i нiде ти не потрiбен,
нi в маленькому селi,
нi у мiстi великiм.
непридатний ти в роботi,
неуважний в школi ти.
на зiркове небо глянеш,
i опинишся слiпим,
пройдеш по травi зеленiй,
витягнеш з нiг купу цвях.
подивися в синi хвилi,
спробуй ти знайти покiй,
та не бачиш ти покою,
зрозумiєш що не свiй..
що ж за справа непокiрна,
в край чужий тебе закине,
як за мрiю що проходить,
ти не кинешся в похiд?
до земель якi страждають,
кличуть всiх своїх людей,
де зiрки всi мають свiтло,
давнiх спогадiв твоїх,
небо де, таке блакитне,
рiдне, чисте, непокiрне,
де трава ще є зелена,
по якiй ти пройдеш повз,
дiйдеш до домiвки свої,
глянеш, вся твоя сiмʼя,
ви сiдайте за вечерю,
разом всi поговорiть,
подивися, ти щаслива,
але наступає мить,
коли треба прокидатись,
знову очi вiдкривать,
йти все далi по неволi,
знову на дива чекать.
бо на твоїй Українi,
вороги тi москалi,
прийдуть руйнувати щастя,
в кожному мiстi, селi,
незалежну Україну,
прийдуть забирать вони.
Гордо, струнко патрiоти,
будуть гинути в полях,
та за те щоб iдiоти,
до Росiї пiшли в шлях.
I нiде ти не потрiбен..