Лiтнiй дощ.
Хмара величезна чорна з"явилася на диво.
Усе небо застiлає мабуть буде злива.
Сонце в суперечку зразу, бо дощу не любить.
А природа йому каже, як схочу, так й будить.
Птахи в небi не кружляють, тихо стало всюди.
Прича§лось все у свiтi, чекає, що буде.
Вiтерець, набравши сили, надуває щоки.
Разгулявся бiсiв хлопець, дмухне на всi боки.
I таке вiн витворяє, i не схаменеться.
Аж здається зараз лусне, або надiрветься.
Та природа, то не люди, край розуму має.
Вiтер вщух, усе затихло, i знову чекає.
Незабаром почалося те, чого чекали.
З неба першi товстi краплi на землю упали.
Та й одразу не барилась, так гайнула злива,
Що аж серце завмирає вiд такого дива.
А земля, немов дитина, пустує, iграє.
У струмках, що живо ллються, бульбашки пускає.
Я не згоден з тим, що дощ є сумна непогода.
Дощ є дуже дивна казка, як i вся природа.
Вмивши свiт, дощ закiнчився, земля стала чиста.
В небi щиро посмiхнулась веселка барвиста.