Два чоловiки стискали один одного в обiймах прямо на вулицi i не звертали уваги на перехожих. Один з них був вищим на зрiст, спортивної статури, одягнутий вишукано: iдеально вiдпрасованi бежевi штани, бежеве поло i коричневий пiджак. Iнший чоловiк нагадував класичного викладача, для якого на першому мiсцi з одягу залишилися такi якостi, як зручнiсть i традицiйнiсть. Причому, такi традицiї з"явилися доволi давно, можливо, одночасно iз купiвлею темно-зеленого двобортного пiджака i штанiв вiд iншого костюма вже невизначеного темного кольору. Чоловiкам на вигляд було близько 50-ти рокiв, але, напевно, почували вони свiй вiк також по рiзному: той, який бiльший i кремезнiший, с силою обiймав свого товариша i навiть намагався пiдняти його над землею, а iнший, вiдчайдушно чiплявся носками потертих черевикiв за сiрий асфальт, наче з останнiх сил хотiв залишити зв'язок iз землею. Розчепiривши в сторони руки, вiн висiв затиснутий в мiцних обiймах, i вигляд його був занадто спантеличений. Навряд чи вiн був звичний до такого ставлення.
Пiсля декiлькох секунд "рукопашної" вони нарештi розiйшлися наче хотiли знову зiйтися в двобої.
- Сергiю, - з хитрим прищуром очей повiльно вимовив кремезний чолов"яга. - Сiрко, наш розумник! Ми ж з тобою цiлий рiк не бачились!
Останнi слова вiн майже прокричав i знову схопив свого товариша. Цього разу Сергiй або Сiрко був так i "захоплений" зненацька з руками притиснутими вздовж тiла. Чоловiки зробили майже повний оборот, наче в знайомому танку, i знову опинилися на тому ж мiсцi.
- Я так радий тебе бачити, - сказав високий вже спокiйнiше i вiдкинув довге волосся назад.
- Я теж, Володька, радий, що ти прийшов, - тихо, крiзь гримасу посмiшки, пролепотiв Сiрко, i поправив величезнi окуляри iз темнуватим склом.
Вiн хотiв додати щось ще, але Володька i не намагався передавати йому iнiцiативу:
- Чому б це я не прийшов, друже? - з щирою посмiшкою запитав вiн i начебто знову хотiв захопити товариша у мiцнi обiйми, але передумав.
У його руках важко було помiтити невеликий пакет, якiй зовсiм не заважав на руцi i тiльки зараз сам Володька звернув на нього увагу.
- Ах, да, зовсiм забув, це нам презент, - зробив Володька вигляд наче й справдi забудько i витягнув лiтрову пляшку вiскi "Тiчер". - Це нам на зустрiч.
Сiрко вже пiднiмав руки, щоб вiдмовитись вiд такого подарунку, але Володька такий розвиток подiй очевидно прораховував i заспокiйливо промовив:
- Не хвилюйся, це вироблено спецiально для викладачiв. Тобi це можна.
Сiрко i не став заперечувати, бо знав, що все буде марно, як це завжди буває в таких випадках.
- А де всi? I куди ми йдемо? - запитав Володька оглядаючись навкруги.
- Iншi не змогли прийти, - наче вибачився Сiрко. - А йдемо ми до мене додому. Посидимо по-домашньому. Я нову квартиру купив. Вже як раз рiк цьому...
Сiрко хотiв пiдбадьорити свого друга, але це йому навряд чи вдалося. Володька став серйознiший, наче вiдчував, що така вечiрка може перетворитися на звичайнiсiньку п"янку на кухнi з нескiнченними розмовами. Бiльше того, вiн вiдчував себе наче у пастцi. Коли вони домовлялись про зустрiч i Володька питав про компанiю, Сiрко схитрував i сказав тiльки: "Сам побачиш". Але ж в руках була пляшка вiскi, а це може прикрасити будь-якi неочiкуванi обставини.
За хвилин 15 вони вже пiднiмалися сходами 4-поверхового обшарпаного будинку з червоної цегли. Пiд"їзд був ще у жалюгiднiшому становищi, але їм треба було пiднятися тiльки на 2-й поверх.
Перед тим як вiдчинити дверi, Сiрко знiяковiло подивився на товариша, наче хотiв за щось вибачитися, але тiльки й змiг пробубонiти:
- Ти тiльки нiчому не дивуйся.
- Не хвилюйся, - пiдморгнув йому Володька. - Я стiльки за життя надивився...
Йому стало чомусь сумно i вiн страшенно не хотiв бачити ще i зубожiння квартири свого товариша. Володьцi здалося, що там за цими дверима виявиться таке саме продовження розрухи iз старими випаленими сонцем шпалерами, совєтськими меблями ще сiркових батькiв та, до того ж, вимальована i придуркувата, коли вип"є, дружина Сiрка - Люська. Залишилося тiльки сподiватися, що їх син Єгор вже пiдрiс i перестав плаксивим голосом клянчити їжу зi столу.
Чоловiки увiйшли в маленький коридор, в якому було тiсно вiд залишеного ще зимового одягу на вiшалцi i купи черевикiв на пiдлозi.
- Не роззувайся, - тихо проговорив господар.
Сiрко напружився i став до чогось прислухатися. Вiн по черзi зазирнув до двох найближчих дверей, якi вели в туалет i ванну. Спочатку вiн ледь вiдкривав дверi i дивився у маленьку щiлину, а потiм вiдкривав їх повнiстю.
- Помий поки руки, а я ще приберу дещо, - запропонував Сiрко i якось спритно висмикнув з рук Володьки пакет iз вiскi.
Вiдчуття, наче їм керують, вiдверто не сподобалось Володьцi. Йому взагалi не хотiлося приходити в таку обшарпану квартиру, коли можна було посидiти в кафе чи ресторанi, а потiм ще й з жiнками загравати. Вiн давно вже не зустрiчався iз однокласниками через довге вiдрядження i забув, що про мiсце гулянки треба домовлятися заздалегiдь i конкретно. А то опинишся на шашликах в лiсi з комарами, або в генделику з алкашами. У когось вдома вони майже не зустрiчалися, бо компанiя завжди була чоловiча.
Один раз на рiк чотири однокласники вже 30 рокiв регулярно зустрiчаються своєю невеликою компанiєю. З другої зустрiчi випускникiв, коли в кафе "А"-шнiки щось не подiлили з "Б"-ешнiками i страшенно побилися, старi друзi вирiшили "обрубити хвости" i зустрiчатися самими в тому ж складi, як i товаришували в шкiльнi часи. Декiлька разiв до них просилися й iншi, але вони завжди вiдмовляли i з того часу нiколи про це не шкодували. Один рiк мiж зустрiчами - достатньо часу, щоб не набриднути один одному i не перетворити задушевнi розмови на банальнi балачки досвiдчених чоловiкiв напiдпитку.
Минув вже рiк i цього разу Володька очiкував на щось подiбне, але виявилося, що зустрiч буде сам на сам iз Сiрком. Здавалося це, якось нечесно, i захотiлося ковток вiскi.
- Сiрко, а де Юрчик i Колян? - рiшуче заговорив Володька, наче в останнiй спробi врятувати ситуацiю.
Товариш в цей час обережно прикривав дверi в кiмнату. Його погляд був серйозний i здавалося, що вiн сконцентрований на якiйсь думцi, наче Володьки i не iснує. Вiн вийняв з кiшенi ключ i замкнув дверi.
- А що це ти робиш? - несподiвано поцiкавився Володька.
- Я потiм тобi поясню, а зараз ходiмо на кухню.
У голосi Сiрка знову вiдчувалася рiшучiсть i Володьцi стало зрозумiлим, що вiдбувається щось надзвичайне.
Його товариш нiколи не вiдрiзнявся самовпевненiстю i завжди поводився як слабак i тюхтiй. Вiн нiкому не вмiв вiдмовляти i через це часто опинявся в скрутному становищi. Ще в школi йому дiставалося вiд вчителiв через те, що давав всiм списувати. Вiн мiг допомогти однокласнику з контрольною, а сам не встигав дописати свою роботу. Вчителi також використовували його слабкодухiсть, коли призначали черговим або просили зробити те, вiд чого всi iншi вiдмовлялися. Сiрко був занадто вiдповiдальним, можливо, через це трiйка iнших товаришiв врештi решт впустили його в своє коло.
Згодом його стали поважати ще бiльше через його викладацьку кар"єру в мiсцевому унiверситетi. Вiн ще i дисертацiю з математики захистив.
Всi iншi друзi так i не стали працювати головою, тому часто звертатися за порадою саме до Сiрка.
Маленька кухонька виявилася простою, але чистою. Проте Володька i не намагався нiчого роздивлятися, тому що його зачарував стiл. Вiн був вже повнiстю заставлений рiзними стравами. Були навiть бутерброди з iкрою, яку Володька просто обожнював. Його сумнi думки моментально випарувалися.
- О це так! - у захватi тiльки й вимовив Володька.
- Сiдаймо вже за стiл, - запропонував Сiрко.
- Це твоя Люська таке наробила? - Володька загадково посмiхнувся i вже примощувався на стiлець бiля стiни.
- Нi, це з супермаркету, а картоплю я сам чистив.
Сiрко запалив газ i поставив на неї вже пiдготовлену каструлю з картоплею. Вiн сiв навпроти товариша i вiдразу взяв пляшку вiскi, яку щойно вийняв з кулька Володька. Така несподiвана iнiцiатива Сiрка може означати тiльки одне: вiн не хоче на тверезу голову торкатися болючих питань.
- Вона пiшла вiд мене i сина забрала, - швидко пролепетав Сiрко, коли пiсля першої великої чарки його щоки почервонiли, але блiдi плями пiд очами залишилися.
- Не може цього бути! - швидко вiдреагував Володька, бо не встиг покласти бутерброд з iкрою у вже вiдкритий рот.
- Так, Володю, пiшла i обiцяла, що ноги її не буде в цiй квартирi, - якось нiби буденно сказав Сiрко i знову схопився за пляшку. - Живуть у її матерi в селi i ми там з нею зустрiчаємось... iнодi...
Володька вiдразу зрозумiв, що його товариш знервований. Другу велику чарку i не закусувати? Таке для нього було просто неможливим, але цього разу було видно, що Сiрко хоче розслабитися i справжня розмова ще попереду.
- Не переживай, Сєрий. У тебе є твої друзi. Ми тобi допоможемо...
Володька щиро намагався пiдтримати товариша. Вiн посмiхався, як завжди, навiть якщо хотiв комусь натовкти пику.
- А з друзiв залишився тiльки ти, Володька, - несподiвано серйозно сказав Сiрко i подивився своєму товаришу прямо в очi. - I це поки що... А там i ти будеш мене уникати, як i всi iншi.
- Та що з тобою, Сiрко, поясни вже, - здивовано вiдхилився назад вiд столу Володька i став очiкувати.
- Тому-то я тебе i покликав до себе.
Сiрко налив ще одну велику чарку (i де вiн такi викопав) i пiдняв її у гору.
- За всiх нас! - намагався урочисто промовити вiн, але опанувати свої емоцiї так i не змiг: вiн випив до дна, далеко закидаючи голову назад, але коли опустив її майже до столу, то вже не мiг себе стримувати. Iз заплющених очей сльози вже котилися по його блiдо-рожевих щоках.
- Та що це з тобою сьогоднi? - запитав Володька.
Над столом нависла тиша. Сiрко затулив обличчя руками i просто сидiв мовчки. Володька все ще не знав, як йому поводитись в такiй ситуацiї. Вiн ще не встиг закусити з минулого тосту, а вже тримав наступну чарку. Момент був тривожний i їсти було якось нетактовно.
Вiн все ж наважився випити, але несподiвано, за зачиненими дверима десь в кiмнатi, щось стукнуло або впало. Сiрко миттєво розтулив обличчя i його очi випромiнювали ненависть.
- Я готовий вбити цю сволоту! - прошипiв вiн незвичним голосом.
- Кого це? - запитав Володька, силячись розiбратися, чи мав його товариш на увазi когось в кiмнатi чи його самого. Вигляд Сiрка його лякав все бiльше.
Сiрко рiшуче пiдвiвся, повернувся до кухонного столу i схопив нiж для нарiзки хлiба. Володька став повiльно пiднiматися з повною чаркою в руцi. Вiн зрозумiв, що опинився затиснутим мiж столом i стiною, як в пастцi.
- Ходiмо за мною, i я все покажу.
Сiрко вийшов з кухнi i Володька теж змушений був просунутись до виходу. Йому стало трохи легше вiд думки, що Сiрко погрожував не йому.
Коли Володька зайшов до ледь освiтленої кiмнати, його товариш стояв пiд люстрою i водив очами навколо. Вiн повертався навкруги, намагаючись щось вiдшукати. Потiм вiн швидко впав навколiшки i став роздивлятися щось пiд лiжками, шафою, тумбочкою з телевiзором та крiслами. Вiн так само кружляв навколо себе, стискаючи нiж у правiй руцi.
Володька i сам начав уважнiше вдивлятися у темнi кутки захаращеної кiмнати. Намацавши на стiнi вимикач, вiн обережно натиснув. Яскраве свiтло неонових ламп спалахнуло iз запiзненням i боковим зором Володьцi здалося, що за шафою у тiнi щось здалося, але в наступну секунду там вже нiкого або нiчого не було. Така "гра" ставала все безглуздiшою.
- Що ти шукаєш, Сiрко? - запитав Володька тихо, щоб не наполохати того, кого вони саме шукають.
Вибору, де сховатися, в однокiмнатнiй квартирi було небагато, тому Володька подумав на кота, або iншу маленьку iстоту. Йому пригадалося, що останнiй раз вiн отак ганявся за мишеням, яке невiдомо як потрапило до його квартири. Тодi мишеня виявилося дуже спритним i розумним. Його всi чули, але не бачили, тому справа виявилася дуже складною.
- Я шукаю iстоту, - тихо вiдповiв Сiрко.
- Яку iстоту? - перепитав Володька. - Кота, мишу?
- Нi, я шукаю позаземну iстоту...
Це могло б здатися на кумедний жарт, але Сiрко так суворо подивився на свого друга, що той навiть i не посмiв подумати про посмiшку. Рука Сiрка з ножом майже побiлiла.
- Ходiмо на кухню, - рiзко вимовив Сiрко пiднiмаючись з пiдлоги.
Вони повернулися за стiл. Вiдчувалося, що напруга спала i зараз Сiрко все розповiсть. Володька зайняв своє мiсце i став чекати на вiдверту розмову. Пити i їсти йому зараз не хотiлося. Йому необхiдне було пояснення.
- Розумiєш... - почав Сiрко повiльно, але так i не змiг продовжити.
Вiн намагався пiдiбрати потрiбнi слова, але видно було, що вiн так i не знає, як i що вiн має пояснювати. Чоловiк дивився перед собою i виглядав вiдстороненим. Навiть, коли вiн зняв окуляри i промасував перенiсся, це не виглядало так, наче вiн вже прийняв якесь рiшення. Було схоже, що у нього наступив якийсь ступор.
- Так, що сталося? - не витримав Володька довгої мовчанки.
Сiрко пiдвiв на нього спустошенi очi. Спочатку здавалося, що вiн дивиться так на незнайомця, але потiм в очах Сiрка зажеврiли промiнчики рiшучостi, якi дуже швидко переросли в погляд вiдчайдушної людини.
- Володька! - майже вигукнув Сiрко. - Я хочу дещо тобi розказати, але ти не поспiшай з висновками. Просто нiчого не кажи, а тiльки слухай i розмiрковуй. I пам"ятай, що я вже був у психiатра. Це, якщо в тебе таке запитання з"явиться.
- Ти що, Сергiю, нiколи я про тебе такого... - посмiхнувся було Володька, але зрозумiв недоречнiсть цього - його товариш був занадто серйозним.
- Юрка i Колька так теж казали, але зараз вони мене уникають, бо думають, що я несповна розуму.
Сiрко почав говорити швидше, наче боявся володькiних реплiк, якi можуть збити його з думки.
- Але в цьому є i моя провина, - продовжував вiн, - Намагався дуже багато пояснювати, але це тiльки заплутувало.
Сiрко замовк, щоб перевести подих. Вiн обдивився стiл, наче намагався щось вiдшукати, а потiм криво посмiхнувся i захитав головою.
- Перед тим, як перейти до сутi, хочу проiлюструвати тобi дещо на прикладах, - вiн взяв пляшку вiски i пiдняв її над столом. - Пам"ятаєш, скiльки у нас було в пляшцi? Трохи бiльше половини. А зараз?
Володька уважно подивився на пляшку. Жовтуватої рiдини там дiйсно було менше половини i це на нього завжди справляло гнiтюче враження. Особисто для нього це могло означати тiльки одне - гулянка перейшла свiй екватор i добiгає завершення. Але цього разу це вже його так не засмучувало, бо розмова набувала дивних рис.
- Сiрко, так ти наливав собi бiльше цього разу, - досить мирно зазначив Володька.
- Подивись краще на свою тарiлку, - iз злiстю вимовив Сiрко. - Ти хотiв з"їсти бутерброд з iкрою. Ти його не з"їв, але його i немає.
Володька подивився на свою тарiлку i дiйсно не побачив там бутерброд. Вiн спецiально взяв з тарiлки той, де iкринок було найбiльше, i приготував його для наступної чарки. Вiдчуття смаку iкри також не було, а це вже факт.
- Що це за прикол? - обурився Володька.
- Отож бо i воно, - повеселiшав Сiрко i погляд його пом"якшав. - Це те, про що я хочу тобi розповiсти, але тiльки мене не перебивай.
Сiрко швидким рухом налив собi вiскi i пiдняв чарку. Вiн почекав, поки Володька вiдведе свої очi вiд пляшки, той наче хотiв поставити там позначку рiвня рiдини.
- Хочу випити за розумiння мiж нами, - трохи урочисто сказав Сiрко i швидко випив, залишивши без уваги протягнуту руку Володьки з рюмкою.
Сiрко нахромив котлету i вiдразу запхнув її у рота. Жував вiн швидко i було видно, що йому аж кортить, так хочеться почати свою розповiдь. Володька повiльно дотягнувся до чергового бутерброду з iкрою. Цього разу iкри на ньому не було так багато як на попередньому i вiн це невдоволення зобразив на своєму обличчi. Швидко випивши, Володька миттєво вiдкусив половину бутерброду i неквапливо почав його пережовувати. Було видно, як задоволення повiльно розтiкається по його обличчю.
- Так от, Володька, - Сiрко майже закiнчив з котлетою i намагався якнайскорiше перейти до справи. - Це сталося, коли я купив цю квартиру.
- Що сталося? - не сказав, а скорiше прожував Володька.
- Не перебивай, а тiльки їж i слухай, - нетерпляче попросив його Сiрко i продовжував: - Я ще довго розбирався, чому ця квартира продається майже вдвiчi дешевше i так швидко. Але ми з рiелтором тодi нiчого так i не вiдкопали. I це не дивно. Просто ми не там шукали: не квартиру треба було перевiряти, а господарiв, але чого вже про це казати. Через мiсяць в нашiй квартирi почали вiдбуватися дивнi подiї. Зникала їжа, деякi речi виявлялися не на своїх мiсцях. Ми думали один на одного, але потiм зрозумiли, що справа не в нас. Ще через два мiсяця ми стали чути дивнi звуки i це дiйсно було жахливо. Ми викликали мiлiцiю, потiм екстрасенса i священика. Нiчого не допомагало. При стороннiх воно нiяк себе не проявляло. Люська спакувала речi i поїхала до матерi, а я лишився, бо робота... Намагалися продати квартиру, але сусiди вже все знають i навiть рiелтери вже прочули про такi дива. Одного разу дзвонили з телебачення i хотiли зняти сюжет про полтергейст.
- Та що ти... - втрутився в розмову Володька. Вiн продовжував тримати в лiвiй руцi надкушений бутерброд i уважно слухав.
- Та цим все не закiнчилося, - серйознiсть i увага товариша тiльки додали Сiрку впевненостi. - Приблизно через пiвроку ця паскуда настiльки знахабнiла, що перестала ховатися. Спочатку це була тiнь бiля шафи, але згодом дiйшло до того, що я його побачив на власнi очi...
- Кого? - вигукнув Володька.
Сiрко уважно подивився на нього, наче оцiнював, чи можна довiрити товаришу свою найбiльшу таємницю. Це була кульмiнацiя розмови, пiсля чого слухачi або вiрили йому, або робили вигляд, що вiрять. Рiзницi мiж цим вiн нiколи не помiчав, але регулярно втрачав друзiв та рiдних. Вони починали його уникати, тому з пiдвищеною увагою вiн почав ставитися до тих, хто ще залишився через свою необiзнанiсть.
- Позаземну iстоту... - повiльно промовив Сiрко i втупив погляд у спiврозмовника.
Володька не знав, що йому робити. З одного боку алкоголь вже давно дiяв i йому хотiлося зареготати, як вiн завжди це робив навiть у вiдповiдальнi моменти свого життя, але його товариш дивився на нього так уважно i з таким благанням в очах, що Володька вирiшив стриматися. Вiн запхав залишки бутерброду в рот i почав жувати, роблячи вигляд, що розмiрковує над чимось.
- То його можна побачити? - запитав Володька пiсля того, як запив бутерброд грушевим компотом.
- Стороннiм вiн не показується, але вже почав розважатися iз всiма. Наче в нього з"явилося вiдчуття гумору. Ось ти ж бачив: вiскi, зниклий бутерброд. Може вiн вже i з речами твоїми щось зробить. Але з"являється вiн, коли ми з ним наодинцi.
- А як вiн виглядає? - запитав Володька.
- Спочатку вiн був невиразною темно-сiрою плямою, з якимось сталевим вiдтiнком. Зараз у нього вже є якiсь кiнцiвки, щось схоже на очi. Здається, з"явилося щось схоже на рота. Вiн намагається копiювати людей.
- А ти не пробував його вигнати?
- Що я тiльки не перепробував: кидав в нього каструлi, тапки i все що попадало пiд руку. Одного разу з ножем на нього кинувся.
- I що, - зацiкавився Володька.
- Порiзав диван, - сумно промовив Сiрко. - Вiн схожий на желе i до нього нiчого не долiтає, а наче вiдштовхується. Iнодi вiн стає майже прозорим.
Сiрко замовк, наче з нього випустили повiтря. Вiн продовжував сидiти i дивитися собi в тарiлку. Вiн здавався дуже нещасною людиною, яка втомилася вiд життя i хоче вiдчути чиюсь пiдтримку.
- Останнiми днями воно стало ще й звучати... наче кiт або миша, або ще щось... - Сiрко вже не хотiв продовжувати розмову. Вiн вiдчував себе занадто стомленим.
Настала тиша, яку нiхто не хотiв переривати з рiзних причин. Володька просто не знав, що й казати, як пiдтримати свого товариша i наскiльки можна вiрити його словам. Прикладiв з вiскi i бутербродом було замало. Хотiлося якихось доказiв, але Володьцi чомусь здавалося, що причина цiєї химерної iсторiї з прибульцем криється у його товаришi.
В повнiй тишi несподiвано з кiмнати донеслося щось схоже на нявчання кота. Чоловiки вiдразу пiдняли голови i подивилися один на одного. Так само мовчки вони обережно пiднялися iз своїх мiсць i тихенько пiшли до кiмнати.
Першим iз кухнi йшов Володька. Несподiванi звуки додали правдивостi до розповiдi Сiрка i вiн прагнув доказiв. Перед вiдчиненими дверима у кiмнату вiн зупинився i потiм обережно зазирнув у напiвзатемнене провалля. Там все було тихо, але Володька завмер, очiкуючи на якийсь несподiваний рух чи новi звуки. Так само вiн робив ще в дитинствi, коли грався з хлопцями у напiвтемних пiдвалах панельних будинкiв-"хрущовок". Щоб дiзнатися, де причаївся супротивник, треба тiльки завмерти i рано чи пiзно той видасть себе необережним рухом. Потрiбен був лише час.
- Бачиш? - прошепотiв Сiрко.
Володька ледь не скрикнув вiд несподiванки, але швидко опанував себе. Вiн обережно пройшов скрiзь невеликий отвiр у кiмнату i присiв навпочiпки. Володька знову завмер i навiть затамував подих. Його голова повiльно розверталась навкруги нiби сканер i тiльки очi хаотично бiгали навкруги в спробi вихопити з напiвзатемненого простору кiмнати хоча б якiсь ознаки потойбiчного.
Щось заскрипiло i затупало, але звуки лунали зi стелi - сусiди пройшли по кiмнатi. Щось трiснуло i пояснення цьому не було, але Володька знав, що так iнодi буває з телевiзором чи комп"ютером, пiсля того як їх виключити i вони охолоджуються. Пройшло декiлька хвилин, а нiчого нового не вiдбувалося, аж раптом нявкання знову повторилося. Цього разу воно було дуже схоже на котяче i лунало з-поза штори.
Щоб скористатися фактором несподiванки, Володька швидко пiдскочив до штори i миттєво вiдкинув її в бiк. За вiкном рудий кiт спочатку витрiщив вiд переляку очi i чкурнув у бiк по жовтiй газовiй трубi.
- Це сусiдський, - пояснив Сiрко буденно i виглядало це майже як знущання.
Володька вiдчув себе частиною якогось приколу. Вiн вiдпустив штору, яка знову закрила пiв-вiкна i повернувся до товариша. Вигляд Сiрка був нещасний, наче вiн хотiв пояснити: "Спiвчуваю, що так вийшло".
- Ти що, приколюєшся? - прямо запитав Володька.
- Нi, що ти, - заперечливо замахав руками Сiрко. - Давай тихо отак постоїмо. Ти зараз пересвiдчишся.
Чоловiки завмерли, розвернулися в рiзнi сторони i почали знову шукати пiдозрiлi ознаки неземної iстоти. Вони майже не дихали i готовi були до будь-якої несподiванки.
Раптом щось загуло i наростаючий звук лунав вiд шафи. Володька легенько штурхнув товариша лiктем i приготувався до бою.
- Це сусiди пилососять, - прошепотiв Сiрко.
Легке розчарування пробiгло по самолюбству Володьки, але вiн змовчав i знову сконцентрувався на пошуку невiдомого. Вже за декiлька хвилин у нього промайнула думка, що це все стає досить кумедним i йому захотiлося заверещати i всiх перелякати, як вiн часто робив у дитинствi. Цього разу вiн вiдмовився вiд цiєї iдеї, бо наступною думкою промайнуло: "А чи все гаразд iз головою Сiрка?". Ця думка досить швидко опанувала свiдомiстю Володьки i йому вiдразу розхотiлося когось шукати.
Сiрко подивився на товариша сумними очима, наче все зрозумiв.
- I ти також менi не вiриш, - безнадiйливо констатував Сiрко.
- Менi важко в таке повiрити, бо я не бачу цьому пiдтвердження, - винувато i одночасно по-дружньому сказав Володька.
- Ти просто не помiчаєш змiни, Володька.
Сiрко повернувся до товариша i взяв його за руку бiля лiктя, наче боявся, що той втече i не дослухає.
- Я тобi вже казав про вiскi в пляшцi, твiй бутерброд, iснує ще безлiч свiдчень... - голос Сiрка став запальний.
Вiн почав енергiйно водити очами по кiмнатi, наче намагаючись щось вiдшукати. Вiн подивився на ноги Володьки i вигукнув:
- Ось тобi i пiдтвердження! Дивись на лiву туфлю...
Володька подивився вниз, куди йому показував Сiрко. На лiвiй шкiрянiй туфлi коричного кольору справдi виявилася якась жирова пляма. Володька пiдiйшов до вiкна i вiдсунув штору. Пляма була свiжа, наче на туфлю вилили олiю.
- То це я кудись влiз... - з жалем вимовив Володька i на його обличчi промайнув розпач. - Купив мiсяць тому...
- Воно завжди залишає такi плями, бо складається iз желе, чи з чогось подiбного. Такого не було, коли ми зустрiлися?
- Та звiдки ж я знаю. Помiтив тiльки зараз.
- Дай я тебе роздивлюся уважнiше, - запропонував Сiрко i почав кружляти над товаришем у пошуках дивних ознак.
Несподiвано щось нiби клацнуло, а потiм повiльно i якось м"яко зашарудiло i затихло. Чоловiки вiдразу кинулися в коридор.
- Ось бачиш! - зрадiв Сiрко. - Скинув речi.
На пiдлозi лежали куртка, пальто i великий вiйськовий комбiнезон кольору хакi. На самiй вiшалцi одна сторона була порожня i посерединi цiєї порожнечi чiтко були виднi двi великi дiрки. По вирваним "з м"ясом" шурупам було видно, що вони просто не витримали великої ваги i це вiдразу помiтив Володька. Вiн iз сумом подивився на товариша.
- Просто ти повiсив забагато речей i гачок не витримав, - припустив Володька.
- Та гачок цi речi вже не один рiк тримає, чому саме зараз вони не витримали? - виправдовувався Сiрко, заглядаючи в очi Володьцi, нiби хотiв побачити там довiру.
- Може ти цю камуфляжну куртку тiльки сьогоднi повiсив? - теж перейшов у наступ Володька. - Звiдки я знаю, що в тебе тут робиться? Але я не бачу нiяких чудовиськ и прибульцiв. Можливо давай ще по чарцi вип"ємо i тодi вони з"являться?
Останнi слова прозвучали вже образливо, але Володька вже не хотiв продовжувати цю розмову i пiшов на кухню.
- А це що за... - вилаявся Володька.
Сiрко заскочив на кухню i побачив, як Володька дивиться собi пiд ноги. На пiдлозi лежав розчавлений бутерброд з червоною iкрою зверху а Володька тримав праву ногу над пiдлогою, не бажаючи псувати килим.
Сiрко подав декiлька паперових серветок зi столу i протягнув товаришу. Iншою вiн акуратно пiдняв покалiчений бутерброд i викинув у вiдро для смiття.
- Ось i зниклий бутерброд знайшовся, - Володька вже не приховував роздратування. - А згодом - був би час - й iншi пояснення знайшлися б. Давай краще вип"ємо "на коня".
- Ти теж менi не вiриш? - сумно констатував Сiрко, коли Володька розливав по чаркам залишки вiскi.
- Сходи до лiкаря, - промовив Володька i залпом випив.
Вiн голосно поставив чарку на стiл, мовчки схопив бутерброд з iкрою. Тiльки на деякий час вiн уважно подивився на червонi iкринки, але в наступну мить рiшуче запхав весь шмат у рота i пiдвiвся. Сiрко так i залишився сидiти iз своєю чаркою у руках.
- Обов"язково - до лiкаря, - промимрив з повним ротом Володька, похлопав по плечу Сiрка i вийшов з кухнi.
Вхiднi дверi зi скрипом вiдчинилися i голосно грюкнули за гостем. Сiрко продовжував дивитися на свою чарку, нiби розмiрковуючи над ще однiєю втратою у своєму жалюгiдному життi. Вiн пiдвiв очi i на тому стiльцi, де щойно сидiв його колишнiй друг, тепер повiльно проступала темно-сiра пляма. Ця примара, спочатку безформна, ставало все бiльше схоже на щось. Простiр крiзь неї ставав непрозорим i поступово на сiрiй поверхнi цiєї примари ставали помiтними якiсь вiдростки. Щось схоже на ноги звисали по обидвi боки вiд стiльця, а руки нiби складенi на грудях, як колись робила Люська перед сварками. Iстота дивилася на Сiрка чимось подiбним на очi, але цього разу у нього з"явився i рот. Скорiше за все це був навiть не рот, а паща, яка пробувала посмiхатися. Пiсля деякого булькотiння у нутрощах монстра, чоловiк змiг зрозумiти тiльки:
- I що?
У Сiрка вже не було подиву вiд такого перетворення цiєї iнопланетної iстоти. Йому хотiлося помсти.
Чоловiк рiшуче нахилив голову назад i спорожнiв чарку. Коли вiн опустив голову назад, його обличчя опалювала мiшанина вiдчуттiв: приниження, вiдчай i жага помсти.
- Компоту пiдмiшав, ссука...
Булькотiння iстоти поступово стало нагадувати регiт.