"Зима"
Вiтер лютий вiє, дерева згибає.
Хуртовина в полi круте бiлий свiт.
 Снiгом, немов ковдрою, землю накриває.
Розiгралася скажена, аж в очах рябить.
 
I Днiпро бурхливий тихо себе має.
Мороз йому кригою норов вгамував.
Тiльки на порогах вiн не затихає.
Силу свою каже, кригу геть зламав.

Хуртовина зранку втомилась и вщухла.
Безкра§ простори тиша окула.
Тiльки де не де ще вiтер завиває.
Нiяк не натiшиться, трясць його б взяла.

Змерзлi сiромахи, поховались в нори.
В полi тихо-тихо, срiблом снiг блищить.
Завмерла природа, спить, вiдпочиває.
Вiд холоду навiть, аж мороз трiщить.

Та зима не буде досхочу гуляти. 
Вiдпочисть природа, силу набере.
 Днiпро сивий владний кригу з себе скине.
I життя з весною на Землю прийде. 

Все колись минеться, так воно ведеться.
Так и людська доля тече по собi.
I роки минають, i життя зникає
Як вiтер у полi, як снiг по веснi.