буду триматись, я буду сильною, я вам обiцяю, але i ви пообiцяйте менi. I обiцяйте не сварити i не осуджувати мене. Я i так знаю, що сама в усьому винна.
  - Мы обещаем. Только не надо больше об этом. Это не твоя вина.
  - Це так безглуздо! Я знаю. Я багато знаю про СНIД. Знаю, що необхiдно оберiгатися. Але ми пiвроку зустрiчались. Я йому цiлком довiряла. Вiн був такий хороший. Поки я не побачила його пiд кайфом. Пiсля цього ми навiть не спали. Але до цього ... - Вона зачаїла подих.
  9.
  Лана йшла по холодному мiсту. Вона хотiла побути одна. Навколо сяяли новорiчнi вогники, рiзнокольоровi кульки i мiшура. У всiх вiтринах стояли дiди морози, снiговики, снiгуроньки. Величезне мiсто була готове до зустрiчi нового року. Це нiяк не в'язалося з тим, що вiдбувалось всерединi. Лана Завжди мрiяла побувати у столицi, вiдчути себе у вищому свiтi, насолодитись архiтектурою старого мiста, адже воно прекрасне, воно чудове. Але В душi у дiвчини не було свята. Тут її нiхто не знає. Вона може сумувати. Нiхто з нею не заговорить. Лана не хотiла показувати свою тугу при Машi. Вона має бути її опорою. Повинна бути сильною. А так хотiлося плакати i кричати. Лана не могла сказати, що розставання з Костею не залишило свiй вiдбиток. Було боляче. Вона в ньому дуже помилялась. Почуття безвиходi стисло груди. Лана була колись закохана в цього хлопця, чекала вiд нього бiльшого. А вiн виявився звичайним егоїстом, з схильностями диктатора. Як вона сподiвалась, що цi вiдносини будуть нормальними. Романтика, побачення, прогулянки, довгi прощання бiля будинку, освiчення, весiлля, дiти, онуки. I головне, вона змусить себе покохати його по-справжньому. В її душi завжди жив iнший. Хоча вони не знали одне одного. Вона вiдчувала, що тiльки заради нього може пiти на все. А ось заради Костi, не хотiлось навiть шукати квартиру, в якiй вони мали жити разом. Вона не вiдчувала радостi пiд час зустрiчi, вiдчувала полегшення, коли вiн був далеко. "Все хватит!" - Якщо вона не може кохати нiкого крiм Дениса, тодi не буде кохати нiкого взагалi! Буде одна. Буде з Машею. До кiнця. Ах, ця несподiвана новина, про найкращу подругу, вибила її з колiї назавжди. "Что если? Что если...? - Думала вона. - Нет! Этого не должно быть. Это страшно. Ужасно. Только не Маша! Нужно дождаться результатов и если... если она больна, ничего не возможно вернуть. Ничего не исправить. Она будет медленно таять на глазах, потеряет интерес к жизни. Она может умереть от обычной простуды. Она умрет. Она обречена! О, нет! Этого не должно быть. Не сейчас! Никогда." - Лана уявила, як вона буде брехати, дивлячись у вiчi, Машинiй мамi, що з її донькою все добре. Вона не може приїхати, бо дуже зайнята. А потiм, вона помре i її батьки нiколи не пробачать нi їй самiй, нi її подрузi. А Машу неможливо вилiкувати. "Не буду думать об этом. Это не должно произойти, потому что с этим невозможно будет жить."
  I ще одна, навiть не проблема. Цьому немає назви. Денис. Вона не ходила до нього на концерти, якщо не рахувати один випадок, коли вона прийшла на площу з друзями, а там виступав вiн. Лана побачила його здалеку та одразу ж пiшла. Ось тiльки на кiлька секунд заслухалась його прекрасним голосом. I покинувши усiх, всi веселощi, одна втекла додому. Хiба це не божевiлля? Ден зi своєю групою органiзовував величезнi проекти, вся країна говорила про нього, але не вона. Хтось його любив, хтось ненавидiв i не розумiв його творчостi. А Лана болiсно сприймала критику в його адресу. Вона не переслiдувала його. Лана завжди намагалась триматися подалi вiд усього, що стосувалося його безпосередньо. Дiвчина плакала вiд своєї наївностi, пiсля цих чудових снiв i гнiтючої реальностi. Вона не очiкувала його побачити в реалi. Не чекала, що познайомиться з ним. А вiн настiльки справжнiй. Вiн тут, у цьому мiстi. "Нет. Нет. Встреча с ним - это совпадение." - Вона занадто багато про нього думала. I ось вiн тепер сам познайомився з нею. Чому? Що нiй його в привабило? "Почему он обратил на меня свое внимание. Ладно, хватит. Мы познакомились и больше не встретимся. Он не знает моего номера телефона, не знает, где я живу. Денис просто хотел меня пожалеть. Я подняла слишком много шума. Такие чудеса не происходят в настоящей жизни. Я слишком на нем помешана. Необходимо совсем удалить его из своей головы." - Вона йшла назустрiч снiгу. Тонкою прочищеною стежкою, в незнайомому напрямку, в чужому мiстi.
  Скрiзь снiг, бруд, сльот. Люди бiжать, поспiшають кудись, а вона пливе в сiрому потоцi i намагається загубитись вiд усiх проблем. По щоках котяться сльози, залишаючи крижанi слiди, вона опустила очi i подивилась в землю, щоб нiхто не помiтив її горя, щоб нiхто не поцiкавився що з нею. Руки опускаються. Немає сил, дiяти, щоб запобiгти трагедiї. Немає плану i немає виходу. Вона спинилась i подивилась у небо. Снiжинки потрапляли в очi i обпалювали своїм холодним дотиком. Нiхто не звернув на неї увагу. Напевно вирiшили, що вона хвора. Можливо, вони мають рацiю.
  Небо сiре. Мiсто темне. Люди - тiнi. Вона нарештi має можливiсть поплакати. Удома вона повинна посмiхатись i бути сильною. Вона прикрила очi. Глибоко вдихнула. I пiшла далi. Снiг застилав очi. Вона не бачила облич людей, що йдуть їй назустрiч. Вона вiдчула себе невидимкою i зрадiла цьому.
  Ось красота великого мiста. Ти тут нiхто. Порошинка. Можеш йти в центрi самої люднiй вулицi, можеш сидiти на лавцi у метро у годину пiк. Тебе нiхто не помiтить. А якщо i помiтить, ти, навряд чи колись ще зустрiнеш цю людину. Один шанс на кiлька мiльйонiв. Дiвчина була повнiстю занурена у свої роздуми, проходила якусь невеличку кав'ярню i зупинилась навпроти неї. Звiдти приглушенно лунав його голос. Так, тепер вона його точно впiзнає. Лана не знала що це за пiсня, але знала що це точно ЙОГО пiсня. Вона грала по радiо у цiй звичайнiй кафешцi.
  Чому вона його почула? Чому грає саме його пiсня? Чому саме тут вона проходила? Чому ця пiсня грає так голосно, що вона почула її навiть на вулицi? Чому? Це знак? Нi. Це мана! Це черговий збiг. Вiн її переслiдує. Дiвчина слухала слова пiснi. Тепер вона зацiкавилася. Лана вiдразу ж зрозумiла, про що вiн спiває. Ця пiсня про неї. Про те, що вiн знає, що вона є. Вона не така як усi. Про те, що вона далеко i йому страшенно хочеться торкнутися до неї. Вiн вживає такi слова й описи, якi знаходять вiдгук у нiй самiй.
  Надiя - це таке тонке вiдчуття, нiби шовкова ниточка, яка натягнута мiж двох дерев. Її терзають вiтер i дощi, i в будь-який момент хтось може пройти i розiрвати, нiби павутинку, не помiтивши. Це почуття межує з болем i з величезним бажанням. Можливо навiть нездiйсненним. Саме це почуття зародилось в нiй давно. Нинi ж вона розумiє, що це лише iгри розуму. Це знову її хвора уява. Вона все пропускає через себе. Це просто пiсня. Вона дуже гарна i кожна людина в нiй може знайти щось своє. Лана побачила саме це. Її серце стиснулось. Усiм подобаються пiснi, якi, як вони думають, вiдображають їх власний внутрiшнiй свiт: їх радiсть, горе, смуток, кохання. Досить. Вона вiдвернулась i пiшла у зворотнiй бiк, швидко-швидко. Тiкала вiд його голосу. Вона вже десять рокiв вмовляє себе. Вона вже стiльки часу бiжить вiд нього. Не одна нормальна людина не витримає такого.
  Пiзно ввечерi дiвчина повернулася додому. Присiла бiля Машi на канапку. З нею був Даня. Лана поглядом показала, що йому слiд пiти. Хлопець кивнув i пiшов.
  - Я перекушу, вы что-то будете?
  - Нi дякую. Вiдповiла дiвчина. - Хлопець пiшов до Алiни i Iллi. Це була не кухня, але ж привiд потрiбен був. Лана обняла подругу i сказала.
  - Я знаю, что ты здорова. - Вона уткнулась у волосся подруги. Вдихнула такий знайомий з дитинства аромат.
  - Чому? - Мляво запитала Маша. Не вiдриваючи погляду вiд якоїсь точки на стiнi.
  - Я в это верю. - Прошепотiла дiвчина.
  - А Я не зовсiм. - Вона злегка хитала головою.
  - Я знаю, насколько ты мнительна. Я знаю, насколько ты бережно относишься к своему здоровью. Я думаю, ты очень преувеличиваешь незащищенность вашего секса. Это хорошо, что ты сдала анализы. Но не доводи себя, пожалуйста. Ты здорова.
  - Я б хотiла, щоб ти була права. Так, можливо я i перебiльшую, але СНIД - це зовсiм не жарти, i я боюсь, що навiть не хвилинна, а секундна необережнiсть може призвести до плачевних наслiдкiв. А необачнiсть була. Саме цього я боюся. - Вона сильнiше укуталась у ковдру. Я не хочу помирати. Я не хочу хворiти. Я не хочу бути небезпечною для оточуючих. - У неї вже, здавалось, не залишалось слiз. Але вони все одно продовжували з'являтись маленькими кришталевими крапельками в її очах.
  - Все будет хорошо. Хочешь, я тебе расскажу свою тайну? Ты отвлечешься и поймешь, что не хочешь, чтобы такая больная на голову переезжала к тебе. - Ланi хотiлось вiдволiкти її, зацiкавити чимось, щоб вона вiдiрвалася вiд своїх роздумiв. Та й сама дiвчина вiдчувала, що коли вона не подiлиться своїм секретом, то її голова не витримає всього цього. Їй здавалось, що вона вся заповнена тiльки негативними думками. Не в змозi вмовити себе, так може у подруги вийде.
  - Ти розкриєш свою страшну таємницю? - Зловiсно жартувала Маша. Вона вiдволiклась вiд своєї точки. Її очi загорiлись. "До чего же правильно она выбрала для себя профессию." - Подумала Лана.
  - Да. Я хочу чтобы ты отвлеклась от своих печальных мыслей и... - Вона глибоко зiтхнула. - Я больше не могу держать все в себе. После того что случилось вчера, я не могу сама себя уговорить, я больше с этим не справляюсь. - В її очах так само з'явились сльози, але вона змогла з ними впоратися. "Это просто эмоции. Все хорошо." - Умовляла вона себе.
  Маша подивилась на неї серйозно. "Що ж ховається в цiй красивiй, розумнiй голiвцi? Це вочевидь, правда, страшна таємниця. "
  - Все началось пятнадцать лет назад, когда я проводила летние каникулы у бабушки и дедушки в деревне, мне было очень скучно. Помнишь, я писала тебе письма.
  - I я тобi писала, пригадую, звичайно, я зберiгаю цi листи. - Подруга посмiхнулась i взяла Машу за руку. Так зароджувалася їх дружба. - Там стiльки помилок. - Вона нiжно всмiхнулася. Та це приємнi спогади.
  - Это было так глупо. Так вот, только пожалуйста, не смейся с того что я расскажу. - Подруга щиро i дуже сумно подивилася їй в очi i продовжила. - Я увидела по телевизору один клип. Он меня поразил. Одна молодая, никому неизвестная группа, не буду говорить, как она называется, и не спрашивай. - Перебила Машу, так як та, все ж таки намагалась спитати. - Пела песню. Он приковал меня к экрану. Очень глубокий смысл, совсем необычный голос, не понятный угрюмый клип. И этот его внутренний протест, против каких-то аспектов нашего бытия и так далее. Поразил меня.
  - Я знаю, тобi завжди подобається тiльки щось неординарне. - Лана посмiхнулась у вiдповiдь. Це була правда. - Я не дивуюся. I що?
  - В общем, мне понравилось. Я не очень серьезно к этому отнеслась. Даже шутила по этому поводу. А вот примерно, через пять лет мне приснился сон. Он был очень длинный, четкий и красочный, даже теперь, через десять лет, я могу вспомнить его до мелочей. Мне приснилось, что я вылезла из темного мешка, только серьезно. - Попередила вона, так як це справдi смiшно звучало. Нiкому не можна розповiдати свої сни. Для тебе це може означати надто багато, а для когось здасться просто кумедним. - И оказалась в пустом здании, где звучала музыка. Я пошла на этот звук. Никаких правил я не нарушала. Я прошла вдоль, по длинному коридору, дверь была приоткрыта. Там в комнате, двигались тени. Я остановилась, чтобы меня не заметили и наслаждалась песней. Это была прекрасная мелодия. Я заглянула в комнату. Как вдруг кто-то аккуратно положил мне руку на плечо. Я испугалась, обернулась и увидела его.
  - Кого? - Маша захопилась i навiть не клiпала очима.
  - Учасник этой группы.
  - Хто вiн? - Вона невиправна.
  - Не спрашивай. - Зсунувши брови, мовила дiвчина.
  - Пробач. Продовжуй. - Вона була дуже уважною i смiху у неї це не викликало. Лана здивувалась, адже це смiшно звучить. Коли говориш це вголос, це здається, дiйсно, дуже безглуздим. Вона не може, за кiлька хвилин, словами повнiстю висловити те, що вiдчувала протягом бiльшої половини свого життя.
  - Он со мной заговорил. Улыбался мне, провел в ту комнату, где звучала музыка, там никого не было кроме манекенов. - Маша подивилась на неї з нерозумiнням. - Я очень удивилась. Он объяснил, что так они скрываются от своего директора или продюсера. Включают музыку и ставят манекены. Они даже были подвязаны к чему-то ниточками и двигались. Это их уловка. Все равно директор редко к ним заходит. А так музыка играет, и какое-то движение в комнате. Я была удивлена. ОН сказал, что так они могут попить кофе и отдохнуть. Самое главное это то, что он был очень спокойный, счастливый и не отходил от меня ни на минуту.
  - Ось це смiшно. - Сказала Маша, хитаючи головою, але навiть не посмiхнулась.
  - Потом мы долго говорили. Мне было интересно, он говорил о группе, о своих друзьях, потом мы убегали от кого-то. И...
  - Що i ...? - Вона домоглась того чого хотiла. Маша ожила i зовсiм забула про своє нестерпне чекання результатiв.
  -И я... в него влюбилась. - Вона стиснула губи i опустила голову. Маша вiд подиву сплеснула у долонi. Подруга продовжила. Дiвчина жваво уявила собi всю цю казку. -- Нам было так весело и хорошо вместе. Это было безумно теплое чувство. И я проснулась.
  - Це чудовий сон. Вiн означає, що коли ти щось змiниш у своєму життi, коли виберешся з темряви, яка тебе оточує i буденностi, ти зустрiнешся з хорошим хлопцем, i все буде чудово. - Вона, нарештi, посмiхалась. - Чому ти не хотiла про це говорити? Що тут такого? Чому це так на тебе вплинуло?
  - Потому что это было только начало. - Маша широко розкрила очi, зручнiше влаштувалась в подушках, прийнялася слухати далi. Їй не було смiшно, i Лана зайвий раз переконалася, що вона її дiйсно розумiє. - После этого сна я целую неделю ходила будто завороженная. Не понимала, что бы это могло значить. Не понимала, что же он во мне такое разбудил, что в свои четырнадцать лет я полюбила по-настоящему. Он мог заставить себя полюбить за один сон. Я почувствовала такое, что как я понимаю, чувствуют люди, когда искренне и от всей души любят. Это не был подростковый максимализм. Ты знаешь, я всегда в детстве говорила, что не понимаю, как это любить. Возможно, так многие девочки говорят. Но это было вполне взрослое чувство. Когда ты готова пойти за человеком на край света. Когда ты действительно мечтаешь иметь от него детей и понимаешь, что если он будет рядом, тебе больше никто из мужчин не будет интересен. Только он. Понимаешь, я знаю, что такое любить. Только его. И никого другого. Я искала это в своих парнях. Но не находила. Не чувствовала я больше того единства с человеком. Его голос не покидает меня, я слышу его в своей голове и не понимаю почему. Пытаюсь не думать о нем и жить своей жизнью, а он во мне. Чувствую себя глупо, не могу жить нормально. Жду его. А Чего мне ждать? На что надеяться? Сколько таких людей превращается в фанатов преследующих своего кумира? Потом кража вещей и в конце концов, покушение на жизнь своего идола, так как тот ни о чем не догадывается и не собирается общаться с человеком, преследующим его. Это болезнь. Я так не хочу. Но ведь я и не это испытываю. Как это можно понять? Но он живет во мне, и я не могу избавиться от него. Сколько можно это терпеть? Видеть его в каждом встречном. Ждать, что вот, сейчас он появится. Да он не обратит на меня внимания, даже если просто так увидит меня на улице. Я ни чем не примечательна.
  - Я не розумiю. - Маша примружила очi. - Що ти хочеш сказати?
  - Я хочу сказать. Что никого не смогу полюбить по-настоящему. Я пробовала. Мое сердце и душа принадлежат ему. Настолько давно. Что кажется, это было всегда.
  - Але хто вiн? Скажи. Можливо ...
  - Нет. Я давно понимаю, что это бред. Возможно я тоже очень мнительная. Но этот сон повлиял на меня. На становление моей личности. Я себя чувствую сумасшедшей.
  - Нi-нi, це не так. Треба розiбратись, почекай. Чому ти не говорила про це ранiше. Я зараз помiркую. Стривай. - Маша кусала пальцi i нервово намагалася щось обмiркувати.
  - Маш. - Лана пiдняла очi i подивилась на неї безнадiйним поглядом. - Я начала с ним говорить.
  - Як? - Дiвчина трохи вiдсторонилась.
  - Он приходил ко мне во снах. Мы говорили с ним. Уже просто о жизни. О том, как я живу. Точнее, я говорила. И редко слышала его слова. А на утро забывала все, что он говорил. Помнила только свой монолог. Я ему рассказывала о школе, об университете, о вас, о том, как я хочу с ним встретиться в реальности. Как меня найти и все такое. Десять лет я разговариваю с ним. Особенно когда мне плохо, когда грустно. Когда кто-то обидит или что-то не складывается. Когда на душе кошки скребут. А он почти никогда, больше не улыбался. Больше не было шуток, веселья. Иногда мы могли все время молчать. Просто смотрели друг другу в глаза. Иногда я говорила ему о работе, иногда о своих картинах. С ним комфортно, с ним хорошо. Я такого ни с кем не ощущала. Его энергетика успокаивает меня. Лечит мои душевные раны. Но так же, он бередит мою душу. - Вона на секунду заплющила очi. Примружилась вiд болю. - Он дает ложную надежду, на то, чего быть не может. Я настолько реально вижу и чувствую его, что когда ненароком включу телевизор и замечу его там. Такого далекого, такого... - Вона затнулась. - У него своя жизнь, он не знает обо мне. И я понимаю, что я больна. Стараюсь излечиться. Стараюсь не думать о нем. Но тогда жизнь теряет свои краски. Мне больно. Я не могу забыть о нем. Хотя и помнить-то нечего. - Казала вона приреченим тоном. Сама розумiла, що її фантазiй - це просто дурницi.
  - Ти менi ще жодної не показала. - Маша знала, що у вiльний час Лана малює, але подруга стидалась демонструвати свою творчiсть. Решту Маша боялася коментувати.
  - Я еще не решилась, ты знаешь, я совсем не уверенный в себе человек. И еще Костя мне очень мешал. Он не поддерживал меня и говорил, что я впустую трачу драгоценное время.
  - Вiн дурень! - Зневажливо фиркнула подруга.
  - Так вот, - Лана не хотiла вiдволiкатись, поки все ж таки наважилась все розповiсти. - Я ему могла излить душу и он слушал. Хотя иногда, он был совсем не в настроении, и пропадал из моих снов. Мне с ним было хорошо. Потом я поняла, что нельзя так, я его представляю, это воображение. Пыталась разрушить эти сны, чтобы больше его не видеть, я очень старалась. Думала о чем-то другом, и он опять исчезал. Я пыталась заводить нормальные отношения, и во сне говорила ему, что так нельзя. Что хочу жить нормальной жизнью. Чтобы он ушел, и он долго мне не снился. Но я снова понимала, что ни один парень, не может заставить меня разлюбить его. Это чувство несравнимо. Я не могу объяснить. - Вона перевела дух. - И вот мы начали встречаться с Костей. Я влюбилась. Какое-то время нам было очень хорошо и я решила, что это мне поможет. Тогда я попрощалась с моим придуманным другом. Я уговаривала его оставить меня. А как я уговаривала себя? Как я старалась. И почти целый год, он не появлялся ни в одном моем сне. Только когда мне бывало грустно, он был на втором плане в моем воображении. Допустим, мне снится что-то, какое-то действие и вот, где-то в толпе людей я замечала его грустное лицо. Он промелькнет и исчезает. - Пояснювала дiвчина.
  -Це дiйсно щось неймовiрне! - Маша була шокована. - Я не знаю що сказати. Але ж ти говориш, ти з цим справилась, тодi що сталося вчора? Це Костя винен?
  - Нет. Когда мы приехали, ты сама сказала, что не видишь, что я счастлива. Потому что я поняла, Что и Костя не заставил меня разлюбить его. И он показал свою натуру. Мы были в кафе. Поссорились. Он ушел. Я была очень расстроена, но мне стало легче, когда я осталась одна. В это время ко мне подошел парень. Он познакомился со мной и мы разговорились. Но когда он представился, я поняла что это он. Я его не узнала! Ты понимаешь? Не узнала! Я убежала от него. Я ужасно испугалась и самое главное, я его не сразу узнала. - Її очi загорiлись незрозумiлим свiтлом.
  - Ти з ним зустрiлась?!! Розкажи докладнiше! - Очi Машi широко вiдкрились.
  - Да. Он очень изменился. Он на много старше меня. Но самое главное, я его не узнала. Он захотел со мной познакомиться. Я сказала, что у него очень знакомое лицо. Он чем-то похож на Виталика, помнишь, с нами учился. Он мне даже нравился.
  - На Шатова? Ой, вiн не дуже. - Подруга скривилася. - Пригадую. Але ви не зустрiчались. Та ми маленькими були зовсiм. - Машi не сподобалось це порiвняння.
  - Я ему это сказала, он улыбнулся. Он видел нашу ссору с Костей и сказал, что он мне не подходит. Потом он представился. И только тогда я поняла, почему его лицо мне так знакомо.
  - Так хто ж вiн? - Її подруга пiдстрибувала на мiсцi.
  - Этого я тебе не скажу, мне и так безумно стыдно. - Вона зашарiлась.
  - Нiчого тут соромитись! Ти зустрiлась з чоловiком своєї мрiї. Це чудово! I що далi?
  - Я испугалась, не знала что сказать, попрощалась и убежала. - Лана закрила обличчя руками.
  - От дурненька. Ви в якiй кав'ярнi були? - Маша не могла всидiти на мiсцi. Вона була натхненна. Така казка вiдбувається з її подругою.
  - В том, что в доме напротив.
  - Класно!
  - Он спросил, могли бы мы еще встретиться, я сказала, что возможно, но я сейчас очень спешу и ушла. Да нет - я убежала.
  - Ну, що ти у мене така дурненька? - Вона хитала головою. - Я б, на твоєму мiсцi, не так зробила.
  - А что же я должна была сделать? Рассказать ему все? Он бы подумал, что я совсем умом тронулась. Я и так чуть сознание не потеряла - я растерялась.
  - Скажи, хто вiн, ми його знайдемо. - Наполягала Маша.
  - Нет-нет, ненужно! - Вона боялась навiть цiєї думки. - Я думаю, он не захочет больше со мной общаться. Я не могу. Не надо, я боюсь.
  - Можливо, я його знаю. Ми все зробимо як слiд.
  - Я не хочу. Я не знаю, что ему говорить.
  - Все розкажи. - Не могла заспокоїтись дiвчина.
  - Нет. - Лана хитала головою, в знак заперечення. - Забудь. Я тебе все рассказала, мне стало легче. Теперь ты должна понимать, почему я не люблю телевизор, потому что боюсь его там увидеть.
  - Це все дурницi. Ти не права. Це знак! Це доля!
  - Нет. Это болезнь, это сумасшествие. Я уже не разбираюсь где реальность, а где выдумка. В настоящей жизни все не так просто как в мечтах. Ты не понимаешь, я разговаривала с пустотой десять лет. Я не хочу его преследовать из-за своих снов. Я не фанатка его творчества и не повернутая на его сценическом образе. Скорее всего, я его придумала и поверила в это. Я не слушаю его песни, не смотрю передачи с ним. Я не знаю, как это все назвать.
  - Але вiн сам тобою зацiкавився. - Продовжувала сперечатись Маша.
  - Конечно, мы такой концерт устроили в кафе. Он просто хотел меня поддержать. Он звезда, а с ними сложно. У него есть огромное количество поклонниц, которые красивее и богаче меня. Я для него никто. И хватит об этом, больше ничего не говори и ничего не предпринимай. И пожалуйста, не говори ребятам.
  - Ланусь, це чудова iсторiя, але якщо ти на цьому i зупинишся - це безглуздо.
  - Возможно. А не глупо то, что я услышала сегодня песню и решила, что она обо мне? Это, по-твоему, не глупо?
  - А може, вiн теж щось вiдчував весь цей час i ця пiсня правда про тебе. - Маша iнодi буває такою романтичною оптимiсткою.
  - Не очень-то я верю в эти глупые сказки. Мне, почему-то кажется, что мне пора подлечить психику. - Iронiчно висловилась вона про себе. - Как это, когда люди всем сердцем отданы друг другу? Как это, наверно, прекрасно знать, что тот человек, который рядом с тобой - твоя судьба, твоя мечта, твоя любовь и больше никто не нужен. Как люди могут быть настолько уверенны друг в друге? Я не уверенна даже в себе. А отдать свое сердце в чьи-то руки, я даже не представлю как это. Я люблю его. - Приречено вимовила вона. Вот в этом я уверенна. Но он не со мной. Я брежу им. Он у меня в голове, в сердце, в душе. - Змучено вимовила вона i заплющила очi. - Я не могу выгнать его из себя. Он все портит. Я держу все в себе и поэтому, страдает мое поведение. Даже ты меня не всегда понимаешь. И я не могу тебе все объяснить. Вот например, на работе мы с Катей. Находимся в одном кабинете. Она иногда включает легкую музыку для настроения. А тут ее позвал директор, она вышла, а я осталась одна в комнате, наедине с его песней. Почему-то, именно в этот момент играла его песня. Что-то трогать в чужом компьютере я не могла. И что мне делать? Я должна его слушать? Слушать о том, как он любит ее. Свою девушку. Которая, в действительности, рядом с ним. Какую прекрасную песню он сочинил для своей возлюбленной. Это невыносимо. Это ужасно. Ты понимаешь, насколько меня это изводит? Это ненормально! Так боляче жити лише мрiєю...
  В цю нiч, Лана так само боялась засинати. Боялася побачити його знову: "И что мне говорить ему?" - Довго ворочалася в лiжку, доки сон не перемiг. Сновидiнь не було, вона змогла трохи перепочити.
  
  10.
  
  - Привiт. - Маша привiталась i поцiлувала Олега в щоку. Його поява пiдняла настрiй дiвчинi.
  - Привiт, Маш. - Вiн простягнув їй букет. Вiддав Iллi дорогущу пляшку вина. Хлопцевi було цiкаво спробувати, i вiн поспiшив на кухню за штопором i келихами. Нiколи ще хлопець не пив такого дорогого напою, з таким вiдомим iм'ям.
  - Проходь. Знайомтесь. - Звернулась вона до всiх. - Це Олег. А це Лана. Алiна, Iлля i там он, у крiслi - Даня. - Зав'язалась стандартна розмова. Тiльки Даня пив вино i мовчав.
  Всi знову жартували i старались посмiхатися. Намагалися не думати про те, що може статися, якщо результати аналiзу будуть позитивними. Даня мовчав i пив. Вiн не схожий на себе: нiкого не пiдколював, щось собi мiркував. Його довгi темнi вiї були опущенi, вiн намагався не дивитися нi на Машу, нi на Олега.
  Гiсть, у цей час, поглядав на одну з подруг. Маша, Алiнка та Iлля жартували один над одним, розповiдали кумеднi iсторiї, господиня квартири хотiла показати себе у кращому свiтлi, перед своїм новим хлопцем. Лана намагалася пiдтримувати розмову, але весь час дивилася у вiкно. З її голови не виходив його образ, його голос.
  Вино абсолютно нiкому не сподобалось. Воно було не солодке, тiльки злегка кислувате. Хоча, можливо таким i має бути дороге вино. Вони не знали. "Нет! Нам это не подходит." - Вирiшив Iлля.
  - Завтра менi дадуть деяке завдання. - Грайливо проспiвала Маша.
  - Так. Це великий сюрприз. - Так само таємничо пiдтримав її Олег. - Завтра все розповiм. Я спробую, для вас усiх, пiдготувати запрошення. Це вручення премiї за рiк.
  - Да, мы все пойдем! - Радо Погодився Iлля.
  - Так, це буде розкiшний концерт. А для Машi я добуду допуск i вона зможе взяти iнтерв'ю у кого завгодно.
  - На меня брать не нужно. У меня свои планы. - Це все що сказав хлопець, який сидiв у кутку, за цiлий вечiр.
  - Пойдем, Дань, всех звезд увидим. - Але вiдповiдi не послiдувало. Лана смикнула Iллю, щоб той не дiставав друга, який дивився тiльки у напiвпорожнiй келих. - А ты, Машин начальник? - Поцiкавився вiн у гостя.
  - Ну, не совсем. У меня немного другая специфика. Хотя можно сказать и так. - Вiн намагався говорити росiйською мовою, щоб вразити нових знайомих. Наче це щось мiняло. Вiн гордо посмiхнувся i обiйняв Машу.
  Олег постiйно поглядав на Лану. Можливо, тому що вона була дуже сумною. Пiдливав усiм вино. Друзi погоджувались з ввiчливостi.
  Коли дiвчина проводжала Олега до дверей, вiн спробував її поцiлувати. Вона ухилилася.
  - Не треба, а то раптом хтось побачить. Завтра побачимось. Добранiч. - Маша ухилилась вiд поцiлунку на прощання.
  - До зустрiчi. - Вiдповiв той, i Маша закрила за ним дверi. Вона сперлася спиною об стiну i знову зажурилась. Дiвчина розумiла, що СНIДом не можна заразити людину лише поцiлувавши його. Але саме це i була справжня причина її поведiнки. Зайва обережнiсть.
  Iлля та Алiна мили на кухнi посуд. Їм було весело удвох. Хлопець гриз яблуко, а дiвчина вже витирала останнi тарiлки. Обговорювали гостя i пустували.
  - Ти менi не допомiг нiскiлечки. - Жартома, дорiкнула дiвчина.
  - Это моральная поддержка. - Весело вiдповiв Iлля.
  - Ох, спасибi величезне, за твою допомогу.
  - Да, тебе было бы скучно, если я оставил бы тебя одну, а так ты и посуду помыла, и получила удовольствие от процесса. А ты, прям, стала справжней патриоткой. - У вiдповiдь вона бризнула водою на хлопця. Почалась гучна бiйка на рушниках. До цього звикли i не звертали на них увагу. Хай дурiють.
  - Вот от этого я получила удовольствие. - Iлля почав лоскотати подругу. Але шум на кухнi не вiдволiк Лану. Вона присiла до Данi. Взяла його за руку. Вони мовчали.
  
  - Бедняжка. - Зазначив Iлля, обпершись руками на барну стiйку, коли Маша пiшла проводжати Олега. - Она пытается скрывать свою боль.
  - Да. - Сумно пiдтвердила Алiна - Но мы с ней, мы ее поддерживаем. Это все так страшно. Я не знаю, как она может с этим жить. - Вона стала у таку ж позу, як i її друг.
  - Не нужно общаться с каждым первым встречным. - Злобно прошипiв Данило, у нього болiла голова пiсля випитого.
  - Ты же так на самом деле не думаешь. - Рiзко зупинила його Лана. - Почему ты злишься? Мы все очень переживаем, но не стоит винить ее. Это вина Антона, он не предупредил ее о возможности заболевания.
  - Простите, я, правда, вспылил. - Хлопець намагався нi на кого не дивитись, щоб нiхто з друзiв не помiтив його нескiнченний смуток.
  - Ну почему ты так огорчен? - Може, вiн сам скаже i не буде упиратися, як маленький.
  - Не хочу ни о чем говорить. - Мiцно Зцiпив губи.
  - Ты ее любишь? - "Нечего ходить вокруг да около." - Вирiшила Лана поставити запитання у лоб. Тiльки тихенько, щоб друзi не почули. Хоча вони були повнiстю захопленi одне одним.
  - Кого? - Вiн засовався, розгубився, але пробував прийняти невимушений вигляд.
  - Машу.
  - С чего ты взяла? - Даня намагався зобразити незадоволене обличчя. Приблизно так: "так як ти могла подумати?!!"
  - Не злись на Машу, у нее сложный период, тебе ли не знать. - Вона намагалася вмовити його, щоб вiн не вiддалявся вiд них, щоб бути якнайдалi вiд Машки.
  - Он сложный для всех нас. - Йому було нестерпно боляче, вiн одним ковтком осушив келих.
  - Ты должен ей это сказать, только подбери момент.
  - Я всю жизнь пытаюсь подобрать момент. Я ее люблю, понимаешь? - Вiн сумно подивився їй в очi. - Я всегда ее любил, только сейчас уже не могу это скрывать. Я ревную ее. Я все сделаю, что она попросит. Даже буду просто другом.
  - Я знаю. Это сложно. Но...
  - Это не сложно. Все просто. Я ее друг. - Повторив вiн. - Как ты догадалась? - Данi завжди здавалось, що вiн досить ретельно приховує свої почуття. Насупив брови, прикрив очi. Йому боляче навiть говорити про це.
  - Когда-нибудь ты сможешь признаться ей. Подожди немного, но будь внимательным, чтобы не упустить момент. Не грусти. А знаю я давно. Это сразу видно. Только она не подозревает.
  - Не могу найти подходящий момент. А если она выйдет замуж за этого... или еще кого-то. Она, то с кем-то встречается, то уезжает за тридевять земель, то не подходящий момент и снова у нее кто-то есть. Я никогда за ней не успеваю. Я просто друг. И больше никто!
  - Ты очень дорог для нее, просто, она не знает о твоих чувствах. Даже не догадывается. Кстати, почему ее так долго нет. - Вона встала i попрямувала до виходу. Маша стояла у коридорi i тихенько плакала. - Родная моя, ну что ты опять расстроилась. - Подруга зiтхнула i пiдiйшла до неї. Цi сльози вже ставали чимось нормальним i це лякало.
  - Я навiть не можу його поцiлувати. Це так страшно. А що коли я його заражу? Вiн менi не пробачить.
  - Пойдем в комнату. Ты же с ним не кровавую церемонию проводить собираешься. А поцеловать... - Дiвчата ввiйшли у кiмнату, Лана подивилась на Даню. - Можешь пока не целоваться, раз ты так переживаешь. - Вони присiли на диван. Пара з кухнi принишкла i теж перейшла у кiмнату. Даня сидiв у крiслi нерухомо. Дивився на свою кохану дiвчину i не мiг себе змусити пiдiйти i заспокоїти її. Вiн жахливо ревнував. Йому було страшно, що вiн втрачає її. Жах сковував його тiло, коли вiн думав, що Машина можлива хвороба може забрати її назавжди. Вiн дивився на неї широко розкривши очi i не зрушив з мiсця.
  Гасло свiтло у вiкнах будинкiв, а у їх маленькiй затишнiй квартирцi горiло, поки не розквiтло.
  11.
  - Все, любi мої, я знову на роботу. Зустрiнемось о вiсiмнадцятiй години за цiєю адресою. - Вона поклала на стiл папiрець, пiдписаний її почерком, з намальованим сердечком. - Маша вибiгла з будинку, спiзнювалась. Давалася взнаки безсонна, болiсна нiч.
  - Все купили подарки к новому году? - Поцiкавилась Лана, так як тiльки в неї не вистачило часу на це.
  - Да. Но мы можем сходить с тобой. - Запропонував Iлля. Вiн не купив подарунок Алiнi. Вона весь час гуляла з ним, а вiн хотiв, щоб це був сюрприз.
  - Я не пойду. Хочется отдохнуть сегодня. Я всю ночь не спала.
  - Мы все не спали. - Сумно промовив Даня.
  - Но я слабенькая и хочу отдохнуть. - Iнодi вона буває таким скиглiєм.
  - Пусть отдыхает. - Наполiг Iлля.
  
  Друзi зiбралися i пiшли гуляти по магазинах. Дiвчина розташувалась на лiжку, закрила гардини i провалилась у сон. Вся компанiя була виснажена очiкуванням результату аналiзу. Кожен переживав по-своєму. Її розбудив дзвiнок у дверi.
  Алiна допленталась до дверей, подивилась у глазок. Там був Олег. Вона дуже здивувалася i вiдкрила дверi.
  - Привiт. А що ти тут робиш? Маша на роботi. - Повiдомила вона.
  - Можна я пройду? - Це було навiть не питання.
  - Звичайно. - Дiвчина зтисла плечима i покрутила головою в рiзнi боки, щоб остаточно прокинутися.
  - Я прийшов не до неї. - Вiн гордо пiдняв голову.
  - А до кого? - Вона здивувалася ще бiльше.
  - До тебе. - Олег сiв у крiсло i по-господарськи поклав ногу на ногу. - Ти менi дуже сподобалася. I я б хотiв з тобою це обговорити. Алiна стояла не рухаючись. "Що вiн має на увазi? Може я ще не вiдiйшла вiд сну. - Вона потерла очi. - Як це я йому сподобалася? А Маша? " - Хочу запросити тебе на побачення.
  - Пробач. - Перебила вона його, коли вийшла зi ступору. - Я не можу тобi подобатись. А як же Маша? - Її наївний тон веселив його.
  - Це не важливо. Це мiй клопiт. - Самовпевнено промовив вiн i примружив свої i без того вузькi очi. Та взагалi, чому вiн сподобався Машi? Вiн повненький, волосся укладене гелем, тонкi губи видавали не зовсiм хорошу людину. Гострий нiс. Вiн напевно просто змiг її вчасно пiдтримати, коли вона розсталась з Антоном. Можливо вiн дуже розумний. I точно багатий, вiн цього не приховує. От тiльки все це однаково не подобалось Алiнi. Олег не знав, що не на ту напав. Ця дiвчинка, мало того що правильна, так ще i дуже примхлива.
  - Нi. По-перше, Вона - моя подруга i я не збираюсь її зраджувати. По-друге, ти менi не подобаєшся i я не маю намiру з тобою йти нi на яке побачення. По-третє, вона зараз дуже ранима, їй потрiбна пiдтримка, вона отримає свої аналiзи i все налагодиться, i по-четверте, що це за нахабство, я не розумiю?!! - Дiвчина намагалась бути грубою, але у неї не зовсiм виходило.
  - Я хочу тебе, що тут незрозумiло? I що за аналiзи вона здає? Вона хвора? Що у неї? - Вiн був спокiйний, тiльки у очах промайнув агресивний вогник. Це насторожило дiвчину.
  - Нi. Нi. Нi! - Алiна починала сердитися i нервувати, що зовсiм для неї не властиво. - Вона не хвора на СНIД. - У запалi проговорилась вона. - Вона не хвора. Просто переймається. Будь ласка, йди. Я поговорю з Машею i вона нiколи бiльше з тобою не буде спiлкуватись, а я ... я ... не хочу з тобою нiкуди йти. Ти думав, що ось так, своєю появою тут, змусиш мене впасти у твої обiйми. Я не вiрю в це. Як таке взагалi може бути? Якщо вона тобi не подобається, навiщо ти взагалi їй нав'язуєшься?
  - Хотiв з нею переспати, але вона сором'язлива. Ще й хвора. Так-так. - Вiн на секунду замислився. - Я побачив тебе ти така мiнiатюрна, гарна, сексуальна. Навiщо гаяти час дарма? Маша може про це i не дiзнатися. Але я розстануся з нею. Навiщо ж менi хвора?! - Вiн розсмiявся огидним смiхом.
  - Вона сама вiд тебе пiде. - Дiвчину це страшенно розлютило.
  - А як же її кар'єра? Вона ж чекає вiд мене якусь вигоду.
  - Нiчого вона вiд тебе не чекає! Ти їй дуже подобався. Вона щира дiвчинка. Їй потрiбно трохи тепла. - Незрозумiла ненависть обуяла її. Через його нахабство i вiдношення до її подруги. Вони розiйдуться, а Машi так потрiбна пiдтримка. Вона зовсiм паде духом: "Так от значить, навiщо вiн прийшов."
  - Всi чогось добиваються, як можуть. - Олег встав i пiдiйшов до неї впритул. Вона нижче нього на голову i її колiна тремтiли. Алiна не любить конфлiктувати з людьми. Але все ж таки, дiвчина гордо пiдняла голову. I здавалось, стала трохи вищою.
  - Ти багатий хлопчик i вважаєш, що всi вiд тебе чогось хочуть. Це не так. Є щирi люди. Маша така i вона мiй друг! Вона побачила в тобi щось хороше. Вона вже не в вперше помиляється. Ти думаєш, тобi всi повиннi i не можуть встояти перед твоїм его. Це не правда! I я тебе розчарую. - Випалила вона, сама того не очiкуючи. Хотiла перевести подих. У цей момент вiн вп'явся в неї своїми тонкими губами. Дiвчина намагалась вiдбиватися, але вiн мiцно тримав її за волосся. Їй було бридко. Алiна вдарила його своїм маленьким кулачком у живiт. Олег зiгнувся i зойкнув. Вона звiльнилася вiд його хватки i вiдбiгла в iнший бiк кiмнати. Ближче до кухнi. Там можна встигнути схопити щось гостре й спинити його, налякати. Вона схопила якийсь телефон зi столу.
  - Геть звiдси! - Закричала вона. - Я викличу полiцiю!
  Хлопець розiгнувся i впевненою ходою пiдiйшов прямо до неї. Дiвчина розвернулась i намагалася схопити нiж або ще щось, але нападник вхопився за її сорочку i пiдтягнув до себе. Олег вже не збирався зупинятися. Вона крикнула, хотiла вирватися з його хватки, не встояла на ногах, стала втрачати рiвновагу. Вона немов маленьке кошеня в його руках. Вiдчула що падає. Алiна вдарилася головою об барну стiйку. Олег не встиг її пiдхопити, пролунав глухий страшний звук, вона впала всiм тiлом на пiдлогу. Хлопець перелякався, пiдскочив до її тiла. Бiдна дiвчина лежала не рухаючись. Олег збагнув, що пояснити таке буде важко i не чекав такого повороту подiй. Вибiг з квартири, залишивши дiвчину безпорадно лежати на пiдлозi. Але в нього вистачило совiстi, пiдбiгши до машини, викликати швидку. Вiн буде все заперечувати. У нього є люди, якi зможуть пiдтвердити, що вiн у цей час був з ними. Хлопець швидко завiв авто i зник з мiсця злочину.
  12.
  Друзi пiдходили до будинку з повними пакетами подарункiв, смiялися, згадуючи, як Iлля не мiг визначитись з вибором браслета. Даня у пiднесеному настрої. Вiн трохи розвiявся.
  Помiтили бiля свого пiд'їзду машину швидкої допомоги. Спинились на хвилинку. По шкiрi пробiгли мурашки. Наче нiхто i не вiдчув недобре. Вони поспiшили додому. Раптом Лана помiтила, що виносять дiвчину. Вона ахнула, вiдчула, що кров похолола, цей момент чiтко закарбувався в її пам'ятi. Кинула пакети i на неслухняних ногах пiдбiгла до лiкарiв. Даня пiдняв пакети i не вiдразу зрозумiв, що сталося. Iлля стояв, нiби вкопаний в землю, блiдий i не мiг зрушити з мiсця. Пiсля повiльно пiдiйшов до машини.
  - Что произошло?! - Майже кричала Лана. Поглянула на свою подругу. Її обличчя втратило свiй колiр, нiс був розбитий, i видно, як кров запеклася на щоках. Дiвчина ледь сама не зомлiла. "Что же это с нами со всеми происходит?!"
  - Вона без свiдомостi. Це ваша сестра? - Спокiйно спитав лiкар.
  - Это моя подруга. Что... Что с ней? - Їй не вистачало повiтря.
  - Нас викликав чоловiк, сказав, що дiвчина вдарилася головою об стiйку. Нам потрiбно поквапитись, обстежити її та привести до тями. Ви їдете?
  - Да. Да. Да! - Вона боялась вiдiйти вiд нього. В очах все помутнiло.
  - Залазьте в машину. - Вiн вказав на вiдкритий автомобiль. Її кров у венах заледенiла.
  - Мальчики, закройте дверь квартиры. Я позвоню вам и скажу, в какой мы больнице. Подъедите.
  - Хорошо. Только сразу! - Крикнув Даня. Iлля так i стояв, не рухаючись, навiть його губи зблiдли. Алiну помiстили всередину машини. Швидка, видаючи несамовитий звук, який вiдгукувався глибоко всерединi, поїхала. Хлопцi швидко забiгли в квартиру. Дверi були вiдчиненi, але нiчого не зникло. Крiсло перевернуто, а решта на своїх мiсцях. Тривога охоплювала серце. Хоча вони вже давно знали, що тут щось вiдбулось. У кухнi валявся розбитий телефон, близько барної стiйки невелика пляма кровi, але друзi остовпiли. Це було дико. Це жахливо. Алiна. Така беззахисна, вразлива, маленька. Хто посмiв її образити? Що тут сталося? Чому? Це її кров.
  Вони кинули пакети на пiдлогу. Хлопець пiдiйшов до того мiсця, де були плями i знову закляк, дивлячись на них. Даня перевiрив дверi. Її не взломали. Зовсiм не зрозумiло.
  - Илюх, она сама открыла дверь. - Безнадiйно винiс рiшення Даня. Його друг стояв коло плям кровi, стиснув кулаки i широко розплющеними очима дивився на цей слiд злочину.
  - Почему мы оставили ее одну? - Твердо вимовив вiн. У ньому щось зламалося. У грудях защемило, можливо, тiльки в цей момент вiн зрозумiв, наскiльки ця руда дiвчина йому дорога. Як же таке могло статися?
  - Ну, кто же знал. - Вiн пiдiйшов до Iллi i поплескав по плечу. - Она сама открыла дверь. Она не боялась этого человека. Кто же знал. Алинка сильная, она придет в себя и сама все расскажет. - Пiдтримав друг. Вiн бачив, як важко Iлля сприйняв усе це.
  - Если с ней что-то произойдет...
  - С ней все будет хорошо. Давай все уберем, чтобы еще больше не травмировать Машу. И я сейчас позвоню Лане. Она там наверно сама не своя. - Подивився на Iллю. Той не вiдривав погляду вiд кровi. - Я сам уберу, а ты позвони и вызови такси. Сейчас поедем.
  Даня намочив ганчiрку й витер кров своєї подруги з пiдлоги. Це жахливо. Це нереально. Йому не було неприємно, йому було моторошно, що хтось посмiв образити одну з його маленьких, любимих дiвчаток.
  13.
  "Опять больница. - Сумно подумала Лана сидячи в коридорi i перебираючи свої пальцi. Миготить свiтло денної лампи i наводить ще бiльшу тугу. - Что все это значит? Что происходит? Ах, Мои девчонки. Это непостижимо. Обе пострадали. За что? Я их так люблю. И я совсем свихнулась. Да и Даня доводит себя. Почему все так сложно? Почему у всех проблемы? Когда же все наладится? Только бы Алинка пришла в себя. Кто мог такое сделать?..." - Її роздуми перервав лiкар, який вийшов з палати. Але дiвчина, навiть не запам'ятала, як вiн виглядає.
  - Ми зробили комп'ютерну томографiю. У неї Ушиб мозку, середнього ступеня важкостi i розбитий нiс. Переломiв черепа немає. Крововиливiв теж немає. Все буде добре. Вона поки що не прийшла до тями. Коли Алiна опритомнiє, продiагнозтуєм, чи немає нiяких iнших вiдхилень. Але пiсля цього треба буде вiдпочивати i лiкуватися. Це все дуже серйозно. Головне, щоб вона швидше отямилась.
  - Что У нее может быть? - Тремтячим голосом спитала подруга.
  - Невеликi втрати пам'ятi, оглушення. Пiсля виходу з несвiдомого стану, можуть вiдзначатися, тривалий перiод, загальмованiсть, ретроградна i антероградна амнезiя. Здебiльшого, спостерiгається багаторазова нудота. У подальшому, постраждалих турбує головний бiль, запаморочення, шум у вухах, тяжкiсть в головi, затуманення зору, тощо.
  - Она выздоровеет? - Її очi були мокрi вiд слiз.
  - Звичайно, не хвилюйтесь, вона молода дiвчинка. Головне, що немає порушень у мозковiй дiяльностi. Можете пройти до неї.
  - Спасибо, доктор, что позаботились о ней. - Лiкар пiшов. Лана увiйшла до палати i застигла на порозi, не могла пiдiйти ближче. Дуже страшно бачити свою близьку людину ось так, без руху. Ще лiкарняний запах душив її. Вона пересилила себе, пiдiйшла до лiжка i взяла її за руку. Долонька була тепла, але млява. Медсестри прибрали кров з обличчя, тепер видно розпухший нiс, який мiняв дiвчину, що її не можна було впiзнати. Подруга побачила на столику холодний компрес i акуратно приклала до Алiнiного обличчя.
  - Что случилось, родная моя, мы же вышли на пару часиков? Кто тебя посмел обидеть? Открой глазки, скажи мне.
  Дверi палати вiдкрилися i ввалилися хлопцi. Iлля пiдбiг з протилежного боку i став швидко розглядати, чи все нормально з пацiєнткою. Даня обiйняв Лану, яка, тремтiла усiм тiлом.
  - Что сказал врач? - Вимогливо спитав Iлля. В його очах застиг гнiв i занепокоєння.
  - С ней все будет хорошо. У нее травма средней тяжести. Нет ничего страшного.
  - Тогда почему она еще не пришла в себя? - У нього була панiка.
  - Скоро она очнется. Только ее реакция будет заторможена и она может ничего не помнить. - Заспокоювала Лана.
  - Так что, она может не помнить, кто это с ней сделал?!!
  - Она вспомнит, но позже. Врач сказал, что им позвонил мужчина и назвал точный адрес. Кто это? Я не понимаю, кто хотел ее обидеть? - У Лани досi був шок.
  Довго розмовляли про це, придумували, здогадувались, що могло трапитися. Що тепер робити i Даня згадав про Машу.
  - Что же нам с ней делать? Маша вас будет ждать.
  - Я не пойду. - Твердо вирiшив Iлля. - Я останусь с Алиной. Вдруг она очнется. А вы идите. Дань, пойди, пожалуйста. Маша ужасно расстроится, если будет одна только Лана. Она так старалась для нас всех.
  - Ладно. Я так не хотел снова встречаться с этим придурком. Он мне совершенно не нравится. Я не хочу видеть его около Машки. - Гiркота у його голосi засмутила друзiв ще бiльше.
  - Только вы ей не говорите, пока она не исполнит свое задание. Скажите, что мы с Алиной решили отдохнуть. Или что-то еще придумайте. Она и так еле держится. Работа ее так радует. Потом, когда будете идти домой, можете рассказать, что произошло.
  - Хорошо. Что-нибудь придумаем. Но у меня тоже совершенно нет желания идти на бессмысленный концерт, если Алинка здесь в таком состоянии.
  - То, что мы все будем тут, тоже никак не поможет. Я с ней останусь, чтобы ей не было страшно, когда она придет в себя. - Iлля погладив її по волоссю.
  - Тогда, я схожу в столовую, куплю тебе что-нибудь перекусить. - Запропонувала Лана.
  - Я не хочу.
  - Это необходимо. Ты собираешься здесь на всю ночь оставаться? - Здогадалась дiвчина.
  - Да.
  - Тогда не спорь.
  
  
  14.
  Лана i Даня пiдiйшли до величезного концертного залу. Що освiтлювався двома прожекторами i безлiччю рiзнокольорових вогнiв. Захоплююче видовище. Шикарнi, дорогi автомобiлi пiд'їжджали до центрального входу. З них виходили вбранi у дизайнерськi костюми люди.
  Друзi були стомленi, засмученi та замученi. Довго шукали Машу з Олегом. Знайшли їх бiля чорного входу. Олег вiддав їм запрошення, i повiсив на шиї перепустки. Пiдозрiло подивився.
  - А чому вас тiльки двоє? - Вiн хвилювався за Алiну. Йому було цiкаво, що ж вони скажуть. У них такий жахливий вигляд.
  - А-а, эти двое очень устали и решили остаться отдохнуть. - Намагався виправдатися Даня.
  - Нi за що не повiрю, що вони просто втомились. Що сталося? - Маша вся на нервах.
  - Может у них свидание. - Зробила припущення Лана. - Не переживай. - Машу не зовсiм задовольнила вiдповiдь подруги, але вона вирiшила, що краще повiрити. I так надто багато напруги на один вечiр.
  - Iллюша вчора, голоснiше за всiх кричав що пiде. - Все ж вона не могла заспокоїтись.
  - Кто их знает. Не думай о них, не захотели - многое пропустят. Ты такая красивая. - Лана намагалась змiнити тему.
  - Дякую. Правда, гарна сукня? - Вона трохи розтягнула спiдницю, щоб друзi мали змогу роздивитись. Сукня темно зеленого кольору, довга, з тонкої тканини. Прекрасно пiдкреслювала її фiгуру.
  Вона накинула на плечi коротку куртку, яка зовсiм не пасувала до її прекрасного вбрання. Iдеальний макiяж i зачiска. Легкий аромат її улюблених парфумiв, якi вона берегла для особливих моментiв. Сладкуватий Персик, освiжаючий зелений чай, завершувало все це, нотки бiлої орхiдеї. Олег обiйняв її. Даня зцiпив зуби i напружився. Його нiздрi почали рухатися. Вiн злий. Вiн ревнує.
  - Нет. - Лана рiзко глянула на нього. - Они решили. Пойдем, наконец-то. Очень хочу все увидить своими глазами. - Загрозливий тон налякав злочинця. Лана не хотiла, щоб у свiй зоряний час її подруга все ж таки не витримала, i вибухнула страшною iстерикою. Нерви-то не залiзнi. Не вистачало ще, щоб Маша сидiла на пiдлозi цiєї знаменитої будiвлi i ридала без зупинки. Цей Олег став її дратувати.
  - А чому ви не при парадi? - Маша пiдозрювала щось недобре. - Ти навiть без макiяжу.
  - Машуль, была очень занята, мы чуть не опоздали, долго выбирали подарки.
  Олег зрозумiв, що вони все приховують вiд подруги. I не став бiльше нiчого питати. Вiн страшенно хвилювався. Вiн жорстока людина, але не хотiв ставати вбивцею. Хлопець так само зробив висновки, що вони нiчого не знають, а значить, Алiна ще не прийшла до тями. Вiн щось вигадає.
  - Тодi поспiшаємо, ви проходьте через головний вхiд, там вказанi вашi мiсця. Так само, там є допуск за лаштунки. Тiльки не розполохайте зiрок. Вони з охороною. Машуля. - Вiн поцiлував її руку. - Бiжи, оператор чекає. - Судома пройшла по руцi Данила. Вiн не подав виду.
  Всi пройшли всередину. Зал розкiшний: блиск, лампи, величезна кришталева люстра знайшла притулок по центру високої стелi. Стiни бiлого, червоного кольору, з золотим оздобленням. Бiлi сходи з червоним килимом. Рiзьбленi арки. Красивi картини. Яскраве свiтло рiзало очi, Лана примружилася.
  Все на найвищому рiвнi. Присутнi панi та панове в елегантних сукнях i костюмах, у дорогих манто, напудренi й нафарбованi; обiймалися, цiлувалися при зустрiчi. Сплетення дiйсно п'янких, шикарних ароматiв дивувало дiвчину. Вона впiзнала кiлька запахiв: Paco Rabanne, Nina Ricci, Armand Basi i звiсно ж Dior. Лана i Даня видiлялись з цiєї гламурної публiки. Джинси, звичайна сорочка, добре, хоч Даня не був у кросiвках.
  Багато вiдомих людей, голова шла обертом. Але цi персони не представляли жодного iнтересу, нi для нього, нi для неї.
  - Я не хочу идти в зал, лучше, давай прогуляемся, мне необходимо подумать. - Запропонувала дiвчина.
  - Давай лучше пойдем к Маше и будем около нее. Она что-то подозревает. Не хочу, чтобы она сорвалась.
  - Дань, пойди к ней. Со мной, ничего не случится я выпью кофе и позвоню Илюше.
  - Точно? - Iронiчно запитав вiн - Может, лучше я пойду с тобой? - Вiн пiдозрiло подивився на неї.
  - Нет, ты прав. Иди к Маше. Я немного развеюсь. Ничего со мной не случится. Встретимся в зале попозже.
  - Хорошо. Звони если что. Я найду тебя. - Парубок хвилювався за обох своїх подруг, але розiрватися не мiг. А ще, Ланi було так боляче дивитись в його сумнi очi. Ну чим вона може допомогти?
  - Иди. Хорошо.
  Лана залишилася одна: "Где же здесь можно что-нибудь перекусить? Есть ли здесь тихое место?". - Вона пройшла крiзь натовп непомiченою. Хтось попросив показати її запрошення.
  - А-а, ви журналiст? Тiльки не дiставайте нiкого дурними запитаннями. - Сказав двометровий охоронець, iз добрим виразом обличчя.
  - Да нет. Здесь есть тихое место? Мне нужно позвонить. - Дiвчина думала про свої земнi проблеми.
  - Ой, ви тут не знайдете тихого мiсця. Може там за гримерками. - Вiн махнув рукою у бiк.
  - Дякую. - Вона минула вздовж довгого яскраво освiтленого коридору, там метушилися й бiгали в рiзнi сторони хлопцi з балету. Продюсери i агенти носилися з телефонами, кричали в трубку i сварилися з усiма оточуючими. З одним iз них вона зiткнулась. - Даруйте. - Ввiчливо сказала дiвчина. Але чоловiк побачив на її грудях запрошення для журналiста, фиркув i пiшов далi.
  - Пускають тут усяких. - Але Лана навiть не збиралась ображатися на нього, тiльки подумки пожалiла Машу, що вона вибрала собi таку професiю.
  Дiвчина йшла далi. В кiнцi коридора повернула на право, там вже не так свiтло, майже не було дверей i людей. Хоча вона побачила пару знайомих облич. Тiльки не знала, як їх звуть. Мабуть дуже вiдомi люди, якщо навiть вона їх знає. Якась вродлива спiвачка, вона була яскраво нафарбована, i її неможливо було не впiзнати. Артистка обiйшла дiвчину стороною i пильно подивилася, але коли Лана пройшла далi неї, та зiтхнула з полегшенням. "А здесь правда интересно! - Подумала вона. Ось пробiгла солiстка однiєї групи. - Хм, она в жизни выглядит на много лучше чем на экране, такая маленькая. А вот еще один молодой певец. Такой смешной." Вона дiстала телефон i намагалась знайти мiсце, де буде гарний зв'язок.
  Хтось розспiвувався. Чути навiть за зачиненими дверима. Балет сидiв на пiдлозi, у них такi чуднi костюми: хлопцi та дiвчата нiби замотанi чорним скотчем, iншi, в пишних рiзнокольорових спiдницях.
  Всi поглядали на Лану i дуже дивувалися, чому вона нi до кого не пiдходить. Ось i справжнi журналiсти. Вони притиснули екстравагантного чоловiка до стiни. Вiн теж спiвак. Охорона стояла у нього за спиною. Папараццi тикали мiкрофон чоловiковi в обличчя i навипередки ставили питання. Ну звичайно вона його впiзнала. Такий високий i статний. Дiвчина дуже любила його пiснi у дитинствi. А вiн майже не постарiв. Як добре, що вона сюди зайшла. Бо цiкаво ж, ну, правда. Лана почула запах кави i попрямувала на пошук його джерела. Повернула налiво, уткнувшись у телефон. Ось тут є зв'язок. Нарештi бiльш-менш тихо. Весь шум залишився позаду. Дiвчина дiстала з кишенi джинс кiлька монет i стала набирати номер Iллi. Пiдiйшла до кавового автомату i закинула монетки. Вибрала каву з молоком. Згадала, що сьогоднi навiть нiчого не їла. Автомат запрацював. Запах напою посилився. Вона чекала з нетерпiнням. В животi бурчало. Кава з автомата - це не верх досконалостi, але хоча б щось. Почулися довгi гудки. Вiн узяв трубку i майже пошепки, ледь чутно сказав.
  - Да.
  - Илюш, что там? Как она? Еще не пришла в себя? - Їй було погано чутно.
  - Без изменений. Я говорю с ней. Она еще ничего не слышит. Я очень волнуюсь. Как там Маша?
  - Не очень-то она нам и поверила. Еще этот Олег, задает слишком много вопросов. Маша сейчас увлечена, ее легко обмануть, а он не понимает, что я пытаюсь сменить тему. Но с ней Даня, она уже работает, а я хоть кофе выпью, передохну. Не хочу я этого концерта. Я хочу, чтобы Алинка пришла в себя побыстрее и рассказала, что случилось. - Тримала телефон плечем, руками намагалась вiдкрити пакетик з цукром.
  - Лана, я очень за нее боюсь. - Голос видавав його хвилювання.
  - Я тоже боюсь. Давай дождемся утра. Тебе что-то нужно? Может, после концерта, тебе подвести покушать?
  - Не стоит, мне кусок в горло не лезет. - Цукор розсипався, вона вилаялась, було жахливо незручно.
  - Может...
  - Отдохни немного. - Перебив її парубок. - Завтра утром приезжайте. Берегите Машу, у вас есть с собой, может, какие-то успокаивающие капельки. Она не выдержит такого напряжения. - Вiн говорив дуже тихо. - Все, пока. Если она очнется, я позвоню.
  - Пока. - Сумно сказала Лана. Їй хотiлось заплакати. Та зараз не можна. Кава розливалася, вона спробувала прибрати телефон i взяти стаканчик зручнiше. Повернулась i страшенно перелякалась. Упустила каву. Напiй облив її i кеди того, хто її налякав.
  - Пробач менi. - Це Денис. Вiн узяв серветки з автомата i спробував витерти її джинси.
  - Ты меня прости. Я... я не ожидала. - Виправдовувалася дiвчина. Її серце калатало. Вона жестикулювала руками. - Я ... я сама. Вытру. - Акуратно забрала серветку з його рук. - Ничего страшного. Я и тебя намочила. Прости. - Вона витирала свої штани, але тут спинилась, усвiдомила що вiдбувається, пiдняла очi i зустрiлась з його привiтним поглядом. Нiби жаром обдало все тiло, навiть пальцi на руках стали страшенно гарячими. Вона спробувала взяти себе у руки.
  - Ось ми i знову зустрiлись. - Його очi сковзнули на її запрошення. - Ти журналiст? - Вiн щиро чекав на вiдповiдь i не вiрив своїм очам.
  - Нет. - Сумно вiдповiла Лана, пiдняла порожнiй стаканчик з пiдлоги i викинула його у смiттєвий бачок.
  - Тодi звiдки у тебе ця перепустка i що ти тут робиш? - Затинаючись, запитав вiн. На цей раз, його пiдозри виявились на диво болючими. Всi докази на лице. Такi перепустки не роздають на право i на лiво. I йому вперше хотiлось думати про людину краще, нiж те демонстрували докази.
  - Хотела выпить кофе.
  - Для цього необхiдно було пройти весь цей важкий шлях? - Вiн їй не довiряв i його це засмучувало.
  - Я не знала куда иду. Хотела найти тихое место и что-нибудь перекусить. - Дiвчина почала усвiдомлювати, що ось вiн, знову перед нею, власною персоною. Її тiло затряслось дрiбним тремтiнням. Хоча чому дивуватись, сьогоднi було багато приводiв для нервового зриву. I це не обов'язково його вина. Причина зовсiм не у ньому. "Он такой красивый!" - Думала вона. Хоча Денис не був еталоном краси. Ще й з цiєю його новою стильною зачiскою. Вона йому зовсiм не йшла. Вiн же не пiдлiток.
  - Хм, тодi ти не сюди зайшла. - Парубок розсмiявся i озирнувся. "Вона мене обманює? Щось з нею не так? Лана суцiльна загадка. Але ця дiвчинка така рiдна для мене. З ким вона розмовляла? У неї певно, якесь потрясiння. Шкода. Несе на своїх тендiтних плечах якийсь тягар. Вона знову така сумна. Я хочу, щоб вона посмiхнулася. Хм, знову вона без макiяжу. Не боїться показатися так на людях. Хоча вiн їй зовсiм не потрiбен. Такий смiшний одяг: джинси i звичайна сiра кофтинка. Вона прийшла на захiд року, i навiть якщо вона журналiстка, чому так одягнена. Чи їй байдуже? "- У нього була цiла купа питань до цiєї таємної особи, але вона перервала його думки.
  - Еще раз возьму кофе, опять извинюсь перед тобой и уйду. - Сумно мовила вона.
  - Не йди, будь ласка. Це ж я тебе налякав. - Денис покачав головою. Вона пiдняла очi i здивовано подивилась на хлопця. Вiн квапився говорити, через це затинався сильнiше. - Мiй вихiд приблизно, - хлопець дiстав телефон i подивився на час. - Через годину, може трохи бiльше. Я теж хотiв випити кави, i маю тебе пригостити. Чи ти хочеш побачити концерт? - Мiж iншим запитав вiн i не чекаючи на вiдповiдь продовжив. - Тiльки давай вийдемо звiдси, через цей вихiд. Тут недалеко готують дуже хорошу каву.
  - Я больше люблю чай. - Вона хитро посмiхнулась.
  - Чай, там теж непоганий. Ходiмо! Якщо ти не зайнята. - Його вiдкритий погляд допомiг їй Дивно. У нього абсолютно стандартна зовнiшнiсть, але енергетика феноменальна. Поруч з ним, вiдчуваєш незвичайне внутрiшнє збудження. Бачиш його вiдкритий погляд, його широку, щиру посмiшку i вiн пiдкорює тебе. Ден спокiйний, тихий чоловiк, але спiлкування з ним ти нiколи не забудеш. Немов Прокидаєшся, дивишся на свiт iншими очима, вiдкривається те, чого ти ранiше не помiчав, що ти ранiше не цiнував. А коли вiн на сценi, то зачаровує, гiпнотизує, закохує у себе глядача. Як часто Лана чула: "От нiколи не любив творчiсть " DAF2V ", але потрапивши на їх концертi, вiдчув справжнiй, живий виступ, енергетику, якiсть. Не можу тепер лишатись байдужим." Лана не розумiла, як, така звичайна, маленька людина, може так пiдкорювати серця мiльйонiв людей.
  Вона ще не знала про його темнiй сторонi. Але в цей момент, Лана вiдчувала себе маленькою дiвчинкою, що потрапила в казку i зустрiла прекрасного принця. Вона вiдчула на собi його чарiвнiсть.
  - Пойдем. Я не хочу здесь быть. - Вона знову його здивувала. Такi заходи привертають вершки суспiльства, а ця дiвчинка хоче втекти звiдси. Нi, вона точно не журналiстка.
  - Зараз, я вiзьму одежу. - Хлопець засяяв. Вiн зайшов в одну з кiмнат i швидко вийшов, пояснюючи комусь, що вiн ненадовго. - Це моя. - Вiн допомiг їй одягнутися. I сам накинув куртку одного з учасникiв групи.
  Дiвчина вiдчула його запах. Вона чiтко впызнала корицю, м'яту i грейпфрут. Розкiшний, владний i теплий аромат. Вiн взяв її за руку i вони пiшли до чорного виходу. Охорону не здивувала їх втеча. Холодний вiтер, обпалюючий снiг збиваи з нiг. Було досить темно, не те що на центральному входi, вона намагалась дивитися пiд ноги, слизько, її угi не мали стiйкої пiдошви, але вiн мiцно тримав її за руку. Добре, що пройтися треба було не дуже далеко. У торцi наступного будинку знаходилась зовсiм маленька кав'ярня. Вони вскочили всередину, струсили з себе снiг та всiлися за столик. Це колишня квартира, перероблена пiд кав'ярню. Невелика кiмнатка, в якiй знаходилося близько семи столикiв. Iнтер'єр виконаний у кавових тонах. Свiтло-кремовi стiни з темно коричневими квадратами, легкi завiски, темних кольорiв. Ця гармонiйнiсть вразила Лану. Дуже затишно i тепло. Офiцiантка пiднесла меню i її сiре обличчя осяяла широка усмiшка, ну звичайно, вона впiзнала Дениса.
  - Дякую. - Сказав вiн i теж посмiхнувся у вiдповiдь, вiн дуже вихований. Одразу ж перевiв погляд на Лану i замилувався її рисами. - Дивись, який тут вибiр. Ти яку каву любиш?
  - Не знаю. Я люблю чай, любой. А кофе... наверно с молоком. Всегда хотела попробовать разные рецепты и выбрать. Это моя давняя мечта...
  - Класна iдея. Давай поекспериментуємо. - Пiдхопив вiн. - Зараз ми спробуємо здiйснити твою мрiю. Дiвчина. - Звернувся вiн до офiцiантки. Вона практично пiдбiгла до нього. Хоча старанно плiткувала з барменом про новоприбулих гостей. - Можна нам, по двi чашки кави, усiєї, яка у вас є. I кiлька шматочкiв ваших кращих тортiв.
  - А может, по одной. Мы столько не выпьем. Нам нужно только попробовать. И хватит только кофе.
  - Добре, по однiй. I хоча б один шматочок. - Ден посмiхнувся дiвчинi. Та зашарiлася i поквапилась вибрати найкращий торт. Коли вони нарештi лишилися удвох вiн заговорив. - Розкажи менi, будь ласка, про себе. - Вiн благально дивився на Лану.
  - Хорошо. Что тебя интересует? - Вона так само милувалася його рисами. I навiть не намагалась флiртувати.
  - Все. Вiд самого початку. - Серйозно сказав Денис.
  - Я родилась в одном маленьком, но развивающемся городке, тогда еще в Советском Союзе, на востоке нашей теперешней страны. - Помпезно почала вона. Але вiн її не зупиняв. Тодi вона посмiхнулася. - Ну, ладно. Я со своими друзьями приехала к нашей подруге погостить. Она у меня журналистка. - Дiвчина взяла в руки пластикове запрошення. - Ее парень пригласил нас и мы пришли. Вот и вся история.
  - А що з тим хлопцем, з яким ти сварилась, коли ми познайомились з тобою?
  - Он уехал домой. Мы расстались. И мне от этого только легче. - Вона зiтхнула i подивилася в стiл. Тим часом їм пiднесли перших три чашечки кави. - По половинке. - Запропонувала вона i засмiялась.
  - По половинцi. - Вiн задивився. "Вона посмiхається! Вона так мило посмiхається!" - Вони випили по декiлька ковточкiв i помiнялись чашками, як дiти. Ден був безмежно щасливий, що зустрiв її так несподiвано. Бо ще залишалася цiла година до виступу i вiн не знаходив собi мiсця. Вже перевiрив всю пошту, подивився новини, написав у твiттерi: про жахливий настрiй, яка страшна ситуацiя в нашiй країнi i як вiн хоче виступити. Як це добре, що вiн вийшов випити кави саме в цей момент. - Ти чимось засмучена, коли я пiдходив до тебе, ти з кимось розмовляла по телефону i тон у тебе, був досить сумний. Пробач, що мимоволi тебе пiдслухав.
  - Ой. Это долго рассказывать. - Туманно сказала вона.
  Їм принесли десерт, Ден пiдставив його Ланi. Вона нахилила голову i жестом показала, що це зовсiм не обов'язково. Але її шлунок говорив протилежне.
  - Ми не поспiшаємо у нас ще цiла година. - На секунду їй здалося, що вiн перестав затинатися.
  - Я не хочу нагружать тебя своими проблемами. Нет. - Вона покачала головою.
  - А якщо тобi стане легше? - Все ж їй здалося.
  - Не станет. Если бы разговоры могли помочь. - Вона важко зiтхнула.
  - Це через твою подругу. - Вiн пам'ятає.
  - Хм, да. Только уже из-за другой. - Лана закусила губу, коли пригадала сiре обличчя Алiни з краплями червоної кровi. Вона це нiколи не забуде.
  - Гаразд. Якщо не хочеш говорити про це, то скажи, якi в тебе i твоїх друзiв плани на пiслязавтра.
  - Только пойти в больницу и навестить Алинку.
  - Тодi, пiсля того як провiдає її, я запрошую вас на наш сольний концерт. - Вiн простяг їй свiй телефон. - Запиши свiй номер. - Дiвчина почервонiла i записала номер. Офiцiантка пiдносила все бiльше i бiльше чашок, склянок, келихiв. Скоса поглядала на Лану. Їй було дуже цiкаво, хто ж ця незнайомка. Ден зберiг номер, прибрав телефон у кишеню i скуштував кави з красивого келиха, простягнув дiвчинi. - Спробуй. Це дуже смачно. Скажи, тобi подобається мiй гурт? - Це було провокацiйне запитання. Дiвчина засоромилась. "Что же мне сказать? Что я скрываюсь от его песен как только могу." - Iронiчно подумала Лана.
  - Я не слежу за шоу-бизнесом. Мне это совсем не интересно. Когда ты подошел ко мне в кафе, я даже не поняла кто ты. Я слышала несколько ваших песен. Мне понравилось, а нам еще не пора идти? - Вона намагалась змiнити тему.
  - Твоє обличчя здається менi знайомим. - Вiн навiть не знав, хотiв натякнути їй на їх духовний зв'язок чи намагався витягти iнформацiю. Розумiв тiльки те, що не хоче втрачати її з виду.
  - Это я точно могу сказать, мы с тобой никогда в жизни не встречались. Но давай не об этом.
  - У мене є таємниця. Я спробую тобi розповiсти, згодом. А зараз хочу ще щось про тебе узнати.
  "Что у него за тайна? На что он намекает? Нет. Я не должна испытывать ложных надежд. Я ведь не шизофреник, пока еще могу отличить выдумку от реальности. Хотя уже становится сложно." - Лана навiть перестала їсти.
  - У меня тоже есть тайна. У всех они есть. Только не все можно рассказывать, так как не каждый человек может понять, что происходит у тебя внутри. Я поделилась своей, только с одним человеком. Она мой лучший друг, поняла и поддержала меня. Это приятно. Тогда ты не чувствуешь себя на столько умалишенной. - Лана заiнтригувала хлопця.
  - Ти, колись, думала про те, щоб працювати у шоу бiзнесi? - Ден намагався перевiрити правдивiсть її намiрiв.
  - Нет. - Вона була незадоволена i здивована. Нiколи про це не думала i не збиралась жити у цьому фальшивому свiтi. Дiвчина була вражена таким запитанням.
  - Чому? Всi цього бажають i я мiг би тобi допомогти.
  - И ты хочешь, чтобы я пела или танцевала? - Вона засмiялась. - У меня нет таких талантов.
  - У багатьох його немає. Але люди вчаться.
  - Спасибо. Я никогда этого не делала и не собираюсь. Только талантливые люди должны украшать сцену. Я выбрала свой путь. Пока карьера не сильно складывается, но мне нравиться, чем я занимаюсь. Полезным делом. Шоу - это не мое. Я боюсь сцену. Наверно. Сейчас слишком много звезд эстрады. Они появляются и исчезают. Я даже не знаю их имен. Тебе нравится твоя работа? Сколько ты уже этим занимаешься? Наверно давно.
  - Так. Я без цього жити не можу. Ми бiльше п'ятнадцяти рокiв, я сподiваюсь, радуємо наших слухачiв. - Його очi горiли незрозумiлим блиском.
  - Тогда это твое и я очень рада за тебя, но я...даже не стоит обсуждать. - Її вiдповiдь здивувала його вкотре. Вiн ще не зустрiчав таких категоричних дiвчат. Багато хто, якщо не вiдповiдав одразу "хочу", то викручувались, не даючи точної вiдповiдi. Лана ж була категорична. - Вот, например, ты занимаешься каким-то делом, это твоя работа. - Пояснювала вона. - И представь себе, если у тебя вдруг появится огромная сумма денег, и ты можешь больше не работать, хоть всю жизнь. Ты бы бросил свое дело?
  - Нi. - Без роздумiв вiдповiв вiн.
  - Значит это твое. И это счастье - заниматься любимым делом. Я, конечно, не говорю, что будь у меня много денег я бы осталась работать в той фирме. Но и на сцену я бы не захотела. Я бы все равно занималась чем-то полезным. Например, купила бы себе заводик в небольшом городке и помогла бы с развитием этого места. - При цьому монолозi вона соромилась, жестикулювала руками. Вiн посмiхався. Це так наївно. - Очень вкусно! Попробуй. - Вона простягнула йому шматочок торта. Вiн спробував його.
  - Правда. Я тут часто буваю. Але цей, куштую вперше. - Ден ще раз подивився у її очi. - Я хотiв сьогоднi виконати одну пiсню, але зустрiвши тебе, хочу заспiвати дещо зi старого репертуару. - Вiн пильно подивився на неї. - Ти ж пiдеш на наш виступ? Зрозумiєш ти чи нi. Сподiваюсь що так. Я спiватиму для тебе. - Вiн не мiг позбутися цiєї мани. Стiльки рокiв вiн боровся з нею, iгнорував, але перемогти так i не змiг. Хотiв доторкнутися до її губ. Вона так близько. Тут, з ним. I не намагається втекти. Денис вперше так легко спiлкувався з новою людиною. Хоча, з Ланою це й не дивно.
  - Для меня? - Вона трохи вiдсторонилась, вiд здивування заплескала очима.
  - Так. Хочу почути твою думку. А чим ти займаєшся у реальному життi?
  - Я работаю в небольшой фирме, сотрудничаем с тяжолой промышленностью. Но я, скорее всего, буду оттуда уходить. Я рассталась с Костей, больше меня в том городе ничего не держит. Да и устала я от него. Возможно, вернусь к родителям. И Маша приглашает меня переехать сюда к ней. Ей сейчас нужна моя поддержка. - Ледве чутно вiдповiла вона.
  - Це чудово! - "Вона буде жити тут! Що може бути краще. Ось тiльки Ксюша ... "- Ця думка сильно зiпсувала його настрiй. Ця жынка тимає його в своєму залiзному кулацi.
  - Я пока не решила. Здесь тоже придется начинать все сначала. - Сумно зiтхнула.
  - А може, все з чистого листа. - Ден хотiв змiнити її точку зору, на бiльш оптимiстичну.
  - Хм, возможно. - Його муза на мить замислилась, уявляючи, як же все помiняється. Адже розрив тривалих стосункiв - це переломний момент. А переїзд в iнше мiсто - це взагалi нове життя.
  Вона зовсiм далека вiд шоу-бiзнесу, парубка це неймовiрно радувало. Все складалося якнайкраще. А Лана змогла трохи розслабитись i спiлкуватися з ним не як з привидом, а як з людиною, яку знає все життя.
  - Моя жизнь довольно скучная, только мои друзья помогают мне не затосковать. А еще, в свободное время, я пытаюсь рисовать. Это очень отвлекает от земных проблем.
  - Я хотiв би подивитися на твої роботи.
  - Их пока никто не видел. - Вона збентежилася.
  - Можливо, колись ти удостоїш мене цiєї честi. Розкажи про своїх друзiв. - Вiн дивився на неї так, нiби намагався прочитати її думки. Лана танула пiд його поглядом.
  - О, они у меня самые лучшие. Мы знакомы со школы. А с Машей и Ильей с садика.
  - Ви все життя разом? - Вiн щиро посмiхнувся.
  - Типа того. Я их очень люблю. Только что-то не заладилось. Сейчас у каждого свои проблемы и они возникли резко, перед самым новым годом. Все действительно серьезно. Я хочу им помочь. Но от меня мало что зависит. Вот и сегодня, я пришла только ради Маши и мне приходится от нее скрывать, что наша подруга попала в больницу. Она без сознания. Если я ей это сейчас скажу, она бросит все и поедет к ней. Помочь она ничем не сможет, а карьера пострадает. Да и сама она сейчас в ожидании важного решения, у нее нервный срыв и когда закончится этот вечер...- Вона важко видихнула. - Я должна ей рассказать что произошло. Даже не знаю, как она все воспримет. - Дiвчина зробила маленький ковточок коктейлю. - Видишь, это длинная история. - Вона таки зняла завiсу таємницi.
  - Можливо, я можу чимось допомогти? - Вiн поклав свою руку на її маленьку долоньку, що лежала на столi. Дiвчина вiдчула всерединi спокiй i не розумiла чому.
  - Нет. Здесь поможет только время. - Прибирати руку вона не стала. Його тепло. Вiн реальний i вiн тут, зараз. Тiльки з нею.
  - Ти не повинна говорити, що не допомагаєш їм. Ти поруч, ти пiдтримуєш їх, дещо брешеш на користь. Це важливо. Ти не помiчаєш своєї ролi. А вона далеко не на другому планi. - Пiдтримав її. Вона сумно усмiхнулась у вiдповiдь. Вирiшила знову змiнити тему.
  - Лучше я расскажу, какие они веселые. "Друзья - это шутки понятные только вам", вот и у нас так. Несколько лет назад, мы все, в одной машине ехали на озеро. Илья сидел впереди, было жарко, его окно открыто. Мы проезжали через маленькую деревню, там была узенькая дорожка и по обеим сторонам дворики. На лавочках возле домов сидели бабульки. У Ильи началась аллергия на какое-то растение и он усердно чихал в окно. Бабушки думали, что он с ними здоровается и махали в ответ. Так с нами поздоровалось все село. Когда мы выехали из него и решили немного передохнуть. Вышли из машины, включили музыку и вдруг, началась одна песня. У нас есть традиция, если песня нравится только одному человеку, то он должен залезть на стул, ступеньки, в общем, чтобы быть выше всех и танцевать. Маша, недолго думая, залезла на капот и стала танцевать, когда Даня это увидел, он был в шоке. Ведь машина отца. Данька был рад тому, что она додумалась разуться. Он долго не мог ее снять. Потом взял ее на руки и усадил в на сиденье. А Еще, Илья у нас бывший спортсмен, он очень высокий и сильный, так вот, у них в семье уже есть традиция. Его отец играл с друзьями в футбол и не специально, сломал одному из игроков ногу. Не так давно, Илья играл в футбол тоже, и сломал ногу вратарю. Не знаю, как так у него получилось. Он долго извинялся. Теперь ждем. Его младший брат тоже начал с друзьями играть в эту опасную игру. Он следующий...
  Ден розсмiявся. Так щиро. Давно вiн не вiдчував такого спокою i справжньої радостi. Нiби вiн сам був присутнiй при всiх цих подiях. Дивився на неї i не мiг надивитися. Вона так близько. Її очi кольору топленого шоколаду. Зараз вони не були чорними, як зазвичай. Такi глибокi, такi красивi. Ось так вона завжди дивилась на нього увi снi. Саме так вiн милувався нею. Ось так вона розмовляла, а вiн слухав i не хотiв припиняти це. Саме так вона дивилась йому в очi i вони мовчали. Саме так було завжди. I так повинно бути. Вiн любив цi очi. Вони глибокi, вони змiнюються залежно вiд настрою, вони такi рiднi. Йому зручно i спокiйно, коли Лана поруч. Вiн часто помилявся. Бачив дiвчину i думав, що це вона. Нехай зовнi не зовсiм схожа, але вiн намагався вiрити, що знайшов саме її. Зав'язував стосунки, навiть складав пiсню, але пiсля розумiв, що обманював себе. Розставання. Втрачав свої iлюзiї. I тiльки тепер хлопець зрозумiв, що значить бути з нею по-справжньому. Як ранiше вiн обманювався! Зараз його серце спiває. Ден хотiв вiдкритися перед нею повнiстю. Оголити душу i вiн вiрив, що саме вона зрозумiє його, таким, який вiн є.
  Та й як вiн мiг ранiше настiльки помилятися?! Цi очi неможливо сплутати нi з якими. Тепер вiн точно знав, що це вона.
  - Це чудово, що ви є одне в одного. У мене теж був друг. Але ми не змогли зберегти нашi вiдносини.
  - Что произошло?
  - Ми посварились пiвроку тому. Звинувачувати я можу тiльки себе. Хоча i вiн постарався. У мене був складний перiод. Криза творчостi. Я намагався знайти себе, але у мене нiчого не виходило. Я вдарявся в крайнощi. Вiн намагався мене зупинити. - Йому хотiлося з нею подiлитися тим, що накипiло. Вiн вiрив Ланi i не розумiв, як у неї легко вийшло завоювати його довiру. Єдине, Ден не став говорити про Ксюшi. Це її вiдлякає i вiн втратить свiй шанс. - Хотiв мене надоумити, допомогти, а я вважав його зрадником. Думав, що вiн не розумiє мене. Хоча ми з ним знайомi з дитинства. Одного разу, вiн не витримав моїх "страждань" i висказав в обличчя все, що думає про цю ситуацiю. Я був на межi зриву i наговорив йому жахливих речей. Навiть не згадаю, як все сталося, але вiн сказав, що пiде, а я його не зупинив, вважав, що без нього буде краще. Вiн виконав свою погрозу. Створив сольний проект. У нього непогано виходить. Я за нього радий. А ще вiн феноменальний фотограф. Це його друга професiя. У нього навiть студiя є. Я наполiг на тому, щоб вiн вклав в це грошi i у нього вийшло. Вiн робив фото для нашої групи. Оформляв обкладинки платiвок. У нього незвичайний смак. А я залишився один. Ми з ним створили цей гурт. Менi нiчого не залишалося, я був злий. Знайшов нового гiтариста. Вiн хороший, але Васю замiнити неможливо. Ти собi уявити не можеш, ми iз ним стiльки пережили, вiн вiдчуває мене, мiй настрiй. Якщо я пишу нову пiсню, вiн одразу розумiє, яка мелодiя зможе висловити мiй текст як умога яскравiше. Коли на концертах вiдбувається ЧП, зi свiтлом або апаратурою. Вiн бере звичайну гiтару, я спiваю i всi у захватi навiть вiд цього. - Вiн замовк. I все ж таки, коли вiн захоплюється, то перестає затинатися.
  - Так помирись с ним. - Натхненно промовила вона. . "I все ж таки вiн звичайна людина." - Подумала дiвчина.
  - Вiн не схоче. Надто вже гордий. - Його погляд став бiльш розсiяним.
  - А ты? - Вона опустила пiдборiддя i по-дитячому, мило, нiби знаючи вiдповiдь, запитала.
  - I я гордий. - Вiн нахилив голову, визнаючи свою провину.
  - Но вы ведь взрослые мальчики, можете решить эту проблему. Надо искренне сказать то, что ты без него чувствуешь.
  - Вiн не схоче. I не повернеться. У нього свiй проект. Хоча я його вже давно не чув i дуже переймаюсь. Я хочу, щоб у нього все вийшло. Я його образив.
  - Тогда сделай первый шаг.
  - Менi, насправдi, дуже соромно перед ним. Та iснує ще одна обставина. Доки я її не змiню. Вася навiть не буде зi мною спiлкуватися.
  - Что за обстоятельство? - Дiвчина хотiла допомогти.
  - Не можу поки що тобi сказати. Я повинен вирiшити цю проблему. - "Вася мав рацiю з приводу Ксюшi, чому ж так довго я не мiг збагнути? I де ж так страшенно довго була ти?" - Вiн дивився їй в очi. Йому було надто сумно. Коли б вiн знав що Лана реальна, вiн би шукав її. I не заспокоївся б, доки не знайшов. - Це так само стане проблемою i для нашого спiлкування. Тому я все виправлю, а пiсля поговорю i з ним i розповiм все тобi.
  Вона не розумiла, про що вiн говорить, але було приємно те, що вiн хоче продовжувати їх спiлкування.
  - Ты меня напугал. - Зiзналась вона.
  - Це не страшно, просто я зумiв органiзувати для себе i своїх оточуючих занадто багато проблем за цей рiк.
  - А вы с Васей раньше ссорились?
  - Бувало, але то дрiбницi. Якось ми з ним побилися. Це було один єдиний раз.
  - Вы подрались? - Вона простягнула йому маленьку чашку i скривилась. Вiн прийняв її i весело запитав.
  - Тобi не сподобалося?
  - Он очень горький. - Вона поплямкала i знову скривилася. Денис засмiявся i спробував сам. Йому так само не дуже сподобався цей смак, вiн вiдставив чашку на край столу i взяв каву з молоком.
  - Так. У нас був перший концерт. Нас запросили попрацювати за iдею. Але ми страшенно переживали. З Васею ми сперечалися через одну пiсню, менi не подобалась музика i я, виправив декiлька акордiв. Його попередив в останню мить. Коли заграла ця мелодiя. Вiн навiть не став грати свою партiю. Але я якось викрутився. Зазвичайно всi учасники групи прислухаються до мене, але Вася норовливий. Ми дограли всi пiснi, вклонилися, зайшли за лаштунки i вiн накинувся на мене, почав кричати, що я його образив, я в свою чергу теж не мовчав. Зав'язалась бiйка, нас ледве розняли. Звичайно, ми помирилися, через кiлька тижнiв i домовились, що я не буду претендувати на його музику. Пiсля цього я пишу вiршi i музику для окремих пiсень, коли не справляюся, нотами займається вiн. Я не заважаю. - Вiн посмiхнувся, згадуючи цей випадок. - Ми з ним побачились через декiлька днiв. Вид був жахливий: я йому розбив брову i набив око, вiн менi розбив губу i надбив зуба. Ми були красенями. Добре, що тодi все добре закiнчилося. Ми ще тринадцять рокiв працювали разом i написали прекраснi, на мою думку, пiснi. Вiн дуже точно вiдчуває мiй настрiй, тим паче вiн знав про всi мої проблеми i досягнення, ми завжди були поряд, я вважав його своїм братом. Тому я i розумiю важливiсть пiдтримки близької людини, i знаю, що означає її втратити.
  - Тогда ты должен приложить все силы, чтобы вернуть его расположение. Нельзя просто так отворачиваться от людей, которые тебя любят и заботятся о тебе.
  - Я спробую. - "Вона навiть не уявляє собi як все заплутано. Ось зараз, ця дiвчинка дивиться на мене своїми наївними оченятами i намагається менi допомогти. Вона завжди менi допомагала. Тiльки я, дурень, руйную все навколо себе. Вона навiть не знає, що це я розiрвав дружбу з Васею, що я знищую групу. Менi просто соромно." - Тепер менi хочеться познайомитися з твоїми друзями. - Лана знову зажурилась. - Як би я хотiв тобi допомогти. Твiй далекий погляд. Ти завжди думаєш про щось. Що тривожить твої думки? Я всiєю душею хочу допомогти тобi. - Вiн гладив її руки, намагаючись заспокоїти. Щоб вона, хоч на кiлька хвилин вiдпочила вiд своїх проблем.
  - Ты мне уже помогаешь, мы говорим и исполняем мою мечту. - Вона пiдняла стаканчик кавового коктейлю, показуючи наскiльки їй це важливо. - Попробуй. - Простягнула йому. - Вот этот классный. Я бы могла сейчас сидеть в концертном зале и в дикой панике думать о том, что происходит с моими друзьями. Ты мне, правда, очень помог. - Але вона все одно поникла.
  - Ти не хотiла йти на концерт?
  - Меня это сегодня меньше всего интересовало. - Лана байдуже крутила в руках пластикову картку, що висiла на її шиї. - А еще мне кажется, что я не смогу уснуть этой ночью - столько кофе. Но у меня хотя бы появились силы, я смогу снова взять все в свои руки, и удержать Машу от очередной истерики. - Вона була в нетерпiннi. Вiн так близько, але i її смутку не було меж. "Как же ему все объяснить. А Алинка, а Маша?" - Вона не могла про них не думати.
  - Ти дивна. Цим ти менi i подобаєшся. - Замислено сказав вiн, потiм посмiхнувся. Ден не хотiв її ображати. Йому правда подобалась її таємничiсть i нестандартнiсть. У його сяючих очах не було сором'язливостi. - Я радий, що хоча б трохи змiг тобi допомогти.
  - Спасибо тебе. Но мне кажется, нам пора. - Ця година пролетiла як одна хвилина. Вона не встигла насолодитися спiлкуванням з ним. Вiн не встиг зрозумiти її.
  - Так, можливо. Яка тобi сподобалась? - Вiн вказав на каву.
  - Просто с молоком. А тебе?
  - Просто чорна. Принесiть рахунок, будь ласка. - Сказав вiн офiцiантцi. - Я заплачу. - Вiн бачив, що вона потягнулася за своїми грошима.
  - Нет, я! - Сперечалася вона.
  - Нi. - Вiн посмiхнувся у вiдповiдь.
  - Тогда напополам.
  - Нi. Це я тебе перелякав i ти розлила свою каву, я тебе запросив, я i заплачу. А ти, наступного разу, обереш сама, куди ми пiдемо.
  - Это приятно, но не честно. - Офiцiантка засмутилась, забираючи рахунок. Вона все набиралась смiливостi, щоб попросити автограф, але молодi люди надто швидко пiшли.
  - Ти ж не забула? Я спiватиму для тебе. - Нагадав хлопець, коли вони вийшли на вулицю iз затишного примiщення. Там було темно i шумно. Дув пронизливий вiтер.
  - Мне будет безумно приятно. Ну, если конечно, ты не говоришь так каждой девушке.
  - Повiр, ти не така, як всi iншi дiвчата. - Лана танула пiд його поглядом.
  Вони швидко добiгли до чорного входу. Послизнувшись кiлька разiв. Перед тим як постукати у дверi, вiн рiзко зупинився. Повернувся до неї обличчям i пильно подивився в очi.
  Тут, в цьому закутку, Снiг падав повiльно i завмирав на її вiях.
  - Пробач, пробач менi, я розумiю, що це все не вчасно, та й взагалi ... але я повинен ... я дуже хочу ... тебе поцiлувати. - Ден з надiєю подивився на дiвчину. Вiн поцiлував її. Пристрасно, гаряче. Не хотiв зупинятися i вона вiдповiдала. Вiдповiла, з першої секунди, не замислюючись. Вона так само сильно хотiла цього. Але не могла навiть сподiватися. На вулицi, нiби стало теплiше. I вiтер вже не так рiзав обличчя. Дихання почастiшало i їх бiлi струмки подиху поєднувались, пiднiмались вгору i розчинялись. Вiн не очiкував, що дiвчина настiльки жарко вiдреагує на його дотик. Його руки не смiливо пестили її обличчя. Як, насправдi, вiн довго про це мрiяв. Його серце трiумфувало. Коли вони з зусиллям вiдiрвалися один вiд одного, Лана не знала що сказати. Голова йшла обертом. Вiн посмiхнувся, постукав у дверi, її вiдчинили i вони, задоволенi, увiйшли до примiщення. Дiвчинi було трохи соромно.
  - Я пойду, тебе нужно готовиться.
  - Я хочу познайомити тебе зi своїм гуртом.
  - Давай, в следующий раз, мне еще Даню нужно найти, увижу тебя на сцене. - Вона вiддала куртку, помiхнулася i нарештi зрозумiла, як це говорити з ним наживо. Вона побачить його на сценi. Усерединi прокинулося якесь свiтле почуття. Вiн спiватиме для неї. Це вiдбувається по-справжньому. Але одразу ж, опритомнiла. Вiн не буде спiлкуватися з нею, якщо узнає її таємницю. Нiби гостра стрiла вразила її серце. Дiвчина опустила голову i попленталась шукати свого друга. Весь тягар проблем, котрий стримував Ден своєю присутнiстю, звалився на неї з новою силою. Так, вiн її поцiлував i це було незабутньо, несподiвано, чудово! Але ...
  У залi було темно, тiльки сцена освiтлювала всiма барвами веселки. Даня i Лана насилу знайшли свої мiсця i дуже вибачалися за надану незручнiсть людям, якi пропускали їх. Добре, хоч номерки рядiв освiтлювалися маленькими лампочками, а то їм би довго довелося блукати по залу i наступати на подоли вишуканих суконь.
  Нарештi всiлися.
  - Как там Маша? - Прошепотiла дiвчина.
  - Очень переживает. Мы стольких звезд видели. У нее получится отличный репортаж. И она такая красивая. А ты где была?
  - Пила кофе. - Бiльше вона нiчого не сказала, черговий виступ якоїсь феноменальної спiвачки, не дозволив вимовити нi слова.
  Вона виконала свою пiсню, її нагородили статуеткою за внесок у розвиток культури. Даня плескав руками, а Лана не вiдчула нiякого захвату. I тут оголосили "його гурт". Це остання номiнацiя. Її серце забилося швидше, вона вiдчувала, як пульсувало у скронях: "Сейчас он будет петь! Для меня!!!".
  Дена довго вихваляли, говорили, що вже протягом п'ятнадцяти рокiв його творчiсть все так само тiшить слухачiв. I все таке. Свiтло зовсiм згасло, ведучi, нарештi, пiшли за лаштунки, один вогник освiтив сцену i з'явився вiн. Заграла музика, i всi зникли для неї в цю мить. Освiтлення стало бiльше, тепер можна розглянути всiх учасникiв гурту, але вони її не цiкавили. Пролунав грiм оплескiв. Тiльки вона не стала аплодувати. Музиканти посмiхалися i дивились то в зал, то на свого вокалiста з подивом. Музика була дуже сумною. Вiн почав спiвати. У нього чудовий голос. I вiн зовсiм не заїкається. Коли спiває, пропадає його маленький недолiк. Слова пiснi вразили її. Що ж вiн має на увазi? Вiн спiвав про темряву й холод, який оточує його. Але вiн не може збагнути, як же йому жити далi. Вiн спiває про дiвчину, яка не з ним. Не знає з ким вона зараз, але продовжує кохати її. Вiн засинає один, але вiдчуває її бiля себе. Як же вiн не хоче прокидатися, бо в реальному життi вона не буде з ним. Музиканти заграли той самий мотив, але в бiльш роковому стилi. Пробирає. Це пiсня про неї. Вона це вiдчула, вона це розумiла. Вона це знала. Нiби щось в нiй самiй грало ту ж саму мелодiю. Мурашки пробiгли по шкiрi. Вона могла це чути. Можливо, в клубi або по радiо, та навряд. Вона знала мотив цiєї пiснi. Як вiн мiг все це вiдчувати? Теж, що i вона. Як таке може бути в справжньщму життi? Вiн не бачив її зi сцени, спiвав, закриваючи очi. Спiвав для неї. Своїми незграбними рухами, руками вимальовував свої емоцiї. Вiн не дивився в зал. Вiн уявляв її. А Лана вiдчувала всерединi згусток свiтла, який розростався. Це надiя. Надiя на те, що може бути. Вона нi на мить не сумнiвалася що ця пiсня про неї. Вона i сама вiдчувала це протягом десяти рокiв. Вiн мiцно тримав мiкрофон в своїй руцi. Ден надто напружений, натягнутий як струна, його чуттєвий, тремтливий голос пiдкоряв всiх. Глядачi, затамувавши подих, спостерiгали за ним. Ця пiсня була зi старого репертуару, але вона, вже на протязi довгих рокiв не може залишити слухача байдужим. Вiн вiдкрив очi i поглянув у зал. Тiльки силуети. Вiн не засмутився i лише бiльше болi вклав в простi слова. Група виступала майже в цiлковитiй темрявi. Тiльки кiлька софiтiв освiтлювали їх. Хлопцям не потрiбен був зайвий антураж i блиск, адже найголовнiше - це тi почуття, якi його голос i їх музика викликають у кожного. Тiльки вiн, музика, промiнь прожектора i мiкрофон. Йому i не потрiбно бiльше. Денис, з цим небагатим арсеналом пiдкорює всiх. До горла пiдступив комок, Лана могла заплакати, стiльки вона вiдчула за цi хвилини. Емоцiї переповнювали, але вона стрималася. Оточуючi не зрозумiють. Пiсня закiнчилась, свiтло засвiтилося яскравiше. Всi зааплодували, хтось кричав "Молодцi" i "Ура!", "Супер!". Їх дiйсно гаряче зустрiли. Вийшли ведучi. У них накопичилося багато питань.
  - Денис, ви помiтили, що ми не винесли вам статуетку? I це недарма. - Вони давали йому змогу перевести дух, бо на вiдмiну вiд багатьох, вiн спiвав наживо. I це помiтно вiдрiзнялося. - Хотiлося б задати вам питання. Коли ж буде наступний альбом? - Поцiкавився чоловiк в шикарному костюмi.
  - Найближчим часом. - До нього знову повернулося заїкання i вiн важко дихав. - У нас... цiлий рiк були концерти i ... багато всього недоброго сталося, це нам завадило потiшити наших слухачiв. Запис нової платiвки розпочато. - Знову пролунав грiм аплодисментiв. - Дякуємо вам! - Вiн помахав залу. - Шiсть пiсень вже готовi, ми представимо їх на нашому сольному концертi вже пiслязавтра. Я думаю, що до березня альбом вже буде готовий. - Вiн досi остаточно не розумiв чому закохався в цю дiвчинку, всього лише за пару днiв. Бо коли не брати до уваги його божевiльнi сни, вiн її зовсiм не знав. Чому вона так легко увiйшла в довiру i чому, йому тепер так важко про неї не думати? Її наївнiсть i свiтло, яке вона випромiнювала, запалили його зсередини. Навiть якщо б i не було цих снiв, вiн не змiг би встояти перед її чистотою, щирiстю. Як же довго вiн її чекав. Таку неземну людину.
  - Дуже продуктивно.
  - Це заслуга однiєї людини. I я думаю, що ми зможемо випустити навiть два альбома в цьому роцi. - Пролунав шквал оплескiв. Всi пiдтримували його i чекали нових хiтiв. Цю групу любили i молодь, i бiльш старше поколiння. Пiснi Дена проникали в серця багатьох, навiть тi, хто не сприймав його як людину, поважали його творчiсть.
  - А дозвольте дiзнатись, хто ця людина i що вона зробила?
  - Вань, у нас бо концерт, а не прес-конференцiя. Все одно це залишиться в таємницi. Доки ...
  - Добре, тодi ми просимо тебе виконати ще одну пiсню.
  - Звiсно. - Вiн пiдiйшов до гiтариста, щось сказав йому на вухо. Заграла бiльш весела мелодiя, свiтло згасло, але не на стiльки, як при першiй пiснi. Ден пiдiйшов до мiкрофона i заспiвав. Гурт пiдтримав гiтариста, пiдхопили його мотив i мелодiя набула масштаб. Зал пожвавiшав. Солiст показав рукою своїй групi, щоб вони не шкодували сил i виклалися По-повнiй.
  Ця пiсня дуже вiдрiзнялася вiд попередньої, в нiй не було тiєї приреченостi i смутку. Тепер вiн спiвав, про те, що як би не було важко, не можна вiдмовлятися вiд кохання i вiд дружби. У життi бувають чорнi i бiлi смуги, так от, через чорнi треба переступати. Якщо тобi пощастило i в тебе є людина, якiй ти готовий вiддати все, i вона вiдповiдає взаємнiстю, то ти дiйсно щасливчик. Його пiснi абстрактнi, не конкретнi i це пiдкупляло. Але нiхто не знав, чому вони саме такi. Тому що вiн писав про неї, тому що вiн не мiг сказати про цю дiвчину нiчого конкретного, тому що i для нього самого, вона була загадкою. Тому що вiн i сам не мiг розiбратися, що з ним вiдбувається.
  Гурт вiдiграв останнi акорди i зал вибухнув. Крики пiдтримки та радощiв. "Браво!" Не даремно вони хедлайнери.
  Знову вийшли ведучi, вручили їм статуетку. Ден сказав кiлька слiв на знак подяки i хлопцi пiшли пiд рукоплескания залу. Концерт нарештi закiнчився. Друзi вийшли в холл. Довго чекали Машу. Лана прибувала в якiйсь млостi. Задоволена i збентежена. Даня зацiкавився. Але боявся ставити питання, так як це могло повернути його подругу на землю. Тепер дiвчина була розслаблена i спокiйна. Все нiби в казцi i вона забула на кiлька чарiвних хвилин про те, що вiдбувається навколо неї. Побачивши подругу, її переживання з новою болючою силою влетiли в голову. Її прекрасний настрiй випарувалося в мить, i з'явилися докори сумлiння, що їй самiй добре, коли її рiднi страждають. Пiсля, друзi викликали таксi i поїхали додому. Прийшов час признатися.
  - Як вам концерт? - Радiсно поцiкавилась дiвчина.
  - Ниче так. Мне понравилось. - Хлопець намагався посмiхатися.
  - Машунь, мы должны тебя огорчить. - Понуро мовила Лана. Вiдкладати далi, вже нема куди.
  - Що трапилось? - Вона ж вiдчувала щось недобре.
  - Да. На Алинку напали. Она в больнице.
  - Як? - Маша зблiдла i притиснула руки до грудей.
  - Мы оставили ее одну дома. Когда вернулись, скорая забирала ее, она была без сознания. Только не волнуйся с ней уже все хорошо. Ну как хорошо. - Осiклась дiвчина. - Она в порядке. Только без сознания.
  - Як же так?!! Чому ви менi ранiше не сказали? Де вона?!! - Тремтiння в її голосi насторожило друзiв. Вона зблiдла i бiльше нагадувала приведа.
  - В больнице. С ней Илюша.
  - Поїхали до неї! - З її тоном не посперечаєшся.
  - Может лучше домой? Ты отдохнешь. - Намагалась умовити її дiвчина.
  - Нi. - Вiдрiзала вона. - Ми їдемо до лiкарнi. - Сказала Маша водiєвi. Вiн повернув i поїхав за тiєю адресою, яку назвала Лана.
  - Мы не хотели тебя расстраивать, прости нас. - Вона взяла її за руку.
  - Та як ви ... Як ви взагалi могли подумати, що робота, для мене, важливiше нiж здоров'я Алiнки?!!
  - И еще кое-что. Когда она придет в себя, нужно поехать в милицию. Написать заявление. Может она сама расскажет что произошло.
  - Як це сталось?
  - Мы не знаем. - Втрутився Даня. - Она была сама, открыла дверь. Значит, она знала этого человека или не боялась.
  - Або її обманули. - Припустила Маша. Вона часто дихала.
  - Может быть. Пусть она откроет глазки и скажет все сама. Мы немного убрали в квартире. Но Маш, есть ли у тебя или хозяев квартиры, люди, которые могут совершить такое?
  - Я не знаю. - Вона не могла думати в цей момент.
  - Тогда подождем. Но будь аккуратной. - Попередила Лана.
  - Гаразд. Але я страшенно серджусь на вас. Ви приховували вiд мене. Надурили! - Вона намагалась послабити замок на сукнi. Машi здавалось, що вона стала її душити. - Я ж одразу збагнула. Я ж вiдчула. Iлля нiколи б не пропустив такий концерт просто так.
  - Прости. Мы хотели как лучше.
  - В головi не вкладається. - Сльози хлинули з її очей. - Чому все обернулось проти нас. Чим ми завинили? - Подруга намагалась заспокоїти її, притискаючи до себе.
  - Все обойдется. Не плач.
  Даня стиснув кулаки. Що вiн може зробити, щоб захистити їх?
  Машина зупинилась. Лана вела подругу вже по знайомому сiрому коридору.
  
  Як тiльки Iлля поговорив з Ланою по телефону, його знову охопила лють: "Да как же... Кто посмел? Я убью этого мерзавца!"
  - Алинка, ну, маленькая моя, открывай глазки. - Вiн ласкаво примовляв, прикладаючи холодний компрес до обличчя пацiєнтки. - Родная моя, ты меня напугала. Ты не представляешь, что я пережил. Знаешь, единственное, не было бы счастья, да несчастье помогло. Наверно только сейчас я понял...что... я люблю тебя. - Якжеш це незвично, освiдчуватися у коханнi людинi, яка так довго була для тебе просто другом. Яка знала про всi твоїх стосунки i мiнуси. Байдикувала з тобою i смiялась над безглуздими жартами. Завжди була поряд i сприймала тебе таким, який ти є, без зайвої пихатостi. Хвилююче. Навiть, якщо вона зараз цього не чує. - И как только ты очнешься, я признаюсь тебе в этом. Я не буду скрывать. - Iлля притис до своїх грудей її блiду руку. Вона була розслаблена. Це лякало. - Только не знаю, поймешь ли ты. - Вiн прибрав пасмо волосся з її обличчя. - Ну, проснись же, принцесса моя. Ты слышишь? Я люблю тебя. - Вiн сам дивувався своїм словам. - Я купил тебе красивый подарок на новый год, но я подарю его тебе, если ты откроешь глазки. А на новый год я еще что-нибудь придумаю. Ну, как же так? - Його туга засiла десь глибоко у грудях. Вiн не дiяв, а вона лежала, не чуючи i не вiдчуваючи нiчого. А цей негiдник, який її образив, прохолоджується на волi. Iлля мiцно зцiпив зуби. - Алина. Алиночка. Ну что ты так долго спишь? Ну, проснись же. С тобой будет все хорошо. Я больше не дам тебя в обиду. Какой же я был глупый. Почему я никогда не замечал, что ты для меня настолько дорога? Мы так долго знакомы. Он тебя напугал? А твой маленький носик! Ничего страшного, все заживет. Ты снова будешь красивой и я, тебя не отпущу. - Хлопець своїми величезними руками обережно прикладав компрес. Схилився над нею, такий великий, сильний i сюсюкав, з цiєю маленькою дiвчиною, наче з дитиною.
  
  Друзi ввiйшли у палату. Iлля дрiмав, спираючись на край лiжка.
  - Iллюша. - Покликала його Маша, витираючи сльози.
  - Что? Да! Я не сплю. - Майже пiдскочив вiн i подивився на Алiну. - Я думал, она проснулась.
  - Нет еще. Мы приехали. Я выпила слишком много кофе и могу остаться на ночь. Езжай домой, поспишь.
  - Нет. Нет. Я останусь с ней. Она откроет глазки и испугается, что никто ее не защитит.
  - Все будет хорошо. Тебе отдохнуть надо.
  - Я не хочу. - Вiн нiжно подивився на Алiну.
  - Хорошо. Спорить не буду.
  Маша пiдiйшла до подруги, взяла її за руку i знову розплакалась. В її душi i так занадто багато переживань за себе i Лану, так ще i все це. Її нерви здавали.
  Вони довго обговорювали, що ж сталось, але не прийшли до загального висновку. Маша опустила обличчя у покривало, яким була вкрита пацiєнтка i ридала як ненормальна. Заспокоювати її було марно. Алiна ворухнулась. Всi присутнi у кiмнатi замовкли i витрiщилися на неї. Iлля взяв її за руку, Маша пiдняла голову i теж тримала її за iншу руку. Вона повiльно, болiсно, з зусиллям вiдкрила очi. Кiмната крутилась, обличчя друзiв розпливались. Даня побiг покликати лiкаря.
  - Алiнка, як ти? Ти мене чуєш? - Прошепотiла Маша, шмуригала червоним носом.
  Вона спробувала повернутись, але голова страшенно болiла. Дiвчина щось простогнала.
  - Алиночка. - Тiльки й змiг, що назвати її iм'я. Iлля був переповнений радiстю, що вона опритомнiла.
  - Так, що тут у нас? Прокинулась? - У палату ввiйшов лiкар i одразу ж взявся за огляд. Вiн перевiряв її рефлекси, чутливiсть зiниць i ще багато чого. Друзi стояли, дивились на те, що вiдбувається i боялись, чи не занадто боляче вiн робить їх подрузi. Iлля намагався щось сказати, але Маша цикнула на нього. Пацiєнтка стогнала i ледь вiдповiдала на запитання доктора. Тiльки "так", "нi".
  - Все зрозумiло. Ваша подруга легко вiдбулась, але зараз їй потрiбно вiдпочити. З нею, все у повному порядку. Зараз медсестра зробить укольчик. I завтра, ви зможете з нею поговорити.
  - Дякуємо. - Вiдповiли хором. Як у школi.
  Поки лiкаря не було, Iлля знову пiдiйшов до Алiни.
  - Как ты чувствуешь себя?
  - Нор-маль-но. - Тихо мовила вона.
  - Ми так за тебе хвилювались. Що сталося? - Маша знову розкисла.
  Але дiвчинi було занадто боляче повертати голову. Вона дивилася тiльки на Iллю i злегка посмiхнулась.
  - Що трапилось? - Запитала вона.
  -О-о-о-о-о, понятно. Она не помнит ничего, тогда завтра в милицию поедем, может они, что-то сделают. - Махнув рукою Даня.
  - Я пам'ятаю, але не все. - Її голос не переставав тремтiти. А Маша ридала, уткнувшись в лiкарняне лiжко. - Нам ... треба йти на концерт.
  - Он уже закончился. - Прикро повiдомила Лана.
  - Я ... так хотiла. - Її i без того опухле обличчя спотворював сумний вираз i вона ойкнула.
  - Мы обязательно пойдем на другой, как только выздоровеешь. - Вона бачила, що їй важко говорити.
  - Мене нудить. - Поскаржилась вона.
  - Тебе подать... э-э-э... вот это. Мне врач оставил, если тебе станет плохо. - Iлля розгубився. А ще бiльше вiн нiяковiв тому, що можливо Алiнка все чула. Або не чула. Але саме розумiння того, що вiн кохає її i мабуть, вже дуже давно, змушувало його нервувати, як хлопчака.
  - Поки що не треба.
  - Кто тебя обидел? - Спитав Даня.
  - Хлопець.
  - Какой?
  - Не пам'ятаю. Вiн темний.
  - И?
  - Так, вiдчепiться всi вiд неї! - Це до них увiйшла медсестра. Сувора жiнка. Досить повна, невеликого зросту, з генеральським виразом обличчя. Вона наповнила шприць. Пiдняла дiвчину, трохи вiдсунула її лiкарняний халат i професiйно штрикнула укол. Iлля весь стисся. - Не чiпайте її. Дiвчинцi вiдпочивати треба. - Зарозумiло глянула на Машу. - Може й вам заспокiйливий укольчик прописати?
  - Нi. Дякую. - Машка вся стиснулась i збентежилась. Але нарештi, перестала плакати.
  - Як бажаєте. - Медсестра потиснула плечима I пiшла.
  - В общем, ты его не помнишь? - Зробив висновок Даня.
  - Пам'ятаю, але не зовсiм.
  - Как это?
  - Пригадую його обличчя, але не можу точно згадати хто вiн.
  Потiм їй стало зле. Пiсля, вона заснула. Лана знову нагодувала Iллю, купивши йому лiкарняної їжi. I хлопець вiдрядив їх додому.
  
  15.
  Приїхавши додому, вони повечеряли. Апетит був тiльки у Данi. Лана ковиряла виделкою в своїй тарiлцi. Не говорили. Тиша не пригнiчувала. Вони знали, що думали про одне й те ж. Їм просто страшенно бракувало Iллi та Алiнки.
  - Це тут сталося? - Запитала Маша, вказуючи на барну стiйку.
  - Да. Я вытер кровь. Илюха не мог, он был в шоке. - Хлопець знову пригадав ту картину, i йому стало боляче. Але апетит не зiпсувався.
  - Ще й кров була? - Господиня квартири здригнулась i сильнiше укуталась в кофтину.
  - Немного. Она же нос разбила.
  - Жахливо. Це просто жахливо. - Шептала вона.
  Маша пiдвелась зi стiльця i хотiла поставити тарiлки в рукомийник, як одна тарiлка вискочила з її стомлених рук i розбилась на дрiбнi шматочки.
  - Дiдько. - Вилаялась вона.
  - Это на счастье, Маш. - Спробував вiдволiкти її хлопець.
  Дiвчина присiла i стала збирати великi осколки. Лана допомагала їй. Шматочок скла проколов шкiру i Маша зойкнула. Подруга пiшла за йодом i спробувала обробити порiз.
  - Не чiпай! Я сама! - Iстерично скрикнула вона, дивилась шаленими очима на подругу i сльози бризнули з її очей.
  - Маша, - дiвчина розумiючи подивилась на неї. - Ничего страшного.
  Та вихопила з рук дiвчини ватку i йод, стала над раковиною i сама промила свою рану. Лана прибрала скалки з пiдлоги i пiдiйшла до заплаканої дiвчинi. Обняла її ззаду.
  - Это не страшно. Ты меня не заразишь.
  - Я... я... - Не могла видавити нi слова. Несамовита картина. I немає сенсу пояснювати, що заразитися можна, тiльки якщо б у Лани, теж був порiз. I взагалi, ще не доведено, що вона хвора. Але нерви здають. Тендiтна дiвчина не могла винести тягар проблем, який звалився на неї та її друзiв.
  - Все хорошо. Ты прям как Данька. Вона спробувала нагадати про щось хорошее. - Помнишь, когда он был в больнице. У него взяли кровь из вены и отдали ее в колбочке, чтобы он занес в лабораторию. А он только вышел в коридор, присел на стул и смотрел на эту колбу. Чуть не потерял сознание. Хорошо хоть Илюха был с ним.
  -Вiн просто не їв з ранку. Тому вiдчув слабкiсть. Я пам'ятаю цю вiдмазку. - Маша засмiялась крiзь сльози. А потiм знову заплакала.
  Даня спостерiгав за цiєю картиною мовчки, пiдiйшов до них i пригорнув обох. Маша здригалася вiд слiз в дружнiх обiймах.
  Потiм, вони втрьох сидiли на диванi без музики, телевiзора i фiльмiв. Настрою не було. Хотiлося помiркувати. Машини очi припухли вiд слiз. Вона була морально виснажена. Даня гладив її руку i пригортав до себе. Лана була спокiйна i сидiла нерухомо, потiм прилягла. Сили покинули її. Дивно, пiсля такої кiлькостi кави. Вона гадала, що не буде спати вiчно. Хлопець вкрив її ковдрою. Вона залишилась на диванi.
  Маша попрямувала до своєї кiмнати, спотикаючись i похитуючись. Хлопець перевiрив, чи закритi вхiднi дверi. Пройшов на кухню, набрав склянку води, додав трохи заспокiйливих крапель i увiйшов до темної кiмнати. Там, уявляючи себе чудовиськом, намагалась сховатись вiд усiх його улюблена подруга. В кiмнатi тихо i нiчого не видно. Тiльки аромат її улюблених парфумiв пропитав все наскрiзь i вiдносив у країну спогадiв, при кожному вдоху.
  - Маш, выпей. Станет легче. - Вiн знав, що вона ще не спить. Дiвчина пiдвелась на лiктях, тремтячими руками взяла склянку i зробила пару ковткiв.
  - Дякую ... Дань. - Сумно гукнула вона. - Не йди, будь ласка.
  Вiн обережно залiз на лiжко, прилiг позаду неї i обiйняв.
  - Коли це все скiнчиться? - Тремтячим голосом запитала вона.
  - Не знаю. Но главное, что с Алинкой все хорошо. Она поправится. И твои результаты придут. Они будут отрицательными, и мы это отпразднуем. Через два дня новый год. Все исправится.
  - Я вже й забула. - Ледве чутно прошепотiла дiвчина.
  - Все засыпай. Я рядом и не дам тебя в обиду. Тебе необходимо выспаться. - Вiн поцiлував її волосся i вони провалилися у сон.
  
  Лана бачила темряву i метушню. Безлiч людей снують туди-сюди. Сiрi будинки сухого кольору. Дiвчина подивилася у небо. Вважкi хмари давили, нависали над нею суцiльною масою. Вона йде незрозумiло куди, щось шукає, натовп не дає роздивитись, що ж коїтися там, на iншому боцi вулицi. Обличчя людей Такi ж сiрi, нiхто нi чим не вiдрiзняється.
  I раптом, вона побачила його. Його обличчя було не таке як у iнших. Воно мало звичний, нормальний колiр. Сильно вiдрiзнялось вiд облич натовпу незнайомцiв. Стояв на одному мiсцi не рухаючись. Вiн дивився їй в очi. Мовчав. Його погляд сумний, але вiн був призначений тiльки їй. Лана зупинилась. Милувалась ним. Знову почала рух в сторону Дениса. Але сiрий натовп рухався все швидше й швидше. Вона хотiла покликати його. Але голос зрадив дiвчинi. Їй було важко вимовити хоча б один звук, але вона зiбралась з силами i прокричала: "Денис, это я... я - настоящая. Мы с тобой наконец-то встретились! Это Я!" Вона намагалась обiйти всiх їх. Люди миготiли перед очима. I раптом хлопець зник. Дiвчина вертiла голову на всi боки, але бiльше його не бачила. Панiка охопила її, стало важко дихати. Не знала, де знаходиться. Серце шалено калатало у грудях. Вона задихалась i вiдчувала, що не може рухатись, що не може бiльше говорити, не може дихати, вона втрачала свiдомiсть. Лана прокинулась.
  Знову нi єдиного слова вiн не проронив. Тiльки встривожене обличчя. Що все це означає? Вона не хотiла його втрачати. Чому вiн знову наснився їй? У кiмнатi було темно i тихо. Вона спробувала знову заснути.
  
  Ранок був сонячним i теплим. Бiлий снiг iскрився i переливався всiма кольорами веселки. Хотiлось дiстати свої лiтнi темнi окуляри. Очi болiли вiд яскравого свiтла. Все було зовсiм не так, як у її незрозумiлому снi.
  Її розбудив телефонний дзвiнок. Вона пiднялась з дивана i не одразу зрозумiла де знаходиться. Ледве знайшла свiй мобiльний. Тiло занiмiло i нило, вона потягнулась. Дзвонив невiдомий номер.
  - Алло.
  - Лана. Це я - Ден. Як ти? Наша угода у силi? - У нього був вiдмiнний настрiй.
  - Ой, да. Прости, я только проснулась, не сразу тебя поняла. - Її потiшив його голос, серце забилось з радiстю.
  - А твої друзi зможуть пiти?
  - Я думаю да. Только Маша и Даня. Я еще спрошу у них.
  - Я зможу приїхати до тебе i вiддати квитки. Я дуже хочу, щоб ви прийшли. Я чекатиму на тебе.
  - Да, я тебе пришлю адрес. Пока.
  Її настрiй пiднявся i вона вбiгла у Машину кiмнату. Подруга вже пiшла на роботу. I тiльки нiжучись у солодкiй насолодi вихiдного дня, Даня розвалився на лiжку i мило посопував. Вiн виглядав як втомлене дитя. Вона з розмаху заскочила на лiжко. Даня пiдстрибнув з переляку i потер очi. Витрiщився на неї i ще не розумiв що вiдбувається. Волосся його було скуйовджене, лице пом'яте, очi темно синього кольору.
  - Нас пригласили на концерт. Завтра. - Радiсно повiдомила вона.
  - Круто. На какой? Мы прямо как сливки общества, одни культурные программы.
  - Я потом скажу, это сюрприз, особенно для Машки.
  - Эти сюрпризы. Я их уже боюсь. Ты поедешь к Алинке?
  - Мне привезут билеты, а потом поеду. Нужно приготовить им покушать чего-нибудь домашнего.
  - А я, до конца проснусь. Может Илюху смогу домой пригнать, чтобы он поел и покупался. А то Алина сама встанет с больничной койки и уйдет от него, не выдержав его флюидов. - Розсмiявся сам собi.
  
  Даня поїхав. Лана прибирала речi, якi валялись по всiй квартирi. В основному, це Данькiни. Коли б зараз, заявились власники квартири, вони б вигнали весь їх циганський табiр на вулицю. I розгрiбали б завали посуду та речей.
  Прийняла душ i стала збирати обiд для Iллi, так як розумiла, що вiн вiд Алiни нi на крок не вiдiйде. Пролунав дзвiнок у дверi. Дiвчина подивилась у глазок i побачила Дена. По тiлу, нiби електричний струм пройшов. Вона вiдкрила дверi. Вiн перший раз був у цiй квартирi, але вже багато про неї знав. Так незвично. Зазвичай вiн спостерiгав за подiями в нiй з iншого боку вiкна. А тепер вiн тут. Хлопець ще раз оглянув обстановку. Побачив той столик, на якому танцювала його нiчна муза i посмiхнувся.
  - Привет. Проходи. - Сказала вона. Вiн усмiхнувся у вiдповiдь.
  - Доброго ранку.
  - Уже день. - Посмiхаючись, виправила його.
  Вiн засмiявся. Поклав квитки на стiл. Їх було п'ять.
  - Про всяк випадок. - Сказав вiн.
  - Будешь кофе? - Вона не знала як себе вести пiсля вчорашнього. I те, що вiн не поцiлував її при зустрiчi, засмутило.
  - Не вiдмовлюсь. Я скоро поїду на студiю. А поки, дуже хочу поспiлкуватись з тобою. Я скучив.
  В її головi промайнули образи зi сну. Тремтiння пробiгло по тiлу. Дiвчина вiдчула той же холод що i вночi. Лана намагалась їх вiдiгнати i знову глянула на його радiсне обличчя. Її мрiя, її коханий. Вiн тут, реальний i сумував за нею. Легке вiдчуття незручностi охопило дiвчину. А ще, вона страшенно хотiла повторити їх поцiлунок. Лана пройшла на кухню, взяла турку, насипала кави, поставила на вогонь. Вiдчула, що вiн пiдвiвся з дивана i пiдходить до неї. Лана повернулась, вiн був позаду неї. Мовчки, взяв її руки i поцiлував їх.
  - Я не можу приховувати вiд тебе те, що приховував вiд усiх. Ти менi потрiбна. - Вiн поцiлував її. Зараз вона боялась все зiпсувати власними руками. Коли найзаповiтнiша мрiя справджується. Охоплює страх. Вона намагалася заспокоїти нерви. Тремтiння пробiгло по усьому тiлу. Таке не могло наснитися навiть у снi. Вона не хотiла, щоб це закiнчувалось. Як же можна вiд нього вiдмовитись? Цеж найзаповiтнiша мрiя. Вона хотiла бути з ним завжди. Тiльки його бачила в ролi свого чоловiка. Тiльки вiд нього хотiла мати дiтей. Щоб вони були схожi на нього. Щож коли те, що зараз станеться мiж ними, це єдине на що вона може сподiватись. Вона не буде опиратися. Можливо це її єдина i остання надiя. Потiм це будуть приємнi спогади, якими вона нi з ким не подiлиться. I буде зберiгати цю таємницю до кiнця життя. Адже вiн не схоче бути з нею, коли дiзнається про її хвору уяву. Лана розумiла, що робить помилку i не можна так швидко пiддаватися силi, що притягує їх один до одного, i не настiльки добре вони знайомi. От тiльки все це зараз пiшло на другий план. Вiн нiчим їй не зобов'язаний i вона не буде нав'язуватись. Хоча зараз, вона дозволяла йому все. Денис сам забув все те, що хотiв їй розповiсти. Та й навiщо?
  Немов жаром обдало все тiло: "Ми будемо разом!" Це було навiть не розумiння, вiн нiби побачив сценку з майбутнього. По-iншому бути не може: "Будемо разом ... в цьому свiтi або iншому. Доля подарувала нам величезний подарунок - зустрiч. Я дочекався тебе i ми будемо разом. Менi не потрiбна iнша! " - Вирiшив вiн.
  Вiн знову поцiлував її. Всi думки розвiялись, всi страхи щезли. Його нiжнi руки, палкi губи. Бiльше нiчого не цiкаво. Все в свiтi зникло. Вiн закрив очi. Вона боялась його. Не вiрила в те, що це все насправдi i не могла зупинитись. Навiщо? Коли здiйснюється заповiтна мрiя, з'являється страх. Страх втратити все це. Страх. А чи потрiбно все це? Звичайно потрiбно! Але ти боїшся повiрити. Боїшся, що ось зараз все зруйнується в твоїх руках i те, до чого ти так довго йшов, бiльше нiколи не вiдбудеться. Вiн боявся того ж. Боявся зруйнувати чарiвнiсть.
  Ден насолоджувався нею. Лана вiдчувала це. Вiн зупинився.
  - Давай ми не будемо ... я занадто нервую. Ти для мене багато значиш, я не можу це пояснити. - Задихаючись, сказав вiн.
  - Я тоже не могу тебе многого объяснить. Поэтому, мы не будем откладывать. - Вона вимкнула вогонь.
  Вiн подивився їй в очi i не змiг вiдмовитись вiд спокуси. Вона небезпечна для нього i не зрозумiла. З цим не можна боротись. Вiн вiдчував так близько її запах. Персик, ананас, ягоди ... Свiтлий, повiтряний, постiйно змiнюючийся аромат. Вiн не хотiв закривати очей. Надто довго бачив її в своїх думках, зараз хотiв бачити її наяву. Тремтiння в тiлi посилилось. Вiн трiумфував у душi. Такi вiдчуття не можна пiдробити або зобразити. Настiльки живi вiдчуття загострюють сприйняття всього навкруги.
  Закоханi лежали в кiмнатi. На вулицi вже стемнiло. Вони не могли вiддихатись i були щасливi. Обоє. В губах бився пульс. Все вiдбулось спонтанно i незаплановано. I це було прекрасно. Вони дивились один на одного i посмiхались. Лана прикрилась ковдрою.
  - Я напевно, спiзнився на запис нової пiснi. - Його це не хвилювало.
   -Это моя вина.
  - Я повинен бути тобi вдячним. Без тебе не було б нi цiєї пiснi, нi багатьох iнших.
  - Что ты имеешь в виду? - Вона сперлась на лiкоть i дивилась на нього.
  - Завтра сама все почуєш. - Вiн поцiлував її в носик.
  - Я не уверенна, что могу прийти.
  Вiн пiднявся i сiв на лiжку.
  - Нi! Ти повинна прийти! Я не зможу без тебе висловити все те, що народилось в моїй душi. - Його погляд змiнився, вiн був наляканий i дiйсно хвилювався.
  - Хорошо, я постараюсь. - Якщо чесно, вона думала, що бiльше не являє для нього iнтерес. - Только меня одно тревожит.
  - Що?
  - Мы с тобой не предохранялись. - Вона зашарiлась i сховала обличчя пiд ковдру.
  - Ти гадаєш, що я можу бути хворий. Не хвилюйся. Зi мною все гаразд. Сподiваюсь, ти теж цiлком здорова. - Весело усмiхався. Вiн розумiв, що вона, дiвчина, яка не дiє iмпульсивно. Цей її вчинок був першим не обдуманим. Тому вона i переживала.
  - Я да. Мы даже с друзьями сдали кровь на анализ. За компанию. - I вона поникла, згадавши про Машу.
  - Що? З ким за компанiю? - Денис намагався вивiдати iнформацiю, бо вiн знав, що з кимось з її друзiв сталися жахливi речi.
  - Это неважно. - Вона намагалась змiнити тему розмови. - Я даже не за это переживала, а за то, что... ну...
  - Що? - Вiн знущався над дiвчиною.
  - Ну... это...я не должна, но я как-то... не подумала что...
  - Що ти можеш завагiтнiти? - Допомiг вiн договорити i пильно подивився їй в очi з пiдступною посмiшкою.
  - Ну, да. Я сама ругала свою подругу. И теперь тоже не подумала об этом. - Її жива мiмiка мало не змусила його розплакатись. Вона була перелякана i вiдчувала себе винуватою.
  - Ми подумали. - Вiн посмiхнувся. - Я подумав за нас обох. Менi тридцять шiсть рокiв, i я нiколи не вiдчував такого. Я навiть не сподiвався, що зможу в життi таке вiдчути. Може це занадто поспiшно, хоча я так не вважаю. Якщо тебе турбує саме вагiтнiсть. Я хочу дiтей. Хочу, щоб навколо бiгали малюки. Хоча це теж не так просто. Є багато факторiв, якi не дають так одразу завагiтнiти. Але я б хотiв. Я навiть не замислювався, що зустрiну таку дiвчину, з якою захочу мати дiточок ... - Вiн не закiнчив свою промову. У дверi подзвонили. Лана пiдхопилась з лiжка. Натягнула на себе джинси, футболку.
  - Я сейчас. - "Как некрасиво получается". - Думала вона, пiдходивши до дверей. Вiдкрила. Це була Маша. Вона прийшла на пiвгодини ранiше. Не дуже добре почувалася i вiдпросилась з роботи. Побачила свою подругу в такому виглядi i рум'янцем на щоках. Запитливо пiдняла вгору одну брiвку i спокiйно пройшла до кiмнати, не вiдриваючи погляду вiд подруги. Потiм посмiхнулась.
  - М-м. I що ти робиш?
  - Да так, убирала и нас на концерт пригласили... - Її сьогоднi перебивали всi. Задзвенiв телефон Дениса, що валявся на диванi, пiд подушками. - Нам принесли билеты. - Вона нервово здригнулась. Маша стримувалась, щоб не розсмiятися.
  - М-М. - Тiльки повторила вона з серйозним виразом обличчя. Тодi як Лана вся стиснулась i не дихала. Обличчя її нагадувало мордочку кошеня, яке провинилось i боїться покарання. Вони iгнорували нову мелодiю. Маша хитала головою i напружила пiдборiддя.
  - И вот мы, ну... ты не злись...
  Дверi кiмнати вiдчинились i Маша побачила його напiвоголене до пояса тiло. Вiн не встиг надiти футболку. Ахнула i закусила губу. Такий вiдомий, красивий, сексуальний чоловiк в її квартирi: "Що вiн тут робить? - Не розумiла дiвчина. - Лана? Лана! " - Здогадалась Маша, знову похитала головою i провела його захоплюючим поглядом. Вiн спокiйно пройшов до дивана. Знайшов телефон, не звертаючи увагу на дiвчат, вiдповiв на дзвiнок i пiшов назад у кiмнату. Лана мiцно стисла губи i заплющила очi.
  - Я слухаю. Тiльки давай ти не будеш говорити менi, де я повинен бути. Зараз приїду, наразi порепетируйте без мене. - Вiн зачинив за собою дверi. Очi господинi округлилися. Вона мовчки простежила за гостем очима i перевела погляд на Лану. Дiвчина стояла знову вся червона i дивилась у пiдлогу.
  - Лана! Ти менi поясниш?
  - Да. Но ты не злись, что мы ну... я не... - Її i перебивати не треба, вона сьогоднi затиналась на багато гiрше нiж Денис.
  - Ти його знаєш? - Вона широко вiдкрила рот вiд подиву i прикрила його рукою.
  - Ну да.. как бы я... ну если бы не знала его... я бы не...
  - Ти знаєш хто вiн?!! - Маша показувала рукою на дверi. Пошепки кричала.
  -Ну, да. Денис. - Вона на секунду поглянула їй в очi.
  -"Ну, да. Денис?" - Повторила вона. - Та вiн же солiст "DAF2V". Як це у вас? Нi, ну як ти з ним зустрiлась? Нi-i. - У неї сталося озарiння. Обличчя витяглось. - Це вiн! Це про нього ти розповiдала. - Маша була шокована, здивована i дуже рада. Стала пiдстрибувати на мiсцi. Хоч щось хороше вiдбулось в їх дружнiй компанiї. Лана приклала пальцi до вуст, щоб подруга замовчала. I благально подивилася на неї. Вiн вийшов з кiмнати. Маша зупинилась i зобразила серйозний вираз обличчя.
  - Пробачте менi. - Вiн був вже повнiстю одягнений. - Я - Денис. - Вiн простягнув руку Машi. Трохи затинаючись. - Пробачте, що я завадив вам.
  - Ви не завадили. Я здивована. Але все добре. - Вона потисла йому руку i неймовiрно хвилювалась. Не могла встояти на мiсцi.
  - Я вас знаю. - З посмiшкою сказав вiн. - Ви журналiстка, були колись на нашiй прес-конференцiї. - Його неймовiрна посмiшка зачаклувала дiвчину.
  - Ой, ви мене запам'ятали! - Вона стала така щаслива. I не знала, як би перейти на "ти", хоча вiн на десять рокiв старше i його статус не дозволяв їй бути такою некомпетентною.
  - Звичайно. Ви ж моя сусiдка. - Вiн вказав на вiкно i Ланини щоки спалахнули ще сильнiше. Вона зрозумiла, що стежила саме за ним i зовсiм його не впiзнала. Хоча тодi вона i не бачила його обличчя. - I Ви ставили дуже особистi питання. - Його обличчя одразу змiнилось. Вiн задумався. Денис зрозумiв, що Маша одразу ж розповiсть Ланi про його, так би мовити, "дiвчину".
  - З Вас важко витягнути якусь iнформацiю. Ви дуже рiдко даєте iнтерв'ю, це сумно, ви така цiкава людина. Ваша популярнiсть переросла у класику.
  - Я можу, особисто для вас, дати iнтерв'ю. Ми все обговоримо i я спробую вiдповiсти на деякi питання. I давайте перейдемо на "ти", а то я вiдчуваю себе вашим дядьком. - Вiн засмiявся. Як же вiн хотiв, щоб Маша зрозумiла його натяк i нiчого передчасно не розповiла своїй подрузi. Вiн її просто пiдкуповував. Адже отримати iнтерв'ю, де вiн розкриє бiльшiсть своїх таємницi, це буде високою точкою у її кар'єрi. Приходьте завтра на наш концерт. - Вiн повернувся до Лани. - Пообiцяй, що ти прийдеш завтра. Тiльки пообiцяй. За будь-яких обставинах. - Вiн благально подивився їй в очi.
  - Я обещаю. - Нiчого не зрозумiвши, вiдповiла дiвчина.
  - Маша, було приємно познайомитись. Пробачте менi ще раз. Менi потрiбно бiгти. Зустрiнемося завтра.
  - Спасибi вам величезне. Звичайно, ми прийдемо. - Маша була задоволена.
  Вiн наблизився до Лани, нiжно пригорнув її до себе.
  - Не хвилюйся, будь ласка. Ми про все подумали. Ми здоровi i все буде добре. - Ден посмiхнувся, заглянув їй в очi, поцiлував у макiвку i вийшов з квартири.
  Вона повернулася до подруги. Та сяяла вiд щастя.
  - Я дуже задоволена! Ура! - Кричала вона i стрибала по кiмнатi. - Це вiн? Це вiн?! Це про нього ти менi говорила? Ви кохались? Я за вас дуже рада! У нас буде iнтерв'ю! Ми йдемо на його концерт! Все чудово. - Вона пiдскочила до дiвчина i мало не задушила її у обiймах. - Якi ви швидкi. Ти його спокусила? Ну, розкажи все скорiше!
  - Маш. Это он. Про него я тебе говорила. Только пусть это останется только между нами. Пожалуйста. - Вона скромно всмiхалась.
  - Ви одружитесь! У вас будуть дiточки! Я буду їх хрещеною! Всi про це дiзнаються! Вся країна! А яка в нього фiгура! М-м. Вищий клас! - Не могла заспокоїтись вона.
  - Я рада, что подняла тебе настроение, но Никто об этом не узнает.
  - Чому? - Вона заспокоїлась. Здивовано подивилась на подругу.
  - Тому що вiн ще не знає якi у мене нав'язливi думки. А коли дiзнається, не захоче спiлкуватись зi мною.
  - Схоче. Ти бачила, як вiн на тебе дивився?!
  - Я для него очередная простушка, как ты не понимаешь. Он не оценит моих глобальных чувств. Это был просто секс. И все.
  - Ти песимiстка. Ти ж його кохаєш. - Маша дивилась на неї своїми красивими сiрими очима. Якi вона витращила, намагаючись, таким чином, переконати Лану у неправильностi своїх висновкiв.
  - А что это меняет? Он звезда. Он привык пользоваться такими как я.
  - Тодi чому ти йому це дозволила?
  - Так как, ты сказала - я его люблю. И хочу, хотя бы это оставить в памяти. Другой возможности не будет. - Вона зовсiм засумувала. I покачалась у крiслi. Скорiш за все, у її головi звучала його пiсня. - Он умеет красиво соблазнять.
  - Менi так не здається.
  - Как это не кажется? И интервью он дает тебе только, чтобы подкупить, чтобы ты ничего про нас не написала.
  - I правда. Яка я дурна. - Дiвчина присiла на диван. - У нього є дiвчина. Як я могла забути? - Вона розчаровано сплеснула у долонi. Замислилась.
  - Вот видишь. - Вона пересiла з крiсла до подруги i опустила голову їй на колiна.
  - Нi, Стривай! - Вона рiзко встала на ноги. - Вiн її не кохає, це я тобi кажу.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Пам'ятаєш, я розповiдала. - Вона швидко говорила i ходила по кiмнатi туди-сюди. - Тiльки я не знала тодi, що саме вiн, твоя таємниця. - Вона схудла. Речi весiли на нiй.
  - Но она у него есть! Это главное. Он мне тоже говорил про тайну. Вот, эта тайна. А еще я совершила опрометчивый поступок. Я ругала тебя за легкомыслие, а сама не позаботилась о защите. - Машини очi, як у ляльок з дитячих мультфiльмiв, розширились на пiв обличчя. - Но только я его так люблю, что... - Вона важко зiтхнула. - Я понимаю, что это не правильно, но в связи с тем, что с тобой сейчас происходит, я не могу это игнорировать. Даже если бы он был болен, и был при смерти, не дай Бог, я была бы готова умереть вместе с ним.
  - Не кажи такого. - Не клiпаючи, перелякано прошепотiла подруга.
  - Я знаю, что о таком даже думать нельзя. Но я впервые не предохранялась. Я всегда об этом думала, но только не с ним. Насколько бы мне ни нравился парень, я никогда не позволяла ему забыть об этом. А без него жить не могу. Хочу разделить с ним и горе, и радость. Я люблю его уже больше десяти лет. Я как будто не жила до того момента, как он появился в моей жизни. Когда я смогла к нему дотронуться. Потому что после того, как он стал моим другом из сна, моя жизнь напоминала вокзал ожидания. Я будто не жила, а коротала время до встречи с ним. Теперь я хочу уехать из того города, от тех знакомых, работы, серости и проблем. Хочу изменить все в моей жизни. Отказаться от всего не нужного, от всего, что приземляет. С собой я возьму только самое дорогое. Я все брошу, кроме родителей, вас, мои родные и его. Я буду счастлива без лишних людей, отравлявших мою жизни, притворяющимися моими друзьями, мнимым возлюбленным. Я всегда знала, что они - это не правда. Но мне было удобно, и я пыталась убедить себя, поверить в то, что они тоже мне дороги и они мне необходимы. Хотя это совершенно не так. Но мне нужно было, чтобы кто-то находился вместе со мной на этом вокзале. Чтобы заполнить пустоту, чтобы я окончательно не сбрендила. Я от них от всех откажусь. А от вас никогда! Вы всегда поддерживали меня в тяжелых ситуациях. Даже когда я не права, вы меня успокаиваете. Хотя, потом конечно, открываете мне глаза на болезненную правду. - Вона Саркастично сказала останню фразу. - Теперь это все не важно, он открыл мне глаза на многие вещи. Я теперь понимаю, что нужно мечтать, я теперь понимаю, что никогда не нужно сдаваться. Я понимаю, что есть высшие силы, которые не оставят нас и помогут, если мы всем сердцем верим в чудо. Оно произойдет! Только вот, надолго ли это?
  -Треба вiрити у краще. Адже основна частина твоєї мрiї здiйснилась! Розкажи менi, як ви до всього цього прийшли? - Тому що вже нiчого не виправиш, i в данiй ситуацiї, це не страшно, так як вони обидва здоровi.
  - Мы с ним встретились перед концертом. Пили кофе. Не хочу говорить. Не спрашивай. Может, как-нибудь позже расскажу. Только не сейчас. Давай, покушай и поедем к Алинке.
  - Твоє "позже расскажу" знову затягнеться на десять рокiв. Я тебе знаю. - Пробурчала Маша, йдучи на кухню.
  - Я боюсь его. Точнее не совсем его. Он старше, он умный, он талантливый, у него столько плюсов, что я боюсь быть ему неинтересной. Я боюсь, что у него своя, интересная жизнь: концерты, поклонники, клубы, рестораны, деньги. Я не дотягиваю до его статуса. Я не уверенна в своих силах. Я ему не так уж интересна. Я обычная.
  - Кохають не за статус. Люблять не за грошi. Ти чудова людина. Я люблю тебе!
  - Он еще и заносчивый. И любит командовать. - Продовжувала мiркувати дiвчина.
  - Ти просто шукаєш до чого прискiпатись, щоб вiдступити i не боротись. Бо так легше. Звiсно. Вся ця iсторiя незвичайна. Не вiдступай!
  
  16.
  - Жалко, что Алина не знает, кто на нее напал.
  - Знает и обязательно вспомнить. - Iлля, нарештi, погодився ненадовго поїхати додому i поїсти нормальної їжi. - Пусть пока с девчонками пообщаются. Она от меня наверно уже устала.
  - Да не переживай ты так. - Не розумiв його друг. - Мы все за нее волнуемся, но не один ты ответственный за это. Тебе надо отдохнуть. - Вони поглинали їжу так, нiби не їли цiлий рiк.
  - Вот скажи мне. Чтобы ты сделал, если Маша попала бы в больницу? - Говорили з набитим ротом, i це було для них нормально. Головне, розумiли один одного.
  - Я бы ее ни на минутку не оставил. Да она сейчас еще хуже, чем в больнице. - Вiн зойкнув i суворо поглянув в очi Iллi. - Так ты... ты любишь ее? - Вiн перестав жувати.
  - Да. А как ты догадался? - Iронiчно запитав парубок i розвiв руки.
  - Ну, так ты сказал... что вот я и... Маша.
  - Конечно. Я только недавно это понял, а ты по Машке со школы сохнешь.
  Даня схилив голову.
  - Я... не...
  - Не отрицай. - Вони замовкли. У них не прийнято було говорити про любовнi переживання.
  - Мы сегодня идем на концерт, пошли с нами.
  - Я буду в больнице.
  - Я не сомневался.
  - Идите, нечего дома засиживаться. Это опять Машкин кавалер?
  - Нет. Это Лана предложила. Не знаю, откуда у нее билеты. Но все-таки группа супер!
  
  Вечiр був теплим, зовсiм не притаманний для зими. Даня з дiвчатами пройшов на вказанi мiсця i з завмиранням серця чекав початку концерту. Маша тримала свою подругу за руку.
  - Ти все правильно зробила. Ти ж пообiцяла йому.
  - Я знаю, но безумно стыдно. И не по себе.
  Музиканти виходили на сцену i розiгрували свої iнструменти. Свiтло згасло. Все стихло. Публiка з завмиранням серця чекала шоу. Було настiльки тихо, що чутно, як вiн пройшов на сцену. Його кроки. Вона затамувала подих.
  Зал величезний, та зовсiм не такий помпезний як минулий. Людей було багатенно. Немає вiльного мiсця. Маша вiддала два зайвих квитка хлопцям, якi страшенно хотiли потрапити на цей концерт. Тепер вони сидiли з ними в перших рядах, втиснувшись у крiсла, i не вiрили своєму щастю. Коли дiвчина не попросила у них грошей, один з них схопив її i закрутив у повiтрi. Вiн був щасливий. Машi сподобалось.
  - Як це, ми вам нiчого не виннi? - Хлопцi клiпали щасливими очима й мiцно стискали квитки в руках. - Ми й не сподiвались. Думали, хоча б послухати концерт на входi. Однаково ж буде чутно. А тут таке щастя! Спасибi вам величезне.
  
  Вiн розмiрено проспiвав кiлька слiв i зал вибухнув аплодисментами. Дiвчатка-фанатки кричали. Хтось свистiв. Лана навiть озирнулась по сторонам. У вухах дзвенiло. Зал освiтився, музика загримыла. Вона побачила його. Ден був одягнений зi смаком: модне взуття, стильнi джинси, сорочка, з босяцьким акцентом, тонка розстебнута жилетка i вузька краватка.
  Сцена оформлена незвично. Складнi вiзерунки схiдних країн, свiтились i згасали за його спиною, але вони не вiдволiкали увагу вiд виконавця.
  Гурт вiддавав всi свої сили. Для улюблених слухачiв. У грудях стукотiли баси. Лана часто дихала, така музика, така енергетика, збуджували всi позитивнi емоцiї. Вiн дивився на неї. Вiн знав, де її мiсце i спiвав для неї. Темп прискорювався. При кожному заспiваному їм словi дивчину обдавало жаром. Вона сама не розумiла, що з нею вiдбувається. Вiн запалював вогонь у грудях. Ден звичайний хлопець, але його голос, його талант, пiдкорюють, за кiлька секунд i ти вже не можеш залишатись байдужим. Лана закусила губу. Вона згадала, як гаряче вiн цiлував її вчора.
  Люди пiдхоплювались зi своїх мiсць, танцювали, стрибали i кричали. Публiка пiдтримувала "DAF2V". Слухачi їх люблють. Але всi його слова тiльки для неї. Чому вона ранiше цього не розумiла. Хоча Ден дуже точно висловлював свої емоцiї i кожна людина, чула у його пiснях щось своє. А Сила, мiць i професiоналiзм в його голосi, заворожували i залишали яскравий слiд у спогадах.
  Її очi блищали i сльозились. Серце невблаганно швидко калатало. Це все для неї. Вiн повнiстю вiддавався своїм шанувальникам. Вiн їх любить. Вiн кохає її. Навiть в найпрекраснiшому снi Лана не могла вiдчути таке. Пiсня закiнчилась. Вiн привiтався з усiма. Ден з самого початку поставив високу планку цього концерту. I був рiшуче налаштований пiдняти її ще вище. Освiдчився у коханнi всiм, хто був присутнiй у залi i поглянув в очi дiвчинi, яка сидiла нерухомо серед радiсного, танцюючого, стрибаючого натовпу, i слухала його. Вiн посмiхався. Його очi палають.
  - Ден постiйно на нас дивиться. - Весело зазначила Маша. - Може, ти не будеш впадати у вiдчай. - Дiвчина нiчого не вiдповiла. Стiльки емоцiй було в її маленькому тiлi. Скiльки мук, скiльки думок, стiльки щастя. Вона намагалась пригадати все, про що вони розмовляли у снах i все це, знаходило вiдгуки в його пiснях. Вiн спiвав.
  Як жеш вона хоче доторкнутися до нього. Їй знову здалось, що вiн надто далеко, що це знову їй наснилось i вона нiколи не знайомилась з ним, нiколи не розмовляла у реальному життi, нiколи не пила з ним кави i нiколи не вiдчувала того, що вiдбувалося вчора. Стало боляче. А що, коли вiн нiколи не доторкався до неї, нiколи не цiлував? Нi. Нi! Тодi вона зiйде з розуму.
  Його серце завмирало. Вона його слухає! "Вона тут! А що, коли вона не збагне? Що, коли їй не сподобається? " - Його серце вiдбивало шалений ритм. I тiльки коли вiн побачив її руки, притиснутi до грудей, вiн зрозумiв, що все, що вiдбувалось з ним упродовж багатьох рокiв - це правда, i вона теж це розумiє. Йому хотiлось танцювати. Вiн вiддавався музицi i хрипкуватим голосом передавав свої емоцiї в зал. Ден хотiв, щоб у всiх по шкiрi пробiгли мурашки, так само, як зараз у нього. I це виходило. Вiн бачив блиск, в очах людей. Вони пiдспiвували. Вони знали всi його тексти напам'ять. Це найбiльше щастя для людини, яка живе пiснею. Лана тут. Її реакцiя сильно вiдрiзняється вiд реакцiї залу. Вона сидiла, нi жива, нi мертва. Дiвчина швидко дихала i боялас ворухнутись.
  Зал, нiби океан, бушував, шумiв, виходив з берегiв i тiльки вона лишилась незмiнною. Як же часто вiн уявляв, що вона з ним, що вона дивиться на нього iз захопленням i ось, його мрiя здiйснилась. Люди пiднiмали руки вгору, скандували назви пiсень, якi вони хотiли б почути i вiн спiвав їх. Ден повертався до свого гурту i бачив, що вони теж перебувають в якомусь екстазi. Тiльки те, що ти любиш i те, що в тебе виходить, може викликати такi глибокi емоцiї. Це щастя. Вiн сам був сповнений їм i дарував його своїм слухачам. Iнодi вiн важко дихав, iнодi фальшивив, але цей виступ був вiд душi. Втiм, як завжди. Тiльки вона тут i це незрiвнянно. Спiвак спiлкувався iз залом, його виступ не був холодним.
  Як часто вiн не висипався, сварився з оточуючими, скiльки тижнiв, вони з гуртом, навiть не їли нормально. Нервував, коли не виходили вiршi, коли вона пропадала з його снiв. Його муза. Скiльки нервiв витрачалось на органiзацiю концертiв, пошук спонсорiв, тощо. Скiльки перельотiв i переїздiв. Але це варто того. Все, що вiн вiддав, втратив або упустив, проходячи цей складний творчий шлях. Все варто було того. Очi Дениса горiли, i Лана пiдтримувала його.
  Вiн знайшов її. Вона його натхнення. Вiн нiколи її не вiдпустить. Хтось скаже, що кохання автора i музи недовговiчне. У нього було кiлька дiвчат, якi спонукали його до написання нової пiснi, Ден гадав: "Ось вона! Це дiйсно вона. Я знайшов її!" Але потяг проходив швидко. Вiн не вiдчував того, що переживає зараз. Ден, з часом розумiв, що немає того тяжiння, яке було увi снi. Вони ставали нецiкавими. З Ланою все iнакше. Вона, одним змахом своїх вiй, змушує його серце трiпотiти, вона не просто муза. Вона - його кохання. I це, насамперед. Вiн написав десятки пiсень, мрiючи про неї. Вiршi не всi були конкретно про цю дiвчину, просто Лана давала йому сили творити. Вiн спiвав для неї. Його найкращий сон здiйснився. Вона його слухає. По-справжньому. Вiн читає це в її очах.
  Даня i Маша вже давно танцювали. Хлопець кричав, як йому це все подобається i вiн у захватi. Сьогоднiшнiй концерт на багато краще нiж минулий. Ден вирiшив заспiвати повiльну i дуже сумну пiсню. Її друзi присiли, щоб вiдпочити i насолодитись мелодiєю, але багато хто з шанувальникiв i не збирався розсаджуватись по своїх мiсцях. Вони залишались бiля сцени i спiвали разом з ним.
  Вiн поставив мiкрофон у стiйку. Свiтло приглушили. Ден трохи перевiв подих, показав музикантам у якiй тональностi треба заграти, повернувся до залу й заплющив очi. Для багатьох, вiн здавався навiть смiшним. Як вiн висловлює свої емоцiї, як вiн танцює, його мiмiка. Як глибоко пропускає через себе музику, як спiлкується з групою. Але все це йому пробачалось, бо вiн справдi талановита людина. Це його життя. У компанiї, або на роботi, коли випадає вiльна хвилинка, вiн записував щось у своєму дорогому телефонi. Якiсь уривки фраз, акорди, пiдбирав епiтети, рими. Всi спiлкуються, а вiн, нiби не з цього свiту. Тiльки може рiзко пiдхопитись й щось сумбурне наспiвати або станцювати. Хтось вiдпочиває, хтось розмовляє, а йому не сумно наодинцi. Вiн творить. Нiхто нiколи не знає, що вiдбувається в його головi. Бiльшiсть навiть можуть цього не пiдозрювати. Але вона завжди з ним. У його головi. Як же йще, крiм своїх текстiв, вiн може пояснити це їй?
  Декого дратувало, буває, розмовляєш iз ним, вiн тебе слухає, але не сприймає. Може зачепитись за якесь твоє речення, слово, навiть емоцiю в голосi i обмiрковує її, хоче її записати, а ти вiдходиш на другий план. Часто, вiн годинами слухає свої записи. Весь час щось в них змiнює, щось додає, виправляє. З ним дуже важко. Чи треба навчитися iгнорувати його прибамбаси.
  В його домi, на кожному столику, на кожному пiдвiконнi лежать листи, зошити, ручки, Олiвцi.
  Але за цей рiк вiн змiнився. Вiд нього пiшов ще один учасник групи. Гурт розсипався. Вiн знайшов нового хлопця. Але музика стала вже не та. Та яка музика!? Нової музики давно не народжувалось в його головi. Вони дали величезну кiлькiсть концертiв за цей рiк i жодної нової пiснi. Вiн вiдмовлявся, що просто дуже зайнятий. Або бракує сил.
  Самотньо заплакала гiтара. Вiн з силою стискав очi i спiвав про те, як довго вiн буде терпiти той бiль, яким вiн не може нi з ким подiлитись, тому що, не може пояснити. Вiн кохає, але не може сказати це об'єкту своєї пристрастi. Вiн тягнувся руками до неї, уявляючи перед собою, як до витвору мистецтва. Боявся доторкнутись i згорав вiд бажання. Вiн не зможе пробачити себе за те, що втратив її так i не зумiвши знайти. Спiвав з надривом. Ден розплющив очi i подивився на дiвчину. Її пiдборiддя здригалось, вона боролась iз собою, щоб не розплакатись. Доспiвавши пiсню. Солiст знову повернувся до свого гурту i зробив знак, щоб вони перепочили. Грiм оплескiв не стихав. На його лобi виступили крапельки поту. Але вiн був щасливий як нiколи. У цi три хвилини вiн вклав величезне значення. Як це в нього виходить? Прекрасна рима, простi слова i так багато смислу.
  - Дякуємо вам, що ви сьогоднi тут, з нами. - Сказав Ден. Зал пiдтримав його. Вiд гучного шуму та скандування "DAF2V", серце прискорювало свiй хiд. Вони, нiби кращi друзi i розумiли один одного з пiвслова. Тепер вона розумiла, чому Денис не може вiдмовитись вiд сцени. Люди вищали, кричали, стрибали, спiвали i танцювали. - Я обiцяв, представити для вас, сьогоднi, нову пiсню. - Всi радо зашумiли. - Я вам навiть бiльше скажу. Це буде не одна пiсня. Думаю, вам сподобається. - Вiн знову затинався. - Хочу сказати величезне спасибi однiй людинi, яка значить для мене все! I тiльки завдяки тому, що вона з'явилась в моєму життi, я можу подарувати вам цi пiснi. Можу подiлитись з вами своїми найпотаємнiшими думками. Я вiрю, що вона зрозумiє мене. - Вiн знову спiвав. Всi затихли. Бо це прем'єра пiснi. Нiби народження чогось неземного, магiчного. Всi включили свої телефони i тисячi вогникiв осяяли зал. Ден дивився на неї. Потiм глянув на своїх прихильникiв i знову на неї, вiн став рухатись в її напрямi, зiйшов у зал. Охорона не давала пiдiйти до нього близько. Прожектор освiтлював хлопця. Її очi розширились вiд подиву. Вiн був зовсiм близько. Даня шокований. Маша знову взяла її за руку. Вiн не зупинявся. Вiн спiвав. Пiдiйшов до неї. Його пропускали. Глядачi чекали, що ж буде далi. Всi погляди, тисячi очей були спрямованi на них, вона страшенно збентежилась i подивилась йому в очi. Вiн мало не збився з темпу, але продовжив спiвати. Його голос став бiльш нiжним. Вiн подав їй руку. Зал зааплодував. Вони пiдтримують його навiть в цьому. Маша пiдштовхнула подругу. Лана пiдвелась i подала йому руку. Ден вивiв її у прохiд i повiв за собою на сцену. Слова пiснi запалили її душу. Це було освiдчення у кохання незнайомiй, але такий рiдний дiвчинi. Це була казка.
  В одному зачарованому королiвствi живе царiвна. Прекрасна як мiсяць, сумна, самотня. Її царство змерзло в очiкуваннi справжнього кохання. От тiльки б знайти її. Тiльки б звiльнити вiд чар. Вiн чув Сказання про неї, вирушив у дорогу, не знаючи шляху. Скiльки рокiв минуло, але вiн не вiдступив вiд своєї мрiї. Побачивши її такою сумною, такою вiдчужено, зрозумiв, що його серце крається вiд болю. Вiн зняв чари з її прекрасного обличчя. Вона розквiтла, вона засяяла, тепер вона його цариця. Вона єдина, хто став господинею його серця.
  Учасники гурту, так само, стежили за нею очима. Закоханi пiднялись на сцену. Вiн повернувся до неї. Його голос звучав дедалi гучнiше, все сильнiше, вони не могли вiдiрвати очей один вiд одного. Тисячi вогникiв. Вiн тримав її руку i боявся порушити цей контакт. Музика вщухла. I знову оплески прихильникiв. Глядачi кричали й верещали. Заради нього i його гурту стiльки людей зiбралося тут. Разом. Це все вiдбувається зараз. Тут. Насправдi.
  - Ось, моя загадка. Ось, моя таємниця. Ось для кого, я стiльки рокiв писав найкращi пiснi! - Сказав вiн у мiкрофон. Зал шумiв, але для закоханих не було нiкого. Нiби вони однi у величезнiй будiвлi. Вони забули про iснування кiлькох тисяч людей, а зал радiв.
  Маша розплакалась. Даня пригорнув її до себе. Вiн був шокований вiд того, що вiдбувається, вiд того, що побачив Дена так близько, вiд того, що подруга його знає.
  Лана збентежена. Опустила очi i намагалась не дивитись на публiку. Ден Прибрав мiкрофон.
  - Я кохаю тебе. - Вiн поцiлував її нiжно i палко. Шквал оплескiв мало не оглушив їх. Його гурт грав легку романтичну мелодiю, продовження його казки. Кричали i свистiли, пiдтримуючи закоханих. Хтось iз персоналу винiс величезний букет бiлих троянд i протягнув його Дену. Вiн забрав їх i подарував дiвчинi. Вона не знала, куди подiти свої очi. Подивилась на нього i сльози покотились по її щоках. Оплески не могли заглушити стукiт серця. Їх фотографували, знiмали на вiдео, пiдтримували. Завтра про це дiзнаються всi.
  Вiн подивився їй у вiчi.
  - Я не знаю, як тобi признатись, не знаю, як пояснити ... - Вiн уривчасто дихав. Музика грала, зал волав. Вiн говорив тiльки з нею, без мiкрофона. - Я сподiваюсь, ти зрозумiла, що ти завжди була моєю музою i коли, я зустрiв тебе, не повiрив своїм очам. Ти можеш таке уявити? - Вiн витирав її сльози.
  - Могу.
  Вiн посмiхнувся у вiдповiдь. Знову її поцiлував. Обняв, як свою власнiсть i зiтхнув з полегшенням. Вона розумiє його. Вiн сказав їй. Тепер все буде добре. Вiдчував її нiжний подих на своїй щоцi.
  - Я тебе нiколи не вiдпущу, я не переживу, якщо втрачу тебе. Ти така одна. I тiльки моя. Наче небо подарувало менi тебе. Не йдiть пiсля концерту.
  Вона кивала головою, але нiчого не говорила. Сльози душили горло. Багато питань, щодо його нинiшньої дiвчини, не давали їй самiй можливiсть давати обiцянки. Вона нiколи не вiрила у клятви. Нiколи не можна бути впевненим навiть у собi, не те що в простiй людинi. - Я проведу тебе.
  Вiн вiдвiв її на мiсце. Маша стрибала вiд радостi. Зал скандував "Гiрко!" Вiн знову поцiлував її, закружив в обiймах i допомiг присiсти на своє мiсце. Показав охоронцям, щоб про всяк випадок, не вiдходили вiд дiвчини.
  Вдоволений, вибiг на сцену, махнув рукою гурту i вони з новими силами, вдарили по струнах, захлиснули яскравою музичної хвилею. Океан знову забушував. Тiло вiдчувало Всi вiбрацiї, що йшли зi сцени.
  Букет не вмiщався на руках у дiвчини. Маша нюхала квiти i тарабанити руками по подрузi.
  - Ти розумiєш, вiн кохає тебе! - Перекрикувала вона музику.
  - Лана, как это произошло? - Спитав Даня. Вiн досi був здивований.
  - Я люблю его. - Бiльше нiчого не могла пояснити вона.
  - А я вообще ничего не пойму. - Даня насупив брови i намагався зрозумiти ситуацiю. - Каким образом? Вы давно друг друга знаете? Почему ты никогда не говорила об этом? - Дуже шумно. Вiн не дочекався вiдповiдi.
  Маша забрала у неї букет i розмiстила його у себе на колiнах, але квiти дiставали i до Данила. Сусiди, якi сидiли поруч, оглядали цю компанiю. Усiм було цiкаво. Хлопцi, якi отримали квитки безкоштовно, досi були з вiдкритими ротами. Пiдходили дiвчатка i парубки, але охорона не пiдпускала їх до Лани. Сама ж дiвчина була шокована не менш. Маша пiдвелась, пiдiйшла до них. Фанати ставили питання, перекрикували один одного. Вона вiдчула на власнiй шкурi, наскiльки це лякає зiрок. Але зараз, дiвчина була по iнший бiк барикад. Це додавало настрою. Вона теж вiдчувала себе зiркою.
  - Мої дорогi, Лана не може, поки що, вам вiдповiсти на питання. Ви все прочитаєте в першому в новому роцi випуск нашого журналу. У статтi Машi Бєлової. Дякуємо вам. - I пройшла на своє мiсце. Хоча деякi дiвчатка зовсiм не цiкавились долею Лани. Скорiше хотiли її зiпсувати.
  Ден спiвав новi пiснi i вони страшенно подобались публiцi. Вони пiдтримували його як нiколи. Тому що вiн повернувся. Зi своїм старим стилем. Зi своїми новими темами. Тепер вiн стрибав на сценi, танцював, кричав, махав руками. Вiн був мокрий, втомлений, але такий щасливий. Пiдходив до самiсiнького краю сцени, простягав руки до Лани i спiвав для неї.
  У залi стало спекотно.
  Вона не могла не посмiхатись. Про це все вона навiть не мрiяла. А вiн освiдчився їй. Хоча, можливо, просто вирiшив зробити хороше шоу. Але навiть при всьому цьому, тi вiдчуття, що вiн подарував їй, дiвчина нiколи не забуде. Це, напевно, найяскравiшi моменти її романтичного життя. Вiн стоїть на сценi. Спiває для неї. Його люблять усi, а вiн кохає тiльки її!
  Виступ довго не могли завершити. Їх викликали на бiс. Просили певнi пiснi. I коли Ден побачив, що його група втомилась, вiн неохоче попрощався з глядачами.
  - Денис попросил нас не уходить. - Зупинила Лана друзiв, коли тi стали збиратись виходити. Вони пропустили людей, що виходили з ряду. Зал спорожнiв. Друзi залишились втрьох.
  - Ти бачиш як все ... А?! - Гордо вигукнула Маша, доки Даня розглядав порожню залу.
  - Да. Я не ожидала. Я не представляла.
  - Так, з Костею, ти нiколи не була такою щасливою.
  - С любым другим, я бы не была такой счастливой. Костя обнимает меня, а я представляю, как бы все было, если бы меня так же обнимал Ден. Все было бы по-другому, я могла бы быть счастлива. Я воображаю. - Вона пiдвела погляд на стелю. - Однозначно можно считать себя свихнувшейся. Единственное, что помогает держать мне связь с реальностью, это понимание того, что не я это придумала, не я это затеяла. Я не хотела этого. Не думала. Не планировала. А теперь, я самая счастливая, потому что судьба связала нас.
  На порожню сцену вийшов Ден. Тепер вiн не здавався вже таким великим i значущим. Тепер вiн був просто Денис. Втомлений i задоволений. Вiн нiби став меншим. Вiд нього досi виходив жар. Вiдпустив охорону i спустився до друзiв.
  - Вам сподобався концерт? - Запитав вiн посмiхаючись.
  - Звичайно! - Радiсно повiдомив Даня. Вони потисли руки.
  - Маша. Давай, завтра я зайду до вас i ми про все зможемо поговорити. Я вiдповiм на всi твої питання. - Вiн пригорнув Лану i поцiлував її нiжно.
  Маша погодилась i потерла руки.
  - Я повинен зараз заїхати в один клуб. Хотiв би забрати у вас Лану i машина вас чекає.
  - Тогда мы поедем к Алинке. Покажем ей фото. Она будет завидовать. - Вiн посмiхнувся.
  - Завтра ми можемо приїхати до неї в лiкарню, i у нас буде iндивiдуальний концерт або квартирник. Дякую, що ви прийшли.
  
  17.
  У клубi було темно. Тiльки мерехтливе свiтло i рiзнокольоровi вогники ослiплювали очi. Запах сигаретного диму i парфумiв змiшався i дратував нiс. Гучна музика заглушала голос, давила груди. Це було зовсiм не те, що на концертi, коли музика проникала в тiло i дарувала радiсть. Коли душа тремтiла вiд плачу гiтари. Тривога оселилася у її душi. Лана вiдчувала себе як в акварiумi. Вона боялась вiдпустити його руку i залишитись однiй у цьому натовпi гламурних, п'яних, агресивних людей. Всi, хто його бачив, усмiхались, обiймали його, вiтали з вдалим концертом. Її ж зустрiчали кривою посмiшкою i пирханням нiби: "ой, а що це в тебе за iграшка? Мiг би i трохи краще пiдiбрати. Або не було часу, схопив першу-лiпшу?" Дiвчина спочатку сутулилась, опускала голову i намагалась бути непомiтною. Але пiсля того, як побачила кiлька засмаглих двометрових красунь, якi лякали своїм виглядом. Розправила плечi, пiдвела вгору свiй i без того задертий носик i гордо пiшла за ним. Цим дiвчатам вона ледве сягала плеча. Хоча сьогоднi вона була в чобiтках на величезних пiдборах. Хтось танцював, хтось демонстрував себе, хтось п'яний. Дiвчата, що сидiли за столиком, курили кал"ян i зневажливо, зухвало обдивлялись його супутницю. Лана часто ходила в клуби з друзями, але цей здивував її своєю розкiшшю i пафосом. Вона завжди була зi своєю компанiєю. Їм було весело завжди i скрiзь. Тут же вона привертала увагу тим, що її тримав за руку сам Денис. Але все одно, пiти вона хотiла звiдси якнайшвидше. Її напрягала така недоброзичлива поведiнка столичних мажорiв.
  Вони пройшли крiзь натовп, хтось їх фотографував, хтось тягнув руку привiтатися з Деном. Нарештi, вони пiдiйшли до вiп-кабiнки i Лана побачила всiх учасникiв гурту. Вони курили, спiлкувались, пили спиртне. Побачивши Дена вони замовкли.
  - Знайомся: це Володя, Сашко, Андрюха i Себаст"ян. - Вiн показав на кожного. - Це Ланочка. - Вiн засяяв своєю бiлоснiжною, такою милою посмiшкою. А дiвчина розсмiялась про себе. У групi з простими iменами присутнiй Себаст"ян. Ден розповiдав про нього, коли вони їхали у машинi. Вiн прийшов на мiсце Васi Тишика. Так само, приголомшливий гiтарист, iншого, б Ден не змiг взяти на мiсце свого друга, але занадто багато пафосу. У хлопця довга борiдка, кольоровий шарф i нiчим непримiтне обличчя.
  Вона привiталася з усiма i вони присiли на шикарний червоний диван.
  - Ти хочеш що-небудь перекусити або коктейль? - Турботливо цiкавився вiн.
  - Нет, спасибо. - Всерединi все кипiло й гудiло. Стiльки нових вiдчуттiв, що вона не думала, зараз, про їжу.
  - Ланочка, як тобi наш концерт? - Запитав Андрiй. Вiн грав на клавiшах. У нього стильна стрижка, вiн був гладко поголений i незрозумiло чому, сумнi очi, вiн флегматик, це одразу помiтно. Випустив сизий клубок диму.
  - Мне очень понравилось. Это уже второй настоящий концерт, на котором я была. До этого я ходили со своей подругой Машкой только на КВН.
  Хлопцi розсмiялись.
  - Ден тебе шокував?
  - Конечно. Я не ожидала... не думала даже... - Лана подивилася на нього дитячим невинним поглядом. Вiн побачив, що вона розгубилась, пригорнув дiвчину до себе i вiдповiв за неї.
  - Їй ще дуже багато слiд дiзнатись. Це так само шокує. Тому, не дiставайте своїми дурними питаннями.
  - Помiтила ти, але ми посперечались. Чи Зламає сьогоднi Ден стiйку для мiкрофона? До речi, Андрюха, ти менi грошей повинен.
  - Я, пiд час концерту, на вашiй спинi її розiб'ю, якщо ще раз почую про ставки. Я так вiдчуваю музику. I танцювати я не перестану. Випереджу вашi суперечки. Я знаю, що не вмiю танцювати, але дуже люблю. - Всi знову розсмiялись. Так, його танцi не можна назвати хореографiчними, але вiн нiби входить у нiрвану. Його рухи довiльнi. Вiн пропускає музику через себе.
  - Та ладно, я, коли граю, а потiм бачу своє обличчя на вiдео, це теж, знаєш, не найкраще видовище. Але ж ми реально класнi! I нам було страшно цiкаво побачити тебе. Хоча, за його текстам i музикою, особисто я, тебе такою i уявляв. Тiльки думав, що ти старше. - Пiдтримав Андрiй.
  - Лана, я на хвилинку. Менi треба поговорити з адмiнiстратором. - Вiдпросився Денис.
  - Да, конечно.
  - Не соромся їх. Вони тебе не скривдять. - Чмокнув її в щiчку i пiшов.
  - Лана, я нiчого поганого не маю на увазi. Але ти, будь ласка, будь уважнiше i перш за все, зрозумiй яка вiн людина. - Обережно звернувся до неї Володя. Намагався по-дружньому її попередити. - З ним непросто. I я не поливаю його брудом. Я знаю Дена багато рокiв. Але ти хороша дiвчинка, а вiн ... не вiрить в добру сторону людей i часто використовує їх. Я б не хотiв, щоб ти постраждала. - Лана напружилась, але потiм подумала, що вона на багато i не сподiваєтьсь, тому не боїться бути використаною. Вона розумiла, що цi стосунки можуть занадто швидко зруйнуватись. Дiвчина просто насолоджувалась тим, що зараз вiдбувається мiж ними. Ось тiльки вона розумiла, що Ден, правда, накоїв багато нехороших речей, що навiть його гурт попереджує її.
  - Так, - пiдтримав Себаст"ян. - Вiн умiє бути козлом. Тiльки, я маю надiю, у тебе вийде його виправити.
  - Годi вам, хлопцi, вiн вже змiнився. Не залякуйте дiвчинку. - Втрутився Андрiй. - Ви самi чули його новi пiснi. Звичайно, вiн не завжди буває хорошою людиною i з Ваською вiн вчинив по-свинськи, i Федька через нього пiшов. I тебе, Ланочка, я думаю, вiн ще встигне розчарувати. Але все ж таки, вiн намагається, тепер, бути краще. Я думаю, це твоя заслуга. - Вiн посмiхнувся Ланi. Дiвчина тiльки переводила погляд вiд одного хлопця до iншого, кивала у вiдповiдь, але всерединi її оселився холодок.
  - Я понимаю. - Боязко вiдповiла вона. Дiвчина ще не розумiла, чому його колеги наважилися попередити її.
  - Ми тебе не залякуємо. Ден дiйсно класний. Ми його дуже поважаємо, але iснують певнi обставини i риси його характеру, якi дозволяють йому кривдити навiть найдорожчих людей. - Хлопець знову вiдкинувся на спинку канапки i спокiйно продовжував курити. У нього добре обличчя i дивовижно свiтлi, довгий вiї. Дiвчина подумала, що могла б з ним по-справжньому потоваришувати. Їй стало навiть приємно, що цi мало знайомi їй парубки пiклуються про неї. Вони робили це щиро.
  У цей час повернувся Денис.
  - Хлопцi, ми поїхали, ви розслабляйтесь, тiльки завтра, о десятiй у студiї. У нас буде запис. А сьогоднi ви молодцi. Добряче попрацювали! - Вiн не хотiв зайвих розпитувань, але й не з'явитися тут теж не мiг. Вони вдарили по руках.
  - До зустрiчi. Було приємно, нарештi, з тобою познайомитись. Вiн нас iнтригував вже кiлька днiв. Та я припускаю, що вiн значно довше тримав тебе у таємницi.
  - Мне тоже было очень приятно. - Посмiхнулася вона у вiдповiдь. Вона не зовсiм зрозумiла останню фразу. Ден обiйняв дiвчину i вони миттю вибiгли з клубу.
  
  - Я хочу, щоб ми поїхали к твоїм друзям. - Несподiванно заявив вiн.
  Вони приїхали в лiкарню. Коли Ден увiйшов до палати, Алiнини очi запалали. Вона хотiла вищати i кричати вiд радостi, тiльки голова дуже болiла, а лiки гальмували реакцiю.
  Ден познайомився з усiма поближче, йому дуже сподобались Даня i Маша. Вiн одразу ж помiтив, як тремтливо вiдноситься хлопець до своєї подруги. Як вiддано, по-собачому, дивиться їй в очi. Йому стало шкода Даньку. Ден його розумiв. I бачив, як Маша зовсiм не помiчає цього. Вона звикла до нього i не сприймає його як хлопця, який може її кохати. А як же вiн мучиться, через те що мовчить. У його головi знову виникли рими.
  Вiн вiдiйшов убiк i з величезною швидкiстю набрав щось у своєму телефонi. Пообiцяв Алiнi, що завтра заспiває для неї. Дiвчина збентежилася i вхопилась за руку Iллi.
  Вони пiдвезли Машу i Даню додому.
  - Хай вони побудуть удвох. - Сказала Маша другу, коли закоханi поїхали.
  Вони вечеряли у ресторанi.
  - Лана, впродовж всього цього часу, я намагався тобi сказати, що ти - моя муза. - Зiзнавався вiн, не пiдводячи очей. - I вже не перший рiк. Я побачив тебе увi снi. Можливо, ти будеш смiятись, але це щира правда. - Вiн затинався ще сильнiше, нiж звичайно. I був страшно стомлений пiсля концерту. - А ще, у мене є дiвчина. Але я розстанусь з нею, як тiльки вона приїде.
  - Ты хорошо подумай. Может, я просто увлечение и не стоит разрывать отношения, которые были довольно продолжительными. Она ведь тоже была твоей музой. - Його вразила її вiдповiдь. Вiн пiдняв очi.
  - Про неї я написав тiльки одну пiсню. - Лана Подивилася на нього крiзь опущенi вiї. - Дурненька. - Прозвучало нiжно.
  - Дурненька? Может, ты хотел сказать дура, что поверила тебе. В твои слова, песню. Просто нужно было ее красиво представить. Что ж, хочешь знать мое мнение? Она прекрасна! - Певно вона зiрвалась.
  - Я думав, що кохання нема, що це казки. Я зрозумiв, що кохання iснує тiльки тепер. Ось, воно передi мною. Такого я нiколи не вiдчував. Бути у моєму вiцi i нiколи не кохати - це показник. А Концерт, повiр менi, можна спланувати iншим способом. - Вiн намагався її заспокоїти. I в нього вийшло.
  - Возможно я сумасшедшая фанатка, которая так же видела тебя во сне. - Його очi загорiлись, майже так само, як тодi, коли вiн був на сценi. - И я тебе не подхожу. Я тоже хочу открыть тебе свою тайну, пока все это далеко не зашло. - Вiн зрозумiв, що розмова буде не з легких. - Я была еще маленькая, когда услышала твой голос и застыла перед телевизором. - Зважилась признатись. - Через несколько лет мне приснился сон. После этого сна жизнь изменилась. Ты стал ее центром. Компьютера в доме еще не было и я, полночи слушала радио, перебирала волны, что бы еще услышать тебя. Потом, ты приходил ко мне ночью. Я говорила с тобой, но не помнила, отвечал ли ты. Даже в первом сне я помню ощущение нашего общения, но не помню твоего голоса. Верно, если бы я помнила что слышу тебя. То решила, что совсем с ума сошла. - Вiн був шокований почутим. - Это мешало мне жить. Никто не может с тобой сравниться. Я пыталась строить отношения. Встречаться с парнями. Они добрые, богатые, красивые, но как подумаю, что свяжу свою жизнь с кем-то из них, вижу только серое существование. И когда тяжело, опять говорю с тобой. Потом я пыталась игнорировать тебя. Ты захочешь, после этого, снова признаваться мне в любви? Ты понимаешь, что я ненормальная? Ты будешь говорить мне, что, правда, писал эти песни для меня?
  - Ланусь, я навiть не вiрю власним вухам! Як таке могло статись? I як я можу тебе переконати? Ти не вiриш МЕНI. Я ж знаю, для кого я писав цi тексти. Стiльки часу я жив тобою. Коли моя кар'єра починалась, нiхто не вiрив у мене, крiм матерi. Батько завжди хотiв, щоб я пiшов його стезею. Я вчився i працював iз гуртом. Ми вiдзняли клiп. Я писав пiснi, багато пiсень, але здебiльшого не про кохання. Вони дуже абстрактнi, їх не всi розумiють. Нас помiтили. I ми вийшли на досить високий рiвень. Потiм батько став вiдмовляти мене, вiн вважав, що це не кар'єра i на цьому грошей не заробиш. Але ж не тiльки в них справа! Мiй батько прагматична людина, а я ... - Вiн усмiхнувся i опустив погляд. - Творча особистiсть. Завжди був бiлою вороною у родинi. Але Я щасливий, що мої пiснi слухають, я хотiв дати людям хочаб трошки добра. У кожного повиннi бути свої цiнностi. У мене багато пiсень про дитинство, про нашу країну, про те, що не можна зупинятись, завжди слiд йти до своєї мети. I я теж не повинен зупинятись. Я закохувався, але це приносило страждання. Я нi на кому не зациклювався, це ображало дiвчат. А я не мiг з собою нiчого вдiяти. Мої друзi створювали сiм'ї, мрiяли про дiтей. Менi не було цiкаво навiть думати про це. Я сприймав жiнок, як засiб. Про це теж багато пiсень. Я просив у своїх колишнiх дiвчат пробачення. Я пишу про те, що вiдчуваю. Це мої переживання, мої думки. Пiсля, у мене почалась зiркова хвороба. Вона швидко минула, але я став менше писати. У цей час батько попросив мене допомогти йому. I я працював з ним. У мене не лишалося часу на тексти. Я занудьгував, i менi наснилась ти. Як сонечко, зiгрiла мене i пiсля цього, я пiшов вiд батька. Ти допомогла менi. У моїй творчостi з'явилась романтика. Це було спочатку смiшно. Мiй гурт не розумiв. Ми граємо рок. Про щось глобальне. А я, нiби машина, працював без сну i їжi. Я писав, i був щасливий. Я писав про тебе.
  - Возможно, ты всем об этом говоришь. - Лана не знала, чи можна вiрити в його слова. Хоча таку брехню на ходу не вигадаєш.
  - Ти ж сама це вiдчула! Я закохався у тебе в ту ж саму нiч. Я бачив тебе, таку як тепер, ти не була дитям. Ти виглядала ось так. Я пам'ятаю твоє волосся, твої очi, навiть цей браслетик на руцi. Тiльки твоє обличчя було завжди таким сумним. Я закохувався! Писав кiлька пiсень для iнших, можу тобi показати тексти, але ти - центр моєї творчостi. Щоразу я бачив тебе i народжувалась пiсня. А коли ти зi мною прощавалась, я згасав, втратив свою музу. Я став агресивним. Я пiдняв старi тексти, намагався їх переробити, щось придумати. Намагався писати веселi пiсеньки, через це ми посварились з Васею. Вiн завжди був моїм найкращим другом. Ми з ним створювали цю групу. Вiн пiшов i створив сольний проект. Спочатку вийшло, зараз вiн десь зник i я хвилююсь за нього. Я навiть не можу згадати, що конкретно стало приводом для нашої сварки, але ми втратили нашу дружбу. Вiн зрозумiв, що зi мною щось не так. Я почав зустрiчатися з Ксюшею. Васi це все не подобалось. Вiн намагався мене врозумити, а я слухав її. Вона завжди працювала з нашим гуртом, i я вирiшив, якщо я нiколи не кохав i навряд Чи, в свої тридцять шiсть рокiв, зможу закохатись як хлопчисько, чому б не завести постiйнi стосунки. У мене було багато концертiв, а кожного разу шукати собi дiвчину на вечiр - це втомлює. Такий був мiй пiдступний план, але я не знав, що її план виявиться ще бiльш пiдступним. Не приховую цього. Я багато чого втратив через свою дурiсть, я дуже змiнився. Пiддався її впливу, втратив ту тонку межу, яка роздiляла грошi i моє покликання. I тут я побачив тебе. Я тобi не хочу брехати i не можу. Ти чула мої новi пiснi, вони пропитанi твоїм ароматом. Я повернувся i це помiтили всi. Я пишу щиро, бо коли я цього не буду робити, люди вiдчують це, i не будуть так пройматись моїми словами, це буде кiнець. Я говорив з тобою. I я кохаю тебе. Це не можна пояснити! Доля дала нам таку дорогоцiнну можливiсть. Ми могли нiколи не зустрiтись. Але ми разом. Якби ти не з'явилась в моєму життi, мiй гурт би зруйнувався. Я сам руйнував його. Я хочу бути з тобою. Я пам'ятаю всi вiдчуття, якi подарувала менi ти. Я пам'ятаю твої рухи, твої слова. Я згадую, як ти вплинула на мою свiдомiсть. Ти завжди заствляла мене становитись краще. Це чудово! Ти - ковток свiжого повiтря в моєму сiрому життi. Я прокинувся. I тепер тверезим поглядом оцiнив все i зрозумiв що я накоїв. Ми iнодi живемо, так як треба, тому що всi так роблять. Забуваємо свої мрiї i робимо, що виходить, а не те, що ми прагнемо. Я завжди боровся з цим. Йшов до своєї мрiї. I ти була моєю провiдною зiркою. Наша поведiнка обумовлюється душевними хворобами, але фiзично, їх можна зрозумiти i вiдчути, тiльки коли перехворiєш ними сам. Часом, я вважав тебе своєю хворобою, але ти теж це пережила. Тiльки ти одна можеш зрозумiти мене. Не цурайся тих чар, якi вiдбуваються мiж нами. - Вiн тримав її за руки.
  Як же було приємно i незвично чути цi слова вiд нього "я пам'ятаю ...", нiби їх i справдi щось пов'язує.
  - Я начала во всем сомневаться. В реальности всего. Я жила тайной. Но считала себя сумасшедшей. Меня это подавляло и угнетало. Только ночи с тобой дарили мне радость. Реальность же разочаровывала. Когда я встречалась с парнями, было желание, чтобы они быстрее ушли и я могла отдохнуть. Мне всегда казалось, что это пустая трата времени. А с тобой не могу расстаться ни на секунду. В моих снах ты был разный, ты менялся. - Вона неохоче вiдвернулась.
  - Я мiг вiдчути твiй настрiй. Я спробував тебе на смак i тепер не зможу без цього! - Лана i Денис немов доповнювали фрази один одного.
  - Расскажи мне, как ты пишешь песни. - Можливо, вона просто перевела тему, а може, вона повiрила, так як всерединi у неї були тi ж самi пристрастi. Її томний погляд змусив його переключитись.
  - Я iнодi, навiть не розумiю, як у мене це виходить. Я згадую про тебе, i слова самi лягають на аркуш. Я не вигадую, виходить якась строчка i я бачу, як все буде складуться далi. Нiби хтось надиктовує менi на вухо. А я просто записую. Iнодi, навiть буваю не згоден з якоюсь фразою, але якщо її змiнити весь вiрш вийде не такий як планувалось. Небо дає менi цю енергiю. А ще, я не мiг дочекатись коли закiкчеться день. Чекав нiч. Щоб побачити тебе i записати новий вiрш. Це дарувало менi стiльки радостi!
  Закоханi довго говорили. Дiвчина тремтiла вiд переживань. Це насправдi!
  
  Вони пiд'їхали до будинку.
  - Я хочу остаться с тобой. Я боюсь, если я останусь, хоть на минутку, без тебя, то я проснусь и это все, окажется обычным сном. Тогда я сойду с ума.
  - Я i не мав намiру тебе вiдпускати.
  Вони пiднялися до його квартири. Восьмий поверх. Кiмнати Великi i красивi. Багато речей стояло на поличках i столах. Рiзнi премiї, статуетки, дипломи, величезна кiлькiсть фотографiй. Сувенiри, привезенi з рiзних країн. Кiмната обставлена у суто чоловiчому стилi. Витримано i вишукано. Непомiтно жiночої руки. Це потiшило дiвчину.
  Нiч пролетiла як мить. Говорили мало, вона не хотiла нiчого слухати, тiльки дотики, поцiлунки, кохання. "Сегодня буду простой девочкой. - Подумала Лана. - Без всех этих розмышлений и сумасшествий."
  Вiн весь час намагався пригорнутись до її волосся i вдихнути нiжний, теплий, свiтлий аромат її шкiри та духiв. "Це вiдбувається насправдi." - Вiн не мiг повiрити в реальнiсть того, що вiдбувається. Йому досi здавалось, що начебто, вiн розiмкне їх обiйми, та все скiнчиться. Вiн прокинеться у своїй кiмнатi, а її не буде поруч, як завжди. Тiльки ця колюча думка надавала нинiшньому iдеальному моменту нотки смутку. Вiн сумував про змарнований час. Про той час, коли вiн обманював себе i своїх близьких що щасливий, що живий. Нi, звичайно, вiн жив i до цього моменту, i добився добрих результатiв. Багато хто, може тiльки мрiяти про його успiх, але вiн нiколи не кохав. Ах, як же хочеться висловити це словами, музикою, рухами. I вiн зможе. Вiн подiлиться своїми почуттями з усiм свiтом. З усiма, хто захоче почути його. Як же пояснити людям наскiльки це прекрасне почуття? Таке можна вiдчути лише раз. Кожен повинен кохати i бути коханим. Бо тодi свiт стає краще. Добрiшим, свiтлiшим. Вiн наповнюється свiтлом i новими емоцiями. Ти все сприймаєш по-iншому. Ти пробуджуєшся i бачиш, наскiльки чудовим може бути наш всесвiт. I це святе почуття потрiбно берегти. Воно насправдi врятує свiт. I ось вона. В його руках. Як же довго вiн її шукав. Пiв життя. Вона може бути без макiяжу, вона може ходити по будинку в звичайному старому, зручному одязi, вона може сопiти, хропiти, тощо. Але вона залишиться собою. I вiн буде кохати її, як i ранiше. Просто так. Без жодного приводу. Хоча вiн знав, що однозначно в нiй подобається. Вона нескiнченно добра, турботлива, справжня, вона не обманює, вона не зрадить, вона не шукає в ньому зиску, вона завжди пiдтримувала його, вона всепрощаюча, вона все розумiє. Цей список можна продовжувати нескiнченно. Але це всього лише доповнення. Вiн не мiг сказати точно чому. Та це й не так важливо. Ден просто кохає її. Всiєю душею, просто тому, що вона є в цьому свiтi.
  Вони задихались вiд щастя. Нiхто їм не заважав i нiхто не турбував. Вона увiйшла до кабiнету, де стояв його стiл з усiлякими паперами, блокнотами i олiвцями. Папiр лежала на пiдлозi. Мiкрофон, гiтара, нотнi листи. Ах, цi ноти. Сухо написанi на аркушi, вони перетворюються, у щось неймовiрне, коли їх грає майстер. Вона було далекою вiд музики i крiм семи нот, мажору та мiнору не знала нiчого. Вiн показав ноти до тiєї пiснi, яку виконував сьогоднi для неї. Вони сидiли оголенi, закутанi в одне покривало i Денис тихо наспiвував новi пiснi. Її пiснi. На вулицi розквiтло. Вона, обмотана в ковдру, пiдiйшла до вiкна i побачила Машину квартиру. Там було темно. Вони ще спали. Хлопець обiйняв її ззаду i розповiв, як в перший раз, в справжньому життi, побачив її тут.
  - Но ведь Маша не соврала, за этими занавесками ничего не видно.
  - Тодi вони були вiдкритi. - Лана розсмiялась, уявивши його слiдкуючим за нею. Закоханi знову обiймали одне одного. - Я майже не спав кiлька ночей, сидiв у кабiнетi, писав пiснi, щасливi й сумнi. Уявляв, чи вийде у нас бути разом i дивився, як прокинувшись, ти йдеш в душ, як лягаєш спати, готуєш каву. Iнодi, я пiзно приходив пiсля запису, але ти вже спала. - Вiн знову обiйняв її. - Тiльки цi завiски ...
  
  Маша i Даня залишились сам на сам. Вони повечеряли.
  - Чому так довго не надходять аналiзи? - Сердилася вона.
  - Не переживай. Главное, что они будут отрицательными.
  Друзi обговорювали концерт i Дена. Вони радiли, що їх подруга змогла знайти своє щастя. Потiм довго мовчали. У Данi пропав усiлякий настрiй, коли Маша згадала про Олега.
  Вона подивилась на свого друга, вiн наливав вино. Але почувши про її хлопця, зупинився. Поставив пляшку на стiл. Даня, у фiолетовiй футболцi на випуск. Стильнi джинси. Хлопець стояв босими, красивими ногами на голiй пiдлозi. Руки в кишенях. Вiн дуже гарний. Дiвчина згадала, чому кохала його у школi. I чому дружить з ним тепер.
  Перш за все, вiн її друг з дитинства i вона не розумiє, чому тiльки зараз, нiби осяяння зiйшло на неї.
  Маша сiла за комп'ютер. Все намагалась знайти у собi симптоми страшної хвороби, читала в iнтернетi i тiльки засмучувалась. Вона перевiряла пульс, лiмфовузли на горлi, оглядала шкiру. Її руки тремтiли. Вона страшно схудла. Очиська стали величезними. Друг спостерiгав за нею здалеку. Бачив, як сльози пiдкотили до її очей. Маша виглядає замученою i втомленою. Це все не заважає її кохати.
  Вона пiшла у свою кiмнату. Хлопець послiдував за нею. Знав, що вона знову буде плакати до самiсiнького ранку.
  В її кiмнатi було темно, тепло i пахло її улюбленими парфумами.
  - Маш, я хочу, чтобы ты рассталась с ним. - Впевнено промовив Даня.
  Вiн притиснув її бiля стiни, щоб вона не могла вислизнути з його рук i поцiлував її нiжно, дбайливо, потiм бiльш жагуче. Маша сама не помiтила, що вiдповiла йому. Її ще нiхто так не цiлував, але вона зупинила його.
  - Ми ж друзi! - Вона перелякано подивилась на нього. - Ти, я, як? Ти просто намагаєшся мене заспокоїти. Ах, а якщо ти заразишся? - Вiн схопив її за плечi, струснув гарненько. I гучно заговорив.
  - Не говори такого! Ты не больна! Слышишь? А даже если и так, СПИД не передается через поцелуй, ты же знаешь, глупая! Я Люблю тебя! Уже слишком давно. Ты понимаешь, я не могу тебя видеть с этим козлом. Я не могу тебя видеть такой разбитой. - Вiн заспокоївся. Все. Сказав. Шляху назад немає. Вона заплакала. Даня опустився на колiна, обняв її ноги. - Я люблю тебя. Мне все равно, если ты заразишь меня, я тебя не оставлю никогда! Только, если я буду тебе противен и ты прогонишь меня, тогда я уйду. Нет, не уйду! Буду твоей тенью, как и раньше, но я тебя не оставлю никогда. Если ты разрешишь мне, проникнуть в твои мысли, я останусь в них навсегда. Если ты когда-нибудь скажешь, что хотя бы на минутку думала обо мне, как о своем парне, я буду счастлив. Если ты захочешь, чтобы я остался твоим другом - я буду им и никогда больше не заикнусь о своих чувствах. Я не буду спать, не буду есть, я буду около тебя. Будешь ты здорова или нет. Я буду всегда рядом. Ходить за тобой. Хранить твою тайну от родителей, от всех! Пусть. - Вiн безнадiйно схилив голову. - Я все сделаю. Я буду отражением твоих мыслей. Я и так отражение тебя. Если бы ты, хоть раз сказала бы, что любишь меня, я был бы самым счастливым. Я хочу тебя. - Вiн подивився їй у вiчi. - Я не боюсь заразиться, если ты больна. Я живу тобой. Ну и пусть, что все так происходит. Только ты не обижайся на меня за то, что я все это говорю.
  Маша закрила очi руками i плакала як ненормальна. Вiн чекав. Через пару секунд, хлипаючи, подивилась на нього, так само стала на колiна i обняла його.
  - Я не знаю, як з ним розстатися. Вiн - мiй начальник. I Я не хочу хворiти! - Вона кричала. - Чому ти весь цей час мовчав? - Її руки, обiймали його шию, тремтiли.
  - Не было подходящего момента. - Нiби намагався виправдатись.
  - А тепер? Зараз вiн вiдповiдний?
  - Я не мог больше молчать об этом. За столько лет у нас ни разу не выдался подходящий момент!
  - Я не хочу втрачати тебе. Я не переживу. Ти моя частинка. Я покохала тебе ще тодi, у сьомому класi. Але все переросло в дружбу. Хоча б у такiй ролi, ти був завжди зi мною. Це мене теж влаштовувало. Я тебе кохаю як брата, як друга. - Вiн опустив погляд. - Ти для мене все. Ти мiй. Я дочекалась цiєї митi i тепер ти, так просто, вiд мене не позбудешся.
  - Моя. Моя! Моя!!! - Кричав вiн. Закрутив в обiймах, вклав на лiжко.Укрив ковдрою. Вони лежали разом всю нiч, говорили i цiлувались. Це був невiдповiдний момент для освiдчення. Це були жахливi обставини, якi змусили його говорити, але це було єдине, що допомогло їй знайти сили боротись i чекати подальших подiй.
  
  Зранку, всi сторiнки iнтернету ряснiли освiдченням Дена, фотографiями щасливої пари i висловлюваннями очевидцiв.
  - Ну, от ми й попались. Я вимкнув телефон. - Сумно сказав вiн.
  - Никогда не думала, что смогу вот так себя увидеть. - Вона клацнула на їх фото у комп'ютерi.
  - Ще й цi коментарi. - Ден зiтхнув. - Їм тiльки б написати щось.
  - Но ты ведь понимал, что это произойдет. Ты слишком известный.
  - Це зрозумiло. Але люди злi. Вони вважають це шоу-програмою. Добре, що нiхто не знає мою адресу. Так як на минулiй квартирi мене завжди хтось дожидався пiд пiд'їздом. У мене вже рефлекс виробився. Ти виходиш, i з-за рогу, на тебе накидуються. Цi фани та журналiсти не завжди добродушнi. Зараз, натовп вже б чергував пiд пiд'їздом. Усiм би хотiлось сфотографувати тебе. Дiзнатись, як ти мене звабила. А за нашу iсторiю, обох вiдправлять лiкуватись. Вони не зрозумiють, що я дiйсно тебе кохаю. - Ден розсмiявся. - Годi про це. Я їх ненавиджу.
  - Нельзя так говорить. - Обережно виправила його вона. - Журналисты тоже люди. Вот, например, моя Машка. Она не интересуется певицами и актрисами. Но это ее работа. Ее шеф заставляет писать о ком-то конкретном, и она идет к очередной звезде, и получает отказ. Вот такую жесткую реакцию. Но ей ничего не остается делать. Ведь ее уволят, если не будет статьи. А эта очередная артистка крутит перед ней носом. И пытается набить себе цену. Понимаешь? Машке тоже обидно.
  - Мабуть ти права. Але я маю надiю, що Маша не переслiдує артистiв по п'ятах i не чекає їх бiля пiд'їзду.
  - Это да.
  - Сьогоднi новий рiк. Де ми його зустрiнемо?
  - Ты хочешь, чтобы мы праздновали вместе?
  - Звiсно.
  - Тогда у Маши, с моими друзьями. Сегодня Алинку отпустят. Но ей нужно лежать и отдыхать. Хотелось бы быть со всеми.
  - Буду радий. Я не хотiв нiчого такого, але у мене з'явилися думки i я написав одну пiсню. Вона про двох твоїх друзiв.
  - Я хочу послушать. - Лана потерла руки.
  Хлопець дiстав телефон, знайшов свої начерки i встав, щоб зосередитися. Вiн почав спiвати без музики, але вона вiдчувала мотив. Це дуже сумна пiсня, про нероздiлене кохання, про те, що вона не помiчає його страждань. Про безнадiйностi. Вона вiдразу зрозумiла, Що це про Даньку i Машу.
  - Ось така пiсня.
  - Да. Я знаю, что он ее любит. Но я не буду вмешиваться. Они сами придут к общему выводу.
  - Ось тiльки другий куплет не придумав ще. Ну, а так, взагалi, тобi сподобалось? - Вона була його першим слухачем. Це лестило.
  - Потрясающе. У меня прямо мурашки по коже. - Вона провела рукою по плечу. - Эти двое постоянно так. Она была влюблена в него. Потом он в нее. Опять она. Теперь просто друзья. Потом лучшие друзья. Они слишком запутались. Даня ревнует. Маша редко приезжает домой. Он ее ждет. В данный момент, он ужасно злится на нее и переживает.
  - Чому переймається?
  - Бывший Машин парень болен СПИДом. Вот поэтому я ходила с ней в больницу. Она сдавала анализы и мы все, решили ее поддержать и сдали за компанию. А Даня, боится потерять ее. Поэтому и злится.
  - Все набагато серйознiше, нiж я гадав. Тому ти хвилювалась, що ми не оберiгалися?
  - Да. И мы опять этого не делали. М-да. - Лана замислилась.
  - Я нiколи не дозволяв собi таку розкiш - не оберiгатися. - Зiзнався вiн.
  - Я тоже. Почему мы об это не беспокоимся? Это глупо, нам не шестнадцать лет.
  - У цьому вся справа. - Ден пiдсiв ближче до неї i щиро заглянув у вiчi. - Менi вже далеко не шiстнадцять. Але ми з тобою здоровi, якщо хочеш, я теж можу пройти обстеження. - Вiн нiжно прсмiхнувся.
  - А дети?...
  - Це квiти життя. - Дениса тiшила її розгубленнiсть. Дивно. Вона навiть розсердилась трошки. Але на нього неможливо довго ображатися. - Я хочу, щоб у тебе народився мiй малюк. Тодi Я стану найщасливiшим.
  - Ладно. - Вона махнула на нього рукою i збентежилась. - А ты тонко подметил про Даньку. - Його кохана посмiхнулась.
  - Це важко не помiтити. Вiн не може вiдiрвати вiд неї погляду. Ти знаєш, найкращi сiмейнi вiдносини народжуються з довгої дружби. Можливо, у них все вийде.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  - Я тоже в это верю. Только, Если Машка не струсит. Она встречается сейчас с другим парнем, в общем, все так запутанно. Я только могу поддержать их обоих или поодиночке.
  - Менi здається, я придумав другий куплет. - Вiн наче дитина радiв цим кiльком рядкам.
  
  18.
  Новий рiк компанiя зустрiла у гарному настрої. Алiну привезли додому, вона лежала на канапi i намагалась допомагати з сервiруванням столу. Її постiйно вкладали назад. Вона ображалась як дитя, потiм знову пiдводилась, її починало нудити i дiвчина, без претензiй, знову вкладалася, Укутуваласьу ковдру, щось бурчала собi пiд нiс i клацала пультом вiд телевiзора. Маша не запросила Олега. А вiн i не засмутився. А На рахунок Данi. В iншiй би ситуацiї Маша вибiгла i кричала: "Ми тепер разом!". Але на цей раз, все було дiйсно серйозно. Дiвчина боялась наврочити, тiльки її очi насправдi сяяли.
  - Ой-ой-ой, нiколи б не подумала, що ви будете з нами святкувати новий рiк! - Знову подвизгувала Алiна.
  - Давайте тiльки не на "ви". Я дуже радий бути знайомим з вами усiма. Тiльки в мене таке враження, що я знаю вас вже досить довго. - Вiн поглянув на Лану, вона збентежилась i посмiхнулась для нього.
  - Ви, ой, ти ... такий вiдомий, такий класний! Стiльки пiсень ти написав? Я вiд тебе у захватi! Вiд усього вашого гурту.
  - Дякую. - Ден був у центрi уваги, але це його не лякало, вiн полюбляє такi теплi, душевнi компанiї. Попросили його заспiвати щось. Вiн пiд'єднав телефон до комп'ютера, знайшов там мiнусовку i виконав кiлька пiсень. Без музики вiн заспiвав ту пiсню, яку продемонстрував для Лани вранцi i помiтив, що вiдносини Данi i Машi покращились.
  - Як ти так можеш? Це дiйсно великий талант. Я намагалась складати вiршi, але це повна маячня. Проте з прозою у мене чудово.
  - З'являється жагуче бажання записати слова, може навiть, не пов'язанi мiж собою. В цей момент ти нiкого i нiчого не помiчаєш. Переслiдуєш одну мету. Бiльше тебе нiчого не цiкавить. Можеш записати уривки фраз, а через деякий час, вони здадуться тобi генiальними i ти, зрозумiєш, чому тодi, поспiшив це записати. З приводу iнтерв'ю. Ми зараз, у такiй неформальнiй обстановцi, можемо поговорити.
  Маша пiдскочила, схопила свiй диктофон i присiла ближче до нього. Вона задавала багато питань про те, що вiн полюбляє, чим займається у вiльний час, як пише пiснi. Загалом, стандартнi питання.
  - Часом, я так тонко сприймаю чийсь витвiр, будь то картина, музика, книга, фiльм. До болю. Коли ти вирiшиш щось зробити, ця думка тебе не покидає i не дає спокою, доки ти не здiйсниш її.
  Вона подивилась на Лану i подумки попросила її про одне питання. Подруга кивнула їй.
  - А бiльш особисте питання. Щодо другої половинки. - Вiн так само поглянув на свою кохану.
  - Це питання я вирiшу найближчим часом. Тiльки це не для запису. Я зустрiв Лану i моя життя набуло сенсу. Ця зима несподiвано змiнила моє майбутнє. Моє життя. Мене. - Вiн нiжно дивився на свою дiвчину.
  Цей новий рiк вони нiколи не забудуть. Всi проблеми вiдiйшли на другий план. Тут, зараз найближчi друзi. Шампанське, вогники та ялинка. Яку Даня i Iлля приволокли о десятiй вечора.
  - Мы взяли ее бесплатно. Вон там. Продавцы ушли и бросили свой товар. - Iлля обтрушувався вiд снiгу, його щоки розчервонiлися. Всi засмiялись. Бо ранiше, про головний символ цього свята, геть забули. Оздобили деревце всiм, що було пiд рукою. Так як iграшок у Машi не було. Тiльки гiрлянда. Почепили цукерки, невеликi м'якi iграшки, сережки, намиста, старi мобiльнi телефони. Денис смiявся i радiв вiд щирого серця, адже його новi друзi, були дiйсно вiдкритi, кумеднi i нiхто не чiкав якоїсь вигоди вiд нього. Вiн став їх новим другом. Це дорогий подарунок.
  
  - Кохана, я хочу творити, я хочу експериментувати, iмпровiзувати! - Його очi палали. - До тебе, це було вимушено i мляво. Так як бiльше нiчого не залишалось, але з тобою, змiнилося все i я хочу жити, хочу горiти! Хочу пробувати! Я хочу зiбрати команду i виконати новi пiснi у iншому стилi. Це вже не юнацький максималiзм, я його перерiс. Це доросле i цiлком сформоване почуття, яке я поки що не можу висловити, менi необхiдна нова течiя. Можливо, додам електронну музику або блюз, або ... Я навiть не знаю, стiльки всього. - Вiн жваво жестикулював. - Потрiбно зустрiтись з групою i обговорити, що ми можемо i з ким хочемо працювати. У мене є декiлька незвичайних знайомих, вони принесуть з собою новi мотиви.
  - Я заинтересована. И полностью согласна с тобой, только прошу, не потеряйте своей первобытности. У вас особый стиль. И роковые ноты будоражат кровь. Вот это главное, чтобы мурашки бежали по коже! - Провела рукою по плечу, згадуючи свої вiдчуття пiсля його концерту. Незрозумiлий, гарний настрiй був у неї в цей момент. Хотiлось посмiхатися i танцювати. Вона сама не розумiла чому. Їй має бути соромно, бо її друзi потопають у проблемах, i вона не повинна бути такою щасливою. "Хотя, они были бы рады за меня." - Подумала дiвчина.
  - Ти гадаєш, варто? Це iнший формат. - Невпевнено перепитав вiн.
  - Ты действительно этого хочешь?
  - У мене в головi живе нова мелодiя, вона мене не залишає, розростається i грає всiма барвами веселки.
  - Тогда конечно стоит! - Вона посмiхалась, дивлячись на нього.
  Вiн зробив кiлька рухiв руками, показуючи, що вiдбувається у нього в головi. Поки що, на аркушi паперу, вiн не мiг це висловити.
  Ден дуже добрий, м'який. Його розумiнням користуються багато i вiн сам вiд цього страждає. Тому хлопець i став таким жорстким i егоїстичним за цей рiк. Лана нiчого вiд нього не чекала, нiчого не вимагала. Їй потрiбен був тiльки вiн сам. З його незрозумiлою поведiнкою, дивними танцями i заморочками. Це було важливо для нього. Вiн звик платити грошi комусь незрозумiло за що, щоб оплатити свої тури. Вiн повинен грати те, що йому кажуть. Не повинен вiдходити вiд поставленого плану програми. Повинен виконувати те, що запланувала Ксюша. Повинен. Повинен. Повинен! Але вiн не може почувати себе в клiтцi матерiальних обов"язкiв. Це заважає писати вiршi. Лана навiть допомагала йому з плануванням концерту, який, має пройти пiсля свят, хоча нiколи цим ранiше не займалась. Вона бачила, що йому не до цих дрiбниць. Ден цiнував її допомогу, i серце болiло, коли вiн розумiв, що Ксюша може все зiпсувати.
  
  19.
  Наче все вирiшилось i налагодилося. Iлля освiдчився Алiнцi. Вона знепритомнiла. Можливо вiд несподiваної радостi, а може через свою травму. Але отямившись, не могла повiрити в те, що почула. Маша i Даня, нiби не з цього свiту. Вони iснували тепер в iншiй реальностi. Лана з Деном закрились в його шикарнiй квартирi вiд цiлого свiту. Вони творили i насолоджувались одне одним. Рiк почався чудово.
  - Це була наша спiльна мрiя. Ми до неї прагнули разом. - Нiжно мовив вiн, переплiтаючи руки зi своєю коханою. Насолоджуючись, цим непорочним контактом. - Твої очi - це небезпека для мене, але я без них жити не можу. - Вiн вп'явся в неї очима. - Ти будеш зi мною З цiєї митi i назавжди.
  - Ты появлялся не вовремя. Когда я со всех сил пыталась забыть тебя. Ты был то светлым, то темным, был злым, агрессивным, нежным, ранимым. Непонятным, неясным, я тебя не понимала. Я хотела поцеловать тебя, но не могла даже приблизиться. Это вечное расстояние между нами. - Вона доторкнулась до його обличчя, не могла повiрити, що вiн тут. - Кусала губы До крови и понимала, что хочу... хочу тебя. Ты был знаком. - Її голос став тихiше. - Вот только я не знала, что он значил, куда он меня приведет и что я должна делать. Чувство недосказанности, бездействия, терзало меня. Я обдумала столько вариантов нашей встречи, но ничего не происходило. Я отчаялась. - Вона говорила на одному вдиху. - Но я не могла ничего предпринять. Мы по кругу прощались друг с другом, наслаждались, летали, любили, но даже тогда я боялась признаваться тебе. У меня не было право надеяться. Ты появлялся на короткую ночь, тебя было слишком мало. И слишком сильное чувство я ощущала внутри. - Вона притиснула руки до живота. - Возможно, ты не поймешь меня, я говорю обрывками фраз, но это то, что я ощущала. Как я боялась, что твои песни не обо мне. Как я боялась, что все это ты чувствуешь к какой-то другой девушке. И я старалась не слышать тебя.
  - Я розумiю тебе як нiхто iнший. - Його нiжнiсть поглинала її свiдомiсть. - Було немислимо важко розумiти, що ти несправжня. У деяких пiснях, я намагався описати тебе. Менi було б так простiше. Я уявляв, що ти любиш, чим захоплюєшся. У мене є три пiснi, але я трохи помилявся. Я здогадувався, яка ти. Ти загадкова. Я вигадував, як тебе звуть. Жодне iм'я тобi не пасувало. Ти iдеальнiше, чим цi iмена. Ти виявилась ще прекраснiше. Я гадав, яка ти: чи вiльна духом або старанна учениця, пишеш ти вiршi або хочеш стати актрисою, любиш клуби або прогулянки, м'яка i свiтла або йдеш до своєї мети, не дивлячись нi на що. Менi все було так цiкаво. Твоя безтiлеснiсть вбивала мене.
  Закоханi лежали у лiжку. Свiтло було вимкнено, тiльки нiжний захiд сонця додавав трохи теплого освiтлення у кiмнатi. Звичайнi кольори стiн не пригнiчували їхнього настрою. На цих бiлих полотнах вимальовувалися квiти, вiзерунки, фрагменти їх життя. Все тепер можна пояснити. Цi сни, мрiї, розмови. Тiльки одне залишається загадкою. Чому i як стiльки рокiв, вони могли бути разом i водночас далеко?
  Нiжний дотик губ. Насолода вiд присутностi своєї половинки. Тепло, яке дарували вони одне одному, у цей зимовий вечiр нового року, буде зiгрiвати її потiм, у спогадах.
  - Разве так бывает? Я смотрела, как рушится моя жизнь. Я ее рушу. Мечтами о тебе. Я все понимаю, но не могу себя исправить, как только вижу тебя, я понимаю, что моя жизнь с тобой. Что ты знаешь обо мне. Потом просыпаюсь и понимаю, что это все выдумки. Я просыпалась в объятиях своего парня и понимала, что мысленно изменяю ему. А чувствовала, что изменяю тебе. Я не могла никому это рассказать, не могла это объяснить, что я люблю человека, который, не знает обо мне. Что он говорит со мной во снах, а в реальности...он живет своей жизнью и будет опасаться меня, если узнает о моих мечтах. Что это действительно, это реально, какая-то сила связывает нас. Что вот ты, рядом, поешь для меня. Я слышала несколько твоих песен и чувствовала, что каждое слово обо мне. Но ведь такого не бывает! Как такое может быть? Ты лечил меня. Давал частичку себя и я могла бороться дальше. Но разве я могла сказать кому-нибудь, что ты поешь обо мне?
  - Хiба я не був завжди з тобою? Я у кожному твоєму русi, у кожному подиху, у кожнiй думцi i дiї. Не думай бiльше про це. Ми разом. Я дарую тобi своє життя. Можеш робити з ним що хочеш. Ти можеш вiдродити мене, а можеш знищити. Воно завжди належало Тобi. Тiльки я цього не розумiв. А без тебе його також не буде. Ось у цьому полягає твоя небезпека для мене. У цих тендiтних руках, - вiн пригорнув її долоньки до своїх грудей. - Моє серце. Можливо я слабкий, я людина iншого свiту i у кожної творчої людини був свiй мiнус. Мiй - це ти. Без тебе я не зможу творити, а отже - жити. Я прокидаюсь - ти зникаєш, вiтер вiдносить твiй голос, дощ змиває твої слова, свiтло дня приховує твiй образ. Я нiби жив двома життями. Не питай мене, що я робив до тебе. Без тебе я не жив, мене не було. Так само i я не хочу знати, що у твоєму життi було до мене. Ми народились тiльки тодi, коли зустрiлись. Хоча ми завжди були разом. Так i знай. Я завжди буду кохати тiльки тебе ...
  
  Вiн показав їй свої новi вiршi. Лана смiливо говорила йому, що подобається, а що нi. Особливо його розвеселила фраза: "Это понравится многим твоим слушателям, но мне не очень, я люблю драйв. Я не слышу здесь рока. Это Lounge. Но это хит!" Ден був вдячний їй, що вона не лестить йому, а каже що думає. Коли з гурту пiшов Вася, його бiльше нiхто не критикував ось так, в очi.
  - У тебя все получится. Я знаю. Я видела. Мне это приснилось. Только не сдавайся. Возьми в свою компанию еще и Федю. В отличии от Васи, он ушел без скандала и возможно, у тебя получится его вернуть. У вас все отлично выйдет! Я видела это.
  - Дякую, за твою пiдтримку. Мене давно нiхто не пiдтримував. Молодi музиканти, Сашка i Себаст"ян, мене бояться i слухають у всьому. А Андрiй i Володька давно перестали зi мною сперечатись. Їм вже просто все одно. I я нiколи не вiдмовлюсь вiд рока. Це протест проти певних аспектiв буття, це сила, мiць. Це безстрашшя, це внутрiшнiй конфлiкт, може навiть проти самого себе. Я шалено люблю наш стиль, i я його не втрачу. Просто хочу трохи урiзноманiтнити.
  
  
  Лана могла прокинутись вночi, а вiн сидить на лiжку, бiля неї i записує олiвцем слова. Як тiльки помiтив, що вона прокинулась, вiн пiдскакував, пританцьовував i просив послухати як виходить. Вона його перший слухач i критик. Дiвчина вiдчувала, наскiльки вiн - її спорiднена душа. Вони розумiли одне одного з напiв погляду.
  - Я хочу послушать все твои песни, я так много пропустила.
  Ден зрадiв i в ньому поселилось незрозумiле вiдчуття сорому вiд того, що ти вiдкрита книга перед коханою людиною. Яка побачить всi твої грiшки та почуття, i сама зможе почути твої муки, але на вiдмiну вiд iнших слухачiв, вона зрозумiє все. Ось це i турбувало його. Вiн боявся, що вона не зрозумiє його правильно.
  - У мене купа дискiв i на ноутбуцi є, але там не всi пiснi. У студiї є всi записи. Я завтра принесу.
  Вона дiстала свiй плеєр i вирушила до комп'ютера.
  - Ты мне только скажи названия всех альбомов.
  - А що ти будеш робити? - Вiн не здогадувався, що вона збирається зробити.
  - Я скачаю. - Його кохана здивовано подивилась на нього.
  - Лана. - Сумно на видиху позвав вiн. - Ми боремось з пiратством як можемо. Я вкладаю в це стiльки сил. Це величезна проблема для нашої роботи. I в нашiй країнi немає таких законiв, якi на сто вiдсоткiв захистили б автора. Я намагаюсь всiлякими способами залучити слухачiв, щоб вони хоча б скачували з нашого сайту, нiж, як це вони зазвичай роблять. Ми створюємо програми, акцiї тощо, а моя кохана дiвчинка - злiсний пiрат! - Ден не мiг стримати посмiшку.
  Вона навiть не знiтилася.
  - Я - пират. - Дiвчина звела плечима та рiзко опустила їх. Нiби, нiчого вже не поробиш з цим.
  - Лана. - Вiн намагався її умовити.
  - Я обычно захожу на один сайт, там скачиваю классическую музыку в роковой обработке, там сейчас поищу и вашу группу. - Вона посмiхнулася та довольно потерла руки.
  - Лана. - Хлопець просто повторював її iм'я, вже не мiг її зупинити.
  - Хм, как удивительно. Вас здесь нет. Тогда найду еще какой-нибудь сайт. - Вона була невгамовною. Їй кортiло почути все, що вона пропустила за цi роки.
  - Так не можна робити, як же авторське право?
  - Ладно, ладно, говори адрес твоего сайта.
  Лана ходила по квартирi у навушниках, одягнена в його футболку та готувала обiд. Вiн спостерiгав за нею. Вона була не тут. Десь в iншому свiтi. У свiтi його пiсень. Її погляд залишався зачарованим. Що ж там дiятися в її головi? Дiвчина зовсiм не дивилась на нього. Навiть коли вiн пiдiйшов до неї, взяв ручку зi столу, вона нiяк не вiдреагувала на парубка. Лана виглядала казково, рухала руками в такт. Денис сидiв за своїм письмовим столом та записував свої емоцiї, якi ця дiвчинка народжувала в ньому: "Яку ж пiсню вона зараз слухає?" У перших пiснях "DAF2V" його голос був зовсiм iнший, зараз же, вiн впевнений у собi чоловiк. I це вiдчувається по виконанню.
  - Знаешь. Я после этого, хочу посмотреть клипы и знать к какому ты приложил руку, а какой просто снимали режиссеры.
  
  Вiн вийшов з душу та пiдiйшов до неї. Лана сидiла на диванi, дивилась на величезному телевiзорi його старi, тепер такi кумеднi клiпи. Хоча на той момент вони здавалися верхом досконалостi. Вона плакала.
  - Ну що з тобою, дурненька? Ти ж не мелодраму дивишся. - Вiн пригортав її до себе.
  - Как тебе пришла такая мысль? - Вона включила обраний клiп.
  - Ось це менi наснилося, а це я хотiв показати, як я тебе бачу, але занадто песимiстично вийшло. А що? Тобi не подобається? - Вiн досi хвилювався, може вiн щось не так зробив. Але тодi все вийшло саме так, а не iнакше.
  - Нет. - Лана витирала сльози. - Просто это точные факты моей жизни. Как такое может быть? Вот здесь я была. - Она остановила кадр, где он сидел на склоне около реки. - Я там была трижды и всегда приходила на это место, там так много энергии, ветра и воздуха, что мне казалось, я задыхаюсь, но это было прекрасное чувство. Я сидела часами на этом месте, пока все не собирались уезжать. Я очень люблю эту деревеньку. При любой возможности пытаюсь туда попасть. Мне нравится стоять на самом обрыве, раскинув руки в стороны, закрыть глаза и чувствовать ветер в волосах. А вот это. - Вона перемкнула на наступний клiп. - Как тебе такое пришло в голову?
  - Не можу пояснити. Це образи, вони надходять, подобаються менi та я їх використовую. А на рахунок цього схилу ... Я часто бачив його увi снi. I коли привiз туди всю знiмальну групу, то сподiвався, як хлопчисько, що зустрiну тебе там. Не зустрiв. - Вiн глибоко зiтхнув. - Але вийшов красивий кадр. Хоча режисер вiдмовлявся знiмати при такому вiтрi. А вiн там, майже нiколи не вщухає. Я його довго вмовляв.
  - Вот это я тоже делала, вот так я себя вела раньше. Вот такая картина есть у меня, она висит дома у родителей. Вот это мое любимое кафе, которое находится в моем родном городе. Я знаю, что их целая сеть по стране, но все же. - Вона дивувалась i клацала з клiпа на клiп. - Вот это мой знакомый. На этом видео он такой молоденький. Точнее я его мало знаю, он актер. В городе, где я сейчас живу он - большая звезда, я знаю подругу его жены. Поэтому, иногда вижусь с ними. Даже не думала, что ты можешь быть с ним знаком. Как тесен мир. Ты знал, что у них уже второй ребенок родился, они такие молодцы. Красивая пара. А вот это слово - это марка духов, которыми я уже давно пользуюсь. Я не понимаю. - Вона хитала головою зi сторони в сторону. - Почему именно это появлялось в твоей голове? Или это просто совпадения?
  - Нi. Я просто уважно тебе слухав. Звертав увагу на будь-якi дрiбницi, якi могли привести мене до тебе. Я люблю багато чого з того, що любиш ти. Я дуже багато думав про нас i, гадаю, вищi сили давали менi знаки. Моя музика росте разом зi мною. Саме ти завжди була моєю провiдною зiркою. Я йшов за тобою. Розвивався. Ти моє натхнення! Скажи менi. - Невпевнено почав вiн. Я не мiг тебе знайти. Але в iнтернетi є координати, сайти. Ти могла менi написати. Лана не квапилась з вiдповiддю.
  -Я же говорила, что пыталась избавиться от этого сумасшествия, а не усугубить. Что бы я тебе написала? Я же не знала что все это правда.
  -Та що завг-годно. Я б все зрозумiв, я б тебе знайшов!
  -Я не имела права.
  Ден бiльше не мав доводiв. Вiн розумiв, що вона намагалась адекватно ставитись до божевiльної ситуацiї.
   Ще довго закоханi намагались знайти мiстичний пiдтекст у своїх стосунках. Скiльки всього їх об'єднує, дивно, що вони були в рiзних кiнцях країни i стiльки спiльного знайшли одне в одному.
  
  20.
  - Привет. Как ваши дела? - Лана змiнилась. Її сiрiсть i байдужiсть зникла. Вона тепер знову радiла життю. Її очi стали живими i радiсними. Здається, навiть риси її обличчя змiнились, стали бiльш витонченi, м'якi. Вона повернулась. З'явилась ласкава усмiшка, азарт i вiра у краще.
  - Ой, ви про нас зовсiм забули. Закоханi. - Маша хитро посмiхнулася i пiдморгнула дiвчинi. Вона трохи посвiжiла.
  - Як же нам пощастило, що ми всi закоханi i це чудово. - Пiдтримала Алiна. Друзi встигли скучити за своєї зниклої подругою.
  - Тiльки одне, зовсiм вже не чудово. Досi немає результатiв. Вже пройшло бiльше тижня.
  - Але ж зараз свята.
  - I я хочу святкувати, знаючи, що я здорова. А де Ден? I Що це на тобi? - Вона вказала на нове придбання, в яке була одягнута її подруга.
  - Это футболка Дениса. - Звучить так природно, так по-справжньому, так близько. Дрiбниця, але приємно. - Он поехал на запись пластинки, мы и так не выходили из дома, ему нужно успеть, он ведь пообещал, что в марте уже будет альбом. За пару этих дней написал сталько песен. Он такой талантливый! - Дiвчина подивилась у вiкно навпроти. Зараз вона не могла думати про нього. Але в душi стало тепло i затишно. Вдома його не було. Зараз її бiльше хвилювали Алiна та Маша.
  - Ох, годi, Вам що, бiльше не було чим зайнятись. - Весело запитала подруга. - Ти повинна менi багато розповiсти ... - Їх перебив стук у дверi. Маша вiдкрила i увiйшов Олег. Вiн не сподiвався на те, що Алiну вже виписали.
  - Привiт, люба. - Вiн зверхньо поцiлував Машу в щоку. Вона засоромилась i вiдiйшла вiд нього. Її колiна зрадницьки задрижали. Помiтила вираз обличчя Данила. Його жовна рухались, а очi заклякли. - Що ж ти менi зовсiм не дзвониш, що сталося?
  У кiмнатi, Алiна почула його голос, вона визирнула через спинку дивана.
  - Лежи, не вставай. - Наказав їй Iлля. - Это всего лишь Олег. - Вiн махнув рукою в сторону коридору.
  - Не... нет постой. Очень знакомый голос. Это... Это он!
  - Кто он?
  - Это он пришел тогда ко мне. - Дiвчина стала якоюсь нервовою.
  - Когда, Алинка? Ты о чем? - Iлля розгубився. Чому вона так занервувала?
  - Он пришел ко мне, хотел меня поцеловать. Он был грубым и я испугалась, и разозлилась на его слова. Только не помню, что он говорил. Он разозлил меня и напугал. Я хотела убежать, а потом очнулась в больнице. Илюш, Илюш, куда ты? - Вона не могла мовчати, знову пiдвелась.
  Але хлопець все зрозумiв. Вiн мiцно зцiпив зуби, гнiвно видихнув, рiзко встав з крiсла i твердими кроками вийшов у коридор, акуратно вiдсунув Машу i з усього розмаху вдарив гостя. Той впав. Олег нiчого не розумiв i не очiкував такого привiтання. Вiдчув, що його щелепа зламана.
  - Iллюша, що ти твориш?!! - Закричала Маша.
  - Это он напал на Алинку!
  - З чого ти взяв?! - Не розумiла вона.
  - Она узнала его. Вспомнила. Теперь не отвертишься, гад! - Iлля кинув гнiвний погляд на лежачого на пiдлозi Олега.
  - Я подам на вас до суду. - Намагався промимрити вiн.
  - Встречный иск будет за попытку изнасилования. Попробуй! - Вiн зневажливо пiдняв голову. Маша стала мiж ними, затуляючи непроханого гостя, а Даня, втомлено обпершись на стiну, дивився на все це, зцiпивши зуби. Його очi були задоволеними.
  - Що ти стоїш? Швидше Забери Iллю, негайно! - Просила дiвчина. Тiльки бiйки тут не вистачало.
  - Я наслаждаюсь моментом. Отойди, пусть он покажет этому извращенцу, что так расположения девушки не добиваются. Или это могу сделать я. - Вiн спокiйно подивився вниз.
  - Дурний. Вiн уб'є його! - Маша страшенно боялась, що Iлля правда пiде на таке.
  - Это точно. - Даня приречено качав головою. Недбало посмiхнувся.
  - Тож заберiть його, нехай вiн заспокоїться.
  Iлля пiдняв i переставив подругу на iнше мiсце. Потiм допомiг Олегу пiдвестися, притулив його до дверей.
  - Ты не представляешь, как я хочу тебя убить. - Його погляд, бика на червону ганчiрку, дiйсно налякав Олега. - Но из любви к Маше, я решу это мирно. - Вiн вiдчинив дверi i в буквальному значеннi, викинув цього пройдисвiта з квартири.
  Алiна принишкла на диванi, пiдслуховуючи, що ж вiдбувається в коридорi. Її очi блищали. Вона бiльше не боїться, що її хтось може образити. Вона тепер знає, хто цей мерзотник i знає, що пiсля Iллi вiн до неї нiколи не пiдiйде.
  
  
  - Что теперь с ним делать? Мне пойти завтра в милицию? - Питав Iлля знову всiвшись бiля своєї коханої.
  - Не стоит. - Вiдповiла постраждала i притулилася до його сильного тiла.
  - Як це вiн так? - Бурчала собi пiд нiс Маша. Вона знову занурилась у стан шоку. - А я з ним зустрiчалася. Вiн жахлива людина. Як же менi тепер з ним працювати?
  - Ты сможешь найти себе другую работу, ты же умная девочка. - Заспокоїв її Даня i поцiлував у макiвку.
  - Це, скорiш за все, єдиний вихiд. Алiнка, як цей негiдник насмiлився? - Вона дивилася на подругу, нiби це вона сама була винна у її травмi. Що через те, що вона сама привела цього збочинця в дiм, мало не втратила Алiну.
  - Теперь понятно, почему ты сама дверь открыла.
  - Да, я его впустила, так как думала что он к Маше, а дальше я помню злость, а потом вообще ничего не помню.
  - Красочное описание происходящего. - Зробив висновок Даня.
  - Все так звалилося, але ... - Намагалась заспокоїти всiх Алiна. - Адже все обiйшлось.
  - Звалилося? - Захлинаючись говорила Маша. - Я не знаю результатiв, тут ще й Олег. Я сказала йому, що чекаю результатiв. Вiн розповiсть моєму редактору. Вiн вирiшить звiльнити мене.
  - Ты можешь судиться. - Запропонував Iлля. Лана мовчки стежила за дiалогом.
  - Я не можу їх заразити, якщо раптом закашляюсь. Не можна звiльняти через таке.
  - Машунь, все обойдется. В столице много возможностей. А у тебя уже есть отличный опыт. Ты найдешь другую работу. Не сошелся клином белый свет на твоем журнале.
  - Але це така хороша робота ...
  
  Лана зайшла до спальнi, щоб узяти речi. Пiдiйшла до вiкна. Помiтила, що у його квартирi свiтло теж загорiлось. Вона вiдсунула штору, щоб було виднiше. Вiн так само пiдiйшов до свого вiкна i побачив її. Ден дивився на неї i посмiхався. Вони довго милувалися одне одним. Це був зворушливий момент. Хлопець зняв iз себе сорочку. Лана показала жестами, що буде за п'ять хвилин. Вiн розсмiявся i раптом, вона помiтила жiночi руки, якi обiймали його, наче намальований торс. Жiнка Провела рукою по його кубикам пресу. Ден Глянув на Лану. В її очах заблищали сльози. Дiвчина ледве не зомлiла, побачивши цю картину. Вiн рiзко повернув голову назад, прибрав руку жiнки i вiдiйшов вiд неї. Знову глянув у вiкно навпроти, але там вже було темно. Ден розумiв, що приїде Ксюша i будуть проблеми, але не настiльки ж. Вiн повернувся до неї.
  Лана Впала на лiжко мало не зомлiвши, сльози лилися по її щоках. Вона була не в силах. Бiльше вона йому не вiрила. Її свiт зруйнувався. Вона тремтiла всiм тiлом.
  Ксюша хижо поглянула у вiкно навпроти. Її план вдався.
  - Привiт, дорогий мiй. - Сказала вона усмiхаючись. - Що з тобою? Ти не дуже радий мене бачити.
  - Ксюша, ти чому не зателефонувала менi? Не попередила.
  - Хотiла зробити тобi сюрприз. - Вона наблизилась до нього, спокусливо закусуючи губу. Провела руками по його оголених грудях. Вiн рiзко прибрав її руки i знову подивився у вiкно спальнi, де була Лана. Темно. Серце стислося, але вiн все виправить, вiн зможе.
  - Нам потрiбно поговорити. - Вiн намагався не затинатися. Жiнка подивилась на нього. Вона мала шикарний вигляд. Їй ледь за тридцять, вона висока, струнка, з iдеальним макiяжем i стильним одягом. Чорне довге волосся i сiро-зеленi очi. Висока шпилька i яскрава помада.
  - Я знаю. - Вона вiдвернулась вiд нього, пройшлась по кiмнатi, виляючи стегнами, присiла у крiсло, повiльно закинула ногу на ногу. - Ти про те шоу, яке придумав без моєї допомоги? Хм, непогано. - Вона виглядала незадоволенно. - Звiдки новi пiснi? - Ксюша знала його i розумiла, що для неї це нi чим добрим не скiнчиться. Хоча здаватись жiнка i не збиралась.
  - Це не шоу. Це правда. Ми бiльше не можемо пiдтримувати нашi вiдносини.
  - Нi. Це вiдмiнна програма у пiдтримку нового альбому. Я хочу тебе. - Вона зняла з себе пiджак. Пiд ним був тiльки бюстгальтер. Кинула одяг на пiдлогу.
  - Бiзнес? Шоу? Я тебе не хочу! - Вiн подав їй пiджак. - Менi не потрiбнi такi грошi.
  - А для чого тодi ти спiваєш?
  - Ми стiльки рокiв знайомi, а ти й досi не знаєш?
  - Нi, напевно, чогось не розумiю. М-м. - Вона випнула губи. - Ти вважаєш, що написавши кiлька пiсень, тепер впораєшся без мене? - Запитливо глянула на нього.
  - Ми i так без тебе непогано справлялися.
  - Хм. Ти б нiколи, зi своїм гуртком ентузiастiв, цього не домiгся. I ще, я вирiшила питання щодо нового туру. Це величезнi грошi. По Європi, Америцi, поїдемо в Канаду i Японiю. Ти собi навiть не уявляєш. - Вона помахувала ногою i тепер, виглядала цiлком спокiйно. Ден не розумiв себе. Як вiн мiг бути з цiєю жiнкою стiльки часу. Пiсля кiлькох днiв, проведених з Ланною, хлопець вiдчував тiльки ворожiсть до Ксюшi. Вона прагматична, егоїстична, постiйно плете iнтриги i шукає користь. Вона не натуральна, мертва всерединi. Хлопець одразу ж пригадав ту пiсню, яку написав для неї. Але в нiй не було тепла. Не було душi. I надриву. Звичайна пiсня. Вона так i не стала хiтом.
  - Це чудово, але ...
  - Нiяких "але"! Пиши свої пiсеньки, випускай альбом, ми його закiнчимо в кращiй студiї звукозапису у Штатах. Це дiвчисько, тепер твоя муза? Я не проти. Тiльки вона не стане на завадi нашому бiзнесу. I нашим стосункам. - Ксюша рiзко пiдвелася, пiдiйшла до нього i холодно подивилась в очi.
  - Не все обертається навколо грошей. I це не просто пiсеньки - це частинки мене. Моєї душi. Я дарую їх людям, а не продаю як товар.
  - Скажи ще, що грошi тобi не потрiбнi. Ти завжди був жадiбним скнарою.
  - Потрiбнi. Вони всiм потрiбнi. Але у мене тепер є мета. Є смисл i бажання. Я напишу, не один альбом i в цьому немає твоєї заслуги.
  - Вона краще за нiж я? - Ксюша притулилась до нього i грубо поцiлувала. Ден не вiдповiв. Вiн нiчого не вiдчував. Хотiв лише, щоб Лана не дивилась на нього в цей момент. Вiн буквально вiдiрвав жiнку вiд себе.
  - Вона жива, реальна i я, ожив з нею! - Вiн починав кричати. - Ти все псуєш. Це чудово, що я отримую величезну кiлькiсть коштiв, але я втрачаю себе. Ми женемося за славою, а не душевнiстю. Ти сама бачила, я вичерпався. Я не мiг писати цiлий рiк. Ти мене вбиваєш, витягаєш всi соки, я не можу складати, коли ти тиснеш на мене.
  - Ти - слабак! Чого ти досяг без мене?
  - Ми багато чого добилися, доки Вася був зi мною, ти вижила його з мого життя. Ми творили разом i були щасливими. Так, у нас не було всiєї Європи. Але нас любили в нашiй країнi i з завмиранням серця чекали нових хiтiв. Тепер нас засуджують. Наша музика змiнилась, ми змiнились. - Вiн активно жестикулював.
  - Ти хочеш сказати, це тiльки моя вина? А це дiвчисько тебе вiдродила? - Хижо дивилась на нього.
  - Вона - Моя кохана, моя нiжна, моя найкраща! Заради неї готовий на все. Не смiй говорити нi слова про неї. Хiба мало ти на менi заробила? Нi. Я сам у всьому винен. Я йшов у тебе на поводi. Я вимкнув мозок. Тепер я хочу все взяти у свої руки. Все змiниться. Я вiддам тобi всi грошi, якi ти чесно заробила, тiльки дай менi спокiй!
  - Нi, рiдний, не все так просто. Неустiйка - це страшна сила. - Вона люто посмiхнулась. - I я її сплачувати не збираюсь. Денис, це просто твiй егоїзм. Ти завжди був егоїстом i завжди їм будеш. Пiсля того, як ти злетiв на пiсенний олiмп, у тебе не було жодного безкоштовного концерту. Ти навiть благодiйнiстю не цiкавився. Тому не кажи менi, що ти змiнився. - Ксюша схопила речi i пiшла, цокаючи пiдборами.
  Ден одягнувся, вибiг з будинку, набираючи її номер: "Вiзьми трубку, вiзьми, ну будь ласка!" Але на iншому кiнцi не вiдповiдали. Вiн не вiдчував холоду. Добiг до квартири. Подзвонив у дзвiнок. Дверi вiдчинила Маша. Ден увiрвався у квартиру i пiдбiг до дверей у спальню. Вона була зачинена. Хлопець постукав.
  - Мила моя, Ланочка, кохана, вiдкрий дверi, будь ласка. - Благав її хлопець.
  - Что случилось? - Даня не розумiючи дивився на гостя.
  - Вона побачила мене з Ксюшею.
  - И что? Что случилось?
  - Вона мене обiймала, але я їй все пояснив, я розiрвав нашi стосунки. Я тепер вiльний. Я повинен пояснити. - Вiн знову стукав у дверi. - Люба, ну вiдкрий, я все поясню. Все не так, як ти бачила. Я все розповiм. Вона не хотiла йти, але я все пояснив. Я вiдмовився вiд туру, що вона пропонувала. Я буду тiльки з тобою.
  Iлля пiдiйшов до дверей, легко постукав.
  - Ланусь, не злись, дай человеку все объяснить. - Через кiлька секунд гнiтючої тишi, Дверi вiдчинилися. Ден увiйшов i закрив їх за собою.
  Вiн Пiдiйшов до заплаканої дiвчини, накинувся на неї, й жадiбно цiлував її губи, щоки, сльози.
  - Нi, нi, люба моя. Не сердься. Я нiчого поганого не зробив. Я все розумiю. Але я розтався з нею, я все пояснив. Вона погрожувала менi. Але я з усiм розберусь.
  - Она красивая. - Тiльки й сказала тремтячим голосом Лана.
  - Не розумiю? - Вiн спинився. Абсолютно не збагнув її.
  - Она очень красивая. Совсем не такая как я. Я никогда не смогу с ней сравниться. Она шикарная женщина.
  - Тобi у жодному разi не треба бути такою, як вона. Ти найкраща. Не кажи так. Ти прекрасна. Я кохаю тебе. У тебе добра душа, ти справжня. В тобi є життя. Ти не робот, який прагне тiльки грошей i пiде на будь-якi жертви. Кохаю. Кохаю. Кохаю тiльки тебе. - Вiн знову її цiлував.
  21.
  - Маша! Маша!!! Наши результаты пришли. - Кричав Iлля. Друзi грали у карти. Покинули свою гру. Всi пiдбiгли до нього. Вiн дiстав листа з Машиним прiзвищем i простягнув їй. Всi чекали. Вона важко зiтхнула, тремтячими руками розпакувала i прочитала. "Негативно"
  - Ура-а-а-а! - Закричали всi i обняли подругу. Вона плакала, вона щаслива, поцiлувала Даню, без остраху.
   - Я здорова! Я здорова! - Вона стрибала i обiймала кожного. Сльози виблискували в її очах. Але це сльози полегшення. Вона буде жити! - Я здорова!!!
  Всi розпечатали свої результати. Переглянули. "Негативно."
  - Машунь, только ты не расслабляйся, тебе еще как минимум, два анализа сдать нужно.
  - Так, але це буде вже не так страшно. - Сьогоднi вона щаслива.
  - Завтра мы уезжаем. - Сумно мовив Даня. Перебивши загальнi веселощi.
  - Да, все изменилось. Я поеду, заберу вещи и вернусь к тебе, Машунь. Может, мы и Даньку к себе заберем?
  - Ну, якщо вiн захоче. - Хитро сказала вона.
  - Я подумаю, потому что понимаю, что мое место в квартире займет прекрасная девушка, покорившая сердце нашего спортсмена. - Вiн штовхнув Iллю, той зашарiвся.
  - Две недели промелькнули как день. - Замислено пiдсумувала Лана.
  - А скiльки ми пережили за цей "день"? Гаразд, досить лiричних вiдступiв. Давайте святкувати!
  
  Друзi збирали речi. Дурiли i намагались навести лад пiсля себе. Маша не знаходила собi мiсця. Вона не хотiла залишатися одна, хай навiть на короткий час. Це настiльки сумно, коли твої рiднi їдуть, а ти повинен залишитись. Все в квартирi буде нагадувати про них.
   Пролунав телефонний дзвiнок.
  - Да. - Вiдповiла Лана.
  - Це Ксюша. Слухай значить сюди. Ти маєшь зникнути з його життя. Я його не залишу, нi як свого цивiльного чоловiка, нi як свого клiєнта. Я тебе знищу. Не розраховуй на багато. Ти - його нова iграшка. Пограється й покине. Ден - меркантильний, жадiбний егоїст. Йому нiхто не потрiбен, окрiм сцени. Заради слави вiн пiде на все. Так само, як вiн пiдставив Васю. Так само, як розчарував Федю. Так само, вiн вчинить i з тобою. - Вона не привiталася, просто погрожувала.
  - Ты, не пытайся запугивать меня. Все зависит от него. А я его люблю и поддержу в любом выборе. Вот только, это ты его уничтожаешь. А я хочу, чтобы он стал таким, как был до тебя. Жизнерадостным и счастливым. Он не такой как ты думаешь. Денис может быть лучше.
  - Дiвчинка, ти, що не розумiєш? Менi коштувало надто великих зусиль домогтися його розташування! - Злобно просичала Ксюша, i здавалось, що зараз iз очей посипляться iскри. Вона мало не роздавила мобiльний.
  - Если ты ищешь источник доходов, я верю, что ты его найдешь. Вот только Ден не должен пострадать от этого. Таких людей мало. Он гений, в том, что делает. Это признает вся страна. Не только наша страна. Но это не твоя заслуга и я надеюсь, это наш последний разговор. - Лана поклала слухавку i тепер тремтiла всим тiлом. Поклала телефон подалi. Вона намагалась не видати зриваючийся голос.
  - Лана. - Обережно звернулась до неї Маша. - Не звертай на неї уваги, вона скаженiє. Нiчого вона не зробить. Подруга вiдразу ж зрозумiла хто дзвонив.
  - Хотелось бы верить.
  За цi два тижнi у друзiв не було часу нормально поспiлкуватися один з одним. Все було так насичено. Концерти, лiкарнi, освiдчення, знайомства, навiть смуток i той, був всеохоплюючий. Ось i зараз. Не минуло й кiлькох годин, пiсля дзвiнка Ксюши, як у дверi постукали.
  На порозi стояв Олег, зi скобами на зубах. Вiн шепелявив i говорив через силу.
  - Я не подам до суду. Тебе, я звiльняю, забираю, твою останню статтю i репортаж. На роботу можеш не виходити, твої речi ми передамо кур'єром. I ще, У вас хворобливе уявлення про дружбу. - Вiн кривив носом, показуючи свою огиду. - Навiть рiднi люди. Сiм'я. Бувають Не настiльки дружнi. Я вас взагалi не розумiю! Не можна так любити стороннiх людей. Ви хворi! - Вiн розвернувся i пiшов. Нiхто не сказав йому нi слова. Iлля тiльки хотiв врiзати ще разочок. Але Маша його притримала. Олег i так виглядав як робот.
  - Це на краще. Шкода тiльки, стаття була хороша. - Вона зiтхнула, але розумiла, що це найкращий вихiд, працювати б з ним вона бiльше не змогла. - Кожен так i намагається зiпсувати нам настрiй. Але у них не вдасться!
  
  Лана хотiла побути з ним ще трiшечки. Цей вечiр, тиша i звук стривоженого серця. Як же вона буде за ним Сумувати!
  - Лана, я повинен поїхати. - Його сумнi очi не давали дiвчинi довго на нього злитися. Вiн i так звинувачував себе.
  - Я догадывалась, что это произойдет.
  - Вона поставила мене в рамки. Неустiйка настiльки велика, що ми не зможемо сплатити її. Якщо ми вiдмовимо, Гурт розпадеться, його бiльше не буде. Але я обiцяю, що пiдпишу всi документи, i Ксюша бiльше не зможе розпоряджатись нами, як власнiстю.
  - Сколько будет длиться ваш тур?
  - Пiвроку. - Вiн вiдiрвав погляд вiд пiдлоги i подивився їй в очi. Вiн боявся, що вона прсто пiде.
  - И она все это время будет с тобой. - Нiби вирок, вимовила вона.
  - Так. - Ден не знав що вiдповiсти, а обманювати вiн не мiг.
  Повисла тиша. Виправдовуватися не було смислу. Лана порушила мовчання.
  - Ты даже не представляешь, как ты мне нужен! Когда-нибудь, просто появись в моей жизни! Я буду счастлива знать, что я что-то значу в твоей судьбе. Она будет с тобой. Я знаю. Но как уговорить себя. Без тебя я не вижу себя. Ты - самое светлое. Самое сладкое. Самое настоящее, во всей моей придуманной жизни. Ты внутри меня. В моем сознании. Я ненормальная. Но и без этого сумасшествия, я жить тоже не смогу. Ничего не имеет значения. Только будь со мной. Я не буду сдаваться. Хоть и ничего не могу сделать. Но я буду ждать и верить, что мы еще встретимся. Обними меня. Тогда все страхи исчезают. Я все прощаю, я все пойму. Я хочу, чтобы ты был счастлив. Можно ли так любить? Я наверно не должна этого говорить. В этом, даже себе страшно признаваться. Я не смогу простить только одно. Если ты меня забудешь. - Її голос танув у порожнечi. Вона хотiла пiти вже зараз, якщо це наблизить дату їх майбутньої зустрiчi. Але це не допоможе. Вiн мовчав, хоча хотiлось кричати. Дiвчина нiби передчувала розставання. Серце занило. Лана продовжила. - Я навсегда останусь твоей. Даже если ты меня перестанешь любить.
  - Нiколи. Я нiколи не розлюблю тебе. Ти все знаєш. Я не можу i не хочу брехати тобi. Знаєш все про мої терзання. Але як же менi все виправити?
  - Что ж. Она победила. Я не виню тебя, не подумай. Я все понимаю. Только все настолько тонко между нами, что я боюсь, мы не выдержим это расставание.
  - Я витримаю! I якщо буду знати, що ти дочекаєшся мене, я витримаю все! Я буду спiвати увесь цей час, тiльки для тебе. Хоча я i так, завжди це роблю тiльки для тебе. Кожна пiсня - це ти. Хай всi знають!
  - Ты должен знать, я же говорила тебе, что никто не сможет тебя затмить. Ты единственный, Кого я люблю, и любила всегда. Всю жизнь. Это ничто не изменит.
  - У нас вже було кiлька таких гастролей. Я буду прилiтати до тебе, хоч на день.
  - Я буду ждать. - Прошепотiла вона, вдихаючи його аромат i розумiючи, що розстається з ним, можливо назавжди. Уткнулась в його груди, щоб вiн не бачив її болю. Проковтнула комок, що стояв у горлi, i стримала сльози.
  
  Ден провiв її на вокзал, вона поїхала. Це страшне прощання. Поїзд залишає пiрон. I ти маєш повертатись додому один. Там тебе нiхто не чекає. Тiльки недопита кава, ще злегка тепла. Залишена нею на столi. Її аромат на подушцi, такий нiжний, вишуканий, розкiшний, складний. Нотки персика i мандарину. Вона була тут нещодавно i вся квартира просякнута нею. Тут вона спала, тут сидiла i спостерiгала, як вiн пише музику. Кiмната була наповнена квiтами i яскравими барвами, нiжною мелодiєю i наспiвами, коли вона була тут. Тепер все потьмянiло i прийняло свiй буденний вигляд.
   Її не вистачає. Тиша. Смуток. Ден не знав куди себе подiти. Так хотiлося поїхати з нею. Не залишати її нi на хвилинку. Вiн ходив по кiмнатах, у пошуках незрозумiло чого. Хоча знав. Вiн шукав якусь рiч. Адже є така прикмета. Якщо вона щось забула, то обов'язково повернеться. Але його муза нiчого не залишила, окрiм його хворого серця, крiм тишi, окрiм сподiвань та очiкування. Як завжди, коли була сном. Вiн страшенно боявся, що бiльше нiколи її не побачить. А це її шпилька. Ден шалено зрадiв. Так, вона iнколи заколювати волосся звичайними шпильками. Вона не помiтила одну у ваннiй кiмнатi. Вiн узяв її в руки. I глибоко зiтхнув. Пiвроку ...
  
  Лана приїхала в ту квартиру, де жила з Костею. Той чекав її. Речi лежали на своїх мiсцях. Вона здивувалася, знаючи його характер, припускала знайти свiй одяг за вiкном, притрушений снiгом.
  - Привет. - Привiталася з хлопцем.
  - Привет. - Його тон був спокiйним.
  - Я думала, ты уже давно выставил мои вещи в коридор.
  - Нет. Я все обдумал и решил. Мы поспешили. Нашим отношениям необходимо дать еще один шанс. - З упевненiстю, притаманною тiльки йому, повiдомив вiн.
  - Мы расстались с тобой. Это было обоюдное решение. - Вона намагалась сказати це м'яким тоном.
  - Ты себе кого-то нашла?
  - Это не важно. Я не люблю тебя. - Здивувався її спокою.
  - Ты ошибаешься. Останься, мы все обсудим. Ты подумаешь. - Вiн не сумнiвався в собi.
  - Я останусь на ночь, только для того, чтобы завтра уволиться с работы. Я буду спать в своей комнате. Не с тобой. - Коли вона вже все вирiшила, її обличчя набуло бiльш жорсткий вираз, але вiн не хотiв цього розумiти. - Костя, люди должны идти по жизни держась за руки и не отпускать их ни при каких обстоятельствах, проходить через все радости и горести рука об руку. У нас же, самая элементарная проблема и мы отворачиваемся друг от друга. - Їй не було сумно, бо вона знає що таке кохати, i не просто у своїй уявi, а в справжньому життi.
  - Это не правда, я забочусь о тебе. Я дарю тебе все, что ты хотела, я готовлю завтраки для тебя, я звоню тебе. Разве это не любовь? - Хлопець щиро вiрив, що робив все, для того, щоб зберегти стосунки.
  - Ты еще совсем глупый мальчик. - Вона обняла його, як друга. - Это не любовь. Ты еще не знаешь что это. - Лана нiжно посмiхнулася. - Ты думаешь, если так все делают, значит, это нестоящее чувство? Нет. Это невозможно передать словами, но я попробую. - Вона намагалась навести приклад, передати тi емоцiї, якi вiдчула за цi чарiвнi днi. - Когда я люблю человека, он для меня один и навсегда. - Глаза сяяли. - Даже если он не со мной, я хочу, чтобы он был счастливым. Я радуюсь каждому воспоминанию и не могу злиться на него. Я прощаю ему все. Я не могу устоять перед ним. Я хочу готовить для него завтрак. Я хочу готовить вместе с ним, я могу вовсе не завтракать, лишь бы он был рядом. Я звоню ему, потому что хочу услышать его голос, потому что хочу узнать, все ли у него хорошо и что он тоже, скучает за мной. А не потому что так надо. Я хочу делать ему подарки, потому что его глаза становятся счастливыми, и мне так приятно его удивлять. Это бескорыстное чувство и я ничего не жду от него взамен. А если он тоже испытывает такое чувство ко мне, вот это счастье! Мы расстаемся с ним - и мир исчезает, не радует ни солнце, ни весна, ничего! Я не хочу его обидеть ни в коем случае. И если ему так лучше, что ж, пускай идет. Моя печаль пройдет и останется легкая грусть, что это было. Я и он. Мы больше не вдвоем. - Вона схилила голову, нiби передчуваючи щось. - А ты мне ставишь ультиматумы, угрожаешь, что уйдешь, пытаешься изменить меня. Хотя, я врядли, буду нравится тебе такой, какой я стану, когда ты меня перевоспитаешь. Это я поняла не с тобой и обманывать тебя не буду. И тебе не позволю быть со мной. Ты тоже должен понять, что такое любить. А я буду помехой.
  
  Новий сон. Вона буквально пiдстрибнула на лiжку, прокинувшись вiд жаху що охопив її. Добре, хоч Костя за закритими дверима i не чув, як вона плакала.
  Лана бачила свiтло софiтiв. Важко було розгледiти людей, якi танцювали бiля сцени. У них не було облич. Тiльки руки i ноги рухалися не у такт пiснi. Вiн стояв на сценi. Красивий, щасливий, як зазвичай, задихаючись вiд захоплення. Його сорочка, синього кольору, вся мокра. Вiн повернувся i нiжно подивився їй у вiчi, посмiхнувся i прощався з публiкою. Музика кричала, це був не його твiр. Якiсь дивнi гучнi звуки рiзали вухо. Ден вказав на неї рукою, пiдкликаючи до себе. Дiвчина стояла за лаштунками, з лiва вiд сцени. Дивний жах охопив її. Вона не могла зрушити з мiсця. Денис збентежено обернувся в iнший бiк. Його хтось кликав. Вiн замотав головою, щось говорив. Лана не могла розiбрати слiв. Страшна сила стягувала його у протилежний вiд неї бiк. Дiвчина намагалась побачити, хто ж може бути настiльки сильний, що, не торкаючись до нього, керував ним, наче лялькою. I звичайно, це була Ксюша. Її очi горiли, рот спотворений лютою усмiшкою. Вона простягала покрученi пальцi, а Ден упирався, як мiг. Його тiло згиналося. Вiн не хотiв туди. Зал волав гортанними звуками. Музика оглушала. Лана не чула, що кричав їй хлопець. Вона намагалась бiгти до нього, а вiн пробував ухопитись за повiтря. Лана не могла вийти на свiтло прожекторiв, прозора стiна не давала можливостi наблизитись до нього. Вона знову кликала його. Вiдчула задушливий, солодкий запах парфумiв Ксюшi, хоча насправдi, навiть гадки не мала, який парфум волiє її суперниця. Цей аромат був перемiшаний з прiлим, вологим запахом старого занедбаного будинку i тютюнового диму. Лана намагалась не дихати, iнакше її просто знудить. Не чула сама себе. Бачила жах у його очах i нарештi, Ксюша схопила його за руку, голосно засмiялася. Її смiх прокотився по всьому концертному залу, публiка стихла i жiнка забрала його в темряву. У цей момент її незрима стiна зруйнувалась. Лана вибiгла на сцену, але на тому кiнцi лаштункiв вже нiкого не було. Стало тихо. Вона опустила руки i подивилася у зал. Дiвчина знала, що там стоїть величезна кiлькiсть безликих людей. А може це навiть не люди. Вони дивляться на неї, а Лана нiчого вже не може зробити.
  Тепер дiвчина важко дихала.
  Прокинувшись вранцi, вона зрозумiла, що настрiй у неї жахливий i вiдчуває себе розбитою. Вона увiмкнула телевiзор, щоб подивитись, що ж сталося, за час її вiдсутностi i першою новиною було те, що Ден одружується на Ксюшi. Показували її щасливi обличчя i каблучку з величезним каменем.
  Всi канали оголошували, що один з найбажанiших холостякiв країни, таки визначився i нарештi, одружується. Що дiвчина, на минулому виступi, була акторка, вона була лише образом, тiєї жiнки, якiй Ден присвячує своє життя. Що розпочинається його новий масштабний тур i Пiд час перебування у США, вiдбудеться весiлля.
  Вона вимкнула телевiзор i побiгла у ванну. Їй стало зле.
  
  22.
  Настала весна. Дiвчина йшла по своєму рiдному мiсту. Тiєї страшної туги бiльше не було. На душi легко i вiльно, принаймнi, Лана переконала себе в цьому. Вона виплакала стiльки слiз. Вона одна, i сильний, люблячий чоловiк не пiдтримає її. Знову здавило груди. Нi. Вона бiльше не одна i нiколи не буде самотня! Вчора вона дiзналась, що у неї буде аж двоє дiточок. Два малюка з'являться на свiт у вереснi-жовтнi. Вони належать тiльки їй. Вони - його дiти i це найдорожчий подарунок. Батьки пiдтримали Лану, хоча i були шокованi такою новиною.
  Вона зараз вiдчуває їх у себе пiд серцем i це чудово, нiколи не думала, що вагiтнiсть принесе їй стiльки задоволення. Звiсно. Томущо батько її малюкiв - Ден. Хоч вiн i не знає про це, хоч вiн i не прийме їх, i нiколи не буде пiклуватися про них. Хоч вiн i обрав собi у дружини iншу жiнку. Не страшно. Дiтки будуть схожi на нього. Будуть такi ж талановитi. Адже це її мрiя. Байдуже, що вiн далеко. Байдуже, що не захоче бути їх батьком. Вона впорається i одна. Iншого, вона нiколи не могла уявити в ролi батька своїх дiтей.
  Навколо все було коричневим i сiрим, чорним i брудним. Мiсто вiдтавало вiд морозiв. Натомiсть в Сiрих калюжах вiдбивалося свiтле небо. Цi маленькi озерця, яскраво-блакитного кольору, пiднiмали настрiй. Вона крокувала по дорозi i вдихала теплий запах весни. Її мрiя здiйснилась. Хай не зовсiм так, як хотiлося, але найдорожчi спогади з нею.
  
  
  
  2 мiсяцi потому
  - Ланусь, ну поговори з ним. - Вмовляла її Маша. - Вiн не дає нам спокою. Я не можу бiльше мовчати. Вiн дзвонить щодня. Де ти? Я ж правильно думаю? Ти у батькiв.
  - Конечно у родителей.
  - Вiн каже, що не освiдчувався їй.
  - Тогда откуда столько фотографий где они вместе, целуются и отдыхают на каком-то острове, ее свадебное платье? Даже в википедии указали, что она его жена. И указана точная дата бракосочетания. Я больше ничего не чувствую. Я не чувствую! Понимаешь? Что мне чувствовать, подскажи? Что я должна ощущать? Может тогда на душе не будет этой черной дыры. Я не хочу его слышать. Ни его голоса. Ни одной его песни. Они не обо мне. Он врал. Все вранье!
  - Ой, я теж можу зробити такi фото. Ну, можна я скажу де ти? - Маша ниючим голосом благала її, хоча й розумiла, що серце її подруги розбите. - Менi його шкода. Як батьки? - Лана давно не телефонувала Машi. I в неї накопичилось багато питань.
  - Ой, они до сих пор в шоке. Но уже смирились с тем, что я буду растить детей одна. - Лана дещо заспокоювалася, коли згадувала про своїх дiток. - Когда я им сказала все-таки кто отец, они не верили, потом ругали. Сказали, что нельзя связываться со звездами. У них другая жизнь. Всегда много детей и они даже не знают о них. Мама мне столько передач показала, где дети ищут встреч со своими звездными родителями. Им не нравится Денис. Никогда не нравился. Они ругали меня как маленькую. Но они рады, что станут бабушкой и дедушкой. Они так давно этого хотели. Правда, когда мы узнали что это близнецы... Опять паника: "Их же двое, это так тяжело, нужен отец! Как мы справимся? Ты себе даже не представляешь, как это тяжело!" - и так далее. Но я все понимаю и хочу этих деток. Они - самое дорогое!
  - Може, я йому все ж таки скажу. Вiн стане татом. - Намагалась улестити подругу своїм нiжним голосом.
  - Нет. Это решено. Он выбрал ее, это его выбор. Я не хочу, чтобы он был со мной только из-за деток. Пусть лучше не знает. Зачем он так со мной? - Сумно запитала вона, не витримавши. - Я же его люблю. - Трохи отямившись. - Он разозлился, что я ему не поверила. Я понимаю, что возможно совершаю ошибку, но все равно не отступаю от своего плана. Я столько плакала и тосковала за ним. А мне нельзя больше нервничать. Везде только их счастливые лица. Всюду написано, что они уже расписались. Вышел его новый альбом, как сказали папарацци, посвящен Ксюше. Это подарок к их свадьбе. Единственной любимой женщине, которая вдохновляла и поддерживала его все эти годы. Ты представляешь? Кому верить? Чувствую себя дурой.
  - Вона його не вiдпускає. Це не правда. Напевно. I я не думаю, що вiн злий на тебе. Це все пiдстава. Вiн дзвонив менi з вiд усюди. Стiльки грошей потратив бiдолаха. - Вона подивилась на його самотнє вiкно.
  - Да что ты его по пустякам жалеешь? Он выбрал Ксюшу. Если бы он хотел, то смог бы избавиться от ее влияния. Ему это не нужно. Ему так удобно. Ему не важно, что со мной. И хватит об этих сказках. Все. Выросли! Хватит! Как там Даня? - Спитала вона, намагаючись заспокоїтись.
  - Не переводь тему. - Фиркнула подруга. - Даня задоволений своєю новою роботою i менi здається, вiн хоче освiдчетись менi. - Останню фразу вона прошепотiла.
  - Это же прекрасно! Как твои анализы?
  - Все добре. Я не хвора. Ще раз необхiдно здати i все. Я вiльна! I ще одне. У мене завтра iнтерв'ю з Деном. - Невпевнено вимовила Маша. - Вiн приїде. Не знаю, напевно, на пару днiв. Вiн мене умовив. Точнiше мiй директор. Знаєш, вiн може бути дуже жорстким, коли зiрки такої величини, просять конкретного журналiста. Я намагалась вiдмовити, але це моя робота. I на рахунок того, що "Годi. Виросли!" Дiйсно, виросли. I на тобi величезна вiдповiдальнiсть. Ти не можеш вирiшувати за малюкiв. Їм потрiбен батько. Може, ти приїдеш до нас.
  - Ты - бесхребетная. - Жартуючи, сказала вона. - Не хочу говорить о нем. Весь интернет пестрит ее кольцом. А он не отрицает. Что он хочет мне сказать? Как он счастлив? Нет, спасибо. Не проговорись, я тебя прошу. Я сейчас счастлива, насколько это возможно и думаю только о нас троих. Родители меня все равно не поймут до конца. Я обычная трусиха. Я сдалась. Я поверила во все, что пишут в интернете. Но опровержений нет. Я не говорила тебе, что кроме всего этого, я звонила ему однажды. Не выдержала и застала его в пьяном угаре. Он не мог выговорить ничего и конечно, она опять забрала трубку и снова поговорила со мной. Я не хочу повторять вслух тех страшных вещей, которые она сказала. Ему хорошо и весело без меня, а тем более новые обстоятельства - дети. Ему не нужна лишняя ответственность. Не хочу держать его этим. Он не остановил ее. Эту боль не объяснить словами. "Я так и думала." - Только крутилось в моей голове. Мне больно, я мечтала о нем и когда моя мечта сбылась, все снова испортилось. Если бы я не узнала, что беременна... - Страх охопив її. - У меня не оставалось смысла двигаться вперед. Все, о чем я мечтала, разрушилось. И только два маленьких сердечка, которые стучат во мне, заставляют меня улыбаться. Я же не просто так все придумала. Маш, я видела видео, я слышала ее слова, я слышала его пьяный бред. Столько доказательств. И она такая красивая, такая богатая и умная. Я слышала те песни, которые он посвятил ей. Да и вообще, не могу быть уверенна, что и его последние песни были написаны для меня. То, что он тебе звонит - это не показатель. Возможно, я вызываю у него какие-то эмоции и он хочет вернуть вдохновение. Но это вскоре ему надоест. Я не выдержу всего этого. Он изменил мне! Он изменил мне с ней! - Здавалось, вона зараз заплаче. - А если это правда, то еще и женился. Хватит, пожалуйста. Я больше ни во что не верю. Я не могу отличить правду от вымысла. Мне нужно отдохнуть. Я ему не верю. Я слишком давно его не видела. А он не со мной. Я слушаю его голос и не могу убедить себя в том, что это было. Что что-то будет. Он не со мной и не помнит обо мне. Не осталось ни следа от него, и я схожу с ума. Было это или нет? Я живу, я здесь, а он живет своей жизнью, кого-то любит так же как меня, кому-то дарит свои песни. Я - пройденный этап. А может, ничего и не было. Кто я для него? Никто. Моя жизнь посвящена ему. Но она ему не нужна. Я пылинка, а он известнейший человек. Таких как я, миллион, и мы никогда больше не встретимся. Ему это не нужно. И все это невозможно. Не успокаивай меня. Я должна это пережить. Он так близко и так далеко. У него есть Ксюша. Красивая, сильная, смелая, талантливая, властная. Мне с ней не сравниться, и даже если все это волшебство было между нами, сейчас у него другая жизнь и мне в ней нет места. Как больно. - Вона зупинила свiй монолог, на кiлька секунд, щоб перевести подих. - Не укладывается в голове, что я должна жить без него. Он - моя единственная любовь и я должна от него отказаться. Я не перееду к тебе. Я должна исчезнуть. Я невидима. Она для него - лучший вариант. Я все это осознаю. И желаю ему счастья. Он скоро перестанет звонить тебе. Ты только не думай, что я злюсь на него. Я не виню его. Я буду помнить только лучшее из того, что у нас было. Он самый лучший и мне больно говорить о нем. Я не претендую на его сердце. Его сердце занято единственной любовью - сценой. А Ксюша, профессионал в своем деле и она знает, что делать, чтобы стать для него лучшей. Я люблю его и это ничто не изменит. Хоть я и стала посмешищем для всех или обычной актрисой, которая, на несколько коротких минут, воплотила на сцене образ его единственной женщины. Которой, он посвящает не только свои песни, но и свою жизнь. Я забрала с собой его тепло, нежность, наши дни, наши песни. Теперь он свободен и волен поступать, как ему вздумается. Мне от него больше ничего не нужно. Ладно, перезвоню тебе завтра, а то нам ужасно хочется кушать. - Знову пiдкотив ком до горла. Вона не плакатиме. Лана намагалась йому вiрити, вона пробачала його i вiрила в кожне виправдання, але все новi i новi свiтлини, все новi i новi передачi по телевiзору, про їх щасливу iсторiю кохання, вбивали її довiру. Ксюша старалась. I у неї вийшло. Це було не так вже й складно, тому що все своє життя, Лана намагалася вiдмовити себе сама. I ось, нарештi, вона зневiрилася у своїй мрiї. Та ще й цей сон. Вiн попередив, що Ден бiльше їй не належить. Ксюша не просто погрожувала.
  - Добре. Бережи себе i малят. Я вас люблю i цiлую. - Її серце краялося. У неї немає сил i доказiв, переконати подругу у зворотному.
  
  23.
  Дiвчина була в його квартирi. Вперше. Цей нахаба, сам зателефонував у її журнал i сказав, що хоче зробити важливу заяву. I тiльки Машу хотiв би бачити у ролi журналiста. Редактор був у захватi. А дiвчина лаялась про себе i всiма можливими способами намагалася вiдмовитись. Але слово начальника - закон. Маша не так давно знайшла собi цю роботу, вона не могла ослухатися.
  У його домi все було догори дригом. Розiрванi на дрiбнi шматочки, списанi аркушi. Валiзи не розiбранi. Штори засунутi. Тиша i хаос панували тут. Вона намагалась не зважати. Всiлась у крiсло. Дiстала диктофон.
  - Денис, як пройшов ваш тур? Чому ви так рано звiльнились? I як у вас минув медовий мiсяць? - Уїдливо поставила запитання журналiстка.
  - Маш, не говори так зi мною. Скажи, де вона? Що з нею? Вона бiльше не кохає мене? - Його голос дрижав. Хлопець i не думав давати iнтерв'ю. Вiн хотiв просто поговорити з нею.
  - А як ти думаєш? Ти одружився на своїй дiвчинi, ти залишив Лану! - Вона показала свою стервознiсть. Але Маша була збита з пантилику настроєм свого сусiда i його зовнiшнiм виглядом. Вiд нього залишилась лише тiнь. Суха, млява тiнь. Денис, здавалось, постарiв. Вона демонстративно вiдвернулась вiд нього. Помiтила на столi склянку. У нiй залишилось ще трохи води i невеликий осад аспiрину, що не розчинився. Зазирнула пiд стiл. Безлiч порожнiх пляшок. "Вiн пив? Вiн же байдужий до алкоголю. Йому, справдi, погано. "
  На бiлiй стiнi, бiля вiкна, незрозумiлi закарлючки. Маша не знала, що поет пив всю нiч. Стояв бiля того самого вiкна i писав вiршi на тому, що було пiд рукою. Це виявилась бiла стiна.
  - Нi на кому я не одружився. Ми розiрвали контракт з Ксюшею. Я її не бачив бiльше трьох тижнiв. Ми вiдпрацювали п'ять мiсяцiв i оплатили неустiйку за шостий. Я не хочу мати нiчого спiльного з цiєю жiнкою. Вона влаштувала iстерику, ми втратили багатьох спонсорiв, але це неважливо. Де вона? Де Лана? - Його губи пересохли, голова трiщала. Вiн вiдростив бороду. Очi червонi, запаленi. Зовнiшнiй вигляд вiдлякував. Ден був схожий на божевiльного генiя, який не в змозi знайти правильного рiшення i може накоїти дурниць. Хлопець втратив найголовнiшу складовою своєї творчостi - смислу.
  - Не знаю. - Маша досi була з ним груба.
  - Ну чому ти не хочеш говорити? Що трапилось? Вона змiнила свiй номер телефону. Її сторiнка в соц. Мережi заблокована. Як я можу знайти її? - Дiвчина була готова сваритися з ним, кричати, ображати, заступитися за свою кращу подругу, але до такого повороту вона не була готова. Такої поведiнки вона не очiкувала. Денис сам себе покарав.
  - Вона не терпить суперництво. Їй легше вiдступити. Вона не любить претендувати i доводити свою перевагу. Пiдступнiсть теж не для неї. Лана повiрила тiй качцi, яку пустила твоя подруга. Вона вважає, що коли ти, хоч на хвилинку, задумався про те, що обереш Ксюшу, то краще їй пiти самiй, одразу i назавжди. Не бути для тебе iграшкою i згадувати лише хороше. Вона боїться зiпсувати ту чарiвнiсть i тi спогади, якi вас пов'язують.
  - Машенька. - Вiн став на колiна перед дiвчиною. - Я вже не я. Я кохаю тiльки її. Подивись, скiльки пiсень я написав. - Вiн дiстав теку з листами. Там було близько сотнi пiсень. - Почитай, ти все зрозумiєш. - Дiвчина вибрала пару листiв, почала читати. Вiн продовжував стояти на колiнах. Її очi наповнилися сльозами.
  - Це прекраснi вiршi.
  - Я її не зраджував, я не був на вiдпочинку з Ксюшею, вона все пiдстроїла, виклала в iнтернетi нашi старi фото. Я не освiдчувався. Вона сама купила собi ту обручку. Вона зробила заяву для журналiстiв. Мене не було в країнi, я намагався спростувати iнформацiю. Але її зв'язки не дали менi такої можливостi. Я хочу знайти Лану. Не будь такою безсердечною. Ти єдина ниточка, яка може привести мене до неї. Маш, у мене здають нерви. Вона тiкає вiд мене ... Вона завжди уходить вiд мене ... Знову тiкає, вона постiйно тiкає, а я шукаю її. Так було завжди. Але я бiльше не витримаю цього. - Прошепотiв Ден.
  - Я обiцяла їй. - Її очi вже нiчого не бачили вiд слiз.
  - Я не скажу, звiдки все знаю. Я нiчого не чую, нiчого не бачу без моєї коханої. Я все вiдчуваю тiльки через неї. Я втратив всi своїх почутт. Мої пiснi не радують. Менi потрiбно зупинитись. Вона вiдмовилась вiд мене, але я не можу. Я живу сценою. Менi необхiдний цей блиск, публiка, моя музика. Я завжди викладаюсь по повнiй. Нiколи не спiваю пiд фонограму. Це обман. Менi потрiбно бачити блиск, в очах публiки. Розумiти, що вони вiдчули смак пiснi, хочу передати, як я вiдчуваю цей свiт. Вона менi потрiбна. Лана не тiльки моя муза. Вона - мiй смисл. Я чекав її все життя. Вона - моє життя. Її любов - моє життя! Ти хочеш позбавити мене життя? - Маша помiтила налiт божевiлля в його втомлених очах. - У моїх пiснях немає жодного неправдивого слова. Тому що Вона не вийде такою зворушливою. Нiхто не змiг би оцiнити те, що я скажу. Це було давно. Вона давно вже була в менi. У моєму серцi. Я нi з ким не дiлився. Тiльки пiсня була моєю втiхою i молитвою. Все всерединi, в собi. А для мене це було дуже важко. Коли вона зникала, пропадав iнтерес до всього. Треба щось робити. - Його очi метались. - Необхiдно все змiнити! У моєму життi двi пристрастi: сцена i Вона. Я можу вiдмовитись вiд першої, але вiд Лани не можу. Без неї, сцена не має значення. - Його божевiльний вираз обличчя налякав її. Машi стало його страшенно шкода. Вiн загубився i не бачив смислу без Лани. - Лише ти все знаєш. Я так давно її не бачив, навiть увi снi ... Я розумiю, за що вона може ображатися, я розумiю, що вона вважає, що я її зрадив. Тiльки, будь ласка... скажи ...
  
  
  24.
  - Ден, концерт в її мiстi це звичайно добре, але ти справдi вiриш, що вона прийде? - Запитав Андрiй, дивлячись на друга, який сидiв без руху вже кiлька годин.
  - Нi. - Щиро вiдповiв вiн. - Але це буде приводом для приїзду сюди. Я не хочу видавати Машу. Вона плакала i просила мене цього не робити, але вона теж хоче, щоб ми зустрiлись i хоча б поговорили з Ланою.
  - Ти знаєш, я тебе пiдтримую у всьому. I в тому, що ти не захотiв їхати в Японiю, i в тому, щоб ми ввели нову програму, але в нiй немає, жодної веселої пiснi. Люди занудьгують. Ти наганяє тугу. - Хлопець нахилився до нього, побачивши його згаслий погляд, зрозумiв, що безглуздо змушувати його веселитись.
  - Пробач. Але ж ви хотiли нових пiсень. - Байдужiсть в його голосi лякала.
  - Ден, вона не прийде. - Андрiй намагався пiдготувати його.
  - Я знайду її.
  - Тобi виднiше, друг.
  Виступ проходив на площi. Всi з нетерпiнням чекали цього концерту. Ден вийшов на сцену, вiн намагався знайти її очима в цьому натовпi. Нi. Її немає нiде. Вiн так i знав. Сотнi, тисячi людей. Але немає тiєї єдиної, заради якої розгорнулась вся ця дiя.
  
  Весела пiсня про те, як все може бути. Ден послухався друга i ввiв в програму трохи драйву. Лана слухала i в її головi виникали образи, нiби вона бачила, про що мрiяв автор цих слiв. Прекрасна iсторiя про справжнє кохання, яке пройшло всi випробування, яке тiльки спалахнуло з бiльшою силою. Так все може бути i у них. Адже можна так само прокидатися i засинати разом. Нiколи не залишати своєї коханої людини, дарувати їй своє життя i отримувати натомiсть щирiсть, кохання, щастя.
  Тiльки вона не могла стриматися, вона прийшла. Прийшла пiд кiнець виступу. Пообiцяла собi не плакати. Вона стояла в самому кiнцi площi. Одна, i бачила його. Вiн схуд, був не голений. Мляво пересувався по сценi. Його Кураж пропав. Вона закусила губу i намагалась не розридатися як навiжена. Його пiснi пройнятi болем. Так, з'явились новi народнi мотиви, так, пiснi прекраснi, музика незвичайна. Нова.
  Публiка радiє i кричить, але його очi не блищать. У нього немає сил. Вона вiдчувала його хвилювання, його емоцiї, дуже гостро. Це були чудовi, зворушливi пiснi, її серце завмирало. Її серце, здавалось, вискочить з грудей. Потiм, дiвчина вiдчула цiлковитий спокiй. Всi слова, якi вiн спiвав, оповивали її. Звуки нiжної мелодiї проникали в її тiло, проходили через неї, а всерединi залишилося тепло. I навiть малята, почувши голос батька, заспокоїлись. Умиротворення. Ось, що вона вiдчувала зараз.
  Вiн спинив виступ.
  - Дуже важко наважитись... освiдчитись, єдинiй, для мене дiвчинi... у тому, що коїться в моїй душi. Можливо, музика допоможе. Не засуджуйте строго. - Зазвучала прекрасна, чарiвна, незвичайна мелодiя. Пiсня пронизана тугою. \
  На останнiх акордах мелодiї вiн впав на колiна, не вiдпускаючи мiкрофон з рук. Його такий знайомий профiль, зник в червоному димi. Вона оглянула хлопчикiв i дiвчат, якi танцювали навколо неї: "Они стоят рядом и даже не догадываются, что у меня под сердцем его малыши, что он любил меня и предал." Вона не роздiляла загальне захоплення. Лана дослухала пiсню i попрямувала до дому. Бiльше вона не могла дивитись на нього.
  Забувши про втому, пiсля довгого концерту, вiн бiг до неї. Ден боявся, поспiшав i не знав, що ж говорити. Як вона страждала останнi мiсяцi. Як вона ображена на нього. Вiн все пояснить, тiльки б вона дала йому можливiсть говорити.
  
  Дiвчина гуляла неподалiк дитячого майданчика. Дивилась, як татусi грають зi своїми малюками. На вулицi вже стемнiло, але дiти не звертали увагу на пiзнiй час. Батьки гримають на своїх дiточок i витирають хусточками їх замазюканi мордочки. "Он мог бы быть хорошим отцом." - Їй стало надто боляче, коли вона подумала про це. Було важко, ноги втомились, вона присiла на гойдалку. Вона так само сидiла на гойдалцi, тодi, в дитинствi в селi. Пiсля того, як в перший раз говорила з ним увi снi.
  Замислилась i не розумiла, що вiдбувається навкруги. Бовтала ногою i мiркувала про те, як жити далi. Якi iм"я дати малюкам, яке прiзвище i по батьковi, щоб не було претензiй на батькiвство. Бо Ден колись дiзнається, а Лана не хотiла, щоб вiн подумав, що їй потрiбнi його грошi. Все так складно. Вiн спiвав для неї. Тепер вона точно знала. Вiн тут. Тодi чому цi довгi мiсяцi не мiг спростувати iнформацiю в мас-медiа? Чому вiн її iзводив?
  - Лана ... - Почула вона i пiдвела очi.
  - Она все-таки не выдержала. - Тихо пробурчала майбутня мама i була щаслива, що все ж таки вiн тут. Хвиля емоцiй накотилася на неї: гiркота, радiсть, образа. Денис пiдстригся. Тепер, його зачiска їй подобалась. Вона усмiхнулась собi. "А не сон ли это снова?" - Якщо не сон, то вона його впiзнала з першого погляду. Це навiть смiшно. Дивовижно.
  Денис Жахливо схуд, обличчя його потемнiло, ще й ця борода, спотворювала риси красивого обличчя. Але навiть вона його не псувала. Батьки, якi були на площадцi, здивовано й радiсно дивилися на цього чоловiка. Всi впiзнали його, але боялися пiдiйти. Стан Дена викликав занепокоєння, зараз йому не до шанувальникiв. Та й що вiн тут робить?
  Вiн дивився на неї широко розплющеними очима, повними слiз. Звiдки ж вiн мiг знати, що його кохана при надiї. Його вразила ця новина, вiн остовпiв i не знав що думати.
  - Пробач мене. - Вона мовчала. - Пробач, що менi довелось поїхати, Пробач, що тобi довелось це пережити. Я не зраджував тебе i не освiдчувався Ксюшi. Я розiрвав з нею всi контракти. Я вiльний!
  - А я, нет. - Двозначна вiдповiдь. Його дихання стало преривчастим. Найменша надiя на те, що ця дитина його зруйнувалась. Стало нестерпно боляче.
  - Ти вагiтна. - Наче це й так не помiтно. Адже Лана на п'ятому мiсяцi i це близнюки. Її животик був доволi великим. Вiн не знав хто тепер з нею.
  - Хто з тобою? ... Хто батько? Я можу виховати цю дитину як свою. - Впевнено промовив вiн. Боявся пiдiйти до дiвчини.
  - Их двое. - Спокiйно констатувала вона.
  Вiн здивувався, але не вiдступав.
  - Вони твої. Я кохаю тебе, а значить - люблю i їх. Не йди вiд мене. Я без тебе не зможу, ти не вiдпускаєш мою душу. Я все зроблю. Я буду найкращим батьком.
  - У них есть только я. Я от тебя не уходила. Ты выбрал ее. А я не хочу быть обузой. - Вiдповiла вона, не пiдводячи очей.
  - Я буду їх батьком. Я все зроблю. Але, Лана, ти жорстока. Ти не дала менi можливостi все пояснити. - Вiн пожвавився. У нього є шанс.
  - Я тебе давала такую возможность, но это не помогло. - Вона безнадiйно покачала головою.
  - Я кохаю тебе. Я був так далеко. Я не зможу тебе забути. Я не можу тебе втратити. Коли я без тебе, я несправжнiй. - Ден схилив голову, потiм рiзко заговорив. - Хто ти? - Це був крик його душi. - Ти забрала мої сни, полонила мої думки i не вiддаєш назад. Ти ведеш мене за собою. Я просто так не здамся. Так i знай. Я не змiг зупинити тебе, тепер ти не зможеш зупинити мене. Хто б не був зараз з тобою, я зможу стати кращим для тебе. Я тебе бiльше не вiдпущу. Ти не тягар. Ти - моє божевiлля.
  - Может, все что было, все, что снилось нам, все, что происходило, не имеет никакого значения. Может мы ошибались все это время и нам не стоит быть вместе. Это была иллюзия. Да и Эти песни ты мог написать для нее.
  - Нi. Я просив, благав тебе вiдпустити мене. Але ти не пiддавалась на мої вмовляння. Iнодi я боявся засинати i знову побачити тебе. Десять рокiв бачити дiвчину увi снi. I не мав можливостi зрозумiти, хто вона i шалено кохав її. Я думав, я з"їхав з глузду. - Притис руку до голови. - Твої сльози вбивають мене. Я казав, що ти не моя. Але твої очi не давали менi повернутися в реальнiсть. Я не розумiв що в них. Мене це лякало. Я вже не вiдрiзняв сон вiд дiйсностi. У мене була дiвчина. Але ти мене не вiдпускала. Я говорив тобi i собi, що ти просто сон. Я благав тебе. Але ти була непохитна. Я не мiг жити далi. Не думаючи про тебе. Я не мiг йти далi нi творчо, нi просто по життю, завжди озирався. Я боявся не побачити тебе в черговому снi. Думав, що образив тебе i ти бiльше не з'явишся. Я так мрiяв про тебе, як нiхто не мрiяв про свою кохану. Я сумував за тобою. I не знав, чи правда те, що вiдбувається в моїй головi. Я так хотiв до тебе. Шалено хотiв, зустрiтись з тобою. Я б все вiддав заради однiєї зустрiчi з тобою. Щоб дiзнатись твоє iм'я. Дiзнатися де ти. У снi, я мiг тобi нiчого не говорити, просто спостерiгав за тобою. Твоїми рухами, очима, за твоїми губами. Я б обiйняв тебе, я б виконав усi твої бажання. Я налаштований на твiй голос. А коли прокидався, я був один у темнiй кiмнатi. Було холодно i самотньо. Я намагався заглушити це iншими дiвчатами, а ще коли уявляв, що ти з кимось. Я ревнував i не розумiв, що це просто сон. Я ревнував тебе. Розумiв, що у тебе своє життя, свої цiлi, радостi, вороги, друзi. Я радiв i плакав разом з тобою. Ти завжди викликала у мене хвилю емоцiй. Ти моя вiдрада i покарання. Я мрiяв прокинутись i побачити тебе, сонну, бiля мене. У теплому сонячному свiтлi ... Я пригадую, коли ти вже з'явилася у моєму життi. Ти така красива, зовсiм iнша, не така як всi. Нiжна, але все ж таки, так само хвилюєш кров, як i в моїх iлюзiях. Так само, як i тодi, ввечорi, так само, як i в моїх снах ... Не можу описати що я вiдчув, побачивши тебе у вiкнi навпроти. Тiльки твоя присутнiсть змусила мене дiяти. А якi мелодiї виникали в моїх думках? Я вставав серед ночi i записував. На ранок, просинаючись, я розглядав ноти, намагався вiдтворити їх на iнструментi, передi мною знову виникала ти. - Вiн говорив швидко й уривчасто. Думки випереджали слова. - Моя надiя була настiльки сильною. Я вiрив, що настане наш час. Все навколо мiнялося, але мене щось вело вперед. Ти була незмiнною. Я вiрив, що все буде добре i це давало менi сили. Якби я, мiг мати таку ж здiбнiсть, як i ти, мiг би проникати в твої сни, я б говорив з тобою щоночi. Ця iлюзiя була надто реальна. Вона змушувала рухатись до мети i жити. Це те, до чого ми з тобою завжди прагнули ... - Ах, Цi драматичнi три крапки. - Моя пiсня - це моя казка. I тiльки моя. Моя сповiдь, вiддушина, мрiя. У нiй я можу вирiшувати, як дiяти, можу завернути сюжет, але iнодi мої герої не пiддаються менi i живуть своїм життям. Дiють, як велять обставини. Я не можу не складати, точнiше, можу. Кiлька тижнiв, мiсяцiв можу бути зайнятим, не мати настрою, але це вперше затягнулося на рiк i це нестерпно! Я розумiю, що здамся самовпевненим, самозакоханим, не розумним, але я так вiдчуваю. Я йду вулицею, дивлюсь на людей. Звичайних людей, зi своїми турботами, метою, талантами. Але в цей момент, вони здаються менi звичайними i сiрими. I я такий же безбарвний, безтiлесний, безглуздий, хочеться зупинитися i закричати: "Це не я! Не хочу бути таким!" Я - автор. Я - поет. Я помiчаю якусь деталь i в головi виникають аналогiї, порiвняння, незвичайнi слова. Почуття, якi переживають всi, я виношу назовнi, записую. Не можу не писати. Це моє! Це треба вiдчувати. Як тремтить душа, коли на аркуш лягають рими, описи, душевнi терзання. Не кожен зрозумiє про що це. Хтось представить щось своє. Якщо це пiсня, її легше сприйняти. Мелодiя допомагає вiдчути настрiй. Зазвичай вiрш вiдчувається важче. Коли я не пишу я - нiхто. Я був нiким цiлий рiк. Я був безбарвною тiнню. Але без тебе моя творчiсть мене все одно не оживить. За Ксюшу я не був готовий боротися, не хотiв, не збирався. Просто так треба. Всi знаходять свої половинки. А вона, пiклувалася про мене, завжди була поруч. Ось я i вирiшив, що напевно це кохання. Але бажання закрiпити нашi стосунки юридично, а тим бiльше перед Богом, не виникало абсолютно. Тепер я все це розумiю i хочу це прожити з тобою. Сiм'я, весiлля, вiнчання, дiти. Я тепер це розумiю. Це не можна пояснити. Я ладен збожеволiти остаточно, якщо ти завжди будеш зi мною. - Ден не заїкався, коли говорив цю фразу. Вона намагалась роздивитися його профiль.
  - Я слышала о тебе с самого детства. О таком талантливом, красивом, умном, интересном. Когда встретила тебя, ты открыл для меня другой мир. Но эта сказка закончилась, так и не начавшись. - Як завжди, люди дивилися на них. Але закоханi вже звикли до уваги, не вiдволiкались на глядачiв. Головне, щоб їм не заважали. - Я была на концерте. Не знаю, как объяснить тебе. Я видела твои выступления в интернете. Я смотрю та тебя. - Сумно усмiхнулась вона. - Тебе весело и хорошо. Ты любишь сцену. Ты любишь песни и публику. Ты такой счастливый и я понимаю, что не нужна тебе. Твоя жизнь заполнена и без меня. И что-то тяжелое внутри, а может даже в душе, не дает вздохнуть. Я не нужна.... Твои печали и горести пропадают, растворяются, когда ты поешь. Мне не грустно, что возможно, ты меня использовал, что ты обманул меня. Я, не убиваюсь по этому поводу. Я счастлива, когда тебе хорошо. Со мной или с кем то... Не важно... Мне страшно только из-за того, что это больше не повторится. Что я была составляющей твоего счастья, но не смогла остаться ею. Не я причина твоей радости. Ты даже не знаешь, что я вижу тебя.
  -ТИ даруєш менi це щастя. Ти - моє натхнення, i це все тiльки через тебе! Це тiльки для тебе! - Вiн пiдiйшов ближче, присiв бiля неї i дивився їй в очi. "Коли ж вона зрозумiє, що без неї, все це не має смислу?" - Я жив мрiєю, але зараз, я вiдчув тебе на смак i не зможу зупинитися. Не зможу вiдмовитись вiд тебе. Я все вiддам, аби ти була зi мною кожен день, кожну нiч, кожен сон, щоранку. - Нiжним дотик прибрав прядку з її обличчя.
  Вона плакала. Вона все це вiдчувала сама.
  - Ты ни в чем не виноват. Это обстоятельства нас развели. А я так злилась, но у меня осталась частичка тебя. Ты же не думал, что насладившись своей мечтой, я смогу быть с кем-то другим. Ты всегда был лучше любого другого мужчины. Ты всегда был лучшим для меня. Когда ты уехал для меня больше никто не существовал. Никто не сможет сравниться с тобой. И понимая это, ты решил, что я слишком быстро нашла тебе замену?- Вона погладила животик. Вiн впав на колiна, йому було все одно, що на них усi дивилися. В його очах знову з'явились сльози.
  - Це мої малюки? - Його голос тремтiв. Вiн стане батьком! Тiльки це тепер має значення.
  - Да. - Вона посмiхнулася крiзь сльози.
  Вiн цiлував її колiна, її животик.
  - Мила моя, люба. Я найщасливiший! Чому ти нiчого менi не сказала?
  - Я думала, мы не нужны тебе.
  - Дурненька. Дурненька! Я стiльки пропустив. Ми ходили по рiзних дорогах, нашi шляхи не повиннi були перетнутися, але це сталося. Я вдячний за це Богу. Ми з тобою ледве не спiзнилися.
  - Только давай договоримся. Для наших детей, колыбельные будешь петь ты. - Вона посмiхнулась. Тепер Лана по-справжньому щаслива. Вiн пiднявся з колiн, допомiг встати їй з гойдалки. Лана прекрасна, вона стала ще гарнiше, вагiтнiсть тiльки прикрашала її. Вiн цiлував її, обiймав, не вiдпускав. Ден став жадiбним. Так, вiн тепер нi з ким не хоче дiлитися своїм щастям. I як це вiн ранiше не розумiв, що значить мати родину? Тому що її не було поруч. Вiдтепер вiн не вiдпустить її. Всi зааплодували. Закоханi повернулися до них, посмiхнулись i пiшли в сторону дому, знайомитися з батьками.
  
  25.
  - Денис, ти не повинен так з нами поступати.
  - У вас, Незабаром з'являться онуки! Це щастя! Менi не вiсiмнадцять рокiв i навiть не двадцять п'ять. Це не повинно тебе шокувати.
  - Ти з мене зовсiм монстра робиш. Я радий, що нарештi стану дiдом. Ця дiвчина. Ти її не знаєш. Чому ви з Ксюшею не змогли створити сiм'ю? Вона менi дуже подобалась. - Зсунувши брови, пильно дивився на Дена. - Вона Вмiє будувати бiзнес з нiчого. - Намагався вкотре образити сина. - А ця дiвчинка? Звiсно, вона молодше. Але що вона може? I ти певен, що це твої дiти?
  - Батько! - Ден рiзко i грубо зупинив його. - В цьому ти можеш не сумнiватися! Я кохаю її! А Ксюша тобi подобалась, тому, що вона така ж як i ти. Можеш думати що хочеш, але я не хочу i не буду змушувати її пiдписувати контракт, ми не в США, це нам не потрiбно. Вона образиться. Подумає, що я їй не довiряю. Менi не потрiбен цей договiр. Та й в будь-якому випадку, вона носить пiд серцем мiй скарб, для них я все вiддам. - Вiн тримав папери в руцi i хотiв жбурнути їх йому в обличчя.
  - Ось у цьому i рiч! Ти б уточнив, зроби аналiз. - Просив батько.
  - Я не можу тобi всього розповiсти i пояснити. Але це мої дiти!
  - Контракт - це не жарти! - Вдарив вiн по столу кулаком.
  - Це для тебе грошi значуть все. Я не такий як ти!
  - Спробував би ти поспiвати свої пiсеньки без спонсорiв. Тебе б нiхто не став записувати, спiвав би в барах i клубах! - Його обличчя розчервонiлося.
  - Спочатку все так i було. Ми змогли досягти всього самi. Ксюша працювала з нами, останнiх п'ять рокiв i тiльки рiк тому взяла все в свої руки. Та це все не її заслуга.
  - Вона пiдняла вас да вищий рiвень.
  - Тiльки тому, що ми самi вже достатньо високо злетiли. Без чиєїсь допомоги. Нас люблять, за нашу щирiсть.
  - Пiдпишiть контракт. - Не вiдступав той. Iгор Матвiйович, батько Дена. Суворий, строгий чоловiк. Його одразу ж видавали глибокi зморшки на лобi. Вiн мiцної статури i добре зберiгся, для своїх рокiв. Густi, сивi брови, нависали пучками над грiзними очима. Але в цiлому, його волосся було лише злегка вкрито сивиною. - Твiй банкiвський рахунок значно бiльше нiж мiй. Я цього не розумiю. Як бiзнес, побудований на шоу, може одержувати прибуток, в рази бiльше, нiж бiзнес людини, що займається промисловiстю? Це страшенно безглуздо! Але факт. Пiдпишiть контракт. - Вiн червонiв i кипiв вiд гнiву. - Вона не має нiчого. У тебе є все. Я хочу бути спокiйним, що ти не залишишся нi з чим. Я тебе знаю, я тебе розумiю. Ти поет, ти захоплива натура. Ти все надто глибоко вiдчуваєш. Вона обведе тебе навколо пальця, i ти залишишся i без грошей, i без дiтей, та ще й працювати будеш, не покладаючи рук, забезпечуючи їх, сплачуючи алiменти. Синку, в життi всяке може статися. - Бiльш спокiйно сказав вiн.
  - Не буду тебе переконувати. Я - божевiльний! Я її кохаю! Кохаю i знаю бiльше десяти рокiв! Це не просто довiра, вона моя спорiднена душа i я не можу її так образити. Пiдписати папери, що з самого початку, я не довiряю їй, i ми разом будемо чекати, коли спливе термiн придатностi нашого шлюбу. Тату, ми будемо вiнчатися. - Бiльш спокiйно сказав вiн. - Це обдумане рiшення. Ти ж знаєш мене, я нiколи, навiть про простий шлюбi не говорив, але з Ланою, я готовий стати подружжям перед Богом. Можеш вважати мене ким завгодно, але я не хочу пiдписувати i крапка. Якщо i станеться таке, що ми розлучимося, то я нiколи не залишу своїх дiтей без коштiв на iснування.
  - Я не можу прийняти цього!
  - Ти нiколи не приймав i мене таким, який я є! - Денис жбурнув папери на стiл i попрямував до виходу.
  - I ще одне. - Суворо Вимовив батько.
  - Що? - Вiн знехотя повернувся до нього.
  - Якщо вже все так серйозно, пiдпишiть, нарештi, цей контракт i одружiться вже. Що ж ви затягуєте?! Живiт менше не стане. Цього вже не приховаєш, люди все одно дiзнаються.
  - Нiякого контракту не буде! I як ти мiг подумати, що нас бентежить її вагiтнiсть?! - Кричав вiн. - Це найкраще, що могло статися! I це не привiд. Привiд - це те, що ми кохаємо одне одного. Та що я тобi взагалi пояснюю. - Махнув рукою. - Ми живемо вже не в тому часi, щоб це було ганебно для сiм'ї. Їй зараз важко рухатись, а ми хочемо, щоб день весiлля нам запам'ятався. Коли з'являться мої дiти, тодi ми i одружимося. Тобi не збагнути. Весiлля - для нас, а не для оточуючих. - Вiн вийшов, гримнувши дверима.
  
  - Ланочка, я така щаслива, що стану бабусею. Я навiть не сподiвалася на це. - В очах жiнки застигли сльози, вона трималась, щоб не розплакатись i весь час торкалась її животика. - Ой, вони там напевно граються. Ось-ось це була ручка. - Вона посмiхалась.
  Його мати доволi доросла жiнка, їй шiстдесят п'ять рокiв, але вона виглядає дуже гарно. Добрi очi, зовсiм як у нього. Ямочка на пiдборiддi. Ден схожий на маму. Приємна жiнка, любляча мати й буде прекрасною бабусею. Дивно, як вона стiльки рокiв живе з такою жорсткою людиною, як Iгор Матвiйович?
  - Они не дают маме расслабиться. - Посмiхаючись вiдповiла дiвчина.
  - Дениска був зовсiм не таким, вiн берiг мене, а як тiльки з'явився на свiт, я збагнула одразу ж - вiн буде спiвати. - Вона їм пишалась. Її обличчя сяяло материнською гордiстю. - Тiльки, коли вiн почав говорити, я була так засмучена. Плакала. Вiн жахливо затинався. Вiн боявся батька. Йому важко було говорити, я допомагала йому, ми ходили до логопедiв, але вiн не хотiв займатися з вчителями. Плакав, i я разом з ним. Як пiдрiс, то сам став працювати над собою. Сам впорався зi своїм недолiком, а коли спiвав, то зовсiм не заїкався. Вiн став веселiше, йому було простiше проспiвати, нiж пояснити словами. I тепер його заїкання майже непомiтно. Вiн в мене молодець. Я їм так пишаюсь. Тiльки при нашому татовi його хвалити не можна. Вiн теж пишається сином. Тiльки не хоче показувати цього.
  Лана всмiхалася i не могла натiшитися, що це вiдбувається по-справжньму.
  - Дениса знает вся страна, он настоящий талант и гордость для нас всех.
  - Ланочка, ти, не ображайся на Iгоря Матвiйовича, вiн може скривдити. - Жiнка пильно, з надiєю дивилась в очi дiвчинi i гладила її живiт, заспокоюючи розбешкетувавшихся малюкiв. - Вiн буває дуже грубим, я не хочу, щоб ти засмучувалась, тобi зараз не можна. Але вiн не розумiє. Наберiться терпiння. Ви так рiзко з'явилися в нашому життi, ми не знаємо, чому Денис вас приховував так довго. - В її голосi не було звинувачення, вiн звучав нiжно. - Наш тато недовiрливий, вiн може наговорити купу дурниць. Намагайся не приймати це все близько до серця. Ми не знаємо, Що за таємниця вас оточує, але я бачу, як ви дивитесь один на одного. Як горять вашi оченята. Який вiн щасливий. Коли тут була Ксюша, йому було все одно. Вiн танув на очах. Ви повернули його до життя. Вiн змiнився i я вам за це вдячна. Для мене, для матерi, це найважливiше i такий подарунок, для всiх нас! Нарештi ми дочекались i одразу два внучка. - Таки сльози потекли по її обличчю.
  - Не плачьте, пожалуйста. Вы же сами сказали, мне нельзя нервничать. Я не могу видеть вас печальной.
  Ден вилетiв з кабiнету батька i пройшов у кiмнату, де сидiли жiнки.
  - Я прогуляюся, не хвилюйтесь, просто вiн ... вiн ... я не можу з ним говорити! Як ти з ним знаходиш спiльну мову, мам? - Вiн затинався сильнiше, нiж звичайно. - Я тобi реально спiвчуваю. Як жеш добре, що ми Незабаром поїдемо. Мила моя, якщо я колись, так само буду вiдноситись до наших дiтей, я тебе прошу, коли я буду сидiти за роялем, щосили трiсни мене кришкою по пальцях.
  - Синочку, не кажи дурниць. - Вона витерла сльози i посмiхнулася.
  - Ти хочеш чогось? Я пройдусь, i можу купити, що хочеш. Тобi потрiбнi вiтамiнки.
  - Нет, спасибо. - Дiвчина побачила його стривожене обличчя. Йому, справдi, слiд охолонути. - Просто мороженное.
  - Я швидко. Треба оговтатись, пiсля спiлкування з ним. - Вiн вийшов.
  - Что между ними опять не так?
  - Дiвчинка моя, не нервуй, вони самi все вирiшать. Наш тато переймається через грошi i все таке. Це тебе не повинно засмучувати. - Лана, приблизно, здогадалася, про що може йти мова.
  - Можно, я поговорю с ним? - Дiвчина зрозумiла, що їй необхiдно втрутитись, тим бiльш, не буде ж вiн кричати на майбутню матiр власних онукiв.
  - Не треба. Вiн зараз напевно дуже злий. Вiн завжди злий, пiсля розмови з Денисом.
  - Я на минутку. Только узнаю в чем дело и все. - Вона важко пiдвелась з дивана.
  - Не треба, це не допоможе. - Намагалась вiдмовити її жiнка, допомагаючи дiвчинi пiднятися.
  - Я хочу познакомиться с ним поближе.
  - Як тiльки вiн побачить малюкiв, його серце вiдтане. - Благально подивилась на дiвчину, намагаючись захистить її. Риси обличчя Лани майже не змiнилися, навiть посвiжiли. Животик теж акуратний, але величенький, для семи мiсяцiв.
  Вона постукала у дверi.
  - Так. - Почула його впевнений голос. Глибоко вдихнула, вiдчинила дверi й увiйшла.
  - Простите, что я вас потревожила, но я хотела бы помочь. Если вы поссорились с Денисом из-за меня, то...
  - Як гарно, що ти сама зайшла. Не зовсiм через тебе. - Вiн безтактно перебив її, хоча намагався говорити спокiйно. - Сiдай. Це добре, що ми з тобою поговоримо сам на сам. Я не хочу, щоб ти хвилювалася, але Я запропонував йому пiдписати шлюбний контракт, так поступають всi нормальнi люди. - Iгор Матвiйович намагався обдурити її своїм мирним тоном. Вiн поклав, давно пiдготовлений документ на стiл.
  - Вы мне не доверяете? - Вона пiдвела брови. Абсолютно не здивувалась.
  - Лана. - Вiн не може довго приховувати своє "я". - Ми про вас нiчого не знаємо, ви з'явились мiсяць тому, вагiтна, я взагалi не розумiю нiчого! Я намагаюся бути розважливим i перестрахуватися. Не хочу вас образити. Але Ксюшу, ми знаємо багато рокiв, вона заслужила мою довiру. - Вiн подивився на її животик. - Вас я бачу вперше. Денис страшенно вiтряний, у нього було багато жiнок i можливо, ми ще дiзнаємося про багатьох дiтей, якi вже з'явилися на свiт. Я не можу дозволити йому бути нерозсудливим. Довiряй, але перевiряй. Я хочу захистити його вiд помилок. - Її серце стислося, але вона намагалася не хвилюватися, адже її дiти, дорожчi за все i всiх. Вiн не зупинявся. - Я довго йшов до того, щоб домогтися того, що маю зараз i я не хочу, щоб мої дiти спустили це на свої забаганки, я завжди виховував своїх синiв в жорстких умовах. У випадку з Деном, це не допомогло. Я вiдмовив йому у матерiальнiй допомозi. Але вiн сам змiг забезпечити себе. Його професiя не дозволяє менi довiряти кожнiй.
  - Я подпишу контракт. - Так само спокiйно перебила його.
  Вiн намагався ще щось сказати, але її рiшуча вiдповiдь поставила його в глухий кут.
  - Це розумне рiшення. - Вiн був ошелешений. "Так легко?" - Подумав батько сiмейства.
  - Я не собираюсь претендовать на его деньги. Этот вопрос для меня не принципиальный. Просто грустно из-за того, что вы в меня не верите. Как только я выйду из декретного отпуска, я не намеренна сидеть у него на шее. Я люблю вашего сына. И это его дети, если вы сомневаетесь. Вы так же можете сделать все анализы. Они подтвердят ваше родство. НО. - Вона зробила довгу паузу. Iгор Матвiйович чекав пiдступу. - В контракте, вы так же можете указать, что мои дети, не будут претендовать ни на ваши, ни на средства Дениса. Изначально я не собиралась ему ничего говорить. И растить своих детей одна.
  Його очi округлилися.
  - Чому?
  - Вы бы могли обо мне ничего и не узнать, поэтому так долго Денис не мог нас познакомить. Ксюша сделала все, чтобы разлучить нас. Ее корыстное отношение подавляло вашего сына. Я ушла, чтобы не мешать ему жить. Если бы он так хотел. Со мной осталась частичка его и это, самое большое счастье. Они мои! - Вона погладила живiт. - И мы не будем претендовать ни на что. За пять месяцев я смогла распланировать свой бюджет и свои силы, я могу их вырастить без чьей либо помощи. Поэтому, я подпишу все, что вы хотите. - Вона говорила з паузами, щоб вiн збагнув кожне її слово. - Лишь бы вы не ссорились со своим сыном. Я не хочу никому мешать. Только и вы не давите на него. Он доказал, что его выбор профессии и стиля жизни правильный. Не мешайте ему быть счастливым. Он такой, какой есть. Его любит вся страна. - Вона глибоко вдихнула, iз зусиллям встала з крiсла, взяла ручку i не читавши, поставила свiй пiдпис. Мовчки, попрямувала до дверей.
  - Лана. - Покликав її вiн. Дiвчина обернулася й гордо пiдняла свiй носик. - Ви заслуговуєте моєї поваги.
  - А я вас именно таким и представляла. - Вона пiшла.
  Не хотiла йти до вiтальнi, там була його мама. Лана пiднялась до своєї кiмнату i прилягла на лiжко. Її тiло тремтiло, але вона спробувала вмовити себе, що треба заспокоїтись. Дена зараз немає, i вона може трошки оговтатись. "Какой же упрямый мужчина! Но он не на ту нарвался. Мне не нужно от него ничего. Я ничего не прошу и ни на что не претендую. Как он не понимает, что самое главное сейчас со мной. И всегда будет моим. Он думает, что все решается деньгами. Его собственный сын доказал ему, что это совершенно не так, а он все равно не верит. Не буду думать о нем. Мне все равно, верит он или нет."
  
  
  26.
  Вона сидiла у своєму улюбленому кафе, де вони колись зустрiлись вперше. Малюки лишилися з бабусею. Ланi необхiдно було вирiшити багато питань, пов'язаних iз весiллям, адже вже Незабаром листопад. 10.11.12. А в неї лише двi години мiж годуваннями. Треба Пiти на примiрку сукнi. Її дизайнер так i не довiдався, за кого ж вона виходить замiж. Звiсно, це було її таємницею десять рокiв i вона вмiло приховувала вiд усiх свого судженого. Якийсь допитливий майстер, не вивiдає у неї нiчого. Весiлля вирiшили влаштувати у горах, в селi, де живе його бабуся, на український лад. I класичну бiлу сукню, має прикрашати яскрава нацiональна вишивка. Закоханi хотiли сховатися вiд всевидючого ока стороннiх камер. I тiльки Маша, буде мати право, освiтити деякi подробицi у своєму блозi. Ще треба упити аксесуари, домовитися з фотографом. Це теж величезна проблема. Бо Денис дуже вiдома людина i зовсiм не хотiлося, щоб їх особистi, романтичнi фотографiї потрапили до преси. Тож потрiбна людина, мало того що професiонал, ще, йому потрiбно довiряти. Так само, намiчено кiлька зустрiчей. Але найголовнiше ... Лана вiдкрила свiй блокнот i знайшла його номер. Вася Тишик. Вона набрала цифри, зiтхнула i почула спокiйнi гудки.
  - Так, слухаю. - Почувся у слухавцi чомусь знайомий голос.
  - Здравствуйте. Меня зовут Лана. Я хотела бы встретиться с вами и обсудить кое-что.
  - Вибачте, а з якого приводу? - Культурно поцiкавився спiврозмовник.
  - Как бы это ни было неожиданно - по личному. Я нашла ваш номер у нашего общего знакомого - Федора и мне очень срочно нужно встретиться с вами. - Федiр був ще одним учасником гурту, який розпочав сольну кар'єру. Ден зустрiвся з ним випадково, на одному з концертiв, та був неймовiрно радий, тому що запускав новий проект. Лана порадила йому зiбрати всiх своїх колишнiх колег та нових, цiкавих музикантiв. Федя погодився, а Ден був щасливий вiдчути себе знову зi старими друзями.
  - У Федi? - Вiн на секунду замислився. Вiн теж остерiгався настирливих фанiв i журналiстiв. - Добре. Коли? Де? - У нього голос доброї людини, це сподобалося дiвчинi.
  - А вы сейчас вообще в городе? Вы не заняты? Это займет пару минут. Я подъеду, куда скажите.
  - Так. Чи знаєте таку кав'ярню "Тандем"?
  - Конечно. - Вона зрадiла, що вiн, хоча б, погоджується на зустрiч.
  - За пiвгодини, встигнете?
  - Да.
  - А як я вас впiзнаю?
  - Я вас узнаю. Но на всякий случай, у меня будет очень длинный шарф.
  - Добре.
  Дiвчина розплатилася по рахунку, викликала таксi i поїхала на зустрiч. Страшенно хвилювалася, адже цей хлопець її зовсiм не знає, а вона буде вмовляти його пiти на примирення. Як все обернеться?
  Машина зупинилась бiля входу. Лана зайшла у зал i присiла за столик бiля вiкна. Замовила чай, їй так хотiлося кави, але неможна. Фiлiпп i Давiд. Ще зовсiм маленькi i їй доводиться дотримуватися дiєти. Але Денис пообiцяв, що вони поїдуть до Риму i будуть пити там найкращу каву. Це надавало їй сил очiкувати.
  "Ну, где же он?"
  Пролунав телефонний дзвiнок.
  - Да. - Нервово вiдповiла вона.
  - Люба моя, ти де?
  - Я на примерке. - Трiшки прибрехала вона.
  - Я зараз в Бернi. Страшенно сумую за тобою i хлопчиками.
  - Я тоже очень скучаю. - Промовила вона i побачила Васю, що входив до кав'ярнi. - Я тебя люблю и перезвоню позже. Целую.
  - I я тебе кохаю. - Почула вона у слухавцi, натиснула на червону кнопку, пiднялась, щоб Вася мiг її помiтити. Похапцем прибрала телефон у кишеню. Вiн шукав її очима. Коли вони зустрiлися поглядом, дiвчина посмiхнулась, i запрошений чоловiк пiдiйшов до неї.
  - Здравствуйте. - Вона протягнула йому руку. - Я - Лана.
  - Доброго дня. - Вiн вдивлявся в її обличчя, але не розумiв, звiдки вона його знає.
  - Давайте присядем, я все объясню. - Вони сiли за столик. От Васю вона впiзнала одразу. Чому так? ВIН не сильно змiнився. Високий, худорлявий хлопець з короткою стрижкою i акуратною борiдкою. Темне коротке пальто, яскравий тонкий шарф, окуляри та молодiжнi кеди. На руках рiзноманiтнi стильнi браслети i кiльця. При всьому його модному прикидi, вiн виглядав як iнтелiгент.
  - Ви мене пробачте, але з якого це особистого приводу? I звiдки ви Федю знаєте?
  - Я прошу вас, дослушайте меня, пожалуйста, до конца. - Вона подивилась на нього сумними очима i мило посмiхнулася. Вiн зiтхнув i безнадiйно подивився у вiкно, так як подумав, що таки попався на гачок журналiстки.
  - М-м да. Ну, слухаю вас. - Вiн обперся лiктями об стiл i уважно подивився на неї.
  - Спасибо. - Прошепотiла вона i продовжила. - Я хочу попросить вас об одолжении. - Вона дуже хвилювалась. Але розпочала здалеку. - Десятого ноября я выхожу замуж.
  - Я вас вiтаю. - Вiн розкосо посмiхнувся.
  - Я хочу, чтобы вы поздравили на этой свадьбе меня и моего будущего мужа. - Вона стримувала смiх i намагалась бути серйознiше. А його брови пiднялись вгору, вiн зцiпив губи. Абсолютно не розумiв, що це за нахабство. У нього, все це викликало смiх. Якась дiвчинка запрошує його на весiлля. Такого ще не було.
  - А чому саме я? - Вiн здивовано дивився на Лану.
  - Я его очень люблю. И хочу сделать для него этот подарок. Ваше присутствие. Вы для него безумно важны. И я хочу пригласить вас. - Вона дiстала з сумочки конвертик. Це було запрошення.
  - Лана, я взагалi не збагну що вiдбувається. - Вiн був цiлком спокiйний.
  - Дело в том, что мой будущий муж. - Вона зволiкала. - Денис. - Подивилася йому в очi i намагалась зрозумiти, про що вiн думає. Його погляд змiнився. Вiн став сумним.
  - Не ... Не розумiю. Який Денис? - Все вiн зрозумiв, але друзi довго не спiлкувались i вiн не знав цю дiвчину. Де Ксюша? Вiн її абсолютно не переносив на дух, i те, що перед ним зараз ця мила дiвчинка, а не та мегера, порадувало хлопця.
  - Вы меня поняли. - Зiтхнула вона. - Я не знаю, из-за чего вы поссорились. Но он очень-очень по вам тоскует. Вы его друг и он понимает, что по своей вине потерял вас. Только признаться боится.
  - I тому прислав вас? - Намагався не видавати свого хвилювання i невдоволення.
  - Он не знает, что я вас нашла. И не надеется с вами поговорить. Он думает, что вы его не простите.
  - Стривай. - Вiн зненацька перейшов на "ти" i пожвавився. Його очi вiдтанули. Вiн зацiкавився. - По-перше, я можу вам вiрити? - Мимо проходили вiдвiдувачi кав'ярнi. Звертали на нього увагу, Але Лана вже звикла до такої реакцiї людей.
  - Можешь посмотреть в интернете, мы засветились на его предновогоднем выступлении. - Вона збентежилася. Вася бачив, як вона свiтиться зсередини, вона щаслива. Це найточнiший показник. - А еще я знаю, что вы подрались один раз в жизни и то, из-за того что он исправил твою музыку на вашем первом концерте.
  - Гаразд. Це було ... так ... - Вася посмiхнувся, згадавши цей випадок. - По-друге. Якщо вiн так i залишився таким же зарозумiлим i самовпевненим, я не хочу бiльше з ним бачитися.
  - Он очень многое пережил за этот год. У нас на самом деле печальная и прекрасная история. Если вы помиритесь, он сам тебе все расскажет. Хотя ты можешь не поверить. Ты подумаешь, что мы с ним парочка сумасшедших и от нас стоит держаться подальше.
  -Я чув його новi пiснi. I, приблизно розумiю, як йому було погано i, що вiн дiйсно покохав, тiльки не збагну, причому тут колискова. - Хлопець знову на секунду замислився. Мабуть вiн вирiшив, що Лана вагiтна. А можливо, згадував їх сварку. - Я завжди його розумiв. Але на цей раз, я не мiг переступити через тi слова, якi вiн сказав в той злощасний вечiр. Я не можу спiлкуватись з цiєю Ксюшею, вона в'є з нього мотузки. Ця жiнка вижила мене з колективу. Спочатку, у нас було чимало концертiв. Кiлька мiсяцiв ми колесили по Європi. У мене не лишалося сил. Ми всi втомилися. Ксюша тiльки говорила, що ми всi розбагатiємо. I укладала новi та новi договори. Я говорив, що важко працювати на знос. Не знаю, що там це стерво нашiптувала Дену, але вiн змiнився. Зiркова хвороба. Зовсiм перестав обговорювати з нами, що буде вiдбуватися з гуртом надалi. Я не витримав. А вiн на мене наплював. Я бажав для нього кращого. Потiм пiшов Федя. Ксюша взяла на наше мiсце молодих хлоп'ят, щоб вони не мали права голосу. Вона все розрахувала. - Вася опустив очi. Вiн так любить їх спiльне творiння "DAF2V". Рiшення пiти далося йому важко.
  - Он уже давно не с ней. Денис уже совсем не такой, вам только нужно встретиться. А колыбельная... Хм. - Вона посмiхнулась, коли пригадала личка своїх синiв. - Он стал папой. - Нiжно промовила вона.
  - Як?! Коли?!! Чому ще нiхто про це не написав?!! - Вiн стиснув губи. Широко розкрив очi. Йому стало боляче, що вiн пропустив такий важливий момент в життi друга. - Якби я знав ... з цим би я його привiтав. А Вибач, хто мати його дитини? Сподiваюся, не це стерво. - Вiн питально, з надiєю подивився на неї.
  - Нет. Я. - Сором'язливо вiдповiла Лана.
  - Ти?! - Вiн був рад. - Це для тебе вiн написав "Казку"? Тодi все зрозумiло, ця пiсня справжнiй гiмн коханню.
  - Да. Он написал ее, когда впервые меня увидел, так он сказал. У нас мальчишки, близнецы. - Вона дiстала телефон, знайшла фото i показала йому. - Його очi заслезились.
  - Двоє? Як їх звуть?
  - Давид и Филипп.
  - Дейв i Фiл? Так. - Задоволенно сказав вiн. - Це в його стилi. Iмена-то унiверсальнi. - Розсмiявся.
  - Ты прав. - Вона трохи розслабилася, усвiдомивши, що Вася пом'якшав. Дiвчина знала, що немовлята викликають нiжнi почуття. Її план вдався.
  - Стривай. I ви ще не одружилися? Скiльки вже малюкам?
  - Им только месяц.
  - Чому ви так затягнули? - Незадоволено поправив окуляри.
  - Я же говорю, он сам тебе расскажет. Это действительно волшебная история. У нас были проблемы, а когда мы их решили. Я была уже на шестом месяце и мы решили пожениться после рождения сыновей. Так ты придешь? - Вона простягнула йому запрошення. Яке так довго крутила в руках.
  - Я не знаю. - Хлопець опустив очi. - Я хочу. Але так на нього серджуся. I вiн подумає, що я буду просити у нього вибачення. Його гординя буде задоволена.
  - Нет. - Впевнено вiдповiла вона. - Гордыни нет. Его мальчишеской глупости нет. Звездная болезнь тоже излечилась. Из-за этого он чуть не потерял и нас с мальчиками. Это произошло из-за Ксюши. Ден был безвольным. Ему нужно было повзрослеть. Научиться разбираться в людях. И он долгое время не знал, что станет отцом. Возможно, я была неправа, но обстоятельства сложились так, что я не хотела его больше видеть. Он все исправил. А еще его отец, со своим контрактом, я уже не рада, что подписала его. Денис пытается быть не таким как его папа. Хотя с генами тяжело бороться. А в том, что потерял тебя, тоже винит только себя. И он прав. Не поверишь, Игорь Матвеевич стал чуточку добрее. - Лана щиро усмiхнулася.
  - Ох. - Вiн тяжко зiтхнув. - Коли вже ти пробачила його поведiнку, я послiдую твоєму прикладу. - Потiм вiн хитро засмiявся. - Я хочу почути з його вуст, як ти його провчила. А на рахунок його батька, м-м, не повiрю поки не побачу на власнi очi.
  - Да нет, я не собиралась этого делать, хотела, только исчезнуть из его жизни и так получилось, что прихватила его частичку, себе в подарок. Когда я узнала, что беременна, была на него очень зла, считала, что не нужна ему. Напрягать его мне не хотелось. Но я мечтала. Много мечтала.
  - Я цьому рад. Не хотiлося б вважатися паганою людиною. Але йому треба було пройти через такi випробування, щоб зрозумiти, що вiн вчинив iз собою.
  - Наверно. - Пiдтримала вона. - Свадьба будет у его бабушки. Там прекрасная природа. Спасибо, что уделил мне пару минут. Я буду тебя очень ждать.
  - Це добре. Давно вже я не був удома. - Їх розмова склалась якнайкраще. Вася хотiв дiзнатися ще i ще.
  - Я побегу. А то платье еще не готово и фотографа нет, а детки ждут маму.
  - Можна, я зроблю для вас подарунок. - Зупинив її новий друг. - Я можу бути вашим фотографом. Подарую вам розкiшну фотосесiю. Ну, або тобi, якщо Ден мене засмутить. - Вони розсмiялись, як старi друзi.
  - Тогда ты будешь фотографировать только меня?
  - Так. Хай вiн ревнує.
  
  27.
  Бiла сукня без зайвого, яскравий вiзерунок квiтiв i довга фата. Все було скромно i зi смаком. Погода прекрасна, листя майже не облетiли з дерев i сяяли на фонi блакитного неба. Бiлий снiг, краєм дороги i на верхiв'ях гiр, iскрився на сонцi. Було тепло, вiдносно, для листопада.
  - Головне, що твої батьки його обожнюють. - Маша, нiби пташечка, лiтала навколо квiтки, дзвенiла своїм голоском.
  - Да, он покорил их за считанные минуты.
  - Його мама теж тебе дуже любить. А онукiв вона не випускає з рук.
  - Вот только его отец думал, что я охотница за деньгами. Но я его не боюсь. Он привык, чтобы его боялись. Он не понимает меня, но ему нравится то, что я могу высказать свое мнение ему в глаза.
  - Все готово! Ти прекрасна! Я сподiваюсь, що в липнi, на моєму весiллi, ти так само будеш старатися над моїм образом.
  - Конечно. - Вони обiймалися i стрибали вiд радостi.
  - Треба ж. Чи Могла ти колись уявити, що все так складеться? - Маша крутила свою подругу i милувалася її виглядом.
  - Никогда. Никогда я такого не представляла. Я только хотела знать выдержу ли я все свои сны. Я так старалась выкинуть его из головы. Что так все обернется, я и не мечтала!
  
  Як тiльки новоспечене подружжя розписалися i прямували на вiнчання, зупинились сфотографуватися на фонi гiр. До них пiдiйшов фотограф. Ден не звернув увагу на того, хто наводив на них об'єктив, потiм Лана пiдштовхнула його i вiн поглянув на фотографа. Рiзко повернувся до своєї дружини, вона кивнула головою i вiдпустила його руку. Вiн накинувся на Васю, як навiжений. Обiймав його й пiднiмав вище себе.
  - Як ти тут опинився? Ти на мене не сердишся? Пробач, я стiльки всього накоїв!
  - Вiтаю тебе, брате.
  Вони кричали i радiли як дiти.
  Звiсно на торжествi була присутня невеличка сцена. Ден, зi своїм гуртом подарували нареченiй нову пiсню. Зворушливi слова, прониклива мелодiя. Вiн насолоджувався своїм творiнням i дарував його тiльки їй. Гостi були розчуленi. Плакали i радiли, що двi спорiдненi душi знайшли одна одну. Вася, так само подарував декiлька своїх пiсень. Пiсля того як Денис приступив до виконання кiлькох старих творiв, Вася взяв у руки гiтару i пiдтримав його. Вони були щасливi, це найкращий подарунок, який Лана могла подарувати своєму коханому в день весiлля.
  Дехто з зоряних гостей, теж пiднiмалися на сцену i дарували свої пiснi. Вася не спускав малюкiв з рук. Алiна зiзналась подругам, що так само, при надiї i вони збираються одружитися з Iллею, найближчим часом. Їх очi горiли. Маша i Даня виглядали так природньо, нiби завжди були одним цiлим. Вони кохають одне одного. Пройшли через стiльки випробувань i тепер таки разом. А скiльки рокiв вони були просто друзями. Всього на декiлька днiв вони приїхали до Машi, самотнiми, розчарованими i тiльки там, у столицi, зрозумiли, що це не просто дружба.
  Мрiя збулася, хоч здавалась такою нездiйсненною. Любов перемогла час i вiдстань. Коли людям призначено кохати один одного, вони обов'язково знайдуть спосiб бути разом.
  
  Можливо, буде продовження. I я зможу розповiсти вам, як ця iсторiя вiдбулася насправдi ...
Оценка: 8.00*3  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"