Русь Київська, державо славна,
Багата силою й добром,
Народом щедрим з давен-давна,
Майстрами, рiзним ремеслом...
З тобою знанi королiвства
За честь вважали справу мать,
Чи за столом святковим сiсти,
Чи силу ратну в помiч звать.
В руках козачих дужих, вправних
Несли "роз"яснення " в ребро
Мечi Гатила (Аттiли) в битвах славних
Мов блискавицi над Днiпром.
Пихатий Рим, тебе пiзнавши,
Схилив пригнiчено чоло,
Олегiв щит собi придбавши
Як знак про руське ремесло.
Всi половцi i печенiги,
Хазари, турки, татарва...
Всi їхнi пiдступи й набiги
Зотлiли й слiду їх нема!
А от же ж! Як тебе згубила
Гостиннiсть щедра русичiв...
Варязька хитрiсть пiдкосила
Корiння київських князiв,
Аскольда й Дiра пiдло вбила
На Кия стiл варяг щоб сiв.
Вiд того часу хижий Рюрик
Облудно в кров елiти влив
Жадобу, заздрiсть i байдужiсть
До всiх нащадкiв русичiв.
Одне елiту ту турбує:
Де б що загарбать чи вхопить...
Брат з братом люто ворогує,
Як конкурента щоби вбить!
Давно правителi змiнились,
Точнiш, посади їх отi...,
Але повадки залишились:
Це все тi ж самi лихварi!
Народ при тiй елiтi стогне,
Ярмо нестерпно спину гне...
Душа кипить, вся гнiвом повна:
Коли ж прокляття це мине?!

Тож об'єднайтесь в добрiй волi,
Щоб захистить на всi вiки
Вiд пiни жадiбної, злої
Свою Вкраїну, козаки!