Йдуть назавжди.

Час настає i в недосяжну далину 
Йдуть люди i не можна повертатись
Назад iз них нiкому, i тому
З близькими §м уже не зустрiчатись.
I нам, якi залишилися тут,
Бо Вiчнiсть ще до себе не забрала,
Дозволено нам тiльки у думках
Поспiлкуватись з тим, кого не стало.
Ми запитати можемо про все.
Хай навiть в голос, якщо так бажаєм.
Але вони завжди, завжди мовчать.
Їх вiдповiдь нiколи ми не взнаєм.
Не хоче Небо з нами говорить.
Не вiдпускає тих, кого забрало.
Лелека в синю даль летить, летить.
Можливо то Душа, кого не стало.