Краплини дощу 
першого дня - 
як люди,
 летять у калюжу життя.
Падiння iз неба
	Чому так лякає?
Калюжа все ближче,
	А небо втiкає...
I от розбиваєшся
	З плюскотом-криком - 
Життя затягає 
	В калюжу велику.
Тобi пощастило
	Зворушити воду,
I бриж сколихнути
	В нельотну погоду.
Ти впав у життя - 
	I концентричнi кола
Тобою збуренi
	Розiйдуться довкола.
Життя приймає - 
Ти проник углиб
Тепер ти можеш
	Лякати риб, затягнуло ще бiльше
Чухати жаб,
	пiрнати далi
Про небо забути
	Зривати медалi
У власнiй калюжi,
	Де диво-вода - 
Така пречудова.
Та день середа
Примусить з глибини 
пiдняти очi,
Згадати сни про те,
 чого найбiльше хочеш
I бризнуть сльози
Твої. В твоїй калюжi,
Бруднiй як мрiї,
	Згрубiлi дуже.
Як тi медалi - 
	Просте камiння,
Що там, на днi
	Не бачило промiння.
А далi що?
Тобi куди
Опiсля середини
	Середи?