Вечiр у степу.

Тихо, тихо у степу.
Вечiр небо затуляє.
Сонце на краю землi
Iще трохи i зникає.
Вiтерець легким крилом
Трави степовi торкає,
Шепiт по степу iде
Та й за обрiєм зникає.
Шлях, немов товста змiя,
Мiж травою проповзає.
Пагорби та буєраки
Знає добре й оминає.
Де початок, де кiнець?
Не побачиш, справжнє море.
Навiть в мрiях не збагнеш
Велич, степовi простори.
Вгомонилися птахи.
Поховалися у нори
Всi комахи, ховрахи
Головнi в степу обжори.
А повiтря, як любов,
Паморочить i ласкає.
Тихо, тихо, гомiн вщух.
Небо зiрками палає.
I який такий iще
Рай потрiбен, я не знаю.
Степ, то воля для Душi.
Навiть серце завмирає.
Вечiр з нiччю привiтавсь.
Дрiмота все поглинає.
Всiм добранiч побажав,
Степ i сам вже засинає.